* * * 2024 * * * 255 років від дня народження Івана Котляревського* * * 2024 * * * М210 років від дня народження Тараса Шевченка * * * 2024 * * * 150 років від дня народження Августина Волошина, президента Карпатської України * * * 2024 * * * 100 років від дня народження Павла Загребельного * * * 2024 * * * 450 років із часу видання першої друкованої книги в Україні «Апостола» * * * 2024 * * * 100 років з дня написання першого українського науково-фантастичного роману «Сонячна машина» Володимира Винниченка* * * 2024 ***За рішенням ЮНЕСКО Рік кінорежисера Сергія Параджанова * * * 2024 * * * Книжкова столиця світу 2024 року — французьке місто Страсбург* * *

пʼятницю, 20 січня 2017 р.

Неподражаемый Пьер-Огюстен Карон де Бомарше и его блистательный герой Фигаро: к 285-летию со дня рождения драматурга


«Заставить, кого бы то ни было сочинить комедию, похожую на все прочие, невозможно, и если я по причинам, которые мне лично представлялись важными, сошел с чересчур избитой дороги, то допустимо ли меня судить…»
Бомарше



Выдающийся французский драматург второй половины XVIII века, классик мировой литературы Пьер-Огюстен Карон де Бомарше родился в семье часовщика Андре-Шарля Карона в Париже 24 января 1732 года, на улице Сен-Дени.
Жизнь Бомарше – причудливое сплетение самых удивительных событий, приключений, взлетов и падений. В тринадцать лет, получив начальное образование в церковной школе, Пьер-Огюстен начинает постигать секреты мастерства парижских часовщиков. Громкая история с похищенным изобретением и счастливый случай приводит юного Карона ко двору Людовика XV. Он делает крохотные часы – самому королю, его фаворитке маркизе де Помпадур и принцессам.
Веселый, красивый, галантный, остроумный, знающий все городские и дворцовые новости, последний романс и последнюю сплетню, Пьер-Огюстен Карон становится во дворце незаменимым человеком.  Он - механик и изобретатель, музыкант и поэт, коммерсант и дипломат.
В 1755 году он покупает у некоего Франке престижную должность поставщика двора Его Величества. Вскоре Пьер-Огюстен Карон удачно жениться, и принимает более аристократически звучащую фамилию: де Бомарше – по названию небольшого владения жены, леса Марше (bois Marcher). А в 1761 году Бомарше, с помощью крупного финансиста Пари-Дюверне покупает должность королевского секретаря и судьи по браконьерским делам в королевских угодьях. Дворянское звание, придворная должность открывали перед Бомарше деловые возможности.
В тридцатых годах XIX века Луи де Ломени, работавший над книгой о прославленном авторе «Севильского цирюльника» и «Женитьбы Фигаро», обнаружил его архив. Папки хранили след жизни делового человека, негоцианта и прожектора, тайного королевского агента и деятельного поборника независимости Американских штатов, собеседника и советчика министров, издателя сочинений Вольтера, изобретателя и законника.
Реестр одной из этих папок Луи де Ломени привел потом в своей книге «Бомарше и его время». Здесь набросок курса всеобщего уголовного права и рассуждение о пользе посадок ревеня. Проект сооружения мельницы в Арфлере и предложение воздвигнуть мост через Сену подле Арсенала… 
Всем этим занимался один человек. Ворочая миллионами, он писал пьесы. Выполняя поручения короля, размышлял о высокой политике. Отбиваясь от противников, посягавших на его честность и состояние, сотрясал общество своими мемуарами.
Бомарше не был профессиональным писателем. К перу он обращался вынуждаемый обстоятельствами, или же в часы досуга, когда он мог свободно отдаваться влечению сердца – театру.  Молодой Пьер-Огюстен сочиняет парады – короткие фарсы, возникшие из сценок, которые разыгрывались зазывалами на балкончиках балаганов. Сначала для домашнего театра, потом для театра Ленормана д’Этноля, супруга прославленной маркизы де Помпадур.
Первые серьезные театральные произведения Бомарше – драма «Евгения» (1767) и «Два друга, или Лионский купец» (1770). Слово «драма», как определение жанра своих пьес, Бомарше употребляет одним из первых.
Остроумный, находчивый Фигаро впервые появился в «Севильском цирюльнике», пьесе, написанной Бомарше в 1775 году. По происхождению Фигаро -  слуга, подобный Арлекину из итальянской комедии дель арте и Скапену из комедии Жан-Батиста Мольера. Однако образ Фигаро оригинален тем, что у него есть своя история. Сын безвестных родителей, он пытается с помощью своего ума выделиться среди других героев. Текст пьесы переделывался автором несколько раз.
Премьера «Севильского цирюльника» в пяти актах состоялась 23 февраля 1775 года и успеха не имела. Бомарше пришлось сократить текст на один акт. 26 февраля состоялась постановка «Севильского цирюльника» в новом варианте и прошла с огромным успехом. Этот последний текст и был опубликован 30 мая того же года в сопровождении «Сдержанного письма о провале и критике «Севильского цирюльника».
Продолжением похождений находчивого слуги стала пьеса «Безумный день, или Женитьба Фигаро», у которой была своя нелегкая история. После многолетних цензурных просмотров 27 апреля 1784 года в театре «Комеди Франсез» состоялась премьера пьесы. Успех был триумфальным.
«Преступная мать, или Второй Тартюф», третья часть трилогии, была задумана Бомарше еще в начале восьмидесятых годов. Закончена была пьеса в январе 1791 года и в феврале того же года принята к постановке театром «Комеди Франсез». Однако вскоре театр отказался от постановки из-за конфликта с автором.
Премьера «Преступной матери, или Второй Тартюф» состоялась 6 июня 1792 года в театре Марэ, который был создан при деятельном участии Бомарше. В мае 1797 года пьеса была поставлена в «Комеди Франсез», имела успех, и в том же году была опубликована. Оставалась в репертуаре театра она до 1850 года.
Имя литературного героя Бомарше – Фигаро – вошло в число самых известных персонажей не только французской, но и мировой литературы и стало нарицательным. Фигаро, по словам, его создателя, - «самый ловкий человек из всей своей нации».



Интересные факты

К середине XVIII века уже существовали часы, как стенные, так и карманные, но все часовщики Европы упорно искали, как добиться равномерного хода часового механизма. К 21 году Пьер-Огюстен Карон считался лучшим часовщиком Франции, сделавшим в 1753 году изобретение – анкерный спуск, который существенно улучшил точность хода часов. Это открытие позволило делать часы маленькими и плоскими, что весьма прельщало парижских дам и щеголей.

В 1764 году он отправился по семейным делам в Мадрид. От его сестры Лизетты, давно уже обосновавшейся в Мадриде, сбежал в день свадьбы жених – хранитель королевской библиотеки Хосе Клавихо. Чувствительную эту историю Бомарше расскажет через десять лет в четвертом мемуаре против Гезмана, а немецкий поэт Иоганн Вольфганг фон Гете в драме «Клавихо».

Выполняя одну из своих тайных миссий в Англии, Бомарше встречался с шевалье д'Эоном, знаменитым шпионом, пол которого был для многих загадкой.  Бомарше получил деликатное задание от французского правительства: нужно было изъять у некоего шевалье д`Эона, бывшего дипломата, отказавшегося вернуться в Париж по требованию короля, секретную переписку. Публикация писем грозит международным скандалом. Лихой драгун, награжденный орденом Святого Людовика за боевые заслуги, заявил, что он вовсе не шевалье д’Эон, а – девица, слабая женщина, которая не может устоять перед очарованием блестящего де Бомарше. Королевский агент сталкивается с достойным противником. В конце концов, он получает компрометирующие письма в обмен на пожизненную ренту девице д’Эон.

Бомарше никогда не бросал дел, даже если они и оказывались убыточными. Одним из самых замечательных его начинаний было издание Полного собрания сочинений Вольтера, которого он всегда высоко ценил. После смерти философа он выкупил у книгоиздателя Паннекука за огромные деньги его рукописи – цена оказалась особенно высока, так как конкурентом Бомарше выступила Екатерина II, также пожелавшая приобрести манускрипты своего прославленного корреспондента.  Ряд произведений Вольтера во Франции были под запретом. Бомарше, ради полноты издания, решил печатать его за границей. В 1783 году увидели свет первые тома, но начались трудности и запреты на издание сочинений Вольтера. Пренебрегая всем, Бомарше доводит дело до конца, до последнего – девяносто второго тома.

«Фигаро» - ежедневная французская газета, основанная в 1826 году. Название получила в честь Фигаро — героя пьес Бомарше. Из его же пьесы «Женитьба Фигаро» взят девиз газеты, напечатанный прямо под её названием: «Где нет свободы критики, там никакая похвала не может быть приятна».

Именно герой Бомарше щеголял в кокетливой курточке, которой судилось войти в историю. Жакет в стиле «фигаро» изначально представлял собой кокетливую курточку, жакет или даже жилет с декоративными плечами, как правило, без воротника. Но если бы не «Безумный день, или Женитьба Фигаро» великого Бомарше, модный мир так бы и не узнал о жакете в стиле «фигаро».

Выдающийся французский танцовщик и балетмейстер, артист Королевской академии музыки и основоположник комедийного хореографического спектакля Жан Доберваль в 1786 году в городе Бордо поставил балет «Ветреный паж» по комедии Бомарше «Женитьба Фигаро».



Произведения Бомарше из фонда библиотеки





Бомарше. Избранные произведения: в 2-х тт. Т. 1. Театр / сост., вступ. ст. и коммент. С.Д. Артамонова; пер. с фр. Н.М. Любимова. – Москва : Художественная литература, 1966. – 456 с.
Комедия – едва ли не самый трудный жанр литературы. О природе комического эффекта размышляли философы древности и новейшие теоретики искусства, но никто еще не дал исчерпывающего объяснения. В первый том вошли пьесы: «Севильский цирюльник, или тщетная предосторожность», «Безумный день, или Женитьба Фигаро», «Преступная мать, или Второй Тартюф».




Бомарше. Избранные произведения: в 2-х тт. Т. 2. Проза / сост., вступ. ст. и коммент. С.Д. Артамонова; пер. с фр. М.П. Рожицыной. – Москва : Художественная литература, 1966. – 520 с.
Французы издавна славились искусством прозы. О самых скучных вещах они ухитрялись писать интересно. Во второй том вошли мемуары и письма Бомарше.







Бомарше. Избранные произведения / сост., вступ. ст. и коммент. С.Д. Артамонова; пер. с фр. Н.М. Любимова, М.П. Рожицыной, Т.Л. Щепкиной-Куперник. – Москва : Художественная литература, 1954. – 652  с.
В сборник вошли: драма «Евгения» и избранные мемуары Бомарше. Комедии «Севильский цирюльник, или тщетная предосторожность», «Безумный день, или Женитьба Фигаро». Нравоучительная драма «Преступная мать, или Второй Тартюф». Либретто к опере «Тарар».





Бомарше. Драматические произведения. Мемуары / вступ. ст. и примеч. Л. Зониной; пер. с фр. Н. Любимова и Л. Зониной. – Москва : Художественная литература, 1971. – 544 с. – (БВЛ).
В книгу вошла знаменитая трилогия драматурга в переводе Николая Михайловича Любимова, известного переводчика Рабле, Сервантеса, Пруста и других европейских писателей. Мемуары – «Бомарше – Леку Антру, своему обвинителю. Шесть этапов девяти самых тягостных месяцев моей жизни».





Бомарше. Безумний день, або Весілля Фігаро / переклад с фр. С. Тобілевич. – Київ : Мистецтво, 1951. – 172 с.
Драматургічна спадщина Бомарше невелика. Блискучий «Севільський цирульник» незаслужено вмер для драматичної сцени, розчинившись у геніальній опері Россіні, то досі живе «Безумний день, або Весілля Фігаро». «Севільський цирульник» й особливо «Весілля Фігаро» йшли на сцені багатьох українських театрів (перша постановка — в театрі ім. І. Франка, 1920).







Комедии Бомарше  на театральной сцене


Вольфганг Амадей Моцарт «Свадьба Фигаро»

Жанр – комическая опера в 4-х действиях
Либретто – Лоренцо да Понте
Первая постановка – Вена, «Бургтеатр», 1 мая 1786 года


Популярность обеих пьес Бомарше, их художественные достоинства, остроумие привлекли Вольфганга Амадея Моцарта – человека и композитора. Встреча с известным острословом аббатом Лоренцо да Понте сыграла важную роль в жизни Моцарта. В сотрудничестве с ним были написаны величайшие оперные творения композитора – «Свадьба Фигаро» и «Дон Жуан». С ним же работал Моцарт над комической оперой «Так поступают все».
«Свадьба Фигаро» создавалась композитором и либреттистом на основе второй части знаменитой трилогии Бомарше, которая была под строжайшим запретом в Австрии. Лоренцо да Понте, волею обстоятельств, был вынужден несколько затушевать социальную направленность сочинения.
Премьера оперы «Свадьба Фигаро» состоялась в Вене 1 мая 1786 года. Опера восхитила всех, за исключением Иосифа II и его приближенных. Этого оказалось достаточно, чтобы она вскоре же сошла со сцены. Последовавшая вслед за этим постановка в Праге – декабрь 1786 года – имела триумфальный успех. С этого момента начинается вечная жизнь гениальной оперы Вольфганга Амадея Моцарта. Она обошла весь мир.
В 1875 году Петр Ильич Чайковский отредактировал речитативы и перевел текст «Свадьбы Фигаро» для спектакля учащихся Московской консерватории, состоявшегося 5 мая 1876 года. С тех пор опера В.А. Моцарта обычно исполняется в переводе П.И. Чайковского.
«По моему глубокому убеждению, - писал П.И. Чайковский, - Моцарт есть высшая кульминационная точка, до которой красота досягала в сфере музыки…»


Джоаккино Антонио Россини «Севильский цирюльник»

Жанр – опера в 2-х действиях
Либретто – Чезаре Стербини
Первая постановка – Рим, театр «Арджентина», 20 февраля 1816 года


В 1816 году Джоаккино Россини принялся за работу над новой оперой по случаю предстоящего карнавала для театра «Арджентина». Множество тем, которые вдохновляли композитора к написанию оперы не проходили проверку цензурой. Когда оставалось уже совсем мало времени, Россини решил использовать уже разрешенную тематику. Так и родилась мысль о написании нового «Севильского цирюльника». Более того, Россини лично обратился к автору предыдущего «Севильского цирюльника» Джованни Паизиелло за разрешением, и тот ответил любезным согласием, не сомневаясь в провале оперы самонадеянного юнца. Новое либретто написал Чезаре Стербини. Россини сочинял быстро. Но стремительность, с которой был написан «Севильский цирюльник» (композитор использовал многое из своих уже написанных произведений), удивительна. Сочинение и инструментовка заняли 13 дней. Опера называлась изначально «Альмавива, или Тщетная предосторожность». Первое представление – 20 февраля 1816 года – закончилось провалом. Причина заключалась в стечении неблагоприятных случайностей: исполнитель партии Альмавивы забыл взять с собой гитару во время серенады, дон Базилио зацепился за гвоздь и не мог тронуться с места. В довершение всего на сцену выбежала кошка и, ослепленная светом, заметалась в поисках выхода. Сторонники Паизиело организовали скандал, который сорвал спектакль.
Провал первого представления вскоре сменился успехом. Опера была поставлена в других городах Италии, а затем и на других сценах Европы, став одной из самых популярных.




«Севильский цирюльник» на сцене Одесского театра оперы и балета




22 сентября 2011 года в Одесском оперном театре состоялся юбилейный спектакль. Исполнилось 190 лет со времени первой постановки в Одессе прославленной комической оперы Джоаккино Антонио Россини «Севильский цирюльник». Театральная площадь, 8. В начале XIX века на этом месте стоял первый городской театр, где состоялось 31 августа 1821 года премьерное представление «Севильского цирюльника» на итальянском языке.
В репертуаре сезона 1823/24 года были оперы Россини «Севильский цирюльник», «Итальянка в Алжире», «Сорока-воровка», «Турок в Италии»…
Представления давала труппа итальянских актеров, возглавляемая Бонавольо, с примадонной Аделиною Каталани. Оперные спектакли становились предметом обсуждения, публика приклонялась перед одаренными певцами.
Не случайно атмосфера театральных вечеров в Одессе вдохновила Александра Сергеевича Пушкина на бессмертные строки об итальянской опере:


Но уж темнеет вечер синий,
Пора нам в оперу скорей:
Там упоительный Россини,
Европы баловень – Орфей…





Экранизация произведений Бомарше




Жанр – фильм-опера
Режиссер – Жан-Пьер Поннель
Год – 1972
Экранизация одноимённой оперы Россини. Фильм снят в Зальцбурге в июле-августе 1972 года. Звукозапись осуществлена в сентябре 1971 года в Милане.





Жанр – комедия
Режиссер-постановщик – Валентин Плучек
Год – 1969
Спектакль Московского театра сатиры по пьесе Бомарше «Безумный день, или Женитьба Фигаро». Премьера спектакля состоялась 4 апреля 1969 года. В 1974 году спектакль был записан для телевидения (премьера телеверсии состоялась 29 апреля 1974 года).





Бомарше: серия Encyclopedia

четвер, 12 січня 2017 р.

Іван Огієнко – на ниві служіння українському народові: до 135-річчя від дня народження


«Доля судила мені немало працювати в таких умовинах і таких посадах, коли моя діяльність не належала тільки мені, - я працював для цілого українського народу. Як я працював – судити не мені…»
Іван Огієнко



Видатний діяч українського відродження, колишній міністр освіті та ісповідань Української Народної Республіки, відомий учений-історик, перший ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету (нині –Кам’янець-Подільський національний університет ім. Івана Огієнка).
Митрополит Української автокефальної церкви Іван Іванович Огієнко народився 2 (14) січня 1882 року в містечку Брусилові Радомишльського повіту Київської губернії (тепер м. Брусилів Житомирської обл.) в багатодітній родині незаможного селянина-кантоніста, який походив із давнього козацького роду.
У 1892 році І. Огієнко почав навчатися у Брусилівськой початковій народній школі, де виявів неабиякий хист і потяг до знань. У 1896 році, закінчивши школу першим учнем, він продовжує навчання у Київської військово-фельдшерської школі. Навчання було безкоштовним, але зобов’язувало кожного випускника відпрацювати шість років у лікарні. Тому по закінченні школі у 1900 році І. Огієнко три роки служить фельдшером у психіатричному відділенні київського шпиталю.
У 1903 році Іван Огієнко склав екстерном іспити в класичній гімназії, що дало йому право вступити до університету Св. Володимира.
Визначальною подією у житті І. Огієнка стала зустріч з професором університету, одним з найбільших у світі знавців давньослов’янської і давньоруської писемності В. Перетцом, участь у його засіданнях та семінарах. Іван Огієнко опановує основи джерело-, книгознавства, архео-, палеографії, архіво- та бібліотекознавства, формується як учений, найперше -  як лінгвіст та історик. Захоплення стародруком, текстологією наддасть згодом можливість синтезувати історію української друкованої книги. Саме тоді відбувається його становлення як бібліофіла та бібліографа, врешті, як майбутнього редактора і видавця.
1905 року Іван Огієнко вперше долучається до національно-визвольного руху. З 1907 року – співробітник, а з 1909 року – дійсний член Українського наукового товариства в Києві. У 1907 – 1910 роки – один із провідних співробітників редакції «Записок наукового товариства». З 1908 року він – член Київського осередку «Просвіти», а з 1912 року – Історичного товариства Нестора-літописця У грудні 1911 року Івана Огієнка зарахували професорським стипендіатом історико-філологічного факультету Університету Св. Володимира.
1912 року І. Огієнко обирається членом-кореспондентом Товариства любителів давньої писемності (Петербург), в Києві завершує навчання на Вищих педагогічних курсах.
У 1915 році починає читати перші самостійні лекції як приват-доцент кафедри російської мови та літератури Університету Св. Володимира. Наступного навчального року читає новий курс – «Історія східнослов’янського наголосу». З початком Лютневої революції в Росії починається українізація Університету. Першими почали читати лекції українською мовою викладачі Огієнко та Шаровський.
На весні 1917 року було створено Українську Центральну Раду. Іван Огієнко, як член ради новоствореного Міністерства освіти, виступив з ініціативою про заснування Українського народного університету в Києві. У січні 1918 року вчений долучається до реалізації системи вищої школі в Україні. Завдяки організаторському таланту І. Огієнка 22 жовтня 1918 року відбулося урочисте відкриття Кам’янець-Подільського державного університету.
Професор з 1918 року Іван Огієнко викладає українську мову в урядових установах, на вищих жіночих та численних педагогічних курсах. Наукову і педагогічну діяльність поєднує з активною політичною і громадською. Він делегат і учасник кількох всеукраїнських демократичних форумів, очолює Державну правописну комісію, створену при МНО Української Держави. Ставши помітною фігурою національного освітянського руху, за рекомендацією члена Директорії УНР Ф. Швеця призначається міністром народної освіти й мистецтва. На цій посади перебував з 6 січня до 25 квітня 1919 року, послідовно продовжуючи процес розбудови освіти УНР.
15 вересня 1919 року молодого вченого призначено міністром Міністерства віросповідань. Відтоді І. Огієнко причетний до всіх релігійних процесів, що відбувалися на теренах України. Після поразки національно-визвольних змагань та у зв’язку з скасуванням Міністерства віросповідань УНР 30 вересня 1922 року, він завершує політичну кар’єру.
Іван Огієнко з родиною 1921 року переїздить до Винніків (передмістя Львова), де отримує посаду викладача української мови і літератури учительської греко-католицької семінарії сестер отців василіанок.
У 1923 році І. Огієнко обирається членом філологічної, а згодом і бібліографічної секції НТШ. 26 листопада 1925 року сенат Варшавського університету затверджує його кандидатуру на посаді професора церковнослов’янської мови та палеографії православного відділу богослов’я.
У 1933 році Огієнко засновує у Варшаві науково-популярний місячник «Рідна мова», а в 1935 році журнал «Наша культура» і приступає до видання багатотомної «Бібліотеки українознавства».
1937 року  через велике особисте горе Іван Огієнко приймає важливе для себе рішення стати ченцем. 6 жовтня 1940 року І. Огієнко звернувся з прощальною промовою до тих, хто знав його як професора. Духовне наречення майбутнього митрополита відбулося 9 жовтня у Яблочинському свято-онуфріївському монастирі. 

У пострижені І. Огієнко прибрав ім’я Іларіон. 19 жовтня 1940 року у Холмі відбувся урочистий акт наречення архімандрита Іларіона єпископом Холмським і Підлянським. 16 березня 1944 року на Соборі єпископів Варшавської митрополії відбулося висвячення Іларіона на митрополита Холмського і Підлянського. Улітку 1944 року він змушений був емігрувати в Словаччину, потім до Швейцарії.
У вересні 1947 року митрополит Іларіон отримує запрошення на проживання в Канаді. 8 серпня 1951 року І. Огієнка обрано першоієрархом Української греко-православної церкви в Канаді.
Іван Огієнко – засновник, видавець і редактор журналів «Слово істини» (1947-1951), «Наша культура» (1951-1953), «Віра й культура» (1953-1967), низки популярних бібліотечок, ініціатор створення й голова Українського товариства в Канаді (1954), ректор заснованого у Вінніпезі Українського народного університету (1948), декан і лектор богословського факультету (колегії Св. Адрея) Манітобського університету.
23 – 30 квітня 1960 року в Канаді під проводом митрополита Іларіона відбувається подія історичного значення – підписання Акту духовного єднання всіх автокефальних православних митрополій за межами України: Української греко-православної церкви в США й Української автокефальної православної церкви на чужині (з центром у ФРН).
Помер Іван Іванович Огієнко 29 березня 1972 року у шпиталі Мізерикодія м. Вінніпег, похований на цвинтарі Св. Воскресіння того ж міста.
За своє многотрудне і довготривале життя І.І. Огієнко написав близько 1850 праць із мовознавства, методики навчання української мови і літератури, історії давньоруської, церковнослов’янської мов, історії України та її літератури, мови і церкви. Його багатогранна наукова і практична діяльність сприяла зростанню духовності українського народу, просвітництву, утвердженню національної самосвідомості, розвиткові українознавчих студій.

Цікави факти
  • Іван Огієнко причетний до славної сторінки української історії – Акту Злуки Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки в єдину Соборну Українську Державу, що відбувся 22 січня 1919 року. Його було обрано головним уповноваженим Ради міністрів для організації і проведення цього заходу на Софійському майдані столиці.
  • Він один з фундаторів і лекторів Української педагогічної академії, що започаткувала систему післядипломної освіти, Українського державного університету в Києві.
  • Іван Огієнко в когорті й перших українських вчених, які розпочали справу заснування української Академії наук.
  • 1962 року в Лондонській друкарні видано головний канонічний переклад українською мовою Біблії. Це був результат 40-річної праці митрополита Іларіона.
  • 1995 році заснована премія імені Івана Огієнка. Це друга в Україні багатогалузева премія після Шевченківської, яка відповідає багатосторонній діяльності цієї людини на ниві українського відродження. Засновники її — Національна спілка письменників України, Житомирська обласна рада, Фонд розвитку мистецтв України та Всеукраїнське товариство Івана Огієнка. Щорічне урочисте вручення премій новим лауреатам у галузі літератури і мистецтва, в галузі науки і освіти, в галузі громадської, політичної та церковної діяльності відбувається в день пам'яті Івана Огієнка — 29 березня — на його батьківщині в Брусилові.
  • 12 червня 2007 р. увійшла в обіг ювілейна монета номіналом 2 гривні, присвячену I. Огієнкові. Монету виготовлено з нейзильберу, якість карбування -«спеціальний анциркулейтед», маса — 12,8 г, діаметр — 31,0 мм, тираж — 35 000 штук.
  • Перший у світі  пам’ятник І. Огієнку відкрито 1988 року м. Саскатун (Канада) навпроти пансіонату імені Іларіона. Перший в Україні відкрито 21 серпня 2010  р. на його батьківщині в м. Брусилові (Житомирщина). 2010 р., жовтень — відкриття пам'ятника Іванові Огієнку (митрополиту Іларіону) у м. Винниках (біля Львова). У Винниках пам'ятник І. Огієнку є другим в Україні і третім у світі.


Наукові праці Івана Огієнка з фонду бібліотеки

Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) Богдан Хмельницький / упоряд., авт. передмови і коментарів М.С. Тимошик. – Київ : Наша культура і наука, 2004. – 448 с., іл.
Цю книгу автор починав писати в Швейцарії, а закінчував у Канаді. Та вперше вона друкується в України лише тепер – ніж через півстоліття від часу створення. Автор поставив перед собою мету на основі доступних у діаспорі маловідомих архівних матеріалів розібратися в причинах і передумовах феномену Переяслава.




Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу історично-релігійна монографія. – Київ : АТ «Обереги», 1994. – 424 с.
В книзі описано всі дохристиянські вірування, слов’янську міфологію, головних дохристиянських богів, українську демонологію, дохристиянську богослужбу, відунство і повір’я, життя людини в обрядах і повір’ях…






Іларіон, митрополит (Іван Огієнко). Життєписи великих українців / упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.С. Тимошик. – Київ : Либідь, 1999. – 672 с., іл. – (Літературні пам’ятники України).
Це – перше в Україні видання науково-популярних життєписів видатних постатей нашої історії, вірних і самовідданих проповідників і захисників українського православ’я – Анна Всеволодівна, Іова Почаївський, Паїсій Величковський, Данило Туптало…





Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Історія українського друкарства / упоряд., авт. передмови М. Тимошик. – Київ : Наша культура і наука, 2007. – 536 с. – (Зарубіжні першодруки. Т. 6)
Ця праця написана в один з найважчих житейських періодів ученого – на початковому етапі вимушеної еміграції – вона поклала початок реалізації масштабного видавничого задуму – багатотомної історії української видавничої справи, як складової української культури.





Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови / упоряд., авт. передмови і коментарів М.С. Тимошик. – 2-ге вид. випр. – Київ : Наша культура і наука, 2004. – 436 с., іл.
У багатому й різноманітному доробку вченого найвагоміше місце посідають дослідження й розвідки з питань розвитку української мови, культури в цілому. «В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання…».





Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Рятування України / упоряд., авт. передмови і кометарів М. Тимошик. – Київ : Наша культура і наука, 2005. – 464 с., іл.
Основу цього видання склали досі не друковані в Україні автобіографічні праці відомого вченого, державного і релігійного діяча – «Моє життя», «Рятування України», «На Голготі», «Книга нашого буття на чужині».




Огієнко І. (Митрополит Іларіон) Свята Почаївська лавра / упоряд., авт. передмови М. Тимошик. – Київ : Наша культура і наука, 2004. – 440 с. – (Зарубіжні першодруки. Т. 3).
В основі дослідження – драматична й цікава сімсотлітня історія твердині православ’я на святий Почаївської горі.







Огієнко І. (Митрополит Іларіон) Слово про Ігорів похід / упоряд., авт. передмови М. Тимошик. – Київ : Наша культура і наука, 2005. – 316 с. – (Зарубіжні першодруки. Т. 4).
Об’єднана спільною назвою збірка складається з кількох взаємно зв’язаних між собою праць автора: ґрунтовного дослідження про вершинний твір української культури ХІІ століття «Слово о полку Ігоревім», давнього тексту пам’ятки і її дослівного перекладу сучасною українською мовою, тлумачного словника застарілих слів, історико-географічних приміток та авторського поетичного переспіву.



Огієнко І., проф. д-р. Наука про рідномовні обов’язки : рідномовний Катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства. – Факс. Вид. – Київ : АТ «Обереги», 1994. – 72 с. – (Бібліотека АТ «Обереги»).
«Рідна мова – це найважніша основа, що на ній зростає духовно й культурно кожний народ…»
Огієнко І.І. Українська церква : нариси з історії Української православної церкви: у 2 т.: Т. 1-2. – Київ : Україна, 1993. – 284 с.
У книзі на основі численних історичних джерел розповідається про поширення християнства в Київській Русі, виникнення Української православної церкви.







Огієнко І. (Митрополит Іларіон) Українська церква за час Руїни (1657 – 1687) / упоряд., авт. передмови М. Тимошик. – Київ : Наша культура і наука, 2006. – 316 с. – (Зарубіжні першодруки. Т. 5).
Автор прагнув показати всьому світові, що історія українського народу й історії Української церкви міцно злилися в одне нерозривне ціле.







Огієнко Іван, приват-доцент Київського університету. Українська культура: коротка історія культурного життя українського народа. – Репринтне відтворення видання 1918 року. – Київ : Абрис, 1991. – 272 с.
Іван Огієнко розробив новий курс «Українська культура», читаний в Українському народному університеті.








Про життя та діяльність Івана Огієнка

  1. Акимович Є. Іван Огієнко (митрополит Іларіон) // Акимович Є. Феномен українства. – Одеса, 2014. – С. 141 – 143.
  2. Дічек Н.П. Огієнко Іван Іванович // Українська педагогіка в персоналіях. Кн. 2. – Київ, 2005. – С.401 – 409.
  3. Іван Іванович Огієнко (1882 – 1972) : [просвітницька діяльність та педагогічні погляди І. Огієнка] // 22 видатних українських педагоги. – Київ, 2004. – С. 490 – 503.
  4. Іларіон (Іван Огієнко) // Енциклопедія українознавства. Т. 3. – Львів, 1994. – С. 863.
  5. Ляхоцький В. Ректор Іван Огієнко і бібліотека Кам’янець-Подільського державного українського університету // Пам’ятки України. – 2000. - № 3 – 4. – С. 70 – 74.
  6. Пінчук Ю.А. Огієнко Іван Іванович / Ю.А. Пінчук, О.М. Завальнюк // Енциклопедія історії України. Т. 7. – Київ, 2010. – С. 520 – 521.
  7. Тимошик М. З елітарного кола національної інтелігенції : [життєвий шлях Івана Огієнка] // Історичний календар, 2007. – С. 65 – 70.
  8. Тимошик М. Смиренний богомолець за кращу долю українського народу : [маловідомі сторінки життя й діяльності Івана Огієнка] // Огієко І. Історія української літературної мови. – Київ, 1995. – С. 7 – 47.
  9. Шип Н.А. Ірина Тюрменко. Державницька діяльність Івана Огієнка (митрополита Іларіона) : [рецензія на книгу] // Український історичний журнал. – 2001. - № 1. – С.148 – 150.

четвер, 5 січня 2017 р.

Календарь "Мир искусства": юбиляры января 2017 года


Отдел искусств раскрывает первую, январскую, страничку календаря «Мир искусства»



6 января – 145 лет со дня рождения композитора Александра Скрябина




6 января – 180 лет со дня рождения художника Гюстава Доре




8 января – 750 лет со дня рождения итальянского живописца Джотто



16 января – 135 лет со дня рождения художника Аристарха Лентулова



18 января – 110 лет со дня рождения актера, режиссера, драматурга Юрия-Августина Шерегия



23 января – 185 лет со дня рождения французского импрессиониста Эдуарда Мане



24 января – 265 лет со дня рождения итальянского пианиста и композитора Муцио Клементи



25 января – 185 лет со дня рождения блистательного пейзажиста Ивана Шишкина




31 января – 220 лет со дня рождения австрийского композитора Франца Шуберта



середу, 4 січня 2017 р.

Умберто Еко –признаний майстер сучасної світової літератури: до 85-річчя від дня народження


«Кожен раз, коли я починаю писати книгу, я відчуваю себе засудженим до дворічного терміну, тому що книга на кшталт дитині. Спочатку ти повинен дати їй життя, потім дбати про неї, і тільки потім вона починає ходити і, нарешті, говорити»
Умберто Еко








Італійська література по праву займає місце в першому ряду великих світових літератур. Вона з'явилася на європейській арені в кінці XII - початку XIII століття. Витоки італійської літератури сходять до традицій придворної лірики, закладеної сицилійською поетичною школою. На межі XIII і XIV століть виник один з найбільш характерних жанрів італійської літератури пізнього середньовіччя і Відродження - новела. Творчість Данте зіграло вирішальну роль в становленні італійської літератури і італійської мови.
Всьому світу відомі імена видатних італійських письменників і драматургів - Карло Гольдоні, авантюриста Джовані Джакомо Казанови, Альберто Моравіа, Едуардо де Філіппо ...
Серед італійських письменників другої половини ХХ століття, чия творчість відома далеко за межами Італії, особливе місце займає Умберто Еко. Його праці перекладено практично усіма європейськими мовами.
Відомий італійський вчений та один з найпопулярніших письменників сучасної літературі Умберто Еко народився 5 січня 1932 року у містечку Алессандрія (Італії, регіоні П'ємонт). Родинне прізвище Еко (Есо) є акронімом, складеним з перших літер латинського словосполучення «Еx Саelis Оblatus», що означає – «подарунок з неба», яке було дане його дідові міськими урядовцями.
Умберто Еко є сьогодні самим читаним автором у світі. Крім відомих романів «Ім'я рози» (1980), «Маятник Фуко» (1988), «Острів напередодні» (1994) і  «Бавдоліно» (2000) його перу також належать книги з історії культури Середньовіччя, проблемам семіотики…




Проект «Історія європейської цивілізації»

При створенні цього надзвичайного проекту його упорядник – видатний вчений-філософ, літературний критик, письменник Умберто Еко – керувався мультидисциплінарним принципом: Історія, Філософія, Міфологія та Релігія, Образотворче мистецтво, Література, Наука і Техніка, Музика. Статті до дисциплін написані провідними італійськими фахівцями у кожний галузі.
Проект охоплює період від античних часів до ХХ століття і поділений на три основних блоки: Античність, Середньовіччя і Сучасність.



Історія європейської цивілізації. Рим / за ред. Умберто Еко; пер. з італ. Л.Д. Ципоренко, Г.В. Рудницької, О.С. Гавенко, О.В. Сминтина,  Ю.В. Григоренко,  В.О. Пшоняк, Д.В. Кіосак; худож.-оформлювач Г.В. Кісель. – Харків : Фоліо, 2015. – 1031 с. : іл.
Це видання – сучасний підручник історії Європи, в якому представлена повна картина політичного, військового та культурного світу Стародавнього Риму. Праця охоплює період античності від середини VIII ст. н.е. ( з часів першої урбанізації) і до падіння Римської імперії у V ст. н.е.



Історія європейської цивілізації. Греція / за ред. Умберто Еко; пер. з італ. О.В. Сминтина, І.С. Горкова, О.О. Феденко, С.А. Кулініч, Ю.В. Григоренко, І.В. Раєвська, В.Оо. Пшоняк, І.М. Потапова, О.А. Юдін, Д.Ю. Кондакова; худож.-оформлювач Л.П. Вировець. – Харків : Фоліо, 2016. – 1159 с. : іл.
Це сучасна енциклопедія історії Європи, яка надає повну картину політичного, військового та культурного світу Стародавньої Греції від початку палацової фази мінойської цивілізації до завершення Ахейської війни, останньої спроби відкритого повстання проти Риму (146 рік до н.е.).


Еко Умберто. Як написати дипломну роботу : гуманітарні науки / пер. за ред. О. Глотова. – Тернопіль : Мандрівець, 2007. – 224 с.
Ця книга – водночас і підручник, і шпаргалка, і філософський трактат, і збірка гуморесок, і книга життя вченого. Нею можна спокійно користуватися за прямим призначенням – і не лише тим, хто збирається писати дипломну роботу. Прочитавши цю книгу, інтелектуальну насолоду одержить кожна освічена людина.







Романи Умберто Еко

Эко У. Имя розы : детектив.  / пер. с итал. Е.А. Костюкович. – Москва : Книжная палата, 1989. – 496 с. – (Популярная библиотека).
Перевод романа с итальянского Е.А. Костюкович был отмечен как лучший перевод 1988 года в журнале «Иностранная литература», в котором роман Умберто Эко «Имя розы» публиковался в сокращенном варианте. Действие происходит в средневековом монастыре.






Еко У. Ім'я рози : роман / пер. з італ., передмова і глосарій М.І. Прокопович; худож.-оформлювачі Б.П. Бубліик, В.А. Мурликін. – Харків : Фоліо, 2006. – 575 с. – (Бібліотека світової літератури).
«Ім'я рози» - перший роман видатного італійського письменника, вченого і філософа Умберто Еко. Опублікований у 1980 році, він відразу ж став супербестселером. Книгу перекладено багатьма мовами і сьогодні вона вважається класикою світової літератури. «Ім'я рози» - захоплююча детективна історія, органічно вплетена в реальні історичні події ХIV століття.



Еко У. Ім’я рози : роман : нова авторська редакція 2012 р. / У. Еко; пер. з італ. і глосарій М.І. Прокопович; худож.-оформлювач О.М. Іванова. – Харків : Фоліо, 2013. – 766 с. – (Карта світу).
«Іноді у письменників буває так, як у дантистів – пацієнт відчуває у роті щось немов кам’яну брилу, та варто лиш легенько пройтися бором, і всю важкість як рукою зняло. Досить усунути одне слово, щоб набув легкості цілий абзац…»





Еко У. Маятник Фуко : роман / Умберто Еко; пер. з італ. М.І. Прокопович; худож.-оформлювач О.М. Іванова. – Харків : Фоліо, 2014. – 607 с. – (Карта світу).
Історико-детективно-філософсько-пародійний роман.  Назва твору походить від фізичного досліду, проведеного вченим Леоном Фуко у 1851 році, який за допомогою маятника довів, що Земля обертається навколо своєї осі.
До редакції міланського видавництва «Гарамон», де працюють три інтелектуали з енциклопедичними знаннями – Казобон, Якопо Бельбо та Діоталлеві, полковник у відставці Арденті приносить рукопис своєї книги, у який він начебто розкрив таємницю ордену тамплієрів…

Еко У. Острів напередодні : роман / Умберто Еко; пер. з італ. Ю.В. Григоренко; худож. – оформлювач Л.П. Вировець. – Харків : Фоліо, 2016 . – 412 с. – (Карта світу).
ХVII століття. Роберто де ла Грів після корабельної аварії потрапляє на «Дафну» - корабель, що застряг на мілині в лагуні невідомого острова у Тихому океані, на якому, на перший погляд, нікого немає…






Еко У. Бавдоліно : роман / пер. з італ. М. Прокопович; худож.-оформлювач Б.П. Бублик. – Харків : Фоліо, 2013. – 444 с. – (Бібліотека світової літератури)
Це гостросюжетна проза, історичним фоном є Хрестові походи, легенда про християнське царство на Сході, сказання про пошуки Грааля. Підліток на ім’я Бавдоліно випадково зустрічає імператора Священної Римської імперії Фрідріха І Барбаросу та допомагає йому вибратися з лісу, в якому той заблукав. Ця зустріч стає початком неймовірних пригод, які «переслідують» Бавдоліно протягом майже 50 років.



Еко У. Таємниче полум’я цариці Лоани : ілюстрований роман / Умберто Еко; пер. з італ. Ю. Григоренко; худож.-оформлювач О.М. Артеменко. – Харків : Фоліо, 2012. – 412 с.
Джамбатиста Бодоні на прізвисько Ямбо  внаслідок інсульту втрачає свою епізодичну пам'ять. Він не може згадати свого власного імені та рідню, проте, добре пам'ятає все те, що колись прочитав. Щоб довідатись більше про своє минуле, Ямбо вирішує поїхати до маєтку, де він провів своє дитинство…




Еко У. Празький цвинтар : роман / Умберто Еко; пер. з італ. Ю.В. Григоренко; худож.-оформлювач О.М. Артеменко. – Харків : Фоліо, 2012. – 633 с. – (Карта світу).
Як стверджує Умберто Еко: "…персонажі цього роману невигадані. Усі вони, за винятком головного персонажа Сімоне Сімоніні, жили в реальному житті, в тому числі його дід, автор таємничого повідомлення абату Баруелло, що дало початок сучасному антисемітизму ".





Еко У. Номер нуль : роман / Умберто Еко; пер. з італ. Ю.В. Григоренко; худож.-оформлювач Л.П. Вировець. – Харків : Фоліо, 2015 . – 191 с. – (Карта світу).
У січні 2015 року побачив світ новий роман Умберто Еко «Номер нуль». Події в ньому відбуваються у недалеку епоху – у Мілані 90-х років ХХ століття…








Екранізація однойменного роману

Жанр – драма
Режисер – Жан-Жак Анно
Країна – Франція, Італія, ФРГ
Рік – 1986
1327 рік. В Європі - епоха великого сум'яття. Францисканський чернець Вільям Баскервильский розслідує серію трагічних і таємничих смертей ченців в бенедиктинському монастирі на півночі Італії…