Дотик серця: до Міжнародного дня людей з інвалідністю

 

«Ми живемо в незвичайному й чудовому Всесвіті. Потрібна неабияка уява, щоб оцінити його вік, розміри, шаленість і навіть красу. Місце, яке посідають у цьому безмежному космосі люди, може здатися мізерним. А проте ми намагаємося зрозуміти, як увесь цей світ влаштований і яке наше місце в ньому…» Стівен Гокінг

3 грудня щорічно відзначається Міжнародний день людей з інвалідністю, який був встановлений резолюцією A/RES/47/3 Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня 1992 року. Генеральна Асамблея закликала держави всього світу проводити подальшу інтеграцію осіб із інвалідністю в життя суспільства. Цей день покликаний привернути увагу людства до проблем і захисту прав, гідності, благополуччя найбільш незахищеної частини суспільства і акцентує увагу на перевагах, які воно отримує від їх участі у політичному, соціальному, економічному і культурному житті.

Історичні факти

22 вересня 2001 року  було створено Всеукраїнське громадське об’єднання «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» та зареєстровано Міністерством юстиції України 10 січня 2002 року. Засновниками виступили 15 всеукраїнських та 12 регіональних організацій інвалідів. Метою діяльності Асамблеї є об'єднання, узгодження дій та консолідація громадських організацій, членами яких є люди з інвалідністю, поліпшення становища в Україні, сприяння захисту конституційних прав, підвищенню їх ролі і соціального статусу в суспільстві, захист спільних інтересів своїх членів. За свою діяльність в сфері захисту прав осіб з інвалідністю Національна Асамблея людей з інвалідністю України в 2010 році отримала Спеціальний консультативний статус при Економічній та Соціальній Раді ООН. Незмінним головою НАІУ з часу її заснування є Сушкевич Валерій Михайлович, уповноважений президента України з прав людей з інвалідністю, президент Національного паралімпійського комітету України.

13 грудня 2006 року Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй була прийнята Конвенція про права осіб зінвалідністю та відкрита для підписання 30 березня 2007 року. Це міжнародний договір ООН про права людини, спрямований на захист прав та гідності людей з обмеженими можливостями. Сторони Конвенції зобов'язані сприяти, захищати та забезпечувати повне здійснення своїх прав людьми з обмеженими можливостями та забезпечити повну їх рівність перед законом. Конвенція стала першим договором про права людини у XXI столітті.

24 вересня 2008 року Україною було підписано Конвенцію про права осіб з інвалідністю і Факультативний протокол до неї. Відповідно до взятих Україною зобов’язань на сьогодні однією із стратегічних цілей державної політики у сфері захисту прав осіб з інвалідністю є створення суспільного середовища рівних можливостей для таких осіб та їх інтеграція у суспільне життя, переосмислення поточних соціальних послуг для створення системи підтримки, що забезпечить суспільну активність та незалежність людей з інвалідністю.

В 1784 році французький педагог Валентин Гаюї, без підтримки уряду та благодійних товариств, в своєму власному будинку в Парижі відкрив першу у світі школу для сліпих дітей під назвою «Майстерня трудящих сліпих». Навчання та виховання сліпих дітей Валентин Гаюї поставив на наукову основу. Він розробив рельєфно-лінійний шрифт «унціал». Цей шрифт отримав назву від латинського слова, що означає «рівний по довжині одній унції». Валентин Гаюї побудував при школі друкарню і видав декілька книг рельєфно-лінійним шрифтом. Це були перші книги для сліпих. За книгами Валентина Гаюї незрячі навчалися аж до винаходу Луї Брайлем рельєфного шрифту.

У 1829 році французький тифлопедагог Луї́ Брайль розробив рельєфно-крапковий шрифт для сліпих, що використовується в усьому світі. Існує 63 комбінації шести крапок. Першою книгою, що була надрукована за системою Брайля, була «Історія Франції» (1837). Крім букв і цифр, Луї́ Брайль на основі тих же принципів розробив написання нот.

Викладання жестової мови в Україні розпочалося на початку 1800-х років, коли було відкрито низку філій Віденської школи для глухих: Інститут на Волині в Романові у 1805 році та Львівська школа у 1830 році. В 1843 році подібна школа була створена в Одесі. За даними Міністерства соціальної політики, в Україні   розроблена «Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору» на період до 2030 року». В Україні запроваджено цифровий сервіс для людей з порушеннями слуху «Почуй мене».

Виникнення видів спорту, в яких можуть брати участь люди з інвалідністю, пов'язують з ім'ям англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана, який, долаючи вікові стереотипи по відношенню до людей з фізичними порушеннями, увів спорт у процес реабілітації пацієнтів з ушкодженнями спинного мозку. 

Перші літні Паралімпійські ігри проводилися в Римі в 1960 році, а перші зимові Паралімпійські ігри 1976 року відбулись у Ерншельдсвіку, Швеція. Традиційно Паралімпійські ігри проводяться після Олімпійських ігор. На Паралімпійських іграх - 2020 у Токіо збірна України посіла в медальному заліку шосте місце, здобувши загалом 98 медалей, зокрема 24 золоті, 47 срібних та 27 бронзових. Україну в Токіо представляли 143 спортсмени, що змагалися у 15 видах спорту. Найтитулованішим спортсменом Паралімпіади-2020 став український плавець у класі S10 Максим Крипак. Він здобув сім медалей, зокрема п'ять золотих нагород.

Перші міжнародні змагання «Ігри нескорених», які були засновані принцом Гаррі, відбулися в 2014 році в Олімпійському парку королеви Єлизавети у Лондоні. В іграх беруть участь поранені військовослужбовці та ветерани у таких видах спорту як баскетбол на візках, волейбол сидячи і веслування в залі. Україна вперше отримала право взяти участь в «Іграх нескорених» у  2017 році в Торонто.

З вірою в себе

Леся Українка… Під цим ім'ям в українській і світовій літературі стала відомою Лариса Петрівна Косач, талант якої проявився в багатьох жанрах: лірика і епос, драма і проза, публіцистика і народна пісня. Вільно володіючи кількома європейськими  мовами, блискуче орієнтуючись в класичному й сучасному письменстві, Леся рано почала писати. Свій перший вірш «Надія» вона написала, коли їй було вісім років, а в 1884 році у львівському журналі «Зоря» вперше були надруковані чотири вірша. У 19 років вона написала підручник «Стародавня історія східних народів».

Перша збірка поезії Лесі Українки «На крилах пісень» вийшла в світ в 1893 році у Львові. В 1896 році була створена перша п’єса «Блакитна троянда».  Друга збірка поезій Лесі Українки «Думи і мрії» вийшла друком у 1899 році. «Відгуки», третя і остання збірка побачила світ у 1902 році у Чернівцях. У літературній скарбниці Лесі Українки - вірші «Хотіла б я піснею стати» і «Сім струн», поеми «Русалка» і «Давня казка», поетичні переклади з італійської і англійської, польської і німецької,  драматичні твори «Одержима» і «В катакомбах», «Кассандра» і «Камінний господар». Одним з кращих творів світової літературі стала драма-феєрія «Лісова пісня», яка була написана під чарами рідного Полісся.

Кармазіна М. С. Леся Українка. Життя як виклик  - на основі документальних матеріалів висвітлюється непростий життєвий і творчий шлях Лесі Українки. Це спроба відтворити гаму душевних переживань, духовних та інтелектуальних шукань Лесі Українки, збагнути сутність складних життєвих колізій, в які потрапляли герої її творів.

Леся Українка. Усі твори в одному томі  - у книжці вперше в історії української літератури вміщено всю відому творчу спадщину славетної української письменниці Лесі Українки, яка спромоглася напрочуд сильно відтворити могутній творчий дух свого народу.

 

***

Стівен Гокінг - англійський фізик-теоретик, відомий своїми дослідженнями в астрофізиці. Найбільшу популярність здобув завдяки дослідженню чорних дір і виникнення світу внаслідок Великого вибуху. Один із найгеніальніших фізиків від часів Ейнштейна і найвідоміший популяризатор науки. Автор бестселерів «Найкоротша історія часу» (1988) та «Великий замисел», володар численних нагород, премій, медалей: премія Адамса, орден кавалерів Честі (Велика Британія), президентська медаль Свободи, нагорода Альберта Ейнштейна (1978), премія Вольфа (1988), премія Принца Астурійського (1989), медаль Коплі (2006), спеціальна премія з фундаментальної фізики (2012)… На честь вченого названо астероїд головного поясу 7672 Гокінг, відкритий 24 жовтня 1995 року.

Теорія всього

Жанр - біографія, драма

Режисер - Джеймс Марш

Рік - 2014

Стрічку знято на основі книги Джейн Гокінґ «Подорож в нескінченність: моє життя зі Стівеном».

Стівен Гокінг і Леонардо Млодінов. Найкоротша історія часу - науково-популярна книга «Коротка історія часу» була вперше опублікована в 1988 році. Книга Стівена Гокінга протягом 4 років входила до списку бестселерів за версією британської газети Sunday Times. До 2001 року книгу було перекладено 35 мовами. У вересні 2005 вийшла «Найкоротша історія часу» (у співпраці з Леонардом Млодіновим), яка є скороченою версією першої книжки.

«Ще в давнину люди намагалися збагнути природу Всесвіту, але їм не допомагали в цьому різні науки, зокрема математика. Сьогодні в нас є потужні інструменти: аналітичні, такі, як математика й науковий метод пізнання, і технічні, зокрема комп’ютери й телескопи. За їхньою допомогою науковці зібрали докупи силу-силенну знань про космос. Але що ми насправді знаємо про Всесвіт…».

***

Майстер звукової журналістики ВолодимирНосков навчався у Харківському національному університеті імені Василя Каразіна, де потім викладав аудіоподкастінг. Працював власним кореспондентом по Харківській області інформаційного радіо «ЕРА-FM» та Української служби Радіо Свобода.  Представляв документальні програми Українського радіо на фестивалях в Ірані, Хорватії та Польщі.

 До колективу Українського радіо офіційно долучився 1 вересня 2019 року. В 2020 році відбулась презентація серії радіомініатюр «Інклюзив Володимира Носкова», а зараз Володимир Носков є автором програми «Небайдужі» - це пошук і розповідь історій про небайдужих мешканців і мешканок громад, які своїми ідеями, проєктами, нестандартними рішеннями та світоглядом змінюють життя навколо себе: «Журналісти та ведучі шкільних радіостанцій «Smile FM» та «Cool School», «Три історії - про актора, районну депутатку і волонтерів, що заохочують та допомагають вивчати українську мову», «Про всеукраїнській проєкт «Школа супергероїв» для дітей, котрі тривалий час перебувають у стаціонарах»…

«Я переконаний: звуки, музика, голоси можуть робити неймовірні фокуси з уявою людини. Інтерактивність та звукова палітра радіо може робити слухача співучасником найзахоплюючих подій: політичних і громадських акцій, концертів, мандрів світом…».

 

***

Оксана Мастерс, американська спортсменка та багаторазова призерка літніх та зимових Паралімпіад, народилася в місті Хмельницький через три роки після Чорнобильської ядерної катастрофи 1986 року. В семирічному віці Оксану удочерила лікар-логопед з Америки Гей Мастерс, яка вирішила боротися за життя дівчинки. У тринадцять років Оксана познайомилась зі спортом і відтоді це стало її порятунком. Спочатку вона освоїла веслування, яке дало їй відчуття свободи й контролю над власним тілом. Оксана тренувалася, долаючи біль, і ставала дедалі сильнішою.

На літніх Паралімпійських іграх 2012 року в Лондоні Оксана виборола свою першу нагороду -  бронзову медаль в академічному веслуванні. На зимових Паралімпійських іграх 2014 року у Сочі вона виборола срібну нагороду в лижних перегонах на 12 км, та бронзову на дистанції 5 км. Під час одного з тренувань Оксана Мастерс травмувала спину, але не кинула спорт і змінила човен на ручний велосипед. На літніх Паралімпійських іграх 2016 року у Ріо-де-Жанейро виступала у шосейних велоперегонах, проте медалей завоювати не змогла, фінішувавши 4-ою у перегонах на 45 км та 5-ою у гонці з роздільним стартом.

На зимових Паралімпійських іграх 2018 року у Пхьончхані (Південна Корея) Оксана Мастерс стала дворазовою паралімпійською чемпіонкою у лижному спринті на 1,1 км та лижних перегонах на 5 км, а також виборола дві срібні нагороди в біатлоні на дистанції на 6 та 12,5 км, та бронзу у лижних перегонах на дистанції 12 км. На літніх Паралімпійських іграх - 2020 у Токіо Оксана Мастерс здобула дві золоті медалі. «Тяжка праця, підтримка близьких і віра в себе - складові успіху. Я вірю, що, докладаючи зусиль, кожен може втілити свою мрію в життя», - стверджує Оксана Мастерс.

Це зробила вона - п’ятдесят розповідей про успіх, натхнення й наснагу йти до своєї мети. Дослухайся до себе. Чого хочеш ти? Почуй свій голос. Перед тобою завжди є вибір. Зупинися, коли відчуваєш потребу зупинитись. Обери інший напрямок, якщо так підказує твій досвід. Не вагайся, не бийся, що тебе хтось засудить. Ти - особистість. Ти - неповторність. Ти  маєш свою думку, свої почуття, свій унікальний шлях пізнання й розвитку.

 

***

Сьогодні Ніка Вуйчича знають мільйони людей у всьому світі. Він збудував успішну кар'єру, багато подорожує, одружився і став батьком. Нік пройшов через розпач і колосальні труднощі, але вони не зломили його, тому що він зрозумів: Бог створив його таким в ім'я великої мети - стати прикладом для людей, які зневірилися в усьому світі. Нік упевнений, що успіху йому вдалося досягти тільки тому, що він втілив віру в дію.

Нік Вуйчич «Життя без обмежень. Шлях до неймовірно щасливого життя» - автобіографічна книга Ніка Вуйніча, щиро викладений життєвий досвід, що надихає людей по всьому світу. Важко уявити скільки перешкод і випробувань припало на долю цього мужнього чоловіка. І головне, чим він прагне поділитись з усіма - обмежень не існує! Обмеження - ілюзія, яку ми дозволили собі нав’язати.

 «Я мандрую світом, аби надихнути мільйони людей. Я закликаю всіх озброїтися вірою, надією, любов’ю та сміливістю i здолати всі перепони, що стоять на шляху до здійснення мрій. У цій книжці я розповім про свій шлях. Певна річ, переді мною поставали певні перешкоди, та більшість із них знайома кожному. Я хочу надихнути вас на здолання власних проблем i незгод. Хочу, аби ви знайшли власну мету життя. Ваше життя мусить бути прекрасним….».

Цирк метеликів (The Butterfly Circus)

Жанр - драма

Режисер - Джошуа Вайгель

Рік - 2009

Ідея створення картини вперше прийшла до Джошуа та Ребеки Вайгелів, подружньої пари кінематографістів із Лос-Анджелеса, після того, як вони побачили відео з лекціями Ніка Вуйчича.

***

Алан Маршалл. Я вмию стрибати через калюжі - автобіографічна повість відомого австралійського письменника Алана Маршалла про мужнього хлопчика, який за всяку ціну хотів навчитися стрибати через калюжі. Нехай не сам, а з допомогою норовистого поні. «Ця книжка  про моє дитинство. На її сторінках я розповів про людей і про події, що допомогли мені стати таким, яким я є тепер».

Деніел Кіз. Квіти для Елджерона - зворушлива історія всесвітньо відомого американського письменника Деніела Кіза, який здобув дві найпрестижніші літературні нагороди за два твори з однаковою назвою, героєм та сюжетом - спочатку за оповідання «Квіти для Елджерона», а потім за однойменний роман, написаний на його основі.

Абдель Селлу. Ти змінив моє життя - Абдель - хлопець, який усе життя грав у хованки із законом. Він не має нічого, окрім хіба що здоров’я, якому позаздрив би й Геркулес. Філіпп - багатій з витонченим смаком, що чудово розуміється в мистецтві. Але Філіпп паралізований і самотній. За гроші не купиш співчуття, піклування та, найголовніше, друга. Несподівано для самого себе Абдель влаштовується на роботу - доглядати за безпомічним Філіппом. Французький аристократ та алжирський емігрант - їхні шляхи навряд чи перетнулися б. Якби не доля. Якби не шанс, що отримав кожен з них. Чи важко почати все з нуля, забувши про те, що було «до»? Насправді ні. Коли поруч є той, хто може змінити твоє життя...

«1+1»

Жанр – комедійна драма

Режисери – Олів'є Накаш, Ерік Толедано

Рік – 2011

«1+1» (фр. Intouchables — «Недоторканні») заснований на реальних подіях про успішного аристократа Філіпа, який у внаслідок нещасного випадку опиняється в інвалідному кріслі і бере собі помічником чорношкірого колишнього злочинця — Дрісса. Головні ролі виконують Франсуа Клюзе та Омар Сі, удостоєний за цю акторську роботу національної премії «Сезар».

Майкл Ондатже. Англійський пацієнт -  найвідоміший роман канадського письменника Майкла Ондатже - є одночасно і щемливою історією трагічного кохання та тлі Другої світової війни, і книжкою, яка приголомшує глибиною філософських роздумів. Роман «Англійський пацієнт» отримав Букерівську премію 1992 року, а також найвищу літературну відзнаку Канади - Премію генерал-губернатора.

Англійський пацієнт

Жанр - драма     

Режисер - Ентоні Мінгелла

Рік - 1996

Картина побудована на основі однойменного роману Майкла Ондатже. В 1996 році фільм був висунутий на отримання премії Американської кіноакадемії в 12 номінаціях і отримав премії в 9 із них, в тому числі нагороду за «Найкращий фільм». Також фільм був удостоєний двох премій «Золотий глобус» та шести премій Британської академії кіно і телебачення.      

Підготувала Карина Бондарчук, завідувачка читальним залом

Літературний калейдоскоп: твори-ювіляри відомого австрійського письменника Стефана Цвейга

 

«Книжки народжуються з найрізноманітніших почуттів. Книжки пишуть у пориві натхнення чи з почуття вдячності, хоча духовну пристрасть ніяк не менш здатні розпалити досада, гнів, прикрощі. Іноді до творчості спонукає цікавість, психологічна потреба під час писання самому розібратися в людях та подіях…». Стефан Цвейг

Найпопулярніший австрійський письменник Стефан Цвейг  увійшов в історію світової літератури як оригінальний новеліст і автор літературних біографій відомих історичних постатей. Перу Стефана Цвейга належить роман «Нетерплячість серця» і спогади «Світ учора». Перші новели письменника з’явилися на початку ХХ століття. Більшість із них було написано в 1910-1920 роках. Вони склали збірки «Любов Еріки Евальд» (1904), «Перші переживання» (1911), «Амок» (1922), «Сум’яття почуттів» (1927), «Маленька хроніка» (1929). Останній твір цього жанру - «Шахова новела» (1941). Події більшості історій Стефана Цвейга відбуваються під час захоплюючих подорожей і в різних куточках світу. Письменник блискуче відкриває таємниці людського серця і душі.

110 років новелі «Пекуча таємниця»

В 1911 році Стефан Цвейг опублікував збірку новел «Перші переживання», куди увійшли твори, створені протягом десятиліття і об'єднані загальною етичною проблемою: «У сутінках», «Гувернантка», «Пекуча таємниця», «Літня новела». Головні дійові особи цих новел - діти, які живуть у своєму світі й по-іншому дивляться на вчинки дорослих.

Дія новели Стефана Цвейга «Пекуча таємниця» відбувається в курортному містечку Земмерінг, яке було улюбленим місцем відпочинку віденської аристократії. З потяга, що тільки прибув, вийшов молодий чоловік, який відрізнявся від інших витонченістю одягу і легкою, невимушеною ходою. Він, випередивши всіх, першим найняв фіакр і поїхав у готель гірською дорогою. У повітрі вже відчувалася весна. Іноді з вершин долинав свіжий запах снігу, і тоді повітря ставало водночас і солодким і терпким. У готелі молодик переглянув список приїжджих і не знайшов жодного знайомого прізвища. А він сподівався хоч на маленький, безневинний флірт.

Молодий чоловік - барон, який належав до не дуже шляхетної австрійської родини, служив в урядовій установі і взяв тижневу відпустку лише тому, що всі колеги виклопотали весняні канікули. Він також забажав скористатися цим правом. Барон був загальним улюбленцем і страждав від самотності. Він то переглядав журнали у вестибюлі, то заходив у вітальню, сідав за рояль і награвав вальс. Нарешті, розгніваний, він сів біля вікна і почав дивитися, як повільно опускаються сутінки. Так барон, нервуючи, провів цілу годину, а потім пішов до їдальні.

Там було зайнято лише кілька столиків. Він швидко окинув їх поглядом. Марно! Жодного знайомого. Жодної жінки, жодної надії хоча б на швидкоплинну пригоду. Це ще більше розлютило його. Барон належав до тих молодих людей, які завдяки своїй зовнішності користуються успіхом і завжди готові до нової перемоги. Раптом повз його стіл прошуміла шовкова сукня і він побачив високу жінку. За нею йшов маленький, блідий хлопчик у чорному оксамитовому костюмі, який подивився на нього з цікавістю. Похмуре обличчя барона миттю засяяло і очі заблищали. Він зухвало шукав її погляду, який поки не давав відповіді на його виклик.

Наступного ранку, увійшовши до вестибюлю, барон побачив сина прекрасної незнайомки, який жваво розмовляв із двома хлопчиками. Лише тепер барон звернув увагу на дитину. То був сором'язливий хлопчик років дванадцяти, який  здавався чимось наляканим, ніби його щойно розбудили. Він упіймав його цікавий погляд, але чорні очі відразу ж сховалися. Барон скористався моментом і вирішив познайомитися з ним. Незабаром він вже дізнався, що Едгар був єдиним сином віденського адвоката. Хлопчик був щасливий, що тут, у цьому безлюдному місці, він несподівано знайшов друга. Барон був упевнений, що хлопчик не заспокоїться, доки не познайомить його зі своєю матір'ю. План виявився чудовим. На прохання матері Едгара, яка стала привітнішою, барон вже під час обіду сидів за їхнім столиком. Нетерплячий мисливець вирішив, що настав час полювання. Дуже мило сидіти втрьох і розмовляти, але в нього була інша мета. Для матері Едгара гра з вогнем не була новизною, але вона усвідомлювала, що цього разу їй загрожує небезпека. Незабаром Едгар помітив, що в них є якась таємниця, яку він повинен дізнатися будь-що.

85 років новелі «Невидима колекція»

Новела «Невидима колекція» була написана Стефаном Цвейгом у 1926 році. Письменник описує дивовижний епізод із життя берлінського антиквара під час інфляції в Німеччині. Одного разу він вирушає до маленького містечка, сподіваючись познайомитися з давнім клієнтом свого антикварного магазину та подивитися зібрану ним за багато років колекцію гравюр знаменитих майстрів живопису.

«На другій станції після Дрездена до нашого купе зайшов якийсь літній чоловік, ввічливо привітався з усіма, а потім, глянувши на  мене, ще й кивнув мені окремо, як доброму знайомому. Я спершу не впізнав його; та коли він ледь усміхнувшись, назвав своє прізвище, я миттю пригадав: то був одним із найвідоміших берлінських антикварів, у якого я за мирних часів часто оглядав і купував старі книжки та автографи. Ми трохи побалакали, аби не мовчати. Раптом він похопився:

Треба ж розповісти вам, звідки я оце їду. Такої дивної пригоди я ще ніколи не мав, хоч уже тридцять сім років торгую творами мистецтва. Ви, мабуть, і самі знаєте, як нам, антикварам, доводиться скрутно, відколи вартість грошей почала так швидко всихатися…  Мені було так соромно, що хоч спускай жалюзі й замикай крамницю. В цій скруті мені спало на думку переглянути наші старі конторські книги, щоб знайти там прізвища колишніх клієнтів, у яких, може, пощастило б виманити кілька дублікатів… Та раптом мені трапилась ціла пака листів нашого найдавнішого, мабуть, клієнта; я лише тому забув про нього, що від початку світової війни, тобто від 1914 року, він більше не звертався до нас з жодним замовленням чи дорученням. Наше листування з ним почалося - я справді не перебільшую! - майже шістдесят років тому…

Отже, коли він і досі був живий, то як ветеран  франко-прусської війни мав тепер щонайменше вісімдесят років. Проте в колекціонуванні давньої графіки цей дивакуватий, смішний скнара виявляв непересічний розум, глибоке знання і бездоганний смак… Справа так зацікавила мене, що я наступного ж дня, тобто вчора ввечері, недовго думаючи, взяв та і поїхав у те миршаве містечко, чи не найгірше в цілій Саксонії; я чвалав від маленької станції головною вулицею, і мені важко було повірити, що десь тут, у котромусь із цих нудних будинків, від яких віяло несмаком, у напханому міщанським мотлохом помешканні міг жити власник бездоганно повної колекції незрівнянних офортів Рембрандта, гравюр Дюрера й Мантеньї…

Знайти його помешкання було не важко. Він жив на третьому поверсі одного з тих непоказних провінційних будинків…  На мій несміливий дзвінок двері зразу ж відчинила дуже стара сива жінка в чистому темному чепчику. Я подав їй свою візитну картку й спитав, чи можна поговорити в паном радником. Здивовано й трохи недовірливо вона спершу глянула на мене, тоді на картку: в цій глушині, в цьому старосвітському будинку поява незнайомої людини була, мабуть цілою подією. В проте стара привітно попросила мене почекати й пішла з карткою в кімнату; я почув її тихий шепіт, тоді раптом загримів гучний бас:

А, пан Р. з Берліна, з великої антикварної крамниці! Проси його… проси… Я дуже радий!

Я скинув пальто й зайшов. Посеред скромно вмебльованої кімнати стояв, випроставши плечі, старий, але ще дужий чоловік з пишними вусами, в домашній куртці напіввійськового крою, обшитій шнуром, і привітно простягав мені обидві руки. Але цьому гостинному, радісному жестові, безперечно щирому, суперечила його дивна, непорушна поза. Він не ступив ані кроку мені назустріч, і я трохи збентежений цим, змушений був підійти впритул до нього, щоб потиснути йому руку. І коли я підійшов зовсім близько, то помітив, що рука його застигла в повітрі, не шукаючи моєї, а тільки очікуючи…».

80 років твору «Шахова новела»

«Шахова новела», найвідоміший твір Стефана Цвейга, була написана між 1938 та 1941 роками в Бразилії. Перше видання «Шахової новели» з'явилося 7 грудня 1942 року. Дія розгортається на великому океанському пароплаві, який прямує за маршрутом: Нью-Йорк - Буенос-Айрес. Саме тут відбулася незвичайна шахова партія між чемпіоном світу з шахів Мірко Чентовічем і доктором Б., в житті якого колись шахова гра стала порятунком і в той же час зіграла сумну роль.

«У цій грі поєднуються найбільш суперечливі поняття: вона і стара, і вічно нова; механічна в своїй основі, але приносить перемогу тільки тому, хто володіє фантазією; обмежена тісним геометричним простором - і в той же час безмежна в своїх комбінаціях; безперервно розвивається - і зовсім безплідна; математика без результатів, мистецтво без творів, архітектура без каменю. І все  ж - ця гра витримала випробування часом краще, ніж всі книги і творіння людей, ця єдина гра, яка належить всім народам і всім епохам…».

Шахова новела

Жанр - драма

Режисер - Філіп Штельцль

Рік - 2021

Екранізація однойменної новели Стефана Цвейга

 

***

Цвейг С. Жозеф Фуше : портрет політичного діяча / Стефан Цвейг ; пер. з нім. П. Таращук. - Київ : Видавництво Соломії Павличко «ОСНОВИ», 2000. - 286 с. - (Зарубіжна класика).

«Жозеф Фуше, один з найвизначніших діячів своєї доби, одна з найвидатніших постатей світової історії, знаходив мало прихильності серед сучасників, а ще менше - справедливості у нащадків…». Стефан Цвейг розповідає про запаморочливу кар’єру політичного діяча, що, почавши зі скромної депутатської посади, досягає вершин могутності, не служачи ні людям, ні ідеям, а тільки насолоджуючись п’янким відчуттям влади, можливістю гратись людськими долями. Кожен політик - хамелеон, переконує автор, задля влади як самодостатньої мети він обстоюватиме які завгодно погляди, миттю зрікаючись їх, тільки-но змініться ситуація.

Цвейг С. Лист незнайомої : новели / Стефан Цвейг ;  пер. з нім. І. Стешенко, В. Бобинського за редакцією Є. Поповича, Є. Поповича ; передмова Н. Матузової. - Київ : Дніпро, 1981. - 263 с. - (Зарубіжна новела ; Кн.35).

До збірки ввійшли найвідоміші новели Стефана Цвейга: «Гувернантка», «Страх», «Амок», «Вуличка в місячному світлі», «Загасле серце», «Невидима колекція» і «Лист незнайомої».

«Коли відомий романіст Р. після триденної прогулянки в гори рано-вранці вернувся до Відня і, купивши на вокзалі газету, глянув на число, то враз пригадав, що сьогодні день його народження. «Сорок перший», – усвідомив він собі, і від того йому не стало ні радісно, ні прикро. Він швидко перегорнув шелесткі сторінки газети, найняв таксі й поїхав додому. Служник доповів, що за час його відсутності приходило двоє відвідувачів і було кілька телефонних дзвінків. Потім він подав йому на таці пошту, яка назбиралася за ці дні. Р. глянув на неї байдуже, недбало розпечатав кілька листів від людей, що цікавили його, а ще одного, який був надписаний незнайомою рукою…».

Цвейг С. Магеллан ; Амеріго / Стефан Цвейг ; пер. з нім. І. В. Сойка, І. В. Андрущенка; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. - Харків : Бібколектор, 2019. - 347 с.

Книга Стефана Цвейга «Магеллан» описує епоху Великих географічних відкриттів. Її дія розгортається в той час, коли Португалія стає морською державою і висуває на світову арену видатних людей. У центрі оповіді - доля Магеллана, людини величезної волі, відваги і мужності, яка здійснила неймовірне за складністю плавання - першу успішну навколосвітню експедицію. Також до видання входить повість про Амеріґо Веспуччі, великого мандрівника, чиїм ім'ям названо цілий материк, якого він не відкривав.

«Минулого року мені нарешті трапилася довгождана нагода поїхати до Південної Америки. Я знав, що в Бразилії на мене чекають найдивовижніші місця на землі, а в Аргентині – ні з чим незрівнянна зустріч із побратимами по духу. Вже сама думка про це робила поїздку чудесною, а дорогою до цього додалося й інше, що може бути приємним: спокійне море, повний відпочинок на швидкісному й місткому судні, відчуженість від усіх обов’язків та щоденних турбот. Я вповні насолоджувався райськими днями цієї подорожі. Та раптом, на сьомий чи восьмий день, я піймав себе на тому, що в мою душу закралося почуття якоїсь досадливої нетерплячки. Одне і те ж блакитне небо, одна і та ж непорушна морська гладінь! У ту хвилю раптового нетерпіння мені здалося, що години подорожі спливають як ніколи повільно. У глибині душі мені хотілося, щоб подорож якнайшвидше закінчилася, я радів, що стрілка годинника щодня невтомно рухається вперед. Лінива, млява насолода нічим якось несподівано почала гнітити мене…. Мабуть, мені потрібна була якась мить, щоб усвідомити свою нетерплячку, і мені відразу стало соромно… Згадай-бо, нетерплячий, ненаситний чоловіче, як то було колись! Порівняй хоч на хвилину цю подорож з мандрами минулого, насамперед з першими мандрівками тих сміливців, котрі відкрили ці безкраї моря-океани, відкрили світ для нас…».

Цвейг С. Марія Антуанетта : роман / Стефан Цвейг ; пер. з нім. П. Таращук ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. - Харків : Фоліо, 2018. - 476 с.

Ця книга - художня біографія французької королеви Марії Антуанетти. П'ятнадцятирічною дівчинкою донька імператриці Марії Терезії покинула Відень, щоб вийти заміж за майбутнього французького короля Людовіка XVI. Безтурботна, жіночна, примхлива Марія Антуанетта мислила своє життя як низку задоволень, навіть не підозрюючи, що через двадцять років після урочистого в'їзду в Париж вона буде змушена все своє - корону, дітей, життя - боронити від подій Французької революції, пройти шлях від трону до ґільйотини й померти, не втрачаючи відваги та величі перед світом.

«Написати історію Марії Антуанетти - це поновити понад сторічну суперечку, в якій і обвинувачі, і оборонці затято обстоюють своє. Нещадного тону суперечці надали обвинувачі. Щоб повалити монархію, революція мусила вразити королеву, а в королеві - жінку… Щоб пересічній натурі стати всім, чим вона здатна бути, а може, навіть ще більшим, ніж вона гадала й передчувала, її доконечне випхати поза її власні межі – а доля не має для цього ніякого іншого батога, крім нещастя. Як іноді митець, прагнучи довести свою творчу силу, вишукує нібито нікудишній сюжет замість значущих і всеохопних, так часом і доля обирає незначного героя, щоб показати, що можна напружити до краю і найслабшу матерію, зі слабкої і ледачої душі створити незмірно трагічний образ. Марія Антуанетта – один із кращих прикладів цього героїзму несамохіть…».

Цвейг С. Марія Стюарт : роман / Стефан Цвейг ; пер. з нім. П. В. Таращук ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. - Київ : ДОВЖЕНКО БУКС, 2019. - 348 с.

«Марія Стюарт» -один з кращих життєписів, що належить перу Стефана Цвейга. У романі зображено протистояння Марії Стюарт, шотландської королеви, яка претендувала ще й на англійський трон і для якої на першому місці завжди були поклики серця і тільки потім - аргументи розуму, та англійської королеви Єлизавети, що ніколи не пізнала радощів материнства й подружньої любові. Але передусім це була боротьба не двох королев, а двох Жінок - видатних, розумних, підступних, хоробрих, які діяли в ім'я любові та влади, і кожна з них заплатила за це свою ціну.

«Виразне та відкрите саме себе пояснює, натомість таємниця діє творчо. Саме тому історичні постаті та події, затінені запиналом непевності, вимагають нової інтерпретації і нової фантазії. За класичний коронний приклад такого невичерпного повабу таємничості, властивої історичній проблемі, може правити життєва трагедія Марії Стюарт. Навряд чи якій-небудь іншій жінці в світовій історії присвячено так багато літератури: драм, романів, біографій і дискусій. Понад три сторіччя Марія Стюарт незмінно вабила поетів, давала роботу вченим, і її постать ще й досі з не меншою силою спонукає по-новому зображувати її. Адже сенс усього заплутаного - прагнути ясності, а всього темного - світла…  будь-яке зображення життя Марії Стюарт власне вже від початку підпорядковане певній формі та ритму; автор повинен лише докладати зусиль, щоб подати в усій несподіваній неповторності відтинок життя, який круто здіймається вгору, а потім раптом спадає вниз. Тому читач аж ніяк не відчує суперечності, якщо в цій книжці тривалий період перших двадцятьох трьох років життя Марії Стюарт, а потім майже двадцять років її ув’язнення займають не більше місця, ніж два роки її натхненої пристрастю трагедії. Адже в сфері пережитої долі внутрішній час і зовнішній збігаються тільки позірно, насправді тільки наповненість переживаннями визначає масштаб душі, що по-іншому рахує плин годин, ніж холодний календар…».

Цвейг С. Нетерпіння серця: роман / Стефан Цвейг ; пер. з нім. А. В. Савченко; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. - Харків : Бібколектор, 2019. - 347 с.

Є миті у житті, що їх по праву можна назвати доленосними, коли якась дія, навіть мимохіть мовлене слово можуть круто змінити долю людини. Саме про це роман Стефана Цвейга «Нетерпіння серця» - про загострене почуття самотності, обдурену довіру, про нетерпіння серця, що не дочекалося щасливого повороту долі. Це історія про кохання паралізованої Едіт, дочки магната з провінційного угорського містечка, до молодого лейтенанта, який спочатку, жаліючи дівчину, зі співчуття вдає, що відповідає на її кохання, а потім стрімголов кинувся на війну, щоб урятуватися від розпачливої ситуації. Авторові вдалося показати, наскільки беззахисне людське серце і на які відчайдушні вчинки штовхає воно людину.

«Хто має, тому дасться» - ці слова з Книги Мудрості може з упевненістю підтвердити кожен письменник: «Хто багато розповів, тому розкажуть». Немає нічого помилковішого, ніж поширене уявлення про те, що письменник безперервно щось вигадує, безкінечно вигадує з невичерпного запасу подій та історій. Насправді ж, замість того щоб вигадувати, йому треба лише дозволити óбразам та подіям знайти себе, вони ж бо, за умови, що він не втратив здатності бачити та дослухатися, безперестанку шукають свого оповідача; тому, хто часто намагався пояснити долю, багато хто розповідає про свою.

Також і ці події мені розповіли майже точно так, як я переказую тут, а до того ж у зовсім неочікуваний спосіб.

Минулого разу у Відні я, втомлений від різноманітних справ, ввечері зайшов у ресторан у передмісті; як я думав, він уже давно вийшов із моди і там мало відвідувачів. Але щойно я туди увійшов, одразу досадливо усвідомив свою помилку. З-за першого ж столу, з усіма ознаками щирої радості, котру я поділяв зовсім не так бурхливо, підвівся мій знайомий і запросив за свій стіл. Було б неправдою стверджувати, що той ревний чоловік був нестерпним чи неприємним сам по собі, але він належав до того сорту настирливо товариських натур, які так само, як діти - поштові марки, - колекціонують знайомства і тому надзвичайно пишаються кожним екземпляром своєї колекції...

Отож, змирившись, я підсів до нього; не пройшло й чверть години за розмовами, як у ресторан увійшов пан: високого зросту, він звертав на себе увагу своїм молодявим рум’яним обличчям та елеґантною сивиною на скронях; його постава виказувала колишнього військового. Мій сусід одразу ж із властивою йому запопадливістю підскочив для привітання, хоча той пан відповів на його завзяття радше байдужо, ніж ввічливо… Я б точно забув про цю коротку зустріч, але випадок розпорядився, щоб наступного ж дня в маленькому товаристві я знову зіткнувся з цим неприступним паном…».

Цвейг С. Світ учора : спогади європейця / Стефан Цвейг ; пер. с нім. А. В. Савченко ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. - Харків : Фоліо, 2019. - 411 с.

 «Світ учора» - сповідь людини, відірваної від усього, що їй близьке, дороге і зрозуміле, людини, яка із сумом усвідомлює, що все, чим вона жила досі, залишилося у дні вчорашнім. Книга Стефана Цвейга багато в чому автобіографічна, але це скоріше біографія цілого покоління, якому довелося пережити дві світові війни.

«Я ніколи не вважав свою особу настільки видатною, щоб мене приваблювала думка розповісти історію свого життя… Немає нічого менш властивого мені, ніж постати свого роду лектором під час показу діапозитивів; час надає картини, я лише додаю слова; насправді ж те, про що я розповідаю, - це навіть не моя доля, а доля цілого покоління - нашого унікального покоління з такою тяжкою долею, як у жодного іншого…».