Мудрість століть: День читання книг

 

«Кожен, хто вміє читати, може за бажання читати задля розваги. Це найменш вимогливий вид читання, який потребує найменших зусиль. Більш того, для нього не існує правил. В принципі, будь-яку книгу, яку читають для розуміння чи інформації, напевно, можна читати для розваги, як і книгу, що може поглибити наше розуміння, можна читати лише для наявної в ній інформації…» Мортімер Адлер, американський філософ, педагог

 

6 вересня традиційно відзначається День читання книг. Книжка, що виникла понад 4000 років тому, і зараз є чудовим витвором людства та скарбницею народного досвіду. Це історична пам'ять, яка розкриває життя народів і суспільства. Вона з'єднує минуле, сьогодення і майбутнє. Завдяки книжкам ми не тільки отримуємо доступ до джерела знань, моральних і духовних цінностей, торкаємося до справжніх досягнень в культурі, науці, творчості, а й наповнюємося розумінням краси і дивовижності нашого життя, що робить його насиченим, змістовним і більш досконалим.

Найдавніша літературна пам'ятка «Повість временних літ» свідчить, що «Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, — це джерела мудрості».  Вчений-енциклопедист, класик української літератури Іван Якович Франко писав: «Книги — морська глибина:  Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивні перли виносить…». Вплив книги на людину величезний. Мистецтво слова здатне викликати душевний переворот, змінити погляди, а часом і все життя — в цьому і полягає його чарівна, неперевершена сила…

 

 

Мортімер Джером Адлер — американський філософ та педагог. Він є автором більш ніж п’ятдесяти книг та двохсот статей. Мортімер Адлер був редактором кількох книжкових серій і університетських освітніх проектів. Ще й досі тривають програми, засновані чи розвинені доктором Адлером:  Фонд видатних книг у співпраці з Робертом Хатчінсом, базова програма освіти для дорослих при Чиказькому університеті, проєкт «Пайдея» — план ґрунтовної реформи державної шкільної освіті та семінари про видатні ідеї…

 

Адлер М. Як прочитати книгу. Класичний посібник із розумного читання / Мортімер Дж. Адлер, Чарльз Ван Дорен ; пер. з англ. І. Дубей, В. Зайця. — Київ : Вид. група КМ-БУКС, 2018. — 456 с.

Найкращий та найпопулярніший у світі посібник із розуміння прочитаного тексту для вибагливих читачів. Книжка Мортімера Адлера «Як прочитати книгу» вперше побачила світ 1940 року і відтоді вийшла понад півмільйонним накладом різними мовами світу, а у 1972 році вона була видана у співавторстві з Чарльзом Ван Дореном. Це видання, перероблене та доповнене новим матеріалом, пояснює різні рівні читання та розказує, як на них перейти — від початкового читання до систематичного поверхового читання та ознайомчого читання, і так аж до швидко читання. Автори також наводять рекомендований список літератури та вправи на читання, якими ви зможете перевірити, як покращилися ваші читацькі навички, розуміння та швидкість.

«Якщо ви читаєте з метою стати вправнішим читачем, то вам не слід читати абищо. Вам не стати кращим читачем, якщо ви читатимете лише такі книги, що вже цілком вам під силу. Ви мусите братися до читання книжок, які так би мовити, вам не до снаги чи не зовсім доступні для вашого розуміння. Лише такі книги розширюватимуть ваш розум. А якщо ваш розум не розширюватиметься, ви не вчитиметесь.

Отже, вам вкрай важливо не лише вміти добре читати, але й вміти віднаходити книжки, які ставлять перед вами такі вимоги, завдяки яким можна вдосконалити свої читацькі навички. Книжка, яка здатна лише розважити чи потішити вас, може бути приємним способом провести вільну годину, але ви маєте усвідомлювати, що не отримаєте від неї нічого крім розваги… Є, безперечно, такі книжки, які вимагатимуть від вас надзусиль, хоч би яким вправним читачем ви були. Насправді саме такі книги вам слід шукати: вони якнайкраще допоможуть вам ставати все більш і більш вправним читачем…».

 

 

Ганна Улюра — літературознавиця, кандидатка філологічних наук, літературна критикиня. Авторка книжок «Пострадянська жіноча проза як соціокультурний та естетичний проект», «Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві», «Бог на 60 відсотків», «365. Книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини».

 

Улюра, Ганна. 365. Книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини Ганна Улюра ; іл. Крістіна Золотарьова. — Київ : ArtHuss, 2018. — 480 с. 

Книжка була презентована на Книжковому Арсеналі весною 2018 року і на Вінницькому фестивалі «Острів Європа». 2019 року книжка Ганни Улюри «365. Книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини» отримала нагороду «ЛітАкцент року» (номінація: літературознавство) і посіла перше місце Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» в номінації «Хрестоматія». Це 365 захопливих новел про 365 захопливих книжок з різних куточків світу та різних століть. Це своєрідний топ важливих книг, які вас зацікавлять і допоможуть орієнтуватися у літературі. Деякі з них ви точно читали, а деякі — точно ні. Це можливість «поговорити» про вашу улюблену книгу, почути фахову думку і відкрити для себе нові ідеї. Це книга, яку можна відкривати на будь-якій сторінці, якщо не знаєте, що почитати. Це книга, не просто, щоб «справляти враження культурної людини», але й бути».

«Палають складені на купу книжки. Архетипна картинка колективного жаху: горить Олександрійська бібліотека, біснуються нацистські сходки, займаються від снарядів сараєвські книгозбірні. Книжки горять — значить, у людства нема шансів на самозбереження. 451 градус за Фаренгейтом — це температура, за якої папір вигорає дотла.

Фантастична притча Бредбері розказує про Америку кінця ХХ століття (для роману, написаного в  1953-му, — про майбутнє). Гай Монтег — пожежник. Тепер його служба спалює книжки і відстежує тих, хто заборону на читання порушив. Деякі зі злочинців воліють згоряти разом із бібліотеками. Гай — у бездітному інертному шлюбі. Емоційні потреби подружжя задовольняє інтерактивне ТБ. Але дещо трапляється. Він знайомиться з Кларисою, яка вибиває в  нього з-під ніг землю одним очевидним питанням: чи ти щасливий, чоловіче? Клариса піде. Але процес почався: Гай сам ставить «неправильні» питання. І читає книжки. А в Америці між тим розгоряється чергова атомна війна. Навряд чи цього разу переможна. Гай пам’ятає з колись почутого «книжкового» хіба уривки з Одкровення про кінець світу. Це гарний натяк на фінал.

Читання книжок у світі «451» може навчити тому, чого бракує іншим джерелам інформації: критичному мисленню. Навчити правильно не-вірити, коротше кажучи.

Засади нової спільноти полягають у принциповій однаковості її членів: не рівності, саме однаковості. Тоді не буде приводу сумніватися в тому, хто поруч, бо ми точно знаємо його наміри. Всі хочуть одного і мають один спосіб досягнути бажаного. Поступ Гая починається сумнівом, він природно має закінчитися або абсолютною вірою, або повною зневірою. Благо, вибір за ним. Натомість є таємна група адептів-книжників (до неї приєднається Гай). Її учасники просто заучують напам’ять врятовані книжки, щоб передати їхній зміст нащадкам. Такі собі новітні схоласти, певні власної місії…».

 

Ростислав Семків —український письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, видавець, доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Автор книжок «Як писали класики», «Як читати класиків»…

 

Семків, Ростислав. Як писали класики : поради перевірені часом / Ростислав Семків. — Київ : Вид-во «Pabulum», 2016. — 240 с.

Серед визнаних письменників є ті, котрі вирішили поділитися секретами свого успіху й написали книжки про те, як писати добре. Це видання підсумовує погляди на художню творчість мегапопулярних Агати Крісті, Джорджа Орвелла, Рея Бредбері, Курта Воннеґута, а також ближчих до нас у часі Мілана Кундери, Маріо Варґаса Льйоси та Умберто Еко. Чому вони писали? Як вони писали? Й чому насправді вони стали успішними? Це збірка практичних порад, котрі підтверджені визнанням читачів на усіх континентах. Книжка буде однаково цікава і тим, хто пише, і тим, хто цікавиться літературою та "внутрішньою кухнею" відомих письменників — як вони пишуть, як вони бачили своє місце в літературі, чому вони насправді стали успішними.

«Як нам дізнатися їхні секрети? Яким чином зрозуміти, як воно — сісти и написати сильний текст? Що тут найважливіше? Можливо, треба якось по-особливому затишно облаштувати місце для письма? Чи варто складати план тексту до того, як він вихлюпнеться на сторінку? Що вони робили, через що стали знаними та, врешті, великими?

Але ж формат подібного розсекречення давно придумано. Якщо кожен текст — це своєрідний лист у вічність, який читатимуть потім сотні, а може й тисячі людей, то хороший письменник, відправивши такою міжчасовою поштою десяток чи два послань, цілком природньо доходить до думки надіслати своїм допитливим читачам ще й своєрідний суперлист, який пояснить техніку та поетику всіх попередніх. Не всі великі пишуть книжку про те, як писати книжки, однак частина з них таки не проти поділитися власними стратегіями успіху…

Отже автор (чи авторка) сідають у спокійній обстановці за стіл, вони радісні, піднесені, у передчутті осмислення своєї творчої праці. Він чи вона думають про свої книги, персонажів, із якими провели тривалий час, вигадуючи їх та ведучи за руку зі сторінки на сторінку, вони згадують свій успіх (аякже, адже це відомі й визнані автори) і їхній настрій стає ще кращим. Звісно, за таких умов вони здатні розповісти нам багато…».

 

Семків, Ростислав. Як читати класиків / Ростислав Семків. — Київ : Вид-во «Pabulum», 2018. — 288 с.

Ця книжка про підкорення могутньої сили — сили літератури. Автор веде непростим, проте цікавим шляхом: через різні жанри та творчість відомих письменників — від Александра Дюма та Еміля Золя до Вірджинії Вулф та Джона Толкіна. За час подорожі читач навчиться розуміти книжки краще: вловлювати неочевидні сенси і зв'язки між текстами, отримувати задоволення від складного письма і, врешті, виробляти власні стратегії читання

«П’ять причин читати… Читання дозволяє відпочивати елегантно… Утім, читання — це складний тип відпочинку. Якщо охолоджений напій у літню спеку оцінять усі, то вже окремі сорти вина чи віскі, гру в елітному гольф-клубі або звучання скрипки Гварнері сприймуть лише знавці. Як вони почуваються при цьому? Правильно — обраними. Те саме і з читачами книг: вони не просто відпочивають і отримують задоволення від мандрів уявними світами письменників, а рівночасно всіма порами свого тіла, фіксуючи свіжий або, навпаки, пошерхлий запах сторінок, торкаючись приємної на дотик обкладинки, вбирають відчуття власної значимості чи й снобічної вищості. Не зізнаються в цьому, але тішити самолюбство не перестають…

Читання будує нам позитивний соціальний імідж. Книжки виступають універсальними знаками мудрості…  Читання дає психологічну рівновагу…Читання допомагає порозумітися… Читання є шляхом самовдосконалення. Почавши читати змалечку, ми маємо досить часу, щоб поступово й неквапливо перейти від простіших книг до складніших, навчитися розуміти явні й приховані інтенції авторів, врешті, виробити в собі вміння одразу ж і глибоко входити в уявний світ книги й переживати там події не менш інтенсивно, ніж в нашій справжній реальності…».

 

***

Пол, Памела. Як виховати читача / Памела Пол, Марія Руссо ; пер. з англ. О. Стукала. — Київ : ArtHuss, 2020. — 264 с.

Коли літературні поради стають твоїм фахом, чому б не поділитись улюбленими книжками й рекомендаціями для батьків немовлят, дошкільнят і самих юних читачів? Редакторки «The New York Times Book Review» Памела Пол і Марія Руссо написали не лише про те, як читати дітям різного віку (від народження й до старшої школи), а й про те, що їм краще читати. Зручно поділена на «вікові» й «тематичні» рубрики книжка може стати комплексним путівником у світ дитячої психології й літератури — короткі анотації чергуються тут із дуже практичними порадами, як прищепити малюкам любов до книжок, відповідями на поширені запитання й розвінчуванням міфів. Зручним і приємним додатком до українського видання стали «Книжкові рекомендації для українських читачів і читачок від порталу «БараБука».

«Пам’ятаєте, як у дитинстві з головою пірнали в історії? Як довколишній світ кудись зникав, залишивши по собі хіба пліснявий запах гарної книжки… А може, ви колись ховалися між полицями місцевої бібліотеки, по вуха занурившись у перший роман про Гаррі Поттера, й гарячково гортали сторінки, дошукуючись сенсу філософського каменя?... Усі дитячі спогади приємні: читаючи дитина (ви) відчуває комфорт і привабливість приватного світу, радість повного занурення в якусь справу, блаженство зупиненого часу. Чи замислюєтеся ви, спостерігаючи дорослими очами, як зростає наступне покоління, що відчуття втраченого часу втрачене саме по собі? Може, сучасній дітворі важче знайти вільну годинку, аби з головою пірнути в книжку? Радісне читання — досі безтурботна розвага, одна зі складових дорослішання нарівні з лазінням по деревах і освоєнням велосипеда? Якщо ви вже тримаєте в руках цю книжку, вам, напевно, хочеться, аби дитина відчувала всі природні, вічні принади читання, що змушують час зупинитися…».

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

Календар «Світ мистецтва»: ювіляри вересня 2023 року

Відділ мистецтв перегортає сторінку вересня календаря «Світ мистецтва»

Всесвітній день написання листів: шедеври епістолярної літератури

 

Щороку 1 вересня у всьому світі відзначається Всесвітній день написання листів (World Letter Writing Day). Це нагода згадати шедеври рукописного слова та спробувати написати листа як це робили в далекі часи Античності і зовсім недавно у ХХ столітті… Кожне слово та кожну фразу в листі довго обмірковували, а іноді доводилося переписувати увесь текст і неодноразово. Листи бували дуже короткими і дуже довгими. Можна було написати лише одне слово «Кохаю» або розповісти історію свого життя…

На жаль, невідомо коли люди почали писати один одному листи …  Одними з найдавніших зразків епістолярної літератури, що дійшли до нас, є листи Сократа, Платона, Аристотеля, присвячені суспільним подіям, послання та роздуми на теми моралі.  Давньогрецький філософ Деметрій Фалерський заклав основи теорії листування: у трактаті «Про склад» він виділив дружні, іронічні, похвальні, вітальні та інші типи листів, кожен із яких мав свої ознаки та усталену форму. А листи давньоримського філософа Марка Туллія Ціцерона стали основою європейської епістолярної культури…

 

Філософські трактати і листи Марка Туллія Ціцерона

Давньоримський філософ, оратор і літератор Марк Туллій Ціцерон (106—43 рр. до н. е.) народився в Арпіні в родині вершника Туллія, який згодом оселився в Римі, щоб дати дітям освіту. Юний Ціцерон вивчав римське право у популярного тоді юриста Муція Сцеволи, красномовство — у знаменитих ораторів Антонія і Красса, слухав і коментував відомого трибуна Сульпіція, який виступав на форумі. Добре знаючи давньогрецьку мову, Ціцерон ознайомився з давньогрецькою філософією та навчився мистецтву сперечання й аргументації.

Літературна спадщина Ціцерона не тільки дає чітке уявлення про його життя й діяльність, а й малює історичні картини бурхливої епохи громадянської війни в Римі та портрети видатних політичних діячів того часу. Марк Туллій Ціцерон залишив твори з теорії красномовства, філософські трактати, 774 листа й 58 судових і політичних промов, найвидатніших зразків літературного жанру. Ціцерон належить до тих багатьох античних письменників, які сприяли розвиткові не тільки римської, а й пізнішої західноєвропейської культури. Важко переоцінити його внесок у створення літературної латинської мови. Він надав їй особливої гнучкості й мелодійності. Найскладніші думки Ціцерон утілював у чіткі й зрозумілі кожному римлянинові бездоганні форми. Він був визнаний класиком, найвиднішим майстром латинської прози, останнім найпослідовнішим борцем за республіканські ідеали. Дослідники захоплювалися майже всім величезним спадком Ціцерона. Промови перечитувалися поколіннями римських ораторів, гуманістами епохи Відродження, просвітниками XVIII століття. Не менш старанно вивчалися його філософські твори, оскільки вже з епохи Середньовіччя, за браком багатьох текстів, вони стали найповнішим джерелом для вивчення античних філософських напрямів.

Епістолярна спадщина Ціцерона, яка поклала початок епістолографії, також не лишилася поза увагою наступних поколінь. На неї звернули увагу насамперед гуманісти. У листах Ціцерона вони знайшли відповіді на багато питань, і головне — самі листи являли собою зразок вільного мислення, індивідуальної незалежності письменника, врешті, його оригінального стилю. Тому не випадково епістолярний жанр стає модним у західноєвропейський літературі  XVII— XVIII століть. Листи Ціцерона, які дійшли до нас, належать до останніх 25 років його життя. Хоч повністю все його листування й не збереглося, все ж воно дає багатий матеріал про особистість Ціцерона як політика, як оратора і як людини.

 

Ціцерон, Марк Туллій. Про державу ; Про закони ; Про природу богів / пер. з латин. Володимир Литвинов. — Київ : Основи, 1998. — 476 с.

Пропонована читачеві збірка творів Марка Туллія Ціцерона — вперше здійснений український переклад з латинської мови основних філософських та суспільно-політичних трактатів славнозвісного оратора античності, надзвичайно яскравого представника римської філософської думки часів переходу від республіки до імперії, одного із «останніх республіканців» античного Риму, політика й громадського діяча, автора відомої теорії трьох функцій літератури, зокрема поезії та трьох стилів у ній. Бездоганна латинська мова, вишуканий літературний стиль, пристрасна політична проза цього блискучого майстра слова були нормою, еталоном для освіченої людини.

 

Ціцерон ( Marcus Tullius Cicero). Про старість (de Senectute) / пер. з латин. В. Литвинова ; вступ. ст., прим., словн. імен, назв, термін. В Литвинова. — Київ : Дніпро, 2018. — 64 с.

Подається трактат Марка Туллія Ціцерона про старість, під назвою: «Катон Старший або Простарість» (Cato Maior de senectute), за назвою головного учасника дискусії, який виголошує монолог на тему старості. Метод промови типовий для того часу. Передусім, автор виявляє погані сторони старості, потім виступає на її захист, заявляючи, що з життя людина відходить не як з власного дому, але як із готелю, бо природа приділила нам тут місце на короткий час, а не на постійне перебування. Висновки свої завершує запевненням, що день, в якому покине цей світ і сполучиться з божим духом, буде для нього справді щасливим днем.

 

Моральні листи Луція Аннея Сенеки

Луцій Анней Сенека (4 р. до н. е — 65 р. н. е.), римський філософ і письменник, видатний представник стоїцизму, народився в Іспанії в Кордубі (Кордова). Його батько, Сенека Старший, був досить відомим літератором, прищепив синові любов до філософії. Луцію особливо подобалося піфагорійське вчення, захоплювався епікурейством і і філософією Платона. Сенека здійснив подорож до Єгипту, а після повернення почав адвокатську діяльність, згодом увійшов до сенату. Блискучі виступи Сенеки викликали спробу заздрісного римського імператора Калігули розправитися з ним. Чудом урятувавшись, усе ж потрапив на заслання на острів Корсика. 

Сім років заслання перетворили Сенеку на розчарованого філософа, який мріяв лише на самітність. Проте подальші події повернули його до реальності. Була вбита Мессаліна, перша дружина імператора Клавдія, її місце заступила Агриппіна, сестра Лівілли й мати Нерона, майбутнього імператора. Вона запросила Сенеку бути наставником її 11-річного сина. Через п’ять років Агриппіна отруїла Клавдія і до влади прийшов Нерон. На цей час погляди Сенеки розійшлися з мораллю імператорського двору. Але практично разом зі своїм другом, преторіанцем Бурром, він став керівником Імперії. Імператор нагороджує його величезним багатством й почестями. Діяльність Сенеки на певний час послабила деспотію режиму. У трактаті «Про милосердя» він малює образ ідеального монарха, який у своєму правлінні поєднує м’якість і суворість.

Проте консульство Сенеки, зростання його казкових багатств, обвинувачення в лихварських операціях, і присвоєнні конфіскованих у патриціїв коштів, активна участь у придворних інтригах і сприяння аморальним схильностям самого Нерона, зокрема послання Сенеки сенату з виправданням убивства Агриппіни сином-імператором, викликали дедалі сильніше обурення як патриціату, так і вершників. Водночас вплив Сенеки на Нерона зменшується, а після отруєння Бурра взагалі сходить нанівець.

Сенека спробував піти у відставку й повернути Неронові всі подаровані багатства, але дістав відмову. І все ж письменникові вдалося усамітнитися і відійти від державних справ. За останні роки він пише кілька трактатів («Про блаженне життя», «Про спокій душі», «Про бистроплинність життя», «Про благодіяння»), а також велику книгу «Моральні листи до Луцілія», у якій підбиває підсумок прожитому життю і розгортає найголовніші принципи стоїчної філософії.

Розуміючи нездійсненність своїх ідеалів в умовах імператорського Риму, розчарований Сенека шукав нових шляхів у своїх роздумах. Для Нерона він перетворився на постійний живий докір, втіливши собою певну норму поведінки, якої розбещений і жорстокий за натурою імператор дотримуватися не міг. Скориставшись безперспективною змовою Пісонів і напевне знаючи, що Сенека був до неї непричетний, Нерон усе ж обвинуватив філософа у зраді і наказав самому обрати форму смерті. Письменник-філософ, який виправдовував самогубство в разі втрати людиною моральних основ або свободи, розрізав собі вени разом із дружиною Помпеєю Пауліною. Втім, її за наказом імператора врятували…

 Літературна спадщина Сенеки складається з філософських діалогів, художніх творів, епіграм: «Розрада до Марції», «Про гнів», «Розрада до Гельвії», «Розрада до Полібія», «Про провидіння», «Агамемнон», «Божевільний Геркулес» «Троянки», «Медея», «Федра», «Едіп», «До найкращого друга», «Про просте життя», «Про благо простого життя», «Про багатство й безчестя», «Про початок та кінець любові».…

 

Сенека Л. А. Моральні листи до Луцілія / пер. Андрій Содомора. — Львів : Апріорі, 2017. — 552 с.

Збірка налічує 124 листа різного розміру, кожен з яких починається фразою «Сенека вітає свого Луцілія!» (лат. Seneca Lucilio suo salutem), а закінчується прощанням «Бувай здоров!». У його «Моральних листах до Луцілія» звучать заклики жити у злагоді з природою, несхитно переносити удари долі, йти шляхом постійного духовного вдосконалення. Листи адресовані Луцілію Молодшому, прокуратору Сицилії (він відомий тільки через листування із Сенекою). Автором українського перекладу збірки є Андрій Содомора. Українською мовою книга видана у львівському видавництві «Апріорі».

«Сенека вітає свого Луцілія!

Так і роби, мій Луцілію: відвойовуй себе для себе самого, а час, який досі або забирали в тебе, або викрадали, або сам він утікав, збирай(1) і бережи. Переконай себе в тому, що справа стоїть саме так, як пишу: то виривають у нас той час, то беруть його потай, то сам він пливе з-під рук. (Але найганебнішою є втрата, якої зазнаємо через власну недбалість. Приглянься — і побачиш: величезна частина життя пропадає у тих, хто робить щось не так, як треба, чимала — у тих, хто взагалі нічого не робить, а вже все життя — у тих, хто робить не те, що треба. Вкажи мені людину, котра бодай трохи цінувала б час, дорожила днем, котра б розуміла, що вмирає, власне, щоденно?.. Помиляємось якраз у тому, що смерть бачиться нам десь попереду: вона ж у значній своїй частці — вже позаду. Скільки віку прожито — стільки ж одразу бере його смерть. Отож роби, мій Луцілію, як пишеш: охоплюй усі години. Запанувавши над сьогоднішнім днем, не так залежатимеш од завтрашнього. Життя, поки його відкладаємо, минає. Все, Луцілію, чуже нам, один тільки час — наша власність. Липі одну цю річ, таку невтримну, пливку, дала нам у володіння природа. Але саме цього володіння позбавляє нас будь-хто, кому лиш заманеться. Така вже нерозумність усіх смертних: отримавши нікчемну дрібницю, яку легко відшкодувати, вони почувають себе у боргу; хто ж забрав час — а його і вдячна людина не годна повернути! — той боржником себе не вважає!..».

 

Шодерло де Лакло «Небезпечні зв’язки»

Епістолярна література свого розквіту сягнула в добу Просвітництва. З’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. В епістолярній формі написані чи найвідоміші романи XVIII століття: «Нова Елоїза» Жан-Жака Руссо, «Черниця» Дені Дідро, «Страждання молодого Вертера» Йоганна Вольфганга фон Гете, а першим серед них були епістолярні романи Семюела Річардсона  «Памела, або ж Винагороджена доброчесність» (1740), «Клариса, або історія юної леді» (1747—1748) та «Історія сера Чарльза Ґрандісона» (1753), які принесли письменникові світову популярність та слугували взірцем для Шодерло де Лакло.

Французький письменник Шодерло де Лакло увійшов в історію літератури як автор однієї книги — роману «Небезпечні зв’язки». Це листування кількох персонажів із вищого світу, нібито лише видане Лакло. Така гра з читачем на час написання роману нікого не могла ввести в оману, та й не мала цього на меті, давно перетворившись на поширений літературний прийом — епістолярний стиль.

П'єр Амбруаз Франсуа Шодерло де Лакло народився 18 жовтня 1841 року у французькому місті Ам'єн. Навчався у Королівському артилерійському колежі, отримав чин лейтенанта, служив у кількох гарнізонах, став капітаном. Із 1769 по 1775 рік Лакло служив в одному із французьких гарнізонів у місті Ґренобль. 1777 року Лакло спробував свої сили в царині літератури: на основі роману «Ернестіна» мадам Рікобоні створив лібрето комедійної опери, яка на жаль не мала успіху. На межі 70-80-х років його послали на острів Декс, де зводилися оборонні споруди на випадок війни з англійцями.

У 1781 році Лакло бере шестимісячну відпустку й ,оселившись у Парижі, переважну частину часу присвячує написанню свого знаменитого роману «Небезпечні зв’язки», який викликав невдоволення в армійського керівництва, прийнято навіть вважати, що саме публікація роману стала причиною втрати ним офіцерського патенту. Та насправді безпосередньою причиною був твір професійного змісту, де він висміяв французьку армію і її безнадійно застарілі методи спорудження захисних укріплень.

Літературна творчість не була найважливішим видом діяльності цієї всебічно обдарованої людини, період, присвячений їй у його житті, тривав недовго: 70-ті — перша половина 80-х років. Письменницький спадок Лакло невеликий: поезії, лібрето комічної опери, кілька сатир, розпочатий роман «Про освіту жінок». У другій половині 80-х років Шодерло де Лакло фактично відходить від красного письменства, натомість пише кілька ґрунтовних наукових праць з історії та військової справи.

У 43 роки Лакло закохався у юну Соланж Марі Дюппере, сестру французького адмірала, і через певний час одружився. Це кохання він зберігав усе своє життя, свідченням чого є численні листи до дружини. Під час Французької революції  1789—1794 років працював секретарем для доручень герцога Орлеанського. До військової служби він зміг повернутися лише за підтримки Наполеона Бонапарта у 1800 році. Здоров’я Лакло на той час було підірване, та він бере участь у військових кампаніях Наполеона й отримує чин генерала та високі посади. Закінчив Шодерло де Лакло свій життєвий шлях 5 вересня 1803 року в італійському містечку Таранто і був похований у форті, який і досі носить його ім’я, на острові Сан-Пало.

 

Лакло Ш. де. Небезпечні зв’язки // Шодерло де Лакло. Небезпечні зв’язки ; Абат Прево. Манон Леско ; пер. В. С. Бойка ; післямова, прим. Н. Д. Білик ; худож.-оформлювач Г. В. Кісель. — Харків : Фоліо, 2014. — С. 3—420. — (Бібліотека світової літератури).

Знаменитий роман «Небезпечні зв’язки» побачив світ у 1782 році й ще за життя його автора пережив близько півсотні видань. У передмові до першого видання Лакло писав: «Я вирішив написати твір, який би виходив за межі значного і наробив би багато галасу, відгомін якого було б чути, коли мене вже не стане». Можна з певністю сказати , що мети своєї  Шодерло де Лакло досяг…

 

Небезпечні зв’язки

Жанр — драма, мелодрама

Режисер — Стівен Фрірз

Рік — 1988

Франція XVIII століття. Віконт Вальмон і маркіза де Мертей ведуть небезпечну гру розбитими серцями і покаліченими долями…

 

***

Коцюбинська М. Х. Листи і люди : роздуми про епістолярну творчість / Михайлина Коцюбинська. — Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2009. — 584 с. — (Бібліотека Шевченківського комітету).

У книзі розглянуто лист як специфічний вид словесності, його стилістику і поліфункціональність — від здійснення комунікативних завдань до самоцінних виявів людського духу, висвітлено долю і значення української мистецької епістолярної спадщини. Представлено також низку статей про епістолярій українських письменників та громадських діячів (Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновіла та ін.), про різні епізоди їхніх епістолярних взаємин. Вони органічно вписуються в інтерес до художньої документалістики.

 

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом

5 книг і безмежний світ захоплюючих історій

 

Чи замислювались ви коли-небудь, як формується геніальна особистість і чому саме в тому конкретному місці та часі? Завдяки чому з’являються блискучі, талановиті, творчі люди, такі як Леонардо да Вінчі та Мікеланджело, Галілео Галілей та Микола Коперник, Ісаак Ньютон та Чарльз Дарвін, Томас Едісон та Альберт Ейнштейн, Іван Пулюй та Ілля Мечников …?

Чи знаєте ви, що одним із найважливіших компонентів, який вплинув на раптове бажання відкривати нові землі, стала «Книга чудес світу» венеційського купця і мандрівника Марко Поло? У своїх історіях він розповідав про густонаселені міста, дивні культури і незлічені скарби. Ця книжка мала значний вплив на мореплавців, картографів та письменників XIV—XVI століть. Зокрема, один її примірник був на кораблі генуезького мореплавця Христофора Колумба під час його першого плавання у пошуках Азії.

Чи здогадувалися ви, що на початку XVІ століття в Європі налічувалося близько 250 друкарських верстатів, на яких до 1500 року було надруковано приблизно 27 000 видань? Якщо кожне видання мало наклад 500 примірників, то серед населення, яке налічувало лише 84 мільйони осіб, було розповсюджено цілих 13 мільйонів книжок. Хоча така цифра і вражає, але більшість освічених людей не мали жодного друкованого тексту, не кажучи вже про 90% населення, яке не вміло ані читати, ані писати…

Чи було вам відомо, що міжконтинентальні мореплавці сприяли науковим відкриттям, оскільки вони потребували більш складних математичних методів для визначення свого розташування в морі, напрямку і швидкості руху? Завдяки своїм дослідженням вони привезли з Нового Світу до Європи раніше невідомі рослини, які, у свою чергу, змусили ботаніків розпочати нові дослідження світової флори. Ці відкриття викликали низку нових наукових питань. Ті, хто дійсно був зацікавлений у розумінні істинної природи речей, почали впроваджувати те, що дістало назву наукового методу. Історики зазвичай називають це «науковою революцією».

Чи цікаво вам дізнатися про першу українську письменницю-мандрівницю у 30-х роках ХХ століття? Авторка творів: «Чар Марока», «З країни рижу та опію», «Далекі обрії». У всіх виданнях вміщувала власні фотографії. Вона зуміла зняти те, що не дозволяли жодному чужинцеві. Дивним чином — саме їй, європейській жінці, люди не боялися показати своє справжнє життя й побут. Марокко, Китай, Цейлон, Лаос, Малайзія, Австралія, Нова Зеландія, острови Ява та Балі. Причому її цікавили віддалені райони, забуті поселення і нікому невідомі племена…

 

Уляна Скицька — журналістка. Закінчила факультет іноземних мов Львівського університету ім. Івана Франка. Працювала в рекламній аґенції помічником головного редактора. З 2014 року є автором пізнавальних програм на Телеканалі новин «24».

Скицька У. #Наші на карті світу. Історії про людей, якими захоплюється світ / Уляна Скицька. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. — 320 с.

«#НАШІ на карті світу» — це 80 історій про непересічних людей: українців за походженням чи місцем народження. Книжка журналістки Уляни Скицької — про #НАШИХ, людей, яких визнав увесь світ, які змінили хід історії, чиї досягнення дивують і вражають. Серед героїв книжки є добре знані Іван Пулюй, Соломія Крушельницька, Енді Воргол, Софія Яблонська, Казимир Малевич, Ігор Сікорський, Марія Примаченко. А є й ті, хто стане для читачів справжнім відкриттям: оскароносний мультиплікатор студії «Дісней» Володимир Титла; талановитий генетик, який розвинув теорію Дарвіна, Теодозій Добжанський; вчений-математик, чиї розробки лягли в основу першого у світі комп’ютера, Михайло Кравчук; донька львівського банкіра, яка винайшла принцип роботи Wi-Fi, Геді Ламар; легендарний воротар NHL Террі Савчук; харків’янин, який розшифрував писемність майя, Юрій Кнорозов. Ці люди надихають, і часом їхні біографії настільки дивовижні, що виникає думка: «Так буває лише в кіно».

«Портрет Зельмана Ваксмана друкували на обкладинці журналу «Тіме» і поштових марках, називали «благодійником людства й зарахували до ста найвидатніших людей світу. А все це за винайдений ним антибіотик стрептоміцин, який тривалий час був єдиним засобом проти туберкульозу. Що й казати, навіть саме поняття «антибіотики» першим увів теж Ваксман.

Дитинство Зельмана Ваксмана пов’язане зі селом Нова Прилука, що на Вінниччині, і саме тут він проявив перший інтерес до майбутньої професії. Ці території славилися чорноземами, що з року в рік дарували щедрі врожаї зернових. Як згадував Зельман пізніше, праця на землі пробудила в ньому бажання з’ясувати хімічні та біологічні особливості ґрунту… Хто б міг подумати, що менш ніж за півстоліття цей чоловік із простого села зробить медичні препарати загальнодоступними… 1952 року ім’я Зельмана Ваксмана, уродженця Вінниччини, стало відоме всьому світові: його нагородили Нобелівською премією…».

 

Скицька У. Ми з України. Історії про людей, якими захоплюється світ / Уляна Скицька. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. — 312 с.

«Ми з України» — це перевидання в оновленому дизайні книжки журналістки Уляни Скицької «#Наші на карті світу». Історії «наших» надихають. Хочеться, аби їх переповідали одне одному в кав’ярнях і пабах, згадували у шкільних класах та у родинному колі... . Серед героїв книжки: родина Симиренків та Терещенків Федір Піроцький, який налагодив першу у світі трамвайну лінію; лауреат Нобелівської премії у галузі фізіології та медицини за праці про імунітет Ілля Мечников; Микола Леонтович, автор широковідомих хорових обробок українських народних пісень «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть», «Ой з-за гори кам'яної» та інших. Його різдвяна щедрівка «Щедрик» перекладена багатьма мовами і відома у англомовному світі як Carol of the Bells; Сідней Рейлі, розумний і невловимий, елегантний і завжди в оточенні розкішних жінок…

«З українкою на одній сцені вважали за честь виступати Шаляпін і Карузо. Після кожної прем’єри за нею неодмінно закріплювався новий театральний псевдонім: «неперевершена Аїда» або «єдина у світі Джоконда». Хтозна, чи в репертуарах сучасних оперних театрів закріпилась би «Мадам Батерфляй», якби  після провальної прем’єри спантеличений композитор Джакомо Пуччіні не звернувся до українки. Соломія довго вагалася, адже вважала, що за її зовнішністю важко зіграти японку, та саме її вокал 1904 року розкриє всю довершеність опери.

Соломія Крушельницька не мала жодних обмежень у виборі репертуару — співала вісьмома мовами, а її неперевершене сопрано у три октави робило її універсальною оперною дівою Доньку священика із села Білявинці поблизу Бучача закидали пропозиціями керівники нью-йоркської Метрополітен-опери, лондонського Ковент-Гардена, а в італійській Ла Скала її приймали як свою. Запрошуючи Крушельницьку, оперні агенти отримували гарантовані аншлаги та ажіотаж…». 

Ерік Вайнер — відомий американський журналіст, автор бестселерів. Тривалий час був кореспондентом Національного громадського радіо (NPR) і створював репортажі з понад 30 країн світу. Він постійний автор статей для The Washington Post і AFAR, а також писав для The New York Times, Los Angeles Times, BBC, Best American Travel Writing та інших видань.

 

Вайнер Е. Географія геніальності: найцікавіші місця світу від Давньої Греції до Кремнієвої долини / Ерік Вайнер ; пер. з англ. О. Гульоватої. — Харків : Віват, 2021. —  448 с. — (Серія «Саморозвиток»).

Чи замислювались ви коли-небудь, як формується геніальна особистість і чому саме в тому або тому конкретному місці та часі? Завдяки чому з’являються блискучі, талановиті, творчі люди, такі як Стів Джобс, Томас Едісон або Альберт Ейнштейн? У цій захопливій книжці Ерік Вайнер вирушає в подорож слідами геніїв, у місця, де все сприяло появі новацій і творчому розвитку. Автор досліджує минуле і сьогодення, стародавні Афіни і Кремнієву долину, Китай за династії Сун і Флоренцію доби Ренесансу, Відень часів Моцарта і Фройда, Единбург за Просвітництва і Колкату на межі століть. Майстерно поєднуючи історичні факти і власні висновки, добуті з опитувань експертів, інтерв’ю з екскурсоводами, розмов із місцевими, Ерік Вайнер пропонує нам поміркувати ось про що: чи є можливим нині, саме тут і тепер, вловити той самий дух геніальності, сприятливий для появи сучасних геніїв?

«Ще до того, як я заберу свій багаж у надсучасному та по-європейськи зручному аеропорту Відня та сяду в тихий потяг, що магічно й без жодних поштовхів (щоб я не розлив еспресо) перевезе мене в серце одного з найбільш філігранних міст світу, я помічаю його. Бачу профіль — чорний силует на білому тлі. Він повсюди: на сервірувальних тарілках, футболках, обгортках шоколадних цукерок. Крізь століття він промовляє всім, хто хоче його почути, й навіть тим, хто не хоче: «Геній серед нас. Дайте мені дорогу».

Через кілька хвилин, коли я йду до готелю, помічаю ще одну відому постать Відня. Загадковий чоловік з бородою дивиться на мене з постера й запрошує до відвертої розмови. Вольфганг Амадей Моцарт і Зигмунд Фройд. Два обличчя віденської геніальності. Чоловіків відділяло століття, проте вони обидва були віддані своєму рідному місту. Адже саме Відень сформував їх…».

 

Ієн Мортімер — британський історик і письменник заслужено вважається найкращим  «екскурсоводом» історією Західного світу і його книга «Століття змін. Яке століття бачило найбільше змін і чому це важливо для нас» — захоплююча подорож у вирі подій останнього тисячоліття. Читачеві доведеться побувати у тих часах, коли його будинок міг бути будь-якої хвилини спалений варварами, висушені людські експерименти вважалися найкращими ліками від раку, мореплавці вирушали до незвіданих земель, а цілі цивілізації вступали в епічні конфлікти. Це історія благочестивих учених мужів, передбачливих фермерів, холоднокровних  і жадібних підприємців, а також сильних духом жінок — блискучий огляд відкриттів, винаходів, революцій і катастрофічних зрушень у загальному потоці історичного процесу. Ієн Мортімер, як ніхто інший, вміє занурити читача в атмосферу минулого — і завдяки його оригінальному мисленню і незвичайним концепціям ваше сприйняття історичних змін стане зовсім іншим.

 

Мортімер, Ієн. Століття змін. Яке століття бачило найбільше змін і чому це важливо для нас / Ієн Мортімер ; пер. з англ. Я. Машико. — Харків : Вид-во «Ранок» : Фабула, 2019. — 448 с. — (Серія «Нон-фікшн»).

У сучасному суспільстві майже щодня відбуваються суттєві зміни. А чи було так завжди? Чи можна якимось чином визначити, яке століття зазнало найбільших змін? Виявляється, що так. І це з блиском удалося чудовому англійському історику і письменнику Ієну Мортімеру, який ретельно, але водночас дуже цікаво описав і порівняв десять століть європейської історії. Виявляється, це дуже важливо для нас: адже, знаючи і розуміючи своє минуле, людство зможе більш упевнено спланувати майбутнє, яке може бути цілком щасливим.

«Одного вечора наприкінці 1999 року я був удома та переглядав новини по телебаченню. Після того як телеведуча розповіла про головні події дня, вона почала підбивати підсумки, що, як я думав, стосуватимуться останніх дванадцяти місяців, як зазвичай бувало в новинах в останні грудневі вечори року. Однак того року вона почала огляд цілого двадцятого століття «Оскільки ми наближаємося до кінця століття, яке бачило більше змін, ніж будь-яке інше…»., — почала вона. Ці слова засіли у мене в голові та змусили задуматись. А що ми дійсно знаємо про зміни?...

Мета цієї книги полягає в тому, щоб спровокувати осмислення того, ким ми є і чого ми досягли за минулу тисячу років, що ми здатні зробити і що перебуває за межами наших можливостей, — усе це для того, аби оцінити, що для людської раси означає наш дивовижний досвід, накопичений протягом десяти століть. І якщо хоча б кілька людей замисляться над цими питаннями і почнуть використовувати ці знання в довгостроковій перспективі на благо майбутніх років, це буде для мене найбільшою втіхою».

 

Олександра Шутко — журналістка, кандидатка наук у галузі мистецтвознавства, письменниця, авторка досліджень «Роксолана: міфи та реалії», «Листи Роксолани: любов та дипломатія», «Жіночий султанат: влада та кохання», «Гарем османських султанів. Доба «Жіночого султанату», біографічного нарису для дітей «Роксолана», а також роману-трилогії «Хатідже Турхан». У доробку письменниці є також публікації про історію Османської імперії.

 

Шутко О. Гарем османських султанів. Доба «Жіночого султанату» / Олександра Шутко. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2021. — 320 с.

Османи вважали цих жінок берегинями династії. Величні, могутні, владні правительки, які у керуванні важливими справами імперії не поступалися чоловікам. Осяйна Гюррем — українська рабиня, що стала султаною, до думки якої дослуховувався наймогутніший правитель Османської імперії. Грекиня Нурбану, що отримала статус «валіде» та провадила активне дипломатичне листування із правителями європейських держав. Фаворитка Мурада ІІІ Сафіє, яку назвали «валіде-падишах», а поза очі — «відьмою» за те, що та нібито причарувала султана. І це лише кілька імен. А чи відомі вам долі інших, менш знаних, проте не менш впливових мешканок гарему? Сумна історія Махідевран, роль Гюльфем у султанському гаремі, трагічне кохання султани Хатідже, Міхрімах та династичний шлюб із візиром Рустемом, гаремна поетеса Хуббі, коротке володарювання Хандан, Халіме та Махфіруз у часи смути, владна Кьосем, Хатідже Турхан, воїтелька Гюльнуш — у цій книжці зібрані історії всіх представниць «жіночого султанату», їхні любовні та дипломатичні листи, достовірні портрети, відомості з архівних документів та інші унікальні матеріали, викладені на підставі турецьких, польських, українських, західноєвропейських й американських досліджень.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом