5 романів про зворушливе кохання, щиру дружбу та листи, які змінили життя

 

«У цьому величезному Всесвіті, попри все, нас не так вже й багато. Ми такі безмежно цінні, цінний кожен з нас…» Ґюдрун Скреттінґ, норвезька письменниця

 

Світові бестселери, які полонили серця мільйонів читачів: Сесілія Ахерн «P. S. Я кохаю тебе», Ніна Джордж «Маленька паризька книгарня», Ґюдрун Скреттінґ «Три чоловіки для Вільми», Сол Беллоу «Герцог», Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ганда, Ліз Велч «Я завжди писатиму у відповідь».

 

Сесілія Ахерн «P. S. Я кохаю тебе»

Сесілія Ахерн (1981) народилася і виросла в Дубліні. Її твори виходять у майже 50 країнах світу. Володарка літературних премій:  2004 — Британська книжкова премія за роман «P.S. Я кохаю тебе», 2005 — премія «Айріш Пост» та премія Корайн за роман «Де закінчується райдуга», 2006 — «Fun Fearless Fiction Award» від журналу «Космополітен» за роман «Подивися на мене».

Роман «P.S. Я кохаю тебе» приніс своїй авторці світову славу, був переведений майже на півсотні мов і успішно екранізований компанією Warner Bros. У 2019 році улюблена історія невмирущого кохання знайшла нове дихання: Сесілія Ахерн написала довгоочікуване продовження — «Postscript».

 

Ахерн, Сесілія. P.S. Я кохаю тебе / Сесілія Ахерн ; пер. з англ. Ірина Гоял. — Київ : РІДНА МОВА, 2020. — 432 с. — (Серія «Авторська серія»).

Бестселер Сесілії Ахерн — сучасна історія про те, як любов виявляється сильніше смерті. Втративши коханого чоловіка, тридцятирічна Голлі Кеннеді впадає у відчай, перестає виходити з дому, спілкуватися з людьми. І раптом отримує поштою пакет… «Тремтячими пальцями вона обережно розпечатала пакунок, перевернула його до догори дном і витрусила вміст. Звідти випало десять крихітних конвертів. Такі зазвичай кріплять на букети. На кожному зазначено назву місяця. На мить серце Голлі завмерло — на аркуші паперу під купою конвертів вона побачила знайомий почерк. Почерк Джеррі. Голлі перехопило подих, в очах забриніли сльози, а серце хотіло вискочити з грудей. Вона читала лист з кожним рядком все чіткіше усвідомлюючи: людина, яка писала його, більше ніколи цього не зробить. Голлі провела пальцями по написаних Джеррі рядках, знаючи, що саме він торкався аркуша останнім.

«Люба Голлі! Не знаю, де ти і коли саме читаєш цей лист. Але сподіваюсь, що ти здорова й усе в тебе гаразд. Недавно ти прошепотіла, що не зможеш жити без мене. Зможеш Голлі. Ти — сильна й смілива, тож зможеш це витримати. Разом ми прожили безліч прекрасних моментів, і завдяки тобі моє життя… було Життям. Мені нема про що шкодувати. А я — тільки сторінка твоєї книги життя. Їх буде ще багато. Не забувай наші чудові миті, але, будь ласка, не бійся творити нові.

Я пишаюсь тим, що ти була моєю дружиною. Це честь для мене. Дякую тобі за все. Знай, я завжди поруч, коли тобі потрібен. Кохаю навіки. Твій чоловік і найкращий друг Джеррі.

P.S. Я обіцяв тобі список. Тримай! Розпечатуй конверти, коли вказано, і виконуй написане. І пам’ятай, я за тобою спостерігаю, тож знатиму все». Першого числа кожного місяця Голлі розпечатує наступний конверт і, дотримуючись настав коханого Джеррі, робить ще один крок, який повертає її до життя.

 

Ніна Джордж «Маленька паризька книгарня»

Ніна Джордж — німецька письменниця, авторка міжнародного бестселера «Маленька паризька книгарня», перекладеного на 28 мов і опублікованого півмільйонним накладом. З-під пера цієї письменниці вийшли 26  романів, детективів і науково-популярних видань, а також у її творчому доробку понад сотні оповідань та і кількасот  колонок у періодичних виданнях. Ніна Джордж працювала поліцейським репортером,  обіймала посаду головного редактора у кількох видавництвах, працювала на телеканале TV Movie та Federwelt. Ніна Джордж творить під трьома псевдонімами. Пише науково-популярні тексти під ім’ям Анн Вест. Під прізвищем Крамер, яке вона взяла після одруження, 2008 року вийшов друком її трилер. У співавторстві з чоловіком Джо Крамером опублікувала кілька детективів під спільним псевдонімом Жан Баньйоль.

 

Джордж, Ніна. Маленька паризька книгарня / Ніна Джордж ; пер. з англ. Ольги Захарченко. — Київ : Наш формат, 2016. — 312 с.

«Маленька паризька книгарня» —  книга про те, як стати вільним. Вільним від душевних терзань, марних сподівань і туги за нездійсненим майбутнім. Разом з головним героєм Жаном Одинаком кожен зможе зануритися у найболючіші спогади, переживатиме печаль від утрати коханої людини, подорожуватиме і зустрічатиметься із надзвичайними людьми.

Це історія про дружбу і кохання. Про час страждань і пошук себе. Жан Одинак —  власник книжкової баржі «Літературна аптека» — точно знає, як вилікувати почуття, що не вважаються захворюваннями й не діагностуються лікарями. Адже він — читач душ, тож кожному покупцеві добирає книги, які якнайкраще впораються із завданням вилікувати людський смуток, тугу чи зневіру. Єдиний, кого Жан не може зцілити, — це він сам.

Душевні терзання від спогадів про Манон, котра покинула месьє Одинака двадцять один рік тому, розбили йому серце і досі тривожать душевні рани. Усе, що вона залишила, —  лист, який Жан ніяк не наважується прочитати. «Він ніколи не зізнавався у своїх почуттях. Щоб не бентежити її. Щоб не відчувати, як її пальці торкаються його уст, і вона шепоче: «Ш-ш-ш». Тоді ввижалося, що він міг бути камінцем у мозаїці її життя. Чудовим, яскравим, але лише камінцем, а не всією картиною. І він готовий був на це заради неї.

Манон. Повна життя, не витончена, не ідеальна дівчина з Провансу, що говорила словами, які, здавалося, він міг ухопити руками. Вона ніколи нічого не планувала, цілковито віддавалася саме теперішньому моменту буття. Починаючи обідати, вона не говорила про десерт, засинаючи — про наступний ранок, прощаючись  про нову зустріч. Вона завжди жила зараз.

Та серпнева ніч, 7216 ночей тому, була останньою, коли йому добре спалось. А як прокинувся Манон уже не було. Він і не помітив, коли це почалося. Знову й знову згадував їхні зустрічі, передивлявся в пам’яті жести, погляди, слова Манон та не міг вловити жодного знаку про те, що вона збирається піти. І не повернеться. Натомість, за кіль ка тижнів, її лист. Цей лист. Він залишив його на столі й дві ночі не читав. Дивився на нього, коли ів, пив, курив. І коли плакав. Сльози одна за одною котилися по його щоках, падали на стіл і конверт. Він так і не відкрив того листа…». Усе змінюється одного літнього дня після зустрічі з Катрін, глибоку печаль якої месьє Одинак сподівається вилікувати. Саме цей момент став переломним у житті Жана.

 

Ґюдрун Скреттінґ «Три чоловіки для Вільми»

Ґюдрун Скреттінґ (1971) — норвезька письменниця, професійна піаністка, виконавиця класичної музики. Навчалася в Норвезькому Інституті дитячої книги, згодом присвятила себе письменницькій діяльності. 2016 року випустила підлітковий роман «Антон та інші нещастя», що був нагороджений премію Міністерства культури. Наступного року вийшло продовження — «Антон та інші зі зграї», що стало найкращою дитячою книжкою 2017 року в Норвегії. 2018 року вийшла третя книжка «Антон Великий». Авторка роману «Три чоловіки для Вільми».

 

Скреттінґ, Ґюдрун. Три чоловіки для Вільми : роман / Ґюдрун Скреттінґ ; пер. з норв. Наталі Іщук. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. — 480 с.

Вільмі Ваєрьод, самотній вчительці гри на фортепіано, тридцять п’ять. Вона намагається уникати небезпек та ризиків, їсти лише корисну їжу, кожен її день схожий на попередній. Та одного дня, після несподіваного візиту священника і судмедексперта, які приносять сумну звістку про смерть її батька та купку листів від нього…  «Пообіцяй мені у цю мить, поки ти на землі, що бігатиме по траві, співатимеш, кохатимеш, слухатимеш прекрасну музику. Що ти не будеш боятися. Ні відчини двері, запали світло, збережи кохання, якщо знайдеш його. Так, найдорожча Вільма, зроби світ бодай на краплю кращим. Лише на міліметр. У свій унікальний спосіб…»

Життя Вільми перевертається з ніг на голову. Жінка вражена: про батька вона нічого не знала, їй ніхто про нього не розповідав. Проте вона вирішує, що його листи стануть для неї своєрідним різдвяним календарем, і починає їх читати. Які таємниці приховує історія її родини, ким був таємничий Фредрік М. Сандвікс – чоловік із накладними вусами, трохи схожий на різдвяного гнома, які неочікувані деталі дізнається Вільма про своє народження, велике кохання батька і матусі  – про це і багато іншого ви дізнаєтесь, прочитавши цю емоційну й теплу історію з нотками чорного гумору, глибоку й щемку, таку, яка назавжди залишається в серці.

 

Сол Беллоу «Герцог»

Сол Беллоу (1915— 2005) — американський письменник видатний романіст ХХ століття, лауреат Пулітцерівської премії 1975 року за роман «Дар Гумбольдта», а також Нобелівської премії з літератури 1976 року «за гуманізм і тонкій аналіз сучасної культури, поєднаних у його творчості, котрі… дають людині свободу, а тим самим і відповідальність, бажання діяти та віру в майбутнє». Письменницька кар'єра Сола Беллоу розпочалася з публікації в журналі «Partisan Review» оповідання «Два ранкових монологи» (1941). Автор прозових творів: «Людина між небом і землею» (1944), «Гендерсон, повелитель дощу» (1959, «Планета містера Семмлера» (1970), «Дар Гумбольдта» (1975), «Грудень декана» (1982), «Більше вмирає від розбитого серця» (1987) та інші. Роман «Герцоґ» вийшов друком у 1964 році, був відзначений Національною книжковою премією США, перекладений багатьма мовами світу.

 

Беллоу С. Герцог : роман / Сол Беллоу ; пер з англ. В. Б. Чайковського ; худож.-оформлювач Л. П. Вировець. — Харків : Фоліо, 2016. — 411 с. — (Карта світу).

Роман «Герцог» був відзначений як найкраща книга 1964 року. Сол Беллоу отримав також французьку міжнародну літературну премію. Після виходу роману у світ Сол Беллоу одержав три тисячі листів від людей, які писали, що твір — про них. Автор чітко передав соціальну і духовну атмосферу країни, психологічно глибоко відтворив образи своїх героїв. Це історія професора університету Мойсея Герцоґа, який після того, як від нього пішла дружина, забравши доньку, починає шукати сенс буття... Він пише листи, проте не надсилає їх. Його адресати — стародавні і середньовічні філософи, письменники (і вже померлі, і живі), політики (зокрема президент США), давні друзі й вороги, випадкові знайомі... Оригінальний спосіб віднайти себе, розмовляючи з людьми, які не можуть відповісти на твої запитання…

 

Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ганда, Ліз Велч «Я завжди писатиму у відповідь»

Ліз Велч розповіла реальну історію про Мартіна Ганді та Кейтлін Аліфіренка. А все почалося у вересні 1997 року з листа, що змінило їхнє життя назавжди. «Я дістала аркуш в лінійку й умостилася на нижній частині свого двоповерхового ліжка, де зазвичай робила домашку. «Привіт! Мене звати Кейтлін, — почала я. — Мені дванадцять років. Я живу в Гатфілді в штаті Пенсильванія. Вчуся в сьомому класі. Мій брат Річі вчиться в одинадцятому класі.» Я зупинилася. Шо ще я могла написати цій людині за півсвіту від мене?..  За тиждень до Гелловіну я побачила серед каталогів, рахунків і флаєрів конверт. Він був світлого синьо-сірого кольору, маленькій і квадратний, обклеєний кольоровими марками, що зайняли третину його поверхні. Я розірвала його просто на вулиці» «Халло, Кейтлін! Дякую за листа! Я дуже радий, що у мене є подруга з Америки. Мене звати Мартин…».

 

Аліфіренка К., Ганда М., Велч Л. Я завжди писатиму у відповідь : як один лист змінив двоє життів / Кейтлін Аліфіренка та Мартін Ганда, а також Ліз Велч ; пер. з англ. Олександри Гординчук. — 2-ге вид. — Київ  : Книголав, 2019. — 368 с. — (Серія «Полиця бестселер»).

Це історія дружби американської дівчинки та африканського хлопчика. Їх познайомить випадок, що змінить долі підлітків. Книжка стала бестселером «The New York Times». Усе почалося з домашнього завдання. Вчителька попросила Кейтлін та її однокласникам знайти друзів за листуванням з інших країн. Більшість обрали Європу, а Кейтлін написала до екзотичної африканської країні, про яку дівчина геть нічого не знала. Її лист одержав Мартін із Зімбабве. Підлітки шість років листувалися через океан. Підтримуючи одне одного в біді та в радості, вони стали найкращими друзями. У книжці Кейтлін і Мартін діляться спогадами про спільне дорослішання й про те, як цей досвід змінив їхні життя. «Я завжди писатиму у відповідь» надихає шанувати розмаїття та творити добро. Це історія про великий світ і несподівано справжні стосунки.

 

Підготували К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом, та О.А. Конопко, бібліотекар відділу персонального абонементу

Листування у житті відомих письменників української та світової літератури

 

Листи... Офіційні, ділові, від рідних, друзів і довгоочікувані від коханої людини... А як приємно їх отримувати і читати… Ще з давніх часів у Стародавній Греції та Римі навчали мистецтву листування, а впродовж багатьох століть сформувалася і канонічна структура листа: привітання, розповідь або прохання, закінчення-прощання. У Європі, починаючи з епохи раннього Середньовіччя, існували навіть особливі «Письмовники», які пропонували зразки листів ледь не на всі випадки життя.

До наших днів дійшла епістолярна спадщина видатних особистостей світової історії, відомих вчених та письменників, яка відображає дух епохи та історичні події, розвиток науки та культури, естетичні уподобання та політичні погляди, індивідуальні риси характеру та внутрішній світ автора, цікаві факти особистого життя та ставлення до адресата.

Історико-культурне значення мають листи давньоримського філософа, оратора  і літератора Марка Туллія Цицерона, які поклали початок епістолографії. Його листування це багатий історичний матеріал про життя кінця Римської республіки, видатних політичних діячів того часу. Цицерон постає як блискучий політик та стиліст, якій вміє виражати й найменші відтінки думки. Він став творцем витонченої літературної мови, яка вважалася зразком латинської прози.

Історія листування в Україні зберегла дванадцять листів гетьмана Івана Мазепи до Мотрі Кочубей. Всі ці послання сповненні теплих і ніжних слів, які виказують високі романтичні почуття до дівчини: «Моє сердечне кохання! Прошу і вельми прошу, раз зо мною побачитися для усної розмови. Коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш - не споминай же…». Таємне листування між гетьманом і Мотрею, яке проходило без відома її батьків, тривало кілька місяців. Перекази, що збереглися в Батурині, кажуть про старезний дуб на алеї, що з'єднувала маєтки Кочубея і Мазепи, в дуплі якого закохані ховали листи: «Моє серденько, мій квіте рожаний! Сердечно на теє болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького видіти…».

Листи можуть зіграти найнесподіванішу роль… 28 лютого 1832 року французький письменник Оноре де Бальзак одержав лист, що надійшов з Одеси за підписом «Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка». Авторка листа вихваляла талант Бальзака. За першим листом надійшов другій і третій. «Іноземка» не відкривала свого імені, але обіцяла регулярно писати. В одному з листів вона просила адресата відгукнутися кількома словами через паризьку газету «Котід’єн». Це мало означати, що Бальзак отримав усі листи і вона без застережень може продовжувати йому писати. Захопившись цією кореспондентською інтригою, письменник так і зробив. Анонімне листування тривало майже рік, аж поки йому не запропонували зустрітися у Швейцарії. Вперше Оноре де Бальзак та Евеліна Ганська побачились в жовтні 1833 року у Невшателі.

Англійський математик Чарльз Латвідж Доджсон став відомим у світовій літературі під псевдонімом Льюїс Керрол. Автор великої кількості наукових праць захоплювався театром і мріяв стати художником, займався фотографією і писав безліч листів… Він завів спеціальний журнал, у якому відзначав усі надіслані та отримані ним листи, розробивши складну систему прямих та зворотних посилань. Згодом Льюїс Керрол описав цю систему в брошурі з незвичайною назвою «Вісім-дев'ять мудрих слів про те, як писати листи». За 37 років — він почав вести свій журнал у 1861 році — він зробив 98 721 запис про відправлені та отримані листи. Перед тим як почати писати листа, він ретельно вибирав аркуш паперу такого формату, щоб списати його повністю, і акуратно заповнював рядок за рядком своїм каліграфічним почерком.

Упродовж всього свого життя ірландський драматург Бернард Шоу написав понад чверть мільйона листів… Серед багатьох постійних кореспондентів  письменника була місіс Патрік Кемпбелл, яка зіграла головну роль у п'єсі Шоу «Пігмаліон». Взаємини та 40-річне листування великого драматурга та видатної актриси стали приводом для написання п'єси «Милий брехун», автором якої став американський актор та журналіст Джером Кілті. Успіх п'єси на сценах театрів світу перевершив усі очікування.

 

Епістолярна спадщина Тараса Григоровича Шевченка

Тарас Григорович Шевченко — поет, прозаїк, драматург, художник і мислитель.  Літературна творчість митця мала великий вплив на розвиток нової української літератури, а його поетична збірка «Кобзар», яка побачила світ 18 квітня 1840 року, стала епохальним явищем в історії й культурі українського народу.  Перше видання складалося всього лише з восьми віршів : «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка. Нащо мені чорні брови…», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Поету вдалося передати своїми творами думки, почуття, сподівання і прагнення українського народу.

 «Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, —

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну…»

Унікальність особистості Тараса Шевченка полягає в тому, що в ньому поєдналися два могутніх таланти: поет і художник. Спадщина Тараса Шевченка складається з близько 240 поетичних творів, 9 повістей, драми, листів, щоденника та майже 800 малярських робіт. Найвідоміші його роботи —  картина «Катерина», серія офортів «Живописна Україна», акварелі й малюнки, низка автопортретів. Тарас Шевченко багато працював як гравер і отримав звання академіка з гравіювання на меді.

Тарас Григорович Шевченко вирізнявся чуйною і доброзичливою вдачею. Він приятелював, спілкувався та листувався з багатьма сучасниками з різних верств тогочасного суспільства. Серед адресатів Тараса Шевченка — письменник Пантелеймон Куліш, княжна Варвара Рєпніна, прозаїк і драматург Григорій Квітка- Основ'яненко, композитор Семен Гулак-Артемовський, актор Михайло Щепкін, історик Микола Костомаров, письменниця і перекладачка Марко Вовчок…

Тарас Григорович Шевченко та Григорій Квітка-Основ’яненко особисто не зустрічалися. Григорій Федорович вперше довідався про Тараса Шевченка як молодого талановитого поета з листа Євгена Гребінки. Листування Шевченка та Квітки-Основ’яненка почалося з листа, якого Тарас Григорович надіслав разом з автографом свого вірша «До Основ’яненка», написаного під враженням від прочитаного в журналі «Отечественные записки» (1839) нарису «Головатый. Материалы для истории Малороссии», де розповідалося про організацію Війська чорноморських козаків на Тамані та його кошового Антона Головатого, якого Квітка знав особисто. Вірш вперше був опублікований у «Кобзарі» 1840 року, якого Шевченко надіслав до Харкова Григорію Квітці.

«Наша думка, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де слава України!

Без золота без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як господа слово…»

Дослідники вважають, що повість Григорія Квітки-Основ’яненка «Сердешна Оксана», рукопис якої дав прочитати Євген Гребінка, спричинила появу поеми Тараса Шевченка «Катерина». На прохання Григорія Федоровича Шевченко проілюстрував його твір «Захар», працював також над картиною «Панна Сотниківна» на тему однойменної повісті Квітки-Основ’яненка.

Григорій Квітка-Основ’яненко захоплено зустрів появу збірки «Кобзар». У листі до Тараса Григоровича від 23 жовтня 1840 року він писав: «А книжку як розгорнув, дивлюсь — Кобзар, та вже дуже вичитаний. Я його притулив до серця, бо дуже шаную вас…». Він також запросив поета до співучасті в літературно-художньому альманасі «Молодик», який він видавав у Харкові у 1843—1844 роках. У цьому альманасі Тарас Шевченко опублікував кілька творів: баладу «Утоплена», поезії «Думка», «Н. Маркевичу». У лютому 1841 року Шевченко пише до Квітки в Харків : «Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як, може, ніхто на всім світі. Ваша «Маруся» так мені розказала, що я вас навиліт знаю…». У травні 1847 року, під час арешту Тараса Шевченка в Києві, листи Григорія Квітки-Основ’яненка відібрали жандарми. Збереглися тільки три листи Шевченка до Григорія Федоровича і чотири Квітки-Основ’яненка до Тараса Григоровича.

 

Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу / авт. упоряд. Ю. Іванченко. — Київ : Парламентське вид-во, 2018. — 432 с.

У книзі представлені нариси про сучасників, яким Шевченко присвятив свої твори, ілюстративний матеріал — малярські та графічні твори Шевченка та багатьох інших тогочасних митців. Рідкісні фото та архівні матеріали допоможуть глибше сприйняти час, у який він жив і творив. Також представлено епістолярну спадщину Тараса Шевченка, уривок з автобіографічної повісті «Художник», листи, спогади друзів і знайомих про Кобзаря, в яких він постає як людина виняткової сердечності, толерантності, яка над усе любила свій знедолений народ і високо цінувала щирість і доброзичливість у взаєминах між людьми.

Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : у 12 т. / редкол. : М. Г. Жулинський (голова) та ін. — Київ : Наукова думка, 2001. — 

Т. 6 : Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи складені Т. Шевченком або за його участю. — 2003. — 632 с.

У шостому томі академічного зібрання творів Тараса Григоровича Шевченка вміщено листи, ділові папери, дарчі та власницькі написи, документи, складені Шевченком або за його участю. Подано листи майже 22-річного періоду: від 15 листопада 1839 року (дата найранішого відомого листа, адресованого братові Микиті Шевченку) до 24 лютого 1861 року —  дата буквально передсмертного листа І. М. Мокрицькому. Вміщено 2376 приватних листів, 15 офіційних листів та ділових паперів, 4 колективних листи, підписані Шевченком.

Шевченківська енциклопедія : Тарас Шевченко та його сучасники : енциклопедія / ред. кол. М. Г. Жулинський (голова), М. П. Бондар, О. В. Боронь [та ін.]. — Київ : Ліра-К, 2021. — 608 с. : іл.

Книжка складається зі стислих біографій друзів і знайомих Шевченка, його сучасників загалом, прямо чи опосередковано з ним пов’язаних. Реконструюються широке коло Шевченкового спілкування з однодумцями і близькими товаришами, контакти поета з посадовцями та іншими особами. В основу видання покладено відповідні статті шеститомної «Шевченківської енциклопедії» (2012–2015). Том містить 941 статтю.

 З історії листування Івана Франка

У 1891 році в часописі «Зоря» почали з’являтися невеликі чудові вірші під спільною назвою «Зів’яле листя». Ішли вони в одному, другому і в третьому числі, і ніде не було підписано імені автора. Це викликало в тодішньої суспільності зацікавлення, заговорили про нового, надзвичайно талановитого поета. Читали вірші з найвищим захопленням і нетерпляче очікували нового числа «Зорі» й нових віршів. 

«Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?...»

Тільки з кінцем року, коли було розіслано передплатникам зведений річний зміст журналу, читачі прочитали ім’я автора віршів – Іван Франко. А в 1896 році у Львові була видана книжка «Зів’яле листя Лірична драма І. Франка». До збірки було додано дивну передмову про переживання вигаданого героя. І тільки в передмові до другого видання збірки Франко зізнався, що «прозова передмова до першого видання не більше як літературна фікція». Звичайно Іван Якович описував свої враження, свої переживання й свої страждання, які розкрилися у поезії «Тричі, мені являлася любов». Іван Франко пережив три глибокі кохання до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської, кожне з яких знайшло вияв у творчості поета.

«Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана…»

1874 року Іван Франко познайомився в Лолині на Бойківщині з Ольгою Рошкевич, сестрою свого товариша. Це було перше кохання майбутнього письменника. Про той час можна дізнатися з листування між Франко та Рошкевич: «Люба моя Олю-серденько!... Твій лист дуже мене втішив, а особливо порадував мене твій ясний і розумний погляд на цілу історію наших «пахаждєній». Так, серденько моє, треба дивитися на життя, та треба дивитися передовсім женщині, а ще женщині образованій і емансипованій від нашого звичайного вузькоглядства і пересудів. Ти знаєш, що такою женщиною я все уважав тебе і гордився твоєю любов’ю…».

«Явилась друга — гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня…»

Юзефа Дзвонковська походила зі старовинного дворянського роду. Про неї казали, що вона має багато шанувальників, але жоден з них не міг похвалитися її прихильністю. Іван Франко вирішив добитися уваги гордовитої  дівчини. Листи, сповнені чуттєвих зізнань, летіли до Юзефи, але вона твердо відмовляла. Але коли він чергового разу запропонував Юзефі шлюб, вона розповіла йому правду. Не гордовитість була причиною її відмов шанувальникам, а страшна й невблаганна хвороба…

«Явилась третя — женщина чи звір?

Глядиш на неї — і очам приємно,

Впивається її красою зір…»

Зустріч з Целіною Дзвонковською була незвичайною. Іван Франко зайшов на пошту і побачив біля віконці, де видавали листи до запитання, чарівну дівчину. Зненацька Целіна починає одержувати листи, підписані якимось Стефаном Маєвським, який стверджує, що полонений її красою, що в житті не зустрічав такої чарівності, що мріє про зустріч, але не сміє просити про це. Листи були дуже гарними, щирими, з глибоким почуттям. Целіна пильно вдивляється в очі відвідувачів. І раптом непоказний рудуватий чоловік нахилився й пошепки запитав: «Коли Стефану Маєвському можна розраховувати на відповідь?». Для дівчини це було розчаруванням, а Іван Франко щовечора після роботи зустрічав її біля виходу, тримався на достатній відстані, годинами вистоював під її вікнами… У цей період Франко створює свої чудові ліричні вірші, що склали збірку «Зів’яле листя». Більшість із яких присвячені Целіні…

«І дивні іскри починають грати

В її очах — такі яркі, страшні,

Жагою повні, що аж серце стине.

І разом щось таке в них там на дні

Ворушиться солодке, мелодійне,

Що забуваю рани, біль і страх,

В марі тій бачу рай, добро єдине…»

 

«Твоїми говоритиму устами…». Іван Франко в контексті свого часу / авт.-упоряд. М. Гнатюк. — Київ : Парламентське вид-во, 2021. — 600 с.

Іван Франко приятелював, співпрацював, спілкувався з багатьма сучасниками, діячами української, польської, німецької, австрійської, чеської, російської, угорської, сербської, хорватської та інших європейських культур. У книзі представлено листи Івана Франка до близьких та колег, спогади сучасників про письменника, нариси про тогочасних інтелектуалів, з якими письменника та вченого пов’язували дружні та творчі стосунки, присвяти визначних митців слова Івану Франкові. Книга містить фотографії Івана Франка, його оточення та архівні матеріали, які допоможуть глибше зрозуміти час, у який жив і творив великий українець.

 

Адресати Лесі Українки

Видатна поетеса і драматург, перекладач, літературний критик, фольклорист, громадський і культурний діяч. Леся Українка стрімко увійшла до світової плеяди поетів, як геніальний лірик. В 1893 році у Львові вийшла в світ її перша збірка поезії «На крилах пісень». Талант Лесі Українки проявився в багатьох жанрах: лірика і епос, драма і проза, публіцистика і народна пісня. Вершиною її поетичної творчості стала драма-феєрія «Лісова пісня», яка була написана під чарами рідного Полісся.

Географія епістолярної спадщини Лесі Українки досить широка: її листи знайшли прихисток у багатьох містах України та світу — в Києві, Львові, Луцьку, Чернігові, Празі, Софії, Флоренції… Близько 900 кореспонденцій зберігаються в науково-дослідних установах, бібліотеках, музеях, архівах. Це листи до понад 60-ти адресатів, серед яких і найближче оточення Лариси Косач — представники видатного роду Драгоманових-Косачів, і найвпливовіші українські громадські діячі кінця ХІХ—початку ХХ століття: Микола Аркас, Борис Грінченко, Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Агатангел Кримський, Михайло Павлик, Осип Маковей, Михайло Старицький, Василь Стефаник, Іван Франко…

 

Кармазіна М. С. Леся Українка. Життя як виклик / Марія Кармазіна ; НАН України. Ін-т історії України. — Вид. 2-ге, допов. — Київ : Парламентське вид-во, 2020. — 420 с. — (Серія «Славетні постаті України»).

Книжка присвячена геніальній українській письменниці Лесі Українці (1871—1913). На основі документальних матеріалів висвітлюється непростий життєвий і творчий шлях Лесі Українки, суперечливий процес її становлення як української письменниці в умовах імперської дійсності. Це спроба відтворити гаму душевних переживань, духовних та інтелектуальних шукань Лесі Українки, збагнути сутність складних життєвих колізій, в які потрапляли герої її творів.

Леся Українка. Листи : 1876—1897 / упорядкування Прокіп (Савчук) В. А. ; передмова Агеєвої В. П. — Київ : Комора, 2016. — 512 с., іл. — (Серія «Persona»).

Уперше опублікований без вилучень зі збереженням авторського правопису епістолярій Лесі Українки відкриває читачам можливість по-новому побачити одну з найяскравіших постатей української культури межі ХІХ—ХХ століть. З ким товаришувала Лариса Косач, ким захоплювалася, що читала, де бувала, чим журилася і про що мріяла, як народжувалися задуми її творів… Із листів написаних до рідних, близького оточення і «товаришів по зброї», перед нами постає молода, енергійна, блискуче освічена українська аристократка, яка активно відстоює свої погляди і змінює світ.

Леся Українка. Листи : 1898—1902 / упорядкування Прокіп (Савчук) В. А. — Київ : Комора, 2017. — 542 с., іл. — (Серія «Persona»).

П’ять років на межі століть, за які у житті поетеси сталося так багато. Вона долає хворобу, натхненно пише й перекладає, тяжко переживає смерть коханого Сергія Мержинського, наснажується ніжною дружбою Ольги Кобилянської, відданістю Климента Квітки, незмінною підтримкою рідних. Спілкується з письменниками, артистами і політиками, багато подорожує — часто вимушено, а проте радо, вчить італійську, намагається здобути фінансову незалежність, бере на себе роль родинного миротворця, нарікає на виснажливість закупів за кордоном і грубість російських туристів, шиє собі одяг і виписує книжки з європейських бібліотек… Яскрава картина fin de siècle, якою її побачила блискуча інтелектуалка з української аристократичної родини, ненароком написаний геніальний роман у листах.

Леся Українка. Листи : 1903—1913 / упорядкування Прокіп (Савчук) В. А.  — Київ : Комора, 2018. — 736 с., іл. — (Серія «Persona»).

Останнє десятиліття життя видатної жінки  — коли народжувалися та публікувалися її геніальні драми на світові сюжети, а також «Лісова пісня» й «Бояриня», коли вона співпрацювала з українськими і закордонними журналами — як авторка, перекладачка, критикиня й журналістка, коли її суспільно-політичні погляди остаточно викристалізовано і лише слабке здоров’я стає перешкодою активнішій громадській роботі. Вона досягла визнання як письменниця, щаслива в шлюбі, але в іншому доля до неї неприхильна — Лариса Косач втрачає близьких, швидко руйнується добробут, повертається тяжка хвороба, що тільки було відступила. Та її «демон» лишається з нею до самого кінця — і за кілька годин до смерті вона надиктовує матері конспект нової драми…

 

Джон Роналд Руел Толкін «Листи Різдвяного Діда»

У 1908 році Джон Р. Р. Толкін познайомився із сусідкою по пансіонату, старшою від нього на три роки. Через вісім років — після наполегливих залицянь, трьох років вимушеної розлуки та дворічних заручин — Едіт Бретт 22 березня 1916 року стане дружиною Джона Роналда Руела Толкіна. 3 січня 1913 року, на свій двадцять перший день народження, Толкін написав листа до Едіт із проханням одружитися з ним, на який та відповіла, що вже заручилася, тому що вважала, що він її вже забув. Відчувши у листі Едіт натяки на те що він ще може переконати її у своєму коханні, Толкін написав знову і вони домовилися про зустріч. Рональд поїхав до Челтнема, де чекала його Едіт…

Листи Різдвяного Діда — казка, яку англійський письменник Дж. Р. Р. Толкін розповідав своїм дітям упродовж багатьох років. Для дітей Толкіна Різдвяний Дід був цікавий і важливий не лише завдяки подарункам, які він клав у їхні панчохи на Свят-вечір, — адже щороку він ще й надсилав їм листа, де описував і змальовував у картинках свій будинок, своїх друзів та події, веселі чи тривожні, що відбувалися на Північному Полюсі.

 

Толкін Дж. Р. Р. Листи Різдвяного Діда / з малюнками Дж. Р. Р. Толкіна ; за ред. Бейлі Толкін ; пер. з англ. Олена О’Лір. — Львів : Вид-во «Астролябія», 2017. — 160 с.

Перший лист надійшов 1920 року, коли Джонові, старшому з дітей, було три рочки; і понад два десятиліття, поки не виросли троє інших дітей — Майкл, Крістофер і Прісцілла, — такі листи приходили на кожне Різдво. Часом конверти, припорошені снігом і зі штемпелями полярної пошти, знаходили в будинку наступного ранку після Дідового візиту; часом їх приносив листоноша, а листи, що їх діти писали самі, зникали з камінної полиці, коли в кімнаті нікогісінько не було.

З плином часу господарство Різдвяного Діда розросталось — якщо спершу було чути хіба що про Північного Білого Ведмедя, то згодом з’явились і снігові ельфи, і червони гноми, і снігові люди, і печерні ведмеді, та ще й племінники Білого Ведмедя, Паксу і Валкотукка, котрі якось завітали в гості й залишилися назавжди. Однак Білий Ведмідь і далі був головним помічником Різдвяного Діда і головним винуватцем усіляких лих, що призводили до плутанини і недостач подарунків у різдвяних панчохах, а часом він дописував до листів великими кутастими літерами власні коментарі. Зрештою Різдвяний Дід обрав собі за секретаря ельфа на ім’я Ілберет, тож в останніх листах ельфи відіграють важливу роль, захищаючи будинок та підвали Різдвяного Діда від нападків гоблінів. Останній лист був написаний на Різдво 1943 року.

«Моя дорога Прісцілло. Щасливого-прещасливого Тобі Різдва! Припускаю. Ти вивісиш свою панчоху ще разочок: сподіваюсь, так і буде, бо я ще маю для Тебе кілька дрібничок. На цьому я маю сказати «до побачення», чи майже «до побачення»: маю на увазі, що не забуду про тебе. Ми завжди зберігаємо старі номери наших давніх друзів та їхні листи, а згодом, коли вони виростають, замешкають у власних будинках і в них з’являться власні діти, - сподіваємося повернутись…».

 

Браун. Д. Толкін. Як невідомий оксфордський професор написав «Гобіта» і став найулюбленішим автором століття : повість / Девін Браун ; пер. з англ. Роман Клочко. — Львів : Вид-во «КНИГОВИР», 2019. — 168 с.

Навіть, якщо ви цілком не знайомі з творчістю Дж. Р. Р. Толкіна, після цієї книги у вас є всі шанси стати його палким шанувальником. Один з найвідоміших професорів Оксфорду, який втім, мало не вилетів звідти під час навчання. Пристрасний філолог, якого війна відірвала від середньовічних фоліантів і закинула в окопи. Закоханий юнак, якому заборонили бачитися з майбутньою дружино. аж три роки. Усе це він, неймовірний Толкін, герой біографії, що не дасть вам спокою, доки ви не перегорнете останню сторінку.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом