Мудрість століть: День читання книг

 

«Кожен, хто вміє читати, може за бажання читати задля розваги. Це найменш вимогливий вид читання, який потребує найменших зусиль. Більш того, для нього не існує правил. В принципі, будь-яку книгу, яку читають для розуміння чи інформації, напевно, можна читати для розваги, як і книгу, що може поглибити наше розуміння, можна читати лише для наявної в ній інформації…» Мортімер Адлер, американський філософ, педагог

 

6 вересня традиційно відзначається День читання книг. Книжка, що виникла понад 4000 років тому, і зараз є чудовим витвором людства та скарбницею народного досвіду. Це історична пам'ять, яка розкриває життя народів і суспільства. Вона з'єднує минуле, сьогодення і майбутнє. Завдяки книжкам ми не тільки отримуємо доступ до джерела знань, моральних і духовних цінностей, торкаємося до справжніх досягнень в культурі, науці, творчості, а й наповнюємося розумінням краси і дивовижності нашого життя, що робить його насиченим, змістовним і більш досконалим.

Найдавніша літературна пам'ятка «Повість временних літ» свідчить, що «Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, — це джерела мудрості».  Вчений-енциклопедист, класик української літератури Іван Якович Франко писав: «Книги — морська глибина:  Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивні перли виносить…». Вплив книги на людину величезний. Мистецтво слова здатне викликати душевний переворот, змінити погляди, а часом і все життя — в цьому і полягає його чарівна, неперевершена сила…

 

 

Мортімер Джером Адлер — американський філософ та педагог. Він є автором більш ніж п’ятдесяти книг та двохсот статей. Мортімер Адлер був редактором кількох книжкових серій і університетських освітніх проектів. Ще й досі тривають програми, засновані чи розвинені доктором Адлером:  Фонд видатних книг у співпраці з Робертом Хатчінсом, базова програма освіти для дорослих при Чиказькому університеті, проєкт «Пайдея» — план ґрунтовної реформи державної шкільної освіті та семінари про видатні ідеї…

 

Адлер М. Як прочитати книгу. Класичний посібник із розумного читання / Мортімер Дж. Адлер, Чарльз Ван Дорен ; пер. з англ. І. Дубей, В. Зайця. — Київ : Вид. група КМ-БУКС, 2018. — 456 с.

Найкращий та найпопулярніший у світі посібник із розуміння прочитаного тексту для вибагливих читачів. Книжка Мортімера Адлера «Як прочитати книгу» вперше побачила світ 1940 року і відтоді вийшла понад півмільйонним накладом різними мовами світу, а у 1972 році вона була видана у співавторстві з Чарльзом Ван Дореном. Це видання, перероблене та доповнене новим матеріалом, пояснює різні рівні читання та розказує, як на них перейти — від початкового читання до систематичного поверхового читання та ознайомчого читання, і так аж до швидко читання. Автори також наводять рекомендований список літератури та вправи на читання, якими ви зможете перевірити, як покращилися ваші читацькі навички, розуміння та швидкість.

«Якщо ви читаєте з метою стати вправнішим читачем, то вам не слід читати абищо. Вам не стати кращим читачем, якщо ви читатимете лише такі книги, що вже цілком вам під силу. Ви мусите братися до читання книжок, які так би мовити, вам не до снаги чи не зовсім доступні для вашого розуміння. Лише такі книги розширюватимуть ваш розум. А якщо ваш розум не розширюватиметься, ви не вчитиметесь.

Отже, вам вкрай важливо не лише вміти добре читати, але й вміти віднаходити книжки, які ставлять перед вами такі вимоги, завдяки яким можна вдосконалити свої читацькі навички. Книжка, яка здатна лише розважити чи потішити вас, може бути приємним способом провести вільну годину, але ви маєте усвідомлювати, що не отримаєте від неї нічого крім розваги… Є, безперечно, такі книжки, які вимагатимуть від вас надзусиль, хоч би яким вправним читачем ви були. Насправді саме такі книги вам слід шукати: вони якнайкраще допоможуть вам ставати все більш і більш вправним читачем…».

 

 

Ганна Улюра — літературознавиця, кандидатка філологічних наук, літературна критикиня. Авторка книжок «Пострадянська жіноча проза як соціокультурний та естетичний проект», «Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві», «Бог на 60 відсотків», «365. Книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини».

 

Улюра, Ганна. 365. Книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини Ганна Улюра ; іл. Крістіна Золотарьова. — Київ : ArtHuss, 2018. — 480 с. 

Книжка була презентована на Книжковому Арсеналі весною 2018 року і на Вінницькому фестивалі «Острів Європа». 2019 року книжка Ганни Улюри «365. Книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини» отримала нагороду «ЛітАкцент року» (номінація: літературознавство) і посіла перше місце Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» в номінації «Хрестоматія». Це 365 захопливих новел про 365 захопливих книжок з різних куточків світу та різних століть. Це своєрідний топ важливих книг, які вас зацікавлять і допоможуть орієнтуватися у літературі. Деякі з них ви точно читали, а деякі — точно ні. Це можливість «поговорити» про вашу улюблену книгу, почути фахову думку і відкрити для себе нові ідеї. Це книга, яку можна відкривати на будь-якій сторінці, якщо не знаєте, що почитати. Це книга, не просто, щоб «справляти враження культурної людини», але й бути».

«Палають складені на купу книжки. Архетипна картинка колективного жаху: горить Олександрійська бібліотека, біснуються нацистські сходки, займаються від снарядів сараєвські книгозбірні. Книжки горять — значить, у людства нема шансів на самозбереження. 451 градус за Фаренгейтом — це температура, за якої папір вигорає дотла.

Фантастична притча Бредбері розказує про Америку кінця ХХ століття (для роману, написаного в  1953-му, — про майбутнє). Гай Монтег — пожежник. Тепер його служба спалює книжки і відстежує тих, хто заборону на читання порушив. Деякі зі злочинців воліють згоряти разом із бібліотеками. Гай — у бездітному інертному шлюбі. Емоційні потреби подружжя задовольняє інтерактивне ТБ. Але дещо трапляється. Він знайомиться з Кларисою, яка вибиває в  нього з-під ніг землю одним очевидним питанням: чи ти щасливий, чоловіче? Клариса піде. Але процес почався: Гай сам ставить «неправильні» питання. І читає книжки. А в Америці між тим розгоряється чергова атомна війна. Навряд чи цього разу переможна. Гай пам’ятає з колись почутого «книжкового» хіба уривки з Одкровення про кінець світу. Це гарний натяк на фінал.

Читання книжок у світі «451» може навчити тому, чого бракує іншим джерелам інформації: критичному мисленню. Навчити правильно не-вірити, коротше кажучи.

Засади нової спільноти полягають у принциповій однаковості її членів: не рівності, саме однаковості. Тоді не буде приводу сумніватися в тому, хто поруч, бо ми точно знаємо його наміри. Всі хочуть одного і мають один спосіб досягнути бажаного. Поступ Гая починається сумнівом, він природно має закінчитися або абсолютною вірою, або повною зневірою. Благо, вибір за ним. Натомість є таємна група адептів-книжників (до неї приєднається Гай). Її учасники просто заучують напам’ять врятовані книжки, щоб передати їхній зміст нащадкам. Такі собі новітні схоласти, певні власної місії…».

 

Ростислав Семків —український письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, видавець, доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Автор книжок «Як писали класики», «Як читати класиків»…

 

Семків, Ростислав. Як писали класики : поради перевірені часом / Ростислав Семків. — Київ : Вид-во «Pabulum», 2016. — 240 с.

Серед визнаних письменників є ті, котрі вирішили поділитися секретами свого успіху й написали книжки про те, як писати добре. Це видання підсумовує погляди на художню творчість мегапопулярних Агати Крісті, Джорджа Орвелла, Рея Бредбері, Курта Воннеґута, а також ближчих до нас у часі Мілана Кундери, Маріо Варґаса Льйоси та Умберто Еко. Чому вони писали? Як вони писали? Й чому насправді вони стали успішними? Це збірка практичних порад, котрі підтверджені визнанням читачів на усіх континентах. Книжка буде однаково цікава і тим, хто пише, і тим, хто цікавиться літературою та "внутрішньою кухнею" відомих письменників — як вони пишуть, як вони бачили своє місце в літературі, чому вони насправді стали успішними.

«Як нам дізнатися їхні секрети? Яким чином зрозуміти, як воно — сісти и написати сильний текст? Що тут найважливіше? Можливо, треба якось по-особливому затишно облаштувати місце для письма? Чи варто складати план тексту до того, як він вихлюпнеться на сторінку? Що вони робили, через що стали знаними та, врешті, великими?

Але ж формат подібного розсекречення давно придумано. Якщо кожен текст — це своєрідний лист у вічність, який читатимуть потім сотні, а може й тисячі людей, то хороший письменник, відправивши такою міжчасовою поштою десяток чи два послань, цілком природньо доходить до думки надіслати своїм допитливим читачам ще й своєрідний суперлист, який пояснить техніку та поетику всіх попередніх. Не всі великі пишуть книжку про те, як писати книжки, однак частина з них таки не проти поділитися власними стратегіями успіху…

Отже автор (чи авторка) сідають у спокійній обстановці за стіл, вони радісні, піднесені, у передчутті осмислення своєї творчої праці. Він чи вона думають про свої книги, персонажів, із якими провели тривалий час, вигадуючи їх та ведучи за руку зі сторінки на сторінку, вони згадують свій успіх (аякже, адже це відомі й визнані автори) і їхній настрій стає ще кращим. Звісно, за таких умов вони здатні розповісти нам багато…».

 

Семків, Ростислав. Як читати класиків / Ростислав Семків. — Київ : Вид-во «Pabulum», 2018. — 288 с.

Ця книжка про підкорення могутньої сили — сили літератури. Автор веде непростим, проте цікавим шляхом: через різні жанри та творчість відомих письменників — від Александра Дюма та Еміля Золя до Вірджинії Вулф та Джона Толкіна. За час подорожі читач навчиться розуміти книжки краще: вловлювати неочевидні сенси і зв'язки між текстами, отримувати задоволення від складного письма і, врешті, виробляти власні стратегії читання

«П’ять причин читати… Читання дозволяє відпочивати елегантно… Утім, читання — це складний тип відпочинку. Якщо охолоджений напій у літню спеку оцінять усі, то вже окремі сорти вина чи віскі, гру в елітному гольф-клубі або звучання скрипки Гварнері сприймуть лише знавці. Як вони почуваються при цьому? Правильно — обраними. Те саме і з читачами книг: вони не просто відпочивають і отримують задоволення від мандрів уявними світами письменників, а рівночасно всіма порами свого тіла, фіксуючи свіжий або, навпаки, пошерхлий запах сторінок, торкаючись приємної на дотик обкладинки, вбирають відчуття власної значимості чи й снобічної вищості. Не зізнаються в цьому, але тішити самолюбство не перестають…

Читання будує нам позитивний соціальний імідж. Книжки виступають універсальними знаками мудрості…  Читання дає психологічну рівновагу…Читання допомагає порозумітися… Читання є шляхом самовдосконалення. Почавши читати змалечку, ми маємо досить часу, щоб поступово й неквапливо перейти від простіших книг до складніших, навчитися розуміти явні й приховані інтенції авторів, врешті, виробити в собі вміння одразу ж і глибоко входити в уявний світ книги й переживати там події не менш інтенсивно, ніж в нашій справжній реальності…».

 

***

Пол, Памела. Як виховати читача / Памела Пол, Марія Руссо ; пер. з англ. О. Стукала. — Київ : ArtHuss, 2020. — 264 с.

Коли літературні поради стають твоїм фахом, чому б не поділитись улюбленими книжками й рекомендаціями для батьків немовлят, дошкільнят і самих юних читачів? Редакторки «The New York Times Book Review» Памела Пол і Марія Руссо написали не лише про те, як читати дітям різного віку (від народження й до старшої школи), а й про те, що їм краще читати. Зручно поділена на «вікові» й «тематичні» рубрики книжка може стати комплексним путівником у світ дитячої психології й літератури — короткі анотації чергуються тут із дуже практичними порадами, як прищепити малюкам любов до книжок, відповідями на поширені запитання й розвінчуванням міфів. Зручним і приємним додатком до українського видання стали «Книжкові рекомендації для українських читачів і читачок від порталу «БараБука».

«Пам’ятаєте, як у дитинстві з головою пірнали в історії? Як довколишній світ кудись зникав, залишивши по собі хіба пліснявий запах гарної книжки… А може, ви колись ховалися між полицями місцевої бібліотеки, по вуха занурившись у перший роман про Гаррі Поттера, й гарячково гортали сторінки, дошукуючись сенсу філософського каменя?... Усі дитячі спогади приємні: читаючи дитина (ви) відчуває комфорт і привабливість приватного світу, радість повного занурення в якусь справу, блаженство зупиненого часу. Чи замислюєтеся ви, спостерігаючи дорослими очами, як зростає наступне покоління, що відчуття втраченого часу втрачене саме по собі? Може, сучасній дітворі важче знайти вільну годинку, аби з головою пірнути в книжку? Радісне читання — досі безтурботна розвага, одна зі складових дорослішання нарівні з лазінням по деревах і освоєнням велосипеда? Якщо ви вже тримаєте в руках цю книжку, вам, напевно, хочеться, аби дитина відчувала всі природні, вічні принади читання, що змушують час зупинитися…».

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.