Бабин Яр — скорбна пам'ять на тлі світової історії : 85-річчя з дня трагедії

 

«Людство, на хвилину зупинися. У минуле спомин простели. Над святою пам’яттю схилися Тих, що безневинно полягли. То не небо зоряне над нами, Не вогнів далеких білий жар, — То у вічність світиться серцями Бабин Яр…» (Костянтин Дяченко «Бабин Яр»)

 

Київ вранці 29 вересня 1941 року… З усіх районів Києва до Лук’янівської площі рушили величезні колони. Йшли люди різних професій, різного віку і фізичного стану. Вони були вдягнені в зимові пальта і шуби, несли особисті речі… А 28 вересня у місті з’явилося оголошення, в якому наказувалося всім євреям міста зібратися зранку наступного дня на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ. Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну…  А хто не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний…

За перехрестям вулиць Мельникова та Пугачова знаходилася перша дротяна загорожа, за яку людей пропускали по 500—600 осіб, звідки вже не було вороття… Біля входу до Братського кладовища у них відбирали гроші, коштовності, документи, а також наказували залишати речі й верхній одяг. Наступний пункт знаходився між крайнім південно-східним приярком Бабиного Яру та огорожею Братського кладовища, де стояли два ряди військових з кийками та собаками й били людей, позбавляючи їх будь-якої волі до спротиву. Далі вони потрапляли на широкий майданчик на краю урвища, на якому їх змушували роздягатися та спускатися до яру… 

Нацистська операція в Бабиному Яру стала однією з наймасштабніших та найтрагічніших каральних акцій Другої світової війни. 29—30 вересня 1941 року було розстріляно майже 34 тисячі київських євреїв. За кілька днів після злочину Бабин Яр відвідав німецький фотограф Йоганнес Геле. Він зробив світлини того, як солдати СС розбирають речі розстріляних, а військовополонені під їх командою закопують яр. За різними підрахунками, в період з 1941 по 1943 рік в Бабиному Яру загинуло  близько 100 тисяч людей різних національностей.

 

Київ. Бабин Яр, початок жовтня 1941 р.

Бабин Яр став містом пам’яті і символом Голокосту в Україні. У березні 2007 року на території Бабиного Яру було створено Державний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» з метою вшанування та увічнення пам'яті жертв Другої світової війни. 2010 року Заповіднику було надано статус Національного. У Бабиному Яру та поблизу нього встановлено понад 25 пам'ятників і пам'ятних знаків. Минають роки і століття, змінюються покоління, але спогад про трагедію у Бабиному Яру повертає нас у минуле…

«Ні, це не тиша! Незгасимий крик,

Ста тисяч серць предсмертний крик одчайний…»

(Микола Бажан «Яр»)

 

Альбом-каталог мультимедійної виставки «Бабин Яр: пам'ять на тлі історії»

Мультимедійний музейно-виставковий проєкт «Бабин Яр: пам'ять на тлі історії» реалізовано Музеєм історії міста Києва та Громадським комітетом «Бабин Яр» за підтримки Українського інституту національної пам’яті та канадської благодійної ініціативи «Українсько-єврейська зустріч».

Для створення виставки використано також матеріали з колекцій Всеукраїнської єврейської ради і Музею «Героїзм та Голокост», Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г.С. Пшеничного, Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ», Національного музею історії України, Українського центру вивчення історії Голокосту, Центру дослідження історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Фундації імені Олега Ольжича, приватних збірок.

Автор і куратор проєкту — Віталій Рафаїлович Нахманович (1966), провідний науковий співробітник Музею історії міста Києва, активний громадський діяч у питаннях Голокосту в Україні та гідного вшанування пам'яті усіх жертв Бабиного Яру

 

Бабин Яр: пам'ять на тлі історії = Babyn Yar : memory against history’s background : альбом-каталог мультимедійної виставки до 75-річчя трагедії / Музей історії міста Києва, Укр. ін-т національної пам'яті, Українсько-єврейська зустріч, Громадський комітет «Бабин Яр» ; [упоряд. Віталій Нахманович]. — Київ : Laurus, 2017. — 236,[15] с. : фотоіл.

Видання презентує матеріали заходів до 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру: мультимедійної виставки «Бабин Яр: пам'ять на тлі історії», що демонструвалася восени 2016 року у Музеї історії міста Києва, та Міжнародного архітектурного конкурсу ідей створення меморіального парку «Бабин Яр — Дорогожицький некрополь», що відбувся в 2015—2016 pоках.

Розраховано на науковців, журналістів, державних чиновників, студентів, усіх, кому небайдужа пам'ять про трагічну історію XX століття.

 

Бабин Яр: пам’ять на тлі історії[ Електронний ресурс]  : віртуальна виставка // Офіційний  сайт Громадського комітету для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру. — Режим доступу : http://memory.kby.kiev.ua/main.html#ua:P,pan,1,0,0:node1,-52

Виставку створено за матеріалами мультимедійної експозиції, що діяла протягом 15 вересня — 27 листопада 2016 року в Музеї історії міста Києва до 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру. Відтворено 13 експозицій, кожна з яких розкриває окрему тему історії злочину Бабиного Яру: «Вступ німців до Києва», «Пожежі на Хрещатику», «Жертви Бабиного Яру», «Доля євреїв», «Доля українських націоналістів»... Крім того, доступний пошук по базах даних жертв нацизму, розстріляних у Бабиному Яру.

 

Анатолій Кузнецов «Бабин Яр»

Анатолій Васильович Кузнецов (1929—1979) — український письменник та прозаїк. Народився в Києві, провів дитячі роки в передмісті Києва Куренівці, де мешкав разом з матір'ю-вчителькою, етнічною українкою, та її батьками-пенсіонерами неподалік від великого яру. Із початком нацистської окупації Києва у вересні 1941 став свідком подій, що відбувалися довкола Бабиного Яру. Свої враження, спостереження й роздуми таємно занотовував. Пізніше ці автобіографічні записи стали основою його роману-документу «БабинЯр».

У передмові до читачів автор згадував: «Первинний рукопис цієї книги я приніс до журналу «Юність» у 1965 році. Мені його негайно — можна сказати із жахом  — повернули й порадили нікому не показувати, поки не приберу «антирадянщину», яку відзначили в тексті.

Я прибрав важливі шматки з розділів про Хрещатик, про висаджену у повітря Лавру, про катастрофу 1961 року та інші й офіційно подав пом’якшений варіант, в якому смисл книги був завуальований, але все ж таки відгадувався… Рукопис пішов по інстанціях…Так чи інакше, публікацію було дозволено… Згодом з’ясувалося, що в «Юності» залишився другий примірник… З редакції подзвонили мені додому й повідомили, що нову правку вже зроблено, новий текст наново передрукований, а мені краще не дивитись, аби не псувати нерви…

Перероблений без мене рукопис пішов у набір, мені прислали гранки. І коли я почав їх читати, для мене затьмарився білий світ, точно пам’ятаю, у повному розумінні слова. Я ще не знав, що і це не все. Потім іще з гранок продовжували вирізати та переверстувати, що я виявив, лише коли вже купив у кіоску журнал. І знизу, замість обіцяної «Друкується зі скороченням», була ледь помітна виноска, яка ні про що не говорила, — «Журнальний варіант».

На той час у мене була угода на видання роману окремою книжкою… Одразу ж з’ясувалося, що видавництво й чути не хоче про додатки, навпаки, вимагає нових скорочень. Отут почалася історія, можлива лише у Радянському Союзі…

У мене, втім, залишався головний рукопис. Я продовжував над ним працювати вже, так би мовити, «для себе і для істини». Повернув назад перероблені та покращені шматки до Хрещатика, Лаври, катастрофи, додав нові факти, причому про цензуру тепер не думав…». В 1970 році в Лондоні, де на той час мешкав Анатолій Кузнецов, була опублікована повна версія «Бабиного Яру». Перший в Україні переклад українською мовою повного тексту роману Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр» здійснив письменник Сергій Батурин, автор романів, повістей і поезій, лавреат низки літературних премій. Так до читача повернулися трагічні сторінки історії Другої світової війни.

 

Кузнецов А. Бабин Яр : роман-документ / Анатолій Кузнецов ; пер. з рос. Сергія Батурина. — Київ : Саміт-книга, 2009. — 352 с.: іл.

«Усе в цій книзі — правда. Коли я розповідав епізоди цієї історії різним людям, усі одностайно стверджували, що я повинен написати книгу. Але я її давно пишу. Перший варіант, можна сказати, був написаний, коли мені було 14 років. До товстого саморобного зошита я, у ті часи голодний, судомний хлопчак, по гарячих слідах записав усе, що бачив, чув і знав про Бабин Яр. Гадки не мав, навіщо це роблю, але мені здавалося, що так треба. Аби нічого не забути.

Зошит цей називався «Бабин Яр», і я ховав його від стороннього ока… Одного разу мого зошита знайшла під час прибирання мати, прочитала, плакала над ним і порадила берегти. Вона перша сказала, що колись я мушу написати книгу. Що довше я жив на світі, то більше переконувався, що зобов’язаний це зробити…».

 

Пам'ятник Анатолію Кузнєцову (Київ)

29 вересня 2009 року в Києві було відкрито пам'ятник Анатолію Кузнєцову у вигляді бронзового хлопчика, який читає на стіні німецький указ періоду окупації. Текст окупаційної листівки на пам'ятнику виконаний тільки двома мовами, великим українським шрифтом і дрібним німецьким. Монумент авторові роману-документу «Бабин Яр» встановлено на перетині вулиць Петропавлівської і Кирилівської (колишня Фрунзе), де раніше стояла будівля середньої школи, в якій викладала мати письменника — Марія Федорівна. Автор — скульптор Володимир Журавель.

 

Ілля Левітас «Праведники Бабиного Яру»

Книга «Праведники Бабиного Яру» є результатом багаторічних пошуків і досліджень історика і літератора ІлліМихайловича Левітаса (1931—2014), автора і упорядника 23 книг з історії єврейського народу, у тому числі — десяти книг про трагедію Бабиного Яру. 29 вересня 2021 року присвоєно (посмертно) звання Герой України з удостоєнням ордена Держави — за визначний особистий внесок у відродження та розвиток національних культур України, збереження та вшанування пам'яті про трагедію Бабиного Яру, консолідацію українського суспільства, багаторічну плідну громадську і просвітницьку діяльність

 

Левітас І. Праведники Бабиного Яру / Ілля Левітас ; [пер. з рос. Світлани Герус ; фотогр. Леонида Бейрака]. — Київ : Етнос, 2008. — 367, [1] с. : іл.

Ця книга — вже третє видання збірника «Праведники Бабиного Яру». Перша книга з такою назвою вийшла у 2001 році, а через чотири роки, у 2005 році, вийшов двотомник, один з томив якого присвячений тим, хто проявив героїзм, велич духу і благородство, рятуючи євреїв від загибелі в Бабиному Яру під час німецької окупації Києва 1941—1943 років.

Якщо у першому виданні названі прізвища 431 Праведника, то в другому їх кількість зросла до 553 осіб. У цій книзі їх число збільшилося до 695, але, на жаль, більшість з них ніколи не дізнаються, що їх вшановано і подвиг їхній не забутий. Вони одержали звання посмертно. Дипломи, якими вони нагороджені, залишаться в родинах як пам'ять для наступних поколінь.

***

• Бабин Яр: масове убивство і пам'ять про нього : матеріали Міжнар. наук. конф., 24—25 жовтня 2011 р., м. Київ / Укр. центр вивчення історії Голокосту, Громад. комітет для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру; [наук. ред. Віталій Нахманович; передм. Анатолій Подольський; відп. ред. Михайло Тяглий]. — Вид. 2-ге, допов. — Київ : Москаленко О. М., 2017. — 284 с. : іл.

• Бабин Яр — у серці : поезія / ред. і упоряд. І. М. Левітас. — Київ : Голов. спеціаліз. ред. літ мовами нац. меншин України, 2001. — 256 с. — рос., укр.

• Беркгоф К. Жнива розпачу : життя і смерть в Україні під нацистською владою / Карел Беркгоф ; [пер. з англ. Т. Цимбал ; наук. ред. пер. В. Гриневич]. — Київ : Критика, 2011. — 454, [1] с. : іл., табл.

• Ілюстрована історія Києва / [авт. кол.: Н. Абашина, Н. Білоус, С. Кульчицький (кер. кол.) та ін.]. — Київ : Фенікс, 2012. — С.262—265.

• Київ. Бабин Яр // Чорна книга про злочинне повсюдне знищення євреїв німецько-фашистськими загарбниками в тимчасово окупованих районах радянського Союзу та таборах знищення в Польщі під час війни 1941—1945 років / [уклад. за ред. Василя Гроссмана та Іллі Еренбурга ; пер. з рос. Мирослава Лаюка]. — Київ : Дух і Літера, 2020. — С. 47—54.

• Київ у національний пам’яті : колективна монографія / [Л. І. Буряк, Л. А. Ведмідь, І. Б. Гирич та ін.]. —Київ : Пріоритети, 2013. — 400 с.

• Кіяновська М. Бабин Яр. Голосами / Маріанна Кіяновська. — Київ : Дух і Літера, 2017. — 108,[3] с. : іл.

• Коваль М. Бабин Яр // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Ін-т історії України НАН України. — Київ : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А —В. — С. 157—158.

• Праведники народів світу : довідник / [упоряд.: Є. А. Врадій, Д. В. Шаталов, І. Я. Щупак ; за ред. І. Я. Щупака ; вступ. ст. М. Ф. Маринович, І. Я. Щупак]. — Дніпро : Укр. ін-т вивчення Голокосту «Ткума», 2016. — 220, [1] с. : табл. — (Академічна серія «Українська бібліотека Голокосту»).

• Сергієнко С. Бабин Яр : гендерні та вікові аспекти виживання // Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі : науковий часопис. — 2019. — № 1 (17). — С. 75—101.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.

100 років Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику

 

 

«Зрозуміти всю велич Києво-Печерської лаври, феномен її духовної діяльності можна, лише осягнувши всю її багатовікову історію — складну і суперечливу, в якій періоди високого злету духовної і мистецької творчості змінювалися руйнацією національних здобутків у буремні часи…» ( Світлана Кагамлик «Світло духовності і культури»)

 

29 вересня 1926 року на території Києво-Печерської лаври – однієї з найвизначніших історико-культурних пам’яток України – було створено Києво-Печерський історико-культурний заповідник. Відтоді він став одним із найважливіших осередків збереження та дослідження української культурної спадщини.

Сьогодні на території заповідника зосереджено понад 140 пам’яток історії, архітектури, культури та мистецтва. Серед них – Дальні та Ближні печери, Успенський собор, Велика Лаврська дзвіниця, Троїцька надбрамна церква, фортифікаційні мури Києво-Печерської лаври, вежа Іоанна Кущника, Онуфріївська та Годинникова вежі, Ковнірівський корпус та інші унікальні пам’ятки.

У 1990 році, під час 14-ї сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО, Києво-Печерську лавру було внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як видатну пам’ятку світового культурного значення.

13 березня 1996 року Указом Президента України заповіднику надано статус національного. Цей статус підкреслив його особливу роль у збереженні, дослідженні та популяризації культурної спадщини України.

Сто років історії заповідника – це сто років турботи про унікальний духовний, архітектурний та культурний спадок, який є невід’ємною частиною історичної пам’яті українського народу.

 

Цікаві факти з історії Києво-Печерської лаври

Літописна історія Києво-Печерської лаври починається від 1051 року, коли монахом Антонієм був заснований печерний монастир. Перший храм монастиря, церква Різдва Богородиці, так само, як і чернечі келії, був влаштований під землею. Пізніше на Дальніх печерах з’явилися наземні дерев’яні будівлі . У другій половині XII століття навколо монастиря було зведено оборонні стіни. В той самий час монастир почали називати лаврою. Юридичне підтвердження назви «Лавра» Печерський монастир отримав 1688 року. Упродовж майже тисячоліття Києво-Печерська лавра була одним із головних осередків українського духовного життя, літописання, освіти, книгодрукування, архітектури та мистецтва.

1073 року на свято Успіння Пресвятої Богородиці відбулося урочисте закладання першої кам'яної споруди Києво-Печерського монастиря — Успенського собору. Побудований заходами ФеодосіяПечерського за ігумена Стефана, коштом князя Святослава II Ярославича. Будівництво тривало до 1078 року. Так розпочалося формування архітектурного ансамблю визначної історичної пам’ятки ХІ століття.

Троїцька надбрамна церква, пам'ятка архітектури і культури ХІІ століття — єдина серед наземних споруд Києво-Печерської лаври збереглася неушкодженою до наших днів. Церква була частиною системи давніх оборонних споруд Печерського монастиря. Розташована над головною монастирською брамою в уступі фортечних мурів. Розписи інтер’єру Троїцької церкви 20–30-х років XVIII століття — єдиний повністю збережений ансамбль Києво-Печерської іконописної школи доби бароко.

Гетьман Іван Мазепа зробив великий вклад на початок будівництва Великої лаврської дзвіниці, але будівництво її було завершено лише у 1731—1744 роки за проектом архітектора Йогана-Готфріда Шеделя на основі проектної пропозиції архітектора Федора Васильєва. В реалізації проекту також брали участь Степан Ковнір, Йосип Рубашевський, Іван Горох та інші лаврські зодчі. Дзвіниця являє собою восьмигранну чотирьохярусну башту із позолоченим куполом. Діаметр основи дзвіниці — 28,8 метрів, товщина стін першого ярусу — 8 метрів. Глибина фундаменту з гранітних плит перевищує 7 метрів. Вверх діаметр кожного ярусу зменшується й увінчується грушоподібної форми банею з маківкою і хрестом. На четвертому ярусі споруди у 1744 році було встановлено куранти. Нові куранти, виготовлені майстром Андрієм Єнодіним, діють з 1903 року до наших днів. Висота лаврської дзвіниці — 96,52 метрів. Її силует так гармонійно вписався в київський ландшафт, що сьогодні важко собі уявити Київ без Великої лаврської дзвіниці.

Одна з найвидатніших пам’яток світової культури — «Повість минулих літ», складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором на основі раніше написаних літописів; архівних матеріалів великого князя Святополка Ізяславовича; народних переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій. Літописний звід Нестора охоплює величезний історичний період — від перших згадок про слов’ян до подій літа 1108 року доби Київської держави. Це був результат майже двадцятилітньої титанічної праці літописця. Рукопис Нестора не дійшов до наших днів в оригіналі, але був покладений в основу подальшого літописання.

1615 року, завдяки зусиллям архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького, була заснована Лаврська друкарня. Друкарня випускала церковно-службову, богословську, навчальну, світсько-полемічну літературу та віршовані твори. Деякий час друкарня Києво-Печерської лаври була єдиною у Києві. Видання Києво-Печерської друкарні відзначались високою поліграфічною технікою та мали характерний, самобутній почерк завдяки традиціям українського малярства і графіки. Практично на всіх виданнях XVII століття матеріалом для оформлення був печерський побут, види Лаври, Успенського собору, печер, образи Антонія і Феодосія…

У Києво-Печерській лаврі існувала усна традиція виконання піснеспівів, тобто співаки церковного хору протягом усього богослужіння не користувалися жодними нотними записами, а співали по пам’яті. Така практика вимагала чималої майстерності: музичного чуття, тонкого слуху та бездоганної пам’яті. Тільки у ХІХ столітті лаврський розспів було покладено на ноти та записано на папері. Підготовкою хористів займався професійний музикант, який виконував обов’язки регента, учителя, зберігача нотної бібліотеки. Особливою формою багатоголосного хорового мистецтва та традиції у Києво-Печерській лаврі є лаврський розспів: унікальне музичне надбання та особливий стиль церковного виконування, що сформувався в Києво-Печерській Лаврі та поширився в православному світі.

 

Києво-Печерська Лавра (золота монета)

Золота пам'ятна монета Національного банку України номіналом 200 гривень, присвячена видатній архітектурно-історичній пам'ятці Древньої Русі-України, всесвітньо відомому центру духовної культури українського народу — Києво-Печерській лаврі.

Дата введення в обіг — 10 квітня 1997 року

Автори — художник  Олександр Івахненко (1931—2003), автор перших марок незалежної України;  скульптор Кріста Райтер.

Серія — «Духовні скарби України»

На аверсі монети в центрі кола, утвореного намистовим узором, розміщено зображення Троїцької надбрамної церкви Лаврського ансамблю та фрагмент його головної дзвіниці.

На реверсі монети у верхній частині композиції розміщені фрагменти розписів Троїцької надбрамної церкви: «БОГ ОТЕЦЬ, БОГ СИН, БОГ ДУХ СВЯТИЙ» з відповідними написами старослов'янським шрифтом. Під ними зображена Божа мати, покровителька запорізького козацтва. Всі образи розміщені на хмарах. Внизу композицію об'єднує панорама Лаври, в основу якої покладена гравюра роботи Леонтія Тарасевича з «Патерика Печорського» (1702).

***

Вечерський В. Українські монастирі / Віктор Вечерський. — Київ : Наш час, 2008. —  С. 90—113. — (Серія «Невідома Україна»).

Книжка присвячена українським монастирям як прадавнім центрам духовності, культури, освіти нашого народу, а також як видатним архітектурним ансамблям, з якими пов’язана історія України та її окремих регіонів. Розповідається про основні правила заснування, будівництва та устрою християнських монастирів, про їх благодійницьку та культурну працю. Про руйнування монастирських ансамблів за часів тоталітарного режиму у ХХ столітті, про їх сьогоднішнє відродження. Більша частина книги присвячена розповіді про основні, найвідоміші й найстародавніші монастирі всіх регіонів України і всіх конфесій — Києво-Печерську, Почаївську та Святогірську лаври, вірменський монастир Сурбхач у Криму, католицький Домініканський монастир у Львові, інші монастирі Львова, Києва, Луцька, Чернігова, Лубен, Переяслава, Путивля, Полтави, Новгорода-Сіверського. У цих розповідях особливий акцент робиться на тих історичних діячах та історичних подіях, які пов'язані з тими чи іншими монастирями.

 

Друг О. Вулицями старого Києва / Ольга Друг. — Львів : Світ, 2013. — 512 с. : іл. — (Серія «Історичні місця України).

Розповідь про історичні райони Києва, особливості формування архітектурного середовища міста, про вулиці, будинки, храми, зокрема, давні архітектурні ансамблі — Софію Київську та Києво-Печерську лавру — об’єкти світової спадщини. У книзі використовуються матеріали державних архівів, музеїв, бібліотек, наводяться маловідомі, цікаві факти, взяті з архівів старовинних київських родин, нащадки яких і сьогодні живуть у місті. Видання багато ілюстроване. Давні й сучасні світлини, акварелі, літографії, гравюри, живописні твори допомагають сформувати цілісний образ столиці України, прадавнього міста з півтора тисячолітньою історією.

 

Кагамлик С. Світло духовності і культури (З історії Києво-Печерської лаври XVII—XVIII ст.) / Світлана Кагамлик. — Київ : Наш час, 2008. — 327 с. — (Серія «Невідома Україна»).

Києво-Печерська лавра... Що ми вкладаємо у це поняття? Найбільша українська святиня, пам'ятка давньої архітектури і мистецтва, колиска української старовини. Але у чому святість Київської Лаври, її висока духовність, велич культурних здобутків, які впродовж віків служили символом і славою українців — на ці питання далеко не кожен знайде відповідь. Більшість переконана, що найбільший розквіт Печерського монастиря і його вплив на суспільство припадає саме на часи Київської Русі. Проте не усім відомо, що саме період XVII—XVIII століть склав «золотий вік» в історії Лаври, коли вона досягла свого найбільшого духовного авторитету і найвищого злету культурно-просвітницької діяльності. У цьому й унікальність Києво-Печерської лаври XVII— XVIII століть  — силами її церковної еліти, передусім із вихованців Києво-Могилянської академії, які пройшли лаврську чернечу школу, у ній творився особливий внутрішній світ, силу і глибину впливів якого на тогочасне суспільство важко переоцінити. Саме завдяки їм з чудотворних Печерських гір лилося світло духовності і ширилися ідейні й культурні впливи на всі народи Православного Світу.

 

Кальницький М. Нариси з історії Києва : навч. посіб. для серед. загальноосвіт. навч. закл. / Михайло Кальницький, Дмитро Малаков, Оксана Юркова ; НАН України, Ін-т історії України. — Київ : Генеза, 2002. — 384 с. : іл.

У книзі подано нариси з історії Києва від найдавніших часів до сьогодення. Нариси розповідають про вулиці й площі міста, про найзначніші будівлі й події, що відбувалися в них, про видатних киян, їхні звичаї та свята. Посібник багато ілюстрований. У ньому вміщено карти, що відбивають етапи розвитку міста від 1240 до 2002 року.

Розрахований на учнів загальноосвітніх навчальних закладів, студентів, викладачів, усіх, хто цікавиться історією стародавнього міста.

 

Литовченко В. Всесвітня спадщина ЮНЕСКО в Україні / Влада Литовченко. — Київ : Ваш автограф, 2021. — 180 с. : іл.

Захист культурних та історичних цінностей від знищення і руйнувань під час воєнних дій, захист та підтримка належного збереження унікальних історико-культурних, природних та архітектурних пам’яток світового значення – саме таку благородну місію впродовж десятиліть здійснює ЮНЕСКО – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, яка у листопаді 2020 року відзначила своє 75-річчя. У цій книжці авторка окреслює історію організації, акцентуючи на участі у ній України, яка є членом ЮНЕСКО з 12 травня 1954 року. Співпраця ЮНЕСКО і України відіграє надзвичайно важливу роль для нашої держави, спрямовану на збереження історичної, культурної, духовної спадщини та природних багатств України. Станом на 2021 рік у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО внесено 1 154 об’єкти, котрі уособлюють творчі можливості людського розуму та багатство природи і вважаються надбанням усього людства. Починаючи з 1990 року сім видатних пам’яток України увійшли до світової скарбниці ЮНЕСКО. Проте в Україні досить багато унікальних об’єктів, тож нам є над чим працювати – досліджувати, охороняти, популяризувати наші надбання, ініціювати внесення їх до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і наполегливо дбати про те, щоб вони були включені до світової скарбниці людства. З вересня 2008 року ЮНЕСКО почала формувати Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини. До нього вже внесено три елементи від України. З ними також можна ознайомитися на сторінках цієї книжки. Видання адресоване широкому читацькому загалу, усім тим, хто цікавиться міжнародними відносинами, історією та культурою України.

 

Маленков Р. Світова спадщина ЮНЕСКО в Україні: путівник / Роман Маленков. — Київ : КОМОРА, 2021. — 240 с.

Історія України бурхлива і насичена, а природа – справді унікальна, тож не дивно, що тут є багато привабливих і цікавих туристичних об’єктів. Але які з них варто побачити насамперед?

За низкою чітких критеріїв ЮНЕСКО визначила7 головних природних та культурних об’єктів України та включила їх у список Світової спадщини. Крім того, існує ще й список кандидатів на включення до списку Світової спадщини, який називають Попереднім списком ЮНЕСКО, в Україні таких об’єктів ще 17. Путівник Романа Маленкова, мандрівника і засновника краєзнавчого сайту «Україна Інкогніта», розповість про них усі.

Найстаріший православний монастир країни, найбільший, найвідоміший, найгарніший, найбагатший — якими тільки епітетами не нагороджують Києво-Печерську лавру — справжнє диво й гордість України.

 

30 нарисів археологічних досліджень Києво-Печерської лаври / упоряд. Сергій Тараненко. — Київ : Мистецтво, 2021. — 252 с. : іл. — Укр. і англ. мова.

До 30-річчя Незалежності України колектив авторів Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» підготував унікальне видання —30 нарисів про Києво-Печерську лавру. У книзі представлено 30 сенсаційних та найбільш цінних археологічно зафіксованих об’єктів та віднайдених у період з 1991 по 2021 роки на території Києво-Печерської лаври. Кожен нарис складається з текстової та ілюстративної частин. Майже тисячолітня історія знаменитої Києво-Печерської лаври, об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, завжди цікавить не тільки киян, а й численних гостей з усіх куточків України та різних країн світу.

 

Храми України : альбом / вступ. ст., комент. та упоряд. Л. Прибєги. — Київ : Мистецтво, 2008. — 296 с. : іл. — (Архітектурні перлини України).

Альбом розповідає про тисячолітню історію храмового будівництва на теренах України, розкриває архітектурно-мистецькі особливості храмових споруд різних історичних періодів. Успенський собор Києво-Печерської лаври, завдяки розкішному архітектурно--пластичному трактуванню стін, витонченим лініям завершень, став одним із шедеврів архітектури українського бароко.

Підготувала К. В. Бондарчк, завідувачка читального залу.

Екологічне життя планети. 7 вересня – Міжнародний день чистого повітря для блакитного неба

7 вересня відзначається Міжнародний день чистого повітря для блакитного неба, проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 19 грудня 2019 року. Цей день наголошує на необхідності активних дій для покращення якості повітря в усьому світі.

У центрі уваги сьогодення стоять проблеми взаємодії людини з навколишнім природним середовищем та екологічної стійкості біосфери. Державна політика України у сфері охорони довкілля спрямована на зниження екологічних ризиків, збереження природних ресурсів та адаптацію до європейських екологічних стандартів.

Основні державні заходи та напрями:

• Законодавче регулювання: Впровадження екологічних норм у всі сфери господарської діяльності та адаптація законодавства України до вимог Європейського Союзу.
• Охорона водних ресурсів: Модернізація та будівництво сучасних очисних споруд для стічних та зливових вод у населених пунктах.
• Кліматична політика: Зменшення викидів парникових газів в енергетиці, промисловості та на транспорті.
• Збереження біорізноманіття: Розширення мережі природоохоронних територій, захист зелених насаджень та лісів.
• Управління відходами: Ліквідація стихійних сміттєзвалищ, розвиток системи переробки та впровадження європейських принципів поводження з відходами.
• Екологічний контроль: Здійснення державного нагляду за дотриманням природоохоронного законодавства підприємствами-забруднювачами.

 

Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року [Електронний ресурс] : Закон України від  28 лютого 2019 р. № 2697-VIII // Офіційний портал Верховної Ради України. — Режим доступу :  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text

Метою державної екологічної політики є досягнення доброго стану довкілля шляхом запровадження екосистемного підходу до всіх напрямів соціально-економічного розвитку України з метою забезпечення конституційного права кожного громадянина України на чисте та безпечне довкілля, впровадження збалансованого природокористування і збереження та відновлення природних екосистем.

Про охорону навколишнього природного середовища [Електронний ресурс] : Закон України від 25 червня 1991 р. № 1264-XII // Офіційний портал Верховної Ради України. — Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264-12#Text

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини — невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Про охорону атмосферного повітря [Електронний ресурс] : Закон України від 16 жовтня 1992 р. № 2707-XII // Офіційний портал Верховної Ради України. — Режим доступу :  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2707-12#Text

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень.

Охорона атмосферного повітря — система заходів, пов’язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням та зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних речовин, фізичних та біологічних факторів.

Закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров’я людей та навколишнє природне середовище.

Закон визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря.

Про затвердження Національного плану управління відходами до 2033 року та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів [Електронний ресурс] : Розпорядження від 27 грудня 2024 р. № 1353-р // Офіційний портал Верховної Ради України. — Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1353-2024-%D1%80#n15

Національний план управління відходами є рамковим документом планування, яким визначаються головні напрями реалізації державної політики у сфері управління відходами, натомість, регіональними та місцевими планами управління відходами визначаються конкретні заходи, необхідні об’єкти інфраструктури, технології, які враховують місцеві умови, економічні розрахунки та спроможність реалізації. Окремими напрямами реалізації державної політики у сфері управління відходами є зменшення захоронення біовідходів та запобігання утворенню відходів.

Національний план охоплює всю територію України, розробляється на період 10 років (2024—2033 роки) та підлягає перегляду кожні чотири роки з дати набрання чинності.

Про схвалення Стратегії екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату на період до 2030 року [Електронний ресурс] : Розпорядження від 20 жовтня 2021 р. № 1363-р // Офіційний портал Верховної Ради України. — Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1363-2021-%D1%80#Text

Відповідно до Індексу екологічної ефективності (Environmental Performance Index) Україна займає 60 місце. Найгірші показники в оцінці України становлять такі категорії: якість атмосферного повітря, умови для збереження біорізноманіття, стан екосистемних послуг, санітарія та управління відходами.

Про схвалення Державної стратегії управління лісами України до 2035 року [Електронний ресурс] : Розпорядження від 29 грудня 2021 р. № 1777-р // Офіційний портал Верховної Ради України. — Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1777-2021-%D1%80#Text

Необхідність підготовки цієї Стратегії полягає у надзвичайно важливій ролі лісів для екологічної, економічної та соціальної стабільності держави, особливо в умовах зміни клімату, необхідності системного удосконалення ведення лісового господарства для забезпечення довгострокових інтересів держави на основі поєднання принципів державного регулювання з механізмами ринкових відносин з огляду на цілі децентралізації влади, збільшення кількості робочих місць, зайнятості сільського населення, мінімізації корупційних ризиків та вчинення правопорушень, утвердження відкритих, прозорих механізмів прийняття управлінських та кадрових рішень із застосуванням гендерно-орієнтованого підходу і першочергового забезпечення вітчизняних виробників сировиною шляхом створення прозорого ринку деревини.

Метою розроблення Стратегії є забезпечення ефективного управління лісами на основі забезпечення сталого ведення лісового господарства, збереження біорізноманіття в лісах, адаптованого до кліматичних змін лісового господарства, популяризація професії лісівника у суспільстві, забезпечення фінансової стабільності лісової галузі та створення сприятливих умов для активізації розвитку деревообробної та суміжних галузей економіки.

Стратегія розроблена з урахуванням потреби в проведенні єдиної державної політики у сфері лісових відносин, змін, які відбулися у лісовому господарстві за останні роки, та міжнародних зобов’язань України.

Стратегія спрямована на визначення стратегічних цілей та показників для розв’язання екологічних, економічних та соціальних проблем лісового господарства та створення умов для його сталого розвитку з урахуванням географічних та інших особливостей.

Про схвалення Водної стратегії України на період до 2050 року [Електронний ресурс] : Розпорядження від 9 грудня 2022 р. № 1134-р // Офіційний портал Верховної Ради України. — Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1134-2022-%D1%80#Text

Ця Стратегія є документом, що визначає основні засади державної політики у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів та спрямована на досягнення взаємної узгодженості, пов’язаної з їх використанням, підвищення рівня водної безпеки та скорочення до прийнятного рівня ризиків з управління водними ресурсами на засадах сталого інтегрованого управління водними ресурсами.

***

Жарова Л. Екологічне підприємництво та екологізація підприємництва : теорія, організація, управління [Текст] : монографія / Любов Жарова, Євгеній Какутич, Євген Хлобистов ; за ред. акад. Б. М. Данилишина. — Суми : Університетська книга, 2018. — 240 с.

У монографії висвітлюються питання екологічного підприємництва, увага приділяється механізмам стимулювання екологічного підприємництва, інноваційно-інвестиційним факторам екологізації підприємництва, концептуальним засадам розвитку екологічного підприємництва та екологізації підприємницької діяльності в Україні. Монографія орієнтована на коло фахівців з економіки природокористування та охорони навколишнього середовища, може стати в пригоді викладачам та студентам вищих навчальних закладів.

Іваненко О. Техноекологія [Текст] : підруч. для студентів, які навчаються за спец. «101 Екологія» / Олена Іваненко, Юлія Носачова ; Нац. техн. ун-т України «Київський політехнічний інститут ім. І. Сікорського» ; відп. ред. Микола Дмитрович Гомеля. — Київ : Кондор, 2017. — 294 с. : іл.

Проаналізовано стан господарства України в порівнянні з тенденціями світової економіки, представлено матеріали щодо сировинних баз вітчизняний заводів та їх конкурентоспроможності, основні галузі виробничої діяльності людини у підприємствах паливно-енергетичної, гірничодобувної, металургійної, нафтопереробної, будівельної, хімічної та харчової промисловостей, технологічні процеси, апаратурне оформлення та основи теорії хімічних процесів виробництва джерелам забруднення атмосфери, гідросфери і літосфери й засобами боротьби зі шкідливими викидами.

Купінець Л. Методичне забезпечення оцінки втрат земельних ресурсів промислового призначення внаслідок військових дій [Текст] / Лариса Купінець ; НАН України, Ін-т пробл. ринку та екон.-екол. дослідж. НАН України. — Одеса : ПТРЕЕД НАНУ, 2025. — 92 с.

У роботі розроблено теоретико-методичні підходи до оцінки втрат земельних ресурсів промислового призначення, спричинених військовими діями, у контексті їх впливу на соціо-економіко-екологічний стан держави. Уточнено понятійно-категоріальний апарат дослідження, систематизовано види втрат, обґрунтовано методологічне підґрунтя комплексної оцінки їх наслідків, що сформували фундамент для побудови науково-обґрунтованих розрахункових алгоритмів визначення економічних, соціальних та екологічних наслідків.

Мартієнко А. Економіка природокористування : адміністративне управління [Текст] : монографія / Антоніна Мартієнко, Ніна Хумарова ; НАН України, Ін-т пробл. ринку та екон.-екол. дослідж. НАН України. — Одеса : ПТРЕЕД НАНУ, 2017. — 300 с.

Монографія присвячена теоретико-методологічним та інституційним засадам, фундаментальним та прикладним аспектам розбудови адміністративного управління в економіці природокористування на основі специфіки природних ресурсів як єдиної екосистеми, необхідності координації управлінських рішень законодавчої та виконавчої влади щодо використання, охорони і, відновлення природних ресурсів та розвитку продуктивних сил України. Особливу увагу приділено питанням щодо удосконалення інституційних основ та законодавчого забезпечення процесів надання адміністративних послуг у сфері природокористування, запропоновано основні підходи до адміністрування викидів парникових газів, удосконалення дозвільної системи на основі впровадження стратегій чистого виробництва.

***

Одна планета: 11 кроків назустріч довкіллю [Електронний ресурс] : освітній серіал  // Національна едьютейнмент освітня платформа актуальних знань та навичок «Дія.Освіта». — Режим доступу : https://osvita.diia.gov.ua/courses/11-steps-towards-the-environment

Які наслідки принесе зміна клімату, і що можна зробити для порятунку планети?

Не потрібно бути Ґретою Тунберг, щоб урятувати Землю. Отримайте готову інструкцію з освітнього серіалу — зробіть для цього лише 11 кроків.

Знайте, як змінюється клімат. Розвивайтеся і не виснажуйте ресурси. Формуйте збалансову тарілку. Не купуйте забагато їжі. Носіть торбинки замість пластику. Вживайте локальні продукти. Купуйте одяг свідомо. Будуйте нову енергетичну систему разом із своєю спільнотою. Менше подорожуйте авто на двигуні внутрішнього згорання.

Не хвилюйтеся – у серіалі ви навчитеся втілювати це в життя. Врятуймо планету, поки це ще можливо!

Стихії під контролем [Електронний ресурс] : освітній серіал  // Національна едьютейнмент освітня платформа актуальних знань та навичок «Дія.Освіта». — Режим доступу : https://osvita.diia.gov.ua/courses/the-elements-under-control

Як спостерігають, прогнозують і попереджають природні ризики — від погоди до води, агро та радіації.

Освітній серіал про роботу Українського гідрометеорологічного центру — це практичний гід у світ прогнозування, спостережень і комунікації природних процесів. Ви дізнаєтеся, як створюється прогноз погоди: від вимірювань на метеомайданчику до аналізу супутникових даних і чисельних моделей, що працюють на суперкомп’ютерах.

Серіал показує, як синоптики, гідрологи, агрометеорологи та радіологи щодня збирають і верифікують дані, формують прогнози та попередження про небезпечні й стихійні явища — від погодних змін і паводків до впливу умов на сільське господарство та радіаційного стану довкілля. Окрема увага — тому, як правильно читати метеорологічні та гідрологічні попередження, що означають рівні небезпеки, та чому важливо перевіряти джерела інформації.

Ви розберетеся в базових термінах: чим циклон відрізняється від антициклону, що таке атмосферний фронт, паводок чи повінь, як погодні умови впливають на сільськогосподарські культури і що таке радіація.

Це серіал про науку, відповідальність і критичне мислення. Про те, як складні природні процеси перетворюються на зрозумілі прогнози й попередження, які допомагають ухвалювати рішення, зменшувати ризики та залишатися в безпеці.

Fly Green: шлях до «озеленення» авіації [Електронний ресурс] : освітній серіал  // Національна едьютейнмент освітня платформа актуальних знань та навичок «Дія.Освіта». — Режим доступу : https://osvita.diia.gov.ua/courses/fly-green

«Зелені» аеропорти: як зробити авіагалузь енергоефективною і дружньою до планети?

Літаки виділяють в атмосферу викиди CO2, NO2, сажу та водяну пару у верхні шари атмосфери, що посилює ефект потепління. Однак, авіагалузь повільно трансформується у відповідь на зміну клімату.

«Зелений аеропорт» — одне із рішень, покликане зменшити шкоду авіації на довкілля. Дізнайтеся, що потрібно для створення «зеленого аеропорту», як працює екологічний менеджмент ISO та як досягнути енергоефективності. На прикладі українських аеропортів «Бориспіль» чи МА «Львів» вам покажуть роботу поновлювальних джерел енергії. Окремі серії присвячені роботі зі сміттям і відходами, «зеленій» мобільності та пошуку фінансування для ваших проєктів. Вивчіть приклади не тільки України, а й найкращі кейси «зелених аеропортів» з усього світу.

 

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.