Петро Петрович Гулак-Артемовський - автор першої романтичної балади в українській літературі: до 230-річчя від дня народження відомого письменника ХІХ століття

«Полум’я дає тепло і світло не для себе. Хороша людина працює для добра інших»     Петро Гулак-Артемовський

Багато десятиліть зачаровує незвичайний поетичний талант Петра Петровича Гулака-Артемовського. Невелика творча спадщина цієї унікальної людини посідає одне з почесних місць в історії української літератури. Перу письменника належать романтичні балади, байки, вірші, поетичні переклади польських і французьких авторів.

Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 (16) січня 1790 року в містечку Городище Черкаського повіту Київської губернії. Батько письменника , Петро Патрикійович, походив із старовинного козацького роду , родоначальником якого був Іван Гулак - генеральний обозний гетьмана Петра Дорошенка. Про історію походження подвійного прізвища Петро Петрович зазначав у рукописній біографії. «Прізвище Гулак-Артемовський, - писав він, - пішло від одного з потомків Івана Гулака, який жив у селі Артемовську. За розгульне життя місцеве населення прозвало цього Гулака «Гулякою», і, щоб не плутати з іншими представниками роду, його стали звати Гулякою Артемовським. Від нього починається рід Гулаків-Артемовських».

Початкову освіту юнак одержав удома, а одинадцяти років вступив до Київської академія - єдиного тоді на Україні навчального закладу, учні якого отримували не лише середню, а й вищу освіту. Не закінчивши повного курсу навчання, він кілька років  викладав у приватному пансіоні в Бердичеві, пізніше працював домашнім вчителем в сім’ях польських поміщиків на Волині.

У 1817 році Петро Гулак-Артемовський стає  вільним слухачем словесного факультету Харківського університету. Наступного року він починає багаторічну педагогічну діяльність в університеті спочатку викладачем польської мови, а в Інституті шляхетних дівчат викладає французьку. В цей період розпочинається й активна літературна діяльність Петра Гулака-Артемовського. Він виступає з перекладними й оригінальними творами в журналах «Украинский вестник» і «Вестник Европы».

Після закінчення університету й захисту в 1821 році магістерської дисертації на тему «О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней»  Петро Гулак-Артемовський викладає в університеті курс російської історії та польську мову, пише художні твори, бере участь у літературному житті.

В 1829 році Петро Гулак-Артемовський - ординарний професор, а в 1838 році -декан словесного факультету. В 1841 - 1849 роки він був ректором  Харківського університету. Одночасно Гулак-Артемовський займає посади інспектора і завідуючого навчальною частиною у  Харківському та Полтавському інститутах шляхетних дівчат.

В 30-х роках ХІХ століття Петро Петрович Гулак-Артемовський відходить від активної літературної діяльності.  На його долю  випало тяжке випробування. Треба було забезпечувати велику родину. 1849 року  Петро Петрович Гулак-Артемовський виходить в відставку, продовжуючи працювати інспектором інститутів шляхетних дівчат. Звільнення з університету він пережив надзвичайне боляче, але надіявся повернутися туди.

У 1855 році Петра Петровича Гулака-Артемовського обрано почесним членом Харківського університету, а ще раніше - членом Копенгаґенського товариства північних антикварів, членом-кореспондентом статистичного відділення при Міністерстві внутрішніх справ, членом Королівського товариства друзів науки у Варшаві.

В останні роки життя  Петро Петрович Гулак-Артемовський майже нічого не піше. Виняток складають посвяти своїм дітям, звернення до коханої дружини і друзів. Ці вірші присвячені родинно-побутовим подіям, індивідуальним почуттям, переживанням. Митець через усе своє нелегке життя проніс палку любов до віршованого слова. 13 жовтня 1865 року зупинилося серце видатного українського письменника, вченого, перекладача, поета.

У 2017 році відбулося відкриття пам'ятника класику української літератури ХІХ століття Петру Петровичу Гулаку-Артемовському біля Харківського національного університету імені Василя Каразіна. Автори меморіалу - скульптор Олександр Рідний і архітектор Сергій Чечельницький.

Цікаві штрихи до літературного портрета Петра Гулака-Артемовського

Перші поетичні спроби Петра Гулака-Артемовського припадають на час навчання його в Київській академії. Зберігся аркуш паперу з уривком перекладу поеми «Налой», написаного у 1813 році. Ця поема одного з найвизначніших представників французького класицизму Нікола Буало належала до жанру героїко-комічних бурлескних творів.

Перший друкований твір Петра Гулака-Артемовського - російський переклад з Жана-Батісто Руссо «Ослепление смертних» - з'явився у жовтневому номері «Украинского вестника» за 1817 pік, одразу ж після переїзду письменника до Харкова. Відтепер на сторінках цього журналу один за одним друкуються його вільні переклади і переспіви російською мовою з Д. Мільтона, Ж. Расіна, Горація…

Перший вірш українською мовою «Справжня Добрість (Писулька до Грицька Прокази)» Петра Гулака-Артемовського, датований 17 вересня 1817 року, побачив світ лише 1904 року. Це своєрідне послання Григорію Квітці-Основ'яненку як одному з керівників товариства благодіяння у Харкові.

Поетичний талант Петра Гулака-Артемовського на повну силу розкрився в його байках, що, у своїх кращих зразках, стали справжнім надбанням української літератури. Найвизначніша серед них, як і взагалі у творчому доробку поета, заслужено вважається байка, чи, за визначенням самого автора, «казка», «Пан та Собака». Одразу ж після опублікування в «Украинском вестнике» 1818 року вона здобула таку широку популярність, що ходила в списках.

Петру Гулаку-Артемовському належить також невеличкий цикл байок-мініатюр: «Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун», «Лікар і Здоров'я», написаних у 1820 році у формі стислих поетичних гуморесок або розгорнутих прислів'їв, де ті чи інші життєві ситуації передаються у гранично лаконічній розповіді. У 1827 році він пише байки: «Батько та Син», «Дві пташки в клітці», «Рибка».

Водночас з байками Петро Петрович Гулак-Артемовський створює  перші в українській літературі зразки балад у романтичному дусі - «Твардовський» та «Рибалка», що з'явилися друком у «Вестнике Европы» у 1827 році. «Твардовський» - це переспів відомої балади Адама Міцкевича «Пані Твардовська», написаної за фольклорним сюжетом, про гульвісу-шляхтича, який запродав душу чортові. Подібні перекази про козака-гультяя існували і в українській народній творчості. Петро Гулак-Артемовський вдало використав у своїй баладі простонародну лексику, фольклорні засоби образності.

Важливу роль у творчій діяльності Петра Гулака-Артемовського відігравало знання французької мови. Нею він писав листи, вірші, епіграфи, в яких переплітаються лірико-бурлескні медитації з романтично-сентиментальною поезією. Є в його доробку ліричний вірш, написаний французькою мовою - «В Полтаву. До моєї Аполлінарії з приводу її забутої муфти».

За життя письменника не було видано жодної його збірки творів. Першу спробу зібрати значну частину спадщини поета зробив Пантелеймон Куліш, надрукувавши в журналі «Основа» за 1861рік дванадцять поезій. У 1877 році вірші Петра Петровича Гулака-Артемовського вперше вийшли окремою книжкою в Києві. Таким виданням явився «Кобзар П. П. Артемовського-Гулака» з передмовою Ф. Піскунова. Вся ж літературна спадщина Петра Петровича Гулака-Артемовського побачила світ лише у ХХ столітті. 

Твори П. П. Гулака-Артемовського

Гулак-Артемовський, Петро. Поетичні твори // Петро Гулак-Артемовський. Євген Гребінка : поетичні твори, повісті та оповідання / упоряд. і примітки М. М. Павлюка ; вступ. стаття П. М. Федченка . - Київ : Наукова думка, 1984. - С. 32 - 137. - (Бібліотека української літератури).

На сторінках видання можна прочитати балади, байки, приказки, переклади Петра Петровича Гулака-Артемовського, створені в різний час: «Тюхтий та Чванько», «Пан та Собака», «Твардовський», «Рибалка»…

Гулак-Артемовський, Петро. Твори / вступ. стаття та примітки І. Я. Айзенштока. - Київ : Дніпро, 1970. - 128 с.

В цьому виданні вміщено сатиричні твори і гуморески, балади… : «Пан та Собака», «Твардовський», «Рибалка», «Дві пташки в клітці»…

Гулак-Артемовський, Петро. Твори / упоряд., вступ. стаття і примітки Б. А. Деркача. - Київ : Дніпро, 1978. - 160 с.

