* * * 2018 * * * Рік охорони культурної спадщини * * * 2018 * * * Рік продовження розвитку української освіти * * * 2018 * * * Рік української мови в Німеччині та німецької мови в Україні * * * 2018 * * * Рік Божого слова в Україні * * * 2018 * * *

среда, 13 июля 2016 г.

Іван Дзюба – талант і доля: до 85-річчя від дня народження




Феномен Івана Дзюби ще не досліджений; це ще належить зробити нащадкам. Однак не зайве й нам уже тепер, не відкладаючи в шухляду «слушного часу», поцікавитися першовитоками рідкісного й багатовимірного явища, ім’я котрого – Іван Дзюба
Віктор Баранов



Народився Іван Михайлович Дзюба 26 липня 1931 р. в с. Миколаївці Волноваського району Донецької області. У 1953 р. закінчив філологічний факультет Донецького (тоді Сталінського) педагогічного інституту, а у 1956 р. аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Написав кандидатську дисертацію «Сатира В.Маяковського». Науковим керівником І. Дзюби був академік О. І. Білецький.
Деякий час Іван Михайлович працював у Держлітвидаві (згодом - видавництво «Дніпро»), завідував відділом критики в журналі «Вітчизна», де як організатор нової автури виявив себе яскраво й результативно: українська критика 60-х років під впливом Дзюби стала істотним фактом і фактором тодішнього літературного процесу з ознаками та можливостями його «відморожування».
Перші статті Іван Дзюба надрукував якраз тоді, коли відбувся XX з’їзд КПРС і почалася певна лібералізація радянського суспільства, або - як це називалося офіційно - «відновлення ленінських норм життя». П. Загребельний, тодішній головний редактор «Літературної України», назвав Дзюбу чи не найбільш яскравим критиком нової генерації: «Якщо захочемо згадати наймолодше талановите поповнення наших критичних лав, то, звичайно ж, відразу вигукнемо: Іван Дзюба!».
Перша книга І. Дзюби «Звичайна людина чи міщанин?» (1959 р.) засвідчила появу неординарної творчої особистості в українській літературній критиці, а головне зародки нової концепції людини і правди, правди соціальної і художньої. По своєму ця робота, хоча і містила чималу дозу типової для другої половини 1950-х років риторики, фіксувала позицію шістдесятників - літературної когорти, народженої тимчасовою відлигою в трохи не вічній мерзлоті нашого духовного, а особливо національного буття.
Активність шістдесятників наштовхувалась на острах влади, особливо після зміни політичного керівництва СРСР у 1964 р. Боротьба з українським «націоналізмом» набула характеру репресивних акцій. У серпні-вересні 1965 р. в деяких містах України почалися арешти представників української інтелігенції. Свій протест проти насилля І. Дзюба висловив, виступивши під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків», а також у листі до П. Ю. Шелеста та В. В. Щербицького. До листа І. Дзюба додав підготовлений ним матеріал «Інтернаціоналізм чи русифікація?», який став початком однойменної праці.
У першій половині 1960-х років подібних резонансних виступів І. Дзюби було багато. Його промови в Бабиному Яру, на вечорах пам’яті Василя Симоненка, Лесі Українки, Тараса Шевченка за значенням своїм виривалися за літературні рамки, стаючи фактами громадсько-політичного звучання.
У всіх справах людських першочерговими для Івана Дзюби цінностями були воля, рівність і братерство.
Ім’я І. Дзюби – незалежно від його власних намірів чи бажань - ставало прапором «шістдесятництва». Пізніше Іван Дзюба не раз наголошуватиме, що політичних амбіцій він ніколи не мав, але ж саме життя невблаганно штовхало до політики.
У 1968 р. без відома автора в Лондоні була видана праця «Інтернаціоналізм чи русифікація?» спочатку англійською мовою, згодом трактат було перекладено й видано багатьма мовами: французькою, італійською, китайською, російською. В Україні ж він побачить світ лише 1990 р. - на сторінках журналу «Вітчизна», а у 1998 р. вийде окремим виданням. Але до того часу праця за законами самвидаву жила своїм життям: її читали й поширювали в списках. Читання й поширення рукопису жорстоко каралося. Багато хто поплатився за свій інтерес до «Інтернаціоналізму чи русифікації?» роботою, виключенням з партії, тривалими переслідуваннями. Праця буквально збурила суспільство, викликала різко осудливу реакцію політичної верхівки, бо грунтовно, документовано, переконливо свідчила про характер і наслідки русифікаторської політики Москви в Україні.
Газети не шкодували площі для нищівних статей про «місце в бою», «про літератора, який опинився по той бік барикади». У 1969 р. за дорученням КДБ було скомпоновано і видано брошуру «Що і як обстоює І. Дзюба?», автори якої заховалися під псевдонімом Богдан Стенчук. Видало її Товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном, і це означало, що призначення брошури вельми специфічне -  контрпропагандистське.
Івана Михайловича викликали на «співбесіди» в ЦК і КДБ. На рубежі 1960-1970 рр. в охоронців ідеологічної непорочності клопотів побільшало: почалася кампанія проти роману О. Гончара «Собор». Наставали серйозні «заморозки». їх вища точка - зміщення П. Ю. Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ.
І. Дзюба в ту пору переживав складну внутрішню боротьбу, оскільки до ролі національно-політичного лідера не готувався, вважаючи себе передусім літератором, а дисидентство, опонування радянській владі на рівні фундаментальних принципів, на яких вона трималася, не передбачалося його світоглядом. Є. Сверстюк назвав це згодом «напівпозицією», визначивши тим самим суть драми Івана Дзюби початку 1970 років.
У 1970 р. Іван Михайлович написав вимушену заяву, в якій визнав помилковість своїх поглядів. У цей період стан здоров’я його був загрозливий - загострилася хвороба легенів. Друзі дивилися на нього, як на пораненого, якого слід підтримати. І навіть есей В.Мороза « Серед снігів», в якому письменник засуджував Дзюбу, багатьма було сприйняте негативно, бо світ шістдесятників тримався на делікатній етиці.
У березні 1972 р. відбулося закрите засідання Правління СПУ, де розглядалася персональна справа І. Дзюби у зв’язку з його працею «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Члени правління одноголосно проголосували за виключення Дзюби із членів Спілки. В травні 1973 р. Іван Михайлович засуджений «за антирадянську діяльність» до 5 років таборів суворого режиму. Після багатомісячного перебування в ізоляторі КДБ в листопаді 1973 р. був помилуваний, але перебував під офіційним наглядом і ще кілька років. І майже п’ятнадцять років - від 1972 до 1986 рр. - він не матиме можливості писати про українську літературу - лише про « літературу народів СРСР», тільки в час наступної, вже горбачовської « відлиги» до І. Дзюби прийде «друге дихання».
Сьогодні в особі Івана Дзюби маємо передусім талановитого літератора, вченого, громадського діяча, чий авторитет в Україні і, справді «далеко за межами» винятково високий і заслужений. Це таки дійсний член Національної академії наук України, у доробку якого резонансні дослідження і книжки про національну і світову літературу: «Грані кристала» (1978), «На пульсі доби» (1981), «Стефан Зорян в історії вірменської літератури» (1982), «Вітчизна у нас одна» ( 1984), «Автографи відродження» (1986), «Садріддін Айні» (1987) та ін. - самі назви цих видань посвідчують коло прямих чи опосередкованих обставинами зацікавлень автора, їх міжнародний діапазон. Статті, наукові і критичні розвідки про українську літературу не менш красномовні в цьому плані: від Шевченка, Лесі Українки, Довженка до письменників сучасних (М. Вінграновський, В. Голобородько, В. Забаштанський та багато інших) - це в полі зору Івана Дзюби як критика, письменника, мислителя, чиє слово в науці і літературі чи найавторитетніше сьогодні.
Пізніші книжки І. Дзюби - «У всякого своя доля», «Бо то не просто мова, звуки...», «Застукали сердешну волю...» - підтверджують цю його репутацію як в Україні, так і за кордоном, вони перекладаються іноземними мовами, мають помітний літературно-громадський , а також політичний відгук. За кожною з цих книжок - величезна дослідницька праця, кожна з них камертонно співзвучна з актуальними проблемами науки і життя суспільства, з духовними запитами часу.
Іван Дзюба неодноразово зізнавався, що ніколи не почувався політиком і не хотів ним бути. Але осмислюючи образ сучасної України, відчуваючи відповідальність за вирішення проблем її суспільно-політичного, культурного й літературного життя й, власне, за подальшу долю національного відродження, книзі, що містить його вибрані праці переважно останніх років, він дав назву «Між культурою і політикою» (1998).
Автор вважає, що культура не є «збиранина клубів, бібліотек, парків, музеїв, театрів, хорів чи ансамблів, видавництв, мистецьких та інших спілок тощо».... Вона є «виявом сукупної дії нації, і в цьому сенсі старша і суверенніша за державу. Адже держава - сама плід даної культури».
Академік не лише вважає, що Україна має усі шанси стати європейською державою завдяки своєму інтелектуальному потенціалу, а й сам продовжує робити задля того все від нього залежне.
Іван Михайлович Дзюба — один з тих українців, які свідомо творили і творять свою біографію. Поборовши її важкі, політично спричинені перипетії і примхи, він утвердився як людина, чиє ім’я і слава в Україні неперехідні.




Нагороди і відзнаки
  • 26 липня 2001 року указом Президента України Л. Д. Кучми присвоєне звання Герой України з врученням ордена Держави - за визначні трудові досягнення, заслуги перед Україною у розбудові її державності та відродженні національної духовності.
  • Кавалер Ордену Свободи (16 січня 2009) - за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.
  • Державна премія Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва 1991 року (у галузі журналістики і публіцистики)  - за серію публіцистичних виступів «Бо то не просто мова, звуки…», статті «Україна і світ», «Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?»(27 лютого 1991).
  • Книга Івана Дзюби «Тарас Шевченко. Життя і творчість» видавництва «Києво-Могилянська академія» стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу«Книжка року 2008» в номінації «Хрестоматія - Критика, біографії, мемуари».
  • Лауреат Міжнародна премія від 1990 року фундації Антоновичів, за есе «У всякого своя доля».
  • Міжнародна літературна премія від 1996 року Фундації Івана Багряного.
  • Лауреат літературної недержавної премії Олеся Білецького, та наукової премії НАН України імені Володимира Вернадського.




Праці Івана Дзюби із фонду бібліотеки


Дзюба І. М. Грані кристала / Іван Дзюба. – К. : Дніпро, 1978. – 373 с.
Збірка літературно-критичних нарисів складається з трьох статей. У статті «Грані кристала» ідеться про національні і інтернаціональні культури народів СРСР. Стаття «Якуб Колас» присвячена життю і творчості білоруського письменника, поета, перекладача. Стаття «Сабіт Муканов» – класику казахської літератури.






Дзюба И. М. Сквозь завихрения времени : в 3 т. Т. 1 / И. М. Дзюба. – К. : Издат. Дом Дм. Бураго, 2006. – 376 с. : фото.
Тритомник «З криниці літ» - підсумок художньо-естетичних і критичних студій і розмислів чи не найцікавішого українського вченого-гуманітарія сучасності. У перший том вибраних праць увійшли статті та рецензії 60-80-х років, а також велика стаття, присвячена працям Олександра Івановича Білецького, з якої раніше публікувалися тільки фрагменти. Усі статті подаються у хронологічному порядку написання чи публікації. Це статті, присвячені М. Коцюбинському, Л. Первомайському, кінофільмам Київської кіностудії ім. О Довженка «Сон», «Тіні забутих предків», М. Гоголю та ін.

Дзюба І. М. З криниці літ : у 3 т. Т. 2 / Іван Дзюба. – К. : Обереги, 2001. – 848 с. : іл. – (Сер. «Укр. модерна л-ра»).
У другий том вибраних праць увійшли статті по літературознавству, культурології, естетиці.








Дзюба І. М. З криниці літ : у 3 т. Т. 3 : Літературні портрети; Дніпровський меридіан; Зі спогадів / Іван Дзюба. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 896 с. : фото, іл.
У третьому томі вибраних праці Івана Дзюби подано низку літературних портретів українських письменників ХІХ і ХХ століть, спогади про діячів культури; в розділі «Дніпровський меридіан» ідеться про перегук мотивів української, білоруської та литовської літератур.

Дзюба І. М. Інтернаціоналізм чи русифікація? / Іван Дзюба. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська акад.», 2005. – 330 с.
Написана 40 років тому, праця присвячена аналізу радянської національної політики в Україні. Вона справила великий вплив на розвиток національного руху 1960-1970-х рр. ХХ ст. і набула широкого розголосу як в Україні, так і за кордоном. У книзі також уміщено документальні матеріали, відгуки зарубіжних вчених, подано оцінку історичної ролі праці Івана Дзюби  провідними вітчизняними науковцями.



Дзюба І. М. Між культурою і політикою / Іван Дзюба. – К. : Сфера, 1998. – 374 с. – (Биб-ка журн. «Дух і літера»).
У книзі подано вибрані праці Івана Дзюби (переважно останніх років), систематизовані за головними напрямками його пізнавальних зусиль та міркувань. Книга відбиває як обшир авторових інтересів, так і уважність до проблем і фактів суспільно-політичного, культурного, літературного життя України.





Дзюба І. М. Микола Хвильовий: «азіатський ренесанс» і «психологічна Европа» / Іван Дзюба. – К. : Вид. Дім «Києво-Могилянська академія», 2005. – 48 с. : фото.
Ідеям «психологічної Европи» та «азіатського ренесансу» в контексті української національно-визвольної ідеї у творчості Миколи Хвильового присвячено інавгураційну лекцію Почесного професора НаУКМА академіка Івана Дзюби.





Дзюба І. М. На пульсі доби : штрихи до портретів письменників народів СРСР / Іван Дзюба. – К. : Рад. письменник, 1981. – 280 с.
Збірник статей присвячений творчості відомих письменників: білорусам Івану Мележу та Василю Бикову, литовцям Міколасу Слуцкісу та Йонасу Авіжюсу.







Дзюба І. М. Не окремо взяте життя / Іван Дзюба ; післямова Миколи Жулинського. – К. : Либідь, 2012. – 760 с. : іл.
Це – найповніше зібрання спогадів і роздумів видатного письменника, вченого й громадського діяча – нашого сучасника, людині, якій є що сказати світові.







Дзюба І. М. Пастка. Тридцять років зі Сталіним. П’ятдесят років без Сталіна. – К. : Криниця, 2003. – 144 с. – (Сер. «Моя книгозбірня»).
Видавництво «Криниця» вперше представляє окремим виданням і в повному обсязі нову книгу І. М. Дзюби, що охоплює – 80 років – трагічної історії колишнього СРСР, екстраполюючи її значною мірою на історію України (тоді – Радянської).






Дзюба І. М. Починаймо з поваги до себе : статті, доповіді / Іван Дзюба. – К. : Просвіта, 2002. – 60 с.
До книги увійшли статті, доповіді академіка Івана Дзюби, що свого часу друкувалися в газеті «Слово Просвіти». Ці глибокі роздуми ще надовго не втрачатимуть своєї актуальності.







Дзюба І. М. Спрага / Іван Дзюба ; упоряд. В. Абліцов. – К. : Ред. журн. «Укр. Світ», 2001. – 280 с. : фото.
У книжці зібрано публіцистичні виступи та статті останніх років на теми суспільного життя і культури.








Дзюба І. М. Стефан Зорян в історії вірменської літератури : [монографія] / І. М. Дзюба. – К. : Наук. думка, 1982. – 320 с.
У монографії досліджується життєвий та творчій шлях класика вірменської літератури, аналізуються зміст, проблематика, художня форма його творів, відзначається то нове, що внесли вони в вірменську літератури.






Дзюба І. М. У літературі й навколо : з боргів і новонабуваних / Іван Дзюба. – К. : Либідь, 2015. – 424 с. : фото, іл.
Колишніх «шістдесятників» мабуть, не буває. Тож автор цієї книжки чимало років поспіль щиро переймається проблемами, котрі часто-густо виходять за межі літературні, наближаючись до масштабних буттєвих узагальнень.






Дзюба І. Україна у пошуках нової ідентичності: Статті. Виступи. Інтерв’ю. Памфлети / Іван Дзюба ; вступ. сл. М. В. Поповича. – К. : Україна, 2006. – 848 с. : порт. – (Б-ка Шевченків. ком.).
До книги ввійшли статті, виступи різних років, об’єднані темою національно-політичної консолідації України. У полі зору авторського аналізу перебувають проблеми розвитку вітчизняної культури, мистецтва, функціонування державної мови, духовні засади української самостійності.







Публікації Івана Дзюби у періодичних виданнях

  • Дзюба І. Від марґінальності до універсальності : культура залишається найбільшим ґарантом успіху України / Іван Дзюба // Сучасність. – 2008. – № 1-2. – С. 53-65.

Багато говориться нині про пошуки втраченої самобутності нашої культури. Але, можливо, доречніше говорити не про відновлення втраченої самобутності, а про творення нової самобутності на основі не лише традицій, а й актуальної культурної свідомості, зорієнтованої на світовий культурний досвід. Культура має відповідати багатству і невичерпності ситуації вибору, необмеженості ініціатив за умов свободи.

  • Дзюба І. Вірність собі / Іван Дзюба // Дивослово. – 2006. – № 1. – С. 25-28 : іл.

У статті аналізується творчість українського поета, перекладача в еміграції Ігора Васильовича Качуровського (1918-2013).

  • Дзюба І. Глобалізація і майбутнє культури / Іван Дзюба // Жулинський М. Українська література : творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям. – К., 2011. – С. 952-958.

  • Дзюба І. Громадянська снага і політична прозірливість (до 90-річчя від дня народження Івана Багряного) / Іван Дзюба // Дивослово. – 1996. – № 10. – С. 3-8 : фото.

Стаття присвячена одній з найяскравіших і найдраматичніших постатей в українському письменстві і громадянстві першої половини і середини ХХ ст.

  • Дзюба І. Дмитро Нитченко: людина великого серця : з циклу «На трьох континентах» / Іван Дзюба // Київ. – 2012. – № 3-4. – С. 6-22.

У статті розповідається про українського емігранта Дмитра Чуба – Дмитра Нитченка, найвідомішого і найдіяльнішого серед письменників, ініціативним і невтомним організатором українського літературного життя в Австралії й справжнім зв’язковим між українськими письменниками на трьох континентах.

  • Дзюба І. Довіку насущний / Іван Дзюба // Слов’янське віче. – 1996. – № 3. – С. 144-155.

У статті автор розповідає про Тараса Шевченка, його епоху, атмосферу життя суспільства, його сучасників.

  • Дзюба І. Дорожна карта для української культури / Іван Дзюба // Київ. – 2008. – № 4. – С. 2-4.
  • Дзюба І. Знаки духовної співмірності : (штрихи до світового контексту естетики Олександра Довженка) / Іван Дзюба // Дивослово. – 1996. – № 1. – С. 3-9.

У статті розповідається про кінематографічну спадщину Олександра Довженка, яка стала епохою в українському кіно і збагатило кіно світове.

  • Дзюба И. Знал таким, каким хотел видеть / Иван Дзюба // Вопросы литературы. – 1993. – Вып. ІІ. – С. 312-314.

Відповідь Івана Дзюби на статтю Віктора Некрасова яка близько двадцяти років пролежала в архівах КДБ разом із іншими документами письменника. І була вперше опублікована у 1992 році у газеті «Правда України».

  • Дзюба І. Маски демаскатора / Іван Дзюба // Слово і Час. – 2008. – № 4. – С. 3-13.

Статті присвячена книзі Григорія Грабовича «Маски і обличчя». Розглядається трактування в ній проблеми самовираження автора і «двійництва». Висловлено думку, що деякі версії дослідника можуть бути продискутовані.

  • Дзюба І. Микола Шлемкевич / Іван Дзюба // Сучасність. – 2012. – № 7-8. – С. 84-130.

У статті розповідається про філософа, публіциста, громадсько-політичного діяча Миколу Шлемкевича. Який народився в Україні на Галичині, більшу частину свого життя прожив у еміграції у США. За радянські часи його прізвище належало до табуйованих. Лише від 90-х років його починають згадувати.

  • Дзюба І. Не окремо взяте життя : спогади і роздуми на фінішній прямій : документ. повість / Іван Дзюба // Київ. – 2006. – № 1. – С. 15-137 ; № 2. – С. 33-113 ; № 3. – С. 27-62 ;  2007. – № 1. – С. 23-40 ; № 2. – С. 11-55 ; № 4. – С. 11-31 ; № 5. – С. 22-71 ; № 6. – С. 51-136 ; № 7-8. – С. 25-63 ; № 9. – С. 33-78 ; 2011. – № 2-3. – С. 24-49 ; № 7-8. – С. 2-24.


  • Дзюба І. Несходимі стежки минувшини : пригодницькі мотиви в історичній прозі / Іван Дзюба // Київ. – 1986. – № 10. – С. 86-95 : фото.

У статті розповідається про українську історико-пригодницьку прозу. Автор аналізує історичні романи О. Ільченка, П. Загребельного, В. Малика, Р. Іваничука, А. Дрофаня, В. Канівця, М. Олійника та інших письменників.

  • Дзюба І. Пишеться «Велика книга нашого народу» (до 80-річчя Ліни Костенко) / Іван Дзюба // Сучасність. – 2010. – № 4. – С. 80-106. – Бібліогр. : С. 105-106.

Літературно-критична стаття про творчість поетеси, культуролога, громадської діячки Ліни Костенко

  • Дзюба І. Поет філософської думки (Сергій Кримський) / Іван Дзюба // Слово і Час. – 2011. – № 7. – С. 4-15 : фото.

У статті подано роздуми над останніми книжками українського філософа С. Кримського. Виокремлено й розглянуто його культурологічні ідеї про роль науки, функції мистецтва, завдання духовності в сучасному світі.
  • Дзюба І. Починати з поваги до самих себе : [уривок із статті «Сучасна мовна ситуація в Україні», вперше надрукованій у газеті «Урядовий кур’єр» у 2000 р.] / Іван Дзюба // Укр. мова й літ-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2003. – № 2. – С. 4 : фото.
  • Дзюба І. Славетна епопея Зінаїди Тулуб / Іван Дзюба // Слово і час. – 1990. – № 11. – С. 43-46.

У статті розповідається про історичний роман української письменниці Зінаїди Тулуб «Людолови». Ця стаття є фрагментом, що не ввійшов у дослідження І. Дзюби про історичну романістику, надруковане 1986 р. у журналі «Київ» (№ 10) – «Несходимі стежки минувшини».
  • Дзюба І. Той, що не піддався облуді / Іван Дзюба // Слов’янське віче. – 1996. – № 3. – С. 169-171.

Стаття до 85 річчя від дня народження російського письменника Віктора Некрасова.

  • Дзюба І. Трохи одвели душу? : післяслово до дискусії: «Культура і культ. Правда життя і напівправда літератури» / Іван Дзюба // Березіль. – 1991. – № 11. – С. 154-166.

У статті автор аналізує дискусію, яка тривала на сторінках журналу «Березіль» впродовж двох років.

  • Дзюба І. Україна і світ / Іван Дзюба // Літературна панорама. 1990 : збірник / редкол. : В. Г. Дончик та ін. ; упоряд. С. С. Гречанюк. – К., 1990. – Вип. 5. – С. 23-36.

Доповідь Івана Драча яка пропонується увазі читача, була виголошена на першому пленарному засіданні Конгресу Міжнародної асоціації україністів, що проходив у Києві з 27 серпня по 3 вересня 1990 року.

  • Дзюба І. «Україні потрібна духовна аристократія» / Іван Дзюба ; розмову провів Юрій Залізняк // Універсум. – 2006. – № 11-12. – С. 23-30 : фото.
  • Дзюба І. Чому мовчала Європа : геополітичний аспект голодомору 1932-1933 років / Іван Дзюба // Сучасність. – 2008. – № 5-6. – С. 37-52.

У статті автор робить аналіз того, чому продовж кількох десятиліть у Європі замовчувалась тема голодомору в Україні.

  • Дзюба І. Шевченкофобія в сучасній Україні / Іван Дзюба // Київ. – 2007. – № 3. – С. 2-23.

У статті аналізуються різного роду антишевченківські публікації, яких останнім часом більшає, або шевченкофобія – це прихована (а інколи й неприхована) форма українофобії, яка набирає обертів.

  • Дзюба І. Юрій Шевельов: літературознавець, есеїст, культуролог / Іван Дзюба // Сучасність. – 2009. – № 3-4. – С. 155-183.

У статті розповідається про життя і праці Юрія Шевельова (Юрія Шереха), мовознавця, літературознавця, мистецтвознавця, культуролога, людини глибокої думки, тонкого смаку й унікальної ерудиції.




Видання про життя та діяльність Івана Дзюби


До чого настирний цей чоловік! «Видзюбає» кожен факт, не омине жодної деталі, все прочитає, до всього докопається – де тільки в нього береться терпіння для такої скрупульозної науково-дослідницької праці?
Микола Жулинський

  • Іван Дзюба – талант і доля : біобібліогр. нарис / бібліограф-уклад. Т. М. Заморіна ; відп. за вип. В. О. Кононенко ; Нац. парлам. б-ка України. – К. : ВАТ «Київ. правда», 2005. – 120 с. – (Шістдесятництво: профілі та тлі покоління; Вип. 7).

Біобібліографічний покажчик містить статтю М. Павлишина, посвячену творчій біографії вченого, а також бібліографію творів І. Дзюби і літератури про нього.

  • Барабаш Ю. «Шевченківський текст» Івана Дзюби / Юрій Барабаш // Дивослово. – 2008. – № 3. – С. 45-50.

В енциклопедичному огромі й розмаїтті наукових аспірацій Івана Дзюби праці, присвячені Т. Шевченкові, його творчій спадщині, особистості, життєвій долі, посідають осібне місце.

  • Баранов В. Духовний імператив Івана Дзюби : штрихи до портрета з нагоди 75-літнього ювілею / Віктор Баранов // Київ. – 2006. – № 7-8. – С. 2-5.
  • Бондаренко Б. «Першою жертвою війни стає правда» : [інтерв’ю з акад. Іваном Дзюбою про санкції проти Росії, дипломатичну мовчанку ОБСЄ та уроки історії] / Іван Дзюба ; Богдан Бондаренко // Слово Просвіти. – 2015. – Ч. 6. – С. 1 : фото.
  • Бондаренко С. Криничні спогади Івана Дзюби / Станіслав Бондаренко // Сучасність. – 2009. – № 3-4. – С. 289-293. – Рец. на кн. : Дзюба І. Спогади і роздуми на фінішній прямій. – К. : Криниця, 2008.
  • Волошина Н. Національний мислитель нашого часу : Іван Михайлович Дзюба / Н. Волошина // Укр. літ-ра в загальноосвіт. шк. – 2007. – № 4. – С. 2-4 : фото. – Бібліогр. : С. 4.

У статті розповідається про шістдесятницькі роки Івана Дзюби.

  • Голобородько Я. «Духовні автобани» Івана Дзюби / Ярослав Голобородько // Слово і Час. – 2011. – № 7. – С. 15-19.

У цьому «бліц-есеї» зроблено спробу конституювати низку основних властивостей і величин, притаманних інтелектуальній натурі та свідомісній органіці І. Дзюби.
Голобородько Я. Мегамислення Івана Дзюби : у контексті 80-річчя літературознавця й громадського діяча / Ярослав Голобородько // Укр. літ. в загальноосвіт. шк. – 2011. – № 11. – С. 2-4.

  • Жулинський М. Іван Дзюба: «В мене свій світ, своя позиція»… : навздогін із пером у руках за 75-літнім марафонцем / Микола Жулинський // Слово і Час. – 2006. – № 7. – С. 3-5 : фото.

  • Зарецький О. «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби: мовні аспекти / Олексій Зарецький // Дивослово. – 2005. – № 3. – С. 35-39.

У книжці розкривається механізм примусової мовної політики в тоталітарній державі  - русифікації, яка перепиняла природний розвиток української мови. В «Інтернаціоналізмі чи русифікації?» аргументовано пояснюється підступне ідеологічне і пропагандистське «супроводження» політики русифікації в УРСР 50-60-х рр.

  • Корогодський Р. Культурологія Івана Дзюби / Роман Корогодський // Сучасність. – 2001. - № 7-8. – С. 126-129.

У статті аналізуються студії І. Дзюби, які були написані за радянські часи. Присвячені естетиці кіно, специфіки саме цього виду мистецтва, його поетики.

  • Костенко Н. Поетові місії та обрання (про книгу Івана Дзюби «Тарас Шевченко. Життя і творчість» (К., 2008) / Наталя Костенко // Вітчизна. – 2008. – № 11-12. – С. 144-146.

Ця книга є непересічним і навіть видатним явищем у сучасному шевченкознавстві. В цій праці поєднується біографічний метод з докладними інтерпретаціями художніх творів, історизм і об’єктивність з пристрасною літературно-критичною суб’єктивністю, аналіз поетичних текстів з оглядом малярських і графічних робіт.

  • Костюченко В. Ляпас радянській системі (50 років з часу Дзюбиного питання «Інтернаціоналізм чи русифікація?») / Віктор Костюченко // Слово Просвіти. – 2015. – Ч. 34. – С. 10-11 : фото.

Ця праця була надіслана у вигляді листа до ЦК КП України восени 1965 року. В ньому зверталася увага керівництва на викривлення національної політики в Україні. Це був виклик системі, яка стверджувала, що національне питання в СРСР і в Україні вирішене, і вирішене правильно.

  • Некрасов В. Иван Дзюба, каким я его знаю / Виктор Некрасов ; вступ. и публ. Г. Кипниса // Вопросы литературы. – 1993. – Вып. 2. – С. 301-312.

Ця стаття близько двадцяти років пролежала в архівах КДБ разом із іншими документами письменника.

  • Нестеренко П. «Шістдесятники» в мистецтві екслібриса / Петро Нестеренко // Слово і Час. – 2015. – № 9. – С. 29-39 [35-37] : іл.

У статті проаналізовано підтримку руху шістдесятників художниками-екслібрисистами, які через книжкові знаки висловили свою солідарність із передовою інтелігенцією. Розглянуто вшанування дисидентів нагородами та преміями у часи незалежної України.

  • Сверстюк Є. В обороні правди / Євген Сверстюк // Сверстюк Є. Світлі голоси життя. – К., 2014. – С. 531-534.

  • Сверстюк Є. Іван Дзюба – талант і доля / Євген Сверстюк // Дивослово. – 1997. – № 9. – С. 2-8 ; № 10. – С. 2-7.

Відомий правозахисник і письменник, у своїй праці на тлі репресованих заходів комуністичного режиму проти української творчої інтелігенції в 60-70-х роках розглядає постать видатного літературознавця і публіциста Івана Дзюби.

  • Сверстюк Є. Іван Михайлович Дзюба / Євген Сверстюк // Сучасність. – 2001. – № 7-8. – С. 118-119.

  • Сербин Р. Моя перша зустріч з Іваном Дзюбою / Роман Сербин // Сучасність. – 2001. – № 7-8. – С. 124-125.

У статті розповідається про знайомство з Іваном Дзюбою у 1970 році.

  • Скорик Б. «Дороге й важливе» від Івана Дзюби / Богдан Скорик // Літературна Україна. – 2013. – № 13. – С. 1, 2 : фото.

В Товаристві «Знання» України відбулася презентація книжки відомого вченого і громадського діяча, академіка НАНУ, лауреата Шевченківської премії Івана Дзюби «Не окремо взяте життя», що цьогоріч вийшла у видавництві «Либідь». Книжка містить увесь обсяг спогадів Івана Дзюби, частина яких побачила світ у видавництві «Криниця» 2008 року під назвою «Спогади і роздуми на фінішній прямій».


  • Стадниченко В. «Той, чия совість, як чистий кришталь…» : труди і дні Івана Михайловича Дзюби у живих світлинах / Володимир Стадниченко // Українська культура. – 2008. – № 2. – С. 12-16 : фото.



Бурлак О.О., зав. відділу періодичних видань ОУНБ ім. М. Грушевського

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Надеемся на комментарии