Безбар'єрність – нова суспільна норма: добірка освітніх продуктів Національної едьютейнмент освітньої платформи актуальних знань та навичок «Дія.Освіта»

 

 

Національний тиждень безбар’єрності у 2026 році в Україні проходить з 25 по 31 травня.

Це щорічна інформаційна кампанія, спрямована на формування культури поваги, усунення фізичних, цифрових та суспільних бар'єрів, а також забезпечення рівних можливостей для всіх громадян.

Ключові напрямки та цілі:

• Фізична безбар'єрність: Зручний простір для людей з інвалідністю, маломобільних груп.
• Суспільна та громадянська: Рівні права на участь у житті громади.
• Економічна: Рівний доступ до працевлаштування та фінансових ресурсів.
• Цифрова та інформаційна: Доступність інтернет-ресурсів та інформації.

Основна мета кампанії – привернути увагу до необхідності створення середовища без стереотипів, де враховані потреби кожного

 

На цій сторінці зібрані практичні інструменти для розвитку безбар'єрності – освітні серіали, гайди та практичні посібники, створені у межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар'єрів».

Ініціатива «Без бар'єрів» пропонує візію суспільства без обмежень, в якому забезпечуються рівні права та можливості для всіх людей у самореалізації, зайнятості, пересуванні, сервісах, здобутті освіти, спілкуванні, дозвіллі, розвитку тощо.

З чого починати? Із усвідомлення, що усі люди різні, але – рівні. Із поваги до досвіду кожної людини. Із коректної комунікації (без упереджень та навішування ярликів), якій присвячені більшість матеріалів цієї сторінки.

 

Освітні продукти: серіали, гайди та симулятори

 

Держава без бар’єрів

Нам реально побудувати світ, де люди з інвалідністю мають доступ до всього. Публічні службовці відіграють ключову роль у цьому процесі, перебудовуючи внутрішні процедури та підходи в політиці.

В освітньому серіалі дізнайтесь про різні аспекти безбар’єрності в роботі публічних службовців. Ви навчитесь правильно комунікувати з людьми з інвалідністю, щоб всі відчували повагу і людяність. Зможете готувати й реалізовувати державні та муніципальні рішення для інклюзивного суспільства. Дізнаєтесь, як позбавлятись упереджень щодо інших та попереджувати дискримінацію.

Безбар’єрність – це культура, правила і політика.

 

Безбар’єрна грамотність

Для людей з інвалідністю у суспільстві досі існують певні бар'єри. Але несприйняття когось, хто відрізняється від решти колективу, неприйняття людей через стереотипи – також бар'єр.

Змініть своє мислення, переглянувши освітній серіал. Інклюзивність відкриє для вас ширше бачення світу. Дізнайтеся, як люди з порушенням зору, слуху чи моторики користуються ґаджетами, інтернетом та простором навколо. Звільнитись від упереджень у роботі з людьми — це ще один бар’єр, який ви можете подолати.

Світ вартий бути відкритим для всіх!

 

Вебдоступність

Як зробити дизайн для незрячих та людей з порушенням моторики? Тут ви знайдете детальну інструкцію, як зробити інклюзивну вебсторінку, електронний документ чи мобільний застосунок.

Основний фокус освітнього серіалу – на дизайні вебсторінки за стандартами WCAG для аудиторії, яка має слабкий зір, порушення зору чи моторики. Прослухайте огляд про принципи роботи скрінрідерів та перейдіть до створення дизайну.

Експерти в серіалі покроково розглянуть, як адаптувати нетекстовий контент і мультимедіа, управляти кольором, контрастом, спрощувати навігацію для користувачів клавіатури. Навчіться правильно організовувати матеріали, називати документи й елементи структури сайту або застосунку, писати читабельні тексти для користувачів із когнітивними порушеннями.

З цими рекомендаціями, зробити сайти безбар’єрними для маломобільних користувачів – легко.

 

Цифрові технології для людей з інвалідністю

Які інструменти допоможуть людям з інвалідністю вільно користуватися інтернетом, ґаджетами і комп’ютером?

Обмеження у пересуванні, вади слуху чи зору не завадять користуватися інтернетом і ґаджетами. Розробники придумали чимало інструментів, які допоможуть у цьому — навчіться користуватися ними після перегляду серіалу.

Дізнайтеся про додатки, які полегшують користування ґаджетами для людей з інвалідністю. Розширте функції ваших пристроїв за допомогою спеціальних можливостей. Озвучуйте друкований текст, відправляйте повідомлення в месенджерах, замовляйте товари й послуги онлайн та навчайтеся дистанційно.

Ніщо не зупинить вас!

  

Публічна служба без барʼєрів

Освітній серіал про те, як зробити публічну службу доступною і зручною для всіх: фізична, цифрова, інформаційна та суспільна безбар’єрність.

Цей серіал про те, як зробити роботу публічної служби доступною, зручною і безпечною для всіх.

Ви дізнаєтеся, що таке безбар’єрність і чому вона важлива. Розберетеся, як забезпечити фізичну, цифрову, інформаційну та суспільну доступність у своїй установі. Отримаєте практичні поради: як облаштувати простір, писати простою мовою, створювати інклюзивну культуру в команді. Побачите, як перетворити ці знання на конкретні рішення.

Цей освітній серіал допоможе кожній і кожному зробити свій внесок у безбар’єрну публічну службу.

Навички:

• Визначення видів бар'єрів;
• Виявлення соціальних і культурних бар’єрів;
• Застосування підходу безбар’єрності в щоденній роботі;
• Орієнтація в нормативних документах з безбар’єрності;
• Оцінювання фізичної доступності;
• Планування та впровадження кроків із безбар’єрності;
• Створення доступної інформації;
• Урахування вимог цифрової безбар’єрності в роботі.

Цифрограм з питань безбар'єрності для публічних службовців

Тест дає змогу оцінити знання у сфері безбар’єрності працівниками органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також усіма іншими зацікавленими особами. Тест містить 48 питань, згрупованих за 12 компетентностями, об’єднаними в чотири сфери.

Тест побудований за комплексним підходом та передбачає як загальнотеоретичні запитання на знання національного законодавства, так і вирішення практичних кейсів. Такий підхід дає змогу оцінити знання поблоково й отримати результат у вигляді відповідності певному рівню опанування компетентностей із детальним описом.

 

Залученість і доступність у роботі Національної поліції України

Як поліції працювати без бар’єрів: повага, чутливе спілкування, рівні можливості та підтримка для кожної людини.

Цей освітній серіал присвячено безбар’єрності та доступності в роботі Національної поліції України. Його мета — допомогти поліцейським діяти з повагою, емпатією та розумінням до кожної людини — незалежно від її можливостей, віку чи життєвих обставин.

У чотирьох серіях розкриваються ключові принципи дотримання рівних прав і залученості, професійної етики, виявлення та усунення бар’єрів, а також навички чутливої комунікації.

Це практичний посібник про те, як зробити роботу поліції доступною для всіх, посилювати довіру громадян і створювати безпечне середовище, у якому кожна людина почувається гідно.

Навички:

• Використовувати сучасні засоби доступності;
• Взаємодіяти з людьми з різними порушеннями;
• Використовувати принципи безбар’єрності;
• Використовувати чутливу мову;
• Дотримуватися етичних норм;
• Розпізнавати бар’єри у взаємодії;
• Спілкуватися зрозуміло й просто.

 

Безбар'єрність у галузі гостинності

Як туристичні локації зробити доступними для людей з інвалідністю?

Кажуть, проблемою людини є не її інвалідність, а бар'єри, що її оточують. Цей серіал створено для того, щоб представники галузі гостинності долали перешкоди в наданні якісного сервісу туристам, які, до прикладу, пересуваються у кріслі колісному, мають порушення слуху чи зору

Переглянувши серії, ви дізнаєтеся про варіанти інклюзивного дозвілля, архітектурну доступність у готелях та інших закладах, правильну комунікацію та взаємодію з людьми, що мають певні порушення, а також як проводити екскурсії для туристів із посттравматичним стресовим розладом. І чи правда, що під час війни цей діагноз виникає мало не у всіх.

Важливо сказати, що адаптація туристичних об’єктів під інклюзивні стандарти додає бізнесу як репутаційних, так і матеріальних зисків. За статистикою дохід власників після таких змін збільшується на 10 %.

Навички:

• Організація інклюзивного дозвілля;
• Проведення екскурсій для людей з ПТСР;
• Проєктування інклюзивного простору;
• Створення інклюзивних об'єктів мистецтва;
• Створення інклюзивного фізичного простору засобів розміщення;
• Вміння взаємодіяти із людьми: що мають порушення зору, слуху чи пересуваються у кріслі колісному;
• Вміння спілкування із людьми з інвалідністю.

 

Ґендерна рівність та соціальна інклюзія в комунікаціях

Освітній серіал «Ґендерна рівність та соціальна інклюзія в комунікаціях» розповідає, як комунікувати з урахуванням підходу рівності та інклюзії.

Серед спікерок та спікерів освітнього серіалу — телеведуча й журналістка Яна Брензей, громадська діячка Уляна Пчолкіна, журналіст і науковець Артем Захарченко, юристка та письменниця Лариса Денисенко, експерт з різноманіття та інклюзії Тимур Левчук, народна депутатка Інна Совсун та інші.

Курс містить 12 відеосерій та відеосимулятор. Кожна серія присвячена окремій темі інклюзивності та гендерної рівності. Кожен з епізодів надає практичні поради щодо інтеграції гендерної рівності та соціальної інклюзії в комунікації для урядових організацій, медіа, рекламних агенцій.

 

 

Інклюзивна молодіжна робота

Освітній серіал «Інклюзивна молодіжна робота» поєднує теорію, практичні інструменти та лайфгаки, які мають знати працівники та працівниці молодіжних просторів, щоб ефективно залучати молодь до своїх проєктів і заходів. Упродовж серіалу ми розповімо, як бути інклюзивними та працювати з різними молодіжними групами, зокрема, з молоддю, що має інвалідність.

Ви дізнаєтеся як створити архітектурну доступність простору, налагодити безбар’єрну комунікацію і надихати молодих людей ставати лідерами та лідерками позитивних змін. Поговоримо про відчуття безпеки та залучення, бар’єри, з якими стикається молодь, і способи досліджувати потреби молодих людей. До серіалу ми додаємо практичний посібник, де ви зможете детальніше опанувати інструменти інклюзії в молодіжній роботі.

 

Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія

Серіал «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія» навчає коректній взаємодії з ветеранами й ветеранками, чинними військовими. Упродовж 11 серій ви дізнаєтеся про особливості комунікації в родині, колі друзів та просто в магазині, парку чи публічному місці, а також, що може вирізняти людину з бойовим досвідом, які в неї бувають стани та реакції. Найкращі українські експерти дають рекомендації, як допомогти ветеранам і ветеранкам, військовим звернутися по психологічну допомогу у разі потреби.

Люди з бойовим досвідом відверто розповідають про полон, життя з інвалідністю, ставлення до чорного гумору та чому некоректна пропозиція допомоги може образити. Ви дізнаєтеся, як ввічливо подякувати за службу, не зачепивши особисті кордони людини. Також у серіалі – корисна інформація для роботодавців та громад, які одними з перших зустрічають захисників і захисниць.

 

Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія. Жестова мова (симулятор)

Після повернення зі служби в цивільному житті захисники й захисниці стикаються з різними викликами. Для полегшення їхньої реадаптації важливо забезпечувати всі необхідні для цього умови. Важливим компонентом тут є повага, одним зі способів виявлення якої є навички коректної комунікації. Кількість людей, у яких за плечима бойовий досвід, зростає щодня. Ми зустрічаємо їх у магазинах, транспорті, лікарнях, на роботі або просто живемо по сусідству. Люди з бойовим досвідом також серед наших друзів та рідних.

Симулятор занурить у звичні для кожного побутові ситуації, де ви матимете нагоду обрати, як поводитися, що сказати. І зрештою – отримаєте розуміння, як зробити досвід взаємодії взаємно комфортним.

Адаптивні тренування

Тіло після ампутації змінюється — і тренування мають змінитися теж. Цей освітній серіал про адаптивні тренування, в якому адаптивна тренерка проєкту «Ігри Героїв» і ветерани, що пройшли цей шлях допомагають розібратися з тим, що таке адаптивні тренування та як почати займатися вдома:

• чому звичайні вправи більше не працюють
• як уникнути хронічного болю в спині
• як тренування допомагають зміцнити здорову кінцівку
• що дає адаптивний підхід у відновленні після поранень

 

Це 8 практичних епізодів, у яких розкривається:

• як тренуватися після ампутації чи важкої травми
• вправи для різних типів постав
• спеціальні програми для людей із ампутацією верхніх/нижніх кінцівок
• тренування для користувачів крісел колісних
• безпечний старт для будь-якого рівня підготовки