До збірки творів визначного письменника дошевченківської доби П. П. Гулака-Артемовського ввійшли оригінальні та перекладні поезії, статті, листи. В кращих творах, які відіграли важливу роль в розвитку нової української літератури, поет порушував актуальні проблеми часу.

Гулак-Артемовський, Петро. [Твори] // Українська дитяча література : хрестоматія. - Київ : Вища школа, 2006. - С. 100 - 101.

До видання увійшли приказки «Цікавий і Мовчун», «Дурень і Розумний», байка «Батько й Син».

Гулак-Артемовський, Петро. [Твори] // Небо України : поетична антологія. Т. 1 / за упоряд. та ред. В. Коломійця. - Київ : Український письменник, 2001. - С. 223 - 224.

 До поетичної антології увійшли твори : казка «Пан та Собака», приказка «Цікавий і Мовчун», «Дві пташки в клітці».

Гулак-Артемовський, Петро. [Твори] // Українська байка / худож.-оформлювач А. С. Ленчик. - Харків : Фоліо, 2006. - С. 38 - 49. - (Українська класика).

До видання увійшли казка «Пан та Собака», «Солопій та Хівря, або горох при дорозі, «Тюхтій та Чванько», «Лікар і Здоров’я» …

Гулак-Артемовський, Петро. [Твори] // Шляхи сподівань : українська література кінця XVIII - початку ХХ століття / упоряд. і передм. Шкляра В. І. - Київ : Грамота, 2003. - С. 83 - 94. - (Українська література).

До книги увійшли твори Петра Гулака-Артемовського: «Справжня Добрість», «Пан та Собака», «Цікавий і Мовчун», «Дві пташки в клітці», «Батько й Син».

Гулак-Артемовський, Петро. До Любки : [вірш]  // Шедеври української любовної лірики. - Харків : Фоліо, 2006. - С. 4. - (Література).

«Нащо ти, Любочко, козацьке серце сушиш?..

Чого, як молода та кізочка в бору,

Що чи ногами лист сухенький заворушить,

Чи вітерець шепне…».

Гулак-Артемовський, Петро. Псалом 132. // Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі : антологія. - Київ : Дніпро. - С. 241 - 242.

Немає вже й кращої людської в світі долі,

Як вкупці братики живуть по Божій волі…

Література про життя та творчу діяльність П. П. Гулака-Артемовського

Коляда І. Петро Гулак-Артемовський / Ігор Коляда, Юлія Коляда, Олександр Кирієнко, Євген Биба. -  Харків : Фоліо, 2015. - 120 с. - (Знамениті українці).

Серед тих, хто продовжив реалістичні традиції Івана Котляревського, хто закладав основи нової української літератури, почесне місце належить Петрові Гулаку-Артемовському. Він створив чимало романтичних балад, віршованих і прозових послань, перекладів, віршів побутового характеру, проте здобув популярність перш за все як байкар-новатор. Використовуючи скарби українського фольклору, його гумор, художні засоби, народну розмовну мову, поет створив і поширив жанр байки і приказки.

***

• Айзеншток, Ієремія. Петро Гулак-Артемовський // Петро Гулак-Артемовський : твори. - Київ, 1970. - С. 5 - 23.
• Гончар О. І. Українська література передшевченківського періоду і фольклор [Творчість Петра Гулака-Артемовського] // Українські дожовтневі письменники : збірник літературно-критичних матеріалів. - Київ, 1985. - С. 50 - 53.
• Гулак-Артемовський П. П. (1790-1865) // Історія української літератури: у 2-х томах. Т. 1. - Київ, 1987. - С. 185 - 192.
• Гулак-Артемовський Петро Петрович (1790-1865) // Історія української літератури (Перші десятиріччя ХІХ століття). - Київ, 1992. - С. 201 - 224.
• Гулак-Артемовський Петро Петрович (1790-1865) // Українські поети : біографії, огляди творчості. -Київ, 2015. - С. 58 - 60.
• Гулак-Артемовський П. П. Пан та собака [аналіз твору] // Ф. С. Кислий. Вивчення байки в школі. - Київ, 1982. - С. 54 - 71.
• Деркач, Борис. На шляху становлення Нової української літератури // П. П. Гулак-Артемовський. Твори. - Київ, 1978. - С. 5 - 15.
• Деркач Б. А. Гулак-Артемовський Петро Петрович // Українська літературна енциклопедія. Т.1. - С. 515-516.
• Крижанівський, Степан. Гостре слово байкаря // Історичний календар 2000 року. - Київ, 1999. - С. 29.
• Нова українська література. Друге національне відродження. Романтизм [Творчість Петра Гулака-Артемовського] // Михайло Наєнко. Художня література України : від міфів до реальності. – Київ, 2005. - С. 343 - 346.
• Петро Гулак-Артемовський - зачинатель українського художнього перекладу // Володимир Матвіїшин. Український літературний європеїзм. - Київ, 2009. - С. 111 - 119.
• Петров М. І. Петро Петрович Гулак-Артемовський // Матеріали до вивчення історії української літератури : в 5-ти томах. Т. ІІ. – Київ, 1961. - С. 185 - 193.
• Пільгук І. І. Поетична творчість Гулака-Артемовського // Матеріали до вивчення історії української літератури : в 5-ти томах. Т. ІІ. - Київ, 1961. - С. 193 - 210.
• Письменство 20-40 років [ХІХ століття] // Сергій Єфремов. Історія українського письменства. - Київ, 1995. - С. 324 - 345.
• Сірополко, Степан. Історія освіти в Україні. - Київ : Наукова Думка, 2001. - С. 243.
• Скрипник П. І. Гулак-Артемовський Петро Петрович ( 27(16).01.1790- 13(01).10.1865) // Енциклопедія історії України: у 10 томах. Т. 2. - Київ, 2004. - С. 248 - 249.
• Федченко П.М. Петро Гулак-Артемовський. Євген Гребінка // Петро Гулак-Артемовський. Євген Гребінка : поетичні твори, повісті та оповідання. - Київ, 1984. - С. 5 - 29.
• Шубравський В. Є. Від Котляревського до Шевченка [Творчість Петра Гулака-Артемовського] // Українські дожовтневі письменники : збірник літературно-критичних матеріалів. - Київ, 1985. - С. 50.

Модний капелюх в історії і літературі: до Дня головного убору

За багато тисячоліть світової історії головний убір рятував людину від палючих променів сонця і лютого морозу, проливного дощу і  сильного вітру. Його виготовляли з різноманітних матеріалів і різної форми. Він був предметом захоплення і необхідним елементом костюма.

У Західній Європі XIV-XV століть вид головного убору вказував на рід занять: берет носив лікар, чорну шапочку - богослов і вчений, по бобровій шапці можна було визначити нотаріуса. А є капелюхи, за якими можна відзначати віхи історії головних уборів: треуголка і циліндр, болівар і котелок, тюрбан і клош ...

Фетровий капелюх

Елегантний фетровий капелюх сотні років прикрашає голови модниць і модників. Фетр - тонкий повсть, що виготовляється шляхом валяння кролячого або заячого пуху, овечої вовни, іноді - відходів хутра звірів цінних порід. За свою багатовікову історію фетровий капелюх був різних фасонів і розмірів і різних кольорів.

Александр Дюма. Три мушкетери. Знаменитий роман про пригоди юного французького дворянина д'Артаньяна, який покинув свою батьківщину Гасконь, щоб стати мушкетером короля Франції, і його друзів-мушкетерів: Атоса, Портоса і Араміса побачив світ в 1844 році. У передмові до книги  Александр Дюма писав, що основою роману послужили мемуари, знайдені у Французькій національній бібліотеці. Дія роману відбувається на початку XVII століття, в епоху правління Людовіка XIII. В цей час м’який фетровий капелюх з широкими крисами, прикрашений білим, блакитним та червоним пір’ям страуса стає незмінним головним убором. Капелюхи були чорного, сірого, бежевого і блакитного кольорів.

«Другого дня в Парижі тільки й говорили, що про бал, який міські старшини давали на честь короля та королеви і на якому їх величності мали танцювати славнозвісний Мерлезонський балет - найулюбленіший балет короля.

В ратуші вже цілий тиждень готувалися до цього врочистого вечора. Теслярі збили підмостки, де мали сидіти запрошені дами; бакалійники постачили двісті свічок білого воску, що було нечуваною розкішшю за тих часів; нарешті, на свято запросили двадцятьох скрипалів, призначивши їм подвійну плату, бо, як зазначалося в звіті, вони повинні були грати всю ніч…

Скрипалі грали що було сили, але ніхто їх не слухав.

Король вийшов першим. На ньому було дуже гарне мисливське вбрання; його високість герцог Орлеанський та інші вельможі теж були вдягнені мисливцями. Це вбрання дуже личило королю: в ньому він і справді мав вигляд найшляхетнішого дворянина своєї держави.

Кардинал підійшов до короля й підніс йому невеличку скриньку. Король відчинив її й побачив дві діамантові підвіски… Король здивовано глянув на кардинала, але розпитати його ні про що не встиг: вигуки захоплення вирвалися всім з уст. Якщо король мав вигляд найшляхетнішого дворянина своєї держави, то королева, безперечно, була найвродливішою жінкою Франції.

Справді, мисливське вбрання напрочуд їй личило: на ній був фетровий капелюшок з голубими перами, оксамитовий корсаж перлово-сірого кольору з діамантовими ґудзиками й блакитна атласна спідниця, вишита сріблом. На лівому плечі, на пишному банті того ж самого кольору, що й пера та спідниця, сяяли підвіски…».

Анн і Серж Голон. Анжеліка і король. Знаменитий твір із серії історичних романів про Анжеліку французьких письменників Анн і Сержа Голон побачив світ в 1959 році. Середина XVII століття, епоха правління короля Людовика XIV. Став однією із наймогутніших держав Європи, Франція завойовує також перші позиції в моді. Як одягається король і його придворні вважається модним в Європі.

«У цю ніч Анжеліка ніяк не могла заснути ... Двічі вона запалювала свічку, відчуваючи бажання розглянути обидва костюма, що були на стільцях біля ліжка, - один для королівського полювання, інший - для торжества, яке мало відбутися після полювання.

Наряд для полювання подобався їй. Перлинно-сірий оксамитовий жакет чоловічого крою підкреслював достоїнства її фігури. Величезний капелюх з білого фетру з каскадами страусового пір'я був схожий на снігову лавину.

Але особливо її захоплював шарф. Цей шарф самої останньої моделі повинен був привертати увагу, і вона розраховувала викликати цікавість і заздрість дам вищого світу…»

Циліндр

XVIII століття подарувало світові високі капелюхи з плоским верхом - циліндри. Перший циліндр був виготовлений торговельником капелюхами Джоном Гетерінгтоном в 1797 році, проте популярність циліндри знайшли тільки в 1820-і роки. У XIX столітті циліндр перетворився з екстравагантного атрибуту на символ міської респектабельності. Він став повсякденним предметом тоді, коли фрак почали носити вдень. Спочатку в моді був кольоровий циліндр, особливо світло-сірий, але з часом він став строго однотонним.

Михайло Старицький. За двома зайцями. Комедійна п'єса українського драматурга Михайла Старицького. Від листопада 1883 року, коли комедію вперше поставила в Києві трупа Старицького, вона не сходить зі сцени вітчизняного театру. В ролі Голохвостого прославився у свій час видатний український актор Панас Саксаганський.

«Х л о п е ц ь. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу,- чудо! Певно, дороге!

Г о л о х в о с т и й. Конєшно, не копеєшне! Хвисонистої моди і загрянишного матеріалу, да і шив, можно сказать, первий магазин. От ви думаєтьо, што плаття - лиш би што, а плаття первоє дєло, потому што по платтю всякого стрічають.

С т е п а н (до других). А по уму виряджають!

Г о л о х в о с т и й (не звертаючи уваги). От, возьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка,— здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак — ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!..».

Котелок

У 1849 році в Англії з’явився чоловічий капелюх-котелок, більш зручний в порівнянні з громіздкими циліндрами. Він став популярним у всій Європі і не виходив з моди до Першої світової війни. У лондонському Сіті до середини XX століття котелок і парасолька вважалися обов’язковими частинами офіційного вбрання.

Памела Ліндон Треверс. Мері Поппінс повертається. Книги про Мері Поппінс, перша з яких вийшла в 1934 році, отримали величезну популярність в багатьох країнах світу.  Мері Поппінс, персонаж казкових повістей дитячої письменниці Памели Треверс, няня-чарівниця, що виховує дітей в одній із лондонських сімей.

«Був ранок, та такий, коли все сяє і виблискує, наче світ за ніч добре вимили й натерли.

Вишнева Вуличка угорі блискала до сонця шибками вікон - у будинках саме відчиняли віконниці. А внизу її залиту сонцем поверхню темними смужками переписували тонкі тіні вишень.

Але ще ніде ніщо не гомоніло, дзвенів тільки дзвінок Морозивника, що возив вулицями свого візка…

- Зроду ще тут не було так тихо! - промимрив Морозивник, зиркаючи на всі боки - чи ніде часом не видно покупців.

Тієї ж таки миті з Будинку Номер Сімнадцять почувся крик.

Морозивник мерщій повіз туди візка, сподіваючись на заробіток.

- Немає сил більше! - кричав містер Бенкс, сердито бігаючи від надвірних дверей до сходів і назад.

- Що сталося? - злякано спитала місіс Бенкс, вибігаючи з їдальні. - Що це ти там ганяєш ногами по всьому передпокої?

Містер Бенкс добре загилив ногою, і щось чорне підлетіло вгору аж до середини сходів.

- Мій капелюх! - процідив він крізь зуби. - Мій новісінький котелок!

Він кинувся на сходи і знов підгилив капелюха ногою. Котелок, мов дзиґа, закрутився на плитах підлоги і впав під ноги місіс Бенкс.

- Що? Що з ним трапилось? - стурбовано спитала місіс Бенкс. Ненароком вона подумала, чи не трапилося чого з містером Бенксом?

-Подивися! - ревнув він на неї.

Місіс Бенкс, тремтячи, нахилилася і підняла капелюха з підлоги. Котелок увесь був у великих, лиснючих, масних плямах і якось чудно пахнув.

Вона ще понюхала його криси.

-Так, наче гуталін, - сказала вона.

- Це справді гуталін! - підкреслив містер Бенкс- Робертсон Ей наваксував мого капелюха гуталіном - почистив його щіткою для взуття.

У місіс Бенкс від жаху опустилися кінчики вуст.

- Невідомо, що скоїлося з цим Будинком! - Нічого не зроблять так, як слід!

Вода для гоління - мов окріп, кава - як лід! А оце тобі ще й таке!

Він смикнув капелюха з рук у місіс Бенкс і вхопив портфеля.

- Я йду! - гукнув він. - І не знаю, чи повернуся коли. Можливо, відправлюся в морські мандри…»

Дирсталкер або капелюх Шерлока Холмса

Англійський головний убір, який носили в сільській місцевості, зокрема, під час полювання на оленів. Через що він і отримав свою назву - deerstalking. Часто його зовуть «капелюхом Шерлока Холмса». Саме цей головний убір носив знаменитий детектив, вирушаючи на розслідування.

Артур Конан Дойл. Срібний. Розповідь із серії «Записки про Шерлока Холмса» Артура Конана Дойля. «Срібний» вперше опубліковано в 1892 році.

«- Боюся, Уотсон, що мені доведеться їхати, сказав якось за сніданком Холмс.

- Їхати? Куди? 

- У Дартмур, в Кінгс-Пайленд.

Я не здивувався. Мене куди більше дивувало, що Холмс досі не приймає участі в розслідуванні цієї незвичайної справи, про яку говорила вся Англія ...

Я був би щасливий поїхати з вами, якщо, звичайно, не буду перешкодою, сказав я… Ось так і сталося, що через годину після нашої розмови ми вже сиділи в купе першого класу, і поїзд мчав нас в напрямку Ексетера. Зосереджене обличчя мого друга в насунутому на лоб дорожньому картузі схилилося над пачкою свіжих газет, якими він запасся в кіоску на Паддінгтонському вокзалі…».

Солом'яний капелюшок

Капелюх з соломки був відомий вже в Середні століття. До XVI століття його носили як захист від сонця. Тільки в XVIII столітті він стає модним аксесуаром. Класичними солом'яними капелюхами стали капелюх з флорентійської соломки, панама і канотьє.

Ежен Лабіш, Марк-Мішель. Солом'яний капелюшок.  Дослівний переклад: «Капелюшок з італійської соломки» - п'єса-водевіль в п'яти актах французьких драматургів Ежена Лабіша і Марк-Мішеля. П'єса була написана в Парижі в 1851 році. У тому ж році відбулася її прем'єра в театрі Королівського палацу 14 серпня 1851 року.

Париж наприкінці XIX століття. У день свого весілля рантьє Фадінар їде Венсанським лісом. Дорогою його кінь несподівано з'їдає солом'яний капелюшок молодої жінки, що проводить цю погожу днину в товаристві офіцера, гарячого і запального лейтенанта Еміля Таверньє. 

«Мій кабріолет зник ... Я розпитую всіх зустрічних, і мені кажуть, що бачили якийсь кабріолет на лісовій галявині ... Я поспішаю туди ... і що я бачу? Мій кінь жує якийсь пучок соломи, прикрашений маками. Я наближаюся ... і чую жіночий покрик: «О боже! ... мій капелюх!» Пучок соломи виявився капелюхом. Вона повісила капелюх на дерево, захопившись бесідою з якимсь військовим ...

Отже, тільки я зібрався принести свої вибачення пані і запропонувати їй відшкодувати збитки, як раптом втручається цей військовий ... Я встиг лише кинути йому монету в двадцять франків ... за капелюх ... А може бути, це були двадцять су? (Витягуючи з кишені залишки соломи, прикрашеної маками.) Ось де мої гроші. Прекрасна соломка!.. ».

Капелюшок-тюрбан

Символ Сходу - тюрбан хитромудрий і барвистий. «Тюрбан» в перекладі з перської означає тонку тканину з кропиви, яку пов'язували на голову чоловіки. Східна жінка могла змагатися з ними в мистецтві драпірування тюрбана тільки в закритих приміщеннях. Саме зі Сходу прийшла мода на тюрбани в Європу. Їх носили і чоловіки, і жінки.

О. Генрі. Роман біржового клерка. Вільям Сідні Портер - всесвітньо відомий майстер короткого оповідання - увійшов в історію світової літератури під псевдонімом О. Генрі. Колеги по письменницькому ремеслу називали його «великим розрадником», а літературні критики - «каліфом Багдада над підземкою», «американським Мопассаном», «американським Кіплінгом»… Новела «Роман біржового клерка» входить до збірки «Чотири мільйони», яка побачила світ в 1906 році.

«Пітчер, довірений клерк у конторі біржового маклера Гарві Максуела, дозволив своєму звичайно непроникному обличчю виразити деяку цікавість і здивування, коли о пів на десяту ранку до контори швидко увійшов його хазяїн у супроводі молодої стенографістки. Квапливо промовивши «доброго ранку, Пітчер», він кинувся до свого столу так, ніби збирався перестрибнути через нього, і відразу поринув у величезну купу листів та телеграм, що чекали на нього.

Молода стенографістка працювала у Максуела вже рік. Вона була красива жінка, але в цій красі не було нічогісінько від стенографічного. Вона зневажала пишність чарівної зачіски Помпадур. Вона не носила ні ланцюжків, ні браслетів, ні медальйонів. У неї не було такого вигляду, ніби вона завжди готова прийняти запрошення на обід. На ній була проста сіра сукня, яка, проте, рівно і скромно облягала її постать. І строгий чорний капелюшок-тюрбан прикрашало зелено-золоте перо папуги. Цього ранку вона наче світилась м'яким, сором'язливим світлом. її очі замріяно сяяли, щоки були схожі на персиковий цвіт, на щасливому обличчі відбивалися спогади…».

Клош

Дамський капелюшок у формі дзвоника, модний в 1920-х роках. Назва походить від французького слова cloche - дзвіночок. Цей модний капелюшок-клош створила французька модистка і дизайнер одягу Каролін Ребу. Капелюшки-клош зазвичай робилися з фетру і щільно облягали голову. Клош для дівчат-флепперів 20-х років ХХ століття був втіленням юності і свободи.

Еліонор Браун. Світло Парижа. Роман, опублікований в США 2016 року, заслужено став бестселером, підкоривши не тільки читачів, але і критиків. Це історія про те, як непросто стати самим собою і яка це насолода - знехтувати всіма умовностями, що відокремлюють нас від мрії. Дві історії - нашої сучасниці Мадлен і її бабусі, яка ще в 20-х роках, в «епоху джазу», здійснила романтичну подорож до Парижа, тісно переплітаються, знову і знову нагадуючи, що жити варто тільки на власних умовах, підкоряючись лише поклику серця і душі.

«Справжній Париж, Париж, про який писали в журналах, які вона брала в бібліотеці й ковтала просто в читальному залі, щоб мати не довідалась, яке це сміття читає її дочка. Художники які створювали це місто, щоб воно існувало, цвіло після безкінечної війни, чи натомість безбарвне нудне існування?

Помітивши її вагання, Себастьян узяв її за руку, - Тоді ходімо.

Марджі, яка тримала чоловіків за руку тільки в танці, під наглядом старших, із сумнівом глянула на неї, потім всунула пальці в його долоню й попрямувала за ним.

- У тебе гарна зачіска, - сказав він, коли вони чекали щоб перейти вулицю.

Марджі погладила кучері, що вибивалися з під капелюха, наче зім’ялися. Дотик до них, таких світлих і м’яких, нагадав їй, як вона дивилася на себе в дзеркало - обстрижену, якусь нову й гарну, посміхнулась і відповіла - Дякую

- Отже, Париж зробив із тебе модницю?

- О! - засміялася вона. Уявила себе модницею, що гріється на сонці у дворі з дівчатами в клубі, в одній з тоненьких коротеньких сукенок, з цигаркою в одній руці та пляшкою джину в іншій. - Ні, не модницею. Просто більше не хочу довге волосся. - Це прозвучало як досить гарне пояснення…».

* * *

Вольфганг Брун, Макс Тільке. Історія костюма від давнини до нового часу. Питання моди, стилю і вибору одягу в тій чи іншій мірі цікавлять кожну людину. Костюм людини - це образ і життєвий стиль. Національний, історичний костюм - це образ народу, втілений образ епохи.

Кім Буровик. Родовід речей. Речі навколо нас: меблі, одяг, начиння. Невід'ємна частина нашого побуту, настільки звична, що ми не завжди замислюємося над її історією. А між тим, нерідко речі відображають не тільки історію розвитку науки і техніки, а й соціальний прогрес, революційні перетворення, найважливіші етапи розвитку суспільства. У пропонованій читачам книзі дається історичний опис багатьох предметів нашого побуту - від спідниць і капелюхів до холодильників.

Віра Глаголєва. Повсякденне життя Франції в епоху Ришельє і Людовика ХІІІ. Перша половина XVII століття - епоха Ришельє і Людовика XIII, прозваного Справедливим, - була непростою в історії Франції. У книзі представлена широка панорама життя французів того часу - від селян і ремісників до королівських чиновників, придворних і мушкетерів. Читач дізнається, що було в моді при дворі, чому вчилися в університеті ...

Еліна Драйтова. Повсякденне життя Дюма і його героїв. У книзі захоплююче розповідається про дві історичні епохи: в яку жив і творив Олександр Дюма-батько, і коли жили і здійснювали свої подвиги його герої.

Людмила Кібалова, Ольга Гербенова, Мілена Ламарова. Ілюстрована енциклопедія моди. Історія одягу з найдавніших часів до наших днів: розвиток костюму від 4 тисячоліття до нашої ери до 80-х років ХХ століття. Складено детальний перелік окремих частин одягу, модних доповнень до нього, зачісок ... Текст доповнений репродукціями з історії мистецтва.

Наталія Резанова. Хто там в малиновому берете ... Історія дамських капелюшків. Цей багатозначний дамський аксесуар має тисячолітню історію, повну серйозних фактів і курйозів. Люди змінювалися, відбувалися метаморфози в моді і, паралельно, зазнавала змін і капелюшка

Костянтин Стамеров. Нариси з історії костюмів. Книга становить короткий систематизований і узагальнений огляд історії костюмів народів світу від найдавніших часів до початку ХХ ст. Використовуючи багатий іконографічний матеріал, спеціалізовану вітчизняну і зарубіжну літературу, К. К. Стамеров відтворив картину історичного розвитку костюмів як невід'ємної частини матеріальної культури людства. Розраховано на культурологів, художників, літераторів, модельєрів, усіх тих, хто цікавиться питаннями матеріальної культури минулого.