* * * 2024 * * * 255 років від дня народження Івана Котляревського* * * 2024 * * * М210 років від дня народження Тараса Шевченка * * * 2024 * * * 150 років від дня народження Августина Волошина, президента Карпатської України * * * 2024 * * * 100 років від дня народження Павла Загребельного * * * 2024 * * * 450 років із часу видання першої друкованої книги в Україні «Апостола» * * * 2024 * * * 100 років з дня написання першого українського науково-фантастичного роману «Сонячна машина» Володимира Винниченка* * * 2024 ***За рішенням ЮНЕСКО Рік кінорежисера Сергія Параджанова * * * 2024 * * * Книжкова столиця світу 2024 року — французьке місто Страсбург* * *

пʼятницю, 22 липня 2016 р.

Веселая душа Бернарда Шоу: к 160-летию со дня рождения



«Гений отличается от обычного наблюдательного человека не тем, что он многое замечает, а тем, что умеет отличить главное от второстепенного»
Бернард Шоу



26 июля 1856 года в главном городе Ирландии Дублине появился на свет Джордж Бернард Шоу – всемирно известный английский писатель, драматург, лауреат Нобелевской премии.
Детство и юность Бернарда Шоу прошли в Дублине. Отец писателя был выходцем из почтенной семьи. Джорджу Карру Шоу было уже за сорок, когда он женился на двадцатилетней Люсинде Элизабет Герли. У четы Шоу было две дочери и сын Бернард.
Первые уроки воспитания Шоу получил от гувернантки и дяди священника, а в десять лет был отдан в школу. Учился он не очень прилежно, а затем и вовсе бросил учебу, начав в пятнадцатилетнем возрасте работать в должности мелкого клерка.
Проработав пять лет конторщиком, Бернард понял, что эта карьера не для него, поскольку служба, как с юмором он отмечал позднее, «начала угрожать обеспеченностью». Шоу оставил работу и переехал в Лондон. В столице Великобритании, после долгих поисков своего призвания, Бернард Шоу состоялся как театральный драматург.
Первая пьеса «Дома вдовца» была поставлена в театре, когда Шоу исполнилось 36 лет, последнюю пьесу он написал за полгода до смерти, в 93 года. А всего драматургом создано было 56 пьес.
Первое признание пришло к Шоу из-за рубежа. Большую роль в этом сыграл венский журналист Зигфрид Требитч, который перевел пьесы Шоу на немецкий язык. Благодаря ему, в Вене поставили «Ученик дьявола», а в Берлине – «Оружие и человек». После этого  пьесы Шоу приобретают популярность на всем европейском континенте и в США.
Шоу привлекал внимание публики не только как талантливый драматург, но и как неординарная личность. Люди, знавшие его близко, утверждали, что общаться с ним было необычайно легко и приятно. Его острый ум и слегка ироничный тон в беседе ценили и друзья, и почитатели, и поклонницы.
В 1925 году шведская Академия присудила Бернарду Шоу Нобелевскую премию по литературе. Но Шоу не был бы самим собой, если бы не пошутил и по этому, казалось бы, очень серьезному поводу «Очевидно, премию мне присудили в благодарность за то, что я облегчил в 1925 году положение всего мира, ничего не опубликовав в этот год». Он поблагодарил за честь, но отказался от денег, заявив, что деньги, полагающиеся лауреату, - это «спасательный круг, брошенный пловцу, который уже благополучно добрался до берега».




Штрихи к литературному портрету Бернарда Шоу

Лет двенадцати, когда Шоу, по его словам стал «искушенным циником», он прочитал всего Диккенса, который произвел на него огромное впечатление. Из поэтов Шоу больше всего любил творчество Шелли.

В конце-70-х годов Бернард Шоу окончательно избрал нелегкую дорогу писателя. После неудачных попыток стать журналистом, он решил попробовать свои силы в прозе. Шоу работал над своими романами упорно и планомерно, писал по пять страниц в день, а затем предлагал свои произведения всем существующим английским издательствам, даже посылал в Австралию и Канаду. Он впоследствии вспоминал, что ему отказало 60 издательств. Романов было пять – «Незрелость», «Неразумные связи», «Любовь артистов», «Профессия Кэшеля Байрона», «Социалист одиночка». Они были написаны в течение пятилетия, с 1879 по 1883 год. Позже некоторые из этих произведений все же были опубликованы, но  без выплаты авторского вознаграждения.

В 80-е годы перед Шоу окончательно открылась дорога публициста. По рекомендации театрального критика Уильяма Арчера он стал в 1885 году литературным рецензентом «Пэлл Мэлл газет». В конце 80-х годов он работает музыкальным критиком в газете «Стар» под итальянским псевдонимом «Корно де Бассето», а затем – театральным обозревателем в ряде газет и журналов. Блестящие, оригинальные по мысли и парадоксальные по форме статьи, подписанные тремя буквами G.B.S., привлекают всеобщее внимание, хотя никто еще не знает, какая популярность суждена этим трем буквам.

По свидетельству современников, Бернард Шоу до конца своих дней оставался одним из редких знатоков Шекспира. Он знал его почти наизусть, легко декламировал огромные отрывки, постоянно вставлял шекспировские выражения в обычный разговор.

В 1885 году Шоу набрасывает свою первую пьесу «Дома вдовца», которая увидит свет рампы лишь в 1892 году в «Независимом театре». Пьеса была задумана вместе с Уильямом Арчером под влиянием Вагнера и должна была повторить в современных условиях сюжет «Золота Рейна».

Комедия «Первая пьеса Фанни» была опубликована в 1911 году анонимно. Шоу встал на путь литературной мистификации, заставив критиков и зрителей поломать голову, решая, кто является автором пьесы.

Пьеса «Пигмалион» была написана в 1912-1913 гг.  Работа над ее постановкой ознаменовалась увлечением Шоу, оставившим заметный след в его жизни и творчестве. Главная роль предназначалась для известной артистки Стэллы Патрик Кэмпбелл. Беседуя с ней о роли, посещая ее дом, Шоу все больше влюблялся в эту женщину. Ему было в это время 56 лет, ей – 47. Роль Элизы Дулитл оказалась для миссис Патрик Кембелл ее сценической вершиной. От их недолгой «роковой» любви им осталась пожизненная переписка. Она легла потом в основу пьесы Джерома Килти «Милый лжец».

Нобелевская премия по литературе в 1925 году не присуждалась, а в 1926 году была вручена Бернарду Шоу «за творчество, отмеченное идеализмом и гуманизмом, за искрометную сатиру, которая сочетается с исключительной поэтической красотой». Как сказал член Шведской академии Пер Хальстрем, «Шоу – автор пьес, стал одним из наиболее ярких драматургов наших дней…а, Шоу – автор предисловий к пьесам может считаться Вольтером нашего времени».



Полное собрание пьес Бернарда Шоу


Шоу Б. Полное собрание пьес: в 6-ти тт. Т. 1 /пер. с англ.; ред. тома Е.А. Корнеева; вступительная ст. А.А. Аникста; коммент. А.А. Аникста, А.Н. Николюкина. – Л.: Искусство, 1978. – 647 с., портр.
Первый том Полного собрания пьес Бернарда Шоу включает в себя семь произведений, созданных драматургом в период с 1885 по 1896 год: «Дома вдовца», «Сердцеед», «Профессия миссис Уоррен»», «Оружие и человек», «Кандида», «Избранник судьбы» и «Поживем – увидим».





Шоу Б. Полное собрание пьес: в 6-ти тт. Т. 2 /пер. с англ.; ред. тома Ю.В. Ковалев; коммент. А.А. Аникста, А.Н. Николюкина. – Л.: Искусство, 1979. – 703 с., портр.
Второй том содержит шесть произведений, созданных в период с 1897 по 1904 год: «Ученик дьявола», «Цезарь и Клеопатра», «Обращение капитана Брасбаунда», «Великолепный Кэшвид или невознагражденное постоянство», «Человек и сверхчеловек» и «Другой остров Джона Булля».





Шоу Б. Полное собрание пьес: в 6-ти тт. Т. 3 /пер. с англ.; ред. тома И.В. Ступников; послесл. И.В. Ступникова; примеч. А.Н. Николюкина и И.В. Ступникова. – Л.: Искусство, 1979. – 655 с., портр.
Третий том содержит одиннадцать произведений, написанных драматургом в 1904-1910 гг. Четыре их них впервые переведены были на русский язык: «Интерлюдия в театре», «Вступление в брак», «Очаровательный найденыш», «Немного реальности». Пьесы «Врач перед дилеммой» и «Газетные вырезки» печатаются в новых переводах.




Шоу Б. Полное собрание пьес: в 6-ти тт. Т. 4 /пер. с англ.; ред. тома И.В. Ступников; послесл. А.С. Ромм; примеч. С.Л. Сухарева,  А.Н. Николюкина, И.Б. Комаровой. – Л.: Искусство, 1980. – 654 с., портр.
Четвертый том содержит двенадцать произведений, написанных Б. Шоу в 1910-1917 гг. К ряду пьес даны предисловия и послесловия, написанные самим автором. В новом переводе представлены пьесы «Пигмалион», «Великая Екатерина» и «Андрокол и лев».





Шоу Б. Полное собрание пьес: в 6-ти тт. Т. 5 /пер. с англ.; ред. тома Н.Я. Дьяконова; примеч. С.Л. Сухарева, А.Н. Николюкина. – Л.: Искусство, 1980. –725 с., портр.
В пятый том вошли произведения: «Назад к Мафусаилу», «Святая Иоанна», «Тележка с яблоками», «Горько, но правда».  Том снабжен комментариями, раскрывающими творчество и сценическую историю пьес.





Шоу Б. Полное собрание пьес: в 6-ти тт. Т. 6 /пер. с англ.; ред. тома А.Г. Образцова и А.С. Ромм; послесл. А.Г. Образцова, А.С. Ромм и А.А. Аникста; примеч. Г.М. Шейнмана. – Л.: Искусство, 1981. – 670 с., портр.
Шестой том содержит двенадцать произведений, написанных в 1933-1950 гг. К некоторым пьесам даны предисловия автора. В комментариях можно познакомиться с историей написания пьес и их постановкой в театре: «Сватовство по-деревенски», «Миллионерша», «Женева»…






Отдельные произведения


Шоу Б. Автобиографические заметки. Статьи. Письма: сборник /пер. с англ.; составление А. Образцовой и Ю. Фридштейна, послесловие А. Образцовой. – М.: Радуга, 1989. – 496 с.
Бернард Шоу в этюде «Кто я такой?» писал: «После месяца непрерывной работы у меня раскалывается голова, и я даю себе слово сделать перерыв, не садиться за  стол после обеда, работать только два часа в день, но тщетно, каждое утро меня вновь охватывает нестерпимая жажда трудиться, и я ничего на свете так не боюсь, как выходных дней».




Шоу Б. Пигмалион: пьеса в пяти действиях /пер. с англ. Е. Калашниковой; статья А. Дейча. – М.: Искусство, 1966. – 112 с.
Эта блестящая и остроумная комедия была написана в 1912 году и впервые поставлена 16 октября 1913 года в Вене. Английская премьера при участии Патрик Кэмпбелл, для которой была написана роль Элизы и Бирбома. Став одним из величайших театральных триумфов Шоу, пьеса неоднократно исполнялась в различных театрах Англии. В 1938 году пьеса была экранизирована. В 1956 году по ее сюжету был создан мюзикл «Моя прекрасна леди».



Шоу Б. Пьесы /пер. с англ.; сост., вступ. ст. и примеч. А. Аникста. – М.: Детская литература, 1956. – 449 с.
В книгу вошли пьесы «Дома вдовца», «Избранник судьбы», «Ученик дьявола», «Пигмалион», «Август исполняет свой долг». Обращаясь к произведениям Бернарда Шоу, мы находим в них удивительное сочетание серьезных мыслей и шутовства.






Шоу Б. Пьесы /пер. с англ.; вступ. ст. З. Гражданской. – М.: Правда, 1982. – 362 с.
В книгу вошли избранные пьесы драматурга: «Профессия миссис Уоррен», «Цезарь и Клеопатра», «Пигмалион», «Дом, где разбиваются сердца».







Шоу Б. Пєси /переклад з англ. В. Владка та М. Овруцької; вступ. ст. А. Іллічевського. – Київ: Державне вид-во художньої літератури, 1956. – 228 с.
До книзі увійшли пєси: «Будинки вдівця», «Учень диявола». У пєсах Бернарда Шоу читач зустріне багато розгорнутих авторських ремарок, в яких автор говорить не тільки про місце дії, обстановку, гру акторів, а й додає багато подробиць, не зовсім звичайних для драматичних творів.





Шоу Б. Пігмаліон /переклад з англ. О. Мокровольського //Тема. - 1999. – № 4. - С. 2 - 79.
В якому б жанрі не виступав Шоу, він завжди залишався сатириком, який проклав нові шляхи критичного реалізму на Заході. Сам шоу якось сказав про свою сатиру: «Мій спосіб жартувати полягає в тому, щоб говорити правду».







Литературоведческие издания о жизни и творчестве Бернарда Шоу

Аникст А. Бернард Шоу. – М.: Знание, 1956. -  32 с.
Читая Шоу, каждый сможет убедиться, что произведения его полны больших и значительных идей, не утративших своего интереса с годами.









Балашов П. Художественный мир Бернарда Шоу. – М.: Художественная литература, 1982. – 326 с.
Книга представляет собой обстоятельное исследование творчества Бернарда Шоу. Автор дает идейно-художественный анализ всех основных произведений Шоу, характеризует своеобразие его творческого метода, его вклад в мировую драматургию XX века.






Веселая вы душа, Бернард Шоу /сост. А.А. Шамшурин. – Кишинев: Штиинца, 1988. – 176 с.
В сборник вошли материалы о Шоу, подобранные кандидатом химических наук А.А. Шамшуриным из различных литературных источников: книг, брошюр, периодических изданий.







Гражданская З. Бернард Шоу: очерк жизни и творчества. – М.: Просвещение, 1963. – 212 с.
Книга представляет развернутый рассказ о жизненном пути знаменитого английского драматурга Бернарда Шоу. Пьесы Шоу – это богатейшее драматургическое наследие в мировой литературе.







Деннингхаус Ф. Театральное призвание Бернарда Шоу /пер. с англ. – М.: Прогресс, 1978. – 327 с.
Автор книги отдал много времени изучению творческого наследия Бернарда Шоу, которое и до сих пор вызывает горячие споры. Учитывая работы английских, немецких, французских ученых Ф. Деннингхаус дает свое понимание творчества великого английского драматурга.






Образцова А. Драматургический метод Бернарда Шоу. – М.: Наука, 1965. – 316 с.
Новаторский, художественный метод драматурга мало исследован. Его основные особенности недостаточно поставлены в связь с общими тенденциями развития литературы и искусства XX века.







Хьюз Э. Бернард Шоу /пер. с англ. Б. Носика. – М.: Молодая гвардия, 1968. – 288 с. - (ЖЗЛ).
Писать о Шоу трудно. Так и слышишь у себя над ухом насмешливый голос рыжебородого Мефистофеля «Когда вы читаете биографию, помните, что правда иногда не годится для публикации».









Экранизация пьесы «Пигмалион»

Жанр – мюзикл, драма, мелодрама, комедия
Режиссер – Джордж Кьюкор
Страна – США
Год – 1964
Лондон времен короля Эдварда VII. Профессор Генри Хиггинс, выдающийся лингвист, преподаватель фонетики и одновременно высокомерный и раздражительный человек, выдвигает теорию о том, как произношение и акцент определяют место человека в обществе. С намерением доказать свою точку зрения он заключает пари с полковником Хью Пикерингом таким же, как он, учёным-лингвистом. Цель профессора научить - обычную цветочницу говорить так грамотно, что высшее общество не смогло бы не принять её за одну из своих.



середу, 20 липня 2016 р.

Олена Теліга: феномен політичної відваги: до 110-річчя від дня народження



І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог послав мені найбільший дар:
Гарячу смерть, не зимне умирання
«Лист» Олена Теліга



ОЛЕНА ТЕЛІГА
художник Володимир Слєпченко
Народилася Олена Теліга (уроджена Шовгенова) у підмосковному Іллінському 21 липня 1906 року в родині відомого інженера-гідротехніка Івана Шовгенова. Батько і мати - вихованка Бестужівських курсів учителька Юлія Шовгенова (Нальянч-Качковська) - усе робили для того, щоб розвинути здібності улюбленої доньки, яка вже з малих літ розважала дорослих своїми віршиками. її вчили музики, навчали мов: російської, німецької, французької. Лише рідної, української, вона в ті роки не знала й українкою себе не усвідомлювала.
Першим великим випробуванням для родини Шовгенових став 1917 рік. У Росії - революція, у Києві створюється свій, український орган влади - Центральна Рада, проголошується Українська Народна Республіка, і для інженера й науковця Івана Шовгенова відкривається перспектива служіння власній державі. Восени 1917 року Шовгенови переїжджають в Україну, спочатку на рідну Слобожанщину, а з весни 1918 - до Києва, де Іван Шовгенів займає посаду начальника департаменту водяного і дорожнього господарства в міністерстві шляхів, згодом стає також викладачем Київської політехніки, а Оленка навчається в приватній гімназії О. Дучинської.
Нові випробування приніс 1919 рік. У Києві - численні зміни влад, Іван Шовгенів виїжджає з урядом УНР до Кам'янця-Подільського, повертається до Києва після захоплення його більшовиками, якийсь час залишається без роботи, а потім уже в 1920 році разом із старшим сином Андрієм знову виїжджає з урядом УНР і згодом евакуюється до польського міста Тарнова. Сім'я залишається без засобів до існування, і Оленка змушена працювати посильним у КПІ, а влітку - «на комуністичних огородах», щоб заробити якийсь мізерний пайок.
1922 рік - новий поворот у долі Олени. Вона разом із матір'ю і братом Сергієм нелегально переходить кордон і дістається до Тарнова, а в липні цього ж року переїжджає до чеського міста Подєбради, де батько уже працював ректором Української господарської академії (УГА).
Для Олени розпочалася смуга еміграції, що тривала майже все її свідоме життя, сповнене непереборним бажанням повернутися у вільну, незалежну Україну, до рідного Києва.

На формування її світогляду майбутньої націоналістки вирішальний вплив справило те оточення, в якому вона опинилася, навчаючись спочатку на матуральних курсах при УГА в Подєбрадах, а потім, з 1923 р., на літературному підвідділі історико-літературного відділу Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі (УВПІ).
Переважна більшість студентів були недавніми вояками армії УНР, які болісно переживали поразку своєї армії і втрату власної держави, дискутували про причини цієї трагедії. Найголовнішу вбачали у недостатній згуртованості нації, у відсутності належної волі до перемоги, у слабкості провідників, які орієнтувалися на демократичні методи досягнення мети, тоді як противник застосовував брутальну силу. Головним ворогом вважався московський імперіалізм, який століттями гнобив Україну, а тепер у новому обличчі, в обличчі більшовизму, задушив молоду Українську державу.
Нові Оленині друзі вважали необхідним, насамперед, щоб українці усвідомили свою національну окремішність, важливість з'єднання всіх воль в одну волю, підпорядкування індивідуальних інтересів найвищій меті - боротьбі за націюта національну державу.
Зачитувалися творами Д. Донцова, зокрема його «Націоналізмом», у якому наголошувалося, що лише та нація, яка у ворожому оточенні виявиться дужчою і пристосованішою, здатна утвердити себе і вижити. Ідеї Д. Донцова, а пізніше й особиста зустріч з ним суттєво вплинули на формування націоналістичного світогляду Олени Теліги. Вона стала постійним співробітником редагованого Д. Донцовим «Літературно-наукового вістника» (а потім «Вістника»), переважну більшість своїх поетичних і публіцистичних творів друкувала на його сторінках.
Безсумнівно, велику роль у тому, що з донедавна російськомовної панночки Лєночки Шовгенової постала визначна українська патріотка й поетеса Олена Теліга, відіграла зустріч її, тоді вже студентки УВПІ у Празі, із студентом УГА в Подєбрадах, кубанським козаком і бандуристом, старшиною Армії УНР Михайлом Телігою. Вони одружилися 1 серпня 1926 року і через усе життя пронесли вірність спільним ідеалам.
Так під впливом різних чинників формувався світогляд Олени Теліги, розквітав її поетичний і публіцистичний талант. Роздумувала над місцем української жінки в житті суспільства, над своєю місією патріотки й поетеси, думками та настроями ділилася з читачами власних творів.
Євген Маланюк, який добре знав Олену Телігу, так писав про неї: «Вона вся, як істота, була якимось протестом проти сірости, проти безбарвности, нудоти життя, яку роблять партачі, не лише наші, а й світові. Це була людина, яка хотіла радости, хотіла барвистости, повноти, і ще радости, і ще радости з усім королівським значенням цього слова».
Олена Теліга завжди була оточена увагою чоловіків: у неї закохувались, нею захоплювались: хоч красунею не була, але мала те «щось», що приваблювало.

Зрозуміло, що це давало натхнення для творення ліричних віршів. Але ж Олена Теліга була не лише чарівною жінкою, яка розумілася в коханні, а й українською патріоткою, що вболівала за долю своєї Вітчизни. Це й породило той феномен, який називають пасіонарністю любовної лірики Олени Теліги. В її поезії любовні та громадянські мотиви нерозривні. У вірші «Мужчинам» звучить передчуття бою, в який жінки зберуть своїх чоловіків. А якою ж має бути їхня, жінок, власна роль? Найвища місія жінки, - вважала поетеса, - дарувати чоловікам свою ніжність, віру в їхню міць і цим підтримувати бойовий дух. Братися за спис - не жіноча справа, але, коли треба буде для здобуття перемоги, жінка стане поряд із чоловіком і піде з ним до кінця.

Желязна Жоднова, 27 липня 1932 р.


У своїй поезії Олена Теліга прагнула до з'єднання «найкращої жіночности з найкращою мужністю», бо вважала, що таке поєднання має бути характерним для української жінки. Для неї ідеалом українки, який найбільше відповідав добі й до якого вона сама намагалася наблизитися, була жінка, яка «вже не хоче бути ні рабинею, ні «вампом», ні амазонкою. Вона хоче бути Жінкою. Лише такою жінкою, що є відмінним, але рівно - вартісним і вірним союзником в боротьбі за життя, а головне - за націю».







1933. З чоловіком М. Телігою



З початком Другої світової війни настав останній крутий поворот у долі Олени Теліги. Вона разом з чоловіком з 1929 року жила у Варшаві, і коли на польську столицю полетіли німецькі бомби, була серед варшав'ян. Українська еміграція Європи чекала зіткнення Німеччини з Радянським Союзом, з цим пов'язували надії на повернення на батьківщину, сподівання на те, що обидві ворожі сили знекровлять себе у взаємній боротьбі і Україна зможе вибороти свою незалежність. Настав час, коли треба було остаточно вибрати своє місце в боротьбі, і Олена Теліга, яка давно вже сповідувала націоналістичну ідеологію, стає членом Організації Українських Націоналістів.






На вечірці у панів Лукасевичів. 
Зліва: сестра п. Лукасевич, Наталя Попович, Степан Попович, Михайло Теліга, п. Барицька, невідомий, Олена Теліга, невідомий, Лев Лукасевич, Стефанія Лукасевич; сидять: Стахів та Неля Чехович. Варшава, 1935 р.

У грудні 1939 року Теліги переїхали до Кракова, де Олена зустрілася зі своїм давнім знайомим, членом проводу Українських Націоналістів Олегом Кандибою-Ольжичем. Ця зустріч визначила всю її подальшу долю, бо після неї вона приступила до активної роботи в культурній ділянці ОУН. Вона очолила літературно-мистецьке товариство «Зарево», готувала випуск літературного альманаху «Буде буря!», куди включила твори патріотичного звучання, написала до нього передмову, виступала перед слухачами школи організаційного активу з питань української культури й методів її використання для піднесення національної свідомості, брала активну участь у заходах, організованих краківською «Просвітою». А головне - готувала соратників і себе до походу на Схід, в Україну.

Олена Теліга з товаришами перед походом в Україну. 
Зліва 1-й ряд: Орест Оршанськи-Чемеринський, Олена Теліга, Улас Самчук. 2-й ряд: Михайло Михалевич, Омелян Коваль, О. Русов. Львів, літо 1941 р.
З нетерпінням чекала Олена Теліга того дня, коли зможе рушити на Київ. І хоч друзі, зокрема й О. Ольжич, відмовляли, розуміючи, яка небезпека її там чекає, була непохитною в своєму рішенні. По дорозі до Києва вона на якийсь час затрималася у Львові, а потім у Рівному, де працювала в редагованій Уласом Самчуком газеті «Волинь». Прибувши до Києва 22 жовтня 1941 року, Олена Теліга очолила Спілку українських письменників, редагувала «Літаври» - літературно-мистецький додаток до газети «Українське Слово», увійшла до складу організованої О. Ольжичем «Української Національної Ради», писала публіцистичні статті, у яких закликала до єдності української нації у час великих випробувань.
Для неї самої найбільшим випробуванням став момент, коли в Києві почалися арешти гестапівцями українських націоналістів. Керівництво ОУН дало наказ залишити місто всім членам організації, хто вів роботу легально (серед них була й Олена Теліга). Але вона категорично відмовилася виїхати з Києва. Будучи попередженою про можливий арешту приміщенні Спілки письменників, де вона призначила зустріч з товаришами, не скористалася можливістю уникнути арешту, бо не могла допустити, щоб хтось сказав: «У небезпеці нас лишила, а перед небезпекою говорила про патріотизм і жертвенність». І як людина, найвищим моральним принципом якої була єдність слова і діла, вона свідомо пішла на смерть. Олену Телігу заарештували гестапівці 9 лютого 1942 р. разом з іншими членами Спілки і її чоловіком Михайлом Телігою. Усіх розстріляли в Бабиному Яру. Точна дата трагедії не відома, але більшість дослідників вважають, що сталося це 21 лютого 1942 року. Саме в цей день вшановуємо пам'ять Олени Теліги та її соратників по боротьбі, покладаючи квіти до хреста на їхній символічній могилі в Бабиному Яру.

У Бабиному Яру на місці розстрілу поетеси





Олена Теліга віддала своє життя у боротьбі за Українську державу. І нам, нині сущим, слід пам'ятати, що найкращим пам'ятником цій великій жінці буде утвердження та зміцнення Української національної держави, розквіт її мови та культури. Нам для цього, слава Богу, не потрібно жертвувати життям - необхідно лише своїми діями наближати ту мрію, заради якої жила й загинула Олена Теліга.









Твори Олени Теліги з фонду бібліотеки

Теліга О. О краю мій… : твори, документи, біографічний нарис. – К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. – 494 с. : 224 іл.
Наведені поетичні і прозові твори талановитої української поетеси та активної громадської діячки Олени Теліги. Подано велику кількість фотографій, документи, а також нарис доктора історичних наук Надії Миронець «І злитись знову зі своїм народом» про життя і творчість поетеси на основі документів, листів, спогадів сучасників.





Теліга О. [Поезія] / Олена Теліга // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. у 4 кн. Кн. 2 : Культурно-історична епоха модернізму : навч. посіб. / упоряд. В. Яременко. – К., 2001. – С. 726-730 : іл.

Теліга О. [Поезія] / Олена Теліга // Жулинський М. Слово і доля : навч. посіб. / Микола Жулинський. – К., 2002. – С. 582-586.

Теліга О. [Поезія] / Олена Теліга // Жулинський М. Українська література : творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям / Микола Жулинський. – К., 2011. – С. 664-669.




Літературознавчі видання про життєвий та творчий шлях Олени Теліги

Жулинський М. Олег Ольжич і Олена Теліга : нариси про життя і творчість. вибрані твори. – К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2001. – 144 с. : фото.
Книжка відомого літературознавця складається з майстерно виписаних літературних портретів Олега Ольжича і Олени Теліги та добірок з їхньої творчої спадщини.






Поклик душі : до 100-річчя від дня народження Олени Теліги : біобібліограф. покажч. / уклад. Л. А. Костильова ; ред. Р. М. Щербан. – Рівне : Волинські обереги, 2006. – 32 с. – (Сер. «Славетні земляки»).
До видання включено твори друку, які висвітлюють творчу спадщину Олени Теліги, літературу про її життя та діяльність.






Олена Теліга : до 95-річчя від дня народження : методико-бібліограф. поради / ООУНБ ім. М. Грушевського. – Одеса, 2002. – 10 с. – (Сер. «Повернуті імена української діаспори»).
Методико-бібліографічні поради розраховані на бібліотечних працівників, стануть у нагоді під час підготовки масових заходів, а також можуть бути корисними усім читачам для одержання інформації.









У збірниках та періодичних виданнях

  • Ананченко Т. В ім’я офіри і посвяти / Тетяна Ананченко // Чорноморські новини. – 2006. – 30 верес. – С. 6. : фото.
  • Творчість Олени Теліги в контексті політичного та культурологічного буття заслуговує на справедливу і високу оцінку її власне духовного подвигу, здійсненого «в ім’я офіри і посвяти».
  • Ананченко Т. П. Життя як спалах : Михайло й Олена Теліги / Тетяна Ананченко // Ананченко Т. П. «України часточка – в імені…» : Одещина в культурологічному просторі світового українства. – Одеса, 2006. – С. 264-271.
  • Ананченко Т. П. Нескорені українки : Ольга Басараб та Олена Теліга (до Дня пам’яті жінок-героїнь) / Тетяна Ананченко // Ананченко Т. П. «України часточка – в імені…» : Одещина в культурологічному просторі світового українства. – Одеса, 2006. – С. 192-199.
  • Ананченко Т. П. То ж де ж і коли народилася Олена Теліга, Або дещо про легенди і факти / Тетяна Ананченко // Ананченко Т. П. «України часточка – в імені…» : Одещина в культурологічному просторі світового українства. – Одеса, 2006. – С. 199-208.
  • Барладяну-Бырладник В. Смерть как урок : к годовщине гибели Олены Телиги / В. Барладяну-Бырладник // Юг. – 1995. – 14 февр.
  • Про життя і творчість Олени Теліги. Увага приділяється політичним поглядам поетки.
  • Боднарук І. Полум’яна легенда героїзму і посвяти [до збірника вибраних статей знаного в США журналіста і письменника Івана Боднарука увійшов нарис про Олену Телігу. Яка була опублікована у часопису української діаспори Аргентини «Українське слово» у 1967 році] / Іван Боднарук // Боднарук І. Між двома світами : вибрані статті про українських письменників / упоряд. В. Оліфіренко. – Донецьк, 1997. – С. 145-147.
  • Гординський С. Зустріч з Оленою Телігою [автор розповідає про знайомство з Оленою Телігої у 1939 році в Кракові] / Святослав Гординський // Гординський С. На переломі епох : літературознавчі статті, огляди, есеї, рецензії, спогади, листи. – Львів, 2004. – С. 199-204.
  • Донцов Д. Поетика вогняних меж [cтаття про життя і творчість Олени Теліги опублікована у 1953 році в Торонто] / Дмитро Донцов // Українське слово : хрестоматія укр. літ-ри та літер. критики ХХ ст. (у 3 кн.). Кн. 2 / [упоряд. В. Яременко, Є. Федоренко]. – К., 1994. – С. 600-607.
  • Ільєва Г. «Сплелися боротьба й кохання, і кращий хто, не знаю я» : пасіонарність любовної поезії Олени Теліги [досліджуючи інтимну лірику поетеси, ми доторкаємось до світу особистих переживань митців рідної культури, прагнемо збагнути цей багатий внутрішній світ для повнішого осягнення творчого доробку української діаспорної літератури] / Галина Ільєва // Літературна Україна. – 1995. – 12 жовт. – С. 3 : фото.
  • Ісаєнко Л. Проблема національного у спадщині українських поеток (на матеріалі творчості Лесі Українки, Олени Теліги, Оксани Лятуринської) / Любов Ісаєнко // «Просвіта»: минуле, сучасне й майбутнє (до 100-річчя Одеської «Просвіти») : матеріали наук.-практ. конф., 25-26 листоп. 2005 р. – Одеса, 2006. – С. 138-143.
  • Климентова О. Витоки творчості О. Теліги [для того щоб глибше зрозуміти творчість поетки, витоки її світогляду автор статті звернулася до творів інших поетів-«пражан», книг, які читала О. Теліга] / Олена Климентова // Укр. мова і літ. в шк. – 2000. – № 4. – С. 56-61.
  • Климентова О. Мотиви любові до Батьківщини в поезії Олени Теліги [тема любові до батьківщини в поезіях О. Теліги знаходить втілення в багатьох мотивах, які дозволяють розкрити її складність і багатоплановість]  / Олена Климентова // Укр. мова і літ. в шк. – 2001. – № 1. – С. 65-66.
  • Ковалів Ю. Олена Теліга [у статті розповідається про життєвий шлях Олени Теліги. Вперше друкуються фотографії з фотоальбомів Олени Теліги] / Юрій Ковалів // Розбудова держави. – 1993. – № 3. – С. 3-11 : фото.
  • Козуля О. Українська муза не мовчала / Олесь Козуля // Козуля О. Жінки в історії України. – К., 1993. – С. 153-159.
  • Криворучко К. Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив : до 100-річчя від дня народження Олени Теліги – поетки і національної героїні [Неопубліковані архівні матеріали: листи й поштові картки, написані до Марії Донцової, дружини Дмитра Донцова, виявлені в Центральному Державному архіві вищих органів влади та управління України] / Катерина Криворучко // Українське слово. – 2006. – № 27. – С. 12 : фото ; № 28. – С. 12 : фото.
  • Литвин М. «Мій дорогий Михайлику!..» [у статті розповідається про чоловіка Олени Теліги Михайла Телігу, який чесно і мужньо пройшов поруч з дружиною до останнього її і свого подиху] / Микола Литвин // Літературна Україна. – 1996. – 25 січ. – С. 6 : фото.
  • Маркелова Г. Поетеса вогняних рубежів [автор статті привертає увагу на ментальний, глибинний, доленосний зв’язок української поетеси зі «срібним століттям» російської поезії, на сплетіння та взаємопроникнення двох культур] / Галина Маркелова // Думська площа. – 2003. – 14 листоп. – С. 2-3,6 : іл.
  • Миронець Н. Олена Теліга: нове прочитання великої біографії / Надія Миронець // Укр. культура. – 2006. – № 8. – С. 37-39 : фото.
  • Поетка вогняних меж Олена Теліга : розділи із книги Дмитра Донцова «Поетка вогняних меж Олена Теліга» // Українське слово. – 2006. – № 29. – С. 6-7 : фото.
  • Олена Теліга (1907-1942) // Історія української літератури ХХ століття : [навч. посіб.]. у 2 кн. Кн. 2. Ч. 1 (1940-ві -1950-ті роки) / за ред. В. Г. Дончика. – К., 1994. – С. 98-105.
  • Олена Теліга (1907-1942) [у книзі зроблено ґрунтовний аналіз творчості Олени Теліги. Літературознавчий матеріал доповнено творами, цікавими ілюстраціями. // Жулинський М. Слово і доля : навч. посіб. / Микола Жулинський. – К., 2002. – С. 571-581 : фото.
  • Олена Теліга (1906-1942) : Духовна велич героїчного чину // Жулинський М. Українська література : творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям / Микола Жулинський. – К., 2011. – С. 651-663 : фото.
  • Саєнко В. П. Державотворча роль жінки в духовній спадщині Олени Теліги / В. П. Саєнко, Г. А. Авксентьєва // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. / [відп. ред. Л. І. Кормич]. – Одеса, 1997. – Вип. ½. – С. 228-239.
  • Самчук У. Її остання дорога (у 20-річчя смерті Олени Теліги) [cпогади автора про знайомство з Оленою Телігою у травні 1941 році у Кракові] / Улас Самчук // Слово і час. – 1997. – № 7. – С. 14-16.
  • Скуратівський В. Олена Теліга як явище / Вадим Скуратівський // Дивослово. – 2000. – № 6. – С. 54-55.
  • Червак Б. Олена Теліга – воїн української революції : до 100-річчя від дня народження Олени Теліги [cтаття провідника Київської міської організації ОУН про життєвий шлях Олени Теліги з нагоди 100-річчя від дня народження] / Богдан Червак // Українське слово. – 2006. – № 29. – С. 4-5 : фото.
  • Червак Б. Філософсько-естетичні підстави творчості Олени Теліги : у липні видатній письменниці та громадській діячці виповнилося б 90 років [творчість Олени Теліги є яскравим прикладом ходіння по «лезу меча», балансуючи на «грані», яке, можливо, ї є справжньою поезією, що залишає вагомий слід у духовному житті покоління й нації в цілому] / Богдан Червак // Літературна Україна. – 1997. – 7 серп. – С. 6 : фото.
  • Шпак В. П. Олена Теліга (1907-1942) / В. П. Шпак // Гроно нездоланих співців : літературні портрети українських письменників ХХ сторіччя, твори яких увійшли до оновлених шкільних програм : навч. посіб. / упоряд. В. І. Кузьменко. – К., 1997. – С. 227-239.
  • Бійчук Г. Героїчна поезія Олега Ольжича й Олени Теліги (до проблеми формування рис українського національного характеру учнів засобами літератури) / Галина Бійчук // Укр. літ. в загальноосвіт. шк. – 1999. – № 1. – С. 25-28.
  • Ковальчук О. Лірична героїня Олени Теліги – хто вона?  [поширений конспект уроку розкриває багатогранність характеру ліричної героїні Олени Теліги на основі дослідження ідейного змісту поезій та простежується духовна спорідненість поетеси з Лесею Українкою] / Олеся Ковальчук // Укр. мова й літ. в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – № 2. – С. 105-112.
  • Фасоля А. Поетика вогненних меж (творчість Олени Теліги як засіб формування духовного світу школяра) [про урок по творчості Олени Теліги в 11 класі у формі круглого столу] / Анатолій Фасоля // Дивослово. – 1996. – № 11. – С. 44-50.



Матеріали з мережі Інтернет





Бурлак О.О., зав. відділу періодичних видань