Лавреати Нобелівської премії – ювіляри травня 2025 року

 

 

Знайомимо з ювілярами травня 2025 року – лавреатами Нобелівської премії в різних галузях знань та у різні часи

Вільям Френсіс Джіок був нагороджений Нобелівською премією з хімії 1949 р. «за вклад у хімічну термодинаміку, особливо в ту її сферу, яка вивчає поведінку речовин за екстремально низьких температур».

Полу Ентоні Сам’юелсону за наукові роботи з розвитку економічної теорії та активний внесок у підвищення рівня аналізу в економічній науці було присуджено Нобелівську премію з економіки 1970 р.

Джошуа Ледербергу була присуджена Нобелівська премія 1958 р. з фізіології і медицини «за відкриття, що стосуються генетичної рекомбінації й організації генетичного матеріалу в бактерій».

За відкриття явища розщеплення спектральних ліній під впливом магнітного поля Пітер Зеєман разом з Г. Лоренцом був нагороджений Нобелівською премією з фізики 1902 р.

Вільям Френсіс Джіок (1895-1982)

Американський хімік Вільям Френсіс Джіок народився 12 травня 1895 р. у Ніагара-Фолсі (штат Онтаріо, Канада). До 1908 р. його родина мешкає в Мічигані, але після смерті батька повертається до Канади. Джіок ще за молодих літ виявляє великий хист до хімії й фізики.

Закінчивши навчання в Ніагара-Фолкському коледжі він вирішує стати інженером-хіміком. Для здійснення своєї мрії Джіок вступає до Каліфорнійського університету в Берклі, де з відзнакою 1920 р. здобуває ступінь бакалавра з хімії.

Враховуючи великі здібності Джіока до проведення наукових досліджень, його приймають па роботу’ до Каліфорнійського університету для продовження розпочатих ще під час навчання фундаментальних досліджень під керівництвом видатних хіміків Т. Льюїса і Т. Гібсона. 1922 р. Джіок захищає докторську дисертацію з хімії й фізики, присвячену дослідженням властивостей матеріалів за наднизьких температур. Відразу після захисту дисертації Джіок стає викладачем хімічного факультету університету в Берклі, де і працює впродовж усієї своєї наукової й викладацької кар’єри.

1927 р. він стає асистент-професором, а 1930 р. ад’юнкт-професором, 1934 р. повним (дійсним) професором і 1962 р. почесним професором.

1932 р. Джіок одружився з Мюріель Френсіс Ешлі, фізиком за фахом; подружжя мало двох синів. Основні наукові інтереси Джіока концентрувалися па вивченні властивостей і поведінки матерії за наднизьких температур, на тих сферах науки, що стосувалися принципів термодинаміки.

1924 р. Джіок пропонує метод одержання наднизьких температур (нижче від 1К). базуючись на феномені «адіабатичного розмагнічування». Впродовж 8 років Джіок і його соратники в Берклі конструювали устаткування, необхідне для проведення адіабатичного розмагнічування. 1929 р. Джіок відкриває важкі ізотони кисню-17 і кисню-18. що призводить до зміни шкали атомних ваг. 1933 р. Джіок винаходить термометр для вимірювання температури, нижчої від 1К. принцип дії якого базувався на визначенні електричного опору аморфного вуглецю. Під час Другої світової війни Джіок бере активну участь у воєнних наукових програмах США.

Джіок був нагороджений Нобелівською премією з хімії 1949 р. «за вклад у хімічну термодинаміку, особливо в ту її сферу, яка вивчає поведінку речовин за екстремально низьких температур».

Крім Нобелівської премії, Джіок був нагороджений медаллю Чендлера Колумбійського університету, медаллю Крессона Франклінівського університету і багатьма іншими науковими відзнаками.

Джіок був членом Американської Національної академії наук, йому були присвоєні почесні ступені Колумбійського і Каліфорнійського університетів.

Помер В. Джіок 20 березня 1982 р. в Окпенді (штат Каліфорнія).

 

 

Пол Ентоні Сам’юелсон (1915-2009)

Народився Пол Ентоні Сам’юелсон 15 травня 1915 р. в м. Гера (штат Індіана, США).

Навчався у Гайдпаркській вищій школі. Диплом Чиказького університету дістав 1935 р., а через рік – диплом Гарвардського університету.

1938 р. Сам’юелсон одружується з Маріон Кроуфорд, у них народилося дві дочки і чотири сини.

1941 р. Полу Ентоні Сам’юелсону присуджується вчений ступінь доктора економіки, й одночасно за свою дисертацію Пол отримує премію ім. Д.Уеллса. З того часу він поєднує викладацьку діяльність з роботою консультанта різних державних установ.

1947 р. побачила світ його книга «Основи економічного аналізу», що відразу ж стала бестселером на ринку економічної літератури й однією з найавторитетніших праць для подальших поколінь економістів. Написана чіткою математичною мовою, вона відрізнялася точністю формулювань і логічністю висновків.

Пол Ентоні Сам’юелсон – автор найпопулярнішого в західних країнах підручника «Економіко, який 15 разів перевидавався (перше видання вийшло 1948 р.) і перекладений багатьма мовами.

1964 р. підручник «Економіка. Вступний курс» був виданий в колишньому СРСР.

Коло проблем, що входять у сферу інтересів ученого, досить широке: від теорії вартості до проблем міжнародної торгівлі.

Учений виступає за широке застосування математичних методів у економічних теоретичних дослідженнях.

1970 р. Полу Ентоні Сам’юелсону за наукові роботи з розвитку економічної теорії та активний внесок у підвищення рівня аналізу в економічній науці присуджено Нобелівську премію з економіки.

1973 р. П. Сам’юелсон доповнив дев’яте видання свого підручника «Економікс» розділом, присвяченим марксизму. На його думку, «марксизм може виявитися надто корисним, щоб сповна віддати його марксистам». Слід зазначити, що увага до марксизму в офіційному підручнику на Заході вперше була виявлена так голосно й відверто.

Після смерті першої дружини Сам’юелсон 1981 р. одружується з Ріше Еккауз.

У Сам’юелсона багато нагород і почесних звань, він є членом кількох академій наук.

 

Джошуа Ледерберг (1925-2008)

Американський генетик Джошуа Ледерберг народився 23 травня 1925 р. у Монклері (штат Нью-Джерсі) в родині рабина Цві Ширша і Естер (Голденбаум) Ледербергів. За два роки до народження Джошуа його батьки емігрували в Америку з Палестини.

Початкову освіту Ледерберг одержав у державній школі Нью-Йорка. Після закінчення середньої школи 1941 р. вивчав зоологію на початковому медичному курсі Колумбійського університету і у 19 років одержав ступінь бакалавра з відзнакою. Потім вступив до медичної школи Коледжу лікарів і хірургів Колумбійського університету і на кафедрі зоології продовжував дослідницьку роботу під керівництвом Ф.Райана.

Після двох років навчання в медичній школі Ледерберг улітку 1944 р. перейшов працювати до Єльського університету старшим лаборантом кафедри мікробіології, продовжував навчання і дослідницьку роботу під керівництвом мікробіолога і біохіміка Е.Л. Тейтема. У той час Тейтем і Дж.У.Бідл у Стенфордському університеті проводили дослідження, що відкрили нові шляхи для розвитку біохімічної генетики.

1947 р. Ледерберг перейшов з Єльського університету до Вісконсінського і став професором генетики. Тут він продовжував дослідження генетичної рекомбінації бактерій. 1948 р. він одержав докторський ступінь з мікробіології.

1957 р. йому було доручено організувати й очолити кафедру генетики в університеті.

1958 р. Ледербергу була присуджена Нобелівська премія з фізіології і медицини «за відкриття, що стосуються генетичної рекомбінації й організації генетичного матеріалу в бактерій». Друга половина премії була присуджена Відлові та Тейтему «за відкриття, що стосуються ролі генів у специфічних біохімічних процесах».

Цього ж року він одержав посаду професора і завідувача кафедри генетики Стенфордського університету, а 1962 р. став тут директором лабораторії молекулярної медицини.

1978 р. Ледерберг перейшов зі Стенфордського університету до Рокфеллерівського і став його ректором. Крім праць з генетики, він написав багато монографій і статей з біологічних наук і розвитку людини як біологічного виду.

1946 р. Ледерберг одружився з колишньою аспіранткою Тейтема – Естер Циммер. Після розлучення 1968 р. він бере другий шлюб з Маргаритою Стайн Кірш, у сім’ї в них син і дочка.

Крім Нобелівської премії, Ледерберг визнаний гідним премії Елі Ліллі Товариства американських бактеріологів (1953), медалі Олександра Гамільтона Колумбійського університету. Він має почесні ступені Єльського, Колумбійського, Нью-Йоркського і Туринського університетів, є членом Національної академії наук США, Американського товариства генетиків і Американського хімічного товариства. 1979 р. йот обрано іноземним членом Лондонського королівського наукового товариства.

 

Пітер Зеєман (1865-1943)

Пітер Зеєман, нідерландський фізик, народився 25 травня 1865 р. в селі Зоннемайре в родині лютеранського священика.

Початкову освіту він здобув у своєму селі, а середню школу закінчив у ближньому містечку Зірікзеє. Для того, щоб продовжити навчання в університеті, протягом двох років вивчає латинську та грецьку мови в м. Делфті.

1885 р. вступає до Лейденського університету, де слухає лекції фізика-теоретика Лоренца. Після закінчення університету залишаєтеся на викладацькій роботі.

За дослідження ефекту Керра 1892 р. дістає золоту медаль Нідерландського наукового товариства, а у 1893 р. – докторський ступінь. Провівши семестр в Інституті Крауша в Страсбурзі (Франція), П. Зеєман повертається до Лейдського університету, де працює приват-доцентом та продовжує дослідження взаємодії між магнетизмом і світлом.

1895 р. він одружується з Йоганною Елізабет Лебре, має трьох дочок і сина.

Через рік робить світове відкриття: розкриває сутність явища розщеплення вироджених квантово-механічних станів та ліній оптичних спектрів у зовнішньому магнітному полі (так званий ефект Зеємана).

З 1897 р. П. Зеєман працює в Амстердамському університеті лектором із фізики та продовжує наукові дослідження, частину з яких проводить в Гронінгенському університеті.

Перебуваючи на посаді професора з 1900 р., вчений займається науковими дослідженнями з спектроскопії, оптики, магнітооптики.

За відкриття явища розщеплення спектральних ліній під впливом магнітного поля у 1902 р. Пітер Зеєман разом з Г. Лоренцом нагороджується Нобелівською премією з фізики.

З 1908 р. очолює Інститут фізики при Амстердамському університеті. Вимірював (1914-1915) швидкість світла в рухомому стержні, експериментально довів (1917) з високою точністю рівність інертної та гравітаційної мас. Визначив питомий електричний заряд, розробив метод вимірювання коефіцієнту поглинання електромагнітних хвиль, досліджував броунівський рух.

Після створення 1923 р. Фізичної лабораторії (згодом лабораторії П. Зеємана) був призначений її директором. Проводить точні виміри швидкості світла в рухомих матеріальних прозорих середовищах (таких, як скло й кварц). Його результати узгоджувались з тоді ще новою теорією відносності А. Ейнштейна.

Плідно працює з багатьма європейськими фізиками завдяки знанню мов.

Дотримуючись загальноприйнятих правил, 1935 р. семидесятирічний Пітер Зеєман виходить у відставку й залишає Амстердамський університет.

9 жовтня 1943 р. він помер.

За своє життя Пітер Зеєман, окрім Нобелівської премії, дістав інші нагороди та почесні вчені звання, включаючи почесні докторські ступені Оксфорду, Геттінгену, Страсбурга, Глазго, Брюсселя, Парижу. Він був нагороджений медаллю Румфорда Лондонського королівського товариства, премією Уайлда Французької академії наук, премією Баумгартнера Австрійської академії наук, медаллю Генрі Дрейпера Американської національної академії наук.

Лауреати Нобелівської премії. 1901 - 2001 [Текст] : енциклопедичний довідник / уклад. С. О. Довгий [та ін.]. – Ювілейне вид. – Київ: Український видавничий центр, 2001. – 768с. : фот.

В енциклопедичному довіднику «Лауреати Нобелівської премії» подано відомості майже про всю світову інтелектуальну еліту провідних фізиків, хіміків, медиків, економістів, літераторів, суспільних діячів, хто, за заповітом Альфреда Нобеля, шведського інженера-хіміка й промисловця, були удостоєні Нобелівської премії впродовж 1901-2001 рр.

Видання відрізняється всеосяжністю й толерантністю, продовжуючи кращі традиції попередніх публікацій. Інформація про кожного лауреата коректно подана за уніфікованою схемою й ілюструється фотопортретом.

Підготували співробітники науково-бібліографічного відділу.