Літерурний калейдоскоп: відділ мистецтв знайомить з новинками літератури, отриманих від Українського інституту книги

Дорогі друзі! Запрошуємо до відділу мистецтв нашої бібліотеки (провулок Маланова, 1)!

Тут на вас чекає справжній світ натхнення — неймовірна література про живопис, музику, театр, архітектуру, кіно та видатних митців різних епох. Книги, які відкривають красу мистецтва, допомагають краще зрозуміти його мову та дарують естетичну насолоду 🎨📚

Балабко, Олександр. Ролі й манекени. Із життя Соломії Крушельницької [Текст] : роман / О. Балабко. – Чернівці : Букрек, 2025. – 512 с. 

Новий роман відомого українського журналіста, письменника і поета-пісняра Олександра Балабка «Ролі й манекени. Із життя Соломії Крушельницької»  продовжує біографічну оповідь про славетну оперну співачку, розпочату в попередньому романі «Кімоно для Баттерфляй».

Події нового роману про Соломію Крушельницьку обертаються наколо вілли «Саломея». На манекені, виставленому у вікні будинку, де мешкала оперна примадонна (донька  греко-католицького священника з України, а тепер – дружина масона Чезаре Річчоні) щодня змінюють сценічні костюми співачки. Автор роману використовує такий сюжетний хід для того, щоб у художній формі розповісти про тріумфи співачки на оперних і концертних сценах світу, про її зустрічі із знаменитостями, приміром, з Елеонорою Дузе й Айседорою Дункан. Широка панорама подій, подана на основі реальних фактів з життя Соломії Крушельницької, з примішком художнього  домислу, перенесе читача у визначні місця Італії, зокрема, до Рима, Мілана, Неаполя тощо. Показано тріумфальні злети співачки і реальні події, що стояли на заваді її кар’єри: війна, закриття більшості театрів у країні, одержання «ворожого» австрійського паспорта, і на цьому тлі – подальші події: окупація царськими військами Львова, заборона українських книжок, заслання до Сибіру родичів і друзів родини Крушельницьких, смерть письменників Володимира Павлика та Івана Франка, «удержавлення» України, життя співачки після поразки ЗУНР і УНР, концертні виступи містами Італії, Галичини тощо.

 

Богдан, Світлана. ВІНГРАН: життя Миколи Вінграновського [Текст] / С. Богдан. – Київ : Дух і Літера, 2025. – 368 с.: іл. – За сприяння держ. Установи «Укр. ін-т кн.». – (Серія «Постаті культури»). 

Книга Світлани Богдан «Вінгран : життя Миколи Вінграновського» є першою спробою детально, цілісно розповісти про життя і творчість відомого українського поета-шістдесятника, прозаїка, кінорежисера та актора, першого президента Українського ПЕН Миколи Вінграновського (1936-2004).

Біографія митця подана в хронологічному порядку. Авторка використала свідчення родичів і друзів митця, опубліковані  спогади про Миколу Вінграновського, документи з українських архівних установ і музеїв.

Це – суто авторське бачення особистості Миколи Вінграновського, натхненне зустрічами з людьми, котрі знали його, але, передусім, потужною енергетикою творів поета і прозїка Миколи Вінграновського, його надзвичайним талантом генерувати в своїй творчості життєствердне, креативне.

Авторка намагається з’ясувати, що в біографії  Миколи Вінграновського є усталеним міфом, а що має реальну основу. Зі сторінок книги перед читачем постає жива людина – видатний Українець Микола Вінграновський, котрий жив, творив, мріяв, мав потужну життєву енергію та чітку громадянську позицію.

Біографія митця подана у широкому історико-культурному контексті: показано Україну доби СРСР і початку нової епохи – епохи Незалежності .

 

Горбатюк, Василь. Якщо не росте трава…[Текст] : роман про Миколу Чирського вояка, емігранта, поета, драматурга, актора, балетмейстера / В. Горбатюк. – Київ : Український пріоритет, 2025. – 440 с. – За сприяння держ. установи «Укр. ін-т кн.»

 Роман Василя Горбатюка «Якщо не росте трава» – твір, що поєднує документальні факти й художній наратив про видатного українця – хорунжого армії УНР Миколу Чирського, українського емігранта, відомого поета, журналіста, представника «Празької школи» літераторів.

Доля Миколи Чирського є відображенням драматичних сторінок історії України першої половини XX століття. Цей роман оповідає про людину на зламі часу, про її пам’ять, втрати і відповідальність за навколишній світ через символ образу трави, яка не росте без коріння.

Роман Василя Горбатюка «Якщо не росте трава» отримав одну з найпрестижніших літературних премій України – на конкурсі «Коронація слова» у 2023 році (III премія) і відзначений дипломом Київського національного університету імені Т.Г  Шевченка за «Кращий патріотичний твір» в номінації «Романи».

Це – книга для тих, хто любить вдумливе читання і шукає сенси між рядками.

 

Душа народу. 100 років української народної пісні на поштовій листівці [Текст] / за наук. ред. Н. Мархайчук. – Харків: Раритети України, 2024. – 96 с.; 167 іл. 

Альбом «Душа народу. 100 років української народної пісні на поштовій листівці» було видано за підтримки Українського культурного фонду в рамках проєкту «Душа народу». У підготовці видання брали участь мистецтвознавці, працівники провідних українських музеїв, історики та етнографи. В альбомі представлені матеріали з фондів музеїв, бібліотек та приватних колекцій. Зібрано та проаналізовано великий обсяг українських поштових листівок, присвячених існуванню та розвитку української народної пісні протягом століття.

Основна тема видання – показати, як у народній пісні та в творах образотворчого мистецтва, зокрема, у поштових листівках, відображено сторінки історії: боротьбу українського народу за волю й державність.

Особливістю цього альбому є посилання через QR-коди на аудіозаписи українських народних пісень (козачих, стрілецьких і повстанських тощо), котрі були спеціально для проєкту «Душа народу» підготовлені та виконані музичними колективами м. Харкова.

Сподіваємось, альбом «Душа народу. 100 років української народної пісні на поштовій листівці» буде цікавим і корисним широкому колу читачів, котрі вивчають історію, культуру та мистецтво України.

 

Кара-Васильєва, Тетяна. Казимир Малевич та вишивка авангарду [Текст] / Т. Кара-Васильєва. – Київ : Мистецтво, 2025. –112 с.: іл.; – Укр. мова. – За сприяння держ. установи «Укр. ін-т кн.». 

Тема цієї книги – доробок всесвітньо відомого майстра живопису Казимира Малевича в галузі української вишивки.

В основу дослідження покладено унікальну співпрацю провідних митців українського авангарду першої чверті XX століття – Казимира Малевича, Олександри Екстер, Любові Попової, Ніни Генке-Меллер та народних майстрів Ганни Собачко-Шостак, Василя Довгошия, Євгена Пшеченка. Цей творчий колектив працював у кустарних артілях, організованих у маєтках Анастасії Семиградової в селі Скопці (нині село Веселинівка на Київщині) та Наталії Давидової у селі Вербівці (нині – Черкащина).

Це перший в українському мистецтвознавстві аналіз стилістики вишивки авангарду. Співпраця народних майстрів і художників авангарду була яскравим, але дуже коротким епізодом в історії вишивки. Під час революційних подій першої чверті XX століття колекція малюнків і вишивок загинула, було знищено майстерні, натхненниці й організаторки справи Олександра Екстер і Наталія Давидова емігрували. Творення авангардних вишивок припинилося, їх викреслили з історії, виключили з контексту світового мистецтва.

У цій монографії опубліковано зображення вишивок, віднайдених авторкою в музеях, приватних колекціях, також подано ілюстрації відновлених творів ,зроблених художницею з вишивки Валентиною Костюковою.

Сподіваємось, книга буде цікавою для всіх, хто цікавиться історією вишивки, творчістю художників українського авангарду, зокрема, генія XX століття, українського митця-киянина Казимира Малевича.

 

Корнієнко, В’ячеслав. Листи Середньовіччя. Графіті Софії Київської [Текст] / В. Корнієнко. – Київ : Мистецтво, 2025. – 144 с.: іл. За сприяння держ. Установи «Укр. ін-т кн.» 

Книга в доступній науково-популярній формі розповідає про історію графіті Софійського собору в Києві.

Виклад матеріалу побудований як путівник. Текст путівника складається з вісімнадцяти розділів. У трьох перших розділах подано короткий огляд історії Софійського собору – пам’ятки XI століття, його мозаїк та фресок. У четвертому розділі йдеться про основні методи вивчення графіті, про мету і способи написання на стінах собору графіті. У наступних чотирнадцяти розділах у доступній для широкого кола читачів подано історію написів та малюнків, розташованих на першому та другому поверхах будови Софійського собору.

Таким чином, читаючи книгу-путівник вдома або в бібліотеці, можна віртуально мандрувати будівлею собору. У путівнику чітко визначено маршрут. З допомогою цієї книги-путівника відвідувачі Софійського собору мають змогу самостійно, без екскурсовода, ознайомитись з визначною пам’яткою історії та культури України.

 

Лісаченко, Віктор. Архітектурна спадщина Умані [Образотворчий матеріал] – Architectural Heritage of Uman : [альбом] / В. Лісаченко. [Умань?] : [б. в.], [2025] – 41 мал. – Текст : укр., англ. – [Б. т.]. – (в опр.) 

Автор альбому «Архітектурна спадщина Умані» – уманський архітектор та художник, засновник і перший директор заповідника «Стара Умань», головний архітектор міста з 2009 по 2016 роки – Віктор Лісаченко.

В альбомі «Архітектурна спадщина Умані» розміщено фотографії старовинних будівель міста, історичні довідки, авторські коментарі, репродукції картин автора тощо.

Ілюстроване видання присвячене пам’яткам архітектури Умані (Черкаської області), що збереглися до наших днів.

Ключові архітектурні пам’ятки Умані – старовинні житлові будинки центру міста та торгові ряди; архітектурні споруди доби модерну (кінець XIX - початок XX століть), ратуша, колишні готелі та громадські будівлі XIX століття; церкви та костели (зокрема, Святомиколаївський собор, Костьол Успіння Богородиці); споруди, пов’язані з діяльністю відомих архітекторів (зокрема, Владислава Городецького) тощо.

Цей альбом дасть читачеві уявлення про історію Умані, про культурні символи та архітектурні стилі, що формувалися в місті протягом XVIII-XX століть, допоможе зрозуміти архітектурну еволюцію Умані.

 

Пузік, Валерій Борисович. Південний пейзаж. Нотатки на полях війни [ Текст + образотворчий матеріал ] / В. Б. Пузік; худож.-оформлювач В. Пузік. – Харків : Фоліо, 2025. – 160 с.: іл. – (Серія «Фронтир. Світлини»). 

«Південний пейзаж. Нотатки на полях війни»  – прозовий твір українського письменника й військовослужбовця Валерія Пузика.

«Південний пейзаж» – назва твору символічна. Події розгортаються на тлі війни на півдні України. «Південний пейзаж» – то не лише географія (степ, сонце, море), а й контраст між красою природи та жорстокістю війни.

Зображення реальності в творі супроводжується описом особистих переживань автора та з філософськими роздумами. Це – розповідь не стільки про конкретні бойові операції на основі власного досвіду автора-учасника подій, скільки взагалі про те, що відчуває людина на війні – про її страхи, втрати, пам’ять і намагання зберегти людяність.

Книга рекомендована для прочитання читачам віком 16+: старшокласникам, студентам, дорослим читачам – всім, хто цікавиться сучасною українською воєнною прозою.

 

Чайчук, Наталія. Яскрава мить. Насолоджуюсь [Образотворчий матеріал ] : [альбом] / сост., передмова Н. Чайчук. – [ Б. м.] : [ Б. в. ], 2025. – 118 с. 

В альбомі «Яскрава мить. Насолоджуюсь» майстриня з печворку, голова ГО «Український дім Одеси» Наталія Чайчук ділиться своїми набутками в царині печворку (так званого «клаптикового мистецтва»). У цьому багатокольоровому виданні подано зображення численних печворків авторки: це – майстерно створені ковдри, подушки, килимки, подушечки для диванів, крісел, стільців і табуретів, сумки, торбинки, кухонні прихопки, органайзери, прикраси тощо.

Для художниці творення печворків стало психологічним моментом – спробою відволіктись від драматичних подій нашого часу.

Читач, який візьме в руки цей альбом, дістане насолоду від зустрічі з прекрасними витворами мистецтва, і, можливо, сам захопиться мистецтвом печворку і у подальшому дістане  радість від творення.

Підготувала Т. М. Шилова, завідувачка відділу мистецтв.

Повість «Художник» Тараса Шевченка: 170 років від часу створення

 

 

 

«В істинно художньому творі є щось чарівне, прекрасне від самої природи, – це піднесена душа художника, це божественна творчість» (Тарас Шевченко «Художник»)

 

 

 

Дослідники вважають, що всі російські повісті Тарас Шевченко написав на засланні в Новопетровському укріпленні десь у 1852-1858 роках.

«Новопетровське укріплення з моря» (Т. Г. Шевченко, 1853-1857)

За його власними словами (лист до П. Куліша від 25 січня 1858 року), їх у нього «десятків коло двох набереться». Однак відомі тільки дев’ять: «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музикант», «Несчастный», «Близнецы”, «Художник”, «Капитанша”, «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Чого Тарас Шевченко почав писати повісті російською мовою на засланні? Причин було кілька. Це й заборона писати поетичні твори, і взагалі небезпека писати рідною мовою, навіть листи. Так принаймні вважав Шевченко. Це й розрахунок на друк у російських журналах: українських не було. Мав також намір звертатися до російської публіки зі своїми ідеями та донести до неї образ України, її прекрасної природи та звичаї народу. В нього була потреба висловитися, передати іншим свій життєвий досвід, засвідчити своє ставлення до суспільного життя російської імперії, і зокрема кріпацтва, армійських порядків миколаївської доби, а також проблем виховання й освіти молодого покоління, які обговорювалися на сторінках журналу «Современник».

Повість «Художник» була написана між 25 січня – 4 жовтня 1856 року. І є переважно автобіографічною, – мабуть, саме тому вона найвідоміша, «хрестоматійна». Її щедро використовували для популярних біографій Шевченка, в ній справді багато такого, що відтворює його особистість періоду навчання в Академії мистецтв. Однак треба враховувати, що це все-таки художній твір автобіографічного характеру, тобто дійсні епізоди в ньому можуть бути зміщені в часі або й обростати різними доповненнями, «підсилюватися» художньою уявою, і в науковій біографії їх звіряють з документальними даними, свядченнями інших осіб, листами самого Шевченка тощо. Проте найцінніша вона тим, що розкриває образ молодого Шевченка очима Шевченка пізнішої пори – це своєрідний автопортрет з перспективи часу, як паралель до тих живописних автопортретів, які він залюбки писав. На власну долю дивиться ніби збоку – з різних ракурсів оглядаючи пройдений шлях, вилущуючи з нього безцінні перлини досвіду.

Факсиміле повісті «Художник»

У першій частині повісті, – а саме вона і є переважно автобіографічною, оповідач (у ньому легко вгадується художник Іван Сошенко, що перший «відкрив» Шевченка) розповідає про те, як випадок звів його з підлітком-кріпаком (в якому так само легко вгадується Тарас Шевченко), що виявив ознаки небуденного малярського хисту, і як складалася доля цього юнака далі. Всі наступні події (добре відомі тепер з усіх біографій Шевченка) подано, зрозуміло, в інтерпретації самого Шевченка, хоч і вустами оповідача-художника.