 

Кому буде корисно:

• ветеранам, які хочуть розпочати шлях до відновлення
• родинам, які підтримують близьку людину
• тренерам і фахівцям з реабілітації
• тим, хто потребує безпечного старту після ампутації

 

Розуміння потреб та особливості працевлаштування особи з ампутацією кінцівки (гайд)

 

Інструменти

«Довідник безбар'єрності»

Гід з толерантної взаємодії – із словником коректних визначень та розділами, які враховують контекст війни зокрема

Гайд безбар’єрних подій

Практичні рішення щодо підготовки і проведення онлайн- та офлайн-заходів з повагою до потреб різних людей.

Альбом безбар'єрних рішень

Практичний посібник для архітекторів, проєктувальників, замовників, загалом — усіх, хто хоче і може матеріалізувати філософію безбар’єрності у просторах та будівлях.

Майданчик спільноти «Бізнес без бар’єрів»

Розділ на «Дія. Бізнес», де компанії спільноти «Бізнес без бар’єрів» діляться своїми кейсами з впровадження безбар’єрності

 

Україномовний застосунок Digital Inclusion для безбар’єрного спілкування та творчості

Мобільний застосунок Digital Inclusion створено для:

• розвитку та відновлення мовлення;
• соціалізації та реабілітації дітей та дорослих із розладами аутистичного спектра, після інсульту або в інших ситуаціях протягом життя, коли вербальна комунікація неможлива;
• популяризації культурної спадщини та сучасного мистецтва з використанням технологій;
• використання на різних типах мобільних пристроїв та комп’ютерах.

Мобільний застосунок Digital Inclusion можна завантажити на смартфони та планшети, а вебверсією можна користуватися на комп’ютерах: www.dimobi.org.ua

  

Застосунок стане у пригоді в роботі логопедів, корекційних психологів, фахівців у сфері освіті та соціальних працівників. Медичні працівники можуть спілкуватись із пацієнтами, які тимчасово або постійно втратили мовлення.

Люди з мовленнєвими порушеннями можуть використовувати його для комунікації з рідними, отримання послуг, в роботі та побуті тощо.

 

Три жіночі долі у вирі Другої світової війни

 

Три чарівні жінки… Блискуча письменниця Ірен, авторка казок оповідань та романів. Вишукана красуня-аристократка і талановита поетеса Олена. Представниця  давнього шляхетського роду Кароліна, Історикиня і мистецтвознавиця. Ірен, Олена й Кароліна ніколи не зустрічалися, але їх об’єднала як і мільйони інших жінок, чоловіків, дітей найтрагічніша та найжорстокіша війна ХХ століття.     

 

Ірен Немировськи (1903—1942)

Франція. 20-ті роки ХХ століття. Вісімнадцятирічна Ірен Немировськи починає свою блискучу літературну діяльність, друкує оповідання й казки. Визнання і славу їй приносить роман «Давид Гольдер» (1929), за яким були поставлені вистави й знято фільм. Далі з незмінним успіхом виходять романи й повісті «Бал», «Вино самотності», «Осінні мухи»…  Але її життя обірвала Друга світова війна… Останній роман «Французька сюїта» побачив світ 2004 року і став справжньою сенсацією. Того ж року Ірен Немировськи посмертно присудили престижну французьку літературну премію Ренодо.

Відома французька письменниця народилася у Києві, в родині банкіра Лева (Арьє) Борисовича Немировського. 1918 року, після Жовтневого перевороту, родина Немировськи переїхала до Фінляндії, 1919 емігрувала до Франції. Ірен навчається на філологічному факультеті Сорбонни, де отримує диплом ліценціата з відзнакою.

1926 року Ірен бере шлюб із Мішелем Епштейном, уповноваженим Банк дю Нор. У 1929 році у подружжя народилася донька Деніз, у 1937 році  — Елізабет. Щасливе родинне життя раптово скінчилося після того, як з’явились положення про статус євреїв, які ставили їх поза суспільством. 1939 року Ірен разом з родиною вирішує прийняти католицтво. Але закон від 3 жовтня 1940 року позбавляє їх усіх прав. Мішель  втрачає роботу у банку, а Ірен перестали друкувати. Твори авторів неарійського походження заборонялося видавати.

