Зимові книги для святкового настрою

 

«О ці казкові тихі надвечір’я Дзвінких золоторогих вечорів…  Неначе дивна білосніжна мрія, Зимова ніч виходить з берегів. Горить, сріблиться ніжно над землею Далекою північною зорею…» (Степан Бен «Надвечір’я»)

Наближаються чарівні та дивовижні свята… Захоплюючі зимові історії Вам подарують відомий норвезький письменник Юстейн Ґордер, американська письменниця Кортні Коул, сучасні українські письменники та письменниці, які продовжують давню традицію різдвяного оповідання.

 

Юстейн Ґордер «Різдвяна містерія»

Юстейн Ґордер (1952) — відомий норвезький письменник, автор прозових фантастичних та філософських творів для дітей та молоді, популяризатор філософії. Свою першу книгу «Діагноз та інші історії» видав 1986 року. У 1991 його праця «Світ Софії. Роман про історію філософії» стала бестселером спочатку в Норвегії, потім у Німеччині, Франції, Великій Британії. Наступні твори Юстейна Ґордера користувалися вже незмінною популярністю в читача.

«Різдвяна містерія» побачила світ у 1992 році.  Це книжка для сімейного читання і спільного проживання дивовижної містерії Різдва.

 

Ґордер Ю. Різдвяна містерія / Юстейн Ґордер; пер. з норвезької Наталії Іліщук. — Львів : Літопис, 2019. — 252 с.

Юстейн Ґордер у своїй книжці майстерно передає неповторну атмосферу очікування великого дива Різдва Христового. Розповідь у формі передріздвяного календаря дає змогу читачам разом із хлопчиком Йоакимом прожити і пережити знову біблійну історію за до­помогою магічної мандрівки крізь час і простір у Вифлеєм, коли там сталася радісна новина — народилося Дитятко Ісус.

«Ще вдень вони почали готувати різдвяну вечерю. Невдовзі у всьому домі пахло Різдвом. Нарешті настала п’ята година. тато відчинив вікно — з двору було чути бій церковних дзвонів.

Ніхто не мовив і слова, але всі поспішили до дитячої кімнати. Йоаким виліз на ліжко й відчинив останнє найбільше віконечко календаря. Воно закривало ту частину великого малюнка, де був зображений маленький Ісусик у яслах. За дверцятами вони побачили печеру на горі… Йоаким довго стояв перед своїм вікном і вдивлявся в різдвяну ніч. За день випало багато снігу, але небо було чисте і всипане зорями…».

 

«Моє тихе Різдво»

«Моє тихе Різдво» — збірка короткої прози сучасних українських письменників, що продовжує традицію різдвяних антологій від «Видавництва Старого Лева». До книги увійшли історії від таких авторів: Артур Дронь, Євгенія Кузнєцова, Надійка Гербіш, Мар’яна Савка, Володимир Аренєв, Катерина Бабкіна, Ольга Ренн, Олександр Михед, Таня Єрмак, Романа Романишин, Андрій Лесів, Олена Лотоцька,  Ірина Савка, Людмила Таран, Василь Махно, Гаська Шиян, Петро Яценко, Христя Венгринюк, Ірина Славінська.

 

Моє тихе Різдво : коротка проза. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. — 216 с.

На сторінках цієї книжки Різдво святкує велика галицька родина, а ще — волонтерка, для якої без есемески з фронту застигає час, і мусульманка, помішана на адвент-календарях, і навіть атеїстка, яка старанно готує дванадцять страв. Герої цієї збірки шанують давні традиції та створюють нові, шукають сенси та чекають див. Вони радіють, ностальгують, смакують, згадують дитинство, шукають ідеальні різдвяні сюжети і виліплюють ідеальні вушка з грибами.

 

«Таке різне Різдво»

«Таке різне Різдво» — збірка короткої прози сучасних українських письменників продовжує традицію різдвяних антологій «Видавництва Старого Лева». До книги увійшли історії від таких авторів: Дзвінка Матіяш, Костянтин Москалець, Василь Махно, Людмила Таран, Христя Венгринюк, Катерина Бабкіна, Петро Яценко, Богдан Коломійчук, Надійка Гербіш, Ірина Савка, Ірина Славінська, Дорж Бату, Катерина Міхаліцина та Богдана Матіяш.

 

Таке різне Різдво : збірка оповідань / упоряд. Ольга Рени. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2021. — 176 с.

«Чудо, так само як сонце, проникає скрізь і всюди. І стається з усіма, незалежно від мови, професії чи освіти. За це я так люблю чудеса. І вони відповідають мені взаємністю і часто стаються зі мною щодня… Наприкінці листопада випав перший сніг, і хоча він розтав за декілька днів, у повітрі все одно почало пахнути Різдвом. Так завжди: коли випадає перший сніг, це означає, що Різдво вже зовсім близько…».

Ми завжди так чекаємо Різдва! Щоразу плекаємо нову надію на диво. І, знаєте, дива таки трапляються: яскраві й буденні, великі і непомітні. Примирення братів, зустріч земляків, можливість, зависнувши в аеропорту між рейсами, прос­то добре виспатися у затишній «штуці» — готельній капсулі чи посмакувати «різдвяним поліном», французьким святковим десертом, десь у порожньому готелі в Нормандії. Різні дива, різне Різдво. Когось застає вдома, когось — у дорозі, а когось — у лікарні… Тихе Різдво й наповнене дитячим сміхом, самотнє і у колі сім’ї, урочисте і скромне, замріяне і ностальгійне, традиційне і не схоже ні на що. У кожного своя різдвяна історія, своє особливе Різдво.

 

Ярослава Терлецька, Галина Петросаняк «Різдвяний янгол»

Книжка «Різдвяний янгол» зігріє душу і дітей, і дорослих. Ці історії переносять у Карпати і в Різдво, як машина щастя. Адже саме там щастя було найоднозначнішим — у карпатському дитинстві Ярослави Терлецької і Галини Петросаняк. Тут органічно сплітаються казкові сюжети, гуцульський дух і старовинні коляди.

 

Терлецька Я. ; Петросаняк Г. Різдвяний янгол : оповідки / Ярослава Терлецька, Галина Петросаняк. — Брустурів : Дискурс, 2020. — 112 с.

«Чи знаєте ви, як пахнуть яблука, запечені з медом і корицею в бабусиній печі? Так от, саме так і пахло цієї зимової пори в маленькій дерев’яній хатчині близько лісу, де жила Даруся. А ще там пахло дровами, що за ціле літо набралися сонця і тепер тріскотливо тішилися, зігріті вогнем. Пахло ще сушеними грушками та сливками, також ожиною, горіхами і ялівцем, який бабся зв’язувала в пучки й підвищувала близько коминка. Даруся так любила цю маленьку чепурну оселю, яка здавалася їй часом солодким медівником з цукатами, таким, як на малюнку в книжці казок…

Даруся думала про ангелів, які колись так часто приходили до людей: приносили їм звістку чи застерігали, навіть мандрували поряд з людьми та боролися з ними пліч-о-пліч. Тепер, певно, ніхто того не бачить, ніхто того не чує, і тому так важко вірити в чудо. Але як же без чуда?..

Щороку напередодні Різдва Даруся прикрашала хатину гілками смереки та ялини, зеленим мохом і гарними каменями, які знайшла в горах чи на річці. Тоді викладала на велику дерев’яну таріль найкращі яблука й запалювала свічки, щоб Небесні знали, куди летіти…».

 

«Коли сніг пахне мандаринками»

Коли сніг пахне мандаринками? Мабуть, у новорічно-різдвяну пору. Тоді так хочеться вірити в дива і чекати на подарунки святого Миколая, потайки сподіваючись, що він виконає твоє найзаповітніше бажання. Але що, коли ти вже не дитина? Невже у твоєму житті більше не буде святкової магії?

До книги «Коли сніг пахне мандаринками» увійшли твори таких авторів: Дорж Бату, Андрій Бачинський, Надя Біла, Ольга Войтенко, Оксана Давидова, Євгенія Завалій, Валентина Захабура, Олена Захарченко, Саша Кочубей, Марта Ліпша, Оксана Лущевська, Богдана Матіяш, Роман Росіцький, Оля Русіна, Мар’яна Савка, Слава Світова, Анна Сидор, Юля Смаль, Юлія Стахівська, Марія Титаренко, Ольга Трегуб, Гаська Шиян, Аліна Штефан, Наталія Ясіновська.

 

Коли сніг пахне мандаринками : збірник оповідань. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. — 328 с.

Герої оповідань сучасних українських письменниць і письменників, що увійшли до цього збірника, — підлітки. Іноді у святкову пору вони втрапляють у халепи чи переживають дивні пригоди, часом отримують несподівані дари або сумують через болісні втрати і не розуміють, як увімкнути кнопку «радість» на замовлення. Але врешті-­решт найважливіше для кожного з них — зустріти Новий рік та Різдво з найближчими. І в цьому — справжня святкова магія.

«І перша зірка таки з’явилася. Вона була наче шпаринка у дверях цього чудесного вечора, а місяць висів золотим замком. І кожен, хто лиш хотів, мав у своєму серці ключ. У куточку під образами біля житнього снопа стояла кутя з узваром, були наготовані всі дванадцять пісних страв, і отець Ферапонт читав уривки з Біблії про народження маленького Ісуса…».

Кортні Коул «Різдвяне бажання»

Кортні Коул (1945) — сучасна американська письменниця, авторка понад двадцяти творів, деякі з яких стали бестселерами за версією «New York Times» та «USA Today».

«Різдвяне бажання» — зворушлива та не без гумору історія кохання, ідеальне поєднання святкового настрою та драматичних поворотів.

 

Коул, Кортні. Різдвяне бажання / Кортні Коул ; пер. з англ. Олени Лісевич  . — Київ : Книголав, 2023. — 320 с. — (Серія «Полиця бестселер»).

Два тижні до Різдва…

Ноель та її чоловік Джона одружені з другого курсу коледжа. Зараз їм вже за тридцять та їхні стосунки руйнуються через вимоги кар’єри й суперечливі бажання. Не секрет, що їхній шлюб тріщить по швах, і навіть звичайний вигул їхнього собаки Еліота закінчується сваркою.

Одного разу пес тікає, і вони знаходять його в літнього чоловіка, який пропонує їм загадати бажання на старій сніговій кулі. Бажаючи безпечно повернути свого собаку додому, вони погоджуються на його дивне прохання. Ніхто з них не усвідомлює, що їхні бажання змінять хід життя... можливо, назавжди.

Наступного ранку Ноель і Джона прокидаються в різних ліжках, у різних квартирах, що дає їм можливість відчути життя один без одного. Вони отримали все, про що мріяли, однак їм здається, що дечого бракує. Можливо, це шанс почати все спочатку?

Чи зможуть Ноель та Джона віднайти шлях одне до одного, поки не стало надто пізно, чи різдвяна магія має на них інші плани?

 

Підготували: Бондарчук К. В., завідувачка читального залу, та Конопко О.А., провідний бібліотекар відділу персонального абонементу

Чарівний калейдоскоп зимових свят

 

Який із символів Різдва майже кожною мовою звучить інакше? Він може бути різний — від будинку до малої коробки…  А ви знаєте, що наприкінці грудня — на початку січня наші далекі пращури за своїм народним календарем відзначали Коляду — свято народження нового сонця, початок нового хліборобського року? Як приготувати улюблену страву легендарних захисників українських земель, які вели похідний спосіб життя? Чому вечір напередодні Старого Нового року називають Щедрим, а новорічна ніч сповнена магією…

 

Традиції та звичаї святкування

Різдво та Маланка / упоряд. Богдан Логвиненко. — Київ : Україна, 2023. — 125+155 с. : іл.

Ця книжка про традиції святкування Різдва та Маланки у різних куточках країни. У книзі показано як зберігають і відтворюють традиції зимових свят в Україні. Різдво — об’єднує цілі покоління родини за святковим столом та спільною колядою, а Маланка — цілі села у вуличному карнавальному дійстві з масками та вигадливими костюмами на честь приходу нового року. Обидва свята мають глибоке коріння для українців, що його десятиліттями намагалася знищити радянська репресивна машина. Про заборони святкування, утиски та переслідування колядників і маланкарів ще пам’ятають у селах Полтавщини і у Харкові, і у Львові та всупереч цим заборонам чимало традицій збереглося.  Завдяки тим, хто вчасно ховав у скринях маланкарські маски, оберігав ватаги від переслідувань, записував давні колядки та збирав колядників на своїх кухнях попри ризики арештів та обшуків. Традиція не перервалася, її вивчають та відроджують. Так українці повсякчас перемагали у боротьбі за власну ідентичність. Перемагають і зараз.

Майже у всіх християнських країнах світу Різдво відзначають 25 грудня, що збігається з днями зимового сонцестояння у дохристиянські часи — днем народження сонця, народження світу. Переддень Різдва називають Святим вечором. Його святкують у колі родини, у передчутті народження Божого дитя. На відміну від Святвечора Різдво святкують пишно, прославляючи народження Христа. Люди колядують та частуються скоромними (непісними) стравами: ковбасами, шинкою, різдвяними пряниками, налисниками та пиріжками із солодкими та солоними начинками.

Здавна у різдвяний період важливо було здійснити певні ритуали для доброго врожаю та благополуччя дому у прийдешньому році. Тож господарі ділилися з худобою кутею, зверталися до морозу і плодових дерев. На святвечір у хаті ставили дідуха — сніп з колосків жита чи пшениці — на покуті, найсвятішому місці у хаті. Покуттю називають куток з іконами та іншими сакральними речами.

Після вечері, або в день Різдва, до господарів заходять колядники, які співають про народження Христа, а також колядують - величають колядками господарів та всю родину. Ватага колядників ходить із зіркою на палиці, що символізує Вифлеємську зірку, яка сповістила про народження Христа і вказала трьом царям шлях до Божого Сина.

Крім колядування, ще однією формою повідомлення радісної звістки є вертеп. Він потрапив до України із Заходу. Це театральне дійство, яке сповідає історію народження Ісуса Христа та врятування його від розгніваного царя Ірода. У різний час вертеп був не лише переказом відомої історії, але й відображенням сучасних реалій. В Україні колядники прославляють Христа та вітають людей з Різдвом протягом усього циклу зимових свят.

До 1918 року українці святкували прихід нового року за юліанським календарем. Між сучасним — григоріанським — календарем та старим — юліанським — різниця у 13 діб, тому нині Новий рік в Україні відзначають у ніч з 31 грудня та 1 січня, але за старим звичаєм через 13 днів люди знову бажають одне одному щасливого нового року, називаючи цей день Старим Новим роком.

За християнською традицією 13 січня — день пам’яті преподобної Меланії, що збігається з народним дохристиянським святом, а 14-го — день святителя Василія Великого. Тож Маланка — це інша народна назва святкування приходу нового року. Віддавна 13 січня люди перевдягаються у чудернацьких персонажів, ходять гуртком від хати до хати, сповіщаючи про прихід нового року та бажаючи господарям усіляких гараздів. Це дійство називають маланкуванням. Ще одна назва цього зимового свята — Щедрий вечір. На Щедрий вечір господарі приймають маланкарів (щедрівників), які спивають господарям новорічні обрядові пісні — щедрівки. Важливий атрибут Маланки — маски. У деяких поселеннях досі є майстри, які щороку виготовляють їх спеціально до свята. Святкування Маланки продовжується до кінця 14 січня, першого дня нового року за старим стилем. Всі маланкарі разом пригощаються святковими стравами, а також посівають — ходять по хатах, сіють житом чи пшеницею, бажаючи багатого врожаю у новому році.

 

Сосенко К. Різдво-Коляда і Щедрий Вечір : культурологічна оповідь / Ксенофонт Сосенко. — Київ : Український письменник, 1994. — 286 с.

Ця глибинна і прониклива народознавча розвідка, написана видатним українським церковним діячем і вченим Ксенофонтом Сосенком, видана накладом автора у Львові 1928 року під назвою «Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора», а присвячена  —  «на честь усім, що потрудились для української етнографії і зберегли великі цінності української давньої культури». Знайти і нині та прочитати в академічних бібліотеках —  удача рідкісна, майже неможлива. Тож видавництво «Український письменник» робить чудову для читачів послугу, повертаючи життя такому раритетові.

Нині серед громадськості — особливий інтерес до книг, що висвітлюють духовність України, правдиву її історію. Так цікаво: яке ж було насправді життя українського народу в передісторичній добі? Наскільки він виявився у культурному і релігійному взаємовідношенні з іншими давніми народами незалежним і самостійним? Робота Ксенофонта Сосенка й присвячена розшифруванню та реконструкції напівзруйнованих шарів духовного життя минулих епох.

 

Ткач М. М. Українська звичаєва культура : монографія / Микола Ткач. — Київ : Видавництво Ліра-К, 2018. — 592 с.

Наукове видання є наслідком тривалої праці відомого етнолога М. М. Ткача. На основі значного фахового матеріалу здійснено ґрунтовне комплексне дослідження з традиційної культури українців, зокрема звичаєвої та обрядової. Концепція автора визначається усвідомленням природи традиційної культури та особливостей її побутування в різних сферах і виявах історичного життя народу, розглядом під кутом давніх та сучасних бачень принципів розвитку буття природи і людини в ній. Аргументовано проаналізовано й теоретично визначено сутність таких ключових понять, як культура, традиція, самобутність, духовність, віра, гріх, звичаї, обряд, символ. У книзі подано й детально розглянуто у відповідній послідовності розширений матеріал про основні особові, родинні, обрядові, природоохоронні, побутові та громадські звичаї українців, здійснено виклад та науковий аналіз основних календарних і родинних обрядів. Весь матеріал подається з прикладами української  звичаєвості та обрядовості.

 

Кулінарні секрети та таємниці

Національна кулінарна спадщина України / авт.:  Плесконос Андрій Аркадійович, Писаренко Наталія Леонідівна, Артюх Лідія Федорівна. — Київ : Балтія- Друк, 2021. — 152 с.

Ця книжка покликана допомогти визначитися в розмаїтті української кухні — не просто дати інформацію про найбільш популярні місцеві страви, які ви найчастіше знайдете в ресторанах, але також розповісти історію виникнення цих страв і їхнє значення в житті українців. І тут є про що говорити, адже багато страв пов’язані з тисячолітньою історією країни і з народами, що живуть в Україні.  Повсякденна їжа, така як борщ і вареники, поряд з іншими культурними символами, є носіями національного гена, який може багато розповісти про минуле українців і України.

 

Звичаї нашого народу : страви української кухні / авт.-упоряд. С. Железняк [худ. оформлення], С. Андрющенко [текст]. — Київ : Генеза, 2019. —  192 с. : іл.

Кожен народ має свої звичаї, шанує їх, мов скарб, і передає крізь віки від покоління до покоління. Власне звичаї — це те, що ідентифікує народ, вирізняє його з-поміж численних етносів планети, робить його самобутнім, неповторним. Своїми традиціями, віруваннями, обрядами, а ще мовою, духовною культурою один народ відрізняється від іншого. Вони відображають внутрішній світ, життя народу, його світобачення і світосприйняття, його сподівання, прагнення і дії.

«Звичаї нашого народу» — чудове видання, де загальними рисами окреслено основні свята, особливості обрядових дійств, наведено старовинні рецепти нашої гастрономічної культури. Ця книжка зачіпає найвагоміше й найважливіше для кожної людини — нашу історію й пам'ять, звичаї і традиції нашого народу.

 

Сокирко О. Кулінарна мандрівка в Гетьманщину : Секрети й таємниці староукраїнської кухні середини XVII—XVIII століть. — Київ : Темпора, 2022. — 272 с. : іл.

Ця книжка не має вичерпних відповідей на всі питання історії гастрономії. Час для них іще не настав, адже і спеціальні дослідження гастрономічної культури розпочались в нашій науці не так давно. Ця книжка відкриє для читача, можливо, дещо несподівані, а часом і просто невідомі ракурси, здавалося б, добре знайомої козацької доби. Аби мандрівка гастрономічним минулим не була виключно віртуальною, до оповіді додані автентичні рецепти деяких страв, адаптовані кухарем-технологом Василем Дручиком.

Пишні учти, горілка, борщ, сало й галушки — ось приблизний перелік того, із чим сьогодні асоціюється українська кухня козацьких часів, оспівана в «Енеїді» Івана Котляревського. Однак чи все це справді відповідає історичній дійсності й чи можна поставити знак рівності поміж тогочасним стилем харчування й козацькими традиціями? Які страви були доступними більшості, а які — виключно еліті? Як змінювалися смаки й уявлення про здорову й нездорову їжу? Зрештою, що з гастрономічного арсеналу минулого безслідно загубилося, а що таки лишилося в нашій сучасній кухні? Ця книжка є не лише дослідженням з історії гастрономії Гетьманщини середини XVII—XVIII століть, а й спробою подивитися крізь неї на ширший контекст епохи: їжу як маркер соціального статусу, заможності, освіченості, культури, моди. Авторський текст доповнюють автентичні старовинні рецепти, адаптовані для приготування в сучасних умовах, а також словник староукраїнської гастрономічної термінології, мір ваги й об’єму.

 

Різдвяні та новорічні Історії

Гербіш Н. Велика різдвяна книжка / Надійка Гербіш, Ярослав Грицак ; іл. Катерина Борисюк, Юлія Несміянова, Людмила Стецькович, Юлія Твєрітіна. — Київ : Портал, 2020. — 200 с. : іл.

Різдво — свято з особливою атмосферою надії та дива. В історії чимало зворушливих прикладів, як-от перемир'я під час Другої світової, коли по обидва боки фронту звучала та сама колядка. Голоси двох авторів переплітаються, щоразу додаючи нових смислів та інтонацій у розмову про найсвітліше свято. Історичні факти, роздуми про народження Бога, традиційні та комерційні символи, Різдво в маскультурі — мозаїка тем, що витворює особливе різдвяне співзвуччя.

 

Таке різне Різдво : збірка оповідань / упоряд Ольга Рени. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2021. — 176 с.

«Таке різне Різдво» — збірка короткої прози сучасних українських письменників продовжує традицію різдвяних антологій «Видавництва Старого Лева». До книги увійшли історії від таких авторів: Дзвінка Матіяш, Костянтин Москалець, Василь Махно, Людмила Таран, Христя Венгринюк, Катерина Бабкіна, Петро Яценко, Богдан Коломійчук, Надійка Гербіш, Ірина Савка, Ірина Славінська, Дорж Бату, Катерина Міхаліцина та Богдана Матіяш.

Ми завжди так чекаємо Різдва! Щоразу плекаємо нову надію на диво. І, знаєте, дива таки трапляються: яскраві й буденні, великі і непомітні. Примирення братів, зустріч земляків, можливість, зависнувши в аеропорту між рейсами, прос­то добре виспатися у затишній «штуці» — готельній капсулі чи посмакувати «різдвяним поліном», французьким святковим десертом, десь у порожньому готелі в Нормандії. Різні дива, різне Різдво. Когось застає вдома, когось — у дорозі, а когось — у лікарні… Тихе Різдво й наповнене дитячим сміхом, самотнє і у колі сім’ї, урочисте і скромне, замріяне і ностальгійне, традиційне і не схоже ні на що. У кожного своя різдвяна історія, своє особливе Різдво.

 

Різдвяна історія

Жанр — анімація, драма, фентезі

Режисер — Роберт Земекіс

Рік — 2009

Традиційною різдвяною історією, яку в англомовному світі переказують щороку під Різдво, став твір Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі, або різдвяне оповідання з привидами»: сюжет його у світовому кінематографі використовувався неодноразово, — а в Україні уперше з'явився на екранах під назвою «Різдвяна історія».

 

Потяг у 31 грудня

Жанр — комедія

Режисер — Олег Борщевський

Рік — 2024

У сюжеті фільму герої вирушають до Києва, столиці України, 31 грудня. Раніше пасажири Укрзалізниці були незнайомцями, але, як не дивно, саме потяг може згуртувати абсолютно чужих людей всього за кілька годин. А особливо у ніч перед Новим роком, коли трапляються справжні дива…

 

Підготувала К. В. Бондарчук. завідувачка читальним залом.

«Різдвяна пісня в прозі»: 180 років від часу видання повісті видатного англійського письменника Чарльза Дікенса

 

«Я намагався в цій маленькій книзі про духів показати примару Ідеї, яка не повинна розсварити моїх читачів ні з гумором, ні з собою, ні один з одним, ні зі святковими днями або зі мною. Нехай ця книжка живе у ваших домівках як привітний Дух, і кожен, хто читатиме, не відкладе її вбік, а дочитає до кінці. Грудень 1843 року. Ваш вірний друг і слуга Ч.Д.».

 

19 грудні 1843 року вийшла у світ перша святкова повість Чарльза Дікенса «Різдвяна пісня в прозі» — один із кращих творів світової літератури про найвищі людські цінності. Різдвяний цикл включає ще повісті: «Дзвони» (1844), «Цвіркун за вогнищем» (1845), «Битва життя» (1846) та «Одержимий» (1848). Дікенс любив різдвяні свята. «Це радісні дні — дні милосердя, доброти, всепрощення». Це єдині дні року, коли люди розкривають одне одному свої серця…  Чарльз Дікенс сприймав Різдво, як свято домашнього вогнища з традиційними веселими іграми, танцями після вечері з обов’язковою індичкою і пудингом. У кожній різдвяній історії Дікенса є незвичайне, фантастичне, чарівне…  

У Різдвяну ніч в оселі головного героя з’являються невблаганні й незворушні духи, які допомагають йому переосмислити життя, зрозуміти його велич і красу. Скрудж — це людина без серця, зовсім байдужа до своїх близьких і рідних. «Через холод у душі вся постать його немов заморозилася: ніс загострився, щоки зморщились, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос, хитрий та прикрий, скрипів. Холодним інеєм блищало його волосся, брови і сухе підборіддя. Скрудж всюди носив із собою той холод; у найспектоніші дні він морозив ним свою контору і не давав їй нагрітися хоча б на один градус навіть на Різдво.

Вуличний холод і тепло не впливали на Скруджа. Жодна спека не могла його зігріти і жоден холод не морозив його. Не було вітру, жорстокішого за Скруджа, снігу дошкульнішого, дощу невблаганнішого, ніж Скрудж. Найгірша негода не могла дойняти його. Злива, град, сніг, сльота мали тільки одну кращу за нього перевагу — вони бувають іноді щедрі, а Скрудж ніколи. Ніхто на вулиці, зустрівшися з ним, не зупинявся, щоб привітно запитати в нього: «Як ся маєте, пане Скрудж? Коли ви зайдете до мене?» Старці ніколи не сподівалися від нього милостині; діти ніколи не питали в нього, котра година; ніхто ніколи за все його життя — ні чоловік, ні жінка — не попросив його показати дорогу… Скрудж не звертав на те ніякої уваги. Йому навіть подобалося протовплюватися дорогами людського життя, нехтуючи людським співчуттям…».

Напередодні Святого вечора Скрудж неохоче відпускає свого службовця на святковий день, грубо відмовляє племіннику прийти до нього на обід, радить двом джентльменам, які завітали до нього за пожертвуванням для бідних, побудувати побільше в’язниць і робітних будинків, а потім вирушає додому та вкладається спати в холодну постіль… Ця ніч буде сповнена моральними потрясіннями для містера Скруджа. Його відвідають три Духи. Перший з них поверне його в минуле. Він знову побачить себе жалюгідним, нещасним хлопчиськом, а потім другий дух понесе його дуже розбагатілого, але також відчуженого від товариства людей, як і його покійний компаньйон, крізь темінь сьогоднішньої ночі. Невидимий для інших, він несподівано опиняється в кімнаті свого клерка Боба й чує, як Боб і вся його рідня, піднімаючи келихи, п’ють за здоров’я Скруджа. І таку любов несподівано він відчуває до всіх тих, хто зібрався за столом. І таку жалість до маленького Тіма, котрий, судячи з його нездоров’я, не доживе до наступного Святого вечора, що на очі набігають сльози. Та дух несе його далі, і ось він уже в кімнаті свого племінника й знову чує, як п’ють за його здоров’я. О, як би він хотів лишитися за цим святковим столом, але невмолимий привид несе його далі, і він знову опиняється в своєму ліжку, а коли розплющує очі, сам уже поспішає назустріч третьому духу.

Цей дух мовчки несе його в майбутнє. Він пролітає над Лондоном, вітер доносить до нього окремі фрази, уривки речень: хтось помер, але ця людина не варта жалю... Цікаво, хто ж успадкує його незліченні багатства... Чи знайдеться хоч одна людина, яка у цю негоду піде за його труною? І довго Скрудж допитуватиметься у духа, чи зможе він змінити своє майбутнє, якщо стане іншою людиною, зовсім не схожою на таку, якою він, собі на сором, був. А потім раптом зіщулившись, обертається на різьблену колонку ліжка. Так, це був лише сон! Скрудж прокидається і стає зовсім іншою людиною… «Різдвяна пісня в прозі» Чарльза Дікенса вчить нас добру і застерігає від лихих вчинків, вселяє віру, що в житті не буває безвихідних ситуацій. Людина завжди має шанс стати кращою. Робити добро ніколи не пізно...

 

 

Діккенс, Чарльз. Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привидами / Чарльз Діккенс ; пер. з англ. Ольги Косач-Кривинюк. — Київ : Знання, 2018. — 175 с. — (English Library).

Переклад «Різдвяної пісні в прозі» з англійської зробила письменниця Ольга Петрівна Косач-Кривинюк, молодша сестра Лесі Українки. У її перекладах побачили світ твори Елізи Ожешко, Віктора Гюґо, Редьярда Кіплінга, Жорж Санд, Гі де Мопассана, Александра Дюма… У книзі використано ілюстрації Гарольда Коппінга, Чарльза Едмунда Брока, Джона Ліча, в оформленні обкладинки — картину англійської художниці Софі Андерсон «Різдвяний індик» (1868). 

«Якось перед одним із найкращих днів року, перед Різдвом, старий Скрудж сидів і працював у своїй конторі. Година була холодна, похмура. Туман аж проймав. Скрудж чув, як люди ходили надворі, крекчучи від холоду, потираючи руки та тупаючи ногами, щоб зігрітися. Годинник на вежі пробив тільки третю годину, а вже було зовсім темно… А Скрудж продовжував далі свою роботу… Тим часом туман зробився такий густий, а темрява стала така непроглядна, що на вулиці з’явилися люди із запаленими смолоскипами… Старий чорний дзвін, що висів на старій вежі й заглядав звідти у готичне вікно, лукаво зиркаючи на Скруджа, зник у темряві. Він бив години і чверті годин немов із-за хмар… Час було вже замикати контору… Скрудж пообідав у похмурому трактирі, там, де він мав звичай завжди обідати, перечитав усі часописи, у кінці вечора втішався в товаристві своїх банкових книжок, а потім пішов спати. Він жив у тому помешканні, що колись належало його покійному товаришу. Це була низка темних кімнат у здоровенному будинку, що стояв у самому кінці маленького двора, де йому було дуже тісно. Здавалося, що цей будинок, коли був маленький і грався з другими будинками в піжмурки, забіг у цей двір, а потім не знав, як йому звідти вийти. Тепер він був такий старий та понурий, що, крім Скруджа, ніхто в ньому не жив… У Скруджевій домівці все було на своєму місці: і в кімнаті, і в спочивальні, і в комірчині… Скрудж замкнув двері на два оберти ключа, чого зроду не робив раніше. Убезпечивши себе від несподіваного нападу. Скрудж переодягся у халат, узувся в пантофлі, надів нічну шапочку і сів біля вогню пити своє тепле питво…».

 

Скрудж. ілюстрація до «Різдвяної пісні в прозі»

 

Діккенс, Чарлз. Різдвяна пісня в прозі: святвечірнє оповідання з привидами / Чарлз Діккенс ; пер. з англ. М. Філоненко ; за загл. ред. Т. Клюкіної ; автор ілюстрацій Юлія Ясінська. — Київ : Фарс Україна, 2018. — 144 с., іл.

У святкові дні часто трапляються дива. У Різдвяну ніч Скрудж зустрічає привид свого померлого компаньйона Джейкоба Марлі, який пообіцяв йому зустріч із Духами Минулого, Теперішнього та Майбутнього Різдва…

Скрудж «раптом звернув увагу на дзвоник, який давно вже висів у кімнаті без діла. Раніше його шнур з’єднував цю кімнату з іншою, розташованою на горішньому поверсі, щоправда, не зрозуміло, для чого. Тож уявіть, як моторошно стало Скруджу, коли він побачив, що шнурок зненацька ледь поворухнувся. Спочатку це було майже непомітно й безгучно, та згодом дзвоник ніби прокинувся, теленькнув спершу тихо, далі щораз гучніше, й за хвилину дзвоники у будинку голосно зателенькали всі разом.

Це тривало десь півхвилини чи й цілу хвилину, але Скруджеві здалося, що дзеленчання не припинялося вічність. Якоїсь миті дзвоники вмовкли так само раптово, як і зазвучали. Майже відразу по тому Скрудж почув брязкіт і грюкіт, мовби хтось у погребі винаря тягнув по діжках важкі ланцюги. І тут Скрудж згадав; подейкують, що коли в будинку з’являються привиди, першою ознакою цього є брязкіт кайданів.. Але за мить він сполотнів, бо привид пройшов крізь грубі двері й став просто перед ним. Вогонь у каміні на мить спалахнув, ніби намагаючись вистрибнути й сказати: «Я знаю його, знаю! Це Дух Марлі!» — та знову згас.

Те саме обличчя Марлі, та сама ріденька кіска на потилиці. Він був у своєму вічному каптані, потертому жилеті, старих панталонах і черевиках із китичками, розкошланими, як його кіска. Довгий ланцюг огортав його замість пояса й волочився ззаду мов хвіст. Коли він наблизився, Скрудж розгледів причеплені до ланцюга скарбнички, ключі, комірні замки, бухгалтерські книги, боргові розписки й туго натоптані гаманці, оздоблені кутими візерунками. Примара світилася наскрізь, і Скрудж, міг бачити ґудзики на своєму пальті, що висіло в неї за спиною. Старий колись багато чув про черствість і бездушність Марлі, але досі не надто вірив таким балачкам. Та й зараз не вірив своїм очам попри те, що дивився просто на привид, який стояв перед ним, і кров знову захолола від його смертельного крижаного погляду…

Я полонений у путах, невільник, двічі закутий у ланцюг, — закричав привид. Хотів би й не знати, що століття страждань таких як я безсмертних мучеників відходитимуть у вічність, аж поки цей світ не знайде справжнього добра, поки воно не розквітне. Хотів би не знати, що кожна християнська душа, займаючись власною справою, не здатна збагнути: її смертне життя надто коротке для достатнього накопичення добра в світі. Хотів би не знати, що навіть ціле життя в каятті не поверне втраченого душею за короткий час… Людяність мала бути моєю справою. Праця для загального добробуту мала бути нею, а ще — милосердя, терпимість, доброзичливість… Усе ЦЕ мало бути моєю справою… 

Сьогодні я прийшов, аби попередити, подарувати тобі надію, що ти зможеш уникнути моєї долі, Ебенезере. Але знай: до тебе прийдуть, — привид грізно підніс руку, — ще троє духів…  Якщо не зустрінешся з ними, — гудів Дух, — не уникнеш моєї гіркої долі. Тож чекай на першого духа завтра, коли годинник проб’є північ…».

Дух Марлі. Ілюстратор Юлія Ясінська

 

«Коли Скрудж прокинувся, було темно хоч в око стрель. Він довго вдивлявся в морок, але так і не зміг розгледіти навіть вікна. Перед очима стояла суцільна стіна непроникної  пітьми. Здаля озвався важкий дзвін — пробив чотири чверті. Старий прислухався, щоб зрозуміти, котра година. Він страшенно здивувався, коли налічив шість, сім, вісім годин — і так аж до дванадцяти. Тож настала північ…

Скрудж лежав нерухомо, аж поки не пробило ще три чверті. Тепер він раптом згадав попередження Духа: наступний ночі прийде ще один посланець. Скрудж вирішив уже не зсипати…  Остання чверть до першої тягнулася дуже довго, й Скруджу навіть здалося, що він задрімав і пропустив бій курантів, але нарешті пролунав довгоочікуваний дзвін… Тої ж миті спалахнуло яскраве світло й запинало над його ліжком здійнялося мовби від сильного вітру.

Наче невидима рука відкинула завісу просто в Скруджа перед обличчям. Вона злетіла від нового пориву вітру, старий підскочив з переляку і опинився віч-на-віч із таємничим неземним гостем, який відкинув запинало…  Незнайомець мав доволі дивну зовнішність. Спочатку здавався дитиною, трохи згодом — уже дідуганом. Привид ніби стояв за опукло вигнутим склом… Я дух Різдва минулих часів…».

 

Дух Різдва минулих часів. Ілюстратор Юлія Ясінська

 

«Скрудж, розбуджений власним хропінням, сів на ліжку, щоб усе добре обміркувати. Він уже здогадався, що куранти ось-ось мають гучним дзвоном сповістити про настання півночі. Відчував: прокинувся саме вчасно, аби зустрітися з другим посланцем, про якого попереджав Джейкоб Марлі. Не знав, звідки чекати нового відвідувача… Тож приготувавшись нині до найстрашнішого, він, однак, не був готовий просто лежати й чекати. Тим часом нічого дивовижного не відбувалося…  Та рівно о перший з-під його ліжка раптом ударив промінь яскраво-червоного світла, і це криваве світло залило переляканого старого. Воно лякало більше за десятки привидів, адже годі було збагнути, що це означає і чим скінчиться. Ще дужче перелякався Скрудж, коли подумав, що десь під ліжком спалахнув вогонь… Думка про пожеже не давала йому спокою, тому він тихенько підвівся й почовгав домашніми капцями до найближчих дверей.

Тільки-но Скрудж доторкнувся до їх ручки як дивний голос покликав його на ім’я і наказав увійти. Він скорився. Це була кімната Скруджа, але якось дивно змінена… На підлозі височіло щось подібне до трону. Скрудж придивився: насправді то були індички, гусаки, дичина, солонина, великі шматки яловичини, молочне  порося, гірлянди сосисок, солодкі пиріжки з різною начинкою, пудинги з родзинками…

На цьому дивному троні в невимушеній, розслабленій позі сидів велетень з веселим обличчям, доволі приязний. У руці він тримав запалений смолоскип, за формою подібний до рогу достатку, та піднімав його дедалі вище, ніби пильно придивляючись до Скруджа, який ховався у півмороку, крадькома визираючи з-за дверей. Прошу, — мовив Дух. Заходь і будьмо знайомі. Я — Дух цьогорічного Різдва…».

 

Дух цьогорічного Різдва. Ілюстратор Юлія Ясінська

«Дух наближався повільно, безгучно й лиховісно. Що ближче він підступав, то більша туга опановувала душу, бо все навколо вже дихало похмурою важкою таємничістю Скрудж не витримав цієї напруги й упав на коліна. Привид здавався загорнутим у темний саван, під яким ніби й не було обличчя. Скрудж бачив лише простягнуту руку; якби не вона, блякла постать майже не вирізнялася б із пітьми.

Дух наблизився впритул. Скрудж швидше відчував, аніж вгадував у темряві, що він підноситься в повітрі дуже високо. Ця невиразна й водночас велична постать викликала в Скруджа невимовний жах. Більше старий нічого не тямив, бо Дух скував його тіло й розум своєю незбагненною владою. Ти Дух майбутнього Різдва? — запитав Скрудж. Дух не відповів, лише вказав на щось рукою… Я боюся тебе більше за всіх духів, які приходили до мене. Але знаю, що ти бажаєш мені добра. Хочу й дуже стараюся змінитись, хочу стати кращим і добрішим. Тому з щирим і відкритим серцем іду за тобою, щоб отримати свій урок…».

 

Дух майбутнього Різдва. Ілюстратор Юлія Ясінська

«А найбільшим щастям було те, що він мав Час, Майбутнє, яке міг сам змінювати й творити! Відтепер він був вірним другом, гарним господарем, добрим чоловіком, якого знали й шанували всі в місті. Та й до інших містечок і селищ в околиці докотилася його слава. Дехто сміявся з нього, дивуючись, як старий скнара міг настільки змінитися. Та нехай сміються, кому весело. Скрудж на те нітрохи не зважав, бо розумів, що завжди знайдуться в світі люди, які не знають, що таке добро. Але ці люди просто сліпі. Нехай краще вони сміються, аніж кривляться та морщаться від злості. Серце Скруджа співало, на душі в нього було легко й весело. Він мав усе, чого потрібно людині. Він був щасливий. 

Із Духами Скрудж більше не мав жодних стосунків, бо вирішив навіки зректися спілкування з ними. Та про нього завжди казали, що ніхто краще за Скруджа не вміє святкувати Різдво. Сподіваюся, що так зможуть сказати і про нас з вами. Дуже влучні слова малюка Тіма: «Хай благословить нас усіх Господь».

 

Скрудж і Тім. Ілюстратор Юлія Ясінська

 

***

Діккенс, Чарльз. Новорічні дзвони. Цвіркун домашнього вогнища  / Чарльз Діккенс ; пер. з англ. Олександра Мокровольського. — Київ : Знання, 2017. — 255 с. — (English Library).

«Новорічні дзвони» і «Цвіркун домашнього вогнища» Чарльза Дікенса належать до відомого циклу «Різдвяних повістей». Події першої розгортаються в новорічну ніч, коли носильник Тобі після розмови із суддею починає вірити, що всі бідняки лихі вже від народження і тому його донька не заслуговує на щастя. Однак духи церковних дзвонів з ним не згодні — казкові чари змінюють хід подій і самого Тобі. У повісті «Цвіркун домашнього вогнища» змальовано ідеальну сім’ю візника: у них із дружиною багато друзів, маленьке Немовлятко, співучий Цвіркун і собака Боксер. Драматичні події, спричинені появою чужинця, загрожують щастю родини. Проте чарівні істоти знову приходять на допомогу, тому ця історія матиме зовсім несподіваний фінал.

 

Діккенс, Чарльз. Битва життя. Одержимий та угода з привидом / Чарльз Діккенс ; пер. з англ. Наталії Токарської, Ольги Фири. — Київ : Знання, 2019. — 270 с. — (English Library). 

Повісті «Битва життя» і «Одержимий та угода з привидом» завершують цикл «Різдвяних повістей» Чарльза Дікенса. Ошатні будиночки, неповторна атмосфера домашнього затишку, дружні щирі стосунки між людьми створюють враження доброї казки, де герої завжди знаходять у собі сили бути щасливими самим та дарувати щастя іншим і де добро перемагає зло: безсердечний привид безсилий перед добрими намірами вченого Редлоу, а самопожертва, на яку здатні сестри Джедлер одна заради одної, дає змогу їм обом знайти свою долю й вийти переможницями з битви життя.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом