Перший прозаїк української літератури: 245 років від дня народження Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка

  

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко — основоположник художньої прози в новій українській літературі, талановитий драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч, творчість якого мала значний вплив на розвиток української літератури перших десятиліть ХІХ століття. Головним творчим принципом Квітка-Основ’яненко вважав «писання з натури», про те, що було йому знайоме і близьке. А знав він найкраще і любив свою рідну Харківщину, її природу, звичаї її мешканців, які стали героями його блискучих творів, які підкорили сцену національного театру.

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко народився 18 (29) листопада 1778 року у слободі  Основа поблизу Харкова в дворянський родині, що належала до одного з найбільш впливових на Слобідській Україні родів. Від назви слободи й походить його літературний псевдонім — Основ'яненко. Його батько, Федір Іванович Квітка, — нащадок старовинного козацького роду, освічена для свого часу людина. Замолоду старшинував у Гадяцькому, Ізюмському, Харківському козацьких полках, Чорноморському козачому війську, був армійським полковим квартирмейстром. Дружив з отаманом Кубанського козацького війська Антоном Головатим і філософом Григорієм Сковородою, чиї твори  у родині Квіток вивчали на пам’ять. Мати, Марія Василівна, уроджена Шидловська, походила з багатого й відомого з історії Слобожанщині роду. Предки Григорія Квітки посідали високі духовні посади, що благотворно впливало на формування його поглядів на світ.

Виростав Григорій Квітка в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва, що панувала у родині. Не дивно, що Григорій чудово знав і українську мову, і старі українськи звичаї та обряди, а також народні пісні, думи, перекази, прислів'я тощо. Початкову освіту майбутній письменник одержав вдома. У маєтку Квіток була гарна бібліотека, де зберігалися, зокрема, документи з історії України доби Хмельниччини, родинний «Літопис», рукописи творів Йоасафа Горленка, частина так званого «Чугуївського листування» (їхнім власником згодом став саме Квітка-Основ'яненко). Після чого Квітка продовжив своє навчання в нижчій школі при Курязькому монастирі, настоятелем якого був його дядько ієромонах Наркиз. Недивно, що вихований у такому середовищі, Григорій виявив палке бажання служити Богу. Щоб утримати сина від цього кроку, батько відрядив його до військової служби. У 1793 році Григорій Квітка був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана. У 1804 році він став послушником Курязького монастиря, а наступного року повернувся на службу. У 1806 році Григорій Федорович був записаний комісаром у народному ополченні, однак потім захопився ідеєю відродження «основя'нського театру». 1812 року він здобув посаду директора Харківського театру.

Любов до театру виявилася у Григорія Квітки ще в дитячі роки, коли він дивився вистави кріпацьких труп. Юнаком він сам виконував ролі в домашньому аматорському театрі, учасниками якого були брат, сестри, їхні сусіди й друзі. Домашній театр Квіток виховав директора міського професійного театру. Тут проявився непересічний акторський талант Андрія Васильовича Владимирова, приятеля Квітки, з котрим впродовж життя зберіг щиру дружбу. Григорій Федорович володів незрівнянним почуттям комічного, умінням помічати смішне у звичайному житті, мав свій погляд на драматургію і театр.

Проживаючи в селі Основа під Харковом або у самому Харкові, Квітка-Основ'яненко брав участь у всіх важливих освітньо-культурних починаннях, зокрема був ініціатором видання журналу «Український вісник», альманахів «Утренняя звезда» і «Молодик», першої збірки українських прислів'їв і приказок. Великі заслуги Квітки у створенні «Товариства добродіяння», основним завданням якого було допомагати бідним, сиротам, вдовам, учням гімназії — вихідцям з незаможних дворянських родин, особливо у здобутті освіти. Пізніше він бере участь у роботі університетської друкарні, Публічної бібліотеки при університеті, заснуванні в Харкові кадетського корпусу, стає членом Товариства наук при університеті. 25 березня 1812 року з ініціативи Квітки був відкритий перший на Слобожанщині вищій навчальний заклад для жінок — Інститут шляхетних дівчат. До 1817 року Квітка був керуючим справами інституту. Саме Інститут шляхетних дівчат зіграв велику роль в особистому житті Квітки-Основ’яненка. У 1818 році на посаду класної дами була призначена Анна Григорівна Вульф.

Це була посмішка долі, бо вони покохали одне одного з першого погляду. Почався справжній — бурхливий і пристрасний роман. І попри те, що рідня Григорія була не в захваті від його обраниці, він вирішив одружитися з Анною Григорівною. 11 вересня 1820 року він прохає в імператриці Марії Федорівни відповідного дозволу, а вже 27 вересня отримав згоду разом із найласкавішим побажанням всілякого щастя. Наступного року Григорій Федорович й Анна Григорівна одружилися. Кращого вибору ані він, ані вона зробити не могли.

З того часу Анна Григорівна стала справжнім янголом-охоронцем Квітки. Їй першій письменник читав свої твори й дуже уважно дослухався до її порад. Анна Григорівна була для нього і музою, і натхненням і рецензентом, і найвимогливішим критиком. Саме їй він присвятив свою найславетнішу повість«Маруся». Григорій Федорович ніжно любив її до останнього подиху. З Квіткою-Основ'яненко вона була по-справжньому щаслива і пишалася його літературною славою.

Родина Основ'яненків радо вітала у себе в гостях молодих, талановитих літераторів. У їхній оселі неодноразово бували Микола Костомаров, Євген Гребінка, Олександр Афанасьєв-Чужбинський. Квітка- Основ'яненко приятелював з Петром Гулаком-Артемовським, листувався із Тарасом Шевченко. Відомо, що саме Шевченко виявив ініціативу й розпочав листування з Квіткою-Основ'яненко. Письменник-початківець шукав тоді свого місця в літературі, а отже, потребував діалогу або ж принаймні визначення своєї позиції щодо попередників. У листуванні Шевченко звертався до Квітки «батьку ти мій, друже». Приводом для початку діалогу між ними став автобіографічний нарис Квітки-Основ’яненка «Головатий», що побачив світ 1839 року в «Отечественних записках». Перебуваючи під враженням від цього твору, Шевченко відгукнувся на нього поезією «До Основ’яненка». Тарас Шевченко дав високу оцінку творчості Квітки-Основ’яненка. Особливо йому сподобався твір «Маруся». У листі до Квітки-Основ'яненка він писав: «Не цурайтеся ж, любіть мене так, як я вас люблю, не бачивши вас зроду. Вас не бачив, а вашу душу, серце так бачу, як, може, ніхто на всім світі. Ваша «Маруся» так мені вас розказала, що я вас навиліт знаю». Публічне звернення Тараса Шевченка до Квітки-Основ’яненка спровокувало низку доносів. Саме тоді Григорій Федорович був змушений припинити листування. Три Шевченкові й чотири Квітчині листи — це все, що зберегла донині їхня кореспонденція.

Згодом Григорій Квітка був обраний повітовим предводителем дворянства. Перебуваючи на посаді предводителя дворянства, він спрямовував свої зусилля на поширення освіти, викорінення злочинів, порушень законності; боровся з жорстокістю панів, відстоював права простого люду. На цій посаді Квітка отримує свої нагороди: спочатку 30 серпня 1825 року стає кавалером ордену Святої Анни 2-го ступеню, а 9 грудня 1826 року — орден Святого Володимира 4-го ступеню. В ці ж роки він отримує чин колезького асесора. У 1832 році Квітка- Основ'яненко був призначений на посаду судді, а пізніше був обраний головою Харківської палати головного суду. Ця посада була останньою в його житті. У 1833 році Григорій Квітка піклується про створення першої в Харкові публічної бібліотеки, а після її відкриття стає одним з її попечителів.

У липні 1843 року Григорій Федорович тяжко захворів, хвороба тривала одинадцять днів. Помер Квітка-Основ’яненко 8 (20) серпня 1843 року на руках своєї коханої дружини та в колі рідних і друзів, серед яких були Микола Квітка і Петро Гулак-Артемовський. Поховали письменника на Холодногірському цвинтарі.

Ім’ям письменника у 1978 році названо вулицю поблизу харківського університету, на якій встановлено меморіальну дошку. Там де раніше був маєток Квітки-Основ’яненка, сьогодні розташований парк, що носить його ім’я. У 1994 році в Харкові встановлений пам’ятник письменнику, створений скульптором Семеном Якубовичем і архітектором Юрієм Шкодовським. У 2003 році видано поштову марку Григорій Квітка- Основ’яненко. У 2008 році в серії «Видатні особистості України» Національним банком України була випущена монета номіналом у 2 гривні, Григорію Квітці-Основ'яненку.

 

Творча спадщина Григорія Квітки-Основ'яненка

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну спадщину, яка нараховує близько 80 прозових і драматичних творів. Він є автором нарисів та оповідань з історії, етнографії та географії України. Літературний талант письменника проявився у різних жанрах: повість, роман, оповідання, комедія, епіграма, фейлетон.

Свої ранні фейлетони, статті, жартівливі вірші (1810-ті — початок 1820-х років) Григорій Федорович публікував переважно в харківській періодиці. З творів цього періоду найбільшу популярність викликали «Письма к издателю» — цикл сатиричних прозових фейлетонів, написаних у формі листів до видавців журналу від поміщика-невігласа. Упродовж 1827—1830 років Квіткою-Основ'яненком написані шість сатиричних комедій. Одна з них, «Дворянские выборы», стала сенсацією, але трохи пізніше була заборонена цензурою.

На 1832 рік припадає перша спроба Квітки написати прозовий твір українською мовою. Так з’явилася його повість «Маруся». В 1833 —1834 роках цензура схвалила три його прозові твори, які увійшли до другої збірки «Малороссийских повестей» («Конотопська відьма», «Добре роби, добре й буде», «Ой тобі й скарб»). Книжка побачила світ 1837 року. Далі з під пера письменника щороку виходить по кілька творів різних жанрів: «Сватання на Гончарівці» (1835), «Козир-дівка» (1836), «Шельменко-денщик» (1836), «Сердешна Оксана»  (1838), «Щира любов» (1839), «Головатий» (1839), «Пан Халявський» (1840) та багато інших.

Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою можна умовно поділити на бурлескно-реалістичні та сентиментально-реалістичні. До перших належать, зокрема, гумористичні оповідання «Салдацький патрет» (1833), «Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Конотопська відьма» (1833). Усі бурлескно-реалістичні твори Квітки-Основ’яненка написані на основі фольклорних матеріалів та власних спостережень за народним життям. Серед сентиментально-реалістичних творів письменника — повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», «Щира любов». Їхні герої — працьовиті, чесні, гуманні, побожні українські селяни та міщани. Ці повісті характеризуються поглибленим психологізмом, задушевним ліризмом, позитивним зображенням представників простого народу.

Найвищім досягненням Квітки-Основ'яненка в драматургії вважається написана 1835 року соціально-побутова комедія «Шельменко-денщик». Серед численних прозових творів Квітки-Основ'яненка, виділяються сатиричні романи «Пан Халявський» та «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841, перший варіант —1833, твір зазнав переслідування цензури), повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «1812 год в провинции», оповідання «Званий вечер» із задуманого циклу «Губернские сцены», історично-художній нарис «Головатий», близька за жанром до фізіологічного нарису повість «Ярмарка», фізіологічний нарис «Знахарь». Його художні твори дістали високу оцінку сучасників і привернули увагу шанувальників його таланту.

 

Квітка- Основ’яненко Григорій. Вибрані твори / Григорій Квітка- Основ’яненко ;  укладання та передмова проф. Олександра Борзенка, ; рец. Наргіс Гафурова. — Харків : Прапор, 2008. — 480 с.

Твори видатного українського прозаїка і драматурга Григорія Квітки-Основ’яненка, які увійшли до цієї збірки, заклали фундамент нової української прози. Повісті та оповідання «Салдацький патрет», «Маруся», «Конотопська відьма», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», Щира любов», «Перекотиполе» та драматичні твори «Сватання на Гончарівці» «Шельменко-денщик». Їм притаманні глибокий патріотизм та висока художня майстерність. Вони яскраво представляють різноманітні боки народного життя. У найтонших нюансах віддзеркалюють особливості українського національного характеру. 

Квітка-Основ'яненко Г. Конотопська відьма. Сватання на Гончарівці. Шельменко-денщик / Григорій Квітка-Основ'яненко ; худож. О. Савченко. – 2-ге вид. — Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. —368 с. — (Серія «Шедеври на всі часи»).

«Конотопська відьма» — найбільша гумористична повість Квітки-Основ'яненка, написана в 1833, а опублікована в 1837 році у другому томі «Малоросійських повістей» й присвячена доброму знайомому письменника Михайлові Якимовичу Бедрязі. У «Конотопській відьмі» письменник показав типові риси тієї козацької старшини, значна частина якої в часи занепаду гетьманщини й системи козацьких полків ХVІІІ століття виродилася в експлуататорську верхівку, розкрив тогочасну потворність адміністративних порядків, порушення характерного для часів Запорізької Січі козацько-повстанських рухів принципу комплектування командного складу за особистими та бойовими заслугами, а не за знатністю походження. Твір складається з чотирнадцяти розділів. Кожен розділ повісті починається словами: «смутний і невеселий». 

Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Конотопська відьма. Маруся : повісті. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2020. — 248 с.

Данна збірка містить два твори автора — сатирично-фантастична повість «Конотопська відьма» та сентиментально-реалістична повість «Маруся»— перший прозовий твір нової української літератури. Одного разу у дружній розмові   Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко попрохав Петра Гулака-Артемовського написати по-українському «що-небудь серйозне, зворушливе». Але той почав стверджувати, нібито українська мова для цього не годиться. І щоб довести йому, що по-українському можна написати «і звічайне, і ніжненьке, і розумне, і полезне»,  Квітка-Основ'яненко створює в 1832 році  драматичну повість «Маруся», яка започатковує нову українську прозу. Уривок з неї, а також оповідання «Салдацький патрет» побачили світ у харківському альманасі «Утренняя звезда» (1833). Зрештою, не тільки «Маруся», але й інші елегійні повісті Григорія Квітки-Основ'яненка стали ніби продовженням дружньої суперечки з Гулаком-Артемовським. 

Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Сватання на Гончарівці : повісті, п’єси / Г. Квітка-Основ'яненко ;  худож.-оформлювач А. С. Ленчик. — Харків : Фоліо, 2005. — 351 с. — (Українська класика).

П’єса «Сватання на Гончарівці» вперше була поставлена у Харкові влітку 1836 року трупою Людвіга Млотковського. В основу п'єси покладено поширений у народній пісні мотив: дівчина любить парубка. Він бідний, а мати хоче багатого зятя. Краса дівчини приваблює багача (переважно старого, поганого або дурного). Мати умовляє дочку вийти заміж, на що вона, покірно волі родичів, погоджується. У п'єсі, крім народних та оригінальних пісень, прислів'їв, приказок, фразеологічних зворотів, широко вжиті повір'я, замовлення, подається повний обряд сватання, що є невід'ємним компонентом структури твору. Вони створюють відповідний емоційний настрій, надаючи твору щирості й національної достовірності.

 

Квітка-Основ'яненко Г. Сватання на Гончарівці. Салдацький патрет / Григорій Квітка-Основ'яненко. — Київ : Центр учбової літератури, 2017. —103 с.

«Салдацький патрет» — це оповідання увійшло до першої збірки української прози — «Малороссийские повести» надруковане під псевдонімом Грицько Основ'яненко 1833 року. Оповіданням «Салдацький патрет» Квітка-Основ'яненко мав намір висміяти тих критиків, які, не знаючи культурних потреб українського народу, не розуміючи української літератури, бралися судити про них, негативно ставилися до українського письменства. Значення оповідання «Салдацький патрет» не тільки в тому, що ним письменник давав відсіч недругам української літератури, а насамперед у тому, що тут змальовано живу, правдиву картину тогочасного життя, побуту, подано, зокрема, барвисту картину ярмарку. Сюжет оповідання складається з епізодів-описів ярмарку, об’єднаних навколо портрета солдата і його автора — маляра Кузьми Трохимовича.

 

Квітка- Основ'яненко Г. Ф. Конотопська відьма, Сватання на Гончарівці та інші твори. — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. — 416 с., іл.

До цього збірника ввійшли вибрані твори класика української літератури Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка, який став основоположником нової української прози. Читач з веселою посмішкою спостерігатиме за пригодами сотника Забрьохи та писаря Пістряка з повісті «Конотопська відьма». Завмиранням серця він зануриться у світ народної фантастики оповіданні «Мертвецький Великдень». Навряд чи вдасться читачеві втриматися від сліз, співчуваючи героїням повістей «Маруся» та «Сердешна Оксана». Напевно, комедія «Сватання на Гончарівці» змусить його не раз розсміятися. Отже, читання творів Квітки-Основ’яненка стане справжньою естетичною насолодою для шанувальників українського слова.

 

 

Література про життєвий і творчий шлях Григорія Квітки-Основ'яненка

 

Парамонов А. Григорій Квітка-Основ'яненко : від Основи до Харкова / Андрій Парамонов. — Харків : Видавець Андрій Парамонов, 2023. — 128 с.

Видання присвячене одному із засновників української літератури – Григорію Федоровичу Квітці-Основ'яненко, а також родині Квіток та їхньому впливу на розвиток Харкова. У книзі наведені найповніша на сьогодні генеалогія Квіток із важливим екскурсами в побут їхніх часів, історія родового гнізда – села Основа, та сучасна біографія Григорія Федоровича Квітки. Для істориків, літературознавців, краєзнавців, широкого кола читачів.

 

Ушкалов Л. В. Григорій Квітка-Основ'яненко / Л. В. Ушкалов ; худож.-оформлювач Є. В. Вдовиченко. — Київ : Техніка, 2012. — 120 с.

Беручи свої сюжети «виключно з життя народного» Григорій Квітка- Основ'яненко на ціле десятиліття випередив відповідні твори письменників-«натуралістів». Так чи ні, а нова українська література багатьма своїми рисами завдячує саме Квітці-Основ'яненкові. Недаром же Юрій Федькович назвав його ясним місяцем на небосхилі українського слова.

***

• Гончар О. І. Григорій Квітка-Основ'яненко : життя і творчість. — Київ : Наукова думка, 1969. — 365 с., іл.

• Григорій Квітка-Основ'яненко (1778—1843) // Історія української літератури (Перші десятиріччя ХІХ століття) : підручник / П. П. Хропко, О. Д. Гнідан, П. І. Орлик та ін. — Київ : Либідь, 1992. — С. 224 — 284.

• Григорій Квітка-Основ'яненко (1778—1843) // Народжені Україною. Меморіальний альманах : у 2-х т. — Київ : ЄВРОІМІДЖ, 2002. — Т. 1. — С. 704 — 705.

• Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко (1778—1843) // Історія української літератури : у 8 т. / редкол.: С. Д. Зубков (голова) та ін. — Київ : Наукова думка, 1967. — Т. 2 — С. 399 — 457.

• Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович (1778 – 1843) // Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу / авт.-упоряд. Ю Іванченко. — Київ : Парламентське видавництво, 2018. — С. 55—61.

• Квітка-Основ'яненко Григорій (1778 – 1843) // Українські письменники :  довідник. — Київ : Велес, 2013. — С. 106 – 109.

• Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович (1778 — 1843) // Шевченківська енциклопедія: Тарас Шевченко та його сучасники : енциклопедія / ред. кол. : М. Г. Жулинський (голова), М. П. Бондар, О. В. Боронь [та ін.]. — Київ : Ліра, 2021. — С. 214 — 218.

• Шепель Л. Ф. Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович (1778 — 1843) // Енциклопедія історії України : у 8 т. / редакційна колегія : В. А. Смолій (голова) та ін. — Київ : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка – Ком. — С. 165.

 

Підготувала Наталія Баранова, бібліотекарка читального залу.

Історична проза класика польської літератури Генрика Сенкевича

 

Всесвітньо відомий польський письменник, майстер історичного роману і новели Генрик Сенкевич (1846—1916) увійшов у польську літературу другої половини ХІХ століття як представник реалізму, автор спочатку малих — новелістичних форм, а загалом — як автор розлогих повістей із сучасного йому шляхетського життя: «Без догмата» (1891) — про моральну деградацію польської аристократії і «Родина Поланецьких» (1895) — про намагання середньої шляхти пристосуватися до нових, буржуазних умов у країні. Здебільшого ж він знаний своєю історичною романістикою: так званою «Трилогією» («Вогнем і мечем» (1884), «Потоп» (1886) і «Пан Володийовський» ( (1887—1888), а також історичним романом з історії Давнього Риму й становлення первісного християнства — «Quo vadis» (1894—1896) та історичним романом «Хрестоносці» (1897–1900), де змальовано жорстоку й непримиренну боротьбу польського народу, з участю деяких інших слов’янських народів, проти німецького лицарсько-релігійного Тевтонського ордену — на рубежі XIV—XV століть. Нобелівську премію з літератури 1953 року Генрик Сенкевич одержав «за видатні заслуги як епічного автора».

 

Роман «Вогнем і мечем»

Роман «Вогнем і мечем» публікувався у варшавський газеті «Siowo» («Слово») від 2 травня 1883 року до 1 березня 1884 року. У 1884 році він вийшов і окремим виданням. «Вогнем і мечем» — перша частина славетної «Трилогії». Події у романі розгортаються під час Національно-визвольної війни XVII століття під керівництвом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетського панування. Свого часу оцінки роману були далеко не однозначними, але це художний твір майстерно написаний класиком польської літератури Генриком Сенкевичем.

 

Сенкевич Г. Вогнем і мечем : роман: у 2-х т. Т. 1 / Генрик Сенкевич : пер. з польс. Євгена Литвиненка. —Тернопіль : Вид-во Богдан, 2023. — 544 с. — (Серія «Світовий історичний роман»).

«Рік тисяча шістсот сорок сьомий був роком, не схожим на інші, у якому розмаїті знамена у небі й на землі віщували невідомі напасті й надзвичайні події. Тодішні літописці згадують, що навесні сарана в нечуваній кількості вироїлася з Дикого поля і знищила посіви й трави, а це провіщало татарські набіги. Улітку відбулося велике сонячне затемнення, а невдовзі й комета з'явилася в небі. У Варшаві бачили над містом могилу й вогняний хрест у хмарах. Через цю причину постували й роздавали милостиню, бо дехто твердив, що моровиця впаде на країну і вигубить рід людський. До того ж іще й зима настала така м'яка, якої і старі люди не пам'ятали. У південних воєводствах річки взагалі не взялися кригою, і, щодня підпоювані снігом, який танув уранці, вони повиходили із русел і позаливали береги. Часто йшли дощі. Степ розмок і зробився великою калюжею, сонце ж у полудень припікало так сильно, що — диво дивне! — у воєводстві Брацлавському й у Дикому полі розлогі степи вруніли вже у половині грудня…

Тим часом на Полі нічого надзвичайного не діялося. Не було ніяких битв і сутичок, окрім тих, які відбувалися там завше і про які знали тільки орли, яструби, круки й польовий звір. Бо таке вже воно було, це Поле. Останні сліди осідлого життя кінчалися, йдучи на південь, недалеко за Чигирином по Дніпру, а по Дністру — недалеко за Уманню, далі ж, аж ген до лиманів і до моря — степ і степ, ніби двома річками оторочений. У дніпровському закруті, на Низу, кипіло ще за порогами козацьке життя, але в самому Полі ніхто не жив, хіба що понад берегами де–не–де стирчали паланки, наче острівці серед моря.

Земля, хоч і пустувала, належала de nomine Речі Посполитій, і Річ Посполита давала на ній татарам випасати худобу, та позаяк козаки часто не дозволяли цього, то пасовиська були водночас і бойовищем. Скільки там битв відгриміло, скільки людей полягло… Степ, хоч і пустельний, водночас не пустував — він був тихий і грізний, спокійний і повен засідок, дикий не лише від Дикого поля, а й від дикості душ. Часом точилася на ньому велика війна. Тоді пливли, мов хвилі, татарські чамбули , козацькі полки, польські або волоські хоругви; ночами іржання коней окселентувало завиванню вовків, голоси барабанів і латунних сурм долинали аж до Овидового озера, а то й до моря , а на Чорному шляху , на Кучманському — тут, можна сказати, рухалася повінь людська…».

 

Сенкевич Г. Вогнем і мечем : роман: у 2-х т. Т. 2 / Генрик Сенкевич : пер. з польс. Євгена Литвиненка. —Тернопіль : Вид-во Богдан, 2023. — 480 с. — (Серія «Світовий історичний роман»).

Авторитетні польські історики літератури кінця ХІХ— початку ХХ століття у своїх нарисах відзначали небувалу популярність роману Генрика Сенкевича у польських читацьких колах. Писали про майстерність письменника у створенні персонажів твору. Говорилося і про вміння Сенкевича відтворити місцевий колорит — показати мальовничу природу України. Звичайно ж, увага зверталась і на сюжетну привабливість роману «Вогнем і мечем».

 

Вогнем і мечем

Жанр — історичний, пригодницький

Режисер — Єжи Гоффман

Рік — 1999

В основу фільму ліг однойменний роман Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем». Ян Скшетуський, посол князя Яреми Вишневецького, повертається із завдання з Криму. На шляху він рятує життя козацькому полковнику Богдану Хмельницькому…

 

Роман «Потоп»

Роман «Потоп» Генрика Сенкевича публікувався у варшавській газеті «Слово», у краківському «Часі» й у газеті «Джєннік познанські» від грудня 1884 року до вересня 1886 року. Того ж 1886 року вийшло й окреме видання. Події, що лягли в основу роману, відбувались у середині XVIII століття. Упродовж тривалого сорокап’ятирічного правління Сигізмунда ІІІ Вази (1587—1632) Річ Посполита пройшла шлях од вершини могутності до краю провалля. Повстання під проводом Богдана Хмельницького, що спалахнуло на Україні, перетворилося на всенародну Національно-визвольну війну, перекинулось у Білорусію. Польські полководці зазнавали однієї поразки за одною. На хід визвольної боротьби українського та білоруського народів супроти шляхетської Речі Посполитої великий вплив мала віроломна політика кримського хана, спрямована на виснаження обох протидіючих сторін. Боротьба стала затяжною… У цей час в Велику Польщу й Литву вторглися війська шведського короля Карла Х Густава. Так і почався шведський «потоп»…

 

Сенкевич Г. Потоп : роман: у 3-х т. Т. 1 / Генрик Сенкевич : пер. з польс. Євгена Литвиненка. —Тернопіль : Вид-во Богдан, 2023. — 512 с. — (Серія «Світовий історичний роман»).

«Потоп» — друга частина історичної «Трилогії» Генрика Сенкевича, до якої входять також романи «Вогнем і мечем» і «Пан Володийовський». Твір присвячений боротьбі Речі Посполитої зі шведською навалою у ХVІІ століття. Письменник показав шляхетську анархію, що панувала в країні. Зрадникам вітчизни — могутнім князям Радзивіллам та їхнім посіпакам — він протиставив жменьку патріотів, довкола яких поступово збиралися основні сили визвольного руху.

«Настав новий, тисяча шістсот п’ятдесят п’ятий рік. Січень був морозний, але сухий. Білим кожухом завтовшки у лікоть сувора зима вкрила святу Жмудь. Під вагою наморозі гнулися й ламалися ліси, вдень на сонці сніг сліпив очі, а вночі при місяці по стужавілому насту неначе пробігали миготливі іскри. Звірі підходили до людських помешкань, а бідолашні птахи стукали дзьобами в оторочені інеєм і розмальовані морозяними квитами шибки…».

 

Сенкевич Г. Потоп : роман: у 3-х т. Т. 2 / Генрик Сенкевич : пер. з польс. Євгена Литвиненка. —Тернопіль : Вид-во Богдан, 2023. — 624 с. — (Серія «Світовий історичний роман»).

Головною дійовою особою «Потопу» є Кмитиць, котрий, раніше пихатий і свавільний шляхтич, стає самовідданим воїном, який разить шведів під мурами Ченстоховського монастиря. Численні пригоди Кмитиця, посилюючи цікавість сюжету, дають авторові змогу розкрити перед читачами широку панораму життя феодальної Польщі.

«Вірний Сорока віз свого полковника дрімучими лісами, сам не знаючи, куди їхати, що робити, в який бік спрямувати свій шлях. Кмитиць був не лише поранений, а й оглушений пострілом. Сорока час від часу змочував у відрі, що висіло біля сідла, ганчірку й обмивав пораненому обличчя. Іноді він зупинявся біля лісового струмка чи озерця, щоб зачерпнути води. Але ні вода, ні привали, ні біг коня не могли отямити пана Анджея…».

 

Сенкевич Г. Потоп : роман: у 3-х т. Т. 3 / Генрик Сенкевич : пер. з польс. Євгена Литвиненка. —Тернопіль : Вид-во Богдан, 2023. — 480 с. — (Серія «Світовий історичний роман»).

«Тоді як у Речі Посполитій усе живе сідало на коня, Карл Густав залишався ще в Пруссії, заклопотаний підкоренням тамтешніх міст і перемовами з курфюрстом. Одержавши несподівано швидку й легку перемогу, досвідчений войовник невдовзі усвідомив, що шведський лев проковтнув більше, ніж здатний переварити…».

 

Потоп

Жанр — історична драма

Режисер — Єжи Гоффман

Рік — 1974

Епічна панорама, охоплює період польсько-шведської війни 1655—1660 років. На тлі історичних подій йде розповідь про долю молодого хорунжого Анджея Кмитця, спершу знаного не стільки своєю військовою доблестю, скільки розбоєм…

 

Роман «Пан Володийовський»

Роман «Пан Володийовський» Генрика Сенкевича уперше був опублікований в 1887 році частинами у трьох популярних на той час часописах: варшавському «Слові», краківському «Часі» і «Познанському Щоденнику», а окремою книгою вийшов у 1888 році. Це третя і остання частина відомої «Трилогії» історичного циклу Генрика Сенкевича. Задум написання та перші сцени роману виникли у творчій уяві Сенкевича під час полювання в Дубниках у Литві, що згодом реалізувався на папері: «Це дивовижний процес, — зізнався він, — в якому вигадані персонажі переплітаються з реальними; справжні постаті вплітаються у низку фантастичних подій — і тоді з ними можна розмовляти, бачити їх, у результаті чого все відчувається інтенсивніше — і саме тоді особливо легко пишеться». Генрик Сенкевич писав цей роман трохи більш як рік, розпочавши роботу на Адріатичному курорті Опатія, продовжив у Кальтенлеутгебені поблизу Відня, Закопаному, Варшаві. Процес написання третьої частини трилогії завершено на початку травня в день, коли Сенкевич відзначив свій 42-й день народження. З-під пера письменника вийшов захоплюючий художній твір світового масштабу, перекладений багатьма іноземними мовами. 

 

Сенкевич Г. Пан Володийовський : роман / Генрик Сенкевич : пер. з польс. Євгена Литвиненка. —Тернопіль : Вид-во Богдан, 2023. — 672 с. — (Серія «Світовий історичний роман»).

Історичну основу останнього роману «Трилогії» становить війна Речі Посполитої з Османською імперією у  XVII столітті. Сенкевич детально описував війни між Польщею і Туреччиною, зокрема змалював битви, в яких брав участь Ян Собеський (що перебував у приятельських стосунках із Іваном Сірком) та зображував яскраві перемоги полководця, наприклад під Хотином 1673 року. Роман «Пан Володийовський» присвячено долі «малого лицаря», улюбленого героя автора, який промандрував крізь усі частини «Трилогії», однак перебував завжди ніби на другому плані. Проте врешті настав час стати і йому головним героєм.

 

Пан Володийовський

Жанр — історична драма

Режисер — Єжи Гоффман

Рік — 1968

В основу фільму лягла остання частина трилогії («Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володийовський»). Фільм розповідає про долю Міхала Володийовського, який після смерті нареченої хотів покинути військову службу і стати монахом. Але від цієї задумки його відмовив його давній приятель, Ян Заглоба…

 

Роман «Quo vadis»

Класик польської літератури Генрик Сенкевич був блискучим історичним романістом. Подібно до Віктора Гюго та Александра Дюма, він зумів описати великі події минулих епох, приділивши увагу й особистості людини — творцеві цих подій. «Quo vadis» («Камо грядеши», 1894—1896) —  один з його найкращих історичних романів, який приніс автору світову популярність і багато в чому посприяв присудженню йому Нобелівської премії з літератури в 1905 році. 1894 року в одному з інтерв'ю Генрик Сенкевич зазначив, що «приготування до «Quo vadis» веду сумлінно. Рим знаю чудово. Щоправда, спочатку я виношував задум перенести дію до Палестини, але відвідини по-справжньому невідомих мені околиць вимагали багато часу і коштів. Зрештою, Рим цілком відповідає моїм цілям. Тацита я вивчаю da capo, ну й перевернув майже всю бібліотеку творів, які стосуються першого сторіччя нашої ери». До праці над «Quo vadis» Сенкевич приступив уже як досвідчений письменник, автор популярних романів і оповідань, авторитет якого, завдяки «Трилогії», був дуже високим. Роман писався близько двох років, і вже з березня 1895 року його друк розпочинають «Gazeta Polska», «Czas» і «Dziennіk Poznanski». В березні ж наступного  року роман було завершено. Видана в 1896 році, історична епопея «Quo vadis» завоювала славу одного з неперевершених шедеврів світової літератури.

 

Сенкевич Г. Quo vadis : роман / Генрік Сенкевич : пер. з польс. Віктора Бойка ; передм. Р. П. Радишевського ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. —Харків : Фоліо, 2023. — 507 с. — (Бібліотека світової літератури).

Перше століття нашої ери, імператорський Рим часів Нерона, одержимого манією величі, початок становлення християнства — релігії, що оголошена поза законом і зазнала переслідувань. У романі є три яскраві й незаперечні авторські знахідки: образ центрального героя — Петронія, образ рабині Євніки і панорамний опис римської пожежі. Читач побуває у палаці Нерона і на нічному кладовищі, де проповідує апостол Петро, на вулицях охопленого пожежею Рима і в підземній в’язниці, де заживо поховані сотні невинних. У постаті Петронія — славетного естета, філософа й видатного письменника І століття нашої ери, автора відомого комікореалістичного твору «Сатирикон» — Сенкевич хотів зобразити просто історичну постать із трагічною долею…

«Петроній прокинувся лише близько полудня, і, як зазвичай, з відчуттям великої втоми. Напередодні він був у Нерона на бенкеті, що тривав до глибокої ночі. Здоров'я його останнім часом почало підупадати. Він сам говорив, що прокидається ранками з якоюсь задерев'янілістю в тілі й нездатністю зосередитись. Одначе ранкова ванна й розтирання, що його ретельно проробляли добре вишколені раби, пожвавлювали рух млявої крові, збуджували, бадьорили, повертали сили, й із елеотезія, останнього відділення лазень, він виходив наче воскреслий — очі блискали дотепністю й веселістю, він знову був молодим, повним життя й таким незрівнянно вишуканим, що сам Отон не міг би з ним зрівнятися, — істинний arbiter elegantiarum, як називали Петронія…».

 

Quo vadis (Камо грядеши)

Жанр — драма

Режисер — Єжи Кавалерович

Рік — 2001

Події фільму «Quo vadis» («Камо грядеши») відбуваються за часів правління Нерона в Римській імперії. Марк Вініцій закінчив службу і повернувся в столицю до дядька Гая Петронія, який користується прихильністю імператора. Юнак закохується в красуню Лігію — представницю одного з підкорених народів. Дівчину як рідну виховує відставний воєначальник Плавтій, в будинку якого всі таємно сповідують християнство…

 

Роман «Хрестоносці»

Найкращий історичний роман Генрика Сенкевича «Хрестоносці» (1897—1900) присвячений подіям суворої, складної, але героїчної доби в історії Польщі —боротьбі проти німецьких рицарів Тевтонського ордену, війська якого були розгромлені об’єднаними силами слов’ян у Ґрюнвальдській битві 15 липня 1410 року. Роман «Хрестоносці» відіграв видатну роль у розвитку національної самосвідомості й у зміцненні патріотичних почуттів польського народу. Працюючи над цим твором письменник використовував літописи, мемуарну літературу, справжні документи XІV— XV століть.

 

Сенкевич Г. Хрестоносці : роман / Генрік Сенкевич : пер. з польс. Євгена Литвиненка. — Київ : Вид-во Жупанського, 2020. — 752 с. — (Серія «Лауреати Нобелівської премії»).

Автор вводить у твір величезну кількість дійових осіб. Окрім головної сюжетної лінії, читач довідається і про кохання юного Збишка до Данусі, й про лицарські пригоди Мацька з Богданця, і про те, у якому стані перебувала тоді торгівля у місті, як був улаштований Тевтонський орден і що за порядки панували при дворі польського короля Ягайла…

«У Тинці, в корчмі "Під Лютим Туром", що належала абатству, сиділо кілька чоловік і слухало розповідь бувалого воїна, який прибув з далеких країв і розказував їм про пригоди, що їх зазнав на війні та в мандрах. Був той чоловік бородатий, у розквіті сил, плечистий, майже велетень, але змарнілий; волосся мав зібране під понтлик — внизану бісером сітку; на ньому блищав шкіряний кубрак з пругами, витисненими панцером, поверх кубрака — пас, весь з мідних клямр; за пасом — ніж у рогових піхвах, а при боці — короткий дорожній меч.

Коло нього за столом сидів юнак з довгим волоссям і веселим поглядом, мабуть, його товариш або, може, зброєносець, бо одягнений був також по-дорожньому — в такий самий шкіряний кубрак з вм'ятинами від панцера. Решту товариства становили двоє землян з-під Кракова та троє городян у червоних складаних шапках, тонкі верхи яких звисали набік аж до ліктів. Хазяїн німець, у блідо-жовтому ковпаку з зубчастою облямівкою внизу, наливав їм з коновки в череп'яні кухлі міцне пиво і з цікавістю слухав воєнних пригод…».

 

Хрестоносці

Жанр — історичний фільм

Режисер — Олександр Форд

Рік — 1960

Фільм за мотивами роману Генрика Сенкевича «Хрестоносці» вважається одним з найкращих за всю історію польського кінематографу.

#Польська_полиця_в_Україні

Книги отримані в рамках проєкту, ініційованого Міністерством культури та національної спадщини Польщі і Міністерством культури та інформаційної політики України. Реалізовується Інститутом книги в Польщі на кошти, виділені МКіНС РП у співпраці з Український інститут книги. 

 

Підготувала К.В. Бондарчук,  завідувачка читальним залом.