* * * 2022 * * * Міжнародний рік кустарного рибальства та аквакультури * * * 2022 * * * Місто Гренобль (Франція) - Європейська зелена столиця * * * 2022 * * * Каунас (Литва) та Еш-сюр-Альзетт (Люксембург) – культурні столиці Європи * * * 2022 * * * Гвадалахара (Мексіка) - Всесвітня столиця книги * * * 2022 * * * Рік збреження природи та живого миру в Україні * * * 2022 * * * 300-річчя від дня народження видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога Григорія Савича Сковороди * * * 2022 * * * 150-річчя від дня народження зірки світового оперного мистецтва Соломії Крушельницької * * * 2022 ***

пʼятниця, 4 листопада 2022 р.

Минуле України в історичних творах класика української літератури Богдана Лепкого: до 150 річчя від дня народження

 


Богдан Сильвестрович Лепкий – постать непересічного таланту. Поет, прозаїк, педагог, вчений літературознавець, перекладач, публіцист…  Літературна творчість Богдана Лепкого тривала майже півстоліття. Його перу належать збірки поезій «Стрічки», «Листки падуть», «Осінь», «Книжка горя», «На чужині», «3 глибин душі, «Над рікою»… Знаменита народна пісня «Чуєш, брате мій» постала з його вірша «Журавлі». Богдан Лепкий видав збірки оповідань «3 села», «З життя», «Щаслива година», «Оповідання», «В глухім куті», «В горах», «На дорозі життя»…, трилогію спогадів «Казка мого життя»…

Значний доробок в історії української культури Богдан Лепкий залишив як критик, історик літератури та мемуарист. Статті, спогади, дослідження, нариси про Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Ольгу Кобилянську, Василя Стефаника та багатьох інших. Науково-популярна двотомна праця «Начерк історії української літератури» (1909, 1922) та інші – все це цінне надбання нашої естетичної думки кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Поет і прозаїк Богдан Лепкий створив художню галерею образів визначних діячів нашої історії від князів Київської Русі до славетних українських гетьманів Івана Мазепи та Пилипа Орлика – повісті «Каяла», «Вадим», «Крутіж», «Мотря», «Не вбивай», «Батурин», «Полтава», «З-під Полтави до Бендер»… Твори Богдана Лепкого перекладені польською, чеською, німецькою, англійською, угорською, сербською, португальською та іншими мовами світу.

Богдан-Теодор-Нестор Сильвестрович Лепкий народився 4 листопада (або 9 листопада) 1872 року на хуторі Кривенький Гусятинського району (нині село в Чортківському районі Тернопільської області) в родині сільського священика Сильвестра і Домни Лепких. Батько Богдана був дуже освіченою людиною. Він брав участь у виданні часопису «Правда» і видавав під псевдонімом «Марко Мурава» популярні книжечки. Пізніше Богдан Лепкий назвав батька суворим своїм критиком.

Із 1879 року родина Лепких жила у селі Поручин, а із 1891-го –  в селі Жуків (нині обидва Бережанського району Тернопільської області).  Богдан із 1878 протягом восьми років мешкав у Бережанах у свого діда, священика Михайла Глібовицького. Після закінчення школи вступив у 1883 році до Бережанської класичної гімназії. Співав у гімназійному українському хорі під керівництвом відомого композитора Дениса Січинського, у міському хорі «Боян». Брав участь у концертах, декламував вірші, читав уривки з прозових творів.

Богдан Лепкий мріяв стати художником, з цією метою  вивчав малярство у Юліана Панкевича, згодом знаного художника. У 1891 році, після закінчення гімназії, Лепкий вступив до Віденської Академії мистецтв, але навчання не принесло задоволення, він відчув, що розминувся зі своїм справжнім покликанням. Через три місяці за порадою Кирила Студинського перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури. Тут Богдан Лепкий брав участь у роботі студентського товариства «Січ», разом із Філаретом Колессою займався етнографічними дослідженнями.

З другого курсу Богдан Лепкий студіював на філологічному відділі Львівського університету. На цей час припадає активна літературна творчість Лепкого: він пише поезії, оповідання, перекладає, виступає з доповідями на засіданнях студентського товариства «Ватра», його твори починають з’являтися на сторінках багатьох періодичних видань. Із 1895 року, після закінчення університету, Богдан Лепкий працював вчителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії у Бережанській гімназії. Займався громадською працею: започатковував читальні «Просвіти», бібліотеки, позичкові каси, виголошував реферати та промови на святкових академіях, був учасником хору «Боян» і драмгуртка ...

На початку 1899 року у Кракові в Ягеллонському університеті було відкрито лекторат української мови і літератури, викладати ці предмети було запрошено Богдана Лепкого. Восени 1899 року він переїжджає сюди з молодою дружиною Олесею, яку хтось із польських письменників, приятелів Богдана, назвав візантійською матір’ю божою. З Краковом відтепер буде зв’язано майже все творче життя письменника. Одна за одною виходять книжки його оповідань, переклади польською мовою «Слова о полку Ігоревим» та збірки оповідань Михайла Коцюбинського «В путах шайтана», літературознавчі дослідження.

В часи Богдана Лепкого українська громада у Кракові була доволі чисельною.  Збиралися вечорами по суботах у читальні «Просвіта», обговорювали літературні новинки, співали, танцювали. Незабаром оселя Лепких на Зеленій, 28 стала своєрідною «українською амбасадою». Сюди часто приходили Василь Стефаник, Кирило Студинський, Михайло Жук, В’ячеслав Липинський та інші відомі громадські діячі, художники, письменники. Гостював у Лепких Михайло Коцюбинський, бували у нього письменниця Ольга Кобилянська, фольклорист Федір Вовк.

Почалася Перша світова війна. Воєнні події застали родину Лепких в курортному селищі Яремча на Гуцульщині. Вони були змушені через Карпати пробратися до Угорщини, де місяць мешкали у містечку Шатмарі, а звідти через Пешт переїхали до Відня. Та восени 1915 року Лепкого мобілізують. Відомого немолодого письменника послали б на фронт, якби друзі не подбали про його призначення для культурно-освітньої роботи в табір серед військовополонених. Незабаром Богдан Лепкий опинився в Німеччині. Деякий час був у містечку Раштадті, а потім у 1916 році перебрався до Вецлара. Події війни знайшли відображення у багатьох поетичних і прозових творах Богдана Лепкого. Перед усім у великій поеми «Буря» (залишилися тільки фрагменти», циклах «Intermezzo», оповіданнях і нарисах «Вечір», «Дзвони», «Души», Свої» та інші.

Навесні 1920 року Богдан Лепкий переїхав до Шпандау біля Берліна,  а у січні 1921-го – до Берліна, де займався літературною працею, був співробітником видавництва «Українське слово». Викладав українську літературу на курсах українознавства при посольстві УНР у Берліні, був співорганізатором Товариства вищої освіти. У 1925 році Лепкий повернувся до Кракова, продовжував викладати в Ягеллонському університеті, де його призначили доцентом, завідувачем кафедри української літератури. Знову розгортається творча праця та видавнича діяльність.

Друга світова війна застала письменника на відпочинку в Черче. 23 вересня 1939 року він із сім'єю і братом Левком – колишнім учасником легіону Українських Січових Стрільців, поетом, композитором, публіцистом, художником – повернувся до Кракова. Після того, як німецькі окупанти закрили Ягеллонський університет, Богдан Лепкий залишився без роботи, йому відмовили у професорській пенсії. Заради прожиття дописував до журналів, газет, перекладав з української німецькою. Але 21 липня 1941 року зупинилося серце талановитого письменника. Богдан Лепкий похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі. На надгробку є напис українською мовою «Богдан Лепкий поет».

Чимало автографів письменника зберігаються в Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України, Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника НАН України та інших державних установах, але основна частина архіву – за кордоном. Окремі твори Богдана Лепкого екранізовані, інсценізовані. Чотири збірники (документи, публікації у періодиці та інші матеріали, світлини) впорядкував і видав протягом 1995-98 років доктор Роман Петрович Смик, який багато зробив для увічнення пам’яті про Богдана Лепкого, збереження та поширення його творчої спадщини. Зокрема, за сприяння Романа Смика побачили світ монографія Надії Білик «Богдан Лепкий в духовній історії України». Редакція журналу «Тернопіль» заснувала і з 1992 року вручає Всеукраїнську літературно-мистецьку премію імені Братів Богдана і Левка Лепких. Пам’ятники письменникові встановлені у селах Жуків (1991), Крогулець (1992) та в місті Бережани (1997).

 



Історична епопея «Мазепа» (1926—1955)


Особливе місце у творчому доробку письменника займає цикл історичних повістей про гетьмана Івана Мазепу, над яким він працював до кінця свого життя. Найпопулярнішими стали повісті «Мотря», «Не вбивай» (усі — Київ—Лейпциг, 1926), «Батурин» (Київ — Лейпциг, 1927). Перша частина повісті «Полтава» вийшла у Львові 1928 року, а друга —1929. Половину п’ятої частини епопеї «Орлик» уже після смерті автора під назвою «З-під Полтави до Бендер» видав 1955 року в Нью-Йорку брат письменника Лев Лепкий, який дописав загублене закінчення твору.

Осмислюючи й трактуючи роль гетьмана Івана Мазепи в історії, Богдан Лепкий опирався на численні архівні джерела і праці найавторитетніших вчених: Михайла Грушевського, Миколи Костомарова, В’ячеслава  Липинського та інших. Його Мазепа — прогресивний політичний і державний діяч, дипломат, опікун церкви, будівничий, просвітитель. 


Лепкий Б. С. Мотря : історична повість / Богдан Лепкий . – Київ : Дніпро, 1992. – 464 с.

Сюжет першої повісті «Мотря» охоплює історичні події в Україні після того, як Іван Мазепа був обраний гетьманом. Одним із центральних образів повісті є Мотря, донька генерального судді Василя Кочубея. Івана Мазепу та Василя Кочубея пов’язували давні дружні взаємини. Кочубей мав багатий маєток Диканьку на Полтавщині та великий будинок у Батурині. Мазепа час від часу навідувався до оселі Кочубеїв, де гетьмана завжди гостинно приймали. Він кожного разу привозив родині кума дорогоцінні подарунки, особливо відзначаючи свою хрещеницю Мотрю.

Минали роки Іван Мазепа овдовів і мав право подумати про своє особисте життя. Саме в цей час він зустрів Мотрю, котру давно не бачив. Красою й розумом вона зачаровує гетьманове серце, а її почуття до Мазепи народжене не блиском гетьманської булави та бажанням влади й почестей. Між гетьманом і Мотрею зав’язалося таємне листування, яке проходило без відома її батьків і тривало кілька місяців. Перекази, що збереглися в Батурині, кажуть про старезний дуб на алеї, що з'єднувала маєтки Кочубея і Мазепи, в дуплі якого закохані ховали листи. Дослідникам відомо дванадцять листів Івана Мазепи до Мотрі Кочубей. Всі ці послання сповненні теплих і ніжних слів, які виказують високі романтичні почуття до дівчини:

«Моє сердечне кохання! Прошу і вельми прошу, раз зо мною побачитися для усної розмови. Коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш - не споминай же. Спомни мої слова, що любить обіцяла, на що мені і рученьку біленьку дала. І повторе, і постократно прошу, назначи хоч на одну мінуту, коли маємо з собою видітися для спільного добра нашого, на котре сама раніше згоду свою дала. А заки теє, буде, пришли намисто з шиї своєї, прошу». 

Вершиною відносин між закоханими стала втеча Мотрі з батьківської оселі у гетьманський палац у Батурині, але Іван Мазепа був змушений відправити кохану назад до батьків.

 

Лепкий Б. С. Не вбивай. Батурин : історичні повісті / Богдан Лепкий . – Київ : Дніпро, 1992. – 535 с.

До видання ввійшли дві історичні повісті про Івана Мазепу. Перша з них – «Не вбивай» – присвячена подіям, які зумовили страту Кочубея та Іскри.  Друга – «Батурин» – оповідає про остаточний вибір Мазепи стати разом зі шведами в боротьбі проти Петра І та про взяття царськими військами гетьманської столиці Батурина. Уклавши союз зі шведським королем Карлом ХІІ, гетьман зробив відчайдушну спробу відновити автономію України. Наприкінці жовтня 1708 року Іван Мазепа відправив стародубському полковнику Івану Скоропадському грамоту з викладом причин, що спонукали його до переходу на сторону Карла ХІІ. Дізнавшись про це, 30 жовтня 1708 року російський цар віддав наказ знищити гетьманську столицю — Батурин…

 

Лепкий Б. С. Полтава : історична повість / Богдан Лепкий; упоряд. Р. Д. Горак. – Київ : Дніпро, 1992. – 487 с.

 «Полтава» є четвертою з циклу повістей «Мазепа», в який хронологічно продовжено оповідь про життя і діяння славетного гетьмана часів Полтавської битви – до і після її завершення. В історії людства часом на рубіж століть припадають такі події, які на багато років наперед визначають долі держав і народів. Для Європи кінця XVII століття і початку XVIII століття такою віхою стала Велика Північна війна 1700–1721 років, однією з центральних подій якої стала Полтавська битва 1709 року. На початку літа 1709 року шведський король Карл ХІІ і гетьман Іван Мазепа починають останній раунд військового протистояння з метою змусити Петра І дати генеральний бій. Розпочалася відома облога Полтави. Але 27 червня 1709 року Карл ХІІ і Іван Мазепа програли свою останню ставку на полтавських полях. Наслідки битви були фатальними не тільки для шведів та українців, а й для усієї Європи.

 

Лепкий Б. С. З-під Полтави до Бендер : історична повість / Богдан Лепкий; упоряд. та авт. післямов. Р. Д. Горак. – Київ : Дніпро, 1992. – 266 с.

Ця книжка завершує цикл повістей Богдана Лепкого про гетьмана Івана Мазепу. Після поразки шведської армії в Полтавський битві 27 червня 1709 року Іван Мазепа разом з Карлом ХІІ дістався до міста Бендери, що знаходилося на території, підвладній османському султану Агмеду ІІІ. У цьому місті він помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 року. Похований на околиці сіла Варниця, згодом був перепохований у церкві монастиря св. Юрія в місті Галац (Румунія). Наприкінці 1950-х – початку 1960-х років церква була зруйнована. Нині місто знаходження праху гетьмана Івана Мазепи невідоме.




 

Сотниківна (1927)



Лепкий Б. С. Сотниківна Історична картина з часів Івана Виговського // Лепкий Б. С. Прозові твори :  у 2-х томах. Т. 2. – Київ : Наукова думка, 1997. - С. 354- 487.

Підзаголовок повісті «Історична картина з часів Івана Виговського» конкретизує історичне тематичне й жанрове визначення твору, подія якого розвивається за часів наступника Богдана Хмельницького, який плекав широкі задуми: спираючись на підтримку Швеції і Польщі, домогтися цілковитої незалежності України від Москви. Адже саме козацькі загони Івана Виговського 1659 року розбили під Конотопом московське військо. В центрі повісті – дочка сотника Олеся, яка втілює в собі риси гордої, волелюбної українки.





Крутіж (1941)



Лепкий Б. С. Крутіж : історичні повісті / Богдан Лепкий ; передм. та упоряд. Р. Ф. Коритка; худож. Г. В. Акулов. – Київ : Веселка, 1992. – 390 с.

Сама назва «Крутіж» свідчить, що письменник звернувся до трагічного періоду нашої історії. Автор описує початок Руїни, яка наступила після смерті гетьмана Богдана Хмельницького у результаті жахливого розбрату між його наступниками. У повісті цікаво змальовано образ дочки Богдана Хмельницького Олени, в яку безнадійно закоханий Босаковський. Неординарністю привертають увагу такі персонажі, як подружжя Устя та Улас, Фтерапонт. У творі вчувається жива пам'ять і пошана до гетьмана Богдана Хмельницького.





Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом