* * * 2024 * * * 255 років від дня народження Івана Котляревського* * * 2024 * * * М210 років від дня народження Тараса Шевченка * * * 2024 * * * 150 років від дня народження Августина Волошина, президента Карпатської України * * * 2024 * * * 100 років від дня народження Павла Загребельного * * * 2024 * * * 450 років із часу видання першої друкованої книги в Україні «Апостола» * * * 2024 * * * 100 років з дня написання першого українського науково-фантастичного роману «Сонячна машина» Володимира Винниченка* * * 2024 ***За рішенням ЮНЕСКО Рік кінорежисера Сергія Параджанова * * * 2024 * * * Книжкова столиця світу 2024 року — французьке місто Страсбург* * *

пʼятницю, 24 лютого 2023 р.

Українські переклади найвідоміших творів Ґабріеля Ґарсія Маркеса

 


«У кожному написаному мною рядку я завше намагаюся, з більшим чи меншим успіхом, викликати прихованих духів поезії і вкласти в кожне слово свідчення мого схилення перед її здатністю передбачення… Отриману мною премію я вважаю, з усією скромністю, за втішну ознаку того, що вигадане мною не пустоцвіт...». 



Ці слова були вимовлені на Нобелівському бенкеті 10 грудня 1982 року відомим колумбійським письменником Ґабріелем Ґарсія Маркесом, автором одного з найкращих творів в історії латиноамериканської та світової літератури ХХ століття — «Сто років самотності» про трагічну долю однієї родини на тлі історичних подій у Колумбії.

У творчій скарбниці письменника романи «Лихі часи» (1962), «Сто років самотності» (1967), «Осінь патріарха» (1975), «Кохання під час холери» (1985), «Генерал в своєму лабіринті» (1989), повісті «Опале листя» (1955), «Полковникові ніхто не пише» (1961), «Про кохання та інших бісів» (1994)…, оповідання «Очі блакитного пса» (1950), «Стариган із крилами» (1968), «Щасливе літо сеньйори Форбес» (1976)…, п’єса «Кохання й інші демони» (1994), публіцистика, кіносценарії …

Більшість творів Ґарсія Маркеса написано під впливом модерністської течії в літературі Латинської Америки другої половини ХХ століття — «Магічний реалізм». Це напрям, у якому органічно поєдналися елементи дійсного та уявного, реального і фантастичного, побутового та міфологічного, ймовірного і таємничого, повсякденного буття і вічності. Ще з дитинства Ґабріель Ґарсія Маркес був зачарований магічним світом бабусиних легенд і притч, які викликали одночасно і захоплення й жах. Вже будучи дорослим письменник згадував, що поруч із дідусем він відчував спокій і впевненість у собі, але не міг позбутися спокуси заглядати у світ бабусиних таємниць.

Майбутній письменник народився 6 березня 1927 року  в старовинному провінційному містечку Аракатака, розташованому в басейні річки Магдалена, неподалік від узбережжя Атлантичного океану, в Колумбії. Він був найстаршим з усіх дітей телеграфіста Габріеля Еліхіо Гарсія, одруженого з Луїзою Сантьяго Маркес Ігуаран. Невдовзі родина переїхала до Барранкільї, залишивши первістка в Аракатаці. Маленького Ґабріеля виховувала бабуся Транкіліна, на який тримався весь дім. Завжди в роботі й турботі, ця маленька жіночка була бездоганним джерелом казок, легенд, різноманітних фантастичних історій. Проте найголовнішою людиною для хлопчика став дідусь Ніколас ,полковник у відставці, скептик і життєлюб водночас, старший товариш та найбільший авторитет. Від нього Ґарсія Маркес дізнався про подій громадянської війни 1899—1903 років. Але після того як не стало дідуся, Ґабріель був змушений залишити рідне місто.

Перші роки його навчання пройшли у Colegio jesuita San José, а потім у Liceo Nacional de Zipaquirá. 1946 року Ґабріель Ґарсія Маркес вступив на перший курс юридичного факультету Національного університету у Боготі. Перше оповідання Ґарсії Маркеса «Третя смиренність» було опубліковано 1947 року. Тоді його автор ще серйозно не замислювався, щоб стати професійним літератором. В 1948 році він був змушений, через неспокійну атмосферу в столиці, переїхати до міста Картахена, де продовжив навчання в університеті. Але адвокатська кар’єра його мало приваблювала, а невдовзі Ґарсія Маркес зовсім відмовився від неї і звернувся до журналістики. У 1948—1949 роках він писав статті для El Universal в Картахені. З 1950 по 1952 рік вів колонку під назвою «Septimus» для місцевої газети El Heraldo в Барранкільї.

Займаючись журналістикою, Ґабріель Ґарсія Маркес все ж основну увагу зосередив на художній творчості. Повість «Опале листя» (1955) засвідчила появу в літературі талановитого прозаїка. У 1961 році він публікує повість «Полковникові ніхто не пише», а 1962 року — роман «Лихі часи» та збірку оповідань «Похорони Великої Мами». Успіх письменникові приніс роман «Сто років самотності». Вихід цього роману в 1967 році став світовою сенсацією. Чилійський поет Пабло Неруда писав тоді, що з часів «Дон Кіхота» Мігеля де Сервантеса Сааведра не з’являвся твір такої сили іспанською мовою.

Почався період визнання творчості митця. Ґарсія Маркес удостоюється почесного ступеня Колумбійського університету в Нью-Йорку та французького Ордену Почесного Легіону. 1972 року Ґабріель Ґарсія Маркес отримав престижну Нойштадтську міжнародну літературну премію, а 1982 року йому присуджується Нобелівська премія з літературі «за романи й оповідання, у яких фантазія і реальність, переплетені в примхливому світі, відображають життя і конфлікти континенту».

Перу Ґарсія Маркеса належать також романи «Кохання під час холери» (1985), «Генерал у своєму лабіринті» (1989). В останнє десятиріччя письменник напружено працював над автобіографічною трилогією «Жити, щоб розповісти про життя». 2002 року побачила світ перша книга із запланованого автором видання, написана в дусі «магічного реалізму». Вона стала справжнім бестселером в іспаномовному світі і останнім романом письменника. 2010 року була видана збірка публічних виступів Ґабріеля Ґарсія Маркеса «Я тут не для того, щоби говорити промови».

Перші переклади творів письменника українською мовою з'явилися на сторінках літературних журналів «Всесвіт», «Вітчизна», «Сучасність» у другій половині ХХ століття. Це були повість «Полковникові ніхто не пише», оповідання «Стариган із крилами», романи «Осінь патріарха» та «Кохання під час холери». У 2004 році вийшов переклад  найвідомішого та найпопулярнішого роману Ґабріеля Ґарсія Маркеса «Сто років самотності», а 2020 року — перше книжкове видання роману «Осінь патріарха», яким видавництво «Саміт-книга» відкрило серію «диктаторських» творів визначних латиноамериканських авторів.

 


Повість «Полковникові ніхто не пише» (1961)


Повість Ґабріеля Ґарсія Маркеса «Полковникові ніхто не пише» була опублікована в 1961 році. Вперше повість українською мовою була надрукована 1972 року в журналі «Всесвіт». Перекладачами були  Женев’єва Конєва та Лев Олевський. Цей же переклад увійшов до збірки творів письменника, що була видана у 2004 році в серії «Бібліотека світової літератури». Окремим виданням повість побачила світ 2022 року у перекладі українського поета, перекладача та мистецтвознавця Олександра Буценко під назвою «Полковнику ніхто не пише».

 

Ґарсія Маркес, Ґабріель. Полковникові ніхто не пише : повість // Ґарсія Маркес, Ґабріель. Сто років самотності : Роман. Повісті. Оповідання  / пер. з ісп. ; передм. Д. Затонського. — Київ : Вид. дім «Всесвіт», 2004. — 616 с. — (Серія «Бібліотека світової літератури»).

«Стояв жовтень. Ранок, тяжкий навіть для такої людини, як полковник, що вже пережив безліч подібних ранків. П’ятдесят шість років — відколи закінчилась остання громадянська війна — полковник тільки те й робив, що чекав. Жовтень — як фатум, він неодмінно приходить… Полковник задивився на яскраву зелень, на купочки землі, вириті дощовими черв’яками і знову відчув як його пройняло наскрізь згубним подихом жовтня…».

Головний герой твору — 75-річний полковник, ветеран громадянської війни 1899—1903 років у Колумбії. Дев’ятнадцять років тому, коли Конгрес прийняв закон про пенсії, розпочався процес визнання, який тривав вісім років. Після цього пройшло ще шість років, перш ніж героя включили до списку пенсіонерів 12 серпня 1949 року. Так було написано в останньому листі, якого одержав чоловік. Увесь цей час він разом зі своєю дружиною чекали на повідомлення про довгоочікувану пенсію. Щоразу, коли полковник відправлявся зустрічати в порту поштовий катер, у їхньому домі спалахувала надія, котра згасала після його повернення.

«Полковник стежив, як причалюють катери, стоячи біля крамниці сірійця Мойсеса… Останнім був поштовий катер… Полковник побачив на палубі мішок з поштою, прив’язаний до лимаря й загорнений у брезент. За п'ятнадцять років чекання чуття полковникові вигострилися… Полковник відшукав очима поштаря серед гурту людей, які чекали, коли причалить катер, щоб скочити на нього. Поштар скочив першим. Капітан віддав йому конверт, запечатаний сургучем. Потім зійшов на палубу. Поштовий мішок був затиснутий між двома бочками гасу…. полковник не міг одвести погляду від поштаря. Він бачив, як той ковтає напій з рожевою піною, тримаючи склянку в лівій руці, а правою підтримуючи мішок з поштою…». Але довгоочікуваного листа і цього разу не було. «Полковникові ніхто не пише…». Повертаючись додому, він довгий час не міг опритомніти, а потім брався переглядати газету з надією знайти там замітку про ветеранів. Однак хоча тут нічого про це не писали, десять років такого читання навчили його вірити, що йому обов’язково необхідно дочекатися того дня, коли нарешті надійде довгоочікуваний лист...

Полковник та його хвора дружина жили у страшенних злиднях. Не маючи засобів для існування, вони почали продавати речі з власного будинку. Болю обом додала ще втрата єдиного сина Агустіна, якого не стало дев'ять місяців тому. У будинку зі старими жив надресирований півень-перебієць, який був спогадом про сина… Того вечора — 3 січня —Агустін пішов на чергові бої півнів, з надією заробити гроші у виграші, і не повернувся…  Наступну надію на виживання полковник поклав на півня, якого дружина просила продати. Полковник категорично відмовився це робити, оскільки через три місяці, знову у січні, почнуться бої півнів і вони зможуть виграти. А зараз залишалося лише чекати…

 



Роман «Сто років самотності» (1967)


1965 року Ґабріель Ґарсія Маркес розпочав роботу над своїм другим романом «Сто років самотності», а закінчив навесні 1967 року. Цього ж року літературний шедевр прозаїка був опублікований аргентинським видавництвом «Editorial Sudamericanad і Sudamericanad» накладом шість тисяч примірників, розраховуючи, що книжка як-небудь розійдеться до кінця року. Наклад розлетівся за кілька днів… Видавництво випустило повторний наклад, але і його спіткала така ж доля. Так розпочалася всесвітня слава роману. «Сто років самотності» перекладено понад тридцятьма мовами. Першим і єдиним перекладачем роману українською мовою став Петро Іванович Соколовський (1926—2000), якому належать переклади прозових та поетичних творів відомих письменників світової літератури.

 

Ґарсія Маркес Ґ. Сто років самотності : роман / Ґабріель Ґарсія Маркес ; пер. з ісп. П. Соколовського ; худож.-оформлювач О. Д. Кононученко. — Харків : Фоліо, 2015. — 476 с.

Цей роман є водночас історією маленького загубленого серед боліт і лісів колумбійського містечка  Макондо і життєписом шести поколінь роду Буендіа та цілого століття самотності — від початку до кінця, від кохання його засновників до загибелі роду. Герої твору Хосе Аркадіо Буендіа і його дружина Урсула Ігуаран після блукань у пошуках нового життя зупинились у гарному місці на березі річки, де й заснували Макондо. Своїх синів вони назвуть Хосе Аркадіо та Ауреліано. У кожного буде своя доля, але незмінно всі у наступних поколіннях, хто при народженні отримуватиме імена Хосе Аркадіо або Ауреліано, успадкують родинні дивацтва та самотність…

Але роман значною мірою — це біографія родини самого Ґарсія Маркеса, вигадане містечко наділене багатьма рисами рідної Аракатаки.  Дідусь і бабуся письменника, як і центральні персонажі роману, були двоюрідними братом і сестрою, прізвище бабусі, як і головної героїні, Ігуаран.  А дідусь став прототипом полковника Ауреліано Буендіа. «Сто років самотності» — лише поетичне відтворення мого дитинства», — неодноразово зазначав сам автор. У свій твір Ґарсія Маркес переніс спогади дідуся про реальні історичні події. Перша з них — це громадянська війна в Республіці Колумбія, що тривала з 17 жовтня 1899 року до 21 листопада 1902 року між прихильниками Колумбійської консервативної партії та Колумбійської ліберальної партії.

Письменник з гіркою іронією розповідає, як війна згубно вплинула на її учасників. Юний Ауреліано Буендіа пішов на війну з деспотизмом, проте, домігшись загального визнання і слави, повернувся додому жорстоким і самотнім, утративши і любов до батьківщини, й інтерес до ідеалів, за які боровся. «Відлюдькуватий, мовчазний, далекий від нових віянь життя, якими повнився дім, полковник Ауреліано Буендіа потроху зрозумів, що таємниця спокійної старості — це не що інше, як укладення чесної угоди з самотністю…». Подібна доля спіткала й інших героїв твору.

Друга історична подія — грубе втручання в життя країни північноамериканської бананової кампанії. «Ауреліано Другій зустрів містера Герберта випадково, в готелі Хакоба де той каліченою іспанською мовою обурювався щодо відсутності вільних номерів, і привів його в свій дім.. Коли на стіл було подано смугасте, мов тигр, гроно бананів, що їх звичайно приносили до їдальні на обід, містер Герберт відірвав від нього перший банан не дуже охоче. Але потім відірвав ще один, за ним іще, продовжуючи розмовляти, смакуючи, але не з утіхою гурмана, а радше з відчуженим виглядом ученого… Після візиту містера Герберта минуло понад рік, але відтоді стало відомо тільки одне: грінго думають саджати банани на зачарованих землях…». Містечко Макондо охопила бананова лихоманка, але йому була призначена загибель як і всьому роду Буендіа …

Крім історичних подій Ґарсія Маркес включив у роман казкові сюжети і поетичні образи. Казка, спираючись на історичну основу твору, надає романові поетичності. Є в романі і казкові пророцтва — ворожіння на картах і передбачення долі. Одним із провідних у романі є мотив родового прокляття, фатуму. Невидима доля керує усіма вчинками героїв, які впевнені, що самі будують своє життя. Кожен їх крок, наперед визначений, і лише наближає родину Буендіа та містечко Макондо до трагічного фіналу. Уся історія цих людей, які кохали, мріяли, воювали, виявляється до останнього подиху передбаченою циганом Мелькіадесом, а самі вони постають, немов тіні, що зійшли зі сторінок його рукопису.

«Ауреліано знав, що в Мелькіадесових пергаментах написана і його доля. Він знайшов їх цілими й непошкодженими серед доісторичної рослинності, паруючих калюж і світляних комах, які знищили в цій кімнаті будь-який слід перебування людей на землі, він не зміг побороти нетерпіння і, замість винести пергаменти на світло, заходився тут же, навстоячки, розшифровувати їх уголос — і то без жодних зусиль, так, ніби їх писано іспанською і він читав їх при сліпуче яскравому полудневому світі. То була історія родини Буендіа, викладена Мелькіадесом в усіх її найбуденніших подробицях з передбаченням на сто років вперед…

 Макондо вже перетворилося на могутній смерч із пилу та сміття, закручений люттю біблійного урагану, коли Ауреліано пропустив іще одинадцять сторінок, щоб не гаяти часу на добре відомі йому події, й почав розуміти ту мить, яка стосувалася його самого, пророкуючи собі самому, розшифровуючи для себе останню сторінку пергаментів так, ніби дивися в дзеркало, що промовляє. Він знову перескочив через кілька сторінок, щоб завбачити пророцтва і з'ясувати дату та обставини своєї смерті. Проте, не дійшовши до останнього вірша, зрозумів, що вже ніколи не покине цієї кімнати, бо згідно з пророцтвом пергаментів, місто дзеркал та міражів (або видив) буде зметене з лиця землі ураганом і стерте з людської пам’яті саме в ту мить, коли Ауреліано Бабілонья скінчить розшифровувати пергаменти, і що все написане в них завжди було й буде неповторним, бо родам людським, засудженим на сто років самотності, не призначено з’являтися на землі вдруге».

 



Роман «Кохання під час холери» (1985)


У 1985 році вийшов друком найоптимістичніший роман Ґабріеля Ґарсія Маркеса «Кохання під час холери», який вперше переклав українською мовою Віктор Йосипович Шовкун — перекладач, письменник, літературний редактор. Перший лауреат літературної премії імені видатного українського перекладача, літературознавця та лексикографа Миколи Лукаша «Ars Translationis» (1989). У його великому творчому доробку — переклади творів Віктора Гюґо, Анатоля Франса, Оноре де Бальзака, Хорхе Луїса Борхеса, Ґабріеля Ґарсія Маркеса та багатьох інших письменників світової літератури.

 

Ґарсія Маркес Ґ. Кохання в час холери : роман / Ґабріель Ґарсія Маркес ; пер. з ісп. В. Й. Шовкуна. — Львів : Класика, 1999. — 348 с.

Переклад роману з іспанської Віктора Шовкуна вперше було надруковано в журналі «Всесвіт» 1994 року, а  потім 1999 року у львівському видавництві «Класика». Перекладено за виданням: Gabriel García Márquez. El amor en los tiempos de cólera. Editoria Bruguera, S. A. Barcelona, 1985.




 

Ґарсія Маркес Ґ. Кохання під час холери : роман / Ґабріель Ґарсія Маркес ; пер. з ісп. В. Й. Шовкуна ; худож.-оформлювач О. Д. Кононученко. — Харків : Фоліо, 2016. — 476 с.

Роман «Кохання під час холери» присвячений хвилюючому почуттю з його мріями і поразками, з безсиллям і радістю, з безутішністю й надією… Зворушлива історія, яку розповів Ґабріель Ґарсія Маркес, перемагає все — час і простір, життєві негаразди і навіть недосконалість людської душі. Головна героїня роману Ферміна Даса колись знехтувала юнацькою любов’ю Флорентіно Аріси і стала дружиною поважного доктора. Але Флорентіно чекав Ферміну «п’ятдесят три роки, шість місяців та одинадцять днів і рівно стільки ж ночей…». Здається, у нього вже зовсім не залишилося надії, але кохання перемагає, і двоє літніх людей, які окремо прожили майже все своє життя, вирушають у  мандрівку на  пароплаві «Нова Вірність», що належить Флорентіно Арісі, а щоб уникнути зайвих зупинок і пересудів, вивішують жовтий прапор карантину…

« Ті хвилини залишилися в пам’яті Ферміни Даси найкращим спогадом з усієї тієї примарної подорожі. Вони не почували себе щойно одруженими молодятами, як припускали капітан та Сенаїда, і ще менше — пізніми коханцями. Було так, ніби вони вже здолали круту голгофу подружнього життя і тепер ішли просто до суті кохання. Ішли мовчки, мов старе подружжя, що обпеклося на житті й було непідвладне пасткам пристрасті, непідвладне брутальним насмішкам ілюзій та міражам розчарувань — всій мінливій настроєності кохання. Бо вони прожили разом досить, аби зрозуміти, що кохати можна коли завгодно й де завгодно…».



***


  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Вдова Монтіеля : оповідання / пер. з ісп. Женев’єва Конєва та Лев Олевський. — Всесвіт. —1972. — № 3. — С. 64—67.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Жінка, яка приходила о шостій : оповідання / пер. з ісп. Лев Олевський та Дмитро Стельмах. — Всесвіт. —1988. — № 2. — С. 58—63.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Злодіїв у селі нема : оповідання / пер. з ісп. Женев’єва Конєва та Лев Олевський. — Всесвіт. —1972. — № 3. — С. 48—63.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Кохання під час холери : роман / пер. з ісп. Віктор Шовкун. — Всесвіт. —1994. — № 9. — С. 3—60.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Кохання під час холери : роман (продовження) / пер. з ісп. Віктор Шовкун. — Всесвіт. —1994. — № 10. — С. 3—70.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Кохання під час холери : роман (закінчення) / пер. з ісп. Віктор Шовкун. — Всесвіт. —1994. — № 11—12. — С. 5—78.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Один звичайний день : оповідання / пер. з ісп. Женев’єва Конєва та Лев Олевський. — Всесвіт. —1972. — № 3. — С. 67—69.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Осінь патріарха : роман / пер. з ісп. Сергія Борщевського та Світлани Жолоб. — Всесвіт. —1978. — № 1. — С. 3—43.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Осінь патріарха : роман (продовження) / пер. з ісп. Сергія Борщевського та Світлани Жолоб. — Всесвіт. —1978. — № 2. — С. 118—138.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Осінь патріарха : роман (закінчення) / пер. з ісп. Сергія Борщевського та Світлани Жолоб. — Всесвіт. —1978. — № 3. — С. 90—162.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Полковникові ніхто не пише : повість / пер. з ісп. Женев’єва Конєва та Лев Олевський. — Всесвіт. —1972. — № 3. — С. 5—42.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Блискавична операція в Манагуа : репортаж с продовженням. — Всесвіт. —1979. — № 5. — С. 224—230.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь : роман / пер. з ісп. Віктор Шовкун. — Всесвіт. —1981. — № 11. —С. 4—54.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Чудесна квітка Балтасара : оповідання / пер. з ісп. Женев’єва Конєва та Лев Олевський. — Всесвіт. —1972. — № 3. — С. 42—47.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес. Як це починалось [Кубинська революція] / пер. з ісп. Маргарита Жердинівська. — Всесвіт. —1979. — № 1. — С. 222—225.

 



Література про життя та творчість Ґабріеля Ґарсія Маркеса


  • Варгас Льюса Маріо. Дивний світ — Макондо (Про роман «Сто років самотності» Ґабріеля Ґарсія Маркеса) // Всесвіт. —1971. — № 12. — С. 100—102.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес // Шкляр Л. Є. Під знаком Нобеля. Лауреати Нобелівської премії з літератури 1901-2006 / Л. Є. Шкляр, А. Г. Шпиталь. — Київ : Грамота, 2006. — С. 321—329.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес // Зарубіжна література / за ред. О. М. Ніколенко, Н. В. Хоменко, Т. М. Конєвої. — Київ : ВЦ «Академія», 1998. — С. 243—251.
  • Ґабріель Ґарсія Маркес // Історія зарубіжної літератури ХХ ст. : навч. посібник / В. І. Кузьменко, О. О. Гарачковська, М. В. Кузьменко та ін. — Київ : ВЦ «Академія», 2010. — С. 455—467.
  • Габриэль Гарсиа Маркес // Васильева Е. К. Знаменитые писатели / Е. К. Васильева, Ю. С. Пернатьев, В. М. Скляренко ; худож.-оформитель О. Н. Иванова. — Харьков : Фолио, 2014. — С. 186—190. — (Серия «Знаменитые писатели»).
  • Ґ. Ґ. Маркес — теоретик «магічного реалізму» // Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХХ століття / Г. Й. Давиденко, Г. М. Стрельчук, Н. І. Гричаник. — 2-ге вид. перероб та доп. — Київ : Центр учбової літератури, 2009. — С. 210—219.
  • Дубова Л. Ґарсія Маркес, Ґабріель // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 436—438.
  • Затонський Д. Ще один Ґабріель Ґарсія Маркес // Всесвіт. — 1978. — № 1. — С. 178—182.
  • Затонський Д. Ґабріель Ґарсія Маркес та його «Сто років самотності» // Ґабріель Ґарсія Маркес Сто років самотності : Роман. Повісті. Оповідання / пер. з ісп. — Київ : Від. дім. «Всесвіт», 2004. — С. 5—18.
  • Кілька запитань газети «Паїс» (Мадрид) Ґабріелю Ґарсія Маркесу // Всесвіт. — 1981. — № 11. — С. 54—55.

 



Підготували К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом, та Н.М. Баранова, бібліотекарка читального залу

пʼятницю, 17 лютого 2023 р.

Неперевершені: 16 жіночих імен сучасної української літератури

 


Книжка — це безмежний світ літератури. Вона — наше минуле, сьогодення та майбутнє, а читання — цікаве та вкрай корисне заняття. Перші книжки з'явилися дуже давно, але з того часу вони стали нашими найкращими друзями на все життя. Читаючи, ми вчимося пізнавати навколишній світ, подорожуємо різними країнами і континентами, а можемо опинитися і в минулих століттях…

Напевно, кожен може згадати яка книжка допомогла у скрутну хвилину, визначила мету, викликала позитивні емоції або просто розважила... Може це були хвилюючі рядки відомого поета, гумористична новела чи захоплюючий роман… Магія художніх творів у майстерності письменника, у його неймовірній фантазії, творчій уяві та здібності захопити читача з перших сторінок.

У сучасній українській літературі багато талановитих письменниць, які удостоїлися високих нагород за літературні досягнення: Національна премія України імені Тараса Шевченка, премія імені Лесі Українки, переможець Міжнародного конкурсу найкращих творів молодих українських літераторів «Гранослов» та Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», премія «Книга року ВВС» та літературна відзнака «Золотий письменник України»…




 

Софія Андрухович — письменниця, перекладачка та публіцистка. Авторка прозових книжок «Літо Мілени» (2002), «Старі люди» (2003), «Жінки їхніх чоловіків» (2005), «Сьомга» (2007), «Фелікс Австрія» (2014), «Сузір'я Курки» (2016, у співавторстві з Мар'яною Прохасько). 2020 року був виданий новий роман «Амадока».

 



Андрухович С. Амадока : роман / Софія Андрухович. — Львів : Вид-во Старого Лева, 2020. — 832 с.

Понівечений до невпізнаваности в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яті: чоловік не пам’ятає ні свого імені, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомості, зшивати докупи спільну історію.


Амадока — найбільше в Європі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Яким чином безслідно випаровуються великі озера, як зникають цілі світи, цілі культури — і що залишається натомість? Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Європи і знищенням української інтеліґенції в часи сталінських репресій? Чи може забуття однієї людини сягати на кілька поколінь під землю? Чи пов’язують нас знаки і шрами понівеченої пам’яті? Чи здатні любов і терпіння дати змогу торкнутися свідомості іншої людини?

 




Тамара Горіха Зерня — письменниця, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року. Дебютний роман «Доця» (2019) був відзначений як «Книга року BBC». Ця книга про любов. У ній немає жодного слова на «лю...», але вона про любов. Про магію, не лубочну, розтиражовану з екранів телевізора, а справжню, від роду і кореня, коли пірнаєш з головою у Прадавній Океан і виринаєш звідти з рибиною в зубах. І ще про відвагу. Про безумовну відвагу знайти своє, впізнати його, впертися руками і ногами і нікому не віддати. Свій дім, свою батьківщину, своє серце, своє право ходити з високо піднятою головою.
 

Горіха Зерня. Доця : роман. — Київ : Вид-во «Білка», 2019. — 285 с.

Події роману розгортаються навесні—влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас — це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Та де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло, і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії    і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і нову опору. Ця книга назавжди змінила того, хто її написав, і змінить кожного, хто її прочитає. Бо війна — це коли ти їси землю. І що важливіше, коли годуєш землею.




 

Марина Гримич — письменниця, доктор історичних наук, кандидат філологічних наук, директорка видавництва «Дуліби», продюсерка літературного проєкту Люба Клименко. Членкиня Спілки письменників України, ПЕН клубу та Національної спілки краєзнавців України. Авторка понад 20 різножанрових романів: «Ти чуєш, Марго?», «Варфоломієва ніч», «Магдалинки», «Мак червоний в росі…», «Пор'ядна львівська пані»…

 




Гримич М. Клавка : роман / Марина Гримич. — Київ : Нора-Друк, 2019. — 336 с.

Дія роману Марини Гримич «Клавка» відбувається у Спілці письменників України і в київському письменницькому будинку РОЛІТ у 1947 році, коли відбувся сумнозвісний Пленум, відомий в історії розгромом української літератури, зокрема паплюженням Юрія Яновського та Максима Рильського. Але мало хто знає, що розправою над цими двома класиками не обмежилось: українських літераторів — колег по перу, сусідів по дому — нацьковували одне на одного, користуючись їхніми амбіціями. Учасники подій по-різному вийшли з нелегкої етичної ситуації — хто з високо піднятою головою і посмішкою на устах, а хто в ганьбі і досмертних докорах сумління. Клавка, секретарка Спілки письменників, знає про письменників усе, а драматичні події відбуваються на її очах. Паралельно в її досить одноманітному житті старої дівки відбуваються кардинальні зміни: вона опиняється в центрі любовного трикутника — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту. Літературне життя 1940-х, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира — тло, на якому розгортається динамічний сюжет.

 




Надія Гуменюк — українська поетеса, прозаїкиня, публіцистка, членкиня Національної спілки письменників України, заслужений журналіст України, авторка понад трьох десятків книжок. Лауреатка премії імені Лесі Українки, імені родини Косачів, імені Агатангела Кримського, «Благовіст», імені Олександра Олеся, «Звук павутинки» (імені Віктора Близнеця). Переможець багатьох Всеукраїнських літературних конкурсів і рейтингів. Дипломантка (2011), володарка спеціальної премії (2013) та лауреатка (2014) Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова».




 

Гуменюк Н. Енна. Дорога до себе : роман / Надія Гуменюк ; передм. В. Шовкошитного. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. — 256 с.

Роман «Енна. Дорога до себе» — про всепереможну любов як своєрідний код пам’яті, яку вона воскрешає, повертає й оберігає, про вірність, про доброту і милосердя. «Спогад такий чіткий, ніби це було зовсім недавно. Навіть не вчора, а щойно, якусь годину чи дві тому. Пронизливий холодок в ямці під грудями, падіння, страх, темрява… Насправді я не знаю, звідки, з якої часової площини так несподівано випав цей пазл і куди, до якої картинки пам’яті його припасувати…».

 





Люко Дашвар (Ірина Іванівна Чернова) — українська письменниця. Лауреатка літературної премії Коронація слова: у 2007 році роман «Село не люди» здобув ІІ премію та премію «Дебют року» від книжкового порталу «Друг Читача», у 2008 році за «Молоко з кров'ю» стала дипломанткою конкурсу, а 2009 року її роман «Рай. Центр» отримав диплом «Вибір видавців».

 





Дашвар Люко. Мати все : роман / Дашвар Люко ; пердм. О. Герасимюк ; худож. О. Маслов. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010. — 336 с. : іл.

 «Мати все» — один з найпопулярніших романів сучасної української літератури і четверта книга в бібліографії автора, яка з’явилася на прилавках магазинів у 2010 році. В основі сюжету книги знаходяться заплутані відносини однієї зовні цілком щасливої та безтурботної сім’ї. Здавалося б, професорській доньці Лідочці Вербицькій пощастило: турботлива мама, коханий чоловік, гарна квартира, грошей вдосталь, — якби не таємниця… Вона дізнається, що забите сільське дівча, куплене для сексуальних утіх її брата Платона, — не єдина маріонетка в руках їхньої матері! Підступ і брехня — ось на чому мати побудувала свою родинну ідилію! Але власного щастя Ліда зречеться сама… Мати все — і все втратити!

 




Наталія Доляк — письменниця, журналістка, акторка, членкиня Національної спілки письменників України. Авторка декількох різножанрових романів, п'єс, кіносценаріїв, у тому числі на історичну тематику, гостросоціальні теми, пов'язані з долею пострадянських біженців у Європі: «Гастарбайтерки», «Загублений між війнами» «Заплакана Європа», «Квиток в один кінець», «Біженка»…

 





Доляк Н. Чорна дошка : роман / Наталка Доляк ; передм. В. Гранецької. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. — 368 с.

На роман «Чорна Дошка» припав «Вибір видавця» Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація Слова» (2014). Цей болісний і тяжкий роман про страшну й голодну правду 1932— 1933 років. Гортаючи літопис винищених селянських родин, щоразу упізнаєш кожен замучений голодною смертю українець —  то твоя близька людина, просто так склалося, що ви не зустрілися в єдиному часі і просторі, але та близькість і рідність нікуди не поділася, вона застрягла десь усередині душі… Страшні видіння приходять до Сашка у снах. Висушені голодом жінка і маленькі діти зазирають йому в обличчя скляними очима, німотно благають про допомогу, простягають до нього руки... Лесь Терновий, прадід Сашка, має що розповісти онуку про цих людей. Бо він — один із них. Один з тих, хто вижив, пройшовши через пекло Голодомору 30-х років ХХ століття.

 




Оксана Забужко — письменниця, поетеса, есеїстка, «Золотий письменник України». Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (2019) за книгу «І знов я влізаю в танк...», Літературної премії Центральної та Східної Європи «Анґелус» (2013) за роман «Музей покинутих секретів». «Планета Полин» —найкраща книга 2020 року, яка отримала літературну премію «Книга року BBC».

 





Забужко О.  Планета Полин : вибрані есеї / Оксана Забужко. — Київ : Видавничий дім «Комора», 2020. — 384 с.

У книзі «Планета Полин» зібрано найважливіші есеї Оксани Забужко останніх двох десятиліть, присвячені постатям і подіям, які авторка вважає культурно знаковими для сьогоднішньої епохи кризи гуманізму. «Жіночі», «чоловічі» й «колективні», всі ці «портрети» об’єднує глибоко особисте переживання авторкою біжучої історії, в яку вона вписує своїх героїв — і цим виявляє в ній, хоч якій на позір катастрофічній, невидимий раніше життєствердний смисл.

 




Людмила Іванцова — письменниця, перекладачка, журналістка , «Золотий письменник України». Авторка романів, оповідань, повістей, статей та віршів. 2012-й став роком її тріумфу: журі конкурсу «Коронація слова» присудило ІІІ премію роману «Гра в паралельне читання». В лютому 2013 за рейтингом журналу «Фокус» Міла Іванцова посіла четверте місце в рейтингу 30 найуспішніших письменників України.

 





Іванцова М. Гра в паралельне читання : роман / Міла Іванцова. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. — 288 с.

 «Гра в паралельне читання» — роман не про сімейні цінності. Він про інше. Він про нас — про людей, про те, що кожен потребує тепла, прихистку, розуміння. Роман про те, що увімкнена лампочка в кімнаті — то зовсім не сонце… Коли Жанна вирушила у відрядження, в душі її саме назрівало відчуття хворобливої неправильності відносин з Віталієм. І знайдена в купе флешка з десятком чужих оповідань стала ніби лінзою, яка допомогла роздивитись і себе, і ці стосунки. Жанна пропонує Віталію читати тексти паралельно з нею. Чим закінчиться гра в паралельне читання з чужим чоловіком, якого ти пустила до свого ліжка: для тебе, для нього, для інших?

 




Євгенія Кононенко — письменниця, яка не перше десятиліття скидає на читачів з високої літературної вежі інтелектуально-розважально бомби: новели, оповідання, есеї, повісті, романи, культурологічні розвідки й критичні статті. Елегантна іронія оповіді, несподіваний поворот сюжету, мов детонатор з годинниковим механізмом оприявнює таємні думки, страхи й почуття персонажів. І читачів, оголюючи людське єство, неписані табу, ритуали й забобони.





Кононенко Є. Празька химера : новели / Євгенія Кононенко. — Львів : Вид-во Анетти Антоненко, 2019. — 224 с.

Збірка короткої прози «Празька химера» — це історії психологічної химерної реальності, якої не існує, хоч вона так само жива, мов віра в любов і диво, або пошуки того найважливішого, без чого життя втрачає сенс. Жага пізнання таємного і нерозгаданого, як стосунки між чоловіком і жінкою, крізь двері замкненої кімнати, яку створив експериментатор із почуттям справді чорного гумору.

 





Елла Леус — авторка романів «З півдня на південь», «Кат», «Антипадіння», «Сфери», повістей, оповідань, п’єс. Лауреатка літературних премій Пантелеймона Куліша та імені Миколи Гоголя «Тріумф».






Леус Е. Поверни манну небесам : повість, оповідання / Елла Леус. — Київ : ЛА «Друге дихання», 2018. — 154 с.

До її книжки «Поверни манну небесам» увійшли повість «Собачий куток» і оповідання, що демонструють оригінальний стиль письменниці з Одеси. Її герої — інфантильні і наївні чоловіки та жінки, авантюристи, пройдисвіти і просто міщани. Південний колорит, гумор, іронія, знайомий побутовий антураж, комічні персонажі, що  вгрузли у щоденній суєті, помножені на химерність та художню умовність, при якій час ніби зупиняється і набуває позаісторичних, вічних образів, прототипами яких могли бути люди радянської, пострадянської доби чи епохи Гая Юлія Цезаря, котрі постають перед читачами, як легкий передсвітанковий сон, що зникає в момент пробудження.

 




Тетяна Малярчук —письменниця та публіцистка. Майстриня історичної прози. Роман «Забуття» (2016) про українського історика та політика В'ячеслава Липинського нагороджений літературною премією «Книга року BBC—2016».

 




Малярчук Т. Забуття : роман / Таня Малярчук. — Львів : Вид-во Старого Лева, 2016. — 256 с.

Що таке час, як не кит, який поглинає все, зрівнюючи у бездонному череві геніїв і невдах, шляхетних добродіїв і політичних злочинців. Скільки людських життів непересічних українців стали тим заковтнутим планктоном. Їх неможливо дістати із забуття, хіба що хтось із живих відчує нагальну потребу згадувати. У цьому романі тим славетним забутим є В’ячеслав Липинський, український історик польського походження, філософ і невдалий політик, засновник українського монархізму. Його життя було суцільним рухом проти вітру, пожертвою заради ідеї. Але й ним поживився синій кит української пам’яті. Авторка вкладає розповідь про цього чоловіка в уста молодої жінки, героїні роману, нашої сучасниці, котра досліджує старі газети, щоб віднайти власну ідентичність і доторкнутися до минулого, яке вирізали з її історії, як з кіноплівки.

 




Марія Матіос — письменниця та політична діячка. Лауреатка літературних премій: Національна премія України імені Тараса Шевченка (2005) за роман «Солодка Даруся», «Коронація слова» (2007) за роман «Майже ніколи не навпаки» та «Книги року BBC» (2008)  за роман «Москалиця. Мама Маріца». Авторка 7 поетичних збірок та 18 прозових творів.

 




Матіос М. Майже ніколи не навпаки : сімейна сага в новелах / Марія Матіос ; худож. Сергій Іванов. — Львів : ЛА «Піраміда», 2007. — 176 с.

…Усе нарешті знаходить своє місце в призначеному часі та просторі… Сімейна сага в новелах Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки» за формою, майстерністю та глибиною викладу не поступається її найвідомішому роману — «Солодка Даруся», який визнано найкращою художньою книжкою останнього українського 15-річчя. 

Зачарований бездоганним стилем нового роману читач дещо спантеличений гіркою логікою викладених подій. Лише на останніх сторінках книги він знайде відповідь, чому так сталося в першій новелі «Чотири — як рідні — брати». А «Гойданка життя» остаточно переконає, що майже ніколи не є навпаки. Бо не могло бути інакше… Теза письменниці про те, що «важить не час, а людина в обставинах часу», розкривається через драматичну історію кількох гуцульських родин часів Австро-Угорської монархії, Першої світової війни та першої третини XX століття. Великі пристрасті звичайних людей, легке марево містики, «багатоярусний» сюжет, ненав'язливі роздуми над вічною дилемою Любові — Ненависті, Гріха — Спокути, дивовижне мовне багатство — ці неодмінні атрибути стилю Марії Матіос спонукають до глибокого думання, неприхованого захоплення й викликають потребу занурюватися в багатоликий і колоритний світ письменницької уяви й реальних знань. 

Кожен персонаж цієї небуденної драми має беззаперечне алібі, неопротестовану правду і власні суди честі. А отже, має право чинити так, як не можна передбачити жодною логікою чи писаним законом. Закони честі вступають у суперечку із законами серця. І тому майже ніколи не є навпаки. А є саме так…

 




Ірен Роздобудько — одна із найпопулярніших сучасних українських письменниць, журналістка, сценаристка. Авторка більше 30 книжок для дорослих і дітей, сценаристка понад 10 кінострічок. Лауреатка багатьох конкурсів і премій, «Золотий письменник України».

 




Роздобудько І. Шості Двері : роман / Ірен Роздобудько. — 3-те вид. —Київ : Нора-Друк, 2020. — 192 с.

У ранньому дитинстві вона намалювала на стіні двері й несподівано… увійшла в них. Відтоді життя багато разів намагалося зламати її: сповнена трагедійними подіями юність, загибель кращого друга, невдалий шлюб, зрада подруги, врешті — кар’єра і гроші, які не стали для неї ознакою успіху. В найскладніші миті життя вона малювала на стіні двері й проживала ще одне коло реальності, яка не відступає від нас навіть у снах…

 




Наталя Сняданко — письменниця, перекладачка, журналістка.  Авторка книг: «Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки» (2001), «Сезонний розпродаж блондинок» (2005), «Синдром стерильності» (2006), «Чебрець у молоці» (2007), «Країна поламаних іграшок та інші подорожі» (2008), «Комашина тарзанка» (2009), «Гербарій коханців» (2011), «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» (2013), «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма» (2017).

 




Сняданко Н. Перше слідство імператриці : роман / Наталка Сняданко. — Львів : Вид-во Старого Лева, 2021. — 272 с.

Новий роман Наталки Сняданко «Перше слідство імператриці» (2021) за документальними матеріалами життя та пригод імператорської родини занурює читача в карколомну детективну історію з політичним підтекстом. Додаткової інтриги цій історії надає двоплановість сюжетної розповіді, завдяки якій події середини ХІХ століття несподівано гостро відлунюють у Львові початку третього тисячоліття. Рідкісну скрипку, на якій грав ще Моцарт, зазвичай за кордон не вивозять. Виняток було зроблено для фестивалю у Львові, але ніхто навіть не припускав, що це стане важливою ланкою у цілому ланцюжку моторошних подій. Несподівано для всіх і самої себе легендарна австрійська імператриця Сіссі успішно розслідує не лише таємничий замах на власного чоловіка, а і цілий ряд інших загадок.

 



Світлана Талан — письменниця, авторка романів в жанрі «реальних історій»: «Коли ти поруч», «Розколоте небо», «Повернутися дощем», «З любов'ю до життя», «Сафарі на щастя»… Членкиня Національної спілки письменників України (2014). Лауреатка багатьох літературних премій: «Коронація слова», «Мистецтво слова», Міжнародного конкурсу малої прози «Белая скрижаль—2013», імені Олеся Гончара… Світлана Талан також отримала відзнаку «Золотий письменник України».

 




Талан С. Повернутися дощем : роман / Світлана Талан. — 2-ге вид. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. — 448 с.

Роман «Повернутися дощем» ( 2016) —  історія Насті Бидлоти, жінки  й матері, життя якої назавжди змінила війна. Чи була Настя готова до того, що чекало на неї, коли їхала з вантажем волонтерської допомоги для добровольців «Айдару»? Чи Геник та Уля сподівалися зустрітися живими по той бік Іловайського котла? Чи Богдана Стефанівна вірила, що колись знову збереться разом велика родина… Щоб вижити, треба навчитися бачити у приціл ворога, а не живу людину. Проте одного разу ти побачиш там з дитинства знайомі риси…




Калитко, К Орден мовчальниць [Текст] : поезії / Катерина Калитко. – Чернівці: Видавець Померанцев Святослав, 2021. – 144 с.

Портрет української жінки частіше визначає те, про що вона мовчить, ніж те, про що говорить. Та без досвіду цього мовчання не було би голосу, що звучить у цій збірці. Голосу, що обстоює право щиро мовити про гостре горе, поколіннєві травми, стереотипи та архетипи, корені в пекучому ґрунті, відвагу любові й розчарування порожнечею поза масками. Не ззираючись на закиди в надмірній відвертості чи колючості, в надриві й темноті. Бо тільки так і залишаються собою - але й втілюють досвід сотень досі безмовних сестер.



Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом