Бабин Яр — скорбна пам'ять на тлі світової історії : 85-річчя з дня трагедії

 

«Людство, на хвилину зупинися. У минуле спомин простели. Над святою пам’яттю схилися Тих, що безневинно полягли. То не небо зоряне над нами, Не вогнів далеких білий жар, — То у вічність світиться серцями Бабин Яр…» (Костянтин Дяченко «Бабин Яр»)

 

Київ вранці 29 вересня 1941 року… З усіх районів Києва до Лук’янівської площі рушили величезні колони. Йшли люди різних професій, різного віку і фізичного стану. Вони були вдягнені в зимові пальта і шуби, несли особисті речі… А 28 вересня у місті з’явилося оголошення, в якому наказувалося всім євреям міста зібратися зранку наступного дня на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ. Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну…  А хто не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний…

За перехрестям вулиць Мельникова та Пугачова знаходилася перша дротяна загорожа, за яку людей пропускали по 500—600 осіб, звідки вже не було вороття… Біля входу до Братського кладовища у них відбирали гроші, коштовності, документи, а також наказували залишати речі й верхній одяг. Наступний пункт знаходився між крайнім південно-східним приярком Бабиного Яру та огорожею Братського кладовища, де стояли два ряди військових з кийками та собаками й били людей, позбавляючи їх будь-якої волі до спротиву. Далі вони потрапляли на широкий майданчик на краю урвища, на якому їх змушували роздягатися та спускатися до яру… 

Нацистська операція в Бабиному Яру стала однією з наймасштабніших та найтрагічніших каральних акцій Другої світової війни. 29—30 вересня 1941 року було розстріляно майже 34 тисячі київських євреїв. За кілька днів після злочину Бабин Яр відвідав німецький фотограф Йоганнес Геле. Він зробив світлини того, як солдати СС розбирають речі розстріляних, а військовополонені під їх командою закопують яр. За різними підрахунками, в період з 1941 по 1943 рік в Бабиному Яру загинуло  близько 100 тисяч людей різних національностей.

 

Київ. Бабин Яр, початок жовтня 1941 р.

Бабин Яр став містом пам’яті і символом Голокосту в Україні. У березні 2007 року на території Бабиного Яру було створено Державний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» з метою вшанування та увічнення пам'яті жертв Другої світової війни. 2010 року Заповіднику було надано статус Національного. У Бабиному Яру та поблизу нього встановлено понад 25 пам'ятників і пам'ятних знаків. Минають роки і століття, змінюються покоління, але спогад про трагедію у Бабиному Яру повертає нас у минуле…

«Ні, це не тиша! Незгасимий крик,

Ста тисяч серць предсмертний крик одчайний…»

(Микола Бажан «Яр»)

 

Альбом-каталог мультимедійної виставки «Бабин Яр: пам'ять на тлі історії»

Мультимедійний музейно-виставковий проєкт «Бабин Яр: пам'ять на тлі історії» реалізовано Музеєм історії міста Києва та Громадським комітетом «Бабин Яр» за підтримки Українського інституту національної пам’яті та канадської благодійної ініціативи «Українсько-єврейська зустріч».

Для створення виставки використано також матеріали з колекцій Всеукраїнської єврейської ради і Музею «Героїзм та Голокост», Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г.С. Пшеничного, Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ», Національного музею історії України, Українського центру вивчення історії Голокосту, Центру дослідження історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Фундації імені Олега Ольжича, приватних збірок.

Автор і куратор проєкту — Віталій Рафаїлович Нахманович (1966), провідний науковий співробітник Музею історії міста Києва, активний громадський діяч у питаннях Голокосту в Україні та гідного вшанування пам'яті усіх жертв Бабиного Яру

 

Бабин Яр: пам'ять на тлі історії = Babyn Yar : memory against history’s background : альбом-каталог мультимедійної виставки до 75-річчя трагедії / Музей історії міста Києва, Укр. ін-т національної пам'яті, Українсько-єврейська зустріч, Громадський комітет «Бабин Яр» ; [упоряд. Віталій Нахманович]. — Київ : Laurus, 2017. — 236,[15] с. : фотоіл.

Видання презентує матеріали заходів до 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру: мультимедійної виставки «Бабин Яр: пам'ять на тлі історії», що демонструвалася восени 2016 року у Музеї історії міста Києва, та Міжнародного архітектурного конкурсу ідей створення меморіального парку «Бабин Яр — Дорогожицький некрополь», що відбувся в 2015—2016 pоках.

Розраховано на науковців, журналістів, державних чиновників, студентів, усіх, кому небайдужа пам'ять про трагічну історію XX століття.

 

Бабин Яр: пам’ять на тлі історії[ Електронний ресурс]  : віртуальна виставка // Офіційний  сайт Громадського комітету для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру. — Режим доступу : http://memory.kby.kiev.ua/main.html#ua:P,pan,1,0,0:node1,-52

Виставку створено за матеріалами мультимедійної експозиції, що діяла протягом 15 вересня — 27 листопада 2016 року в Музеї історії міста Києва до 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру. Відтворено 13 експозицій, кожна з яких розкриває окрему тему історії злочину Бабиного Яру: «Вступ німців до Києва», «Пожежі на Хрещатику», «Жертви Бабиного Яру», «Доля євреїв», «Доля українських націоналістів»... Крім того, доступний пошук по базах даних жертв нацизму, розстріляних у Бабиному Яру.

 

Анатолій Кузнецов «Бабин Яр»

Анатолій Васильович Кузнецов (1929—1979) — український письменник та прозаїк. Народився в Києві, провів дитячі роки в передмісті Києва Куренівці, де мешкав разом з матір'ю-вчителькою, етнічною українкою, та її батьками-пенсіонерами неподалік від великого яру. Із початком нацистської окупації Києва у вересні 1941 став свідком подій, що відбувалися довкола Бабиного Яру. Свої враження, спостереження й роздуми таємно занотовував. Пізніше ці автобіографічні записи стали основою його роману-документу «БабинЯр».

У передмові до читачів автор згадував: «Первинний рукопис цієї книги я приніс до журналу «Юність» у 1965 році. Мені його негайно — можна сказати із жахом  — повернули й порадили нікому не показувати, поки не приберу «антирадянщину», яку відзначили в тексті.

Я прибрав важливі шматки з розділів про Хрещатик, про висаджену у повітря Лавру, про катастрофу 1961 року та інші й офіційно подав пом’якшений варіант, в якому смисл книги був завуальований, але все ж таки відгадувався… Рукопис пішов по інстанціях…Так чи інакше, публікацію було дозволено… Згодом з’ясувалося, що в «Юності» залишився другий примірник… З редакції подзвонили мені додому й повідомили, що нову правку вже зроблено, новий текст наново передрукований, а мені краще не дивитись, аби не псувати нерви…

Перероблений без мене рукопис пішов у набір, мені прислали гранки. І коли я почав їх читати, для мене затьмарився білий світ, точно пам’ятаю, у повному розумінні слова. Я ще не знав, що і це не все. Потім іще з гранок продовжували вирізати та переверстувати, що я виявив, лише коли вже купив у кіоску журнал. І знизу, замість обіцяної «Друкується зі скороченням», була ледь помітна виноска, яка ні про що не говорила, — «Журнальний варіант».

На той час у мене була угода на видання роману окремою книжкою… Одразу ж з’ясувалося, що видавництво й чути не хоче про додатки, навпаки, вимагає нових скорочень. Отут почалася історія, можлива лише у Радянському Союзі…

У мене, втім, залишався головний рукопис. Я продовжував над ним працювати вже, так би мовити, «для себе і для істини». Повернув назад перероблені та покращені шматки до Хрещатика, Лаври, катастрофи, додав нові факти, причому про цензуру тепер не думав…». В 1970 році в Лондоні, де на той час мешкав Анатолій Кузнецов, була опублікована повна версія «Бабиного Яру». Перший в Україні переклад українською мовою повного тексту роману Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр» здійснив письменник Сергій Батурин, автор романів, повістей і поезій, лавреат низки літературних премій. Так до читача повернулися трагічні сторінки історії Другої світової війни.

 

Кузнецов А. Бабин Яр : роман-документ / Анатолій Кузнецов ; пер. з рос. Сергія Батурина. — Київ : Саміт-книга, 2009. — 352 с.: іл.

«Усе в цій книзі — правда. Коли я розповідав епізоди цієї історії різним людям, усі одностайно стверджували, що я повинен написати книгу. Але я її давно пишу. Перший варіант, можна сказати, був написаний, коли мені було 14 років. До товстого саморобного зошита я, у ті часи голодний, судомний хлопчак, по гарячих слідах записав усе, що бачив, чув і знав про Бабин Яр. Гадки не мав, навіщо це роблю, але мені здавалося, що так треба. Аби нічого не забути.

Зошит цей називався «Бабин Яр», і я ховав його від стороннього ока… Одного разу мого зошита знайшла під час прибирання мати, прочитала, плакала над ним і порадила берегти. Вона перша сказала, що колись я мушу написати книгу. Що довше я жив на світі, то більше переконувався, що зобов’язаний це зробити…».

 

Пам'ятник Анатолію Кузнєцову (Київ)

29 вересня 2009 року в Києві було відкрито пам'ятник Анатолію Кузнєцову у вигляді бронзового хлопчика, який читає на стіні німецький указ періоду окупації. Текст окупаційної листівки на пам'ятнику виконаний тільки двома мовами, великим українським шрифтом і дрібним німецьким. Монумент авторові роману-документу «Бабин Яр» встановлено на перетині вулиць Петропавлівської і Кирилівської (колишня Фрунзе), де раніше стояла будівля середньої школи, в якій викладала мати письменника — Марія Федорівна. Автор — скульптор Володимир Журавель.

 

Ілля Левітас «Праведники Бабиного Яру»

Книга «Праведники Бабиного Яру» є результатом багаторічних пошуків і досліджень історика і літератора ІлліМихайловича Левітаса (1931—2014), автора і упорядника 23 книг з історії єврейського народу, у тому числі — десяти книг про трагедію Бабиного Яру. 29 вересня 2021 року присвоєно (посмертно) звання Герой України з удостоєнням ордена Держави — за визначний особистий внесок у відродження та розвиток національних культур України, збереження та вшанування пам'яті про трагедію Бабиного Яру, консолідацію українського суспільства, багаторічну плідну громадську і просвітницьку діяльність

 

Левітас І. Праведники Бабиного Яру / Ілля Левітас ; [пер. з рос. Світлани Герус ; фотогр. Леонида Бейрака]. — Київ : Етнос, 2008. — 367, [1] с. : іл.

Ця книга — вже третє видання збірника «Праведники Бабиного Яру». Перша книга з такою назвою вийшла у 2001 році, а через чотири роки, у 2005 році, вийшов двотомник, один з томив якого присвячений тим, хто проявив героїзм, велич духу і благородство, рятуючи євреїв від загибелі в Бабиному Яру під час німецької окупації Києва 1941—1943 років.

Якщо у першому виданні названі прізвища 431 Праведника, то в другому їх кількість зросла до 553 осіб. У цій книзі їх число збільшилося до 695, але, на жаль, більшість з них ніколи не дізнаються, що їх вшановано і подвиг їхній не забутий. Вони одержали звання посмертно. Дипломи, якими вони нагороджені, залишаться в родинах як пам'ять для наступних поколінь.

***

• Бабин Яр: масове убивство і пам'ять про нього : матеріали Міжнар. наук. конф., 24—25 жовтня 2011 р., м. Київ / Укр. центр вивчення історії Голокосту, Громад. комітет для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру; [наук. ред. Віталій Нахманович; передм. Анатолій Подольський; відп. ред. Михайло Тяглий]. — Вид. 2-ге, допов. — Київ : Москаленко О. М., 2017. — 284 с. : іл.

• Бабин Яр — у серці : поезія / ред. і упоряд. І. М. Левітас. — Київ : Голов. спеціаліз. ред. літ мовами нац. меншин України, 2001. — 256 с. — рос., укр.

• Беркгоф К. Жнива розпачу : життя і смерть в Україні під нацистською владою / Карел Беркгоф ; [пер. з англ. Т. Цимбал ; наук. ред. пер. В. Гриневич]. — Київ : Критика, 2011. — 454, [1] с. : іл., табл.

• Ілюстрована історія Києва / [авт. кол.: Н. Абашина, Н. Білоус, С. Кульчицький (кер. кол.) та ін.]. — Київ : Фенікс, 2012. — С.262—265.

• Київ. Бабин Яр // Чорна книга про злочинне повсюдне знищення євреїв німецько-фашистськими загарбниками в тимчасово окупованих районах радянського Союзу та таборах знищення в Польщі під час війни 1941—1945 років / [уклад. за ред. Василя Гроссмана та Іллі Еренбурга ; пер. з рос. Мирослава Лаюка]. — Київ : Дух і Літера, 2020. — С. 47—54.

• Київ у національний пам’яті : колективна монографія / [Л. І. Буряк, Л. А. Ведмідь, І. Б. Гирич та ін.]. —Київ : Пріоритети, 2013. — 400 с.

• Кіяновська М. Бабин Яр. Голосами / Маріанна Кіяновська. — Київ : Дух і Літера, 2017. — 108,[3] с. : іл.

• Коваль М. Бабин Яр // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Ін-т історії України НАН України. — Київ : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А —В. — С. 157—158.

• Праведники народів світу : довідник / [упоряд.: Є. А. Врадій, Д. В. Шаталов, І. Я. Щупак ; за ред. І. Я. Щупака ; вступ. ст. М. Ф. Маринович, І. Я. Щупак]. — Дніпро : Укр. ін-т вивчення Голокосту «Ткума», 2016. — 220, [1] с. : табл. — (Академічна серія «Українська бібліотека Голокосту»).

• Сергієнко С. Бабин Яр : гендерні та вікові аспекти виживання // Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі : науковий часопис. — 2019. — № 1 (17). — С. 75—101.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.

Голокост: книги про геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни

 

Книги, отримані від Благодійного фонду «Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр»

 

  

Архів Ріви Зельдіч, з 1920-х до 1970-х років / автори-упорядники М. Горбацький, В. Милосердов. – Київ : БО «БФ «Меморіал Голокосту «Бабин Яр», 2021. – 72 с. : іл., портр. – (Серія «Родинна пам'ять. Фотоархіви єврейських сімей в Україні»).

Такі фотографії та архіви є візуальним втіленням приватної пам'яті, що разом утворюють спільну множину – пам'ять суспільну. Погляд на будь-яку стару фотографію завжди ризикує бути захопленим в процес підтвердження міфу про час, епоху або людину зображеному на ній. Але водночас, вернакулярна фотографія дозволяє піддавати ці міфи сумніву. Ця іманентна неоднорідність, непевність історії, що пишеться з джерел індивідуального, ненормованого, має змогу дегероїзувати або навпаки, означити героїв свого часу.

Архів Ісера Купермана / автори-упорядники М. Горбацький, В. Милосердов. – Київ : БО «БФ «Меморіал Голокосту «Бабин Яр», 2021. – 56 с. : іл., портр. – (Серія «Родинна пам'ять. Фотоархіви єврейських сімей в Україні»).

Фотоархіви, що зібрані Центром, охоплюють період з кінця XIX до кінця XX століть. Більшу частину XX століття на території України та інших республік СРСР практика фотографування та розповсюдження фотографій суворо нормувалась державою: у публічному полі фотографія використовувалась виключно як частина пропагандистського інструментарію. З цієї причини майже відсутні документальні свідчення найважливіших подій історії цього періоду. Вернакулярна, а саме приватна фотографія була найменш регламентованою практикою у фотографічній культурі того часу. Що особливо важливо – вона є винятком з усього ряду зображень створюваних в СРСР – найменш спотвореним відображенням повсякденного життя. Таким чином, саме приватні фотографії, що знаходили своє місце в домашньому альбомі відкривають нам новий пласт візуальної історії, надає унікальну можливість подивитися на життя очима сучасників, а не офіційної хроніки.

Архів сім'ї Парматових / автори-упорядники М. Горбацький, В. Милосердов. – Київ : БО «БФ «Меморіал Голокосту «Бабин Яр», 2021. – 72 с. : іл., портр. – (Серія «Родинна пам'ять. Фотоархіви єврейських сімей в Україні»).

Ця серія книг представляє фотографії з приватних архівів, які були зібрані дослідниками Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» в Україні та за кордоном, придбані у приватних колекціонерів або надані членами родин.

Світлини, що ми бачимо в сімейних, приватних фотоархівах, можуть бути віднесені до доволі загального терміну «вернакулярна фотографія», що в цьому випадку означає фотографії, які не є художніми за наміром чи функцією, а скоріш є прикладом фотографічної практики, що має побутовий характер.

 

Архів Діни Пронічевої / автори-упорядники М. Горбацький, В. Милосердов. – Київ : БО «БФ «Меморіал Голокосту «Бабин Яр», 2021. – 72 с. : іл., портр. – (Серія «Родинна пам'ять. Фотоархіви єврейських сімей в Україні»).

Такі фотографії та архіви є візуальним втіленням приватної пам'яті, що разом утворюють спільну множину – пам'ять суспільну. Погляд на будь-яку стару фотографію завжди ризикує бути захопленим в процес підтвердження міфу про час, епоху або людину зображеному на ній. Але водночас, вернакулярна фотографія дозволяє піддавати ці міфи сумніву. Ця іманентна неоднорідність, непевність історії, що пишеться з джерел індивідуального, ненормованого, має змогу дегероїзувати або навпаки, означити героїв свого часу.

Сімейні фотоархіви, на відміну від архівів фотографів чи установ, створюються стихійно, зображення часто складно атрибутувати, а інформація є фрагментарною або взагалі відсутня. Неминучою є вибірковість, адже лише деякі фотоархіви потрапляють до дослідників, а значна частина губиться та зникає з різних причин. Але все ж фрагменти прагнуть до створення багатоскладового цілого.

Вишеславський Г. Свідок Голокосту : худож. З. Толкачов. – Київ : Дух і Літера, 2022. – 240 с.: іл.

Уперше подано концептно монографічний погляд на художню творчість українського живописця і графіка Зіновія Толкачова (25.02.1903-30.08.1977), що значною мірою була пов'язана із висвітленням теми Голокосту під час Другої світової війни. Учень ВХУТЕМАСу, випускник графічного факультету Київського художнього інституту (1930), Толкачов брав участь у громадянській та німецько-радянській війнах, зокрема звільнюючи в'язнів концтаборів Майданек й Аушвіц (Освенцим). Зиновій Толкачов – автор живописної серії «Освенцим» (1967-1968), графічних серій «Окупанти» (1942), «Майданек» (1944), «Освенцим», «Квіти Освенциму», «Містечко» (1946), ілюстрацій до творів Л. Первомайського, Б. Брехта, Е. М. Ремарка, брав участь у конкурсі проектів монументу жертвам нацизму в Бабиному Яру (1965), виставках пам'яті Шолом-Алейхема (1939, 1966) та ін.

В книзі окреслено суспільно-політичні спонукання, висвітлено творчі засновки, та магістральні мистецькі особливості, що спричинили створення графічних серій Толкачова і визначають їхнє місце в світовій художній культурі, пов'язаної з темами насильницької смерті та перемогою над смертю засобами мистецтва. Містить біографічну канву, переліки основної літератури про художника, колекцій, де зберігаються твори Толкачова, та основних його виставок (до 2003 року).

Вілкерсон І. Каста. Витоки наших невдоволень / пер. з англ. Наталія Яцюк. – Київ : Лабораторія, 2022. – 32 с.

Наше походження, колір шкіри, національність і віросповідання часто визначають, до якого щаблю ієрархії потрапить кожен із нас. Лауреатка Пулітцерівської премії Ізабель Вілкерсон досліджує кастові системи США, Німеччини й Індії та проводить паралелі між ними. Вона доводить: касти  це штучне і вигідне лише верхівці суспільства політичне, соціальне та економічне розділення населення. І до сьогодні воно впливає на долі не тільки окремих людей, а й на цілі нації. Як нацисти планували винищення євреїв? Чим схожі раси і касти, але чому це не одне й те саме? Як приналежність до певної касти впливає на наше здоров'я і тривалість життя? Та чи можливо сьогодні побороти наявну нерівність, а разом з нею, і людську жорстокість, егоїзм та байдужість?

 

Елі В. Ніч. Світанок. День. / пер. з фр. В. Каденка, Є. Кононенко. – Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2021. – 288 с.

Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення – наскрізна тема творів лауреата Нобелівської премії, письменника Елі Візеля. Він писав: «Тиша Біркенау – це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мовчання людяності в хорі нелюдів. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченнями про одну з найстрашніших трагедій XX століття – Голокост.

Ми хотіли жити... Свідчення і документи. Книга 1. ред.-упоряд. Борис Забарко. – Київ : БО «БФ «Меморіал Голокосту «Бабин Яр». – 2021. – 432 с.

У книзі зібрані спогади колишніх в'язнів нацистських концтаборів і гетто, людей, які пережили небачену в історії Катастрофу.

Це – документальні свідчення про долю українського єврейства в роки Другої світової війни, про відносини між євреями і неєвреями — байдужими спостерігачами, колаборантами і благородними та сміливими людьми, завдяки яким вижили герої книги. Ці спогади — не тільки частинки пам'яті народу, вони мають наукове і виховне значення як пам'ять історії.

Ми хотіли жити... Свідчення і документи. Книга 2. Редактор-упорядник Б. Забарко. – Київ : БО «БФ «Меморіал Голокосту «Бабин Яр». – 2021. – 576 с.

У книзі зібрані спогади колишніх в'язнів нацистських концтаборів і гетто, людей, які пережили небачену в історії Катастрофу.

Це – документальні свідчення про долю українського єврейства в роки Другої світової війни, про відносини між євреями і неєвреями – байдужими спостерігачами, колаборантами і благородними та сміливими людьми, завдяки яким вижили герої книги. Ці спогади – не тільки частинки пам'яті народу, вони мають наукове і виховне значення як пам'ять історії.

Праведники народів світу. Україна / упоряд. Інна Іоффе, Олександр Євсюков. – Київ : Наш Формат. 2021. – 392 с.

Книга «Праведники народів світу. Україна» створена для увічнення пам'яті про шість мільйонів жертв Ґолокосту і зокрема про півтора мільйона євреїв, страчених на території сучасної України. Трагедія Голокосту у книзі розкривається через історії порятунку євреїв, повні драматизму і пов'язані з безпосередньою небезпекою для життя тих. хто наважувався цю допомогу надавати – Праведників народів світу.

Пам’ять про Голокост. Каталог пам’ятників жертвам геноциду на території України / О. Січова. – Київ : Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр», 2019. – 256 с.

Сьогодні в Україні нема єдиного реєстру пам'ятників, присвячених жертвам Голокосту. Це означає не тільки, що ми не володіємо вичерпною інформацією про їх кількість, розташування та стан, а й те, що принаймні частина з них не захищена законом. Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» завжди тримає в полі зору питання оптимізації своїх ресурсів і використання їх для потреб українського суспільства щодо пам'яті про Голокост.

Це видання є нашою першою відповіддю на ситуацію довкола пам’ятників жертвам одного з найбільших злочинів проти людства, що відбувався також і на українській землі. Водночас книга є спробою осмислити історію меморіалізаційних практик на території України від перших спроб вшанувати жертв Голокосту до наших днів; від монументів, встановлених за участі державних структур, до приватних ініціатив у найвіддаленіших українських регіонах. Усі ці історії важливі та цікаві нам. Питання, хто та як боровся за збереження пам’яті, мають для нас неабияке значення. Відповідь на них допомагає зрозуміти місце та роль нашої інституції у цьому процесі.

Сталіндорфський район: документи й матеріали / уклад. Альберт Венгер. – Київ : БО «БФ «Меморіал Голокосту «Бабин Яр». – 2021. – 340 с.: іл.

Видання висвітлює історію Сталіндорфського єврейського національного району. Метою книги є введення до наукового обігу документів і матеріалів, що розкривають окремі сюжети з історії району 1930-1940-х рр. Видання буде корисне як для істориків, так і для широкого читацького загалу.

Хроніка Голокосту / уклад. А.О. Руккас, С. Л. Гуменний. – Київ : 7 БЦ, 2021. – 378 с.

Книга «Хроніка Голокосту» – це хронологічно-історичне дослідження Голокосту. Вона поділяється на три розділи. У першому розділі «Хроніка антиєврейських гонінь до Голокосту» виокремлено знакові події, що свідчать про антисемітизм, або упереджене ставлення до євреїв, від першої половини III ст. до н. е. до 1939 року. Другий розділ «Хроніка Голокосту (1933-1945)» містить календаризований виклад подій власне Голокосту, які розгорталися в часі приходу націонал-соціалістичної партії до влади в Німеччині, окупації суверенної Австрійської республіки внаслідок політики «умиротворення агресора». Інформація цього розділу територіально охоплює простір Західної та Центрально-Східної Європи, частково атлантичне узбережжя США, Близький Схід та території, окуповані Японською імперією. Останній розділ «Хроніка антиєврейських гонінь, проявів антисемітизму після Голокосту» присвячено висвітленню вже післявоєнних погромів єврейського населення в містах Європи та Близького Сходу, запереченню Голокосту та заідеологізованості міжнародних відносин, історії сучасних країн світу.