«Захар Беркут» : до 140-річчя першого видання історичної повісті видатного українського письменника Івана Франка

 

«Письменник намагається показати ті унікальні надбання свого народу, що збереглися в ньому від давніх віків, котрі допомагали йому вижити, зберегти у своїх душах доброту, турботу за ближніх, взаємодопомогу при біді, зберегти оті сили, що прикрашали його життя, робили його добрішим, мудрішим та духовно багатшим…» (Раїса Іванченко, професор, письменниця)

 

Іван Якович Франко (1856—1916) — незаперечний класик української літератури. Всебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком, перекладачем, видавцем. Творча спадщина Івана Франка багата й різноманітна, яка нараховує близько 4000 літературних, публіцистичних та наукових творів. Усього за життя Івана Франка окремими книгами і брошурами з’явилося понад 220 видань, у тому числи більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Іван Франко - автор 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів, 18 збірок малої прози, 10 творів великих прозових жанрів. Письменник переклав українською мовою твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур.

Повість «Захар Беркут» — найвідоміший художній твір Івана Яковича Франка на історичну тему.  Франко цікавився історичним минулим різних народів і, як свідчать його переклади, оригінальні поетичні, прозові та драматичні твори, увагу його завжди привертали героїчні сторінки народної боротьби проти гнобителів. У повісті «Захар Беркут» відтворені історичні події важливого і гостро актуального для часів Івана Франка політичного значення  — героїчну боротьбу народу проти своїх експлуататорів та іноземних поневолювачів.

Певним поштовхом до написання повісті було оголошення львівським часописом «Зоря» літературного конкурсу на кращий твір з сучасного життя, а ще краще з історичного минулого народу. Повість «Захар Беркут» написана за півтора місяця, з 1 жовтня до 15 листопада 1882 року, і подана Іваном Франко на конкурс. У листі до письменника Михайла Павлика Франко писав: «Зоря» розписала премію на повість, з обіцянкою платити за лист печаті по 20—25 зр. Повість, після його жадання, має бути «ідеальна, з життя, а ще ліпше з бувальщини нашого народу». Отже, я пишу повість історичну, з ХІІІ віку (напад монголів) і ідеальну (по поніманню характерів, хоч реальну по методі написання…».

Редактор «Зорі» Омелян Партицький вимагав від Івана Франка певних змін і скорочень. Його насамперед турбувала загальна тенденція повісті — оспівування давнього суспільного ладу в противагу сучасній економічній і політичний системі. З цього приводу між Франком і Партицьким зав’язалося листування. У листі від 20 грудня 1882 року Іван Франко писав: «…я чув, що повість Вам не сподобалась і що ви гадали б при печатанню її скорочувати, проти чого я згори мусив би застеречися…». У другому листі від 29 грудня 1882 року Франко не погоджувався з Партицьким, який вважав, що Франко у висвітленні ряду фактів відступав від історичної правди. Іван Якович запропонував додати до повісті примітку від редакції, що вона «за історичні погляди автора не відповідає», а всі зміни та скорочення погодити з ним особисто.

Повість «Захар Беркут» була опублікована у часопису «Зоря» за 1883 рік і в цьому ж році вийшла окремою книгою у Львові у «Друкарні Товариства ім. Шевченка». Автограф повісті не зберігся, тому невідомо, які робив правки і скорочення Іван Франко, готуючи повість до друку. У передмові автор сформулював свої погляди на те, яким має бути історичний твір:

«Повість історична — се не історія. Історикові ходить передовсім о вислідження правди  о сконстатування фактів, натомість повістяр користується тільки історичними фактами для своїх окремих артистичних цілей, для воплочення певної ідеї в певних живих, типових особах. Освічення, характеристика, мотивування і групування фактів у історика і в повістяра зовсім відмінні: де історик оперує аргументами і логічними висновками, там повістяр мусить оперувати живими людьми, особами.

Праця історична має вартість, коли факти в ній представлені докладно і в причиновім зв’язку; повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе заняти сучасних, живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна.

Представлення давнього громадського життя нашої Русі єсть безперечно таким предметом живим, близьким до сучасних інтересів. Наскільки мені удалось віддати дух тих давніх, замерклих часів, нехай судить критика. В деталях я позволяв собі доповнювати скупий історичний скелет поетичною фікцією. Головна основа взята почасти з історії (напад монголів і їх ватажок Пета), а почасти з переказів народних (про витоплення монгольської ватаги і ін.). Дійові особи зрештою видумані, місцевість списана по можності вірно». Львів, дня 1 грудня 1882, Ів. Франко

«Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині! Правда, і Стрий, і Опір однаково миють її рінисті, зелені узбережжя, луги її однаково покриваються весною травами та цвітами і в її лазуровім, чистім повітрі однаково плавле та колесує орел беркут, як і перед давніми віками. Але все інше як же змінилося! І ліси, і села, і люди! Що давно ліси густі, непрохідні закривали майже весь її простір, окрім високих полонин, сходили в долину аж над самі ріки,— тепер вони, мов сніг на сонці, стопилися, зрідли, змаліли, декуди пощезали, лишаючи по собі лисі облази; інде знов із них остоялися лише пообсмалювані пеньки, а з-між них де-де несміло виростає нужденна смеречина або ще нужденніший яловець. Що давно тихо тут було, не чути ніякого голосу, крім вівчарської трембіти десь на далекій полонині або рику дикого тура чи оленя в гущавинах,— тепер на полонині гейкають воларі, а в ярах і дебрях галюкають рубачі, трачі й гонтарі, ненастанно, мов невмирущий черв, підгризаючи та підтинаючи красу тухольських гір — столітні ялиці та смереки, і або спускаючи їх, потятих на великі ботюки, долі потоками до нових парових тартаків, або таки на місці ріжучи на дошки та на гонти.

Але найбільше змінилися люди. Зверха глянувши, то немовби змоглася між ними «культура», але на ділі виходить, що змоглося тільки їх число. Сіл і присілків більше, хат по селах більше, але зате по хатах убожество більше і нужда більша. Народ нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмілий і недотепний. Кождий дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом роздроблюються їх сили, ослаблюється громада. Не так тут колись було! Хоч менше народу, та зате що за народ! що за життя кипіло в тих горах, серед тих непрохідних борів у стіп могутнього Зелеменя! Лиха доля довгі віки знущалася над тим народом. Тяжкі удари підкопали його добробит, нужда зломала його свобідну, здорову вдачу, і нині тільки неясні, давні спомини нагадують правнукам щасливіше життя предків. І коли часом стара бабуся, сидячи в запічку та прядучи грубу вовну, почне розповідати дрібним унукам про давню давнину, про напади монголів-песиголовців і про тухольського ватажка Беркута,— діти слухають тривожно, в їх сивих оченятах блискотять сльози. А коли скінчиться дивовижна повість, то малі й старі, зітхаючи, шепчуть: «Ах, яка ж то красна байка!..».

 

Франко І. Я. Захар Беркут : повість / Іван Франко. — Київ : Дніпро, 2016. — 180 с.

Історична повість Івана Франка «Захар Беркут» видається сучасному читачеві як спроба знайти народові шлях у майбутнє. Яким має бути наше майбутнє суспільство? Які риси характеру, психології, ідеології, суспільного менталітету мають бути властивими новим поколінням українців?  Адже в своїй минулій історії в глибинах віків вони не раз несли на своїх плечах важкий тягар праці, принижень і згуби не тільки від своїх владців, котрі жадали розбагатіти, піднятись силою влади над роботящим та терплячим людом своїм. Вони ще й мусили протистояти загарбникам, котрі мріяли підпорядкувати собі увесь світ…

 

Франко І. Захар Беркут / Іван Франко ; передм., прим. та Словничок маловживаних слів М. З. Легкого ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. — Харків : Фоліо, 2017. — 251 с. — (Шкільна бібліотека української і зарубіжної літератури).

Сюжети автор черпав з життя і боротьби народу, з першоджерел людської культури і своєї актуальності вони не втратили. Відтворюючи історичне минуле, боротьбу жителів місцевості Тухля проти монголо-татар, письменник переплітає художню вигадку та народну творчість, беручи за основу широко відому в Галичині і в Закарпатті легенду про те, як тухольська громада весною 1241 року затопила монгольське військо. І як би там не було, але сьогодні ця повість сприймається напрочуд сучасно, коли йдеться про визволення нашої рідної землі від загарбників.

 

Франко І. Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в ХІІІ віці. / Іван Франко ; офорти художника Георгія Якутовича. — Київ : Дніпро, 1974. — 172 с.

У центрі твору — образи народного вождя Захара Беркута та його сина Максима. Ці віддані сини батьківщини протистоять бояринові Тугару Вовку, який, прагнучі загарбати землі Тухольщини, продався чужинцям.

 

Офорт художника Георгія Якутовича

Франко І. Я. Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в ХІІІ віці / Іван Франко ; худож. І. М. Крислач. — Львів : Каменяр, 1986. — 127 с. : іл.

Історичною основою повісті є не тільки події, зв’язані з навалою монголів та класовою боротьбою, яка точилася в тогочасному феодальному суспільстві, а й змальоване Іваном Франком общинне життя народу та історичний колорит епохи.

 

 

Ілюстрація художника Івана Крислача

  

Франко І. Я. Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в ХІІІ віці / Іван Франко ; худож. В. Литвиненко. — Київ : Держ. вид-во худож. літ-ри, 1950. — 160 с. : іл.

«Стародавнє село Тухля — се була велика гірська оселя з двома чи трьома чималими присілками, всього коло півтори тисячі душ. Село й присілки лежали не там, де лежить теперішня Тухля, але геть вище серед гір, у просторій подовжній долині, що тепер поросла лісом і зоветься Запалою долиною…».

 

Ілюстрація художника Валентина Литвиненка

Ілюстрація художника Валентина Литвиненка

Франко І. Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Руси в ХІІІ віці. — 2-ге вид. / Іван Франко ; вступ. ст. В. Тарнавського ; обкладинка роботи І. І.  Падалки. — Харків : Література і Мистецтво, 1932. — 168 с.

У повісті Івана Франка зображено боротьбу Карпатської Руси проти татаро- монгольської навали 1241 року. Захар Беркут та його син Максим, згуртувавши жителів Тухольщини, мужньо відстоюють незалежність свого краю і перемагають.

 

Захар Беркут

Жанр — історичний екшен

Режисери — Джон Вінн, Ахтем Сеїтаблаєв

Рік — 2019

Екранізація однойменної історичної повісті «Захар Беркут» Івана Франка. Гасло фільму  — «У свободі моя сутність».

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом