Дмитро Іванович Чижевський — видатний вчений-енциклопедист ХХ століття: 130 років від дня народження

 

Дмитро Іванович Чижевський — видатний вчений-енциклопедист, культуролог- славіст, історик філософії, літературознавець, релігознавець, лінгвіст, дослідник історії української літератури. Дмитро Чижевський зробив визначний внесок у розвиток філософії, славістики, дослідженні інтелектуальної історії слов’ян. Наукові пошуки вченого широкі та різнопланові: вивчення історії філософії слов’янських народів, та історії слов’янських літератур, впливу німецької культури на духовне життя слов’ян, а також студії зі слов’янської лексики та філософії мови, історії церкви та багато інших напрямків. Головною темою, яка об’єднує всі наукові студії Дмитра Івановича і якій він присвятив все своє життя є дослідження духовної історії слов’ян. Вчений  й на сьогодні залишається визнаним авторитетом в питаннях історії слов’янської думки. 

Вчений народився 23 березня (4 квітня) 1894 року у місті Олександрія Херсонської губернії (нині Кіровоградської області), нащадок старовинного шляхетського роду. Батька Дмитра Чижевського Івана Костянтиновича, артилерійського офіцера, за участь у народницькому гуртку було виключено з Військової академії, заарештовано й вислано з Петербургу на північ, а пізніше — на батьківщину, в Олександрію. Мати, українська дворянка Марія Єршова, була талановитою художницею. Незважаючи на те, що Іван Костянтинович був членом земської управи, давав приватні уроки, Чижевські жили досить скромно. Дітей — Дмитра та Марію—  виховували на ідеалах просвітництва. У родині панував культ науки, живопису та літератури.

1911 року Дмитро Чижевський закінчив Олександрійську чоловічу гімназію та вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. У 1912 році з’явилися його перші публікації з астрономії, але північний клімат шкодив його здоров’ю, і Дмитро Чижевський змушений був повернутися в Україну. 1913 року він перевівся на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира.

Під час Української революції 1917—1921 років Дмитро Чижевський входив до складу Центральної Ради і Малої Ради. Водночас Чижевський продовжував навчання в Київському університеті і восени 1919 року отримав диплом першого ступеня. Дипломну роботу Чижевського, присвячену філософії німецького письменника Фрідріха Шиллера, визнали кращою, і він був залишений на кафедрі філософії для підготовки до професорського звання. У 1920 році став доцентом Вищих жіночих курсів у Києві, на початку 1921 року — доцентом кафедри філософії Київського інституту народної освіти.

Непевність політичної ситуації, загроза арешту та тюремного ув’язнення спонукали Дмитра Чижевського разом з дружиною Лідією виїхати до Німеччини. Там він продовжив свої філософські студії у Гайдельберзькому (1921—1922), а згодом — Фрайбурзькому (1922—1924) університетах.  Після закінчення навчання молодий вчений читає філософію у Педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова в Празі (1924—1932), де у 1927 році отримує звання професора, та в Українському Вільному Університеті (Мюнхен, 1929—1932), у якому захищає свою першу докторську дисертацію: «Гегель та французька революція» (1929). Другу докторську дисертацію «Гегель в Росії» захищає в 1933 році в університеті Галле (Німеччина). Ця праця за життя вченого отримала широке визнання у наукових колах.

Під час Другої світової війни Дмитро Чижевський бере участь у створенні в Німеччині Вільної Української Академії наук та відновленні Українського Вільного Університету. Вчений отримав запрошення Віденського та Братиславського університетів, але лише в 1949 році зміг виїхати до США, де на нього давно чикали дружина Лідія та донька Тетяна. Гарвардський університет запрошує Дмитра Чижевського на посаду професора, а 1956 року вченому пропонують очолити інститут славістики Гайдельберзького університету Рупрехта-Карла (Німеччина, місто Гайдельберг), на що він охоче погоджується. Ця робота стала справою його життя. У 1976 році вчений тяжко захворів, але не розлучався з книгами та рукописами. 18 квітня 1977 року Дмитра Чижевського не стало.

Наукова спадщина Дмитра Івановича Чижевського багатогранна. Лише зі славістики він опублікував понад 900 праць. Вченому належать перші серйозні, методологічно обґрунтовані праці з історії української філософії, які заклали фундамент розвитку цього напряму української гуманітаристики. До виходу його робіт дана галузь української культури залишалася малодослідженою, а публікації за подібною тематикою наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття мали скоріше просвітницький, ніж науковий характер. І тільки з появою монографій Дмитра Чижевського «Філософія на Україні. Спроба історіографії питання» (Прага, 1926), «Нариси з історії філософії на Україні» (Прага, 1931), «Філософія Г.С. Сковороди» (Варшава, 1934) стало можливим говорити про реальний початок історико-філософського українознавства як самостійної наукової галузі. 

Паралельно з поглибленням філософських досліджень Дмитро Чижевський звертається і до літературознавства. У 1942 році виходять друком «Історія української літератури» (давний період), у 1948 році — «Історія давньоруської літератури: київська епоха» (німецькою мовою). Пізніше — «Порівняльний нарис слов’янських літератур» (1952), «Про романтизм у слов’янських літературах» (1957), «Порівняльна історія слов’янських літератур» (1971). Однією з грунтовних праць фахівці називають «Історію української літератури (від початку до доби реалізму)» (1956), де досліджується період від названої вченим «доісторичної доби» (обрядові пісні, плачі, закляття) аж до кінця романтизму (Тарас Шевченко та інші). У передмові до цієї праці, виданої в Україні лише 1994 року, доктор філологічних наук професор Михайло Наєнко пише: «… без його праць українське літературознавство було й залишається не просто «неповним», а злиденним. Як, до речі, й українська філософська думка ХХ століття…».

Свідченням широкого визнання наукового доробку Дмитра Івановича Чижевського стало обрання його дійсним членом Гайдельберзької та Хорватської академій наук, а також членом багатьох наукових установ та товариств, серед яких: Наукове товариство імені Тараса Шевченка, Вільна Українська Академія, Німецьке товариство славістичних досліджень, Міжнародна Гегелівська спілка, Кантівське товариство. У 1977 році була заснована премія імені Дмитра Івановича Чижевського і присуджується по Відділенню історії, філософії та права НАН України за видатні наукові роботи в галузі філософських наук. В Олександрії відкрили унікальний музей — Будинок Дмитра Чижевського. Це єдиний центр, присвячений видатної постаті Дмитра Чижевського, на території України.

 

***

Чижевський Д. І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму) / Дмитро Чижевський ; худож. оформл. В. М. Штогрина. — Тернопіль МПП «Презент», за участю ТОВ «Феміна», 1994. — 480 с.

До читача в Україні ця книжка приходить через сорок років після виходу у світ. «Історія української літератури» Дмитра Чижевського вперше опублікована 1956 року у Нью-Йорку: в Україні перевидання її здійснене 1994 року. Офіційне радянське літературознавство ставилося до неї як до диверсійної, ідеологічно небезпечної, бо її автор розглядав творчість, літературу не як арену соціальних змагань, а як феномен естетики. Це єдине дослідження, в якому український літературний процес розглядається у контексті світової літератури. Праця Дмитра Чижевського, без сумніву, титанічний, висококваліфікований здобуток української наукової думки.

 

Чижевський Д. І. Порівняльна історія слов’янських літератур : у 2-х кн. / Д. І. Чижевський ; пер. з нім. — Київ : ВЦ «Академія», 2005. — 288 с. — (Альма-матер).

Працю Дмитра Чижевського «Порівняльна історія слов’янських літератур», опубліковану німецькою мовою в 1968 році, донині в Україні не перекладали. Не фігурувала вона і в системному науковому обігу, лише зрідка цитувалась окремими дослідниками як значущий науково-освітній матеріал. Відтепер її зможуть використовувати у своїй роботі вчені-славісти, викладачі вищої школи, студенти філологічних та інших гуманітарних спеціальностей, а також ті, хто цікавиться слов’янськими літературами як особливим художнім феноменом.

 

Чижевський, Дмитро. Реалізм в український літературі / Дмитро Чижевський ; підготовка тексту, фах. ред., передм. М. Наєнка. — Київ : Видавничий центр «Просвіта», 1999. — 120 с. — Текст укр., англ.

Літературний матеріал праці «Історія української літератури»  автор обмежив початковим періодом і періодом романтизму. Продовжуючи роботу над нею, він створив також розділ про літературу українського реалізму. Машинопис його виявлено в архівах ученого і передано для публікації в Україні. Професор Михайло Наєнко підготував цей текст відповідно до сучасного правопису, написав до нього передмову і пропонує читачам як дуже цінний матеріал для роботи словесників середньої і вищої школи. Пропонується також англійський варіант його тексту, підготовлений за редакцією професора Ю. Луцького (Канада).

 

Чижевський, Дмитро. Українське літературне бароко : Вибрані праці з давньої літератури / Дмитро Чижевський. — Київ : Обереги, 2003. — 576 с. — (Київська бібліотека давнього українського письменства. Студії : Т. 4). — Парал. тит. арк. англ.

До книги ввійшли вибрані історико-літературні та теоретичні праці Дмитра Чижевського (1894 — 1977) з проблем давньої української літератури. Дослідження вченого українського літературного бароко і сьогодні не втратили свого наукового значення, заклали основи сучасної української медієвістики.

 

Чижевський Д. І. Філософія Г. С. Сковороди / Дмитро Чижевський ;  підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. —Харків : Прапор, 2004. — 272 с.

Григорій Савич Сковорода одна з найяскравіших постатей в історії української культури XVIII століття, яка справила величезне враження на сучасників своїм життям та оригінальними філософськими думками. Особливість філософії Сковороди, її специфічність полягає не просто у постановці тих чи інших проблем, їх систематичній розробці, а в її спрямованості і методі. Метою життя для нього були радість і веселість серця, внутрішній мир, міцність душі. Досягнення цього блаженного спокою і було для Сковороди мистецтвом життя і філософією.

Однією з найвідоміших праць стала «Філософія Г.С. Сковороди» видатного українського вченого Дмитра Чижевського. Уперше вона побачила світ іще 1934 року. Чижевський розглядав філософію Григорія Сковороди як справжню серцевину нашої інтелектуальної традиції «Сковорода, — писав він, — є останній представник українського духовного бароко, з другого боку, він — український «передромантик»: але бароко та романтика — саме ті періоди духовної історії, що наклали на український дух найсильніший відбиток. Отож, Сковорода стоїть у центрі української духовної історії…».

У своїй книзі  Дмитро Чижевський на багатому джерельному матеріалі досліджує засади сковородинської метафізики, антропології, гносеології, етики. Універсалії та образи українського філософа яскраво увиразнені на тлі античного платонізму й неоплатонізму, патристики, середньовічної та новочасної (передовсім німецької) містики. Деякі тези, що їх уперше висунув і обґрунтував Чижевський, як-от думка про те, що творчість Григорія Сковороди є «коментарем» до Святого Письма, що вона посутньо пов’язана з містичною традицією, а найвиразнішими прикметами сковородинського «барокового стилю» є антитетичність і символізм, з часом перетворилися на усталені сюжети академічної сковородіани.

 

Чижевський, Дмитро. Філософські твори : у 4-х т. / Дмитро Чижевський ; під заг. ред. В. Лісового. — Т. 1. — Київ : Смолоскип, 2005. — 402 с.

Чотиритомне видання філософських творів Дмитра Чижевського (1894-1977) є виданням багатої спадщини видатного історика філософії України. Воно охоплює усі найважливіші твори Дмитра Чижевського з історії філософії в Україні, української та західноєвропейської філософської думки. Чимало з них вперше з'являються друком в українському перекладі (зі словацької, англійської, німецької та французької мов). До першого тому включено найважливіші два твори вченого: «Нариси з історії філософії на Україні» (1931) та «Філософія Г. С. Сковороди» (1934). 

Чижевський, Дмитро. Філософські твори : у 4-х т. / Дмитро Чижевський ; під заг. ред. В. Лісового. — Т. 2. — Київ : Смолоскип, 2005. — 264 с.

До другого тому увійшли дослідження з різноманітних аспектів історії філософської думки в Україні — «Між інтелектом і культурою: дослідження з історії української філософії» : «На теми філософії історії», «Початки і кінці нових ідеологічних епох», «Культурно-історичні епохи», «До характерології слов’ян. Українці», «Антична література в старій Україні» та інші.

Чижевський, Дмитро. Філософські твори : у 4-х т. / Дмитро Чижевський ; під заг. ред. В. Лісового. — Т. 3. — Київ : Смолоскип, 2005. — 456 с.

До третього тому увійшли: книжка «Філософія життя у Людовіта Штура» (1941) та філософська славістика вченого. Видання підготовлено до друку зусиллями співробітників відділу історії філософії України Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України під керівництвом кандидата філософських наук Василя Лісового.

 

Чижевський, Дмитро. Філософські твори : у 4-х т. / Дмитро Чижевський ; під заг. ред. В. Лісового. — Т. 4. — Київ : Смолоскип, 2005. — 376 с.

До четвертого тому увійшли такі праці вченого: книжка «Гегель в Росії» (1939) та статті «Гегель і французька революція» ( До біографії та історії філософічного розвитку Гегеля) й «Гегель і Ніцше».

 

Література про життя та наукову діяльність Дмитра Чижевського

• Валявко, Ірина. Інтелектуальна біографія Дмитра Чижевського // Чижевський, Дмитро. Філософські твори : у 4-х т. / Дмитро Чижевський ; під заг. ред. В. Лісового. — Т. 1. — Київ : Смолоскип, 2005. — С. ХІ—ХХХ.

• Горський, Вілен. Дмитро Чижевський як історик філософії України // Чижевський, Дмитро. Філософські твори : у 4-х т. / Дмитро Чижевський ; під заг. ред. В. Лісового. — Т. 1. — Київ : Смолоскип, 2005. — С. ХХХІ—ХХХVІІІ.

• Зірка світової славістики : Чижевський Дмитро Іванович (1894—1977) // Шаров, Ігор. Вчені України : 100 видатних імен. —Київ : Видавництво «АртЕк», 2006. — С. 439—444.

• Мишанич, Олекса. Дмитро Чижевський — історик давньої української історії // Чижевський, Дмитро. Українське літературне бароко : Вибрані праці з давньої літератури / Дмитро Чижевський. — Київ : Обереги, 2003. — С. 7—17.

• Наєнко М. К. Дмитро Чижевський і його «Історія української літератури» // Чижевський Д. І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму) / Дмитро Чижевський ; худож. оформл. В. М. Штогрина. — Тернопіль МПП «Презент», за участю ТОВ «Феміна», 1994. — С. 3—15.

• Наєнко, Михайло. Машинописи теж не горять… // Чижевський, Дмитро. Реалізм в український літературі / Дмитро Чижевський ; підготовка тексту, фах. ред., передм. М. Наєнка. — Київ : Видавничий центр «Просвіта», 1999. — С. 5—16.

• Наєнко М. Порівняльна славістика в інтерпретації Дмитра Чижевського // Чижевський Д. І. Порівняльна історія слов’янських літератур : у 2-х кн. / Д. І. Чижевський ; пер. з нім. — Київ : ВЦ «Академія», 2005. — С. 7—24.

• Премія імені Д. І. Чижевського // Цибань В. О. Нагороди Національної академії наук України. Золота медаль ім. В. І. Вернадського. Премії імені видатних учених України. Відзнаки. — Київ : Академперіодика, 2010. — С. 198—200.

• Ушкалов, Леонід. Дмитро Чижевський та його книга про філософію Сковороди // Чижевський Д. І. Філософія Г. С. Сковороди / Дмитро Чижевський ;  підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. —Харків : Прапор, 2004. — С. 3—22.

• Чижевський Дмитро Іванович (1894—1977)  // Верстюк В. Діячі Української Центральної Ради : бібліографічний довідник / В. Верстюк, Т. Осташко. — Київ, 1998. — С. 183—184.

• Ясь О. В. Чижевський Дмитро Іванович (1894—1977)  // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 548—549.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

Календар «Світ мистецтва»: ювіляри квітня 2024 року

 

Відділ мистецтв перегортає сторінку квітня календаря «Світ мистецтва»

«Сюїта самотності»: серія малюнків Тараса Шевченка на біблійні, міфологічні та літературні сюжети

 

Мистецька спадщина Тараса Григоровича Шевченка — це майже 800 малярських робіт, виконаних у техніці олійного живопису і офорта, рисунка італійським олівцем і крейдою на кольоровому папері. Живописна творчість Тараса Шевченка тісно пов’язана з його життєвим шляхом: перші юнацькі  кроки в навчанні та формування професійного художника в Академії мистецтв (1830—1843), після тривалої перерви перша (1843—1844) і друга подорож (1845—1847) Україною, період заслання (1847—1857), останні роки життя та високе звання академіка з гравірування на меді (1857—1861).

25 березня 1845 року починається друга подорож Тараса Шевченка Україною. Проїжджав Тарас Григорович через Глухів, Кролевець, Батурин, Конотоп, Ромни, Лохвицю, Миргород, зупинявся у селі Мар’їнському та Яготині. 21 квітня Тарас Шевченко прибув до Києва, де зустрівся з Пантелеймоном Кулішем та професором Михайлом Максимовичем, з ініціативи якого була заснована Київська археографічна комісії (1843) для розгляду давніх актів при канцелярії Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора. Тарас Шевченко з цікавістю працював в Київський археографічний комісії. Художника відряджали до різних губерній, де він не тільки робив замальовки, а й збирав, записував історичні пісні, легенди, перекази про кожну архітектурну пам’ятку.

У Києві Тарас Шевченко знайомиться з молодим професором Миколою Костомаровим і у листопаді — грудні 1846 року бере участь в засіданнях таємного Кирило-Мефодіївського братства. 24 січня 1847 року відбулося весілля Пантелеймона Куліша з Олександрою Білозерською, на якому Тарас Григорович був «старшим боярином». В кінці березня — на початку квітня в селі Бігач (нині Менський районі Чернігівської області), що поряд із Седневом, Шевченко написав портрет дружини князя Кейкутова Катерини Федорівни, яка згодом стане прототипом головних героїнь повісті «Княгиня» та поеми «Княжна».

4 квітня Тарас Шевченко відбув із Седнева через Чернігів до Києва, а 5 квітня на паромний переправі через Дніпро його заарештували як учасника Кирило-Мефодіївського братства. Слідство і допити тривали кілька місяців. Вирок був дуже жорстоким. Тараса Шевченка засилали рядовим солдатом в Окремий Оренбурзький корпус зі встановленням над ним найсуворішого нагляду і з забороною писати і малювати. Шевченко провів в засланні майже 10 років: с початку в Орський фортеці, де всупереч заборонам створив низку поетичних і живописних творів, а згодом в Новопетровському укріпленні, де він був від 17 жовтня 1850 року до 2 серпня 1857-го. Укріплення було збудоване на східному узбережжі Каспійського моря, на півострові Мангишлак. Навколо — безплідні солончаки, природні умови найсуворіші, місця безлюдні. У січні 1853 року новим комендантом призначили майора Іраклія Олександровича Ускова, який виявився дуже доброю і порядною людиною. Неофіційно він дозволив Шевченкові листуватися, писати повісті та малювати. Нові враження у Прикаспійському краї та нові мотиви у мистецьких творах. За період заслання (1847—1857) Тарас Шевченко виконав понад 300 акварелей та малюнків.

Особливе місце у творчості Шевченка належить малюнкам на біблійні, міфологічні та літературні сюжети: «Телемак на острові Каліпсо», «Робінзон Крузо», «Благословення дітей», «Самарянка», «Киргизка», «Мілон Кротонський», «Нарцис та німфа Ехо», «Святий Себастіан», «Умираючий гладіатор» та  «Діоген».  Усі десять малюнків з авторським підписом виконані Тарасом Шевченком влітку 1856 року, під час заслання в Новопетровському укріпленні, та відомі в друкованих джерелах під назвою «Сюїта самотності».

 

«Телемак на острові Каліпсо»

Античні та міфологічні теми були добре відомі Шевченку з часу навчання в Академії мистецтв. Малюнок «Телемак на острові Каліпсо» виконаний за мотивами роману французького письменника Франсуа Фенелона  «Пригоди Телемака» (1699), створеного під впливом «Одіссеї» легендарного давньогрецького поета Гомера. Телемак — син Одісея й Пенелопи, у пошуках свого батька в супроводі Ментора потрапив на острів німфи Каліпсо. Вона намагається зачарувати Телемака, який кохає чарівну німфу Евхарису.

 

«Телемак на острові Каліпсо» (1856. Папір, сепія)

 

Краєвиди узбережжя Каспійського моря та печери в навколишніх горах давали змогу ввести в малюнок цілком реальний пейзаж. На сепії зображено сина Одіссея Телемака в печері на острові Каліпсо. куди він потрапив, шукаючи батька. Майстерно володіючи композицією, градацією тонів та інтенсивністю сепії, художник зумів передати внутрішню боротьбу юнака. Полонений коханням німфи Евхариси. він мусить зробити вибір між почуттям та обов'язком. Лінія безсило опущених рук і поза Телемака вказують на його збентеження, сум'яття, проте зосереджений погляд свідчить, що почуття обов’язку в нього сильніше. Німфа Евхариса з острахом спостерігає за Телемаком, передчуваючи, що він розірве тенета її кохання.  Малюнок (сепія) зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

«Робінзон Крузо»

Малюнок «Робінзон Крузо» виконано за мотивом однойменного твору відомого англійського письменника Даніеля Дефо, автора понад 350 творів, проте саме «Робінзон Крузо» зробив його знаменитим.  Тарас Шевченко згадував роман у повісті «Художник». У 1859 році роман Даніеля Дефо «Робінзон Крузо» (1719) французькою мовою з дарчим написом Тарас Шевченко подарував донці Варфоломія Шевченка — Фросині. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

 

«Робінзон Крузо» (1856. Папір, сепія)

У романі розповідається про пригоди моряка з Йорка, який 1659 року відплив із Бразилії до берегів Африки. Однак корабель потрапив у шторм, уся команда загинула, а Робінзон опинився сам один на безлюдному острові. І почалися довгі 28 років кропіткої праці, щоденних відкриттів та дивовижних пригод моряка з Йорка Робінзона Крузо.

Малюнок Тараса Шевченка привертає увагу лаконізмом композиції. Художник помістив Робінзона під склепіння печери, над якою буяє рослинність. Варіюючи світлотінню, віртуозно володіючи різними відтінками коричневого кольору, митець моделює міцне, мускулисте тіло чоловіка, замислене обличчя котрого свідчить про неабияку кмітливість і розум, ненав'язливо подає побутові речі, які розповідають про життя Робінзона.

«Я жив на острові вже тринадцять днів… Влаштувавши остаточно своє житло, я вважав за необхідне відвести місце для вогнища й запасти палива. Як я впоровся з цим, як поширив свій льох і помалу оточив себе всякими вигодами, я розповім у відповідному місці, а раніше мушу розказати про себе й поділитись думками, яких, звичайно, було в мене немало.

 Майбутнє моє було темне, бо мене закинуло на острів., що лежав далеко від шляху нашої подорожі і ще далі, не менш як за кілька сот миль, від звичайного торговельного шляху людства: і я мав багато підстав гадати, що це був вирок неба і що тут, у цьому відлюдді й самотині, я муситиму скінчити своє життя. Рясні сльози текли по моєму обличчю, коли я думав про це. Я часто запитував себе, чому Провидіння занапащає свої ж створіння і робить їх безнадійно нещасними, покинутими, безпорадними й охопленими таким відчаєм, що навряд чи розумно було б дякувати за таке життя. Та завжди щось швидко припиняло такі думки й докоряло мені за них. Одного дня, коли я, глибоко замислившись про своє становище, блукав з рушницею по берегу, голос розсудку заговорив у мені так: «Ти в скруті, це правда; але згадай де решта? Вас же сіло в шлюпку одинадцятеро. Де ж десять? Чому тебе відзначено? І де краще бути тут чи там? І я показав на море. В усякому разі треба вбачати якесь добро й не забувати про гірше, що могло б статися.

Я ясно уявив собі, як добре я забезпечений всім потрібним для життя, і що було б зі мною, коли б не сталося так (а це буває один раз на сто тисяч), що корабель знявся з того місця, де він став спершу, і приплив ближче до берега, а я мав час забрати з нього всі ті речі. Що було б зі мною, коли б мені довелось жити на цьому острові так, як перебув я на ньому першу ніч., без усього потрібного для життя й без засобів дістати все це самому… І тепер беручись докладно описувати тихе й сумне життя, про яке, певне не чувано на світі, я почну з перших днів і буду розповідати все підряд.  Моя нога вперше ступила на цей жахливий острів, за моїми підрахунками, 30-го вересня, під час осіннього рівнодення, коли сонце стоїть майже прямо над головою…».

 

«Благословіння дітей»

Малюнок  «Благословіння дітей» виконаний за євангельським сюжетом про Ісуса Христа, який благословляє дітей. Художник привертає увагу до образу молодої матері з допомогою світлотіньового контрасту: затемнена постать жінки рельєфно виступає на тлі білої стіни, яскраво осяяної сонцем. Молитовно зосереджена, жінка стоїть навколішки біля колиски, обережно доторкаючись рукою до чола дитини, мовби випрошуючи для неї всі блага землі і неба.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає.

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Дивуюсь дивом і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурися,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що мир наш бога принесла…

 

«Благословіння дітей» (1856. Брістольський папір, сепія)

Моделлю для малюнка була молодша сестра уральської козачки Явдохи, няньки дітей Іраклія та Агати Ускових — Катя, що позувала також для жіночих образів на сепіях «Казашка Катя»,  «Самарянка»» та «Киргизка». У спорудах другого плану Тарас Шевченко використовує архітектурні мотиви стародавніх мавзолеїв, змальованих під час Каратауської експедиції. На цьому тлі він зображає постать Ісуса Христа в оточенні дітей. Подібну сцену зустрічаємо в поемі Шевченка «Марія»

...Його любили

Святиє діточки. Слідком

За ним по улиця ходили,

А іноді й на Єлеон

До його бігали, малії.

Отож прибігли. — «О святії!

Пренепорочниє!» — сказав,

Як узрів діток. Привітав

І цілував, благословляя...

 

 

«Самарянка»

Малюнок Тараса Шевченка «Самарянка» виконаний за євангельським сюжетом про перебування Ісуса Христа в Самарії та про Його зустріч і розмову з жінкою біля криниці, після якої вона перейнялася вірою Христовою. Древнє місто Самарія засноване у 876 році до нашої ери як столиця північного Ізраїльського царства. Вдалий вибір сюжету, вишукана композиція, майстерність та технічна досконалість виконання дають право назвати цю сепію однією з кращих у творчій спадщині Шевченка.

 

 

«Самарянка» (1856. Папір, сепія)

Зображення самарянки близьке до зображень жіночих образів на малюнках «Благословіння дітей», «Киргизка» та «Казашка Катя». Світловими рефлексами художник моделює обличчя молодої жінки, її постать у широкому східному одязі. Навколишній пейзаж, крім пальм, нагадує околиці Новопетровського укріплення. За допомогою другого плану художник надає зображенню просторовості й об'ємності. У колекції Національного музею Тараса Шевченка зберігається ескіз до малюнка.

 

«Киргизка»

Намальовано сепію «Киргизка» влітку 1856 року в Новопетровському укріпленні. Поет-засланець постійно цікавився побутом і звичаями місцевого населення, серед якого прожив майже десять років. У записах Шевченкового «Щоденника» згадуються численні відвідування художником киргизьких і туркменських аулів. Тарас Шевченко є першим художником, який майстерно й реалістично передав життя цих народів. Сепія виявляє професійне вміння художника розробити чітку композицію та цікаво й детально вибудувати сюжет, чим досягається особлива переконливість у зображенні правди.

 

 

«Киргизка»  (1856. Папір, сепія)

Спираючись на дерев'яний товкач, у глибокій задумі відпочиває стомлена жінка. На другому плані праворуч, біля входу в кибитку, сидить молодий киргиз, а ліворуч — прикутий ланцюгом до жердини мисливський беркут. Усі художні подробиці малюнка красномовно відтворюють трудовий день киргизької родини. Одяг і зовнішність молодої жінки подібні до образу сепії «Самарянка», а її постать нагадує жінок у творах «Благословіння дітей» і «Казашка Катя» («Молитва за померлими»).

 

«Мілон Кротонський»

Тарас Шевченко створив малюнок на популярний в Академії мистецтв сюжет загибелі грецького атлета Мілона Кротонського, який жив у VI столітті до нашої ери та прославився своєю надзвичайною силою. Вперше став переможцем серед юнаків на одній з Олімпіад, коли йому було 14 років. За переказами, вже немолодий, літній атлет намагався розірвати руками пень, який не змогли розколоти лісоруби. Але защемив собі пальця не зміг звільнитися і став здобиччю хижих звірів.

 

«Мілон Кротонський» (1856. Папір, сепія)

Головну увагу художник приділив передачі форми людського тіла, тому майже оголену постать атлета подано в складному ракурсі. Художник зумів відтворити могутню силу й напруження, які витрачає Мілон, щоб звільнитися. Ця фізична потуга контрастує з його обличчям, перейнятим передсмертним жахом. Підсилює ефект контраст світла і тіні: постать Мілона і зображення величезного пня яскраво освітлені, а другий план узагальнений, затінений. Трохи карикатурно змальовано лева. Цього хижака Шевченкові не довелося бачити в натурі. Твір сповнений динамізму та експресії. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

«Нарцис та німфа Ехо»

Малюнок «Нарцис та німфа Ехо» Тарас Шевченко виконав 1856 року в урочищі, розташованому за кілька кілометрів від Новопетровського укріплення, що по-казахськи називається Шутім, або Шиле, або Балка. Про урочище поет згадує у своєму «Щоденнику». Художник використав один з варіантів давньогрецького міфа про юнака красеня Нарциса  — сина річкового бога Кріса і німфи Ліріопи, переказаного поетом «золотої доби» римської літератури Публієм Овідієм у «Метаморфозах». Нарцис знехтував коханням німфи Ехо і був покараний за це богинею Афродітою. Побачивши своє відображення у воді, Нарцис закохався у себе і незабаром помер від нерозділеного кохання. За волею богів, він перетворився на квітку, яку назвали його ім’ям. А від закоханої німфи Ехо залишився тільки голос.

 

 «Нарцис та німфа Ехо» (1856.Брістольський папір, сепія)

На малюнку зображено Нарциса, який нахилився над мініатюрним озером кришталево прозорої води. Він простягнув руку, щоб зачерпнути води, і застиг, милуючись своєю вродою. З-за дерева виглядає німфа Ехо. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

«Святий Себастіан»

Себастіан (Севастіан Нарбонський, III ст. н. е.) — командир преторіанців при римському імператорові Діоклетіані. Себастіан був людиною хороброю, сповненою мудрості, правдивим в словах, справедливим в суді, розсудливим в пораді, вірним на службі. Але, за те що він таємно сповідував християнство, був замучений. За народними переказами, римські воїни прив’язали його до стовпа і пустили в нього тисячу стріл, проте жодна стріла не вразила його на смерть. Себастіана врятувала християнка Ірина зі своєю служницею. За вірність Христу церква канонізувала Себастіана.

 

«Святий Себастіан» (1856.  Брістольський папір, сепія, білило)

На малюнку Тараса Шевченка дію перенесено з Риму на Схід (про це свідчать дві постаті у східному одязі). В грудях Себастіана не тисяча стріл, а лише одна, яка влучила в саме серце. Історії світового мистецтва відомо багато художників, які зверталися до образу Святого Себастіана: П'єтро Перуджіно «Мадонна зі св. Іоанном Хрестителем та св. Себастьяном», Сандро Боттічеллі «Святий Себастьян», Хосе де Рібера «Св. Себастьян біля стовпа» та інші. Однак ні в кого з них не зустрічається відтворення образу Святого Себастіана, подібне до Шевченкового. Над цим сюжетом художник працював ще в Академії мистецтв: у 1840—1841 роках виконав малюнок олією «Натурник в позі Святого Себастіана».

Відомо, що історичну аналогію Тарас Шевченко використав у поемі «Неофіти» (1857). Неофіти у поемі Тараса Шевченка — перші християни в Стародавньому Римі у І столітті нашої ери. Римський імператор Нерон з династії Юліїв-Клавдіїв, який правив з 54 по 68 рік нашої ери, був відомий жорстокістю й розпустою, переслідував послідовників християнства, як релігії пригноблених.

Перед Нероном,

Перед Юпітером новим,

Молились вчора сенатори

І всі патриції, і вчора

Лилася божа благодать…

На третій день уже пустили

Молитися за християн.

І ти приходила, молилась,

І милосердний істукан

Звелів везти із Сіракузи

У Рим в кайданах християн…

І в Рим галера приплила…

Женуть гуртами християн

У Колізей. Мов у різниці.

Кров потекла. Лику є Рим!

 

 

«Умираючий гладіатор»

Малюнок Тараса Шевченка «Умираючий гладіатор» виконано на тему однойменної поезії Михайла Лєрмонтова, сюжет якої художник інтерпретує по-своєму. Гладіаторами були бійці на арені цирку у Стародавньому Римі. У листах до друзів Шевченко просив надіслати йому твори Лєрмонтова і отримав їх, певно, від Михайла Лазаревського, найближчого друга, з яким познайомився у липні—серпні 1847 року в Орський фортеці. Сепію «Умираючий гладіатор» створено в Новопетровському укріпленні 1856 року. 

 

«Умираючий гладіатор» (1856.Брістольський папір, сепія)

На малюнку зображено гладіаторів після бою. Один з них — переможець — зі щитом, з високо піднятою правою рукою звернений обличчям до імператорської ложі. Він радісно приймає вітання глядачів. Поряд на арені лежить другий, переможений гладіатор, який ще тримає меч у руці. Третій гладіатор зібрав останні сили, підвівся, благально простягнув праву руку, ніби шукаючи порятунку в невидимого натовпу. На милість імператора він не сподівається. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

«Діоген»

Діоген Сінопський (бл. 400—323 років до нашої ери) — давньогрецький філософ-кінік. Родом з Сінопи, більшу частину свого життя провив на міському звалищі поблизу Коринфа. Діоген зажив слави передусім завдяки притчам та висловам, що ними супроводжував нестандартні, із загальнозвичного погляду, ситуації у своєму житті.  Він розвивав принцип моральної філософії Сократа, заперечував почуттєві задоволення, зовнішні блага, насолоду, вбачаючи в них моральну зіпсованість аристократії. Людина, на його думку, повинна задовольняти лише необхідні життєві потреби. Тому сам Діоген вів аскетичний спосіб життя, харчувався простою їжею, за легендою, жив у бочці. Таким його і зобразив Шевченко.

 

«Діоген» (1856. Папір, сепія)

 

Діоген рукою вказує на жука-рогача. що повзе по землі. Зверху на бочці сидить сова — символ мудрості. Цією символікою Шевченко підтверджує думку Діогена про те. що людина може до мінімуму звести свої життєві потреби, однак не в змозі відмовитися від духовного життя. Життя поета, особливо в Новопетровському укріпленні, було схоже на діогенівське, а талант його був у розквіті. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

***

Національний музей Тараса Шевченка: [альбом] / упоряд. : Т. Андрущенко, С. Гальченко. — Київ : Мистецтво, 2002. —   224 с., іл.

Альбом представляє значну частину мистецької колекції творів Тараса Шевченка, рукописи його поезій, прижиттєві видання, меморіальні речі, що зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка. Це неоціненна спадщина генія, постать і творчість якого сфокусувала в собі буття українського народу на всі часи. Репродукції художніх творів супроводжуються науковими коментарями.

 

Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : у 12-ти томах / НАН України ; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського ; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка ; Національний музей Тараса Шевченка ; ред. кол. М. Г. Жулинський (голова) ; упоряд. М. А. Корнійчук, Д. В. Степовика. —  Київ : Наукова думка, 2001  —

Т. 10. Мистецька спадщина. Живопис, графіка і скульптура 1851— 1857, 2014. —  560 с.

Том 10 (1851—1857) — нові враження у Прикаспійському краї, нові мотиви у пейзажних творах. У дні очікування волі художник переймається проблемами духовності й моралі тогочасного суспільства, відтак з’являється алюзія на біблійну легенду — цикл малюнків «Притча про блудного сина» Відчуття внутрішньої самотності повертає його до спогадів про академічні роки, до суголосних власним настроям міфологічних та літературних сюжетів.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом