* * * 2024 * * * 255 років від дня народження Івана Котляревського* * * 2024 * * * М210 років від дня народження Тараса Шевченка * * * 2024 * * * 150 років від дня народження Августина Волошина, президента Карпатської України * * * 2024 * * * 100 років від дня народження Павла Загребельного * * * 2024 * * * 450 років із часу видання першої друкованої книги в Україні «Апостола» * * * 2024 * * * 100 років з дня написання першого українського науково-фантастичного роману «Сонячна машина» Володимира Винниченка* * * 2024 ***За рішенням ЮНЕСКО Рік кінорежисера Сергія Параджанова * * * 2024 * * * Книжкова столиця світу 2024 року — французьке місто Страсбург* * *

четвер, 29 березня 2018 р.

Кирило Розумовський – останній гетьман України: до 290-річчя від дня народження


За словами Володимира Антоновича: «Гетьманування Кирила Розумовського було добою відпочинку для України», а Орест Субтельний називає цей період «золотою осінню Гетьманщини».


Кирило Розумовський народився 18 (29) березня 1728 року у козацькій родині Григорія та Наталії Розумів на хуторі Лемеші поблизу Козельця на Чернігівщині. І не уникнути б йому не дуже-то милосердної козацької долі, якби не талан його старшого брата Олексія. Потрапивши до хору при імператорському дворі, той сподобався майбутній імператриці Єлизаветі Петрівні та став, якщо віри в першому біографу роду Розумовських князю О. Васильчикову. її чоловіком у морганатичному шлюбі.
Забравши Кирила до Петербурга, Олексій Розумовський насамперед потурбувався освітою брата. Він знайшов йому ментора – учителя та опікуна Григорія Теплова, у супровові якого Кирило здійснив півторарічну подорож по Європі, метою якої було продовження освіти. Він слухав лекції університетських професорів у Кенігсберзі, Гданську. У Берліні навчався у знаменитого математика Леонарда Ейлера. Подорожі Німеччиною, Францією, Італією були використані для глибшого оволодіння німецькою, французькою, латинською мовами. Після повернення, указом Єлизавети Петрівни був призначений на посаду президента Петербурзької академії наук.
У 1746 році одружився з Катериною Наришкіною.Під час весілля Кирила та Катерини представники генеральної старшини Лівобережної України Я. Лизогуб, М. Ханенко та В. Гудович подали цариці клопотання про відновлення гетьманського устрою в Україні. Указом від 5 травня 1747 р. було відроджено гетьманство в Україні. На початку 1750 р. в Глухові з надзвичайною урочистістю було проведено гетьманські вибори, на яких згідно з волею імператриці булаву одержав Кирило Розумовський.
А 13 березня 1751 року російська імператриця вручила Кирилу Розумовському владні гетьманські клейноди – булаву, прапор, бунчук, печатку та литаври. У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знов перепідпорядкували Сенату.
Своє гетьманування Кирило Розумовський розпочав з того, що відмінив різні обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців, але зменшило доходи до скарбниці Українського гетьманату. Великою пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.
Герб Кирила Розумовського
Однією з найголовніших справ Розумовського на гетьманській посаді стало реформування судового устрою України. В універсалі від 17 листопада 1760 року Кирило Розумовський впровадив виборність членів Генерального суду (до нього мали входити виборні представники від старшини кожного полку). Генеральний суд став також вищою апеляційною установою та почав наглядати за місцевими судами. Полкові суди перетворювалися на гродські (тобто – міські, обласні), а в кожному полку запроваджувалися ще й підкоморські (розглядали поземельні справи) та земські (цивільні) суди.
У 1760 році за дорученням Кирила Розумовського було підготовлено проект заснування в столичному Батурині університету за європейським зразком. За проектом, тут мав бути створений «анатомічний музей» і ботанічний сад, де студенти могли б поглиблювати знання в царині природничих дисциплін. Гетьман збирався запровадити власну стипендію для сорока «незаможних дітей шляхетських та всілякого стану людей, здібних до науки». Це означало, що в університеті мали б змогу навчатися навіть селянські діти. Однак Катерина II заборонила впровадження цього навчального закладу, так само як і не дозволила перетворити Києво-Могилянську духовну академію у світський університет. Більш того, імператриця навіть хотіла віддати гетьмана під суд за те, що він хотів просвіти для своїх земляків.
Окрім впровадження університетів, Кирило Розумовський опікувався навчанням здібних юнаків з України та всіляко підтримував їх у подальшій кар’єрі. У роки його гетьманування сформувалася блискуча плеяда філософів-просвітителів, літераторів, художників, архітекторів, композиторів тощо. Сам гетьман усе життя займався самоосвітою, зібрав величезну книгозбірню і колекцію творів мистецтва. Листувався з зарубіжними вченими, зокрема з Вольтером. Розповідають, що він мав намір запросити до України Ж.-Ж. Руссо, подарувати йому свою бібліотеку та призначити платню бібліотекаря. Проте Розумовському не поталанило зустрітися з великим мислителем – вони розминулися у Страсбурзі всього на кілька годин.
Велику увагу Кирило Розумовський приділяв розвитку господарства. У Батурині та Глухові були зведені цегляні та лісопильні заводи, у Почепі – пороховий завод, у Батурині і Нових Млинах – текстильні фабрики. Тоді ж в Україні запрацювали заводи по виробництву листового срібла і золота, кінний завод, а також свічні, миловарні, дзеркальні та керамічні фабрики.
У 1762 році Кирило Розумовський на чолі Ізмайлівського гвардійського полку брав активну участь у двірцевому перевороті, в результаті якого імператрицею стала Катерина II. З наступного року гетьман почав проводити в Україні військову реформу: у козацькому війську запроваджувалися регулярні частини, а для козаків вводився одноманітний стрій. У вересні 1763 року гетьман скликав у Глухові велику старшинську раду. На ній було представлено по двоє старшин та по двоє сотників від кожного полку (всього – 40 осіб). На раді також були присутні і мали право вирішального голосу 56 бунчукових товаришів і 38 військових товаришів. Ними було вироблено та затверджено документ під назвою «Прохання шляхетства і старшин разом з гетьманом про відновлення різних старовинних прав Малоросії». Після цього було складено ще окрему чолобитну на ім’я Катерини II, де йшлося про запровадження спадкового гетьманства в Україні – після смерті Кирила Розумовського козаки повинні були обирати гетьмана лише із його прямих спадкоємців. Чолобитну до цариці підписали майже всі полковники та сотники, а також генеральний писар Василь Туманський, генеральний підскарбій Василь Гудович та генеральний суддя Олександр Дублянський.
Глухівська рада та чолобитні українців щодо запровадження спадкового гетьманства в Україні-Русі викликали величезний переляк у Петербурзі, й саме тому російська цариця Катерина II своїм указом від 10 листопада 1764 року остаточно скасувала посаду гетьмана. Однак козацький устрій продовжував існувати включно до кінця XVIII століття.
Перебіг і наслідки гетьманування Кирила Розумовського більшість українських істориків, за винятком хіба що Дмитра Дорошенка й Олександра Оглоблина, донедавна оцінювали здебільшого в похмурих тонах. Жорстку, вкрай негативну оцінку діяльності й поведінки гетьмана і старшинської верхівки містять поетичні рядки Тараса Шевченка, які він написав під враженням відвідин Батурина 1844 року:
Кирило з старшинами
Пудром обсипались.
І в цариці, мов собаки,
Патинки лизали.
Великий Кобзар мав право на таку оцінку: він не міг пробачити Кирилові Розумовському покріпачення селян і козаків, у якому той брав принаймні пасивну участь. Однак неупереджений погляд на цю історичну особу виявив те, що було непомітно раніше: гетьман активно виражав прагнення старшинської «шляхти» зберегти самобутність давнього устрою України, знайти достойне місце в нових, несприятливих умовах, зрештою, якось пристосуватися до них, утримуючи важелі місцевої влади. Це аргументовано обстоюють сучасні дослідники – канадієць українського походження Зенон Когут і Наталя Яковенко, яка пише про появу в середовищі гетьмана і старшини чіткої політичної платформи, «...зіпертої на лояльність до царя, але з підкресленням того, що Україну та Росію єднає лише скіпетр спільного монарха, тим часом як правитель, уряд, територія, фінанси у Гетьманаті свої». Як своєрідний маніфест старшинського світогляду дослідниця розглядає поему Семена Дівовича «Разговор Великороссии с Малороссией», написану 1762 року. Її автор, який був перекладачем Генеральної військової канцелярії гетьманського уряду, наголошував на тому, що козацька старшина нічим не поступається російській знаті і що Україна добровільно перейшла під скіпетр російського царя й має такий самий статус, як і Росія:
А разность наша есть
в приложенных именах:
Ти Великая, а я Мала,
Живем в смежных странах...
Так мы с тобой равны
и одно составляем.
Одному, не двум
государям присягаем...
За наказом і сприянням Кирила Розумовського в Україні було збудовано чимало православних церков, зокрема, у Козельці протягом 1752-1763 років зведено величний храм Різдва Богородиці за проектом італійського архітектора Б. Растреллі. У Києві й до цього часу височіє Маріїнський палац, збудований Растреллі для проживання там графів Розумовських. У Петербурзі на набережній річки Мойки і зараз знаходиться палац Розумовських. Величні палаци родини Розумовських були збудовані в австрійському Відні та українському Батурині. Кирило Розумовський довгий час відбудовував спалений росіянами у 1708 році Батурин. Там він постійно проживав з 1794 року і помер у січні 1803-го.

Марка з серії «Гетьмани України»

Пам’ятна медаль з серії «Гетьмани України»


Гетьмана Кирила Розумовського поховали у склепі в церкві Воскресіння Христового, що була збудована перед тим на його кошти. Вже у наш час була встановлена спеціальна меморіальна дошка біля входу до Свято-Воскресенського храму в Батурині: «На цьому місці у Свято-Воскресенському храмі-усипальниці похований великий син свого народу, останній гетьман України Кирило Григорович Розумовський...».

Палац Розумовського (м. Батурин)

Воскресенська церква. Усипальниця гетьмана Кирила Розумовського (м. Батурин)




«Гетьмани. Молитва за Україну»: Д. Многогрішний, І. Самойлович, І. Мазепа, П. Орлик, К. Розумовський (м. Батурин)





Видання про життєвий шлях Кирила Розумовського із фонду бібліотеки

Коляда І. А. Кирило Розумовський / І. А. Коляда, І. В. Милько. – Київ : ПАТ «ДАК «Укрвидавполіграфія», 2012. – 128 с.
Він пройшов карколомний шлях від пастуха до президента Імператорської Академії наук і мистецтв, отримав титул графа Російської імперії і став останнім гетьманом України-Гетьманщини (1750-1764). На жаль, реформаторська політика К. Розумовського, його прагнення розширити суверенітет Гетьманщини викликали невдоволення російського уряду та імператриці Катерини ІІ, що врешті-решті призвело до ліквідації інституту гетьманства на Лівобережній Україні.


Лазорський М. Гетьман Кирило Розумовський : роман-хроніка 18 віку / Микола Лазорський ; післямова Олекси Мишанича. – Київ : Обереги, 2003. – 656 с. : портр.
Автор роману показав трагедію Кирила Розумовського, який став іграшкою в руках російських імператриць Єлизавети Петрівни і Катерини ІІ. Всі його добрі наміри розбиваються об глухий мур імперської захланності і жорстокості. Письменник веде читача у прості селянські і козацькі хати, у монастирські келії і гетьманські палаци, - йде тими шляхами і місцями, куди ходили по своїй і чужій волі українці XVIII ст., шукаючи себе і місця України у світовій історії.


Сорока Ю. В. Безгетьмання та останній гетьман України / Ю. В. Сорока ; худож.-оформлювач П. С. Риженко. –Харків : ПЕТ, 2012. – 120 с.
XVIII століття є чи не найтрагічнішим етапом в історії Української держави. Після кривавих національно-визвольних повстань, Чорної ради і страшної Руїни Україна опинилася під іще більшим тиском з боку Російської імперії.1722 року Петро І видав указ про створення Малоросійської колегії, до якої переходила значна частина влади і яка своєю діяльністю, по суті, остаточно знищувала створену Хмельницьким козацьку державу і скасовувала Гетьманщину. Відтоді в Україні розпочався період Безгетьманщини. Останню спробу переломити хід подій і відродити гетьманат зробив Кирило Розумовський, то йому це не вдалося: указом імператриці Катерини ІІ він був позбавлений гетьманства, а Україна остаточно втратила незалежність.

***

  • Гетьман Кирило Розумовський // Уривалкін О. М. Гетьмани України та кошові Запорізької Січі / О. М. Уривалкін, М. О. Уривалкін. – Київ : Дакор, КНТ, 2008. – С. 339-363 : іл.
  • Гетьман Кирило Розумовський // Вечерський В. Глухів / Віктор Вечерський, Валерій Бєлашов. – Київ : Абрис, 2003. – С. 54-58 : фото.
  • Гетьман, фельдмаршал та багатодітний батько (Кирило Розумовський, 1750-1764 рр.) // Чухліб Т. Гетьмани України : війна, політика, кохання / Тарас Чухліб. – Київ : Арій, 2016. – С. 467-473 : іл.
  • Кирило Розумовський (1728-1803 рр.) // Чухліб Т. Гетьмани України-Русі / Тарас Чухліб. – Донецьк : ТОВ»ВКФ «БАО», 2012. – С. 287-289.
  • Кирило Розумовський // Історія в особах : козаччина / кер. авт. кол. В. М. Горобець. – Київ : Україна, 2013. – С. 251-260 : іл.
  • Кирило Розумовський // Сегеда С. Гетьманські могили / Сергій Сегеда. – Київ : Наш час, 2009. – С. 341-377 : фото, іл.
  • «… намагайся наслідувати інших, намагайся фортуну схопити за чуприну і будеш таким» : Кирило Григорович Розумовський // Реєнт О. П. Усі гетьмани України : легенди, міфи, біографії / О. П. Реєнт, І. А. Коляда. – Харків : Фоліо, 2007. – С. 355-373.
  • Останній гетьман // Вечерський В. Гетьманські столиці України / Віктор Вечерський. – Київ : Наш час, 2008. – Розд. 7. – С. 273-289 : фото, іл.



Сторінками мережі Інтернет
  • Кирило Розумовський – останній гетьман України [гортаємо сторінки історії України разом з відомим істориком і публіцистом Олексієм Сокирком, разом з яким зануримося у політичні та світські колізії Російської імперії XVIII cт., оглянемо український порядок денний у цей період - крізь долю братів Розумовських та історичні реалії тієї багатої на аристократичні інтриги та дворцові перевороти доби]



Матеріал підготували співробітники відділу періодичних видань

вівторок, 27 березня 2018 р.

Літературний калейдоскоп від корифеїв театру: твори відзначають ювілей


«Ніколи не забувайте, що театр живе не тільки блиском вогнів, розкішшю декорацій і костюмів, ефективними мізансценами, а й ідеями драматурга ...»
Костянтин Станіславський


27 березня весь світ відзначає Міжнародний день театру. Свято було започатковано у Відні на 9-му конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО в 1961 році.
Слово «театр» народилося за часів Давньої Греції від грецького слова «theatron», що означає «місце для видовищ, видовище». Театральна культура Стародавньої Греції справила величезний вплив на розвиток світового театрального мистецтва. Широко використовували грецьку театральну спадщину римляни, діячі епохи Відродження і Просвітництва, творці Нового часу та сучасності. Театральне мистецтво поєднує літературу, музику, живопис, скульптуру, спів, танець…
Найвідомішими драматургами різних епох, що творили для театру були: Мольєр, Бомарше, Вільям Шекспір, Бернард Шоу, Оскар Уайльд, Микола Гоголь, Віктор Гюго, Антон Чехов, Михайло Старицький, Григорій Квітка-Основ’яненко…
Театральні твори поділяються на жанри: драма, комедія і трагедія. Кожна вистава існує тільки в момент гри акторів і уважного глядача, який надихає майстрів сцени на неперевершене видовище. Кожного разу та сама п’єса завжди виглядає по-іншому, незалежно від часу створення, і ця особливість властива всім видам виконавського мистецтва.



Вільям Шекспір - англійський драматург Єлизаветинської епохи, актор і поет, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу зі 154 сонетів. Його творчість була найвищим досягненням англійської й усієї європейської літератури доби Відродження. Спадщина геніального митця набула світового значення та зберегла актуальність до нашого часу і не втратить своєї притягальної силі в майбутньому.
Про життя Шекспіра є зовсім небагато достовірних відомостей. Вільям Шекспір народився в маленькому містечку Стратфорді – на - Ейвоні, що знаходиться в центральній частині Англії, в графстві  Уорікшир. В парафіяльній книзі зберігся запис про його хрещенні 26 квітня 1564 року. Загальноприйнята дата народження - 23 квітня. Починаючи з 1592 року з'являються свідоцтва про театральну діяльність Шекспіра в Лондоні в якості актора і драматурга. З 1594 року п'єси Шекспіра ставилися тільки трупою театру «Слуги лорда-камергера» і драматург стає незабаром його співзасновником. Постановки мали великий успіх, і трупа незабаром увійшла в число провідних театральних колективів Лондона. У 1599 році партнерство членів групи побудувало на південному березі Темзи новий театр, названий «Глобус». У 1608 році вони також придбали закритий театр «Блекфрайерс».
Більше половини п'єс Шекспіра не видавалися за його життя. Вперше вони побачили світло в підготовленому друзями знаменитому Першому фоліо (1623), в який увійшли «Генріх VI», «Річард III», «Комедія помилок», «Тит Андронік», «Приборкання норовливої», «Два Верона», «Безплідні зусилля любові »,«Ромео і Джульєтта». Потім з'явилися видання, що включали п'єси «Річард II», «Сон в літню ніч», «Король Джон», «Венеціанський купець», «Генріх IV», «Багато галасу даремно», «Як вам це подобається», «Дванадцята ніч»,«Гамлет»,«Отелло»,«Король Лір»,« Макбет », «Антоній і Клеопатра».
Протягом 1920-х років до творчості Шекспіра зверталися українські театральні режисери Лесь Курбас, Панас Саксаганський, Гнат Юра. Перші переклади Шекспіра українською мовою належать Пантелеймонові Кулішеві та Михайлові Старицькому.
Шекспир, Уильям. Укрощение строптивой : комедия / пер. с англ. – Харьков : Фолио, 2011. – 224 с.
«Приборкання норовливої» - п'єса в п'яти діях, написана в 1593 або 1594 році. Місце дії - Падуя і заміський будинок Петруччо. Люченціо, вихований у Флоренції син пізанського дворянина Віченца, приїжджає в Падую, де зустрічає двох сестер - Катаріну і Бьянку - і закохується в останню. Бьянка, на відміну від Катаріни, сором’язлива і вихована. Норовиста ж Катаріна в перестрілці з залицяльниками сестри, старим Греміо і дворянином Гортензіо, демонструє свій безглуздий і лихий норов. В особі Петручіо вона вперше знаходить рівного собі супротивника. У захоплюючому поєдинку сходяться дві непересічні особистості, і жінка зазнає поразки.

Жанр - комедія
Режисер – Сергій Колосов
Рік – 1961
Екранізація комедії Вільяма Шекспіра про горду і неприступну красуню Катаріну, дочку багатого патриція Баптиста, яка робить все можливе, щоб принизити своїх наречених. Але знаходиться дворянин з Верони Петруччо, який зумів підпорядкувати собі її непокірну вдачу.




Жанр - комедія
Режисер - Франко Дзеффіреллі
Рік – 1967
Екранізація однойменної п'єси Вільяма Шекспіра. Баптиста Мінола хоче видати двох своїх дочок заміж. За правилами, першою вийти заміж повинна старша дочка, Катаріна, і тільки після неї молодша, Бьянка ...







Серед найбільших драматургів світового театру, які залишили цінну мистецьку спадщину, ім'я французького комедіографа Мольєра є одним з найбільших. Він зробив величезний вплив на розвиток світової літератури і світового тетру Нового часу.
Жан Батист Поклен, який прославився згодом під акторським псевдонімом Мольєра, народився 13 січня 1622 року в родині іменитого паризького купця, власника шпалерної майстерні і крамниці. Він отримав гарну освіту в єзуїтській школі - Клермонської колегії, - де грунтовно вивчив латинь. Закінчивши колегію в 1639 році, він витримав при Орлеанському університеті іспит на звання ліценціата прав, яке давало можливість стати адвокатом. Але юного Жана Батіста Поклена не приваблювала ні торгівля в батьківській лавці, ні адвокатура. Він мріяв про театр. Жан Батист вирішив стати актором, нехтуючи упередженням проти акторської професії.
У 1643 році Мольєр організував «Блискучий театр», який проіснував до осені 1645 року. ВІн вирішив шукати щастя в провінції і вступив до трупи бродячих комедіантів, яка мандрувала Францєю під керівництвом старого актора Шарля Дюфрена. Провінційний період життя Мольєра тривав до 1658 року. Ці роки були для нього суворою школою життя і акторської майстерності. У 1650 році він стає керівником трупи, змінивши Шарля Дюфрена, і вирішує сам створювати комедії для свого театру.
24 жовтня 1658 року трупа Мольєра вперше виступила в Луврі і мала великий успіх. Людовик XIV розпорядився залишити його трупу в Парижі і надати їй приміщення придворного тетра Пті - Бурбон.
18 листопада 1659 року трупа представила свою першу паризьку прем'єру - комедію Мольєра «Сміховинні манірниці».
20 січня 1661 року спектаклі трупи під керівництвом драматурга поновилися в новому приміщенні - театр Пале - Рояль. З 1664 року Мольєр дуже часто виступає при дворі Людовика XIV, який прагне використовувати талант Мольєра для додання блиску придворним святам.
У 1664 - 1669 року Мольєр створює свої блискучі комедії - «Тартюф», «Дон Жуан», «Мезантроп», «Скупий».
Жанр - драма
Режисер - Лоран Тіар
Рік - 2007
Дії відбуваються в XVII столітті. Після довгих поневірянь до Парижу повертається Мольєр, його чекає робота в Королівському театрі ...






Мольер, Жан-Батист. Скупой // Мольер, Жан-Батист. Комедии; пер. с фр. – Москва, 1983. – С. 177 – 244.
«Скупий, або Школа брехні» - комедія в 5 діях, написана Мольєром в 1668 році. Перша постановка відбулася 9 вересня 1668 року в театрі Пале-Рояль, Париж. Роль Гарпагона зіграв сам Жан-Батист Мольєр. Перше видання комедії вийшло в 1669 році.






Жанр - комедія
Режисер - Луї де Фюнес, Жан Жиро
Рік - 1980
Екранізація знаменитої п'єси Мольєра. Гарпагон - людина досить багатий, але відрізняється болючою скупістю. Свій капітал у вигляді скрині золотих монет він закопав у своєму саду і суворо стежить, щоб його скарб не було виявлено кимось із домочадців. Від його скупості страждають не тільки його слуги, які змушені носити лахміття і працювати за двох, але також його діти.




Іван Петрович Котляревський - український письменник, поет, драматург, зачинатель нової української літератури, громадський діяч - народився 9 вересня 1769 року в Полтаві, в родині дрібного чиновника. Згодом Котляревським було «пожалувано» дворянське звання.
Котляревський І. П.  отримав освіту в Полтавській духовній семінарії, служив у Новоросійській канцелярії в Полтаві, домашнім учителем у поміщицьких сім’ях Золотоніського повіту. Протягом 1796-1808 років Котляревський перебував на військовій службі, у 1806-1812 роки брав участь у російсько-турецькій війні.
На початку 1808 р. Котляревський у чині капітана виходить у відставку та з 1810 року оселяється у Полтаві, де отримує посаду наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян. З 1827 року – попечитель «богоугодних закладів» Полтави. У 1818 році його було призначено директором Полтавського театру. Він доклав чимало зусиль для формування репертуару, постійно бував на репетиціях, нерідко сам переробляв тексти п’єс, здійснював велику організаторську роботу.
Ще в семінарії юний Котляревський  почав писати вірші «малоросійською» мовою до окремого альманаху «Полтавська муха». Проте широкому колу читачів Іван Петрович відомий передусім завдяки своїй «Енеїді» (1798). Він створив драму «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які з успіхом було поставлено у 1819 році. У пам'яті сучасників письменник залишився привітною та доброзичливою людиною.
Котляревський І. Енеїда. Наталка Полтавка / художник А. Печенізькій. – Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного Дозвілля», 2015. – 368 с., іл. – (Серія «Шедеври на всі часи»).
П'єса Івана Петровича Котляревського «Наталка Полтавка» написана під впливом української вертепної, шкільної драми, інтермедій XVIII століття. Вперше була поставлена в 1819 році, опублікована в 1838. П'єса І. Котляревського привертала увагу читачів та глядачів красою зображених народних характерів, пісенністю їхньої мови.




Опера в 3-х діях
Композитор - Микола Лисенко
Автор тексту - Іван Котляревський
Прем'єра - 12 листопада 1889, Одеський театр
В обробці народних пісень, що були закріплені сценічною традицією за п'єсою, і в створених Лисенком, розвинених аріях, увертюрі й оркестрових антрактах композитор зберігає вірність духу п'єси Котляревського.

Жанр - драма  
Режисер - Іван Кавалерідзе
Рік – 1936
Перша кіноопера в українському кіномистецтві — екранізація опери Миколи Лисенка (1842—1912), створеної за однойменною п'єсою Івана Котляревського.





Жанр - драма  
Режисер - Родіон Юхименко
Рік – 1978
Екранізація однойменної опери 1889 року українського композитора Миколи Лисенка. Дія відбувається в Україні на Полтавщині. Основою твору є життя українського суспільства на початку XIX століття.






Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім — Нечуй) – видатний український письменник-реаліст, перекладач - народився 13 (25) листопада 1838 року в Стеблеві Канівського повіту, нині селище міського типу в Україні, в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області, у сім'ї сільського священика. Перу письменника належать оповідання і повісті з народного життя, що становлять найбільш вагому та класично  викінчену сторінку його творчості.








Нечуй-Левицький І. С. Кайдашева сім’я : повісті, п’єса / художник-оформлювач А. С. Ленчик. – Харків : Фоліо, 2005. – 251 с. – (Українська класика).
Реалістична соціально-побутова повість українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького, написана 1878 року. У творі на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються деякі риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим, самостійним життям. Це чи не найпопулярніший твір І. Нечуя-Левицького, про що свідчить велика кількість його перевидань і перекладів іншими мовами.


Одеський український театр ім. В. Василька
Жанр -  сімейна хроніка на 2 частини
Автор тексту - Іван Нечуй-Левицький
Постановка -  заслужений діяч мистецтв Костянтин Пивоваров
Прем’єра - 10 грудня 2009 року
В центрі вистави Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька, як і в повісті, — родина Кайдашів. Це хроніка одної сім’ї, в якій трапляється все: свята і будні, сварки і примирення, суперечки між батьками і синами, між свекрухою і невістками.



В український літературі другої половини ХІХ – початку ХХ століття значне місце посідає творчість Михайла Старицького – талановитого поета, драматурга, прозаїка. Майбутній корифей українського театру народився 14 грудня 1840 року в селі Клинцях Золотоніського повіту на Полтавщині.
 Він був організатором театральної справи на Україні, режисером і антрепренером, видавцем, перекладачем – однієї із тих особистостей, чиєю подвижницькою працею живиться кожна національна культура.
У 1883 році Михайло Старицький очолив професійну театральну трупу, до якої увійшли такі видатні митці, як М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий та інші талановиті актори того часу. Ця трупа відіграла визначну роль у розвитку українського професійного театру. В 1893 році Старицький залишає трупу і цілком віддається літературній творчості. Наполегливо працює у різних жанрах драматургії, поезії, прози.
Михайло Старицький написав близько 30 п’єс – оригінальні, на запозичені сюжети популярних прозових творів та ґрунтовні переробки малосценічних драм інших українських авторів. З оригінальних драматичних творів на особливу увагу заслуговують – «Не судилось», «Талан», «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці», «Циганка Аза», «Різдвяна ніч».
Справді невмирущими є «За двома зайцями» від листопада 1883 року, коли комедію вперше поставила в Києві трупа Старицького, вона не сходить зі сцени вітчизняного театру. В ролі Голохвостого прославився у свій час видатний український актор Панас Саксаганський. За цією п’єсою створено однойменну кінокомедію. 
Старицький, Михайло. За двома зайцями : комедія з міщанського побуту. – Київ : Молодь, 1993. – 96 с.
На початку 1880-х років українська театральна та письменницька інтелігенція створила культурний гурток, який мав на меті «розширення та збагачення» українського репертуару. Михайло Старицький, який входив до цього гуртка, почав обробляти малосценічну п'єсу Івана Нечуя-Левицького «На Кожум'яках». Навесні 1883 року роботу було закінчено і залишилося тільки домовитися з автором оригінального твору. Сам твір вважався спільним і перша його публікація містила прізвища обох письменників.

Одеський український театр ім. В. Василька
Жанр - музична комедія в 2-ох діях
Автор п'єси - Михайло Старицький
Режисер-постановник - Володимир Туманов
Прем'єра - 23 квітня 1988 року.
Історія кохання Проні Прокопівни, її шалений роман з київським цирульником Свиридом Петровичем Голохвостим нікого не залишить байдужим, адже кожна людина мріє про щастя, бажає великого і чистого кохання... Тож, можна зрозуміти в її мріях та сподіваннях і Проню Прокопівну, вихованку пансіону  шляхетних панянок. До того ж, в цій п’єсі є урок для кожного, не лише для Голохвостого, котрий, бажаючи вибратися із злиднів й збагатіти, почав залицятися до Проні Прокопівни, але не міг обминути  своєю увагою Галю, дочку Лимарихи... Як каже народне прислів'я? «За двома зайцями поженешся — жодного не спіймаєш».

Жанр - комедія
Режисер - Віктор Іванов
Рік – 1961
Легковажний цирульник Свирид Голохвостий, вирішує вигідним шлюбом виправити своє матеріальне становище. Сподіваючись на свою привабливу зовнішність і «вченість», Голохвостий починає залицятися одразу до двох дівчат.





Антон Павлович Чехов - російський письменник, прозаїк, драматург, - кажучи про себе, був гранично стриманий: «Нічого з себе не робив ... Читати про себе будь-які подробиці, а тим паче писати для друку - для мене справжня мука». Цю скромність Чехов проніс через усе своє життя, включаючи і роки, коли він став врівень з видатними письменниками XIX століття. Його твори перекладені понад 100 мовами світу.
Майбутній письменник народився 17 (29) січня 1860 в Таганрозі в сім’ї купця. Перша книга його оповідань «Казки Мельпомени» побачила світ у 1884 році і пройшла майже непоміченою у читаючої публіки. Другу книгу письменника «Строкаті розповіді», яка вийшла в травні 1886 року, критики оцінили неоднозначно, хоча з прилавків книгарень вона дуже швидко зникла.
В середині 90-х років XIX століття Антон Павлович Чехов досягає вершин художньої майстерності в області драматургії. Його п'єси «Чайка», «Дядя Ваня», «Вишневий сад» ось вже більше століття надихають найбільших режисерів театрів світу. А вперше вони були поставлені в Художньо театрі, яким керували К. Станіславський і В. Немирович-Данченко.
Постановка «Чайки» переплелася з великою подією в особистому житті Чехова. У вересні 1898 року на репетиції цієї п'єси він познайомився з актрисою Ольгою Кніппер, яка грала Ніну Зарічну. Саме Ольга була ініціатором написання «Вишневого саду». У цій п'єсі їй відводилася роль Раневської. Прем'єра відбулася в день народження Антона Павловича Чехова 17 січня 1904 року і мала величезний успіх.

«Вишневий сад» в Одесі

Одеса займала чимале місце в житті і творчості Чехова. Саме сюди прийшов пароплав «Петербург» восени 1890, на якому письменник повернувся з великотрудної подорожі на Сахалін. Можливо, саме тут в 1901 році доля подарувала йому багато подробиць сюжету «Вишневого саду» ... Його приїзд пов'язаний з ім'ям уродженки Одеської губернії Ольги Романівни Васильєвої.
Відомий одеський письменник Родіон Феденьов припустив, що історія продажу садиби з вишневим садом в маєтку Васильєвої, лягла в основу п'єси Антона Павловича Чехова «Вишневий сад». Про це він розповів в своєму нарисі «Чехов і вишневий сад в Одесі на вулиці Торговій», який був опублікований в збірнику «У сузір'ї південної Пальміри» (2003).
Ольга Родіонівна Васильєва, прийомна дочка багатої землевласниці Жеребцової, успадкувала в 1900 році все її статки, в тому числі садибу з вишневим садом в Одесі. Кількома роками раніше Ольга Васильєва познайомилася і подружилася з Антоном Павловичем Чеховим в Ніцці, перекладала на англійську мову його розповіді. Сама вона в п'єсі виведена в образі дочки Раневської Ані, її старий керуючий Лукашов - в образі Фірса. Свою величезну садибу Ольга Васильєва продала тільки в 1909 році.
21 листопада 2013 року на місці колишньої садиби Ольги Васильєвої, яка, ймовірно, була прототипом чеховського «Вишневого саду», висадили перші дерева вишні.
Чехов А. П. Вишневый сад : комедия в 4-х действиях // А. П. Чехов. Повести, пьесы. – Москва, 1987. – С. 408 – 461.
Лірична п'єса в чотирьох діях, жанр якої сам автор визначив як комедія. П'єса написана в 1903 році. Дія п'єси починається навесні в маєтку Любові Андріївни Раневської. Маєток з його прекрасним вишневим садом незабаром може бути продано за борги ...






Жанр - комедія, драма
Режисери - К. С. Станіславський, В. І. Немирович-Данченко
Прем'єра - 17 січня 1904 року
На сцені Художнього театру п'єса пройшла в 1904-1959 роки 1273 рази. Одночасно з Художнім театром, 17 січня 1904 року, в Харківському театрі Дюкової відбулася прем'єра вистави «Вишневий сад».



Бельгійський поет і драматург Моріс Метерлінк, лауреат Нобелівської премії (1912), залишив яскравий слід в історії європейської драматургії.  Автор трактатів з питань філософії, естетики, етики.
Моріс Метерлінк народився 29 серпня 1862 року і провів дитинство в бельгійському місті Генті. Згодом, за наполяганням батька, юнак їде до Парижу  вивчати право, і там захоплюється творчістю поетів-символістів. У 1889 році Метерлінк випускає у світ збірку віршів «Теплиці» і першу свою п'єсу «Принцеса Мален». Незабаром після цієї драми були написані дві одноактні п'єси «Непрошена» і «Сліпі», які утвердили славу драматурга нового напряму. 
З ім'ям Метерлінка пов'язано народження нового театру, де основна увага зосереджена на складному і прихованому душевному стані людини. Відкриття Моріса Метерлінка виявилися важливими для драматургів наступного покоління.
Одним з найвизначніших досягнень драматургії М. Метерлінка стала п'єса-казка «Синій птах» (1908) - гімн життю, пізнанню, душевному здоров'ю, красі та шляхетності. Ця драма Метерлінка більшою мірою романтична, ніж символістська.
Метерлинк Морис. Синяя птица : феерия в 6-ти действиях, 12-ти картинах / пер. с фр. Н. Любимова. – Ленинград : Искусство, 1975. – 270 с.
П'єса багата на фантастику, її головні герої з легкістю переносяться в чарівний світ казкових образів. Персонажі, які оточують головних героїв,— Кіт у чоботях, Хлопчик-мізинчик, фея, пес в одязі лакея Попелюшки, Хліб у одязі Синьої Бороди,— нагадують дійових осіб різних казок. Головні герої п'єси — діти, брат і сестра Тільтіль і Мітіль, які вирушають за допомогою доброї феї Берілюни в довгу дорогу на пошуки Синього Птаха...



Жанр - фільм-казка
Режисер - Джордж Кьюкор
Рік - 1 976
Одного разу маленьких брата і сестру - Тільтіля і Митиль - відвідала загадкова старенька з розповіддю про хвору дівчинку, вилікувати яку може тільки птах з синім пір'ям.