Особливу цінність становлять картини життя і навчання в Академії мистецтв, відомості та судження про видатних людей тієї доби, з якими молодому Тарасові випало щастя спілкуватися (зокрема характеристики Карла Брюллова, Олексія Венеціанова, Василя Жуковського), про друзів (Івана Сошенка, Василя Штернберга, Григорія Михайлова); спостереження з культурного і мистецького життя Петербурга, зрештою – численні міркування на теми творчості, рефлексії над видатними творами малярства й скульптури тощо, в яких розкриваються оригінальні естетичні погляди Тараса Шевченка часів навчання в Академії мистецтв, самостійність і сміливість його думки, вибагливість смаку, – якості, подиву гідні, коли йдеться про юнака кріпацької «школи».

Академія мистецтв у Петербурзі

Зустріч Т Шевченка з К Брюлловим

«Викуп Тараса Шевченка» (художник П. Сулименко)

Друга частина повісті, в якій розповідається про подальшу долю художника, його спроби здійснити свої мистецькі плани та влаштувати особисте життя. Художник захоплюється легковажною дівчиною і намагається перевиховати її, одружується з нею... та наступне божевілля, – зовсім відходить від автобіографізму (зберігаються лише деякі епізоди з життя Івана Сошенка, то Тараса Шевченка – тут вони «перемішані»); образ героя набуває позабіографічної узагальненості й символізує трагедію художника з кріпаків, інтелігента-ідеаліста в глухій до його поривань атмосфері кріпосницького суспільства. І хоч оповідач схильний бачити в божевіллі друга причини інтимного порядку: «Боже мій! Невже одна-єдина причина, це нещасне одруження, могло так раптово, так швидко знищити геніального юнака! Іншої причини не було. Сумне одруження!» – вся логіка його життя говорить про колізію ширшого порядку.

Зустріч Т Шевченка з І. М. Сошенком

В листі до оповідача Михайлов, один із цієї трійки друзів, пише про героя, що йому «не вдалася програма», і він «з відчаю одружився» на своїй молодій натурниці, яка завагітніла від гуляки-мічмана. Михайлов розцінює цю «безприкладну великодушність» як «безприкладну дурість». Можливо, в цій історії у перетвореному вигляді відбився якийсь спомин Тараса Шевченка про один із можливих варіантів його долі, яка все-таки пішла іншим шляхом – давні душевні травми можуть знаходити «очисний» вихід у мистецтво. 

У всякому разі, героїня цих епізодів, натурниця Паша, – це та, яка позувала Шевченкові для акварелі «Жінка у ліжку» і яку він «відбив» у Івана Сошенка, що стало причиною тривалого розриву між ними; «мічман» також реальна постать. Проте ця частина повісті не звужує діапазону роздумів про мистецьке й культурне життя, про людські вдачі та долі, – роздумів, що й становлять її нев’янучий зміст.

«Жінка в ліжку» (акварель Т. Г. Шевченка, 1839-1840)

 

Повість була вперше опублікована після смерті автора, всупереч його надіям і зусиллям на більш швидку публікацію в російській пресі. За життя Тараса Шевченка і російські, і українські автори сприйняли його твір – як і інші оповідання тюремного періоду – неприязно і відмовили йому в допомозі в їх поширенні. «Художник» вперше з’явився у пресі у 1887 році.

 

У 2024 році вийшло двотомне видання повістей Тараса Шевченка української. Переклад російськомовних прозових творів здійснила поетка, журналістка, перекладачка Марія Іванівна Чумарна.

До першого тому із назвою «І зберегти політ орла» увійшли «Автобіографія» Тараса Шевченка, поема «Тризна», повісті «Художник» та «Близнюки».

Другий том із назвою «Всемогутнє покликання» уміщає повість «Прогулянка із задоволенням та не без моралі», яку автор підписав псевдонімом Кобзар Дармограй, та «Щоденник» поета. Видання ілюстроване картинами Тараса Шевченка.

В наш час ці переклади допомагають сприймати прозу Тараса Шевченка не як чужу, а як частину української літературної спадщини.

 

Шевченко Т. Г. Повісті : Художник. Близнюки. Прогулянка із задоволенням та не без моралі / Т. Г. Шевченко ;[ перекл. з рос. М. Чумарна]. – Львів : Апріорі, 2015. – 320 с. : іл.

 

Боронь О. Повісті Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури : рецепції та інтертекстуальні зв’язки : монографія / Олександр Боронь. – Вид 2-ге. – Київ : Критика, 2015. – 160 с.

 

Дзюба І. Тарас Шевченко / Іван Дзюба. – Київ : ВД “Альтернативи”, 2005. – 704 с. ; іл. – (Сер. “Особистість і доба”).

 

Завжди сучасний: 210 років від дня народження Т. Г. Шевченка : наук. бібліогр. покажч. / Департамент культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культур. спадщини Одес. облдержадмін., Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М.  С.Грушевського; [відп. за вип. О.А.Булгакова]. – Одеса, 2025. – 280 с. : іл.

 

***

• Александрова Г. «Портрет» Миколи Гоголя і «Художник» Тараса Шевченка: загадка таланту і світу мистецтва / Галина Александрова // Дивослово. – 2006. – № 3. – С. 55-58. 

• Боронь О. Повісті Тараса Шевченка і романістика Вальтера Скотта: контактні зв’язки й типологічні паралелі / Олександр Боронь // Слово і Час. – 2012. – № 5. – С. 20-29. 

• Відоняк Н. Прототипи російських повістей Тараса Шевченка / Надія Відоняк // Дивослово. – 2007. – № 5. – С. 50-53 : іл. 

• Зарва В. Російські повісті «Близнюки», «Художник» Т. Шевченка крізь призму просвітницьких тенденцій / Вікторія Зарва // Укр. мова і літ-ра в школі. – 2010. – № 1. – С. 46-49. 

• Кирилюк З. Російські повісті Т. Шевченка (до історії створення) / Зінаїда Кирилюк // Слово і Час. – 2008. – № 3. – С. 25-32.

• Чик Д. Майстер і весталка: типологія образу фатальної жінки у повісті «Художник» Т. Шевченка та роман «The newcomes» В. М. Текерея / Денис Чик // Дивослово. – 2021. – № 9-10. – С. 53-59 : іл.

 

 

 

 Підготувала О. О. Бурлак, завідувачка відділу періодичних видань.

 

Гайдамаки — перший український історичний роман у віршах: 185 років з дня видання поеми Тараса Шевченка

 

«Все йде, все минає — і краю немає… Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля, — Ідіть, сини погуляйте, Пошукайте долі…».

Так поетичним словом Тарас Григорович Шевченко починає розповідь про найдраматичніші події XVIII століття, які відомі в історії під назвою Коліївщина  — козацько-селянське національно-визвольне повстання у Правобережній Україні у 1768—1769 роках, очолене запорожцем Максимом Залізняком та його найближчим сподвижником Іваном Ґонтою, сотником уманської надвірної міліції.

Тарас Шевченко вперше звернувся до історичного минулого України у поемах «Тарасова ніч» (1838) та «Іван Підкова»(1839), які увійшли до поетичної збірки «Кобзар» 1840 року. Видання 1841 року героїчної поеми «Гайдамаки» стало яскравим явищем та відкрило нову епоху в історії української літератури.

 

«Гайдамаки» (1841)

Тарас Григорович Шевченко почав працювати над поемою «Гайдамаки» близько 1839 року, під час навчання в Петербурзький Академії мистецтв. Ще до остаточного завершення поеми Тарас Шевченко знайомив з нею українських письменників у Петербурзі. Частину рукопису, нині не відому, він послав до Харкова письменнику та літературному критику Григорію Федоровичу Квітці-Основ'яненкові, який у листі до Шевченка від 22 березня 1841 року писав про своє та інших харків’ян захоплення Шевченковими віршами й заохочував його швидше публікувати поему: «”Гайдамаки” Ваші добра штука буде. Читав я декому з наших… Друкуйте швидше, лишень. Нехай Вам Бог помага».

Український письменник і видавець Євген Павлович Гребінка додатково включив перший розділ «Гайдамаків (без назви) до впорядкованого ним альманаху «Ластівка», рукопис якого з кількома іншими творами Шевченка (балада «Причина», вірші «Вітре буйний, вітре буйний!» і «Тече вода в синє море») вже перебував на той час у цензурі, про що свідчать дві дати цензурних дозволів на його титульній сторінці: 12 березня і 20 грудня 1840 року.  Альманах вийшов друком 1841 року.

 

Титульна сторінка альманаху «Ластівка». 1841 р.

 

Публікація поеми в «Ластівці» мала присвяту «Василю Ивановичу Григоровичу, на память 22-го апреля 1838 года». Це була дата звільнення Шевченка з кріпацтва, в якому брав активну участь Василь Григорович, мистецтвознавець та історик мистецтва, конференц-секретар і професор Петербурзької Академії мистецтв. Першодрук частини поеми супроводжувався також приміткою Євгена Гребінки: «Порадував нас торік Шевченко кобзарем, а тепер знов написав поему ”Гайдамаки” Гарна штука, дуже гарна…».

Намір опублікувати поему окремим виданням Шевченко висловив у вступі до неї ще в квітні 1841 року, але здійснювати почав його, через скрутні матеріальні обставини, лише наприкінці року. Не маючи коштів на видання Тарас Шевченко випустив передплатні квитки на майбутню книжку вартістю 5 карбованців асигнаціями, які поширював серед знайомих.

8 листопада 1841 року Тарас Григорович особисто подав рукопис поеми до Петербурзького цензурного комітету. З 11 листопада поема була на розгляді у цензора, який схвалив її до друку 29 листопада. 1 грудня 1841 року Тарас Шевченко забрав рукопис із цензурного комітету. Протягом грудня книжку було надруковано, але дозвіл на її випуск в світ цензор видав тільки 21 березня 1842 року. Це пояснюється цензурними причинами — забороною публікувати твори про народні повстання середини XVIII століття в Україні.

Тарас Шевченко у передмові до поеми писав: «Про те шо діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей; надрукованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого. Галайда вполовину видуманий, а смерть вільшанського титара правдива, бо ще є люди, котрі його знали. Гонта і Залізняк, отамани того кровавого діла, може виведені в мене не так, як вони були, — за це не ручаюсь. Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: «Коли старі люди брешуть, то й я щ з ними».

Гайдамацький рух виник на початку XVIII століття у зв’язку із загостренням економічного, політичного й національно-релігійного утиску українського народу польськими магнатами й шляхтою та католицьким духівництвом. Загони гайдамаків складалися переважно із селян та запорозьких козаків, а також дрібних ремісників, міщан.., які діяли здебільшого поодинці, дотримуючись тактики раптових нападів, але нерідко об’єднувалися, і в численні формування, розгортаючи тривалі наступальні та облогові дії.

Особливо значні гайдамацькі повстання 1734 і 1750 років охоплювали не лише Київщину та Поділля, а й Волинь, Білорусь, Галичину. Найвищого розмаху гайдамацький рух набрав під час масового повстання 1768 року, відомого під назвою Коліївщина.

 

Шевченко Т. Гайдамаки [Текст] : поема / Тарас Шевченко ; іл. худож. О. Г. Сластіона ; приміт. Л. Ф. Кодацької. — Київ : Дніпро, 1988. — 104 с., іл.

У поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки» щільно сплетені дві лінії: епічна (історичні події) і романічна (кохання Яреми та Оксани).

Ілюстрації українського художника-графіка Опанаса Георгійовича Сластіона (1855—1933) відтворено з репродукцій видання: Тарас Шевченко. Гайдамаки, 1886. Ілюстрації до поеми були створені впродовж 1883—1885 років.

 

Ілюстрація до поеми «Гайдамаки» (худож. Опанас Сластіон)

 

Шевченко Т. Гайдамаки [Текст] : поема / Тарас Шевченко ; іл. худож. Василя Касіяна.  — Київ : Молодь, 1964. — 104 с., іл.

Перші малюнки до поеми «Гайдамаки» український художник-графік Василь Ілліч Касіян (1896—1976) створив у 1918 році. Відтоді шевченківська тема стала однією з провідних в його творчості. На протязі майже сорока років майстер повертався до ілюстрування «Кобзаря». У 1964 році, у зв'язку з 150-ю річницею з дня народження Тараса Шевченка, за багаторічну подвижницьку працю, створення численних портретів, плакатів і ілюстрування п'яти видань «Кобзаря» Василеві Касіяну, першому серед художників, за створену ним «шевченкіану», присуджено Державну премію України імені Т. Г. Шевченка.

 

Ілюстрація до поеми «Гайдамаки» (худож. Василь Касіян)

 

Шевченко Т. Г. Гайдамаки [Текст] : [поема] / Тарас Шевченко. — Харків : Фоліо, 2013. — 288 с. — Миниатюр кн.

До книжки увійшли такі визначні поетичні твори Шевченка, як балади «Причинна» і «Тополя», драматична поема «Катерина», а також поеми «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки», присвячені визвольній боротьбі українського народу проти загарбників і поневолювачів.

 

«Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» (1844)

Незважаючи на схвальну оцінку поеми «Гайдамаки», надрукована книжка дуже повільно розходилася. 8 лютого 1843 року Тарас Шевченко продав майже весь її тираж (800 примірників) петербурзькому книгареві Івану Тимофійовичу Лисенкову разом із правом на перевидання «Кобзаря» 1840 року, про що видав йому зобов’язання, згідно з яким ні він сам, ні навіть ніхто з його спадкоємців не мав права їх друкувати. Звичайно, петербурзький книгар, крамниця якого була своєрідним літературним клубом, був свідком популярності молодого українського поета й художника.

Іван Лисенков вирішив перевидати «Кобзар» (1840), а тому вже 15 лютого 1843 року звернувся до Цензурного комітету і саме особисто до цензора Петра Олександровича Корсакова, який давав раніше дозвіл на видання першого «Кобзаря». На руках у Лисенкова була записка Тараса Шевченка до цензора, який хоч і скоротив свого часу перше видання «Кобзаря» на одну сторінку (дуже важливого тексту історичного значення), проте опублікував прихильну рецензію в одеському журналі «Маяк», де висловив своє захоплення поезією Шевченка.

27 лютого 1843 року цензор дав дозвіл на друге видання «Кобзаря». Маючи на руках дозвіл цензури на друге видання «Кобзаря» і нерозпродані 800 примірників поеми «Гайдамаки», Іван Тимофійович Лисенков вирішив скомпонувати їх в одній книжці, тобто зброшурувати в одній оправі. Таким чином з’являлося нове видання із опублікованих у 1840—1841 роках творів, яке було надруковане майже через півтора роки.

 

Титульний аркуш «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 року

1 вересня 1844 року в журналі «Современник» було оголошено про вихід у світ «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» Тараса Григоровича Шевченка. Це друга збірка творів Тараса Шевченка, до якої увійшли вісім поезій із першого «Кобзаря» (1840) та окреме видання поеми «Гайдамаки» (1841). До цієї збірки Тарас Григорович повертався після заслання, редагуючи власні тексти з метою підготовки видання творів у новій редакції під назвою «Поезія Т. Шевченка. том 1».

 

Шевченко, Тарас. Чигиринський Кобзар і Гайдамаки [Текст] : [Факсимільне відтворення видання 1844 року] / Тарас Шевченко ; упоряд. С. А. Гальченко. — Київ : КЛІО, 2014. — 272 с.

«Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» надрукували в друкарні Гінце влітку 1844 року, а квиток на випуск книжки підписував цензор Нікітенко, оскільки Корсаков помер 11 квітня 1844 року. Назву «Чигиринський Кобзар…» Тарас Шевченко обрав не випадково. Очевидно, йому хотілося ще раз нагадати читачеві, що Чигирин за часів гетьмана Богдана Хмельницького був центром політичного життя незалежної української держави.

 

«Кобзар» (1860)

1 серпня 1857 року закінчилося десятирічне заслання поета та художника Тараса Григоровича Шевченка. Він повертався через Астрахань, Саратов та Нижній Новгород, де надовго зупинився. Тільки 5 березня 1858 року Шевченкові було офіційно повідомлено про дозвіл на виїзд  до Петербурга.

Тарас Шевченко сподівався на нове видання своїх творів. 23 грудня 1858 року він подав до Петербурзького цензурного комітету примірник «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків», до якого додав також окреме видання поеми «Гамалія» (1844). Це викликало тривале офіційне листування про цензурний статус творів поета та можливість нової публікації. 28 січня 1859 року він отримав згоду на перевидання друкованих раніше творів з умовою, що їх буде заново піддано цензурному розгляду.

Шевченко подав цензорові замість друкованої книжки «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» рукописну збірку «Поезія Т. Шевченка. Том первий». Цей рукопис було виготовлено Тарасом Шевченком (за допомогою Івана Лазаревського, рукою якого переписано частину аркушів) наприкінці 1858 — на початку 1859 року з метою обійти цензурні перепони й опублікувати не лише ті твори, які вже друкувалися до арешту 1847 року, а й написані пізніше. Поема «Гайдамаки» містилася в цьому рукопису на 106—161 аркушах. 5 травня 1859 року рукопис потрапив на розгляд до Головного управління цензури, де взагалі відхилили його.  Але Тарас Шевченко отримав дозвіл на нове видання творів, написаних раніше.

Друкування нової збірки почалося 1860 року у друкарні Пантелеймона Куліша, який ще влітку 1858 року виявляв готовність бути видавцем Шевченкових творів. Тарас Григорович продовжував працювати над поемою «Гайдамаки», намагаючись удосконалити і покращити текст. Це була остання крапка у творчий історії поеми.

У січні 1860 року нова збірка «Кобзар» вийшла з друку і складалася вже з 17 написаних до заслання Тараса Шевченка поезій. На друкування було витрачено 1048 крб. 40 коп. Кошти для цього дав поету цукрозаводчик і меценат Платон Федорович Симиренко з умовою, що борг буде повернуто примірниками книжки. Характерною ознакою останнього прижиттєвого видання «Кобзаря» була блакитна оправа. Раритетний примирник «Кобзаря» 1860 року зберігається у зібранні Національного музею Тараса Шевченка у Києві. 

 

Шевченко Т. Г. Зібрання творів [Текст] : у 6 т. :  [вид. автент 1-6 тт. «Пов. зібрання творів у 12 т.»] / Тарас Шевченко ; [редкол. : М. Г. Жулинський (голова), В. С. Бородін, С. А. Гальченко [та ін.]]. — Київ : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : Поезія 1837—1847 / [упоряд. та комент. І. Д. Бажинова [та ін.] ; перед. слово І. М. Дзюби ; ред. тому В. С. Бородін]. — 2003. — 784 с. : портр.

Поетичні твори Тараса Шевченка, створені у 1837—1847 роках:  «Причина», «Тарасова ніч», «Катерина», «Перебендя», «Іван Підкова», «Думи мої, думи мої…», «Гайдамаки», «Мар’яна-черниця»,  «Гамалія»… 

Шевченко Т. Г. Усі твори в одному томі [Текст] / Тарас Шевченко ; [упоряд., провід. ред.-коректор Г. В. Латник ; відп. за вип. Т. П. Боброва ; худож. оформ. складено з творів Шевченка-худож.]. —  Київ : Ірпінь : Перун, 2007. —  824 с. : іл. — (Поетична  Поличка «Перуна»). —  Бібліогр. : с. 818. —  Тексти друкуються за сучас. правописом.

Вперше в історії української літератури в одному томі вміщено всю літературну спадщину великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка, автора творів, які принесли митцеві любов українського народу та обезсмертили його ім’я. 

Шевченко Т. Г. Кобзар [Текст]  / Тарас Шевченко ; [лінограв. В. Касіяна ; худож. Світлана Бялас]. — Тернопіль : Навчальна книга Богдан, 2022. — 960 с.   

Повне видання поетичних творів Тараса Шевченка. В оформленні книги використано ліногравюру Василя Касіяна.

 

Шевченко Т. Г. Кобзар [Текст] : до 20-річчя  незалежності України / Тарас Шевченко ; [упоряд. В. М. Валько ; передм.  Д. Донцов] ; іл. С. Караффи. —  Корбут. —  Львів : Каменяр, 2011. —  915 с.

У виданні вміщено поетичний доробок Тараса Шевченка, що супроводжується ілюстраціями видатної художниці Софії Петрівни Караффи-Корбут (1924—1996), створеними в середині 60-х років ХХ століття. Тексти поезій подаються за академічними виданнями творів поета.

 

Шевченко Т. Г. Кобзар [Текст] / Тарас Шевченко ; худож. В. Касіян ; [передм. О. Т. Гончара ; післямова  Я. П. Гояна; приміт.  В. Л. Смілянської ; упоряд. граф. матеріалу Я. П. Гояна, О. В. Касіян, М. С. Пшінки]. —  Київ : Веселка, 1998. —   486 с. : іл.

Вічна Книга буття українського народу — «Кобзар» — має багату й цікаву історію ілюстрування. Це подарункове видання якнайповніше репрезентує Шевченкіану Василя Касіяна (1896—1976), одного з найвидатніших українських графіків, чия подвижницька праця від ранньої юності до останнього подиху була освітлена любов’ю до Шевченка.

 

Література про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка

Дзюба І. М. Тарас Шевченко [Текст] : життя і творчість / Іван Дзюба. — Київ : ВД «Києво-Могилянська академія», 2008. — 720 с.

Праця Івана Дзюби «Тарас Шевченко» поєднує розповідь про життєвий і творчий шлях великого поета й художника з інтерпретацією його спадщини, аналізом конкретних творів та характерних мотивів поезії й прози в синхронному й діахронному вимірах. У цій праці, як і в попередніх, автор прагнув охопити весь обшир літературної та громадянської діяльності великого сина України в широкому історичному й естетичному контексті, розкрити центральне місце Шевченка в усьому національному житті, з’ясувати природу його магнетичної влади над поколіннями українців.

 

Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу [Текст] / [авт.-упоряд. Ю. Іванченко]. — Київ : Парлам. вид-во, 2018. — 432 с.

Тарас Григорович Шевченко — великий український поет, художник, попри тяжку долю, адже з 47 років життя він лише тринадцять був вільним, вирізнявся чуйною і доброзичливою вдачею. Він приятелював, дружив і спілкувався з багатьма сучасниками з різних верств тогочасного суспільства. Багатьом з них він присвятив свої твори, що складають перший розділ цієї книги. Також представлено епістолярну спадщину Т. Шевченка, уривок з автобіографічної повісті «Художник», листи, спогади друзів і знайомих про Кобзаря, в яких він постає як людина виняткової сердечності, толерантності, яка над усе любила свій знедолений народ і високо цінувала щирість і доброзичливість у взаєминах межи людьми. Нариси про сучасників, яким Шевченко присвятив свої твори, ілюстративний матеріал — малярські та графічні твори Шевченка та багатьох інших тогочасних митців, рідкісні фото та архівні матеріали допоможуть глибше сприйняти час, у який він жив і творив.

 

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя [Текст] / Олександр Кониський ; [вступ. ст. В. Смілянської]. — Київ : ВД «Кондор», 2019. — 620 с.

Талановитий письменник, історик, публіцист, критик Олександр Якович Кониський (1836—1900) залишив яскравий слід в український культурі ХІХ століття. Десять років свого життя він присвятив створенню книжки «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» — першої ґрунтовної біографії Тараса Григоровича Шевченка. Критичне осмислення витоків біографії Кобзаря, популярна, белетризована форма викладу привернули увагу сучасників Олександра Кониського і , безперечно, зацікавлять читачів сьогодні.

 

Шевченківська енциклопедія : Тарас Шевченко та його сучасники [Текст] : енциклопедія / [редкол. М. Г. Жулинський (голова), М. П. Бондар, О. В. Боронь [та ін.]. — Київ : Ліра-К, 2021. — 608 с.: іл.

Книжка складається зі стислих біографій друзів і знайомих Шевченка, його сучасників загалом, прямо чи опосередковано з ним пов’язаних. Реконструюються широке коло Шевченкового спіл- кування з однодумцями і близькими товаришами, контакти поета з посадовцями та іншими особами. В основу видання покладено відповідні статті шеститомної «Шевченківської енциклопедії»

***

• Вічний як народ: Сторінки до біографії Т. Г. Шевченка [Текст]  : навч. посіб. / [авт.-упоряд. О. І. Руденко, Н.Б. Петренко ; передм. І. М. Дзюба ; голов. ред. М. Тимошик ; ред. Л. Щербатенко ; худож. оформ. Є. І. Муштенка]. — Київ : Либідь, 1998. — 272 с.

• Історія української літератури [Текст] : у 12 т. / НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка ; [редкол. В. Дончик (голова) [та ін.]]. — Київ : Наук. думка, 2014. — Т. 4 : Тарас Шевченко / [авт. І. Дзюба ; наук. ред. М. Жулинський]. — 2014. —783 с.

• Куцевол О. М. Вивчення життя і творчості Великого Кобзаря через художню рецепцію літературної шевченкіани [Текст] : посібник / Ольга Куцевол. — Вінниця : ТОВ «Консоль», 2013. — 256 с.

• Панченко В. Шевченко зблизька [Текст] / Володимир Панченко. — Київ : Темпора, 2021. — 272 с. : іл.

• Симоненко Р. Г. Тарас Шевченко та його доба [ Текст] : док.-хрестом. висвітлення життя й діяльності видат. сина України та найближ. у часі спадкоємців і продовжувачів його справи І. Я. Франка, Лесі Українки, М. П. Драгоманова : у 3 т. — Т.1 / Р. Симоненко, В. Берестенко ; [худож.-оформлювач О. М. Іванова]. — Харків : Фоліо, 2013. — 495 с. : іл. — (Укр. та рос. мовами).

• Ушкалов Л. В. Тарас Шевченко [Текст] / Леонід Володимирович Ушкалов ; [худож.-оформлювач Є. В. Вдовиченко]. — Харків : Фоліо, 2015. — 122 с. — (Знамениті українці).

• Шляхами Великого Кобзаря [Текст] : атлас / [упоряд.  Л. М. Веклич, Н. О.   Крижова ; авт. текстів О. В. Білоконь (с. 78, 79), О. А. Бондаренко (с. 8— 16, 79),  В. В. Дзима (с. 78—79), О. В. Слободянюк (с. 18—86) ; худож.-оформл. О. Ю. Андрющенка]. — Київ : ДНВП «Картографія», 2013. — 88 с. : іл.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.