«Гайдамаки» — перший український історичний роман у віршах: 185 років з дня видання поеми Тараса Шевченка

 

«Все йде, все минає — і краю немає… Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля, — Ідіть, сини погуляйте, Пошукайте долі…».

Так поетичним словом Тарас Григорович Шевченко починає розповідь про найдраматичніші події XVIII століття, які відомі в історії під назвою Коліївщина  — козацько-селянське національно-визвольне повстання у Правобережній Україні у 1768—1769 роках, очолене запорожцем Максимом Залізняком та його найближчим сподвижником Іваном Ґонтою, сотником уманської надвірної міліції.

Тарас Шевченко вперше звернувся до історичного минулого України у поемах «Тарасова ніч» (1838) та «Іван Підкова» (1839), які увійшли до поетичної збірки «Кобзар» 1840 року. Видання 1841 року героїчної поеми «Гайдамаки» стало яскравим явищем та відкрило нову епоху в історії української літератури.

 

«Гайдамаки» (1841)

Тарас Григорович Шевченко почав працювати над поемою «Гайдамаки» близько 1839 року, під час навчання в Петербурзький Академії мистецтв. Ще до остаточного завершення поеми Тарас Шевченко знайомив з нею українських письменників у Петербурзі. Частину рукопису, нині не відому, він послав до Харкова письменнику та літературному критику Григорію Федоровичу Квітці-Основ'яненкові, який у листі до Шевченка від 22 березня 1841 року писав про своє та інших харків’ян захоплення Шевченковими віршами й заохочував його швидше публікувати поему: «”Гайдамаки” Ваші добра штука буде. Читав я декому з наших… Друкуйте швидше, лишень. Нехай Вам Бог помага».

Український письменник і видавець Євген Павлович Гребінка додатково включив перший розділ «Гайдамаків (без назви) до впорядкованого ним альманаху «Ластівка», рукопис якого з кількома іншими творами Шевченка (балада «Причина», вірші «Вітре буйний, вітре буйний!» і «Тече вода в синє море») вже перебував на той час у цензурі, про що свідчать дві дати цензурних дозволів на його титульній сторінці: 12 березня і 20 грудня 1840 року.  Альманах вийшов друком 1841 року.

 

Титульна сторінка альманаху «Ластівка». 1841 р.

 

Публікація поеми в «Ластівці» мала присвяту «Василю Ивановичу Григоровичу, на память 22-го апреля 1838 года». Це була дата звільнення Шевченка з кріпацтва, в якому брав активну участь Василь Григорович, мистецтвознавець та історик мистецтва, конференц-секретар і професор Петербурзької Академії мистецтв. Першодрук частини поеми супроводжувався також приміткою Євгена Гребінки: «Порадував нас торік Шевченко кобзарем, а тепер знов написав поему ”Гайдамаки” Гарна штука, дуже гарна…».

Намір опублікувати поему окремим виданням Шевченко висловив у вступі до неї ще в квітні 1841 року, але здійснювати почав його, через скрутні матеріальні обставини, лише наприкінці року. Не маючи коштів на видання Тарас Шевченко випустив передплатні квитки на майбутню книжку вартістю 5 карбованців асигнаціями, які поширював серед знайомих.

8 листопада 1841 року Тарас Григорович особисто подав рукопис поеми до Петербурзького цензурного комітету. З 11 листопада поема була на розгляді у цензора, який схвалив її до друку 29 листопада. 1 грудня 1841 року Тарас Шевченко забрав рукопис із цензурного комітету. Протягом грудня книжку було надруковано, але дозвіл на її випуск в світ цензор видав тільки 21 березня 1842 року. Це пояснюється цензурними причинами — забороною публікувати твори про народні повстання середини XVIII століття в Україні.

Тарас Шевченко у передмові до поеми писав: «Про те шо діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей; надрукованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого. Галайда вполовину видуманий, а смерть вільшанського титара правдива, бо ще є люди, котрі його знали. Гонта і Залізняк, отамани того кровавого діла, може виведені в мене не так, як вони були, — за це не ручаюсь. Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: «Коли старі люди брешуть, то й я щ з ними».

Гайдамацький рух виник на початку XVIII століття у зв’язку із загостренням економічного, політичного й національно-релігійного утиску українського народу польськими магнатами й шляхтою та католицьким духівництвом. Загони гайдамаків складалися переважно із селян та запорозьких козаків, а також дрібних ремісників, міщан.., які діяли здебільшого поодинці, дотримуючись тактики раптових нападів, але нерідко об’єднувалися, і в численні формування, розгортаючи тривалі наступальні та облогові дії.

Особливо значні гайдамацькі повстання 1734 і 1750 років охоплювали не лише Київщину та Поділля, а й Волинь, Білорусь, Галичину. Найвищого розмаху гайдамацький рух набрав під час масового повстання 1768 року, відомого під назвою Коліївщина.

 

Шевченко Т. Гайдамаки [Текст] : поема / Тарас Шевченко ; іл. худож. О. Г. Сластіона ; приміт. Л. Ф. Кодацької. — Київ : Дніпро, 1988. — 104 с., іл.

У поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки» щільно сплетені дві лінії: епічна (історичні події) і романічна (кохання Яреми та Оксани).

Ілюстрації українського художника-графіка Опанаса Георгійовича Сластіона (1855—1933) відтворено з репродукцій видання: Тарас Шевченко. Гайдамаки, 1886. Ілюстрації до поеми були створені впродовж 1883—1885 років.

 

Ілюстрація до поеми «Гайдамаки» (худож. Опанас Сластіон)

 

Шевченко Т. Гайдамаки [Текст] : поема / Тарас Шевченко ; іл. худож. Василя Касіяна.  — Київ : Молодь, 1964. — 104 с., іл.

Перші малюнки до поеми «Гайдамаки» український художник-графік Василь Ілліч Касіян (1896—1976) створив у 1918 році. Відтоді шевченківська тема стала однією з провідних в його творчості. На протязі майже сорока років майстер повертався до ілюстрування «Кобзаря». У 1964 році, у зв'язку з 150-ю річницею з дня народження Тараса Шевченка, за багаторічну подвижницьку працю, створення численних портретів, плакатів і ілюстрування п'яти видань «Кобзаря» Василеві Касіяну, першому серед художників, за створену ним «шевченкіану», присуджено Державну премію України імені Т. Г. Шевченка.

 

Ілюстрація до поеми «Гайдамаки» (худож. Василь Касіян)

 

Шевченко Т. Г. Гайдамаки [Текст] : [поема] / Тарас Шевченко. — Харків : Фоліо, 2013. — 288 с. — Миниатюр кн.

До книжки увійшли такі визначні поетичні твори Шевченка, як балади «Причинна» і «Тополя», драматична поема «Катерина», а також поеми «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки», присвячені визвольній боротьбі українського народу проти загарбників і поневолювачів.

 

«Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» (1844)

Незважаючи на схвальну оцінку поеми «Гайдамаки», надрукована книжка дуже повільно розходилася. 8 лютого 1843 року Тарас Шевченко продав майже весь її тираж (800 примірників) петербурзькому книгареві Івану Тимофійовичу Лисенкову разом із правом на перевидання «Кобзаря» 1840 року, про що видав йому зобов’язання, згідно з яким ні він сам, ні навіть ніхто з його спадкоємців не мав права їх друкувати. Звичайно, петербурзький книгар, крамниця якого була своєрідним літературним клубом, був свідком популярності молодого українського поета й художника.

Іван Лисенков вирішив перевидати «Кобзар» (1840), а тому вже 15 лютого 1843 року звернувся до Цензурного комітету і саме особисто до цензора Петра Олександровича Корсакова, який давав раніше дозвіл на видання першого «Кобзаря». На руках у Лисенкова була записка Тараса Шевченка до цензора, який хоч і скоротив свого часу перше видання «Кобзаря» на одну сторінку (дуже важливого тексту історичного значення), проте опублікував прихильну рецензію в одеському журналі «Маяк», де висловив своє захоплення поезією Шевченка.

27 лютого 1843 року цензор дав дозвіл на друге видання «Кобзаря». Маючи на руках дозвіл цензури на друге видання «Кобзаря» і нерозпродані 800 примірників поеми «Гайдамаки», Іван Тимофійович Лисенков вирішив скомпонувати їх в одній книжці, тобто зброшурувати в одній оправі. Таким чином з’являлося нове видання із опублікованих у 1840—1841 роках творів, яке було надруковане майже через півтора роки.

 

Титульний аркуш «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 року

1 вересня 1844 року в журналі «Современник» було оголошено про вихід у світ «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» Тараса Григоровича Шевченка. Це друга збірка творів Тараса Шевченка, до якої увійшли вісім поезій із першого «Кобзаря» (1840) та окреме видання поеми «Гайдамаки» (1841). До цієї збірки Тарас Григорович повертався після заслання, редагуючи власні тексти з метою підготовки видання творів у новій редакції під назвою «Поезія Т. Шевченка. том 1».

 

Шевченко, Тарас. Чигиринський Кобзар і Гайдамаки [Текст] : [Факсимільне відтворення видання 1844 року] / Тарас Шевченко ; упоряд. С. А. Гальченко. — Київ : КЛІО, 2014. — 272 с.

«Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» надрукували в друкарні Гінце влітку 1844 року, а квиток на випуск книжки підписував цензор Нікітенко, оскільки Корсаков помер 11 квітня 1844 року. Назву «Чигиринський Кобзар…» Тарас Шевченко обрав не випадково. Очевидно, йому хотілося ще раз нагадати читачеві, що Чигирин за часів гетьмана Богдана Хмельницького був центром політичного життя незалежної української держави.

 

«Кобзар» (1860)

1 серпня 1857 року закінчилося десятирічне заслання поета та художника Тараса Григоровича Шевченка. Він повертався через Астрахань, Саратов та Нижній Новгород, де надовго зупинився. Тільки 5 березня 1858 року Шевченкові було офіційно повідомлено про дозвіл на виїзд  до Петербурга.

Тарас Шевченко сподівався на нове видання своїх творів. 23 грудня 1858 року він подав до Петербурзького цензурного комітету примірник «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків», до якого додав також окреме видання поеми «Гамалія» (1844). Це викликало тривале офіційне листування про цензурний статус творів поета та можливість нової публікації. 28 січня 1859 року він отримав згоду на перевидання друкованих раніше творів з умовою, що їх буде заново піддано цензурному розгляду.

Шевченко подав цензорові замість друкованої книжки «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» рукописну збірку «Поезія Т. Шевченка. Том первий». Цей рукопис було виготовлено Тарасом Шевченком (за допомогою Івана Лазаревського, рукою якого переписано частину аркушів) наприкінці 1858 — на початку 1859 року з метою обійти цензурні перепони й опублікувати не лише ті твори, які вже друкувалися до арешту 1847 року, а й написані пізніше. Поема «Гайдамаки» містилася в цьому рукопису на 106—161 аркушах. 5 травня 1859 року рукопис потрапив на розгляд до Головного управління цензури, де взагалі відхилили його.  Але Тарас Шевченко отримав дозвіл на нове видання творів, написаних раніше.

Друкування нової збірки почалося 1860 року у друкарні Пантелеймона Куліша, який ще влітку 1858 року виявляв готовність бути видавцем Шевченкових творів. Тарас Григорович продовжував працювати над поемою «Гайдамаки», намагаючись удосконалити і покращити текст. Це була остання крапка у творчий історії поеми.

У січні 1860 року нова збірка «Кобзар» вийшла з друку і складалася вже з 17 написаних до заслання Тараса Шевченка поезій. На друкування було витрачено 1048 крб. 40 коп. Кошти для цього дав поету цукрозаводчик і меценат Платон Федорович Симиренко з умовою, що борг буде повернуто примірниками книжки. Характерною ознакою останнього прижиттєвого видання «Кобзаря» була блакитна оправа. Раритетний примирник «Кобзаря» 1860 року зберігається у зібранні Національного музею Тараса Шевченка у Києві. 

 

Шевченко Т. Г. Зібрання творів [Текст] : у 6 т. :  [вид. автент 1-6 тт. «Пов. зібрання творів у 12 т.»] / Тарас Шевченко ; [редкол. : М. Г. Жулинський (голова), В. С. Бородін, С. А. Гальченко [та ін.]]. — Київ : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : Поезія 1837—1847 / [упоряд. та комент. І. Д. Бажинова [та ін.] ; перед. слово І. М. Дзюби ; ред. тому В. С. Бородін]. — 2003. — 784 с. : портр.

Поетичні твори Тараса Шевченка, створені у 1837—1847 роках:  «Причина», «Тарасова ніч», «Катерина», «Перебендя», «Іван Підкова», «Думи мої, думи мої…», «Гайдамаки», «Мар’яна-черниця»,  «Гамалія»… 

Шевченко Т. Г. Усі твори в одному томі [Текст] / Тарас Шевченко ; [упоряд., провід. ред.-коректор Г. В. Латник ; відп. за вип. Т. П. Боброва ; худож. оформ. складено з творів Шевченка-худож.]. —  Київ : Ірпінь : Перун, 2007. —  824 с. : іл. — (Поетична  Поличка «Перуна»). —  Бібліогр. : с. 818. —  Тексти друкуються за сучас. правописом.

Вперше в історії української літератури в одному томі вміщено всю літературну спадщину великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка, автора творів, які принесли митцеві любов українського народу та обезсмертили його ім’я. 

Шевченко Т. Г. Кобзар [Текст]  / Тарас Шевченко ; [лінограв. В. Касіяна ; худож. Світлана Бялас]. — Тернопіль : Навчальна книга Богдан, 2022. — 960 с.   

Повне видання поетичних творів Тараса Шевченка. В оформленні книги використано ліногравюру Василя Касіяна.

 

Шевченко Т. Г. Кобзар [Текст] : до 20-річчя  незалежності України / Тарас Шевченко ; [упоряд. В. М. Валько ; передм.  Д. Донцов] ; іл. С. Караффи. —  Корбут. —  Львів : Каменяр, 2011. —  915 с.

У виданні вміщено поетичний доробок Тараса Шевченка, що супроводжується ілюстраціями видатної художниці Софії Петрівни Караффи-Корбут (1924—1996), створеними в середині 60-х років ХХ століття. Тексти поезій подаються за академічними виданнями творів поета.

 

Шевченко Т. Г. Кобзар [Текст] / Тарас Шевченко ; худож. В. Касіян ; [передм. О. Т. Гончара ; післямова  Я. П. Гояна; приміт.  В. Л. Смілянської ; упоряд. граф. матеріалу Я. П. Гояна, О. В. Касіян, М. С. Пшінки]. —  Київ : Веселка, 1998. —   486 с. : іл.

Вічна Книга буття українського народу — «Кобзар» — має багату й цікаву історію ілюстрування. Це подарункове видання якнайповніше репрезентує Шевченкіану Василя Касіяна (1896—1976), одного з найвидатніших українських графіків, чия подвижницька праця від ранньої юності до останнього подиху була освітлена любов’ю до Шевченка.

 

Література про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка

Дзюба І. М. Тарас Шевченко [Текст] : життя і творчість / Іван Дзюба. — Київ : ВД «Києво-Могилянська академія», 2008. — 720 с.

Праця Івана Дзюби «Тарас Шевченко» поєднує розповідь про життєвий і творчий шлях великого поета й художника з інтерпретацією його спадщини, аналізом конкретних творів та характерних мотивів поезії й прози в синхронному й діахронному вимірах. У цій праці, як і в попередніх, автор прагнув охопити весь обшир літературної та громадянської діяльності великого сина України в широкому історичному й естетичному контексті, розкрити центральне місце Шевченка в усьому національному житті, з’ясувати природу його магнетичної влади над поколіннями українців.

 

Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу [Текст] / [авт.-упоряд. Ю. Іванченко]. — Київ : Парлам. вид-во, 2018. — 432 с.

Тарас Григорович Шевченко — великий український поет, художник, попри тяжку долю, адже з 47 років життя він лише тринадцять був вільним, вирізнявся чуйною і доброзичливою вдачею. Він приятелював, дружив і спілкувався з багатьма сучасниками з різних верств тогочасного суспільства. Багатьом з них він присвятив свої твори, що складають перший розділ цієї книги. Також представлено епістолярну спадщину Т. Шевченка, уривок з автобіографічної повісті «Художник», листи, спогади друзів і знайомих про Кобзаря, в яких він постає як людина виняткової сердечності, толерантності, яка над усе любила свій знедолений народ і високо цінувала щирість і доброзичливість у взаєминах межи людьми. Нариси про сучасників, яким Шевченко присвятив свої твори, ілюстративний матеріал — малярські та графічні твори Шевченка та багатьох інших тогочасних митців, рідкісні фото та архівні матеріали допоможуть глибше сприйняти час, у який він жив і творив.

 

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя [Текст] / Олександр Кониський ; [вступ. ст. В. Смілянської]. — Київ : ВД «Кондор», 2019. — 620 с.

Талановитий письменник, історик, публіцист, критик Олександр Якович Кониський (1836—1900) залишив яскравий слід в український культурі ХІХ століття. Десять років свого життя він присвятив створенню книжки «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» — першої ґрунтовної біографії Тараса Григоровича Шевченка. Критичне осмислення витоків біографії Кобзаря, популярна, белетризована форма викладу привернули увагу сучасників Олександра Кониського і , безперечно, зацікавлять читачів сьогодні.

 

Шевченківська енциклопедія : Тарас Шевченко та його сучасники [Текст] : енциклопедія / [редкол. М. Г. Жулинський (голова), М. П. Бондар, О. В. Боронь [та ін.]. — Київ : Ліра-К, 2021. — 608 с.: іл.

Книжка складається зі стислих біографій друзів і знайомих Шевченка, його сучасників загалом, прямо чи опосередковано з ним пов’язаних. Реконструюються широке коло Шевченкового спіл- кування з однодумцями і близькими товаришами, контакти поета з посадовцями та іншими особами. В основу видання покладено відповідні статті шеститомної «Шевченківської енциклопедії»

***

• Вічний як народ: Сторінки до біографії Т. Г. Шевченка [Текст]  : навч. посіб. / [авт.-упоряд. О. І. Руденко, Н.Б. Петренко ; передм. І. М. Дзюба ; голов. ред. М. Тимошик ; ред. Л. Щербатенко ; худож. оформ. Є. І. Муштенка]. — Київ : Либідь, 1998. — 272 с.

• Історія української літератури [Текст] : у 12 т. / НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка ; [редкол. В. Дончик (голова) [та ін.]]. — Київ : Наук. думка, 2014. — Т. 4 : Тарас Шевченко / [авт. І. Дзюба ; наук. ред. М. Жулинський]. — 2014. —783 с.

• Куцевол О. М. Вивчення життя і творчості Великого Кобзаря через художню рецепцію літературної шевченкіани [Текст] : посібник / Ольга Куцевол. — Вінниця : ТОВ «Консоль», 2013. — 256 с.

• Панченко В. Шевченко зблизька [Текст] / Володимир Панченко. — Київ : Темпора, 2021. — 272 с. : іл.

• Симоненко Р. Г. Тарас Шевченко та його доба [ Текст] : док.-хрестом. висвітлення життя й діяльності видат. сина України та найближ. у часі спадкоємців і продовжувачів його справи І. Я. Франка, Лесі Українки, М. П. Драгоманова : у 3 т. — Т.1 / Р. Симоненко, В. Берестенко ; [худож.-оформлювач О. М. Іванова]. — Харків : Фоліо, 2013. — 495 с. : іл. — (Укр. та рос. мовами).

• Ушкалов Л. В. Тарас Шевченко [Текст] / Леонід Володимирович Ушкалов ; [худож.-оформлювач Є. В. Вдовиченко]. — Харків : Фоліо, 2015. — 122 с. — (Знамениті українці).

• Шляхами Великого Кобзаря [Текст] : атлас / [упоряд.  Л. М. Веклич, Н. О.   Крижова ; авт. текстів О. В. Білоконь (с. 78, 79), О. А. Бондаренко (с. 8— 16, 79),  В. В. Дзима (с. 78—79), О. В. Слободянюк (с. 18—86) ; худож.-оформл. О. Ю. Андрющенка]. — Київ : ДНВП «Картографія», 2013. — 88 с. : іл.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.

«Сюїта самотності»: серія малюнків Тараса Шевченка на біблійні, міфологічні та літературні сюжети

 

Мистецька спадщина Тараса Григоровича Шевченка — це майже 800 малярських робіт, виконаних у техніці олійного живопису і офорта, рисунка італійським олівцем і крейдою на кольоровому папері. Живописна творчість Тараса Шевченка тісно пов’язана з його життєвим шляхом: перші юнацькі  кроки в навчанні та формування професійного художника в Академії мистецтв (1830—1843), після тривалої перерви перша (1843—1844) і друга подорож (1845—1847) Україною, період заслання (1847—1857), останні роки життя та високе звання академіка з гравірування на меді (1857—1861).

25 березня 1845 року починається друга подорож Тараса Шевченка Україною. Проїжджав Тарас Григорович через Глухів, Кролевець, Батурин, Конотоп, Ромни, Лохвицю, Миргород, зупинявся у селі Мар’їнському та Яготині. 21 квітня Тарас Шевченко прибув до Києва, де зустрівся з Пантелеймоном Кулішем та професором Михайлом Максимовичем, з ініціативи якого була заснована Київська археографічна комісії (1843) для розгляду давніх актів при канцелярії Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора. Тарас Шевченко з цікавістю працював в Київський археографічний комісії. Художника відряджали до різних губерній, де він не тільки робив замальовки, а й збирав, записував історичні пісні, легенди, перекази про кожну архітектурну пам’ятку.

У Києві Тарас Шевченко знайомиться з молодим професором Миколою Костомаровим і у листопаді — грудні 1846 року бере участь в засіданнях таємного Кирило-Мефодіївського братства. 24 січня 1847 року відбулося весілля Пантелеймона Куліша з Олександрою Білозерською, на якому Тарас Григорович був «старшим боярином». В кінці березня — на початку квітня в селі Бігач (нині Менський районі Чернігівської області), що поряд із Седневом, Шевченко написав портрет дружини князя Кейкутова Катерини Федорівни, яка згодом стане прототипом головних героїнь повісті «Княгиня» та поеми «Княжна».

4 квітня Тарас Шевченко відбув із Седнева через Чернігів до Києва, а 5 квітня на паромний переправі через Дніпро його заарештували як учасника Кирило-Мефодіївського братства. Слідство і допити тривали кілька місяців. Вирок був дуже жорстоким. Тараса Шевченка засилали рядовим солдатом в Окремий Оренбурзький корпус зі встановленням над ним найсуворішого нагляду і з забороною писати і малювати. Шевченко провів в засланні майже 10 років: с початку в Орський фортеці, де всупереч заборонам створив низку поетичних і живописних творів, а згодом в Новопетровському укріпленні, де він був від 17 жовтня 1850 року до 2 серпня 1857-го. Укріплення було збудоване на східному узбережжі Каспійського моря, на півострові Мангишлак. Навколо — безплідні солончаки, природні умови найсуворіші, місця безлюдні. У січні 1853 року новим комендантом призначили майора Іраклія Олександровича Ускова, який виявився дуже доброю і порядною людиною. Неофіційно він дозволив Шевченкові листуватися, писати повісті та малювати. Нові враження у Прикаспійському краї та нові мотиви у мистецьких творах. За період заслання (1847—1857) Тарас Шевченко виконав понад 300 акварелей та малюнків.

Особливе місце у творчості Шевченка належить малюнкам на біблійні, міфологічні та літературні сюжети: «Телемак на острові Каліпсо», «Робінзон Крузо», «Благословення дітей», «Самарянка», «Киргизка», «Мілон Кротонський», «Нарцис та німфа Ехо», «Святий Себастіан», «Умираючий гладіатор» та  «Діоген».  Усі десять малюнків з авторським підписом виконані Тарасом Шевченком влітку 1856 року, під час заслання в Новопетровському укріпленні, та відомі в друкованих джерелах під назвою «Сюїта самотності».

 

«Телемак на острові Каліпсо»

Античні та міфологічні теми були добре відомі Шевченку з часу навчання в Академії мистецтв. Малюнок «Телемак на острові Каліпсо» виконаний за мотивами роману французького письменника Франсуа Фенелона  «Пригоди Телемака» (1699), створеного під впливом «Одіссеї» легендарного давньогрецького поета Гомера. Телемак — син Одісея й Пенелопи, у пошуках свого батька в супроводі Ментора потрапив на острів німфи Каліпсо. Вона намагається зачарувати Телемака, який кохає чарівну німфу Евхарису.

 

«Телемак на острові Каліпсо» (1856. Папір, сепія)

 

Краєвиди узбережжя Каспійського моря та печери в навколишніх горах давали змогу ввести в малюнок цілком реальний пейзаж. На сепії зображено сина Одіссея Телемака в печері на острові Каліпсо. куди він потрапив, шукаючи батька. Майстерно володіючи композицією, градацією тонів та інтенсивністю сепії, художник зумів передати внутрішню боротьбу юнака. Полонений коханням німфи Евхариси. він мусить зробити вибір між почуттям та обов'язком. Лінія безсило опущених рук і поза Телемака вказують на його збентеження, сум'яття, проте зосереджений погляд свідчить, що почуття обов’язку в нього сильніше. Німфа Евхариса з острахом спостерігає за Телемаком, передчуваючи, що він розірве тенета її кохання.  Малюнок (сепія) зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

«Робінзон Крузо»

Малюнок «Робінзон Крузо» виконано за мотивом однойменного твору відомого англійського письменника Даніеля Дефо, автора понад 350 творів, проте саме «Робінзон Крузо» зробив його знаменитим.  Тарас Шевченко згадував роман у повісті «Художник». У 1859 році роман Даніеля Дефо «Робінзон Крузо» (1719) французькою мовою з дарчим написом Тарас Шевченко подарував донці Варфоломія Шевченка — Фросині. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

 

«Робінзон Крузо» (1856. Папір, сепія)

У романі розповідається про пригоди моряка з Йорка, який 1659 року відплив із Бразилії до берегів Африки. Однак корабель потрапив у шторм, уся команда загинула, а Робінзон опинився сам один на безлюдному острові. І почалися довгі 28 років кропіткої праці, щоденних відкриттів та дивовижних пригод моряка з Йорка Робінзона Крузо.

Малюнок Тараса Шевченка привертає увагу лаконізмом композиції. Художник помістив Робінзона під склепіння печери, над якою буяє рослинність. Варіюючи світлотінню, віртуозно володіючи різними відтінками коричневого кольору, митець моделює міцне, мускулисте тіло чоловіка, замислене обличчя котрого свідчить про неабияку кмітливість і розум, ненав'язливо подає побутові речі, які розповідають про життя Робінзона.

«Я жив на острові вже тринадцять днів… Влаштувавши остаточно своє житло, я вважав за необхідне відвести місце для вогнища й запасти палива. Як я впоровся з цим, як поширив свій льох і помалу оточив себе всякими вигодами, я розповім у відповідному місці, а раніше мушу розказати про себе й поділитись думками, яких, звичайно, було в мене немало.

 Майбутнє моє було темне, бо мене закинуло на острів., що лежав далеко від шляху нашої подорожі і ще далі, не менш як за кілька сот миль, від звичайного торговельного шляху людства: і я мав багато підстав гадати, що це був вирок неба і що тут, у цьому відлюдді й самотині, я муситиму скінчити своє життя. Рясні сльози текли по моєму обличчю, коли я думав про це. Я часто запитував себе, чому Провидіння занапащає свої ж створіння і робить їх безнадійно нещасними, покинутими, безпорадними й охопленими таким відчаєм, що навряд чи розумно було б дякувати за таке життя. Та завжди щось швидко припиняло такі думки й докоряло мені за них. Одного дня, коли я, глибоко замислившись про своє становище, блукав з рушницею по берегу, голос розсудку заговорив у мені так: «Ти в скруті, це правда; але згадай де решта? Вас же сіло в шлюпку одинадцятеро. Де ж десять? Чому тебе відзначено? І де краще бути тут чи там? І я показав на море. В усякому разі треба вбачати якесь добро й не забувати про гірше, що могло б статися.

Я ясно уявив собі, як добре я забезпечений всім потрібним для життя, і що було б зі мною, коли б не сталося так (а це буває один раз на сто тисяч), що корабель знявся з того місця, де він став спершу, і приплив ближче до берега, а я мав час забрати з нього всі ті речі. Що було б зі мною, коли б мені довелось жити на цьому острові так, як перебув я на ньому першу ніч., без усього потрібного для життя й без засобів дістати все це самому… І тепер беручись докладно описувати тихе й сумне життя, про яке, певне не чувано на світі, я почну з перших днів і буду розповідати все підряд.  Моя нога вперше ступила на цей жахливий острів, за моїми підрахунками, 30-го вересня, під час осіннього рівнодення, коли сонце стоїть майже прямо над головою…».

 

«Благословіння дітей»

Малюнок  «Благословіння дітей» виконаний за євангельським сюжетом про Ісуса Христа, який благословляє дітей. Художник привертає увагу до образу молодої матері з допомогою світлотіньового контрасту: затемнена постать жінки рельєфно виступає на тлі білої стіни, яскраво осяяної сонцем. Молитовно зосереджена, жінка стоїть навколішки біля колиски, обережно доторкаючись рукою до чола дитини, мовби випрошуючи для неї всі блага землі і неба.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає.

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Дивуюсь дивом і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурися,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що мир наш бога принесла…

 

«Благословіння дітей» (1856. Брістольський папір, сепія)

Моделлю для малюнка була молодша сестра уральської козачки Явдохи, няньки дітей Іраклія та Агати Ускових — Катя, що позувала також для жіночих образів на сепіях «Казашка Катя»,  «Самарянка»» та «Киргизка». У спорудах другого плану Тарас Шевченко використовує архітектурні мотиви стародавніх мавзолеїв, змальованих під час Каратауської експедиції. На цьому тлі він зображає постать Ісуса Христа в оточенні дітей. Подібну сцену зустрічаємо в поемі Шевченка «Марія»

...Його любили

Святиє діточки. Слідком

За ним по улиця ходили,

А іноді й на Єлеон

До його бігали, малії.

Отож прибігли. — «О святії!

Пренепорочниє!» — сказав,

Як узрів діток. Привітав

І цілував, благословляя...

 

 

«Самарянка»

Малюнок Тараса Шевченка «Самарянка» виконаний за євангельським сюжетом про перебування Ісуса Христа в Самарії та про Його зустріч і розмову з жінкою біля криниці, після якої вона перейнялася вірою Христовою. Древнє місто Самарія засноване у 876 році до нашої ери як столиця північного Ізраїльського царства. Вдалий вибір сюжету, вишукана композиція, майстерність та технічна досконалість виконання дають право назвати цю сепію однією з кращих у творчій спадщині Шевченка.

 

 

«Самарянка» (1856. Папір, сепія)

Зображення самарянки близьке до зображень жіночих образів на малюнках «Благословіння дітей», «Киргизка» та «Казашка Катя». Світловими рефлексами художник моделює обличчя молодої жінки, її постать у широкому східному одязі. Навколишній пейзаж, крім пальм, нагадує околиці Новопетровського укріплення. За допомогою другого плану художник надає зображенню просторовості й об'ємності. У колекції Національного музею Тараса Шевченка зберігається ескіз до малюнка.

 

«Киргизка»

Намальовано сепію «Киргизка» влітку 1856 року в Новопетровському укріпленні. Поет-засланець постійно цікавився побутом і звичаями місцевого населення, серед якого прожив майже десять років. У записах Шевченкового «Щоденника» згадуються численні відвідування художником киргизьких і туркменських аулів. Тарас Шевченко є першим художником, який майстерно й реалістично передав життя цих народів. Сепія виявляє професійне вміння художника розробити чітку композицію та цікаво й детально вибудувати сюжет, чим досягається особлива переконливість у зображенні правди.

 

 

«Киргизка»  (1856. Папір, сепія)

Спираючись на дерев'яний товкач, у глибокій задумі відпочиває стомлена жінка. На другому плані праворуч, біля входу в кибитку, сидить молодий киргиз, а ліворуч — прикутий ланцюгом до жердини мисливський беркут. Усі художні подробиці малюнка красномовно відтворюють трудовий день киргизької родини. Одяг і зовнішність молодої жінки подібні до образу сепії «Самарянка», а її постать нагадує жінок у творах «Благословіння дітей» і «Казашка Катя» («Молитва за померлими»).

 

«Мілон Кротонський»

Тарас Шевченко створив малюнок на популярний в Академії мистецтв сюжет загибелі грецького атлета Мілона Кротонського, який жив у VI столітті до нашої ери та прославився своєю надзвичайною силою. Вперше став переможцем серед юнаків на одній з Олімпіад, коли йому було 14 років. За переказами, вже немолодий, літній атлет намагався розірвати руками пень, який не змогли розколоти лісоруби. Але защемив собі пальця не зміг звільнитися і став здобиччю хижих звірів.

 

«Мілон Кротонський» (1856. Папір, сепія)

Головну увагу художник приділив передачі форми людського тіла, тому майже оголену постать атлета подано в складному ракурсі. Художник зумів відтворити могутню силу й напруження, які витрачає Мілон, щоб звільнитися. Ця фізична потуга контрастує з його обличчям, перейнятим передсмертним жахом. Підсилює ефект контраст світла і тіні: постать Мілона і зображення величезного пня яскраво освітлені, а другий план узагальнений, затінений. Трохи карикатурно змальовано лева. Цього хижака Шевченкові не довелося бачити в натурі. Твір сповнений динамізму та експресії. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

«Нарцис та німфа Ехо»

Малюнок «Нарцис та німфа Ехо» Тарас Шевченко виконав 1856 року в урочищі, розташованому за кілька кілометрів від Новопетровського укріплення, що по-казахськи називається Шутім, або Шиле, або Балка. Про урочище поет згадує у своєму «Щоденнику». Художник використав один з варіантів давньогрецького міфа про юнака красеня Нарциса  — сина річкового бога Кріса і німфи Ліріопи, переказаного поетом «золотої доби» римської літератури Публієм Овідієм у «Метаморфозах». Нарцис знехтував коханням німфи Ехо і був покараний за це богинею Афродітою. Побачивши своє відображення у воді, Нарцис закохався у себе і незабаром помер від нерозділеного кохання. За волею богів, він перетворився на квітку, яку назвали його ім’ям. А від закоханої німфи Ехо залишився тільки голос.

 

 «Нарцис та німфа Ехо» (1856.Брістольський папір, сепія)

На малюнку зображено Нарциса, який нахилився над мініатюрним озером кришталево прозорої води. Він простягнув руку, щоб зачерпнути води, і застиг, милуючись своєю вродою. З-за дерева виглядає німфа Ехо. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

«Святий Себастіан»

Себастіан (Севастіан Нарбонський, III ст. н. е.) — командир преторіанців при римському імператорові Діоклетіані. Себастіан був людиною хороброю, сповненою мудрості, правдивим в словах, справедливим в суді, розсудливим в пораді, вірним на службі. Але, за те що він таємно сповідував християнство, був замучений. За народними переказами, римські воїни прив’язали його до стовпа і пустили в нього тисячу стріл, проте жодна стріла не вразила його на смерть. Себастіана врятувала християнка Ірина зі своєю служницею. За вірність Христу церква канонізувала Себастіана.

 

«Святий Себастіан» (1856.  Брістольський папір, сепія, білило)

На малюнку Тараса Шевченка дію перенесено з Риму на Схід (про це свідчать дві постаті у східному одязі). В грудях Себастіана не тисяча стріл, а лише одна, яка влучила в саме серце. Історії світового мистецтва відомо багато художників, які зверталися до образу Святого Себастіана: П'єтро Перуджіно «Мадонна зі св. Іоанном Хрестителем та св. Себастьяном», Сандро Боттічеллі «Святий Себастьян», Хосе де Рібера «Св. Себастьян біля стовпа» та інші. Однак ні в кого з них не зустрічається відтворення образу Святого Себастіана, подібне до Шевченкового. Над цим сюжетом художник працював ще в Академії мистецтв: у 1840—1841 роках виконав малюнок олією «Натурник в позі Святого Себастіана».

Відомо, що історичну аналогію Тарас Шевченко використав у поемі «Неофіти» (1857). Неофіти у поемі Тараса Шевченка — перші християни в Стародавньому Римі у І столітті нашої ери. Римський імператор Нерон з династії Юліїв-Клавдіїв, який правив з 54 по 68 рік нашої ери, був відомий жорстокістю й розпустою, переслідував послідовників християнства, як релігії пригноблених.

Перед Нероном,

Перед Юпітером новим,

Молились вчора сенатори

І всі патриції, і вчора

Лилася божа благодать…

На третій день уже пустили

Молитися за християн.

І ти приходила, молилась,

І милосердний істукан

Звелів везти із Сіракузи

У Рим в кайданах християн…

І в Рим галера приплила…

Женуть гуртами християн

У Колізей. Мов у різниці.

Кров потекла. Лику є Рим!

 

 

«Умираючий гладіатор»

Малюнок Тараса Шевченка «Умираючий гладіатор» виконано на тему однойменної поезії Михайла Лєрмонтова, сюжет якої художник інтерпретує по-своєму. Гладіаторами були бійці на арені цирку у Стародавньому Римі. У листах до друзів Шевченко просив надіслати йому твори Лєрмонтова і отримав їх, певно, від Михайла Лазаревського, найближчого друга, з яким познайомився у липні—серпні 1847 року в Орський фортеці. Сепію «Умираючий гладіатор» створено в Новопетровському укріпленні 1856 року. 

 

«Умираючий гладіатор» (1856.Брістольський папір, сепія)

На малюнку зображено гладіаторів після бою. Один з них — переможець — зі щитом, з високо піднятою правою рукою звернений обличчям до імператорської ложі. Він радісно приймає вітання глядачів. Поряд на арені лежить другий, переможений гладіатор, який ще тримає меч у руці. Третій гладіатор зібрав останні сили, підвівся, благально простягнув праву руку, ніби шукаючи порятунку в невидимого натовпу. На милість імператора він не сподівається. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

«Діоген»

Діоген Сінопський (бл. 400—323 років до нашої ери) — давньогрецький філософ-кінік. Родом з Сінопи, більшу частину свого життя провив на міському звалищі поблизу Коринфа. Діоген зажив слави передусім завдяки притчам та висловам, що ними супроводжував нестандартні, із загальнозвичного погляду, ситуації у своєму житті.  Він розвивав принцип моральної філософії Сократа, заперечував почуттєві задоволення, зовнішні блага, насолоду, вбачаючи в них моральну зіпсованість аристократії. Людина, на його думку, повинна задовольняти лише необхідні життєві потреби. Тому сам Діоген вів аскетичний спосіб життя, харчувався простою їжею, за легендою, жив у бочці. Таким його і зобразив Шевченко.

 

«Діоген» (1856. Папір, сепія)

 

Діоген рукою вказує на жука-рогача. що повзе по землі. Зверху на бочці сидить сова — символ мудрості. Цією символікою Шевченко підтверджує думку Діогена про те. що людина може до мінімуму звести свої життєві потреби, однак не в змозі відмовитися від духовного життя. Життя поета, особливо в Новопетровському укріпленні, було схоже на діогенівське, а талант його був у розквіті. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

***

Національний музей Тараса Шевченка: [альбом] / упоряд. : Т. Андрущенко, С. Гальченко. — Київ : Мистецтво, 2002. —   224 с., іл.

Альбом представляє значну частину мистецької колекції творів Тараса Шевченка, рукописи його поезій, прижиттєві видання, меморіальні речі, що зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка. Це неоціненна спадщина генія, постать і творчість якого сфокусувала в собі буття українського народу на всі часи. Репродукції художніх творів супроводжуються науковими коментарями.

 

Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : у 12-ти томах / НАН України ; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського ; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка ; Національний музей Тараса Шевченка ; ред. кол. М. Г. Жулинський (голова) ; упоряд. М. А. Корнійчук, Д. В. Степовика. —  Київ : Наукова думка, 2001  —

Т. 10. Мистецька спадщина. Живопис, графіка і скульптура 1851— 1857, 2014. —  560 с.

Том 10 (1851—1857) — нові враження у Прикаспійському краї, нові мотиви у пейзажних творах. У дні очікування волі художник переймається проблемами духовності й моралі тогочасного суспільства, відтак з’являється алюзія на біблійну легенду — цикл малюнків «Притча про блудного сина» Відчуття внутрішньої самотності повертає його до спогадів про академічні роки, до суголосних власним настроям міфологічних та літературних сюжетів.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом