* * * 2020 * * * Рік Біблії * * * 2020 * * * Рік математики в Україні * * * 2020 * * * 180-річчя виходу першої поетичної збірки Т.Г. Шевченка «Кобзар» * * * 2020 * * *

вівторок, 26 грудня 2017 р.

Рецепты к Рождеству из фондов библиотеки. Ч. 3


ВРЕМЯ ДЕСЕРТА
Вновь делимся рецептами блюд из книги фонда редких и ценных книг библиотеки – «Поваренной книги» начала ХХ века.
СЕГОДНЯ: пирожное «Мазарини» м фисташковое мороженое.

Для того, чтобы лучше прочувствовать ушедшую эпоху, рецепты приводятся в дореволюционной орфографии (как в оригинале).



четвер, 21 грудня 2017 р.

Рецепты к Рождеству из фондов библиотеки. Ч. 2


Как и обещали, продолжаем делиться рецептами блюд из книги фонда редких и ценных книг библиотеки – «Поваренной книги» начала ХХ века.
СЕГОДНЯ: осетрина с вишневым и винным соусами и пирожки со свежими грибами.
Для того, чтобы лучше прочувствовать ушедшую эпоху, рецепты приводятся в дореволюционной орфографии (как в оригинале).




Продолжение следует…

середа, 20 грудня 2017 р.

Новорічний вогник від серця до серця: легенди та традиції святкування


Найважливіші складові духовного життя кожної нації, кожного народу – це звичаї та традиції, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.
У кожного народу відповідно до традиційних звичаїв народився власний річний цикл свят. Система календарних свят увібрала в себе практично всі сторони традиційної культури: спадщина архаїчної епохи, астрономічні, релігійні мотиви, багатий фольклор.
У кожного календарного свята свій настрій, ритм, фарби, символіка. Свята з найдавніших часів займають велике місце в житті кожної людини і кожного народу. У святі є таємниця, чудо, очікування чарівництва.

Серед низки зимових свят особливе місто займають:
Різдво Христове – велике християнське свято. Щоправда одні святкують народження Христа за юліанським календарем 25 грудня, інші – за григоріанським календарем 7 січня. Розбіжності календарів призвели до різних дат святкувань, але сутність та дух Різдва залишається не змінним. Приготування до Різдва починаються задовго до свята. Уже з перших чисел листопада у всіх країнах Європи і Америки відкриваються різдвяні ярмарки, де можна придбати різноманітні подарунки, вітальні листівки, ялинкові прикраси. За місяць до свята на вулицях з'являються різдвяні ялинки і веселі Санта-Клауси.
Кульмінація свята —урочиста літургія, що відбувається на Святий Вечір. У східній традиції правиться літургія Василія Великого. Після служби християни збираються родиною на святу вечерю.
В ніч перед Різдвом існує традиція - дарувати один одному і отримувати подарунки. У деяких країнах вішають панчохи біля ліжка, в інших - ставлять біля дверей черевики, або вранці знаходять подарунки під святковою ялинкою.
Важливу роль в святковому ритуалі у багатьох народів Європи відігравало різдвяне поліно, а в багатьох країнах звичай зберігся і понині. Так, в Англії і Франції. Німеччини та Греції пам'ятають, що жар від різдвяного вогнища зігрівав серця їхніх предків протягом багатьох століть.
В Англії звичай «різдвяного поліна» прийшов від вікінгів. В Італії запалювання поліна було найважливішим в різдвяному обряді. Воно повинно було горіти до Нового року.
У Франції для поліна вибиралося то дерево, плодам якого віддавали перевагу. Вважалося, що коли збираються разом члени сім'ї і довго дивляться на вогонь від різдвяного поліна, то всі стають ближчими один до одного , і всюди непомітний присутній добрий Дух домівки.
Новий рік – свято, яке відзначають багато народів відповідно до прийнятого календаря. Свято наступає в момент переходу останнього дня року в перший день наступного року.
У більшості давніх народів святкування Нового року збігалося з початком відродження природи й припадало, як правило на березень. На думку вчених, найдавнішою є традиція святкування Нового року в стародавній Месопотамії. Усі землеробські роботи починалися наприкінці березня, після того, як прибувала вода в Тигрі і Євфраті. Протягом 12 днів ходами, карнавалами, маскарадами було ознаменовано цю подію.
У стародавньому Єгипті Новий рік святкували під час розливу Нілу, коли сходила священна зірка Сиріус і починався перший сезон давньоєгипетського року – «ахет». Давньоєгипетський Новий рік був також пов’язаний із культом богині любові і музики Хатхор, дочки сонячного бога Ра.
У древніх римлян рік складався з десяти місяців, маючи при цьому 304 дні, а зима не поділялася на місяці. Початком року вважався березень, що збігався з початком польових робіт. Імператор Наума Помпілій збільшує кількість місяців на два – січень та лютий, які названі на честь богів Януса та Феба. 153 року до нашої ери початок року було перенесено на 1 січня.
У 46 році до нашої ери римський імператор Юлій Цезар реформує календар, який згодом отримав назву юліанського, однак 1 січня залишається початком року.
У 1582 році папа Григорій ХІІІ увів нову календарну систему, що одержала назву григоріанський, або «новий стиль». У момент введення григоріанського календаря різниця між ним і юліанським календарем склала 10 днів. Однак ця різниця збільшується через кількість високосних років і зараз становить 13 днів. Початком календарного року вважається 1 січня.


Святкові родзинки


Вертеп – популярний у XVII – XIX столітті пересувний ляльковий театр, з яким виступали на ярмарках, міських та сільських майданах, а частіше ходили по хатах у святкові дні. Спочатку творцями й виконавцями вертепних вистав були бурсаки та мандрівні дяки, пізніше – мандрівні групи артистів. На відміну від Західної Європи, де вертеп довгий час функціонував у лоні церкви, у східнослов’янських народів від самого початку він мав тісний зв’язок із театрально-видовищною культурою. Вертепний ляльковий театр мав форму двоповерхового дерев'яного будинка. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію.




Дідух - це дідівський дух, чи дух дідів, тобто всіх попередників роду. Цей давній обряд засвідчує те, з якою великою шаною й повагою ставилися пращури до свого родоводу. Дідухом називають все те, що господар і його старший син приносять на Святвечір першими до хати — це житній, пшеничний або вівсяний сніп, якого господар ставить на покуть, околіт обмолоченої соломи та жмут сіна. Дідух є одним із найдавніших культів у різдвяній обрядовості українців.



Колядки - величальні календарно-обрядові пісні зимового циклу свят, які походять з глибокої давнини. В Україні зима асоціюється перш за все з колядками, які співають на Різдво Христове (6-7 січня за новим стилем).






Новорічна поштова марка – вперше ідея випустити спеціальну новорічну марку прийшла в голову поштмейстера Данії Ейнара Холбеллу в 1904 році. Перша випущена в Данії новорічна марка не мала номіналу і призначалася не для оплати поштового збору, а для новорічних привітань. Популярність таких марок поступово росла, і до сих пір вони випускаються в деяких скандинавських країнах. Характерні сюжети: зимові пейзажі, різдвяні ялинки, лижники, сніговики і інші символи зими і новорічного свята.


Різдвяна зірка –  традиційний атрибут різдвяного обряду, пов'язаний з євангельською легендою про Христа, чудесне народження якого провістила «Віфлеємська зірка».





Українська різдвяна листівка -  одним з перших художників, який працював над створенням українських листівок, був Осип Курилас (1870–1951). Частина його карток була підготовлена до зимових свят - «Різдво Христове», «Святий вечір», «Колядники». У 1912–1913 роках у Львові видані різдвяні картки «Колядники», «В ніч під Різдво», «Святковий вечір» за ескізами українського живописця і графіка Ярослава Пстрака (1878–1916).

Українська різдвяна марка – першу різдвяну марку «З Різдвом Христовим» за часів незалежності в Україні було надруковано у 1997 році.



«Щедрик» - в основу «Щедрика» лягла українська народна щедрівка. Але саме обробка композитора Миколи Леонтовича принесла твору світову славу. Всього є п’ять обробок мелодії Миколою Леонтовичем. Над твором автор працював з 1901 до 1919 року. Вперше світ почув «Щедрик» у 1916-му році. Тоді його виконав хор Київського університету. Твір одразу став популярним, а Леонтович – відомим. В оригіналі «Щедрика» співається про ластівку, яка прилетіла сповістити про багатий рік для родини. Вважається, що український оригінал спирається на стару слов'янську легенду про те, що кожен дзвін у світі прославляв Ісуса в ніч, коли він народився. У світі «Щедрик» відомий під назвою «колядка дзвонів». У 1921 році «Щедрик» був уперше виконаний на концерті в Карнегі Холі в Нью-Йорку. Ця пісня настільки вразила душу американців, що у 1936 році американець українського походження Пітер Вільговський створив англійську версію слів.

«Jingle Bells» (Передзвін дзвіночків) - одна з найвідоміших різдвяних пісень світу. «Jingle Bells» написав Джеймс Лорд Пьерпонт (1822-1893) і зареєстрував під назвою «One Horse Open Sleigh» 16 вересня 1858 року. «Дзвіночки» швидко облетіли світ, вони звучать в концертних залах і на вулицях, як мелодія мобільних телефонів і в сольних виступах співаків. Цю пісню виконували оркестр Ґвена Міллера, Барбара Стрейсенд, Бінґ Кросбі і багато інших.

Ялинка – звичай зустрічати Різдво і Новий рік біля прикрашеної ялинки йде у древніх часів. Він пов'язаний з культом зелені. У Древній Греції та Римі домівки перед настанням Нового року прикрашали зеленими гілками, вважаючи, що це принесе здоров'я і щастя в цьому році.
В протестантських країнах існує поетична легенда про те, як Мартін Лютер в ніч перед Різдвом (1513 р.) був настільки вражений красою зіркового неба, що йому здалося, наче зірками прикрашені і гілки дерев. Прийшовши до  дому, він поставив на столі ялинку і прикрасив її зірками та свічками.
Спочатку ялинки прикрашали дуже просто. Поступово на їх гілках з'явилися горіхи, солодощі, кульки, а на вершині - зображення сонця, яке пов'язували цю прикрасу з сонячним циклом. Протягом століть ялинка та її прикраси змінилися, роки та географія вносили свої корективи. І зараз лісова красуня невіддільна від зимових свят.


Новорічні казки Вільгельма Гауфа

Вільгельм Гауф (29.11. 1802 – 18.11.1827) - німецький письменник, один із найвідоміших у світі казкарів. класик світової літератури першої половині ХІХ століття. Його життя було коротким, всього 25 років. Проте написані ним казки живуть досі. Він був струнким, гарним, веселим і дотепним. Він залишив нам не тільки казки, кращі з яких зайняли чільне місце в світовій літературі. Його перу належать також вірші, балади, популярні солдатські пісні, новели, есе, історичні романи і мемуари.
Отримавши університетський диплом доктора філософії та теології, Вільгельм Гауф влаштувався вихователем дітей у родині генерала барона Ернеста фон Хегеля з 1824 по 1826 роки. Саме для дітей Барона фон Хегеля в 1826 році були написані його чарівні казки, які завдяки участі баронеси фон Хегель незабаром були опубліковані в «Альманасі казок січня 1826 року для синів і дочок знатних станів» знаменитим німецьким видавництвом, що друкує Гете і Шиллера.
У казках Гауфа свій неповторний колорит. Письменник майстерно створює своєрідний казковий світ, який дивним чином стає часом настільки реальним, що важко визначити перехід реалістичного оповідання до казкових подій. Велику роль в цьому відіграє композиційна побудова альманахів. Автор навмисно веде нас в такі місця, де втручання чарівних сил передбачається як би само собою: то це таємничий для європейця Схід з його екзотичної атмосферою, то середньовічна німецька харчевня серед дрімучого лісу. Ми очікуємо чудес, і письменник нам їх дарує.


Гауф В. Казки / пер. з нім.; художник Сергій Іванов. – Львів : Універсум, 2002. – 192 с.
У літературний спадщині Вільгельма Гауфа три альманахи казок, один з яких був випущений вірною дружиною після його смерті (1826–1828 рр.): «Караван» - казки: «Каліф-чорногуз», «Корабель привидів», «Маленький Мук» та ін.; «Олександрійський шейх та його невільники» - казки «Карлик Ніс», «Мавпа-людина», «Історія Альманзора»; «Харчевня в Шпессарті» - казки: «Холодне серце», «Гульден з оленем», «Пригоди Саїда», «Стінфольська печера».


Жанр - фентезі, сімейний
Режисер - Франческо Стефані
Світова прем'єра -  25 cічня 1953 року
За мотивами казки німецького письменника Вільгельма Гауфа.
Жанр - фентезі
Режисер – Галина Орлова
Рік – 1970
За мотивами казки німецького письменника Вільгельма Гауфа. Про хлопчика Якоба, якого зла стара зачарувала в карлика з довгим носом. При цьому вона обдарувала його вмінням готувати різні страви і розбиратися в травах. Все це допомогло юнакові повернути собі колишню зовнішність.



Жанр - казка
Режисер – Ілля Максимов
Прем'єра -  20 березня 2003 року
Анімаціонній фільм за мотивами казок Вільгельма Гауфа «Карлик Ніс» і «Маленький Мук».








Фантастична «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя

Микола Гоголь (01.04.1809  - 20.03.1852) - класик світової літературі першої половині ХІХ століття, автор поеми в прозі «Мертві душі», знаменитого «Тараса Бульби» і збірників «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Миргород», «Арабески», комедій і повістей.
Талант Гоголя, виплеканий на українській землі, втілив у собі самобутній дух і характер народу, увібрав його національну самосвідомість.
Особливою рисою «Вечорів…» став унікальний гумор, що мав безліч відтінків – від легкого безтурботного сміху до похмурого комізму. Персонажі – колоритні і ширі – були змальовані яскраво, мали свою індивідуальність.
Саме «Вечори ...» залишилися єдиним пам'ятником початкової пори творчості Миколи Гоголя. У цьому творі, за словами самого письменника, відображені «перші солодкі хвилини молодого натхнення».
Матеріал повістей воістину невичерпний: це усні розповіді, легенди, байки. Мета письменника - пізнати дух народу, витоки національного характеру. «Вечори ...» - книга фантастичних пригод. Фантастичне явище для Гоголя - одна з найважливіших сторін народного світогляду. Реальність і фантастика химерно переплітаються в уявленнях народу про минуле та сьогодення, про добро і зло.
Всією своєю творчістю Микола Гоголь по праву завоював світову славу. Його твори перекладені на багато мов світу, їх люблять і читають.



Гоголь М. Ніч перед Різдвом: повість // Микола Гоголь. Вечори на хуторі біля Диканьки. Тарас Бульба. Вій: повісті. – Київ, 2010. – С. 102 – 138.
«Ніч перед Різдвом» - цією повістю відкривалася друга частина «Вечорів на хуторі біля Диканьки», що побачила світ в 1832 році.
«Останній день перед Різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям на всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа….»


Жанр – фантастичній фільм
Режисер – Олександр Роу
Рік - 1961
Казкова історія, що сталася на українському хуторі поблизу Диканьки в ніч перед Різдвом.













«Різдвяні повісті» Чарльза Діккенса

Чарльз Діккенс (07.02.1812 – 09.06.1870) – видатний англійський письменник, класик світової літератури, один з найбільших прозаїків ХІХ століття.
Сучасники описували портрет молодого Діккенса із захопленням. Зовнішня привабливість поєднувалася з непохитною волею, завзятістю і вражаючою працездатністю.
Почавши свій життєвий шлях без всяких переваг і привілеїв, Діккенс виявляв талант у всьому, за що б не брався. Він був блискучим судовим репортером, першокласним парламентським стенографістом, щасливим видавцем, але перш за все тонким і правдивим художником, який описав англійські звичаї.
У 1837 році він опублікував свій перший роман «Посмертні записки Піквікского клубу», який став одним з яскравих зразків вишуканого гротеску у літературі. Письменник особисто читав свої твори на публіці, оскільки мав для цього непогані акторські здібності. Його читання користувалися успіхом серед слухачів. Голос міміка робили живими безсмертні персонажі його творів.
Починаючи з 1850 року, в заснованому Діккенсом журналі «Домашнє читання» щороку один номер журналу був присвячений різдвяним розповідями, авторами яких були постійні співробітники журналу - Чарльз Діккенс, Уілікі Коллінз, Елізабет Гаскел та інші.
У 1848 році з’явився цикл «Різдвяні повісті» Чарльза Діккенса, який  включає 5 повістей: «Різдвяні пісні у прозі» (1843), «Дзвони» (1844), «Цвіркун за вогнищем» (1845), «Битва життя» (1846), «Одержимий» (1848).

Диккенс Ч. Рождественские повести / пер. с англ.; художник А. Дудин. – Москва : Изд-во «Художественная литература», 1990. – 366 с. – (Классики и современники. Зарубежная литература).
Діккенс любив Різдвяні свята: «Це радісні дні - дні милосердя, доброти, всепрощення. Це єдині дні в усьому календарі, коли люди, немов по мовчазній угоді, вільно розкривають один одному серця і бачать у своїх ближніх - навіть в незаможних і знедолених - таких же людей, як вони самі»…



Жанр – драма, фентезі
Режисер – Клайв Донер
Рік – 1984
Сюжет фільму взято з розповіді Чарльза Діккенса Різдвяна історія.


Жанр –  анімація, драма, фентезі
Режисер – Роберт Земекіс
Рік – 2009
Традиційною різдвяною історією, яку в англомовному світі переказують щороку під Різдво, став твір Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі, або різдвяне оповідання з привидами». Сюжет його у світовому кінематографі використовувався неодноразово, — а в Україні уперше з'явився на екранах під назвою «Різдвяна історія».
Жанр –  анімація, драма, фентезі
Режисер – Джиммі Т. Муракамі
Рік – 2001
Ебенезер Скрудж відомий на всю околицю лихвар і скнара. Ніщо не може похитнути його черстве і жадібне серце. У нього немає близьких, друзів і радості в житті, крім накопичення капіталу. Але все змінюється, коли напередодні Різдва до нього приходять три привиди, які змінять життя Скруджа назавжди.





Сторінками видань


Воропай О. Звичаї нашого народу: народньо-календарні звичаї, український одяг: етнографічний нарис / Олекса Воропай; худож. оформ. І. Бородаєвой. – Київ : Унів. вид-во «ПУЛЬСАРИ», 2012. – 632 с.
«Звичаї нашого народу» - фундаментальна праця Олекси Воропая, підсумок його самовідданої багатолітньої пошукової роботи, яка охоплює річний календарно-обрядовий цикл життєдіяльності українців та традиції народного одягу.



Карнавалы. Праздники / ред. группа: Т. Каширина, Т. Евсеева. – Москва : Мир энциклопедий, 2005. – 184 с., ил. – (Самые красивые и знаменитые).
Серед безлічі свят «великих» і малих - є абсолютно особливі, що займають унікальне місце в історії людства, в житті кожного народу і кожної людини. Такі свята чекають, до них готуються, їх довго згадують.




Курочкін О. Українські новорічні обряди «Коза» і «Маланка»: з історії народних масок. – Опішне: Вид-во Національного музею-заповідника українського гончарства, 1995. – 392 с.
В монографії за етнографічними джерелами реконструюється архаїчний сценарій новорічних обрядів українців, досліджується їх ґенеза, структура, просторова й часова динаміка.




Люба моя Україна: свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір’я українського народу / упорядник Шкода М. Н.. – Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2012. – 544 с., іл.
Світ українських традиції нескінченно багатий. Століттями складалася гармонійна система обрядів та вірувань, які на сучасному історичному етапі знову набувають популярності.




Скуратівський В. Т. Дідух: свята українського народу. - Київ : Освіта, 1995. – 272 с.
Пропоноване видання – найбільш повне зібрання календарних свят українського народу. Автор, відомий письменник та етнограф діліться з читачем своїм знанням духовної культури нашого народу, обрядовості, традицій, фольклору, що сягають тисячоліть.




Український вертеп: вертеп в драматургії, прозі та поезії ХІХ-ХХ ст.: збірник / упорядник М. М. Сулима. – Київ : Дніпро, 2010. – 608 с.
Вертеп після його «відкриття» в 1840-х рр. залишається чи не універсальною мистецькою формою. Поєднання сакрального й суспільного, трагічного й комічного перетворило дерев’яну скриньку з ляльками на одну з моделей світу.




Ярош В. Золотий колос Дажбога: хліб в українських легендах та віруваннях. – Київ : Успіх і кар’єра, 2013. – 112 с., іл.
Збірка українських легенд та давніх вірувань про основну і найважливішу страву в житті українського народу – хліб. Шанобливе становлення до хліба протягом тисячоліть зберігається у всіх народів світу.









пʼятниця, 15 грудня 2017 р.

Життєва і творча доля Миколи Куліша: до 125-річчя від дня народження





«Творче й громадсько-творче життя Куліша було подібне до феєрверка: барвисте, яскраве, гучне і… скороминуче. Десять років всього письменницького стажу»
Юрій Смолич



Микола Гурович Куліш народився 19 грудня 1892 р. в с. Чаплинці Дніпровського повіту на Херсонщині в родині бідняка. Більшу частину свого життя батько письменника пронаймитував у поміщицьких економіяк та у сільських багатіїв. Мати прийшла ще дівчиною у ці місця на заробітки з Полтавщини. Сім’я постійно зазнавала матеріальних злигоднів і нужди. Ще п’ятирічним хлопчиком Микола вже пізнав тяжкої наймитської долі. Через недолю і злидні батько випивав, тому на вулиці над Миколою часто глумились діти, а він, відстоюючи честь сім’ї, вступав з ними в бійку. Але батько, що пив через горе і злидні, мав природжений талант до співу, а мати була народною художницею, розмальовувала печі, хати, виробляла чудернацькі візерунки. Про це так гарно поетично розповідав Ю. Яновський у новелі «Дитинство» з роману «Вершники»: героїчний учасник громадянської війни, письменник Микола Куліш був прототипом комісара Данила Чабана. Восьми років Микола вступає до народної школи. Здібний і допитливий хлопчик викликав до себе симпатію, і тому сільська інтелігенція Чаплинки зібрала сотню карбованців, щоб відправити його на навчання до Олешок (пізніше м. Цюрупинськ Херсонської області). Навчаючись у міському училищі, Микола Куліш незабаром залишається без засобів існування. Врятувала богадільня, у якій існував на крихтах і милостині від багатих благодійників. У другому класі він познайомився з програмними засадами РСДРП. Мав в училищі репутацію бунтаря і політично неблагонадійного.

Олешки, 1918 р.
Виключався з училища, перебивався з хліба на воду, відчував при цьому моральну і матеріальну підтримку від сім’ї своєї майбутньої дружини Антоніни, яка в нелегкі роки Першої світової війни поєднала свою долю з прапорщиком Кулішем, що їхав у фронтове пекло. Курс гімназії Микола Куліш екстерном закінчує на Кавказі, після чого намагається вступити до Одеського університету. Але влітку 1914 року він був мобілізований і відправлений до одеської школи прапорщиків: в усі часи для гарматного м’яса були видатні офіцери, що вийшли з нижчих соціальних прошарків, - важке поранення, контузія, потім, у березні 1917-го, революційний полковий комітет. Співчував есерам. У липні 1918 року був кинутий до гетьманської тюрми, у якій пробув декілька місяців. Під час української Директорії був членом Олешківської міської управи.

Микола Кулiш iз дружиною, 1915 р. 
Восени 1920 року був військовим керівником Херсонського, а потім Дніпровського повітових військових комісаріатів. Згодом працював а наросвіті, завідував губернським відділом соціального виховання. З 1922 року Микола Куліш з сім’єю переїжджає до Одеси. Там працює деякий час на посаді інспектора обласного відділу народної освіти. Згодом – посада шкільного інспектора Наркомосу України, переїзд до Харкова 1925 року. Тоді вже Куліш був широко знаний як автор п’єси «97», що неодноразово ставилась у театрах республіки. У Харкові літературно-театральна діяльність Миколи Куліша пожвавлюється, зміцнюється його творча дружба з театром «Березіль», головним режисером якого був славетний Лесь Курбас.


У колі друзів
Тоді в Харкові гуртувалось українське письменство, серед якого бачимо багато славетних імен: М. Хвильового, В. Сосюру, Остапа Вишню, І. Дніпровського, Ю. Яновського, В. Підмогильного, П. Тичину та ін. Більшість з них потрапило під «караючий меч» сталінізму. Саме вони, Куліш і Хвильовий, організовують ВАПЛІТЕ (Вільну академію пролетарської літератури) – письменницьке угрупування, що у творчості надавало перевагу передусім естетичним засадам, а не ідеологічним.
Настав Апокаліпсис 1933-го. Як згадує Антоніна куліш, її чоловік у цей час нічого не міг писати. Запопадливі прислужники від літератури писали тоді про розквіт України, про дівочі пісні, що лунали на її багатих і щасливих полях. Микола Гурович після поїздки дорідного села мало не захворів. Ось що пише у спогадах про це його дружина: «Через два тижні повернувсь до Харкова і був такий сумний та пригнічений, що я налякалася. – Може що трапилося в дорозі? Ти хворий? Алевін мені відповів: - Старенька (так він називав мене усе наше спільне життя), якби ти знала, якби ти бачила, що робиться по селах – це жах! Уяви собі – по дорогах лежать пухлі й мертві люди, по селах тихо, люди не ходять, бо не мають сил уже рухатися. Біля матері лежать мертві діти, а вона сама впала через поріг і конає. Навіть псів по селах не стало. І ця Україна цвіте, збіжжя красується на полях! Та ж нема кому його сіяти і збирати! Багатюща країна, земля – як золотог, трудолюбивий і здібний народ, що з ним зробили?! – Микола плакав, стогнав і захворів. Коли він зривався і кричав, я його заспокоювала, а він відповідав мені: - Про це не лише писати треба, а кричати, бити у дзвони на сполох!». 

Микола Гурович Куліш, відбуваючи покару у спецізоляторі на Соловках як особливо небезпечний злочинець, за рішенням «особливої трійки» УНКВС Ленінградської області був розстріляний 3 листопада 1937 року. Того ж дня разом з ним загинули Микола Зеров, Дмитро Фальківський, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Сергій Пилипенко та інші письменники. Так відзначалась у червоній імперії 20-та річниця кривавого Жовтня. Серед сотень українських літераторів більшовицька каральна машина знищила одного з найталановитіших світових драматургів ХХ віку Миколу Куліша.



Творчий шлях


Микола Куліш працював в українській драматургії всьогго 10 років – з 1924 і до арешту. Створив за короткий і нелегкий час одинадцять п’єс (принаймні ті, що дійшли до нас).

В листопаді 1924 року в Харкові у театрі ім. Франка було вперше поставлено п’єсу досі невідомого автора М. Куліша «97». Вистава була великою подією в культурному житті України. П’єсу радісно зустріли потім глядачі Харкова, Києва, Одеси, де в ці роки жив драматург. Перейшовши рампу великих професіональних театрів, п’єса впевнено утвердилась на кону пересувних театрів та самодіяльних гуртків. Не було, мабуть, жодного великого і малого театру на Україні, який би в 1924 – 1926 роках не грав п’єси «97». Це був твір, про який А. Луначарський писав, що від нього «гриміла вся Україна». І сенсаційний успіх п’єси М. Куліша не був успіхомкомети, щонесподівано спалахнула на темному тодірепертуарному небі. В наступні роки з’явилося немало значних п’єс, але протягом десятиліття драма «97» незмінно користувалась успіхом, продовжувала жти в пам’яті читачів та глядачів роками як глибоко людяне і по-справжньому значнеявище мистецтва, як перша високохудожня українська радянська п’єса.
Драма Миколи Куліша «97» була написана як твір цілком сучасний, сповнений гарячим диханням життя, але яка це давня і незвичайна історія для нашого сучасного читач! І не тільки для сучасного. Вже в 1926 – 1927 рр. велич цї п’єси сприймалася глядачами як велич історії. недарма Ю. Смолич писав у 1927 році, що «97» залишиться в нашій літературі як найяскравіший зразок з історичного нашогоминулого». І це не тому, що такими вузькочасовими були рамки зображеного драматургом, а тому, що нестримно швидко рухалось вперед життя.
«97» М. Куліша – жосткий, нещадний твір. Письменник малює картини, які не можуть не викликати жаху. У зв’язку з цим деякі критики обвинувачували Миколу Куліша в натуралізмі, фотографуванні потворного й страшного.   

Нова драма «Комуна в степах» була закінчена в 1925 році. 5 театрів відкривають п’єсою М. Куліша, викликало великий інтерес. На жаль, п’єса не виправдала всіх надій, і вороги реалізму в середовищі театральної критики зловтішно раділи з приводу того, що «цей рік всі попеклися на сенсаційному імені Куліша», діставши від нього слабку п’єсу.
«Комуна в степах», дійсно, не досягла художнього рівня «97», - ні в своїй першій редакції 1925 року, відомій нам з рецензії (текст поки що не знайдено), ні в переробленій редакції 1930 р., надрукованій у 1931 році. Проте в п’єсі є значні образи, думки, художні удачі, що не втратили своєї цінності досі.

«Філологічна комедія» М. Куліша «Мина Мазайло» (1928) була спрямована проти войовничого шовіністичного міщанства, яке шалено чинило опір спробам національного відродження в Україні у 20-ті роки, зокрема і українським націоналістам (Скрипнику, Хвильовому), які намагались у межах можливого сприяти впровадженню рідної мови в життєвих сферах. П’єса писалася в той час, коли проімперські політики культивували зневажливе ставлення до української етнічної сутності взагалі.   
П’єсу-диспут, по суті твір бездійовий, побудований на дискусійній основі, драматург майстерно подає в комедійній формі, надавши таким чином драмі ідей ознак гротескно-сатиричної комедії не тільки антиміщанського, але й одверто соціально-політичного спрямування.
Тут Куліш проявив себе справді драматургом-новатором, багато в чому спорідненим із багатьма майстрами світової драматургічної класики ХХ ст., такими, як Шоу, Чехов, О’Кейсі, Піранделло, Брехт та ін. Говорячи про літературні традиції, слід відзначити органічний зв’язок комедії «Мина мазайло» з «Міщанином-шляхтичем» Мольєра і «Мартином Борулею» Карпенка-Карого. Справді, міщанин Мазайло, як мольєрівський Журден, будь-що намагається увійти в елітарні кола, у даному випадку стати таким собі новітнім аристократом. Тому і наймає учительку, що вчить його «правильных произношений».


Микола Куліш у спогадах сучасників

  • Він був скромний. Подумати тільки – лише на п’ятдесяту виставу своєї першої п’єси, своїх славетних «97», після тріумфальних її успіхів, ризикнув автор приїхати з кімнатки свого одеського Губсоцвиху до зали Харківського театру, та й то перед публікою так і не показався. Він був скромний, але під цією скромністю таїлась мужня гордість і повага до себе, до своєї творчості, до свого труда (Микола Бажан).

  • Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не буду шукати небезпечних аналогій у класиці - м–ж Шекспіром і Шіллером, або Мольєром чи Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургії він не мав собі рівних, а з того, що ми знали про тогочасну драматургію за рубежем, рівняти Куліша можна було хіба що з Піранделло (Юрій Смолич).




Твори Миколи Куліша з фонду бібліотеки

Куліш М. Твори : 2 т. : П’єси / Микола Куліш ; передмова Леся Танюка. – Київ : Дніпро, 1990. – 509 с. : фото.
До першого тому ввійшли п’єси «97», «Комуна в степах», «Прощай, село», «Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», «Зона», «Закут», «Вічний бунт».







Куліш М. Твори : 2 т. : П’єси, статті, виступи, документи, листи, спогади про письменника / Микола Куліш. – Київ : Дніпро, 1990. – 877 с. : фото.
У другому томі – п’єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната», «Маклена Граса» (дві останні – в нових варіантах), статті, виступи, автобіографія та уривки в записника Миколи Куліша, а також його листи до І. Дніпровського, П. Зенкевича, А. Любченка, І. Кочерги, О. Корнєєвої-Маслової та до дружини – А. Куліш. Завершують том її  спогади про письменника.



Куліш М. Маклена Граса / Микола Куліш ; [передмова, примітки Андрія Кравченка]. – Київ : Фоліо, 2012. – 517 с. (Шкільна б-ка укр. та світ. літ-ри).
Творчість Миколи Куліша мала значний вплив на формування українського національного драматургічного стилю, відкрила нові напрямки у розвитку світового драматичного мистецтва. До видання ввійшли найзначніші твори: «97», «Прощай, село!», «Хулій Хурина», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната», «Маклена Граса».


Куліш М. Мина Мазайло. Народний Малахій. Патетична соната. 97 : п’єси / Микола Куліш ; післямова Ніни Бернадської. – Київ : Знання, 2010. – 376 с. : іл.
До книжки увійшли найяскравіші у художньому сенсі й тематично різнопланові твори відомого драматурга.




Літературознавчі видання про життєвий та творчий шлях Миколи Куліша


Кузякіна Н. Драматург Микола Куліш : літературно-критичний нарис / Наталя Кузякіна. – Київ : Рад. письменник, 1962. – 204 с.
У нарису автор прагнув визначити суспільно-естетичний зміст його творчості, місце п’єс драматурга в загальному розвитку української літератури.







Кузякіна Н. П’єси Миколи Куліша : літературна і сценічна історія / Наталя Кузякіна. – Київ : Рад. письменник, 1970. – 456 с. : іл.
У монографічному дослідженні йдеться про творчість Миколи Куліша – видатного драматурга. Усі відомі одинадцять великих п’єс Куліша,починаючи з «97» і закінчуючи «Макленою Грасою», схарактеризовані в їх літературній та сценічній історії. Всебічне використання матеріалів преси 20-х років дає можливість широко відтворити дискусії, що спалахували навколо п’єс Куліша, оцінити їх суспільний резонанс. Значну увагу автора привертає роль драматургії Куліша в розвитку українського театру, історія вистав його п’єс на сцені театру ім. І. Франка, «Березоля»,  Московського Камерного та ін.

Кудрявцев М. Вивчення творчості Миколи Куліша в школі : посібник для вчителя / Михайло Кудрявцев. – Тернопіль : Підручники & посібники, 2000. – 64 с. : фото.
Даний посібник містить навчальний матеріал та методичні орієнтації щодо вивчення української драматургії І половини ХХ ст. У вступній частині, орієнтованій на вчителя, який має донести матеріал у формі, доступній учням, автор намагається викласти основні художні засади новітньої драми. Розділи посібника присвячені безпосередньо вивченню в середніх навчальних закладах програмних творів М. Куліша «97», «Мина Мазайло», «Патетична соната».


Микола Куліш : [програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести] / авт.-упоряд. Ярослав Голобородько. – Київ : АртЕк, 2001. – 64 с. : фото, іл. (Сер. : УСЕ для школи. Українська література, 11 кл. Вип. 11).
Навчальний посібник на допомогу вчителю: про життя та творчість Миколи Куліша; скорочений текст п’єси «Мина Мазайло», та її аналіз; орієнтовані запитання для тематичного оцінювання знань учнів; у літературно-критичному додатку аналіз п’эс Миколи Куліша.




Куліш М. Мина Мазайло : посібник для 11 кл. / авт.-уклад. В. В. Паращич. – Харків : Ранок, 2000. – 64 с.
До посібника вміщені: переказ п’єси «Мина Мазайло», аналіз комедії та характеристика головних героїв, відгуки про п’єси критиків, зразки учнівських творів. Вчителів зацікавить розділ оригінальних методичних порад: прийоми навчальної роботи з учнями.









Про життєвий та творчий шлях у збірниках та періодичних виданнях

  • Атаманчук В. Мелодрама чи трагедія? : проблеми «нового побуту» радянського міщанства у п’єсі Миколи Куліша «Зона» / В. Атаманчук // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2007. – № 2. – С. 118-121.
  • Баранова Т. О. М. Куліш «Мина Мазайло»: проблеми українізації / Т. О. Баранова // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2004. – № 30.
  • Бернадська Н. І. Микола Куліш // Бернадська Н. І. Українська література ХХ століття : довідник. – Київ, 2007. – С. 86-91.
  • Бондаренко Л. Наукова конференція, присвячена 120-річчю від дня народження Миколи Куліша / Л. Бондаренко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2013. – № 3. – С. 46-47.
  • Бондаренко Ю. Концептуально-жанровий аналіз літературного твору в школі (на матеріалі комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» / Ю. Бондаренко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2012. – № 3. – С.  13-16.
  • Голобородько Я. Геніальний тріумвірат (Лесь Курбас, Микола Куліш, Мар’ян Крушельницький) / Я. Голобородько // Дивослово. – 2005. – № 11. – С. 33-41.
  • Голобородько Я. Категорія національного в житті й духовній спадщині Миколи Куліша / Я. Голобородько // Українська література в загальноосвітній школі. – 2002. – № 3. – С. 29-33.
  • Голобородько Я. «Патетична соната» України: художні версії М. Куліша / Я. Голобородько // Вітчизна. – 1997. – № 1-2. – С. 143-147.
  • Голобородько Я. Таврійський буттєвий ландшафт у творах Миколи Куліша / Я. Голобородько // Українська література в загальноосвітній школі. – 2007. – № 10. – С. 9-13.
  • Гординський С. Гортаючи сторінки «Патетичної»… : до п’ятдесятиріччя «Патетичної сонати» Миколи Куліша // Городинський Святослав. На переломі епох : літературознавчі статті, огляди, есеї, рецензії, спогади, листи. – Львів, 2004. – С. 245-254.
  • Гриценко В. Парадокси розстріляного пророка : трагічні обставини голоду на початку 20-років у п’єсі «97» / В. Гриценко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2000. – № 6. – С. 20-21.
  • Драматург світового масштабу : до 120-річчя від дня народження М. Г. Куліша (18.12.1892 – 3.11.1937) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2012. – № 4. – С. 82-92.
  • Жила С. Особливості вивчення п’єси М. Куліша «Маклена Граса» / С. Жила // Українська література в загальноосвітній школі. – 2001. – № 5. – С. 39-46.
  • Залеська-Онишкевич Л. Жертвоприношення і відкуплення в «Патетичній сонаті» Миколи Куліша / Л. Залеська-Онишкевич // Сучасність. – 1998. – № 5. – С. 105-109.
  • Іваха Т. Микола Куліш – драматург доби / Т. Іваха // Українська мова і література в школі. – 2001. – № 2. – С. 34-35.
  • Куліш Микола // Українські письменники : біографії, огляди творчості, літературні напрямки і течії, літературознавчий словник / [відповід за вип. Марта Іванівна Преварська]. – Київ, 2013. – С. 143-147 : фото.
  • Куліш Микола Гурович (1892-1937) // Повернуті імена : рекоменд. бібліограф. покажчик / авт.-складач. – Київ, 1993. – Вип. 1. – С. 59-64.
  • Микола Куліш // …З порога смерті… : письменники України – жертви сталінських репресій / [упоряд. О. Г. Мусієнко]. – Київ, 1991. – С. 294-296 : фото.
  • Микола Куліш // Підгайний Семен. Українська інтелігенція на Соловках : спогади 1933-1941 рр. – Тернопіль, 1999. – С. 90-91 : фото.
  • Микола Куліш // Літературна Україна : для дітей серед. шк. віку / авт.-упоряд. В. М. Скляренко, Я. О. Батій. – Харків, 2009. – С. 178-180 : фото.
  • Палахтій Т. «А вино – як кров» : християнська символіка драм Миколи Куліша / Т. Палахтій // Українська мова та література. – 2004. – № 39.
  • Панченко В. Арки і шибениці : драматургія Миколи Куліша / В. Панченко // Дивослово. – 1996. – № 11. – С. 3-10.
  • Поляруш О. Микола Куліш: мовою Езопа / О. Поляруш // Дивослово. – 1994. – № 1. – С. 22-25.
  • Ренесанс Української прози і драматургії 20-років ХХ століття : [Г. Косинка, М. Хвильовий, В. Підмогильний, М. Куліш] // Бібліотечка «Дивослова». – 2007. – № 3.
  • Семенчук І. Р. Микола Куліш (1892-1937) // Ґроно нездоланих співців : літературні портрети українських письменників ХХ сторіччя, твори яких увійшли до оновлених шкільних програм : навч. посіб. / упоряд. В. І. Кузьменко. – Київ, 1997. – С. 101-112.
  • Скорина Л. Інтертекстуальне прочитання комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» / Л. Скорина // Дивослово. – 2011. – № 2. – С. 44-50.
  • Соколенко Л. Зміст і проблематика комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» / Л. Соколенко // Українська мова та література. – 2004. – № 39.
  • Солод Ю. Драматург Микола Куліш – видатна мистецька постать доби розстріляного Відродження // Солод Юлія. Українська література : конспект. – Київ, 1996. – Тема 33. – С. 247-260.
  • Сулима М. Микола Куліш та Андрій Платонов // Сулима Микола. Книжиця у семи розділах : літературно-критичні статті й дослідження. – Київ, 2006. – С. 127-133.
  • Танюк Л. До проблеми Української «пророчої» п’єси: «Кассандра» Лесі Українки, «Пророк» Володимира Винниченка, «Народній Малахій» Миколи Куліша / Лесь Танюк // Березіль. – 1992. – № 2. – С. 173-183.
  • Танюк Л. Драма Миколи Куліша / Лесь Танюк // Куліш М. Твори : в 2 т. Т. 1 : П’єси. – Київ, 1990. – С. 3-35.
  • Тарнашинська Л. Портрет у родинному інтер’єрі : кілька штрихів до біографії Миколи Куліша та його родини / Людмила Тарнашинська // Наука і культура / [голов. ред. Олена Сергієнко]. – Київ, 1996. – Вип. 29. – С. 194-198.
  • Тихоненко Л. Тридцять третя сльоза : урок-драматичний діалог-колаж (за творами Уласа Самчука, засновника нової української драматургії Миколи Куліша та слобожанського письменника Михайла Олефіренка) / Л. Тихоненко // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2007. – № 2. – С. 19.23.
  • Чешуріна Т. Художнє відтворення проблеми українізації в п’єсі Миколи Куліша «Мина Мазайло» : 11 клас / Т. Чешуріна // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – № 3. – С. 32-34.
  • Чумаченко А. «Гра» і «промова» Миколи Куліша : художній світ у творчості М. Куліша / А. Чумаченко // Сучасність. – 1998. – № 5. – С. 110-121.
  • Шевчук О. До проблеми «Суспільство і особистість» у творчості Миколи Куліша / О. Шевчук // Дивослово. – 1994. – № 5-6. – С. 60-62.
  • Шишко О. Ім’я і його носій (драма Миколи Куліша «Мина Мазайло» / О. Шишко // Дивослово. – 2006. – № 4. – С. 5-10.



Матеріал підготували співробітники відділу періодичних видань