* * * 2020 * * * Рік Біблії * * * 2020 * * * Рік математики в Україні * * * 2020 * * * 180-річчя виходу першої поетичної збірки Т.Г. Шевченка «Кобзар» * * * 2020 * * *

четвер, 26 серпня 2021 р.

Своєрідність американського натуралізму і його еволюція в творчості Теодора Драйзера: до 150-річчя від дня народження американського письменника

 

Один із самих епохальних американських письменників Теодор Драйзер (1871-1945) став ключовою фігурою американського натуралізму. Його персонажі - яскраві індивідуальності, які прагнуть до самовираження, незважаючи на всі обмеження соціального оточення.

У творчому шляху Драйзера чітко виділяються кілька етапів. У ранніх романах («Сестра Керрі» (1900)) він досліджує систему пристосування організму до середовища.

В «Трилогії бажання» («Фінансист» (1912); «Титан» (1914); «Стоїк» (1946)) світом героїв теж правлять сліпі сили або «випадок », але письменник перетворює головного героя в якусь подобу «надлюдини». Без його діяльності сучасний світ не може відбутися.

Останній значний роман Драйзера «Американська трагедія» (1925) є його найбільш послідовним натуралістичним твором. Вбивство, скоєне героєм, трактується автором не тільки як наслідок певних соціальних обставин, а й як наслідок того, що той завжди соромився своєї індивідуальності під впливом мрії про багатство. У символічному сенсі, трагедія головного героя - це вбивство в собі особистості.

Творчість Драйзера значно вплинула на різнобічний розвиток американського роману XX ст. А його власні романи неодмінно викликають читацький інтерес і хвилюють розум і серце всіх, хто хоч раз занурився у жорсткий і такий сучасний світ його героїв.


Пропонуємо вашій увазі твори письменника, що є у відділі літератури іноземними мовами бібліотеки.


Dreiser, Theodor. Sister Carrie [Text] /Th. Dreiser; Historical ed. J. C. Berkey, A. M. Winters; Textual ed. J. L. W. West III; Introd. by A. Kazin. – New York: Penguin Books, [1986]. – Copyright. – XX, 499,[9] p. – (Penguin classics). - eng.

«Сестра Керрі» - перший роман Теодора Драйзера, випущений на рубежі століть в 1900 році. З непідробною правдоподібністю Драйзер малює картину життя провінційної актриси, яка шукає щастя у великому місті ... Видання  твору було пов'язане з такими складнощами, що це привело письменника  до важкої депресії. Але подальша доля роману «Сестра Керрі» виявилася щасливою: він був переведений  багатьма іноземними мовами, перевиданий мільйонними тиражами. Нові й нові покоління читачів із задоволенням поринають в перипетії долі Кароліни Мібер.

Як пізніше скаже сам автор, в «Сестрі Керрі» і в наступному, не менше натуралістичному романі «Дженні Герхардт», він використовував події з життя своїх сестер.


Dreiser, Theodor. Sister Carrie [Text]/ Th. Dreiser; [Предисл. И. Дубашинского; Коммент. Д. Животовской и Е. Зелтынь; Худ. Е. Голиковский].- M. : Foreign Languages Publishing House, 1958. – 510,[2] p. – eng.

Дане видання роману «Сестра Керрі» подається з лінгвістичними коментарями, що дає можливість читати твір не тільки тим, хто знає англійську мову, але й тим, хто тільки її вчить. 




Dreiser, Theodor. Jennie Gerhardt [Text]: A Novel / by Th. Dreiser;[Предисл. М. Бобровой; Коммент. М. Лагуновой; Худ. А. Васин]. - M. : Progress Publishers, 1972. – 358,[2] p.: illus. – eng.

«Дженні Герхардт» - другий роман класика світової літератури, який побачив світ лише через одинадцять років після «Сестри Керрі». Дженні Герхардт, наївна і мрійлива дівчина, поступає на роботу в готель, щоб допомогти своїй сім'ї. Чорна смуга суворих випробувань і поневірянь, здавалося б, закінчується з появою Лестера - спадкоємця великої промислової компанії. Однак родина Кейна не готова прийняти союз з дівчиною не з їхнього кола, і тоді перед Дженні встане непростий вибір: поступитися власним щастям або піти наперекір вищому світу ...

Історія про благородство, стійкість та  всеперемагаючу силу любові свого часу була названа критиками «найкращим американським романом, який коли-небудь читали». Для всіх , хто читає англійською, а також для тих, хто нею оволодіває. Видання містить лінгвістичний коментар.


Dreiser, Theodor. An American Tragedy[Text] / by Th. Dreiser. - M. : Foreign Languages Publishing House, 1951 – 1951. Volume One. – 1951. – 606 p.: portrait. – ( Биб-ка иностр. лит-ры). -  eng.

«Американська трагедія» (1925) вважається вершиною творчості американського письменника. Він говорив: «Ніхто не створює трагедій - їх створює життя. Письменники лише зображують їх». Драйзеру вдалося так талановито зобразити трагедію Клайда Гріфітса, що його історія не залишає байдужим і сучасного читача. Молода людина, скуштувавши всю красу життя багатих, так жадає утвердитися в їхньому товаристві, що йде заради цього на злочин.

Dreiser, Theodor. A Gallery of  Women [Text] / by Th. Dreiser; Introd. by W. C. Lengel. – Greenwich: Fawcett Publications, [1962]. – XX, 454 p. – (A Premier Book). - eng.

«Галерея жінок» (1928) - збірка біографічних нарисів про жінок, серед яких «Іда Хошавут», «Олівія Бранд», «Рона Мерс», «Ернестіна», «Ерніта» та ін.

Автор звертається до самих різних суспільних верств, вишукуючи в них оригінальних, видатних людей. Драйзер звертає увагу  саме на стать, підкреслює сексуальне, саме в цьому шукає він пояснення не тільки чисто суб'єктивних, а й соціальних вчинків і процесів.

Dreiser, Theodor. The Stoic [Text] / Th. Dreiser; Авт. предисл. А. Шпакова; авт. коммент. Л. Головчинская; Худ. А. Васин. – M. : Goreign Languages Publishing House, 1962. – 438 p. – eng.

«Стоїк» (1947) - останній роман великого письменника, третя, заключна частина циклу «Трилогія бажання» про життя Френка Каупервуда, де описуються його останні роки життя. Роман залишився незавершеним і вийшов вже після смерті автора. Це підсумок його творчих і світоглядних шукань, справжній шедевр американської літератури ХХ століття. Це - роман про блиск та  зубожіння духу, про здійснення великої американської мрії та зворотній бік успіху, про те, що залишається у людини, коли «мільйони розсіюються, як дим», і, звичайно, про справжню любов до краси душі.

Dreiser, Theodor. The Titan; An American Tragedy [biography, extracts] / Reading from American Literature: For Form X  English-Language Schools / Compl. A. Sokhan and T. Antonova;Under the gener.  edit. of  Prof. N. Mikhalskaya. – М.: Просвещение, 1972. –С.  87-106. – eng.

До даної учбової хрестоматії з американської літератури увійшли уривки з знаменитих романів  письменника «Титан» та «Американська трагедія». «Титан» (1914) - другий роман легендарної «Трилогії бажання» («Фінансист», «Титан», «Стоїк»), в основу якої покладена історія життя американського мільйонера Чарлза Йеркса. Френк Каупервуд - підприємець з безпомилковим діловим чуттям, жорсткий і цинічний бізнесмен. Вийшовши з філадельфійської в'язниці і зробивши ряд вдалих спекуляцій під час біржової паніки, яка дала змогу стати йому мільйонером, він вирішує продовжити діяльність в Чикаго. Безпринципний не тільки в справах, але і в особистому житті, Френк шукає свій ідеал жінки. Він йде по небезпечній стежці, яка призводить його до ніг Береніс - чарівною маленькою хижачки…Видання містить також біографію письменника.

Dreiser, Theodor. An American Tragedy; Ernestine [biography, extracts] / Reader in Modern American Literature (1917-1941) /Comp. and comment. upon by  N. G. Guterman, N. K. Polonskaya, D. A. Fedoseeva. – М. : Высш. Шк., 1974. – С.6-30. – eng.

Учбове видання представляє уривки з роману «Американська трагедія» та одну з новел з «Галереї жінок ». «Ернестина» - це замальовка про життя вродливої талановитої жінки, що шукала успіху та багатства, які оманливо їй здавалися ознакою щастя та любові. Але насправді все виявилося значно гірше – вона знехтувала справжнім коханням,  а отримала душевний біль і спустошення…Також у цій хрестоматії можна знайти біографічні дані видатного письменника.

середа, 25 серпня 2021 р.

Календар «Світ мистецтва»: ювіляри вересня 2021 року

 

Відділ мистецтв перегортає сторінку вересня календаря «Світ мистецтва»







«Крила таланту і серця Богдана Ступки»: до 80-річчя від дня народження

 


«Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в усьому світі». Богдан Ступка

 


Достатньо сказати «Наш Богдан» і всі, навіть далекі від мистецтва люди, знають, про кого йдеться. Так було за життя Майстра. Та й зараз, коли Богдан Ступка пішов у засвіти (ось вже стільки років, а не віриться!), відчутно сяйво його щедрої душі й таланту.

Геніальний український актор. Визнаний у всьому світі. Мало сказати: Митець –легенда. Наш Богдан Ступка – Людина-епоха. Бо ж за його життям і творчістю можна вивчати історію і пізнавати Україну протягом кількох десятиліть.

Богдан Сильвестрович Ступка народився 27 серпня 1941 року на Львівщині. Дитячі роки його пройшли за театральними лаштунками: батько його співав у хорі Львівського оперного театру, дядько був там же солістом, а тітка – головним концертмейстером.

Через певні труднощі та випробування, Богдан все ж прийшов до мистецького середовища. Закінчив студію при театрі імені М. Заньковецької у Львові. На сцені цього театру розпочалася його акторська кар’єра. За 17 років молодий актор виріс в провідного майстра сцени, на рахунку якого  були першокласні ролі класичного і сучасного репертуару.

У 1978 році Богдан Ступка переїхав до Києва, став актором Національного академічного українського драматичного театру імені І. Франка.

Нелегко виділити в творчому доробку Богдана Ступки одну-дві-три найголовніші ролі. Йому підвладні були всі сценічні жанри: від комедії до високої трагедії. Лір у виставі за п’єсою В. Шекспіра «Король Лір», Микола Задорожний у драмі «Украдене щастя» за п’єсою І. Франка, Едіп у виставі «Цар Едіп» за античною трагедією Софокла, Тевє у виставі «Тев’є-Тевеле» за Шолом-Алейхемом... можна продовжувати і продовжувати.

Протягом всього свого творчого життя Богдан Ступка створював «золотий фонд» театру України.

У 1970 році актор театру Богдан Ступка дебютував у кіно – у кінострічці Юрія Іллєнка «Бідий птах з чорною відзнакою. А далі його запрошують до співтворчості відомі на весь світ кінорежисери: Отар Іоселіані, Кшиштоф Зануссі, Єжи Гофман, Кіра Муратова, Володимир Бортко та інші.

У списку кіноролей Богдана Ступки – ролі видатних гетьманів України: Богдана Хмельницького у кінострічці «Вогнем і мечем» (1999р.) Івана Брюховецького – «Чорна рада» (2000 р.), Івана Мазепу – «Молитва за гетьмана Мазепу» (2002 р.). У 2007 році Богдан Ступка знявся в ролі Тараса в кінострічці Володимира Бортка «Тарас Бульба».

Загалом митець створив на кіноекрані понад 100 образів людей – величних і простих, що запам’ятовуються глибиною і правдивістю життя.

Митець розширював обрії своєї творчої діяльності: у 1999 – 2001 роках він обіймав пост міністра культури і мистецтв України; протягом тривалого періоду очолював як художній керівник колектив Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка.

Народний артист України. Лауреат Шевченківської премії. Герой України.

Отримуючи численні нагороди на міжнародних фестивалях, Богдан Сильвестрович завжди наголошував на тому, що він щасливий від того, що сприяє розвиткові культури і мистецтва України. Це – обов’язок кожного українця. І кожним днем життя, своєю геніальною творчістю він доводив те, що є справжнім українцем, патріотом, що не на словах любить Україну.

Зірка Богдана Сильвестровича Ступки продовжує світити нам. Низький уклін Вам і наша вдячність, Майстре!

 

 

Література про життя та творчий шлях Богдана Ступки


Архангельская Н. В. Богдан Ступка [Текст] / Н. В. Архангельская. – Москва : Союз кинематографистов СССР. Всесоюз. бюро пропаганды киноискусства, 1986. – 31 с.: фот. А. Бронштейна.

В очерке представлены фотоматериалы и анализ творческой деятельности Богдана Ступки в кино, о первых киноролях, которые раскрыли его талант и сделали популярным в отечественном кинематографе. «Белая птица с черной отметиной», 1979 г.(Орест); «Право на любовь», 1978 г.(Яков); «Среди лета», 1979 г. (Сергей); Забудьте Слово «Смерть», 1979 г. (Комиссар Островой); «Иначе нельзя», 1980 г.(Петушков); «Тайны сятого Юра», 1982 г.(Олекса); «Красные колокола»(фільм 2-й), 1982 г.(Керенский); «Дударики», 1980 г.(Леонтович); «Все начинается с любви», 1985 г.(Бригадир Антонюк); «Водоворот», 1983 г.(Йонька). Буклет рассчитан для широкого круга читателей, а так же для поклонников творчества Б. Ступки.


Вергеліс, Олег Анатолійович. Українська драма [Текст] : епізоди / О. А. Вергеліс. – Київ : Радуга, 2016. – 455 с. + 10 арк. фот.; 60x84 1/16. – УК. – (Серія «Глядацький зал»).

Книга театрального критика Олега Вергеліса «Українська драма» – авторський погляд на явища та образи, які визначають «температуру» нового сценічного часу (розгін третього тисячоліття). Режисерські пошуки Едуарда Митницького, Ростислава Держипільського, Андрія Білоуса, Дмитра Богомазова, Станіслава Мойсеева, Віталія Малахова, Владислава Троїцького, Андрія Приходька. Акторські звершення Анатолія Хостікоєва, Наталії Сумської, Петра Панчука, Ірми Вітовської, Віталія Лінецького, Давида Бабаева, Валерії Заклунної. Одна з ключових фігур «Української драми» – Богдан Ступка. Книга присвячена пам’яті видатного актора.

Веселовська Г. І. Більше ніж театр: Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка: 2001-2012 [Текст] = 100 рр. першій сцені України / Г. І. Веселовська; Нац. акад. драм. театр ім. І. Франка; [відп. ред. О. Богомолова, фот.: М. Борисенко, О. Ктиторчук, В. Ландар, В. Ландар]. – Київ: «Антиквар», 2019. – 328 с.: іл.

Ця книга є першим узагальнюючим і комплексним виданням, присвяченим творчій діяльності Національного театру імені Івана Франка періоду керівництва ним видатним українським артистом Богданом Ступкою. Десятки нових вистав у репертуарі, десятки нових авторських імен на афіші, запрошення іменитих майстрів, численні гастрольні поїздки, відкриття нових естетичних горизонтів, відхід від стереотипних поглядів на вітчизняну класику, складні пошуки рівноваги всередині творчого колективу усе це ввібрало життя франківців 2001-2012 років часу, який сьогодні називають Часом Ступки. У книзі відсутній хронологічний принцип подачі матеріалу: кожний з трьох розділів присвячено окремому тематично-проблемному напрямку діяльності театру.

Авторський погляд на мистецький доробок театру буде цікавим широкому колу читачів, любителям мистецтва, шанувальникам вітчизняної культури, а також фахівцям – театрознавцям та історикам мистецтва.

Мельниченко В. Ю. Богдан Ступка: обличчям до історії [Текст] / В. Ю. Мельниченко; Нац. культ. Центр. України в Москві. – Москва : Домаш. б-ка, 2013. – 416 с.: іл.

Володимир Мельниченко – генеральний директор Національного культурного центру України в Москві, доктор історичних наук, член-кореспондент АПН України, заслужений діяч науки України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, автор 60 книг з історичної, політичної та мистецтвознавчої проблематики, в тому числі низки книг про Богдана Ступку: «Театральний тандем (Феномен Данченка – Ступки)» (Львів, 2000); «Богдан Ступка. Штрихи до портрета» (Київ, 2011); «Майстер» (Київ, 2005); «Богдан Ступка» (Москва, 2011). У 2012 році видав у Москві українською мовою перший життєпис артиста «Богдан Ступка. Біографія». Ця книга розповідає про ролі реальних історичних персонажів, які Богдан Ступка прожив на театральній сцені і в кіно.

Мельниченко, Володимир. Богдан Ступка. (Штрихи до портрета) [Текст] / В. Мельниченко. – Київ : Знання України, 2001. – 217 с.

Книга видається до 60-річчя видатного українського актора Богдана Ступки. Автор розповідає про свої буденні зустрічі з актором, якого близько знає багато років, про приватне життя Ступки, його сім’ю. Особливий інтерес становить розділ про більш як тридцятирічну співпрацю актора з видатним режисером Сергієм Данченком.



Мельниченко В. Ю. Богдан Ступка [Текст] : біографія / В. Ю. Мельниченко; Нац. культ. Центр України в Москві. – Москва : Домаш. б-ка, 2012. – 832 с.: іл.

Читач тримає в руках першу біографію Богдана Ступки.

Володимир Мельниченко – друг Богдана Сильвестровича, генеральний директор Національного культурного центру України в Москві, доктор історичних наук, член-кореспондент АПН України, заслужений діяч науки України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, автор понад 50 книг з історичної, політичної та мистецтвознавчої проблематики, в тому числі чотирьох книг про Богдана Ступку: «Театральний тандем (Феномен Данченка – Ступки)» (Львів, 2000); «Богдан Ступка. Штрихи до портрета» (Київ, 2001); «Майстер» (Київ, 2005); «Богдан Ступка» (Москва, 2011). Біографія написана за життя Майстра й пропущена крізь серце автора.

Мельниченко, Володимир Юхимович. Майстер [Текст] / В. Ю. Мельниченко. – Київ : Либідь, 2005. – 392 с.:іл.

У своїй третій книжці про видатного артиста сучасності Богдана Ступку автор висвітлює надзвичайно важливий у житті й творчості героя період зламу тисячоліть, насичений значною мірою етапними подіями, ролями, роздумами.Книга багато ілюстрована. Для широкого читацького загалу.




Богдан Ступка: митець і людина. [Текст] / [авт.-упоряд. М. Лабінський; ред., пер. з рос. М. Шудря]. – Київ : Кн., 2008. – 240 с.: іл. – (Бібліотека Шевченківського комітету).

Ця книга про актора Богдана Ступку – корифея української національної сцени, творчість якого знає весь світ.





Богдан Ступка [Текст] / М-во культури України; Нац. акад. драм. театр ім. І. Франка; [упоряд. Н. Пономаренко; худож. М. Успенський; фот.: М. Борисика, В. Марущенка]. – Київ : Maestro, [1995]. – 38 с.

Буклет присвячений театральної творчості акторові Богдану Ступці. Про його ролях на сценах Львівського академічного українського театру ім. М. Заньковецької та Київського державного академічного українського драматичного театру ім. І. Франка.




***


  • Брюховецька Л. Богдан Ступка. «Мазепа» на «Берлінале» [Текст] : [про Б. Ступку, та його головну роль Іван Мазепа у фільмі «Молитва за гетьмана Мазепу»] / Лариса. Брюховецька // Кіно-Театр. – 2002. – №3. – С. 37.
  • Брюховецька Л. Жива плоть історії [Текст] : [про фільм «Молитва за гетьмана Мазепу». Режисер Ю.Іллєнко, та про Б. Ступку в ролі Івана Мазепи] / Лариса. Брюховецька // Кіно-Театр. – 2002. – №2. – С. 33-35.
  • Брюховецька Л. Богдан Ступка: Королі, гетьмани,генерали... [Текст] : [Б. Ступка та його великі ролі у театрі і кіно] / Лариса. Брюховецька // Кіно-Театр. – 2005. – №5. – С. 52-57.
  • Доленко В. Богдан Ступка. Акторська династія [Текст] : [інтерв’ю з Б. Ступкою про його акторську родину] / Віра Доленко // Кіно-Театр. – 2002. – №6. – С. 55.
  • Зубченко І Мистецький всесвіт Богдана Ступки [Текст] : [про експозицію, яка була присвячена до ювілею видат. артиста сучасності Б. Ступки] / І. Зубченко // Укр. театр. – 2011. – № 6. – С. 36-39: фот.: В. Ландар, І. Лукашов.
  • Москалець О. Богом даний... [Текст] : [Богдан Ступка не лише геніал. артист світового масштабу, але й морал. лідер укр. нації] / О. Москалець // Укр. культура. – 2012. – №7. – С. 30-31.
  • Саква О. Людина гри. Портрет Богдана Ступки [Текст] : [про творчість актора театру і кіно] / Олександр Саква // Кіно-Театр. – 2020. – №3. – С. 29-32.
  • Богдан Ступка: Творчість невпинна: фрагмент з книги «Славетні постаті України» [Текст] : [про акторський фатум Богдана Ступки, який призначає для нього ролі можновладців і на екрані, і в театрі, і в житті] // Кіно-Театр. – 2001. – №6. – С. 49-51.
  • Чечель Л. Фестиваль – на весь світ [Текст] : [про міжнар. кінофестиваль у Києві. Ініціатором і президентом фестивалю виступив нар. артист України Богдан Ступка]./ Людмила Чечель // Укр. культура. – 2010. – №5-8. – С. 33-35.


Підготувала Тетяна Шилова, завідувачка відділу мистецтв

четвер, 19 серпня 2021 р.

Львівськими стежками Івана Франка: мандруємо банкнотами України

 


«Наблизитися до пізнання Івана Франка - цього унікального людського й культурно-історичного феномена - можна завдяки самому Франкові…».  Микола Жулинський




Банкнота номіналом 20 гривень зразка 2016 року






Основний малюнок лицьової сторони - портрет Івана Франка

Основний малюнок зворотньої сторони - Львівський оперний театр

Художник-дизайнер - Борис Максимов

Художник-графік - Василь Лопата 

Дата введення в обіг - 01.09.2016



Видатний український поет, прозаїк, науковець, громадський і політичний діяч, Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в прикарпатському селі Нагуєвичі Самбірського округу на Галичині, у присілку Війтова гора (Слобода). Пізніше Іван Франко згадував, що насправді він народився на два дні раніше, а 27-го його хрестили й саме цю дату записали в метричну книгу.

Літературно-меморіальний музей на батьківщині письменника був збудований в 1986 році і знаходиться на території комплексу історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», до якого входять також «Батьківська садиба Івана Яковича Франка» та художньо-меморіальний комплекс «Стежка Івана Франка». Найціннішими експонатами музею є метричні та амбарні книги, «золота книга» Дрогобицької василіанської нормальної школи ХІХ століття, в якій навчався Іван Франко, прижиттєві видання творів письменника.

Творча спадщина Івана Франка багата й різноманітна, яка нараховує близько 4000 літературних, публіцистичних та наукових творів.  Усього за життя Івана Франка окремими книгами і брошурами з’явилося понад 220 видань, у тому числи більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Іван Франко - автор 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів, 18 збірок малої прози, 10 творів великих прозових жанрів. Письменник переклав українською мовою твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур.

Письменник почав займатися літературною творчістю ще навчаючись в Дрогобицької реальної гімназії імені Франца Йосифа. Він писав вірші та прозу, збирав народні пісні та казки. У 1874 році 18-річний юнак дебютував на літературній ниві у львівському студентському журналі «Друг» з поетичним сонетом «Народна пісня».

Іван Франко на довгі роки пов'яже своє життя і літературну діяльність з одним з найкрасивіших міст світу - старовинним Львовом . Тут будуть видані поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Semper tiro», повісті та оповідання, казки та п’єси, історичні праці з історії та теорії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології, мовознавства, мистецтвознавства, релігієзнавства, історії, економіки, соціології, філософії…




Львівський національний університет імені Івана Франка






З осені 1875 року Іван Франко розпочав навчання у Львівському університеті, записавшись на предмети класичної філології та української мови і літератури філософського факультету, оскільки художня література була найголовнішим захопленням ще в гімназії. Відчуваючи, що слово і мова є великою силою, він хотів глибше опанувати їх, проникнути в секрети словесної творчості.

Іван Франко брав активну участь у діяльності студентського громадсько-культурного товариства «Академічний гурток» був його бібліотекарем та друкував свої перші твори у журналі «Друг». Серед усіх авторів «Друга» він посідав перше місце за кількістю надрукованих творів. Першим художнім твором Івана Франка була повість «Петрії і Довбущуки», яка друкувалася на сторінках «Друга» у 1875-1876 роках. У 1876 році Іван Франко робить першу спробу підготувати до друку збірку поезії «Баляди і розкази».

12 червня 1877 року Івана Франка вперше заарештували й ув’язнили, звинувативши у причетності до таємного соціалістичного товариства. Унаслідок чого письменник змушений був перервати навчання у Львівському університеті, проте відновив його у 1878-1879 роках, прослухавши загалом 7 семестрів. Згодом він навчався в Чернівецькому та Віденському університетах.

1 липня 1893 року Іван Франко у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста Ватрослава Ягіча захистив дисертацію «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія» і здобув учений ступень доктора філософії Віденського університету. У 1894 році відбулася пробна лекція Івана Франка про «Наймичку» Тараса Шевченка у Львівському університеті. Вона пройшла з успіхом, але з політичних мотивів посаду викладача письменник не отримав.

Указом від 8 січня 1940 року Президія Верховної ради УРСР надала Львівському державному університету ім'я Івана Франка. У жовтні 1999 року Львівський державний університет імені Івана Франка отримав статус національного. В 2015 році Міжнародним фондом Івана Франка була заснована Міжнародна премія імені Івана Франка, яка надається за наукові відкриття, здобутки та заслуги науковців світу у галузі україністики та соціально-гуманітарних наук. 20 грудня 2017 року було підписано Протокол про заснування Всеукраїнського учнівського літературно-мистецького конкурсу «Стежками Каменяра».

30 жовтня 1964 року у Львові урочисто був відкритий пам'ятник Іванові Франку, розташований на вулиці Університетській перед головним корпусом Львівського національного університету імені Івана Франка. Авторський колектив складався з відомих львівських скульпторів Валентина Борисенка, Дмитра Крвавича, Еммануїла Миська, Василя Одрехівського, Якова Чайки за участі архітектора Андрія Шуляра.


Пам'ятник Іванові Франкові, м. Львів



Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка





У травні 1886 року Іван Франко одружився з Ольгою Хоружинською. Вінчання відбулося в Павлівській церкві при Колегії Павла Ґалаґана в Києві.  Іван Франко й Ольга Хоружинська незабаром переїхали у Львів. 27 січня 1887 року Іван Якович написав вірш «Моїй дружині» Це був єдиний твір поета, присвячений Ользі Федорівні :

Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій - щире сонечко!

Як промінчика не здобуть притьмом,

Слова щирого не купить сріблом…

Ольга Хоружинська стала для Івана Франка надійною опорою, помагала йому в літературній роботі, разом вони обговорювали, опрацьовували і планували нові видання. У подружжя було четверо дітей: Андрій, Тарас, Петро і Анна. Відомо, що в 1898 році родина мешкала на вулиці Криковій і Голуба, ч. 12, але Іван Франко і Ольга Хоружинська мріяли про власний будинок на зразок київського - Володимира Антоновича або львівського - Михайла Грушевського.

1902 року будинок був побудований на вулиці Понінського, 4. У помешканні родини було 7 кімнат. З головного входу, через великий передпокій, прямо був вхід до бібліотеки, поруч велика кімната, призначена для вітальні. Одна з кімнат була їдальнею, що була дуже скромно влаштована - у центрі кімнати стояв стіл і крісла. Інші чотири служили за спальні: Івана Франка й Андрія, дружини й Анни, Тараса, Петра. Іван Франко навколо будинку посадив яблуні, груші і вишні, а вздовж стежок - кущі смородини і малину. Перед вікнами був розкішний квітник.

Особливе значення для Івана Франка, як для професійного письменника, мав розпорядок робочого дня. Працював він до пізньої ночі, а вставав найпізніше о 9-й ранку. Близько 10-11-ї години Іван Франко робив прогулянку. Він міг зайти в редакцію «Літературно-наукового вісника» та «Українсько-руської видавничої спілки». Там він здебільшого редагував рукописи та брав участь в засіданнях. Часто заходив по дорозі в бібліотеку Оссолінеум або Народного дому. Потім повертався додому на обід.

Писав Іван Франко до п’ятої години вечора і знову виходив на прогулянку. Коли була вільна хвилина, заходив до кав’ярні Віденської або Густава Шнайдера, яка вважалася найпрестижнішою у Львові. Тут письменник перечитував газети і журнали, спілкувався зі знайомими за філіжанкою смачної кави. Надвечір Іван Франко повертався додому і знову на нього чекала невтомна праця.

Іван Якович радий був бачити своїх близьких друзів і у себе вдома.  Він пригощав їх чаєм, солодощами, а іноді питним медом і читав свої поетичні, ще не друковані, твори. Нині у будинку письменника розташований Львівськийнаціональний літературно-меморіальний музей Івана Франка, відкритий 10 жовтня 1940 року. 23 серпня 2011 року указом Президента України музею Івана Франка надано статус національного.




Львівський оперний театр






Іван Франко упродовж усього життя цікавився театральним мистецтвом, ставши істориком українського театру й театральним критиком, а також одним із найвидатніших українських драматургів. Драматургія і театр органічно увійшли в життя Франка. «Драма - моя стародавня страсть, щиро признавався він в одному з листів до Агатангела Кримського. Ще в юнацькі роки, навчаючись у дрогобицькій гімназії, Іван Франко проявляв великий інтерес до драматичного мистецтва. Він з захопленням читав драматичні твори Шекспіра, Шиллера, Гете, перекладав «Антігону» і «Електру» Софокла, писав оригінальні драми.

Серед перших літературних спроб Івана Франка були комедія і кілька історичних драм. Драматична спадщина Івана Франка увійшла до золотого фонду української драматургії. Це кращі п’єси: багатоактні «Рябина», «Украдене щастя», «Учитель», «Сон князя Святослава» і одноактні «Кам’яна душа», «Будка ч. 27», «Майстер Чирняк», «Суд святого Николая». Перу Івана Франка також належать кілька незавершених драматичних творів , писаних в основному на початку літературної діяльності.

Перлиною драматургічної творчості Івана Франка стала драма на п’ять дій «Украдене щастя». Цю драму Франко написав в 1891 році, але на протязі наступних двох років кілька разів її переробляв. Вперше драма «Украдене щастя» була надрукована в 1894 році у львівському журналі «Зоря» і тоді ж вийшла окремим виданням.

Наприкінці 1893 року п’єсу «Украдене щастя» почали ставити во Львові та інших містах Західної України. На початку ХХ сторіччя п’єса здобула широку популярність і на Східний Україні. У 1904 році драма була поставлена в Києві трупою Саксаганського. Головні ролі виконували Іван Карпенко-Карий і Микола Садовський.

Нову славну сторінку в сценічну історію «Украденого щастя» вписав Львівський театр опери та балету. В 1956 році, у сторіччя від дня народження Івана Франка, театру було надано його ім'я, але у 2000 році театр святкував 100-річний ювілей і було прийнято рішення про присвоєння театру ім'я Соломії Крушельницької, видатної оперної співачки.

Драма Івана Франка знайшла надзвичайно тонке та глибоке відтворення у музиці композитора Юлія Мейтуса, який в 1958 році на замовлення театру створив оперу «Украдене щастя» на лібрето Максима Рильського за мотивами однойменної драми Івана Франка. Прем'єра опери відбулася на сцені театру 10 вересня 1960 року і була поновлена у 1989 році. 15 грудня 2018 року вистава отримала нове дихання на сцені Львівської національної опери.


«Украдене щастя»

Жанр - драма

Композитор - Юлій Мейтус

Автор лібрето - Максим Рильський

Рік - 2018

Зимового вечора в хаті селянина Миколи Задорожного сусіди зібралися на вечорниці. Сам господар ще не повернувся з роботи. Його дружина Анна занепокоєна - пора вже пізня, а чоловіка не видно…

 



Література про життєвий та творчий шлях Івана Франка


  • Басс І. І. Іван Франко: життєвий і творчий шлях / І. І. Басс, А. А. Каспрук. - Київ : Наукова думка, 1983. - 456 с.
  • Бонь В. Л. Стежка Івана Франка : фотопутівник по худож.-мемор. комплексу / В. Л. Бонь, М. О. Оркуш ; худож. Б. Р. Пікулицький. - Львів : Каменяр, 1984. - 64 с. : іл., фото.
  • Велетень думки і праці (І. Франко) // Черниш Наталія. Подвижники енциклопедичної справи : наукові портрети. - Львів : Літературна агенція «Піраміда», 2020. - С. 18-25.
  • Дей О. І. Іван Франко : життя і діяльність : [монографія] / О. І. Дей. - Київ : Дніпро, 1981. - 355 с.
  • Панасенко Т. М. Іван Франко / Т. М. Панасенко. - Київ : Фоліо, 2013. - 122 с.
  • Пашук А. Львів : путівник / А. Пашук, І. Деркач. - Львів:  Книжково-журнальне вид-во, 1957. - 124 с.
  • Спогади про Івана Франка / упоряд. Михайло Гнатюк. – Вид. 2-ге, доп., перероб. - Львів : Каменяр, 2011. - 816 с.
  • Тихолоз, Богдан. Український мойсей австрійської Галичини (Іван Франко: історія успіху) // Проект «Україна». Австрійська Галичина / авт.-упоряд. М. Р. Литвин ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. - Харків : Фоліо, 2016. - С. 228-254.



Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальної зали

 

середа, 18 серпня 2021 р.

5 незабутніх подорожей від письменників світової літератури: літературний калейдоскоп

 


Подорож… Яскраві враження та чудові пейзажі, незвідані простори і великі географічні відкриття. Далекі країни і континенти з давніх часів приваблювали мандрівників, які перепливали моря і океани, підкорювали гори і пустелі, підіймалися у повітря і опускалися в печери …

Подорожі бувають цікавими і несподіваними. Можна відвідати дивовижні місця світу або шукати скарби племені майя разом з Джеком Лондоном. А як відмовитися від веселої подорожі Джерома К. Джерома по Темзі з трьома джентльменами і не відправиться на пошуки сенсу життя з героєм Дафни дю Мор'є…




Джером Клапка Джером «Троє у човні, якщо не рахувати собаки»






Відомий англійський письменник і гуморист Джером Клапка Джером народився 2 травня 1859 року в Келдморі, Англія. Актор під сценічним псевдонімом Гарольд Кріштон, журналіст, шкільний вчитель, клерк… - таким є його нелегкий шлях в літературу.








Повість «Троє у човні, якщо не рахувати собаки» побачила світ в серпні 1889 року, а Джером Клапка Джером став одним з найпопулярніших письменників Англії. «Було літо, а Лондон влітку такий красивий. Під моїм вікном простяглося чарівне місто, вкрите золотим туманом. Я працював у кімнаті, що розташовувалася над димарями. А в ночі вогні світилися далеко піді мною, так що я дивився вниз, наче в печеру із коштовностями Аладдіна. Саме в ці літні місяці я написав цю книгу. Здавалося це єдине, що потрібно було зробити».

Цей твір з'явився завдяки щасливому випадку. Джером Клапка Джером збирався написати для одного журналу захоплюючий путівник, що розповідає про мальовничі околиці Лондона під назвою «Історія Темзи». Для пожвавлення розповіді вирішено було включити в нього кілька смішних епізодів, але перо автора відмовилося підкорятися. Замість путівника з гумористичними вставками вийшла гумористична повість з вкрапленням пейзажних, історичних, а часом і забавних фрагментів.

Троє нерозлучних друзів, які подорожують човном по Темзі, смішать читачів вже більше ста років. Гарріс, Джей і Джордж вирішують відпочити від міської метушні, але як незабаром з’ясовується, не все так просто. Будь-яка дрібниця - починаючі від зборів і закінчуючи спробую відкрити консервну банку, - може стати причиною кумедних пригод. А коли в човні, крім трьох завзятих джентльменів, присутній ще й вкрай енергійний фокстер’єр веселощів не минути…

«Ми швидко минули Мейденгед і тепер пливли повільно, насолоджуючись красою, яка оточувала нас на підході до Боултерівського та Кукгемського шлюзів. Клівденський ліс, ще у своєму ніжному весняному вбранні, наблизився до самої води і вигравав розмаїттям тендітної зелені. Ці місцини у своїй цнотливій красі, мабуть є найбільш привабливими на всій Темзі. Ми хотіли якнайдовше залишатися в нашому маленькому човні серед цього спокою і тиші.

Ми зупинилися в заплаві неподалік Кукгема та випили чаю. Як минали шлюз, здійнявся свіжій вітерець - як не дивно, попутний. Зазвичай вітер на річці буває тільки зустрічним, куди б ви не пливли. Він дме вам в обличчя, коли ви збираєтеся на прогулянку рікою вранці, і ви гребете й думаєте, як добре буде під вітрилом повертатися. Але потім вітер раптово змінює свій напрям - і вам знову доводиться всю дорогу веслувати проти нього.

Та якщо ви забули вітрило, у якому б напрямку ви не пливли - вітер завжди буде попутний. Життя - лише випробування, і як іскрам судилося летіти вгору, якась помилка, і вітер дув нам у спину, а не в обличчя. Без всілякого галасу ми підняли вітрило, перш ніж там хтось зрозумів, що схибив, а потім, замислившись, розляглись у човні. Вітрило вигнулося і натяглося, скрипнула щогла, і човен помчав…

Не знаю нічого більш захопливого, ніж йти під вітрилом. Це дуже схоже на політ. Вітер на крилах, несе вас уперед, невідомо куди. Ви більше не повільне, слабке та незграбне створіння. Ви - стихія, ваше серце б’ється у такт із природою. Її прекрасні руки обіймають вас та притискають до грудей. Душею ви єдині, ваше тіло наповнюється світлом. Вітер співає вам пісень. Земля здається такою малою і далекою, а хмари такими близькими, вони плинуть над головою, і ви вітаєтеся з ними за руку, немов з братами.

Навколо нас нікого не було. Далеко попереду ми бачили трьох рибалок, що сиділи у човні. Наш човен легко ковзав поверхнею, минав береги та ліси, а ми мовчали…

Коли ми наблизилися, то побачили троє рибалок - літні та поважні люди. Вони сиділи на стільцях й уважно стежили за своїми вудками. Захід сонця яскравими променями освітлював річку, запалював могутні дерева, вкривав позолотою довгі вервечки хмар. Це була чарівна година, що огортала надією та смутком. На тлі пурпурного неба здіймалося наше вітрило, на землю опускалися сутінки, а за ними непомітно скрадалась ніч. Ми були наче лицарі з давньої легенди, що пливуть між таємничих островів у царство темряви, де ховається сонце.

Але до царства темряви ми не потрапили. Зате зі всього маху врізались у човен з рибалками. Ми не відразу второпали, що сталося, бо вітрило заважало нам, але судячи зі слів, що стрясали вечірню тишу, ми зрозуміли, що люди, з якими ми зіткнулися, трохи роздратовані…». 


Троє у човні, якщо не рахувати собаки

Жанр - комедія

Режисер - Кен Еннакін

Рік - 1956

Екранізація однойменної повісті Джерома Клапкі Джерома.








Джек Лондон «Серця трьох»




Джек Лондон, відомий американський письменник, народився 12 січня 1876 року в Сан-Франциско. Обставини життя родини склалися нещасливо. Джеку Лондону довелося з юних років тяжко працювати. Він влаштувався рознощиком ранкових газет і прислужував в кегельбані, був робітником на консервній фабриці і «піратом на устриць».

 А в 1893 році він найнявся матросом на шхуну «Софі Сазерленд», яка вирушила до далеких берегів за котиками. В той же рік Джек Лондон вирішив взяти участь у конкурсі на краще оповідання автора-початківця, оголошеного сан-франциською газетою. Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав премію, став початком його літературної кар'єри. Потім були написані «За того, хто в дорозі» та «Біла тиша».

У квітні 1900 року вийшла збірка з дев’яти оповідань «Син вовка», у 1901 - наступна «Бог його батьків», 1902 - «Діти морозу» і роман «Дочка снігів». До Джека Лондона приходить популярність і успіх, перші солідні гонорари, і  можливість здійснити свою мрію - відправиться в плавання на своєму вітрильнику навколо світу. Під враженням від подорожі була написана збірка оповідань «Дорога». В 1909 році побачив світ роман «Мартін Іден».

В останні роки життя письменника вийшли романи «Пригоди», «Маленька господиня великого будинку» і «Серця трьох», повість «Багряна чума» і збірник «Казки південних морів». Проживши всього 40 років, Джек Лондон написав 19 романів, 18 збірок оповідань і статей, 3 п’єси, 8 автобіографічних творів, понад 30 віршів.


Роман Джека Лондона «Серця трьох» вперше був опублікований в 1919-1920 роках в газеті «New York Journal». У передмові письменник написав: «…Цей твір ювілейний. Його завершенням я відзначаю своє сорокаліття, свою п’ятдесяту книгу, шістнадцять років своєї письменницької діяльності і новий напрям у творчості. А «Серця трьох» - це новий напрям. Досі я, безперечно, не писав нічого подібного і майже переконаний, що й надалі не писатиму. І я зовсім не маю наміру приховувати, що пишаюся цим твором. А тепер я радив би читачеві, який любить стрімкий розвиток дії, обминути усі ті вихваляння, що містить передмова, заглибитися в оповідь і хай він насмілиться потім сказати мені, що від моєї книги легко відірватися….».


Для юного Моргана, що успадкував від свого батька не тільки постать, а й чимало мільйонів, доля готувала зміни в житті. Проте він сам навряд чи був готовий до подій, які насувалися. Одного разу весняним ранком задзвонив телефон, і доля зробила першу спробу простягнути свої щупальця і дістатися до Френка Моргана, що сидів у бібліотеці особняка, вибудованого його батьком у Нью Йорку на Ріверсайд-драйв.

Новина була несподіваною для Моргана. Хтось намагається на біржі купити контрольний пакет акцій «Темпіко петролеум», підприємства в яке вкладено великі гроші. Френк і не підозрює, що за цією аферою стоїть колишній компаньйон його батька. А тим часом на іншому кінці міста Томас Ріган віддав своїй армії маклерів наказ скуповувати акції «Темпіко петролеум», пустив за посередництвом різноманітних каналів таємничу чутку, ніби в «Темпіко петролеум» якісь ускладнення з мексиканським урядом…

Томасу Рігану було вигідно, щоб юний Морган на деякий час виїхав з Нью-Йорка і в цьому йому допоміг Альварес Торес, який повідомив що знає де знаходиться скарб пірата Генрі Моргана. Ріган пообіцяв йому заплатити якщо він цим приверне увагу Френка Моргана.

«Побачення відбулося наступного ранку в кабінеті Рігана. Побачивши Френка, сеньйор Альварес Торес здригнувся, але відразу опанував себе. Це помітив Ріган, і запитав з усмішкою:

Що, старий пірат власною персоною, га?

Так, схожість просто вражаюча, - збрехав, або майже збрехав, Торес, бо хоч і помітив подібність Френка до портретів сера Генрі Моргана, але в той же час перед ним постав образ іншої, живої людини, що була схожою і на Френка, і на сера Генрі так само, як і вони обидва були схожими один на одного.

Френк був молодий, а молодість не визнає перешкод. Негайно були розгорнуті сучасні атласи і стародавні географічні карти, документи, писані вицвілим чорнилом на пожовклому від часу папері, - і не минуло й півгодини, як Френк оголосив, що відтепер рибалитиме тільки на Бику або на Тельці, тобто на одному з двох острівців у лагуні Чірікві, де, як запевняв Торес, має бути закопаний скарб.

Сьогодні ж увечері виїжджаю потягом до Нового Орлеана, - оголосив Френк.  Тоді я встигну потрапити на один із пароплавів «Юнайтед фрут компані», який іде в Колон. Я вчора все з’ясував, перш ніж лягти спати.

Тільки не фрахтуйте шхуни в Колоні, - порадив Торес, - а краще поїдьте верхи до Белена. Там найліпше зафрахтувати судно: і матроси простіші - тубільці, та й усякі формальності теж.

Добре, - погодився Френк. - Мені давно хотілося побачити тамтешні краї. А ви встигнете на цей потяг, сеньйоре Торес? Ви, звичайно, розумієте, що я беру на себе обов’язки скарбника й оплату усіх витрат.

Але, перехопивши погляд Рігана, Альварес Торес миттю зміркував, що від нього потрібно, і взявся натхненно брехати:

На жаль, містере Морган, я змушений затриматися і приєднаюся до вас пізніше. У мене тут одна невідкладна справа... Сеньйор Альварес Торес залишився ще на короткий час у Рігана й одержав найдокладніші вказівки про ту роль, яку йому належало відіграти, а саме, якнайдовше затримувати і зволікати експедицію Френка…

Гроші, як і молодість, ніколи не знають перешкод, і Френк Морган, законний і природний власник і молодості, і грошей, одного чудового ранку, через три тижні після того, як він розпрощався з Ріганом, опинився на борту найнятої ним шхуни «Анжеліка», яка потрапила неподалік від берега в штиль…».


«Серця трьох»

Жанр - пригоди

Режисер - Володимир Попков

Рік - 1992

Молодий мільйонер, нащадок знаменитого пірата Генрі Моргана разом зі своїм далеким родичем вирушає на пошуки старовинного скарбу племені майя. Але мандрівка стає ще цікавішою, коли до них вирішує приєднатися чарівна Леонсія Солано…





Філіп Еріа «Зіпсовані діти»



Філіп Еріа (Раймон Жерар Пейєль), відомий французький прозаїк і драматург, народився 15 вересня 1898 року у Парижі. В розпал Першої світової війни, після закінчення ліцею, він вирушив на фронт. А після демобілізації у 1919 році, всупереч намірам родини, яка готувала синові адміністративну кар’єру, стає актором, грає в невеликих паризьких театрах, знімається в кіно. Тоді і з'являється псевдонім Філіп Еріа.

Уже в перші повоєнні роки Філіп Еріа починає писати і публікувати невеличкі оповідання, але його справжнім дебютом у великій літературі став роман «Невинний» (1931), за який він отримав престижну премію Теофраста Ренодо. У наступні роки побачили світ романи «Простягнута рука», «Павутиння вранці» і «Дзеркала».



Роман Філіпа Еріа «Зіпсовані діти», опублікований в 1939 році, є другою книгою з циклу «Буссардель». Найкращий твір письменника був відзначений Гонкурівською премією, а наступний роман «Сім'я Буссардель», що вийшов у 1944 році, отримав Велику премію Французької академії. Філіп Еріа створів настільки багатогранний образ героїні, що «Зіпсовані діти» викликають інтерес до останньої сторінки.

Юній і чарівний Агнес, наймолодшій з багатої буржуазної родини Буссардель, нестерпно серед близьких - консервативних, обмежених, схиблених на грошах. Стосунки у сім’ї пронизані внутрішніми інтригами, сповнені фальші, позбавлені найменшої іскри тепла. Агнес ненавидить своє оточення, зневажає батька і матір, і ті відповідають їй тим же.

Справжньою віддушиною для героїні стає коротка поїздка в Америку, що несподівано розтягується на два роки. І трапляється диво - замкнута, нікому не потрібна дівчина, якою вона була у Франції, відкриває в собі здатність кохати, отримує справжню духовну свободу і мужність.

«Найнаповненіший, найекстравагантніший тиждень. Не знаю, яке почуття може порівнятися з настирливою ідеєю, з панікою, що охопила мене, щойно я вийшла з вагона і на тиждень пірнула у Нью-Йорк, кидалася з одного округу в інший, десять разів поверталася до тих самих перехресть. Щоночі я поверталася в другій чи третій годині. А о восьмій та ж сама сила виштовхувала мене з ліжка і з готелю. Мені коротило все побачити, відчути безумну ілюзію цього куточка світу. А тоді побачити ще хоч разочок те, що мене найбільше здивувало, захопило чи схвилювало…

Така туристична лихоманка була цілком нормальною після двох довгих років, проведених в США, упродовж яких я тільки й думала про повернення, багато разів відчувала спокусу відкласти цей день, але він невпинно наближався, і врешті-решт ця мить настала. Інтуїція змушувала мене накопичувати враження і спогади, немов передчуваючи роки обмеженості…

І от я знову за своїм вікном, як колись. Чи мені все своє життя доведеться так провести, відділеною від своєї мрії невидимою холодною стіною?... Коли ми з Норманом утікали автомобілем у гори в пустелі Вікторвіля або коли вже поверталися, відчували з органічною ясністю - у грудях, у вухах, у носових пазухах - перепади висоти. Якщо не поспішали, зупинялись пару разів, щоб звикнути. І щоб отримати задоволення від миті теж. На зворотному шляху перед нами відкривалася Люцернська долина, на який східне сонце змішувало яскраві кольори. Ми думали про бунгало, яке нас чекає, зовсім близько в іншому світі, сховавшись серед снігу, ніби виривши собі там нірку своїм теплом і вагою.

Дванадцять миль дороги з цього боку піднімали нас на висоту двох тисяч миль. Ми квапилися, одягались, поки їхали. За чверть години наші очі, засліплені червоним кольором прерії, охолоджувалися потоком повітря з висоти і звикали до нерухомої білизни. Нам здавалося, що навіть тиша, така ж елементарна в пустелі, як у снігах, також модифікується, змінюючи свою тональність…

На жаль знову переді мною небо, воно витягує з мене спогади про ті дні, про молодого чоловіка, воскресило в думках його образ. Що спільного між цими спогадами та спогадами мого дитинства? Вони кидають виклик моєму розуму. Перетворили його на сцену чергових дебатів, і здається мені, що я не заспокоюсь, доки не впаде завіса, доки всі персонажі не вимовлять свої репліки…».





Дафна дю Мор'є «Цап відбувайло»




Дафна дю Мор'є,  одна з найбільш відомих британських письменниць XX століття, народилася 13 травня 1907 року в Лондоні в сім'ї акторів Джеральда дю Мор'є і Мюріель Бомонт. У 1931 році вона публікує свій перший роман «Дух любові». Цей роман зіграв величезну роль в житті письменниці. У 1936 році вийшов «Трактир Ямайка», навіяний подорожами Корнуоллом та спогадами про дитяче захоплення «Островом скарбів» Стівенсона.

Світову популярність письменниці приніс роман «Ребекка», написаний в 1938 році. Роман став класикою сучасної літератури. Літературним шедевром письменниці є оповідання «Птахи», вперше опубліковане 1952 року у збірці «Яблуня». У 1952 році Дафна дю Мор'є була прийнята в Королівське літературне товариство. У 1969 році за внесок в англійську літературу письменниця була нагороджена орденом Британської імперії.


Роман Дафни дю Мор'є «Цап відбувайло» був виданий в 1957 році. Несподіваний і майже фантастичний початок книги. Джон, університетський викладач з Лондона, у французькому місті Ле-Ман випадково зустрічає графа Жана де Ге, зовні схожого на нього. «Ми обидва мовчали, продовжуючи пильно дивитися один на одного. Я чув, що таке буває: люди випадково зустрічаються і виявляються родичами, які давно втратили один одного, або близнюками...».

Джон, знавець французької історії та мови, вважає себе людиною, яка зазнала у житті фіаско. І вирішує останні дні відпустки провести в монастирі, розташованому на півночі Франції. У нього є надія, що там він зможе знайти відповідь на багато життєвих питань.

«Я знову глянув у дзеркало поверх його голови. Зараз вперше я помітив різницю між нами. Відрізняв нас не одяг - його темний костюм і мій твідовий піджак, - а невимушеність, з якою він тримався, нічого спільного з моєю скутістю. Я ніколи так не дивився, не говорив, не посміхався, як він...».

Французький аристократ Жан де Ге щойно приїхав з Парижа, де у нього відбулися ділові переговори, які пройшли не дуже успішно. Повертатися в свій маєток, де на нього чекали рідні, у нього не було бажання. Граф пропонує своєму випадковому знайомому зупинитися на ніч в готелі.

Наступного ранку Джон не знайшов жодної своєї речі, нічого, що допомогло б довести, хто він такий. Одяг його зник, а з ним гаманець, паспорт, гроші ... Залишилися тільки речі з ініціалами «Ж. де Г. », його костюм, туфлі .. І на превеликий подив Джона його чекав особистий шофер графа. Після деяких сумнівів, Джон приймає рішення зіграти роль графа Жана де Ге. Зміна одягу привела до зміни особистості. Він не думав про небезпеку, їм володіло незнайоме почуття вседозволеності ...


«Цап відбувайло»

Жанр - трилер, детектив

Режисер - Роберт Хеймер

Рік - 1959

Подорожуючи по Франції, Джон Барретт зустрічається з французьким аристократом, який схожий на нього ....







Габріель Гарсія Маркес «Кохання під час холери»



Габріель Хосе Гарсія Маркес, колумбійський письменник-прозаїк, лауреат Нойштадтської літературної премії 1972 року, Нобелівської премії з літератури 1982 року, народився 6 березня 1928 року у старовинному  містечку Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія. Навчався Гарсія Маркес спочатку в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, потім у Колумбійському університеті на юридичному факультеті. У той же час була опублікована в газеті «Спостерігач» його перша повість «Третя відмова». У 1961 році він опублікував повість «Полковникові ніхто не пише», а в 1962 році - роман «Лиха година». У 1967 році став світовою сенсацією роман «Сто років самотності».


«Кохання під час холери» називають «найоптимістичнішим» з романів Габріеля Гарсія Маркеса. Роман «Кохання під час холери» був опублікований в 1985 році і став першим твором письменника після присудження йому Нобелівської премії з літератури. Це зворушлива історія кохання, яке перемагає все - час і простір, життєві негаразди і навіть недосконалість людської душі. Колись головна героїня роману Ферміна Даса знехтувала юнацькою любов’ю Флорентіно Аріси і стала дружиною поважного доктора. Але Флорентіно чекає свого часу - цілих 54 роки… Здається, у нього вже зовсім не залишилося часу, і все ж він домагається свого - і двоє літніх людей, які окремо прожили свої повноцінні життя, нарешті все ж з’єднується. Вони вирушають у круїз на кораблі, що належить Арісі, а щоб уникнути зайвих зупинок для митних перевірок і пересудів, вивішують прапор, який означає, що на судні - хвороба. Однак з таким прапором їх не пускають ні до одного порту. І вони пливуть і пливуть…

«В січні 1824 року командор Хуан Бернардо Ельберс, засновник річкового судноплавства, пустив у регулярні рейси по Магдалені перший пароплав - примітивну калошу в сорок кінських сил, що мала назву «Вірність». Минуло понад століття, і ось 7 липня о шостій годині вечора доктор Урбіно Даса та його дружина провели Ферміну Дасу на борт пароплава, на якому вона мала здійснити свою першу мандрівку по річці. То було найперше судно, збудоване на місцевій корабельні, і в пам'ять про славетного предка Флорентіно Аріса назвав його «Нова Вірність». Ферміна Даса так і не повірила, що це ім’я, таке значуще для них двох, було справді історичною випадковістю, а не завдячувало своєю появою хронічній романтичності Флорентіно Аріси…

Вони не почували себе щойно одруженими молодятами, як припускали капітан та Сенаїда, і ще менше - пізніми коханцями. Було так, ніби вони вже здолали круту голгофу подружнього життя і тепер ішли просто до суті кохання. Йшли мовчки, мов старе подружжя, що обпіклося на житті й було непідвладне пасткам пристрасті, непідвладне брутальним насмішкам ілюзій та міражам розчарувань - всій мінливій настроєності кохання. Бо вони прожили разом досить, аби зрозуміти, що кохати можна коли завгодно й де завгодно…».


Кохання під час холери

Жанр - мелодрама

Режисер - Майкл Ньюелл

Рік - 2007

Муки кохання не тривають вічно. Та юний посильний Флорентіно Аріса пообіцяв красуні Ферміні Даса вічно кохати її і мучився своєю пристрастю п'ятдесят чотири роки. Він проніс своє кохання через все життя, хоча часом воно було не краще, ніж епідемія холери…





Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальної зали