Знамениті фортеці в багатовіковій історії України. 18 квітня – День пам’яток історії та культури

 

«Фортифікаційні споруди – це кам’яний літопис, який розповість чимало захоплюючих історій тому, хто забажає його прочитати…» (Катерина Липа «Під захистом мурів»)

Хотин, Кам'янець-Подільський, Батурин… Легендарні міста та фортеці України протягом багатьох століть були свідками історичних подій, політичних інтриг і військових конфліктів. Найвідоміші твердині вражають мистецтвом оборонної архітектури, зберігають таємниці минулого та приваблюють мандрівників з різних куточків світу.

Цікаві факти

\

Оборонні споруди впливали на формування міст у давнину, оскільки забудова залежала від форми укріплень, що її оточували. Поселення, не захищене оборонними спорудами, не мало шансів на довге існування. Процес творення міста стародавні вчені описували не в архітектурних, а у військових трактатах, містобудування було галуззю науки фортифікації.

Матеріали, які використовувалися для будівництва замків та фортець, змінювалися протягом усієї історії. Дерево використовувалося для більшості замків до 1066 року. Такий матеріал був дешевим та давав можливість швидко будувати фортецю, але деревина легко займалася та згорала. У ХІІІ столітті на зміну дереву як основному будівельному матеріалу прийшов камінь та обпалена цегла. Перші цегляні замки були збудовані на Галицьких і Волинських землях.

Спорудження замків і фортець з дерева продовжувалося до XVI століття. Проте вдосконалення вогнепальної зброї, розширення населених пунктів зумовили поступовий перехід до будівництва кам’яного оборонного муру. Стіни фортець стали геометрично правильних форм, товщина та висота значно збільшилась. Деякі мури мали не один ярус з бійницями, а два або три. Зазвичай мур з'єднував вежі в фортеці. Мури мали окремі фортеці, а також міста, замки, монастирі.

Складовою частиною оборонних мурів в стародавньому світі і середньовіччі була оборонна вежа різних форм. Вежі призначалися для спостереження і захисту брами, слугували укриттям для військ і були опорним пунктом оборони фортеці. Оборонні вежі могли будувати й окремо від головної фортеці – вони називалися сторожовими вежами.

Найстарішою та однією з найкраще збережених фортець України вважається Хотинська фортеця (Чернівецька обл.). Ця твердиня на правому березі Дністра була однією з наймогутніших у тогочасній Східній Європі. Білгород-Дністровська (Аккерманська) фортеця (Одеська обл.) – найбільша фортеця України. Була споруджена за часів Молдавського князівства на місці руїн античного поліса Тіра.

 

Хотинська фортеця

За стародавньою легендою назва одного з найпривабливіших місць в Україні походить від слов’янського імені Хотень, що означало «бажаний», «жаданий». Оповитий таємницями Хотин відомий однією з найдавніших фортець, яка є свідком війн, перемог та поразок великих імперій і держав. 

Хотинська фортеця, у поєднанні з живописною місцевістю, вражає монументальною та вишуканою архітектурою. Перші дерев’яно-земляні укріплення на правому березі Дністра були збудовані у Х-ХІ століттях. У ХІІІ столітті, за часи правління князя Данила Галицького, дерев’яні укріплення змінюються на кам’яні. 

Під владу Молдавського князівства Хотин перейшов у XV столітті. Стефан III Великий прославився не тільки тим, що успішно протистояв Османської імперії, але й будівельною діяльністю. Стараннями молдовський господаря в Хотинський фортеці з південного боку було прибудовано ще один просторий двір, казарми, потужно укріплену браму. Стіни досягли товщини восьми та висоти двадцяти п’яти — тридцяти метрів і завершувалися зубцями-мерлонами, над ними вивищувалися вежі. Хотин став однією з улюблених резиденцій Стефана III Великого.

Хотинська твердиня залишалася нездоланною впродовж майже трьох століть і стала ареною боротьби проти Османської імперії. У XVІ столітті деякий час Хотин перебував під владою Речі Посполитої, потім знову Молдавського князівства. 1615 року війська Речі Посполитої зайняли місто. Після Цецорської битви 1620 року між Річчю Посполитою та Османською імперією, в ході якої війська Речі Посполитої були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від османської навали.

У вересні – на початку жовтня 1621 року відбулася знаменита битва біля стін Хотинської фортеці між військами Речі Посполитої та Османської імперії, завершальна частина Хотинської війни 1620-1621 років. Довга та жорстока битва закінчилась перемогою об'єднаних сил Речі Посполитої та українського козацтва. Величезний внесок у знищення османської армії під Хотином зробили запорізькі козаки на чолі з гетьманом Петром Конашевичем- Сагайдачним. Внаслідок поразки під Хотином, турецький султан Осман II був змушений припинити війну та підписати мирну угоду.

 

Затилюк Я. Хотинська війна 1621 р. Козацька звитяга, османські амбіції та європейське майбутнє / Ярослав Затилюк, Олексій Савченко, Максим Яременко. – Київ : КЛІО, 2024. – 128 с. : іл.

У виданні описано перебіг військової баталії під Хотином 1621 року, її вплив на тогочасну Європу, а також представлено мілітарні, політичні та історичні традиції всіх учасників тих подій — українських козаків, литовських, польських, османських і татарських вояків. При цьому висвітлено інтерпретацію знаменної битви її сучасниками.

Ключовою особливістю цього видання є публікація зображень унікальних артефактів з колекцій провідних українських музеїв та архівів, а також документів і графіки з аналогічних установ Швеції, Польщі та Туреччини. Крім того, у книзі вперше публікуються роботи провідних реконструкторів козацького одягу та озброєння початку XVII століття.

 

Буйновська Є.  Chocim : коротка історія тривалої битви : арт-бук до 400-річчя Хотинської битви / Єлизавета Буйновська, Денис Позняков, Інна Криворучко ; наук. консультант канд. істор. наук Федорук А. В. – Чернівці : Букрем, 2021. – 96 с. : іл.

Ця подія, яка трапилася багато років тому, стала непересічною в українській історії. Незаперечне її значення як для буковинського краю, так і для всієї Європи. В артбуці вміщено інформацію про битву в контексті європейської історії: історичні свідчення, архівні документи, репродукції відомих українців та світових художників, фотоматеріали. Хотинську битву висвітлено не як локальну подію. Вона зачепила найбільші країни того часу. Простота викладу зробить видання доступним для всякого читача.

 

Україна-Польща : єдність зброї крізь віки. – Київ : Грані-Т, 2007. – 120 с. – (Серія «Грані світу»).

У розділах багато ілюстрованого альбому висвітлено: братерство зброї у битвах під Хотином 1621 та 1676 років, під Віднем 1683 року, під Варшавою 1920 року та при виконанні миротворчої місії у Косово 2000-2007 рр. Партнер видання — незалежний культурологічний часопис «Ї» (Львів). Книга отримала нагороду: Диплом IX Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» у номінації «За кращу видавничу серію — 2007» (Серія «Грані світу»: «Україна—Японія: дерев’яна архітектура», «Україна—Польща: єдність зброї крізь віки», «Україна—Польща: спадщина століть» (березень, 2008). 

Коломоєць С. Петро Сагайдачний. Часи козацькі  / Сергій Коломоєць. — Київ : АртЕк, 2021. — 216 с.

Автор книги у своєму історичному дослідженні намагався у цікавій, популярній формі донести до свого читача історію про часи козацькі, про великі діяння гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного …

А що ви знаєте про ту реформу козацького війська, про його переозброєння, яке здійснив свого часу Петро Сагайдачний? Чи знаєте ви, що за часів Петра Сагайдачного турецькі піддані, які жили на берегах Чорного моря, погрожували турецькому султану визнати владу козаків, якщо повелитель Блискучої Порти не захистить їх від блискавичних та безжальних морських походів запорожців? А чи відомо вам, як Петро Сагайдачний вогнем і мечем пройшов володіння московських царів, змінивши перебіг бойових дій на користь польського королевича Владислава IV? Чи знаєте ви, що сучасне українське православ’я завдячує своїм існуванням саме Петру Сагайдачному?

Чи розповідали вам про той подвиг Воїна та Полководця гетьмана Петра Сагайдачного, завдяки якому він та українські козаки, у спілці з військом Речі Посполитої, зупинили наступ майже 300-тисячного війська Османської імперії під Хотином 1621 року? Якщо вам цікаво, чим, коли і як воювали наші козаки за часів славетного Петра Конашевича-Сагайдачного – тоді ця книга саме для вас.

 

Сас П. Полководець Петро Сагайдачний / Петро Сас. — Київ : КЛІО, 2021. — 280 с.

Книга у легкій для сприйняття формі змальовує обставини походження, дитинства і змужніння знаменитого запорозького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Значну увагу приділено воєнному мистецтву, завдяки якому він зажив слави блискучого полководця свого часу.

Відтворено несподівані повороти реальних подій, що ними вирізнялися, зокрема, морський похід козаків на Кафу 1616 року, посольська мандрівка запорожців 1618 року до перського шаха Аббаса І, польсько-московська війна 1617—1618 років, мужня оборона козаків — героїв Прутсько-Радавецьких Фермопіл, нічні вилазки запорожців проти ворога під Хотином, а також інші події Хотинської війни 1621 року.

Для усіх, хто цікавиться козацькою звитягою, воєнною історією та загалом історією України і Європи раннього нового часу.

 

Кам’янець-Подільська фортеця

Однією з найбільш неприступних фортець дослідники вважають у стародавньому Кам’янці-Подільському. Фортеця, або Старий замок відноситься до системи укріплення Старого міста, яке лежить на півострові, оточеному скельними стінами близько 30 м, шириною 120—130 м, що охоплює кільцем петлю річки Смотрич. З навколишньою місцевістю Старе місто з’єднується лише перешийком, найвужча частина якого має всього кількадесять метрів ширини. Від найдавніших часів пролягав цією скельною поверхнею головний в’їзд до міста. Загальна довжина оборонних систем становить 4,5 км.

Старий замок був головним форпостом у системі міських укріплень. Перші кам’яні укріплення на території замку з’явилися в ХІ столітті. У ХІІ—ХІІІ століттях будуються оборонні стіни, вежі. З кінця ХІІ—до середини  XV століття відбувається друга модернізація замкових укріплень з потовщенням і підвищенням стін, будівництвом нових веж і споруд. У цей час нараховується дванадцять веж.

У середині ХІV століття Кам’янець належав литовським князям роду Корятовичів. Тоді ж місто вперше згадується у грамоті князя Юрія Корятовича у 1374 році у зв’язку надання місту Магдебурзького права. У цей час стіни та башти замку були в основному дерев’яними і лише частково кам’яними.

Вигідне розташування на перехресті торговельних шляхів сприяло розвиткові у Кам’янці-Подільському ремесел і торгівлі. З 1436 року Кам’янець стає королівським містом і водночас столицею Подільського воєводства, важливим стратегічним центром польської держави з досконалою на той час фортецею. У 1621 році під керівництвом королівського інженера Теофіла Шомберга за голландським зразком споруджено Новий замок, пристосований до оборони в умовах артилерійської боротьби. Крім фортеці, був укріплений і острів, на якому стоїть Старе місто.

Могутність фортеці вражала не лише численних мандрівників, але й ворогів. За свою багатовікову історію місто-фортецю було взято штурмом лише двічі: у 1393 році литовським князем Вітовтом через незгоду гарнізону фортеці та 1672 року турецьким військом. З 1672 до 1699 року містом володіла Османська імперія. Трагічні події 1672 року яскраво описав відомий польський письменник Генрик Сенкевич в історичному романі «Пан Володийовський». Саме в часи турецької окупації в Європі з’явилася серія майстерно виконаних гравюр з зображенням міста перед руйнацією. Це був своєрідний протест проти втрати Кам’янця.

1699 року згідно з умовами Карловецької мирної угоди разом із більшою частиною Поділля місто знову увійшло до складу Речі Посполитої. Протягом  XVІІІ—ХІХ століть у замку здійснювалися ремонтні роботи, споруджувалися нові артилерійські  батареї, перебудовувалися флігелі, що містяться уздовж південних і північних стін замку.

Фортеця в наш час — це комплекс різних за стильовим і функціональним призначенням споруд, характерною особливістю яких є органічний зв'язок з рельєфом. Незважаючи на те, що замковий комплекс будували майстри різних епох, йому властива композиційна й стильова єдність. Фортеця є об'єктом Кам'янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, що належить до «7 чудес України». Пам’ятка займає одне з провідних місць у світовій історії оборонного зодчества.

 

Пламеницька О. Кам’янець-Подільський / Ольга Пламеницька. — Київ : Абрис, 2004. — 256 с. : іл. — (Серія «Малі історичні міста України»).

У другому випуску науково-популярної серії «Малі історичні міста України» відомий фахівець з історії архітектури Ольга Пламеницька (1956—2022) подає своє концептуальне бачення історичного розвитку Кам’янця-Подільського — славетної столиці Поділля.

Автор розповідає про відому і незнану архітектурно-містобудівну спадщину Національного історико-архітектурного заповідника Кам’янець, яку номіновано до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Для істориків, мистецтвознавців, архітекторів, краєзнавців та  широкого кола поціновувачів української минувшини.

 

Палков Т. Кам’янець-Подільський. Хотин. Замки долини Збруча. Подільські товтри : путівник / Тарас Палков. — Львів : Ладекс, 2010. — 32 с.

На сторінках цього путівника Ви ознайомитесь з Кам’янцем-Подільським — унікальним містом-фортецею, що мальовничо розташувалося у каньйоні річки Смотрич. Також оглянете величні замки у Хотині, Кудринцях, Скалі -Подільській, чудові пам’ятки природи національного заповідника «Подільські товтри», таємничі лабіринти печери Кришталевої у Кривче та ще багато цікавого. Приємних мандрівок!

 

Сенкевич Г. Пан Володийовський : роман / Генрик Сенкевич : пер. з польс. Євгена Литвиненка. —Тернопіль : Вид-во Богдан, 2023. — 672 с. — (Серія «Світовий історичний роман»).

Історичну основу останнього роману «Трилогії» становить війна Речі Посполитої з Османською імперією у  XVII столітті. Сенкевич детально описував війни між Польщею і Туреччиною, зокрема змалював битви, в яких брав участь Ян Собеський (що перебував у приятельських стосунках із Іваном Сірком) та зображував яскраві перемоги полководця, наприклад під Хотином 1673 року. Роман «Пан Володийовський» присвячено долі «малого лицаря», улюбленого героя автора, який промандрував крізь усі частини «Трилогії», однак перебував завжди ніби на другому плані. Проте врешті настав час стати і йому головним героєм.

 

 

Батуринська фортеця

Легендарну фортецю було закладено 1625 року за дозволом польського короля Сигізмунда ІІІ Вази на високому березі річки Сейм, де вже існувало місто Батурин. З трьох боків (четвертий виходив на крутий берег ріки) вона була оточена ровом і земляним валом із дубовим частоколом, який переривався 6 круговими баштами. В’їзд до фортеці охороняли 3 надбрамні башти: Київська (Ніжинська), Сосницька та Конотопська (Митченська), які отримали назви від напрямків шляхів, куди вони вели. На всіх баштах було встановлено 9 чавунних пищалей. Всередині, на високому пагорбі стояв «панський двір» (цитадель), оточений ровом, валом і дубовим частоколом.

Під час Національної революції 1648—1676 років Батурин перейшов під контроль Війська Запорозького. У 1648 році стає сотенним містом Чернігівського полку, в 1649 — Ніжинського, а пізніше — Стародубського полків. У 1654 році Батурин отримує статус міста з магдебурзьким правом та магістратом.

У XVII —XVIII століттях Батурин був офіційною резиденцією гетьманів Лівобережної України — Дем’яна Многогрішного (1669—1672), Івана Самойловича (1672—1687).  Особливого розквіту місто зазнало за часів правління гетьмана Івана Мазепи у 1687—1708 роках, коли його оточувала неприступна фортеця. Батурин перетворюється на центр політичного життя Гетьманщини. В цей час тут перебувала вища державна адміністрація — Генеральна військова канцелярія, Генеральний суд Лівобережної України.

Найбільший слід в історії міста і фортеці залишили події Великої Північної війни 1701—1721 років між Швецією та Московією за панування у Північній, Центральній та Східній Європі. Уклавши союз зі шведським королем Карлом ХІІ, гетьман Іван Мазепа зробив відчайдушну спробу відновити автономію України. Наприкінці жовтня 1708 року гетьман відправив стародубському полковнику Івану Скоропадському грамоту з викладом причин, що спонукали його до переходу на сторону Карла ХІІ. Дізнавшись про це, 30 жовтня 1708 року московський цар Петро І віддав наказ знищити гетьманську столицю — Батурин… Ця трагедія сталася  2 (13) листопада 1708 року.

Відбудувати Батурин і перенести сюди гетьманську резиденцію з Глухова прагнув гетьман Кирило Розумовський. Але відродити Батурин як значне місто йому не вдалося. Тільки 1993 року на базі комплексу пам'яток історії, культури та природи, пов'язаних з історією українського козацтва доби Гетьманщини було створено Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». 2008 року за археологічними дослідженнями та архітектурними аналогіями збудовано архітектурно-меморіальний комплекс Цитадель Батуринської фортеці.

 

Павленко С. Батуринська фортеця / Сергій Павленко. — Київ : Мистецтво, 2019. — 191 с. : іл.

У книзі відомого дослідника Гетьманщини Сергія Павленка вміщено нариси про виникнення та розбудову Батуринської фортеці, її захисників і про драматичні події 1632 та 1708 років. Видання знайомить з новими фактами, джерелами й версіями буття колишньої гетьманської столиці та її очільників. Особлива увага приділяється періоду, коли володарем булави був Іван Мазепа, який доклав чимало зусиль для зміцнення фортеці.

 

Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р. / Сергій Павленко. — Київ : ВД «Києво-Могилянська академія», «Українська Видавнича Спілка», 2007. — 266 с. : іл.

Пропоноване видання — дослідження істориком завершального періоду гетьманування Івана Мазепи. Автор звертає увагу читача на один із найцікавіших і водночас найтрагічніших моментів нашої історії —  загибель Батурина 2 листопада 1708 року. Дослідник розглядає цей період як реакцію російського самодержавства на спробу українців вибороти незалежність за складних умов російсько-шведської війни. У книзі мовою документів відтворено передумови, мотиви та наслідки повстання на чолі з Іваном Мазепою, проаналізовано організаційні прорахунки, ідеологічні, історичні та суспільно-політичні причини поразки. Дослідження містить також додатки, в яких подано біографічні відомості про гетьмана Івана Мазепу, наукову розвідку про походження герба та долю портрета з колекції Бутовичів. Також автор простежує подальшу долю гетьманської столиці — Батурина — від часів Кирила Розумовського і до кінця ХХ століття. Адресовано історикам, політологам, викладачам, студентам, усім тим, кому небайдужа славна історія України.

 

Україна доби Івана Мазепи. 1708—1709 роки в документальних джерелах / НАН України ; Ін-т укр. археогр. та джерелознавства ім. М.С. Грушевського ; Нац. іст.- культур. заповідник «Гетьман. Столиця» ; Нац. архіт.-іст. заповідник «Чернігів стародав.» ; ред. наук. іст. журн. «Сіверян. Літопис» ; упоряд. С. Павленко. — Київ : Мистецтво, 2019. —  495 с.

У збірник документів, який укладено відомим дослідником Гетьманщини Сергієм Павленком, вміщено кореспонденцію, універсали гетьмана Івана Мазепи, старшин, листи каролінців —учасників походу, дипломатичні донесення, повідомлення преси, матеріали російських урядовців, Петра І, турецьких владців про повстання мазепинців й перебіг подій 1708—1709 років. Особливу цінність становлять численні перекладені щоденники вояк і високопосадовців армії Карла XII. Великий масив джерел дає уявлення про подробиці шведсько-українського союзу, справжні наміри сторін протиборства, визвольну боротьбу гетьманців та агресивну діяльність царської влади на теренах України.

 

Іваничук Р. І. Мальви (Яничари). Орда : романи / Роман Іваничук. —  Харків : Євроекспрес, 2000. — 416 с.

Роман «Орда» ( 1992) відтворює трагічну подію доби Івана Мазепи — зруйнування гетьманської столиці Батурина 2 листопада 1708 року військами Олександра Меншикова. Місто, якому випала доля бути кілька десятиліть центром політичного життя Лівобережної України, не скорилося волі Петра І і було по-варварськи спалене разом з жителями.

***

Липа К. Під захистом мурів : з історії української фортифікації Х— XVІІ ст. — Київ : Наш час, 2008. — 184 с. — (Серія «Невідома Україна»).

Що таке оборонна архітектура? Відповісти на це питання не так легко, як може здатись на перший погляд. Адже оборонна архітектура — це не просто потужні мури, високі вежі та мальовничі замки. Це —  дзеркало життя мільйонів людей протягом століть. У цьому дзеркалі відбились політичні інтриги, технологічні новинки, побутові звички, та, звичайно ж, героїчні діяння тогочасних мешканців фортець та замків.

У всіх країнах Європи пошуки ідеального способу оборони, що зробив би укріплення неприступним, велися своїми шляхами протягом століть. Таким чином складалися своєрідні місцеві школи оборонної архітектури, що жваво обмінювалися досвідом. Ця книга розповідає про те, як розвивалось фортифікаційне мистецтво на теренах сучасної України, хто і як захищав та атакував твердіні, що за люди були замовниками й мешканцями фортець і замків.

 

Шедеври архітектури України / авт.-упоряд.  Л. В. Прибега (Лучанський). —  Київ : Мистецтво, 2016. —  224 с., іл.

У виданні репрезентовано понад 130 визначних творів архітектури, пам’яткових ансамблів і комплексів, зведених на землях України в різні часи її багатовікової історії. Стислі нариси й візуальна інформація про архітектурні релікти висвітлюють історію архітектурно-будівельної діяльності на українських теренах, засвідчують талант і творчу вдачу будівничих, слугують автентичним підґрунтям для пізнання глибинного коріння культурних традицій українського народу.

 

Роглєв Х. Й. Легендарні села України / Х. Й. Роглєв, Ю. А. Бощицький, І. А. Голубаха, Г. Б. Мунін ; під заг. ред. Ю. А. Бощицького ; пер. на англ. мову Г. О. Теличук. — Київ : Книга, 2009. — 256 с. : іл.

У виданні розповідається про історію, легенди, архітектурні пам'ятки відомих українських сіл, які зробили значний внесок в історію України. Книга ілюстрована унікальними фотографіями природи, будинків, церков, замків, фортець та палаців, портретами відомих людей. Видання призначене для збереження реліктів, унікальних пам'яток архітектури та історії цікавих сіл України, що сприяє формуванню національної самосвідомості та історичної пам'яті українського народу.

 

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.

Варта Свободи. Пам’яті В’ячеслава Чорновола

 

В’ячеслав Чорновіл – публіцист, політик, дисидент, політичний в’язень комуністичного режиму, символ боротьби за незалежність України.

В’ячеслав Чорновіл народився 1937 р. с. Єрки Київської обл., нині селище Звенигородського району Черкаської області.

У 1955 року закінчив Вільховецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики.

Після закінчення університету 1960 р. переїхав до Львова, де працював на телебаченні, просуваючи теми національної культури та творчості молодих шістдесятників.

1963 р. повернувся до Києва для завершення кандидатської дисертації та активно долучився до діяльності київських шістдесятників, поширення самвидаву. Працював на будівництві Київської ГЕС, у газетах «Молода гвардія», «Друг читача».

4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. В’ячеслав Чорновіл стає організатором петиційних кампаній протесту, а також автором 2-х знакових книг – «Правосуддя чи рецидиви терору?» та «Лихо з розуму», які викривали суть радянсько-комуністичних репресій. За громадянську позицію звільнено з роботи та позбавлено права працювати за фахом.

1966 р. В’ячеслава Чорновола засудили до 3-х місяців примусових робіт за відмову свідчити на суді над Богданом і Михайлом Горинями, Мирославою Зваричевською, Михайлом Осадчим.

1967 р. був ув’язнений на 3 роки в таборах суворого режиму за підготовку книги «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»).

Після звільнення 1969 р. створив підпільний журнал (самвидав) «Український вісник», якій став важливим джерелом поширення інформації про рух спротиву і радянські репресії. У часопису друкуються статті та твори Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка та ін.

1972 р. В’ячеслава Чорновола заарештовують та засуджують на 6 років таборів і три роки заслання у мордовських таборах для політв'язнів.

1975 р. разом з Борисом Пенсоном написав книгу «Хроніка таборових буднів», яку було нелегально передано з табору за кордон і опубліковано 1976 року в журналі «Сучасність».

У 1978 р. був відправлений етапом на заслання в Якутію, де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в Нюрбі – постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв’язня в таборах (1977–1978) під назвою «Тільки один рік». Від рукопису, переданого за кордон, відновлено тільки фрагменти.

У 1978 року прийнятий до міжнародного ПЕН-клубу.

22 травня 1979 року В’ячеслав Чорновіл став членом Української Гельсінської групи.

У квітні 1980 р.  заарештований за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі. Тримав 120-денне голодування протесту. Був засуджений на п’ять років позбавлення волі.

У 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у Покровську.

У травні 1985 р. В’ячеслав Чорновіл повернувся в Україну.

1987 р. В’ячеслав Чорновіл відновив видання «Українського вісника», редактором та автором якого був протягом двох років.

6 вересня 1987 року у Львові створена «Українська ініціативна група за звільнення в’язнів сумління». До її складу увійшли Михайло Горинь, Василь Барладяну, Іван Гель, Зорян Попадюк, Степан Хмара, В'ячеслав Чорновіл.

Восени 1988 року разом з Михайлом Горинем дав інтерв’ю американській журналістці Марті Коломиєць, після чого влада розгорнула кампанію за випровадження їх із СРСР. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. Тоді ж Чорновола звільнили з роботи з політичних мотивів.

11 березня 1988 року з Максимом Горинем і Зеновієм Красівським підписав Звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ.

З 1989 р. член Народного Руху України, а з грудня 1992 року – голова НРУ.

1990 р. В’ячеслав Чорновіл переміг на виборах до Верховної Ради та Львівської облради.

У Верховній Раді утворюється демократична Народна Рада, в якій Чорновіл стає лідером.

30 березня 1990 року обраний народним депутатом України. У липні 1990 р. Народна Рада  добивається проголошення Декларації про державний суверенітет, а в серпні 1991 р. – Акта Незалежності України.

1991 р. В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України.

14 жовтня 1991 року на Великій козацькій раді В’ячеслава Чорновола обрано Гетьманом українського козацтва.

21 червня 1992 року він скликає Переяславську раду, де розриває Переяславську угоду з Росією 1654 року.

З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. З січня 1995 до травня 1998 рр. – редактор незалежної громадсько-політичної газети «Час-Time» і з жовтня 1998 до березня 1999 рр. головний редактор газети «Час».

25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл трагічно загинув в автокатастрофі за нез’ясованих обставин на шосе під Борисполем.

   

   

Книжкові видання

 

Бойко, Олександр Дмитрович. 30 років незалежності України: [невідома історія проголошення незалежності] : у 2 т. / О. Д. Бойко; худож.-оформ. М. С. Мендор; гол. ред. О. В. Красовицький. – Харків : Фоліо, 2021. – (Великий науковий проєкт).

Т. 1 : До 18 серпня 1991 р. – 2021. – 445, [3] с. : іл. – Бібліогр. в знесках.

На початку 90-х років ХХ ст. сталася подія, що кардинально змінила хід світової історії – розпався Радянський Союз, а на політичній карті світу з’явилася низка нових самостійних держав, однією з яких і була Україна. Які події передували цьому розпаду, яку роль зіграли «перебудова», «гласність» та «демократизація», якими були перші кроки національного відродження, як ставала на ноги народна опозиція комуністичній владі та яким був шлях утвердження державного суверенітету, що став каталізатором розвалу СРСР? Розповідь зупиняється напередодні серпневого путчу 1991 року...

Ця книга не тільки для істориків, політиків чи журналістів, вона адресована усім читачам, які бажають зрозуміти, як і чому виникла на політичній карті світу Незалежна українська держава, дізнатися, що реально відбувалось за лаштунками динамічних та драматичних подій 1985–1991 років.

Бойко, Олександр Дмитрович. 30 років незалежності України: [невідома історія проголошення незалежності] : у 2 т. / О. Д. Бойко; худож.-оформ. М. С. Мендор; гол. ред. О. В. Красовицький. – Харків : Фоліо, 2021. – (Великий науковий проєкт).

Т. 2 : Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 р. – 2021. – 429, [3] с. : іл. – Бібліогр. в знесках.

Детальний та обґрунтований аналіз подій та процесів, що відбувалися в останні чотири місяці формального існування радянської імперії; ретельне вивчення механізму, специфіки та наслідків трансформаційних змін на фінішному етапі доби перебудови (серпень – грудень 1991 р.); з’ясування місця та ролі України у цих карколомних суспільних перетвореннях набувають напередодні 30-ї річниці проголошення незалежності особливої актуальності й неабиякої ваги та значення. Події в Ново-Огарьово – це справжній політичний детектив, підводні течії якого невідомі донині.

Серпневий заколот, трансформація «комуністичного заповідника», феномен Біловезької Пущі і крах СРСР. Все це – в історичному дослідженні, яке буде цікавим не тільки спеціалістам, політикам чи журналістам, а й усім читачам, які бажають зрозуміти, як і чому виникла на політичній карті світу Незалежна українська держава, дізнатися, що реально відбувалось за лаштунками динамічних та драматичних подій 1991 року.

В’ятрович, Володимир. Операція «Блок». Дія перша [Текст] / В. В’ятрович // Україна. Історія з грифом «Секретно». – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. – С. 413-417: іл.

Ця книга – зустріч із минулим. Тут – 61 історія, 74 роки і набагато більше людей, котрі дивляться на читача зі світлин та архівних документів. Разом вони складають образ українського ХХ століття: часу, коли світ по-справжньому відкрив для себе Україну та українців, століття, коли творилася України.

Свого часу життя кожного з героїв опинилося під грифом «Секретно» стараннями, здавалося б, нездоланної спецслужби. Сьогодні Володимир В’ятрович, який розсекретив раніше таємні матеріали радянських «органів» від ЧК до КҐБ, розповідає про минуле України 1918–1991 років. Описані в сухих звітах і відтворені істориком хитрі спецоперації, смертоносні ходи, інформаційні війни та складні партії на кількох гравців – спроба знайти відповідь на питання: що творить нашу долю – воля людини чи обставини?

В’ятрович, Володимир. Остання чекістська п’ятирічка [Текст] / В. В’ятрович // Україна. Історія з грифом «Секретно». – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. – С. 461-482: іл.

В’ятрович, Володимир. Самвидав під прицілом КҐБ [Текст] / В. В’ятрович // Україна. Історія з грифом «Секретно». – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. – С. 408-412: іл.

В’ячеслав Чорновіл [іл. матеріал] // Ще не вмерла України ні слава ні воля! Шлях нескорених : фотолітопис до 25 річниці сучасної української державності / Автор ідеї С. Кубів, О. Святоцький; ред. Ю. Печенюк; гол. редкол. С. Кубів; редкол. С. Аверченко та ін.; фотоіл. П. Багмут, В. Грига, С. Гудак. – Київ : Ін Юре, 2016. – С. 18-19, 21, 32, 36, 43, 52, 62, 422.

В’ячеслав Чорновіл [Текст] / автор-упоряд. М. Главацький та ін. // Творці державного престижу. – Київ : КМ-БУКС, 2021. – С. 515–567: портр.

Перечитуючи деякі сторінки історії України, часом може здаватися, що багато подій перегукується із сьогоденням. Та це й не дивно — історія, як відомо, рухається по спіралі. І якщо ми, українці, вважаємо себе мудрим народом, то маємо отримати досвід своїх героїчних предків, вчитися на своїх помилках і намагатися запобігти новим.

Книга «Творці державного престижу» присвячена величним історичним постатям, з якими насамперед асоціюється становлення державності та незалежності України.

В’ячеслав Чорновіл (24.12.1937–25.03.199) [Текст] / уклад. О. Солодар ; худож. М. Гладько // Ідея і чин: портрети та історичні відомості. – Черкаси : Чабаненко Ю. А., 2024. – С. 64–68: портр.

Грицак, Ярослав. Відродження контрольованого автономізму [Текст] / Я. Грицак // Нарис історії України. Формування модерної нації XIX-XX століття. – Київ : Yakaboo Publishing, 2022. – С. 500-516: іл.

Історичне дослідження Ярослава Грицака знайомить зі складним процесом формування політичної спільноти в умовах імперського панування, воєн, революцій і боротьби за незалежність. Автор пропонує цілісний погляд на розвиток українства без міфів і прикрас. Це спроба пояснити, як нація проходить етапи зростання, кризи й самоусвідомлення. Дослідження охоплює період перебування українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій, національно-визвольні змагання, радянську добу та роки незалежності.

Грицак, Ярослав. За права людини і нації: політизація дисидентського руху [Текст] / Я. Грицак // Нарис історії України. Формування модерної нації XIX-XX століття. – Київ : Yakaboo Publishing, 2022. – С. 528-536.

Грицак, Ярослав. Від Чорнобиля до самостійності [Текст] / Я. Грицак // Нарис історії України. Формування модерної нації XIX-XX століття. – Київ : Yakaboo Publishing, 2022. – С. 537-557: іл.

Грицак, Ярослав. Перші роки самостійності [Текст] / Я. Грицак // Нарис історії України. Формування модерної нації XIX-XX століття. – Київ : Yakaboo Publishing, 2022. – С. 558-574: іл.

Давимука, Степан. В’ячеслав Чорновіл – державотворча діяльність на Львівщині [Текст] / С. Давимука // Народний Рух України: місце в історії та політиці: матеріали VI Всеукр. наук. конф., 16–17 вересня 2005 р., м. Одеса. – 2005. – С. 49–54: іл.

25 років: заповіти незалежності України / О. В. Савченко, Л. Г. Лук’яненко та ін.; за заг. ред. О. В. Савченко. – Київ : Самміт-Книга, 2017. – 177, [3] с. : іл.

Книгу присвячено пошукам відповіді на ключові питання новітньої історії України. Автори глибоко аналізують складові успіху українців в їх боротьбі за незалежність. Саме незалежність України, на думку всіх авторів, яка була здобута українцями у 1991 році, стала причиною розпаду СРСР. Книга також дає відповідь на питання, чому самостійна країна з такими ресурсами за 25 років незалежності не стала успішною. Всі автори книги приймали активну участь у боротьбі за незалежність, а тому, їх роздуми зацікавлять як істориків, так і будуть корисними для нової політичної еліти країни.

Деревінський, Василь Федорович. В’ячеслав Чорновіл: дух, що тіло рве до бою [Текст] / В. Ф. Деревінський. – Харків : Віват, 2017. – 493, [1] с. : іл. – Бібліогр. в знесках. – (Гордість нації).

Доля кидала його в найнижчі низини і підіймала до найвищих висот. Тесляр, редактор, літературний критик, політв’язень, журналіст, кочегар, лідер партії Народний Рух України, ініціатор заснування Української Гельсінської спілки – це все про В’ячеслава Чорновола.

Він був тричі ув’язнений радянською владою, але зумів підняти міжнародну громадськість на захист політв’язнів у Радянському Союзі. Він став депутатом і активно боровся за незалежну українську державу. У чому ж полягає феномен цієї людини? Чи була його смерть політичним замовним убивством? Дізнайтеся відповіді на ці питання вже зараз.

Драч, Іван. Він серед нас. 25 грудня 1997 року: до 60-річчя з дня народження В’ячеслава Чорновола [Текст] / І. Драч // Від Форуму до Форуму. – Київ : Форум творчої молоді України, 2006. – С. 147–149.

Драч, Іван. В’ячеславу Чорноволу [Текст] / І. Драч // Від Форуму до Форуму. – Київ : Форум творчої молоді України, 2006. – С. 150.

Іващенко, А. Г. Приватизація у Львові в період діяльності В. Чорновола на посаді голови Львівської обласної ради народних депутатів у 1990-1992 роках [Текст] / І. Б. Кривдіна // Народний Рух України: місце в історії та політиці: матеріали VII Всеукр. наук. конф., присвяч. 20-річчю НРУ, 28–29 травня 2009 р., м. Одеса. – 2009. – С. 85–89. – Бібліогр.: С. 89.

Кіндрачук, Н. М. Від створення до тріумвірату (до історії Народного Руху України) [Текст] / Н. М. Кіндрачук // Інтелігенція і влада. Серія : Історія : громад.-політ. наук. зб. – 2007. – № 9. – С. 123–130. – Бібліогр.: С. 129–130. – (Питання історії України новітньої доби).

Ключковський, Ю. В.  Роль В’ячеслава Чорновола у формуванні ідеології Руху [Текст] / Ю. В. Ключковський // Народний Рух України: місце в історії та політиці: матеріали VI Всеукр. наук. конф., 16–17 вересня 2005 р., м. Одеса. – 2005. – С. 68–74.

Клименко, Олександр. Історична мить, на яку ми так довго чекали, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР конституційною більшістю ухвалила Акт про державну незалежність України [іл. матеріал] / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Центр українознавства; передм. В. І. Сергійчука; ред. Юрій Косенко та ін. // Україна: фотоальбом. – Київ :  Дніпро, 2001. – С. 26–27.

Клочко, Роман. Невидима битва: як дисиденти боролися за незалежність України / Р. Клочко. – Київ : Віхола, 2024. – 285, [3] с. : іл. – Бібліогр.: с. 275–285. – (Життя).

ОУН і шістдесятники, Іван Дзюба та Левко Лук’яненко, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл, протести, арешти й табори.

У своїй книжці Роман Клочко розповідає історію дисидентів, історію українського визвольного руху, який тривав від середини 1950-х до другої половини 1980-х.

Герої книжки критикували комуністичну ідеологію та боролися проти безправ’я українців як нації. Їхньою зброєю стало слово, яке дошкульно било радянський режим у його чи не найболючіше місце – монополію на інформацію. Тож режим відповідав тюрмами, таборами й психіатричними лікарнями, але повністю знищити цей опір так і не зміг. Попри всі зусилля пропаганди та фактично фізичне знищення дисидентів, вони продовжували боротися і лякати радянську владу.    

Кривдіна, І. Б. В’ячеслав Чорновіл про Народний Рух України: аналіз виступів та публікацій (1989-1999 рр.) [Текст] / І. Б. Кривдіна // Народний Рух України: місце в історії та політиці: матеріали VII Всеукр. наук. конф., присвяч. 20-річчю НРУ, 28–29 травня 2009 р., м. Одеса. – 2009. – С. 97–100. – Бібліогр.: С. 100.

Кривдіна, І. Б. Еволюція світоглядних позицій В’ячеслава Чорновола [Текст] / І. Б. Кривдіна // Інтелігенція і влада. Серія : Історія : громад.-політ. наук. зб. – 2007. – № 9. – С. 210–220. – Бібліогр.: С. 219–220. – (Персоналії).

Кривдіна, І. Б. Політична діяльність В’ячеслава Чорновола та її зв’язок з Народним Рухом України (1989–1999 рр.) [Текст] / І. Б. Кривдіна // Інтелігенція і влада. Серія : Історія : громад.-політ. наук. зб. – 2009. – Вип. 16. – С. 184–190. – Бібліогр.: С. 189–190.

Кучерук, Марина Сергіївна. В’ячеслав Чорновіл про Голодомор [Текст] / М. С. Кучерук // Інтелігенція і влада. Серія : Історія : зб. наук. пр. – 2018. –  № 39. – С. 71–83. – Бібліогр.: С. 77–83.

Неврлий, Микола Ярославович. Минуле й сучасне: збірник слов’янознавчих праць [Текст] / М. Я. Неврлий ; передм. І. Дзюби. – Київ : Смолоскип, 2009. – 956 с.

Праці, опубліковані в цьому збірнику - лише найкраще з доробку україномовних розвідок автора, статей, спогадів тощо. Чимала кількість іншомовних праць (головно чеською, словацькою, мадярською, німецькою та іншими мовами) залишилась у різних славістичних збірниках і журналах, як також і в іншомовних виданнях творів українських письменників та чекають свого збірного видання на Заході. Окремі розділи складають праці про Закарпаття і Пряшівщину та спогади автора про різних письменників і вчених.

Овсієнко, С. Л. Деревінський В. В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика Чорновола [Текст] / С. Л. Овсієнко, О. В. Мардаренко // Інтелігенція і влада. Серія : Історія : громад.-політ. наук. зб. – 2012. – № 25. – С. 263–262. – (Рецензії).

Побережець, Ганна Степанівна. Суспільно-політичні ідеї В. М. Чорновола [Текст] / Г. С. Побережець // Інтелігенція і влада. Серія : Історія : громад.-політ. наук. зб. – 2019. – № 41. – С. 130–135. – Бібліогр.: С. 135.

Понамарчук, Дмитро. За свої 60 прожив 300 років української історії: до 80-річчя видатного політика В. Чоновола [Текст]  / Д. Понамарчук // Слово Просвіти. – 2017. – 21-27 груд. (№ 51). – С. 2–3.

Реутський, Василь Анатолійович. Значення перших чотирьох з’їздів НРУ для формування української національно-політичної еліти [Текст] / В. А. Реутський // Інтелігенція і влада. Серія : Історія : зб. наук. пр. – 2019. - № 41. – С. 136–144. – Бібліогр.: С. 143–144.

Степаненко, М. Л. Майже все про загибель В. М. Чорновола [Текст] / М. Л. Степаненко. – Київ : Вістка, 2007. Т. 1. – 2007. – 552 с. : іл.

«Майже все про загибель В. М. Чорновола» – ця книга про те, як загинув В. Чорновіл, як перед цим розколовся НРУ, що досягнуто офіційним, партійним розслідуванням та роботою Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України. Автор книги Степаненко М. Л. – член Центрального проводу НРУ 1998 – 2000 рр., працівник ОВС 1972 –1991 рр., полковник міліції. З 26.03.1999 р. по 24.03.2005 р. був головою партійної комісії НРУ по розслідуванню загибелі В. Чорновола, з березня 2005 р. по лютий 2006 р. працював помічником Міністра внутрішніх справ України і координував розслідування цієї кримінальної справи. Як приватний слідчий продовжує цю роботу і зараз. Результатом цієї роботи стала праця в двох томах, том перший охоплює період 1999–2003 рр.

Степаненко, М. Л. Майже все про загибель В. М. Чорновола [Текст] / М. Л. Степаненко. – Київ : Вістка, 2007. Т. 2. – 2010. – 486, [1] с. : іл.

Цей том про розслідування вбивства В. М. Чорновола у 2003–2009 рр. Автор книги Степаненко Микола, який вже 11 років займається розслідуванням цього злочину як приватний слідчий, голова комісії НРУ та помічник міністра внутрішніх справ. До 2000 р. М. Степаненко мав потужний і успішний бізнес, був членом ЦП НРУ та головою обласної організації НРУ. Під тиском влади бізнес Степаненка був майже знищений, а агенти кучмівської влади в НРУ примусили його вийти з НРУ. Але це майже не вплинуло на участь М. Степаненка у розслідуванні вбивства В. Чорновола, про що свідчить другий том.

Степаненко, М. Л. [Майже все про загибель В. М. Чорновола] [Текст] / М. Л. Степаненко. – Київ : Вістка, 2007. Т. 3, кн. 1 : Чому не розкрито вбивство В. М. Чорновола. – 2014. – 391, [1] с. : іл.

Цей том про основні причини того, чому не розкрито вбивство В. М. Чорновола, деякі проблеми побудови правової, демократичної України, особливі риси владної верхівки часів президентства В. Януковича. Автор книги впродовж 133 років, досліджуючи хід розслідування вбивства В. Чорновола (видав два томи) та проаналізувавши дії владних структур, робить спробу знайти відповідь на запитання: «Чому Україна за 20 років незалежності не стала європейською, правовою державою?». Що за слідство в Україні, яке тільки через дев’ять років дійшло висновку, що водій Є. Павлов не винен у ДТП, хоча це було зрозуміло ще 1999 р.

Суспільно-політична динаміка життя українського суспільства [Текст] / уклад. В. В. Петровський та ін. // Історія України: неупереджений погляд: факти, міфи, коментарі. – 2017.– С. 487–519. – Бібліогр.: С. 577–586 : іл.

Книга обіймає весь період появи та розвитку людських спільнот на території сучасної України. Автори відтворили складний, неоднозначно трактований шлях народу України до незалежності, не оминувши трагічних та величних сторінок у його життєписі.

Три дні вересня вісімдесят дев’ятого: матеріали Установчого з’їзду Народного руху України за перебудову [Текст] / Ін-т укр. археогр. та джерелознав. ім. М. С. Грушевського НАН України, ред. щоріч. «Україна. Наука і культура», [упоряд. : Є. Жеребецький]. - 2-ге вид. - Київ : Вид-во «Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана», 2009. - 496 с. : іл.

В книзі публікуються стенограма Установчого з’їзду Народного руху України за перебудову, а також список делегатів та інші документи і матеріали з’їзду.

Українська Гельсінкська Група. До 30-річчя створення : історія, документи / упоряд. О. Зінкевич та ін. – Київ : Смолоскип, 2006. –125, [3] с. – Бібліогр.: С.121–125 : іл.

Видання цієї книжки присвячене 30-річчю створення Української гельсінкської групи. Тут подано інформацію про формування та основні документи УГГ, короткі біографічні дані її членів, статті про діяльність вашингтонського Комітету гельсінкських гарантій для України, про Закордонне представництво Групи, а також бібліографію публікацій про УГГ українською й іншими мовами. Книжка віддзеркалює роль, яку відіграла УГГ у боротьбі за незалежність України.

Чорновіл, Вячеслав. Твори в десяти томах / В. Чорновіл ; [від. ред. тому М. Коцюбинська, упоряд. та ком. В. Чорновіл]. – Київ : Смолоскип, 2002. Т. 1 : Літературознавство. Критика. Журналістика. – 2002. – 634, [1] с. : іл.

До першого тому ввійшли літературознавчі праці Вячеслава Чорновола, рецензії, критичні начерки, ранні журналістські спроби, статті. В основному - це праці з архіву В. Чорновола, які раніше не друкувалися: про Т. Шевченка. Б. Грінченка, В. Самійленка, матеріали про П. Грабовського, опрацьовані автором в Якутському архіві.

Чорновіл, Вячеслав. Твори в десяти томах / В. Чорновіл ; [редкол. А. Пашко та ін., упоряд. та ком. В. Чорновіл]. – Київ : Смолоскип, 2003. Т. 2 : Правосуддя чи рецидиви терору? Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців». Документи та матеріали 1966–1968 рр. – 2003. – 903, [2] с. : іл.

До другого тому ввійшли праці «Правосуддя чи рецедиви терору?» та «Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»)», які Вячеслав Чорновіл написав на захист української інтелігенції, заарештованої 1965 року радянською владою. Цими творами автор викрив антилюдяну радянську систему, зробив грунтовний аналіз несправедливого арешту а потім засудження двадцяти інтелігентів.

У томі подано інші матеріали В. Чорновола 1966 –1969 років – заяви, скарги, листи.

У Додатках уміщено статті та заяви, що стосуються суду над Вячеславом Чорноволом 1966 р. та першого ув’язнення 1967-1969 рр., як радянські, так і на його захист.

Окремий розділ – це іноземні відгуки про Вячеслава Чорновола в 60-х роках.

Чорновіл, Вячеслав. Твори в десяти томах / В. Чорновіл ; [редкол. А. Пашко та ін., упоряд. та ком. М. Коцюбинська та ін.]. – Київ : Смолоскип, 2005. Т. 4, кн. 1 : Листи. – 2005. – 988, [2] с. : іл.

Четвертий том творів Вячеслава Чорновола в двох книгах - його епістолярна спадщина (поч. 60-х - 1998 рр.), що складається з трьох розділів: «Листи з неволі», які впорядкував сам автор, «До рідних» та «До друзів і знайомих».

Листи обіймають період активної правозахисної діяльності В. Чорновола, в основному періоди ув’язнення в радянських політичних таборах та перебування на засланні. Вони становлять надзвичайно змістовний та історично важливий матеріал, свідчення утвердження та боротьби людини в умовах несвободи проти тоталітарного режиму, формування політичної самосвідомості, відображають стратегію і тактику українського правозахисного руху.

У заключному розділі серед адресатів - відомі письменники та громадські діячі, колеги з-за кордону, члени Міжнародної Амністії, в’язні сумління.

Листи В. Чорновола разом з детальними коментарями упорядників допомагають почути голос доби.

Чорновіл, Вячеслав. Твори в десяти томах / В. Чорновіл ; [редкол. А. Пашко та ін., упоряд. та ком. М. Коцюбинська та ін.]. – Київ : Смолоскип, 2005. Т. 4, кн. 2 : Листи. – 2005. – 1066, [2] с. : іл.

Четвертий том творів Вячеслава Чорновола в двох книгах - його епістолярна спадщина (поч. 60-х - 1998 рр.), що складається з трьох розділів: «Листи з неволі», які впорядкував сам автор, «До рідних» та «До друзів і знайомих».

Листи обіймають період активної правозахисної діяльності В. Чорновола, в основному періоди ув’язнення в радянських політичних таборах та перебування на засланні. Вони становлять надзвичайно змістовний та історично важливий матеріал, свідчення утвердження та боротьби людини в умовах несвободи проти тоталітарного режиму, формування політичної самосвідомості, відображають стратегію і тактику українського правозахисного руху.

У заключному розділі серед адресатів - відомі письменники та громадські діячі, колеги з-за кордону, члени Міжнародної Амністії, в’язні сумління.

Листи В. Чорновола разом з детальними коментарями упорядників допомагають почути голос доби.

Чорноволівські читання: збірник матеріалів сьомого Всеукр. наук. форуму, 27 березня 2021 р., м. Київ / упоряд. В. Ф. Деревінський ; Міжнар. благод. фонд Вячеслава Чорновола [та ін.]. – Київ : Бескиди, 2021. – 133, [1] с. – Бібліогр. в знесках.

Шевченко, С. І. кіровоградські газети про останній день життя В’ячеслава Чорновола [Текст] / С. І. Шевченко // Народний Рух України: місце в історії та політиці: матеріали VI Всеукр. наук. конф., 16–17 вересня 2005 р., м. Одеса. – 2005. – С. 151–155. – Бібліогр.: С. 155.

Швидкий, В. П. Чорновіл В’ячеслав Максимович [Текст] / В. П. Швидкий // Енциклопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України; Редкол.: В. А. Смолій (гол. колегії) та ін. – Київ : Наукова думка, 2013 – С. 565-566. Т. 10 : Т-Я / [редкол.: В. А. Смолій (гол. колегії) та ін. ], 2013. – 770, [14] с. : іл.

Я нічого у Вас не прошу: лист В. Чорновола до секретаря ЦК КПУ П. Ю. Шелеста. – Торонто : Крайова Екзекутива УНО, 1968. – 120 с.

В’ячеслав Чорновіл придбав собі розголосу по всій Україні саме цим Листом, який кружляв з рук до рук у відписах, нелегально продістався закордон і вперше видрукував його «Новий Шлях» окремою секцією 11 листопада 1967 р., чим він і став відомий у всьому українському вільному світі.

Яневський, Данило Борисович. Радянська Україна [Текст] / Д. Б. Яневський, О. В. Красовицький // 10 розмов про історію України. – Харків : Фоліо, 2022. – С. 91-146 : іл. – (Великий науковий проект).

Наше видання присвячене одному з найбільш актуальних питань сучасної України – висвітленню Історії нашої держави. В різні періоди окремі території нашої країни були складовою частиною різних держав, що не могло не відобразитися на її етнічному складі та культурі. Треба пам’ятати, що Україна – багатонаціональна країна, і такою була завжди. Саме це зробило нашу культуру надзвичайно багатою, бо її складовими частинами стали культурні надбання різних народів. Зберегти цю культуру, її традиції – одне з найважливіших наших завдань.

І тільки сьогодні в Україні на тлі цієї етнічної строкатості почалося формування справжньої політичної нації. Якою вона буде? Як допомогти цьому процесу?

 

Періодичні та продовжувані видання

• Андрощук, Олександр Володимирович. В. Чорновіл та ідея федералізації України: еволюція поглядів [Текст] / О. В. Андрощук // Український історичний журнал. – 2010. – № 1. – С. 22–34.

• Бажан, Олег. Інтелектуальний опір України (кінець 50-х – 80-ті роки) [Текст] / О. Бажан // Сучасність. – 2006. – № 2. – С. 83–95. – Бібліогр.: С. 93–95. – (Суспільне життя).

• Виступи кандидатів В. Яворівського, В. Гриньова, І. Драча, В. Чорновола, Л. Лук’яненка, М. Гориня, І. Салія, висунутих на посаду Голови Верховної Ради Української РСР // Сучасність: література, мистецтво, суспільне життя. – 1990. – Ч. 9 (353). Вересень. – С. 70–102. – (На актуальні теми).

• Деревінський, Василь. Моральне самопочуття В’ячеслава Чорновола в ув’язненні [Текст] / В. Деревінський // Мандрівець. – 2008. – № 3. – С. 63–67.

• Деревінський, Василь. В. Чорновіл – шеф-редактор газет «Час-Тime» та «Час» / В. Деревінський // Українознавство. – 2012. – № 1. – С. 206–210. – Бібліогр. в знесках.

• Деревінський, Василь Федорович. Політичні репресії радянської влади щодо В. Чорновола у другій половині 80-х років ХХ ст. / В. Деревінський // Історичний журнал. – 2008. – № 5. – С. 73–82.

• Деревінський, Василь Федорович. Становлення особистості В. Чорновола в шкільні роки / В. Ф. Деревінський // Грані. – 2015. – № 9/10. – С. 89–93. – Бібліогр. в знесках.

• Капелюшний, Л. Останнє інтерв’ю «зеківського генерала» [Текст] / Л. Капелюшний // Універсум. – 2007. – № 1/2. – С. 12–18.

• Коломієць, Іван. «Щоб слово «політик» не стало лайливим, потрібне щеплення культури» [Текст] / І. Коломієць // Літературна Україна. – 2013. – 30 трав. (№ 22). – С. 1, 6–7.

• Косів, Михайло. Немов невгасимий вулкан [Текст] / М. Косів // Молода нація. – 2005. – № 4 (37). – С. 35–76.

• «Немає вищого судді, як правда» : (80 років від дня народження В'ячеслава Чорновола) [Текст]  / В. Шпак // Урядовий кур'єр. – 2017. – 16 груд. (№ 238). – С. 5.

• Марценішко, В. Публіцистика Олеся Бердника і В’ячеслава Чорновола 60-х–70-х років. Точка дотику: літературознавство [Текст] / В. Марценішко, Ю. Волинець // Молода нація. – 2006. – № 3 (40) : Українська Гельсінкська група: 30 років героїзму (1976–2006) : матеріали конф. – С. 172–184.

• Павлів, Ірина. Провісник духовної свободи: до недожитого 75-річчя В’ячеслава Чорновола: година пам’яті для старшокласників [Текст] / І. Павлів // Дивослово. – 2012. – № 12. – С. 22–26. – Бібліогр. в знесках.

• Регідайло, Н. Природжений полеміст, майстер гострого слова, публіцист [Текст] / Н. Регідайло // Вісник книжкової палати. – 2008. – № 1. – С. 47–48.

• Український вісник: літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Вип. 11/12. Січень – березень 1988 р. / редкол.: В. Чорновіл, В. Барладян, М. Горинь [та ін.]. – Київ ; Львів ; Нью-Йорк : Українська Гельсінська спілка, 1989. – 397, [7] с.

• Чалий, Сергій. Чи потрібні Україні такі «Великі Українці» [Текст] / С. Чалий // Сучасність. – 2008. – № 5–6 (563–564). – С. 29–36. – (Суспільство).

 

 Підготувада Г. С. Довженко, бібліотекар відділу соціокультурної діяльності.