Подружжя Епштейн перебирається до невеличкого села Іссі-л'Евек в Бургундії, сподіваючись, що там життя буде безпечнішим. Ірен продовжує писати…  Видавець Альбен Мішель підтримує, виплачуючи їй гонорари за твори, які неможливо видати.

13 липня 1942 року французькі жандарми заарештовують письменницю і доправляють у транзитний фільтраційний табір у Пітів'є, а через шість днів — вивезли ешелоном №6 в Освенцім, де вона й гине у серпні 1942 року. Через три місяці така ж доля спіткає і її чоловіка.

Перед своїм арештом Мішель Епштейн передав старшій доньці Деніз валізу з родинними документами, фотографіями та рукописами, наказавши ніколи з нею не розлучатися. Рукописи, що містилися в дорогоцінній валізі, пережили воєнне лихоліття. У 1990-х роках  доньки Ірен і Мішеля вирішили передати їх на зберігання до Архіву сучасних видань. Тоді і виявилося, що «зошит» із валізи — не щоденник, а незавершений роман «Французька сюїта». Однак через фатальні обставини Ірен Немировськи вдалося написати лише перші дві частини її вершинного твору.

 

Немировськи І. Вино самотності : роман / Ірен Немировськи ; пер. з фр. Г. Малець ; передм. Д. Епштейн. — Київ : Університетське вид-во «ПУЛЬСАРИ», 2010. — 192 с. : порт. — (Серія «Класика»).

В романі Ірен Немировськи «Вино самотності», багато в чому автобіографічному, змальована доля родини, яка з виру революції в Росії втекла до Парижа. Втрата коріння, самостійність, а також нестримне бажання скинути з себе пута — ось що вирує в замкненому гнітючому родинному колі. Оповідаючи про болісне звільнення, цей зворушливий роман розкриває нам непересічний талант однієї з відомих письменниць минулого століття.

 

Немировськи І. Французька сюїта : роман / Ірен Немировськи ; пер. з фр. та передм. Г. Малець. — Київ : Університетське вид-во «ПУЛЬСАРИ», 2012. — 400 с. : порт. — (Серія «Класика»).

Життя Ірен Немировськи обірвалося в розквіті сил і таланту. Драматична й історія її останнього роману, рукопис якого переховували, а потім ще півстоліття він пролежав у невідомості. І лише кілька років тому був виявлений, розшифрований і виданий. Тріумфально обійшовши мало не весь світ, твір нарешті повертається на батьківщину її авторки — Україну. Роман «Французька сюїта», написаний у вихорі історії, майже наживо змальовує масову втечу 1940 року, де в трагічному хаосі перемішалися долі французьких родин різних класів — від найзнатніших до найубогіших. Роман розкриває душу кожного француза, що переживає часи окупації,  та оживляє найпотаємніші грані нашої пам’яті.

Олена Теліга (1906—1942)

Олена Теліга (до шлюбу Шовгеніва), видатна українська поетеса, чільна діячка Організації українських націоналістів (ОУН), належить до митців, у долі яких нерозривно сплелися Слово і Вчинок.

Душа горить — життя таке іскристе.

Забрати все! Себе віддати всьому…

Олена Теліга була донькою відомого- інженера-гідротехніка Івана Опанасовича Шовгеніва, який походів зі Слобожанщини. Мати — родом із Поділля. В родини, крім Олени, виховувалося ще двоє старших синів. Після лютневої революції 1917 року родина Шовгенівих переїздить з Петербурга до Києва, де батько Олени стає спершу професором Київського політехнічного інституту, а пізніше — директором департаменту водного та шосейного господарства Міністерства шляхів Української Народної Республіки.

В Києві Олена навчалася в Жіночій гімназії Олександри Дучинської. У 1920 році уряд УНР був евакуйований до міста Тарнів (південна Польща). Іван Шовгенів з сином Андрієм теж залишили Київ. 1922 року Олена з матір’ю та братом Сергієм нелегально перетнули кордон та добралися до батька в польському містечку Тарнові. Ще через рік родина перебралася до Чехословаччини й оселилася в Подєбрадах, де професор Шовгенів був обраний ректором Української господарської академії. 

У Подєбрадах Олена потрапила в вир суспільно-політичного й культурно-літературного життя. В 1929 році вона закінчила історико-філологічний факультет Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі, того ж року вийшла заміж за кубанського козака Михайла Телігу.  Навчаючись у Празі, Олена розпочала свою літературну діяльність. Її вірші з’являються на сторінках «Літературно-наукового вістника» (Львів) та інших часописів.

Протягом 1929—1939 років разом з чоловіком Олена Теліга жила у Варшаві, де вчителювала в український школі і продовжила активну мистецьку та громадську діяльність. Столиця Польщі на той час була осередком культурного й літературного життя, де проживали відомі поети, письменники, художники, літератори, виходили літературно-художні часописи, відбувалися творчі дискусії. Олена Теліга стала постійним автором та одним із чільних представників редагованого Дмитром Донцовим новозаснованого львівського «Вістника» (1933—1939). Але деякий час Михайло працював землеміром у селі Желязна Жондова неподалік Варшави, а Олена літом гостювала там.

Після початку Другої світової війни упродовж 1939—1941 років Олена Теліга перебувала в Кракові. У грудні 1939 року вступила до Організації українських націоналістів і розпочала активну діяльність у Культурний референтурі Проводу українських націоналістів, якою керував український поет, археолог і політичний діяч Олег Ольжич. Тісно співпрацювала із краківською «Просвітою». У лютому 1940 року очолила молодіжне Мистецьке товариство «Зарево».

Після початку німецько-радянської війни 1941—1945 років, в липні 1941 року в складі похідних груп ОУН разом із письменником Уласом Самчуком нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова, у вересні прибула до Рівного, а 22 жовтня 1941 року — до окупованого німецькою армією Києва, де, незважаючи на небезпеку, створила Спілку письменників, заснувала і редагувала журнал «Літаври» (1941—1942), який знаходився під постійним наглядом окупаційної влади.

Із початком масових арештів Олег Ольжич намагався переконати Олену Телігу виїхати з міста, але вона категорично відмовилася. 9 лютого 1942 року Олену разом з чоловіком арештувало гестапо в приміщенні Спілки українських письменників. 13-го, за іншими даними 21-го лютого 1942 року Олену Телігу разом з Михайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським було розстріляно у Бабиному Яру в Києві.

21 лютого 1992 року на символічному місці поховання Олени Теліги та її побратимів у Бабиному Яру членами ОУН та представниками патріотичної громадськості України вперше було поставлено Пам'ятний Хрест. 25 лютого 2017 року на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» у Києві відбулося відкриття пам'ятника Олені Телізі.

 

Ювілейна монета «Олена Теліга»

Ювілейна монета «Олена Теліга» номіналом 2 гривні, випущена Національним банком України. Присвячена талановитій поетесі, громадській діячці Олені Іванівні Телізі (1906—1942). На реверсі монети зображено портрет Олени Теліги, праворуч від якого розміщено написи: «1906/1942» та півколом «ОЛЕНА ТЕЛІГА». 

Дата введення в обіг — 19 липня 2007 року

Автори — художники: Дем'яненко Анатолій (аверс); Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій (реверс);  скульптори: Дем'яненко Володимир, Дем'яненко Анатолій.

Серія — «Видатні особистості України»

 

Теліга О. О краю мій… : Твори, документи, біографічний нарис. — Київ : Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. — 496 с. ; 224 іл.

Поетична спадщина Олени Теліги кількісно невелика, відомо всього 38 віршів. Перші видання поетичних творів Теліги окремими збірками вийшли друком на еміграції в повоєнні роки: «Душа на сторожі» (1946), «Прапори духа» (1947), «О. Теліга. Збірник» (1977), «Полум'яні межі» (1977). У незалежній Україні були видані: «О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис» (1999), «Листи. Спогади» (2003), «Вибрані твори» (2006).

У книзі «О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис» наведені поетичні і прозові твори талановитої української поетеси та активної громадської діячки Олени Теліги. Подано велику кількість фотографій, документи, а також нарис доктора історичних наук Надії Миронець «І злитись знову зі своїм народом» про життя і творчість поетеси на основі документів, листів, спогадів сучасників.

 

Червак Б. Олена Теліга / Богдан Червак ; худож.-оформл. Є В. Вдовиченко. — Харків : Фоліо, 2024. — 416 с. — (Життя видатних українців).

У суспільну свідомість повертається ім’я визначної діячки українського національно-визвольного руху, блискучої поетки, пристрасної публіцистки. Розповідаючи про життя Олени Теліги, її творчість і боротьбу за незалежність України, автор водночас осмислює складний суспільно-політичний період 30—40-х років ХХ сторіччя, який позначений активною діяльністю ОУН. У книжці приділено увагу взаєминам Олени Теліги з визначними постатями вітчизняної історії, зокрема Дмитром Донцовим, Олегом Ольжичем, Миколою Сціборським.

Окремий розділ книги присвячено літературно-мистецькому контексту, який спричинився до появи такого феномену в українській літературі як «Празька школа українських поетів». Публікуються також маловідомі твори Олени Теліги. Низка документів воєнної доби, зокрема з німецьких архівів, дають змогу відтворити атмосферу навколо героїні.

Творчість Олени Теліги посідає вагоме місце в історії української літератури. Хоч, здається, ще зовсім недавно це ім’я було маловідоме не тільки широкому загалові, а й професійним літераторам, які в підрадянській Україні фактично не мали доступу до емігрантських джерел її творчості. А тим часом так званий вільний світ про Олену Телігу не тільки знав, а й гідно зберігав про неї пам'ять. На честь видатної поетки були названі науково-культурні товариства й установи, щорічно влаштовувалися урочисті академії, перевидавалися її твори, їй присвячувалися п’єси, вона стала ідейним дороговказом для багатьох українських патріотів

 

Поети Празької школи : Срібні сурми. Антологія / упоряд., передм. та літературні сильвети М. Ільницького. — Київ : Смолоскип, 2009. — 916 с.

В антології зібрано твори поетів української еміграції 1920—30-х років XX століття з угрупування, яке в літературознавстві здобуло назву — Празька школа. Учасники визвольних змагань українського народу та представники покоління, що сформувалося «під чужим небом», вони несли в поезії «срібні сурми» недавніх походів, історіософські роздуми про майбутнє рідної землі, а також розвивали традицію вільної української поезії, обірвану комуністичним режимом. Це одна з перших спроб розкрити творчість еміграційних поетів міжвоєнного періоду в повноті їхньої творчої індивідуальності. Видання також має теоретичну частину, до якої увійшли літературно-критичні статті, спогади, рецепції, листування та інтерв’ю.

Книга для всіх, хто має Україну в серці, незалежно від того, де живе.

 

Чемерис В. Амазонка : повість із життя Оленки Шовгеневої, яка стала Оленою Телігою // Чемерис В. Амазонка ; Київ—Соловки / Валентин Чемерис ; худож.-оформл. Л. П. Вировець. — Київ : Фоліо, 2016. — 507 с. — (Історія України в романах). 

Що спонукало Олену Телігу, героїню повісті «Амазонка», вишукану красуню-аристократку, не менш прекрасну поетесу, яку називали новітньою Лесею Українкою, ступити на кривавий шлях боротьби за визволення Батьківщини? Письменник зображує жінку, що вміє і страждати, і радіти, і бути ніжною, але коли перед нею ворог — стає хороброю та незламною. Такою й зустріла Олена свою смерть у горезвісному Бабиному Яру в Києві у лютому 1942 року, де її, патріотку, члена ОУН, розстріляли німецькі фашисти.

 

Кароліна Лянцкоронська (1898—2002)

Кароліна Лянцкоронська, польська історикиня і мистецтвознавиця, діячка Полонії в Італії, народилася у родини найвідомішого в Австро-Угорський імперії мистецтвознавця, колекціонера і мецената Кароля Лянцкоронського. Граф походив зі знатного польського шляхетського роду. Матір’ю дівчинки була аристократка, німкеня Малгожата Ліхновська. Змалечку Кароліна вільно розмовляла кількома мовами: з батьком — французькою та англійською, з матір’ю — німецькою, а з гувернанткою — польською.

Життя цієї неймовірної жінки припало на три століття. Під час Першої світової війни Кароліна Лянцкоронська працювала санітаркою в реабілітаційному осередку у Відні. Однак обравши за фах не медицину, а мистецтвознавство, дівчина вступила до Віденського університету і згодом захистила дисертацію, присвячену живопису Мікеланджело.

Після смерті батька Кароліна 1934 року переїхала до Львова й зайнялася успадкованими маєтками у Комарні й Роздолі. Незабаром у Львівському університеті імені Яна Казимира Кароліна  Лянцкоронська захистила докторську дисертацію, таким чином ставши першою в Польщі жінкою, що здобула докторський ступінь із мистецтвознавства.

Коли 1939 року Червона армія окупувала Львів, Кароліна на власні очі бачила грабунок, невігластво й варварство Азії — так вона називала совітів. І відразу ж приєдналася до підпільного руху опору, вступивши до польської Спілки збройної боротьби (пізніше — Армія Крайова). НКВС неодноразово викликав Лянцкоронську на допити, аж урешті видав наказ про її арешт. Вважаючи, що перебування під окупацією німецьких загарбників («все ж таки там Європа») має бути легшим, ніж під чоботом совітів, Кароліна Лянцкоронська в травні 1941 року на підроблених документах виїхала до Кракова. Тут вона продовжила діяти в польському підпіллі і водночас легально працювала в Червоному Хресті, а згодом, за дорученням підпільного керівництва, — в Головній опікунській раді, яку Райх визнавав. Ця організація надавала гуманітарну допомогу в’язням нацистських тюрем. Кароліна Лянцкоронська стала однією із лідерок ради і об’їздила чимало в’язниць Генерал-губернаторства. У рамках акції вдалося допомогти 27 тисячам в’язнів.

1942 року Кароліна Лянцкоронська переїхала до Львова, а згодом — до Станиславова (нині Івано-Франківськ), щоб організувати філію ради. Допомагаючи в’язням місцевих тюрем, вона водночас намагалася з’ясувати обставини позасудової страти понад 20 львівських професорів та їхніх близьких, розстріляних гестапівцями на Вулецьких пагорбах у липні 1941 року. Згодом діячка наткнулася на таємниці розстрілу 250 представників інтелектуальної еліти Станиславова у Чорному лісі в серпні 1941 року. За обидва злочини відповідальний був передусім гауптштурмфюрер СС і начальник поліції безпеки в Станиславові Ганс Крюґер. За його ж наказом Кароліну Лянцкоронську арештували. Її витримка й гідність під час допиту доводили гестапівця до шалу. Уникнути страти вдалося тільки завдяки тому, що за долю Лянцкоронської особисто перед Гіммлером клопотала Савойська династія. Кароліну перевели до львівської в’язниці на Лонцького, де вона провела кілька місяців до листопада 1942 року.

1943 року Кароліна Лянцкоронська потрапила до концтабору Равенсбрюк, де провела понад два роки до закінчення війни. 1967 року вона виступила як єдиний свідок у суді проти Ганса Крюґера. Зокрема завдяки її свідченням його засудили до вічного ув’язнення.

1945 року, після звільнення з концтабору, виїхала до Швейцарії, згодом — до Рима. Повоєнна діяльність Кароліни Лянцкоронської заслуговує окремої розповіді: одна з найвідоміших польських державних діячок в еміграції, пресофіцерка славнозвісного Другого польського армійського корпусу генерала Владислава Андерса, ініціаторка та засновниця Польського історичного інституту в Римі та фамільного фонду Лянцкоронських.  До Польщі Кароліна Лянцкоронська так ніколи і не повернулася…  Життя представниці  давнього шляхетського роду Лянцкоронських обірвалося у Римі 2002 року.

 

Лянцкоронська К. Воєнні спогади. 22 вересня 1939 — 5 квітня 1945 / Кароліна Лянцкоронська ; пер. з пол. Наталі Ткачик. — Чернівці : Книги —ХХІ, 2023. — 424 с.

Цю книжку, написану 1945 року, впродовж десятиліть європейські видавці відкидали — то як надто антиросійську, то як надто антинімецьку. Сьогодні спогади відомої польської діячки, науковиці, львів’янки Кароліни Лянцкоронської про події Другої світової війни звучать особливо гостро і суголосно з воєнним досвідом українців у ХХІ столітті.

Кароліна Лянцкоронська описала те, що бачила на власні очі й учасницею чого їй довелося стати: прихід перших совітів до Львова 1939 року, допити НКВС, утечу до окупованого німцями Кракова, діяльність у польському русі опору, перебування у станиславівській в’язниці та конфронтацію з начальником станиславівського гестапо Крюґером, вирок смерті, ув’язнення у львівській та берлінських в’язницях, понад два страшні роки в Равенсбрюку. Але передусім ці спогади — про людяність у нелюдських обставинах, про внутрішню силу й гідність і про те, що війна — це не тільки про смерть, а й про шалену любов до життя.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.