5 книг про відомого та невідомого Івана Франка: до 170-річчя від дня народження

 

«Великий письменник, невтомний працівник, каменяр поступу непохитний був разом і просто хорошою, сердечною, товариською людиною, і це до пошани перед діячем додавало ще втіхи особистого єднання. Це був… гора-чоловік, що вивершувавсь незмірно над усім навкруги, але того сам не помічав і ще менш давав свою перевагу відчути кому іншому…» (Сергій Єфремов, літературознавець)

 

Видатний класик української літератури Іван Якович Франко (1856—1916)  понад сорок років працював на терені української й світової літератури та науки. Творча спадщина Івана Франка багата й різноманітна, яка нараховує близько 4000 літературних, публіцистичних та наукових творів. Як поет він створив шедеври лірики, філософські, історичні, соціально-побутові поеми. Його перу належать повісті, оповідання, казки, що становлять цілу епоху в історії української художньої прози. Велике місце у творчості Івана Франка посідають переклади українською мовою творів близько 200 авторів із 14 мов світу. Усього за життя митця окремими книгами і брошурами з’явилося понад 220 видань, у тому числи більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів.

Іван Якович був всебічно обдарованою та надзвичайно працьовитою людиною. Він створив ряд монографій, розвідок, статей із давньої і нової української та зарубіжної літератур, з фольклористики, етнографії та історії театру. Активно виступав як літературний критик і публіцист. У творчому доробку вченого праці у галузі економіки, історії, філософії, соціології, психології, які є величезним внеском у розвиток науки. В історії української видавничої справи Іван Франко відомий як професійний видавець і редактор періодичних та неперіодичних видань. Франко був дійсним і почесним членом наукового Товариства імені Шевченка.

Визначною подією у культурному житті України стало видання творів Івана Франка у п’ятдесяти томах (1976—1986), здійснене Інститутом літератури імені Т. Г. Шевченка Академії наук України за участю Інститутів філософії, економіки, історії Академії наук, Львівського державного університету імені Івана Франка. До унікального видання увійшло чимало нових, раніше не друкованих, матеріалів з архіву письменника. На сьогодні це найповніше зібрання творів Івана Яковича Франка.

1981 року заснована Премія імені І. Я.Франка Національної академії наук України за видатні роботи в галузі філології, етнології та мистецтвознавства. 2015 року — Міжнародна премія імені Івана Франка. Надається за наукові відкриття, здобутки та заслуги науковців світу у галузі україністики та соціально-гуманітарних наук. Премія вручається щороку 27 серпня — у день народження Івана Яковича Франка.

10 жовтня 1940 року у Львові відбулось урочисте відкриття  Літературно-меморіального музею Івана Франка у будинку письменника, де він мешкав у 1902—1916 роках. Серед експонатів — прижиттєві видання творів Франка,  рукописи, найповніша колекція оригінальних фотографій письменника, його сім'ї, друзів, знайомих, газети, журнали, які він видавав та в яких публікував свої твори. 23 серпня 2011 року указом Президента України Львівському літературно-меморіальному музею Івана Франка надано статус національного.

Не високо мудруй,

Але твердо держись,

А хто правду лама,

З тим ти сміло борись!

Не бажай ти умом

Понад світом кружить;

А скоріш завізьмись

В світі праведно жить.

(Іван Франко)

 

Цікаві факти з літературної діяльності Івана Франка

Іван Франко розпочав і завершив свою літературну діяльність саме як поет. Його поетична спадщина налічує понад 1000 віршів, 10 поетичних збірок та півсотні поем… Його перший вірш «Великдень року 1871», присвячений пам’яті батька Якова-коваля, на жаль, не зберігся. Натомість до нашого часу дійшли написані у четвертому класі Дрогобицької гімназії, найраніші віршовані спроби Франка  — «Опись зими» та «Опись святого Вечера». Поетичними акордами увінчався й фінал земної одіссеї письменника. Кілька останніх віршів Івана Яковича були написані у лютому 1916 року — «Сусід», «Із театру італійської війни», «Ще не пропало», «Зоні Юзичинській», «Ще не близько весна…», «Приємний вид». Іван Франко писав про любов до життя, про швидкоплинність часу та неможливість затримати його стрімку бистрину...

Як відомо, перший опублікований вірш Івана Франка, учня Дрогобицької гімназії — «Народні пісні (Сонет)», побачив світ 1874 року у львівському студентському журналі «Друг» під псевдонімом «Джеджалик». Згодом, уже будучи студентом Львівського університету, недавній дебютант друкував свої твори (поезії, критичні статті, фольклорні записи…) здебільшого під цім загадковим псевдонімом. На думку відомого франкознавця Богдана Тихолоза, ще будучи учнем Дрогобицької гімназії, Франко захоплювався героїкою української минувшини і прибрав собі ім’я легендарного козацького полковника Филона (Пилипа) Джеджалика (Джалалія) — видатного українського військового діяча й дипломата XVII століття, одного з найближчих і найвірніших сподвижників Богдана Хмельницького у Національно-визвольній війні 1648—1654 років, його особистого друга і свого часу першої особи після великого гетьмана.

Повість «Захар Беркут» — найвідоміший художній твір Івана Яковича Франка на історичну тему. Певним поштовхом до написання повісті було оголошення львівським часописом «Зоря» літературного конкурсу на кращий твір з сучасного життя, а ще краще з історичного минулого народу. Повість «Захар Беркут» написана за півтора місяця, з 1 жовтня до 15 листопада 1882 року, і подана Іваном Франко на конкурс. Опублікована у часопису «Зоря» за 1883 рік і в цьому ж році вийшла окремою книгою у «Друкарні Товариства ім. Шевченка» (Львів).

У 1891 році в часописі «Зоря» почали з’являтися невеликі чудові вірші під спільною назвою «Зів’яле листя». Ішли вони в одному, другому і в третьому числі, і ніде не було підписано імені автора. Це викликало в тодішньої суспільності зацікавлення, заговорили про нового, надзвичайно талановитого поета. Читали вірші з найвищим захопленням і нетерпляче очікували нового числа «Зорі» й нових віршів. Тільки з кінцем року, коли було розіслано передплатникам зведений річний зміст журналу, читачі прочитали ім’я автора віршів — Іван Франко. А в 1896 році у Львові була видана книжка «Зів’яле листя: Лірична драма І. Франка». Звичайно Іван Якович описував свої враження, свої переживання й свої страждання, які розкрилися у поезії «Тричі, мені являлася любов». Іван Франко пережив три глибокі кохання до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської, кожне з яких знайшло вияв у творчості поета. Збірка складається з трьох частин, або «жмутків», в яких оспівано глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання.

Вершинним твором Івана Франка стала драма з сільського життя в п’яти діях «Украдене щастя», яку він написав на конкурс, що був оголошений 18 березня 1891 року. Письменник подав п'єсу на конкурс наприкінці вересня. У січні 1893 року драма була відзначена другою премією і рекомендована для постановки. Про величезний успіх драми свідчить той факт, що на другій виставі глядачі влаштували авторові бурхливу овацію, а молодь піднесла йому на сцені лавровий вінок. Вперше драма надрукована 1894 року в журналі «Зоря». Окремим виданням п’єса вийшла того ж року у Львові. Відправною точкою до написання твору стала «Пісня про шандаря», яку записала приятелька Франка Михайлина Рошкевич у 1878 році в селі Лолині Долинського повіту. Драматичний сюжет «Пісні» вразив Івана Франка і  невдовзі він створив драму, яка спочатку була названа «Жандарм», але перейменована в «Украдене щастя». Літературний шедевр упродовж усієї своєї сценічної історії справляв на публіку велике враження і збирав багато глядачів.

Поему «Мойсей» Івана Франка дослідники вважають набутком усього творчого життя письменника, його знаменитим поетичним епілогом. Літературна історія «Мойсея» складна і довготривала.  У 1904 році Франко побував в Італії, де його вразив шедевр італійського скульптора Мікеланджело — мармурова скульптура біблійного пророка Мойсея (Рим, базиліка Сан П’єтро ін Вінколі). Це стало своєрідним поштовхом до написання поеми, над якою Іван Якович працював з січня до липня 1905 року. Славнозвісний пролог до поеми народився спонтанно, за день чи за ніч, а можливо, навіть за одну годину. Це глибокий філософський твір про майбутнє українського народу.

У колі українських енциклопедистів кінця ХІХ — початку ХХ століття особливе місце належить Іванові Франку. У 1906 році на прохання відомого в Європі славіста, професора Будапештського університету О. Ашбота Іван Якович написав енциклопедичну статтю «Українці», призначену для угорської літературної енциклопедії. Видавець поставив перед ним таке завдання: «Йдеться про те, щоби ви подали для широкої публіки картину літературних прагнень українців, написавши її доступно і при тому добірною мовою».  Франко блискуче з цим упоровся: науково обґрунтував самобутність української літератури, виклав цілу скарбницю цінних думок, які лежать в основі його історичного підходу до явищ письменства, розглянув нові імена, виокремив як закономірності, так і особливості розвитку української літератури, а головне  — переконливо й аргументовано заперечив твердження російської імперської історіографії про «спільну спадщину». Спадщина ця, на глибоке переконання Івана Франка належить лише українському народові.

 

Учитель і поет, виховник, будівничий, що,

Було для нього кожне слово чином, кожне — ділом,

Не музам дань складав і не собі співав, а щоб

Шляхи майбутнього в мету спрямувати сміло…

(Богдан-Ігор Антонич «Франко»)

 

«Твоїми говоритиму устами…». Іван Франко в контексті свого часу»

«Твоїми говоритиму устами…». Іван Франко в контексті свого часу» (автор-упорядник Михайло Гнатюк) — це фундаментальне документально-епістолярне та літературознавче видання, присвячене життєвому шляху та оточенню Івана Яковича Франка. Книга об'єднує маловідомі документи, спогади сучасників, листування та унікальні фотографії Івана Франка і його найближчого соціокультурного середовища, розкриваючи його постать на тлі суспільно-політичних процесів кінця XIX — початку XX століття.

 

«Твоїми говоритиму устами…». Іван Франко в контексті свого часу / авт.-упоряд. Михайло Гнатюк ; худож. оформл. І. В. Женченка. — Київ : Парлам. вид-во, 2021. — 600 с.

Доля відвела Івану Франкові неповних 60 років життя. Та за ці роки вчений, письменник, громадський і політичний діяч зробив стільки скільки не зробив жоден з його нащадків і наступників. Спадщина Івана Яковича Франка становить більше 100 томів оригінальних художніх, наукових, публіцистичних творів і перекладів.

Постать Івана Франка стала широко знаною в Європі в 90-х роках ХІХ — на початку ХХ століття, вона асоціювалася з усією українською культурою того часу. Важко знайти в Україні, небагато знайдемо і у світі, особистостей, котрі мали б таке широке коло друзів, приятелів і співробітників, яке мав Іван Франко. Небагато є тих, хто залишив після себе такий великий архів і таке обширне листування. Але не так багато серед цих людей тих, хто ділив з ним радість перемоги, гіркоту невдачі, хто у хвилю зневіри подав йому руку допомоги. І мемуарні свідчення чи фотографії тих, з ким зустрічався Каменяр, мають для дослідників особливе значення.

Серед його знайомих були — видатний письменник Михайло Коцюбинський, етнограф і фольклорист Володимир Гнатюк, вчений-історик Михайло Грушевський, педагог і літературознавець Василь Щурат, письменниця Олена Пчілка та поетеса Леся Українка, маестро Микола Лисенко, письменник і мовознавець Борис Грінченко, етнограф і антрополог Федір Вовк, видатний сходознавець Агатангел Кримський…  — інтелектуальний потенціал української культури кінця ХІХ — початку ХХ століття. 

 

«Спогади про Івана Франка»

Книга «Спогади про Івана Франка» (упорядник Михайло Гнатюк) — це фундаментальна збірка спогадів сучасників, рідних, колег та громадсько-культурних діячів про життя і діяльність Івана Яковича Франка.

Гнатюк Михайло Іванович (1947) — український вчений, філолог-україніст, історик та теоретик літератури, літературознавець, доктор філологічних наук, голова Міжнародної асоціації франкознавців. За заслуги у розвитку франкознавства нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2006). Автор 360 наукових праць, серед яких 6 монографій та 4 підручники: «Літературознавчі концепції в Україні ІІ пол. ХІХ — поч. ХХ ст.» (2002), «Іван Франко і проблеми теорії літератури» (2010), «Спогади про Івана Франка» (2011),  «Історія української літературної критики (ХІХ — поч. ХХ ст.) (2013)…

 

Спогади про Івана Франка / упоряд., вступ. ст., прим. Михайла Гнатюка. — 2-ге вид., доп., перероб. — Львів : Каменяр, 2011. — 814 с.

У виданні найбільш повно, в порівнянні з попередніми збірниками, представлено спогади широкого кола громадських і культурних діячів Західної України й Наддніпрянщини кінця ХІХ —  початку ХХ століття, рідних і знайомих Івана Франка, у яких міститься багатий і цікавий матеріал про життя та діяльність великого Каменяра.

Зацікавлять сучасного читача спогади Гната Хоткевича, раніше не знані мемуарні матеріали про Івана Франка, написані колишнім учасником літературного гуртка «Молода муза» Володимиром Бірчаком,. Один із маловідомих сьогодні українських церковних діячів Йосип Застирець згадував свої старання про присудження Івану Франкові Нобелівської премії з літератури. Окрему групу мемуарних свідчень складають спогади тих, хто знав Івана Франка в побуті, щоденному приватному житті у Львові.

Відомий літературознавець Сергій Єфремов згадував як він вперше побачив Івана Франка: «Франко!.. Аж ось коли зрозумів я, який то був доктор… Франко!.. Перед мене стояла, привітно всміхаючись, маленька, навіть занадто маленька постать… рудуваті з сивиною вуса, густий заріст на лицях і глибокі сірі розумні очі… Так такий то Франко! Я уявляв його собі зовсім іншим — високим, ставним, з широкими, дужими плечима. І оцей маленький чоловічок у довгому, до п’ят пальті, такий ординарний з вигляду — мав бути мій велет Франко?!..

Серед завжди трохи манірних і з нахилом до пози галичан Франко вирізнявся отією повною відсутністю всякої пози і фрази, як і відрізнявся од загалу своїм костюмом — вишиваною сорочкою серед пишних комірців і краваток, стареньким, приношеним убранням, смушковою шапчиною серед церемонних циліндрів… Тим-то до нього й тягло так усіх приїжджих з України, і він нам здавався своїм. З ним було легко, нецеремонно, хороше.

Цей енциклопедист, що знав багато і знав по-справжньому, ніколи не висловлювався категорично, щоб прибити розмовника своїм авторитетом; догматичних ноток просто бракувало в його голосі… Не любив Франко і панувати в розмові, використовуючи свою очевидну перевагу. Умів не тільки говорити, але вмів — і це головніше, бо трапляється так рідко — умів і слухати…».

 

Тамара Гундорова «Невідомий Іван Франко»

Тамара Іванівна Гундорова (1955) — українська літературознавиця і культурологиня. Докторка філологічних наук, професорка, головна наукова дослідниця Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (з 2022 року), член-кореспондентка НАН України (з 2003 року). Нагороджена премією НАН України імені Івана Франка (2005).

Авторка численних публікацій і книг, у яких подано новітні теоретичні інтерпретації (постмодерністські, постколоніальні, гендерні, психоаналітичні) знакових явищ вітчизняного письменства. Основна проблематика її праць — переходи нової свідомості початку XX століття, «післячорнобильська бібліотека» як метафора українського постмодернізму на зламі XXI століття, меланхолія, популярна культура і кіч.

«Невідомий Іван Франко. Грані Ізмарагду» — відома наукова праця Тамари Гундорової, випущена київським видавництвом «Либідь» у 2006 році. Книга поєднує вибрані тексти Івана Франка та глибокі аналітичні коментарі про маловідомі сторони його творчості.

 

Гундорова Т. Невідомий Іван Франко : Грані Ізмарагду / Тамара Гундорова. — Київ : Либідь, 2006. —360 с. : іл.

Хто перечитує 50--томне видання творів Франка, окрім якогось десятка фахівців? Який образ Франка створюється у школах і університетах? Що відомо, окрім патріотичної риторики про Франка широкому загалові людей? Ці та інші питання цікавили Тамару Гундорову, коли вона задумувала цю книгу. Літературознавиця показала у книзі різного Франка, в усьому багатстві й різноманітності його стилів, мотивів, наукових та творчих зацікавлень.

Культурний і цивілізаційний міф про Каменяра — письменника-робітника — Іван Франко свідомо творив на основі власного життя, і цей міф назавжди залишився в національно-культурній свідомості й перекрив собою іншу постать Франка — як митця, «обранця долі, великого й оригінального в доброму і злому, у щасті і в стражданні», «творця нових напрямків».

У книзі «Невідомий Іван Франко : Грані Ізмарагду» подаються вибрані твори письменника, які супроводяться розлогими статтями-коментарями про основні аспекти культурної феноменології Франка. В центрі уваги — символічна автобіографія письменника, гностичні колізії творчості, культурний синтез, натурфілософія і антропологія Івана Франка.

Вперше в українському літературознавстві розглядається цілісність культурного, філософського й художнього мислення Івана Яковича Франка та описуються основні поняття етико-естетичного універсуму митця, його культурні символи, маски та образи. Найвідомішим символом себе самого, який Франко створив, став образ каменярів. У цьому образі Франко закодував дуже суттєві для його культурософії ідеї.

 

Богдан Тихолоз «Франко як текст: Досліди і досвіди»

Тихолоз Богдан Сергійович (1978) — відомий український літературознавець, франкознавець, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка (з 2017 р.). Заслужений працівник культури України (з 2025 р.). Публіцист, блоґер, співавтор науково-просвітницького інтернет-проекту ФРАНКО: НАЖИВО / FRANKO: LIVE © (разом із Наталею Тихолоз).

Автор понад 200 наукових праць різних жанрів, упорядник та науковий редактор низки видань, голова редакційної колегії Наукового вісника Національного музею Івана Франка. Сфера наукових зацікавлень — франкознавство, теорія та історія української літератури, філософії та публіцистики, психологія творчості.

Книжка Богдана Тихолоза «Франко як текст: Досліди і досвіди» — це проміжний підсумок його багаторічних студій над різними проблемами життя і творчості Івана Франка. Понад сотня різножанрових текстів (статей, рецензій, оглядів, полемічних виступів, інтерв’ю тощо), написаних та опублікованих за останні 25 років (1996—2021), об’єднана не тільки оригінальною авторською концепцією, а й свідомою настановою на системну розбудову інтегрального франкознавства: мультидисциплінарного, багатожанрового, поліметодологічного, а воднораз заснованого на надійному джерельному й фактологічному фундаменті.

Видання, адресоване не лише літературознавцям-філологам, а й гуманітаріям суміжних галузей та широкому колу зацікавлених читачів. Дослідницька праця узагальнює індивідуальний дослідницький досвід «стереометричного» фахового читання різножанрових творів письменника, мислителя, публіциста, його «зовнішньої» та «внутрішньої» біографії, контекстів та інтертекстів його драматичної життєтворчості.

 

Тихолоз Б. Франко як текст : Досліди і досвіди / Богдан Тихолоз ; післямова Данила Ільницького. — Львів : Простір М. (Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка), 2021. — 992 с. — (Серія «Бібліотека Дому Франка». Вип. 10).

Автор праці упевнений: Іван Франко прагнув бути не пошанованим, «відсвяткованим» чи тим паче звеличеним, а прочитаним, почутим і зрозумілим.

Юний Іван Франко, після закінчення Дрогобицької гімназії з похвальним свідоцтвом зрілості,1875 року вступив до філософського факультету Львівського університету, де вивчав насамперед класичну філологію та українську мову й літературу. Але він іще не знав, що за рік видасть свою першу поетичну збірку «Балади і розкази» та опублікує першу повість «Петрії і Довбущуки», редагуватиме популярний журнал та стане місцевою знаменитістю.

Не знав, що за два роки з добропорядного австрійського громадянина, здібного молодика з великими перспективами, раптом стане в’язнем австрійської тюрми, а вийшовши з неї — через  довгих, нестерпно довгих дев’ять місяців, — відчує себе вигнанцем, ізгоєм, втратить перше найсильніше кохання та ускладнить подальшу академічну та політичну кар’єру. Іван Франко не знав, що за кілька десятиліть його йменуватимуть «великим Каменярем», «галицьким Шевченком» та «українським Мойсеєм». А через століття Львів називатимуть його містом — містом Івана Франка.

Він знав тільки, що не має, на кого розраховувати, окрім себе самого. І що прагне стати собою. Випростатись на повний зріст, розправити крила — і летіти вперед настрічу незнаному, але такому звабливому майбутньому — «Настрічу сонцю золотому…».

Композиція книги «Франко як текст: Досліди і досвіди» складається з двох частин. У перший — «Досліди» — систематизовано франкознавчі студії аналітичного та узагальнювально-синтетичного характеру. Відповідно до їхньої проблематики, їх згруповано у вісім розділів. Друга частина — «Досвіди» — властиво є кристалізацією суб’єктивного досвіду пошуку істини у франкознавстві  — завше неповної і часто непевної. Йдеться радше про діалог досвідів — свого й чужого — у пізнанні, осмисленні та популяризації феномену Івана Франка.  

 

Наталя Тихолоз «Великдень у Франків. Дух і смак традицій»

Наталя Тихолоз (1978) — українська літературознавиця, франкознавиця; директорка Інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка (з 2023 р.). Співавторка і головна редакторка науково-просвітницького інтернет-проєкту ФРАНКО: НАЖИВО / FRANKO: LIVE © (разом із Богданом Тихолозом). Кандидат філологічних наук (з 2004), старший науковий співробітник (з 2010). Докторантка кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка (з 2023). Членкиня Національної спілки журналістів України (з 2014), Наукового товариства імені Шевченка (з 2016).

Авторка понад 170 праць різних жанрів (монографій, статей, тез, повідомлень тощо), упорядниця та публікаторка архівних матеріалів, текстів класичного письменства, публіцистики та мемуаристики.

 

Тихолоз Н. Великдень У Франків. Дух і смак традицій / Наталя Тихолоз. — Львів : Апріорі, 2025. — 208 с. : іл.

Ця ошатна книга — незвичний погляд на біографію одного з творців української ідентичності. Нестандартний жанр — культурологічна студія з гастрономічним додатком — дає змогу розповісти про живого Івана Франка без пафосу і глянцю, в інтер’єрі рідного дому, у колі родини, немовби зустрітися з ним віч-на-віч за святковим столом, щоб розкрити його особистість, світогляд і цінності крізь призму культури святкування Великодня. Воскресіння Христове постає не тільки як величне свято, a як символ єдності поколінь і перемоги життя над смертю. У розділі «Смаки Великодня: страви з фамільного зшитка» подано рецепти великодніх страв з архіву родини Івана Франка.

Свята в родинному домі — завжди незабутні. Це ті приємні миттєвості життя, що дарують відчуття сімейної гармонії, індивідуальної захищеності, взаємної опіки. Свята відтворюють якусь особливу атмосферу теплоти і задушевності, а також стають невичерпним джерелом позитиву і веселощів, світлих емоцій і приємних спогадів.

Великдень у сім’ї Івана Франка було прийнято святкувати разом у сімейному колі, бо ж, як і Різдво, це було свято родинного збору. Франки зазвичай святкували Великдень або вдома, у Львові, або на батьківщині Івана Франка, В Нагуєвичах. Часом на Великдень сім’я виїжджала на гостинну також і до інших галицьких сіл, священики з яких гостинно запрошували Франків до себе на свята.

В останній тиждень перед Великоднем прибирали і прикрашали помешкання, писали писанки, пекли паски та готували усілякі смакоти. У розділі «Смаки Великодня: страви з фамільного зшитка» подано рецепти великодніх страв з архіву родини Івана Франка: «Мікдалова баба», «Українська баба на сметанці», «Калач із шафраном», «Паска святкова», «Торт із грецьких горіхів», «Торт з палених мікдалів», «Пиріг баби Зені», «Пляцок зі сливками»…

Ця книга про життя і неперервність традиції, яка пропри війни, голодомори, геноциди, щоразу стимулює нас як націю до нового відродження. На прикладі великодньої історії Івана Франка і його нащадків можемо відстежити тяглість народної традиції родинного збору через покоління.

Книги — морська глибина:

Хто в них перне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить

(Іван Франко)

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.

«Князь – Козак»: до 510-ї річниці від народження Дмитра Вишневецького – засновника першої (Хортицької) Запорозької Січі

 

Князь Дмитро Вишневецький (Байда) (точна дата народження невідома, історики називають як 1516, так і 1517 рік).

Дмитро Вишневецький зробив першу серйозну спробу створити постійне укріплення на Запорожжі, яке б служило міцною опорою для всього козацтва, намагався зробити з нього політичну силу, з якою б рахувалися сусідні держави і уряди.

Його життя – це буремна драма про відважного лицаря, який кинув виклик степовим ордам та турецькому султану.

Сходження князя: від волинських замків до Дикого Поля

• Народився на Волині в родовому гнізді Вишнівцях у знатній родині православних князів.
• 1551 рік: Король призначив його старостою у прикордонні міста Черкаси та Канів.

 

Вишневецький палац, родове гніздо знаменитої династії

Народження Хортицької фортеці

• 1553–1554 рр.: На власні кошти та з допомогою вільних козаків збудував замок-фортецю на невеликому острові Мала Хортиця посеред дніпровських порогів.

 

Походи та дипломатичні маневри

• 1556–1557 рр.: Очолив походи козаків на татарські фортеці Іслам-Кермен та вглиб Криму.
• 1558–1561 рр.: Шукаючи союзників проти турецької загрози, служив московському царю Івану Грозному, ходив походами на Дон та Азов.

 

Трагічний фінал у Стамбулі

• 1563 рік: Вирушив у похід на Молдовське князівство, де точилася боротьба за владу. Через зрадництво і поразку під Сучавою потрапив у турецький полон.
• Вересень 1563 року: За наказом султана князя привезли до Стамбула і стратили шляхом повішання на гак за ребро.

За легендою, навіть умираючи на гаку, гордий Байда три дні сміявся в обличчя ворогам і лаяв їхню віру, таким чином навіки увійшовши в народні думи як безсмертний символ козацької незламності.

 

Анотаційне панно вулиці Байди Вишневецького у Черкасах

Пам’ятник на острові Хортиця

Поштова марка 1997 року

Стінопис у Черкасах

 

Атлас історії України / упоряд. Д. В. Ісаєв ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Картографія, 2012. – 147 с. : іл., мапи. – (Програма «Українська книга»). – Бібліогр.: с. 146–147.

Вишневецький Дмитро 56

Атлас репрезентує віхи історії України з давніх часів до сьогодення. Видання містить чимало археологічних карт, карт історико-економічного змісту, карт з історії культури, населення тощо. Кожна сторінка тематичних блоків складається з трьох частин: однієї або кількох карт; коментаря, що тлумачить просторову локалізацію історичних подій, зображених на карті; ілюстративного матеріалу.

 

Велика історія України від найдавніших часів : [у 2 т.] / зі вступом І. Крипякевича ; зладив М. Голубець. – Київ : Глобус, 1993.

Т. 2 : Київ, 1993. – 398, [2] с.

Двотомник охоплює величезний період історії українського народу — від найдавніших часів. Історію було видано у Львові 1935 року обмеженим тиражем – 1,5 тис. прим. З того часу не перевидавалася. Чимало розділів висвітлюють події і факти, які відсутні у роботах М. Грушевського, Дм. Дорошенка, М. Костомарова, М. Аркаса та інших.

 

Дмитро Байда-Вишневецький [Текст] // Історія України в особах : IX–XVIII ст. / В. Замлинський, І. Войцеховська, В. Галаган та ін. – Київ : Україна, 1993. – С. 185-193.

Олег, Ольга, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Данило Галицький, Северин Наливайко, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Григорій Сковорода – такий далеко не повний перелік осіб, про які йдеться в науково-популярній книзі, – першому виданні в сучасній літературі, що висвітлює значення особистості в процесі історичного розвитку України з часів її народження й до XVIII ст.

 

Дмитро Байда-Вишневецький (р. нар. невід. – 1563) [Текст] / Я. Федорук // Історія України в життєписах князів та гетьманів : посібник для учнів. – Тернопіль : Навчальна книга, 1999. – С. 22-23 : іл.

Дане видання є коротким викладом основних біографічних відомостей про князів та гетьманів України X–XVIII століть. Виклад ведеться в загальноісторичному контексті, що дозволяє краще зрозуміти роль особистостей в історичному розвитку.

 

Дмитро Байда-Вишневецький в боротьбі проти турок і татар [Текст] / / Історія України : джерельний літопис / упоряд. В. І. Червінський, М. І. Обушний, Т. Ю. Горбань та ін. ; за ред. В. І. Червінського та М. І. Обушного. – Київ : Дирекція ФВД, 2008. С. 126-127 : іл.

Вміщено документи і матеріали, які висвітлюють найважливіші події в історії України з найдавніших часів до сьогодення, методику їх використання та інші дидактичні матеріали.

Подано найрізноманітніші типи джерел: уривки з літописних свідоцтв, юридично-правових документів, генеалогічних таблиць княжих династій, фольклорних матеріалів, історико-географічних карт із праць відомих істо­риків, спогадів учасників подій, свідчень іноземців.

 

Дмитро Вишневецький [Текст] // Історія України в особах : Литовсько-польська доба / О. Дзюба, М. Довбищенко та ін. ; упоряд. і авт. передм. О. Русина та ін. – Київ : Україна, 1997. – С. 76-84.

Литовсько-польська доба в історії України – це три століття, оповиті серпанком забуття, сповнені таємниць та парадоксів. Вони ніби випали з пам'яті суспільства. Так склалося, що між Батиєвою навалою та Хмельниччиною наші сучасники схильні бачити глуху порожню, хоч подіям, що відбувалися у цей період, бракувало ні драматизму, ні історичної величі. Наблизити до нас згадану епоху призвана ця книга.

 

Дмитро Вишневецький (1520–1563) [іл. матеріал] / Т. В. Чухліб // Магнат, козак і гайдамака : боротьба за владу Русі-України з Короною Польською (1569-1769 рр.). – Київ : Києво-Могилянська академія, 2018. – С. 65.

У книзі розкривається проблема боротьби за владу Русі-України та Корони Польської від Люблінської унії 1568 року до Коліївщини 1768–1769 років. Висвітлюються владні повноваження центральних, земських (місцевих), гродських (міських), військових та двірських інституцій Корони Польської; державна служба Війська Запорозького; взаємовідносини між шляхетськими і козацькими органами влади за доби Українського гетьманату; «Cтолітня війна» магнатів з гайдамаками на Правобережній Україні у XVIII столітті.

 

Дмитро Вишневецький (1520-1563 рр.) [Текст] / Т. В. Чухліб // Гетьмани України-Русі : [від лицарів степу до правителів країни]. – Донецьк : БАО, 2012. – С. 12-17. : іл.

Історія нашої держави надзвичайно багата на події та героїв. У цьому виданні змальовано тридцять три історичних портрети найбільш відомих володарів гетьманської булави давньої України–Русі. Читач познайомиться зі сповненими пригод і випробувань біографіями козацьких ватажків, дізнається багато цікавих фактів з особистого життя гетьманів, довідається про їхню роль на військовій і політичній арені. Автор книги – відомий вітчизняний історик – спирається у своїй праці на оригінальні архівні документи, враховуючи останні досягнення вітчизняної та зарубіжної історичної науки.

 

Дмитро Вишневецький (Байда) [Текст] // Видатні постаті в історії України IX–XIX ст. : Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети / В. І. Гусєв, В. П. Дрожжин, Ю. О. Калінцев та ін. ; ред. В. В. Вороніна. – Київ : Вища школа, 2002.  – С. 121-127. : іл.

Наведено біографічні відомості, стисло висвітлено суспільно-політичні погляди та роль і місце кожної особи в історичному розвитку України. Вміщено короткі історичні портрети громадських, політичних і культурних діячів України, починаючи від виникнення Київської Русі й до кінця XIX ст.

 

«До козаків повсякчас мушу дослухатися…» Дмитро (Байда) Вишневецький [Текст] / О. І. Гуржій, О. П. Реєнт // У лабіринтах української дипломатії. Від князівської доби до початку XX століття. – Київ : Арій, 2023. – С. 47-55. : іл.

У новій книзі знаних українських істориків О. І. Гуржія та О. П. Реєнта схарактеризовано історію українських дипломатичних відносин із різними державами впродовж тривалого періоду, починаючи від часів Київської Русі й завершуючи добою Української Держави Павла Скоропадського й Української Народної Республіки. Основну увагу приділено внутрішнім і зовнішнім чинникам, які визначали особливості української дипломатії. Проаналізовано успіхи й невдачі вітчизняної зовнішньої політики. Осмислено внесок багатьох державних діячів у становлення української дипломатії.

 

ГОРОБЕЦЬ, Віктор. Зірки та терени козацької революції : історія звитяг і поразок / В. Горобець. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2017. – 479 с. : іл. – (Громадський просвітницький проект «LІКБЕЗ. Історичний фронт»). – Бібліогр.: с. 469-479.

Вишневецький Дмитро 133

У книзі розкрито одну з найславетніших сторінок української історії – період Козацької революції. Останні десятиліття XVI – перша половина XVII століття – тяжкий період набуття козацтвом безцінного воєнного досвіду й міжнародного авторитету, спроби пошуку політичного компромісу з владною елітою Речі Посполитої та потужних антиурядових козацьких повстань. Вони, врешті-решт, підготували вибух Козацької революції 1648 р., унаслідок якої на політичній мапі Європи постала нова держава – Військо Запорозьке.

Детальний та неупереджений аналіз Козацької революції, відтворення славних звитяг під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Зборовом і Батогом, походів на Замостя, Люблін і Варшаву, докладний опис тяжких поразок під Берестечком і Охматовим, дипломатичних перемог і невдач у перемовинах з Варшавою, Бахчисараєм, Стамбулом, Москвою і Стокгольмом... У вирі цих подій, як у тиглі, карбувалася соціальна свідомість козацтва, відчуття відповідальності за долю України, усвідомлення потреби розбудови власної держави.

 

Історія української культури : у 5 т. [Текст] / в. о. Нац. акад. наук України; гол. ред. Б. Є. Патон. – Київ : Наукова думка, 2001.

Т. 4, кн. 1 : Українська культура першої половини XIX століття / Л. Ф. Артюх, В. Г. Балушок та ін. ; гол. ред. Г. А. Скрипник. – 2008. – 1006, [1] с. : іл. – Бібліогр.: с. 969-990 та у підрядк. прим. – Імен. покажч.: с. 992–1003.

Вишневецький Дмитро 542

У двох книгах четвертого тому «Історії української культури» розкриваються особливості розвитку національного мистецтва, науки і освіти України в XIX ст. В окремих розділах висвітлено роль української мови і літератури у формуванні та утвердженні культурно-національної ідентичності українства, акцентується значення наукових товариств, університетів і музеїв у становленні національної ідеології та науки, у плеканні самобутнього культурно-мистецького середовища пам'яткоохоронної системи в Україні за умов бездержавності українського етносу. У томі аналізуються художньо-мистецькі та культурно-освітні процеси в Україні у контексті їх зв’язків з європейськими культурними традиціями.

 

Історія українського козацтва : нариси у 2-х т. / [редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) та ін.]. – Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006.

Т. 1 : . / В. А. Брехуненко, Л. В. Войтович, О. Б. Головко та ін., 2006. – 799 с. : іл., табл., [16] арк. іл. – Авт. зазнач. на звороті тит. арк. – Бібліогр.: с. 690-781. – Імен. покажч.: с. 782-797. – Кн. в суперобкл.

Вишневецький Дмитро 56, 59, 66, 121, 126, 172, 329, 442, 534-535, 537, 539

Через сто років після появи ґрунтовних праць з історії української козаччини Михайла Грушевського та Дмитра Яворницького сучасні українські історики на основі новознайдених документів і матеріалів та досягнень новітньої історичної науки створили узагальнений образ українського козацтва. До першого тому увійшли нариси, які охоплюють генезу та еволюцію козацтва, його цивілізаційну типологію, систему ціннісних орієнтацій та становлення політичної культури. Окрім того, розглянуто питання соціальної, військової, політичної та державотворчої діяльності українського козацтва від найдавніших часів до кінця XVIII століття.

 

КИЦЕНКО, Микола Петрович. Хортиця в героїці і легендах : історико-краєзнавчий нарис / М. П. Киценко. – Дніпропетровськ : Промінь, 1972. – 148, [2] : іл.

Вишневецький Дмитро 24, 26-28, 33-40, 42, 49

Хортиця – найбільший остів на Дніпрі – має давню героїчну історію. Тут бували київські князі Олег, Ігор та Ольга. Цей острів був важливим опорним пунктом Запорозької Січі у боротьбі з турецько-татарськими завойовниками.

 

Князь Дмитро Вишневецький (Байда) [Текст] / О. М. Уривалкін, М. О. Уривалкін // Гетьмани України та кошові Запорозької Січі. – Київ : Дакор, КНТ, 2008. – С. 39-68. : іл.

В історії українського народу особливе місце посідає козацтво – його гордість, його сила й протягом багатьох століть його опора. У XVI ст. козаки заснували Запорізьку Січ – військово-політичну організацію з виборністю керівників і з рівним правом участі усіх козаків у виборах. Формально найвища влада на Січі належала Військовій козачій раді. На раді козаки обирали собі керівника – кошового або гетьмана. З середини XVII ст. ці посади мають різні значення. Кошовий отаман – керівник Запорозької Січі, а титул «гетьман» мав значення правителя України (козацької держави). Дане видання на широкому обсязі фактичного матеріалу розповідає про кошових отаманів та гетьманів, з якими пов’язана історія становлення козацтва, боротьба за незалежність України та багато інших цікавих історичних подій.

 

ЛИТВИН, Володимир Михайлович. Історія України : у 3 т., 4 кн. / В. М. Литвин ; [відп. ред. В. А. Смолій] ; НАН України, Ін-т історії України. – Київ : Наукова думка, 2015-2016.

Т. 1 : Доісторичний та ранньоісторичний періоди – середньовіччя – ранній новий час / [передм. В. А. Смолій], 2015. – 542, [1] с. – Бібліогр.: с. 503-529. – Імен. покажч.: с. 530-540.

Вишневецький Дмитро 234-235, 373

Перший том синтетичного викладу української історії охоплює тривалий період від появи першої людини та перших зародків суспільної організації на історичних українських теренах до раннього нового часу. Складні процеси українського соціоантропогенезу супроводжувалися стрімкими змінами цивілізаційних циклів. На різних витках свого історичного поступу український народ викристалізував власні мову і культуру, своєрідну національну духовність, збагатив світову політичну культуру і практику національними зразками давньоруської та ранньомодерної державності, започаткував складні процеси націотворчості.

 

МАХНО, Тарас. Козаки та опричники [Текст] / Т. Махно // Українська культура. – 2006. – № 11 (962). – С. 34 : іл.

 

МИЦИК, Ю. А. Вишневецький (Байда) Дмитро Іванович (р. н. невід. – 1563) [Текст] / Ю. А. Мицик // Енциклопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України; редкол.: В. А. Смолій (гол. колегії) та ін. – Київ: Наукова думка, 2003 – С. 518–519.

Т. 1 : А-В / [редкол.: В. А. Смолій (гол. колегії) та ін. ], 2003. – 671, [12] с. : іл.

 

МИЦИК, Юрій Андрійович (отець). Як козаки Україну боронили /  Ю. А. Мицик, С. Плохій ; Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. – Київ : Кліо, 2018. ؘ– 367 с. : іл.

Вишневецький Дмитро 183, 184-192

Книжка містить захоплюючу науково-популярну розповідь про виникнення українського козацтва, його розквіт і занепад. Характеризуються звичаї козацтва, його військове мистецтво, релігійне життя, побут, устрій і функції Запорозької Січі, боротьба з зовнішніми ворогами, внесок козацтва в культуру українського народу. Також висвітлюється вплив традицій козацтва на ментальність і суспільно-політичне життя сучасних українців.

ОДНОРОЖЕНКО, Олег. Українська руська еліта доби Середньовіччя і раннього Модерну : структура та влада / О. Однороженко. – Київ : Темпора, 2011. – 420, [1] с. : іл., табл. – Бібліогр.: с. 348-362 та у підрядк. прим. – Покажч.: с. 363-421.

Вишневецький Дмитро 261

У виданні висвітлено основні етапи розвитку українських (руських) військово-політичних еліт доби Середньовіччя та раннього Нового часу. Простежено їхній вплив на функціонування українських державних утворень та збереження руської ідентичності в умовах перебування руських земель у складі поліетнічних державних структур.

 

«Особисто знаний ворогами» Дмитро Байда–Вишневецький (р. н. невід. – 1564) [Текст] / О. П. Реєнт, І. А. Коляда // Усі гетьмани України. – Харків : Фоліо, 2016. – С. 6-25. – (Історичне досьє).

Українська Гетьманська держава за роки свого існування мала 17 гетьманів. Усі вони були носіями ідеї незалежної самостійної Української держави. Втіленню цієї ідеї в життя вони присвятили все своє життя, поставивши за мету вибороти звільнення українського народу від панування чужинців. Діяти цим гетьманам довелося в найскладніших, найтяжчих, іноді найтрагічніших для України історичних умовах. Дмитро Вишневецький прагнув звільнити південні українські степи від панування ханських орд, знищити турец ькі фортеці в пониззях Дніпра, а згодом і оволодіти Чорноморським узбережжям. Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа належали до тих постатей, чиїми іменами називають епохи. Окремі нариси в книжці присвячені Івану Виговському, Петру Дорошенку, Пилипу Орлику — видатним державним й політичним діячам, талановитим дипломатам.

    

ПЕТРОВСЬКИЙ, Володимир Володимирович. Історія України. Неупереджений погляд : факти, міфи, коментарі / В. В. Петровський та ін. ; ред. Р. Деревянченко, Т. Вакуленко. – Харків : ВД «Школа», 2007. – 588, [1] с., [18] арк. вкл. іл. : іл., фотоіл., портр., карти. – Бібліогр.: с. 575-586.

Вишневецький Дмитро 89, 93-94

Книга обіймає весь період появи та розвитку людських спільнот на території сучасної України. Автори відтворили складний, неоднозначно трактований шлях народу України до незалежності, не оминувши трагічних та величних сторінок у його життєписі.

 

ПЛОХІЙ, Сергій. Козацький міф = Cossack myth : історія і націєтворення в епоху імперій : пер. с англ. / С. Плохій; пер. М. Климчук; відп. за вип. А. В. Альошичева. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. – 400 с. : іл.

Вишневецький Дмитро 47, 87

У своїй праці Сергій Плохій розгадує таємницю легендарної «Історії русів». Цей текст називають одним з найважливіших і найвідоміших у модерній українській історії. Але попри це «Історія русів» мала всі ознаки національної містифікації. Сергій Плохій намагається сягнути самої суті тексту, не тільки з’ясувати, хто був його автором, а й пояснити внутрішню логіку і мету цієї історичної пам’ятки. Досліджуючи історію відкриття та публікації «Історії русів», автор звертається до епохи українського козацтва з початку XVI до початку XIX століття, шукаючи зв’язок між історією, міфом і націєтворенням від наполеонівських часів до наших днів.

 

ПОТОЦЬКИЙ, В’ячеслав Петрович. Дмитро (Байда) Вишневецький (?–1563) [Текст] / В. П. Потоцький // Хто є хто в українській історії. – Харків : Школа, 2010. – С. 47-50. : іл. – ( Історичний архів: Маленькі таємниці великої історії).

Це збірка коротких описів життя відомих діячів української історії, які багато в чому визначили її перебіг: державних лідерів, вождів національно-визвольного руху, полководців та інших видатних особистостей.

Лише найцікавіші факти та неупереджені коментарі до них. Без цензури, без ідеології, без перекручувань та недомовок. 

СЕРГІЙЧУК, Володимир. Князь Дмитро Вишневецький як засновник козацької дипломатії [Текст] / В. Сергійчук // Україна дипломатичні : науковий щорічник / упоряд. Л. Губерський та ін.;  – Київ: Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв.

Вип. 4 : 2004. – С. 302–318: іл.

 

СЕРГІЙЧУК, Володимир Іванович. Дмитро Вишневецький / В. І. Сергійчук. – Київ : Україна, 2003. – 188, [2] с. : іл. – (Українські державники). – Бібліогр. у підрядк. прим.

Наукова розвідка про легендарного козацького ватажка Дмитра Вишневецького (Байду), засновника Запорозької Січі – суспільно-політичної та військово-адміністративної організації козацтва, що стала наріжним каменем відродження української державності.

 

СЕРГІЙЧУК, Володимир Іванович. Іменем Війська Запорозького : Українське козацтво в міжнародних відносинах XVI – середини XVII ст. / В. І. Сергійчук. – Київ : Україна, 1991. – 251, [2] с. : іл. – Бібліогр.: с. 247-252.

Вишневецький Дмитро 9, 12-35

Науково-популярна книга присвячена одній з найцікавіших сторінок минулого українського народу – історії Війська Запорозького періоду XVI – середини XVII ст. Автор змальовує історичні обставини, що зумовлювали та супроводжували воєнні походи українських козаків на суші й на морі, показує в цьому контексті дипломатичні стосунки Війська Запорозького з сусідніми країнами: Росією та Польщею, Швецією й Туреччиною. Особливе місце відводиться дипломатичній діяльності Б. Хмельницького. Широке використання автором першоджерел надає розповіді характерний колорит, доносить до читача подих історичного минулого.

 

СЕРГІЙЧУК, Володимир Іванович. Морські походи запоріжців / В. І. Сергійчук. – Київ : Фотовідеосервіс, 1992. – 60 с. – (Бібліотека українця; № 5).

Вишневецький Дмитро 14-18

Крім архівних та опублікованих джерел, авторам використано праці вітчизняних та сучасних зарубіжних дослідників.

 

СЕРЕДЮК, Олександр Миколайович. Лицарі Сонця : історичний нарис / О. М.  Середюк. – 2-е вид., допов. і переробл. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2008. – 472, [2] с. : іл. – Бібліогр. наприкінці розд.

Вишневецький Дмитро 112-115

У лицарському поклоні перед портретом українського козака, що експонується в Музеї історії сільського господарства Волині, шанобливо схилив голову гість з далекої Японії - Шихан Масахіко Танака. Що змусило знаменитого спортсмена (чорний пояс 8-й DAN) стати на коліно перед образом січовика?

Відповідь на це та ряд інших запитань дає книга. Хто такі козаки? Які їх звичаї і обряди? Яке було їх військове і бойове мистецтво? Йдеться не тільки про виховання й підготовку козака-воїна та відродження його в незалежній Україні, а й особливої касти - характерників. Автор аргументовано доводить, що «козак - не пияк».

Розкриваються утаємничені сторінки козаччини, чого немає у поважних узагальнюючих виданнях з історії України. Книга відрізняється розкутістю думок, оригінальністю поглядів, цікавістю викладу і стане добрим помічником не лише для учнів і студентів, викладачів-істориків, а й для широкого кола читачів, хто забажає «вичавити із себе раба». Так як з відродженням козацтва - відродиться і Україна.

 

СОРОКА, Юрій Володимирович. Дмитро Байда-Вишневецький / Ю. Сорока. – Київ : Золоті ворота, 2013. – 119, [1] с.

Дмитро Байда-Вишневецький – славетний козацький лицар, визначний полководець, який на початку 1550-х років заснував фортецю на острові Мала Хортиця на Дніпрі, згуртував навколо неї козаків і цим поклав початок Запорозькій Січі. Про його хоробрість і талант воїна складалися легенди. В українській народотворчості ці легенди перетворилися на широковідому думу про козака Байду, що уособлював і козацькі вольності, і войовничий дух, і нечуваний героїзм у боротьбі з ворогом.

 

СОРОКА, Юрій Володимирович. Дмитро Байда-Вишневецький / Ю. Сорока. – Харків : Фоліо, 2015. – 61, [2] с. – (Патріотична бібліотека).

Дмитро Байда-Вишневецький (? – 1563) – славетний козацький лицар, визначний полководець, який на початку 1550-х років заснував фортецю на острові Мала Хортиця на Дніпрі, згуртував навколо неї козаків і цим поклав початок Запорізькій Січі. Про його хоробрість і талант воїна складалися легенди. В українській народній творчості ці легенди перетворилися на відому думу про козака Байду, що уособлював і козацькі вольності, і войовничий дух, і нечуваний героїзм у боротьбі з ворогом.

 

СУШИНСЬКИЙ, Богдан Іванович. Дмитро Вишневецький, князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва [Текст] / Б. І. Сушинський // Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV–XIX століть : історичне есе. – Одеса : Прометей, 1998. – С. 35-45. : іл.

«Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців ХУ-Х1Х ст.» – унікальне видання, в якому подаються історико-літературні есе про відомих, маловідомих, або й зовсім невідомих широкому загалу – всього 177 імен! – військових діячів України, через долю яких пізнаємо мужню, трагічну і водночас славну півтисячолітню історію нашої Вітчизни.

Характерною ознакою есе є те, що письменник відходить від традиційних «виразно класових», а отже, упереджених оцінок діянь багатьох українських полководців. Об’єктивно аналізуючи військову та політичну ситуації, в яких їм доводилося діяти, автор нерідко вступає в полеміку з деякими істориками, знімаючи з українських лицарів давнє тавро «зрадників», «відступників», відкидаючи неприпустимий тон зверхності при оцінці ролі в нашій історії окремих її постатей.

 

Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / [редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін.]. – Київ : Дніпро, 2001.

Т. 2, кн. 1 (XVI ст.) / [упорядкув., передм. та приміт. В. Шевчука ; ред. С. Коба]. – 557, [1] с. – Бібліогр. в кінці ст. – Покажч.: с. 541–554.

Вишневецький Дмитро 230, 299, 313-314, 358

У першій книзі II тому вміщено документи-пам'ятки XVI століття, які засвідчують передусім процеси національного усвідомлення української еліти в той час, що виразилося у появі ідеї Козацької держави. Мислителі пропонують своє бачення природи держави та правителя в ній, зупиняються на болючих питаннях міжконфесійних змагань, пропонують плани організації національної системи освіти.

Глибокі знання, здобути в західноєвропейських університетах, роздуми над історичними шляхами рідної їм України свідчать про високий політико-філософський рівень мислення діячів української культури того часу.

Документи подаються хронологічно, з аналітичними коментарями у вступній статті Валерія Шевчука.

 

Українське козацтво : Мала енциклопедія / [С. В. Абросимова, А. М. Авраменко, П. Г. Александров та ін. ; редкол.: Ф. Г. Турченко та ін.] ; НДІ козацтва при Запоріз. нац. ун-ті. – 2-е вид., допов. і перероб. – Київ : Генеза ; Запоріжжя : Прем’єр, 2006. – 670, [1] с. : іл. – Авт. зазнач. на с. 671. – Бібліогр. в тексті. – Кн. в суперобкл.

Вишневецький Дмитро 82

 

Хрестоматія з історії України / упоряд. та автор коментарів О. М. Уривалкін. – Київ : КНТ, 2007. – 517 с.

Вишневецький Дмитро 152

Видання містить історичні документи, фрагменти літописів, мемуарів, наукових досліджень та статистичні дані, що відображають соціально-економічний, політичний і культурний розвиток України від давніх часів до початку XXI століття. Документи подані у хронологічному порядку і супроводжуються коментарями, анотаціями, даними про окремих діячів української історії та поясненнями деяких історичних понять. Частина документів уперше друкується в хрестоматійному виданні.

 

ЧЕРКАСЬКА, Ганна. Дмитро Вишневецький. Український князь – «стражник на Хортиці» [Текст] / Г. Черкаська // Українська історія в обличчях. – Київ : Саміт-книга, 2021. – С. 99-101. : іл.

Будь-яка справжня історія – це зібрання біографій. Книга розповідатиме про нашу історію з несподіваного ракурсу – про видатних людей і справді видатні звершення, про які мало хто знає, але які вплинули не лише на Україну, а подекуди й на все людство. Знання про них дозволяє по-новому поглянути на Українську історію.

ЧУХЛІБ, Тарас Васильович. «Ой ти байдо, ти славнесенький…» (Дмитро Вишневецький, 1550–1563 рр.) [Текст] / Т. В. Чухліб // Гетьмани України : війна, політика, кохання. – Київ : Арій, 2016. – С. 24-32. : іл.

Хто вони, гетьмани України, – грізні козацькі ватажки, вожді опозиційних до будь-якої влади розбійницьких ватаг, степові «польові командири» чи хитромудрі правителі держави? Скільки їх було в історії нашої країни? Хто був першим у гетьманській когорті? Коли на українських землях з'явилося слово «гетьман» і що воно означало? Як змінювалося становище володарів гетьманської булави протягом різних історичних періодів? Яким було приватне та повсякденне життя гетьманів, їхніх дружин і родин? Відповіді на ці та інші цікаві питання допитливий читач знайде у цій книзі.

    

ЧУХЛІБ, Тарас Васильович. «Ой ти байдо, ти славнесенький…» (Дмитро Вишневецький, 1550–1563 рр.) [Текст] / Т. В. Чухліб // Гетьмани України : військо, політика, держава. – Київ : Арій, 2024. – С. 16-22. : іл.

Хто вони, гетьмани України, – грізні козацькі ватажки, вожді опозиційних до будь-якої влади розбійницьких ватаг, степові «польові командири» чи хитромудрі правителі держави? Скільки їх було в історії нашої країни? Хто був першим у гетьманській когорті? Коли на українських землях з'явилося слово «гетьман» і що воно означало? Як змінювалося становище володарів гетьманської булави протягом різних історичних періодів? Яким було приватне та повсякденне життя гетьманів, їхніх дружин і родин? Відповіді на ці та інші цікаві питання допитливий читач знайде у цій книзі.

 

ЧУХЛІБ, Тарас Васильович. Козацька Україна і султанська Туреччина від війни до миру / Т. Чухліб. – Київ : Арій, 2024. – 383 с. : іл.

Вишневецький Дмитро 44-45

У пропонованій книзі схарактеризовано українсько-турецькі відносини протягом XVII – початку XVIII століть. Особливу увагу звернуто на підписання мирних договорів гетьманів Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Юрія Хмельницького та Пилипа Орлика із султанами Османської імперії.

Автор наголошує, що відносини козацької України із султанською Туреччиною були не тільки важливим етапом нашої історії, але й можуть упливати на сучасне національне державотворення та зовнішню політику Української держави.

 

ЯВОРНИЦЬКИЙ, Д. І. Історія запорозьких козаків : у 3 т. / Д. І. Яворницький ; редкол.: П. Сохань (голова) та ін. – Київ, 1990 – 1991. – (Пам’ятки історичної думки України).

Т. 2 : 1990. – 560 с. : іл.

Вишневецький Дмитро 15-20

Другий том містить хронологічний виклад історії запорізького козацтва від кінця XV століття до 1686 року. Розповідає про виникнення і становлення козацтва, козацькі повстання проти Речі Посполитої, роль запорожців у боротьбі з турецько-татарською агресією, Хмельниччину й період Руїни, зносини запорожців з іншими країнами. Особливу увагу автор звертає на діяльність видатних козацьких ватажків – Вишневецького, Сагайдачного, Сірка, Дорошенка та ін.

До наших днів збереглися два портрети Дмитра Вишневецького, які були створені у ХVIII ст. 

Один із них експонується в Національному музеї історії України. 

Портрет був написаний через кілька століть після смерті князя. Невідомий художник, спираючись на історичні джерела та народні перекази, відтворив на полотні силу, цілеспрямованість та відвагу лицаря, борця з османською загрозою середини XVI ст. 

Це образ молодого козака, озброєного луком та шаблею, але у вбранні багатого шляхтича XVIII ст. 

Портрет видовженої овальної форми, в його верхній та нижній правій частині вміщені написи: DYMITR KORYBUTH XIĄZC WISNIO WICCKI. RZĄDCA WYSP ZAPOROZKICH. PAN OBRANY HOSPADAR WOLOSKI ZNIE SIONY OD TURKOW NA HAKU W STAMBU LE A ZNIEGO LIZECH BASZOW ZABIW SZY. UMARL OD DRUGICH ROZS LIZCLANY, ROKU. 1563. ДМИТРО КОРИБУТ КНЯЗЬ ВИШНЕВ ЕЦЬКИЙ. УПРАВИТЕЛЬ ОСТРОВІВ ЗАПОРОЗЬКИХ. ПАН ОБРАНИЙ ГОСПОДАР ВОЛОСЬКИЙ ПОВІ ШЕНИЙ ТУРКАМИ НА ГАКУ В СТАМБУ ЛІ І З НЬОГО ТРЬОХ БАШІВ УБИВ ШИ. ПОМЕР ВІД ІНШИХ РОЗСТРІ ЛЯНИЙ, РОКУ 1563 а нижче – ще один: DYMITP KORYB XZE WISNIOW ZIГM. CZERKASY CA WYSP ZAPOR OBRANY H WLOS OD

Підготувала Г. С. Довженко, бібліотекарка відділу соціокультурної діяльності.