Кирило Розумовський – останній гетьман України: до 290-річчя від дня народження

За словами Володимира Антоновича: «Гетьманування Кирила Розумовського було добою відпочинку для України», а Орест Субтельний називає цей період «золотою осінню Гетьманщини».

Кирило Розумовський народився 18 (29) березня 1728 року у козацькій родині Григорія та Наталії Розумів на хуторі Лемеші поблизу Козельця на Чернігівщині. І не уникнути б йому не дуже-то милосердної козацької долі, якби не талан його старшого брата Олексія. Потрапивши до хору при імператорському дворі, той сподобався майбутній імператриці Єлизаветі Петрівні та став, якщо віри в першому біографу роду Розумовських князю О. Васильчикову. її чоловіком у морганатичному шлюбі.

Забравши Кирила до Петербурга, Олексій Розумовський насамперед потурбувався освітою брата. Він знайшов йому ментора – учителя та опікуна Григорія Теплова, у супровові якого Кирило здійснив півторарічну подорож по Європі, метою якої було продовження освіти. Він слухав лекції університетських професорів у Кенігсберзі, Гданську. У Берліні навчався у знаменитого математика Леонарда Ейлера. Подорожі Німеччиною, Францією, Італією були використані для глибшого оволодіння німецькою, французькою, латинською мовами. Після повернення, указом Єлизавети Петрівни був призначений на посаду президента Петербурзької академії наук.

У 1746 році одружився з Катериною Наришкіною.Під час весілля Кирила та Катерини представники генеральної старшини Лівобережної України Я. Лизогуб, М. Ханенко та В. Гудович подали цариці клопотання про відновлення гетьманського устрою в Україні. Указом від 5 травня 1747 р. було відроджено гетьманство в Україні. На початку 1750 р. в Глухові з надзвичайною урочистістю було проведено гетьманські вибори, на яких згідно з волею імператриці булаву одержав Кирило Розумовський.

А 13 березня 1751 року російська імператриця вручила Кирилу Розумовському владні гетьманські клейноди – булаву, прапор, бунчук, печатку та литаври. У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знов перепідпорядкували Сенату.

Своє гетьманування Кирило Розумовський розпочав з того, що відмінив різні обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців, але зменшило доходи до скарбниці Українського гетьманату. Великою пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.

Герб Кирила Розумовського

Однією з найголовніших справ Розумовського на гетьманській посаді стало реформування судового устрою України. В універсалі від 17 листопада 1760 року Кирило Розумовський впровадив виборність членів Генерального суду (до нього мали входити виборні представники від старшини кожного полку). Генеральний суд став також вищою апеляційною установою та почав наглядати за місцевими судами. Полкові суди перетворювалися на гродські (тобто – міські, обласні), а в кожному полку запроваджувалися ще й підкоморські (розглядали поземельні справи) та земські (цивільні) суди.

У 1760 році за дорученням Кирила Розумовського було підготовлено проект заснування в столичному Батурині університету за європейським зразком. За проектом, тут мав бути створений «анатомічний музей» і ботанічний сад, де студенти могли б поглиблювати знання в царині природничих дисциплін. Гетьман збирався запровадити власну стипендію для сорока «незаможних дітей шляхетських та всілякого стану людей, здібних до науки». Це означало, що в університеті мали б змогу навчатися навіть селянські діти. Однак Катерина II заборонила впровадження цього навчального закладу, так само як і не дозволила перетворити Києво-Могилянську духовну академію у світський університет. Більш того, імператриця навіть хотіла віддати гетьмана під суд за те, що він хотів просвіти для своїх земляків.

Окрім впровадження університетів, Кирило Розумовський опікувався навчанням здібних юнаків з України та всіляко підтримував їх у подальшій кар’єрі. У роки його гетьманування сформувалася блискуча плеяда філософів-просвітителів, літераторів, художників, архітекторів, композиторів тощо. Сам гетьман усе життя займався самоосвітою, зібрав величезну книгозбірню і колекцію творів мистецтва. Листувався з зарубіжними вченими, зокрема з Вольтером. Розповідають, що він мав намір запросити до України Ж.-Ж. Руссо, подарувати йому свою бібліотеку та призначити платню бібліотекаря. Проте Розумовському не поталанило зустрітися з великим мислителем – вони розминулися у Страсбурзі всього на кілька годин.

Велику увагу Кирило Розумовський приділяв розвитку господарства. У Батурині та Глухові були зведені цегляні та лісопильні заводи, у Почепі – пороховий завод, у Батурині і Нових Млинах – текстильні фабрики. Тоді ж в Україні запрацювали заводи по виробництву листового срібла і золота, кінний завод, а також свічні, миловарні, дзеркальні та керамічні фабрики.

У 1762 році Кирило Розумовський на чолі Ізмайлівського гвардійського полку брав активну участь у двірцевому перевороті, в результаті якого імператрицею стала Катерина II. З наступного року гетьман почав проводити в Україні військову реформу: у козацькому війську запроваджувалися регулярні частини, а для козаків вводився одноманітний стрій. У вересні 1763 року гетьман скликав у Глухові велику старшинську раду. На ній було представлено по двоє старшин та по двоє сотників від кожного полку (всього – 40 осіб). На раді також були присутні і мали право вирішального голосу 56 бунчукових товаришів і 38 військових товаришів. Ними було вироблено та затверджено документ під назвою «Прохання шляхетства і старшин разом з гетьманом про відновлення різних старовинних прав Малоросії». Після цього було складено ще окрему чолобитну на ім’я Катерини II, де йшлося про запровадження спадкового гетьманства в Україні – після смерті Кирила Розумовського козаки повинні були обирати гетьмана лише із його прямих спадкоємців. Чолобитну до цариці підписали майже всі полковники та сотники, а також генеральний писар Василь Туманський, генеральний підскарбій Василь Гудович та генеральний суддя Олександр Дублянський.

Глухівська рада та чолобитні українців щодо запровадження спадкового гетьманства в Україні-Русі викликали величезний переляк у Петербурзі, й саме тому російська цариця Катерина II своїм указом від 10 листопада 1764 року остаточно скасувала посаду гетьмана. Однак козацький устрій продовжував існувати включно до кінця XVIII століття.

Перебіг і наслідки гетьманування Кирила Розумовського більшість українських істориків, за винятком хіба що Дмитра Дорошенка й Олександра Оглоблина, донедавна оцінювали здебільшого в похмурих тонах. Жорстку, вкрай негативну оцінку діяльності й поведінки гетьмана і старшинської верхівки містять поетичні рядки Тараса Шевченка, які він написав під враженням відвідин Батурина 1844 року:

Кирило з старшинами

Пудром обсипались.

І в цариці, мов собаки,

Патинки лизали.

Великий Кобзар мав право на таку оцінку: він не міг пробачити Кирилові Розумовському покріпачення селян і козаків, у якому той брав принаймні пасивну участь. Однак неупереджений погляд на цю історичну особу виявив те, що було непомітно раніше: гетьман активно виражав прагнення старшинської «шляхти» зберегти самобутність давнього устрою України, знайти достойне місце в нових, несприятливих умовах, зрештою, якось пристосуватися до них, утримуючи важелі місцевої влади. Це аргументовано обстоюють сучасні дослідники – канадієць українського походження Зенон Когут і Наталя Яковенко, яка пише про появу в середовищі гетьмана і старшини чіткої політичної платформи, «...зіпертої на лояльність до царя, але з підкресленням того, що Україну та Росію єднає лише скіпетр спільного монарха, тим часом як правитель, уряд, територія, фінанси у Гетьманаті свої». Як своєрідний маніфест старшинського світогляду дослідниця розглядає поему Семена Дівовича «Разговор Великороссии с Малороссией», написану 1762 року. Її автор, який був перекладачем Генеральної військової канцелярії гетьманського уряду, наголошував на тому, що козацька старшина нічим не поступається російській знаті і що Україна добровільно перейшла під скіпетр російського царя й має такий самий статус, як і Росія:

А разность наша есть

в приложенных именах:

Ти Великая, а я Мала,

Живем в смежных странах...

Так мы с тобой равны

и одно составляем.

Одному, не двум

государям присягаем...

За наказом і сприянням Кирила Розумовського в Україні було збудовано чимало православних церков, зокрема, у Козельці протягом 1752-1763 років зведено величний храм Різдва Богородиці за проектом італійського архітектора Б. Растреллі. У Києві й до цього часу височіє Маріїнський палац, збудований Растреллі для проживання там графів Розумовських. У Петербурзі на набережній річки Мойки і зараз знаходиться палац Розумовських. Величні палаци родини Розумовських були збудовані в австрійському Відні та українському Батурині. Кирило Розумовський довгий час відбудовував спалений росіянами у 1708 році Батурин. Там він постійно проживав з 1794 року і помер у січні 1803-го.

Марка з серії «Гетьмани України»

Пам’ятна медаль з серії «Гетьмани України»

Гетьмана Кирила Розумовського поховали у склепі в церкві Воскресіння Христового, що була збудована перед тим на його кошти. Вже у наш час була встановлена спеціальна меморіальна дошка біля входу до Свято-Воскресенського храму в Батурині: «На цьому місці у Свято-Воскресенському храмі-усипальниці похований великий син свого народу, останній гетьман України Кирило Григорович Розумовський...».

Палац Розумовського (м. Батурин)

Воскресенська церква. Усипальниця гетьмана Кирила Розумовського (м. Батурин)

«Гетьмани. Молитва за Україну»: Д. Многогрішний, І. Самойлович, І. Мазепа, П. Орлик, К. Розумовський (м. Батурин)

Видання про життєвий шлях Кирила Розумовського із фонду бібліотеки

Коляда І. А. Кирило Розумовський / І. А. Коляда, І. В. Милько. – Київ : ПАТ «ДАК «Укрвидавполіграфія», 2012. – 128 с.

Він пройшов карколомний шлях від пастуха до президента Імператорської Академії наук і мистецтв, отримав титул графа Російської імперії і став останнім гетьманом України-Гетьманщини (1750-1764). На жаль, реформаторська політика К. Розумовського, його прагнення розширити суверенітет Гетьманщини викликали невдоволення російського уряду та імператриці Катерини ІІ, що врешті-решті призвело до ліквідації інституту гетьманства на Лівобережній Україні.

Лазорський М. Гетьман Кирило Розумовський : роман-хроніка 18 віку / Микола Лазорський ; післямова Олекси Мишанича. – Київ : Обереги, 2003. – 656 с. : портр.

Автор роману показав трагедію Кирила Розумовського, який став іграшкою в руках російських імператриць Єлизавети Петрівни і Катерини ІІ. Всі його добрі наміри розбиваються об глухий мур імперської захланності і жорстокості. Письменник веде читача у прості селянські і козацькі хати, у монастирські келії і гетьманські палаци, - йде тими шляхами і місцями, куди ходили по своїй і чужій волі українці XVIII ст., шукаючи себе і місця України у світовій історії.

Сорока Ю. В. Безгетьмання та останній гетьман України / Ю. В. Сорока ; худож.-оформлювач П. С. Риженко. –Харків : ПЕТ, 2012. – 120 с.

XVIII століття є чи не найтрагічнішим етапом в історії Української держави. Після кривавих національно-визвольних повстань, Чорної ради і страшної Руїни Україна опинилася під іще більшим тиском з боку Російської імперії.1722 року Петро І видав указ про створення Малоросійської колегії, до якої переходила значна частина влади і яка своєю діяльністю, по суті, остаточно знищувала створену Хмельницьким козацьку державу і скасовувала Гетьманщину. Відтоді в Україні розпочався період Безгетьманщини. Останню спробу переломити хід подій і відродити гетьманат зробив Кирило Розумовський, то йому це не вдалося: указом імператриці Катерини ІІ він був позбавлений гетьманства, а Україна остаточно втратила незалежність.

***

• Гетьман Кирило Розумовський // Уривалкін О. М. Гетьмани України та кошові Запорізької Січі / О. М. Уривалкін, М. О. Уривалкін. – Київ : Дакор, КНТ, 2008. – С. 339-363 : іл.
• Гетьман Кирило Розумовський // Вечерський В. Глухів / Віктор Вечерський, Валерій Бєлашов. – Київ : Абрис, 2003. – С. 54-58 : фото.
• Гетьман, фельдмаршал та багатодітний батько (Кирило Розумовський, 1750-1764 рр.) // Чухліб Т. Гетьмани України : війна, політика, кохання / Тарас Чухліб. – Київ : Арій, 2016. – С. 467-473 : іл.
• Кирило Розумовський (1728-1803 рр.) // Чухліб Т. Гетьмани України-Русі / Тарас Чухліб. – Донецьк : ТОВ»ВКФ «БАО», 2012. – С. 287-289.
• Кирило Розумовський // Історія в особах : козаччина / кер. авт. кол. В. М. Горобець. – Київ : Україна, 2013. – С. 251-260 : іл.
• Кирило Розумовський // Сегеда С. Гетьманські могили / Сергій Сегеда. – Київ : Наш час, 2009. – С. 341-377 : фото, іл.
• «… намагайся наслідувати інших, намагайся фортуну схопити за чуприну і будеш таким» : Кирило Григорович Розумовський // Реєнт О. П. Усі гетьмани України : легенди, міфи, біографії / О. П. Реєнт, І. А. Коляда. – Харків : Фоліо, 2007. – С. 355-373.
• Останній гетьман // Вечерський В. Гетьманські столиці України / Віктор Вечерський. – Київ : Наш час, 2008. – Розд. 7. – С. 273-289 : фото, іл.

Сторінками мережі Інтернет

• Кирило Розумовський – останній гетьман України [гортаємо сторінки історії України разом з відомим істориком і публіцистом Олексієм Сокирком, разом з яким зануримося у політичні та світські колізії Російської імперії XVIII cт., оглянемо український порядок денний у цей період - крізь долю братів Розумовських та історичні реалії тієї багатої на аристократичні інтриги та дворцові перевороти доби]

• Останній гетьман України: Кирило Розумовський [мовознавець Ірина Фаріон в програмі парламентської програми «Велич особистості»]

• Палац Кирила Розумовського, м. Батурин

Матеріал підготували співробітники відділу періодичних видань