Європейський роман кінця ХІХ — початку ХХ століття: твори-ювіляри 2025 року

 

Яскраві та інтригуючи твори європейської літератури підкорили серця читачів ХІХ і ХХ століття і продовжують свій шлях у ХХІ-му… Це Історія успіху юного авантюриста в аристократичному Парижі та кохання у вирі революційних подій. Поспішне бажання привабливого юнака та неймовірна мандрівка людини у часі й просторі. Таємничі пригоди в містерійному світі паризької опери та один день із життя лондонської леді. Трагедія трьох поколінь однієї німецької родини та мужність нащадків козацької слави…

 

Гі де Мопассан «Любий друг» (1885)

Гі де Мопассан (1850—1893) — один із найвизначніших французьких письменників ХІХ століття, у творах якого реалізм поєднується з легким гумором, сатирою і критичним осмисленням суспільного життя. Засновник так званої «психологічної новели» Мопассан водночас був творцем бездоганних зразків цього жанру. Він писав: «Твір мистецтва досконалий лише тоді, коли він є водночас як символом, так і точним зображенням дійсності».

Його перу належать близько 300 новел і 6 романів. У травні 1881 року вийшла перша збірка новел Мопассана — «Дім Тельє», за якою незабаром вийшла друга — «Мадемуазель Фіфі». Над своїм першим романом «Життя» письменник працював протягом шести років. Твір публікували уривками у виданні «Gil Blas» з лютого по квітень 1883 року; цього ж року роман вийшов окремою книгою. Другий роман Гі де Мопассана — «Любий друг», опублікованій 1885 року, одразу став сенсацією паризького літературного життя. 

 

Мопассан Гі де. Любий друг : роман / Гі де Мопассан ; пер. з фр. Валер’яна Підмогильного. —  Київ : Лабораторія, 2024. — 368 с.

Роман французького натураліста й декадента Гі де Мопассана «Любий друг» пропонується українським читачам у перекладі видатного українського письменника, перекладача й одного з найвизначніших прозаїків доби Розстріляного відродження Валер’яна Підмогильного (1901—1937).

Це водночас історія успіху й історія про успіх І не просто успіх, а тріумфальний злет, швидкий і нестримний. Однак у ньому немає ані героїчних подвигів, ані військової звитяги, ані спортивних досягнень. Провокативна історія Жоржа Дюруа, спокушеного принадами влади, сповнена цинізму та водночас чистої радості життя в аристократичному й чутливому Парижі, вважається класикою французької художньої літератури та світовим символом безпринципності.

 

Любий друг

Жанр — мелодрама

Режисер — Деклан Доннеллан, Нік Ормерод

Рік — 2012

У відставного військового Жоржа Дюруа є три головні пристрасті — це гроші, влада і жінки. Найкраще він вміє закохувати в себе молодих красунь, чим і користується. У пошуках щастя юний авантюрист приїжджає в Париж. Спочатку він змушений служити канцелярським працівником на залізничній станції, але після зустрічі зі своїм армійським другом життя Дюруа змінюється на краще…

 

Еміль Золя «Жерміналь» (1885)

Еміль Золя (1840 — 1902) — видатний французький письменник другої половини ХІХ століття, продовжувач реалістичних традицій Стендаля, Бальзака, Флобера. Він подарував людству один з найзначніших творів світової літератури — 20-томну епопею «Ругон-Маккари».

Еміль Золя прагнув відобразити сучасну йому Францію. Великою мірою йому пощастило здійснити цей грандіозний задум., щороку видаючи по роману: ««Кар'єра Ругонів» (1871), «Здобич» (1871—1872), «Черево Парижа» (1873), «Завоювання Плассана» (1874), «Провина абата Муре» (1875), «Його ясновельможність Ежен Ругон» (1876), «Пастка» (1877)… «Ругон Маккари» були завершені у 1893 році романом «Доктор Паскаль».

«Жерміналь» — тринадцятий роман Еміля Золя, що входить до циклу «Ругон-Маккари». Вперше опублікований у 1885 році.

 

Золя, Еміль. Жерміналь : роман / Еміль Золя ; пер. з фр. Вероніки Черняхівської за ред. Ірини Стешенко ; Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка Нац. акад. наук України. — Харків : Фоліо, 2008. — 510 с.

Роман Еміля Золя «Жерміналь» — принципово важлива віха на шляху художнього освоєння робітничої теми у французькій та європейській літературі. У нотатках Еміль Золя так формулював задум роману, його ідейну програму: «Роман — повстання найманих робітників. Суспільству завдано удару, від якого воно тріщить; одне слово, боротьба труда і капіталу. В цьому все значення книги: вона провіщає майбутнє, порушує питання, яка стане найважливішим у ХХ столітті.

Це роман про тяжке, безрадісне життя шахтарів. Письменник докладно описує шахтарське селище, помешкання шахтарів, побут і звичаї, умови праці… Без цих розгорнутих і докладних описів події у романі вважалися б недостатньо достовірними.

До шахтарського слища прибуває молодий робітник, парижанин Етьєн Лантьє. Прагнучі покращити побут та працю робітників, він організовує на шахті страйк, до якого приєднуються інші шахти. Один із кульмінаційних моментів твору — сцена шахтарської сходки, де було прийнято колективне рішення про спільний виступ.

У вирі цих подій народжуються і світлі почуття — розцвітає кохання Етьєна Лантьє і Катріни Має. І хоч Катріна гине, фінал роману, як і його назва, звучить оптимістично…  Жерміналь в республіканському календарі  — місяць весняного пробудження природи, місяць порості.

 

Жерміналь

Жанр — мелодрама

Режисер — Клод Беррі

Рік — 1993

Епічний фільм-драма поставлений у 1993 році за однойменним романом Еміля Золя.

 

Оскар Вайлд «Портрет Доріана Ґрея» (1890)

Оскар Вайлд (1854—1900) — ірландський англомовний поет, драматург, прозаїк, есеїст, критик. Яскрава знаменитість пізнього Вікторіанського періоду, лондонський денді, він був визнаний найдотепнішою людиною свого часу. Це один із найпарадоксальніших умів в історії людства, недарма Вайлда називали «королем життя», «принцом Парадоксів».

Найвідоміший та єдиний роман письменника — «Портрет Доріана Ґрея», створений у рекордно короткий термін — за три тижні, приніс авторові карколомний успіх і скандальну славу. Уперше виданий 20 липня 1890 року. Друга редакція, у якій автор дещо доповнив та змінив твір, дописав нові розділи, вийшла в квітні 1891 року.

 

Вайлд, Оскар. Портрет Доріана Ґрея : роман, п’єси / Оскар Вайлд ; пер. з англ., передм. та прим. Р. І. Доценка ; худож.-оформлювач Л. П. Вировець. — Харків : Фоліо, 2017. — 398 с : іл. — (Б-ка світ. літ-ри).

«Портрет Доріана Ґрея» починається з огляду лордом Генрі Воттоном картини Безіла Голворда, на якій зображено привабливого юнака — Доріана Ґрея. Згодом приходить сам Доріан і зустрічає Воттона. Після того, як Доріан вислухав лорда Генрі з його поглядами на світ, у нього з'являється думка, що краса — єдина річ, задля якої варто жити. Він бажає, щоб портрет, намальований Безілом, старів замість нього… З того часу жодної зморшки не з’являлося на вічно юному обличчі джентльмена Ґрея, який жив в пороці й розпусті, а всі зміни відбувалися лише на портреті. Але за все треба платити…

 

Доріан Ґрей

Жанр — фантастика

Режисер — Олівер Паркер

Рік — 2009

Молодий та наївний Доріан Ґрей приїздить до вікторіанського Лондона. Там він знайомиться з лордом Генрі Воттоном, а художник Безіл Голворд малює дивовижний портрет Ґрея.

 

Герберт Веллс «Машина часу» (1895)

Герберт Джордж Веллс (1866—1946) — англійський письменник, публіцист, класик наукової фантастики. Перейнявши традицію свого попередника Жуля Верна, він продовжив захопливу розвідку майбутнього. «Машина часу» стала першим науково-фантастичним романом письменника. Вперше «Машину часу» було видано у 1888 році у скороченому журнальному вигляді як оповідання під назвою «Аргонавти часу», а в січні-травні 1895 року в журналі «New Review» роман видано повністю під назвою «Повість мандрівника у часі». Окреме видання з'явилося в травні 1895 року. Українською роман вперше переклав Микола Олексійович Іванов — український перекладач з англійської, французької, іспанської та німецької мов.

 

Веллс, Герберт Джордж. Невидимець. Машина часу : романи / Герберт Джордж Веллс ; пер. з англ. Миколи Іванова. — Київ : Наш формат, 2015. —240 с. — (Серія «Класика»).

У романі «Машина часу» геніальний винахідник уможливлює мандрівки людини у часі й просторі. За десять років до Ейнштейна Веллс назвав реальність чотиривимірною. Паралельні світи, антигравітація, прискорювач темпу життя також вперше з’явилися у текстах фантаста-експериментатора, як і люди на Місяці.

У романі «Невидимець» (1897) вчений Гриффін, після тривалих наукових досліджень, відкрив таємницю перетворення людини в невидимця. Ставши невидимим, герой здобуває необмежену владу над людьми, що він і намагається використати лише для своїх інтересів. Непомітно для себе чоловік перетворюється на злочинця, а потім і на жертву, що мусить боротися за своє виживання.

 

Машина часу

Жанр — наукова фантастика

Режисер — Джордж Пал

Рік — 1960

Винахідник Джордж створює машину часу, на якій вирушає дізнатись яким стане людство в майбутньому…

 

Томас Манн «Будденброки» (1896—1900)

Томас Манн (1875—1955) — видатний німецький прозаїк і публіцист. Його творчий шлях охоплює майже шість десятиліть — з 90-х років ХІХ століття до середини 50-х років ХХ століття. Працюючи редактором у сатиричному щотижневику «Сімпліціус», він видав збірку новел «Маленький пан Фрідеман» (1898). Це ще була «книга становлення», бо в цей час Томас Манн напружено працював над романом «Будденброки» — великою сімейною хронікою родини німецьких бюргерів.

Роман «Будденброки» Томас Манн почав писати в жовтні 1896 року і завершив 8 липня 1900 року. У романі описується життя і занепад чотирьох поколінь відомої та заможної родини торговців з Любека. Основою швидше за все послужила історія власної сім'ї Манна. Після виходу твору у 1901 році двадцятип’ятилітній Томас Манн став одним із найвідоміших письменників Німеччини.

 

Манн, Томас. Будденброки. Занепад однієї родини : роман / Томас Манн; пер. з нім. Євгена Поповича. — Київ : Лабораторія, 2024. — 624 с.

Легендарна сага Томаса Манна, удостоєна Нобелівської премії з літератури 1929 року — майстерний і філігранно виписаний портрет родини на фоні історичної епохи. Ця фамілія мала втілювати німецькі чесноти, однак вони народилися Будденброками — життя заборгувало їм від початку. Кохання і зради, боротьба і заздрощі, несамовита пристрасть і пекуча ненависть трьох поколінь клану — від владного патріарха Йоганна Будденброка до його онуків, не здатних втриматися від спокуси забороненого плоду, який їм пропонує світ.

 

Ґастон Леру «Привид опери» (1909—1910)

Ґастон Леру (1868—1927) — видатний французький письменник, класик пригодницького, детективного, фантастичного та містичного роману. Твори Леру дивують сюжетними інтригами, численними правдивими деталями різноманітних подій, на які можна було потрапити у світській чи кримінальній хроніці. Робота на посадах адвоката і журналіста, у тому числі кримінального, давала можливість Ґастону Леру наповнювати свої твори загадковою атмосферою, інтригами і дещо містичною таїною, що і сьогодні робить їх привабливими й цікавими для читачів різних поколінь

 

Леру, Ґастон. Привид опери : роман / Ґастон Леру ; пер. з фр. Зої Борисюк, Петра Таращука. — Київ : Знання, 2015. —335 с. — (Скарби).

Готичний роман Ґастона Леру «Привид Опери» друкувався частинами в газеті «Ле-Голу» з 23 вересня 1909 року до 8 січня 1910 року і пізніше був виданий окремим романом. На створення роману Леру надихнув щойно збудований театр опери в Парижі, який до цих пір є одним з найбільш знаменитих театрів в світі.

Це історія про незвичайного привида в містерійному світі паризької опери, у якому глядачеві важко провести межу між правдою та ілюзією. Відомо, що скрізь, де з’являється привид, починають зникати речі, люди бачать химерних істот або чують дивні голоси. Але на директорів паризької опери чекає ще більше випробування…

 

Привид опери

Жанр — мюзикл, драма

Режисер — Джоел Шумахер

Рік — 2004

2 липня 1870 року. У паризькому театрі «Опера Популер», тільки що купленому двома ділками, скандал…. У театрі часто відбуваються нещасні випадки, які чутки пов'язують з якимось Привидом опери.

 

Франц Кафка «Процес» (1925)

Франц Кафка (1883 —1924) — один із найвизначніших німецькомовних письменників XX століття, більшу частину творів якого було опубліковано посмертно. Лише кілька з його праць були видані при його житті.

Роман Франца Кафки «Процес» був опублікований після його смерті в 1925 році. «Процес» є центральним твором літературної спадщини Кафки. Робота над «Процесом» тривала з початку серпня 1914 до кінця січня 1915 року, пізніше Кафка до твору не повертався, вважаючи його «в художньому сенсі невдалим». 1925 року роман «Процес» побачив світ у берлінському видавництві «Die Schmiede». Друге видання роману побачило світ у 1935 році.

 

Кафка, Франц. Твори : оповідання, романи, листи, щоденники / Франц Кафка ; пер. з нім. Євгена Поповича, Олекси Логвиненка, Петра Таращука ; передм. Дмитра Затонського. — Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2017. — вид. 4-те. — 592 с. — (Доросла серія).

Це перше в Україні ґрунтовне зібрання творів Франца Кафки, здійснене трьома знаними майстрами перекладу: Євгеном Поповичем, Олексою Логвиненком, Петром Таращуком.

У книзі вибраних творів Франца Кафки — одного з найвидатніших німецькомовних письменників ХХ століття, австрійського чиновника, єврейського страдника і громадянина Чехії — подано оповідання з усіх прижиттєвих та посмертних видань, романи «Процес», «Америка» (уривок), «Замок» (уривок), а також його листи і щоденники.

У романі «Процес» головного героя Йозефа К. переслідує невідома сила правосуддя. Йозеф намагається з'ясувати в чому його звинувачують і хто саме, поступово усвідомлюючи абсурдність цього таємничого правосуддя і марність спроб йому протистояти.

 

Процес

Жанр — драма, фантастика

Режисер — Орсон Уеллс

Рік — 1962

Фільм знятий за мотивами однойменного роману Франца Кафки.

 

Вірджинія Вулф «Місіс Делловей» (1925)

Вірджинія Вулф (1882—1941) — британська письменниця, майстер імпресіоністичної прози, літературний критик і теоретик англійського модернізму. Вірджинія Вулф використовувала поняття «модерн» для позначення нового характеру художнього письменства.

«Місіс Делловей» — четвертий та найвідоміший роман Вірджинії Вулф, опублікований 14 травня 1925 року. У жовтні 2005 року роман «Місіс Делловей» увійшов до списку 100 найкращих англомовних романів, написаних після 1923 року, за версією Times.

 

Вулф, Вірджинія. Місіс Делловей : роман / Вірджинія Вулф ; пер. з англ. Тараса Бойка. — Київ : Комубук, 2016. — 208 с.

Коли молодість з усіма її пристрастями й бурхливими переживаннями вже позаду, коли більшість із важливих рішень у житті вже прийнято і людина зупиняється на порозі зрілості, цілком природно, що вона раптом відчуває необхідність озирнутися назад і оцінити пройдений шлях.

Роман «Місіс Делловей» Вірджинії Вулф, який критики часто порівнюють з «Уліссом» Джеймса Джойса, розповідає про один день Клариси Делловей, залюбленої в життя лондонської леді з вищих ешелонів британського суспільства. Чудовий червневий день занурює її в спогади про щасливі молоді роки.

Клариса розмірковує про свій вибір вийти заміж за надійного й статечного Річарда Делловея, відмовивши екстравагантному Пітеру Волшу, якого вона палко кохала. Річард був її опорою впродовж усіх цих років, і вона прожила з ним щасливе життя, однак вагання й досі не дають їй спокою. Якщо рішення було правильним, чому ж тоді серце щемить від однієї згадки про ті далекі літні дні?

 

Марсель Пруст «Альбертина зникає» (1925)

Марсель Пруст (1871—1922) — французький письменник, есеїст та критик. У 1895 році Пруст написав свій перший роман «Жан Сантей», що вийшов посмертно 1952 року. 1919 року був удостоєний престижної Гонкурівської премії за роман «У затінку дівчат-квіток».

Головним твором Марселя Пруста став роман-епопея «У пошуках утраченого часу», створений ним протягом 1908/1909—1922 років й опублікований в семи частинах з 1913 по 1927 рік. Роман складається з семи частин: «На Сваннову сторону» (1913), «У затінку дівчат-квіток» (1919), «Ґермантська сторона» (1921/22), «Содом і Гоморра» (1921/22), «Полонянка» (1923), «Альбертина зникає» (1925), «Віднайдений час» (1927).

 

Пруст, Марсель. У пошуках утраченого часу : Твори : у 7 т. — Київ : Юніверс, 1997. — Т. 6. : Альбертина зникає : роман / Марсель Пруст ; з фр. пер. Анатоль Перепадя. — Київ : Юніверс, 2001. — 1997 с.

Історію кохання Оповідача до Альбертини називають диптихом чи триптихом, оскільки воно викладається у трьох частинах: народження кохання у пору двох бальбецьких побутів, радощі кохання у «Полонянці» і його кінець «Альбертини зникає» (інша назва «Утікачка»). Перше видання «Альбертина зникає» посмертне. Воно з’явилося у видавництві  «La Nouvelle revue française» у листопаді 1925 року.

 

Ґео Шкурупій «Жанна батальйонерка» (1930)

Ґе́о Шкурупі́й (справжнє ім'я Георгій (Юрій) Данилович, 1903—1937) — український письменник, кіносценарист та журналіст. Представник напряму панфутуризму — за власним визначенням «Король Футуропрерій». Один з представників «Розстріляного відродження».

1920 року Ґео Шкурупій дебютував у літературно-мистецькому альманахові «Гроно» прозовими творами «Ми» і «В час великих страждань». Перша поетична збірка Ґео Шкурупія «Психетози. Вітрина третя» побачила світ у київському видавництві панфутуристів «Гольфшторм» в 1922 році.

З 1925 року Ґео Шкурупій виступає і як прозаїк. Про його першу книжку гостросюжетних оповідань «Переможець дракона» (1925) відомий літературознавець Олександр Іванович Білецький відгукнувся як про цікаве явище в український белетристиці. У 1928 році вийшов роман «Двері в день», а 1930 року — роман «Жанна батальйонерка».

 

Шкурупій, Ґео. Жанна батальйонерка : роман / Ґео Шкурупій ; передм. Ольги Полюкович. — Київ : Віхола, 2024. — 240 с. — (Серія «Неканонічний канон»).

Роман «Жанна батальйонерка» розкриває не надто висвітлену в українській літературі тему Першої світової війни та участі в ній українців. У ньому відображено історичну ситуацію: у 1917 році російський уряд вирішив використати жінок на фронті, сформувавши так звані жіночі «батальйони смерті». Герой роману Шкурупія — київський студент Стефан Бойко, який не піддається пропагандистській імперській істерії, і його кохана Жанна — ідеальна мішень для пропаганди. Роман насичений антиколоніальними темами та мріями про історичний підйом України, передчуттями, що наближається поява УНР.

 

Валер'ян Підмогильний «Невеличка драма» (1930)

Валер'ян (Валеріян) Петрович Підмогильний (1901—1937) — український письменник і перекладач, один з найвизначніших прозаїків українського «Розстріляного відродження». Друкуватися почав ще з школи під псевдонімом Лорд Лістер. 1920 року побачила світ перша збірка Підмогильного під назвою «Твори Т. 1», до якої увійшло 9 оповідань: «Старець», «Ваня», «Важке питання», «Пророк», «Гайдамака», «Добрий Бог», «На селі», «На іменинах», «Дід Яким».

Літературна діяльність Валер'яна Підмогильного переривалась вчителюванням і працею у видавництвах. У 1922 році виходить книжка оповідань «В епідемічному бараці». 1923 року в журналі «Нова Украïна» (Прага) опубліковано новели Підмогильного з циклу «Повстанці», оповідання «Іван Босий». 1924 року вийшла друком книжка Підмогильного «Військовий літун», а 1926 року — окреме видання повісті «Третя революція». 1928 року в Харкові виходить друком роман «Місто». 1930 року в журналі «Життя й революція» опубліковано другий, невеликий за обсягом, роман Валер'яна Підмогильного «Невеличка драма».

 

Підмогильний В. П. Невеличка драма : роман / Валер'ян Підмогильний. —Харків : Фоліо, 2024. — 288 с.

Роман «Невеличка драма» — це історія нещасливого кохання Марти Висоцької та Юрія Славенка. Красива, молода, сповнена сил і мрій, Марта має роботу й власне житло. Проте їй самотньою в місті, яке нещадно її переслідує, вона живе мріями про того єдиного принца, як у романах. До неї навідується багато чоловіків, які прагнуть мати її за дружину або коханку. Однак ні з ким із них Марта не погоджується на взаємини. І ось у це спокійне розмірене життя вривається нове почуття — пристрасть, яке Марта плутає з коханням…

 

Юрій Яновський роман «Чотири шаблі» (1930)

Юрій Іванович Яновський (1902—1954) — український письменник та поет. Один із романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Редактор журналу «Українська література», військовий журналіст. У 1925—1926 роках працював на Одеській кінофабриці художнім редактором. З 1927 року проживав у Харкові, з 1939 року — в Києві. Його перу належать прозові, поетичні та драматичні твори: роман «Майстер корабля» (1928), збірка нарисів та сценарій, «Голівуд на березі Чорного моря» (1930), роман  «Чотири Шаблі» (1930), роман у новелах «Вершники» (1935)…

 

Яновський Ю. І. Чотири шаблі : роман / Юрій Яновський. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2020. — 232 с.

Роман Юрія Яновського «Чотири шаблі» вийшов друком 1930 року. Написаний в дусі революційної романтики. Твір викликав негативні відгуки соцреалістичних критиків, у результаті чого не ввійшов до зібрання творів митця 1958 року. Роман залишався поза межами літературного процесу аж до 1983 року.

Сюжет розгортається довкола чотирьох ватажків партизанської армії (Шахая, Марченка, Галата й Остюка), які виступають своєрідними нащадками козацької слави, що покликані виправити помилки своїх пращурів й здобути нарешті омріяну волю.

Підгтотувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.

Літературні історії липня в особах та фактах

 

Збіг обставин чи доля… Але 24 липня 1802 року народився всесвітньо відомий французький письменник Александр Дюма-батько, автор багатьох пригодницьких романів. Найвідоміший твір «Три мушкетери» про пригоди юного французького дворянина д'Артаньяна і його друзів-мушкетерів Атоса, Портоса і Араміса публікувався главами з березня по липень 1844 року, під час Липневої монархії, за чотири роки до того, як Французька революція 1848 року встановила Другу республіку.

В липні 1830 року французький письменник Віктор Гюго розпочав роботу над своїм першим романом «Собор Паризької Богоматері», а класик української літератури Тарас Шевченко 25 липня 1846 року в Києві написав романтичну баладу «Лілея», в основі якої фольклорний мотив перетворення дівчини на рослину. Єдиний роман ірландського поета і прозаїка Оскара Вайлда  «Портрет Доріана Ґрея», який він написав всього за три тижні, був виданий 1890 року в липневому номері журналу «Lippincott's Monthly Magazine».

Яскрава гумористична новела американського письменника О. Генрі «Вождь червоношкірих» вперше побачила світ 6 липня 1907 року, а 25 липня 1911 року видатна українська поетеса Леся Українка закінчила писати драму-феєрію «Лісова пісня», яка відкриває чари Полісся: у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних силах природи. Повість «Тіні забутих предків» найоригінальнішого українського прозаїка Михайла Коцюбинського була написана під враженням перебування письменника на Гуцульщині в ліпні 1911 року…

 

Віктор Гюго «Собор Паризької Богоматері»

Перший роман відомого французького письменника Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері» вийшов друком у Парижі 1831 року. На ту пору його автор вже був визнаним поетом, полум’яним захисником романтичного мистецтва, главою славнозвісного угрупування молодих французьких романтиків «Сенакль» та учасником їх запеклих боїв з прибічниками академічного класицизму в театрі. 

«Собор Паризької Богоматері» з’явився в той час, коли в Європі надзвичайного успіху набули історичні романи «шотландського чарівника» Вальтера Скотта. Успіх у читачів романів Вальтера Скотта дав могутній імпульс творчим пошукам сучасних йому письменників. В 1828 році Віктор Гюго підписує контракт зі своїм видавцем, в якому зазначається, що це має бути роман «à la mode de Walter Scott». Раніше у статті «Французька муза» Гюго писав, що після живописного, але прозаїчного роману Скотта, залишається створити інший, прекрасніший і довершений роман.

План твору датований 1828 роком, а працювати над книгою Віктор Гюго розпочав наприкінці липня 1830 року. У романі Гюго звернувся до XV століття - епохі переходу від Середніх віків до Відродження. Але передаючи з допомогою історичного колориту живий образ цієї динамічної епохи, він шукав і щось вічне, у чому всі епохи могли б об’єднатися. Так, на першому плані постає образ Собору Паризької Богоматері, який народ вибудував протягом століть.

 «Кілька років тому, оглядаючи Собор Паризької Богоматері чи, точніше кажучи, тиняючись по ньому, автор цієї книжки побачив у темнім закутку однієї з веж вирізьблене на стіні слово:

'ANAГKH [фатум, доля]

Ці досить глибоко видовбані в камені, почорнілі від часу великі грецькі літери, у формі й розміщенні яких було щось притаманне готичній каліграфи, літери, які немовби свідчили про те, що написала їх рука людини середньовіччя, а особливо їхній зловісний і фатальний зміст глибоко вразили автора.

Він питав себе, він намагався збагнути, яка то стражденна душа не схотіла покинути світ, не залишивши на стіні старої церкви цього тавра злочину чи лиха.

Минув час, і стіну (тепер я вже й не пам’ятаю навіть яку саме) пофарбували чи обшкрябали, і напис зник. Так ось уже протягом двох століть поводяться з чудовими храмами середньовіччя. їх нівечать, як тільки можуть, і зсередини, й  зовні. Священик їх перефарбовує, архітектор обшкрябує, а згодом приходить юрба і руйнує їх.

Так що нічого вже не лишилося від таємничого слова, викарбуваного на стіні похмурої вежі Собору, нічого не лишилось і від тієї невідомої долі, про яку воно так сумно згадувало, — нічого, окрім нетривкого спогаду. Людина, яка видовбала те слово на стіні, кілька століть тому зникла, так само зникло із стіни храму слово, та й сам храм, може, незабаром зникне з лиця землі.

Саме воно, оте слово, і стало поштовхом до того, що я написав цю книжку. Лютий 1831».

 

Собор Паризької Богоматері

Жанр — драма

Режисер — Жан Делануа

Рік — 1956

Середньовічний Париж. Циганка Есмеральда своєю красою зводить з розуму чоловіків. У неї таємно закоханий Клод Фролло, суворий священик з Собору Паризької Богоматері. Вихованець святого отця, горбань Квазімодо, також зачарований смаглявою танцюристи. А дівчина зберігає вірність аристократу на ім'я Феб…

 

Оскар Вайлд «Портрет Доріана Ґрея»

«Портрет Доріана Ґрея» — єдиний роман ірландського поета і прозаїка Оскара Вайлда, який він написав лише за три тижні. Роман вперше був виданий в липневому номері журналу «Lippincott's Monthly Magazine» 1890 року. А у квітні 1891 року «Портрет Доріана Ґрея» вийшов окремим виданням зі значними доповненнями. Оскар Вайлд додав шість нових розділів та невелику передмову:

«Митець — творець прекрасного. Розкрити себе і втаїти митця — цього прагне мистецтво.

Критик — це той, хто спроможний передати в інший спосіб або в іншому матеріалі своє враження від прекрасного. Найвища, як і найнижча, форма критики — це різновид автобіографії.

Ті, що в прекрасному вбачають бридке., — люди зіпсуті, які, однак, не стали через те привабливі. Це вада.

Ті, що в прекрасному здатні добачити прекрасне,— люди культурні. У них є надія.

Але справжні обранці ті, для кого прекрасне означає лише одне: Красу.

Немає книжок моральних чи неморальних. Є книжки добре написані чи погано написані. Ото й усе…».

«Портрет Доріана Ґрея» починається з огляду лордом Генрі Воттоном картини Безіла Голворда, на якій зображено привабливого юнака — Доріана Ґрея. Згодом приходить сам Доріан і зустрічає Воттона. Після того, як Доріан вислухав лорда Генрі з його поглядами на світ, у нього з'являється думка, що краса — єдина річ, задля якої варто жити. Він бажає, щоб портрет, намальований Безілом, старів замість нього.

 «Майстерню художника сповнювали густі пахощі троянд, а коли в садку знімався літній легіт, він доносив крізь відчинені двері то п'янкий запах бузкового цвіту, то аромат рожевих квіток шипшини…

Невиразний клекіт Лондона долинав, наче басова нота далекого органа. Посеред кімнати стояв на мольберті зроблений у повен зріст портрет надзвичайно вродливого юнака, а перед портретом дещо віддалік сидів сам художник, Безіл Голворд, раптове зникнення якого кілька років тому так схвилювало все лондонське товариство… Художник дивився на прегарну юнакову постать, що її він так майстерно відобразив на полотні, і обличчя йому опромінював задоволений усміх…».

Доріан Ґрей

Жанр — фантастика

Режисер — Олівер Паркер

Рік — 2009

Чарівний Доріан Ґрей в компанії цинічного Генрі Воттона милується своїм чудовим портретом. Засліплений своєю красою, юнак клянеться, що віддасть свою душу за те, щоб вічно бути молодим.

О. Генрі «Вождь червоношкірих»

Гумористична новела всесвітньо відомого американського письменника О. Генрі «Вождь червоношкірих» була вперше опублікована в «The Saturday Evening Post» за 6 липня 1907 року, а у 1910 році увійшла до збірки «Коловороти». Твори О. Генрі – це маленькі історії простих людей: клерків, невідомих художників, дрібних авантюристів… Тонкий гумор, незвичайність сюжету і завжди непередбачувана розв’язка уже більше ста років привертають увагу до творів майстра короткого оповідання.

Дія новели «Вождь червоношкірих» відбувається в одному з містечок в американському штаті Алабама. «Це скидалося на вигідну справу. Але дайте-но я вам усе розкажу. Ми удвох - Білл Дрісколл і я — були на півдні, у штаті Алабама, коли в голову нам прийшла думка про викрадення дітей. Як це Білл пояснював згодом, усе сталося «в момент тимчасового затьмарення розуму», але дізналися ми про це вже трохи згодом.

Там було одне містечко, таке пласке, немов млинець, і, ясна річ, називалося воно Вершиною. Населяли його нелякливі та самовдоволені представники тої породи селянства, що завжди юрмиться навколо травневого дерева на сільських святкуваннях.

Разом у нас із Біллом було близько шестисот доларів спільного капіталу, та нам треба було ще рівно дві тисячі, аби зайнятися спекуляціями із землею в Західному Іллінойсі. Ми усе спланували, сидячи на східцях готелю… Ми знали, що у Вершині нічого страшнішого за констеблів нам не загрожувало, хіба що кілька неспішних собак-нишпорок та дві викривальних замітки у «Щотижневому бюджеті фермера». Отож, усе виглядало добре.

За жертву ми обрали єдиного сина одного зі знаних мешканців, Ебенезера Дорсета. Глава сімейства Дорсетів був поважним та скупим — не цурався перетримати з оплатою рахунків і був ревним та чесним збирачем пожертв у храмі. Малий був хлопчиськом років десяти, геть усіяний ластовинням, з волоссям такого кольору, як от о обкладинка журналу, що продають у вокзальних кіосках. Ми з Біллом були певні, що нам без проблем вдасться витягти з Ебенезера дві тисячі доларів викупу до цента…».

 

Ґілберт Кіт Честертон «Хрест із сапфірами»

Отець Браун, герой незабутніх детективних історій відомого англійського письменника Ґілберт Кіта Честертона, вперше з'являється в оповіданні «Валентин і дивні сліди», опублікованому 23 липня 1910 року в американському тижневику «Saturday Evening Post». Згодом, в інших публікаціях, це оповідання було вже під назвою «Голубий хрест». А в українських перекладах як «Хрест із сапфірами».

Отець Браун стає центральним персонажем п'ятдесяти одного оповідання, які були об'єднані в п'ять збірок: «Смиренність отця Брауна», «Мудрість отця Брауна», «Недовіра отця Брауна», «Таємниця отця Брауна», «Ганьба отця Брауна». Тихий, непоказний священик часто через незалежні від нього обставини опиняється на місці скоєння злочину. Поліція зазвичай не помічає його доти, поки він сам не починає втручатися в процес розслідування, спрямовуючи його у правильне русло. Саме з вуст отця Брауна ми завжди дізнаємося правду, його проникливий розум ніколи не помиляється.

«Поміж срібною стрічкою вранішнього неба та зеленою блискучою поверхнею моря пароплав причалив до англійського берега і випустив на сушу темний рій людей. Той, за ким ми підемо, не вирізнявся з-поміж них — та він і не прагнув цього. Ніщо в ньому не привертало уваги, хіба що святкова ошатність костюма не надто пасувала до ділової заклопотаності погляду. Легкий сірий сюртук, білий жилет і сріблястий солом'яний капелюх із сіро-блакитною стрічкою підкреслювали смаглявий колір його обличчя, котре закінчувалося чорною борідкою на кшталт еспаньйолки, до якої більше личили б бриджі єлизаветинської доби. Приїжджий палив сигару із серйозністю нероби. Ніщо не вказувало на те, що під сірим сюртуком заховано заряджений револьвер, під білим жилетом — поліцейське посвідчення, а під солом’яним капелюхом — одну з найгеніальніших голів Європи. Це був сам Валентен, глава Паризького розшуку, найвидатніший детектив світу. А приїхав він із Брюсселя, щоб упіймати найславетнішого злочинця епохи.

Фламбо був у Англії. Поліція трьох країн нарешті вистежила його — від Гента до Брюсселя, від Брюсселя до Гук-ван-Голланда — і припустила, що він поїде до Лондона — туди з’їхалися в ті дні католицькі священики, тож там легше було загубитися в юрбі приїжджих. Мабуть, цього разу король злочинців подорожуватиме під виглядом дрібного церковного клірика чи секретаря єпископа. Проте Валентен не міг бути в цьому впевненим; ніхто ні в чому не міг бути впевненим, коли справа стосувалася Фламбо…

Фламбо маскувався спритно, але одного він приховати не міг — свого височенного зросту. Якби проникливий погляд Валентена зупинився на високій продавчині зелені, бравому гренадері або навіть на ставній герцогині, він затримав би їх негайно…На пароплаві він вивчив геть усіх; у потязі ж із ним їхали лише шестеро: коротун-шляховик, що прямував до кінцевої станції; три невисоких дачники, що сіли на третій зупинці; мініатюрна вдова з ессекського містечка і зовсім низенький священик з ессекського села. Дійшовши до нього, детектив махнув рукою і ледь не розсміявся. Маленький священик втілював саму суть цього східного краю: його обличчя було кругле й пухке, і при погляді на нього згадувалося, що жителів Норфолку дражнять галушками, а очі його були безбарвні, як Північне море. Він мав якісь коричневі клунки, з якими ніяк не міг впоратися… Його велика стара парасоля раз у раз падала; він явно не знав, що робити з квитком, та з наївністю місячного теляти пояснював усім і кожному, що має бути пильним, тому що везе в одному зі своїх коричневих клунків «справжню срібну річ із синіми камінчиками»… Валентен від щирого серця порадив йому мовчати про срібло, якщо він хоче його вберегти. Але з ким би Валентен не говорив, він шукав поглядом іншу людину…».

 

Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків»

Повість блискучого майстра українського слова Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» написана під враженням його перебування на Гуцульщині. У Карпатах, у мальовничому селі Криворівні на той час сформувався гурт української творчої інтелігенції — літераторів, вчених, художників. Відкриття Гуцульщини сталося під впливом відомого етнографа і фольклориста Володимира Гнатюка, який зваблював письменника не так приємним відпочинком у горах, як пізнанням самобутньої культури гуцулів. Він вважав, що Михайло Коцюбинський мусить написати про Гуцульщину, настільки вона яскрава та унікальна, до того ж — найвищою мірою варта його великого таланту.

Короткі відвідини Криворівні з мальовничою природою та первозданним побутом мешканців гір влітку 1910 року не дали письменнику досить матеріалу для твору, проте бажання написати про «незвичайний казковий народ», гуцулів, не полишило його. Михайло Коцюбинський ще раз відвідав гуцульський край у липні 1911 року, де вивчав звичаї, побут, фольклор його мешканців. Враження від «чарівного полону» горян стали основою повісті «Тіні забутих предків», яка була видана в 1912 році.

З нотатника і начерків Коцюбинського до твору видно, які дивні, вигадливі образи викликає в нього карпатська природа. Коли пливуть хмари, їх «лице» видається письменникові рухливим. «Зажурені гори вкрила сумна смерека. Їх поять сумом тіні од хмар, що все стирають бліду усмішку царинок». Серед цього таємничого дихання предковічних гір чарує письменника живий, але суворий Черемош. « В долині, кипів холодний Черемош. По далеких горбах, дрімали на сонці самотні оселі. Були так тихо і сумно , чорні смереки безперестанку спускали сум свій у Черемош, а він ніс його долом й оповідав».  І в центри цієї природи людина і вічна таємниця кохання…

Ці та інші замальовки природи майже в незмінному вигляді входять у твір. Із записів також видно, що назва твору письменникові далась не відразу. Він перебирає тринадцять варіантів її. Найважливіше, що йому хотілося підкреслити в назві, це таємничість і казковість, показати Карпати, як своєрідний загадковий куточок, острівець із своїм, не схожим на звичайний, світом. Тож він записує: «В зелених горах».

Проте перша назва не вдовольнила письменника. Мабуть тому, що в ній не було головного — дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. А саме про це і хотилося письменникові найбільше сказати. Наступні варіанти пов’язані з пошуком назви, яка містила б саме такий зміст : «Тіні минулого», «Голос віків», «Відгомін передвіку», «Подих віків», «Голоси передвічні», «Спадок віків». Але й ці назви видалися, очевидно, досить абстрактними. В них не було людини, тобто того, чий голос долинає, чиє дихання чути. Новий варіант — «Дар предків забутих» також не влаштовував письменника. І Михайло Коцюбинський поєднує останній варіант з другим — «Тіні забутих предків». Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом «предки»: «Голос забутих предків», «Слідами предків», «Сила забутих предків». І, нарешті, остаточно спиняється знову-таки на назві «Тіні забутих предків» як такий, що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.

Тіні забутих предків

Жанр — драма

Режисер — Сергій Параджанов

Рік — 1964

Іван та Марічка ростуть і проводять багато часу разом і закохуються одне в одного. Однак їхня рідня обурена цими стосунками, пам'ятаючи про ворожнечу родів. Марічка передбачає, що їм не бути парою…

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом