* * * 2020 * * * Рік Біблії * * * 2020 * * * Рік математики в Україні * * * 2020 * * * 180-річчя виходу першої поетичної збірки Т.Г. Шевченка «Кобзар» * * * 2020 * * *

пʼятниця, 9 квітня 2021 р.

А пам'ять повертає нас в минуле: 5 хвилюючих історій до Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів

 


«Від ударів історії куди частіше страждають невинні жертви, ніж справжні винуватці…» Еріх Марія Ремарк



Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Треблінка, Собібор… Біль і страждання, мужність і надія. Швидкоплинний час рік за роком віддаляє нас від трагічних подій Другої світової, найжорстокішої війни ХХ століття, яка розколола життя мільйонів на до і після… Шість довгих років, 60 країн світу, втягнутих в конфлікт, і понад 60 мільйонів людських втрат…

Згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН з 1991 року 11 квітня у світі відзначається День визволення в’язнів фашистських концтаборів. Цю дату було встановлено в пам’ять про інтернаціональне повстання в’язнів найбільшого концентраційного табору - Бухенвальд. Саме 11 квітня 1945 року останній в’язень вийшов із його воріт із сумно відомим написом «Jedem das Seine» - «Кожному своє».

Стійкості людського духу в роки Другої світової війни присвячені романи відомих письменників ХХ і ХХІ століть: Еріх Марія Ремарк «Іскра життя», Томас Кініллі «Список Шиндлера», Марта Холл Келлі «Бузкові дівчата», Еллен Марі Вайсман «Сливове дерево», Чарльз Белфор «Паризький архітектор»…



 

Еріх Марія Ремарк «Іскра життя»



Еріх Марія Ремарк, один з найвідоміших німецьких письменників XX століття, народився 22 червня 1898 року в провінційному містечку Оснабрюк, Нижня Саксонія. Творчість Ремарка стала популярною ще за його життя. П'ятдесятьма мовами світу було переведено відомі твори письменника. Перший роман «На Західному фронті без змін» розійшовся у кількості 3,5 мільйона примірників.

Еріх Марія Ремарк, якого називали «Лицар честі та пера», є автором романів «Повернення», «Мансарда мрій», «Ґем», «Зупинка на обрії» «Три товариші», «Тріумфальна арка», «Люби ближнього твого», «Іскра життя», «Час жити і час помирати», «Чорний обеліск», «Позичене життя», «Ніч у Лісабоні», «Омріяна земля», «Тіні в раю».





Тема війни проходить через багато творів письменника. Роман «Іскра життя» був опублікований в січні 1952 року. Щоб максимально правдоподібно описати концтабір, Ремарк вивчив величезну кількість документальних свідчень про один із найстрашніших фашистських  концтаборів - Бухенвальд. У книзі кілька сюжетних ліній і долі багатьох героїв. Автор майстерно до останньої сторінки утримує читача. Дія відбувається в одному з концентраційних таборів, недалеко від вигаданого німецького міста Меллерн, в описі якого вгадуються риси рідного міста Ремарка - Оснабрюк.

1945 рік, останні місяці війни. Табір розташовувався на височини, крізь колючий дріт Меллерн було видно як на долоні. Це стародавнє місто з безліччю церков, липовими алеями і вузькими провулками. На півночі міста розташовувалися нові квартали, вокзал, прибуткові будинки, фабрики і заводи, на яких працювали бригади в'язнів з табору.

Ув'язнений № 509, як заворожений дивився вниз. Він бачив це місто завжди тільки через колючий дріт, він ніколи в ньому не був. Але за десять років, що він провів в таборі, місто стало для нього чимось більшим, ніж просто місто. Це був майже нестерпний образ втраченої свободи.

П'ятсот дев'ятий лежав в протилежному кінці зони, де тулилися одне до одного дерев'яні бараки, відрізані від Робочого табору парканом з колючого дроту. Ця жменька бараків називалася Малим табором. Сюди відправляли в'язнів, які вже настільки ослабли, що не були в змозі виконувати важку роботу. Незважаючи на нестерпні умови існування, голод і катування у них залишається мужність боротися за своє життя із останніх сил.

Бойові дії все ближче підходили до міста, стали чутні вибухи бомб і посилилася паніка серед охорони концентраційного табору. У П'ятсот дев'ятого і його товаришів по бараку номер 22 народжується маленька іскра надії…

 



Томас Кініллі «Список Шиндлера»



Томас Майкл Кініллі, австралійський письменник, автор всесвітньо відомого роману «Список Шиндлера», народився  7 жовтня 1935 року в Сіднеї, Австралія. В 1964 році Кініллі опублікував свій дебютний роман під назвою «Семінарія у Віттоні», а після публікації роману «Приведіть жайворонків та героїв» повністю присвятив себе літературній діяльності. Романи  «Пісня Джіммі Блексміта», «Лісові плітки» та «Конфедерати» потрапили до короткого списку Букерівської премії. Роман «Список Шиндлера» став володарем Букерівської премії, а в 1993 році був екранізований Стівеном Спілбергом.



Роман «Список Шиндлера» побачив світ 18 жовтня 1982 року. Це книга про страшну силу війни та непереможний людський дух, сильніший за неї. Це книга про людину, яка здійснила неможливе. Його ім’я відоме усьому світу - Оскар Шиндлер. Людина, яка довела, що можна зробити справжнє диво - подарувати життя… Дати шанс на порятунок тоді, коли сподіватися вже нема на що…

На початку Другої світової війни німецький підприємець Оскар Шиндлер відкрив у Кракові фабрику, на який виробляли емальований посуд. І ця фабрика, де працювали євреї з гетто, стала для них немов Ноєвим ковчегом… Коли було ухвалено рішення про знищення Краківського гетто, Шиндлеру неймовірними зусиллями вдалося вивезти своїх робітників і захистити їх від жаху табору смерті Аушвіц. Він урятував майже 1200 євреїв. Більш, ніж будь-хто за всю історію найстрашнішої в історії людства війни…

Ця книжка передусім ґрунтується на розповідях п’ятдесятьох людей, яких порятував Оскар Шиндлер. Почуте було доповнено поїздкою до тих місць, де відбувається основна дія книги. Це Краків, який прийняв Оскара; Плащув, де був страшний табір Амона Гьюта; вулиця Липова на Заблочі, де розташована фабрика Шиндлера; Аушвіц-Біркенау. Для написання роману автор використав також письмові свідчення з приватних джерел, документи й папери Оскара Шиндлера. У 1967 році Оскар Шиндлер був ушанований нагороди від ізраїльського національного меморіалу Катастрофи -  Яд Вашем. І був визнаний «Праведником світу».

Осінь 1943 року. «Одного вечора пізньої польської осені молодий чоловік у дорогому пальті поверх двобортного смокінга, у петлиці якого сяяла велика свастика (золото на чорній емалі), вийшов із фешенебельного житлового будинку по вулиці Страшевського, поблизу старого центру Кракова, і побачив, що на нього чекає водій, дихаючи парою біля прочинених дверей величезного блискучого - навіть у цій листопадовій сутіні - лімузина «адлер».

 Обережно, гере Шиндлере, - сказав водій. - Бруківка обмерзла, як серце вдови!

Ця маленька передзимова сцена вже багато про що може сказати. Високий пан до кінця своїх днів носитиме двобортні піджаки, а що він є до певної міри інженером, то часто роз’їжджатиме на великих шикарних машинах. Цей німець, на той час впливова для німецької історії особа, завжди лишатиметься чоловіком того типу, до якого польський шофер може спокійно звертатися з незграбним дружнім жартом.

Але за таким простим зачином нам не розгледіти усієї історії. Адже це історія прагматичної перемоги добра над злом…».

 



Марта Холл Келлі «Бузкові дівчата»




Марта Холл Келлі має вчений ступінь в галузі журналістики Сіракузького університету і ступінь магістра в галузі журналістики Північно-Західного університету США. Вона була зачарована біографією Кароліни Феррідей, яка допомогла п’ятдесяти польським жінкам, відомим як «Кролики», що вижили у концтаборі Равенсбрюк. У пошуках правдивої історії Марта Холл Келлі провела довгі часи у трьох архівах Кароліни Феррідей - у штаті Коннектикут, Вашингтоні (США) та у Нантері (Франція).

Метою всіх цих досліджень було розповісти в художний формі про події, які відбувалися в Равенсбрюці, перенести читачів у ті місця, де довелося побувати людям, причетним до історії Кроликів, і, по можливості, дати їм певне уявлення про те, що вони самі відчували б на місці вязнів, і вдихнути нове життя в історію, яка випала з поля зору громадськості.

Вперше Марта Холл Келлі дізналася про Кароліну Феррідей із статті в журналі Vctoria за 1999 рік, яка називалася «Неймовірний бузок Кароліни Феррідей» Стаття супроводжувалася фотографіями деревянного будинку Кароліни в Бетлехемі, штат Коннектикут, якому їхня родина дала назву «Хей» і який є відомим також як «Будинок Белламі-Феррідей».



Сюжет книги «Бузькові дівчата» ґрунтується на достовірних подіях, а героїні роману Кароліна Феррідей та Герта Оберхойзер - реальні люди. Кароліна Феррідей працює у Французькому консульстві у Нью-Йорку. Але її життя кардинально змінюється, коли гітлерівська армія вторгається до Польщі у вересні 1939 року, а невдовзі у 1940 році окуповує Францію.

Польська дівчина Кася Кужмерик розуміє, що її безтурботна молодість закінчилася, коли, після окупації Польщі нацистами, починає виконувати доручення підпільного руху опору. У напруженій атмосфері один хибний крок може мати згубні наслідки. Кася і її сестра Сюзана потрапили в концтабір Равенсбрюк.

Для амбітної молодої німецької лікарки Герти Оберхойзер оголошення про роботу у перевиховному жіночому таборі здається квитком у нові професійні сфери. Але вона опиняється в пастці нацистського концтабору Равенсбрюк і стає однією з лікарів-злочинців, що робили досліди над живими людьми. Герта Оберхойзер була єдиною жінкою-лікарем в концтаборі і єдиною жінкою-лікарем, яку судили в Нюрнберзі.

В Равенсбрюці, який був у гітлерівський Німеччині єдиним суто жіночим концтабором, життя арештантки залежало від її стосунків з іншими жінками. Навіть сімдесят років по тому колишні в’язні називають своїх подруг по нещастю «сестрами». Тому автор книги поставила в центр своєї розповіді долю двох сестер Касі Кужмерик та Сюзани.

Життя трьох героїнь роману Кароліни, Касі й Герти неймовірним чином перетинається. Їхні історії розгортаються на різних континентах: від Нью-Йорка до Парижа, Німеччини та Польщі. Кароліна і Кася прагнуть відновити справедливість для тих, кого історія забула.

Протягом 10 тижнів роман залишався у списку бестселерів Publishers Weekly і увійшов у список кращих книжок 2016 року, Goodreads відзначив «Бузкові дівчата» як найкращий історичний роман 2016 року, а журнал ELLE нагородив відзнакою «Читацький приз - 2016».

 



Еллен Марі Вайсман «Сливове дерево»




Еллен Марі Вайсман народилась і виросла вThree Mile Bay, невеликому селі на півночі штату Нью-Йорк. «Сливове дерево» - дебютний роман молодої американської письменниці, який перекладено вісьма мовами і тільки у США опубліковано накладом понад мільйон примірників. З ексклюзивного інтерв'ю Еллен Марі Вайсман: «Роками я працювала над романом самотужки, та потім вирішила дізнатися, чи не марную час. Я не знала, чи взагалі маю літературне обдарування, й як ви уже чули, ніхто не вчив мене писати романи. Поблизу не було жодного літературного гуртка, і я навіть не маю вищої освіти. Тож залишалося тільки одне місце, де можна було шукати допомоги, і я звернулася до Інтернету. До кінця днів дякуватиму долі за те, що звела мене з Вільямом Ковальські - письменником-лауреатом - автором книги «Eddie’s Bastard». Він став моїм учителем, редактором, наставником і другом. Його віра в мої письменницькі здібності роками підтримувала мою впевненість у собі».  У 2013 році критики «Publisher’s Weekly» і «New York Journal of Books» присвоїли роману Еллен Марі Вайсман найпрестижнішу п’ятизіркову номінацію, а в рейтингу «Historical Fiction Bestseller on Amazon» книга зайняла першу позицію.



«Сливове дерево» - це історія про трагічні роки Другої світової війни та справжнє кохання німецької дівчини і юнака із заможної єврейської родини. Дія розгортається в невеличкому німецькому містечку Гессенталь. А сливове дерево це символ життя і мужності.
«Для сімнадцятирічної Крістін Бельц війна почалася неочікуваним запрошенням на святкову вечірку Бауерманів. Того чудового осіннього дня 1938-го року неможливо було уявити майбутні жахіття. Кришталево чисте повітря було напоєне ароматами червоних яблук, що звисали з гілок у садках на схилах довкруж долини ріки Кохер. Сонце сяяло в блакитному вересневому небі, підбитому пухнастими бавовняними хмарками, що кидали біжучі тіні на сільську місцевість. Між горбів було тихо, якщо не зважати на лайливих сойок і непосидючих білок, які збирали насіння й горіхи в передчутті прийдешньої зими…

Того року випадало мало дощів, і вкриті опалим листям стежки були сухими, що дозволяло Крістін бігти скелястою кручею, не боячись послизнутись. Проте дівчина подала руку Ісааку Бауерману, щоб той допоміг їй зійти зі вкритої лишайником брили, і намагаючись угадати, що б він подумав, якби знав, скільки часу вона провела в лісі…

Найбільше Крістін любила піднятися на вершину горба й зустріти там перші промені літнього сонця, коли роса піднімає дух ґрунту над землею і напоює хвойним ароматом уранішнє повітря. Їй також дуже подобався перший, сповнений особливою тиші день зими, коли світ ніби занурювався в дрімоту, а свіжий сніг мов би присипав цукром спустілі жовті пшеничні поля та сірі, голі гілки дерев…

Шестеро білих овечок, які паслись на узліссі, одночасно підвели свої зарослі вовною голови на Ісаака та Крістін…. Він мав понад шість фунтів зросту, широкі плечі та м’язисті руки - велет у порівнянні з її тендітною статурою І тепер, коли вони застигли лицем до лиця, вона не змогла не спекти раків, дивлячись знизу в його каштанові очі. Дівчина пам’яттю серця впізнавала ці риси: хвиля чорного волосся, що спадала на лоба, монументальну щелепу, гладеньку шкіру смаглявої шиї…

Несподівана поява Ісаака на порозі дала дівчині відчуття якоїсь раніше не поміченої на мапі підказки до захованих скарбів, а чи щойно віднайденим поворотом на давно знайомій дорозі. Щось-таки мало змінитися. Це відчувалося й у прохолоді осіннього вітру… Щорічне грудневе свято Бауерманів було важливою подією, його відвідували всі найвищі посадовці, його відвідували всі найвищі посадовці, місцеві чиновники, юристи й інші впливові люди з усіх навколишніх містечок…».

Радісний настрій Крістін пропав, коли вона випадково побачила оголошення, котрого вранці ще не було. «Крістін прочитала виведений готичними літерами заголовок: «ПЕРША ПОСТАНОВА РЕЙХУ ГРОМАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВУ». Відійшовши подалі від воза, вона дочекалася, доки фермер відпровадить волів іще на кілька метрів уперед, і повернулась, аби прочитати чорно-білий плакат. Під заголовком жирним шрифтом було написано: «Жоден єврей не є громадянином Німеччини». Цим законом також заборонялося будь-яке спілкування з єврейськими родинами і стало крахом надій для Крістін…

Мама Крістін, яка працювала в родині Бауерманів, погоджується передати Исааку записку. Таємні побачення і довга розлука. Одного разу Крістін дізнається, що всю сім'ю Ісаака вивозять з міста. «Варто було лише побачити лице коханого, як усі притлумлювані роками почуття - горе, гнів, безпомічність, страх - одночасно вибухнули в ній, збиваючи подих, прискорюючи серцебиття. Дівчина зробила крок уперед, ледь стримуючись, аби не впасти у його обійми. І тільки тепер помітила чотири спаковані валізи, що чекали вхідних дверей…».

Але була ще одна несподівана зустріч Крістін і Ісаака. «Уперше за багато місяців їй легко крокувалося рідним провулком. Але всі сподівання на краще миттєво розвіялись, коли вона побачила колонну в’язнів, що рухалася назустріч… Крістін затулила руками вуха й припала спиною до дверей у бажанні перетворитися на невидимку… Та зробивши перший крок у напрямку свого помешкання, рядів за п'ятнадцять від себе раптом угледіла знайому постать. Її обдало холодом. Чоловік стояв у ряду таких самих виснажених вязнів, безтямно дивлячись під ноги, намагаючись не привертати до себе увагу вартових…  То був Ісаак…». Крістін помагає коханому втекти…


 


 Чарльз Белфор «Паризький архітектор»




Чарльз Белфор, американський письменник, архітектор та історик культури, автор кількох історій і художніх творів, народився 19 лютого 1954 року в місті Балтимор, штат Меріленд. Дитинство письменника пройшло в містечку Вудлаун неподалік Балтимора. Після закінчення середньої школи Чарльз Белвор навчався в інституті Пратта - провідному вищі США в галузі мистецтва, дизайну й архітектури, а потім - У Колумбійському університеті. У наступні роки викладав в інституті Пратта і Гаучер-коледжі в Балтиморі, працював журналістом-фрілансером у газетах «The Baltimore San» і «The New York Times», спеціалізуючись на питаннях збереження архітектурної спадщини.






Перший роман письменника «Паризький архітектор» був опублікованій у 2013 році в США й невдовзі привернув до себе увагу читачів і критики. В 2015 році Чарльз Белфор став фіналістом престижної Дублінської літературної премії, того ж року його роман увійшов до списку бестселерів «The New York Times».

У передмові до книги Чарльз Белвор написав: «В основу «Паризького архітектора» покладено реальні історичні події, що відбувалися насправді, але за іншої епохи. За часів правління в Англії королеви Єлизавети І почалися масові переслідування католиків, і ті, хто сповідував католицизм, опинилися поза законом. Однак, багато, хто зі священнослужителів відмовився коритися королівськім указам і продовжували потай правити меси в будинках заможних парафіян. У цих же будинках майстерні тесла та муляри споруджували «нори для священиків», щоб ті могли сховатися в них, якщо несподівано нагодяться королівські охоронці… Я переніс події тих далеких років до Парижа часів Другої світової війни, а майстрів єлизаветинської доби перетворив на молодого архітектора… Я хотів показати велику мужність, яка була потрібна за тих часів, щоб в скруті підтримати гнаних…».

Одного разу архітектор-авангардист Люсьєн Бернар стає свідком загибелі людини, переслідуваного німецькими офіцерами. Ця подія викликала в ньому страх, але «його непокоїло, що в ньому виявилося так мало співчуття до ближнього, проте це було й не дивно - він виховувався в родині, де співчуття не існувало». І коли заможний підприємець несподівано пропонує йому велику суму за розробку таємних схованок для жертв репресій, Люсьєн опиняється перед непростим вибором: або ризикнути життям, або відмовитися від справи, в успіх якої він практично не вірить. З кожною сторінкою ця історія стає все більш захоплюючою, адже її автор - не тільки знавець архітектури, але й потаємних куточків людської душі.