Легендарні постаті Війська Запорозького XVIІ — початку XVIІІ століття

 

«Історія народу, як і життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі і нещасливі сторінки. Оскільки в героїчному найбільше проявляється національний характер, саме такі сторінки особливо хвилюють і викликають чуття гордості…» (о. Юрій Мицик, Сергій Плохій «Як козаки Україну боронили»)

 

XVII — початок XVIII століття в історії України — це яскрава доба Національно-визвольної війни 1648—1657 років під проводом Богдана Хмельницького, утворення Гетьманщини (офіційна назва — Військо Запорозьке), Руїни та правління Івана Мазепи. Це час славетних володарів гетьманської булави та легендарних кошових отаманів, мужніх і відданих рідній землі людей. Знаменними подіями стали битви 1648 року біля Жовтих Вод, Корсуня та Пилявців, юридичне визнання Гетьманщини на міжнародній арені, переможна Конотопська битва 1659 року, економічне та культурне відродження Української козацької держави наприкінці XVIІ століття.

 

Іван Виговський (бл. 1608—1664)

Іван Виговський (худ. Гаврило Васько, XIX ст., полотно, олія)

 

Іван Остапович Виговський (ім'я при народженні — Іван Остапович Лучич-Виговський гербу Абданк) — військовий, політичний і державний діяч, генеральний писар Війська Запорозького (1650—1657), гетьман Війська Запорозького та другий очільник Гетьманщини (1657—1659), представник старовинного шляхетського роду Лучичів-Виговських.

Майбутній гетьман, ймовірно, навчався в Києво-Могилянський колегії. Певний час служив у державних установах Речі Посполитої, працював юристом у суді в Луцьку, виконував обов’язки намісника луцького старости, перебував на військовій службі. У роки Національно-визвольної війни 1648—1657 років став одним з найближчих соратників Богдана Хмельницького. Працював особистим писарем гетьмана, а в 1650 році обійняв посаду генерального писаря Війська Запорозького, перебуваючи на якій сформував і фактично очолив козацький уряд — Генеральну військову канцелярію. За короткий час Виговський зробив з канцелярії потужну і високоефективну інституцію Гетьманщини. Ця установа відігравала роль міністерства закордонних справ і певною мірою міністерства справ внутрішніх.

У вересні 1657 року на Корсунській раді Виговського обрано гетьманом Війська Запорозького. Незважаючи на несприятливі умови, він намагався провадити незалежну внутрішню та зовнішню політику, виступав проти обмеження царем вольностей Війська Запорозького. В умовах загрози початку війни з Московією, яка виступила на боці антигетьманських сил, у вересні 1658 року уклав Гадяцький договір із Польщею, за яким Гетьманщина мала увійти до Речі Посполитої як Велике князівство Руське з окремими сеймом, адміністрацією та військом.

Під час московсько-козацької війни 1658—1659 років, яка розпочалася через бажання царя зберегти вплив на Гетьманщину після підписання нею Гадяцького договору, Іван Виговський здобув перемогу у битві під Конотопом з допомогою кримського хана Мехмеда IV, проте не зміг об'єднати різні верстви українського суспільства і втратив владу. Вже не маючи владних повноважень, він зробив останню спробу прислужитися своїй країні, але загинув на самому початку нового етапу свого життя.

Цікавий факт

1615 року в Києві, на Подолі, при Київському братстві відкрилася школа. А влітку 1б31 року видатний церковний, освітній й політичний діяч Петро Могила відкриває в приміщеннях Троїцького монастиря Києво-Печерської лаври школу, яка ввійшла в історії під назвою Лаврської, або Гімназіума. Лаврська школа проіснувала недовго. Київське братство турбувало майбутнє їх школи — була велика потреба в високоосвічених викладачах. Нова школа почала діяти з 1 вересня 1632 року на території Братського монастиря на Подолі під назвою Київський Братський, згодом Київський або Києво-Могилянський колегіум.  Петро Могила прагнув здобути для Могилянського колегіуму статус вищої школи. Здійснив його наміри вихованець Могилянського колегіуму гетьман Іван Виговський. До Гадяцького договору, укладеного ним з Річчю Посполитою 16 вересня 1658 року був доданий пункт, яким передбачалося закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу і зрівняння його у правах з Ягеллонським університетом у Польщі, у місті Кракові. Але статус академії був підтверджений у грамотах 1694 та 1701 року.

 

Мицик Ю. Іван Виговський / о. Юрій Мицик ; худож-оформ. Є. В. Вдовиченко. — Київ : Світоч, 2012. — 127 с.

Юрій Андрійович Мицик (1949) — український історик, церковний діяч УПЦ КП; джерелознавець, археограф, дослідник історії України козацької доби, церковної історії, збирач усних свідчень про Голодомор в Україні 1932—1933 років, публіцист, україніст, священик. Доктор історичних наук (1989), професор кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія» (1990). 5). Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1999). Автор понад 2000 друкованих праць, в тому числі понад 60 монографій, підручників та археографічних публікацій.

Дослідницька праця Юрія Мицика присвячена життю й діяльності одного з керівників Національно-визвольної війни 1648—1658 років, блискучому переможцю в битві під Конотопом, гетьману Івану Виговському. 

 

Нечуй-Левицький І. С. Гетьман Іван Виговський : роман / Іван Нечуй-Левицький. — Київ : Кондор, 2020. — 288 с.

Історико-біографічний роман класика української літератури Івана Нечуя-Левицького «Гетьман Іван Виговський» за радянських часів старанно замовчувався. Цей твір одночасно виконує дві функції: з одного боку, є посібником для вивчення історії України, має просвітительський характер, а з другого — засобами художнього письма відтворює реальні постаті нашого минулого.

Роман вийшов друком у 1898 році У Львові. Це історія сім’ї Виговських та родини простого козака Демка Лютая. Саме через життєпис цих двох родин письменник прагне показати ситуацію в Україні після Переяславської угоди та смерті Богдана Хмельницького, ставлення простого народу до намірів своїх праведників.

 

Сушинський Б. Гетьман Виговський : погляд з ХХІ століття : роман-есе / Богдан Сушинський ; оформ. О. Чередниченка. — Львів : Добра справа, 2002. — 288 с. ; іл.

Гетьман Іван Виговський — одна з тих яскравих, знакових і, водночас, полемічних постатей, яка в усі часи викликала великий інтерес в істориків, письменників, шанувальників старовини. Саме йому й присвячений роман-есе відомого українського письменника і вченого, академіка Богдана Івановича Сушинського (1946—2020).

 

Карнацевич В. Битва під Конотопом [1659] / Владислав Карнацевич ; худож.-оформ. Є. В. Вдовиченко. — Київ : ІНТЕР ПРОЕКТ, 2012. — 120 с.

Битва під Конотопом, в якій українська армія під проводом гетьмана Івана Виговського разом з кримськими татарами перемогла цвіт московського війська, довгий час була однією з найтаємніших сторінок історії України. Часи змінилися, та запитань з приводу того, що саме відбулося влітку 1659 року і які були наслідки тієї битви, причини того, чому українцям не судилося розвинути успіх, і досі хвилюють істориків і тих, хто не байдужий до минулого рідної батьківщини…

 

Ювілейна монета «350-рі́ччя Конотопської битви» 

Срібна ювілейна монета номіналом 10 гривень, випущена Національним банком України, присвячена 350-річчю перемоги війська, очолюваного гетьманом України Іваном Виговським, у битві під Конотопом у червні 1659 року.

На реверсі монети в центрі зображено Івана Виговського на коні з шаблею у руці, позаду якого — козацьке військо (ліворуч), стилізовані абрисні укріплення Конотопу (праворуч), повержені знамена (унизу). Угорі півколом розміщено напис «ПЕРЕМОГА В КОНОТОПСЬКІЙ БИТВІ», нижче у два рядки «350 РОКІВ».

Дата введення в обіг — 19 червня 2009 року

Автори — художники: Кочубей Микола, Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій; скульптори: Атаманчук Володимир, Дем'яненко Анатолій

Серія — «Герої козацької доби»

 

 

Іван Богун (бл. 1618—1664)

Іван Мазепа (худ. М. Бернінгротг, гравюра, 1706 р.)

Іван Федорович Богун — видатний український козацький військовий, політичний і державний діяч, полководець, близький соратник Богдана Хмельницького та його наказний гетьман у Берестецькій битві 1651 року, полковник могилівський (1648— 1649), кальницький (1650, 1651, 1653—1657), чигиринський (1661) і паволоцький (1658—1660, 1663—1664), генеральний осавул Війська Запорозького (1663— 1664) в уряді гетьмана Павла Тетері. Відстоював ідею самостійного розвитку Української козацької держави.

Цікавий факт

Із історичних джерел і досліджень життєвого шляху Івана Богуна постає непересічна та яскрава особистість. Це був мужній, безстрашний і відважний воїн-козак, талановитий полководець, безкомпромісний у своїй відданості ідеї служіння своєму народові. Постановою Кабінету Міністрів України № 764 від 1 червня 1998 року, за ініціативи спілки офіцерів України, Київському військовому ліцею було присвоєно ім'я активного учасника визвольного руху за незалежність України Івана Богуна.

 

Таїрова-Яковлева Т. Іван Теодорович Богун : біографія / Тетяна Таїрова-Яковлева ; пер. з рос. Т. Кришталовської ; наук. ред. В. Кононенко ; худож. оформ. О. Остапова ; картограф Д. Вортман. — Київ : Кліо, 2026. — 624 с., іл.

Тетяна Геннадіївна Таїрова-Яковлева (1967) — науковиця, історикиня, докторка історичних наук, професорка. Фахівчиня в галузі історії Центрально-Східної Європи та України раннього Нового часу. Дослідниця політичної, соціальної та економічної історії України XVI—XVIII століть, біографій провідних діячів Української козацької держави, її міжнародного становища та зовнішньої політики. Найвагомішою науковою працею є видання книги «Мазепа». За цю роботу Тетяна Таїрова-Яковлева 2008 року нагороджена Орденом княгині Ольги III ступеня.

Фундаментальна праця «Іван Теодорович Богун» Тетяни Таїрової-Яковлевої робить видатного полководця та політичного діяча Івана Богуна справді живою та дивовижною постаттю. В основі книги — унікальний матеріал, зібраний протягом чотирьох десятиліть в архівах України, Росії, Польщі, Швеції.

Про цю особистість ширилося дуже багато легенд, неперевірених свідчень гіпотез. Це дослідження біографії наказного гетьмана та полковника розставило всі крапки над «і». Читач, пізнаючи нашого героя на сторінках пропонованої книжки, відкриє для себе українця з рисами, що рідко поєднуються в одній особистості: мужність і шляхетність, хитрість і винахідливість, розум і вдача…

Цей фоліант — не лише вперше проведена цілісна та скрупульозна реконструкція життя героя, який увійшов в історію з різними прізвищами. Це дослідження внесло істотні корективи в розуміння Істориками минулого середини XVII століття: на основі біографії Івана Богуна розкрито низку аспектів світогляду, цінностей, стереотипів еліти новопосталої Гетьманщини, легалізовано деякі сюжети участі православної шляхти в повстанні під проводом Богдана Хмельницького, представлено закономірності розвою Хмельниччини чи «Української революції XVII ст.», природу «Руїни»… Авторка дуже вдало вписала Івана Богуна в революційні зміни на українських землях, у яких він був активно задіяний. Дослідниця показала природу української шляхетсько-козацької еліти середини XVII століття.

Ця книжка, безперечно, має велике значення для кожного українця та поціновувача української історії й культури. Життя і діяльність Івана Богуна викладено у книзі в хронологічному порядку. Кожний розділ легко сприймається, наче серія прецікавого мінісеріалу.

З юних років життя Івана Богуна минало в походах, облогах, атаках і боях. Богун сотні разів наражався на смертельну небезпеку під час битв, сутичок і вилазок, якими керував особисто. Під ним убивали коней, він тонув у крижаній ополонці, на нього влаштовували засідки. Він дістав численні поранення, вороги вимагали видати його. Двічі зазнавав арешту. Його засуджували на смерть у різних державах різні государі.

Те, що за таких умов блискуча кар’єра отамана, полковника, гетьмана, полководця та політика тривала майже двадцять п’ять років, видається дивом, яке можна пояснити лише надзвичайним талантом полководця і небаченим заступництвом фортуни. Він не зневірювався навіть у безвихідних ситуаціях, ніколи не здавався і не впадав у відчай у найтяжчі моменти життя. Мав неймовірну енергію, неперевершений військовій талант, кмітливість, винахідливість і відданість своїм ідеалам. Богун вів успішні воєнні дії проти польських, московських, угорських, молдавських, татарських військ і, безумовно, належить до пантеону європейських полководців раннього Нового часу.

Івана Богуна вирізняли дивовижна послідовність у боротьбі за єдність і незалежність України. Його голос авторитетно лунав на старшинських радах, він визначав обрання гетьманів, але сам ніколи не претендував на булаву. Герої не вмирають. Вони залишаються жити у віках. Щоб надихати власним прикладом, своєю вірою у свободу.

Видання адресоване науковцям, викладачам, студентам, а також усім, хто цікавиться історією України, зокрема постаттю Івана Богуна.

 

Коляда І. Іван Богун / Ігор Коляда, Степан Борчук, Ігор Ільницький ; худож.-оформ. Є. В. Вдовиченко.  Харків : Фоліо, 2021. — 126 с., іл. — (Знамениті українці).

Усі сучасники Богуна відзначали його розум, хитрість, хоробрість і талант полководця. Він відмовився від реєстрового чину і маєтків, які обіцяли йому поляки, і підтримав визвольну війну українського народу проти Польщі (1648—1657рр.) з першого дня повстання. Саме в цій війні командир Вінницького полку полковник Богун став легендою за життя.

Після смерті Богдана Хмельницького один із лідерів угруповання «старшин-державників», що не бажав ні підданства московського, ні підданства польського, ні підданства турецького чи шведського, а аж до своєї смерті прагнув творення самостійної Козацької держави.

Іван Богун — мудрий полководець, відважний козак та легендарна особистість, яка прикрашає своєю могутньою постаттю сторінки історії України.

 

Соколовський О. Богун : історичний роман з часів Хмельниччини / Олександр Соколовський. — Київ : Укр. Центр духовної культури, 1996. — 368 с.

Олександр Олександрович Соколовський (1896 —1938) — український письменник-романіст доби Розстріляного відродження.

Історичний роман «Богун» вперше був надрукований 1931 року в підсовєтській Україні, у видавництві «ЛІМ». Основний фон роману— історичні події визвольної війни українського народу 1648—1654 років. Головну увагу письменник звертає на прославленого полковника Івана Богуна, його дії, військові операції та особисте життя.

 

Сорока Ю. Іван Богун : роман : у 2 т. Т. 1 / Юрій Сорока. — Київ : Будинок письменників України, 2012. — 315 с.

Юрій Володимирович Сорока (1973) — український письменник. Автор понад 20 книг, серед яких: історичні романи «Хотин» (2007, 2011), «Іван Богун» (2010).

Що нам відомо про сподвижників Богдана Хмельницького? Про людей, котрі пов'язали власну долю з боротьбою славного гетьмана? Ким вони були, як жили, що залишили по собі? Як не сумно це розуміти, але про Івана Богуна, Данила Нечая, Максима Кривоноса і багатьох інших відомо значно менше, ніж заслуговують ці люди за свої життя, що вони їх поклали на олтар служіння Батьківщині. Герой твору Юрія Сороки, полковник кальницький, вінницький і подільский, а пізніше й наказний гетьман Іван Богун є чи не найяскравішою постаттю в плеяді полковників Хмельницького. Чи таким він був, яким дозволив собі зобразити його автор? Чи зміг він показати його так, як того заслуговує славетний український лицар? Залишимо це на суд читача, якого на сторінках цієї книжки чекають буревії і бойовища України XVII сторіччя...

 

Сорока Ю. Іван Богун : роман : у 2 т. Т. 2 / Юрій Сорока. — Київ : Будинок письменників України, 2012. — 539 с.

Україна стрімко летіла до найвизначніших подій у своїй середньовічній історії. Вже почали відлік останні місяці польської «золотої доби», а на обрії поставали буревії козацької звитяги. Королівська влада, магнати, сенатори і сеймові комісари поки ще не могли чітко уявити межі загрози, яка йшла для них з одвічно проблемних земель Речі Посполитої, але все ж відчували…

 

Пам'ятна монета «Іван Богун» 

Срібна пам'ятна монета номіналом 10 гривень, випущена Національним банком України, присвячена одному з видатних військових і політичних діячів, сподвижнику Богдана Хмельницького в Національно-визвольній війні українського народу 1648—1654 рр., полковнику кальницькому (вінницькому) — Івану Богуну.

На реверсі монети праворуч зображено батальну сцену — козаки в обороні, над якою — XVII/ст., ліворуч — профільний портрет Івана Богуна, під яким стилізований напис «ІВАН/БОГУН».

Дата введення в обіг — 6 вересня 2007 року

Автори — художники: аверс: Івахненко Олександр, Іваненко Святослав; реверс: Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій; скульптори: Іваненко Святослав, Атаманчук Володимир

Серія — «Герої козацької доби»

 

Іван Мазепа (1639—1709)

Іван Степанович Мазепа є однією з найяскравіших, найвидатніших та найсуперечливіших постатей української історії, військовий, політичний і державний діяч, дипломат і меценат. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687—1704) і всієї Наддніпрянської України (1704—1709). Представник шляхетського роду Мазеп-Колединських герба Курч із Київщини та Волині.

Період правління Івана Мазепи припадає на кінець XVII — початок ХVІІІ століття. Це був надзвичайно складний час в історії української державності. Іван Степанович, маючи природний глибокий розум, добру освіту, талант блискучого політика і дипломата, понад двадцять років утримував гетьманську булаву та, безперечно, доклав багато зусиль для об’єднання українських земель в одній державі, створення регулярного війська, стабілізації суспільного життя після часів Руїни, дбав про піднесення освіти, науки і мистецтва.

22 лютого 1700 року почалася Велика Північна війна коаліцій Швеції та Московії за панування у Північній, Центральній та Східній Європі. Гетьман Іван Мазепа зробив відчайдушну спробу відновити автономію України, уклавши наприкінці 1708 року союзний договір зі шведським королем Карлом ХІІ. 27 червня (8 липня) 1709 року відбулася вирішальна Полтавська битва, яка змінила хід історії…

Цікавий факт

Іван Мазепа дуже добре знав латину та польську, володів німецькою, французькою, італійською, голландською і за висловом Пилипа Орлика, «досить міцно татарською». Майстерно володів словом і пером. Він був меценатом мистецтва й науки, опікувався Києво-Могилянською академією, яка, завдяки його зусиллям, отримала академічний статус у 1701 році і стала першим вищим навчальним закладом у Східний Європі. Іван Мазепа також прославився будівництвом церковних споруд, яке увійшло в українську культуру як широковідоме мазепинське бароко. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що мав прояви не лише в архітектурі, образотворчому мистецтві та літературі, але й в цілому культурному, і навіть побутовому житті гетьманської України.

 

Павленко С. Шабля Івана Мазепи. Розбудова Гетьманщини на межі XVII—XVIII століть / Сергій Павленко. — Київ : Мистецтво, 2025. — 440 с.

Головною зброєю-шаблею гетьмана ІванаМазепи на межі XVII—XVІІІ століть була стратегія прихованої підготовки кращих умов для реалізації замірів щодо звільнення українського народу від опіки Москви. Саме розслідуванню цих важливих складових і присвячена книга відомого автора Сергія Павленка. У ній йдеться про саботаж гетьманом загарбницьких планів Петра I, підготовку гетьманців до повстання.

Автор показує, що головні зусилля Івана Мазепи та його оточення були спрямовані на збільшення війська, створення укріплених осередків оборони для майбутнього протистояння з російським царатом. Оборонні заходи поєднувалися з великою програмою церковного будівництва — було збудовано й оновлено близько 350 храмів.

У книзі подано детальний опис військових кампаній Батурина. Дослідник спростовує численні історіографічні штампи про Івана Мазепу як будівничого російської імперії, соратника й друга Петра I.

 

Горобец В.  Мазепа. Тисячоликий герой української історії / Віктор Горобець. — Київ : Віхола, 2025. — 544 с. — (Серія «Наукпоп»).

Іван Мазепа, поза всяким сумнівом, належить до тих історичних постатей України, про які можна без будь яких застережень стверджувати: якби раптом їх не було насправді, їх варто було б вигадати. Адже без згадок про Мазепу нині неможливо уявити не тільки українську історію, а й українську ментальність. Не кажучи вже про красне письменство, архітектуру, образотворче мистецтво, книговидання і навіть історична дисципліна, що вивчає паперові грошові знаки— боністика. А ще ж є царини політики, державотворення, дипломатії, де гетьман також залишив по собі не такий уже й пересічний і непримітний слід, радше навпаки.

Від дипломатії й політичних інтриг до Північної війни та внутрішніх конфліктів. Історик Віктор Горобець у своїй книжці аналізує еволюцію гетьманської влади й стосунки зі старшиною, відносини із Запорозькою Січчю, зовнішньополітичні контакти та драматичні події останніх років Мазепиної доби — аж до переходу на бік шведів і власне полтавської катастрофи. Автор розбирає мотиви й історичні обставини, що впливали на рішення гетьмана, малюючи його відвертий портрет на тлі епохи.

 

Пам'ятна монета «Іван Мазепа»

Срібна пам'ятна монета номіналом 10 гривень, випущена Національним банком України, присвячена гетьману Лівобережної України (1687—1709), відомому суспільно-політичному діячу України, меценату освіти і мистецтва, людині нелегкої і драматичної долі — Івану Мазепі, який намагався проводити обережну, але послідовну політику, спрямовану на здобуття Україною незалежності.

На реверсі монети у колі з намистин зображено портрет гетьмана з булавою, праворуч — родовий герб, ліворуч — собор. Навколо стилізовані написи: «ІВАН МАЗЕПА» та «1644–1709».

Дата введення в обіг — 20 лютого 2001 року

Автори —художник Івахненко Олександр; скульптор Дем'яненко Володимир

Серія — «Герої козацької доби»

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.