Старовинний український різдвяний вертеп

 

«Коляда вигравала — котилася полем сріблястим. Вертеп оживав, як у вулику рій, для вселенського дійства, щоб знов чародийно минуле з майбутним з’єднати…» (Віктор Кордун «Український вертеп»)

Зимові свята найбільш довгоочікувані та чарівні, а особливе свято  – Різдво з колядками й щедрівками, добрими побажаннями та вертепом. Починаючи з першого дня Різдва на Західній Україні, ватаги парубків ходили колядувати з маленьким ящиком у вигляди церкви або хати, обклеєним кольоровим папером, де знаходилися фігурки пастиря, царя Ірода, Діви Марі, Йосифа, новонародженого Ісуса Христа. Існували й більш ускладнені моделі: ляльки кріпилися на диску, що обертався, створюючи ілюзію оживлення фігур. На Східній Україні з вертепом колядували рідше. Тут він виступає як справжній театр ляльок, досить складний за конструкцією, що обслуговувався справжніми професіоналами. Двоповерхові, гарно оздоблені, такі вертепи були справжнім досягненням народного мистецтва.

Дійство вертепу складалося з двох частин – релігійної і світської. Перша – це розповідь про народження Ісуса Христа, появі благовісної зірки на небі, пастухів та трьох царів, що йдуть на поклін до новонародженноьго дитяти. Наприкінці вистави вертепники колядували та співали «Многая літа» господареві. Поруч із ляльковим побутував і «живий» вертеп — специфічний фольклорний театр костюмованих виконавців, відомий під різними назвами «Іроди», «Героди», «Королі», «Ангели», «Пастирі»…

 

Гербіш Н. Велика різдвяна книжка / Надійка Гербіш, Ярослав Грицак ; іл. Катерини Борисюк, Юлії Несміянової, Людмили Стецькович, Юлії Тверітіної. –  Київ : Портал, 2020. –  200 с.

 Різдво –  свято з особливою атмосферою надії та дива. Голоси двох авторів переплітаються, щоразу подаючи нових смислів та інтонацій у розмову про найсвітліше свято. Історичні факти, роздуми про народження Ісуса Христа, традиційні та новітні символи. Різдво у високій масовій культурі – мозаїка тем, що витворює особливе різдвяне співзвуччя.

 

Старовинний український народний ляльковий театр «Вертеп» виник  у  другій половині XVII століття в процесі веселого Різдвяного дійства з піснями, жартами, короткими виставами, які влаштовували мандрівні дяки, студенти Києво-Могилянської академії. На відміну від Західної Європи, де вертеп довгий час функціонував у лоні церкви, у східнослов'янських народів від самого початку він мав тісний зв'язок із демократичною театрально-видовищною культурою.

Вертепна вистава розігрувалася у гарно оздобленому з дерева або картону двоповерховому будиночку. Ляльки виготовлялися з дерева, їх розмальовували і одягали відповідно до статі, віку, професії, національної та соціальної належності персонажа. Підлога вертепного короба була вистелена хутром, щоб не було видно щілин, по яких виконавець водив ляльок, тримаючи їх за дріт. Схований за задньою стінкою короба, вертепник говорив за дійових осіб різними голосами, помічники за сценою грали на музичних інструментах, виконували дуети, хори тощо. Дотепні, обдаровані вертепники були своєрідними творцями й пропагандистами народного мистецтва, реалізм якого, його тісні зв’язки з конкретною дійсністю контрастували з релігійним змістом вистав та мистецтвом, котре утверджувала церква. Ось чому й сама вертепна дія відбувалась ніби в двох площинах, на двох поверхах.

Складалась вистава також з двох частин. У першій на верхньому поверсі скриньки розігрувалася традиційна різдвяна драма: у 13—17 коротеньких явах розгортався євангельський сюжет про народження Ісуса Христа, про поклоніння йому пастухів і царів — волхвів, про Іродів наказ вирізати віфлеємських немовлят, за ще смерть стинала йому косою голову. Вертепна вистава мала яскраво виражений український колорит. Пастухи були в сіряках, із сопілками, по-народному віталися тощо. Друга частина вертепу, що виконувалася на нижньому поверсі, складалася з 28—31 невеликих яв- інтермедій, слабо пов’язаних з попередньою дією, мала суто побутовий характер. Це була справжня мелодрама із життя українського народу. В початкових явах іще відчувався зв’язок із першою частиною, бо тут йшлось про Різдво Христа, а дід і баба та солдат і «красавнця» Дар’я Іванівна розвеселялися тільки тому, що не стало Ірода. Далі розгортались дійства з народним віршуванням, піснями, уривками з народних творів.

 

Свята України в національному музеї народної архітектури та побуту України = Holidays of Ukraine at the National Museum of Folk Architecture and Rural Lifestyle of Ukraine. –  Київ : Горобець, 2020. –  104 с

У книзі подані статті про народні календарні свята й обряди річного циклу, етнографічні ярмарки, дні народних ремесел та пам’ятні дати в історії України, які проводилися в Музеї, починаючи з 1980-х років, розповідається про історію впровадження цих традицій, які поширилися згодом по всій Україні. Статті написані науковими співробітниками, які досліджували ці свята і проводили їх у Музеї. Кожна стаття науково інформативна, багато ілюстрована кольоровими фотографіями. Учасниками свят були фольклорні колективи з усіх регіонів України, які ще володіли високим рівнем автентичного виконання пісенного фольклору і обрядодій, представляли традиційний одяг. Особливий інтерес у відвідувачів викликали свята колективної праці – жнива, сінокіс, які наприкінці минулого століття ще не забулися у селах і в Музеї виконувалися по-справжньому, а відвідувачі могли спробувати і косити, й жати, і зібрати обжинкову квітку з колосків. Фотоілюстрації познайомлять молоде покоління читачів з казковим світом етнічної культури українців, а старших наведуть на спогади про минуще, незабутнє.

 

Воропай О. Звичаї нашого народу: народньо-календарні звичаї, український одяг: етнографічний нарис / Олекса Воропай ; худож. оформ. І. Бородаєвой. –  Київ : Унів. вид-во «ПУЛЬСАРИ», 2012. –  632 с.

«Звичаї нашого народу»  –  фундаментальна праця Олекси Воропая, підсумок його самовідданої багатолітньої пошукової роботи, яка охоплює річний календарно-обрядовий цикл життєдіяльності українців та традиції народного одягу.

 

Український вертеп: вертеп в драматургії, прозі та поезії ХІХ-ХХ ст.: збірник / упорядник М. М. Сулима. – Київ : Дніпро, 2010. – 608 с.

Вертепна драма була улюбленим народним видовищем на Україні. Тому й це дивно, що український вертеп давно приваблював дослідників народного мистецтва, корифеїв національного театру, адже він знайомить із театральними смаками народу, дає цікавий матеріал для сучасного народного театру.

 

Лесь Курбас «Про Різдвяний вертеп»

«Український вертеп є надзвичайно цікава сторінка з історії нашої драми і театру. Його створив сам народ за відомим біблейським сюжетом. Скільки народного гумору! Все це маємо відтворити як яскраву картину нашого минулого. Ми маємо добре розглянути все, що ховає в собі цей твір, який вийшов із самих народних мас і є виявленням його душі...

Кому не байдуже минуле нашого народу, той охоче прогляне цю виставу. В ній він може угадати зерно, зародки того, що так буйно потім розцвіло у творчості Котляревського та інших основоположників нашого театру. Поруч з показом яскравої сторінки минулого ми ставимо перед собою суто творчі завдання, які допоможуть нам підвищити свою театральну майстерність.

Принцип постановки вертепу — ляльковий театр. Актори мають заграти ляльок. Діяти, вірніше, рухатись, як ляльки. Міфічні персонажі, які діятимуть на горішній площадці, розмовляти мають як ляльки,— механічно. А ті, хто гратимуть реальних персонажів на нижній площадці, розмовлятимуть як звичайні люди. Треба знати основи руху ляльки, механіку, а не логіку поведінки персонажа. Почуття виявляти лобово, максимально, примітивно, лаконічно, без напівтонів і переходів. Всі по-чуття первісні, ясні, прості, чіткі.

Це найвідповідальніша справа акторського перевтілення. Так, так, перевтілення! Адже коли ви граєте умовних персонажів із «Затопленого дзвону», ви знаходите у вашій уяві, ким має бути Лісовик, Водяник, Раунтенделяйн? У житті та-ких істот нема, а ви їх створюєте у своїй уяві. Створити образ із нічого, лише на даних своєї фантазії, це велика творча заслуга.

У «Вертепі» — подібне завдання, яке нам, як майстрам сцени, принесе велику користь. Уявіть себе лялькою, перевтільтесь у ляльку. Максимально одійдіть від самих себе. Перестаньте бути, жити, діяти, як людина,— рухайтесь за законами ляльки. Це колосальна вправа на володіння своїм тілом. Треба знайти манеру поведінки ляльки, яка категорично відмінна від поведінки живої людини на сцені. Тут на першому плані не психологія, а рефлексологія, механіка руху.

Ми в цій постановці відходимо від життя. Порядком експерименту для підвищення акторської майстерності ми дозволяємо собі таку «розкіш», бо важливе відчуття актором основ руху. Коли є вправи на володіння своїми нервами, то можуть бути і вправи на усвідомлення механіки людських рухів». [1918]

 

Скарбниця народної мудрості. Свята, традиції, присів’я, приказки / авт. Укл. О. В. Лаврик. – Київ : Аргумент Принт, 2012. – 256 с. – (Корисна книга).

Ви хотіли б дізнатися, як зустрічали Різдво чи Великдень у давнину? Світ українських традиції нескінченно багатий. Століттями складалася гармонійна система обрядів та вірувань, які на сучасному історичному етапі знову набувають популярності.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом

Микола Куліш — талант і трагічна доля тавріського майстра : до 130-річчя від дня народження класика української літератури

 

Микола Куліш — один з найяскравіщих та найбільш оригінальних українських драматургів першої половини ХХ століття. Розквіт його творчої активності припав на 20-ті — початок 30-х років – період відродження та трагедії України. Літературно-мистецьке покоління «Розстріляного відродження» створило високохудожні твори, яки відзначаются багатством стилів та жанрів.

Літературна  творчисть Миколи Куліша — явище європейського і світового значення. Микола Гурович увійшов в драматургію одночасно з найзначнішими митцями драми першої половини ХХ століття — Бертольтом Брехтом, Гарсія Лоркою, Бернардом Шоу. З-під пера Миколи Куліша вийшло 15 п’єс, з яких 9 були поставлені за життя драматурга і згодом заборонені. Майже всі п’єси Куліша стали української національною класикою, а «Народний Малахій», «Патетична соната»  і «Маклена Граса» Ввійшли до скракбниці світової драматургії.

Ще за гімнізійних часів в Олешках, поділяючі свої захоплення між літературою, музикою й театром, Микола Куліш прагнув знайти свій шлях у мистецтві. 

Найпершою сферою захоплень Миколи Куліша виявилась литература. У мистецькому училищі, а потім у гимназії він стає незмінним редактором учнівських журналів, де вміщував перші свої статті, вірші та сатиричні поеми. Для учнівського драмгуртка, який він же і організував, Микола Куліш написав невелику сценку з життя чабанів. Режисером і виконавцем головної ролі був сам автор. Він же примудрився керувати оркестром, у супроводи якого йшла вистава.

Другою сферою захоплень Миколи Куліша була музика. Любив він її пристрастно і натхненно ще з училища, коли навчився грати на скрипці. З часом він приладнався потроху грати на багатьох музичних інструментах, та особливо шанував геліон — наймогутніщу трубу оркестру. Заснувавши камерний оркестр, Микола Куліш грає в ньому першу скрипку і диригує. У ті ж  роки він керує і хором жіночої гімназії, організовує концерти.

Третьою сферою, що вабила Миколу Куліша до себе, виявився театр. Він ретельно відвідував вистави невеликих труп, які іноді наїздили в Олешки, в ролі актора і режисера виступає в аматорському драматичному гуртку. В роки Першої світової війни, на фронті, Микола Куліш пише невеликі драматичні творі сцени, які виконували учасники аматорського гуртка, друкує в армійських газетах вірші. Стихії літератури, музики і театру були органічно поєднані в душі Миколи Куліша. Довги роки він не зважувався віддати якійсь з них перевагу, аж поки природне обдарування драматурга не поєднало в собі усі пристрасті в єдине ціле. Саме в п’єсах драматурга знайшла повне відображення трагічна концепція епохи та людини, що гине під владою революційного фанатизму ХХ століття. Трагедія буття обертається трагікомедією існування. І в цьому пошуки Микола Куліш наближається до світової драматургії, виводить національну літературу на арену світового мистецтва.

«97»

Миколу Куліша захопив намір написати драматичну трилогію про українське село періоду 1919—1930 років, що згодом втілився у п’єси «97» (1924—1929), «Комуна в степах» (1924— 1931), «Прощай, село» (1930—1933).

Матеріалом слугувало побачене на власні очі і пережите бідування та голодомори на селі. У трагедії «97» відтворено боротьбу незаможників з голодом і глитаями. Твір вражає суворою правдивістю; у ньому «була не дрібненька правдочка подібності, а велика правда реальності, правда життя..

Глитаї Гиря та Годований посилають черниць розпускати по слобідці Рибальчанській чутки про те, що нова влада «вигнала» їх з Благовіщенського монастиря, а в «церкву Божую коней поставили». Провокацію відразу ж викриває незаможник Мусій Копистка. Така зав’язка «фарватерної» сюжетної лінії. Фабулу наступних трьох актів Куліш-драматург викладав так: «Друга дія тчеться біля оновленої ікони, третя — в хаті куркуля Гирі, четверта — голод і людоїди...Третя і четверта дії трагедії «97» — це, власне, «суцільна кульмінація». Найвища точка напруження — самосуд над Мусієм Кописткою і ревкомом; повернення голови сільради Сергія. П’єса «97» спричинила справжній фурор як драматичний шедевр і касова театральна постановка.

Куліш М. 97 : вибрані п’єси. — Київ : Видавни-чий дім «Кондор», 2021. —196 с.

Микола Куліш — український драматург, представник Розстріляного Відродження. Перші його твори  — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з’являються на сторінках учнівських рукописних журналів«Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язьічество», ініціатором і редактором яких він сам і був. До даної збірки увійшли п’єси «97», «Хулій Хурина» та «Закут».

«Мина Мазайло»

Роботу над комедією на чотири дії «Мина Мазайло» Микола Куліш завершив у грудні 1928 року. Світло рампи п’єса побачила у 1929 році в театрі «Березіль» у постановці Леся Курбаса. Задум твору письменник сам визначив досить лаконічно: «міщанство і українізація». У такому визначенні чітко окре-слювалось і соціальне середовище, і суспільно вагома проблематика комедії. Однак багатьом сучасникам така проблематика, а надто фабульна її реалізація видавались явно анекдотичними, — службовець тресту «Донвугілля» Мина Мазайло, що проживав на Н-ській вулиці Холодної гори в Харкові, прагнув змінити прізвище з Мазайла на Мазєніна і брався за вивчення «привільного проізношенія» російської мови.

Посиланнями на анекдотичність сюжетів п’єс М. Куліша (зокрема, про це йшлося і в розмовах про «Хулія Хурину», і про «Народного Малахія») критика не вперше намагалася поставити під сумнів соціальну злободенність проблематики і типовість характерів його творів. Натомість «анекдотична ситуація» п’єси «Мина Мазайло» була заснована на дуже поширеній у 20-ті роки в Україні зміні прізвищ денаціоналізованими міщанами на кшталт головного героя твору. Українець за походженням, Мина Мазайло всіляко противився українізації, оскільки зненавидів свою належність до століттями уярмленого «друго-сортного» народу, внаслідок чого не міг просуватись по службі.

Мину Мазайла підтримують у його прагненні змінити прізвище дружина Килина Трохимівна та дочка Рина, для яких «Мазайло» теж було ненависним прізвищем. Дуже активно у цьому сприяє Мазайлам тьотя Мотя Розторгуєва, яка приїхала з Курська. Антагоністом тьоті Моті є «історично самостійний» дядько Тарас з Києва. Для нього українізація — «це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити, щоб і духу не було». Не становлять винятку й молоді герої твору, які мріють про запровадження всесвітньої нумерної системи, рагедія доби стала її комедією. Українізація, русифікація, філологічний аспект крили в собі певну безпорадність влади у розв’язанні нагальних проблем сус-пільства, намагання їх просто не бачити. З цього погляду п’єса Миколи Куліша «Мина Мазайло» зберігає свою актуальність і в наші дні.

Куліш М. Г. Мина Мазайло. Маклена Граса : п’єси. — Київ : Видавничий дім «Кон-дор», 2019. — 200 с.

Дана збірка містить два найвідоміших твори драматурга. «Мина Мазайло» — п’єса (за визначенням автора п’єса є сатиричною комедією), але у творі має місце трагічність становлення української мови й зацькованого народ. Ідея твору полягає у тому, що засобами гротеску та різкої сатири автор викриває суспільні явища примусової українізації наприкінці 20-х років XX ст. «Маклена Ґраса» — соціально-психологічна драма. У творі відображено кризові процеси життя Польщі початку 30-х років. У побутовій, на перший погляд, а насправді узагальнено-Символічній формі, драматург розкриває суттєві закономірності суспільного буття XX століття, головна з яких — дегуманізація суспільства.

«Народний Малахій»

Надзвичайно складну новаторську трагікомедію Миколи Куліша «Народний Малахій» (1927) понад шістдесят років радянська цензура старанно замовчувала, адже в ній прочитувалася нещадна критика тоталітаризму. У перекладі з давньоєврейської мови Малахій означає — «вісник мій», інакше кажучи «посланець Божий». Біблійний пророк Малахій не лише нещадно викривав тих священиків, які оступилися, зрадили свою віру, а й передбачав славу другого храму — пришестя Месії, неминучий і справедливий Страшний суд.

В інтерпретації Миколи Куліша Малахій — «маленька людина, придавлена подіями. Він злякався революції і два роки перечікував її в комірчині: «Може, воно мине?». А коли життя переконало його, що революція не скінчиться, він нашвидкуруч почав читати і ось у нього в мозку виникла ота суміш... акафіста з Карлом Марксом, Апокаліпсиса з Енгельсом. Драматург уточнює: Малахій Стаканчик уявив собі, що він має право грати у революції не меншу роль, ніж пролетаріат. Автор зазначав, що він хотів і, на його думку, намалював головного героя як людину, котра сприймає у революції не суть, а форму. 

Куліш М. Мина Мазайло, Народний Малахій, Патетична соната, 97 : п’єси / Микола Куліш; післямова Ніни Бернадської. — Кіїв : Знання, 2010. — 376 с.

До книжки увійшли найяскравіші у художньому сенсі й тематично різнопланові твори відомого драматурга — «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната», «97».

 

 «Патетична соната»

Багатопланова ліроепічна драма «Патетична соната» (1929—1931) композиційно заснована на сонаті Бетховена. «Це спроба сконденсованого драматичного образу, стислої сцени, стислого слова, — пояснював Микола Куліш, — це спроба запровадження в драматичний твір музики як органічної складової частини, а не супроводу, це спроба ритмічної будови п’єси од початку до кінця, це спроба збудувати твір на органічному пов’язанні слова, ритму, руху, світла, музики, це боротьба, шукання... нової драматичної техніки».

У центрі «Патетичної сонати» — двобій у невеличкому місті на півдні України в 1917—1918 роках: за встановлення радянської влади борються член ревкому Гамар, молодий робітник Лука, матрос Судьба, колишній солдат, тепер інвалід Оврам; їм протистоять царський генерал Пероцький, його дочка Марина, монархісти. Усі події в п’єсі подано крізь призму сприйняття поета Ілька Юги, від імені якого й ведеться розповідь. Ідеаліст і романтик Ілько закохується в піаністку-красуню, зраджує робітників; на його сумлінні їхня загибель. Врешті-решт ідилічний поет-мрійник прозріває — визнає свою провину.

Композиційно п’єса складається з семи дій, поділених на пронумеровані сцени. Дія відбувається від Великодня до Великодня (за винятком останніх епізодів позбавлених часово-просторової конкретики). Одним із основних у композиції «Патетичної сонати» є принцип ліричної романтизації. Сама форма драми-монолога тут викликає аналогії з драматичними поемами романтиків. Романтизація твору посилюється завдяки емоційності музичного образу-символу «Патетичної сонати» Людвіга ван Бетховена.

Головний герой п’єси Ілько Юга — романтик, мрійник з власною теорією «вічного кохання». Він закоханий у Марину, дівчину, котра грає «Патетичну сонату» Бетховена, що хвилює Ілька, збуджуючи його романтичну уяву: «...ця музика, напевно ж, про юнака, що мчить конем степами, шукає країну вічного кохання».

Куліш М. Г. Патетична соната : вибрані п’єси. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2021. — 176 с.

Микола Куліш — український драматург, представник Розстріляного Відродження. Перші його твори — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з’являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язьічество», ініціатором і редактором яких він сам і був.

 

***

Куліш М. Вічний бунт. Зона : п’єси. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2021. — 160 с.

Микола Куліш — український драматург, представник Розстріляного Відродження. Перші його твори  — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з’являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і був. До даної збірки увійшли п’єси «Вічний бунт», що зосереджується на проблемах індустріалізації, примусової колективізації, розгрому села, та «Зона».

Куліш М. Отак загинув Гуска. Прощай, село : вибрані твори. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2021. — 148 с.

Микола Куліш —  український драматург, представник Розстріляного Відродження. Перші його твори — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з’являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і був. До даної збірки увійшли п’єси «Отак загинув Гуска» і «Прощай, село».

 

Література про життєвий та творчий шлях Миколи Куліша

• Герасимова Г. П.. Куліш Микола Гурович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 466. — 468 с.

• Кузякина Н. П’єси Миколи Куліша : літературна і сценична історія / Наталія Кузякина. — Київ : Рад. письменник, 1970. — 456 с.

• Кузякина Н. Драматург Микола Куліш : літературно-критичний нарис  / Наталія Кузякина. — Київ : Рад. письменник, 1962. — 204 с.

• Куліш А. Спогади про Миколу Куліша // Куліш М. Г. Твори : в 2-х т. — Київ : Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 695—753.

• Куліш Микола (1892 — 1937) // Історія української літератури ХХ — поч. ХХІ с. Т. 1. — Київ : Академвидав, 2013. – С.518 —528.

• Куліш Микола // Українські письменники : довідник. — Київ : Велес, 2013. —143—147.

• Мельник В. Куліш Микола // З порога смерті : письменники України — жертви сталінських репресій / авт. кол. Бойко Л. С. та ін. Київ : Рад. письменник, 1991. – С. 294 —296.

• Микола Куліш // Бернадська Н. Л. Українська література ХХ століття : довідник. — Київ : Знання-Прес, 2007. — С. 86—91.

• Микола Куліш / УСЕ для шкрли. Українська література : програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тексти : 11 кл. — Київ, Львів, 2001. — 64 с.

• Семенчук І. Р. Микола Куліш //  Гроно нездоланних співців. Літературні портрети українських письменників ХХ ст. / упоряд. В. І. Кузьменко. — Київ : Укр. письменник, 1997. — С. 101 — 112.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом

Генріх Гейне - поет, публіцист, сатирик, один з останніх німецьких романтиків

Думка зачіпає появою, слово - плоттю... Світ є відбиток слова. Г. Гейне

Видатний німецький поет Генріх Гейне (1797-1856) народився в Дюссельдорфі у небагатій єврейській родині. Він жартував: «Моя мати любила літературу, і я став поетом. А мати мого дядька захоплювалася "Пригодами розбійника Картуша" - і дядько став банкіром».

В університеті він вчився на юридичному факультеті, але охоче вивчав філологію та філософію, слухав лекції Гегеля.

Перша збірка поезії «Книга пісень» вийшла 1827 року. Для стилю Гейне властиві ясність, легкість, вільнодумство, іронія, дотепність, романтизм. Після подорожі Європою він видав 4 томи «Подорожніх картин». За критику феодалізму, прусської муштри, корисливості церкви був змушений емігрувати до Франції.

Він захоплювався пантеізмом. У сатиричній поемі «Німеччина. Зимова казка» Гейне виступав за єдність своєї роздробленої батьківщини. Поет помер 17 лютого 1856 року в Парижі у віці 58 років і був похований на цвинтарі Монмартр. Його літературна спадщина має одну принадну особливість – вона є актуальною на всі часи…

Тому ми і читаємо його твори і завжди відкриваємо щось важливе і нове, те, що робить нас кращими.

Heine: Ein Lesebuch für unsere Zeit [Text] / Von W. Victor. – [20. Auflage]. - Berlin und Weimar: Aufbau-Verlag, 1968. – LXXIV, 386, [8] s. : ill. – (Lesebücher für unserte Zeit).

До книги «Гейне. Книга для нашого часу» увійшла не тільки прекрасна поезія знаменитого німецького поета Генріха Гейне, але й не менш цікава і талановита його публіцистика. Видання містить хронологічну таблицю та нарис про життя і творчість поета, а також літературознавчі коментарі. Для шанувальників німецької поезії та німецької мови.

Heine, Heinrich. Italienische Reisebilder [Text] / /H. Heine. – [1. Auflage]. - Berlin und Weimar: Aufbau-Verlag, 1965. – 180 s.

У книгу поміщені нариси поета з його «Подорожніх картин», присвячені мандрівкам Італією, а саме, «Подорож з Мюнхену до Генуї» і «Місто Лукка». Познайомившись з цими творами, ви зрозумієте, що Генріх Гейне був не тільки видатним поетом, а також блискучим публіцистом. Ви зможете побачите Італію першої треті 19 сторіччя його очима. Всім, хто любить німецьку мову і подорожі.

Heine, Heinrich. Deutschland. Ein Wintermärchen [Text] / H. Heine; [ Nachwort von H. Kaufmann zur Entstehungeschichte und Anmerkungen von G. Erler ]. – Leipzig: Verlag Philipp Reclam jun., 1977. – 104,[8] s. – (Belletristik; 22). 

Видання містить знамениту поему Генріха Гейне «Німеччина. Зимова казка» з авторською передмовою першого видання твору у 1844 році. Холодним листопадовим днем ліричний герой повертається до рідної Німеччини, де він не був тринадцять довгих років. Як тільки чоловік чує німецьку мову, його серце переповнюється почуттями, він розуміє, що дуже сумував за своєю батьківщиною. Ця поема є однією з вершин творчості поета. Для тих ,хто любить читати поезію в оригіналі.

Mende, Fritz. Heinrich Heine [Text] : Studien zu seinem Leben und Werk / F. Mende. – Berlin: Akademie-Verlag, 1983. – 244 s.

Монографічне видання німецького літературознавця є дослідницьким вивченням життя і творчості Генріха Гейне. Автор ретельно і вдумливо пов’язує життєвий шлях видатного поета і його творчість з соціальними і культурними процесами, що відбувалися в той історичний період. Для тих, хто володіє німецькою мовою і любить німецьку поезію.

Heinrich Heine [biographie] / Kurze Geschichte der deutschen Literatur/Von einem Autorenkollektiv; Leitung und Gesamtbearbeitung K. Böttcher und H. J. Geerdts; Mitarbeit R. Heukenkamp. – S. 426 – 435.

«Курс історії німецької літератури», створений німецькими літературознавцями , охоплює період від середніх віків до середини 20 сторіччя. Цей енциклопедичний довідник містить статтю про життя і творчість Генріха Гейне. Для всіх, хто вивчає німецьку мову та цікавиться німецькою культурою і літературою.

Heinrich Heine [biographie, werkе] /Deutsches Lesebuch [Text] / Herausg. Von S. Hermlin. –Leipzig: Verlag Philipp Reclam jun., 1982. – S.414 – 432.

Хрестоматія з німецької літератури містить поезію Генріха Гейне та авторську передмову до французького видання його творів. Видання може бути корисним для всіх, хто цікавиться німецькою поезією та німецькою мовою.

Heinrich Heine [werk] / Вірші= Gedichte : Taras Schewtschenko; Friedrich Schiller; Lesja Ukrainka; Heinrich Heine – Дніпропетровськ: Січ, 2008. – S. 177 – 233: ill.

Збірка містить лірику видатних українських та німецьких поетів Тараса Шевченка, Фрідріха Шіллера, Лесі Українки та Генріха Гейне в оригіналі та в перекладах відповідно німецькою та українською мовою. Вірші Генріха Гейне подані в перекладах видатних українських поетів, таких як Наталя Забіла, Дмитро Павличко, Андрій Малишко Володимир Сосюра та ін. Для тих , хто вивчає німецьку мову та займається перекладом за фахом.

Підготувала В.Л. Гіпська, провідний бібліотекар відділу літератури іноземними мовами