Новорічний вогник від серця до серця: легенди та традиції святкування

Найважливіші складові духовного життя кожної нації, кожного народу – це звичаї та традиції, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

У кожного народу відповідно до традиційних звичаїв народився власний річний цикл свят. Система календарних свят увібрала в себе практично всі сторони традиційної культури: спадщина архаїчної епохи, астрономічні, релігійні мотиви, багатий фольклор.

У кожного календарного свята свій настрій, ритм, фарби, символіка. Свята з найдавніших часів займають велике місце в житті кожної людини і кожного народу. У святі є таємниця, чудо, очікування чарівництва.

Серед низки зимових свят особливе місто займають:

Різдво Христове – велике християнське свято. Щоправда одні святкують народження Христа за юліанським календарем 25 грудня, інші – за григоріанським календарем 7 січня. Розбіжності календарів призвели до різних дат святкувань, але сутність та дух Різдва залишається не змінним. Приготування до Різдва починаються задовго до свята. Уже з перших чисел листопада у всіх країнах Європи і Америки відкриваються різдвяні ярмарки, де можна придбати різноманітні подарунки, вітальні листівки, ялинкові прикраси. За місяць до свята на вулицях з'являються різдвяні ялинки і веселі Санта-Клауси.

Кульмінація свята —урочиста літургія, що відбувається на Святий Вечір. У східній традиції правиться літургія Василія Великого. Після служби християни збираються родиною на святу вечерю.

В ніч перед Різдвом існує традиція - дарувати один одному і отримувати подарунки. У деяких країнах вішають панчохи біля ліжка, в інших - ставлять біля дверей черевики, або вранці знаходять подарунки під святковою ялинкою.

Важливу роль в святковому ритуалі у багатьох народів Європи відігравало різдвяне поліно, а в багатьох країнах звичай зберігся і понині. Так, в Англії і Франції. Німеччини та Греції пам'ятають, що жар від різдвяного вогнища зігрівав серця їхніх предків протягом багатьох століть.

В Англії звичай «різдвяного поліна» прийшов від вікінгів. В Італії запалювання поліна було найважливішим в різдвяному обряді. Воно повинно було горіти до Нового року.

У Франції для поліна вибиралося то дерево, плодам якого віддавали перевагу. Вважалося, що коли збираються разом члени сім'ї і довго дивляться на вогонь від різдвяного поліна, то всі стають ближчими один до одного , і всюди непомітний присутній добрий Дух домівки.

Новий рік – свято, яке відзначають багато народів відповідно до прийнятого календаря. Свято наступає в момент переходу останнього дня року в перший день наступного року.

У більшості давніх народів святкування Нового року збігалося з початком відродження природи й припадало, як правило на березень. На думку вчених, найдавнішою є традиція святкування Нового року в стародавній Месопотамії. Усі землеробські роботи починалися наприкінці березня, після того, як прибувала вода в Тигрі і Євфраті. Протягом 12 днів ходами, карнавалами, маскарадами було ознаменовано цю подію.

У стародавньому Єгипті Новий рік святкували під час розливу Нілу, коли сходила священна зірка Сиріус і починався перший сезон давньоєгипетського року – «ахет». Давньоєгипетський Новий рік був також пов’язаний із культом богині любові і музики Хатхор, дочки сонячного бога Ра.

У древніх римлян рік складався з десяти місяців, маючи при цьому 304 дні, а зима не поділялася на місяці. Початком року вважався березень, що збігався з початком польових робіт. Імператор Наума Помпілій збільшує кількість місяців на два – січень та лютий, які названі на честь богів Януса та Феба. 153 року до нашої ери початок року було перенесено на 1 січня.

У 46 році до нашої ери римський імператор Юлій Цезар реформує календар, який згодом отримав назву юліанського, однак 1 січня залишається початком року.

У 1582 році папа Григорій ХІІІ увів нову календарну систему, що одержала назву григоріанський, або «новий стиль». У момент введення григоріанського календаря різниця між ним і юліанським календарем склала 10 днів. Однак ця різниця збільшується через кількість високосних років і зараз становить 13 днів. Початком календарного року вважається 1 січня.

Святкові родзинки

Вертеп – популярний у XVII – XIX столітті пересувний ляльковий театр, з яким виступали на ярмарках, міських та сільських майданах, а частіше ходили по хатах у святкові дні. Спочатку творцями й виконавцями вертепних вистав були бурсаки та мандрівні дяки, пізніше – мандрівні групи артистів. На відміну від Західної Європи, де вертеп довгий час функціонував у лоні церкви, у східнослов’янських народів від самого початку він мав тісний зв’язок із театрально-видовищною культурою. Вертепний ляльковий театр мав форму двоповерхового дерев'яного будинка. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію.

Дідух - це дідівський дух, чи дух дідів, тобто всіх попередників роду. Цей давній обряд засвідчує те, з якою великою шаною й повагою ставилися пращури до свого родоводу. Дідухом називають все те, що господар і його старший син приносять на Святвечір першими до хати — це житній, пшеничний або вівсяний сніп, якого господар ставить на покуть, околіт обмолоченої соломи та жмут сіна. Дідух є одним із найдавніших культів у різдвяній обрядовості українців.

Колядки - величальні календарно-обрядові пісні зимового циклу свят, які походять з глибокої давнини. В Україні зима асоціюється перш за все з колядками, які співають на Різдво Христове (6-7 січня за новим стилем).

Новорічна поштова марка – вперше ідея випустити спеціальну новорічну марку прийшла в голову поштмейстера Данії Ейнара Холбеллу в 1904 році. Перша випущена в Данії новорічна марка не мала номіналу і призначалася не для оплати поштового збору, а для новорічних привітань. Популярність таких марок поступово росла, і до сих пір вони випускаються в деяких скандинавських країнах. Характерні сюжети: зимові пейзажі, різдвяні ялинки, лижники, сніговики і інші символи зими і новорічного свята.

Різдвяна зірка –  традиційний атрибут різдвяного обряду, пов'язаний з євангельською легендою про Христа, чудесне народження якого провістила «Віфлеємська зірка».

Українська різдвяна листівка -  одним з перших художників, який працював над створенням українських листівок, був Осип Курилас (1870–1951). Частина його карток була підготовлена до зимових свят - «Різдво Христове», «Святий вечір», «Колядники». У 1912–1913 роках у Львові видані різдвяні картки «Колядники», «В ніч під Різдво», «Святковий вечір» за ескізами українського живописця і графіка Ярослава Пстрака (1878–1916).

Українська різдвяна марка – першу різдвяну марку «З Різдвом Христовим» за часів незалежності в Україні було надруковано у 1997 році.

«Щедрик» - в основу «Щедрика» лягла українська народна щедрівка. Але саме обробка композитора Миколи Леонтовича принесла твору світову славу. Всього є п’ять обробок мелодії Миколою Леонтовичем. Над твором автор працював з 1901 до 1919 року. Вперше світ почув «Щедрик» у 1916-му році. Тоді його виконав хор Київського університету. Твір одразу став популярним, а Леонтович – відомим. В оригіналі «Щедрика» співається про ластівку, яка прилетіла сповістити про багатий рік для родини. Вважається, що український оригінал спирається на стару слов'янську легенду про те, що кожен дзвін у світі прославляв Ісуса в ніч, коли він народився. У світі «Щедрик» відомий під назвою «колядка дзвонів». У 1921 році «Щедрик» був уперше виконаний на концерті в Карнегі Холі в Нью-Йорку. Ця пісня настільки вразила душу американців, що у 1936 році американець українського походження Пітер Вільговський створив англійську версію слів.

«Jingle Bells» (Передзвін дзвіночків) - одна з найвідоміших різдвяних пісень світу. «Jingle Bells» написав Джеймс Лорд Пьерпонт (1822-1893) і зареєстрував під назвою «One Horse Open Sleigh» 16 вересня 1858 року. «Дзвіночки» швидко облетіли світ, вони звучать в концертних залах і на вулицях, як мелодія мобільних телефонів і в сольних виступах співаків. Цю пісню виконували оркестр Ґвена Міллера, Барбара Стрейсенд, Бінґ Кросбі і багато інших.

Ялинка – звичай зустрічати Різдво і Новий рік біля прикрашеної ялинки йде у древніх часів. Він пов'язаний з культом зелені. У Древній Греції та Римі домівки перед настанням Нового року прикрашали зеленими гілками, вважаючи, що це принесе здоров'я і щастя в цьому році.

В протестантських країнах існує поетична легенда про те, як Мартін Лютер в ніч перед Різдвом (1513 р.) був настільки вражений красою зіркового неба, що йому здалося, наче зірками прикрашені і гілки дерев. Прийшовши до  дому, він поставив на столі ялинку і прикрасив її зірками та свічками.

Спочатку ялинки прикрашали дуже просто. Поступово на їх гілках з'явилися горіхи, солодощі, кульки, а на вершині - зображення сонця, яке пов'язували цю прикрасу з сонячним циклом. Протягом століть ялинка та її прикраси змінилися, роки та географія вносили свої корективи. І зараз лісова красуня невіддільна від зимових свят.

Новорічні казки Вільгельма Гауфа

Вільгельм Гауф (29.11. 1802 – 18.11.1827) - німецький письменник, один із найвідоміших у світі казкарів. класик світової літератури першої половині ХІХ століття. Його життя було коротким, всього 25 років. Проте написані ним казки живуть досі. Він був струнким, гарним, веселим і дотепним. Він залишив нам не тільки казки, кращі з яких зайняли чільне місце в світовій літературі. Його перу належать також вірші, балади, популярні солдатські пісні, новели, есе, історичні романи і мемуари.

Отримавши університетський диплом доктора філософії та теології, Вільгельм Гауф влаштувався вихователем дітей у родині генерала барона Ернеста фон Хегеля з 1824 по 1826 роки. Саме для дітей Барона фон Хегеля в 1826 році були написані його чарівні казки, які завдяки участі баронеси фон Хегель незабаром були опубліковані в «Альманасі казок січня 1826 року для синів і дочок знатних станів» знаменитим німецьким видавництвом, що друкує Гете і Шиллера.

У казках Гауфа свій неповторний колорит. Письменник майстерно створює своєрідний казковий світ, який дивним чином стає часом настільки реальним, що важко визначити перехід реалістичного оповідання до казкових подій. Велику роль в цьому відіграє композиційна побудова альманахів. Автор навмисно веде нас в такі місця, де втручання чарівних сил передбачається як би само собою: то це таємничий для європейця Схід з його екзотичної атмосферою, то середньовічна німецька харчевня серед дрімучого лісу. Ми очікуємо чудес, і письменник нам їх дарує.

Гауф В. Казки / пер. з нім.; художник Сергій Іванов. – Львів : Універсум, 2002. – 192 с.

У літературний спадщині Вільгельма Гауфа три альманахи казок, один з яких був випущений вірною дружиною після його смерті (1826–1828 рр.): «Караван» - казки: «Каліф-чорногуз», «Корабель привидів», «Маленький Мук» та ін.; «Олександрійський шейх та його невільники» - казки «Карлик Ніс», «Мавпа-людина», «Історія Альманзора»; «Харчевня в Шпессарті» - казки: «Холодне серце», «Гульден з оленем», «Пригоди Саїда», «Стінфольська печера».

Карлик Ніс

Жанр - фентезі, сімейний

Режисер - Франческо Стефані

Світова прем'єра -  25 cічня 1953 року

За мотивами казки німецького письменника Вільгельма Гауфа.

Карлик Ніс

Жанр - фентезі

Режисер – Галина Орлова

Рік – 1970

За мотивами казки німецького письменника Вільгельма Гауфа. Про хлопчика Якоба, якого зла стара зачарувала в карлика з довгим носом. При цьому вона обдарувала його вмінням готувати різні страви і розбиратися в травах. Все це допомогло юнакові повернути собі колишню зовнішність.

Карлик Ніс

Жанр - казка

Режисер – Ілля Максимов

Прем'єра -  20 березня 2003 року

Анімаціонній фільм за мотивами казок Вільгельма Гауфа «Карлик Ніс» і «Маленький Мук».

Фантастична «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя

Микола Гоголь (01.04.1809  - 20.03.1852) - класик світової літературі першої половині ХІХ століття, автор поеми в прозі «Мертві душі», знаменитого «Тараса Бульби» і збірників «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Миргород», «Арабески», комедій і повістей.

Талант Гоголя, виплеканий на українській землі, втілив у собі самобутній дух і характер народу, увібрав його національну самосвідомість.

Особливою рисою «Вечорів…» став унікальний гумор, що мав безліч відтінків – від легкого безтурботного сміху до похмурого комізму. Персонажі – колоритні і ширі – були змальовані яскраво, мали свою індивідуальність.

Саме «Вечори ...» залишилися єдиним пам'ятником початкової пори творчості Миколи Гоголя. У цьому творі, за словами самого письменника, відображені «перші солодкі хвилини молодого натхнення».

Матеріал повістей воістину невичерпний: це усні розповіді, легенди, байки. Мета письменника - пізнати дух народу, витоки національного характеру. «Вечори ...» - книга фантастичних пригод. Фантастичне явище для Гоголя - одна з найважливіших сторін народного світогляду. Реальність і фантастика химерно переплітаються в уявленнях народу про минуле та сьогодення, про добро і зло.

Всією своєю творчістю Микола Гоголь по праву завоював світову славу. Його твори перекладені на багато мов світу, їх люблять і читають.

Гоголь М. Ніч перед Різдвом: повість // Микола Гоголь. Вечори на хуторі біля Диканьки. Тарас Бульба. Вій: повісті. – Київ, 2010. – С. 102 – 138.

«Ніч перед Різдвом» - цією повістю відкривалася друга частина «Вечорів на хуторі біля Диканьки», що побачила світ в 1832 році.

«Останній день перед Різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям на всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа….»

Вечори на хуторі біля Диканьки

Жанр – фантастичній фільм

Режисер – Олександр Роу

Рік - 1961
Казкова історія, що сталася на українському хуторі поблизу Диканьки в ніч перед Різдвом.

«Різдвяні повісті» Чарльза Діккенса

Чарльз Діккенс (07.02.1812 – 09.06.1870) – видатний англійський письменник, класик світової літератури, один з найбільших прозаїків ХІХ століття.

Сучасники описували портрет молодого Діккенса із захопленням. Зовнішня привабливість поєднувалася з непохитною волею, завзятістю і вражаючою працездатністю.

Почавши свій життєвий шлях без всяких переваг і привілеїв, Діккенс виявляв талант у всьому, за що б не брався. Він був блискучим судовим репортером, першокласним парламентським стенографістом, щасливим видавцем, але перш за все тонким і правдивим художником, який описав англійські звичаї.

У 1837 році він опублікував свій перший роман «Посмертні записки Піквікского клубу», який став одним з яскравих зразків вишуканого гротеску у літературі. Письменник особисто читав свої твори на публіці, оскільки мав для цього непогані акторські здібності. Його читання користувалися успіхом серед слухачів. Голос міміка робили живими безсмертні персонажі його творів.

Починаючи з 1850 року, в заснованому Діккенсом журналі «Домашнє читання» щороку один номер журналу був присвячений різдвяним розповідями, авторами яких були постійні співробітники журналу - Чарльз Діккенс, Уілікі Коллінз, Елізабет Гаскел та інші.

У 1848 році з’явився цикл «Різдвяні повісті» Чарльза Діккенса, який  включає 5 повістей: «Різдвяні пісні у прозі» (1843), «Дзвони» (1844), «Цвіркун за вогнищем» (1845), «Битва життя» (1846), «Одержимий» (1848).

Диккенс Ч. Рождественские повести / пер. с англ.; художник А. Дудин. – Москва : Изд-во «Художественная литература», 1990. – 366 с. – (Классики и современники. Зарубежная литература).

Діккенс любив Різдвяні свята: «Це радісні дні - дні милосердя, доброти, всепрощення. Це єдині дні в усьому календарі, коли люди, немов по мовчазній угоді, вільно розкривають один одному серця і бачать у своїх ближніх - навіть в незаможних і знедолених - таких же людей, як вони самі»…

Різдвяна історія

Жанр – драма, фентезі

Режисер – Клайв Донер

Рік – 1984
Сюжет фільму взято з розповіді Чарльза Діккенса Різдвяна історія.

Різдвяна історія

Жанр –  анімація, драма, фентезі

Режисер – Роберт Земекіс

Рік – 2009
Традиційною різдвяною історією, яку в англомовному світі переказують щороку під Різдво, став твір Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі, або різдвяне оповідання з привидами». Сюжет його у світовому кінематографі використовувався неодноразово, — а в Україні уперше з'явився на екранах під назвою «Різдвяна історія».

Різдвяна історія

Жанр –  анімація, драма, фентезі

Режисер – Джиммі Т. Муракамі

Рік – 2001
Ебенезер Скрудж відомий на всю околицю лихвар і скнара. Ніщо не може похитнути його черстве і жадібне серце. У нього немає близьких, друзів і радості в житті, крім накопичення капіталу. Але все змінюється, коли напередодні Різдва до нього приходять три привиди, які змінять життя Скруджа назавжди.

Сторінками видань

Воропай О. Звичаї нашого народу: народньо-календарні звичаї, український одяг: етнографічний нарис / Олекса Воропай; худож. оформ. І. Бородаєвой. – Київ : Унів. вид-во «ПУЛЬСАРИ», 2012. – 632 с.

«Звичаї нашого народу» - фундаментальна праця Олекси Воропая, підсумок його самовідданої багатолітньої пошукової роботи, яка охоплює річний календарно-обрядовий цикл життєдіяльності українців та традиції народного одягу.

Карнавалы. Праздники / ред. группа: Т. Каширина, Т. Евсеева. – Москва : Мир энциклопедий, 2005. – 184 с., ил. – (Самые красивые и знаменитые).

Серед безлічі свят «великих» і малих - є абсолютно особливі, що займають унікальне місце в історії людства, в житті кожного народу і кожної людини. Такі свята чекають, до них готуються, їх довго згадують.

Курочкін О. Українські новорічні обряди «Коза» і «Маланка»: з історії народних масок. – Опішне: Вид-во Національного музею-заповідника українського гончарства, 1995. – 392 с.

В монографії за етнографічними джерелами реконструюється архаїчний сценарій новорічних обрядів українців, досліджується їх ґенеза, структура, просторова й часова динаміка.

Люба моя Україна: свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір’я українського народу / упорядник Шкода М. Н.. – Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2012. – 544 с., іл.

Світ українських традиції нескінченно багатий. Століттями складалася гармонійна система обрядів та вірувань, які на сучасному історичному етапі знову набувають популярності.

Скуратівський В. Т. Дідух: свята українського народу. - Київ : Освіта, 1995. – 272 с.

Пропоноване видання – найбільш повне зібрання календарних свят українського народу. Автор, відомий письменник та етнограф діліться з читачем своїм знанням духовної культури нашого народу, обрядовості, традицій, фольклору, що сягають тисячоліть.

Український вертеп: вертеп в драматургії, прозі та поезії ХІХ-ХХ ст.: збірник / упорядник М. М. Сулима. – Київ : Дніпро, 2010. – 608 с.

Вертеп після його «відкриття» в 1840-х рр. залишається чи не універсальною мистецькою формою. Поєднання сакрального й суспільного, трагічного й комічного перетворило дерев’яну скриньку з ляльками на одну з моделей світу.

Ярош В. Золотий колос Дажбога: хліб в українських легендах та віруваннях. – Київ : Успіх і кар’єра, 2013. – 112 с., іл.

Збірка українських легенд та давніх вірувань про основну і найважливішу страву в житті українського народу – хліб. Шанобливе становлення до хліба протягом тисячоліть зберігається у всіх народів світу.