Безмежний світ української вишивки

 

Мережка, гладь, хрестик … Вишивка відома з давніх часів. Вже у І-му тисячолітті до нашої ери вона досягла високого художнього рівня в народів Стародавнього Вавилону, Греції, Риму, Китаю, Індії, Ірану. Особливою пишністю відзначалася вишивка Візантії, яка вплинула на розвиток вишивального мистецтва країн середньовічної Європи і Київської Русі.

Мистецтво художньої вишивки за часів Київської Русі високо цінувалося. Писемні згадки літописців і мандрівників минулого засвідчують, що наші предки мали вишиті сорочки і прикрашали інші елементи одягу вишивкою. Першу на Русі жіночу школу з вишивальною майстернею, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом, започаткувала сестра Володимира Мономаха Анна в Андріївському монастирі. Пізніше в багатьох жіночих монастирях існували майстерні з вишивання різних церковних атрибутів. Монахині-вишивальниці творили шедеври високої якості, однак імена майстринь ніколи не оголошувалися.

В XVI—XVIII століттях центрами вишивання в Україні були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині… У містах, з їх розвиненою торгівлею, міське населення носило одяг, пошитий здебільшого з готових тканин. У селах — в умовах натуральних форм господарювання, більшість предметів домашнього вжитку виготовлялася господарями власноручно. Особливо це стосувалося тканин. Господині пряли, ткали, самі шили одяг, а прикрашали його вишивкою. Біла вишита сорочка була невід’ємною частиною чоловічого, жіночого чи дитячого одягу. Вишивали на полотні домашнього виготовлення лляними, конопляними або вовняними нитками. Нитки були вибілені, а також сірі або фарбовані природними барвниками, найчастіше використовували чорні, червоні і сині кольори ниток. У давнину вишивка в одязі відігравала оберегове значення, тому її розміщували на грудях, біля коміра, на подолі, рукавах.

 В ХІХ столітті набуває поширення промисел бісерної і тамбурної вишивки. У цей час найбільшого розквіту досягає вишивання одягу. Згодом дешеві узорні тканини фабричного виготовлення почали витісняти вироби ручної роботи. Багаті художні традиції вишивального мистецтва набули подальшого розвитку в художніх промислах, які виникли і сформувалися у ХХ столітті. У місцевих історико-етнографічних музеях і зараз можна побачити найкращі зразки української вишивки.

Орнаментальні мотиви української народної вишивки мають різноманітність композиції та кольору. Однією з характерних особливостей української вишивки є яскраво виражена її регіональна самобутність. З покоління в покоління дбайливо, з любов’ю передавали майстрині кращі досягнення своїх попередників. В український вишивці органічно співіснують рослинний, геометричний і геометризований орнаменти. Найпоширеніші в народній вишивці такі сполучення кольорів: червоний із чорним, синім, зеленим або коричневим; голубий із світло-коричневим. У деяких областях популярні вишивки одноколірними нитками — чорними, червоними, світло-сірими, блакитними. Багатий колорит, складні геометричні візерунки властиві вишивці Галичини, Буковини, Закарпаття. Рослинний орнамент червоного, чорного й синього кольорів у поєднанні із зображенням тварин характерний для Полтавщини, Київщини, Чернігівщини.

В Україні було навіть свято вишивальниць, яке відзначалось 17 грудня — це день Варвари. Беручись до вишивання, дівчата хрестились і шептали «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила». Кожна з вишивальниць вкладала у візерунок власне бачення краси, неповторну енергетику кольорів. В цей день дівчата на виданні мали виставити  на загальний огляд все те, що зроблено власними руками: рушники для майбутніх сватів, сорочки для нареченого. Тому до свята Варвари готувалися упродовж всього року.

В Україні налічується близько 100 видів та технічних прийомів вишивання. Тонке поетичне чуття народу, його спостережливість та образне мислення відбилися в назвах технік. Це — «барвінок», «хмелик», «курячий брід», «морока», «гречка», «зірочка»… Назви багатьох технік походять насамперед від засобів виконання: «мережка», «гладь», «хрестик», «вирізування», «виколювання» або від того, який предмет вишивають: рушник — «рушниковий шов», перемітка — «переміточний шов»; од назви місцевості — «старокиївський шов», «городоцький шов».

Старовинні орнаменти української вишивки й сьогодні оживають під руками вмілих майстринь. Зелень польових трав та різнобарв'я квітів, свіжій вітер, синє небо, яскраве сонячне проміння надихають на створення шедеврів вишивального мистецтва. Це вишиті рушники і серветки, елегантні сорочки і хустки, картини і листівки, які дарують рідним та близьким тепло рідної землі.

Бебешко, Лідія. Вишивальні традиції України : білі та писані сорочки / Лідія Бебешко. —  Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2021. —  160 с.

Візитівкою цього видання є чарівні білі та чорні писані сорочки з різних регіонів України, цікаві й самобутні за типами кроїв, колористикою вишивки, її компонуванням і технологіями виконання. «Відкрите віконце», «зоряний хрест», «кривулька», «хвилька», косі хрести, водяний ключ («гесик»), «колодки», «баранячі роги», зіркові «квіти» і «дволисники», «ріжкаті» трикутнички — відтворюйте кращі взірці орнаментів вишиваних шедеврів з музейних і приватних колекцій. У виданні подано інформацію про типи крою, види композицій, орнаментів та мотивів вишивки білих сорочок і художньо-технологічні особливості чорних писаних вишиванок. Представлено двадцять п’ять моделей сорочок з білою вишивкою і двадцять видів чорних писаних  вишиванок. Кожна схема вишивки супроводжується переліком використаних швів. Книжка стане в пригоді вишивальницям із різними рівнями підготовки — і початківцям, і досвідченим майстриням.

Бебешко, Лідія. Українська вишиванка : мальовничі узори, мотиви, схеми крою / Лідія Бебешко. —  Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2018. —  128 с.

Вишивка —  перлина народної культури, візитівка українців та справжній культурний код, що зберігає в собі традиції наших предків. Чудові орнаменти, прості крої сорочок, гармонійне поєднання кольорів… Вишиванка —  це окраса українського традиційного одягу.

Видання містить схеми моделей жіночих і чоловічих вишиванок. Композиції створені на основі старовинних колекційних взірців, але з урахуванням сучасних тенденцій вишивання. Поліські, бойківські, галицькі, буковинські, закарпатські, слобожанські, полтавські, подільські орнаменти. Схеми розроблені автором за кращими колекційними взірцями з музейних і приватних колекцій. У книжці є все, що необхідно для того, аби створити та власними руками вишити красиву українську одежу для дорослих і підлітків: детальні схеми узорів для різних деталей сорочок, вказівки щодо вживання різноманітних поверхневих швів, схеми крою тощо. Відкрийте для себе скарбницю українського вишивального мистецтва!

Гавур, Люба. Чарівні візерунки. Ч. I / Люба Гавур. — Львів : Апріорі, 2010. —  236 с. : іл.

В альбомі подано 440 змодельованих на комп’ютері візерунків для вишивання. Основою для їх створення служили характерні для української вишивки елементи символіки з усіх областей України. Візерунки можуть бути використані для вишивання рушників, жіночих блузок, чоловічих сорочок, серветок, скатертин тощо. Окрім того, демонструються можливості застосування вишивок при оформленні оригінальних поштівок різноманітної тематики і зразок вишитої обкладинки ювілейної папки.

Гавур, Люба. Чарівні візерунки. Ч. IІІ / Люба Гавур. — Львів : Апріорі, 2011. —  92 с. : іл.

В книжці подано 209 змодельованих на комп’ютері візерунків для вишивання. Частина візерунків присвячена квітковим орнаментам. Решта є традиційними геометричними схемами, для створення яких були застосовані характерні для

Гавур, Люба. Чарівні візерунки. Ч. IV / Люба Гавур. —  Львів : Апріорі, 2013. —  100 с. : іл.

В книжці подано 273 змодельованих на комп’ютері візерунків для вишивання. Частина візерунків присвячена квітковим орнаментам. Решта є традиційними геометричними схемами, для створення яких були застосовані характерні для української вишивки елементи символістики. Узори можуть бути використані для вишивання дитячих і жіночих блузочок, чоловічих сорочок, рушників і серветок.

Ковчег. Українське народне мистецтво : альбом-каталог. — Львів : Коло, 2021. — 432 с. : іл.

Мистецьке видання  «Ковчег», наче скриня нареченої, вмістив найкращі зразки української традиційної спадщини під однією обкладинкою – усе те, що заслуговує на статус «бренду України». Видання має стати книжковою візитівкою України, офіційним державним подарунком-символом. Це книга-ініціація, книга-мандрівка століттями історії та культури в пошуках себе. Проект здійснено Інститутом колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ та культурною платформою Ковчег «Україна» за підтримки Українського культурного фонду.

Куцир Т. Вишивка // Етнографічні групи українців Карпат. Бойки. / НАН України, Ін-т народознавства ; за наук. ред. і уклад. С Павлюка ; редкол. : Я. Тарас, М. Сополига, У. Мовна та ін. ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. — Харків : Фоліо, 2020. — С. 442-452.

«Етнографічні групи українців Карпат. Бойки» — науково-публіцистична праця, підготовлена досвідченими вченими відомого у світі академічного Інституту народознавства НАН України під керівництвом академіка НАН України професора Степана Павлюка. Монографічне дослідження приурочене всебічному висвітленню унікального культурно-традиційного спадку бойків. Своєрідними рисами відзначаються різні галузі бойківської народної духовної культури, характер осмислення природних і суспільних явищ, комплекс норм народного звичаєвого права, моралі, етики, традиційних знань, обрядів, сімейного і побутового календарів тощо. В них переплелися нашарування народної буденної свідомості різних епох, починаючи від первіснообщинного ладу, поєднання давніх язичеських і пізніх християнських елементів, фантастичних ілюзорних уявлень із здобутками упродовж віків, практичним досвідом. Бойківська фольклорна традиція донесла до нашого часу цікаві пам’ятки давніх верств усної поетичної творчості українського народу, зокрема календарно- і сімейно-обрядової (колядки, ладканки), народні балади, соціально-побутові пісні, народні казки, легенди, перекази. Значний інтрес становить мелодична і тональна структура бойківських народних пісень та інструментальної музики, музичні і хореографічні особливості народного танцю На виняткову увагу заслуговує образотворче мистецтво бойків — вишивка, форми і способи прикрашати одяг та інші побутові предмети, вироби з бісеру, різьблення по дереву, розпис писанок і народний живопис.

Куцир Т. Вишивка // Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули. / НАН України, Ін-т народознавства ; за наук. ред. і уклад. С Павлюка ; редкол. : Я. Тарас, М. Сополига, У. Мовна та ін. ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. — Харків : Фоліо, 2020. — С. 221-231.

Ще в минулому Гуцульщина славилася своїм багатим ужитково-декоративним мистецтвом: керамікою, різьбою по дереву, чудо-писанкою, художнім ткацтвом, вишивкою, художньою обробкою металу шкіри, виробами із рогу. Неповторною колористичною гамою і художньою орієнтацією відзначається традиційний гуцульський одяг із властивими йому прикрасами і доповненнями: згардами, чересами, тобівками…

Куцир Т. Вишивка // Етнографічні групи українців Карпат. Лемки. / НАН України, Ін-т народознавства ; за наук. ред. і уклад. С Павлюка ; редкол. : Я. Тарас, М. Сополига, У. Мовна та ін. ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. — Харків : Фоліо, 2020. — С. 250-262.

Науково-публіцистична праця, підготовлена досвідченими вченими відомого у світі академічного Інституту народознавства НАН України під керівництвом академіка НАН України професора Степана Павлюка. У цьому монографічному дослідженні відображено своєрідність буття лемків, ґрунтовним аналізом охоплено увесь спектр їхньої матеріальної традиційної культури — народне зодчество, одяг, харчування, основні й допоміжні заняття, промисли та ремесла тощо, а також духовну культуру з її обрядово-звичаєвим багатством вірувань від язичництва до християнства, традиційні знання, фольклор...

Українська вишивка. : мистецтво вишивки, таємниця кольору, мова орнаменту. —  Харків : Фактор-Друк, 2015. —  96 с. —  (Серія «Золота колекція», випуск «Жовтий»).

Жовтий колір —  позитивний і енергійний, він допомагає людині розкритися і легко піднімає настрій, тож вишивання нитками жовтого відтінку обов’язково подарує вам надзвичайне задоволення! Готуйте яскраво-сонячні відтінки ниточок і поринайте в свою улюблену справу - вишивання! Восьма книга з серії «Золота колекція. Жовтий» містить багато яскравих фотографій у супроводі ліричних сюжетних замальовок, цікаву пізнавальну та навчальну інформацію, а також детальні схеми та ескізи.

Українська вишивка. Північно-Західне Причорномор’я / кер. проекту Валентина Гнатівна Вітос, Валерій Іванович Устянський ; упоряд. Лариса Семенівна Дем'янишина ; авт. тексту О. Шевчук, Л. Бебешко, Т. Приходченко. —  Одеса : ТЕС, 2018. —  509, [2] с. : кол. іл.

Що може бути простішого і величнішого за орнамент - візерунок з ритмічно впорядкованих елементів? Та за доступною на перший погляд простотою захована якась загадкова таємниця, зашифрована інформація про малодоступні для нас, теперішніх знання. Ще до виникнення письмових фіксацій усі етноси саме у такий символічний спосіб відтворювали своє уявлення про влаштування світу.

Чумарна, Марія. На полотні вічності. Таємниці вишивки і вишивання / Марія Чумарна. —Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2021. — 144 с.

Ця книжка розкриває перед читачем потаємні «ключі» до розуміння древнього тайнопису наших предків, — вишивки, орнаментального мистецтва кераміки, писанки і настінного розпису. Авторка показує світ народної культури як оберегову систему для душі і тіла, як «книгу родоводу», записану на нетлінному «полотні» родової та генетичної пам’яті.

Чумарна, Марія. Тайнопис вишивки / Марія Чумарна. — Львів : Апріорі, 2018. — 96 с. : іл.

Марія Чумарна — поетеса, прозаїк, педагог, автор досліджень про символіку українських народних казок, календарно-обрядових пісень, дум, про потаємні коди української вишивки. «Тайнопис вишивки» — книжка, в якій автор розмірковує про взаємодію людини з Долею через свідоме входження у потік божественних енергій, що творять опікунче коло над земним життям людини.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом

Історичний шлях української вишивки: до Дня вишиванки

Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня (будній день). Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. У цей день кожен охочий може долучитись до свята, одягнувши вишиванку на роботу, до університету, школи чи садочка.

Ідею акції «Всесвітній день вишиванки» у 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. А поштовхом до реалізації ідеї та святкування стала вишиванка Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари, як і чимало інших студентів. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.

У відділі мистецтв відбулась презентація книжкової виставки "Історичний шлях української вишиванки".

Історія вишиванки

Кара-Васильєва Т. Історія української вишивки. – Київ : Мистецтво, 2008. – 463 с.

Кара-Васильєва Т. В. Українська народна вишивка. – Київ : Либідь, 1996. – 93 с. 
У книзі розглядаються особливості самобутньої української народної вишивки, її локальні характеристики щодо історико-етнографічних регіонів. Описуються основні техніки шитва. Розкривається символіка рушників, їхнє значення у святах та обрядах. Стане у нагоді для учнів шкіл, студентів технікумів, викладачів народознавства, усіх, хто прагне навчитися вишивати.

Кара-Васильєва Т.В. Українська вишивка / Т.В. Кара-Васильєва, А. Чорноморець. – Київ : Либідь, 2005. – 158 с.

Книга знайомить читача з історією української вишивки від X до XX століття. Розглядаються особливості самобутньої народної вишивки, її локальні характеристики щодо історико-етнографічних регіонів, описуються основні техніки шитва, розкриваються символіка рушників, їхнє значення у святах і обрядах. Висвітлюються особливості монастирського шитва XVI—XVIII століть, панського середовища XIX століття, звернення митців авангарду до традицій народної вишивки на початку XX століття. Видання розраховане на учнів шкіл, студентів художніх закладів, викладачів народознавства, широке коло читачів, усіх, хто прагне навчатися вишивати.

Кулик О. Українське народне художнє вишивання / ред. С. Колоса. – Київ : Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1958. – 75 с. : іл.

Українське народне вишивання є найпоширенішою галуззю художнього оформлення речей побуту.

Не потребуючи складного приладдя й спеціального обладнання робочого місця, ручне вишивання на Україні стало невід’ємним засобом задоволення естетичних прагнень трудящих у справі оформлення одягу й обладнання житла.

Вишивальне мистецтво бере свій початок у глибокій давнині. Як показує аналіз змісту орнаменту деяких народних вишивок, воно виникло ще за новокам’яного віку. Первісне вишивання в своєму розвитку йшло як шляхом наслідування узорів ткацтва, що виникло раніше, так і шляхом художнього збагачування швів, якими з’єднувалися окремі частини одягу.

Українська вишивка : альбом /авт. тексту та упоряд. Т. Кара-Васильєва. - Київ : Мистецтво, 1993. – 262 с.

Рушники, як традиційна прикраса житла, як предмет побуту та обрядовості, здавна були дуже поширені на Україні. Історичні довідки, фольклорні джерела переконливо свідчать, що ткацьке і вишивальне мистецтво вважається найбільш давнім, розповсюдженим видом народної творчості.

Мистецтво, що створювалося руками, розумом, серцем мільйонів людей, було самою народною правдою. Могутньою хвилею піднімалося воно з глибин народу, відбивало його побут та звичаї, несло в собі його радості і горе, розповідало про нестримне прагнення до волі.

Відповідно функціональному призначенню рушники мали різні назви: утпрач (для рук і обличчя); стирок (для посуду); божник (для образів); плечевий (для сватів); подаркбвий (для подарунків).

Народні рушники, оздоблені вишивкою, мали цілий ряд обрядових призначень у багатьох моментах життя людини: в проводах у далеку путь, при закладанні нового будинку, зустрічі почесних гостей, на новосіллі. Звичай подавати хліб-сіль на рушнику і досі побутує у нас. А дзвінке, яскраве українське весілля, поетичне, мудре, сповнене народного гумору сватання! Тут рушник активний і обов’язковий предмет – рушники готували, подавали, брали рушники, ставали на рушники.

Особливо зворушливим був час готування дівчиною рушників та й взагалі момент вишивання жінками рушників, сорочок та інших предметів. У вільну хвилину, тихенько наспівуючи, малювали вони на полотні казкову природу рідного краю, передавали свої надії і сподівання. Це знайшло відбиток і в народній пісенній творчості.

Надзвичайне багатство локальних, характерних особливостей народної вишивки закріпило за рушниками назви «київські», «полтавські», «подільські». Вони відрізняються за своїми традиційними особливостями, малюнком, технікою виконання, характерним поєднанням кольорів. Для вишитих рушників Київщини типова композиція у вигляді гілки чи квітки, що «росте» з вазона. Колір червоний з доповненням чорного або синього. За композиційним рішенням з київськими рушниками схожі полтавські, що характеризуються легкістю, витонченістю малюнка. Як доповнення до рослинної тематики часто вводиться одна-дві пари стилізованих пташок. На рушниках Чернігівщини вже зустрічаються геометризовані мотиви, кольори червоний з чорним, синім. На менших за розміром двоколірних або багатобарвних рушниках Поділля композиції укладаються горизонтальними, вертикальними або скісними паралельними смугами, закомпонованими з фігурок стилізованого зображення пташок, тварин або жіночих постатей. У львівських рушниках поряд з традиційним поєднанням чорного з червоним, жовтогарячим зустрічається поєднання чорної та білої гладі з сірою мережкою. Яскраві багатобарвні композиції вишиваних рушників Тернопільщини, Прикарпаття переважно укладалися широкими горизонтальними смугами. У вишивках рушників Закарпаття багато червоного занизування.

Український вишиваний рушник / упоряд. : Л.М. Ульянова, М.М. Шубравська. - Київ : Мистецтво, 1980. - 14 іл. 

У багато ілюстрованому виданні, побудованому на матеріалах музейних колекцій України, вперше так повно і широко висвітлено історію розвитку української вишивки. В альбомі показано також роль і місце вишивки в оформленні народного одягу та житла.

Чумарна М. І. Код української вишивки. – Львів : Апріорі, 2008. - 192с.

Відчути живий подих космічної таємниці, закодованої у давній культурі наших предків, усвідомити необхідність заново увійти в живі джерела енергетичного омолодження нашого сучасного життя, доторкнувшись до великого Знання - така мета автора цієї унікальної розвідки. Адресована всім, хто любить Україну і красу її рукотворних шедеврів.

Вишивка різних регіонів України

Білозерова Л. Вишивальниці з Клембівки. – Одеса : Маяк, 1970. - 28 с.

Кілька років тому на міжнародному ярмарку в Лейпцігу навіть експерти — знавці вишивки,— побачивши візерунки на полотні, виготовлені клембівськими вишивальницями, не зразу повірили, що така краса створена людськими руками. Про подільську вишивку і найхарактернішу її різновидність — клембівську, — про чудових майстрів цього народного мистецтва і розповідається в нарисі Л. Білозерової.

Дивосвіт Карпат у вишивці Ольги Писарук. - Львів : Гриф Фонд, 2010. - 95 с.
Стрункі смереки в променях ранкового сонця, світло весни і перші ніжні квіти, радість Великодня, Різдва і святість Молитви складними величними взорами засвітились у художній вишивці Ольги Писарук. Ті унікальні роботи, заповнені вишиттям і мережкою по всій площині полотна, ввібрали в себе барвистий голос Покуття, строгість Горган, щирість своєї родини, мудрість нелегкого життя і безмежну любов - до людей, до природи, до рідного душі Карпатського краю.

Всі вишивки, подані в даному виданні, виконані Заслуженою майстринею України, членом Спілки художників України Ольгою Писарук і зберігаються в автора. Близько двох сотень робіт знаходиться в приватних колекціях в Україні та за кордоном — у Канаді, Сполучених Штатах Америки, країнах Європи. Загальна кількість робіт, виконаних майстринею, сягає чотирьохсот. Переважна більшість візерунків вишивок - авторські орнаменти Ольги Писарук. Публікуються вперше.

Захарчук Чугай Р. В. Українська народна вишивка : Західні області УРСР. - Київ : Наукова думка, 1988. - 190 с.

У монографії вперше в історичному аспекті розглядається народна вишивка як своєрідне художнє явище і як один із поширених видів народної творчості, в якому знайшла своє відображення художня культура українського народу. Комплексно досліджується мистецтво вишивки в усіх різновидах, її соціальне значення і місце в художній традиції українців. Дається аналіз техніки виконання, художніх особливостей різнопланових видів вишивки, здійснена класифікація змісту і форми орнаментальних мотивів і композиційних схем. Для мистецтвознавців, істориків мистецтва, етнографів, народних майстрів вишивки. Стане у нагоді тим, хто любить і цінує народне мистецтво...

Вишивка козацької старшини  ХVII-ХVIІІ століть : каталог Чернігівського обласного історичного музею ім. В. В. Тарнавського. – Київ : Родовід, 2001. – 199 с.

В Україні одним із найпоширеніших видів декоративного мистецтва була й досі є вишивка. Поряд з традиційними прадавніми геометричними орнаментами, існування яких не можна окреслити хронологічними рамками, в XVII-XVIII століттях серед верхівки українського суспільства великої популярності набула вишивка рослинними орнаментами. Вона виконувалася шовковими нитками, золотою і срібного сухозліткою, заполоччю на вжиткових речах козацької старшини - простирадлах, наволоках, скатерках, рушниках, одязі та церковних речах. Велика збірка таких творів зберігається в Чернігівському обласному історичному музеї ім. В. В. Тарновського.

Вперше у друкованих джерелах подібні пам’ятки зафіксовані у книзі «Каталог украинских древностей. Коллекция В. В. Тарновского», яка вийшла в Києві 1898 р. (с. 70). Незважаючи на те, що твори були зведені у великі групи й описані досить стисло, завдяки старим інвентарним номерам їх майже всі вдалося ідентифікувати. Інтерес до цієї групи вишивок виник під час підготовки XIV археологічного з’їзду, який відбувся в Чернігові 1908 р. Значна кількість зразків передана музеями Чернігівської архівної комісії та Чернігівського єпархіального древлесховища на виставку з’їзду й потім була включена до «Каталога выставки XIV археологического съезда в Чернигове».

У нагоді стане словник термінів:

• Фелон (риза) – одяг православного священика у вигляді довгої ззаду, короткої спереду накидки з вирізом для голови.
• Опліччя фелона – верхня, як правило, найбагатше декорована частина фелона.
• Підрясник – одяг православного священика у вигляді , довгої сорочки з декорованим подолом.
• Простирадло (стара назва – простира) – покривало на ліжко з декорованою окрайкою вздовж трьох країв.
• Золоті й срібні нитки – срібний або срібний з позолотою тоненький дріт, прядений з шовком під колір металу.
• Сухозлітка – мідний позолочений або посріблений тоценький дріт, прядений з шовковою ниткою.
• Заполоч – різноколірні бавовняні прядені нитки.
• Гаптування в прикріп – техніка вишивки металевими нитками методом накладання нитки на площину малюнка і закріплення її шовковою або бавовняною ниткою, виведеною з вивороту.

Українське народне мистецтво : тканини та вишивки : [альбом] / упоряд. : Н. Д. Манучарова, С.І. Сидорович. – Київ : Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1960. – 173 іл.

Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР випускає п’ять альбомів під загальною назвою «Українське народне мистецтво».

Кожний альбом — «Тканини і вишивки», «Вбрання», «Різьба по дереву і художній метал», «Кераміка, фарфор і скло», «Народний живопис» — присвячений певному виду народного мистецтва.

Альбом «Тканини і вишивки» є першим в цій серії. Матеріал в ньому розташовано відповідно до призначення тканин і вишивок.

Перші три розділи присвячені тканинам, вишивці і вибійці — безпосередньо зв’язаним з одягом. Наступні розділи показують тканини, декоративні вишивки і килими, призначені для оформлення інтер’єра.

При упорядкуванні альбома були широко використані експозиції і фонди українських музеїв — філіалу Київського державного музею українського мистецтва, Центрального будинку народної творчості УРСР, Львівського державного музею українського мистецтва, Українського державного музею етнографії і художнього промислу АН УРСР у м. Львові, Полтавського художнього музею та Державного музею етнографії народів СРСР у м. Ленінграді. Значну допомогу в доборі матеріалу подали наукові працівники цих музеїв. В альбом увійшли також твори українського народного мистецтва із приватних зібрань. Документальні кольорові зарисовки виконані художниками І. Ф. Красицькою, У. Л. Рудницькою і В. Д. Бушеном.

Релігійна вишивка

Блажейовський, Д. Українські релігійні вишивки : 8-ма збірка : 2000-літтю Християнства присвячується. – Львів : Свічадо, 1999. – 33 окр. л.

Життєпис отця доктора Дмитра Блажейовського

Роджений 21.08.1910 у Вислоці Горішним, повіт Сянік, Лемківщина. До гімназії ходив у Перемишлі у роках 1922-1930. Філософію, теологію та історію студіював у Римі у роках 1938-1946. Свячення одержав 02.04 1939 у Римі. Докторат з теології осягнув у 1942 році у Римі в університеті Урбаніянум. Докторат з історії осягнув у 1946 році у Римі в університеті Грегоріянум.

В Америці працював у парафіях: Ансонія, Коннектикет 1946-1947; Ст. Джозеф, Мізурі 1947-1955; Омага і Лінкольн, Небраска та Денвер, Кольорадо – організував у тих містах парафії 1950-1955 рр.; Денвер, Кольорадо 1955-1958 рр.; Філядельфія, Пеннсильванія (Св. Миколая) 1958-1959 рр.; Люстон, Техас 1959-1973 рр.

У Римі займається науковою працею від 1973 р.

У роках 1973-1997 видав друком дванадцять наукових праць і шість статей – усе з церковної історії та сім збірок взорів українських вишиванок.

Кара-Васильєва Т. Літургійне шитво України Х ХVII-ХVIІІ ст. – Львів : Свічадо, 1996. - 231 с.

Іконографія, типологія, стилістика Запропонована праця присвячена українському літургійному шитву XVII-XVIII ст.

Українське літургійне шитво в такому обсязі зразків, залучених проф. Т Кара-Васильєвою, вводиться у науковий обіг вперше і постає як оригінальний вид образотворчого мистецтва, що розвивався у постійних зв’язках з іконописом, стінописом та гравюрою. І не просто у зв'язку, з але в єдності, ідейним підґрунтям якої служило богослов’я.