* * * 2024 * * * 255 років від дня народження Івана Котляревського* * * 2024 * * * М210 років від дня народження Тараса Шевченка * * * 2024 * * * 150 років від дня народження Августина Волошина, президента Карпатської України * * * 2024 * * * 100 років від дня народження Павла Загребельного * * * 2024 * * * 450 років із часу видання першої друкованої книги в Україні «Апостола» * * * 2024 * * * 100 років з дня написання першого українського науково-фантастичного роману «Сонячна машина» Володимира Винниченка* * * 2024 ***За рішенням ЮНЕСКО Рік кінорежисера Сергія Параджанова * * * 2024 * * * Книжкова столиця світу 2024 року — французьке місто Страсбург* * *

суботу, 22 вересня 2018 р.

«Серце віддаю дітям»: до 100-річчя від дня народження В. О. Сухомлинського


В історії вітчизняної і світової педагогічної науки Василь Олександрович Сухомлинський цілком заслужено займає визначне місце як видатний педагог, гуманіст, мислитель. Будучи послідовником відомих педагогів минулого, він створив власну, самобутню, оригінальну систему освіти, навчання і виховання дітей, яким протягом десятиліть віддавав свої знання, розум, почуття, серце.


Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) у селянській багатодітній родині. Умови, в яких зростав майбутній педагог, були дуже складними: революція, зміна урядів, громадянська війна, насильницька колективізація, голодомор 1933 р.
В ці роки село в Україні виживало завдяки віковим патріархальним традиціям з їх відданістю народній моралі, родині, природі. Воно спиралося передовсім на трудові цінності й традиції: невпинна і тяжка праця, самообмеження, відповідальність стали тим стрижнем, який допомагав людям вистояти у важких умовах. Це спонукало юного Василя наполегливо вчитися, шукати своє місце в житті.
Протягом 1926-1933 років хлопець навчається в семирічній школі, виявляючи творчу натуру – він гарно малює, пише вірші, грає на народних музичних інструментах. У цей же час проявляються і педагогічні нахили юнака: він часто в оточенні дітей, заміняє вчителя, допомагає однокласникам.


В.О. Сухомлинський біля батьківської хати
Навчання в педагогічних вузах (Кременчук, Полтава) збігається із початком роботи в школі у 1935 р., яку Сухомлинський не залишає до кінця свого життя. Шкільна практика у поєднанні з самостійним засвоєнням педагогічних знань давала простір для творчості, вироблення самостійного підходу до питань навчання та виховання.
У роки війни Василь Олександрович на фронті (1941), після поранення (1942) – комісований до Удмуртії, де продовжує педагогічну роботу.
У 1944 році В.О. Сухомлинський одружується із Галиною Іванівною Дев’ятовою, і як тільки було звільнено Україну від фашистських загарбників, подружжя їде на Батьківщину: Україна збирала своїх дітей на відбудову.
З 1948 року і до кінця свого життя Василь Олександрович працював директором у середній школі в Павлиші, неподалік від рідного села. Саме тут він був удома, мав повноправне життя, почуття внутрішньої свободи. Тут Сухомлинський міг висловлювати власні погляди, відстоювати свої переконання, виявляти особистісні якості. Тут реалізувався як педагог, як особистість, як письменник-мораліст.



Щоденне спілкування з дітьми поставило перед директором велику кількість педагогічних проблем, які вимагали теоретичного осмислення, практичної перевірки. В центрі його уваги перебувають питання організації та керівництва всією навчально-виховною роботою школи. Творчі пошуки педагога в ці роки спрямовані на підвищення грамотності, дисципліни, ідеологічного навчання та виховання, що відповідало вимогам офіційної педагогіки.
З кінця 50-х років Василь Олександрович йде від державної політики спрямованості на розвиток інтелекту до трудової школи як основи розвитку дітей і підготовки їх до життя. Ці ідеї звучать у працях «Виховання комуністичного ставлення до праці» (1959), «Виховання радянського патріотизму у школярів» (1959), «Формування комуністичних переконань молодого покоління» (1961).

Уроки мислення
«Хрущовська відлига» надала могутнього стимулу творчій інтелігенції всього Радянського Союзу для розвитку ідей, що спиралися на вибір власних інтересів і потреб особистості. До числа «шістдесятників» належав і В.О. Сухомлинський.
Від середини 50-х до середини 60-х років Василь Олександрович розробляє свою педагогічну систему. Рушієм творчого процесу для нього стає невдоволеність авторитарно-догматичними структурами виховання і відірваним від життя змістом освіти. Праці педагога цього періоду стали визначальними для подальших творчих шукань, критичного ставлення до політико-партійного керівництва школою.


У розвитку В.О. Сухомлинського як педагога-мислителя позначилися процеси, які зводили нанівець здобутки початку 60-х років. Василь Олександрович продовжував експериментувати. В цілісному вигляді гуманістичні ідеї педагога вперше викладені в «Етюдах про комуністичне виховання» (1967). Найголовніші з них: любов до дитини, довіра й повага її особистості, навчальна діяльність школярів як творчий процес відкриття, пізнання та самопізнання, обмеження впливу колективу на особистість, виховання без покарань, роль слова та особистості вчителя для дитини.
Особливу увагу педагог приділяє ідеї самоцінності й неповторності, талановитості кожної дитини, вільному розвитку особистості; вихованню в єдності з природою як головного чинника формування людини – її розуму, почуттів («уроки мислення на природі», «школа під голубим небом», «школа радості»); розробці комплексної програми «виховання красою»; відмові від колективних засобів впливу на особистість, зокрема коли йдеться про проступок; вирішенню проблем біологічного та соціального впливу тощо.


Праці, останніх років педагога, присвячені формуванню духовності як визначальної якості дитини. В.О. Сухомлинський ввів етику в структуру педагогіки, наповнив її культовими засадами, основаними як на соціальних реаліях, так і народній та класичній культурі. Він вибудовує виховний процес як прищеплення «культури почуттів», «культури бажань» краси і любові, створює «філософію для дітей», основою яких виступають написані ним художні мініатюри, а педагогічна аргументація закладається у книзі «Як виховати справжню людину».
В останніх працях учитель-практик розмірковує над питаннями: що таке людина, яке її призначення – і намагається відповісти на них засобами педагогічної науки. Василь Олександрович все більше говорить про такі прості й необхідні для кожної людини і суспільства в цілому речі: про добро й милосердя, про смисл життя і правильне ставлення до смерті, про зло і його подолання, про необхідність гармонійних людських стосунків, про любов, про жінку-матір – основу людського життя.
Після 1970 р. почався новий етап біографії педагога – «життя після смерті». Це стосується його 48 книг, 500 наукових статей, більш як 1 500 оповідань і казок для дітей. Спадщина В.О. Сухомлинського розійшлася по всьому світу, живе своїм життям, його праці перекладені на 59 мов світу. Найпопулярніша книга Василя Олександровича «Серце віддаю дітям», яку жодне радянське видавництво не хотіло публікувати й випустило в 1969 році тільки тому, що вона вийшла роком раніше в НДР, має 55 видань на 32 мовах.
Ідеї Сухомлинського значно вплинули на подальший розвиток педагогічної науки та практики і лягли в основу широкого руху «педагогіки співробітництва», стали органічною частиною сучасної української школи.



Твори В. О. Сухомлинського з фонду бібліотеки



Сухомлинский В. А. Избранные произведения. в 5 т. / В. А. Сухомлинский. – Киев : Рад. шк., 1979-1980.
У вибраних творах перед читачем постає постать видатного педагога світового рівня, педагогічна спадщина якого може використовуватися в сучасній практиці виховання та навчання молодого покоління. До першого тому ввійшли праці «Проблемы воспитания всесторонне развитой личности», «Духовный мир школьника», «Методика воспитания коллектива». До другого тому ввійшли «Как воспитать настоящего человека» та «Сто советов учителю». До третього тому ввійшли «Сердце отдаю детям», «Рождение гражданина», «Письма к сыну». До четвертого тому ввійшли «Павлышская средняя школа» та «Разговор с молодым директором школы». До п’ятого тому ввійшли педагогічні статті.

Сухомлинский В. А. Как воспитать настоящего человека (Этика коммунистического воспитания) : педагогическое наследие / В. А. Сухомлинский. – Москва : Педагогика, 1990. – 288 с.
Проблему морального виховання В. Сухомлинський вважав найголовнішою в роботі школи. В книгу включені бесіди, які вчитель може використовувати в своїй роботі.
Сухомлинский В. А. Мудрость родительской любви / В. Сухомлинский ; сост. А. B. Сухомлинская. – Москва : Мол. гвардия, 304 с. : ил.
В цю книгу увійшли твори з педагогічної спадщини В. Сухомлинського. Сімейна педагогіка завжди хвилювала автора, який не відділяв шкільне виховання від сімейного і вважав, що «немає складнішої мудрості, ніж батьківська і материнська мудрість вихователів людини». Як виховати справжню людину – ось головне питання його творчості.
В. А. Сухомлинский о воспитании : для педагогов, родителей и студентов педвузов / сост. Д. И. Латышина. – Москва : Школьная Пресса, 2003. – 192 с. – ( «Воспитание школьников. Биб-ка журнала». Вып. 37).
В. О. Сухомлинський талановитий педагог і людина великої душевної щедрості, який присвятив своє життя дітям та роздумам про їх виховання. Педагогічні ідеї В. Сухомлинського актуальні і в наш час.





Сухомлинский В.А Павлышская средняя школа : обобщение опыта учебно-воспитательной работы в сельской средней школе / В. А. Сухомлинский. – Москва : Просвещение, 1979. – 393 с. : ил.
Розповідаючи про зусилля педагогічного колективу по вихованню всебічно розвиненої особистості, автор прагнув показати цю працю по можливості з усіх боків, не тільки роз'яснити методи що застосовуються, але і розкрити їх внутрішні зв'язки і взаємозв'язки.
Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям. Рождение гражданина / В. А. Сухомлинский. – Кишинев : Лумина, 1979. – 624 с.
У книгу ввійшли широко відомі твори В. О. Сухомлинського «Сердце отдаю детям» и «Рождение гражданина», в яких автор порушує актуальні проблеми виховання дитини та підлітка.







Сухомлинский В. А. Сто советов учителю / В. А Сухомлинский. – Киев : Рад. шк., 1984. – 256 с. – (Сер. «Пед. биб-ка»).
У книзі подаються поради з питань організації, змісту, форм, методів і прийомів навчально-виховної роботи, самовиховання учнів, формування та виховання громадянського обов’язку.
Сухомлинский В. А. Хрестоматия по этике / В. А.Сухомлинский ; сост. О. В. Сухомлинская. – Москва : Педагогика, 1990. – 304 с.
До книги включені орігінальні твори: оповідання, новели, притчі, які були написані В. О. Сухомлинським. Вони можуть бути використані вчителями і батьками для проведення етичних бесід с дітьми про добро і зло, працьовитість, любові до ближнього, про ставлення до товаришів. Багато творів було взято із архіву В. О. Сухомлинського і публікуються вперше.









Видання про життя та педагогічну діяльність В. О. Сухомлинського


В. А. Сухомлинский : биобиблиография / сост. А. И. Сухомлинская, О В. Сухомлинская. – Киев : Рад. шк., 1987. – 255 с.
До книги ввійшли хронологічні та алфавітні покажчики творів В. О. Сухомлинського, які вийшли в різних країнах світу, літератури про життя і діяльність видатного педагога і вченого.

Тартаковский Б. С. Повесть об учителе Сухомлинском / Борис Тартаковский. – Москва : Мол. гвардия, 1972. – 270 с.
Письменник дуже добро знав вчителя В. Сухомлинського та в цієї повісті використав записи своїх бесід з ним. Повість розкриває образ людини дивовижної чистоти і благородства, який зробив сенсом свого життя професію педагога.










У збірниках та періодичних виданнях

  • Антоненко М. Проблема взаємостосунків учителя і учнів у поглядах В. О. Сухомлинського / М. Антоненко // Рідна школа. – 2005. – № 9-10. – С. 3-8.
  • Баранюк І. Василь Сухомлинський про гармонію емоційно-образного та логіко-розумового у вихованні дітей / Ірина Баранюк // Рідна школа. – 2017. – № 3-4. – С. 46-51.
  • Богуш А. Взаємозалежність свободи і відповідальності: погляд В. О. Сухомлинського / Алла Богуш // Початкова школа. – 2005. – № 9. – С. 7-9.
  • Богуш А. Патріотичний вектор образу «Батьківщина» в педагогічній спадщині Василя Сухомлинського / Алла Богуш // Рідна школа. – 2017. – № 1-2. – С. 27-31.
  • Василь Олександрович Сухомлинський : життя і педагогічна діяльність В. О. Сухомлинського // Персоналії в історії національної педагогіки : 22 видатних українських педагоги : підручник / за заг. ред. А. М. Бойко. – Київ, 2004. – С. 542-570.
  • Гурдуз А. І. Слово в педагогічній системі В. О. Сухомлинського як центральний засіб виховання і розвитку особистості / А. І. Гурдуз // Освітянські вітрила : гуманітарний альманах / Миколаїв. держ. ун-т. – Миколаїв, 2003. – № 1. – С. 100-104.
  • Демченко І. В. О. Сухомлинський про творчий розвиток молодших школярів через образотворче мистецтво / І. Демченко // Рідна школа. – 2002. – № 12. – С. 18-19.
  • Історія національної педагогіки : особистість формується особистістю : Василь Сухомлинський // Сисоєва С. О. Нариси з історії розвитку педагогічної думки : навч. посіб. – Київ: 2003. – С. 267-274.
  • Калініченко Н. Виховуюче середовище в системі педагогічних поглядів В. Сухомлинського в сучасній школі / Н. Калініченко // Рідна школа. – 2005. – № 9-10. – С. 8-11.
  • Кисельова О. І. Казка як засіб розвитку мовлення 6-річних дітей у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського / О. І. Кисельова // Всеукраїнські науково-практичні читання студентів і молодих науковців, присвячені педагогічній спадщині К. Д. Ушинського, В. О. Сухомлинського, 18-19 трав. 2004 р. / ПУДПУ ім. К. Д. Ушинського. – Одеса, 2004. – С. 108-110.
  • Кіскіна О. М. Ідеї В. О. Сухомлинського щодо організації і керівництва навчально-виховним процесом ДНЗ освіти / О. М. Кіскіна // Всеукраїнські науково-практичні читання студентів і молодих науковців, присвячені педагогічній спадщині К. Д. Ушинського, В. О. Сухомлинського, 18-19 трав. 2004 р. / ПУДПУ ім. К. Д. Ушинського. – Одеса, 2004. – С. 72.74.
  • Кузь В. Свобода і відповідальність учня у виховній системі В. О. Сухомлинського / В. Кузь // Початкова школа. – 2005. – № 9. – С. 4-7.
  • Магідович К. Використання педагогічної спадщини К. Д. Ушинського і В. О. Сухомлинського в удосконаленні підготовки студентів до розумового розвитку дітей у дошкільному закладі / К. Магідович, Н. Г. Грама // Всеукраїнські науково-практичні читання студентів і молодих науковців, присвячені педагогічній спадщині К. Д. Ушинського, В. О. Сухомлинського, 18-19 трав. 2004 р. / ПУДПУ ім. К. Д. Ушинського. – Одеса, 2004. – С. 42-45.
  • Мариновська О. Ідеї В. Сухомлинського у векторному аналізі виховного проекту / О. Мариновська // Відкритий урок. – 2007. – № 4. – С. 52-58/
  • Мартинюк Г. І Використання ідей народності В. О. Сухомлинського у формуванні природознавчої компетентності дошкільників / Г. І. Мартинюк, Н. Л. Буханенко // Всеукраїнські науково-практичні читання студентів і молодих науковців, присвячені педагогічній спадщині К. Д. Ушинського, В. О. Сухомлинського, 18-19 трав. 2004 р. / ПУДПУ ім. К. Д. Ушинського. – Одеса, 2004. – С. 74-77.
  • Монке О. С. виховання почуття національної гідності і патріотизму в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського / О. С. Монке, В. В. Чепурна // Всеукраїнські науково-практичні читання студентів і молодих науковців, присвячені педагогічній спадщині К. Д. Ушинського, В. О. Сухомлинського, 18-19 трав. 2004 р. / ПУДПУ ім. К. Д. Ушинського. – Одеса, 2004. – С. 110-113.
  • Олешко Л. Д. Школа і здоров’я учнів (до 100-річчя з дня народження В. О. Сухомлинського, видатного педагога, вченого, гуманіста) / Л. Д. Олешко // Безпека життєдіяльності. – 2018. – № 8. – С. 5-6.
  • Павленко М. Споріднення і перегукування душ : П. Тичина і В. Сухомлинський : до 85-річчя від дня народження В. О. Сухомлинського / М. Павленко // Дивослово. – 2003. – № 9. – С. 22-24.
  • Педагогічна система В. Сухомлинського // Левківський М. В. Історія педагогіки : підручник. – Київ, 2006. – С. 302-314.
  • Петренко В. В. В. О. Сухомлинський про патріотичну вихованість особистості / В. В. Петренко // Наука і освіта. – 2001. – № 5. – С. 86-89.
  • Розенберг А. Я. Системний підхід у педагогіці Василя Сухомлинського / А. Я. Розенберг // Наука і освіта. – 2001. – № 5. – С. 95-97.
  • Скрипка Н. М. Добротворець В. О. Сухомлинський / Н. М. Скрипка // Наука і освіта. 2001. – № 5. – С. 102-104.
  • Скрипник М. І. Педагогіка особистості Василя Сухомлинського / М. І. Скрипник // Наука і освіта. – 2001. – № 5. – С. 104-106.
  • Соцкая Е. П. Использование педагогического наследия В. А. Сухомлинского в процессе формирования выразительной речи детей / Е. П. Соцкая // Всеукраїнські науково-практичні читання студентів і молодих науковців, присвячені педагогічній спадщині К. Д. Ушинського, В. О. Сухомлинського, 18-19 трав. 2004 р. / ПУДПУ ім. К. Д. Ушинського. – Одеса, 2004. – С.99-101.
  • Сухомлинська О. Ідеї свободи у поглядах В. О. Сухомлинського: Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю / О. Сухомлинська // Початкова школа. – 2005. – № 9. – С. 1-3.
  • Сухомлинська О. Проблеми розвитку особистості в історичному контексті психології та педагогіки / О. Сухомлинська // Шлях освіти. – 2005. – № 1. – С. 42.
  • Сухомлинський Василь Олександрович (1918-1970) // Українська педагогіка в персоналях : у 2 кн. Кн. 2 : ХХ століття : навч. посіб. / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ, 2005. – С. 380-386.
  • В. А. Сухомлинский в журнале «Народное образование» : [о публикации работ В. А. Сухомлинского на страницах журнала] // Народное образование. – 2003. – № 1. – С. 243-254.



З мережі Інтернет




О.О. Бурлак, завідувач відділу періодичних видань 

середу, 5 вересня 2018 р.

Поштові марки – державний знак і історія країни


З метою відзначення у 2018 році 100-річчя випуску перших поштових марок України, а також популяризації вітчизняної філателії, яка є культурним надбанням українського народу, Президетом України Петром Порошенком 13 липня 2018 р. виданий відповідний Указ №205/2018.


З серії "Культурні епохи України"
З серії "100-річчя Української революції 1917-1921 рр"
З серії "Національні війська України"


З серії "Скарби музеїв України"
З серії "Національні меншини України"
З серїі "Краса і велич України"

Поштова марка – це неодмінний символ держави, який може у будь-якому куточку світу розповісти про історію та культуру країни. У 2018 році виповнюється 100-річчя випуску перших поштових марок України, а 178 років тому з’явилася перша у світі поштова марка. Сталося це в Великобританії. Ініціатором впровадження марок в поштову практику став британський королівський поштмейстер Роуленд Хілл, автор ескізу першої у світі поштової марки. Перша британська марка «чорний пенні» вийшла в обіг 6 травня 1840 року.
Розповсюджуючись країнами світу, марка виявилася не тільки незамінною складовою листування, а й одним із художніх атрибутів державності та візитною карткою країни.
Перші українські поштові марки з'явилися 1918 року. Їх випустив в обіг уряд Української Народної Республіки. Авторами першої серії з п’яти марок, номіналами від 10 до 50 шагів, надрукованих у Києві та Одесі, були художники Георгій Нарбут та Антін Середа. Незабаром до шагівок додалася мініатюра номіналом 20 гривень художника Олексія Обозненка. За своїм художнім рівнем і поштовим статусом вони, за оцінками тогочасних іноземних фахівців, слугували класичним взірцем для виробників марок у Європі й світі.
З проголошенням Незалежності України почалося відродження української поштової марки. З’явилася видатна плеяда майстрів художньої мініатюри: Юрій  Логвин, Олексій Штанко, Олександр Івахненко , Олег Снарський...
1 березня 1992 року було введено в обіг перші марки незалежної України – «500 років українського козацтва» та «100-річчя першопоселення українців у Канаді». На цих марках вперше було зазначено «Пошта України». З 1994 року Україна починає друкувати поштові марки на теренах власної держави.
За роки незалежності  України на художніх поштових марках вшановано видатних людей країни – Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Анну Ярославну, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Данила Галицького, Івана Огієнка, Михайла Грушевського…
Українські поштові марки високо цінуються на міжнародній арені, вирізняючись неповторним національним колоритом та самобутністю. Переможцем Всеукраїнського конкурсу «Краща поштова марка 2017» став художній поштовий блок «Микита Кожум’яка», дизайн якого розробило ТОВ «Панама Гран Прі». Друге місце посів художній поштовий блок «Козацькі клейноди. Печатки козацької доби», художники – Олександр Харук та Сергій Харук, а на третьому місці опинився  художній поштовий блок «Краса і велич України. Хмельницька область», художник Олександр Калмиков.
Сьогодні національний оператор поштового зв’язку «Укрпошта» здійснює щороку видання мільйонними тиражами стандартних поштових марок, близько 50 сюжетів художніх поштових марок і блоків, 140 сюжетів конвертів та карток.


  • Бишкевич, Роман. Начерк історії української філателії [Текст] : [монографія] / Роман Бишкевич. – Львів : Афіша, 2004. – 220 с.
Монографія складається з двох частин. У першій частині подаються нариси з історії філателістичного руху на українських землях від його зародження  наприкінці ХІХ століття до 1939 року, а також описується  зародження і розвинення української філателії поза межами українських земель. У другій частині подані нариси про основних діячів і дослідників української філателістичної спадщини, які заслуговують на визнання їх корифеями української класичної філателії.

  • З вітчизняної історії [Текст] : [українські поштові марки : історія та сучасність] // Валерій Чередниченко. Про філателію всім, 2015. – С. 17- 43.
Пропонована книга – спроба укласти перший український посібник із колекціонування поштових марок. Видання складається з трьох частин: історичної, прикладної та інформативної. Повні українські філателістичні колекції синхронно з історією, складаються з трьох частин: Українська Народна Республіка, УРСР та сучасна незалежна Україна.

  • Каталог знаків поштової оплати України 2007 [Текст]  / Українське державне підприємство поштового зв’язку «Укрпошта». – Київ : Марка України, 2007. – 72 с.
Каталог знаків поштової оплати України містить випуски марок, буклетів, конвертів та штемпелів «Перший день», штемпелів спецпогашення, кортмаксімумів, маркованих конвертів і карток за 2007 рік.

  • Каталог знаків поштової оплати України 2006 [Текст]  / Українське державне підприємство поштового зв’язку «Укрпошта». – Київ : Марка України, 2006. – 72 с.
Каталог знаків поштової оплати України містить випуски марок, буклетів, конвертів та штемпелів «Перший день», штемпелів спецпогашення, кортмаксімумів, маркованих конвертів і карток за 2006 рік.

  • Кікта С. Філателія [Текст]  : [з історії поштової марки]  // Енциклопедія Українознавства. Т. 9. – Львів, 2000. – С. 3504 – 3507.
Першу у світі поштову марку видав уряд Великобританії в 1840 році, а на українських землях – уряд Австрії в 1850 році. Першу серію марок державної пошти УНР віддано в обіг у липні 1918 року.

  • Левітас Й. Я. Все про марки [Текст] / Й. Я Левітас, Басюк В. М. – Київ : Реклама, 1975. – 240 с.
У книзі подано відомості з історії розвитку поштового зв’язку і філателії. Перші служби поштового зв’язку на території нашої країни з’явилися в Київської Русі. Вже з кінця Х століття існувала «повозна» повинність, яка зобов’язувала податне населення впорядковувати шляхи, зводити й лагодити мости, надавати коней князівським слугам. У Х-ХІІІ століттях важливі шляхи, що зв’язували міста Київської держави підтримувалися в хорошому стані, завдяки чому доставка вантажів та повідомлень не залежала від пори року.

  • Маркітан Л. П. Філателія [Текст]  : [з історії поштової марки]  // Енциклопедія історії України. Т. 10. – Київ, 2013. – С. 296 – 298.
Поява перших марок на теренах України пов’язана з діяльністю земської пошти. Перші земські марки були випущені у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії у 1866 році. За час існування земської пошти в українських губерніях було випущено близько 850 марок.

6 вересня 2016 року у Вінниці запрацював перший і єдиний Музей української марки. В переважній більшості у ньому представлена колекція американця  українського походження Олександра Балабана.

  • Пиріг, Любомир. Медицина України в дзеркалі філателії [Текст]  . – Київ : ВД «Авіцена», 2013. – 48 с.
Як відомо, філателія належить до дуже популярних різновидів колекціонування. Випуск тематичних поштових марок і конвертів служить одним із засобів популяризації знань. За допомогою філателії можна скласти уяву про історію медицини, її видатних діячів, професійні заклади і події.

  • Пиріг, Любомир. Поштова марка – про Україну у світі [Текст]  // Українознавство. - № 4. – Київ, 2012. – С. 109 – 113.
Поштова марка — це інформація про країну: її історію, природу, досягнення в усіх сферах суспільного життя, зокрема в культурі.

У статті розглядається історія пошти та поштових марок:  земська пошта, марки УНР, ЗУНР, Карпатської України, поштові марки незалежної України…

Історія пошти і поштових марок в Закарпатській Україні простежується з середини XIX століття і включає період недовготривалої незалежності в середині XX століття, після якого пошта Закарпатської області стала частиною поштової системи СРСР, а з 1991 року — сучасної України.


***

  • Андрієшин Г. В. З історії одеської пошти [Текст] // Пошта і філателія України. – 1995. - № 2. – С. 23- 52, № 3. – С. 25- 26.
Історія одеської пошти починається безпосередньо з заснування міста, тобто з 1794 року, коли почала працювати перша поштова експедиція. У 1803 році в Петербурзі спеціально для першого градоначальника Одеси герцога Армана Емманюеля де Рішельє на основі матеріалів Комітету про улаштуванні Новоросійського краю була складена інструкція з проведення поштових операцій. Герцогу де Рішельє ставилося в обов’язок удосконалити управління містом. В перерахуванні основних об’єктів нагляду, поряд з такими важливими пунктами, як військові команди, портові та фортечні споруди, митниця, числилася і поштова контора. Перша поштова контора була відкрита в 1816 році.

  • Від гінця до Інтернету : нариси з історії української пошти [Текст] / В.  Мухін, В.  Мороз, П. Дюков, В. Іванов, В.  Юрій. – Київ : Аспект, 2002. – 328 с.
Пошта України — одна з найдавніших у світі. Перше літописне повідомлення про посилку вісників згадується в «Повісті минулих літ». З посилки військових вісників і почалась пошта. З розвитком Київської держави будуються міста, розширюються дипломатичні і торгові стосунки між державами. Для доставки грамот князі виділяли молодих і сильних воїнів, що добре знали шляхи сполучення і були віддані князю. Кінні гінці рухались зі швидкістю 100–115 км на добу від стану до стану, де змінювали коней і забезпечувались всім необхідним у дорозі. Упродовж багатьох століть поштові екіпажі були єдиним видом транспорту, доставки грошей, вантажів, кореспонденції.

  • Вовк О. Б. З історії української пошти XVII – XVIII століття [Електронний ресурс] // Центральний державний історичний архів України. - Режим доступу : http://cdiak.archives.gov.ua/v_Z_istorii_poshty.php
Пошта, як одна з установ, запроваджених для обміну інформацією, існувала ще в давні часи, сприяючи не лише її поширенню, а й розвиткові діловодства і культури спілкування. В Гетьманській Україні перші відомості про поштове сполучення, яке ще не мало систематичного характеру, відносяться до XVII ст.: гетьмани України, починаючи з Богдана Хмельницького, спілкувалися як на міжнародному рівні – з володарями сусідніх держав, так і в межах Гетьманської України – з козацькою старшиною і духівництвом, – шляхом листування, з яким відсилали т. зв. нарочних.

  • Літопис Української Повстанської Армії [Текст] = Litopys UPA / відп. ред. Є. Штендера. - Торонто - Львів : Видавництво « Літопис УПА», 2009.
          Т. 47. Підпільна Пошта України / ред. та вступ. слово З. Боровець. - 2009. - 326 с.: іл.
Видання присвячене діяльності Підпільної Пошти України, містить ілюстрації філателістичної колекції Петра Й.

  • Міронова І. С. Поштово-телеграфний зв'язок на півдні Російської імперії в роки правління Олександра ІІІ (1881-1894 рр.) [Текст]  // Записки історичного факультету. Випуск 23. – Одеса : Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2012. – С. 288 – 303.
На основі джерельних, в т. ч. й архівних матеріалах, в статті розглядається розвиток галузі зв’язку в Російській імперії в роки правління Олександра ІІІ. Особлива увага приділяється поштово-телеграфній реформі 1884-1885 років, а також особливостям її проведення на території півдня України.

  • Одесский почтамт : 100 лет (1898 – 1998) [Текст]   : исторический очерк /составитель О. И. Береславский. – Одесса : Арт - Визон, 1998. – 40 с.
Яркой, запоминающейся архитектурой отличаются многие улицы Одессы. И на каждой из них, конечно, имеется «архитектурный объект № 1». На улице Садовой таким объектом является здание Главного почтамта, построенное в 1896-1898 годах по проекту зодчего Владимира Федоровича  Харламова,  архитекторами Домбровским и Рейнгерцем. Главной изюминкой почтамта стал грандиозный внутренний зал высотой 20 метров, пышно украшенный архитектурными деталями. Крышей зала служит самый большой в городе солнечный фонарь площадью более 1700 квадратных метров.

  • Почтовая контора [Текст] // Александров Ростислав. Земля хранит : очерки. – Одесса, 2014. – С. 306 – 327.
16 октября 1816 года императорским указом был утвержден штат Одесской почтовой конторы. Еще раньше, 10 марта 1808 года, дюку де Ришелье был дан именной императорский указ «О постройке Почтовых домов в Херсонской губернии», в том числе и в Одессе.

  • Пошта [Текст]  : [з історії пошти на теренах України]  // Енциклопедія Українознавства. Т. 6. – Львів, 1996. – С. 2291 - 2292.
З липня 1917 року Пошта на Центральних і Східних Землях перейшла у відання генерального секретаря пошти і телеграфу при Центральної Раді й згодом такого ж міністерства в уряді УНР і Гетьманської держави. Для оплати листів та інших посилок були видані окремі українські поштові марки. В ЗУНР з 1918 року діяв державний секретар пошти і телеграфу, а в 1919 році були введені власні поштові марки.

  • Поштові установі у запорізьких козаків [Текст] // Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. – Львів, 1990. – С. 314 – 317.
Звичайно, початково в Запоріжжі, як і в кожній країні, роль листоноши виконували або люди, що випадково приїжджали в Січ, або ж надзвичайні кур’єри.

  • Фурман, Всеволод. Нариси з історії пошти на землях сучасної України [Текст] Т.1 (1765-1900 рр.) /  Всеволод Фурман. – Одеса : ТЕС, 2013. 160 с., іл.
Книга знайомить читача з еволюцією розвитку та функціонуванням пошти Речі Посполитої, Австро-Угорщини, Росії, Румунії на етнографічних територіях, населених здебільшого українцями. Нариси в цьому томі охоплюють період з 1765 до 1900 року. К У книжці подано понад 250 репродукцій поштових пересилань та вирізок, 415 обрисів штемпелів та штампів.

  • Шандра В. С. Пошта регулярна в Україні [Текст]  // Енциклопедія історії України. Т. 8. – Київ, 2011. – С. 474.
Відомості про першу кінну пошту в Гетьманщині, що засновувалося згідно з Глухівськими статтями 1669, належать до 1669 року. Перший поштовий двір у Києві відкрито в XVII столітті. В XVIII столітті поштові контори відкривалися в губернських містах, згодом – у повітових центрах.

неділю, 2 вересня 2018 р.

Мандрівка крізь віки: від історії до роману



«Історія – це свідок часів, світило істини, життя та пам’яті…»
Цицерон


Стрімкий біг часу забирає в минуле століття за століттям, але кожне з них подарувало нам імена героїв, які залишили свій неповторний слід у всесвітній історії. Про них складалися легенди, історики присвятили їм свої дослідження, а письменники свої чудові твори ...


Анна Ярославна – королева Франції

Анна Ярославна – дочка великого київського князя Ярослава Мудрого і княгині Інгігерди, дружина французького короля Генріха I Капета, королева Франції, мати майбутнього короля Філіппа І – народилася близько 1032 року.
Біографія Анни Ярославни відома винятково з французьких середньовічних хронік і документів, але в історичному портреті Анни багато штрихів залишаються невідомими. Дитячі роки Анни пройшли в Києві. Анна Ярославна зростала в культурній атмосфері держави, яка на той час вважалася однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Приватні вчителі навчали князівну грамоті, історії, іноземним мовам, співу, малюванню, правилам етикету.
Наприкінці 1040-х – на початку 1050-х років Київська Русь встановила дружні стосунки з Францією, з королівською династією Капетингів. Близько 1044 року до Києва прибуло французьке посольство просити руки Анни для французького короля Генріха I, який шукав впливових союзників і до якого дійшли чутки про розумну й чарівну князівну. Ярослав Мудрий спершу відмовив послові. 1048 року до Києва прибуло друге посольство на чолі з єпископом Готьє Савояром. Після урочистої церемонії в Софійському соборі, влаштованої на честь приїзду французьких посланців, посол Готьє Совейр прочитав листа від французького короля, що просив Анну стати його дружиною. Незабаром послам було дано офіційну згоду на шлюб.
Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург, опинилася в резиденції короля в місті Санліс, за 40 кілометрів від Парижа. Дискусійною залишається дата вінчання, яке відбулося у стародавній французькій столиці Реймсі, у Реймському кафедральному соборі: найчастіше у наукових розвідках називають 14 травня 1049 або 19 травня 1051 року. Вінчав Анну Ярославну і Генріха І архієпископ Рейнський Гі де Шатільйон.
Згідно з історичними даними, у королеви Анни Ярославни і Генріха І було три сини: Філіпп, який став королем Франції, Роберт і Гуго, що став згодом графом Вермандуа і прославився в Першому Хрестовому поході.
Анну Ярославну шанували наймогутніші особи того часу, відзначаючи її доброту, благодійність і набожність. На багатьох державних документах Франції збереглися підписи Анни слов’янською мовою. Останній підпис її датується 1075 роком…
Більшість свого життя Анна Ярославна провела у Санлісі, який був столицею і резиденцією французьких королів. У 1060 році королева Анна Київська заснувала тут абатство Святого Венсана як подяку за сина Філіппа. При вході в абатство стоїть перший пам'ятник Анні Ярославні, встановлений вже після Французької революції. В 2013 році Паризька УГКЦ відкрила парафію Святих Бориса і Гліба у Санлісі, при який діє Культурний центр Анни Ярославни.

Цікаві факти


Існує романтична версія: Анна Ярославна подарувала Реймському кафедральному собору Євангеліє, привезене з Києва, яке згодом одержало назву Реймського. За легендою, саме на цьому Євангелії до 1793 року присягали на вірність усі французькі королі. У 2010 році 32 сторінки Євангелія, які вціліли до наших днів, перевидані українською, англійською та французькою мовами.

Саме французи почали відроджувати пам’ять про київську князівну та французьку королеву Анну Ярославну, яка в ХІ столітті жила поблизу Парижа, у місті Санліс. Французька громада Санліса століттями зберігала пам’ять про королеву Анну, проводячи щорічні молебні за неї.


В 2005 році в місті Санліс встановлено пам'ятник Анні Ярославні – подарунок Франції від України. Автори: Валентин Зноба та Микола Зноба.
«Анна Ярославна. Королева Франції» – перша скульптура Києва, що встановлена на честь дочки Ярослава Мудрого Анни Київської, королеви Франції. Вперше скульптура була представлена під час проведення фестивалю мистецтв «Anne de Kiev Fest» в 2015 році. Відкриття відбулося 10 листопада 2016 року в присутності Надзвичайного і Повноважного Посла Франції в Україні Пані Ізабель Дюмон. Автори: Костянтин Скритуцький та Федір Баландін.




Образ Анни Ярославни впродовж тривалого часу надихає на створення історичних праць, прекрасних літературних творів… Вона постає перед нами зі сторінок п'єси «Ярослав Мудрий» українського драматурга Івана Кочерги, роману «Диво» видатного українського письменника Павла Загребельного…


Видатні жінки України-Руси: Анна Ярославна // Українки в історії. – Київ, 2004. – С. 30-32.
У книзі, спираючись на великий архівний матеріал маловідомих літературних джерел, подаються портрети видатних жінок України від часів Київської Русі до наших днів. Вміщено розповіді про славетних українок – жінок-патріоток із знатних родів, меценаток, вчених, літераторок …






Висоцький С. О. Княгиня Ольга і Анна Ярославна – славні жінки Київської Русі. – Київ : Наукова думка, 1991. – 104 с.
На основі пильного вивчення та осмислення давньоруських і візантійських джерел автор змальовує портрети двох славнозвісних жінок – великої княгині Ольги та королеви Франції Анни Ярославни. Їх розділило майже століття, але обидві вплинули на державні справи Київської Русі та Франції, на європейську політику свого часу. Автор розкриває перед читачем відомі, напівзабуті і незнані ще факти далекої минувшини.




Чемерис В. Л. Анна Київська – королева Франції : роман / Валентин Чемерис ; художник-оформлювач Л. П. Вировець. – Харків : Фоліо, 2017. – 220 с. – (Історія України в романах).
Валентин Чемерис (1936-2016) – відомий український письменник, автор історичних і фантастичних романів, які вже стали культовими, лауреат багатьох літературних премій. Роман «Анна Київська – королева Франції» присвячений доньці Ярослава Мудрого, красуні Анні, першій королеві Франції. Вона подарувала Генріху І не тільки спадкоємця корони – Філіппа, а й значною мірою змінила хід французької історії. Смілива, розумна та освічена королева поступово стає співправителькою Генріха. Її підписи стоять поруч з підписами короля на важливих державних указах. Владна і мудра, вона розуміла свою роль в управлінні країною. Франція стала її державою, а французи назавжди запам’ятали її як королеву Франції – Анну Київську.


Ладинский А. П. Когда пал Херсонес. Анна Ярославна – королева Франции : исторические романы / послесловие О. И. Домбровского. – Симферополь : Таврия, 1989. – 592 с.
Роман розповідає про долю дочки Ярослава Мудрого, яка стала королевою Франції. Це неабияка жінка прославилася не тільки красою, але також розумом і освіченістю.
Жанр – історичний
Режисер – Ігор Масленников
Рік – 1978
Дія відбувається в 1048 році. До Києва прибувають посли короля Франції Генріха I просити у князя Ярослава Мудрого руки його молодшої дочки Анни.








Легендарний кошовий отаман Іван Сірко

Іван Сірко є однією з найбільш легендарних і улюблених історичних постатей козацької епохи. Про це свідчить велика кількість переказів, історичних дум і пісень, що виникали за життя отамана і збереглися дотепер.
Упродовж двох століть історики намагаються з’ясувати як дату та місце народження, так і походження кошового отамана Івана Дмитровича Сірка – одного з найвидатніших політичних діячів і полководців України. Сучасні історики вважають, що Іван Сірко належав до давнього шляхетського роду, представники якого відомі ще з другої половини XVI століття.
Ім’я кошового отамана Івана Сірка завжди було оточене ореолом непереможності, мужності та слави. Визначний знавець історії запорозького козацтва Дмитро Іванович Яворницький так описує запорозького отамана: «І за характером, і за всіма своїми діями Сірко являв собою тип справжнього запорожця. Він був хоробрим, відважним…». За джерельними свідченнями, Сірко був фізично сильною людиною, мав глибоке почуття власної гідності й вирізнявся почуттям гумору та дотепністю.
І хоча життя кошового отамана позначене участю в постійних війнах та звитяжних битвах, він залишався великодушним і безкорисливім. Ніколи в запалі битви не переслідував ворога, що відступав, не брав здобичі й не чинив розбою.
Іван Дмитрович Сірко був непересічною особистістю, наділеною неабиякими талантами: міг чудово орієнтуватися в безмежних степах, був влучним стрільцем, бив птаха в небі, а звіра в полі… Доля подарувала йому щастя і розум, мужнє серце і славу.


Цікаві факти


1663 року відбулася подія, яка справила великий вплив на подальше життя Івана Сірка: його вперше було обрано кошовим отаманом, на посаду надзвичайно впливову й авторитетну у Війську Запорозькому. Від кошового отамана вимагався талант політичного діяча, принциповість, глибоке знання ситуації і здатність робити відповідальний вибір.

Взявши участь у 65 битвах, Іван Сірко майже завжди виходив із них переможцем, що й уславило його серед нащадків на віки. Сучасники й історики відзначають його вміння швидко орієнтуватися в змінних обставинах битви та походу і швидко приймати неординарні рішення.


Політичним кредо отамана була народна мудрість: «Нужда закон міняє», і тому він часто діяв відповідно до своєї улюбленої приказки.




«Запорожці пишуть листа турецькому султанові» – відома картина українського художника Іллі Рєпіна. За легендою, лист було написано 1676 року кошовим отаманом Іваном Сірком «зо всім кошом запорозьким» у відповідь на ультиматум султана Османської імперії Мухаммеда IV. Оригінал листа не зберігся, однак у 1870-х роках українським етнографом Яковом Павловичем Новицьким була знайдена копія, датована XVIII століттям. Він передав її історику Дмитро Івановичу Яворницькому, який одного разу зачитав її як курйоз своїм гостям, серед яких був, зокрема, Ілля Рєпін. Художник зацікавився сюжетом і в 1880 році розпочав першу серію етюдів. Рєпін довго не міг знайти людину, схожу на створений його уявою образ Івана Сірка. Якось навесні 1889 року Ілля Рєпін зустрівся з генералом Михайло Драгомировим, побачивши якого вигукнув: «Живий Сірко!»

Картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» Іллі Рєпіна послужила певним поштовхом видатному українському історику Дмитрові Івановичу Яворницькому для дослідження життя й подвигів кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка. 1894 року побачила світ монографія «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків».



Іван Сірко : збірник / упоряд. В. Л. Чуйка ; передм. Ю. М. Мушкетика ; приміт. В. І. Сергеійчука ; худож. оформл. С. В. Василенка ; упоряд. фото-матеріалів Ю. О. Іванченка. – Київ : Веселка, 1992. – 151 с. : іл. – (Кошові Запорозької Січі).
До унікального ілюстрованого збірника увійшли уривки з літопису Самийла Величка, історіографічна праця Д. І. Яворницького «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків», народні думи, пісні та легенди, листи, з яких постає образ колосальної особистості, непереможного лицаря, самовідданого захисника українського народу Івана Сірка.

І. А. Коляда. Отаман Сірко. – Харків : ПЕТ, 2012. – 128 с.
Іван Сірко - один з найвидатніших політичних діячів і полководців України. Своєю ініціативою, енергією і воєнною вдачею Сірко здобув на Запоріжжі небувалу шану. Вісім разів Запорозька Січ обирала його кошовим отаманом. Відчайдушно, із усім козацьким заповзяттям протистояв він татарсько–турецьким нападам, що загрожували геноцидом українському народові.





Мушкетик Ю. М. Яса : роман : в 2 т. / Юрій Мушкетик. – Харків : Фоліо. – Т. 1 : розділи. 1-17. – 2012. – 415 с.
Юрій Михайлович Мушкетик  - відомий майстер сучасної української прози, лауреат державної премії ім. Т. Шевченка, автор багатьох повістей та романів, серед яких є твори, присвячені історії України. «Яса» - історично - пригодницький роман, написаний письменником в 1970 - 1974 роки.  В 1987 році вийшла друга доповнена редакція роману.


Мушкетик Ю. М. Яса : роман : в 2 т. / Юрій Мушкетик. – Харків : Фоліо. – Т. 2 : розділи. 18-33. – 2012. – 415 с.
В центри роману кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко, який ще за життя став легендою, бо під його проводом запорожці не програли майже ні одного бою. Все своє життя славетний кошовий віддав України.







***

Жанр – історична драма
Режисер - Борис Шиленко
Рік – 1990
I знову шаблі, погоні, сутички, лицарство і підступність. Легендарний кошовий отаман Іван Сірко сам на сам з могутніми ворогами, зрада закралася між спільників, на карті — доля України…









Генріх Шліман та скарб троянського царя Пріама


У 70-х роках XIX століття світом прокотилася хвиля сенсації, захоплення і загального інтересу до археологічного відкриття.
Людиною, чиє ім'я найчастіше вимовлялося в Європі і Америці того часу, був Генріх Шліман, а його легендарна Троя була головною темою. Навіть в школах найвіддаленіших районів говорили тоді про Троянську війну, про героїчну боротьбу міста, про Гектора і Ахіллеса, про Паріса і Єлену Прекрасну і багатьох інших героїв грецьких приданий.
Симпатії широкої публіки завжди знаходяться на боці того, хто старанністю, витримкою і завзятістю вибився з невідомості, хто подолав, здавалося би, нездоланні перешкоди і кому щастило; хто пережив пригоди, що випадають зазвичай на долю героїв роману.
Майбутній підприємець і археолог Генріх Шліман народився 6 січня 1822 року у маленькому німецькому містечку Нойбуков, розташованому на території Мекленбург-Шверинского герцогства. Коли Генріху було вісім років, батько на Різдво подарував йому книгу Георга Людвіга Еррера «Всесвітня історія для дітей». Генріх був так вражений картинами Трої, що вирішив знайти це древнє місто. Але шлях до здійснення дитячої мрії виявився довгим і тернистим.
Генріх Шліман стрімко подолав шлях від учня у крамниці в маленькому містечку Фюрстенберзі до посади королівського купця і власного торгового дому. … Але мрія манила його в далекі країни. У 1858 році він відправляється в тривалу подорож Європою і країнами Середземномор'я: Швеція, Данія, Німеччина, Швейцарія, Італія ... Свій щоденник мандрівника він заповняв мовою тієї країни, де подорожував. Його захоплювали Севілья і Мадрид, піраміда Хеопса і Каїр. Він бродив вулицями Єрусалима і здійснив паломництво в Мекку, але його чекала земля Еллади.
У 1864 році Шліман відправляється в кругосвітню подорож. На острові Ява він стояв на краю кратера вулкана, в Каліфорнії – забрався на вершину Сьєрра-Невади, захоплювався передгір'ями Гімалаїв і плато Кордильєр, але найбільше його вразила Велика Китайська стіна. Підсумком його кругосвітньої подорожі стала перша книга «Сучасні Китай і Японія», яка побачила світ в 1867 році.
У 1868 році Генріх Шліман вирушає в довгоочікувану поїздку до Греції, не випускаючи з рук «Іліаду» Гомера. Серце його наповнюється радістю і хвилюванням, коли він відвідує місця, де жили герої Гомера. Заповітна мрія кликала на пошуки Трої. Генріху Шліману здавалося, що крізь легкий серпанок туману він бачить стіни славетного міста і чує, як звучать вірші Гомера.
31 травня 1873 року стало знаменним днем в історії. В ході багаторічних розкопок Генріх Шліман виявив скарби, відомі під назвою «Скарб царя Пріама». Весь світ на мить затамував подих, а Генріх Шліман став найпопулярнішою людиною ХІХ століття.
Потім були розкопки в Мікенах і нові відкриття. Слава про нього розноситься по всьому світу, і невтомний Генріх Шліман стає сенсацією століття. Був успіх, і було розчарування, але його зігрівала мрія всього його життя – легендарна Троя.

Цікаві факти


Результатом двадцятирічних розкопок Генріха Шлімана було відкриття невідомої до цього Егейської цивілізації.




Ділові партнери Генріха Шлімана цінували в ньому чесність і надійність.



Генріх Шліман говорив більш ніж на тринадцяти мовах світу. Він винайшов свій спосіб освоєння мов – «Метод Шлімана». Першим серйозним його досягненням стало оволодіння англійською мовою. Для початку він придбав кілька книг англійською мовою і ці ж самі твори в перекладі на німецьку. Він використовував метод паралельного читання: щодня Генріх вчив до двадцяти сторінок тексту англійською мовою напам'ять. При цьому Генріх Шліман вважав за краще читання вголос: так він відпрацьовував вимову і чув, як звучать слова. 

Штоль Г. Шлиман: мечта о Трое / сокр. пер. с нем. А. Попова и А. Штекли. – 3-е изд. – Москва : КДУ, 2005. – 432 с.: ил. – (Золотой запас знаний).
Життєвий шлях «великого шукача скарбів» Генріха Шлімана дивує і захоплює. Познайомиться з перипетіями насиченого і динамічного життя геніального археолога можна завдяки цій книзі, яка написана відомим німецьким письменником Генріхом Олександром Штолем.





Стоун, Ирвинг. Греческое сокровище : биографический роман о Генри и Софье Шлиманах / Ирвинг Стоун; пер. с англ. В. Харитонова, М. Литвиновой ; послесл. Ю. Виноградова. – Москва : Прогресс, 1979. – 463 с.
Генріх Шліман  людина, яка знайшла Трою. Його життя було сповнене самих незвичайних пригод. Його вважали фантазером, мрійником - але він наполегливо йшов до наміченої мети, незважаючи на труднощі і небезпеки.





***

Жанр - пригоди
Режисер - Вольфганг Петерсен
Прем'єра - 9 травня 2004 року
Історична драма за мотивами поеми Гомера «Іліада»







Жанр  біографія, історія, пригоди
Режисер  Дрор Захави
Рік – 2007
Більше трьох тисяч років живе легенда про Трою - місто, зруйноване греками після тривалої облоги. Старовинний міф про незліченні багатства, поховані під руїнами легендарного міста, здавна не дає спокою шукачам пригод. Генріх Шліман, археолог і один з найбагатших людей в Європі, ще в юності був зачарований «Іліадою» Гомера і завжди мріяв знайти це давно втрачене місто. Здійснюючи свою мрію, Шліман відправляється в експедицію на пошуки Трої і її небачених скарбів.