* * * 2024 * * * 255 років від дня народження Івана Котляревського* * * 2024 * * * М210 років від дня народження Тараса Шевченка * * * 2024 * * * 150 років від дня народження Августина Волошина, президента Карпатської України * * * 2024 * * * 100 років від дня народження Павла Загребельного * * * 2024 * * * 450 років із часу видання першої друкованої книги в Україні «Апостола» * * * 2024 * * * 100 років з дня написання першого українського науково-фантастичного роману «Сонячна машина» Володимира Винниченка* * * 2024 ***За рішенням ЮНЕСКО Рік кінорежисера Сергія Параджанова * * * 2024 * * * Книжкова столиця світу 2024 року — французьке місто Страсбург* * *

пʼятницю, 27 квітня 2018 р.

Знамениті міста Європи - яскраві сторінки історії світової культури



У світі є багато прекрасних міст з багатим історичним минулим і культурними традиціями, і кожне є свідком життя багатьох поколінь… Для кожного з нас саме наше місто найкрасивіше і найдорожче серцю.

Мадрид – місто парків, музеїв, кориди ...

Іспанія – мальовнича і прекрасна країна, а іспанські міста вражають своєю своєрідністю. Романтична, але в той же час енергійна Барселона, Севілья з її садами та парками, столиця Іспанії Мадрид, де знаходиться пам’ятник Дон Кіхоту…
Мадрид – одне із найкрасивіших міст у світі. До сьогодні історики сперечаються про виникнення міста. За давнім переказом, Мадрид був заснований античним героєм Окніем, сином Тіберіна, і прекрасної пророчиці Манто. Окній, вигнаний з рідних місць зведеними братами, довго поневірявся по землі, поки не зустрів привітний куточок, багатий рослинністю і водою. На берегах річки Мансанарес вигнанець заснував поселення Мантуя Карпетанская, назвавши його в пам'ять далекої італійської Мантуї.
Сьогодні Мадрид один з найбільш великих туристичних центрів світу, найзеленіша столиця Європи. Це місто-сад, місто-музей просто неба, місто, де гурмани можуть насолодитися стравами знаменитої іспанської кухні. Головна площа Мадрида – Пуерта-дель-Соль, від неї променями розходяться кілька вулиць. У їх числі вулиця Майор, сама назва якої – «головна» – свідчить про її значення. Поруч розташована старовинна і мальовнича площа Майор, яка оточена будинками з аркадами. Історичні пам’ятки і скульптурні композиції розташовані в центральній частині міста. Церква Сан-Ніколас-де-лос-Сервітас вважається найстарішою церквою в Мадриді. Резиденція іспанських монархів є головною визначною пам’яткою Мадрида та одним з найкрасивіших палаців Європи, який було побудовано у 1737-64 роках за проектом італійських зодчих Джованні Баттіста Саккетті і Франческо Сабатіні.
У Мадриді налічується понад 100 музеїв і художніх галерей. Один з кращих – Музей Прадо – був відкритий в 1819 році. Колекція музею становить понад п'ять тисяч зразків іспанського та західноєвропейського живопису і скульптури різних шкіл. Тут можна побачити картини Ель Греко, Дієго Веласкеса, Бартоломе Естебана Мурільйо, Сандро Боттічеллі, Рафаеля Санті, Тиціана Вечелліо, Мікеланджело Мерізі да Караваджо, Пі́тера Пауля Рубенса, Альбрехта Дюрера…

Королівський парк Ретіро – найкрасивіше місце відпочинку мадридців, один із символів столиці і об'єкт культурної спадщини Іспанії. Він являє собою величезну зелену територію з будівлями XVII-XIX століть, чудовими фонтанами і скульптурами, алеями суничних дерев і озером. Викликає захоплення витончений Кришталевий палац, побудований в 1887 році архітектором Рікардо Веласкесом. Цей величезний прозорий павільйон в центрі парку Ретіро був призначений для виставки рослин і тварин з Філіппін. Сьогодні в павільйоні проводяться тимчасові виставки Музею королеви Софії.

***

У Мадриді жив і творив романіст Мігель де Сервантес Сааведра. В 2002 році Нобелівський Інститут в Осло провів спеціальне опитування ста визнаних літераторів світу з метою виявлення найкращого художнього твору за всю історію людства. За підсумком, такою книжкою визнано твір Мігеля де Сервантеса Сааведри «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський». В Іспанії головні персонажі роману Сервантеса й досі є найпопулярнішими. Дон Кіхота та Санчо Пансу можна побачити усюди – на обкладинках журналів, у вітринах кафе і магазинів, просто на вулицях.


Пам'ятник Мігелю де Сервантесу та його відомим героям розташований на площі Іспанії в районі Королівського палацу в Мадриді. В 1915 році в Іспанії був оголошений конкурс на кращий пам'ятник прославленому письменнику. За його підсумками переміг проект архітектора Рафаеля Сапатеро і скульптора Лоренцо Кулл-Валера. У 1920 році був створений комітет зі збору коштів на зведення пам'ятника в іспаномовних країнах. До 1925 року роботи по зведенню монументу не починалися. Того ж року до роботи над пам'ятником був залучений архітектор Педро Мугуруса, який дещо спростив зовнішній вигляд статуї, зробив скромнішою прикрасу балюстради та позбувся фігури богині Вікторії, яка, за первісним планом, вінчала вершину скульптури. Хоч роботи і не були закінчені, пам'ятник був відкритий 13 жовтня 1929 року.





***

Мадрид подарував світові Лопе де Вегу, одного з найоригінальніших драматургів світової літератури. Людина бурхливих пристрастей, невгамовної енергії та авантюрного складу характеру, Лопе де Вега у своєму житті зазнав чимало різноманітних пригод і ще за життя заслужив всенародне визнання. «Дивом природи» та «феніксом серед письменників» називали сучасники творця іспанської національної драматургії. Як і Сервантес та Кальдерон, він творив у той час, який в історії Іспанії називають «золотим століттям».
Лопе де Вега був письменником універсального складу і проявив себе не лише у драматургії, але й у ліриці, епічній поемі, теорії літератури, критиці та новелі. Однак на першому місці в нього завжди була драма. Його творчий доробок обчислюється майже двома тисячами п’єс. До наших часів дійшло понад 500 п’єс драматурга, переважно комедії у віршах. За підрахунками вчених, це складає 21 316 000 рядків! Ні над жодною зі своїх п´єс Лопе де Вега не працював більше трьох днів, а більшість писав протягом 24 годин. Актори у буквальному розумінні стояли у нього за спиною — не встигало чорнило висихати на рукописі, як вони вихоплювали написане та поспішали з ним до театру. П’єси Лопе де Веги із честю пережили випробування часом і нині прикрашають репертуар багатьох театрів світу.


400 років з дня виходу в світ комедії «Собака на сіні»

Комедія «Собака на сіні» Лопе де Веги належить до різновиду п’єс, які створювались для постановки у палацах. Науковці датують її появу 1613 роком, за іншими даними, твір міг бути написаним між 1613 і 1615 роками. Друком комедій вийшла 1618 року, і тоді ж відбулася прем’єра.

Вега Лопе де. Собака на сіні : п’єси / Лопе де Вега ; пер. з ісп. Миколи Лукаша ; передм. О. В. Пронкевича ; прим. О. В. Пронкевича, Я. І. Кравця ; художник-оформлювач В. М. Карасик. – Харків : Фоліо, 2017. – 315 с. – (Б-ка світової літератури).
Графиня Діана де Бельфлор, яка зневажливо відмовляла у залицянні рівним собі за суспільним станом, раптом із тривогою та здивуванням виявляє у своєму серці паростки серйозного почуття до свого секретаря Теодоро…





Я помічала тисячу разів –
Вродливий і розумний Теодоро;
Він був би втіхою моєму зору,
якби не мур, що став між нами звів.
Амур – могутній владар, бог богів,
Але свого не зраджу я гонору:
Сама себе я стримаю суворо
Від недостойних честі почуттів…


Класичний Художній Альтернативний Театр, місто Київ
Головний режисер Заслужений артист України – Віктор Кошель
Прем'єра – 2013 рік
«Собака на сіні» в театрі КХАТ – це справжня сенсація в театральному житті Києва. Іскрометна комедія, приправлена іспанськими мотивами. Глядача чекає море захоплюючого театрального дійства. Адже в постановці беруть участь неймовірно спритні фехтувальники, віртуози гри на гітарі, майстри хореографічного мистецтва і, звичайно, генії перевтілення - талановиті артисти Класичного художнього альтернативного театру.

Жанр – комедія, мелодрама
Режисер – Ян Фрід
Рік – 1977
Теодоро, секретар графині Діани де Бельфлер, закоханий в покоївку Марселу. Спостерігаючи за розвитком їхнього роману, пані несподівано відчуває, як в ній прокидається ревнощі. Але умовності і тягар забобонів мають сильну владу над незалежною і свавільною Діаною.




Жанр –комедія
Режисер – Пілар Міро
Рік –1996
Дія відбувається на початку XVII століття в Неаполі. На прем'єрі фільму були присутні король з королевою. Картина була добре прийнята критиками, які  зазначили в числі достоїнств гру акторів, яскравість костюмів, і те, що вдалося відтворити текст п'єси, «не змінивши жодної коми».






Дублін – «серце» Ірландії

Ірландію називають Смарагдовим островом, адже зелений колір тут усюди. Символ Ірландії – конюшина-трилисник, а в найвеселіше місцеве свято – День Святого Патрика. Маленька країна навчила весь світ вірити в фей, танцювати джигу та готувати ірландське рагу. Кажуть, що той, хто один раз побачив Смарагдовий острів, обов'язково повернеться туди ще раз.

Столиця Ірландії – Дублін, одна з найулюбленіших мандрівниками столиць світу. Щороку зростає інтерес до історичного минулого Дубліна, його багатої культури і дивної краси. Місто побудовано на місці рибальського селища Дов Лінн. Через місто протікає ріка Ліффі, яка ділить його на дві частини, зв’язаних між собою десятьма мостами. На південному березі річки знаходяться красиві вулиці і площі з найбільш відомими будівлями міста: університет Трініті-коледж, банк Ірландії, Дублінський замок, Національний музей науки і мистецтва, Національна галерея, парламент. На північному березі річки розташовуються митниця, побудована в 1780 році, і чотири будинки Суду, спроектовані архітектором Джеймсом Гендоном. Головні прикраси Дубліна: готична церква Крайст-черч та собор Святого Патрика – найбільший собор не тільки Дубліна, але і всієї Ірландії. Знаменитим настоятелем його був письменник Джонатан Свіфт, відомий всьому світу своїм твором «Подорожі Гуллівера».

17 березня – це день пам'яті покровителя Ірландії святого Патрика. З ім'ям святого Патрика пов'язано безліч легенд, наприклад, про те, що він за допомогою трилистої конюшини пояснював людям поняття Святої Трійці. День святого Патрика давно переступив межі країни і став своєрідним міжнародним днем Ірландії в усьому світі. Традиційно в цей день в Ірландії і в багатьох країнах світу влаштовуються паради духових оркестрів, які не можуть обійтися без знаменитої волинки. На вулиці виходять люди, одягнені в екстравагантні костюми, в яких повинен бути присутнім національний колір Смарагдового острова – зелений, вони обов'язково повинні бути прикрашені конюшиною. Ще один символ свята – фігурка лепрекона, казкового башмачника, що володіє захованим горщиком із золотом. Лепрекон – персонаж ірландського фольклору, чарівник, що виконує побажання, традиційно зображується у вигляді невеликого кремезного чоловічка, одягненого у все зелене. На честь лепреконів і Дня святого Патрика в американському місті Портленд був відкритий найменший парк в світі – Мілл Ендс Парк.

***

Дублін займає чільне місце в історії літератури як місто, котре подарувало світу безліч яскравих літературних талантів. Тут з'явилися на світ такі письменники, як Вільям Батлер Єйтс, Джордж Бернард Шоу і Семюел Беккет — лауреати Нобелівської премії з літератури, Оскар Уайльд, Джонатан Свіфт і творець Дракули Брем Стокер. Але найбільше Дублін відомий творами Джеймса Джойса, якого вважають одним із найвпливовіших літераторів ХХ сторіччя. Його твір «Улісс» уже давно набув статусу найвизначнішого роману минулого сторіччя. У 1999 році журнал «Тайм» розмістив ім’я письменника у списку «100 героїв та кумирів ХХ сторіччя», де зазначалося, що він здійснив справжню революцію в царині культури, підбивши таким чином підсумок усього сучасного модернізму.



У Дубліні на перетині вулиць O'Connell і Earl Street стоїть пам'ятник Джеймсу Джойсу. 
16 червня 1962 року в башні Мартелло – в тому самому місці, де починається дія роману «Улісс» – був відкритий музей Джеймса Джойса. 16 червня 2003 року був відкритий автомобільний арочний міст через річку Ліффі в Дубліні, названий на честь ірландського письменника і поета – Міст Джеймса Джойса.
16 червня 1904 року відбулося перше побачення Джойса і його майбутньої дружини Нори Барнакл, тому письменник вирішив увічнити цей день в своєму творі. Він зустрів свою майбутню музу на вулиці, коли дівчина вийшла з готелю, де працювала покоївкою. Джойс відразу помітив у натовпі чарівну рудоволосу дівчину з відкритим обличчям і гордою ходою. «Вона йшла як королева», - скаже Джеймс пізніше. Це була любов з першого погляду ...


Жанр – драма
Режисер – Пат Мерфі
Рік – 2000
Біографічна драма про життя ірландського письменника Джеймса Джойса. Центральним сюжетом фільму є зустріч письменника і його майбутньої дружини Нори Барнакл.








100-річчя з дня публікації роману «Улісс» в журналі «The Little Review»

Роман «Улісс» створювався протягом 7 років і друкувався частинами в США в журналі «The Little Review» з березня 1918 року по грудень 1920 року. Окремим виданням роман був опублікований Сільвією Біч 2 лютого 1922 року в Парижі.
Роман «Улісс» – головний твір письменника, що визначив шляхи розвитку мистецтва прози і був названий зразковим романом епохи модернізму. Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок.
День Блума – свято, що влаштовується щорічно 16 червня шанувальниками ірландського письменника Джеймса Джойса. Свято названо на честь головного героя роману Джойса «Улісс» Леопольда Блума, а дата обрана відповідно до пори дії роману. В рамках свята по всьому світу проходять читання роману, а в Дубліні бажаючі проходять за маршрутом героїв твору, Леопольда Блума і Стівена Дедала.

Джойс, Джеймс. Улісс : роман / Джеймс Джойс ; з англ. переклали О. Терех, О. Мокровольський ; коменттар. О. Мокровольський ; До дня Джеймса Джойса, післямова В. Скуративський. – Київ : Вид-во Жупанського, 2015. – 736 с. – (Майстри світової прози).
Завдяки своєму таланту, своєрідному гумору та надзвичайній ерудованості Джеймс Джойс майстерно сполучає опис одного-єдиного дня із життя рідного йому Дубліна 16 червня 1904 року та захопливу мандрівку історією культурних здобутків усієї людської цивілізації. Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить – певною мірою торкнутися вічності.

Жанр – драма
Режисер – Джозеф Стрик
Прем'єра – 14 березня1967 року
Екранізація однойменного роману Джеймса Джойса. Фільм отримав премію Оскар за кращий адаптований сценарій (1968).






Жанр – драма
Режисер – Шон Уолш
Прем'єра – 16 квітня 2004 року
В процесі роботи над сценарієм фільму режисер Шон Уолш перечитав «Улісса» понад 400 разів.









Одеса – чорноморська «перлина» України

Україна має надзвичайно багату культурно-історичну спадщину, безліч неповторних міст, в яких збереглися палаци, замки, церкви, костьоли, старовинні маєтки та легендарні фортеці.
Самобутня національна культура українського народу є невід’ємною частиною світової культури. Своїм корінням вона сягає в глибину минулого. Традиції та звичаї – духовні острови в житті українського народу і в кожному регіоні України вони набувають своїх особливих рис.
Природничу скарбницю України наповнюють різноманітні біосферні і природні заповідники, національні природні парки, заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.
Одещина – найбільша область України, край лиманів, відділених від моря піщано-черепашковими косами. Чудові озера з пологими схилами з півночі на південь прикрашають степові краєвиди та надають їм своєрідності. В містах і селах краю збереглися пам'ятники архітектурного мистецтва, а Білгород-Дністровський занесений ЮНЕСКО у список 10 найстаріших міст світу.

Одеса… Вулиці Пушкінська і Дерибасівська, Молдаванка і Аркадія – це саме та Одеса, яку її мешканці уславили на весь світ. Тут особливий дух, мова і славнозвісна одеська кухня. Щороку в місті проходить гумористичний фестиваль «Гуморина» і Одеський міжнародний кінофестиваль.
Історія Одеси пов'язана з такими видатними іменами, як Хосе де Рібас, Еммануїл Осипович де Рішельє, Олександр Федорович Ланжерон, Франц Павлович де Воллан ... Одеса славиться архітектурними пам'ятниками ХІХ – ХХ століття, збудованих у стилі класицизму: театр опери та балету, Приморські сходи довжиною 136,5 метрів, Стара біржа, палацовий комплекс, Вірменська і Грецька церкви…
Одеса з перших років свого існування і до наших днів здобула багату літературну історію. Тут жили і творили Олександр Пушкін і Адам Міцкевич, Микола Гоголь і Олександр Купрін, Юрій Олеша і Едуард Багрицький ... На затишних вуличках Одеси можна було зустріти Марка Твена і Антона Чехова, Івана Буніна і Михайла Коцюбинського, Лесю Українку та Івана Франка... Південне місто прославили у своїх творах Ісаак Бабель і Валентин Катаєв, Юрій Трусов і Родіон Феденьов...

***

В Одесі народилися майбутні автори всесвітньо відомих «Дванадцяти стільців» і «Золотого теляти» – Ілля Ільф і Євген Петров. У 1925 році відбулося знайомство майбутніх співавторів, і з 1926 року почалася їхня спільна робота, яка на перших порах складалася з створення тем для малюнків і фейлетонів в журналі «Смехач» і обробці матеріалів для газети «Гудок». Першою значною спільною роботою Ільфа і Петрова був роман «Дванадцять стільців», опублікований в 1928 в журналі «Тридцять днів» і в тому ж році вийшов окремою книгою. Роман мав великий успіх.





90 років від дня створення «Дванадцяти стільців»


Історія створення роману по-своєму цікава. Тему для твору підказав Валентин Катаєв, який, з'явившись в серпні 1927 року в кімнаті «четвертої смуги» газети «Гудок», заявив, що хоче стати «Дюма-батьком». Потім, заговоривши більш серйозно, став розвивати сюжет майбутнього роману «- Уявіть собі, в одному зі стільців заховані гроші. Їх треба знайти. Чим не авантюрний роман?». У кімнаті «четвертої смуги» принаймні двом співробітникам – Ільфу і Петрову – ідея роману сподобалася.
Свій роман Ільф і Петров складали вечорами, після закінчення робочого дня, закрившись в кімнаті «четвертої смуги». Вони засиджувалися над рукописом допізна і відривалися лише в дві-три години ночі. Справа, яка починалася, як жартівлива гра, поглинала їх цілком. Євген Петров потім згадував: «Ми працювали в газеті і в гумористичних журналах дуже сумлінно. Але ніколи не уявляли собі, як важко писати роман ... ».
Роман створювався Іллею Ільфом і Євгеном Петровим з вересня по грудень 1927 року. Написавши за місяць першу частину, співавтори віднесли рукопис Валентину Катаєву. Той, ознайомившись з чернеткою, повідомив, що в наставництві вони не потребують, тому що в творі видно почерк «абсолютно сформованих письменників». У той же час «Дюма-батько» поставив авторам  умову: роман повинен бути присвячений Валентину Петровичу Катаєву, як ініціатору проекту.
У січні 1928 року автори поставили в рукопису останню крапку. Незабаром роман був підписаний до друку редактором журналу «Тридцять днів», і вже в першому номері почалася публікація, яка тривала аж до липня місяця.

Головний герой роману Остап Бендер – «великий комбінатор» – досить привабливий молодий чоловік з цікавою зовнішністю. Він високий, атлетичної статури, шкіра смаглявого відтінку, очі блакитні, волосся синяво-чорне. Незважаючи на бідність і просте походження, Остап досить розумний й кмітливий, привабливий, подобається жінкам різного віку. Володіє прекрасними акторськими здібностями ...


Створюючи свої шедеври, геніальні Ілля Ільф і Євген Петров згадали: молода людина в лакових черевиках колись працювала управдомом. Одесити ж, з властивим їм гумором, скористалися цією ідеєю. Так і з'явилася в історичній частині міста симпатична табличка з профілем «великого комбінатора» і написом: «У цьому будинку з 31 березня 1931 року по 1 квітня 1932 року працював управдомом ОСТАП- Сулейман- Берта- Марія-БЕНДЕР- бей».
А на перехресті вулиць Катерининська та Мала Арнаутська на трансформаторній будці «увічнений» образ Остапа Бендера небайдужими майстрами графіті.














1 квітня 1999 року  в Одесі презентували пам'ятник 12-ому стільцю. Він розташувався в Горсаду на знаменитій вулиці міста – Дерибасівській. Проект пам'ятника створив Михайло Рева, який глянув на весь дизайн міста в трохи жартівливій формі. На спинці стільця вигравірувані фрази з роману, а напис на бронзовій табличці, вмонтованої в п'єдестал, говорить: «Громадяни Одеси - Ільфу і Петрову».











15 квітня 2018 року в рамках міського проекту «Місто скульптур» на вулиці Ільфа і Петрова з'явився «Ключ від квартири, де гроші лежать…» (автор – Андрій Любов) – фігура довжиною 28 сантиметрів, на якій вигравірувані деталі у вигляді скрипкового ключа, серця, а також скорочення «СВ», що означає «Щастя вам». Відкриття скульптури відбулось в день, яким розпочинаються події роману. А офіційна назва – «Ключ визнання», визнання геніальності славетних письменників.




Ильф И. Петров Е. Двенадцать стульев : роман. – Москва : Изд-во «Правда», 1991. – 400 с.
Роман складається з трьох частин. У першій, названій «Старгородський лев», службовець ЗАГСу повітового міста N Іполит Матвійович Вороб'янінов дізнається від вмираючої тещі про діаманти, заховані в одному зі стільців гамбсівського гостинного гарнітура. Пошуки скарбів призводять героя в Старгород, де Вороб'янінов знайомиться з «великим комбінатором» Остапом Бендером і присвячує його в свої плани. Шукачі скарбів не очікували, що у них з'явиться конкурент в особі священика Федора ...


Жанр – пригоди
Режисер – Тім Гайст, Леонід Гайдай
Рік – 1971
Іполит Матвійович Вороб'янінов, колишній світський лев, а нині-скромний працівник ЗАГСу, дізнається від помираючої тещі, що колись вона сховала свої діаманти і перли вартістю 150 тисяч золотих рублів під оббивку одного з дванадцяти стільців вітального гарнітуру роботи відомого майстра Гамбса.

пʼятницю, 13 квітня 2018 р.

Видатні історії квітня в особах та фактах


«Історія починається тоді, коли з’являються писемні джерела. Без них немає історії»
Омелян Пріцак


Історія цивілізацій - це епохи і події, які змінювали одна одну. Однак, особливе місце серед них займають сторінки, пов'язані з географічними відкриттями, в яких переплелися економічні, політичні інтереси і прагнення людини до пізнання. Це створює особливий світ - світ пристрастей, тріумфів і трагедій, розбитих доль і величі подвигу. Тому цей світ завжди був овіяний подихом романтики, він будив уяву і кликав у невідомі далі.



Відкриття острова «Пасхи»

У Тихому океані за 3700 км від Чилі знаходиться острів Пасхи, який вважається найзагадковішим островом світу. Найвідомішими пам’ятками історії острова Рапа-Нуї, які привертають увагу багатьох істориків і вчених, є велетенські кам’яні статуї — моаі. Ці незвичайні моноліти, вирізані зі скам’янілого вулканічного попелу, в яких, за повір'ями місцевих жителів, міститься надприродна сила предків першого короля острова Пасхи — Хоту-Мату'а.
Першим цей острів у 1687 році побачив у підзорну трубу британський пірат Едвард Девіс, але він не наблизився до невідомого берега. 35 років потому, 5 квітня 1722 року, екіпаж корабля «Afrikaanse Galley» голландського мандрівника Якоба Роггевена помітив на горизонті сушу — це був Рапа-Нуї . Того ж дня адмірал назвав острів на честь християнського свята Пасхи. На момент відкриття острова Роггевеном на ньому проживало близько двох-трьох тисяч місцевих жителів, проте археологічні дослідження довели, що сотнею років раніше на острові жило 10-15 тисяч чоловік.

Магидович В. И. Кругосветное плавание Роггевена и «тайна острова Пасхи» // Вадим Магидович, Иосиф Магидович. Географические открытия и исследования XVII – XVIII веков . – Москва, 2004. – С. 365 – 367.
Саме відкриття маленького острова Пасхи прославило ім'я Якоба Роггевена, але його щоденник подорожей побачив світ лише в 1838 році. В 1737 році була видана книга його супутника, німця Карла Фрідріха Беренса, солдата-найманця на голландську службу, «Подорож по південних країнах і навколо світу в 1721-1722 рр.». Вона вразила уяву читачів «таємницею острова Пасхи», яка й до сьогодні залишається до кінця не розгаданою.

На цілих 50 років європейці забули про існування острова. Мореплавці продовжували шукати таємничий південний континент, знайти який тривалий час не вдавалося. Наприкінці XVIII — початку XIX століть на острові побувало безліч мореплавців: Джеймс Кук, Жан Франсуа Лаперуз, Юрій Лисянський.

Вдалою була висадка на острів Пасхи 16 квітня 1804 року моряків судна «Нева» під керівництвом нащадку давнього козацького роду Юрія Лисянського під час кругосвітньої морської подорожі. У 1803 році була підготовлена морська подорож навколо світу на суднах «Надія» і «Нева». Керівником експедиції було призначено Івана Крузенштерна, а Юрій Лисянський, за його пропозицією, командував судном «Нева». Кораблі вирушили в плавання 26 липня 1803 року. Маршрут був маловідомий, але цікавий і доволі небезпечний. З Кронштадта кораблі пливли до Північного моря, звідти – в Атлантичний океан до берегів Південної Америки, далі – Тихим океаном до острова Кадьяк, де «Нева» мала відокремиться. 5 серпня 1806 року експедиція повернулася в Кронштадт, провівши в подорожі 3 роки і 12 днів.
Упродовж усього плавання Юрій Лисянський проводив спостереження над морськими течіями, вивчав їх, вимірював глибини біля берегів островів, проводив астрономічні визначення географічних широт і довгот відвіданих пунктів, зробив детальні описи берегової лінії і зйомку багатьох островів біля Аляски.
Корабель «Нева» підійшов до берегів острова Пасхи 16 квітня, а відплив 21 квітня 1804 року. За п'ять днів Юрій Лисянський склав детальний опис острова, його населення, клімату, природи і дивовижних статуй, які й до сьогодні роблять острів знаменитим на весь світ.

Корнєєв В. П. Мореплавець з України Юрій Федорович Лисянський // В. П. Корєєв, О. В. Корнєєв. Видатні мандрівники, мореплавці та дослідники-краєзнавці. – Харків, 2005. – С. 95 – 99.
Юрій Федорович Лисянський – видатна особистість, постать про яку будуть писати й нині і в майбутньому. Його любили за відвертий характер, позитивні емоції, з ним приємно було спілкуватися, бо він був таким, яким його зробила природа: доброзичливим і відданим людям і батьківщині.



У 1888 році острів був анексований Чилі. У 1935 році на острові був створений Національний парк Рапа-Нуї, який у 1995 році став об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.

Відомий норвезький вчений і мандрівник Тур Геєрдал у ХХ столітті заново відкрив світові острів Пасхи. У 1955-1956 роках Геєрдал організував Норвезьку археологічну експедицію на острів Пасхи. У науковий штат експедиції були включені Арне Шельсвольд, Карлайл Сміт, Едвін Фердон і Вільям Маллой. Геєрдал разом з професійними археологами провів на острові Пасхи кілька місяців, досліджуючи ряд важливих археологічних об'єктів. Основними в проекті були експерименти по висіканню, перетягуванню і встановленню знаменитих статуй моаї, а також розкопки на височинах Оронго і Поіке. Експедиція опублікувала два великі томи наукових праць «Звіти Норвезької археологічної експедиції на острів Пасхи» і «В східну частину Тихого океану». Пізніше Тур Геєрдал доповнив їх працею «Мистецтво острова Пасхи». Ця експедиція заклала фундамент для багатьох археологічних досліджень, які тривають на острові і понині. Популярна книга Тура Геєрдала «Аку-Аку» стала черговим міжнародним бестселером. Після 30-річної перерви Геєрдал повернувся на острів Пасхи, де провів ряд археологічних робіт в 1986 – 1989 роках. В перший сезон на острові проводилася серія експериментів під керівництвом чеського інженера Павела, який зміг вирішити загадку того, як стародавні мешканці острова могли пересувати велетенські статуї моаї. Саме завдяки книгам і фільмам Геєрдала острів Пасхи отримав широку популярність в світі.

Тур Хейердал. Аку - Аку. Тайна острова Пасхи / перевел с норвежского Якуб В. Л.. – Москва : Изд-во «Молодая гвардия», 1959. – 384 с.
«Острів Пасхи - саме відокремлене місце в світі. Найближчий суходіл жителі його можуть побачити лише на небосхилі - це місяць і планети, а щоб переконатися, що і ближче є материк, їм треба подолати більшу відстань, ніж будь-якому іншому народу. Тому вони відчувають таку близькість до зірок і знають їх назви краще, ніж назви міст і країн нашої планети ... »





Український письменник та невтомний мандрівник Максим Кідрук у 2009 році став першим зареєстрованим українцем, який відвідав острів Пасхи. 2008 року він здійснив подорож Мексикою від Тихого океану до Атлантичного. За роман «Мексиканські хроніки» він отримав другу премію конкурсу «Коронація слова – 2009». Максим Кідрук продовжує мандрувати і описувати свої подорожі в книжках і журнальних публікаціях.



Кідрук, Максим. Подорож на Пуп Землі : в 2-х тт. Т. 1.- Київ : Нора-Друк, 2010. – 256 с. – (Мандри).
Перед вами пригодницька сага, в якій йдеться про мовчазні гори, пекучі джунглі та холодну пустелю. Історія про двох мандрівників — молодого українця та його чеського товариша, які натоптали 6000 км Південною Америкою від Кіто, столиці Еквадору, через усе Перу аж до Сантьяго-де-Чилі, і пройшли все це заради одного: аби врешті-решт потрапити на Пуп Землі і доторкнутися до таємниць острова Пасхи…




Кідрук, Максим. Подорож на Пуп Землі : в 2-х тт. Т. 2.- Київ : Нора-Друк, 2010. – 224 с. – (Мандри).
Чи знаєте ви, де розташований Пуп Землі?... Те Піто о Те Хенуа, що у перекладі з рапануйської мови означає «Пуп Землі», - найбільш далекий та неприступний шматок суші відомий сучасному світові під назвою Рапа Нуї або острів Пасхи. Він не схожий на жоден інший глевкий та розніжений острів Тихого океану з шовковим піском на пляжах, стрункими пальмами вздовж узбережжя та чарівною тропічною рослинністю вглибині…






***

XIX століття – це розквіт музичної культури в країнах Європи. Виникають нові способи музичного вираження, виявляючи глибоку індивідуальність потенціалу композиторів. Суть романтизму найкращим чином проявляється в музиці. Твори композиторів-романтиків передають багатство світу душевних переживань людини.


«Летюча миша» – перлина творчості Йоганна Штрауса

Середина XIX століття стала часом народження нового музичного жанру - оперети - легкої опери, яка охоплює і танець, і діалог. Батьківщиною оперети стає Франція, а родоначальниками були композитори Флорімон Ерве і Жак Оффенбах.

Велич і блиск віденської класичної оперети, її головне надбання і її гордість уособлює, звичайно, Йоганн Штраус-молодший, чий феноменальний дар до створення чудових, благородних мелодій проявився в 479 творах.
Йоганн Батист Штраус II – австрійський композитор, диригент і скрипаль, визнаний «король вальсу», автор численних танцювальних творів і декількох популярних оперет - народився в сім'ї відомого австрійського композитора Йоганна Штрауса-старшого 25 жовтня 1825 року в Відні.
Штраус вперше звернувся до музично-театрального жанру в 1870-і роки за порадою Жака Оффенбаха, будучи вже всесвітньо відомим композитором, автором вальсів «На прекрасному блакитному Дунаї», «Казки віденського лісу» ... У 1871 році в театрі «Ан дер Він» відбулася прем'єра його першої оперети «Індиго і сорок розбійників». Всього Іоганном Штраусом було створено 168 вальсів, 73 кадрилі, 43 марші, 31 мазурку, 15 оперет, комічна опера і балет.
Самою виконуваною оперетою в світі стала «Летюча миша», прем'єра якої відбулася 5 квітня 1874 року і була приурочена до 30-річчя від дня першого відкритого виступу Йоганна Штрауса. У 1872 році віденський театр «Ан дер Він» знайшов можливість постановки французького водевілю Анрі Мельяка і Людовика Галеві «Новорічний вечір». Зрештою директор театру М. Штейнер відмовився від цієї думки, тим більше що сюжет Мельяка і Галеві представляв собою переробку фарсу Ю. Р. Бенедікса «Тюремне ув'язнення». Тоді директор запропонував Йогану Штраусу з чорнового тексту створити лібрето нової оперети під назвою «Летюча миша». Лібрето сподобалося Штраусу, і вся партитура була закінчена ним за 6 тижнів, і з того часу стала втіленням чарівності, веселощів і радості життя в доброму старому Відні.

Саси Ю. Вена : история города / Юлия Саси ; пер. с нем. Е. Кривцовой. – Москва : Эксмо ; Санкт-Петербург : Мидгард, 2009. – 384 с. : ил. – (Биографии великих городов).
Легкий димок над кавовою чашкою, знайомий Штраусу, імператору Францу Йосифу, Фрейду ... Відень, як справжній ювелірний шедевр, блищить безліччю граней. Опера, оперети, вальси, мистецтво модерну ...







Одеський академічний театр музичної комедії
Оперета в 3-х діях
Композитор - Йоганн Штраус
Режисер - Семен Штейн
Прем'єра - 14 травня 2011 року
Оперета названа на честь головної героїні Розалінди, яку чоловік не впізнав на балу в костюмі Летючої миші і закохався у неї без пам'яті. На цьому маскараді була ще одна маска, яка зуміла проявити талант і здійснити заповітну мрію ...


Жанр - музичний фільм
Режисер - Ян Фрід
Рік - 1979
Віденський банкір Генріх Айзенштайн здійснив невелике правопорушення і повинен сісти в в'язницю. Однак його приятель, директор місцевого театру Фальк закликає його провести цей вечір на балу…






***

Людство протягом свого існування шукало шляхи зміцнення здоров'я і продовження активного життя. Випробувало безліч способів омолодження… Але з давніх часів відомий універсальний і абсолютно надійний спосіб зміцнення здоров'я і збільшення довголіття - фізична культура.
Фізична культура – складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного виховання особистості. Спорт дає фізичний гарт, позитивні емоції, радість успіху, а головне – здоров’я!


Перші олімпійські ігри сучасності

Олімпійський спорт є одним з дивних явищ в історії людства. Зародився він в Стародавній Греції в 776 році до нашої ери. Олімпійські ігри проводилися понад тисячу років і були скасовані в 394 році нашої ери. Після півторатисячної перерви Олімпійські ігри відновилися у XIX столітті в абсолютно нових історичних умовах.

В кінці XIX століття були створені перші сучасні спортивні об'єднання, які стали проводити змагання за участю спортсменів різних країн. Так зародилась думка про створення центру міжнародного спортивного руху. Ініціатором відродження античних Олімпійських ігор виступив французький громадський діяч барон П'єр де Фреді де Кубертен (1863 – 1937).
Навчаючись на філософському факультеті Сорбонни, Кубертен захопився вивченням історії, а також педагогіки. Людина різнобічних захоплень, барон займався боксом, фехтуванням, веслуванням, верховою їздою. Вивчаючи життя і культуру Стародавньої Греції, він прийшов до висновку, що спорт необхідно повернути в систему виховання. Барон багато подорожував, відвідав відомий спортивними традиціями коледж у місті Регбі, а в Греції - долину Алфея, де проходили стародавні Олімпіади. У 1887 році він став ініціатором створення Союзу французьких суспільств бігу.
Завдяки організаторському таланту, вмінню довести свою правоту Кубертен зумів запалити ідеєю відродження Олімпійських ігор багатьох політиків і громадських діячів, придбав прихильників і послідовників у різних країнах світу.
16-23 червня 1894 року в Сорбонні пройшов Міжнародний атлетичний конгрес, на якому було прийнято рішення про відродження Олімпійських ігор і проведення І Олімпіади в 1896 році в Афінах. Був обраний Міжнародний олімпійський комітет, генеральним секретарем якого став Кубертен. Конгрес затвердив розроблену ним Олімпійську хартію. Згодом барон став автором олімпійської емблеми, ряду ритуалів, тексту Олімпійської клятви.
Для проведення Ігор був утворений Всеафінський організаційний комітет. У якийсь момент прем'єр-міністр Греції офіційно повідомив МОК про відмову проводити ігри через відсутність коштів. Але Кубертен, домігшись прийому у короля, переконав його в престижності Олімпіади для авторитету країни.
Був оголошений збір коштів серед жителів Афін та інших міст, а також серед грецької діаспори за кордоном. Грецький мільйонер Авероффа взяв на себе витрати по реконструкції стадіону в Афінах.
6 квітня 1896, в національне свято - День звільнення Греції від турецького ярма - після урочистого богослужіння король Георг I оголосив І Олімпійські ігри сучасності відкритими.
В небо злетіли голуби миру. Пролунав олімпійський гімн, написаний на замовлення Кубертена грецьким композитором Замарі. На поле стадіону вийшли спортсмени, одягнені в білі туніки, що символізувало прийом естафети від давніх еллінів. На урочистому відкритті були присутні 80 тисяч глядачів.
У змаганнях взяли участь 245 атлетів з 14 країн: Австралії, Австрії, Болгарії, Великобританії, Угорщини, Німеччини, Греції, Данії, Італії, США, Франції, Чилі, Швейцарії, Швеції. Найчисельнішою була команда господарів Олімпіади, яка налічувала 200 осіб. У програму І Олімпіади входили змагання з 42 дисциплін в 9 видах спорту. Природно, що були включені класичні види, які незмінно були присутні в давньогрецьких змаганнях: біг, стрибки, гімнастика, боротьба. У той же час програма була розширена за рахунок тенісу, велоспорту, фехтування, стрільби.
За античної традиції, Ігри почали легкоатлети. Першим чемпіоном Олімпійських ігор сучасності став студент Гарвардського університету Джеймс Брендан Беннет Конноллі, який виграв змагання з потрійного стрибка. На батьківщині чемпіон був удостоєний звання почесного доктора Гарварду, згодом став відомим журналістом і письменником.
Найбільше перемог здобув французький велосипедист Масою, вигравши три гонки на треку. У гімнастиці домінували атлети Німеччини та Швейцарії. Американські спортсмені були першими  в легкоатлетичних дисциплінах. Величезний інтерес у глядачів викликав марафонський біг - дисципліна, що має легендарне походження. Переможцем був листоноша Спиридон Луїс, який потім став національним героєм Греції.
Нагородження переможців проходило в день закриття Ігор - 15 квітня. Нагородами служили гілки оливи з Олімпії, диплом і медаль зі срібла. «Я глибоко переконаний, що для переможців не було кращої нагороди, ніж бачити, як піднімається прапор їх країни», - писав Кубертен.
Сьогодні Олімпійські ігри - яскраве видовище, яке привертає увагу мільярдів людей у всьому світі. А для спортсмена будь-якої країни немає події більш важливої, ніж участь у Олімпіаді.


Українці на Олімпійських іграх 1896 року

Олексій Дмитрович Бутовський (1838 -1917) - член першого складу і один із засновників МОК та сучасного Олімпійського руху, генерал-лейтенант РІА, викладач Полтавського кадетського корпусу та спортивний функціонер.
У 1880—1990-х роках Олексій Бутовський неодноразово перебував у Європі, де вивчав викладання гімнастичних дисциплін у передових навчальних закладах Швеції, Данії, Німеччини, Бельгії, Англії та Франції. Добре володів кількома іноземними мовами, що посприяло знайомству та налагодженню особистих контактів зі спеціалістами в багатьох країнах. У 1892 році під час перебування у Франції познайомився з бароном П'єром де Кубертеном, з яким у них виявились спільні погляди на розвиток спорту та відродження Олімпійських ігор. В 1894 році П'єр  де Кубертен особисто запрошує Олексія Бутовського на Міжнародний Атлетичний конгрес до Парижу. Незважаючи на те, що Бутовський не зміг бути присутнім на цьому конгресі, його все ж обрали до перших 13 членів Міжнародного Олімпійського комітету. Олексій Бутовський став свідком Перших Олімпійських ігор сучасності як член МОК, а після Ігор видав книгу «Афіни весною 1896 року». Загалом брав участь в шести Олімпійських конгресах. З 22 червня 2008 року ім'я Олексія Бутовського носить стадіон «Ворскла» в Полтаві, а перед ареною споруджено йому пам'ятник.
На І Олімпіаді було можлива участь не лише від країн, але й індивідуальна участь. Київський журналіст Микола Ріттер був учасником І Олімпійських ігор в Афінах 1896 року. Майбутній олімпієць народився 27 серпня 1865 року в Золотоноші у родині відставного поручика Сергія фон Ріттера та доньки міського голови Золотоноші Софії фон Ріттер. У січні 1888 року 23-річний Микола після завершення навчання переїхав до Києва. Поступив на службу до Київської казенної палати на посаду колезького секретаря. У вільний час займався боротьбою, стрільбою та фехтуванням. У березні 1896 він звільняється з служби і їде до Греції на І Олімпійські ігри на індивідуальне запрошення. У відбіркових змаганнях Ріттер переміг у стрільбі по рухливих мішенях та греко-римської боротьбі, проте від подальших виступів відмовився. Перебіг змагань він висвітлював у газеті «Кіевлянинъ», кореспондентом якої був. Після повернення з Афін Микола Ріттер активно пропагував ідеї олімпійського руху.
Також відомо, що кілька одеських спортсменів вирушили на Олімпіаду до Греції, але грошей у них вистачило лише до Константинополя, після чого вони повернулися додому. Спортивні клуби з'явилися в Одесі в третій чверті ХІХ століття. Так, в 1875 році був створений Чорноморський яхт-клуб - перша організація, згрупованих навколо себе місцевих спортсменів. У 70-х роках ХІХ століття починає свою роботу союз національних стрільців, при якому була секція гімнастики, на основі якої в 1880 році було створено гімнастичне товариство. У 1878 році був створений відомий Одеський британський атлетичний клуб, а в 1888 році з'явилося товариство велосипедистів-аматорів. У 1907 році в Одесі відкрився аероклуб, членом якого став відомий спортсмен Сергій Уточкін. У 1914 році в Одесі налічувалося 19 спортивних організацій. 20 вересня 1915 року була проведена перша одеська олімпіада, яка включала в себе 25 різних змагань.
Одеські спортсмени беруть участь в сучасних Олімпійських іграх з 1952 року. Учасники олімпіад - першовідкривачі нових вершин, їхні спортивні досягнення свідчать про невичерпні можливості людини. Одеса подарувала світові 17 олімпійських чемпіонів. Українська фігуристка Оксана Баюл стала першою олімпійською чемпіонкою незалежної України в 1994 році на зимових Олімпійських іграх в Ліллегаммері. Титул олімпійського чемпіона - єдиний в спорті довічний, а імена олімпійських переможців золотими літерами вписані у світову історію спорту.

Платонов В. Н. Олимпийские игры Древней Греции и возрождение олимпийского движения // В. Н. Платонов, С. И. Гуськов. Олимпийский спорт : в 2-х кн. Кн. 1. – Киев, 1994. – С. 20 – 88.
Авторами викладено історію відродження Олімпійських ігор та олімпійського руху, основні принципи міжнародної олімпійської системи, відомості про організацію, проведення та програму Олімпійських ігор.





Малов В. И. 100 великих олимпийских чемпионов / В. Малов. – Москва : Вече, 2007. – 480 с. – (100 великих).
Ця книга розповідає про олімпійських чемпіонів , чия слава не зникає з роками, до чиїх титулів не додається приставка «екс», чиїми нагородами та рекордами пишаються цілі країни.