Відділ мистецтв перегортає сторінку березня календаря «Світ мистецтва»
понеділок, 23 лютого 2026 р.
Календар «Світ мистецтва»: ювіляри березня 2026 року
субота, 21 лютого 2026 р.
Історії народжені війною: видання від Українського інституту книги
До річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну пропонуємо добірку книг, присвячену людським історіям — болючим, чесним, справжнім.
Книги побачили світ за сприяння Українського інституту книги: Олег Пальчик «ІСТОРІЇ НЕЗЛАМНОГО НАРОДУ», Надія Сеньовська «ДРУЖИНА ГЕРОЯ: посібник з виживання», Юлія Бережко-Камінська, Інеса Доленик, Олена Олійник «Це було з нами. Історії-свідчення очевидців повномасштабної війни в Україні», Андрій Смірнов, Катерина Флекман «Вогонь запеклих не пече», Тетяна Огаркова, Володимир Єрмоленко «Життя на межі: Україна, культура та війна», Светлана Галюта «Війна з мого вікна».
Ця добірка не лише про війну як подію, а насамперед про долі людей, які опинилися в її вирі: військових і волонтерів, матерів і дітей, журналістів і медиків, тих, хто залишився вдома й тих, хто був змушений виїхати.
Ці книги — свідчення часу. У них — голоси тих, хто пережив окупацію, втрати, евакуацію, полон, обстріли, але зберіг гідність і віру.
Олег Пальчик «ІСТОРІЇ НЕЗЛАМНОГО НАРОДУ»
Олег Юрійович Пальчик (1982) — український
фотограф, журналіст, військовослужбовець, молодший сержант Сил ТрО Збройних сил
України, учасник російсько-української війни. Член Національної спілки
журналістів України (2010), UAPP (2024).
Це фотодокументальна книга, яка поєднує
текстові розповіді, нариси та фотографії, створюючи живий портрет сучасної
України під час війни. Вона розповідає історії звичайних людей, які в лютому
2022 року не втекли від війни, а стали до зброї, волонтерства та культурного
супротиву. Книга відповідає на ключове запитання: чому українці залишаються
незламними? Автор, як безпосередній учасник цих подій, не лише фіксує історії інших, а й інтегрує власну історію, відповідаючи на ті самі запитання,
які ставив своїм героям.
Надія Сеньовська «ДРУЖИНА ГЕРОЯ: посібник
з виживання»
Сеньовська Надія Леонідівна (1982) —
доцент кафедри педагогіки та менеджменту освіти Тернопільського національного
педагогічного університету імені
Володимира Гнатюка. Авторка різножанрових книг: «Акацієвий рай» (2013),
«Поради роз(за)губленим» (2015), «Філософія від дітей до дорослих» (2015),
«Оптимістичні подорожі довоєнною Україною» (2016), «Педагогіка без цензури»
(2016), «Селфі» (2017), «Віршики для Радусі» (2017), «Прокляття Лади» (2017),
«Війна і те, що після» (2018).
Ця книжка містить історію непростого
емоційного досвіду дружин і дівчат українських воїнів. Кожна з них варта
підтримки й захоплення, бо дуже часто саме вона є «місточком» між воїном і
мирним життям, яке він захищає. І, на жаль, ці жінки й дівчата переважно
самотні, скільки б людей не було навколо…
Ця книжка — спроба дати голос таким
«безсловесним тіням», невидимим для суспільства. У ній немає готових порад «на
всі випадки». Проте, авторка пропонує унікальне, глибоко особисте художнє
дослідження емоційних та психологічних викликів, з якими стикається подруга
Захисника, коли її чоловік відправляється на війну. Текст відкриває читачеві
непростий світ очікування, болю, сумнівів та надії — справжній квест на
виживання.
Юлія Бережко-Камінська, Інеса Доленик,
Олена Олійник «Це було з нами. Історії-свідчення очевидців повномасштабної
війни в Україні»
Авторки книжки: Юлія Бережко-Камінська,
Інеса Доленик, Олена Олійник — біженки, які знайшли тимчасовий прихисток у
чудовому польському місті Кракові. Над цією книжкою вони почали працювати
наприкінці 2022 року.
«Про нинішню повномасштабну агресію росії проти України буде багато книг. Власне, їх активно пишуть і видають уже зараз, сьогодні, коли наш народ щодня і щоночі потерпає від безпринципного, лицемірного й підлого сусіда-окупанта, який приніс на наші землі біль, смерть, розорення та велике людське непоправне горе. Ми не можемо про це мовчати. Не можемо й не будемо…».
Це книга історій реальних людей. Книга
болю і несамовитої жаги до життя — життя у своїй країні, під рідними прапорами;
книга вчинків — від найменших, малопомітних, про які зазвичай не розповідають
на загал, до тих, які змінюють долі багатьох. Книга невідворотних подій і
доленосних рішень, незапланованих сценаріїв і несподіваних сюжетів. А ще — одне
з вагомих першоджерел для роботи істориків, науковців, дослідників,
журналістів, письменників, які ще не одне десятиліття вивчатимуть усе, що ми
переживаємо сьогодні, і потребуватимуть «живого» фактажу, зібраного по гарячих
слідах.
Андрій Смірнов, Катерина Флекман «Вогонь
запеклих не пече»
Андрій Смірнов — підполковник ВМС ЗСУ.
Лицар ордену Богдана Хмельницького, громадський діяч, президент клубу «Veterans
MC Ukraine».
Катерина Флекман — журналістка,
письменниця, психологиня, волонтерка. Учасниця Всеукраїнського форуму
військових письменників. Авторка концепції відновлення ментального здоров’я та
однойменної книги «ТИ ВИВЕЗЕШ». Співзасновниця клубу «PIN-код жінки» і
мотиваційної платформи «УКРАЇНОЗАЛЕЖНІ».
Братерство військових неможливо описати
декількома словами. Це ядерна емоційна суміш, яку не варто аналізувати, бо вона
зачіпає на тому рiвнi, де слова стають зайвими. Коли незнайомi вiйськовi
зустрiчаються поглядами, вони миттєво впiзнають один одного. Чому? Бо досвiд
бойових дiй залишається там, в цих очах. I це не про сум чи ПТСР, це про
титанову силу чоловіків, що пройшли випробування вiйною. Братерство військових.
Братерство ветеранів. Братерство байкерiв. Люди, назавжди поєднані вiйною.
Чоловіки, які мають таку концентрацію адреналіну в крові, що разом
перетворюються на непохитну рушійну силу будь-якого процесу. Титанові воїни на
залізних конях — це Спарта нашого часу, яка має назву — Veterans MC Ukraine.
Тетяна Огаркова, Володимир Єрмоленко
«Життя на межі: Україна, культура та війна»
Ця книжка народилася з поїздок авторів
Україною. За два з половиною роки після початку повномасштабної російської
війни проти України вони здійснили понад 49 подорожей деокупованими чи
прифронтовими територіями.
У цей книжці багато з того, що вони
побачили й почули. Але вона не є репортажною. Ця книжка філософська — або,
радше, це спроба філософського репортажу. Вона є спробою осмислення реальності
цієї війни. Осмислення тих засадничих понять, на які спирається людське буття.
осмислення того, як ці поняття постають для людей, яких торкнулася війна.
Це книга, яка народилась з волонтерських
та журналістських поїздок авторів, Володимира Єрмоленка та Тетяни Огаркової. Її
жанр можна визначити як філософський репортаж. Вона є спробою осмислення
реальності цієї війни, тих засадничих понять, на які спирається людське буття,
осмислення того, як ці поняття постають для людей, долі яких змінила війна.
Светлана Галюта «Війна з мого вікна»
Українська журналістка Светлана Галюта,
авторка книги «Війна з мого вікна», разом з 90-річною матір’ю опинилась у
окупованому Макарові Київської області. Як журналістка і свідок вона написала
документальні свідчення.
Це розповідь про те, як авторка книги
опинилася в оточенні росіян в рідному Макарові, як один на один була в самому
пеклі страшних дій російських нелюдів. Як Стала свідком жорстоких убивств своїх
сусідів, розстрілів макарівців з танків та бетеерів, про бомби з гелікоптерів
по центру міста, знищені та обернені в чорні руїни адмінбудівлі, дороги, двори.
Про 33 доби безперервного бомбування, коли горіли небо і земля!
Як варвари мародерили, з кожного
господарства вивозили вантажівками майно українців, а маленькі буряти, як
таргани з усіх щілин тягли навантажені тачки, з яких випадали дитячі іграшки і
жіночі трусики. Ця книга про те, що ти бачиш і віриш, що це насправді, що це не
сон.
Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.
пʼятниця, 20 лютого 2026 р.
Феєрична «Лісова пісня» — літературний шедевр української та світової літератури: 115 років з дня написання драми Лесі Українки
1911 рік запам’ятався в історії
української літератури появою визначних творів відомих майстрів слова: повість
«Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, дебютна збірка Миколи Вороного
«Ліричні поезії», оповідання»
«Федько-халамидник» та п’єса «Чорна Пантера і Білий Медвідь» Володимира
Винниченка, перша збірка новел Степана Васильченка «Ескізи» та чарівна «Лісова пісня» — вершина поетичної
творчості Лесі Українки.
Драма-феєрія «Лісова пісня», один з
найкращих поетичних творів української та
світової літератури, відкриває перед нами чари Полісся: у шумах і тінях
лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у
буйних силах природи. Цей твір вражає красою мрії, музикою мови, який можна
назвати словом — дивосвіт.
«Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної, задумливої поліської краси. Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду…».
Майже усе літо 1911 року Леся Українка
прожила в грузинському містечку Кутаїсі, де і побачила світ драма-феєрія в
трьох діях «Лісова пісня», написана за нечувано короткий час. Чорновий варіант
вона закінчила 25 липня, але ще ретельно вичитувала й редагувала текст аж до
жовтня того ж року. У листі до сестри Ольги Кривинюк (Косач) від 27 жовтня 1911
року Леся Українка згадувала: «Писала я її дуже недовго, 10—12 днів, і не
писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій… Далі я заходилась
її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж
само писання…».
У листі до матері Ольги Петрівни Косач від
20 грудня 1911 року Леся Українка писала: «Саме сьогодні я збіралася до тебе
писати, як отримала твого листа, що дуже втішив мене і сам собою і своїми
прилогами. Авжеж, таки й прилогами — не так хвалебний тон, як саме той факт, що
таки хтось і окрім ближчої родини та приятелів часом уважно читає мої, мовляла
п[ані] Русова, «ковані» речі, мене радує, бо часом мені здавалось, що драми мої
належать саме до речей «хвалимих, але не читомих»… Та не думай однак, що і мало
ціню уважне читання з руки ближчої людини, ні, я його ціню найбільше, се я
зовсім щиро кажу, і успіх «Лісової пісні» серед вас вважаю за великий тріумф
собі, тим більше, що я його не сподівалась чогось… Що до імпульса… Мені
здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна
тую мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про
мавок росказувала, як ми йшли якимось лісом з маленькими, але дуже рясними
деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того
ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка…».
Уперше драму-феєрію «Лісова пісня»
опубліковано 1912 року на сторінках найавторитетнішого тоді серед українців
журналу «Літературно-науковий вісник». На жаль, як письменниця й передбачала,
редактори допустились у першодруці чималої кількості прикрих помилок. Тому
взірцевим залишається окреме видання, підготовлене рідними Лесі Українки та
випущене у світ в Києві 1914 року. «Лісову пісню» перекладено більше ніж
двадцятьма мовами світу.
«Лісова пісні» є одним з перших прообразів
фентезі в українській літературі. Тут співіснують, тісно переплітаючись два
світи — природи та фантастичних істот, що її населяють, і реальний світ
волинського села. Неповторною є композиція, в якій природа виступає
повноправною дійовою особою. Зародженню почуттів Лукаша і Мавки відповідає
весняне пробудження природи, зраду Лукаша і душевні муки Мавки супроводжують
пейзажі пізнього літа, фінал твору відбувається пізньої осені.
«Хмарина, вітряна осіння ніч. Останній
жовтий відблиск місяця гасне в хаосі голого верховіття. Стогнуть пугачі,
регочуть сови, уїдливо хававкають пущики. Раптом все покривається протяглим
сумним вовчим виттям, що розлягається все дужче, дужче і враз обривається.
Настає тиша. Починається хворе світання пізньої осені. безлистий ліс ледве мріє
проти попелястого неба чорною щетиною, а долі по узліссі снується розтріпаний
морок. Лукашева хата починає біліти стінами; при одній стіні чорніє якась
постать, що знеможена прихилилась до одвірка, в ній ледве можна пізнати
Мавку…».
У книжці вперше в історії української літератури вміщено всю відому творчу спадщину славетної української письменниці Лесі Українки, яка спромоглася напрочуд сильно відтворити могутній творчий дух свого народу.
«Лісова пісня» — віршована драма-феєрія Лесі Українки в трьох діях. П'єса написана в 1911 році у місті Кутаїсі,. вперше на професійній сцені поставлена 22 листопада 1918 року в Державному драматичному театрі у Києві.
Дана збірка містить два твори автора:
«Лісова пісня» — драма-феєрія в трьох діях та «Бояриня» — драматична поема,
єдиний твір Лесі Українки, який базується на українській історії.
У виданні вміщено оригінальний текст і переклад польською мовою одного з найвизначніших творів Лесі Українки. Дивовижна історія кохання Мавки та Лукаша, оспівана українською письменницею, належить до вічних сюжетів світової літератури, а ідейно-тематична актуальність і мистецька самобутність п’єси вражають уяву кожного, хто вміє цінувати красу високого поетичного слова. Книга вийшла до 105-річчя написання «лісової пісні» та 145-річчя від дня народження Лесі Українки.
У книзі представлені найвідоміші твори видатної української поетеси та письменниці: «Лісова пісня», «Давня казка», «Одержима», «Бояриня», «Кассандра», «Камінний господар» й вірші.
Драма-феєрія Лесі Українки про одвічне прагнення людини до прекрасного, про чисте кохання, про боротьбу величного і ницого.
Поетична драма Лесі Українки пройнята
глибокою вірою в людину, в її творчі сили і можливості.
Серед перлів української класичної
літератури «Лісова пісня» займає виключне, своєрідне місце. Вона ніколи не
старіє, не втрачає свіжості і цілеспрямованості. П’єса супроводжується
докладними режисерськими порадами, які допоможуть режисерам театрів і гуртків
художньої самодіяльності в сценічному втіленні твору.
***
Жанр — драма, фентезі
Режисер — Віктор Івченко
Рік — 1961
7 серпня 1961 року відбулася прем'єра
художнього фільму-екранізації «Лісова пісня» режисера Віктора Івченка.
Молода пара на березі річки гортає книжку Лесі Українки «Лісова пісня». Читання переносить молодих людей на Полісся, де розгортається дія драми.
Жанр — фентезі
Режисер — Олександра Рубан, Олег Маламуж
Рік — 2023
Фільм оповідає про взаємодію та
протистояння двох світів: чарівного і людського. Провідною темою, за сюжетом, є
любовна лінія між лісовою Мавкою та селянином Лукашем, а також їх боротьба з
лиходійкою Килиною, яка прагне заволодіти чарівним лісовим джерелом.
Література про життєвий та творчий шлях
Лесі Українки
Останнє десятиліття життя видатної жінки — коли народжувалися та публікувалися її геніальні драми на світові сюжети, а також «Лісова пісня» й «Бояриня», коли вона співпрацювала з українськими і закордонними журналами — як авторка, перекладачка, критикиня й журналістка, коли її суспільно-політичні погляди остаточно викристалізовано і лише слабке здоров’я стає перешкодою активнішій громадській роботі. Вона досягла визнання як письменниця, щаслива в шлюбі, але в іншому доля до неї неприхильна — Лариса Косач втрачає близьких, швидко руйнується добробут, повертається тяжка хвороба, що тільки було відступила. Та її «демон» лишається з нею до самого кінця — і за кілька годин до смерті вона надиктовує матері конспект нової драми…
На основі документальних матеріалів
висвітлюється непростий життєвий і творчий шлях Лесі Українки. Це спроба
відтворити гаму душевних переживань, духовних та інтелектуальних шукань Лесі
Українки, збагнути сутність складних життєвих колізій, в які потрапляли герої
її творів.
Книга розповідає про долю і звитягу Лесі
Українки — людини надзвичайної навіть серед рівних їй за геніальністю .Уявлення
про багатогранність легендарної постаті дає вдале поєднання відомої повісті
Анатоля Костенка з листами та іншими документальними матеріалами, пов'язаними
із життям і творчістю великої поетеси.
***
- Ведель Е. Лірика Лесі Українки : Діалог з європейською культурою : монографія / Ервін Ведель ; [пер. з нім. Олесі Костюк ; передм. Михайла Наєнка]. — Київ : Академія, 2014. — 80 с. — (Серія «Монограф»).
- Демська-Будзуляк Л. Драма свободи в модернізмі : Пророчі голоси драматургії Лесі Українки : монографія / Леся Демська-Будзуляк. — Київ : Академвидав, 2009. —184 с. — (Серія «Монограф»).
- Забужко О. Notre Dame d’Ukraine : Українка в конфлікті міфологій / Оксана Забужко. — 3-тє вид. — Київ : Комора, 2018. — 656 с.
- Зборовська Н. Моя Леся Українка : есей / Ніла Зборовська. — Тернопіль : Джура, 2002. — 228 с.
- Леся Українка : Сюжети з життя в ілюстраціях і документах : фотокнига / авт. упоряд. Наталя Чіп, Ірина Веремєєва. — Київ : Спалах, 2001. — 168 с., іл.
- Моклиця М. Естетика Лесі Українки (контекст європейського модернізму) : монографія / Марія Моклиця. — Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. — 242 с.
- Мороз М. О. Літопис життя та творчості Лесі Українки / Мирослав Олександрович Мороз. — Київ : Наук. думка, 1992. — 632 с.
Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.
понеділок, 16 лютого 2026 р.
Олександр Кониський – автор духовного гімну України. 24 лютого – Національний день молитви
«Боже великий, єдиний, Нам Україну храни, Волі і світу промінням Ти її осіни» (слова Олександра Кониського у редакції Олександра Кошиця)
Верховна Рада України 12
лютого 2025 року, спираючись на тисячолітню історію української державності з
християнським світоглядом, прийняла Постанову про встановлення Національного дня молитви, який відзначатиметься щорічно 24 лютого. Метою є зміцнення національної
єдності, консолідації українського суспільства та піднесення
морально-патріотичного духу.
У цей день віддається
шана всім, хто поклав своє життя, захищаючи свободу і незалежність України
впродовж століть. Висловлюється щира вдячність захисникам та захисницям, які у
наші дні ціною власного життя і здоров’я мужньо захищають мир, свободу та
споконвічні цінності Українського народу.
Засідання Верховної Ради
України у Національний день молитви починається з виконання «Молитви за
Україну», відомої також під назвою «Боже великий, єдиний» або як духовний гімн
України. Ця урочиста пісня, написана 1885 року, — творча праця композитора
Миколи Лисенка та письменника Олександра Кониського, який залишив яскравий слід
в український літературі ХІХ століття.
Продовжити навчання в
Ніжинському дворянському училищі й ліцеї юнак не зміг через матеріальну скруту.
Залишивши думки про навчання, у 1854 році Олександр Кониський поїхав до Прилук,
де влаштувався на службу в суді. Водночас наполегливо вивчав юриспруденцію,
готуючись до іспитів на кандидата права. В 1856 році Олександр Якович оселився
в Полтаві й розпочав службу в суді. Відчуваючи, за його словами, «духовну
нужду» й велику потребу в самоосвіті, багато читав історичної та художньої
літератури. Його настильними книжками стали альманахи «Ластівка» Євгена
Гребінки та «Молодик» Івана Бецького.
Олександр Кониський здав
екстерном іспити на кандидата прав, а після проголошення селянської реформи
1861 зайнявся адвокатською практикою, сподіваючись захищати інтереси
«визволених невільників» — селян. У
бурхливі 60-ті роки Кониський на повну силу віддається громадській діяльності.
Він стає членом «Полтавської громади», разом з іншими «громадівцями»
організовує у Полтаві кілька недільних та вечірніх шкіл, дві суботні школи для єврейських дітей,
громадську бібліотеку, читає публічні лекції, пише підручники для початкової
грамоти. Доклав своїх зусиль Олександр Якович і до організації школи з
підготовки вчителів у Полтаві.
Починаючи з 1862 року у
просвітницький діяльності Олександра Кониського та інших членів Полтавської
громади виникли значні труднощі: було закрито недільні школи, розпочалися
обшуки та арешти. Серед інших до слідства притягнули й Олександра Яковича як
одного з найактивніших громадівських діячів. За просвітницьку діяльність його
покарали засланням у літку 1862 року до міста Вологди під поліційний нагляд.
Там він оселився у Василя Марковича, батька майбутнього українського
письменника Дмитра Марковича. Тут він активно продовжував збирати слова для
українського словника й нарешті закінчив свою «Арихметику, або Щотницю для
українських шкіл», яка в 1863 році була надрукована зусиллям Миколи
Костомарова.
У 1864 році Олександра
Яковича перевели до містечка Тотьми (північніше від Вологди), де умови життя
були ще гірші. Там він тяжко захворів, почав втрачати зір. З 1865 року йому
дозволили жити у Воронежі. Того ж року за окремим дозволом він виїхав за кордон
на лікування. 1866 вернувся в Україну і від кінця року жив у Катеринославі
(нині місто Дніпро), перебуваючи під гласним поліцейським наглядом. Займався
адвокатською та літературною працею. Від 1872 після зняття нагляду переселився
до Києва, де розпочався новий період у його просвітницький діяльності.
У 1873 році Олександр
Якович став активним членом Південно-Західного відділу Імператорського
Російського географічного товариства в Києві. Завдяки йому здійснювався зв'язок
київських громадівців з галицькими діячами. Олександр Кониський був одним з
фундаторів Літературного Товариства імені Тараса Шевченка у Львові (1873), а
пізніше — ініціатором перетворення його у Наукове Товариство імені Тараса
Шевченка. Своєю працею й послідовністю Олександр Якович зажив надзвичайно
високого авторитету серед галичан. Його запрошували до співпраці, зважаючи на
обізнаність у тому чи іншому питанні, просили в нього поради й допомоги. Кожен
часопис вважав за велику честь надрукувати праці письменника і педагога.
У 1874 році Кониський
розпочав укладати «Читанку» українською мовою. До неї увійшли найкращі твори
українських письменників і поетів, про життя і діяльність кожного подавалися
короткі відомості. Однак 18 травня 1876 року вийшов сумнозвісний Емський указ,
який забороняв друкувати українські
наукові й популярні книжки та підручники. Втративши надію видати
«Читанку», Олександр Якович узявся укладати збірку «Батьківщина», до якої мали
увійти його найкращі твори, а також твори Тараса Шевченка, Миколи Костомарова,
Івана Нечуя-Левицького та інших. Але збірку друкувати не дозволили. Тоді він
підготував нову збірку «Луна», але й цей задум не справдився…
Оптимізм, енергія, велика
активність у суспільному житті сприяли тому, що в 1878 році Олександра
Кониського обрали депутатом Київської міської ради. У 1882 році письменник
видав український підручник «Граматика, або Перша читанка за для початку
вченья». Епіграфом до читанки стали слова Тараса Шевченка: «Учітеся, брати
мої». У педагога-просвітника завжди було
багато задумів, ідей, які він у підросійській Україні реалізувати не міг. Тому
всю свою невгамовну енергію щораз переносів до Галичини, сприяючи цим
консолідації українських сил.
1885 став роком
народження гімну «Боже великий, єдиний» («Молитва за Україну»). Історія його
створення, стала відома з листування галицького літератора і громадського діяча
Павла Кирчіва з Іваном Франком та його брата Богдана Кирчіва з Олександром
Кониським. Павло Кирчів, будучі студентом духовної семінарії, познайомився з
Олександром Яковичем 1884 року, коли письменник був у Львові й виступав перед
студентами. Пізніше семінаристи зібрались видати збірник народних та авторських
пісень. 26 січня 1885 року Богдан Олексійович Кирчів написав листа Кониському,
прохаючи його надіслати до збірника власні твори. Цей лист став історичним
поштовхом, який об'єднав творчий талант композитора Миколи Лисенка й
письменника Олександра Кониського. Нині твір офіційно визнано духовним гімном
України.
З 1888 року Олександр
Якович разом з Володимиром Антоновичем взявся за відновленні львівського
журналу «Правда». Тоді ж за його сприяння у Львівському університеті було
засновано очолювану Михайлом Грушевським кафедру української історії з
українською мовою викладання.
В 1897 році за активної
участі Володимира Антоновича та Олександра Кониського було засновано Загальну
українську безпартійну демократичну організацію, яка ставила собі за мету
згуртувати всіх українських діячів в одній політичній структурі. До організації
приєдналися всі Громади, що існували в 20 містах України. ЗУО заснувала
літературне видавництво «Вік», організувала у Києві велику книгарню,
влаштовувала Шевченківські свята та ювілеї письменників, надавала допомогу
українським діячам, яких переслідувала російська адміністрація… У серпні 1899
року письменник підготував документ, у якому обґрунтував необхідність
скасування утисків протиукраїнської мови. Це був останній голосний виступ просвітника… Життєвий шлях
Олександра Яковича Кониського обірвався 29 листопада 1900 року.
Олександр Кониський —
автор численних поезій і прозових творів, найвідоміші серед яких «Боже великий,
єдиний…» (1885), «Семен Жук і його родичі» (1873) і «Юрій Горовенко» (1883), у
який порушуються питання національного відродження України. Десять років свого
життя Олександр Якович присвятив створенню книжки «Тарас Шевченко-Грушівський.
Хроніка його життя» — першої ґрунтовної біографії Тараса Григоровича Шевченка.
Здійснюючи свій намір
показати Тараса Шевченка у широких зв'язках з іншими людьми, Олександр
Кониський приділяє характеристиці оточення поета незрівнянно більше уваги, ніж
попередні біографи. Чим більше причетна до життя поета та чи інша особа, тим
докладніше характеризує її автор. Олександр Кониський, другій після Івана
Франка, торкнувся проблем психології творчого процесу Тараса Григоровича
Шевченка… Хроніка Шевченкового життя творилася, за власним свідченням
Олександра Яковича, «і мозком, і серцем…».
Серія «Класика
української літератури» включає перелік творів видатних українських
письменників за програмою Міністерства освіти та науки України для позакласного
читання учнів середніх загальноосвітніх навчальних закладів. До книжки увійшли
відомі твори Олександра Яковича Кониського.
Література про життя та
діяльність Олександра Кониського
- Гаєвська Л. О. Кониський Олександр Якович (1836—1900) // Енциклопедія сучасної України / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ : Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — С. 281.
- Кошелівець І. Кониський Олександр (1836—1900) // Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Т 3. Перевидання в Україні / гол. ред. В. Кубійович ; заст. гол. ред. М. Глобенко. Наук. т-во ім. Шевченка. — Львів, 1994. — С.1104.
- Олександр Кониський (1836—1900) // Народжені Україною. Меморіальний альманах : у 2-х т. — Київ : ЄВРОІМІДЖ, 2002. — Т. 1. — С. 760—761.
- Побірченко Н. С. Кониський Олександр Якович (1836—1900) // Українська педагогіка в персоналіях : у 2-х кн. Кн. 1 : навч. посіб. / за ред. О. В. Сухомлинської. — Київ : Либідь, 2005. — С. 394—406.
- Сиваченко М. Є. Кониський Олександр Якович. Життя та творчість // Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя / Олександр Кониський. — Київ : Кондор, 2019. — С. 593 —617.
- Смілянська В. Біограф та його «Хроніка» // Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя / Олександр Кониський. — Київ : Кондор, 2019. — С. 3—26.
- Сухий О. (Львів). Кониський Олександр Якович (1836—1900) // Довідник з історії України : в 3-х т. Т. 2 / за ред. І. Підкови та Р. Шуста. — Київ : Ґенеза, 1995. — С. 78.
- Усенко І. Б.. Кониський Олександр Якович (1836—1900) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Ін-т історії України НАН України. — Київ : Наук. думка, 2008. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 25.
Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.
Підписатися на:
Коментарі (Atom)