* * * 2022 * * * Міжнародний рік кустарного рибальства та аквакультури * * * 2022 * * * Місто Гренобль (Франція) - Європейська зелена столиця * * * 2022 * * * Каунас (Литва) та Еш-сюр-Альзетт (Люксембург) – культурні столиці Європи * * * 2022 * * * Гвадалахара (Мексіка) - Всесвітня столиця книги * * * 2022 * * * Рік збреження природи та живого миру в Україні * * * 2022 * * * 300-річчя від дня народження видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога Григорія Савича Сковороди * * * 2022 * * * 150-річчя від дня народження зірки світового оперного мистецтва Соломії Крушельницької * * * 2022 ***

пʼятниця, 8 грудня 2017 р.

П'ять видатних історій грудня в особах та фактах


«Історія – скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і повчання для сьогодення…»
Мігель де Сервантес

Протягом чотирьох століть людство досягло небаченого раніше розвитку. Великі географічні відкриття розсунули межі світу, розширили кругозір європейців. Зліт духовного життя в епоху Відродження висунув на перший план людину як вільну творчу особистість. 
І ця особистість здійснила першу в історії людства наукову революцію, яка проходила під девізом «Знання - сила». Вже тоді були закладені теоретичні основи сучасного наукового мислення. Наукові відкриття Нового часу стимулювали розвиток техніки, потреби в якій швидко зростали. Саме в епоху Нового часу вперше з'явилася потреба у вузьких фахівцях і професіоналах. Відродження і Реформація сформували впевненого у своїх силах людину. Епоха Просвітництва визначила основне правило його життя - «Май мужність користуватися власним розумом!». Став складатися раціоналістичний погляд на призначення людини в світі. Новий час змінив і соціально-політичну структуру суспільства, стверджуючи систему цивільних прав і свобод. «Залізний» XIX і стрімкий ХХ століття багаті яскравими сторінками в історії розвитку цивілізації.


Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка


Львів, 8 грудня 1868 року – скликано Перший загальний збір товариства «Просвіта», на якому було фактично започатковано діяльність цієї заслуженої для України громадської організації.
На збір прибуло 65 представників, лише один із них, отець Йосиф Заячківський, не був мешканцем Львова. Програма майбутньої праці «Просвіти» була коротко сформульована у виступі студента Андрія Січинського: «Кожний народ, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільності, народні маси піднеслися до тої степені просвіти, щоб ця народна маса почула себе членом народного організму, відчула своє міщанське й національне достоїнство й узнала потребу існування нації як окремої народної індивідуальності, бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього».
Головою новоствореного Товариства збір обрав Анатоля Вахнянина. Вирішено було створити українську бібліотеку з читальнею і щорічно видавати календар для народу.
Товариство працювало у складних умовах. Воно не мало приміщення, а тому наради і засідання проводили вдома у К. Сушкевича або А. Вахнянина. Плідною була робота просвітницької секція, шо розпочала видавати для народу популярні книжечки і готувати підручники для єдиної української гімназії. Редактором популярних видань став письменник Юрій Федькович.
На початку ХХ століття «Просвіти» були засновані в Києві, Чернігові, Полтаві та інших містах, а також серед української еміграції у США, Канаді, після Першої світової війни – на Закарпатті.
25 листопада 1905 року в Одесі було створено українське товариство «Просвіта». Головою Товариства обрали лікаря Івана Луценка, заступником голови – Сергія Шелухіна. До правління Товариства увійшли Ф. Гаврилко, М. Клименко, Л. Ковальчук, І. Липа, Д. Сігаревич, О. Фісак, О. Фісун  та інші. Всього в організації було 158 членів. Найвагомішим здобутком одеської «Просвіти» стало видання українських газет «Народна справа» і «Вісті».
У 1919 році польський уряд заборонив діяльність львівської «Просвіти», але з 1920 року вона поступово відновила свою роботу і в умовах гострої політичної боротьби проіснувала в західних областях України до 1939 року.
12 жовтня 1991 року на 3-й позачерговій конференції Товариства української мови імені Т. Шевченка (1989 – 1991) шляхом реорганізації цього товариства було утворено громадську культурно-просвітницьку організацію - Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Метою діяльності товариства «Просвіта» визначено утвердження української національної ідеї, розвиток національної культури, відродження історичної пам’яті, формування духовності й добробуту українського народу.


Заповіт Альфреда Нобеля

Стокгольм, 10 грудня 1901 року - відбулося вручення перших Нобелівських премій. Цю найбільш почесну й престижну премію ХХ сторіччя засновано згідно з передсмертною волею видатного шведського підприємця і вченого, винахідника динаміту Альфреда Бернхарда Нобеля, який помер 10 грудня 1896 року.
Своїй перший заповіт Альфред Нобель склав в 1889 році. У 1893 з'явилося друге, і вже в ньому відбилося бажання Нобеля заповідати всі свої заощадження на створення премії за важливі відкриття в області знання і прогресу. Цей заповіт не був останнім.
27 листопада 1895 року в Шведсько-норвезькому клубі в Парижі Нобель підписав свій третій заповіт, за яким більша частина його статків мала піти на заснування спеціальної премії.
Весь свій статок (близько 31,5 млн шведських крон) він призначив на фінансування міжнародної премії. Згідно з його волею, річний прибуток від цієї спадщини має ділитися на 5 рівних частин між особами, які попереднього року найбільше прислужилися людству в різних галузях діяльності.
Залишений Нобелем капітал керівництво Нобелівського фонду вклало в акції, облігації та позики, причому такі, що в найменшій мірі зазнають фінансового ризику. До середини ХХ століття суми нагород були відносно незначними. Лише в 50-ті роки, коли уряд Швеції звільнив прибутки фонду від високих податків, це дало можливість виділяти для заохочення лауреатів більш значні кошти.
Правом обрання лауреатів премії з фізики та хімії Нобель наділив Шведську королівську академію наук, з фізіології та медицини — Каролінський медико-хірургічний інститут, з літератури — Шведську академію. Премію миру присуджує комітет із 5 чоловік, призначений норвезьким парламентом. Ця обставина викликана тим, що до 1905 року Швеція і Норвегія складали одну державу.
За час існування премії відбулося лише одне нововведення: 1968 року Шведський банк з нагоди свого 300-річчя запропонував виділити гроші на премію з економіки, і Нобелівський комітет взяв на себе зобов’язання з їхнього розподілу. Офіційно іменована як премія з економіки пам’яті Альфреда Нобеля вперше була присуджена 1969 року.
Вибір лауреата, обговорення кандидатур відбувається в обстановці суворої секретності. Єдина з усіх шести премій — премія миру — може присуджуватися не тільки окремим особам, але й організаціям.
Нагородження проходить щорічно 10 грудня в столицях Швеції і Норвегії. В Стокгольмі премії в галузі фізики, хімії, фізіології і медицини, літератури та економіки вручаються королем Швеції, а за захист миру — в Осло головою Норвезького нобелівського комітету за присутності короля Норвегії та членів королівської родини. Лауреату Нобелівської премії вручається золота медаль із зображенням Альфреда Нобеля, диплом, і грошовий чек.
Ритуально вручення Нобелівської премії складається з трьох заходів - власне вручення, Нобелівської вечері за присутності королівської родини та близько 1300 гостей та Нобелівським концертом, який вважається однією з головних музичних подій Європи, за участю найвизначніших класичних музикантів сучасності.
Перший Нобелівський банкет відбувся 10 грудня 1901 року одночасно з першим врученням премії. Того дня лауреатами стали Вільгельм Рентген (Німеччина, фізика), Якоб Ван-Гофф (Нідерланди, хімія), Еміль Берінг (Німеччина, фізіологія і медицина), Франсуа Сюллі-Прюдом (Франція, література), Жан Дюнан (Швейцарія) та Фредерік Пассі (Франція, премія миру).
Нобелівську премію 2017 року з літературі отримав Казуо Ісігуро - британський письменник японського походження. У четвер, 5 жовтня, Нобелівський комітет при Шведській академії офіційно оголосив ім'я лауреата.
Казуо Ісігуро отримав премію як письменник, «який в романах великої емоційної сили розкрив прірву під нашим ілюзорним почуттям зв'язку зі світом».


На крилах мрії

Дейтрон (США), 14 грудня 1907 року – відбулися випробування першого аероплана.
Ідея авіації - одна з найдавніших в історії людства. У міфах, переказах, історичних хроніках можна знайти свідоцтва про безліч зроблених в різні століття спробах людини здійснити свою давню мрію - піднятися в повітря і летіти подібно до птаха. Тільки в останній чверті XIX століття з'явилися перші свідчення того, що політ на апаратах, важчих за повітря може коли-небудь стати реальністю.
А попередниками всіх сучасних літаків вважаються іграшкові аероплани французького винахідника Альфонса Пено, які він будував з 1871 року і запускав за допомогою гумових моторчиків. Ці моделі були першим візуальним доказом того, що навіть важчі за повітря апарати здатні літати. Втім, пройшло ще 30 років, ніж вдалося створити літак, здатний підняти в небо людину. В кінці XIX століття в різних країнах було зроблено декілька спроб спорудити великий аероплан з потужним двигуном.
Але найвідомішими особистостями в історії створення літака були брати Вільбур та Орвіль Райт, які почали з невеликої велосипедної майстерні в американському містечку Дейтроні. Свій перший планер брати Райт побудували 1900 року. Вони оснастили його рулем висоти, трохи скосили крила. Результатом цього була небачена «слухняність» літака. Він легко злітав у небо з пілотом, який не висів, як раніше, на системі ременів, а лежав на салазках.
Наступного року брати Райт створили ще один планер, більший за розміром. Але їм бракувало теоретичних знань. Наступна діюча модель (1902) мала вертикальний руль, з’єднаний з крилами проводкою, що відкривало можливість одним рухом важеля керувати поперечною стійкістю планера. Другий важіль керував вертикальною віссю: завдяки йому планер міг злітати вгору або спускатися вниз. Бракувало лише одного – мотора. Брати Райт конструювали його самотужки.
Випробування першого аероплана відбулися 14 грудня 1903 року. Вільбур Райт протримався в повітрі 3,5 секунди. Потім літак упав, подолавши 32 метри. Наступна спроба, яка випала на 17 грудня, була більш вдалою – 50 секунд і 260 метрів. На перший погляд політ, який тривав 59 секунд, може здатися незначним досягненням, але для того часу це була величезна перемога. Почалася захоплююча ера освоєння повітряного простору.


Прекрасна «Аїда» маестро Джузеппе Верді

Каїр, 24 грудня 1871 року – перша постановка опери «Аїда».

17 листопада 1869 року було відкрито для судноплавства Суецький канал довжиною 163 км. Хедів Єгипту Ісмаїл-паша запросив на святкування події, яка змінила карту світу, всіх коронованих осіб цивілізованого світу, артистів і вчених. Для 6000 гостей працювали 500 кухарів і 1000 лакеїв, 48 приборканих прапорами кораблів прибули в Порт-Саїд, а потім ця потужна флотилія вирушила через канал.
Святкування тривало сім днів і ночей, і обійшлося хедіфу Ісмаїлу в 28 мільйонів золотих франків. І тільки один пункт програми торжества не був виконаний. У 1868 році з нагоди урочистостей, пов'язаних з відкриттям Суецького каналу, єгипетський уряд запропонувало відомому італійському композитору Джузеппе Верді написати оперу на національний єгипетський сюжет.
Прем'єра опери приурочувалась до відкриття театру в Каїрі. Верді відхилив несподівано замовлення, але в 1870 році познайомившись зі сценарієм «Аїди», зацікавився і дав згоду. Автором сценарію був французький єгиптолог Франсуа Огюст  Фердінан Марієтта, що жив в Каїрі. Він використовував легенду, викладену в розшифрованому їм папірусі, з епохи тривалої боротьби фараонів Стародавнього Єгипту проти Нубії (Ефіопії). За малюнками Марієтта готувалися декорації і костюми для постановки «Аїди». Прозовий текст опери написав французький лібретист Каміль дю Локль, а італійське лібрето - Антоніо Гисланцони. Джузеппе Верді брав активну участь в розробці сюжету, ретельно вивчав історію мистецтва Стародавнього Єгипту.
Прем'єра «Аїди» відбулася 24 грудня 1871 року в Каїрі. Джузеппе Верді не був присутній на прем'єрі, так як йому була неприємна атмосфера реклами, що оточувала її підготовку. Тріумфальний успіх «Аїди» в Каїрі попередив її успіх на батьківщині композитора, а потім у всій Європі.
Підготовкою вистави в Мілані керував автор. Прем'єра відбулася через сім тижнів після каїрської - 8 лютого 1872 року і Верді був викликаний публікою 32 рази! Слідом за Міланом, 20 квітня 1872 року відбулася прем'єра в Пармі, 7 червня - в Падуї, 31 березня 1873 року - в Неаполі. 20 квітня 1874 року відбулася берлінська прем'єра «Аїди», кілька днів по тому - віденська прем'єра. На сцені паризької «Гранд-Опера» «Аїда» була поставлена вперше 22 березня 1880 року.

У фондах Музично-меморіального музею СоломіїКрушельницької у Львові зберігається велика кількість архівних матеріалів, які розповідають про постановки опер Джузеппе Верді на львівській сцені, виступи українських співаків в операх композитора.
Вперше Крушельницька виступила в ролі Аїди у Львові 1894 року. Цією оперою Соломія Крушельницька захопилася ще під час навчання у Мілані. у репертуар співачки входило багато опер композитора: «Аїда», «Бал-маскарад», «Сила долі», «Дон Карлос», «Трубадур», «Ернані», «Отелло», проте найвідомішою її роллю стала саме Аїда. Вона утвердилася в її репертуарі вже з перших виступів артистки і залишалася впродовж цілої кар’єри.
У 1897 році вона виступає в цій опері в Одесі і Сантьяго, саме «Аїду» вибирає для свого дебюту у Варшаві (1898) і в Петербурзі (1900). Крушельницькій-Аїді аплодували Неаполь, Рим, Лісабон. У 1908 році саме в цій ролі українську артистку запросили виступити на відкритті театру «Колон» в Буенос-Айресі, що свідчило про її великий авторитет в музичному світі.

Опера в 4-х діях
 Композитор - Джузеппе Верді
Лібрето -  Антоніо Гисланцони
Сценарій – Франсуа Огюста Фердінан Марієтта
Перша вистава нинішньої версії опери «Аїда» відбулося на Театральній площі 1 червня 2012 року у час відкриття І Міжнародного фестивалю мистецтв в Одеській опері. Прем'єра на сцені театру - 5 і 6 жовтня 2012 року.




Брати Люм'єр та «Великий німий»

Париж, 28 грудня 1895 року – в паризькому «Гран-кафе» на бульварі Капуцинок брати Огюст і Луї Люм'єр провели перший комерційний сеанс перегляду фільмів, знятих з допомогою власного винаходу, пристрою, що суміщав функції камери та проектора і названого «кінематограф», - цього вечора близько 30 чоловік подивились 10 фільмів зі сценами звичайного життя тривалістю до 50 секунд.
У ХХ столітті світова художня культура поповнилася новим видом мистецтва - з'явився кінематограф. Народження цього мистецтва було безпосередньо пов'язане з розвитком науки і техніки і сталося воно в самому кінці XIX століття.
У другій половині XIX століття майже в кожній розвинутій європейській країні й Америці були свої винахідники і конструктори кінематографа. Вони жили в Лондоні, Парижі, Петербурзі Берліні, Варшаві…

Влітку 1893 року український винахідник ЙосипТимченко разом з фізиком М. Любимовим розробив скачковий механізм «слимак», який було використано для удосконалення стробоскопу. У листопаді 1893 року в одеському готелі «Франція» (на розі вул. Дерибасівської та Колодязного провулку) відбулася публічна демонстрація фільмів, знятих "кінескопом" на Одеському іподромі: «Вершник» і «Метальник списа».
Йосип Тимченко працював у Товаристві Пароплавства та Торгівлі, згодом очолив майстерню Одеського університету. Власним коштом збудував майстерню в приміщенні на Преображенській, 24. Він був настільки захопленим своїми справами в майстерні Одеського університету, що мало звертав уваги на «другорядний» винахід. Й. Тимченко - автор автоматичних метеорологічних, фізичних і астрономічних приладів, деякі з яких неодноразово були відзначені золотими та срібними медалями на світових виставках, брав участь у створенні першої моделі автоматичної телефонної станції Фрейденберґа.
Офіційними винахідниками кінематографа вважаються Луї й Огюст Люм’єр. У 1895 році Луї винайшов кіноапарат для зйомки і проекції «Фотографій, що рухаються», придатний для комерційного використання. Апарат був запатентований і дістав назву кінематографа. Перші кінострічки Люм’єра демонстрували сценки, зняті «з натури»: «Вихід робітників з фабрики Люм’єра», «Прибуття потяга», «Сниданок дитини» та інші.
Винахід зразу став популярним і за наступні кілька років Люм'єри зняли майже 2 тисячі короткометражних фільмів, але в решті-решт відмовились від кіновиробництва, будучи не в змозі конкурувати із новими професійними кінематографістами, що з'явились у Франції та Європі.


Сторінками видань


Баженова Л. М. Мировая художественная культура. ХХ век. Кино, театр, музыка / Баженова Л. М., Некрасова Л. М., Курчан Н. Н., Рубинштейн И. Б. – СПб : Питер, 2009. 432 с., ил. – (Серия «Мировая художественная культура).
У книзі розглядається історія розвитку кіно, театру і музики в ХХ столітті в країнах Європи та США.






Верди Д. Аида // 100 опер: история создания, сюжет, музыка. – Ленинград, 1987. – С. 147 – 151.
Творчість Верді знаменує  собою повний розквіт італійської опери, належить до кращих здобутків світового реалістичного мистецтва.








Історія речей / авт. упорядники М. О. Панкова, В. М. Скляренко, Я. О. Батій; худож. - ілюстратор В. М. Юденков; худож. – оформлювач А. С. Ленчик. – Харків : Фоліо, 2009. - 319 с.
У повсякденному житті людину оточує безліч корисних і звичних речей. Але так було не завжди. Ця книжка розповідає, де, як і коли з’явились усі ті речі, що зробили життя людини набагато зручнішим і які можна вважати справжнім надбанням цивілізації.





«Просвіта»: історія та сучасність (1868 – 1998): збірка матеріалів та документів, присвячених 130-річчю ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка / упоряд., ред. В. Германа. – Київ : Вид. центр «Просвіта», вид. «Веселка», 1998. – 488 с.
«Просвіту» недаремно називають матір’ю українських громадських організацій. З її середовища вийшла більшість національно-патріотичних об’єднань як минулого, так і сьогодення.





Рыжов К. В. Сто великих изобретений. – Москва : Вече, 2000. – 528 с. – (100 великих).
В оригінальній і унікальній книзі показано розвиток людства через історію великих винаходів: від перших примітивних знаряддів праці до сучасної комп'ютерної техніки.







Сульман Р. Завещание Альфреда Нобеля: история Нобелевских премий / пер. с англ. – Москва : Мир, 1993. – 116 с.

Книга Рагнара Сульмана, близького друга і помічника Альфреда Нобеля, оповідає про історію створення Нобелівського фонду. Особливий інтерес представляють особисті враження автора від спілкування з Нобелем.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Надеемся на комментарии