* * * 2024 * * * 255 років від дня народження Івана Котляревського* * * 2024 * * * М210 років від дня народження Тараса Шевченка * * * 2024 * * * 150 років від дня народження Августина Волошина, президента Карпатської України * * * 2024 * * * 100 років від дня народження Павла Загребельного * * * 2024 * * * 450 років із часу видання першої друкованої книги в Україні «Апостола» * * * 2024 * * * 100 років з дня написання першого українського науково-фантастичного роману «Сонячна машина» Володимира Винниченка* * * 2024 ***За рішенням ЮНЕСКО Рік кінорежисера Сергія Параджанова * * * 2024 * * * Книжкова столиця світу 2024 року — французьке місто Страсбург* * *

четвер, 18 квітня 2024 р.

Літературний вернісаж європейських та американських авторів: книги від PEN Ukraine


64 книжки провідних видавництв України — художні та документальні твори, праці з історії, філософії, соціології, політології, літературознавства та мистецтвознавства, а також 97 книжок англійською мовою — бібліотека отримала у рамках спільної ініціативи PEN Ukraine з BooK Aid International, English PEN та PEN International.






Найвідоміший твір американського письменника Джека Керуака «У дорозі» увійшов до списку «100 найкращих романів усіх часів». Це сповнена пригод подорож двох друзів. Письменник-початківець Сал Парадайз зустрічається з Діном Моріарті. Так починається та частина його життя, яку можна назвати життям у дорозі…


Літературний дебют французького письменника Жоржа Перека, роман «Речі», відразу зробив його ім’я відомим. Головні герої, двадцятирічні Сільвія і Жером захоплюються світом красивих речей, але їхні бажання здебільшого перевершують їхні можливості…  Автор пише про речі і «важкість буття» молоді у 1960-х, і постійно балансує між захопленням вишуканими речами, які оточують людину, та критикою суспільства споживання. Новаторський роман Жоржа Перека отримав престижну премію Ренодо.


У світі наукової фантастики визнання здобув відомий американський письменник Філіп Дік, автор 44 романів та 121 оповідання:  «Молот Вулкана», «Космічні ляльки», «Сонячна лотерея», «Людина у високому замку», «Марсіянський зсув часу», «Звихнутий час», «Три стигмати Палмера Елдритча», «А тепер зачекайте до минулого року», «Передостання правда»…


Найвідоміший роман «Рай» британського прозаїка Абдулразака Гурна потрапив до короткого списку Букерівської премії. Головний герой роману «Пам'ять про відбуття» приймає рішення скинути тягар власного коріння й розпочати нове життя в інших країнах…  2021 року його автор був удостоєний Нобелівської премії «за безкомпромісне та співчутливе вивчення наслідків колоніалізму та долі біженця у прірві між культурами та континентами».


Дивовижна «Нескінченна історія» німецького письменника Міхаеля Енде стала «золотою класикою» дитячої літератури. Це книга про книгу, яка так полонить увагу звичайного хлопчика Бастіана, що він потрапляє в іншу реальність. «Кожна історія є Нескінченною Історією… У світі Фантазії… існує безліч дверей. І безліч таких чарівних книжок. Багато людей цього навіть не помічають. Насправді все залежить від того, в чиїх руках опиниться така книжка…».

 


 

Джек Керуак «В дорозі» (1951)


Джек Керуак (1922—1969) — культовий американський письменник, поет, есеїст, чільний представник і літописець літературного покоління, що сформувалося у 1940-х роках у Нью-Йорку і Сан-Франциско і було назване Керуаком «Beat Generation». Писав у стилі «спонтанної прози». Найвідоміший твір Керуака — роман «У дорозі» (1957) приніс йому славу великого американського письменника і «короля бітників».

Роман Джека Керуака «В дорозі» був написаний 1951 року, але рукопис неодноразово відхиляли видавці. Керуак редагував і доповнював роман аж до публікації 1957 року видавництвом Viking Press. Роман входить до списків «100 найкращих англомовних романів з 1923 по 2005 рік» за версією «Тайм», «100 книг століття» за версією «Ле-Монд», «The Big Read» від BBC та «100 найкращих романів усіх часів» за версією «Обсервер».

 

Керуак, Джек. В дорозі : роман / Джек Керуак ; пер. з англ. Гєника Бєлякова. — Київ : Комубук, 2023. — 440 с.

Це без перебільшення головний роман «розбитого покоління», який миттєво став легендою, здійняв шквал суперечливих відгуків і визначив подальший розвиток американської літератури. Саме в цьому творі відбувається становлення славнозвісного «спонтанного» стилю Джека Керуака, натхненного ритмами і звучанням бібопу. «В дорозі» віддзеркалив світогляд цілого покоління, став культовим текстом контркультури, а невдовзі — всесвітньо визнаною класикою. Нескінченна дорога, автостоп і автобуси, перетинання континенту від краю до краю, нічні розмови до світанку, поезія, секс, речовини і, звісно ж, нестримний джаз. Дослідження меж особистої свободи і Американської мрії. Сповнена пригод подорож двох друзів: письменника-початківця Сала Парадайза та юного шахрая й бабія Діна Моріарті. Саме завдяки цьому тексту народився образ вічно молодого і шаленого «короля бітників», спокусливий і оманливий образ, у якому Джек Керуак назавжди закарбувався в уяві читачів, який приніс йому важкий тягар слави і якого він не позбувся й досі.

 


Філіп К. Дік «Звихнутий час» (1958) та «А тепер зачекайте до минулого року» (1963)


Філіп Кіндред Дік (1928—1982) — американський письменник, філософ, есеїст, переважна більшість робіт якого належить до жанру наукової фантастики. У своїх творах Філіп Дік досліджував питання соціології, політики і метафізики. У його романах йдеться про монополістичні корпорації, авторитарні уряди, та альтернативні світи. У пізніших роботах порушуються питання релігії.  Автор 44 романів, 121 оповідання та 14 збірок оповідань, надрукованих ще за життя. 1955 року опубліковано його перший роман «Сонячна лотерея». 1950-ті й ранні 1960-ті були дуже продуктивним періодом для Філіпа Діка. Він завоював вищу нагороду у світі наукової фантастики в 1963-му за роман «Людина у високому замку» (1962). У другій половині 1960-х і 1970-х років написав кілька найвідоміших творів — «Чи мріють андроїди про електричних овець?» (1968), «Лийтеся сльози, сказав полісмен» (1974), «Ми можемо згадати це для вас оптом» (1966) та інші.

 

Дік, Філіп К. Звихнутий час / Філіп К. Дік ; пер. з англ. Юлії Галети. — Київ : Комубук, 2022. — 296 с.

Антиутопічний роман Філіпа Діка «Звихнутий час» вперше вийшов в Сполучених Штатах 1959 року. Скорочена версія також виходила у британському науково-фантастичному журналі «New Worlds Science Fiction» кількома частинами з грудня 1959 по лютий 1960. Українською мовою роман вийшов у видавництві «Komubook» 2022 року в перекладі Юлії Галети

Реґл Ґамм — місцева суперзірка. У маленькому провінційному містечку всі знають його в обличчя. Саме він є багаторазовим переможцем конкурсу «Де маленький зелений чоловічок опиниться наступного разу?». Реґл має особливий дар до розв’язання головоломок: з поміж тисяч можливих варіантів, він завжди обирає правильний. Інколи йому здається, що цілий світ крутиться довкола нього. Втім, щось у цьому світі не тримається купи. Люди поводяться неприродно, а речі видаються штучними. І взагалі, час став якийсь звихнутий — крізь щілини звичної злагодженої реальності просочується зовсім інше, зумисно приховане від нього життя. Реґл вирішує за будь-яку ціну дізнатися правду, навіть попри те, що якась невидима сила контролює кожен його крок. А от чи вдасться йому це? І як це все пов'язано з війною, яка уже багато років триває між Землею та колоністами на Місяці?

 

Дік, Філіп К. А тепер зачекайте до минулого року / Філіп К. Дік ; пер. з англ. Павла Шведа. — Київ : Комубук, 2023. — 336 с.

«А тепер зачекайте до минулого року» — роман Філіпа К. Діка, написаний   1963 року, а вперше опублікований 1966 року у видавництві «Даблдей». Український переклад роману виконаний видавництвом «Комубук» 2023 року. У романі ідеться про лікаря Еріка Світсента, що стає особистим хірургом лідера землян під час війни з інопланетянами. На цій роботі Ерік дізнається про наркотик, який поступово вбиває людину, проте дозволяє подорожувати в часі.

Життя доктора Еріка Світсента не назвеш легким. Його планету втягнуто у затяжний та кровопролитний конфлікт між двома потужними галактичними цивілізаціями — людиноподібними лілістарцями та потворними, схожими на велетенських комах ріґами, війна між якими триває вже не одне століття. Його дружина підсіла на новий небезпечний наркотик, який розладнує звичне сприйняття реальності і змушує того, хто його вжив, безпорадно переноситися туди й назад у часі. А на додачу йому ще й довелося стати особистим лікарем примхливого та іпохондричного правителя Землі Джино Молінарі, який вже давно перетворив свої недуги на політичний інструмент. Перебувати так близько до епіцентру багатолітнього міжпланетного конфлікту, безумовно, небезпечно, але, можливо, Еріку вдасться владнати суперечки з Лілістар і знайти порозуміння з ріґами? Однак якщо так, то якою ціною?

 


Жорж Перек «Речі» (1965) та «Людина що спить» (1967)


Жорж Перек (1936—1982) — французький письменник і кінорежисер. Член літературного об'єднання УЛІПО. Один з найбільших новаторів французької прози другої половини XX століття. Коли у 1965 році перший роман Жоржа Перека «Речі» отримує престижну премію Ренодо, його автору було двадцять дев’ять. З тих сорока п’яти, які йому випало прожити. Він уже п’ять років живе у маленькій квартирці площею у тридцять п’ять квадратних метрів, у п’ятому окрузі Парижа, про досвід облаштування якої частково розповідає у своєму романі.

Він уже декілька років працює документалістом в лабораторії медичних досліджень, і ця робота займає більшу частину його життя. Позаду — переважно студентське життя, пошуки себе та десять років письма, багато оповідань, чотири чи п’ять невиданих романів і п’ять різних версій роману «Речі». Попереду — ще півтора десятка років творчості, роки УЛІПО — «Майстерні потенційної літератури», роки формальних експериментів у тісному альянсі літератури та математики, які парадоксальним чином приведуть його до автобіографії. Це середина життя. За декілька місяців до своєї смерті він напише текст: «25 речей, які я хотів би зробити до того, як померти» Він ще не знає, що хвороба не дасть йому такого шансу…

 

Перек, Жорж. Речі. Людина, що спить : романи / Жорж Перек ; пер. з фр. Романа Осадчука. — Київ : Комубук, 2022. — 224 с.

Покинувши навчання, Жером і Сільвія підробляють психосоціологами, але відмовляються від постійної роботи, цінуючи своє необмежене дозвілля. Водночас вони закохані у світ красивих речей, який через брак грошей виявляється для них недоступним. Обіцяні речі, через які вони намагаються зрозуміти себе та вибудувати власні ідентичності, символізують для них справжнє, проте недосяжне щастя, а сам Париж здається «в’язницею достатку».  Нестерпність такого життя спонукає їх до втечі в далекий Туніс, втім, там вони також не знаходять розради. Завдяки своїй критиці споживацтва, роман «Речі» (1965) Перека і сьогодні звучить надзвичайно актуально. 1965 року цей твір було відзначено престижною французькою премією «Ренодо».

«Людина, що спить» — третій роман Жоржа Перека, вперше вийшов у Франції у видавництві Denoël 1967 року. Український переклад Романа Осадчука з'явився у 2022 році. Перек розповідає історію студента, який раптом замкнувся в собі, відрікшись не лише від навчання, а й від самого життя. Його поснула свідомість поміщає його немов поза часом, а дні заповнюються механічними діями, які залишаються неусвідомленими. Усі навколишні речі втрачають сенс. Порожнечу, яку головний герой намагається створити навколо себе, Перек майстерно передає через вигадливі описи станів на межі сну. Постійне повторення днів і ночей, заповнених одноманітними заняттями й ситуаціями, створює особливий сповільнений ритм, наділений примарною, меланхолійною поезією.

 


Абдулразак Гурна «Пам'ять про відбуття» (1987)


Абдулразак Гурна (1948) — англомовний британський прозаїк танзанійського походження; член Королівського літературного товариства. Найвідоміші з його романів — «Рай» (1994), який потрапив до короткого списку Букерівської премії і премії Вітбріда, «Дезертирство» (2005) та «Біля моря» (2001), який отримав книжкову премію газети Лос-Анджелес Таймс. Абдулразак Гурна удостоєний Нобелівської премії 2021 року «за безкомпромісне та співчутливе вивчення наслідків колоніалізму та долі біженця у прірві між культурами та континентами».

 

Гурна, Абдулразак. Пам'ять про відбуття : роман / Абдулразак Гурна ; пер. з англ. Гєника Бєлякова. — Київ : Комубук, 2023. — 224 с.

Абдулразак Гурна з уїдливою простотою й безкомпромісністю, а заразом із глибокою співчутливістю описує універсальний досвід іммігрантів, які зазнали зневаги, ворожості й деформації ідентичності, що стали ціною за їхнє рішення скинути тягар власного коріння й розпочати нове життя в інших країнах і навіть на інших континентах.

Східна Африка. 15-річний підліток Гасан Омар мешкає разом із родиною у злиденному морському портовому містечку. Усе його життя — цикл насильства й відчаю. П’яний тиранічний батько; сестра, яка стає на шлях розпусти; старший брат, що йде кривою дорогою і врешті-решт гине під час пожежі на очах усієї родини; матір, яка фаталістично змирилася з жорстокістю чоловіка.

Гасан вирішує розірвати це коло страждань і безпросвітності й вирушає до дядька в Найробі. Але там на нього чекають випробування імміграцією, жорстокість чужого світу, страх, спокута й розірвання зв’язку зі старим життям. Обряд ініціації новим майбутнім і скидання старої шкіри колоніальних традицій потребуватиме від Гасана неабиякої сміливості й здатності пожертвувати всім.

 


Міхаель Енде «Нескінченна історія» (1979)


Міхаель Андреас Гельмут Енде (1929—1995) — німецький письменник, автор низки творів для дітей, з яких найбільш відомі романи «Нескінченна історія» та «Джим Ґудзик і машиніст Лукас». Сьогодні твори Міхаеля Енде перекладені більш ніж 40 мовами й вийшли загальним тиражем понад 20 мільйонів примірників. За мотивами «Нескінченної історії» зняті однойменні фільми. За мотивами казки «Чарівний напій» знято анімаційний серіал «Вуншпунш» (2000). Серед творів Енде також кілька п'єс, романів і повістей. Однак найбільшим успіх мали саме фентезійні та дитячі твори.

 

Енде, Міхаель. Нескінчена історія / Міхаель Енде ; пер. з нім. Юрка Прохаська. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2023. — 560 с. — (Серія «Дивовижні світи»).

«Нескінченна історія» (1979) Міхаеля Енде стала «золотою класикою» дитячої літератури. У 1983 році роман було перекладено англійською і видано у Великій Британії, а згодом й іншими мовами. Це казкова історія про дивовижну книгу, чарівну країну Фантазію та  маленького хлопчика Бастіяна, який несподівано потрапляє у невеличку букіністичну крамничку…

«Надворі був сірий холодний листопадовий день, дощ, періщив як із відра. Краплі стікали склом донизу, перебігаючи через літери з вигадливими завитками. Усе, що можна було розглядіти крізь цю шибку, — стіна, ціла у дощових патьоках, на протилежному боці вулиці. 

Зненацька двері розчахнулися — та так рвучко, що невеличке гроно мосяжних дзвіночків над ними стривожено забаламкало і добру часину не могла вгамуватися. Зчинив оцей гармидер невисокий, опецькуватий хлопчина років десяти-одинадцяти. Темно-брунатне волосся мокро звисало йому на обличчя, плащ наскрізь промок, з нього скрапувала вода, на ремінці через плече теліпався шкільний ранець. Хлопець був трохи блідий і захеканий, та ніби на противагу недавньому поспіху, тепер застиг як укопаний, зупинившись у відчинених дверях.

Хлопчина побачив перед собою довге вузьке приміщення. Глибша його частина губилася десь у сутіні. Попід стінами стояли стелажі, вони сягали аж до стелі, згори донизу вщерть напхані книжками найрізноманітніших форм і розмірів. На підлозі громадилися стоси велетенських фоліантів, на декотрих столиках височіли гори менших, оправлених у шкіру книжечок, що золотаво виблискували обрізами…Хлопець почув, як чийсь голос з-за тієї стіни книжок доволі непривітно мовив: — Або дивіться собі знадвору, або тут, тільки зачиняйте двері… Хлопець послухався і тихенько причинив двері. А тоді наблизився до стіни книжок і обережно зазирнув до неї. Там, у високому фотелі з потертої шкіри, з бильцями, що нагадували бакенбарди, сидів огрядний, присадкуватий чоловічок. Одягнений він був у пожмаканий чорний костюм… На колінах він тримав грубезну книжку, яку оце власно читав… У цей момент задзеленчав телефон. Пан Кореандер натужно підвівся зі свого фотеля і поплентався у невеличкий кабінетик, розташований углибині крамнички…

 Нараз Бастіян усвідомив, що вже довгий час не може відвести погляду від книжки, яку пан Кореандер перед тим тримав у руках і яка тепер лежала на шкіряному фотелі. Хлопець достоту прикипів до неї поглядом. Йому здавалося, наче якась сила нестримно притягує його до неї як магнітом. Він наблизився до фотеля, повільно простягнув руку, торкнувся оправи книжки…  У Бастіяна з’явилося невиразне відчуття, що разом із цим дотиком до фоліанта з ним почало відбуватися щось незворотне —  і ось воно вже діє. Він підняв книжку і зусібіч її роздивився… Придивившись ще раз уважніше до оправи, він помітив на ній двох гадюк, світлу і темну, які кусали одна одну за хвіст, витворюючи таким чином овал. А в цьому овалі дивовижно переплетеною в’яззю було виведено заголовок: Нескінченна історія…». Але це тільки початок цієї казкової історії. Попереду багато таємниць та випробувань...

 

Нескінченна історія

Жанр — пригоди, фентезі

Режисер — Вольфганг Петерсен

Рік — 1984

Німецько-американський фільм студії Warner Brothers, знятий за частиною книги письменника Міхаеля Енде «Нескінченна історія». 1990 року отримав продовження «Нескінченна історія 2: Нова глава», зняте за рештою оригінального твору, а в 1994 році — «Нескінченна історія 3» за мотивами попередніх фільмів та книги. Школяр Бастіан Букс живе зі своїм батьком після смерті матері. З цієї причини він відчуває себе самотнім, а у школі стає об'єктом для глузувань з боку інших учнів як мрійник. Батько ж намагається спонукати сина перестати мріяти та подорослішати…

 

Нескінченна історія 2: Нова глава

Жанр — пригоди, фентезі

Режисер — Джордж Т. Міллер

Рік — 1990

Німецько-американська екранізація другої половини книги Міхаеля Енде «Нескінченна історія». Зйомки тривали з 19 червня по 27 жовтня 1989 року, в прокат фільм вийшов 25 жовтня 1990 року. Після подій першого фільму Бастіан так і залишився мрійником. Його не беруть до спортивної команди плавців через те, що Бастіан боїться стрибати з вишки. Хлопчик навідується до книгарні Кореандера, шукаючи книги, які навчать його бути сміливим. Там він знову бачить книгу «Нескінченна історія». Він чує як королева Фантазії просить його про допомогу. Бастіан, як і минулого разу, без дозволу бере книжку.




Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

середу, 17 квітня 2024 р.

Нові та знані імена на літературній мапі України: книги від PEN Ukraine

 

64 книжки провідних видавництв України — художні та документальні твори, праці з історії, філософії, соціології, політології, літературознавства та мистецтвознавства, а також 97 книжок англійською мовою — бібліотека отримала у рамках спільної ініціативи PEN Ukraine з BooK Aid International, English PEN та PEN International.


Представляємо художні видання: Степан Процюк «Місяцю, місяцю: роман про Григорія Тютюнника», Тарас Прохасько «Лексикон таємних знань», Олександр Осадко «ЖИТИ не можна ПОМЕРТИ», Ганна Осадко «Дубочок з війни», Ольга Фролова «Осіка», Альманах літературного фестивалю-воркшопу для молодих авторів «Прописи».

 






Степан Процюк «Місяцю, місяцю»


Степан Васильович Процюк (1964)  — прозаїк та есеїст, лауреат низки літературних нагород, зокрема володар відзнаки «Золотий письменник України». Автор понад 30-ти книг: «Переступ у вакуумі» (1996), «Шибениця для ніжності» (2001), «Серафими і мізантропи» (2002), «Тотем» (2005), «Інфекція» (2002), «Жертвопринесення» (2007), «Руйнування ляльки» (2010), «Троянда ритуального болю» (2010), «Маски опадають повільно» (2011), «Бийся головою до стіни» ( 2011), «Інфекція. Жертвопринесення. Тотем» (2012), «Чорне яблуко» (2013), «Бийся головою до стіни» (2013),«Пальці поміж піском» (2020)…  У кінці 2022 року вийшли романи «Руки і сльози» про Івана Франка та «Місяцю, місяцю» про Григора Тютюнника. Степана Васильовича Процюка вважають одним із найконтроверсійніших сучасних письменників-інтелектуалів.

 

Процюк, Степан. Місяцю, місяцю : роман про Григорія Тютюнника  / Степан Процюк. — Львів : Видавництво Юлії Сливки, 2022. — 198 с.

«Місяцю, місяцю» — дещо несподівана спроба заглянути за лаштунки творчої лабораторії одного з найцікавіших письменників другої половини XX століття — Григорія Тютюнника. Твір емоційно важкий, але водночас піднесено світлий у своїй людиноцентричності й людяності — власне найважливіших ціннісних орієнтирах покоління письменників, що увійшли в літературу в роки «великої відлиги» і для кого реалії «доби розвиненого соціалізму» виявлялися смертельно несприятливими як для творчості, так і для життя.


«Пишучи в київський квартирі, він викурює пачку цигарок за кілька годин роботи. Тютюн допомагає думати й відчувати. «Тютюнник не може зрадити тютюн», — намагався жартувати. Жарти таки рятували. Тоді хтось невидимий і нечутний наче пом’якшував колючу щетину, яка понаростала на його серці за ці роки… Він тепер боїться лише одного. Він бачив, як багатьох спілчанських борзописців, котрі ліплять роман за романом, розбещувала популярність чи слава. Принаймні вони так думали і їх у цьому переконували…. Хоч популярність чи славу, відомість чи велич письменника можна розуміти двояко, трояко чи семияко… Григір уникає думок про славу. Він хоче бути впевненим, що справжньому письменнику треба лише читацького розуміння…».

 


Тарас Прохасько «Лексикон таємних знань»


Тарас Богданович Прохасько (1968) — письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену. Лауреат Шевченківської премії 2020 року за збірку есеїстики «Так, але…», лауреат літературної премії імені Джозефа Конрада (2007). Автор книг: «Інші дні Анни», «FM Галичина», «НепрОсті», «Лексикон таємних знань», «З цього можна зробити кілька оповідань», «Порт Франківськ», «Одної і тої самої»...

 

Прохасько, Тарас. Лексикон таємних знань : коротка проза / Тарас Прохасько. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2023. — 184 с. — (Серія «Новітня класика»).

До книги «Лексикон таємних знань» Тараса Прохасько входить кілька повістей та оповідань. Знайома й вже люблена читачами повільна проза Прохаська занурює у світ почуттів і відчуттів, знаків, вказівок, стежок і лабіринтів. Деякі розповіді автора майже безсюжетні, позбавлені пафосу й моралі, зате насичені безліччю деталей і описів, завдяки чому стають позачасовими й позапросторовими історіями. Автор запрошує зосередитися на найдрібніших змінах довкілля, стверджуючи, що не трапляється «досвіду забагато, досвіду зайвого, досвіду хибного». Книга зацікавить вибагливого читача, спраглого естетичного інтелектуального читання.

«Існує мислення, неможливе без запахів. Або: існує мислення, чиїми категоріями є запахи. Або є такий тип мислення, де думка — запах, запах — думка. Якщо є таке мислення — запашне мислення, — мусить бути десь філософія, для якої запах — категорія і положення. От і сніп божого деревця, що пролежав цілий рік на шафі, пахнув лиш порохом, раптом знову вернувся до свого власного запаху. Або: одного ранку (сьогодні) запах божого деревця опанував усім: цілий сніп його перестав пахнути порохом, як було зимою, весною і літом…».

 


Ганна Осадко «Дубочок з війни»


Ганна Осадко (1978) — письменниця, художниця, ілюстратор книг, кандидат філологічних наук України. Лауреатка  Всеукраїнської літературної премії імені Михайла Коцюбинського (2018). У 2000—2002 роках працювала викладачем української мови для іноземних студентів у Тернопільської медичній академії. Від 2003 року працює літературним редактором, художником-ілюстратором і маркетологом у тернопільському видавництві  «Навчальна книга — Богдан». За час роботи у видавництві проілюстровала понад 60 художніх книг, написала та видала п’ять збірок поезії та малої прози, а також 15 дитячих книг.

 

Осадко, Ганна. Дубочок з війни / Ганна Осадко ; іл. Альбіни Колесніченко. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. — 48 с.

«Дубочок з війни» — щемка оповідь про війну і втрату, але також і про силу роду та любові, таких міцних, як кремезне мудре дерево. Понад усе Юрко любить їздити до лісу з дідусем, мамою і татом, а згодом — і з сестричкою Сонею. Там, у лисі, родина має своє улюблене дерево — обіймальний дуб, який можна охопити лише разом.




«У місті, де вони живуть, лісу немає, звісно. А от у селі — ще й який! Лісище! Тут ростуть буки й дуби, такі старі та кремезні, що годі їх обійняти, бракує рук! Колись давно, коли Юрко був іще зовсім малим, до лісу з ним ходив і дідусь Остап. От із ним виходило обійняти навіть найбільший дуб, що росте над глибокою деброю… Тоді дідусь, і мамо, і тато, і Юрко бралися за руки — і всі разом, наче водили хоровод, обступали той дуб і обіймали його вісьмома руками. Мабуть, то був незвичайний дуб, бо коли Юрко притуляв вухо до шкарубкої кори, то чув, як всередині стовбура щось пульсує, наче тихо б’ється серце дерева…». 

Проте одного дня родину роз’єднує війна тато іде на фронт захищати Україну… 

 


 

Олександр Осадко «ЖИТИ не можна ПОМЕРТИ»


Олександр Осадко (1976—2022; позивний «Танго») загинув на Донеччині улітку 2022 року виконуючи бойове завдання й урятувавши побратима. Економіст за освітою, будівельник за фахом, він ніколи не вважав себе людиною творчою і не надто серйозно ставився до своїх письменницьких спроб. Та ті кілька історій, які устиг створити, свідчать про його неабиякий хист, про витончене почуття гумору, про вміння помічати й майстерно змальовувати деталі, а також обирати персонажами харизматичних сільських мешканців, зображених вправним та влучним словом. А ще автор мав незбагнений дар зазирати в майбутнє, яке постає таким буденним і пророчим з реплік його героїв. У нашій пам’яті Олександр Осадко із 105 бригади батальйону А7170 залишиться живим у своєму живому слові.

 

Осадко, Олександр. ЖИТИ не можна ПОМЕРТИ : коротка проза / Олександр Осадко. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. — 96 с.

«ЖИТИ не можна ПОМЕРТИ» — збірка оповідань і новел Олександра Осадко. «Він написав  лише сім оповідань. Писав легко та швидко, як і жив — легко та швидко. Лише сім. Сім кольорів веселки, сім нот, сім чудес світу, сім днів тижня, сім днів Творіння, сім чакр, сім-я. Септернер. Істина. Сімка — сама в собі. Її неможна розкласти на множники. Це закінчений циклічний процес, панування духу над формою. Це — закінчена книга. Все, що хотів сказати Сашко, він сказав. І довів…».



«Нірвана… Якесь дивне відчуття спокою і разом з тим збагачення. Душевного? Матеріального? Не важливо! Бо ж головне — то цінність, неповторність кожної миті в її сакральному наповненні…. Блаженство… Хтось любить безкінечно дивитися, як горить вогонь, хтось — як тече вода, комусь подобається годинами спостерігати, як працюють люди…».

 


Ольга Фролова «Осіка»


Ольга Фролова (Гринишин) — народилася 1988 року в місті Заліщики Тернопільської області. Закінчила Заліщицьку державну гімназію. Школяркою брала участь у зйомках телепрограми про обдарованих дітей, конкурсах КРОКС, неодноразово ставала переможницею олімпіад. З раннього віку писала вірші та малювала, проявляючи неабиякий талант. Брала участь у революції Гідності.

У 2006 році переїхала до Дніпра, де до 2009-го навчалася на факультеті систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. Працювала копірайтером для різноманітних інтернет-порталів. 2014 року разом з чоловіком та сином переїхала жити на острів Самуї в Таїланді. Там вона створювала авторські татуювання. Цікавилася буддизмом. У травні 2020 року вона закінчила працювати над рукописом роману «Осіка» з робочою назвою «Уроборос». Через декілька днів після цього Ольга Фролова трагічно загинула.

 

Фролова, Ольга. Осіка / Ольга Фролова. — Київ : Антивидавництво «В малому — велике», 2023. — 216 с.

«З’ясувалося дещо неймовірне. Треба терміново записати все до того, як пережите повністю позбавить мене розуму. Кожної хвилини психіка витісняє, краде неоціненні деталі. Я навіть не гаятиму часу на їжу чи сон, поки не зафіксую цю дивовижну хитку конструкцію на папері. До цього часу описати її словами видавалося неможливим, та правда виявилася ясною, простою і… елегантною! Гм, почну з головного  — малюнка. Він допоможе мені не заплутатися і не збитися з думки. Далі — у хронологічному порядку. З чого ж усе почалося?..».

Молода українка Осіка (насправді чи то Оксана, чи то Оля) живе в еміграції на екзотичному острові. Вона щойно вийшла з в’язниці й шукає шлях у житті. Дорогою її заносить у напівпрофесійний бокс, астрологію, крадіжки, лекції з саморозвитку… Врешті пошуки сенсу буття та бажання химерних пригод, приводять її туди, звідки усе почалося —додому. При глибшому зануренні читач зможе випробувати власні переконання, вступити в гру із розумом героїні та оцінити екстремальну структуру сюжету, який нескінченно замикається у собі самому.

 


***


Альманах літературного фестивалю-воркшопу для молодих авторів «Прописи» Івано-Франківськ 9—12 вересня 2021 року / упоряд. О. Сливинський. — Київ : ФОП Лопатіна О. О., 2021. — 180 с.

«Прописи»… назвати так літературний фестиваль-воркшоп для молодих авторів було дещо ризикованим рішенням — і не тому, що література сьогодні народжується переважно в постукуванні по клавіатурах ноутбуків і торканні до екранів планшетів, які вже там перо і папір. Гадалося б, чи не надто ми «інфатилізуємо» тих, кого покликали до участі, — молодих письменників і критиків, які, хоч є початківцями, але всі без винятку вже мають за собою сторінки написаного. Чи не відгонить назва непотрібним школярством? Чи не знеохотить когось? Але потім подумалося: таж кожен із тих, хто творить літературу — роками чи навіть десятиліттями — є таким школярем щоразу, коли опиняється перед порожнім аркушем чи білим вордівським екраном. Щоразу, коли має поставити першу літеру, написати перше речення, так часто шарпане вітрами сумнівів. А часом і остраху: чи маю я що сказати цього разу, а якщо маю, то чи знайду переконливу форму? Чи не намагаюся стрибнути вище голови? Чи готовий / готова до болісного приземлення, якщо те, що напишу, до когось не промовить чи промовить не так, як я того хочу… Навчити не боятися цього всього — найменше і найбільше, що може дати літературна майстерня. Так, «Прописи» стали не просто майстернею слів, а простором спільного дорослішання, якщо розуміти дорослість як готовність до позитивної свободи та відповідальності за вчинок, слово, слово-вчинок. Вірші, проза та есеїстика, які ви знайдете в цій збірці, —урожай фестивалю. Плід спільного чотириденного перебування молодих авторів і авторок у просторі «Прописів», роботи з менторами, слухання лекцій, участі у воркшопах, спілкування між собою, думання і майстрування власних текстів у вільні хвилини…

 


Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

пʼятницю, 12 квітня 2024 р.

5 книг сучасної української прози

 


 

Представляємо книжки сучасних українських письменників, видання яких підготовлено за сприяння державної установи «Український інститут книги»:  Ірен Роздобудько «Райські яблучка», Міла Іванцова «Мир і війна», Василь Горбатюк «Листи забутого життя», Костянтин Климчук «Літо, коли сонце стало чорним», Маріанна Задорожна «За ким правда».





 

Ірен Роздобудько «Райські яблучка»


Ірен Роздобудько — одна з найпопулярніших сучасних українських письменниць, журналістка, сценаристка, викладач кінодраматургії. Авторка більш 30 книжок для дорослих і дітей, сценаріїв понад 10 стрічок. Лауреатка державної премії імені Івана Огієнка і ще багатьох мистецьких премій. «Золотий письменник України».

 

Роздобудько, Ірен. Райські яблучка : збірка оповідань / Ірен Роздобудько. — Київ  : Нора-Друк, 2023. — 176 с.

Перша частина збірки — це «щоденник» перших десяти днів облоги Києва, які перевернули свідомість мирних мешканців, котрі опинилися в ситуації повномасштабного нападу. Частина тексту написана в режимі «он-лайн», а тому є одним із тисячі свідчень, подекуди — суб’єктивних і особистісних — про час, коли ми і світ ще не знали про масштаби трагедії геноциду і звитягу наступних днів, що ведуть Україну до Перемоги.

«Не знаю, навіщо це мені треба, але весь час з маніакальною наполегливістю я намагаюся пригадати і якимось чином відтворити відчуття під назвою «початок війни». І не те, що сталося після першої чи другої години цього початку, а саме — в першу секунду, коли слів немає. Є лише відчуття.

Часом відтворити відчуття складніше, ніж написати сотню рядків, присвячених подіям. Але відчуття, як на мене, важливіші: слова і події забуваються — відчуття лишаються з тобою до кінця днів.

Отже, воно, те відчуття, було дивним. Спочатку виник звук. Але, на диво, не ззовні — всередині. Він пролунав у нетрях мого сонного організму тихим воркотінням, ніби на груди сіла кішка. Таке собі глухе, якесь утробне воркотіння. Приглушене і водночас — всеохопне, ніби в море вкинули велику каменюку, вона гулькнула вглиб, поширюючи на тисячі кілометрів цей дивний і досі не чуваний звук.

А вже потім пролунав вибух.

Я глянула на годинник — була 5.00 ранку.

І… не встала з ліжка, адже не так давно лягла, бо — «сова».

А потім почався цей перший день — слова і події, які я почала «викидати» в он-лайн щоденник. Навіщо?.. Ще не знаю. Але згодом він перетворився на певну «колективну творчість» з тисячами «вподобайок» — а отже, я зрозуміла, що не одна! Що нас багато. Тут, у Києві. Тих, хто лишився. Тих, кому щоранку писала: «Київ стоїть!»…»

Друга частина збірки розповідає про ментальність і побут мешканців Донеччини. Адже сама авторка народилась і виросла в Донецьку. Його «топографія» тісно пов’язана зі спогадами дитинства і юності письменниці.

«… «Посмішка Диявола» виникає на небосхилі щовечора після заходу сонця. Видовище фантасмагоричне! На темно- синьому полотні небосхилу поволі розгоряється червона зоря. Вона здіймається від землі ніби край неба занурили в діжку з кров’ю.

Кров повільно всотується в полотно щільно сплетених хмар і здіймається вище і вище — аж до тоненького серпика Місяця. Небо над селищем стає фіолетово-пурпуровим, саманові стіни хат потопають у сюрреалістичному мареві. Диявол посміхається! А зсередини землі лунає приглушене гупання його велетенського серця від якого тремтять на покуттях ікони.

 Чи є в цьому степовому, забутому Богом і людьми краю митець або романтик, який би побачив велич і красу в цьому пекельному видовищі? Можливо, ним міг би стати Вінсент Ван Гог. Але той нині розкладає свою палітру «чистого кольору» на виноградниках Арля… Але тут такий є. Один. Не романтик і не художник… Його ім’я вимовляється складно, але з повагою  — Джон Джеймс Юз…».

Третя частина складається з новел, написаних у 2014— 2017 роках, коли пересічні громадяни ставали героями «видимого і невидимого фронту», а показові «герої» — зрадниками. Картатий печворк розмаїтих зрізів суспільства складається з новел, у яких переважає психологія «різних людей», їхніх вчинків, бажань і пошуків сенсу життя…

 


Міла Іванцова «Мир і війна»


Міла Іванцова, авторка 8 романів та 5 збірок оповідань, має титул «Золотий письменник України». Її прозу читачі називають «терапевтичною» .Авторка не пише «солодких» історій, зазвичай її сюжети — це наше з вами життя, правдиве, як воно є – з радощами й печалями. Але навіть пишучи про важке, Міла Іванцова не депресує читача, а навпаки — ніби підставляє йому плече. Збірка оповідань «Мир і війна» цілком відповідає кредо авторки, хоча в ній перетасувалися дуже різні історії – і про мирне життя, і про війну. Проте всі вони добрі й людяні. Про нас із вами.


Іванцова, Міла. Мир і війна (25 людяних історій) / Міла Іванцова. — Київ : Ваш автограф, 2023. —312 с.

«Уявіть собі, що тримаєте в руках два набори карток, на кожній з яких записана повна історія. Один набор про мир, другий — про війну. І от раптом у помешканні зникає світло, від несподіванки ви випускаєте з рук картки, вони падають на підлогу і перемішуються між собою. Ви озброюєтеся ліхтариком, присідаєте і зібраєте всі картки в один стосик. А потім, влаштувавшись більш-менш зручно, беретеся за читання людських історій, зовсім не уявляючи, про що саме буде кожна наступна — про мир чи про війну, написана вона колись давно чи після 2014 року, а може, й після лютого 2022-го. У деяких оповіданнях ви не зрозумієте цього, аж поки не дочитаєте історію до кінця. Ось такою можна уявити цю збірку.

Колись мою прозу літературні критики назвали терапевтичною. Це визначення робить мені честь, а твори цим і стали упізнаваними серед інших. Чесно кажучи, я не знаю, як це у мене виходить. Але тішуся, що так є. Просто моє авторське кредо — бути чесною з читачем, але не депресувати його, а навпаки — підставити плече у скрутну хвилину. І безліч разів читачі дякували за дивний цілющий вплив моїх книжок на їхній душевний стан, за підтримку у важких ситуаціях, за мій непозбувний оптимізм і непоказну, але безумовну віру в людей та в Україну…».

 

 

Василь Горбатюк «Листи забутого життя»


Василь Іванович Горбатюк (1956) — український письменник. Член Національної спілки письменників України (від 1984 року). Лауреат міжнародної премії імені Івана Кошелівця (2012). Автор збірок оповідань «Ясен-дерево», «Золоті кораблі», «Бігли коні», «Де починається Гольфстрім», «Ласощі для білочки», «Хто перший», «Тенета 30-х», «Безголов'я», роману «Кручі», документальних книг «За тебе, свята Україно» (у співавторстві), «З-під трави забуття», «Ще настане ваша пора» (2012).

Героїзм, сила духу українців формувалися протягом століть у цьому протистоянні агресії північного сусіда. Гартувалися словом і зброєю, пером і шаблею. Саме боротьбі українського народу за свою волю, за свою самобутність, незалежність, за мову і культуру, за дух і душу українця й присвячений роман відомого письменника Василя Горбатюка «Листи забутого життя».

 

Горбатюк, Василь. Листи забутого життя / Василь Горбатюк. — Київ : Український пріоритет, 2023. — 656 с.

Над цим твором Василь Горбатюк працював понад десять років, досліджуючи різноманітні документи й публікації в архівах і часописах. В основу книги покладено біографію Павла Богацького (1883—1962) — видатного українського письменника, редактора, видавця журналу «Українська Хата» (1909—1914), літературознавця, військовика, пластуна, на жаль, малознаного в Україні через навмисне замовчування і відторгнення ідеологією колишнього радянського режиму. Він писав листи Ользі Кобилянської, Ганні Барвінок, Володимиру Винниченкові, дружині Валерії, синові Лесику — на Буковину й Слобожанщину, в Париж і Прагу, в Німеччину й Австралію… Ті листи, підняті з полиць архівів, розповідають і про нього самого і про забуте життя, сповнене великими й значними подіями, важливими й для нашого часу.

Роман також оповідає про багатьох інших, несправедливо забутих не з їхньої вини, українців, відтворює різноманітні події майже столітньої протяжності в історії України, країн Західної Європи, Австралії й Америки. Життєвий і творчий шлях головного героя розкривається на тлі історичних подій — революцій 1905 і 1917 років, хвилі відродження української мови й літератури в 1906—1914 роках, визвольних змагань нашого народу в 1917—1921, еміграційних процесів у 1920—1930 роки та під час Другої світової війни, таборів ДіПі (переміщених осіб) у повоєнній Німеччині, переселення українських емігрантів у країни світу, зокрема, в Австралію. Роман складається з двох книг під одною обкладинкою і спільною назвою.

 


Костянтин Климчук «Літо, коли сонце стало чорним»


Костянтин Климчук народився 1975 року. Просвітянин, журналіст, волонтер, громадський діяч, видавець. В шкільні роки мріяв бути шофером, моряком, менеджером. Натомість працював на виробництві, в апараті політичної партії Народний Рух України, помічником народного депутата, журналістом та редактором новинного тижневика. Зараз працює старшим науковим співробітником КЗ КОР «Білоцерківський краєзнавчий музей» і директором видавництва «Час Змін Інформ».

Пише на різні теми. В публіцистиці популярністю читачів користувалися історичні нариси й журналістські розслідування, театральна критика і спортивні огляди, рецензії на кінофільми та інтерв’ю з людьми мистецтва й політики, воєнні репортажі.  Дебютом в художній літературі стала «Казка про козака Степана, його пригоди і кохання», яка полюбилася дітлахам. Згодом він написав віршики-«страшилки» до циклу книг «Модестова наука, або Де чатує небезпека».

Переломним моментом у його творчості стала участь в конкурсі прози імені Василя Портяка з оповіданням «Останнє світло Світлячка», яке увійшло в збірку творів фіналістів конкурсу. Повість «Літо, коли сонце стало чорним» є першою ластівкою автора про зміну світогляду українців, які народилися в країні-в’язниці. Готується до друку повість про останні мирні місяці 2021—2022 років й початок повномасштабного вторгнення росії в Україну та роль простої людини в обороні країни.

 

Климчук, Костянтин. Літо, коли сонце стало чорним : повість для дітей середнього шкільного віку / Костянтин Климчук ; худ. О. Кондратенко. — Біла Церква : Час Змін Інформ, 2023. — 108 с.

Дитинство Жені переривається подією, яка назавжди змінила його життя. Аварія на Чорнобильській АЕС зриває з місця сотні тисяч людей. Малого хлопця закрутило у вихорі евакуації. Всі члени родини опинилися в різних місцях: діти — в піонерських таборах, батько ліквідовував аварію на атомній станції, а мама чекала всіх вдома. Життя і брехня, співчуття і зневага, взаємовиручка і лицемірство в країні, яку називали СРСР, автор передає через сприйняття одинадцятирічного хлопця. Хлопця, що прожив літо, коли сонце стало чорним.

«О 4-й ранку в двері рвучко і владно постукали. В цій країні ранній і владний стук в двері не віщував нічого доброго тим, хто жив за тонкими дверима. Металево, як звук пересмикуваного затвору, клацнув замок. В коридорі глухо пробасив голос: «Вам повістка». Так в життя однієї з українських родин прийшов Чорнобиль…».

 


Маріанна Задорожна «За ким правда»


Маріанна Задорожна народилася, живе в працює у Львові. Закінчила філософський факультет Львівського Національного університету імені Івана Франка. Кандидат наук з державного управління. Публікувалася в журналах «Дніпро» і «Склянка Часу». Поезія увійшла у збірки «На каву до Львова», «Говорить Майдан», «Осінь у камувляжі», «Небесна сотня та інші. Переможниця конкурсу прози про УПА від видавництва Discursus. Лауреатка конкурсу імені Григорія Тютюнника.

 

Задорожна, Маріанна. За ким правда : роман / Маріанна Задорожна. — Брустури : Дискурс, 2023. — 192 с.

Щойно закінчилася Друга світова війна. Випускниця з маленького містечка Аліна — спочатку захоплена учениця, що попри труднощі не втрачає оптимізму і приймає на віру радянську пропаганду. Далі — замріяна абітурієнтка, мрії якої про освіту постійно натикаються на перешкоди. Врешті — вчителька у чужому селі, де переживає зміни і набуває досвіду. Багато речей доводиться переосмислити у вирі звичних і незвичайних подій. Особливий вплив на Аліну мають зустрічі із воїнами УПА, які сіють сумнів у тому, в що вона вірила дотепер. Та чи вдасться дівчині остаточно збагнути за ким правда?

 


Підготували С.А. Морозова, завідувачка персональним абонементом, та К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.