* * * 2022 * * * Міжнародний рік кустарного рибальства та аквакультури * * * 2022 * * * Місто Гренобль (Франція) - Європейська зелена столиця * * * 2022 * * * Каунас (Литва) та Еш-сюр-Альзетт (Люксембург) – культурні столиці Європи * * * 2022 * * * Гвадалахара (Мексіка) - Всесвітня столиця книги * * * 2022 * * * Рік збреження природи та живого миру в Україні * * * 2022 * * * 300-річчя від дня народження видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога Григорія Савича Сковороди * * * 2022 * * * 150-річчя від дня народження зірки світового оперного мистецтва Соломії Крушельницької * * * 2022 ***

четвер, 30 червня 2022 р.

Герман Гессе — інтелектуальний прозаїк і мислитель ХХ століття

 


Герман Гессе, найвидатніший і найоригінальніший німецький письменник, один з найбільш читаних авторів XX століття, називав свою творчість «тривалою спробою розповісти історію свого духовного розвитку», «біографією душі». Його блискучими, інтелектуальними творам захоплювалися всі, хто шукав сенс життя та цікавився пошуком вічних духовних цінностей. У літературній спадщині письменника є романи, повісті, оповідання, поезія, есе. Вершиною майстерності Германа Гессе стали його романи «Степовий вовк» та «Гра в бісер».



Майбутній романіст, поет і публіцист Герман Гессе народився 2 липня 1877 року в містечку Кальв у німецькій землі Баден-Вюртемберг. Його батьки займалися місіонерською діяльністю та вважали, що син має підтримати сімейну традицію. У 1890 році Гессе вступив до теологічної школи, а наступного року він став стипендіатом Маульброннської духовної семінарії. Але його покликанням стало письменство. Після втечі з семінарії, молодий Гессе якийсь час відвідував гімназію, потім у рідному Кальві навчався в майстра Перро складати й лагодити годинники, торгував книжками в Тюбінгені і Базелі, багато читав і вступив до літературного товариства «Маленький гурток».

Як Герман Гессе сам признавався, він ще в тринадцять років вирішив стати поетом. В 1899 році вийшли друком його збірки віршів «Романтичні пісні» та «Час після півночі», а 1902 року — «Вірші». Перший роман «Посмертні записи і вірші Германа Лаушера» (1901) залишився майже непоміченим, та вже другий «Петер Каменцінд» (1904) приніс автору літературний успіх. З цього часу Герман Гессе цілком присвятив себе літературній творчості, став письменником-професіоналом. Одне за одним виходять його твори — повість «Під колесом» (1906), романи «Гертруда» (1910), «Росхальде» (1914), «Деміан» (1919),  «Сіддхартха» (1922), «Степовий вовк» (1927), «Нарцис і Гольдмунд» (1930), «Гра в бісер» (1943), безліч нарисів та есе.

 



«Степовий вовк» (1927)



Яскравий роман Германа Гессе «Степовий вовк» — «життєвий шлях душі», історія відчуження людини, яка живе «не як усі», пошуки свого «я» там, де це «я» знайти неможливо.  Основний текст роману — «Записки Гаррі Галлера». І на нього самого, і на світ, який він бачив, ми дивимося його очима. Небіж господині дому, що виступає в ролі «видавця записок», знадобився зі своєю передмовою, щоб підтвердити: так воно і було, як розповідає Гаррі Галлер.

«Ця книжка містить записки, що лишилися після чоловіка, якого ми прозивали Степовим Вовком, — а втім, він і сам не раз уживав це ім'я. Хтозна, чи слід давати до них вступне слово; принаймні сам я вважаю, що воно потрібне. Я спробую в ньому викласти свої спогади про Степового Вовка. Мої відомості про нього дуже скупі, а про його минуле, про його походження я й зовсім нічого не знаю. А проте його особа справила на мене сильне і, незважаючи ні на що, приємне враження.

То був чоловік десь років п'ятдесяти. Одного дня кілька років тому він зайшов до будинку моєї тітки й сказав, що підшукує собі кімнату. Він найняв мансарду нагорі й невеличку спальню біля неї, а через кілька днів з'явився з двома валізами та великою скринею, повною книжок, і прожив у нас дев'ять чи десять місяців. Жив він дуже тихо й замкнуто, і якби наші спальні не були поряд, через що нам доводилось випадково зустрічатися на сходах і в коридорі, ми, певне, ніколи не познайомилися б, бо вдача в нього була не товариська, навпаки: такого запеклого відлюдька мені ще ніколи не доводилось бачити. То був справді степовий вовк, як він часом називав себе: чужа, дика й воднораз несмілива, навіть дуже несмілива істота з іншого світу, не схожого на мій. До якої страхітливої самоти призвели нашого пожильця його нахили та його доля і як глибоко він усвідомлював ту самоту своєю долею, я, правда, довідався аж із цих записок, що лишилися від нього; але все ж таки я трохи пізнав його вже й раніше з численних, хоч і побіжних зустрічей та розмов, і образ, який постав переді мною з записок, загалом збігався з тим, — звичайно, нечітким і неостаточним, — що його я склав із своїх власних спостережень...

З першого ж погляду він, безперечно, справляв враження небуденної, рідкісної, щедро обдарованої людини. Обличчя його світилося інтелектом, а напрочуд тонка, жвава міміка свідчила про цікаве, інтенсивне, надзвичайно емоційне духовне життя. Коли хтось починав з ним розмову і він — хоч це бувало не завжди — переступав межі узвичаєного й казав щось своє, індивідуальне, що походило з його власного, дивного світу, співрозмовник зразу визнавав його перевагу. Думка його сягала глибше, ніж в інших людей, і в духовній царині він виказував майже холодну об'єктивність, впевнену розважливість і обізнаність, що властива тільки справжнім інтелектуалам, яким не закинеш марнославства і які ніколи не прагнуть когось вражати, не прагнуть переконувати інших чи доводити справедливість своїх слів…».

Головний герой роману Гаррі Галлер називає себе Степовим вовком, який потрапив у чужий незрозумілий світ. Той самий Степовий вовк, який втратив сенс життя, і не розуміє як люди відчувають радість від відвідування театру, кіно, подорожей різними містами, читання книг… Він почувається самотнім, зовсім не пристосованим до життя. І в певний момент він починає думати, як залишити це життя, але декілька незвичайних подій вимушують його переглянути свої погляди...  В одному з листів Герман Гессе писав: «Книжка ця, хоч вона і розповідає про страждання і муки, — твір не про того, хто впав у відчай, а про того, хто вірить».


***


Гессе Г. Деміан : роман / Герман Гессе ; пер. з нім. та післямова Н. В. Владимирова. — Харків : Фоліо, 2017. — 216 с. — (Карта світу).

Від часів Сократа мудреці ламають голови над розв’язанням болісної для людини проблеми вибору шляху, пошуків сенсу буття. Яскравим прикладом самореалізації подібної індивідуалізації є роман «Деміан». Це історія про становлення особистості та духовні пошуки юнака Еміля Сінклера, який відчув провалля між лицемірною мораллю, що її  проповідували церква, родина і школа, та реальним світом. У дитинстві він був збитий на манівці, потрапивши під пресинг брутального хлопця. Але потім у його житті з’являється таємничий Макс Деміан, який наставляє його завжди залишатися вірним собі й боротися з головним ворогом —  загальновживаною умовністю.

Роман створювався у вересні-жовтні 1917 року, проте друком вийшов тільки у 1919-му під псевдонімом Еміль Сінклер. Журнальна публікація в «Neue Rundsсhau» викликала низку здогадок і припущень з приводу того, хто ж приховується за цим ім’ям. Загадка була розгадана, і Герман Гессе, який уже отримав за твір премію імені Фонтане, що призначалася для молодих письменників, змушений був публічно оголосити про своє авторство, а премію повернути. 1920 року вийшло нове видання «Деміана, цього разу вже з підзаголовком «Історія юності Еміля Сінклера, написана Германом Гессе». Роман швидко завоював популярність. «Деміана» із захопленням читав Франц Кафка, а Карл Густав Юнг назвав твір «маяком у бурхливу ніч».

«Кожна людина - це не тільки вона сама, це ще й та єдина, неповторна, цілковито особлива, у кожному разі важлива й чудова точка, де явища природи перетинаються тільки один раз і ніде більше. Тому історія кожного - важлива, вічна, божественна. Бо кожна людина, поки вона жива і виконує волю природи, є чудовою і гідною будь-якої уваги… Життя кожної людини є її шляхом до самої себе. Це спроба пошуку шляху, натяк на стежину. Жодна людина ніколи не була цілковито сама собою: проте кожна прагне до того…».

 

Гессе Г. Сіддхартха : роман / Герман Гессе ; пер. з нім. О. П, Логвиненка ; післямова І. П. Мегели, худож.-оформлювач Н. В. Владимирова. — Харків : Фоліо, 2017. — 159 с. — (Карта світу).

Один з найвідоміших творів німецької літератури ХХ століття роман-притча Германа Гессе «Сіддхартха» вперше був опублікований у берлінському видавництві S. Fischer Verlag 1922 року. У «Сіддхартсі» письменник спробував оновити старе азіатське вчення і звести до спільного знаменника всі віросповідання і форми доброчесності. Свій задум Гессе розкриває через показ шляху героя до просвітлення, що досягається відходом від релігійних догм, переборенням суперечності між тілом і духом.

Роман «Сіддхартха» відтворює два ідеали, два погляди на життя, які базуються на двох протилежних філософських засадах. Це — історія Будди Гаутами, азіатського ідеалу, та Сіддхартхи — власного ідеалу Гессе. В житті обох героїв чимало споріднених моментів, обоє поривають з батьківським домом, проходять свій шлях становлення і, врешті-решт, кожен з них знаходить умиротворення і спокій. Але їхні погляди на життя, їхні цілі, їхнє ставлення до земного існування, їхнє послання нащадкам — цілковито різні.

Для Будди видимий світ, реальне життя — це лише ілюзорна видимість реальності. Для Сіддхартхи все реальне — багатоманітний вияв буття. Мета Будди — просвітлення,  визволення з коловороту страждань, прагнення набуття нірвани. Мета Сіддхартхи — повнота життя з усіма стражданнями і духовними злетами. Шлях Будди — самозречення і самоспоглядання. Шлях Сіддхартхи — утвердження життя, повнокровна участь в ньому.

У творі Германа Гессе висвітлюється духовний шлях людини, незалежно від її конфесії, йдеться про спосіб осягнення сенсу життя на підставі вчення, яке базується на пережитому досвіді, набутті стану просвітлення. «Знання можна подарувати, а мудрість — ні. Її можна знайти, нею можна жити, вона може до себе вабити, з нею можна робити чудо, але пояснити мудрість, навчити мудрості не можна…».

 

Гессе Г. Нарцис і Гольдмунд : роман / Герман Гессе ; пер. з нім. І. С. Андрієнко-Фрідріх ; післямова І. П. Мегели, худож.-оформлювач Н. В.  Владимирова. — Харків : Фоліо, 2017. — 383 с. — (Карта світу).

Роботу над твором «Нарцис і Гольдмунд» Герман Гессе розпочав весною 1927 року у Монтальйоні, після появи роману «Степовий вовк», який став справжньою сенсацією. Перший варіант твору був написаний після фізичного й нервового виснаження і видався Гессе недостатньо вдалим, тому письменник знищив його. Рукопис другого варіанта був завершений навесні 1929 року. Журнальний варіант, який друкувався у часописі «Neue Rundsсhau» в кінці 1929 — на початку 1930 року, мав підзаголовок «Історія однієї дружби». Окремою книгою роман вийшов влітку 1930 року у видавництві С. Фішера.

В основі роману — протистояння двох героїв: Нарциса, вченого-богослова, який присвятив себе служінню Богу та наукам, та його учня Ґольдмунда, що є втіленням наївності та безпосередності. І інтелектуал Нарцис — благочестивий, сповнений спокою, і Ґольдмунд — мандрівник і людина пристрастей, намагаються розгадати таїну буття і віднайти сенс життя. Тільки засоби у них різні...


Гессе Г. Гра в бісер : спроба опису життя магістра гри Йозефа Кнехта разом з його творами : роман / Герман Гессе ; пер. з нім. Є. О. Поповича; худож.-оформлювач Л. П. Вировець. — Харків : Фоліо, 2017. —758с. — (Карта світу).

Останній роман Германа Гессе «Гра в бісер» вийшов у світ 1943 року, а в 1946 був удостоєний Нобелівської премії. У вітанні Комітету зазначалося, що присуджена вона автору «за натхненну творчість, у якій найбільшою очевидністю проявляються класичні ідеали гуманізму, а також за блискучий стиль». Герман Гессе, автор одного з найінтелектуальніших романів ХХ століття, після присудження премії писав лише есе.

«Гра в бісер» — літературний шедевр Германа Гессе. Проблема, що хвилює автора, — це доля культури та глибока криза духовності сучасного світу. Відрив елітарної культури, її зростаюча самоізоляція призводять до втрати нею творчого духу, до переродження «культури» в «цивілізацію». Нині ці процеси набули посиленого розвитку, що актуалізує роман Гессе і надає йому рис своєрідної антиутопії.

Дія відбувається у фантастичній країні інтелектуальної еліти — Касталії, де, відгородившись від зовнішнього світу, зібралися найкращі уми людства – вчені, музиканти, поети, художники, мислителі. Вони й винайшли тонку інтелектуальну Гру в бісер, гру, в якій поєдналися магічна сила формул точних дисциплін та жива краса духовності й мистецтва. «Правила цієї найдосконалішої з усіх ігор вивчають тільки звичайним, усталеним шляхом, на це потрібні довгі роки, і ніхто, обізнаний з ними, не може бути зацікавлений у тому, щоб засвоєння їх було спрощене чи полегшене.

Ці правила, мова знаків і граматики Гри, становлять різновид високорозвинутого тайнопису, у створенні якого беруть участь багато наук і мистецтв, особливо як математика й музика (а відповідно й музикознавство), і який може передати й пов’язати зміст і наслідки майже всіх наук. Таким чином, Гра в бісер — це гра всім змістом і всіма вартостями нашої культури, майстер грає ними десь так, як у добу розквіту живопису художник грав барвами своєї палітри. Всім, що людство в епохи свого піднесення витворило в сфері пізнання, високих думок і мистецтв, що в наступні сторіччя наукового осмислення було закріплене в поняттях і стало спільним інтелектуальним надбанням, — усім цим величезним зібранням духовних вартостей гравець у бісер володіє так, як органіст своїм органом, і орган той доведений до майже неймовірної досконалості, його клавіші й педалі відтворюють весь духовний світ, його регістри майже незчисленні, теоретично на цьому інструменті можна програти духовний зміст цілого всесвіту…».

У романі розповідається про долю Йозефа Кнехта, який після багатьох років навчання у Касталії став головним Магістром Гри в бісер. «Зрештою, коли йдеться про героя, дійсно взірцеву людину, то цікавість до особистості, до імені, до обличчя й жесту здається нам природною і виправданою, бо навіть у найдовершенішій ієрархії, в найбездоганнішій організації ми вбачаємо не машину, що складається з мертвих, нецікавих частин, а живе тіло, в якому кожна частина, кожен орган має волю і по-своєму бере участь у таємниці життя. З цього ми й виходили, розшукуючи біографічні відомості про Магістра Гри в бісер Йозефа Кнехта, а особливо все те, що він сам написав; нам пощастило знайти кілька рукописів, які ми вважаємо цікавими для читача».

 


Література про життя та творчість Германа Гессе



  • Герман Гессе // Шахова К. О. П’ять німецьких лауреатів Нобелівської премії з літератури : посібник. —  Київ : Юніверс, 2001. —  С. 91-119.
  • Герман Гессе (1877-1962). Нобелівська промова  // Шкляр Л. Є. Під знаком Нобеля. Лауреати Нобелівської премії з літератури 1901— 2006 / Шкляр Л. Є., Шпиталь А. Г. — Київ : Грамота, 2006. —  С. 145-148.
  • Гессе Герман // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 381-386.
  • Затонський Д. Герман Гессе —  автор «Гри в бісер» // Гессе Г. Гра в бісер : роман / пер. з нім. Є. О. Поповича ; передмова Д. В. Затонського ; ілюстрації М. Л. Курдюкова ; худож.-оформлювачі Б. П. Бублик, С. І. Правдюк. —  Харків : Фоліо, 2001. —  С. 3-20.
  • Магістр гри [Герман Гессе] // Бойченко О. Мої серед чужих. Читацький путівник для дітей старшого шкільного та молодшого студентського віку. —  Чернівці : Книги — ХХІ, 2017. —  С. 184-187.
  • Мегела І. Архетипне вирішення дихотомії природи духу // Гессе Г. Нарцис і Гольдмунд : роман / Герман Гессе ; пер. з нім. І. С. Андрієнко-Фрідріх ; післямова І. П. Мегели, худож.-оформлювач Н. В.  Владимирова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 376-382.
  • Мегела І. «Деміан» Германа Гессе як модель екзистенційного пошуку «внутрішньої сутності» // Гессе Г. Деміан : роман / Герман Гессе ; пер. з нім. та післямова Н. В. Владимирова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 210-215.
  • Мегела І. У пошуках «вищої» мудрості // Гессе Г. Сіддхартха : роман / Герман Гессе ; пер. з нім. О. П, Логвиненка ; післямова І. П. Мегели, худож.-оформлювач Н. В. Владимирова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 154-158.




Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом


середа, 15 червня 2022 р.

Літературні історії червня в особах та фактах

 

Літо… Прохолодні червневі світанки, спекотні липневі полудні, теплі серпневі вечори… Чудова літня пора року надихнула на створення багатьох всесвітньо відомих шедеврів літератури. Однією з найгучніших літературних сенсацій ХІХ століття стали «Паризькі таємниці» французького письменника Ежена Марі-Жозефа Сю. Роман друкувався в 90 випусках газети «Journal des débats» з 19 червня 1842 по 15 жовтня 1843 року і мав приголомшливий успіх.

1908 року український письменник Михайло Коцюбинський під враженням сільської природи написав новелу «Intermezzo». «Ніколи перше не почував я так ясно зв’язку з землею, як тут. В городах земля одягнена в камінь й залізо — і недоступна. Тут я став близький до неї. Свіжими ранками я перший будив сонну ще воду криниці. Коли порожнє відро плескалося денцем об її груди, вона ухала гучно спросоння у глибині й ліниво вливалася в нього. Потому тремтіла, сиза на сонці. Я пив її, свіжу, холодну, ще повну сіл, і хлюпав нею собі у лице… Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю… Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне…».

Автобіографічна повість відомого американського письменника Рея Бредбері «Кульбабове вино» розповідає про події одного літа у маленькому містечку в штаті Іллінойс, де живуть два брати - Дуглас і Том.  Дідусь хлопчиків щоліта готує вино з кульбаб, що затоплюють цілий світ сліпучим сяйвом розплавленого сонця. «Був тихий ранній ранок, і містечко, ще оповите темрявою, безтурботно спочивало. У повітрі вчувалося літо, і вітрець віяв по-літньому, і все навколо повільно й розмірено дихало теплом. Досить було встати з ліжка й визирнути у вікно, щоб побачити: це ж і є початок справжнього вільного життя, перший ранок літа…».

Одного теплого літнього дня 1930 року англійський письменник Джон Роналд Руел Толкін придумав історію «Гобіт», яка стала світовим бестселером. У перший місяць літа 1936 року побачив світ єдиний роман американської письменниці Марґарет Мітчелл «Звіяні вітром», який підкорив серця читачів. А влітку 1975 року австралійська письменниця Коллін Мак-Каллоу почала писати одну із найвідоміших романтичних історій у світі…




Михайло Коцюбинський «Intermezzo»



Шедевром української класики стала новела Михайла Коцюбинського «Intermezzo» — в перекладі з італійської означає «перерва». Епізод, описаний у новелі, справді мав місце у житті Михайла Михайловича в червні 1908 року. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку, як про рятувальну соломинку. Ще раніше, в січні 1908 року Коцюбинський написав листа до редакції журналу «Літературно-науковий вістник», якому обіцяв надіслати найближчим часом оповідання. Але й досі не міг сісти за роботу.

 Михайло Коцюбинський звертається до знайомих і друзів з проханням прийняти його на літний відпочинок. Він сподівався відпочити серед природи та написати щось у сільській тиші. Нарешті відгукується давній знайомий Євген Чикаленко, запрошуючи Коцюбинського до себе в маєток в селі Кононівці, що на початку ХХ століття входило до складу Полтавської губернії. Тепер це північний куток Черкащини. Враження від прекрасної кононівської природи і лягли в основу «Intermezzo».

За кілька днів до від’їзду з Кононівки Михайло Коцюбинський починає писати «Intermezzo»: «… цілий ранок сидів на човні у болоті, серед комишів, робив студію, - повідомляє він дружині в листі від 9 липня 1908 року. І додає там же: «… близько був до природи, а безлюддя заспокоїло мої нерви». Повернувшись до Чернігова, письменник знову поринає у швидкоплинне напружене життя і продовжує працювати над «Intermezzo».  Очевидно, що ця робота, незважаючи на несприятливу обстановку, ще раз повертала його, але вже подумки, в той блаженний край, де серед чарівної природи пройшли незабутні дні його відпочинку. Тому після назви він записує: «Присвячую Кононівським полям».

«Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба. Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини — одна зелена, друга блакитна — й замкнули у собі сонце, немов перлину. А я там ходжу і шукаю спокою. Йду. Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок. Можу подумать, що я планета, яка посувається разом із сателітами. Бачу, як синє небо надвоє розтяли чорні дихаючі крила ворони. І від того — синіше небо; чорніші крила.

На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса. Йду дали — киплять. Тихо пливе блакитними річками льон. Та тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен і поплисти. А там ячмінь хилиться й тче… тче з тонких вусів зелений серпанок. Йду далі. Все тче. Хвилює серпанок. Стежки зміяться глибоко в житі, їх око не бачить, сама ловить нога. Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо. Тепер пішла пшениця. Твердий, безостий колос б’є по руках, а стебло лізе під ноги. Йду далі - усе пшениця й пшениця. Коли ж сьому край буде? Біжить за вітром, немов табун лисиць, й блищать на сонці хвилясті хребти. А я все йду, самотній на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не паде між нами тінь когось третього. Прибій колосистого моря йде через мене кудись у безвість.

Врешті встаю. Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл. Просто під ноги лягла арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю…».





Джон Роналд Руел Толкін «Гобіт, або Туди і Звідти»



Улітку 1925 року Джон Роналд РуелТолкін  дізнався, що в Оксфордському університеті з'явилася вакансія викладача, про яку він мріяв. Розуміючи, що його кандидатура має мало шансів на успіх, Толкін ретельно написав листа, датованого 27 червня, який починався словами: «Панове, я хочу запропонувати свою кандидатуру». Далі він писав: «Я почав навчання у Ексетер-коледжі як стипендіат Степолдона у 1911 році. Склавши класичні іспити 1913 року (де я спеціалізувався у грецький філології), 1915-го я отримав диплом англійського філолога з відзнакою першого ступеня, моїм спеціальним предметом була давньоісландська мова. До кінця 1918 року я служив на офіцерський посаді у лавах ланкаширських стрільців, а потім поступив на службу до Оксфордського словника англійської мови. У жовтні 1920 року я переїхав до Лідса, де отримав посаду ридера англійської мови». На велике здивування 33-літнього Дж. Р.Р. Толкіна, йому запропонували цю престижну посаду.

Він став одним з наймолодших професорів в одному з найстаріших та найшановніших університетів світу. На посаді професора англосаксонської мови імені Ролінсона і Бесворта в Оксфорді від Толкіна вимагалося давати щонайменше 36 лекцій на рік. Але дотримуючись своєї обіцянки заохочувати філологічний  ентузіазм і вважаючи таку кількість недостатньою для охоплення матеріалу, який, на його думку, потрібно було осягнути, Толкін зазвичай значно перевищував цей мінімум. Толкін був одним з тих рідкісних науковців, які передавали не лише звучання та сенс стародавніх творів, що були його спеціалізацією, а і їхню душу.  Цитуючи стародавні саги, він зачаровував студентів.

Одного теплого літнього дня 1930 року Джон Роналд Руел Толкін   уважно вдивлявся з вікна свого  кабінету у будинку №20 на Нортмур-роуд у сад на задньому дворі, а потім у зелень передмістя, що тягнулася за ним. Потім він глянув на величезний стос екзаменаційних робіт на атестат зрілості, які йому прислали на перевірку, і голосно зітхнув. Тоді оксфордському професорові середнього віку та батькові чотирьох дітей ледве вдавалося забезпечувати своїй сім’ї той стиль життя, який очікувався від оксфордських професорів.

Тому, поки його колеги насолоджувалися відпусткою, професор Толкін, щоб заробити більше грошей, брався за виставлення оцінок, а це було для нього монотонною та виснажливою роботою. Через багато років Толкін згадував: «Я пам’ятаю, як взяв одну роботу ( я ледь не поставив за неї додатковий бал, навіть п’ять балів) і помітив, що там є одна порожня сторінка. Чудово! Нічого читати. Тож я надряпав на ній, не знаю навіщо: В одній норі під землею мешкав гобіт». Тепер можна тільки здогадуватися, що якби не такий збіг обставин, були б написані книги, які стали світовими бестселерами –  «Гобіт» та «Володар перснів».

Джон Роналд Руел Толкін  придумував історії, щоб розважити своїх дітей увечері. Іноді він придумував їх на ходу, а іноді спочатку записував, а потім читав уголос. Довгий час історію про подорож гобіта Більбо до гори Еребор не знав ніхто, крім дітей Толкіна та його давнього друга Клайва Стейплза  Люїса, який проявив зацікавлення цією казкою перед сном і отримав почитати машинописний примірник. Але, так сталося, що одна з колишніх студенток Толкіна, Клейн Гріффітс, керувала у той час групою студентів у Червелл-Еджі і мешкала у тамтешньому гуртожитку. Вона почула про дивну історію, наисану її колишнім керівником, яку той позичив матері-настоятельці, й попросила в Толкіна дозволу почитати її наступною.

Твір їй дуже сподобався і вона запропонувала своїй подрузі Сьюзен Дагналл показати  рукопис «Гобіта» директору видавництва «Allen & Unwin» у Лондоні, в якому вона працювала. Сьюзен Дагналл теж вважала, що цей твір просто прекрасний, і переконала Толкіна завершити його якнайшвидше і офіційно представити на розгляд видавництву. 2 грудня 1936 року  Стенлі Анвін прийняв «Гобіта» до друку. Після численних правок, внесених Толкіном у гранки, «Гобіт» був виданий 21 вересня 1937 року. 11 жовтня 1937 року, коли після виходу «Гобіта» ледве минуло три тижні, Стенлі Анвін попросив Толкіна написати продовження книги… Роман-трилогія «Володар перснів» видавався протягом 1954–1955 років. Два головні твори Толкіна були перекладені більш ніж сорока різними мовами і здобули любов у всьому світі.

 

Хоббіт: Несподівана подорож

Жанр – фентезі, пригоди

Режисер – Пітер Джексон

Рік – 2012

Перша частина кінотрилогії «Хоббіт», в основі якої лежить книга Дж. Р. Р. Толкіна «Гобіт, або Туди і Звідти».

 






Марґарет Мітчелл «Звіяні вітром»



Марґарет Мітчелл є автором єдиного твору, всесвітньо відомого роману «Звіяні вітром», який вийшов друком 30 червня 1936 року і став одним із найвідоміших бестселерів американської літератури. Він побив усі рекорди, коли за один день було продано 50 тисяч примірників, а до кінця першого року - понад мільйон примірників. До 1976 року лишень в США вийшло 70 видань «Звіяних вітром», його читали 27 мовами світу. Високий престиж твору підтвердило присудження Марґарет Мітчелл в 1937 році Пулітцерівської премії, однієї з найпрестижніших у США, які даються за «кращий роман року».

Письменниця всім життям і творчістю була пов’язана з рідним містом Атлантою, його історією, з долею своєї родини та її близьких. У сім’ї була ще жива пам'ять про Громадянську війну 1861-1865 років та повоєнну Реконструкцію, що рішуче змінили весь уклад життя у штаті Джорджія, панувала ностальгійна туга за минулим. Марґарет Мітчелл згадувала: «Я так багато чула про війну та про важкі часі, які настали по її закінченні, що була твердо переконана, ніби батько та мати перейшли через усе це».

Майбутня письменниця спочатку  навчалася у Вашингтонській семінарії в Атланті, потім у 1918 році вступила до престижного жіночого Смітського коледжу в штаті Массачусетс, але, не закінчивши його, повернулася в рідне місто. З 1922 по 1927 рік Марґарет Мітчелл працювала провідним репортером газети «Атланта Джорнал». В газеті вона висвітлювала матеріали «з жіночої точки зору». Її редактор Перкенсон зауважив: «якщо мені потрібна була жаліслива історія, то я звертався до Пеґґі Мітчелл».

Залишивши роботу в газети, Марґарет взялася до роману, якому вона віддала десять років напруженої праці. Марґарет Мітчелл не лише розробила детальний план, але й завела справжні «досьє» на головних героїв, буквально жила з ними одним життям, особливо це стосується Скарлетт, котра стала центром оповіді. Мітчелл вивчала історію Атланти і, ширше Джорджії, студіювала підшивки газет та наукові праці істориків, намагалася проникнути в самий дух епохи. Деякі сцени та розділи вона переписувала багато разів та іноді втрачала віру в себе, на довгий час закривала килимком свою друкарську машинку. Але кожного разу наполегливість її чоловіка Джона Марша, який мав літературний смак, допомагала їй повернутися до письмового столу. У 1935 році, ще не завершивши роман остаточно, Марґарет Мітчелл вирішила показати його у нью-йоркському видавництві Максміллан, звідки прийшли найприхильніші відгуки разом із низкою конкретних зауважень.  Тепер Марґарет здійснила останній крок і довела до кінця величезний 1000-сторінковий твір. В останній момент з’явилася і його назва, яка є рядком з вірша Ернеста Доусона «Сінара», а головна героїня отримала ім’я Скарлетт ( до цього вона довгі роки фігурувала під іменем Пенсі). Вихід роману мав безпрецедентний успіх у всій історії американської літератури.

«Звіяні вітром» –  це неймовірна історія кохання і боротьби за життя в такий складний період, як війна. Дія відбувається в Джорджії під час Громадянської війни 1861-1865 років та повоєнної Реконструкції. На широкому історичному тлі цього вагомого за обсягом твору розгорнута захоплива історія Скарлетт О'Хара, доньки Джеральда О'Хара, іммігранта з Ірландії, власника великого маєтку Тара. Головне в романі - тема загальнолюдських цінностей і долі людей.


Звіяні вітром

Жанр – мелодрама

Режисер – Віктор Флемінг

Рік – 1939

Екранізація однойменного роману американської письменниці Марґарет Мітчелл. На тлі громадянської війни в США розгортаються складні особисті стосунки між мешканкою Півдня Скарлет О'Хара та Реттом Батлером. На 12-й церемонії вручення нагород «Оскар» фільм отримав 10 премій (дві почесні) з 13 номінацій.




 

Коллін Мак-Каллоу «Ті, що співають у терні»



«Ті, що співають у терні» (1977)    роман австралійської письменниці Коллін Мак-Каллоу, яка народилася 1 червня 1937 року в Австралії, в місті Веллінгтоні (Новий Південний Уельс) в родині Джеймса і Лори Мак-Каллоу. Майбутня письменниця змалку мріяла про кар'єру лікаря, проте не змогла завершити навчання в Університеті Сіднея. Вона змінила кілька професій, поки знову не повернулася до медицини. Коллін Мак-Каллоу працювала у лікарнях Сіднея і Лондона. З квітня 1967 по 1976 рік Мак-Каллоу займалася науковою та викладацькою діяльністю у відділенні нейропсихології Єльської медичної школи при Єльському університеті. Саме в цей час вона написала свої перші дві книги. У 1974 році був опублікований дебютний роман Коллін Мак-Каллоу «Тім», а влітку 1975 року вона почала писати свій новий твір, який став світовим бестселером.

«Ті, що співають у терні» –  одна із найвідоміших романтичних історій у світі про три покоління родини австралійських емігрантів, про людей, які шукають своє щастя. «Є легенда про пташку, що співає лише раз у житті, співає милозвучніше за будь-яку істоту на всій землі. Щойно покинувши гніздо, ця пташина шукає тернину і не заспокоїться, аж поки не знайде. А потім, співаючи серед нещадно гострих гілок, врешті-решт наштрикується на найдовшу та найгострішу колючку. Помираючи, вона долає біль і своїм співом перевершує жайворонка та солов’я. Лиш одна бездоганно-прекрасна пісня, ціна якої - життя. Але її заціпеніло слухає увесь світ, а Бог на небесах - усміхається. Бо найкраще досягається ціною великого болю… Принаймні так легенда каже».

 

Ті, що співають у терні

Жанр – драма

Режисер – Деріл Дьюк

Рік – 1983

Екранізація відомого бестселера Коллін Мак-Каллоу розповідає про епічну історію життя сім'ї Клірі, яка переїхала з Нової Зеландії на ранчо в Австралії.






Підготувала К.В. Бондарчук, завідувач зитальним залом

понеділок, 13 червня 2022 р.

5 книг про легендарного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і часи козацькі: бібліотекарі рекомендують

 


«Сагайдачного шанували як глибокого політика, який зумів привести козаччину на службу загальнонародним інтересам і створити з козацького війська опору національному українському життю…». Михайло Грушевський

 

В історії кожної нації наступають часи, коли потрібно згадати досвід минулого, щоб гідно і ефективно протистояти викликам сьогодення. Зараз народ України вкотре опинився у такому становищі, коли для захисту своїх національних інтересів потрібно мобілізувати всі сили: і фізичні, і духовні. Саме час звернутися до героїчної історії України, яка налічує чимало сторінок і, однією з найяскравіших, безумовно є Козаччина. Серед великих гетьманів українського козацтва особливо виділяється Петро Конашевич-Сагайдачний, під керівництвом якого козацькі загони перетворилися у професійну армію, і здобули у походах нечувану доти славу. Про постать Сагайдачного та його епоху писало чимало видатних дослідників в Україні та за її межами. У п’яти книгах, на які ми звертаємо вашу увагу, цей період героїчної української історії заграв новими яскравими фарбами. 


Коломоєць С. Петро Сагайдачний. Часи козацькі  / Сергій Коломоєць. – Київ : Видавничій дім «АртЕк», 2021. – 216 с.

Автор цієї книги, Сергій Коломоєць, недаремно відносить її до жанру саме ПОПУЛЯРНО-наукових, а не  науково-популярних, бо у своєму історичному дослідженні намагався у цікавій, популярній формі донести до свого читача історію про часи козацькі, про великі діяння гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного …

… А що Ви знаєте, про ту реформу козацького війська, про його переозброєння, яку здійснив свого часу  Петро Сагайдачний?

Чи знаєте ви, що за часів Петра Сагайдачного турецькі піддані, які жили на берегах Чорного моря,  погрожували турецькому султану визнати владу козаків, якщо володар Блискучої Порти не захистить їх від блискавичних та безжалісних МОРСЬКИХ походів запоріжців?

А чи відомо вам , як Петро Сагайдачний вогнем і мечем пройшов володіння московських царів, змінивши перебіг бойовий дій на користь польського королевича Владислава IV?

Чи знаєте ви, що сучасне українське православ’я завдячує своїм існуванням саме Петру Сагайдачному?

Чи розповідали вам, про ті подвиги воїна та полководця гетьмана Петра Сагайдачного, завдяки якому, він та українські козаки разом з військом Речі Посполитої, зупинили наступ майже 300-тисячного війська  Османської імперії під Хотином 1621 року?

Якщо Вам цікаво, ЧИМ, КОЛИ и ЯК воювали наші козаки за часів славетного Петра Конашевича-Сагайдачного – тоді ця книга саме для Вас.

Книга має вісім розділів. У першому розділі «Витоки» автор розповідає про походження Петра Конашевича, його батьків, дитинство, наводить базову інформацію про Острозьку школу, яку закінчив майбутній гетьман. У розділі «Козаччина» ми дізнаємось що собою являла Запорізька Січ наприкінці 1590-х - на початку 1600-х років, коли туди потрапив молодий Сагайдачний, та причини, що спонукали його обрати військову кар’єру.

Третій розділ «Реформа війська козацького» розповідає про перше обрання Петра Сагайдачного гетьманом та реформування, яке він проводив протягом усіх періодів свого гетьманування, що  перетворило козацтво з партизанських формувань на регулярне могутнє військо. Четвертий розділ «Озброєння та тактика» присвячено детальному огляду організації, озброєння та тактики ведення бою козацького війська перших десятиліть XVII століття. Від пістолів і рушниць до гаківниць і гармат, від ножів і шабель до списів і пірначів, старі добрі луки і підступні якірці – зброя, її специфіка та особливості використання неминуче впливали  і на тактику козацтва часів Петра Сагайдачного.

 У п’ятому розділі «На просторах моря, або «Доба героїчних походів» описуються три напрямки воєнної активності українського козацтва: «північно-східний», «західний» та «південний». Останній напрямок, а саме протистояння з турками і татарами, є основною темою розділу. Автор пропонує аналіз підготовки та проведення морських походів запорожців початку XVII століття, більшість яких Петро Сагайдачний очолював особисто, детальне описання кожного з них у хронологічному порядку, і наостанок - своєрідний підсумок з переліком 14-ти наслідків морської експансії козаків на територію Османської імперії та Кримського ханства. Шостий розділ має назву «Рік 1618» і розповідає про причини, перебіг та наслідки військового походу козацького війська під керівництвом Петра Сагайдачного на територію Московського царства. Підсумком цього походу стала облога Москви спільними силами козаків Сагайдачного та армії поляків під проводом королевича Владислава і гетьмана Яна Кароля Ходкевича у жовтні 1618 року.

Наступний розділ «Піднятий хрест. Відновлення київської православної митрополії» освітлює положення православної віри на українських землях у складі Речі Посполитої та значну роль козацтва на чолі з Петром Сагайдачним у відновленні київської митрополії, освяченої єрусалимським патріархом Феофаном. Останній і найбільший за обсягом розділ «Хотинська війна 1621 року. В зеніті слави» містить детальний розбір Хотинської війни: від поразки і загибелі коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Жолкевського у бою з турками під Цецорою у жовтні 1620 року, до технічної перемоги польсько-козацького війська над турецько-татарською армією під Хотином 29 вересня 1621 року. Бій під Хотином став не тільки зенітом слави Сагайдачного-полководця, але й причиною його передчасної смерті 20 квітня 1622 року.    

Особливістю книги Сергія Коломойця є детальне і розширене, з точки зору історичної науки, і, водночас, цікаве та захоплююче, з літературної точки зору, викладення матеріалу. Її можна рекомендувати і як серйозне наукове дослідження,  і як розважально-пізнавальний твір для шановників історичного роману.  Дуже показовим, на відміну від багатьох інших праць з історії козаччини, є наведені в тексті думки попередніх дослідників з приводу різних історичних фактів і подій. Автор коментує, виправляє, а нерідко і ставить під сумнів, висновки авторитетних колег, і приводить свої аргументи, спираючись на останні досягнення історичної та археологічної науки. До переваг книги потрібно також додати іменний покажчик, чудову добірку ілюстрацій, значні списки використаних джерел. А враховуючи великий формат і чудову якість паперу, це видання може стати чудовим подарунком для всіх, хто полюбляє історію і готовий поринути подумки у героїчні часи козацькі.  

Про автора. Сергій Дмитрович Коломоєць, вчитель історії, краєзнавець та історик-аматор, народився 27 серпня 1975 року в селі Михайлівка Олександрійського району, Кіровоградської області. Історією почав захоплюватися ще в дитинстві. Закінчив історичний факультет Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Працює в Улянівській ЗШ І-ІІІ ст., яку свого часу і закінчував. Обрана професія додала дитячому захопленню історією рис професійності та науковості. Сергій Коломоєць є автором наукових, науково-публіцистичних статей та видань з питань історії України, методики викладання історії, педагогіки, історичних та краєзнавчих досліджень.


Сас П. Полководець Петро Сагайдачний / Петро Сас. – Київ : ТОВ «Видавництво «КЛІО», 2021. – 280 с.

Книга у легкій для сприйняття формі змальовує обставини походження, дитинства і змужніння знаменитого запорозького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Значну увагу приділено воєнному мистецтву, завдяки якому він зажив слави блискучого полководця свого часу. Відтворено несподівані повороти реальних подій, що ними вирізнялися, зокрема, морський похід козаків на Кафу 1616 року, посольська мандрівка запорожців 1618 року до перського шаха Аббаса І, польсько-московська війна 1617–1618 років, мужня оборона козаків – героїв Прутсько-Радавецьких Фермопіл, нічні вилазки запорожців проти ворога під Хотином, а також інші події Хотинської війни 1621 року.

Про автора. Петро Михайлович Сас – доктор історичних наук, народився 20 липня 1955 року в селі Ладижинські Хутори, Гайсинського району, Вінницької області. В 1977 році закінчив історичний факультет Київського державного університету. З 1977 по 1980 рік працював учителем середньої школи  у Києві. З 1980 року працює в Інституті історії України НАНУ. Коло його наукових інтересів охоплює, крім іншого історичну думку та політичну культуру українського суспільства, історію запорозького козацтва. Автор низки оригінальних публікацій на цю тематику, в тому числі ґрунтових монографій, зокрема таких: «Витоки українського націотворення» (Київ, 2010); «Запорожці у польсько-московській війні наприкінці Смути (1617-1618 рр.)» (Біла Церква, 2010); «Герб Війська Запорозького: із минулого в сучасне» (Київ, 2010). У травні 2013 року став лауреатом щорічної премії Президента України «Українська книжка року» за книгу «Хотинська війна 1621 року», а у 2014 році – лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. Заслужений діяч науки і техніки України.

 

 

Сас П. М. Петро Конашевич-Сагайдачний : Чесний лицар / Петро Сас. – Київ : Парламентське видавництво, 2020. – 560 с. – (Серія «Політичні портрети).

У книжці ґрунтовно висвітлено біографію славетного запорозького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, а також окреслено найважливіші віхи його владного проводу у Війську Запорозькому. Визначено час народження, соціальне походження, історичну форму прізвища, розглянуто освіту і виховання, склад родини Петра Сагайдачного. На основі дослідження почерку запорозького гетьмана окреслено його психологічний портрет. Охарактеризовано політичну і дипломатичну діяльність Петра Сагайдачного, зокрема щодо укладення польсько-запорозьких угод, контактів з організаторами Ліги християнської міліції, перським шахом, московським царем, відновлення 1620 року православної церковної ієрархії Київської метрополії. Висвітлено його командування козацьким військом під час польсько-московської війни 1617–1618 рр. Значну увагу приділено морським битвам Хотинської війни 1621 року, а також її сухопутним операціям. Щодо цього докладно проаналізовано спадщину риторичної історіографії.

 

Гуржій О. І. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний / О. І. Гуржій, В. В. Корнієнко. – Київ : Україна, 2004. – 192 с.

У науково-популярній книжці висвітлюється політична і військова діяльність славетного гетьмана реєстрового козацтва кінця XV – перших десятиліть XVII століття Петра Конашевича-Сагайдачного. Показано роль запорозького війська у боротьбі з Османською імперією, у походах на Кафу, Москву, знаменитій битві під Хотином. Автори усвідомлюють, що не всі аспекти означеної теми їм вдалося висвітлити повною мірою. Окремі питання лише поставлені в розрахунку на увагу до них майбутніх дослідників. Основна ціль – привернути увагу читача до необхідності більш глибокого вивчення проблем воєнної історії українського народу, біографій та діяльності визначних постатей.

Про автора. Олександр Іванович Гуржій – доктор історичних наук, професор, народився у Києві 2 лютого 1955 року у родині відомого дослідника історії України Івана Олександровича Гуржія. 1977 року закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Відтоді працює в Інституті історії України НАНУ.  Автор (співавтор) понад 600 наукових і науково-популярних праць з світової історії і української історії та етнології. Один з авторів численних підручників та навчальних посібників з історії України. У 2001–2011 р.р. був директором Всеукраїнської громадської організації «Український інститут воєнної історії». Член Президії Національної спілки краєзнавців України. 1999 року став лауреатом премії НАН України імені М. С. Грушевського, 2016 року – лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за співавторство у 10-томній «Енциклопедії історії України», 2017 року – лауреат Премії академій наук України, Білорусі та Молдови. Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України (2003) і Почесною грамотою Президії НАН України (2013). У 2003-2011 рр. нагороджений чотирма орденами Української Православної Церкви Київського Патріархату. З 2006 року – заслужений діяч науки і техніки України, з 2013 року – Почесний краєзнавець України.

 

Вальд В. Меч Сагайдачного : роман / Віктор Вальд. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2019. – 384 с.

Величною та трагічною була перемога козаків у битві під Хотинським замком. Тоді поранили славного гетьмана Сагайдачного. На знак пошани, на честь великого подвигу він отримав з рук польського королевича Владислава меч. Та зброя стала символом козацької відваги й хоробрості. Однак тепер реліквію викрадено, і сліди злодіїв ведуть до султанського палацу в Стамбулі. Меч необхідно повернути. Сімнадцятирічний Іван Сірко та кілька найхоробріших відчайдухів-козаків вирушають до столиці Османської імперії. Серед ворогів вони зустрінуть друзів. Серед відчаю знайдуть відвагу. А ще зброю, яка здатна вразити в саме серце. Зброю, небезпечнішу за меч Сагайдачного та яничарські ятагани…

Про автора. ВікторВальд (справжнє ім’я Віктор Михайлов) – український письменник, народився 9 листопада 1960 року у Херсоні. Закінчив Херсонський індустріальний інститут. Автор 7 історичних творів. Перша книга «Спарта» вийшла у 2008 році. 2017 року став лауреатом премії міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» за роман «Останній бій Урус-шайтана». 3 вересня 2021 року Віктору Михайлову (Вальду) присвоєно звання почесного громадянина міста Херсона. Член Національної спілки письменників України.



Підготував Дмитро Антонюк, бібліотекар читального залу