Легендарні постаті Війська Запорозького XVIІ — початку XVIІІ століття

 

«Історія народу, як і життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі і нещасливі сторінки. Оскільки в героїчному найбільше проявляється національний характер, саме такі сторінки особливо хвилюють і викликають чуття гордості…» (о. Юрій Мицик, Сергій Плохій «Як козаки Україну боронили»)

 

XVII — початок XVIII століття в історії України — це яскрава доба Національно-визвольної війни 1648—1657 років під проводом Богдана Хмельницького, утворення Гетьманщини (офіційна назва — Військо Запорозьке), Руїни та правління Івана Мазепи. Це час славетних володарів гетьманської булави та легендарних кошових отаманів, мужніх і відданих рідній землі людей. Знаменними подіями стали битви 1648 року біля Жовтих Вод, Корсуня та Пилявців, юридичне визнання Гетьманщини на міжнародній арені, переможна Конотопська битва 1659 року, економічне та культурне відродження Української козацької держави наприкінці XVIІ століття.

 

Іван Виговський (бл. 1608—1664)

Іван Виговський (худ. Гаврило Васько, XIX ст., полотно, олія)

 

Іван Остапович Виговський (ім'я при народженні — Іван Остапович Лучич-Виговський гербу Абданк) — військовий, політичний і державний діяч, генеральний писар Війська Запорозького (1650—1657), гетьман Війська Запорозького та другий очільник Гетьманщини (1657—1659), представник старовинного шляхетського роду Лучичів-Виговських.

Майбутній гетьман, ймовірно, навчався в Києво-Могилянський колегії. Певний час служив у державних установах Речі Посполитої, працював юристом у суді в Луцьку, виконував обов’язки намісника луцького старости, перебував на військовій службі. У роки Національно-визвольної війни 1648—1657 років став одним з найближчих соратників Богдана Хмельницького. Працював особистим писарем гетьмана, а в 1650 році обійняв посаду генерального писаря Війська Запорозького, перебуваючи на якій сформував і фактично очолив козацький уряд — Генеральну військову канцелярію. За короткий час Виговський зробив з канцелярії потужну і високоефективну інституцію Гетьманщини. Ця установа відігравала роль міністерства закордонних справ і певною мірою міністерства справ внутрішніх.

У вересні 1657 року на Корсунській раді Виговського обрано гетьманом Війська Запорозького. Незважаючи на несприятливі умови, він намагався провадити незалежну внутрішню та зовнішню політику, виступав проти обмеження царем вольностей Війська Запорозького. В умовах загрози початку війни з Московією, яка виступила на боці антигетьманських сил, у вересні 1658 року уклав Гадяцький договір із Польщею, за яким Гетьманщина мала увійти до Речі Посполитої як Велике князівство Руське з окремими сеймом, адміністрацією та військом.

Під час московсько-козацької війни 1658—1659 років, яка розпочалася через бажання царя зберегти вплив на Гетьманщину після підписання нею Гадяцького договору, Іван Виговський здобув перемогу у битві під Конотопом з допомогою кримського хана Мехмеда IV, проте не зміг об'єднати різні верстви українського суспільства і втратив владу. Вже не маючи владних повноважень, він зробив останню спробу прислужитися своїй країні, але загинув на самому початку нового етапу свого життя.

Цікавий факт

1615 року в Києві, на Подолі, при Київському братстві відкрилася школа. А влітку 1б31 року видатний церковний, освітній й політичний діяч Петро Могила відкриває в приміщеннях Троїцького монастиря Києво-Печерської лаври школу, яка ввійшла в історії під назвою Лаврської, або Гімназіума. Лаврська школа проіснувала недовго. Київське братство турбувало майбутнє їх школи — була велика потреба в високоосвічених викладачах. Нова школа почала діяти з 1 вересня 1632 року на території Братського монастиря на Подолі під назвою Київський Братський, згодом Київський або Києво-Могилянський колегіум.  Петро Могила прагнув здобути для Могилянського колегіуму статус вищої школи. Здійснив його наміри вихованець Могилянського колегіуму гетьман Іван Виговський. До Гадяцького договору, укладеного ним з Річчю Посполитою 16 вересня 1658 року був доданий пункт, яким передбачалося закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу і зрівняння його у правах з Ягеллонським університетом у Польщі, у місті Кракові. Але статус академії був підтверджений у грамотах 1694 та 1701 року.

 

Мицик Ю. Іван Виговський / о. Юрій Мицик ; худож-оформ. Є. В. Вдовиченко. — Київ : Світоч, 2012. — 127 с.

Юрій Андрійович Мицик (1949) — український історик, церковний діяч УПЦ КП; джерелознавець, археограф, дослідник історії України козацької доби, церковної історії, збирач усних свідчень про Голодомор в Україні 1932—1933 років, публіцист, україніст, священик. Доктор історичних наук (1989), професор кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія» (1990). 5). Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1999). Автор понад 2000 друкованих праць, в тому числі понад 60 монографій, підручників та археографічних публікацій.

Дослідницька праця Юрія Мицика присвячена життю й діяльності одного з керівників Національно-визвольної війни 1648—1658 років, блискучому переможцю в битві під Конотопом, гетьману Івану Виговському. 

 

Нечуй-Левицький І. С. Гетьман Іван Виговський : роман / Іван Нечуй-Левицький. — Київ : Кондор, 2020. — 288 с.

Історико-біографічний роман класика української літератури Івана Нечуя-Левицького «Гетьман Іван Виговський» за радянських часів старанно замовчувався. Цей твір одночасно виконує дві функції: з одного боку, є посібником для вивчення історії України, має просвітительський характер, а з другого — засобами художнього письма відтворює реальні постаті нашого минулого.

Роман вийшов друком у 1898 році У Львові. Це історія сім’ї Виговських та родини простого козака Демка Лютая. Саме через життєпис цих двох родин письменник прагне показати ситуацію в Україні після Переяславської угоди та смерті Богдана Хмельницького, ставлення простого народу до намірів своїх праведників.

 

Сушинський Б. Гетьман Виговський : погляд з ХХІ століття : роман-есе / Богдан Сушинський ; оформ. О. Чередниченка. — Львів : Добра справа, 2002. — 288 с. ; іл.

Гетьман Іван Виговський — одна з тих яскравих, знакових і, водночас, полемічних постатей, яка в усі часи викликала великий інтерес в істориків, письменників, шанувальників старовини. Саме йому й присвячений роман-есе відомого українського письменника і вченого, академіка Богдана Івановича Сушинського (1946—2020).

 

Карнацевич В. Битва під Конотопом [1659] / Владислав Карнацевич ; худож.-оформ. Є. В. Вдовиченко. — Київ : ІНТЕР ПРОЕКТ, 2012. — 120 с.

Битва під Конотопом, в якій українська армія під проводом гетьмана Івана Виговського разом з кримськими татарами перемогла цвіт московського війська, довгий час була однією з найтаємніших сторінок історії України. Часи змінилися, та запитань з приводу того, що саме відбулося влітку 1659 року і які були наслідки тієї битви, причини того, чому українцям не судилося розвинути успіх, і досі хвилюють істориків і тих, хто не байдужий до минулого рідної батьківщини…

 

Ювілейна монета «350-рі́ччя Конотопської битви» 

Срібна ювілейна монета номіналом 10 гривень, випущена Національним банком України, присвячена 350-річчю перемоги війська, очолюваного гетьманом України Іваном Виговським, у битві під Конотопом у червні 1659 року.

На реверсі монети в центрі зображено Івана Виговського на коні з шаблею у руці, позаду якого — козацьке військо (ліворуч), стилізовані абрисні укріплення Конотопу (праворуч), повержені знамена (унизу). Угорі півколом розміщено напис «ПЕРЕМОГА В КОНОТОПСЬКІЙ БИТВІ», нижче у два рядки «350 РОКІВ».

Дата введення в обіг — 19 червня 2009 року

Автори — художники: Кочубей Микола, Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій; скульптори: Атаманчук Володимир, Дем'яненко Анатолій

Серія — «Герої козацької доби»

 

 

Іван Богун (бл. 1618—1664)

Іван Богун (худ. Ян Мадеєвський, літографія, 1884 р.)

Іван Федорович Богун — видатний український козацький військовий, політичний і державний діяч, полководець, близький соратник Богдана Хмельницького та його наказний гетьман у Берестецькій битві 1651 року, полковник могилівський (1648— 1649), кальницький (1650, 1651, 1653—1657), чигиринський (1661) і паволоцький (1658—1660, 1663—1664), генеральний осавул Війська Запорозького (1663— 1664) в уряді гетьмана Павла Тетері. Відстоював ідею самостійного розвитку Української козацької держави.

Цікавий факт

Із історичних джерел і досліджень життєвого шляху Івана Богуна постає непересічна та яскрава особистість. Це був мужній, безстрашний і відважний воїн-козак, талановитий полководець, безкомпромісний у своїй відданості ідеї служіння своєму народові. Постановою Кабінету Міністрів України № 764 від 1 червня 1998 року, за ініціативи спілки офіцерів України, Київському військовому ліцею було присвоєно ім'я активного учасника визвольного руху за незалежність України Івана Богуна.

 

Таїрова-Яковлева Т. Іван Теодорович Богун : біографія / Тетяна Таїрова-Яковлева ; пер. з рос. Т. Кришталовської ; наук. ред. В. Кононенко ; худож. оформ. О. Остапова ; картограф Д. Вортман. — Київ : Кліо, 2026. — 624 с., іл.

Тетяна Геннадіївна Таїрова-Яковлева (1967) — науковиця, історикиня, докторка історичних наук, професорка. Фахівчиня в галузі історії Центрально-Східної Європи та України раннього Нового часу. Дослідниця політичної, соціальної та економічної історії України XVI—XVIII століть, біографій провідних діячів Української козацької держави, її міжнародного становища та зовнішньої політики. Найвагомішою науковою працею є видання книги «Мазепа». За цю роботу Тетяна Таїрова-Яковлева 2008 року нагороджена Орденом княгині Ольги III ступеня.

Фундаментальна праця «Іван Теодорович Богун» Тетяни Таїрової-Яковлевої робить видатного полководця та політичного діяча Івана Богуна справді живою та дивовижною постаттю. В основі книги — унікальний матеріал, зібраний протягом чотирьох десятиліть в архівах України, Росії, Польщі, Швеції.

Про цю особистість ширилося дуже багато легенд, неперевірених свідчень гіпотез. Це дослідження біографії наказного гетьмана та полковника розставило всі крапки над «і». Читач, пізнаючи нашого героя на сторінках пропонованої книжки, відкриє для себе українця з рисами, що рідко поєднуються в одній особистості: мужність і шляхетність, хитрість і винахідливість, розум і вдача…

Цей фоліант — не лише вперше проведена цілісна та скрупульозна реконструкція життя героя, який увійшов в історію з різними прізвищами. Це дослідження внесло істотні корективи в розуміння Істориками минулого середини XVII століття: на основі біографії Івана Богуна розкрито низку аспектів світогляду, цінностей, стереотипів еліти новопосталої Гетьманщини, легалізовано деякі сюжети участі православної шляхти в повстанні під проводом Богдана Хмельницького, представлено закономірності розвою Хмельниччини чи «Української революції XVII ст.», природу «Руїни»… Авторка дуже вдало вписала Івана Богуна в революційні зміни на українських землях, у яких він був активно задіяний. Дослідниця показала природу української шляхетсько-козацької еліти середини XVII століття.

Ця книжка, безперечно, має велике значення для кожного українця та поціновувача української історії й культури. Життя і діяльність Івана Богуна викладено у книзі в хронологічному порядку. Кожний розділ легко сприймається, наче серія прецікавого мінісеріалу.

З юних років життя Івана Богуна минало в походах, облогах, атаках і боях. Богун сотні разів наражався на смертельну небезпеку під час битв, сутичок і вилазок, якими керував особисто. Під ним убивали коней, він тонув у крижаній ополонці, на нього влаштовували засідки. Він дістав численні поранення, вороги вимагали видати його. Двічі зазнавав арешту. Його засуджували на смерть у різних державах різні государі.

Те, що за таких умов блискуча кар’єра отамана, полковника, гетьмана, полководця та політика тривала майже двадцять п’ять років, видається дивом, яке можна пояснити лише надзвичайним талантом полководця і небаченим заступництвом фортуни. Він не зневірювався навіть у безвихідних ситуаціях, ніколи не здавався і не впадав у відчай у найтяжчі моменти життя. Мав неймовірну енергію, неперевершений військовій талант, кмітливість, винахідливість і відданість своїм ідеалам. Богун вів успішні воєнні дії проти польських, московських, угорських, молдавських, татарських військ і, безумовно, належить до пантеону європейських полководців раннього Нового часу.

Івана Богуна вирізняли дивовижна послідовність у боротьбі за єдність і незалежність України. Його голос авторитетно лунав на старшинських радах, він визначав обрання гетьманів, але сам ніколи не претендував на булаву. Герої не вмирають. Вони залишаються жити у віках. Щоб надихати власним прикладом, своєю вірою у свободу.

Видання адресоване науковцям, викладачам, студентам, а також усім, хто цікавиться історією України, зокрема постаттю Івана Богуна.

 

Коляда І. Іван Богун / Ігор Коляда, Степан Борчук, Ігор Ільницький ; худож.-оформ. Є. В. Вдовиченко.  Харків : Фоліо, 2021. — 126 с., іл. — (Знамениті українці).

Усі сучасники Богуна відзначали його розум, хитрість, хоробрість і талант полководця. Він відмовився від реєстрового чину і маєтків, які обіцяли йому поляки, і підтримав визвольну війну українського народу проти Польщі (1648—1657рр.) з першого дня повстання. Саме в цій війні командир Вінницького полку полковник Богун став легендою за життя.

Після смерті Богдана Хмельницького один із лідерів угруповання «старшин-державників», що не бажав ні підданства московського, ні підданства польського, ні підданства турецького чи шведського, а аж до своєї смерті прагнув творення самостійної Козацької держави.

Іван Богун — мудрий полководець, відважний козак та легендарна особистість, яка прикрашає своєю могутньою постаттю сторінки історії України.

 

Соколовський О. Богун : історичний роман з часів Хмельниччини / Олександр Соколовський. — Київ : Укр. Центр духовної культури, 1996. — 368 с.

Олександр Олександрович Соколовський (1896 —1938) — український письменник-романіст доби Розстріляного відродження.

Історичний роман «Богун» вперше був надрукований 1931 року в підсовєтській Україні, у видавництві «ЛІМ». Основний фон роману— історичні події визвольної війни українського народу 1648—1654 років. Головну увагу письменник звертає на прославленого полковника Івана Богуна, його дії, військові операції та особисте життя.

 

Сорока Ю. Іван Богун : роман : у 2 т. Т. 1 / Юрій Сорока. — Київ : Будинок письменників України, 2012. — 315 с.

Юрій Володимирович Сорока (1973) — український письменник. Автор понад 20 книг, серед яких: історичні романи «Хотин» (2007, 2011), «Іван Богун» (2010).

Що нам відомо про сподвижників Богдана Хмельницького? Про людей, котрі пов'язали власну долю з боротьбою славного гетьмана? Ким вони були, як жили, що залишили по собі? Як не сумно це розуміти, але про Івана Богуна, Данила Нечая, Максима Кривоноса і багатьох інших відомо значно менше, ніж заслуговують ці люди за свої життя, що вони їх поклали на олтар служіння Батьківщині. Герой твору Юрія Сороки, полковник кальницький, вінницький і подільский, а пізніше й наказний гетьман Іван Богун є чи не найяскравішою постаттю в плеяді полковників Хмельницького. Чи таким він був, яким дозволив собі зобразити його автор? Чи зміг він показати його так, як того заслуговує славетний український лицар? Залишимо це на суд читача, якого на сторінках цієї книжки чекають буревії і бойовища України XVII сторіччя...

 

Сорока Ю. Іван Богун : роман : у 2 т. Т. 2 / Юрій Сорока. — Київ : Будинок письменників України, 2012. — 539 с.

Україна стрімко летіла до найвизначніших подій у своїй середньовічній історії. Вже почали відлік останні місяці польської «золотої доби», а на обрії поставали буревії козацької звитяги. Королівська влада, магнати, сенатори і сеймові комісари поки ще не могли чітко уявити межі загрози, яка йшла для них з одвічно проблемних земель Речі Посполитої, але все ж відчували…

 

Пам'ятна монета «Іван Богун» 

Срібна пам'ятна монета номіналом 10 гривень, випущена Національним банком України, присвячена одному з видатних військових і політичних діячів, сподвижнику Богдана Хмельницького в Національно-визвольній війні українського народу 1648—1654 рр., полковнику кальницькому (вінницькому) — Івану Богуну.

На реверсі монети праворуч зображено батальну сцену — козаки в обороні, над якою — XVII/ст., ліворуч — профільний портрет Івана Богуна, під яким стилізований напис «ІВАН/БОГУН».

Дата введення в обіг — 6 вересня 2007 року

Автори — художники: аверс: Івахненко Олександр, Іваненко Святослав; реверс: Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій; скульптори: Іваненко Святослав, Атаманчук Володимир

Серія — «Герої козацької доби»

 

Іван Мазепа (1639—1709)

Іван Степанович Мазепа є однією з найяскравіших, найвидатніших та найсуперечливіших постатей української історії, військовий, політичний і державний діяч, дипломат і меценат. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687—1704) і всієї Наддніпрянської України (1704—1709). Представник шляхетського роду Мазеп-Колединських герба Курч із Київщини та Волині.

Період правління Івана Мазепи припадає на кінець XVII — початок ХVІІІ століття. Це був надзвичайно складний час в історії української державності. Іван Степанович, маючи природний глибокий розум, добру освіту, талант блискучого політика і дипломата, понад двадцять років утримував гетьманську булаву та, безперечно, доклав багато зусиль для об’єднання українських земель в одній державі, створення регулярного війська, стабілізації суспільного життя після часів Руїни, дбав про піднесення освіти, науки і мистецтва.

22 лютого 1700 року почалася Велика Північна війна коаліцій Швеції та Московії за панування у Північній, Центральній та Східній Європі. Гетьман Іван Мазепа зробив відчайдушну спробу відновити автономію України, уклавши наприкінці 1708 року союзний договір зі шведським королем Карлом ХІІ. 27 червня (8 липня) 1709 року відбулася вирішальна Полтавська битва, яка змінила хід історії…

Цікавий факт

Іван Мазепа дуже добре знав латину та польську, володів німецькою, французькою, італійською, голландською і за висловом Пилипа Орлика, «досить міцно татарською». Майстерно володів словом і пером. Він був меценатом мистецтва й науки, опікувався Києво-Могилянською академією, яка, завдяки його зусиллям, отримала академічний статус у 1701 році і стала першим вищим навчальним закладом у Східний Європі. Іван Мазепа також прославився будівництвом церковних споруд, яке увійшло в українську культуру як широковідоме мазепинське бароко. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що мав прояви не лише в архітектурі, образотворчому мистецтві та літературі, але й в цілому культурному, і навіть побутовому житті гетьманської України.

 

Павленко С. Шабля Івана Мазепи. Розбудова Гетьманщини на межі XVII—XVIII століть / Сергій Павленко. — Київ : Мистецтво, 2025. — 440 с.

Головною зброєю-шаблею гетьмана ІванаМазепи на межі XVII—XVІІІ століть була стратегія прихованої підготовки кращих умов для реалізації замірів щодо звільнення українського народу від опіки Москви. Саме розслідуванню цих важливих складових і присвячена книга відомого автора Сергія Павленка. У ній йдеться про саботаж гетьманом загарбницьких планів Петра I, підготовку гетьманців до повстання.

Автор показує, що головні зусилля Івана Мазепи та його оточення були спрямовані на збільшення війська, створення укріплених осередків оборони для майбутнього протистояння з російським царатом. Оборонні заходи поєднувалися з великою програмою церковного будівництва — було збудовано й оновлено близько 350 храмів.

У книзі подано детальний опис військових кампаній Батурина. Дослідник спростовує численні історіографічні штампи про Івана Мазепу як будівничого російської імперії, соратника й друга Петра I.

 

Горобец В.  Мазепа. Тисячоликий герой української історії / Віктор Горобець. — Київ : Віхола, 2025. — 544 с. — (Серія «Наукпоп»).

Іван Мазепа, поза всяким сумнівом, належить до тих історичних постатей України, про які можна без будь яких застережень стверджувати: якби раптом їх не було насправді, їх варто було б вигадати. Адже без згадок про Мазепу нині неможливо уявити не тільки українську історію, а й українську ментальність. Не кажучи вже про красне письменство, архітектуру, образотворче мистецтво, книговидання і навіть історична дисципліна, що вивчає паперові грошові знаки— боністика. А ще ж є царини політики, державотворення, дипломатії, де гетьман також залишив по собі не такий уже й пересічний і непримітний слід, радше навпаки.

Від дипломатії й політичних інтриг до Північної війни та внутрішніх конфліктів. Історик Віктор Горобець у своїй книжці аналізує еволюцію гетьманської влади й стосунки зі старшиною, відносини із Запорозькою Січчю, зовнішньополітичні контакти та драматичні події останніх років Мазепиної доби — аж до переходу на бік шведів і власне полтавської катастрофи. Автор розбирає мотиви й історичні обставини, що впливали на рішення гетьмана, малюючи його відвертий портрет на тлі епохи.

 

Пам'ятна монета «Іван Мазепа»

Срібна пам'ятна монета номіналом 10 гривень, випущена Національним банком України, присвячена гетьману Лівобережної України (1687—1709), відомому суспільно-політичному діячу України, меценату освіти і мистецтва, людині нелегкої і драматичної долі — Івану Мазепі, який намагався проводити обережну, але послідовну політику, спрямовану на здобуття Україною незалежності.

На реверсі монети у колі з намистин зображено портрет гетьмана з булавою, праворуч — родовий герб, ліворуч — собор. Навколо стилізовані написи: «ІВАН МАЗЕПА» та «1644–1709».

Дата введення в обіг — 20 лютого 2001 року

Автори —художник Івахненко Олександр; скульптор Дем'яненко Володимир

Серія — «Герої козацької доби»

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.

Знамениті фортеці в багатовіковій історії України. 18 квітня – День пам’яток історії та культури

 

«Фортифікаційні споруди – це кам’яний літопис, який розповість чимало захоплюючих історій тому, хто забажає його прочитати…» (Катерина Липа «Під захистом мурів»)

Хотин, Кам'янець-Подільський, Батурин… Легендарні міста та фортеці України протягом багатьох століть були свідками історичних подій, політичних інтриг і військових конфліктів. Найвідоміші твердині вражають мистецтвом оборонної архітектури, зберігають таємниці минулого та приваблюють мандрівників з різних куточків світу.

Цікаві факти

\

Оборонні споруди впливали на формування міст у давнину, оскільки забудова залежала від форми укріплень, що її оточували. Поселення, не захищене оборонними спорудами, не мало шансів на довге існування. Процес творення міста стародавні вчені описували не в архітектурних, а у військових трактатах, містобудування було галуззю науки фортифікації.

Матеріали, які використовувалися для будівництва замків та фортець, змінювалися протягом усієї історії. Дерево використовувалося для більшості замків до 1066 року. Такий матеріал був дешевим та давав можливість швидко будувати фортецю, але деревина легко займалася та згорала. У ХІІІ столітті на зміну дереву як основному будівельному матеріалу прийшов камінь та обпалена цегла. Перші цегляні замки були збудовані на Галицьких і Волинських землях.

Спорудження замків і фортець з дерева продовжувалося до XVI століття. Проте вдосконалення вогнепальної зброї, розширення населених пунктів зумовили поступовий перехід до будівництва кам’яного оборонного муру. Стіни фортець стали геометрично правильних форм, товщина та висота значно збільшилась. Деякі мури мали не один ярус з бійницями, а два або три. Зазвичай мур з'єднував вежі в фортеці. Мури мали окремі фортеці, а також міста, замки, монастирі.

Складовою частиною оборонних мурів в стародавньому світі і середньовіччі була оборонна вежа різних форм. Вежі призначалися для спостереження і захисту брами, слугували укриттям для військ і були опорним пунктом оборони фортеці. Оборонні вежі могли будувати й окремо від головної фортеці – вони називалися сторожовими вежами.

Найстарішою та однією з найкраще збережених фортець України вважається Хотинська фортеця (Чернівецька обл.). Ця твердиня на правому березі Дністра була однією з наймогутніших у тогочасній Східній Європі. Білгород-Дністровська (Аккерманська) фортеця (Одеська обл.) – найбільша фортеця України. Була споруджена за часів Молдавського князівства на місці руїн античного поліса Тіра.

 

Хотинська фортеця

За стародавньою легендою назва одного з найпривабливіших місць в Україні походить від слов’янського імені Хотень, що означало «бажаний», «жаданий». Оповитий таємницями Хотин відомий однією з найдавніших фортець, яка є свідком війн, перемог та поразок великих імперій і держав. 

Хотинська фортеця, у поєднанні з живописною місцевістю, вражає монументальною та вишуканою архітектурою. Перші дерев’яно-земляні укріплення на правому березі Дністра були збудовані у Х-ХІ століттях. У ХІІІ столітті, за часи правління князя Данила Галицького, дерев’яні укріплення змінюються на кам’яні. 

Під владу Молдавського князівства Хотин перейшов у XV столітті. Стефан III Великий прославився не тільки тим, що успішно протистояв Османської імперії, але й будівельною діяльністю. Стараннями молдовський господаря в Хотинський фортеці з південного боку було прибудовано ще один просторий двір, казарми, потужно укріплену браму. Стіни досягли товщини восьми та висоти двадцяти п’яти — тридцяти метрів і завершувалися зубцями-мерлонами, над ними вивищувалися вежі. Хотин став однією з улюблених резиденцій Стефана III Великого.

Хотинська твердиня залишалася нездоланною впродовж майже трьох століть і стала ареною боротьби проти Османської імперії. У XVІ столітті деякий час Хотин перебував під владою Речі Посполитої, потім знову Молдавського князівства. 1615 року війська Речі Посполитої зайняли місто. Після Цецорської битви 1620 року між Річчю Посполитою та Османською імперією, в ході якої війська Речі Посполитої були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від османської навали.

У вересні – на початку жовтня 1621 року відбулася знаменита битва біля стін Хотинської фортеці між військами Речі Посполитої та Османської імперії, завершальна частина Хотинської війни 1620-1621 років. Довга та жорстока битва закінчилась перемогою об'єднаних сил Речі Посполитої та українського козацтва. Величезний внесок у знищення османської армії під Хотином зробили запорізькі козаки на чолі з гетьманом Петром Конашевичем- Сагайдачним. Внаслідок поразки під Хотином, турецький султан Осман II був змушений припинити війну та підписати мирну угоду.

 

Затилюк Я. Хотинська війна 1621 р. Козацька звитяга, османські амбіції та європейське майбутнє / Ярослав Затилюк, Олексій Савченко, Максим Яременко. – Київ : КЛІО, 2024. – 128 с. : іл.

У виданні описано перебіг військової баталії під Хотином 1621 року, її вплив на тогочасну Європу, а також представлено мілітарні, політичні та історичні традиції всіх учасників тих подій — українських козаків, литовських, польських, османських і татарських вояків. При цьому висвітлено інтерпретацію знаменної битви її сучасниками.

Ключовою особливістю цього видання є публікація зображень унікальних артефактів з колекцій провідних українських музеїв та архівів, а також документів і графіки з аналогічних установ Швеції, Польщі та Туреччини. Крім того, у книзі вперше публікуються роботи провідних реконструкторів козацького одягу та озброєння початку XVII століття.

 

Буйновська Є.  Chocim : коротка історія тривалої битви : арт-бук до 400-річчя Хотинської битви / Єлизавета Буйновська, Денис Позняков, Інна Криворук ; наук. консультант канд. істор. наук Федорук А. В. – Чернівці : Букрем, 2021. – 96 с. : іл.

Ця подія, яка трапилася багато років тому, стала непересічною в українській історії. Незаперечне її значення як для буковинського краю, так і для всієї Європи. В артбуці вміщено інформацію про битву в контексті європейської історії: історичні свідчення, архівні документи, репродукції відомих українців та світових художників, фотоматеріали. Хотинську битву висвітлено не як локальну подію. Вона зачепила найбільші країни того часу. Простота викладу зробить видання доступним для всякого читача.

 

Україна-Польща : єдність зброї крізь віки. – Київ : Грані-Т, 2007. – 120 с. – (Серія «Грані світу»).

У розділах багато ілюстрованого альбому висвітлено: братерство зброї у битвах під Хотином 1621 та 1676 років, під Віднем 1683 року, під Варшавою 1920 року та при виконанні миротворчої місії у Косово 2000-2007 рр. Партнер видання — незалежний культурологічний часопис «Ї» (Львів). Книга отримала нагороду: Диплом IX Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» у номінації «За кращу видавничу серію — 2007» (Серія «Грані світу»: «Україна—Японія: дерев’яна архітектура», «Україна—Польща: єдність зброї крізь віки», «Україна—Польща: спадщина століть» (березень, 2008). 

Коломоєць С. Петро Сагайдачний. Часи козацькі  / Сергій Коломоєць. — Київ : АртЕк, 2021. — 216 с.

Автор книги у своєму історичному дослідженні намагався у цікавій, популярній формі донести до свого читача історію про часи козацькі, про великі діяння гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного …

А що ви знаєте про ту реформу козацького війська, про його переозброєння, яке здійснив свого часу Петро Сагайдачний? Чи знаєте ви, що за часів Петра Сагайдачного турецькі піддані, які жили на берегах Чорного моря, погрожували турецькому султану визнати владу козаків, якщо повелитель Блискучої Порти не захистить їх від блискавичних та безжальних морських походів запорожців? А чи відомо вам, як Петро Сагайдачний вогнем і мечем пройшов володіння московських царів, змінивши перебіг бойових дій на користь польського королевича Владислава IV? Чи знаєте ви, що сучасне українське православ’я завдячує своїм існуванням саме Петру Сагайдачному?

Чи розповідали вам про той подвиг Воїна та Полководця гетьмана Петра Сагайдачного, завдяки якому він та українські козаки, у спілці з військом Речі Посполитої, зупинили наступ майже 300-тисячного війська Османської імперії під Хотином 1621 року? Якщо вам цікаво, чим, коли і як воювали наші козаки за часів славетного Петра Конашевича-Сагайдачного – тоді ця книга саме для вас.

 

Сас П. Полководець Петро Сагайдачний / Петро Сас. — Київ : КЛІО, 2021. — 280 с.

Книга у легкій для сприйняття формі змальовує обставини походження, дитинства і змужніння знаменитого запорозького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Значну увагу приділено воєнному мистецтву, завдяки якому він зажив слави блискучого полководця свого часу.

Відтворено несподівані повороти реальних подій, що ними вирізнялися, зокрема, морський похід козаків на Кафу 1616 року, посольська мандрівка запорожців 1618 року до перського шаха Аббаса І, польсько-московська війна 1617—1618 років, мужня оборона козаків — героїв Прутсько-Радавецьких Фермопіл, нічні вилазки запорожців проти ворога під Хотином, а також інші події Хотинської війни 1621 року.

Для усіх, хто цікавиться козацькою звитягою, воєнною історією та загалом історією України і Європи раннього нового часу.

 

Кам’янець-Подільська фортеця

Однією з найбільш неприступних фортець дослідники вважають у стародавньому Кам’янці-Подільському. Фортеця, або Старий замок відноситься до системи укріплення Старого міста, яке лежить на півострові, оточеному скельними стінами близько 30 м, шириною 120—130 м, що охоплює кільцем петлю річки Смотрич. З навколишньою місцевістю Старе місто з’єднується лише перешийком, найвужча частина якого має всього кількадесять метрів ширини. Від найдавніших часів пролягав цією скельною поверхнею головний в’їзд до міста. Загальна довжина оборонних систем становить 4,5 км.

Старий замок був головним форпостом у системі міських укріплень. Перші кам’яні укріплення на території замку з’явилися в ХІ столітті. У ХІІ—ХІІІ століттях будуються оборонні стіни, вежі. З кінця ХІІ—до середини  XV століття відбувається друга модернізація замкових укріплень з потовщенням і підвищенням стін, будівництвом нових веж і споруд. У цей час нараховується дванадцять веж.

У середині ХІV століття Кам’янець належав литовським князям роду Корятовичів. Тоді ж місто вперше згадується у грамоті князя Юрія Корятовича у 1374 році у зв’язку надання місту Магдебурзького права. У цей час стіни та башти замку були в основному дерев’яними і лише частково кам’яними.

Вигідне розташування на перехресті торговельних шляхів сприяло розвиткові у Кам’янці-Подільському ремесел і торгівлі. З 1436 року Кам’янець стає королівським містом і водночас столицею Подільського воєводства, важливим стратегічним центром польської держави з досконалою на той час фортецею. У 1621 році під керівництвом королівського інженера Теофіла Шомберга за голландським зразком споруджено Новий замок, пристосований до оборони в умовах артилерійської боротьби. Крім фортеці, був укріплений і острів, на якому стоїть Старе місто.

Могутність фортеці вражала не лише численних мандрівників, але й ворогів. За свою багатовікову історію місто-фортецю було взято штурмом лише двічі: у 1393 році литовським князем Вітовтом через незгоду гарнізону фортеці та 1672 року турецьким військом. З 1672 до 1699 року містом володіла Османська імперія. Трагічні події 1672 року яскраво описав відомий польський письменник Генрик Сенкевич в історичному романі «Пан Володийовський». Саме в часи турецької окупації в Європі з’явилася серія майстерно виконаних гравюр з зображенням міста перед руйнацією. Це був своєрідний протест проти втрати Кам’янця.

1699 року згідно з умовами Карловецької мирної угоди разом із більшою частиною Поділля місто знову увійшло до складу Речі Посполитої. Протягом  XVІІІ—ХІХ століть у замку здійснювалися ремонтні роботи, споруджувалися нові артилерійські  батареї, перебудовувалися флігелі, що містяться уздовж південних і північних стін замку.

Фортеця в наш час — це комплекс різних за стильовим і функціональним призначенням споруд, характерною особливістю яких є органічний зв'язок з рельєфом. Незважаючи на те, що замковий комплекс будували майстри різних епох, йому властива композиційна й стильова єдність. Фортеця є об'єктом Кам'янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, що належить до «7 чудес України». Пам’ятка займає одне з провідних місць у світовій історії оборонного зодчества.

 

Пламеницька О. Кам’янець-Подільський / Ольга Пламеницька. — Київ : Абрис, 2004. — 256 с. : іл. — (Серія «Малі історичні міста України»).

У другому випуску науково-популярної серії «Малі історичні міста України» відомий фахівець з історії архітектури Ольга Пламеницька (1956—2022) подає своє концептуальне бачення історичного розвитку Кам’янця-Подільського — славетної столиці Поділля.

Автор розповідає про відому і незнану архітектурно-містобудівну спадщину Національного історико-архітектурного заповідника Кам’янець, яку номіновано до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Для істориків, мистецтвознавців, архітекторів, краєзнавців та  широкого кола поціновувачів української минувшини.

 

Палков Т. Кам’янець-Подільський. Хотин. Замки долини Збруча. Подільські товтри : путівник / Тарас Палков. — Львів : Ладекс, 2010. — 32 с.

На сторінках цього путівника Ви ознайомитесь з Кам’янцем-Подільським — унікальним містом-фортецею, що мальовничо розташувалося у каньйоні річки Смотрич. Також оглянете величні замки у Хотині, Кудринцях, Скалі -Подільській, чудові пам’ятки природи національного заповідника «Подільські товтри», таємничі лабіринти печери Кришталевої у Кривче та ще багато цікавого. Приємних мандрівок!

 

Сенкевич Г. Пан Володийовський : роман / Генрик Сенкевич : пер. з польс. Євгена Литвиненка. —Тернопіль : Вид-во Богдан, 2023. — 672 с. — (Серія «Світовий історичний роман»).

Історичну основу останнього роману «Трилогії» становить війна Речі Посполитої з Османською імперією у  XVII столітті. Сенкевич детально описував війни між Польщею і Туреччиною, зокрема змалював битви, в яких брав участь Ян Собеський (що перебував у приятельських стосунках із Іваном Сірком) та зображував яскраві перемоги полководця, наприклад під Хотином 1673 року. Роман «Пан Володийовський» присвячено долі «малого лицаря», улюбленого героя автора, який промандрував крізь усі частини «Трилогії», однак перебував завжди ніби на другому плані. Проте врешті настав час стати і йому головним героєм.

 

 

Батуринська фортеця

Легендарну фортецю було закладено 1625 року за дозволом польського короля Сигізмунда ІІІ Вази на високому березі річки Сейм, де вже існувало місто Батурин. З трьох боків (четвертий виходив на крутий берег ріки) вона була оточена ровом і земляним валом із дубовим частоколом, який переривався 6 круговими баштами. В’їзд до фортеці охороняли 3 надбрамні башти: Київська (Ніжинська), Сосницька та Конотопська (Митченська), які отримали назви від напрямків шляхів, куди вони вели. На всіх баштах було встановлено 9 чавунних пищалей. Всередині, на високому пагорбі стояв «панський двір» (цитадель), оточений ровом, валом і дубовим частоколом.

Під час Національної революції 1648—1676 років Батурин перейшов під контроль Війська Запорозького. У 1648 році стає сотенним містом Чернігівського полку, в 1649 — Ніжинського, а пізніше — Стародубського полків. У 1654 році Батурин отримує статус міста з магдебурзьким правом та магістратом.

У XVII —XVIII століттях Батурин був офіційною резиденцією гетьманів Лівобережної України — Дем’яна Многогрішного (1669—1672), Івана Самойловича (1672—1687).  Особливого розквіту місто зазнало за часів правління гетьмана Івана Мазепи у 1687—1708 роках, коли його оточувала неприступна фортеця. Батурин перетворюється на центр політичного життя Гетьманщини. В цей час тут перебувала вища державна адміністрація — Генеральна військова канцелярія, Генеральний суд Лівобережної України.

Найбільший слід в історії міста і фортеці залишили події Великої Північної війни 1701—1721 років між Швецією та Московією за панування у Північній, Центральній та Східній Європі. Уклавши союз зі шведським королем Карлом ХІІ, гетьман Іван Мазепа зробив відчайдушну спробу відновити автономію України. Наприкінці жовтня 1708 року гетьман відправив стародубському полковнику Івану Скоропадському грамоту з викладом причин, що спонукали його до переходу на сторону Карла ХІІ. Дізнавшись про це, 30 жовтня 1708 року московський цар Петро І віддав наказ знищити гетьманську столицю — Батурин… Ця трагедія сталася  2 (13) листопада 1708 року.

Відбудувати Батурин і перенести сюди гетьманську резиденцію з Глухова прагнув гетьман Кирило Розумовський. Але відродити Батурин як значне місто йому не вдалося. Тільки 1993 року на базі комплексу пам'яток історії, культури та природи, пов'язаних з історією українського козацтва доби Гетьманщини було створено Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». 2008 року за археологічними дослідженнями та архітектурними аналогіями збудовано архітектурно-меморіальний комплекс Цитадель Батуринської фортеці.

 

Павленко С. Батуринська фортеця / Сергій Павленко. — Київ : Мистецтво, 2019. — 191 с. : іл.

У книзі відомого дослідника Гетьманщини Сергія Павленка вміщено нариси про виникнення та розбудову Батуринської фортеці, її захисників і про драматичні події 1632 та 1708 років. Видання знайомить з новими фактами, джерелами й версіями буття колишньої гетьманської столиці та її очільників. Особлива увага приділяється періоду, коли володарем булави був Іван Мазепа, який доклав чимало зусиль для зміцнення фортеці.

 

Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р. / Сергій Павленко. — Київ : ВД «Києво-Могилянська академія», «Українська Видавнича Спілка», 2007. — 266 с. : іл.

Пропоноване видання — дослідження істориком завершального періоду гетьманування Івана Мазепи. Автор звертає увагу читача на один із найцікавіших і водночас найтрагічніших моментів нашої історії —  загибель Батурина 2 листопада 1708 року. Дослідник розглядає цей період як реакцію російського самодержавства на спробу українців вибороти незалежність за складних умов російсько-шведської війни. У книзі мовою документів відтворено передумови, мотиви та наслідки повстання на чолі з Іваном Мазепою, проаналізовано організаційні прорахунки, ідеологічні, історичні та суспільно-політичні причини поразки. Дослідження містить також додатки, в яких подано біографічні відомості про гетьмана Івана Мазепу, наукову розвідку про походження герба та долю портрета з колекції Бутовичів. Також автор простежує подальшу долю гетьманської столиці — Батурина — від часів Кирила Розумовського і до кінця ХХ століття. Адресовано історикам, політологам, викладачам, студентам, усім тим, кому небайдужа славна історія України.

 

Україна доби Івана Мазепи. 1708—1709 роки в документальних джерелах / НАН України ; Ін-т укр. археогр. та джерелознавства ім. М.С. Грушевського ; Нац. іст.- культур. заповідник «Гетьман. Столиця» ; Нац. архіт.-іст. заповідник «Чернігів стародав.» ; ред. наук. іст. журн. «Сіверян. Літопис» ; упоряд. С. Павленко. — Київ : Мистецтво, 2019. —  495 с.

У збірник документів, який укладено відомим дослідником Гетьманщини Сергієм Павленком, вміщено кореспонденцію, універсали гетьмана Івана Мазепи, старшин, листи каролінців —учасників походу, дипломатичні донесення, повідомлення преси, матеріали російських урядовців, Петра І, турецьких владців про повстання мазепинців й перебіг подій 1708—1709 років. Особливу цінність становлять численні перекладені щоденники вояк і високопосадовців армії Карла XII. Великий масив джерел дає уявлення про подробиці шведсько-українського союзу, справжні наміри сторін протиборства, визвольну боротьбу гетьманців та агресивну діяльність царської влади на теренах України.

 

Іваничук Р. І. Мальви (Яничари). Орда : романи / Роман Іваничук. —  Харків : Євроекспрес, 2000. — 416 с.

Роман «Орда» ( 1992) відтворює трагічну подію доби Івана Мазепи — зруйнування гетьманської столиці Батурина 2 листопада 1708 року військами Олександра Меншикова. Місто, якому випала доля бути кілька десятиліть центром політичного життя Лівобережної України, не скорилося волі Петра І і було по-варварськи спалене разом з жителями.

***

Липа К. Під захистом мурів : з історії української фортифікації Х— XVІІ ст. — Київ : Наш час, 2008. — 184 с. — (Серія «Невідома Україна»).

Що таке оборонна архітектура? Відповісти на це питання не так легко, як може здатись на перший погляд. Адже оборонна архітектура — це не просто потужні мури, високі вежі та мальовничі замки. Це —  дзеркало життя мільйонів людей протягом століть. У цьому дзеркалі відбились політичні інтриги, технологічні новинки, побутові звички, та, звичайно ж, героїчні діяння тогочасних мешканців фортець та замків.

У всіх країнах Європи пошуки ідеального способу оборони, що зробив би укріплення неприступним, велися своїми шляхами протягом століть. Таким чином складалися своєрідні місцеві школи оборонної архітектури, що жваво обмінювалися досвідом. Ця книга розповідає про те, як розвивалось фортифікаційне мистецтво на теренах сучасної України, хто і як захищав та атакував твердіні, що за люди були замовниками й мешканцями фортець і замків.

 

Шедеври архітектури України / авт.-упоряд.  Л. В. Прибега (Лучанський). —  Київ : Мистецтво, 2016. —  224 с., іл.

У виданні репрезентовано понад 130 визначних творів архітектури, пам’яткових ансамблів і комплексів, зведених на землях України в різні часи її багатовікової історії. Стислі нариси й візуальна інформація про архітектурні релікти висвітлюють історію архітектурно-будівельної діяльності на українських теренах, засвідчують талант і творчу вдачу будівничих, слугують автентичним підґрунтям для пізнання глибинного коріння культурних традицій українського народу.

 

Роглєв Х. Й. Легендарні села України / Х. Й. Роглєв, Ю. А. Бощицький, І. А. Голубаха, Г. Б. Мунін ; під заг. ред. Ю. А. Бощицького ; пер. на англ. мову Г. О. Теличук. — Київ : Книга, 2009. — 256 с. : іл.

У виданні розповідається про історію, легенди, архітектурні пам'ятки відомих українських сіл, які зробили значний внесок в історію України. Книга ілюстрована унікальними фотографіями природи, будинків, церков, замків, фортець та палаців, портретами відомих людей. Видання призначене для збереження реліктів, унікальних пам'яток архітектури та історії цікавих сіл України, що сприяє формуванню національної самосвідомості та історичної пам'яті українського народу.

 

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.