Щасливі кроки життя: 20 березня — Міжнародний День Щастя

 

«Щастя — це те чудове відчуття, коли все йде як треба, коли всі життєві віражі та нерівні краї досконало підходять один до одного. Впродовж цих, часто надто коротких, спалахів справжнісінького щастя всі думки у вашій голові узгоджено співіснують, і ви були б не проти, якби час завмер і ця мить була вічною…» (Мо Гавдат «Формула щастя»)

 

20 березня щорічно відзначається Міжнародний день щастя, проголошений Організацією Об’єднаних Націй 28 червня 2012 року. Ідея святкування надійшла з Королівства Бутан, що відоме своєю концепцією Валового Національного Щастя. Це поняття було введено в ужиток як неофіційна державна філософія Бутану четвертим королем цієї країни Джігме Сінг'є Вангчук в 1972 році. Свято покликане підкреслити важливість щастя як фундаментальної мети людства та необхідність врахування добробуту при оцінці економічного розвитку.

А як зупинити мить щастя… Про це мріяли люди ще в давнину та сподіваються і сьогодні… Цікаві ідей і практичні поради ви знайдете у книжках досвідчених фахівців:  Мо Гавдат «Формула щастя: спроектуй свій шлях до радості», Ґретхен Рубін «Проект Щастя» та Джон М. Готтман, Нен Сільвер «Сім принципів щасливого шлюбу».

Зворушливі історії літературних героїв дарують всесвітньо відомі письменники минулого і сучасності: Еміль Золя «Дамське щастя», Іван Франко «Украдене щастя», Аньес Мартен-Люган «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву», Дженні Колган «Маленька книгарня щастя».

 

Мо Гавдат «Формула щастя: спроектуй свій шлях до радості»

Мохаммед «Мо» Гавдат (1967) — американський комп'ютерний науковець, підприємець та письменник. Колишній комерційний директор компанії Google X. Саме тут розробляються окуляри доповненої реальності, безпілотні автомобілі та нейронні мережі. Щастя стало для Мо таким самим «авантюрним» проектом. Розбираючи цей проект на частинки, роздивляючись одну за одною проблеми, що заважають його втіленню, крок за кроком він показує, як можна радіти життю щохвилини — навіть тоді, коли воно завдає удару.

Немає значення, багатий ви чи бідний, високий чи низький, чоловік чи жінка, молодий чи старий. Немає значення, звідки ви родом, чим ви займаєтеся у життя, якою ви розмовляєте мовою або які пережили трагедії. Де б ви не були, ким би ви не були, ви хочете бути щасливим!

 

Гавдат, Мо.  Формула щастя : спроектуй свій шлях до радості / Мо Гавдат. — Київ : «Кі Фанд Медіа», 2018. — 384 с.

А що як щастя — не манна з неба, не філософська категорія й навіть не хімічний процес? Що вийде, коли подивитися на нього як на інженерний проект? Чи існує алгоритм, математична формула, що дозволяє самостійно побудувати своє щастя, незважаючи на зовнішні обставини? Так, каже автор цієї дуже логічної — і разом з тим неймовірно щирої й зворушливої книжки.

Ми думаємо про щастя як про пункт призначення, якого треба досягти, коли ж насправді в цьому пункті все тільки починається.

Чи було колись так, що ви шукали свої ключі, а врешті-решт зрозуміли, що вони весь цей час знаходилися у вашій кишені? Пам’ятаєте, як ви розчищали робочий стіл, шукали під канапою і що довше не могли їх знайти, то сильніше засмучувалися? Ми займаємося тим самим, коли силкуємося шукати щастя «десь там», а, по суті, щастя там, де воно було завжди: в нас самих, як особливість базової конструкції нашого виду.

Озирніться на ваш власний досвід. Воскресіть у пам’яті часи, коли вас ніщо не дратувало, ніщо не хвилювало, ніщо не засмучувало. Часи, коли ви були щасливі, спокійні та розслаблені. Справа в тому, що для щастя ви не потребуєте приводу. Вам не потрібна перемога вашої команди на світовому чемпіонаті. Вам не треба великого просування по службі, або побачення, або яхти з вертолітним майданчиком. Все, чого ви потребуєте — ніяких підстав бути нещасливим. Іншими словами: щастя — це відсутність нещастя, щастя — це ваш стан за замовчуванням… 

 

Ґретхен Рубін «Проект Щастя»

Ґретхен Крафт Рубін (1965) — відома американська письменниця, блогерка, лектор. Авторка біографічних книжок про Вінстона Черчилля і Джона Кеннеді, а також кількох бестселерів New York Time про щастя, звички й людську природу, серед яких «Краще ніж до того», «Проект Щастя», «Щасливіше вдома». У світі продано понад 2 млн друкованих та електронних примірників її книжок. Досліджуючи щоденні звички людей, у своїх книжках вона пропонує цікаві ідей і практичні поради, що поєднують новітні дослідження, давню мудрість і її власний досвід, про те, як зробити своє життя кращим.

 

Рубін Г. Проект Щастя / Ґретхен Рубін ; пер. з англ. Анатолія Сатана. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. — 368 с.

«Проект Щастя» — це певний ключ до змін у вашому житті. Відкриває його підготовчий етап: ви розкладаєте по поличках усе, що дарує вам радість, задоволення, почуття власної значущості, а що — почуття провини, гнів, нудьгу чи сум. За ними іде другий етап — це ухвалення рішень: ви визначаєте конкретні кроки, покликані зробити вас щасливими. І вже після цього настає найцікавіша стадія — втілення задуманого у життя.

Одного дощового дня в міському автобусі Ґретхен Рубін запитувала себе: «Чого я хочу від життя?». І зрозуміла, що передовсім хоче бути щасливою. Так незвично було роздумувати над щастям, але вона вирішила присвятити цілий рік Проекту Щастя, який змінить її життя. І дійшла простої істини: працюючи над собою щодня, згідно плану, ви маленькими кроками наблизитеся до своїх мрій, здобудете на цьому шляху впевненість у собі, підтримку і визнання близьких вам людей.

«Проект Щастя» — це книга ідей, яка синтезує тисячолітню мудрість та наукові дослідження, практичні поради та безцінний досвід жінки, яка, схоже, зрозуміла, що маленькі життєві зміни приводять за собою великі. От лише кожному варто вирішувати, що саме обрати і записати у свій проект, аби, зреалізувавши його, відчути себе по-справжньому щасливим.

 

Джон М. Готтман, Нен Сільвер «Сім принципів щасливого шлюбу»

Джон Мордехай Готтман (1942) — американський психолог, почесний професор Вашингтонського університету, відомий своїми дослідженнями стабільності шлюбу та передбачення розлучень. Почесний професор з питань психології Вашингтонського університету. Разом із Джулі Шварц-Готтман є співзасновником і керівником Інституту Готтмана. У 2007 році був визнаний одним з 10 найвпливовіших психотерапевтів останньої чверті минулого століття.

Нен Сільвер — авторка, блогерка й журналістка, колишня головна редакторка журналу Health. У своїх статтях досліджує тематику стосунків і здоров’я, а також сучасні проблеми виховання дітей.

Написання «Сім принципів щасливого шлюбу» ґрунтується на дослідженні, що дістало підтримку з боку Національного інституту психічного здоров’я і Департаменту наукових досліджень у галузі поведінкових наук.

 

Готтман, Дж. М. Сім принципів щасливого шлюбу / Джон М. Готтман, Нен Сільвер ; пер. з англ. О. Голуб. — Харків : Віват, 2021. — 336 с. — (Серія «Саморозвиток»).

Джон Готтман здійснив революцію в аналізі й прогнозуванні шлюбу, у межах експерименту спостерігаючи за звичками подружніх пар. Він окреслив сім принципів, які допоможуть проаналізувати й зміцнити стосунки під час кризи. Автор пропонує: поглиблювати дружбу, яка лежить в основі будь-якого шлюбу; посилювати власні «мапи кохання»; зберігати любов і захоплення партнером; повертатися обличчям одне до одного, а не бігти геть; давати партнерові змогу керувати ситуацією; завжди знаходити вихід із глухого кута; формувати спільне бачення. Результати одного з досліджень свідчать, що 63 відсотки чоловіків і жінок, які прочитали «Сім принципів щасливого шлюбу», визнали: завдяки цим рекомендаціям їхній шлюб змінився на краще.

У книжці ви знайдете пояснення, важливі доповнення й переглянуті ідеї щодо чинників, які спричиняють стреси й напруження в житті сучасних пар. Для кожного принципу були розроблені анкети (з високими показниками надійності й достовірності), тож ви самотужки зможете оцінити стан того чи того аспекту у ваших стосунках, а також нові й перероблені вправи, спрямовані на їх покращення. Ці вправи були ретельно перевірені в роботі з багатьма парами на семінарах в Інституті Готтмана й під час сеансів сімейної терапії, проведених спеціалістами інституту.

Однією із сильних сторін представленого в «Семи принципах щасливого шлюбу» підходу є його універсальність — можливість застосування на різних етапах стосунків. Ця книжка для неодружених, які прагнуть «дорожнього випробування» стосунків до будування тривалого союзу. Ця книжка для тих, хто вже побудував тривалі стосунки і прагне зміцнити їх і захистити те, що має. «Сім принципів щасливого шлюбу» допоможуть зберегти зв'язок між партнерами, котрі проходять крізь докорінні зміни й суттєві проблеми в житті. Виконання рекомендацій, поданих на сторінках книжки, допоможе шлюбу, що опинився в суттєвій небезпеці.

***

Еміль Золя «Дамське щастя»

Еміль Золя (1840—1902) — відомий французький письменник-натураліст, критик і політичний активіст. Вершиною його літературної творчості став цикл із двадцяти романів — «Ругон-Маккари» (1871—1893). Кожен роман циклу є самостійним твором, проте всі разом вони складають цілісну «роман-епопею» з широкою панорамою життя Франції 1850—1870-х років.

Еміль Золя задумав «Ругон-Маккарів» як «природну і соціальну історію» родини, що розгалужується на дві гілки — законних Ругонів та позашлюбних Маккарів. На сторінках романів письменник детально змальовує різні прошарки французького суспільства часів Другої імперії: від низів — життя паризьких нетрів, робітничих кварталів і селянства — до вищих щаблів — світу фінансистів, політиків і аристократії.

«Дамське щастя» — одинадцятий і найвідоміший роман з циклу «Ругон-Маккари» завжди популярного Еміля Золя. Вперше був опублікований 1883 року. У романі зображено з дивовижною експресивністю становлення сучасної роздрібної торгівлі, усі пастки, які вона вправно розставляє на легковірних покупців в універсальних магазинах.

І водночас це зворушлива історія палкого, відданого, ніжного, сором’язливого, цнотливого і несамовито гордого кохання простої продавчині з провінції до власника та директора великого і розкішного магазину, прообразом якого ще й досі можна помилуватись, відвідавши паризький універмаг «Printemps».

І, звичайно, і тло, і один з головних героїв роману — сам Париж, його перебудова, прощання з запліснявілою давниною, відкриття просторів майбутнього.

 

Золя, Еміль. Дамське щастя : роман / Еміль Золя ; пер. з фр. П. Таращука. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2021. — 408 с.

Під пером письменника оживають картини життя Парижа кінця ХІХ століття. «Деніз ішла пішки з вокзалу Сен-Лазар, потяг із Шербура привіз її туди разом із двома братами, цілу ніч їм довелося просидіти на твердій лаві вагона третього класу. Тримала за руку Пепе, а Жан ступав позаду, всі троє були втомлені дорогою, розгублені й перелякані серед широкого Парижа, задирали носа до будинків і запитували на кожному перехресті, як пройти на вулицю Мішодьєр, де жив їхній дядько Бодю. Але, вийшовши нарешті на площу Гайон, дівчина з подиву аж зупинилася…

Усі троє так і прикипіли до землі… На розі вулиць Мішодєр і Нев-Сент-Огюстен стояв магазин новинок, вітрини якого спалахували яскравими барвами серед лагідного й блідого жовтневого дня… цей магазин, на який так несподівано натрапила, ця величезна, як на неї, споруда, підносила серце, сповнювала захвату, схвилювала, зацікавила, дівчина забула про все інше. На зрізаний грані будинку, яка виходила на площу Гайон, високі двері, скляні геть усі, сягали проміж прикрашених позолотою вигадливих візерунків аж до другого поверху. Дві алегоричні постаті, дві усміхнені жінки з голими, закинутими назад шиями, розгортали вивіску: «Дамське щастя». Потім тягнулись вітрини, уздовж вулиці Мішодьєр і вулиці Нев-Сент-Огюстен, де займали, крім будинку на розі, ще чотири будинки, два праворуч і два ліворуч, недавно придбані та опоряджені. То був комплекс, що видавався Деніз безкінечним, зникав у перспективі, з вітринами на першому поверсі і дзеркальними шибками другого поверху, за якими видніло все внутрішнє життя різних відділів. Угорі одна мадемуазель, убрана в шовк, гострила олівець, а дві інші коло неї розкладали оксамитові манто…

Деніз і далі поринала в думки перед розкладкою коло центральних дверей. Тут просто неба, на вулиці, на самому тротуарі, громадилися дешеві товари, то була спокуса дверима, добрі нагоди, що зупиняли клієнтів, які проходили повз… Про дядька Бодю вже і забули. Навіть Пепе, не пускаючи руку сестри, широко розплющив очі. Екіпаж змусив усіх трьох покинути середину площі, і вони машинально пішли по вулиці Нев-Сент-Огюстен, ступали вздовж вітрин і зупинялися перед кожною розкладкою…

Але надто вже їх затримала остання вітрина. Там була виставка шовків, сатинів і оксамитів, де тканини пишалися витонченим і немов живим асортиментом, найніжнішими квітковими відтінками… Саме там на протилежних краях вітрини, стояли колосальні стоси двох шовків, на які магазин мав право виняткової власності: «Паризьке щастя» і «Золота шкіра», вишукані товари, які мали здійснити революцію в торгівлі новинками…».

 

Іван Франко «Украдене щастя»

Іван Якович Франко (1856—1916) — видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч. Творча спадщина Івана Франка багата й різноманітна. Усього за життя письменника окремими книгами і брошурами з’явилося понад 220 видань, у тому числи більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Його перу належать 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів, 18 збірок малої прози, 10 творів великих прозових жанрів.

Вершинним твором Івана Франка стала драма з сільського життя в п’яти діях «Украдене щастя». Вперше надрукована 1894 року в журналі «Зоря» (№ 9, с. 202 – 207; № 10, с. 225 – 227; № 11, с. 250 – 252; № 12, с. 276 – 280). Окремим виданням п’єса вийшла того ж року у Львові. За життя письменника було здійснено три окремих видання п'єси (друге — Львів, 1901, третє — Київ, 1909).

Відправною точкою до написання твору стала «Пісня про шандаря», яку записала приятелька Франка Михайлина Рошкевич у 1878 році в селі Лолині Долинського повіту. Драматичний сюжет «Пісні» вразив Івана Франка і  невдовзі він створив драму, яка спочатку була названа «Жандарм», але перейменована в «Украдене щастя».

 

Франко І. Я. Украдене щастя : [збірка творів] / Іван Франко ; худож.-оформлювач Б. П. Бублик. — Харків : Фоліо, 2005. — 415 с. — (Укр. класика).

Творчість талановитого майстра слова Івана Франка представлена не тільки драматичними творами, а й легкими та ніжними віршами про кохання, дружбу, про вічні проблеми добра і зла. До книжки увійшли твори: поема «Мойсей», драма «Украдене щастя», повість «Перехресні стежки», а також вірші зі збірок «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій ізмарагд».

Іван Франко написав драму «Украдене щастя» на конкурс, що був оголошений 18 березня 1891 року. Письменник подав п'єсу на конкурс наприкінці вересня. У січні 1893 року драма була відзначена другою премією і рекомендована для постановки. Про величезний успіх драми свідчить той факт, що на другій виставі глядачі влаштували авторові бурхливу овацію, а молодь піднесла йому на сцені лавровий вінок.

Драматичний конфлікт у п’єсі зав’язується довкола трьох персонажів — Анни, Михайла Гурмана і Миколи Задорожного. Анна щиро покохала такого самого, як і вона, бідного парубка Михайла, мріяла с ним одружитися, бути щасливою. Та брати, щоб не віддавати сестрі належну їй частку спадщини, розлучили молодих…

 

Аньес Мартен-Люган «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву»

Аньєс Мартен-Люган (1979) — сучасна французька письменниця, психолог. Авторка бестселеру «Щасливі люди читають книжки і п'ють каву», виданого в 2013 році.  У 2014 році вийшла друга книжка письменниці — «Щастя в моїх руках». У 2015 році вийшло продовження роману «Щасливі люди читають книжки і п'ють каву» під назвою «Закохані в книги не сплять поодинці».

 

Мартен-Люган, Аньес. Щасливі люди читають книжки і п’ють каву : роман / Аньес Мартен-Люган ; пер. з фр. Леоніда Кононовича. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. — 160 с.

«Щасливі люди читають книжки і п’ють каву»  — про життя, поділене на «до» і «після», про самотність, надію, любов і віру в себе. Це сумна і красива історія жінки, яка після загибелі коханого чоловіка і доньки втрачає сенс існування. Але героїня роману заново вчиться жити, кохати, відчувати.

«Відколи ж я не ходила цими вулицями?... П’ять хвилин мені вистачило, щоб сягнути вулиці В’єй-дю-Тампль. Моєї вулиці. Колись я тут проводила весь свій час на терасах, у крамничках і галереях, а тоді — у власній кав’ярні. Тут я завжди почувалася щасливою…  Ішла проїжджою частиною, щоб не обходити кляті стовпи. Усе мене дратувало — навіть смаковиті пахощі теплого хліба з колись улюбленої крамниці.

Ходу я сповільнила тільки перед кав’ярнею «Люди». Вже рік ноги моєї там не було. І от я зупинилася на тротуарі навпроти, не сміючи навить зиркнути на вітрину… Хтось випадково пхнув мене, і я мимоволі глянула на свою літературну кав’ярню. Ця невеличка вітрина з дерев’яною рамою, двері з внутрішнім дзвоником, ця назва, яку я сама вигадала шість років тому… «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву»… Все це нагадувало мені про Колена і Клару…». Діана вирішує поїхати на кілька місяців до Ірландії. «І ось я тут. Тут, у Малрані. Перед котеджем, який винайняла, лиш раз кинувши оком на оголошення. Довелося проїхати всеньке місто та битий шлях біля берега, щоб дістатися до краю своїх мандрів…».  Як вплине ця мандрівка на її подальше життя…

 

Дженні Колган «Маленька книгарня щастя»

Дженнi Колґан (1971) — сучасна популярна шотландська авторка романів-бестселерів, серед них історія «Маленька книгарня щастя».

«У цій книжці немає присвят, тому, що всю її присвячено тобі, мій читачу. Усім моїм читачам. Адже йдеться в ній про читання та книжки і про те, як ці речі змінюють наше життя, — і, в цьому я переконана, завжди на краще. А ще це книжка про те, як воно — переїжджати та починати все спочатку (мені довелося не раз робити і те, й друге), і про те, як місце проживання впливає на наше самопочуття, і чи схожа справжня закоханість на ту, що описана в книгах. А ще в ній є трохи про сир, тому що в місцевості, куди я перебралася, виробляють чудовий сир, і я тільки те й роблю, що його їм. І про собаку Петрушку. Про те найбільше в цій книжці розповідається про книжки, тому що Ніна Редмонд, головна героїня, мріє відкрити власну книгарню».

 

Колган, Дженні. Маленька книгарня щастя : роман / Дженні Колган ; пер. з англ. Олеся Сандига. — Київ : РІДНА МОВА, 2021. — 344 с. — (Серія «Авторська серія»).

Бібліотеку, в якій багато років працювала Ніна, розформовують. Дівчина втрачає улюблену роботу, що є сенсом її життя — адже вона не уявляє себе без книжок. Що робити? Боротися за місцем під сонцем, напитуючи вакансії бібліотекаря в натовпі таких самих шукачів? А може, набратися сміливості та нарешті спробувати втілити давню мрію — відкрити власну пересувну книгарню? І можливо, десь за рогом на Ніну чекають нова домівка, нові друзі та навіть кохання всього її життя… Разом із героїнею роману Дженні Колган «Маленька книгарня щастя» читач порине в хвилюючу атмосферу щоденних змін, знайомств і свят, яких здавалося, годі було сподіватися в маленькому шотландському містечку.

«Стоячи на вершині пагорба, дівчина озирала довкілля. Краєвид лежав, мов на долоні.  Сіруватими плямами виділялися сусідські села зі старовинними кам’яними будиночками, а просто перед нею розкинулося зелено-жовто-брунатна долина, яка тягнулася аж до моря з білими баранцями піни. Відчуття було неймовірне. Ніна вдихнула на повні груди і відчула, як опустилися напружені плечі, випросталася шия. Здається, вона досі ходила, втягнувши голову у плечі…

Вдивляючись у далечінь, Ніна намагалася чесно проаналізувати своє життя. Звідси все бачилося особливо чітко, дихалося легше, довкола не було натовпів людей… Ніна, щойно життя поверталося якимось не тим боком, брала в руки книжку. Книги втішали її, коли ставало сумно, підтримували, коли було самотньо. Латали розбите серце і давали надію в найбільшій скруті.

Проте хоч як не хотілося визнавати, книги — то не справжнє життя. Ніні вдавалося залишатися осторонь від усього цілих тридцять років. Проте зараз реальність насувалася зі швидкістю поїзда, і з нею треба було щось робити. Хоч якось реагувати… Можна помилитися, а тоді виправити помилку. Але якщо нічого не робити, то й виправляти буде нічого. І залишиться тільки шкодувати, що так промарнувала життя.

Ніна раптом усвідомила, що в цьому є сенс… Дівчина дивилася на долину, на маленькі села, в яких жили своїм неквапним життям люди, які не дбали про тренди, ні за чим не гналися, нікуди не пнулися, — і речі для неї наповнювалися новим смислом…».

Підготували: С.А. Морозова, О.А. Конопко, К.В. Бондарчук.

5 книг з історії, етнографії та мистецтва: видання від Українського інституту книги

 

Розмаїття цікавих та пізнавальних книжок від Українського інституту книги:

Академік Академії мистецтв України Тетяна Кара-Васильєва у праці «Казимир Малевич та вишивка авангарду» досліджує процеси формування різноманітних художних напрямів у мистецтві на початку ХХ століття в Україні. Саме у цей час професійні художники звернули увагу на вишивку, як на найбільш виразний вид декоративного мистецтва;

Письменники Остап Українець та Катерина Дудка у книзі «Діло діточе. Як наші предки були маленькими» повертаються на сто чи двісті років у минуле, щоб розповісти про побут, звичаї та традиції українського народу. А допомагають їм п’ятеро героїв, які належать до різних етнічних груп та живуть у двох різних державах наприкінці ХІХ століття; 

Книжка «Таємні місії ОУН» та ЇЇ автор історик Григорій Рій на основі розсекречених архівів відтворює історію діяльності Організації українських націоналістів (ОУН) у роки Холодної війни. Метою українського національно-визвольного руху було встановлення та розвиток Української соборної самостійної держави;

Доктор історичних наук Олександр Лисенко, автор праці «”Православний фронт” гібридного протистояння», розкриває складні та драматичні сторінки співіснування Православної церкви в Україні з різними політичними режимами від доби Української революції 1917—1921 років до сучасності.

Завдяки Марії Сердюк та її книжці «Що ми знаємо про Харків?» ви відправитися в мандрівку тінистими вуличками, парками, скверами та музеями Харкова. Відвідаєте знамените кафе «Кристал», найвідомішу кондитерську крамницю «Ведмедик» та дізнаєтеся про видатних людей міста видуманих легенд.

 

Тетяна Кара-Васильєва «Казимир Малевич та вишивка авангарду»

Тетяна Валеріївна Кара-Васильєва (1941) — провідна фахівчиня у галузі народного та образотворчого мистецтва України. Дослідниця українського мистецтва (вишивка, гаптування), історії декоративного мистецтва та народних промислів. Популяризаторка творчості майстрів народного мистецтва України. Доктор мистецтвознавства (1994), академік Національної академії мистецтв України, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України. Членкиня Національної спілки художників України (1980) та Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1990). Заслужена діячка мистецтв України (2007). Лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (2012).

Впродовж  своєї наукової діяльності Тетяна Валеріївна опублікувала близько 450 статей у вітчизняній і зарубіжній пресі з питань теорії та практики народного мистецтва. 18 наукових і науково-популярних книг, підручників та посібників. Вона є співавторкою 130 колективних монографій і наукових збірників.

 

Кара-Васильєва Т. Казимир Малевич та вишивка авангарду [Текст] / Тетяна Кара-Васильєва. — Київ : Мистецтво, 2025. — 112 с. : іл. — Укр. мова.

У виданні розповідається про унікальне творче співробітництво провідних митців авангарду — Казимира Малевича, Олександри Екстер, Любові Попової, Ніни Генке-Меллер та народних майстрів Ганни Собачко-Шостак, Василя Довгошиї, Євгена Пшеченка. Вони співпрацювали у кустарних артілях, організованих у маєтках Анастасії Семиградової  в селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії  (нині Веселинівка, Броварський р-н Київської обл.) та Наталії Давидової у селі Вербівка Кам’янського повіту Полтавської губернії (нині Черкаський р-н Черкаської обл.).

Наприкінці ХІХ — початку ХХ століття на відродження давних традицій народного мистецтва, передовсім вишивки, надихнулися видатні жінки, подвижниці української культури, які сповідуючи любов до України, захопилися збиранням візерунків, організацією музеїв, колекціонуванням вишивок, виданням альбомів народних орнаментів.

Значну колекцію вишивок влаштувала у своєму родинному маєтку Михайлівці Лебединського повіту (нині село Михайлівка Сумського р-ну Сумської обл.) Варвара Капніст. Перший приватний музей старожитностей організовує в Лубнах (Полтавська обл.) Катерина Скаржинська. Свої колекції вони активно експонують на численних виставках ,беруть участь в організації та підготовці матеріалів до археологічних з’їздів, які були важливими для збирання старожитностей краю.

Анастасія Семиградова 1910 року відкриває в Скопцях Вище початкове училище, де навчалися діти, які мали талант до вишивання, ткацтва, малювання. І саме з цього училища вийшли видатні народні майстрині Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк та багато інших не менш талановитих майстринь.

У 1910 році дружина власника маєтку у Вербівці Дмитра Львовича Давидова, дочка меценатки і організаторки художнього промислу в Україні Юлії Миколаївни Гудим-Левкович, випускниця Київського художнього училища Наталія Михайлівна Давидова (Гудим-Левкович) створила майстерню «Вербівка», яка стала центром, де здійснювалася творча взаємодія художників авангарду й народних майстрів.

Там реалізовували свої ідеї і супрематисти. Вербівка була не просто одним з українських кустарних центрів, вона була унікальною лабораторією  авангардного мистецтва. 1914 року Наталія Давидова запросила для художнього керівництва свою товаришку Олександру Екстер, яка познайомила її з Казимиром Малевичем та іншими авангардистами свого часу. Саме це стало поворотним моментом у діяльності рукодільної майстерні — було започатковано перехід на нові засади авангардного мистецтва.

У 1915 році утворюється художнє товариство «Супремус», а в 1916 році Казимир Малевич остаточно його очолює. В об’єднання увійшли авангардно налаштовані митці, широко відомі на той час радикальні художники, ескізи яких народні майстрині у Вербівці втілювали в матеріал, створюючи супрематичні вишивки.

Співпраця народних майстрів і художників авангарду, що так плідно виявилась у майстернях сіл Скопці й Вербівка, була яскравим, але дуже коротким епізодом в історії вишивки. Під час революційних подій першої чверті ХХ століття загинула колекція малюнків і вишивок, було знищено майстерні у цих осередках, а основні натхненниці й організаторки справи – Олександра Екстер і Наталія Давидова – емігрували. Творення авангардних вишивок повністю припинилося, їх викреслили з історії і вилучили з контексту світового мистецтва. Співпраця народних майстрів і художників авангарду лишилася втраченою парадигмою ХХ століття.

У книзі вперше в українському мистецтвознавстві здійснено аналіз стилістики вишивки авангарду. Публікуються зображення ескізів вишивок, віднайдених в музеях, приватних колекціях, а також ілюстрації відновлених творів.

 

Остап Українець, Катерина Дудка «Діло діточе. Як наші предки були маленькими»

Остап Віталійович Українець (1994) — письменник і перекладач, засновник та автор YouTube-каналу «Твоя підпільна гуманітарка»

Дудка Катерина (1996) — перекладачка, редакторка, співзасновниця YouTube-каналу та видавництва «Твоя підпільна гуманітарка».

 

Українець О. Діло діточе. Як наші предки були маленькими [Текст] / Остап Українець, Катерина Дудка. — Харків : Віват, 2025. — 144 с. — (Серія «Оберіг»).

Ця книжка — перша в невеличкій серії «Оберіг», яка розповідає про культуру і життя наших предків. Вона відкриває світ обрядів, слів і речей, які колись здавались звичними на Гуцульщині й Буковині, Поліссі, Поділлі й Наддніпрянщині.

Її герої — п’ятеро дітей, які належать до різних етнічних груп та живуть у двох різних державах наприкінці ХІХ століття. Ми подивимось, якими були дитинство і підліткові роки наших прапрабабусь і прапрадідусів, чим вони відрізнялися від нашого сьогодення. Разом із цими героями — можливо, навіть вашими земляками — прогуляємося життям пересічної людини від її народження до одруження. А ще, звісно, спробуємо побачити, як п’ять абсолютно різних життів можуть бути дуже схожими — завдяки традиціям, що об’єднували нас усіх.

Історія бере початок від перерізання пуповини бабою-повитухою і закінчується кількома гучними українськими весіллями. Автори поєднують художню оповідь із етнографічним матеріалом і показують, як традиції формувались під впливом місця, віри, мови й родинного ладу, якими різними вони були і як урбанізація впливала на трансформацію соціальних ролей.

«Діло діточе» — це не ностальгія за минулим, а спроба його зрозуміти. Прочитавши, ви побачите, як жили ваші прапра — і, можливо, впізнаєте в них щось своє.

 

Григорій Рій «Таємні місії ОУН»

Григорій Євгенович Рій — історик, викладач. Заступник директора ННІ «Академія вчительства» Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Працював у Київській міській організації «Меморіал» імені Василя Стуса та аналітичному центрі «ОсвітАналітика» Київського університету імені Бориса Грінченка.

Його дослідницький шлях почався ще в студентські роки на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Саме тоді він зацікавився історією ОУН і УПА. Згодом особливу увагу приділив постаті Ярослава Стецька та українській еміграції в період Холодної війни.

У 2018 році захистив докторську дисертацію в Українському Вільному Університеті в Мюнхені. А вже у 2021 році його дослідження вийшло друком у вигляді монографії «Нарис історії Антибольшовицького блоку народів» — першої повної роботи про цю організацію..

 

Рій Г. Таємні місії ОУН. Міжнародна діяльність у часи Холодної війни [Текст] / Григорій Рій. — Київ : Віхола, 2025. — 240 с. — (Серія «Наукпоп»).

Чи могли українські націоналісти впливати на міжнародну політику під час Холодної війни? Як і навіщо іноземні розвідки планували співпрацю зі Степаном Бандерою, керівником Служби безпеки ОУН Миколою Лебедем, Андрієм Мельником та Ярославом Стецьком?

Ця книжка про маловідомі спроби ОУН здобути міжнародну підтримку в боротьбі за українську незалежність за допомогою таємних операцій і дипломатії.

Історик Григорій Рій розповідає про спроби оунівців представити Україну на міжнародній арені, розкриваючи деталі окремих операцій. На основі розсекречених архівів ЦРУ, британської розвідки та ГДА СБУ зокрема автор відтворює історію міжнародної діяльності ОУН у роки Холодної війни. У хронологічній послідовності викладено епізоди співпраці з розвідками США та низки європейських країн, а також описано участь діячів ОУН у світових антикомуністичних мережах.

 

Олександр Лисенко «”Православний фронт” гібридного протистояння»

Олександр Євгенович Лисенко (1955) — історик, публіцист, освітянин, громадський діяч. Доктор історичних наук (1999), професор (2005), член-кореспондент НАН України. Заслужений діяч науки і техніки України (2006). Завідувач відділу воєнно-історичних досліджень Інституту історії України НАН України. Член правління Національної спілки краєзнавців України. Автор та співавтор понад 500 публікацій з військово-історичної, історико-релігійної проблематики, соціальної історії та воєнної антропології.

 

Лисенко О. «Православний фронт» гібридного протистояння [Текст] / Олександр Лисенко . — Київ : Кліо, 2025.  — 256 с.

У книзі розкриваються складні та драматичні траєкторії співіснування Православної церкви в Україні з різними політичними режимами в широкій історичній ретроспективі та в умовах сучасної російсько-української війни.

Автор простежує неодноразові спроби унезалежнення від московського церковного центру і непростий шлях до набуття автокефального статусу. Висвітлює різні грані ситуації в українському православ’ї у процесі розбудови суверенної державності в Україні.

Для усіх, хто цікавиться історією та сучасністю українського православ’я, міжконфесійними та церковно-державними відносинами.

 

Марія Сердюк «Що ми знаємо про Харків?»

Марія Сердюк (1986) — письменниця, журналістка. Навчалася в Харківському національному університеті імені Василя Каразіна. Авторка дитячих пізнавальних книжок про життя Коко Шанель, Чарлі Чапліна, Стіва Джобса, Волта Діснея, Ілона Маска, Арнольда Шварценеггера, Миколу Леонтовича.

У цікавій доступній формі Марія Сердюк розповідає дітям історію становлення української гастрономії у книзі «Смачна історія України». Її книга  «Ням! Готують діти» — 25 покрокових рецептів із простими поясненнями, детальними фото та секретними порадами.

Нова книжка Марії Сердюк «Що ми знаємо про Харків?» — це «інакша» історія про Харків від часів його заснування й до сьогоднішніх днів. Харків — друг, вчитель чи навіть перша любов. Авторка веде діалог з рідним містом крізь призму дружних та душевних розмов та показує обличчя одного з найбільших міст України.

 

Сердюк М. Що ми знаємо про Харків? [Текст] / Марія Сердюк. — Київ : «Агенція «ІРІО», 2025. — 128 с., іл.

Ця книжка буде цікавою для дітей та дорослих. Що ми знаємо про Харків? Це місто видуманих легенд, науки й освіти, парків і скверів, смачної їжі, мистецтва, музеїв та чудових людей.

Є безліч легенд про Харків, і ніхто не знає, яка з них правдива! Найвідоміша легенда про козака Харька, який в середині XVII століття на правому березі річки заснував невеличкий хутір. Місцевість виявилася настільки вдалою і придатною для життя, що незабаром хутір розрісся і виникло ціле поселення, яке отримало назву на честь свого засновника — Харків. А скільки тих легенд взагалі? Харків усміхається сонячними променями, що зненацька визирають серед хмар і дощу…

Життя та діяльність видатного вченого-енциклопедиста, винахідника, освітнього та громадського діяча Василя Назаровича Каразіна припали на кінець XVIII — першу половину XIX століття. А ви знаєте, що з його ініціативи 1805 року був заснований Харківський університет, який став осередком національного культурного відродження, і створене Філотехнічне товариство (1811) для поширення  досягнень науки, техніки й розвитку промисловості в Україні.

За проєктами архітектора Олексія Миколайовича Бекетова у Харкові побудовано понад 40 громадських і житлових споруд: будинки юридичного інституту (1892), корпуси сільськогосподарського інституту (1907—1912), банку (1932)...  У 1905—1907 роках у співавторстві з скульптором Іваном Андреолетті  Бекетов створив пам’ятник видатному вченому Василю Каразіну, який зараз розташований біля входу до Харківського університету.

Відомий художник Гамлет Зіньківський — жива легенда Харкова. Побачити його наживо, тим паче під час роботи, — так само круто, як зустріти десь у метро супергероя з голлівудського блокбастера. Малювати на вулицях міста він почав у 2007 році. Стріт-арт Гамлета відрізняється графічною манерою виконання і присутністю характерних авторських текстів. У наші дні його вуличне мистецтво переплітається із посіченими осколками стінами та змушує перехожих замислитись…

А скільки музеїв у Харкові, заради яких варто приїхати в місто? У Харкові, який є другим культурним центром України, налічується кілька десятків музеїв: Харківський історичний музей, Художній музей, Літературний музей, Музей природи, Приватний музей міської садиби, Музей видатних харків'ян імені К. І. Шульженко… і навіть Музей керамічної плитки та сантехніки, присвячений керамічним виробам і сантехніки та їх історії.

Легендарна «Білочка»… Якщо ви народилися й виросли в Харкові, ви точно куштували це смачне морозиво в одному із найстаріших закладів міста — кафе «Кристал». Про нього точно знає більшість харків’ян. По-перше, кафе розташоване в самому серці міста — парку Шевченка. А по-друге — тут смачно годують.

А де можна купити у Харкові найсмачніші у світі вафельні трубочки з какао, зефір у шоколаді та цукерки «Сонячний віночок»? Завитайте до найвідомішого кондитерського магазину — «Ведмедик». Історія крамнички розпочалася 1900 року, коли кондитерська лавка відкрилася в центрі міста під вивіскою «Жорж Борман». Цукерки від Жоржа були дійсно смачними. За свою продукцію Борман навіть отримав золоту медаль Всесвітньої виставки кондитерських мистецтв в Парижі.  У 20-роках ХХ століття магазин перейменували на «Жовтень». А після Другої світової війни він отримав нову назву — «Кондитерські вироби на Тевелєва». Лише 1974 року — нинішню назву «Ведмедик».

Наприкінці книги Марія Сердюк пропонує цікаві подорожі Харковом на вихідні: «Гамлет», «Бекетов», «Сім чудес Харкова».  А якщо вас раптом спіткає негода,  зверніть увагу на скарби музеїв міста… 

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.