Книжковий світ Франції від Французького інституту в Україні

 

Подих Франції… Різноманітні книжкові видання в українських перекладах: історія, політика, філософія, екологія, мистецтво, література…

Бібліотека отримала в подарунок чудові книжки від Французького інституту в Україні, який є складовою частиною Відділу культури та співробітництва Посольства Французької Республіки в Києві.

Як і решта французьких культурних центрів за кордоном, він підпорядковується Міністерству закордонних справ Франції і має на меті популяризацію французької культури та мови, а також сприяє налагодженню ефективного довготривалого співробітництва з установами культури України. Пропонуємо до вашої уваги художні твори відомих французьких письменників, популярність яких перетнула межі Франції…

 

Рене Баржавель — письменник і журналіст, найбільш відомий як автор науково-фантастичних творів, у яких виражена тривога перед технікою, що виходить з-під людського контролю. У його творчості часто зачіпаються такі теми: занепад цивілізації, спричинений переважанням науки й воєнним безумством, вічний і незнищівний образ любові: «Спустошення», «Велика таємниця», «Ніч часів[fr]», «Троянда в раю».

 

Баржавель, Рене. Чарівник : роман / Рене Баржавель ; пер. з фр. П. Таращук. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2019. — 256 с.

Роман «Чарівник» — один із найдовершеніших переказів легенд про короля Артура і лицарів Круглого Столу, їхні пригоди під час пошуків Ґрааля, чарівника Мерліна, що сприяв тим пошукам, і різноманітні дива, про високе кохання лицаря Ланселота і королеви Ґвеневри, лиху фею Моргану та її витівки… Автор, крім того, майстерно використав додавання певних елементів сучасності, які лише увиразнюють оповідь, наближаючи героїв давнини до читача. Найкращий твір для кожного, хто хоче поринути в чарівний світ пригод і романтики.

«Уже понад тисячу років жив у Бретані чарівник на ймення Мерлін. Він був молодий і гарний, мав веселі пустотливі очі, трохи глузливу усмішку, зграбні руки, поставу танцюриста, безтурботність кота, жвавість ластівки. Час не лишав на ньому сліду, він споконвіку був юним, мав ліс.

Він знався на чарах, проте вдавався до них тільки задля добра, або того, що сам вважав за добро, але інколи й помилявся, бо все-таки був людиною, хоч і незвичайною. Для чоловіків він був другом… Для жінок він був мрією…».

 

Борис Віан — прозаїк, поет, джазовий музикант і співак. Автор низки модерністських та фантастичних епатажних творів, який, попри це, став після смерті класиком французької літератури, передбачивши бунт нонконформістських творів 60-х років XX століття та був передвісником «Нової хвилі» в англомовній та французькій фантастиці. Писав не лише під своїм іменем, але й під 24 псевдонімами, найвідоміший з яких «Вернон Саліван».

 

Віан, Борис. Осінь в Пекіні : роман / Борис Віан ; пер. з фр. Євгенії Сарапіної. — Івано-Франківськ : Вавилонська бібліотека, 2018. — 248 с.

Одного ранку Амадіс Дюдю, головний герой роману, разом з іншими персонажами книжки опиняється в Екзопотамії, що, втім, не дивно, адже Екзопотамія — це пустеля, а як стверджує Борис Віан — у пустелях завжди людно, адже люди люблять збиратися там, де багато місця. У Екзопотамії з ними відбувається багато дивовижних пригод…

 

Марі-Франс Клер — викладачка і письменниця, онука офіцера, що служив разом з Симоном Петлюрою та займався громадською діяльністю в Парижі. Колись доцент кафедри літератури в Ліоні, тепер вона мешканка Провансу, присвятила себе письменницький діяльності. Книга «П'ять майорців для мого незнайомця» була опублікована у 2016 році. У 2018 році в книзі «Мовчання у Лісі» Марі-Франс Клер розгадує давню сімейну таємницю. Її остання книга «Можлива подорож» є продовженням «П'яти майорців». Вона розповідає про те, як знайшла в Україні рідних, втрачених після 75 років вигнання та панування комунізму... Зараз Марі-Франс закінчує збірку оповідань.

 

Клер, Марі-Франс. П’ять майорців для мого незнайомця : роман / Марі-Франс Клер ; пер. з фр. Яни Вестель у співпраці з Маркіяном Перетятком. — Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2021. — 286 с.

Поезія і історія начебто і не мають нічого спільного. Але це в академічному сенсі чи в звичайному житті. Але іноді вони можуть зустрітися і навіть поєднатися, створивши дивовижної чуттєвості і краси матерію, яку можна було б назвати поетичною історією. Саме це визначення найбільше підходить чудовій книзі Марі-Франс Клер, француженки з українським корінням, яка в романній, поетичній формі розповідає нам історію своїх предків, що залишили рідну Україну після революції 1917 року і знайшли собі нову батьківщину у Франції. Давнє і нещодавнє минуле сім’ї головної героїні цієї книги Наталі стає живим і близьким, коли воно вбирається в слова, зрозумілі і дітям, і дорослим. Книгу цю треба читати до кінця. Вона напевно викличе у вас багато думок і почуттів і, можливо, підштовхне вас до того ж, що не дає спокою головній героїні — до пошуку невідомих поки деталей долі її не таких уже й далеких предків.

 

Каролін Ламарш — поетеса, авторка новел, романів, творів для театру, радіоп’єс та творів про мистецтво. Володарка престижних літературних премій, зокрема, премії Росселя (бельгійський Гонкур) за її перший роман «Le jour du chien» та Гонкурівської премії у категорії новели за збірку «Nous sommes à la lisière».

 

Ламарш, Каролін  Галявина край лісу : новели / Каролін Ламарш ; пер. з фр. Івана Рябчія. — Львів : Вид-во Анетти Антоненко, 2020. — 112 с.

Чи варто виходити за межі буденності? Можливо, ліпше до скону залишатися на своєму затишному острівці — і не пускатися до авантур? Над цими питаннями замислюється бельгійська письменниця Каролін Ламарш у новій збірці новел «Галявина край лісу», яка 2019 року виборола престижну Ґонкурівську премію для новел.

Головний герой кожної новели стикається з тим, що виходить за межі звичного людського життя. І підштовхує до цього головно природа — ліс, галявина, тваринка, пташка, комашка тощо. Як і у першій збірці новел «День пса», Каролін Ламарш спонукає героїв замислитися над головним: як жити далі? Як зважитися на непростий крок? Захоплива глибока проза, у якій відчутно аромат лісової гущавини і лунає спів птахів.

 

Бернар Міньє — письменник, народився 26 серпня 1960 року. Починав працювати контролером у митній службі і паралельно брав участь у літературних конкурсах. Його перший роман «Заледенілий», надрукований у 2011 році, отримав позитивні відгуки у пресі і серед широкого загалу французьких читачів. Роман перекладено на понад десять мов світу, а 2017 року був створений телевізійний серіал. Бернар Міньє — лауреат престижних літературних премій, зокрема, «Полар», «Амбушор», бібліотек і медіатек, за кращий франкомовний роман. Твори Бернара Міньє перекладені на 21 мову.

 

Міньє, Бернар. Заледенілий : трилер / Бернар Міньє ; пер. з фр. Є. Марічева ; худож.-оформлювач О. Гугалова-Мєшкова. — Харків : Фоліо, 2019. — 619 с. — (Бест).

Трилер Бернара Міньє «Заледенілий» — перший з детективної серії про слідчого Серваза, починається в кращих традиціях жанру – з неймовірної інтриги. Гнідого ірлінга — коня-улюбленця володаря мільярдної бізнес-імперії вбито з особливою жорстокістю. Йому не тільки відтяли голову, а й розіпнули на найвищій точці гірської гідроелектростанції. Помста? Однак затим стається ще одне вбивство з не меншою винахідливістю — тепер людини. Підсвідомо щось підказує талановитому поліцейському Сервазу, що між цими справами є зв’язок. А згодом з'ясувалося, що і з численними самогубствами, які багато років тому коїлися в цьому мальовничому містечку серед Піренейських гір, і залишилися нерозкритими. Що ближче до розв'язки, то напруга набере сили лавини…

 

Міньє, Бернар. М, край прірви : трилер / Бернар Міньє ; пер. з фр. Є. Марічева ; худож.-оформлювач О. Гугалова-Мєшкова. — Харків : Фоліо, 2021. — 508 с. — (Бест).

Мойру Шевальє, молоду француженку, запросили на роботу в китайську транснаціональну компанію високих технологій «Мін», розташовану в Гонконгу. Вона має взяти участь у створенні чатбота — програми штучного інтелекту, яка не тільки надаватиме користувачам правильні відповіді на всі запитання, а й  упереджуватиме їхні бажання. Зрозуміло, така інновація визначатиме майбутнє гігантів всесвітнього павутиння: той, хто зможе створити кращу програму, диктуватиме стандарти життя на планеті. Робота захоплива, проте оповита численними таємницями, на сторожі яких стоїть потужна охоронна служба дослідницького центру. Не набагато спокійніше життя й у самому Гонконгу, де з рідкісним садизмом лютує серійний убивця, вкорочуючи віку молодим жінкам. Усі жертви мають дещо спільне: свого часу працювали в компанії «Мін»...

 

Патрік Модіано — відомий письменник і сценарист, якого називають «віртуозом спогадів». Лауреат кількох літературних премій, зокрема — Ґонкурівської від 1978 року за роман «Вулиця темних крамниць» та Нобелівської 2014 року «за мистецтво пам'яті, завдяки якому він виявив найнезбагненніші людські долі й розкрив життєвий світ людини часів окупації». Його твори перекладено багатьма мовами, деякі з них екранізовано. У видавництві «Фоліо» вийшли друком книжки письменника «У кафе втраченої молодості» та «Нічна трава».

 

Модіано, Патрік. Цирк іде : роман / Патрік Модіано ; пер. з фр. І. С. Рябчія ; худож.-оформлювач В. М. Карасик. — Харків : Фоліо, 2018. — 125 с. — (Карта світу).

Цирк іде! Мандрівний цирк, яких було безліч у Франції... Прийшов... Розтривожив... Пішов геть... Так само і в цій випадковій зустрічі двох молодих людей. Звідкіля прийшов він? Не має значення. Хто вона, яке у неї минуле — байдуже... Вона манить його за собою чарівними вулицями Парижа — загадкового, невідомого, непередбачуваного — і раптом зникає... Цирк іде, а разом з ним зникає і таємничий світ. Проте він запам’ятає його назавжди...

 

Стефан Одеґі — романіст і есеїст. Він вивчав літературу в Паризькому університеті, де також викладав. Працював доцентом університету Вірджинії в Шарлоттсвіллі між  1986 — 1987 роками. Захоплюється кінематографом: працював монтажером, помічником режисера у Седріка Клапіша, зараз викладає історію мистецтв та, зокрема, історію кінематографу у паризькому коледжі. Його перший роман «Теорія хмар» вийшов у 2005 році і відразу привернув увагу публіки своїм незвичайним героєм.

 

 

Одеґі, Стефан. Теорія хмар : роман / Стефан Одеґі ; пер. з фр. Ганни Залевської. — Львів : Вид-во Анетти Антоненко, 2020. — 256 с.

Роман «Теорія хмар» отримав чотири престижних відзнаки, серед яких Prix Maurice-Genevoix 2005 і Prix du Style 2005. Що знайде в ньому читач? По-перше — нестандартну оповідь. Автор Стефан Одеґі робить літературному твору щеплення кінематографом: усі сюжетні лінії, що вибудовують мереживо теорії хмар, розбито на фрагменти й змонтовано на кшталт фільму. Ми навіть не розуміємо, як потрапляємо в полон авторського стилю: драматичні сцени, зображені у трохи відстороненій і подекуди іронічній манері, вражають сильніше за тисячі знаків оклику. По-друге — безперечний гуманізм. Начебто випадкові й не завжди реальні історії про дивакуватого науковця, про хлопчика з Хіросіми, про паризьку бібліотекарку й, звичайно, про хмари дивним чином виводять нас на екзистенційні питання, актуальність яких для людства не зменшується з плином часу. Швидше — навпаки. Рід людський «уже не знищити… якщо тільки він сам цього не зробить».

«Десь о п’ятій години вечора всі діти засмучуються: вони починають розуміти, що таке час. День потроху тьмяніє. Отже, треба повертатися додому, ставати слухняними й брехати. Якось у червні 2005 року близько п’ятої години недільного вечора японський модельєр Акіра Кюмо неквапно розмовляє зі своєю новою бібліотекаркою. Він сидить на четвертому поверсі розкішного будинку по вулиці Ламарк у власній бібліотеці просто неба: тридцять квадратних метрів вікон із подвійним склом фільтрують увесь гамір міста. Над сірою лінією дахів тягнуться завжди однакові й завжди мінливі хмари, не запам’ятовуючи пейзажів, що пропливають додолу…».

 

Ясміна Реза —  відома письменниця, авторка романів , театральних п’єс та кіносценаріїв. Багато з її п’єс отримали великий міжнародний успіх і розголос, а також чимало престижних нагород, серед яких премія «Tony Award» за найкращу п’єсу (1998, 2009) та премія Мольєра як найкращому автору (1987, 1995). Лауреатка премії «Ренодо» за роман «Вавилон» (2016) та Лоуренса Олів’є, Великої театральної премії Французької академії та інших. Працює з видатними режисерами, сама грає в кіно і знімає фільми. В Україні Ясміна Реза відома завдяки п’єсам «Божество різанини» («Dieu de carnage», 2006) та «Арт» («Art», 1994). . Її твори перекладено понад тридцятьма п’ятьма мовами, її п’єси йдуть у провідних театрах світу.

 

Реза, Ясміна. Bella figura : п’єса / Ясміна Реза ; пер. з фр. Івана Рябчія. — Львів : Вид-во Анетти Антоненко, 2022. — 80 с.

П’єсою «Bella Figura» (2015) Ясміна Реза продовжує притаманні їй пошуки хтонічних стихій у людині, мов вправний хірург, являє світу істинні й фальшиві почуття, стосунки, вчинки тощо. Думка автора не знає «звичайних» і «випадкових» подій: для неї важлива кожна дрібниця, а навіть найменша деталь є складником велетенського пазлу життя.

 

Сорж Шаландон — письменник, журналіст і репортер. З 1973 по 2007 роки працював журналістом у Libération, де він писав про події в Лівані, Ірані, Іраку, Сомалі та Афганістані. 1988 року його нагородили премією Албера Лондре за статті про Північну Ірландію та процес над Барбі Клаусом. Відтоді він працював у сатирико-розслідувальній газеті Le Canard enchaîné. Його другий роман Une promesse (2006) виграв Премію Медічі, а роман «Повернення в Кіллібеґс» (2011) здобув Гран-прі Французької академії та опинився у шортлисті Гонкурівської премії. 2012 року його було видано українською мовою в перекладі

 

Шаландон, Сорж. Син паскуди : роман / Сорж Шаландон ; пер. з фр. П. Таращук. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2022. — 248 с.

У книжці сучасного французького письменника йдеться про тяжкий пошук правди: батько, що пережив події Другої світової війни, знай розповідає синові про своє нібито героїчне минуле, нехай навіть у лавах дивізії СС, і тільки ненароком кинуті слова діда спонукають онука з’ясувати, що батько — колабораціоніст і зрадник, мерзенний нишпорка; проте ще тяжчого болю сину завдає усвідомлення, що батько все життя брехав йому. Адже зраджено довіру, втрачено зв’язок любові між найріднішими…

 

Підготували: С.А. Морозова, завідувачка відділу персонального абонементу, та К.В. Бондарчук, завідувачка читального залу

Екологія моря: виклики сьогодення у книгах українського вченого Івана Русєва та французького економіста, письменника Жака Атталі

 

«Чи справді море найважливіше з того, що в нас є? Якби можна було врятувати тільки щось одне, чи варто було б вибрати саме море? Годі й сумніватися. Коли прогнозуєш імовірні загрози людству та його майбутні перспективи, усе веде до моря…» Жак Атталі

 

Іван Русєв  «Війна — апогей екоциду чорноморських китоподібних»

Іван Русєв, доктор біологічних наук, професор, науковий журналіст, народився 28 лютого 1959 року у болгарському селі Дмитрівка (нині Дельжілер) Татарбунарського району Одеської області — неподалік гирла річки Дунай, морського лиману Сасик та берегів Чорного моря. Він присвятив своє життя науці, охороні здоров’я людей, фундаментальним дослідженням та захисту дикої природи Причорномор’я.

Після закінчення з відзнакою у 1981 році біологічного факультету Одеського державного університету імені І. І. Мечникова, Івана Русєва направляють на роботу до Одеської протичумної станції МОЗ СРСР. Згодом її перетворюють на Український науково-дослідний протичумний інститут імені І. І. Мечникова, де автор працює на посаді завідувача лабораторії екології носіїв та переносників збудників особливо небезпечних інфекцій, а потім одночасно виконує обов’язки заступника директора інституту з наукової роботи.

Понад 45 років Іван Русєв виїжджає в екологічні експедиції, щоб збирати науковий матеріал про життя природних екосистем, про біологічну різноманітність, антропогенні трансформації в дикій природі та розробляє шляхи її збереження. Він добре знайомий зі степовими, лісостеповими, пустельними, морськими і особливо водно-болотними екосистемами дельт причорноморських річок та лиманів.

В період з 1981 по 1989 рік Іван Русєв працював керівником групи моніторингу діючих природних осередків людської чуми в зоні Аральського моря у Казахстані, де вперше познайомився з однією з найстрашніших екологічних катастроф планети —загибеллю Аральського моря. Це послужило для Русєва Івана поштовхом до активної громадської природоохоронної діяльності із захисту дикої природи, насамперед лиману Сасик, Тузлівських лиманів, інших причорноморських лиманів, а також дельти Дністра. У 1985 Іван Русєв спільно з біологом Ігорем Щеголєвим, науково обґрунтовують і починають активно відстоювати ідею створення національного природного парку в дельті Дністра — «Нижньодніпровський», а з 1986 року, спільно з Вадимом Гонтаренком та Ігорем Щеголєвим, послідовно боротися проти негативного впливу Дністровської ГЕС на водно-болотні угіддя Дністра, що мають міжнародне значення. Іван Русєв також один із ініціаторів створення ще чотирьох національних природних парків на Одещині: «Тузлівські лимани», «Куяльницький», «Тарутинський степ», «Придунайська Бессарабія» та морського резервату для збереження дельфінів.

У 1988 році Іван Русєв захистив кандидатську, а у 2013 — докторську дисертації зі спеціальності «Екологія». Іван Русєв написав більше 550 наукових статей у вітчизняних та міжнародних виданнях, у тому числі самостійно та у співавторстві, 20 монографій та книг з природно-осередкових інфекцій, проблем охорони навколишнього середовища та здоров’я людей, необхідності збереження останніх куточків дикої природи Причорномор’я та зникаючих видів тварин.

У 90-х роках Іван Трифонович Русєв був членом ради та кореспондуючим редактором міжнародного журналу в галузі законодавства та політики охорони дикої природи «Jигпаl Іпtегпаtiопаl Wіldlife Law апd Роliсу», США. У 1994—2012 роки у рамках різних програм Європейського Союзу та інших міжнародних угод стажувався в Голландії, Англії, Італії, Німеччини, США, Туреччини з питань вивчення та охорони прибережних територій, водно-болотних угідь та з питань моніторингу навколишнього середовища, охорони птахів. Іван Русєв є дипломованим експертом з природно-осередкових інфекцій, водно-болотних угідь, прибережних територій та екологічного туризму. З грудня 2015 по грудень 2017 року, на запрошення Міністерства екології та природних ресурсів України, Іван Русєв працював керівником національного природного парку «Тузлівські лимани», а з січня 2018 і по теперішній час працює начальником науково-дослідного відділу у НПП «Тузлівські лимани».

Іван Русєв активно займається громадською роботою. Він є одним із засновників у 1987 році екологічного клубу при редакції газети «Вечірня Одеса», засновник громадської природоохоронної організації Фонд захисту та відродження дикої природи імені професора Івана Івановича Пузанова «Природна спадщина», з 1987 по 2007 рік незмінний керівник щорічної міжнародної екологічної експедиції «Дністер», член ради Українського товариства охорони птахів з 2009 по 2017 рік і з 2022 року до теперішнього часу, голова ГО «Відродження природної спадщини», голова науково-технічної ради національної природного парку «Тузлівські лимани», член-кореспондент Української екологічної академії.

Русєв Іван — науковий журналіст, він є членом національної спілки журналістів України. Автор понад 1000 науково-популярних статей про охорону біологічного розмаїття та дикої природи, про екологічну освіту та розвиток заповідної справи на сторінках газет «Вечірня Одеса», «Одеські вісті» та багатьох інших обласних, республіканських та районних друкованих видань, на сторінках Інтернет-видань та на фейсбуці. Іван Русєв — лауреат щорічного конкурсу газети «Вечірня Одеса», «Люди справи» (1994 р.) та всеукраїнського конкурсу «Здорова природа — здорове життя» (1998 р.).

У 2009 році Івану Трифоновичу Русєву було вручено знак пошани мера міста Одеси «За охорону дикої природи Причорномор’я». За вагомий внесок у розвиток охорони здоров’я, особистий внесок у забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя, відданість своїй професійній справі та активну громадянську позицію неодноразово нагороджувався Міністром охорони здоров’я України. У 2022 воєнний рік Іван Русєв відзначений спеціальною грамотою Кабінету Міністрів України за проявлену мужність і самовідданість, сумлінне виконання професійного обов’язку, проявлений героїзм та активну громадянську позицію в умовах правового режиму воєнного стану.

 

Русєв І. Т. Війна — апогей екоциду чорноморських китоподібних / Іван Русєв. — Одеса : Бондаренко М.О., 2023. — 384 с.

Книга еколога та спеціаліста в галузі вивчення та охорони дикої природи, вченого, доктора біологічних наук, Івана Трифоновича Русєва є авторським викладом фактів, аргументів, накопичених наукою, власних спостережень, досліджень та припущень щодо загиблих чорноморських китоподібних у довоєнний період і особливо під час віроломної війни росії проти України.

Усі види тварин у світі є важливою частиною біосфери Землі. Кити і дельфіни, не є винятком. Однак впродовж останніх десятиліть деякі види цих китоподібних тварин переживають важкі часи, повні небезпек, які поставили багатьох з них на межу вимирання. З етичної точки зору, всі види заслуговують на те, щоб безпечно жити в природі та мати оптимальне життя без страждань. З біологічної точки зору, їх зникнення спричиняє порушення в харчовому ланцюзі, що впливає на інші природні процеси, навіть опосередковано впливаючи на нас, на наше здоров’я  та на наше виживання на планеті Земля.

Правда полягає в тому, що китоподібні і особливо дельфіни, є невід’ємною частиною культурної історії людства. Вони супроводжували людей у морських подорожах тисячоліттями і така присутність з’являється в багатьох художніх виразах, як стародавніх, так і сучасних культур. Вони є частиною крихітної групи тварин, які можуть добровільно наближатися до людини, не маючи наміру завдати шкоди. Вони навіть можуть врятувати людські життя, про що не раз повідомлялося в історії. Вони є одними з найзнаменитіших істот на Землі.

Інформацію щодо впливу війни на китоподібних зібрано у результаті моніторингу узбережжя Чорного моря на території національного природного парку «Тузлівські лимани» і на прилеглих до нього територіях піщаного пересипу. Вагому частину даних автор отримав через особисті контакти з закордонними експертами, а також у результаті аналізу наукових публікацій і під час пошуку даних в мережі Інтернет. Опубліковано узагальнені дані про найбільш масштабні антропогенні впливи на чорноморських китоподібних за останні десятиліття. Особливу увагу приділено масштабному негативному впливу на чорноморських китоподібних під час використання сонарів підводного та надводного флоту ерефії, у ході потужного бомбардування і мінування акваторії Північно-Західної частини Чорного моря під час жорстокої війни росії проти України.

Автор у книзі слово «росія» або слосполучення «російська федерація» (рф — ерефія) навмисно пише з маленької літери, як на знак неповаги до країни, яка віроломно напала 24 лютого 2022 року на нашу мирну країну, жорстоко вбивала мирне населення, руйнувала та знищувала культурну і природну спадщину України.

«Кожна викинута морем на берег китоподібна тварина — насправді викинуте на берег диво природи, яке пройшло через жахливе пекло людської жорстокості і жадібності, пройшло через жахи і пекло війни варварської росії проти України, і нам —  цивілізованим людям XXI сторіччя, спід надати тваринам, що дивом вижили, будь-яку можливу допомогу, щоб вони не зникли з планети Земля».

 

Жак Атталі «Історії про море»

Жак Атталі (01.11.1943) — французький економіст, банкір, письменник і політичний діяч. Народився і виріс в Алжирі, а у 1956-му, через два роки після початку Алжирської війни, перебрався з родиною до Парижа. Разом зі своїм братом- близнюком Бернаром Жак навчався в ліцеї Janson-de-Sailly. 1963 року закінчив Політехнічну школу, а пізніше отримав диплом Інституту політичних досліджень та закінчив французьку Національну школу адміністрації. Набув особливої популярності у 1981 році завдяки високому становищу в апараті Президента Франції Франсуа Міттерана. У квітні 1991 року став першим главою Європейського банку реконструкції та розвитку. Є членом Більдерберзького клубу, який складається приблизно зі 130 членів, це переважно впливові люди в сфері політики, бізнесу та банківської справи, а також голови провідних західних ЗМІ. Прихильник глобальної історії. Автор понад десяти книжок різноманітної тематики.

 

Атталі Ж. Історії про море / Жак Атталі ; пер. з фр. М. Марченко. — Київ : Ніка-Центр, 2022. — 212 с., 8 с. кольор. вкл. — (Серія «УІАЕ НЦМАИАЕ» ; вип. 12).

Море — колиска всього живого. З моря ми вийшли, і, цілком імовірно, у морі добігне кінця існування нашого виду. Море здається нам незмінним і вічним. Але насправді воно мінливе й парадоксальне — лагідне й водночас жорстоке, щедре й подеколи скупе, гостинне й дуже небезпечне...

Прихильник глобальної історії, ерудит та інтелектуал, радник президентів і всесвітньо відомий письменник Жак Атталі розповідає історію моря від моря, а не від континенту, охоплюючи своїм поглядом увесь Світовий океан. Саме тут упродовж тисячоліть розгортається захоплююча драма народження й занепаду великих цивілізацій. Саме морем тисячоліттями циркулювали не лише товари, а й передові ідеї. Саме тут вирує дух свободи. Завдяки контролю над океанами імперії сягали найамбітніших вершин, а втративши контроль над морями, швидко занепадали. Усі війни, у тому числі обидві мирові, відбувалися на суходолі, але починалися через прагнення панувати на морі. Майбутній перерозподіл світу, геополітичні несподіванки, поява нових потужних наддержав — ось що готує нам море.

Автор стурбований сьогоднішньою долею морів і океанів, і його прогнози на майбутнє зовсім не оптимістичні. Він наводить низку практичних порад, до яких людству варто прислухатись у разі, якщо воно воліє вижити. Море, поле всіх багатств, усіх можливостей. Море, яке людство почало руйнувати і яке знищить людство. Це головний виклик нашого часу. Проте його не сприймають серйозно.

«Попри безліч досліджень щодо кожного аспекту нашої теми, досі немає, як мені відомо, жодної синтетичної праці, присвяченої історії океанів, від їхнього виникнення й до завтрашнього дня. Жоден виклад історії людства не підкреслює достатньо вирішальну роль моря в еволюції релігій і культур, техніки та підприємництва, націй та імперій. Історію людей ніколи не розповідають з погляду моря. А саме тут розігрується найважливіше.

Воно далеко, принаймні на перший погляд, від нашого повсякденного життя: там живе мало людей; те, що йому загрожує, абстрактно; його можливості загадкові. Ми не досліджуємо його: ми відвідуємо космос набагато частіше, ніж морські глибини. Ми його не знаємо й не шануємо; ми грабуємо його, забруднюємо, вбиваємо. І себе заразом. Як ми цього дійшли? Звичайно, почасти тому, що ні медузи, ні черепахи, ні акули не мають права голосувати, не влаштовують маніфестацій і не вчиняють державних заколотів. І все ж...

Океан сьогодні охоплює 71 % поверхні нашої планети, або понад 361 мільйон квадратних кілометрів. Він уміщує 1,33 мільярда кубічних кілометрів води, яка заповнила б куб зі стороною трохи більше за 1000 кілометрів. Він надає притулок значній частині живої природи. Він важливий для нашого життя: кожна жива істота складається переважно з води; зокрема, людина, яка перші дев’ять місяців після зачаття проводить у рідкому середовищі, в дорослому віці на 70% складається з води; і склад плазми її крові дуже близький до складу морської води. Океан забезпечує всю воду, яку п’ють люди; половину кисню, яким вони дихають; п’яту частину тваринного білка, яким вони харчуються. Океан також регулює клімат: без морів температура атмосфери була б щонайменше на 35 градусів вище.

Якщо казати більш прозаїчно: економічна, політична, військова, соціальна та культурна влада завжди належала тим, хто контролював моря й порти. Саме завдяки морю, точніше, щоб мати змогу плавати ним, започатковано безліч нововведень, які поступово змінювали людські суспільства. Саме морем упродовж тисячоліть циркулюють ідеї й товари, і завдяки морю з’явилися конкуренція та розподіл праці: навіть сьогодні саме морем постачається понад дев’ять десятих товарів, зв’язків і даних. А завтра буде ще більше.

Море також відіграє величезну роль для здобуття й утримання влади: забезпечивши контроль над океанами, великі імперії сягають вершин своїх амбіцій, а втративши його — занепадають. Усі війни, майже без винятків, виграються і програються на морі. Усі головні ідеологічні трансформації проходять через море. Геополітику варто читати саме так.

Відмінність між моряком і селянином, поза сумнівом, більше, ніж релігійна відмінність, встановлює кордон між тими, хто зміг створити світ торгівлі й демократії, і тими, хто не зміг чи не захотів зробити з нього джерело власного багатства й свободи. Це пояснює краще за будь-яку іншу теорію (чи то Токвілля, чи то Вебера, чи то Маркса), чому з-поміж переможців історії чільне місце посідають фламандські, генуезькі та венеційські католики, а також голландські, англійські та американські протестанти: усі вони були приморцями. А всі ті, хто програв — і французькі католики, і росіяни, і німецькі протестанти, — континентальні мешканці. Й у майбутньому потужні наддержави з’являтимуться знов-таки завдяки морю.

Отож нам конче потрібно усвідомити це значення моря; тим більше що ми починаємо розуміти його фундаментальну екологічну роль у виживанні людства. Тому ми мали б зробити все, щоб захистити його. Але ми цього не робимо. Океанам ведеться дедалі гірше: сьогодні люди поводяться безвідповідальніше за безтурботних збирачів, що жили 50 000 років тому; рибні запаси знищені; відходи скидають у них у жахливих кількостях. Температура води й рівень океанів підвищуються. Кисень зникає, а разом із ним і життя.

У майбутньому вельми значна частина прибережних районів, де зосереджено дві третини людства, стане непридатною для життя. Життя в морі ставатиме дедалі менш можливим; види зникатимуть прискореним темпом, і жоден механізм відтворення балансу не з’явиться. Чи можна уявити собі дитину, яка повільно труїть рідну матір, знаючи, що смерть тієї, що її виносила, потягне за собою її власну смерть? Абсурд. Та саме це робить сьогодні людство: це дитя моря, яке харчується й дихає через нього, заповзялося його вбити, але помре задовго до нього...

Тож чи можна щось зробити? Так, і чимало. Насамперед розповісти історію моря від перших миттєвостей Всесвіту до наших днів, аби зрозуміти його провідну роль у довгій історії людства й збереженні життя. Утім на нас чекає чимало сюрпризів. Бо все вирішується тут, на Землі, і історія моря єднається з історією, яку видно з моря; одна може доповнити другу. Ця книжка у прямому сенсі пляшка, кинута в море. Виклик про допомогу, кинутий нам самим. Єдиним рятівникам, які існують.

Море не ворог суші. Навпаки: справжнє, деіндустріалізоване, прозоре сільське господарство, наближене до споживачів, потрібне для того, щоб море та його цінності жили далі. У загальнішому сенсі море — це дзеркало людської ідентичності. Воно є головним надбанням, а ми — лишень його орендарями. Море вдасться врятувати лише за умови, що людство кардинально змінить свою модель розвитку, навіть у аспектах, що безпосередньо його не стосуються.

Отож я вкотре беруся за розповідь із циклу «глобальної історії», себто дуже довгої наскрізної мандрівки у просторі й часі, подібної до тих, що я вже здійснив щодо інших тем. Ця «глобальна історія», яку так довго зневажали вузькі фахівці, за тривалий інтерес до якої мене безліч разів критикували, тепер нарешті дістала належного визнання. Ми починаємо розуміти, що, саме піднімаючи планку, розширюючи фокус, відкриваємо найпотаємніші рушії історії та природи.

Я давно цікавлюся морем, портами, які домінували в економіці, морськими баталіями, що вирішували долю націй, морськими переходами, кораблями й мореплавцями, цими особливими кочівниками, нарешті, пісочними годинниками, які відмірюють на ньому час. Цей давній інтерес, безперечно, сягає своїм корінням портового міста, де я народився і яке завжди пам’ятаю, з його вогнями, запахами й гомоном…».

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом