Листування у житті відомих письменників української та світової літератури

 

Листи... Офіційні, ділові, від рідних, друзів і довгоочікувані від коханої людини... А як приємно їх отримувати і читати… Ще з давніх часів у Стародавній Греції та Римі навчали мистецтву листування, а впродовж багатьох століть сформувалася і канонічна структура листа: привітання, розповідь або прохання, закінчення-прощання. У Європі, починаючи з епохи раннього Середньовіччя, існували навіть особливі «Письмовники», які пропонували зразки листів ледь не на всі випадки життя.

До наших днів дійшла епістолярна спадщина видатних особистостей світової історії, відомих вчених та письменників, яка відображає дух епохи та історичні події, розвиток науки та культури, естетичні уподобання та політичні погляди, індивідуальні риси характеру та внутрішній світ автора, цікаві факти особистого життя та ставлення до адресата.

Історико-культурне значення мають листи давньоримського філософа, оратора  і літератора Марка Туллія Цицерона, які поклали початок епістолографії. Його листування це багатий історичний матеріал про життя кінця Римської республіки, видатних політичних діячів того часу. Цицерон постає як блискучий політик та стиліст, якій вміє виражати й найменші відтінки думки. Він став творцем витонченої літературної мови, яка вважалася зразком латинської прози.

Історія листування в Україні зберегла дванадцять листів гетьмана Івана Мазепи до Мотрі Кочубей. Всі ці послання сповненні теплих і ніжних слів, які виказують високі романтичні почуття до дівчини: «Моє сердечне кохання! Прошу і вельми прошу, раз зо мною побачитися для усної розмови. Коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш - не споминай же…». Таємне листування між гетьманом і Мотрею, яке проходило без відома її батьків, тривало кілька місяців. Перекази, що збереглися в Батурині, кажуть про старезний дуб на алеї, що з'єднувала маєтки Кочубея і Мазепи, в дуплі якого закохані ховали листи: «Моє серденько, мій квіте рожаний! Сердечно на теє болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького видіти…».

Листи можуть зіграти найнесподіванішу роль… 28 лютого 1832 року французький письменник Оноре де Бальзак одержав лист, що надійшов з Одеси за підписом «Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка». Авторка листа вихваляла талант Бальзака. За першим листом надійшов другій і третій. «Іноземка» не відкривала свого імені, але обіцяла регулярно писати. В одному з листів вона просила адресата відгукнутися кількома словами через паризьку газету «Котід’єн». Це мало означати, що Бальзак отримав усі листи і вона без застережень може продовжувати йому писати. Захопившись цією кореспондентською інтригою, письменник так і зробив. Анонімне листування тривало майже рік, аж поки йому не запропонували зустрітися у Швейцарії. Вперше Оноре де Бальзак та Евеліна Ганська побачились в жовтні 1833 року у Невшателі.

Англійський математик Чарльз Латвідж Доджсон став відомим у світовій літературі під псевдонімом Льюїс Керрол. Автор великої кількості наукових праць захоплювався театром і мріяв стати художником, займався фотографією і писав безліч листів… Він завів спеціальний журнал, у якому відзначав усі надіслані та отримані ним листи, розробивши складну систему прямих та зворотних посилань. Згодом Льюїс Керрол описав цю систему в брошурі з незвичайною назвою «Вісім-дев'ять мудрих слів про те, як писати листи». За 37 років — він почав вести свій журнал у 1861 році — він зробив 98 721 запис про відправлені та отримані листи. Перед тим як почати писати листа, він ретельно вибирав аркуш паперу такого формату, щоб списати його повністю, і акуратно заповнював рядок за рядком своїм каліграфічним почерком.

Упродовж всього свого життя ірландський драматург Бернард Шоу написав понад чверть мільйона листів… Серед багатьох постійних кореспондентів  письменника була місіс Патрік Кемпбелл, яка зіграла головну роль у п'єсі Шоу «Пігмаліон». Взаємини та 40-річне листування великого драматурга та видатної актриси стали приводом для написання п'єси «Милий брехун», автором якої став американський актор та журналіст Джером Кілті. Успіх п'єси на сценах театрів світу перевершив усі очікування.

 

Епістолярна спадщина Тараса Григоровича Шевченка

Тарас Григорович Шевченко — поет, прозаїк, драматург, художник і мислитель.  Літературна творчість митця мала великий вплив на розвиток нової української літератури, а його поетична збірка «Кобзар», яка побачила світ 18 квітня 1840 року, стала епохальним явищем в історії й культурі українського народу.  Перше видання складалося всього лише з восьми віршів : «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка. Нащо мені чорні брови…», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Поету вдалося передати своїми творами думки, почуття, сподівання і прагнення українського народу.

 «Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, —

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну…»

Унікальність особистості Тараса Шевченка полягає в тому, що в ньому поєдналися два могутніх таланти: поет і художник. Спадщина Тараса Шевченка складається з близько 240 поетичних творів, 9 повістей, драми, листів, щоденника та майже 800 малярських робіт. Найвідоміші його роботи —  картина «Катерина», серія офортів «Живописна Україна», акварелі й малюнки, низка автопортретів. Тарас Шевченко багато працював як гравер і отримав звання академіка з гравіювання на меді.

Тарас Григорович Шевченко вирізнявся чуйною і доброзичливою вдачею. Він приятелював, спілкувався та листувався з багатьма сучасниками з різних верств тогочасного суспільства. Серед адресатів Тараса Шевченка — письменник Пантелеймон Куліш, княжна Варвара Рєпніна, прозаїк і драматург Григорій Квітка- Основ'яненко, композитор Семен Гулак-Артемовський, актор Михайло Щепкін, історик Микола Костомаров, письменниця і перекладачка Марко Вовчок…

Тарас Григорович Шевченко та Григорій Квітка-Основ’яненко особисто не зустрічалися. Григорій Федорович вперше довідався про Тараса Шевченка як молодого талановитого поета з листа Євгена Гребінки. Листування Шевченка та Квітки-Основ’яненка почалося з листа, якого Тарас Григорович надіслав разом з автографом свого вірша «До Основ’яненка», написаного під враженням від прочитаного в журналі «Отечественные записки» (1839) нарису «Головатый. Материалы для истории Малороссии», де розповідалося про організацію Війська чорноморських козаків на Тамані та його кошового Антона Головатого, якого Квітка знав особисто. Вірш вперше був опублікований у «Кобзарі» 1840 року, якого Шевченко надіслав до Харкова Григорію Квітці.

«Наша думка, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де слава України!

Без золота без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як господа слово…»

Дослідники вважають, що повість Григорія Квітки-Основ’яненка «Сердешна Оксана», рукопис якої дав прочитати Євген Гребінка, спричинила появу поеми Тараса Шевченка «Катерина». На прохання Григорія Федоровича Шевченко проілюстрував його твір «Захар», працював також над картиною «Панна Сотниківна» на тему однойменної повісті Квітки-Основ’яненка.

Григорій Квітка-Основ’яненко захоплено зустрів появу збірки «Кобзар». У листі до Тараса Григоровича від 23 жовтня 1840 року він писав: «А книжку як розгорнув, дивлюсь — Кобзар, та вже дуже вичитаний. Я його притулив до серця, бо дуже шаную вас…». Він також запросив поета до співучасті в літературно-художньому альманасі «Молодик», який він видавав у Харкові у 1843—1844 роках. У цьому альманасі Тарас Шевченко опублікував кілька творів: баладу «Утоплена», поезії «Думка», «Н. Маркевичу». У лютому 1841 року Шевченко пише до Квітки в Харків : «Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як, може, ніхто на всім світі. Ваша «Маруся» так мені розказала, що я вас навиліт знаю…». У травні 1847 року, під час арешту Тараса Шевченка в Києві, листи Григорія Квітки-Основ’яненка відібрали жандарми. Збереглися тільки три листи Шевченка до Григорія Федоровича і чотири Квітки-Основ’яненка до Тараса Григоровича.

 

Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу / авт. упоряд. Ю. Іванченко. — Київ : Парламентське вид-во, 2018. — 432 с.

У книзі представлені нариси про сучасників, яким Шевченко присвятив свої твори, ілюстративний матеріал — малярські та графічні твори Шевченка та багатьох інших тогочасних митців. Рідкісні фото та архівні матеріали допоможуть глибше сприйняти час, у який він жив і творив. Також представлено епістолярну спадщину Тараса Шевченка, уривок з автобіографічної повісті «Художник», листи, спогади друзів і знайомих про Кобзаря, в яких він постає як людина виняткової сердечності, толерантності, яка над усе любила свій знедолений народ і високо цінувала щирість і доброзичливість у взаєминах між людьми.

Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : у 12 т. / редкол. : М. Г. Жулинський (голова) та ін. — Київ : Наукова думка, 2001. — 

Т. 6 : Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи складені Т. Шевченком або за його участю. — 2003. — 632 с.

У шостому томі академічного зібрання творів Тараса Григоровича Шевченка вміщено листи, ділові папери, дарчі та власницькі написи, документи, складені Шевченком або за його участю. Подано листи майже 22-річного періоду: від 15 листопада 1839 року (дата найранішого відомого листа, адресованого братові Микиті Шевченку) до 24 лютого 1861 року —  дата буквально передсмертного листа І. М. Мокрицькому. Вміщено 2376 приватних листів, 15 офіційних листів та ділових паперів, 4 колективних листи, підписані Шевченком.

Шевченківська енциклопедія : Тарас Шевченко та його сучасники : енциклопедія / ред. кол. М. Г. Жулинський (голова), М. П. Бондар, О. В. Боронь [та ін.]. — Київ : Ліра-К, 2021. — 608 с. : іл.

Книжка складається зі стислих біографій друзів і знайомих Шевченка, його сучасників загалом, прямо чи опосередковано з ним пов’язаних. Реконструюються широке коло Шевченкового спілкування з однодумцями і близькими товаришами, контакти поета з посадовцями та іншими особами. В основу видання покладено відповідні статті шеститомної «Шевченківської енциклопедії» (2012–2015). Том містить 941 статтю.

 З історії листування Івана Франка

У 1891 році в часописі «Зоря» почали з’являтися невеликі чудові вірші під спільною назвою «Зів’яле листя». Ішли вони в одному, другому і в третьому числі, і ніде не було підписано імені автора. Це викликало в тодішньої суспільності зацікавлення, заговорили про нового, надзвичайно талановитого поета. Читали вірші з найвищим захопленням і нетерпляче очікували нового числа «Зорі» й нових віршів. 

«Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?...»

Тільки з кінцем року, коли було розіслано передплатникам зведений річний зміст журналу, читачі прочитали ім’я автора віршів – Іван Франко. А в 1896 році у Львові була видана книжка «Зів’яле листя Лірична драма І. Франка». До збірки було додано дивну передмову про переживання вигаданого героя. І тільки в передмові до другого видання збірки Франко зізнався, що «прозова передмова до першого видання не більше як літературна фікція». Звичайно Іван Якович описував свої враження, свої переживання й свої страждання, які розкрилися у поезії «Тричі, мені являлася любов». Іван Франко пережив три глибокі кохання до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської, кожне з яких знайшло вияв у творчості поета.

«Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана…»

1874 року Іван Франко познайомився в Лолині на Бойківщині з Ольгою Рошкевич, сестрою свого товариша. Це було перше кохання майбутнього письменника. Про той час можна дізнатися з листування між Франко та Рошкевич: «Люба моя Олю-серденько!... Твій лист дуже мене втішив, а особливо порадував мене твій ясний і розумний погляд на цілу історію наших «пахаждєній». Так, серденько моє, треба дивитися на життя, та треба дивитися передовсім женщині, а ще женщині образованій і емансипованій від нашого звичайного вузькоглядства і пересудів. Ти знаєш, що такою женщиною я все уважав тебе і гордився твоєю любов’ю…».

«Явилась друга — гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня…»

Юзефа Дзвонковська походила зі старовинного дворянського роду. Про неї казали, що вона має багато шанувальників, але жоден з них не міг похвалитися її прихильністю. Іван Франко вирішив добитися уваги гордовитої  дівчини. Листи, сповнені чуттєвих зізнань, летіли до Юзефи, але вона твердо відмовляла. Але коли він чергового разу запропонував Юзефі шлюб, вона розповіла йому правду. Не гордовитість була причиною її відмов шанувальникам, а страшна й невблаганна хвороба…

«Явилась третя — женщина чи звір?

Глядиш на неї — і очам приємно,

Впивається її красою зір…»

Зустріч з Целіною Дзвонковською була незвичайною. Іван Франко зайшов на пошту і побачив біля віконці, де видавали листи до запитання, чарівну дівчину. Зненацька Целіна починає одержувати листи, підписані якимось Стефаном Маєвським, який стверджує, що полонений її красою, що в житті не зустрічав такої чарівності, що мріє про зустріч, але не сміє просити про це. Листи були дуже гарними, щирими, з глибоким почуттям. Целіна пильно вдивляється в очі відвідувачів. І раптом непоказний рудуватий чоловік нахилився й пошепки запитав: «Коли Стефану Маєвському можна розраховувати на відповідь?». Для дівчини це було розчаруванням, а Іван Франко щовечора після роботи зустрічав її біля виходу, тримався на достатній відстані, годинами вистоював під її вікнами… У цей період Франко створює свої чудові ліричні вірші, що склали збірку «Зів’яле листя». Більшість із яких присвячені Целіні…

«І дивні іскри починають грати

В її очах — такі яркі, страшні,

Жагою повні, що аж серце стине.

І разом щось таке в них там на дні

Ворушиться солодке, мелодійне,

Що забуваю рани, біль і страх,

В марі тій бачу рай, добро єдине…»

 

«Твоїми говоритиму устами…». Іван Франко в контексті свого часу / авт.-упоряд. М. Гнатюк. — Київ : Парламентське вид-во, 2021. — 600 с.

Іван Франко приятелював, співпрацював, спілкувався з багатьма сучасниками, діячами української, польської, німецької, австрійської, чеської, російської, угорської, сербської, хорватської та інших європейських культур. У книзі представлено листи Івана Франка до близьких та колег, спогади сучасників про письменника, нариси про тогочасних інтелектуалів, з якими письменника та вченого пов’язували дружні та творчі стосунки, присвяти визначних митців слова Івану Франкові. Книга містить фотографії Івана Франка, його оточення та архівні матеріали, які допоможуть глибше зрозуміти час, у який жив і творив великий українець.

 

Адресати Лесі Українки

Видатна поетеса і драматург, перекладач, літературний критик, фольклорист, громадський і культурний діяч. Леся Українка стрімко увійшла до світової плеяди поетів, як геніальний лірик. В 1893 році у Львові вийшла в світ її перша збірка поезії «На крилах пісень». Талант Лесі Українки проявився в багатьох жанрах: лірика і епос, драма і проза, публіцистика і народна пісня. Вершиною її поетичної творчості стала драма-феєрія «Лісова пісня», яка була написана під чарами рідного Полісся.

Географія епістолярної спадщини Лесі Українки досить широка: її листи знайшли прихисток у багатьох містах України та світу — в Києві, Львові, Луцьку, Чернігові, Празі, Софії, Флоренції… Близько 900 кореспонденцій зберігаються в науково-дослідних установах, бібліотеках, музеях, архівах. Це листи до понад 60-ти адресатів, серед яких і найближче оточення Лариси Косач — представники видатного роду Драгоманових-Косачів, і найвпливовіші українські громадські діячі кінця ХІХ—початку ХХ століття: Микола Аркас, Борис Грінченко, Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Агатангел Кримський, Михайло Павлик, Осип Маковей, Михайло Старицький, Василь Стефаник, Іван Франко…

 

Кармазіна М. С. Леся Українка. Життя як виклик / Марія Кармазіна ; НАН України. Ін-т історії України. — Вид. 2-ге, допов. — Київ : Парламентське вид-во, 2020. — 420 с. — (Серія «Славетні постаті України»).

Книжка присвячена геніальній українській письменниці Лесі Українці (1871—1913). На основі документальних матеріалів висвітлюється непростий життєвий і творчий шлях Лесі Українки, суперечливий процес її становлення як української письменниці в умовах імперської дійсності. Це спроба відтворити гаму душевних переживань, духовних та інтелектуальних шукань Лесі Українки, збагнути сутність складних життєвих колізій, в які потрапляли герої її творів.

Леся Українка. Листи : 1876—1897 / упорядкування Прокіп (Савчук) В. А. ; передмова Агеєвої В. П. — Київ : Комора, 2016. — 512 с., іл. — (Серія «Persona»).

Уперше опублікований без вилучень зі збереженням авторського правопису епістолярій Лесі Українки відкриває читачам можливість по-новому побачити одну з найяскравіших постатей української культури межі ХІХ—ХХ століть. З ким товаришувала Лариса Косач, ким захоплювалася, що читала, де бувала, чим журилася і про що мріяла, як народжувалися задуми її творів… Із листів написаних до рідних, близького оточення і «товаришів по зброї», перед нами постає молода, енергійна, блискуче освічена українська аристократка, яка активно відстоює свої погляди і змінює світ.

Леся Українка. Листи : 1898—1902 / упорядкування Прокіп (Савчук) В. А. — Київ : Комора, 2017. — 542 с., іл. — (Серія «Persona»).

П’ять років на межі століть, за які у житті поетеси сталося так багато. Вона долає хворобу, натхненно пише й перекладає, тяжко переживає смерть коханого Сергія Мержинського, наснажується ніжною дружбою Ольги Кобилянської, відданістю Климента Квітки, незмінною підтримкою рідних. Спілкується з письменниками, артистами і політиками, багато подорожує — часто вимушено, а проте радо, вчить італійську, намагається здобути фінансову незалежність, бере на себе роль родинного миротворця, нарікає на виснажливість закупів за кордоном і грубість російських туристів, шиє собі одяг і виписує книжки з європейських бібліотек… Яскрава картина fin de siècle, якою її побачила блискуча інтелектуалка з української аристократичної родини, ненароком написаний геніальний роман у листах.

Леся Українка. Листи : 1903—1913 / упорядкування Прокіп (Савчук) В. А.  — Київ : Комора, 2018. — 736 с., іл. — (Серія «Persona»).

Останнє десятиліття життя видатної жінки  — коли народжувалися та публікувалися її геніальні драми на світові сюжети, а також «Лісова пісня» й «Бояриня», коли вона співпрацювала з українськими і закордонними журналами — як авторка, перекладачка, критикиня й журналістка, коли її суспільно-політичні погляди остаточно викристалізовано і лише слабке здоров’я стає перешкодою активнішій громадській роботі. Вона досягла визнання як письменниця, щаслива в шлюбі, але в іншому доля до неї неприхильна — Лариса Косач втрачає близьких, швидко руйнується добробут, повертається тяжка хвороба, що тільки було відступила. Та її «демон» лишається з нею до самого кінця — і за кілька годин до смерті вона надиктовує матері конспект нової драми…

 

Джон Роналд Руел Толкін «Листи Різдвяного Діда»

У 1908 році Джон Р. Р. Толкін познайомився із сусідкою по пансіонату, старшою від нього на три роки. Через вісім років — після наполегливих залицянь, трьох років вимушеної розлуки та дворічних заручин — Едіт Бретт 22 березня 1916 року стане дружиною Джона Роналда Руела Толкіна. 3 січня 1913 року, на свій двадцять перший день народження, Толкін написав листа до Едіт із проханням одружитися з ним, на який та відповіла, що вже заручилася, тому що вважала, що він її вже забув. Відчувши у листі Едіт натяки на те що він ще може переконати її у своєму коханні, Толкін написав знову і вони домовилися про зустріч. Рональд поїхав до Челтнема, де чекала його Едіт…

Листи Різдвяного Діда — казка, яку англійський письменник Дж. Р. Р. Толкін розповідав своїм дітям упродовж багатьох років. Для дітей Толкіна Різдвяний Дід був цікавий і важливий не лише завдяки подарункам, які він клав у їхні панчохи на Свят-вечір, — адже щороку він ще й надсилав їм листа, де описував і змальовував у картинках свій будинок, своїх друзів та події, веселі чи тривожні, що відбувалися на Північному Полюсі.

 

Толкін Дж. Р. Р. Листи Різдвяного Діда / з малюнками Дж. Р. Р. Толкіна ; за ред. Бейлі Толкін ; пер. з англ. Олена О’Лір. — Львів : Вид-во «Астролябія», 2017. — 160 с.

Перший лист надійшов 1920 року, коли Джонові, старшому з дітей, було три рочки; і понад два десятиліття, поки не виросли троє інших дітей — Майкл, Крістофер і Прісцілла, — такі листи приходили на кожне Різдво. Часом конверти, припорошені снігом і зі штемпелями полярної пошти, знаходили в будинку наступного ранку після Дідового візиту; часом їх приносив листоноша, а листи, що їх діти писали самі, зникали з камінної полиці, коли в кімнаті нікогісінько не було.

З плином часу господарство Різдвяного Діда розросталось — якщо спершу було чути хіба що про Північного Білого Ведмедя, то згодом з’явились і снігові ельфи, і червони гноми, і снігові люди, і печерні ведмеді, та ще й племінники Білого Ведмедя, Паксу і Валкотукка, котрі якось завітали в гості й залишилися назавжди. Однак Білий Ведмідь і далі був головним помічником Різдвяного Діда і головним винуватцем усіляких лих, що призводили до плутанини і недостач подарунків у різдвяних панчохах, а часом він дописував до листів великими кутастими літерами власні коментарі. Зрештою Різдвяний Дід обрав собі за секретаря ельфа на ім’я Ілберет, тож в останніх листах ельфи відіграють важливу роль, захищаючи будинок та підвали Різдвяного Діда від нападків гоблінів. Останній лист був написаний на Різдво 1943 року.

«Моя дорога Прісцілло. Щасливого-прещасливого Тобі Різдва! Припускаю. Ти вивісиш свою панчоху ще разочок: сподіваюсь, так і буде, бо я ще маю для Тебе кілька дрібничок. На цьому я маю сказати «до побачення», чи майже «до побачення»: маю на увазі, що не забуду про тебе. Ми завжди зберігаємо старі номери наших давніх друзів та їхні листи, а згодом, коли вони виростають, замешкають у власних будинках і в них з’являться власні діти, - сподіваємося повернутись…».

 

Браун. Д. Толкін. Як невідомий оксфордський професор написав «Гобіта» і став найулюбленішим автором століття : повість / Девін Браун ; пер. з англ. Роман Клочко. — Львів : Вид-во «КНИГОВИР», 2019. — 168 с.

Навіть, якщо ви цілком не знайомі з творчістю Дж. Р. Р. Толкіна, після цієї книги у вас є всі шанси стати його палким шанувальником. Один з найвідоміших професорів Оксфорду, який втім, мало не вилетів звідти під час навчання. Пристрасний філолог, якого війна відірвала від середньовічних фоліантів і закинула в окопи. Закоханий юнак, якому заборонили бачитися з майбутньою дружино. аж три роки. Усе це він, неймовірний Толкін, герой біографії, що не дасть вам спокою, доки ви не перегорнете останню сторінку.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом

 

Безмежжя пісенної творчості: до 210-річчя з дня народження Семена Гулака-Артемовського

 

 

«Слова, які не можна вимовляти,

зазвичай виконуються під музику»

П’єр Бомарше

 

Семен Гулак-Артемовський (1813-1873) – український композитор, співак, драматичний артист, драматург, автор однієї із перших опер на україномовне лібретто «Запорожець за Дунаєм».

Неподалік містечка Городище (нині Черкаська область) розташувався невеликий хутір Гулаківщина. Саме тут, у сім’ї священика місцевої Покровської церкви Степана Петровича Гулака-Артемовського, 16 лютого 1813 року народився син Семен, який згодом став окрасою і гордістю української музичної культури. Його дитинство минуло поміж живописної української природи, на берегах звивистої річки Ольшанки. Хлопчик мав чудовий голос – дискант, знав багато українських пісень і дуже добре їх виконував. Батько вирішив, що його молодший син Семен стане священиком, і тому, коли хлопчикові виповнилося 11 років, він поїхав навчатися до Київського духовного училища. 1830 року юнака зарахували до хору київського Михайлівського монастиря, де у нього розвинувся прекрасний баритон. Семен став першим солістом хору. У 1838 року Семена Гулака-Артемовського запросив на навчання до Петербурзької придворної півчої капели її викладач, відомий російський композитор М. Глінка. Під його керівництвом юнак удосконалив музичну освіту, вивчив кілька іноземних мов і завдяки коштам, зібраним з публічного концерту, та підтримці мецената – покровителя мистецтва П. Демидова, продовжив освіту в Парижі та у Флоренції. Відтоді протягом двадцяти років талановитий український співак виконував головні партії у найпрестижнішому російському театрі – імператорському Маріїнському театрі у Петербурзі та у театрі - цирку, в якому розкрив себе як чудовий комедійний актор. До опери митець створив декілька водевілів, кілька романсів, хорових композицій. Однак справжнє визнання принесла йому опера «Запорожець за Дунаєм», написана на сюжет, запропонований істориком М. Костомаровим, і вперше виконана на сцені столичного імператорського театру 1863 року його провідними солістами з самим композитором у ролі козака Івана Карася. У творі автору вдалося поєднати риси ліричної та комічної опер, основними носіями яких є дві пари персонажів – юні закохані Оксана та Андрій і хитруватий досвідчений запорожець Карась та його сварлива, але любляча дружина Одарка. Спів у цій опері органічно поєднує ознаки української народної пісні і романсу та італійської віртуозної вокальної техніки bel canto.

Упродовж кількох наступних років опера з історії життя волелюбних запорізьких козаків українською мовою з величезним успіхом ішла на сценах петербурзьких і московських театрів, а з 1884 року стала незмінною у репертуарі театру Михайла Старицького.

Свою пісню «Стоїть явір над водою» Семен Гулак-Артемовський присвятив Тарасові Шевченку, з яким товаришував протягом усього життя.

Семен Гулак-Артемовський створив незабутні образи на оперній сцені: Руслан в опері М. Глінки «Руслан і Людмила», Фігаро у «Севільському цирульнику» Дж. Россіні, Мамай в опері А. Рубінштейна «Куликівська битва», Яго в опері «Отелло» Дж. Верді, Командор в опері В.А. Моцарта «Дон Жуан», Клод Фролло в опері О. Драгомижського «Есмеральда» тощо.

Україна пишається своїм великим музикантом, ушановуючи пам’ять про свого талановитого сина.

 

Література про життя та творчість композитора

 

Височинська Л. Й. Видатний український композитор і співак [Текст] / Л. Й. Височинська; Т-во для поширення політ. і наук. знань УРСР; [відп. ред. Л.С. Кауфман, ред. М.К. Хлівецька]. – Київ, 1963. – 48с. – (Серія VIII, № 2).

Брошура в стислій і доступній формі розповідає про життєвий і творчий шлях видатного українського композитора і талановитого співака автора, першої української опери «Запорожець за Дунаєм» – С. С. Гулака-Артемовського. Наводиться відомості про маловідомі, знайдені останнім часом музичні твори композитора, подається історія створення опери «Запорожець за Дунаєм».

 

Запорожец за Дунаем [Текст]: гастроли в Москве 11-21 марта 1936 года в Большом театре СССР / Пост. Гос. акад. театра оперы и балета УССР. – Киев. – Харьков : Мистецтво, [1936]. – 68 с. [3] : цв. ил., фот.

Данная книга освещает жизненный и творческий путь знаменитого украинского композитора и оперного певца, автора комической оперы «Запорожец за Дунаем» С.С. Гулака-Артемовского. В книге говорится о постановке Киевского Государственного академического театра оперы и балета УССР оперы «Запорожец за Дунаем» С.С. Гулака-Артемовского и гастролях в Москве 11- 21 марта 1936 года в Большом театре СССР. 

Кауфман Л.С. С.С. Гулак-Артемовский [Текст]: жизнь, личность, творчество / Л. С. Кауфман; [ред. В. Вайнер, худож. В. Березнин]. – Москва : Музыка, 1973. – 168 с.

В книге рассказывается о замечательном украинском композиторе, авторе популярной комической оперы «Запорожец за Дунаем». Гулак-Артемовский был также талантливым певцом, драматическим актером, человек самых разносторонних интересов.

Монография о Гулаке-Артемовском выпускается в связи со столетием со дня его смерти.

 

Кауфман Л. Семён Гулак-Артемовский [Текст] / Л. Кауфман; [ред. Р.М. Немировский, худож. Г.В. Фанько]. – Киев : Муз. Україна, 1981. – 52 с. – (Творческие портреты украинских композиторов).

Данная книга из серии «Творческие портреты украинских композиторов», которая знакомит читателей – любителей музыки с автором знаменитой опери «Запорожец за Дунаем», украинским композитором Семёном Гулаком-Артемовским.

В небольшой по объему книжке рассказывается о жизненном и творческом пути создателя украинской музыки, оперным исполнителем Семёном Гулаком-Артемовским, об его поиске в искусстве, анализируется его произведения. 

Кауфман Л. С.С. Гулак-Артемовський [Текст] / Л. Кауфман [ред. Г.І. Вишневський, худож. К.В. Бобровников]. – Київ : Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1962. – 192 с.

Ця книга – результат багаторічного дослідження життєвого і творчого шляху одного з класиків української музики – С.С. Гулака-Артемовського, автора відомої опери «Запорожець за Дунаєм» та інших музичних творів.

У книзі дається докладний аналіз композиторської творчості Гулака-Артемовського, багато уваги приділяється висвітленню його акторської діяльності. Ряд сторінок автор присвячує розповіді про дружбу видатного композитора і співака з Т.Г. Шевченко.

 

Кауфман Л. Семен Гулак-Артемовський [Текст] / Л. Кауфман; [ред. Р.М. Немировський, худож. Б.Й. Бродський]. – Київ : Муз. Україна, 1973. – 38 с. – (Творчі портрети українських композиторів).

Книга з серії «Творчі портрети українських композиторів» знайомить кола читачів – слухачів українських опер з автором комічної української опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулаком-Артемовським українським композитором. Невелика за обсягом книжка розповідає про життєвий шлях творця української музики, оперного співака С. Гулака-Артемовського, про його пошук і прагнення, містить аналіз його творчості.

 

Вокальні твори композитора

 

Арії з українських опер. Пісня Одарки: з опери «Запорожець за Дунаєм» ; музика С. Гулака-Артемовського // Самоцвіти [Ноти]: популяр. арії з опер вітчизн. і зарубіж. класиків: репертуар. зб. / упоряд. Н.Ф. Котлярська. – Київ : Мистецтво, 1966. – 112 с.

 

Гулак-Артемовский С. Запорожец за Дунаем [Ноты]: дуэт Одарки и Карася: для сопрано и баса с фп. (с укр. и рус. текстом) / С. Гулак-Артемовский. – Ленинград : Гос. муз. изд-во, 1962. – 27 с.

 

Гулак-Артемовский С. Каватина султана «Отрадно сердцу здесь» [Ноты]: из оперы «Запорожец за Дунаем»: для баса с сопровожд. фп. / С. Гулак-Артемовский. – Москва-Ленинград : Гос. муз. изд-во, 1950. – 5 с.

 

Гулак-Артемовський С. Дует Одарки і Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» [Ноти] / С. Гулак-Артемовський. – Київ : Муз. Україна, 1974. – 22 с. – (Популярні арії та дуети з опер).

 

Гулак-Артемовський С. Дует Оксани і Андрія з опери «Запорожець за Дунаєм» [Ноти] / С. Гулак-Артемовский; [ред. В.Ф. Таловиря, літ. ред. Б.М. Чіп]. – Київ : Муз. Україна, 1975. – 11 с. – (Популярні арії та дуети з опер).

 

Гулак-Артемовський С. Запорожець за Дунаєм [Ноти]: ком. опера на 3 дії: клавір / С. Гулак-Артемовський; вид. підгот. Укр. театр. т-вом; [ред. колегія: І. Паторжинський та ін., худож.: О. Юнак, В. Фатальчук]. – Київ : Мистецтво, 1954. – 209 с.

 

Гулак-Артемовський С. Запорожець за Дунаєм [Ноти]: ком. опера на 3 дії: клавір / С. Гулак-Артемовський; [ред.: В. Полевой, В. Таловиря, худ. ред. М. Остапко, літ. ред. М. Зірко]. – Київ : Мистецтво, 1965. – 200 с.

 

Гулак-Артемовський С. Пісні та хори [Ноти] / С. Гулак-Артемовський; упоряд., вступ. ст. ред. та комент. Л. Кауфмана. – Київ : Мистецтво, 1963. – 60 с.

 

Запорожець за Дунаєм [Текст]: чудова оперетка в 3 діях з хорами і танцями / Ukrainska knyharnia. – Edmonton, Alberta : «Prosvita», 1918. – 32 с.

 

Каватина султана [Ноти]: з другої дії опери «Запорожець за Дунаєм»; музика С. Гулака-Артемовського // Арії та ансамблі з українських опер. – вип. 2 / упоряд. Л. О. Ржецька. – Київ. : Муз. Україна, 1982. – 46 с.

 

Ой, казала мені мати [Ноти]: пісня Одарки з оп. «Запорожець за Дунаєм»; слова та музика С. Гулака-Артемовського. – [?]. – 2 с.

 

Твори композитора для музичних інструментів

 

Гулак-Артемовский С.(1813-1873) Избранные отрывки из оперы Запорожец за Дунаем [Ноты] / С. Гулак-Артемовский; перелож. для фп. С. Стемпневского [ред. И. Захаров, лит. ред. Л. Онегина]. – Москва : Музыка, 1973. – 47 с.

 

Гулак-Артемовський С. Запорожець за Дунаєм [Ноти]:уривки з опери / С. Гулак-Артемовський; пер. для баяна С. Чапкій; [муз. ред. Є. Юцевич, літ. ред. Л. Ковальчук]. – Київ : Сов. композитор, 1960. –31 с.

 

Підготували: Т.М. Шилова, завідувачка відділу мистецтв; Карпінский О.М., провідний бібліотекар відділу мистецтв (відео)