Микола Ґе – видатний художник, майстер історичного та біблійного живопису (до 190-річчя від дня народження)

 

«Мистецтво підносить душу від землі до неба» (М. М. Ґе)

Микола Миколайович Ґе народився 15 (27) лютого 1831 року у Воронежі в сім’ї поміщика. Дід майбутнього художника був дворянином, який іммігрував до Росії під час Великої французької революції (звідси незвичне прізвище). Коли хлопчикові виповнилося три місяці, його мати померла від холери. Дитинство Миколи минуло в батьківському маєтку в селі Попелюхи Могилівського повіту Подільської губернії (нині Мурованокуриловецький район Вінницької області).

1841 року хлопчика віддали на навчання до Першої київської гімназії. Саме тут він почав малювати, писати аквареллю. У цій гімназії викладав відомий історик М.І. Костомаров (через двадцять п’ять років М. Ґе напише його портрет).

Хоча Микола мав неабиякі здібності до малювання, по закінченні гімназії він вступив до Київського університету – на математичне відділення філософського факультету, а згодом перевівся на математичний факультет Петербурзького університету.

У Санкт-Петербурзі юнак з особливою силою відчув потяг до мистецтва: він часто відвідував Ермітаж, а також вечерні класи Імператорської Академії мистецтв. У цей період Микола захопився творчістю К. Брюллова (особливо картиною «Останній день Помпеї»). Зрештою, 1850 року він залишив університет, щоб навчатися в Академії мистецтв – в майстерні професора П.В. Басіна.

Перші академічні роботи молодого живописця вирізнялися контрастним драматичним освітленням, нагадуючи творчі знахідки Караваджо, що збагатили академічний живопис Італії XVI - XVII століть. У 1855 році Ґе отримав малу золоту медаль за картину «Ахіллес оплакує Патрокла», а в 1857 році – велику золоту медаль і право на пенсіонерську закордонну поїздку за полотно «Саул в Аендорської чаклунки».

У перші роки життя в Італії Микола Ґе створив серію ескізів на сюжети з італійської історії («Смерть Віргінії» (1857-1858) та ін.), у яких відчутно вплив творчості К. Брюллова.

В Італії він відвідав Сікстинську капелу. Зачарований фресками Мікеланджело (особливо його вразив «Страшний суд»), художник зацікавився біблійними сюжетами й почав розробляти провідну тему творчих пошуків, що увінчалася створенням відомого «Страсного циклу», завдяки цьому циклу він здобув не лише славу, а й зазнав різкої критики.

В картині «Таємна вечеря» (1863) М.М. Ґе застосував ризиковані новації. Художник згадував, що, створюючи цю «першу самостійну картину», він запропонував надто сміливе трактування, наділивши людськими емоціями євангельських персонажів, на його думку, поведінка й світовідчуття їх нічим не відрізняються від поведінки й світовідчуття його сучасників.

«Таємна вечеря» (1863)

Картину «Таємна вечеря» 33-річний художник представив на осінній академічній виставці. Картина спричинила шквал різко полярних відгуків.

За картину «Таємна вечеря» автор отримав звання професора Академії мистецтв (минаючи звання академіка). Полотно придбали для музею Імператорської Академії за десять тисяч рублів сріблом.

Продовжує євангельську тематику картина «Вісник Воскресіння» (1867). Композицію картини побудовано на протиставленні двох світів - людей, котрі люблять Христа, поклоняються йому, і людей, байдужих до Христа. Марія Магдалина приносить радісну звістку про воскресіння Спасителя.

В цій картині художник, віддаляючись від академічної школи, передбачає появу символізму в європейському живописі. Звісно, через це відгуки про картину були негативними. Її навіть не брали на виставку до Академії мистецтв, але згодом дозволили експонувати в мистецькому клубі.

Такою ж була доля картини «У Гетсиманському саду» (1869), в якій художник передбачив колірний драматизм живопису М. Врубеля. Знову твір визнали невдалим.

Розвиваючи експресивну манеру живопису, М.М. Ґе доволі часто стикався з нерозумінням свого мистецтва.

У травні 1870 року художник повернувся до Росії, став одним із засновників Товариства пересувних художніх виставок.

У цей період М.М. Ґе зацікавився сюжетами російської історії, щорічно експонуючи історичні полотна на виставках передвижників. Завдяки картині «Петро I допитує царевича Олексія Петровича в Петергофі» (1871) автор зажив ще більшої популярності.

У 1875 року художник залишив Санкт-Петербург, перебравшись на хутір Іванівський в Чернігівської губернії.

Краса української природи й сільське життя пробудили в ньому пейзажиста-романтика, якого цікавлять традиційні мотиви – захід сонця, місячна ніч тощо. Художник пише етюди на тему українських краєвидів, портрети рідних, знайомих, сусідів-селян, не залишаючи поза увагою й справу свого життя – «Страсний цикл».

У 1880 році на 8-й виставці Товариства передвижників експонувалася картина М.М. Ґе «Милосердя» (1879). Полотно мало також іншу, авторську, назву: «Чи не Христос це?» На рамі картини рукою художника написане посилання на текст Євангелія від Матвія: «Оскільки ви зробили це одному з цих братів моїх менших, то зробили мені».

Публіка безжально знехтувала цією роботою художника, не пробачивши такого нечувано сміливого посилання на євангельський текст, і «невміле, недбале виконання». Врешті-решт, художник знищив своє творіння, написавши поверх нього картину «Що є істина? Христос і Пілат» (1890), яку представив у 1890 році на 18-й пересувній виставці в Санкт - Петербурзі.

«Що є істина? Христос і Пілат», 1890

Щодо наступних картин М.М. Ґе цензура діяла ще жорстокішою: «Суд синедріону» («Повинен померти!», 1892), два варіанти «Розп’яття» (1892, 1894) були заборонені для експонування, широка публіка не мала можливості познайомитись з ними.

«Суд синедріону», 1892

«Розп’яття», 1892

У 1893 році М.М Ґе. завершив картину «Голгофа», в якій продемонстрував нові засоби живописної експресії, «живу форму», яку він стільки років невпинно шукав.

Картину «Розп’яття» художник переписував 19 разів, створивши два варіанти. Він болісно шукав засоби істинного відображення страждань Христа на хресті, створюючи безліч графічних замальовок та ескізів олією.

За два роки до смерті художник написав автопортрет (1892), який посідає особливе місце в його творчості за гостротою характеристики та емоційною виразністю. Ця картина – апофеоз творчості майстра-портретиста і підсумок життєвого шляху.

Микола Миколайович Ґе помер 1 (13) червня 1894 року на хуторі Іванівському Чернігівської області.

Література про життя та творчість М. М. Ґе

Николай Николаевич Ге [Текст и изобразительный материал] : альбом / [авт.-сост. Т. Н. Горина ; худож. оформ. А. Д. Крюкова]. – Москва : Изобраз. искусство, 1977. – 18 с. : ил. – (Русские художники).

Творчість Миколи Миколайовича Ґе, видатного російського живописця, члена Товариства пересувних художніх виставок, вирізняється психологізмом та глибоким філософським змістом. В цьому альбомі представлені роботи художника, які зберігаються в різних музеях країни: портрети, пейзажні картини, картини на історичні та біблійні теми. Вступний текст знайомить читача з життєвим і творчим шляхом майстра.

Николай Николаевич Ге. Письма, статьи, критика, воспоминания современников. [Текст ] / [вступ. ст., сост. и примеч. Н. Ю. Зограф]. – Москва : Искусство, 1978. – 399 с.: ил. – (Мир художника).

Збірник присвячений життю і творчості одного з найвидатніших художників епохи розквіту реалістичного мистецтва. М.М. Ґе був одним із засновників Товариства пересувних художніх виставок. До книги увійшли статті та листи художника, численні відгуки сучасників про його найвідоміші картини. В книзі представлені також листи і спогади видатних діячів культури. – І.М. Крамського, І.Є. Рєпіна, В.В. Стасова, І.О. Гончарова, Ф.М. Достоєвського, Л.М. Толстого.

Зограф Н. Николай Николаевич Ге. [Текст ] / Н Зограф ; [ред. И. М. Гофман, науч. ред. Т. М. Коваленко]. – Ленинград : Художник РСФСР, 1968. – 74 с. : ил. – (Народная библиотечка по искусству).

Ця книга вийшла в світ в серії «Народная библиотечка по искусству». Вона знайомить читача з творчістю видатного майстра живопису М.М. Ґе, творчість якого є значним явищем в образотворчому мистецтві другої половини XIX століття.

М.М. Ґе – художник надзвичайного таланту, невгамовного творчого темпераменту, мистецтво якого було сповнене високого гуманізму.

Зограф Н. Ю Николай Николаевич Ге. [Текст и изобразительный материал] : альбом / Н. Ю. Зограф ; [ред. В. П. Лось ; худож. Б. П. Кыштымов]. – Москва : Изобраз. искусство, 1974. – 168 с. : ил. – (Мастера мирового искусства).

Пропонований читачеві альбом присвячений творчості найкрупнішого представника реалістичної школи другої половини XIX століття Миколі Миколайовичу Ґе (1831 –1894). Художник М.М. Ґе був одним із засновників Товариства пересувних художніх виставок, залишаючись його членом до кінця свого життя. Він не писав картин на сюжети з сучасного життя, як більшість передвижників. Головне місце в його творчості поряд з портретом займає історична і євангельська тематика.

В альбомі представлені репродукції картин на історичну тематику, біблійні та міфологічні сюжети, а також портретний і пейзажний живопис.

Порудоминский В. Николай Ге [Текст] / В. Порудоминский ; [ред. Н. Ф. Шанина ; худож. М. А. Аникст, С. М. Бархин]. – Москва : Искусство, 1970. – 270 с. : ил. – (Серия Жизнь в искусстве).

Автор книги – відомий критик В. Порудоминский – пропонує нам свій погляд на біографію М.М. Ґе, видатного художника, чия творча спадщина сповнена містичних таємниць.

50 художников. Шедевры русской живописи [Текст и изобразительный материал] : [авт. текста К. Толоконникова; гл. ред. А. Жиркова]. – Киев : ООО «Де Агостини Паблишинг», 2011. – Вып. 37: Н. Ге. – 2011. – 31 с.: ил.

У випуску опубліковані статті про життя і творчість видатного художника М.М. Ґе . Видання поділяється на рубрики: Життя і епоха, Знамениті роботи, Шедевр, Стиль і техніка, Картинна галерея, Музей світу. Цей випуск розрахований на широке коло читачів, митців та любителів мистецтва.

Тарасов В. Ф. Николай Николаевич Ґе 1831 – 1894. [Текст] / В. Ф. Тарасов ; [ред. В. М. Домитева, Г. И. Чугунов ; худож. ред. Д. М. Цыплаков]. – Ленинград : Художник РСФСР, 1989. – 96 с. : ил. – (Массовая библиотека по искусству).

Монографія посвячена творчості М. М. Ґе (1831-1894), одного з організаторів і керівників Товариства пересувних художніх виставок. Художника приваблювали теми високого громадянського звучання. Яскрава сторінка історії, сповнена глибокого драматизму, відображена в знаменитому полотні «Петро I допитує царевича Олексія Петровича в Петергофі». Прагненням висловити погляд на ідеал, на свої високі моральні принципи сповнена вся творчість художника – портрети сучасників, картини на історичні та євангельські сюжети.

Щекотов Н. Петр I и царевич Алексей: картина русского живописца Н. Н. Ге [Текст] / Н. Щекотов ; [ред. А. Леонов]. – Ленинград : Искусство, 1943. – 10 с. : ил. – (Массовая библиотека «Искусство»).

Автор видання дає опис історичного полотна «Петро I допитує царевича Олексія Петровича в Петергофі» – картина художника М.М. Ґе (1831-1894) написана в 1871 році. Вона є частиною колекції Державної Третьяковської галереї. Картина була написана до 1-й виставки Товариства пересувних художніх виставок (передвижників), відкриття якої відбулося в Петербурзі в листопаді 1871 року. Зокрема, актуальність обраної художником теми була пов'язана з 200-річним ювілеєм Петра I (1672-1725), котрий мали відзначати у наступному році.

До відкриття виставки картину купив у художника Павло Третьяков. М.М. Ґе написав кілька авторських копій картини, одну з яких придбав Олександр II.

***

• Алавердова Г. Мистецтво другої половини XIX століття: Микола Ге [Текст] : [про творчість худож. М.М. Ге (1831-1894) та експонуван. монограф. колекцій митця] / Г. Алавердова // Національний музей «Київська картинна галерея». Путівник [авт. ст. Н. Агеєва, Г. Алавердова, О. Боримська та ін. ; упоряд. Ю. Вакуленко ; ред. Т. Васильєва]. – Київ : Антиквар, 2020. – С. 76-81.

• Орлова Є. Г. Пошуки істини, або Творчий шлях Миколи Ге. [Текст] : [про життя і творчість худож. М. Ге (1831-1894)] / Є. Г. Орлова // Мистецтво в шк. Музика. Образотвор. мистецтво. Худож. культура. – 2016. – №2 (86), (лют.). – С. 25-31.: фот. + Кольор. вкладка.

Календар «Світ мистецтва»: ювіляри березня 2021 року

 

Відділ мистецтв перегортає березневу сторінку календаря «Світ мистецтва»

«Кожне слово неосяжне»: різномовне розмаїття поетичного слова нашого краю

 

Багатонаціональність – це одна із самих яскравих особливостей Одеси та Одеського краю. Долі представників різних народів переплелися , і це збагатило нашу землю  духовно і  надало нашому місту неповторний, тільки йому  притаманний колорит, що проявляється у різних сферах життєдіяльності, особливо у  творчих здобутках наших земляків.

Пропонуємо познайомитися з представниками багатомовного поетичного слова  нашого краю, і хоча деякі тепер живуть у далеких світах, але ментальна  невидима ниточка зв’язку з вітчизною надає їм наснаги та натхнення.

 

Мар’яна Гапоненко - німецька письменниця українського походження. Народилася в Одесі в 1981 році. Навчалася в  Одеському  національному університеті  імені І. І. Мечникова, де опановувала германістику. Отримавши спеціальну  стипендію на третьому курсі в 2001, рік провела в Німеччині. Закінчивши Одеський університет в 2002, рік прожила в Кракові, потім два роки в Дубліні, після чого в 2006 повернулася до Польщі. Зараз живе в Майнці і Відні. З 1998 вірші Гапоненко друкуються в німецькомовній пресі. У 2001 вийшла перша книга її віршів. У 2010 опублікований перший роман. На нашій виставці  авторка представлена  книгами збірок своєї витонченої і глибокої  поезії.

Gaponenko, Marjana. Reise in die Fern [Text]=Подорож у далину: поезії / M. Gaponenko. – Odessa: Majak, 2003. – 78,[2] s. – ger.

До збірки увійшли вірші про філософію життя. Їхнє розкриття сутності людини вражає глибиною художнього дослідження глобальних проблем: людина і Всесвіт, людина і суспільство, врешті-решт – людина і земна природа.

 

Gaponenko, Marjana. Freund [Text] = Друг: поезії /M. Gaponenko;[ M. Blümel, Grafik]. – Odessa: Majak, 2002. – 58,[2] s.: illus. – ger.

Збірка віршів про кохання торкається найпотаємніших стосунків між двома  закоханими людьми.

Одеська поетеса Тарнеголь (Марина Мусієнко) створює свої чарівні фантазії- вірші  біблейською мовою Старого заповіту, на івриті. Будучи українкою за походженням, вона  закохана в іврит і своєю творчою діяльнстю спонукає людей до вивчення цієї древньої  мови, що дає відчуття історичного гомону тисячоліть людських страждань, пошуків, втрат і здобутків.

Тарнеголь. Стихи на иврите [Текст] / Тарнеголь. – Одеса: Апрель, 2018. – 141  с.  – heb.

Як зауважила  сама авторка, ця збірка створена для всіх, хто вчить іврит.

Борис Григорович Херсонський (1950) - український клінічний психолог та  психіатр, поет, перекладач,кандидат медичних наук, доцент, з 1999 -2015 року завідувач кафедри клінічної психології Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Його сім’я з середини 19 ст. жила в Одесі. З 2016 р працює у Київському Інституті сучасної психології  та психотерапії (КІСПП), з 2017 р. - ректор інституту. Один із знаних  російськомовних поетів України, автор 15 поетичних книг російською мовою. Друкувався в емігрантській пресі, а з 1990-х років -  у видавництвах  України. Був депутатом Одеської міської ради. Член Українського ПЕН. Представлений на нашій виставці збіркою поезій «Сімейний архів» російською і нідерландською мовами. Видана книга у Нідерландах, що свідчить про міжнародну популярність автора.

Chersonski, Boris.Familiearchief [Text] = Семейный архив /B. Chersonski; Vertaling Gents Collectief van Poёzievertalers Inleiding Th. Langerak. – Amsterdam: Uitgeverij Pegasus & Stichting Slavische Literatuur, 2014. – 333 s. ( Slavische Cahiers 19). –rus/ dut.

«Сімейний архів» – роман у віршах. Час дії - все ХХ століття. Оповідальну тканину роману складають конспективні життєписи близьких та  далеких  родичів поета, що були відтворені за допомогою фотографій, листів, щоденників, усних переказів, документів та дитячих спогадів самого автора ... Історичні потрясіння усвідомлюються через долі окремих людей…

 

Гагаузька поезія представлена іменами Тудорки Арнаут (1970), що народилася в селі Дмитрівка Болградського району на Одещині та Віталія Бошкова (1968)- теж уродженця того ж  району нашої областіі.Тудорка Арнаут вчилася в Азербайджанському університеті  на факультеті тюркських мов. Виступає як поетеса і есеїст. Пише гагаузькою мовою.

Віталій Бошков – випускник Одеського державного університету ім. І. Мечникова. Вірші почав писати від 1985. Пише гагаузькою, російською, болгарською та французькою мовами. Займається літературною, перекладацькою та науковою діяльністю. Укладач збірки гагаузьких казок «Мыр-Мыр Котобан» («Кіт Мур-Мур», 1995) та «Гагауз халк масаллары» («Гагаузькі народні казки», 2002; обидві – Одеса), збірки віршів гагаузьких поетів – уродженців Одещини «Лаалелар» («Тюльпани», О., 2002).

Гагаузька поезія [Т. Арнаут, В. Бошков: поезії] / Антологія різномовної поезії України На нашій, на своїй землі. Кн. 1: Білоруська, Гагаузька, Грецька, Грузинська, Єврейська, Кримськотатарська, Литовська, Німецька. – Київ: Голов. спец. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1995. –С. 64-85. – gag.

Видання  подає твори наших земляків як в оригінал, так і в перекладах українською мовою. Збірка містить твори інших поетів України, що пишуть своїми рідними мовами, а саме грузинською, єврейською, грецькою, білоруською, німецькою, литовською та кримськотатарською. Відкрийте для себе самобутній світ різномовної і в той же час української поезії.

 

Анатолій Глущак - відомий одеський поет і перекладач віршів з польської та інших слов'янських мов. Автор збірок «Мотиви», «Злітне поле», «Сонячний вітер», «Простір», «Тиждень» «Озимі», «Бродячий сюжет: АУЕ ЕУА», книги перекладів «Автограф».

Він є укладачем  першої «Антології української морської поезії» та мариністичної збірки «Вічний поклик моря».Видав авторську антологію перекладу польських поетів «Польський літературний вітраж» (2007) у видавництві «Маяк». Саме ця  творча робота знаного поета та перекладача є на нашій виставці.

Польський літературний вітраж [Текст] = Polski literacki witraz/Пер. А. Глущака. – Одеса: Маяк, 2007. – 167 с. – pol.

Видання є антологією польської поезіїї від 16 до 20    ст.Серед авторів широко знані у Європі Тадеуш Ружевич і Збігнев Герберт, а також лауреати Нобелівської премії Чеслав Мілош  і  Віслава Шимборська. Великою добіркою віршів – мовою оригіналу і в перекладних версіях – представлений у книзі українець за походженням Станіслав Місаковський.

 

Костянтин Вікторович Гілевич, філолог-германіст, перекладач, завідувач відділом Сходу Одеського Будинку-Музею імені М. К. Реріха, заступник  директора Культурної Асоціації «Реріхівський Центр» (Нідерланди), наш земляк, здійснив переклад віршів англійською мовою великого індійського поета Рабіндраната Тагора , які раніше не перекладалися російською мовою.

Була видана книга  Одеським Будинком-Музеєм ім. Н. К. Реріха до 150-річчя від дня народження поета і презентувалася  там автором перекладу в 2012. Це була значна подія у культурному житті нашого міста. Ця збірка була подарована Відділу літератури іноземними  мовами бібліотеки самим перекладачем з дарчим записом. 

Тагор, Рабиндранат. Перекрёсток [Текст] = Lover’s Gift and Crossing /Р. Тагор; пер. з англ. К. В. Гилевич; Одесский Дом-Музей им. Н. К. Рериха. – Одесса: Астропринт, 2012. -195 с.: ил. – (Indica. Бхарата; Вып. 1). – eng/rus.

Представлені у збірці вірші класичного індійського поета Р. Тагора (1861-1941)  написані бенгальською мовою і перекладені ним англійською. У алегоричній формі яскраво втілена тема духовних пошуків поета, висловлена з виключною поетичною майстерністю у релігійно - філософській ліриці автора. Тексти подані англійською і російською мовами. Автором перекладу написана цікава та змістовна передмова. А для тих, хто володіє англійською мовою , буде дуже цікаво почитати вірші англійською, порівняти своє розуміння з перекладом і тоді усвідомити, яка титанічна робота виконана дуже обізнаним і майстерним  перекладачем. Для всіх, хто цікавиться поезією та східною культурою.

 

Пропонуємо також вашій увазі видання поезії білоруською, вірменською та ромською мовами, хоча їх автори і не живуть на Одещині, але вони живуть і творять в Україні, і їх творче багатство заслуговує на те, щоб про них згадати і познайомити з їх книгами, що є у відділі літератури іноземними мовами. Сподіваємося, що для  багатонаціональної Одеси ця інформація буде цікавою.

 

Козимиренко, Міха. Циганська кров [Текст]= Романо Рат/ М. Козимиренко; Пер. з циганської Г. Латника. – Київ: Етнос, 2005.- 79 с.: іл. -  ( Багатомовна поезія України). – rom / ukr.

Книга репрезентує поетичні твори самобутнього ромського поета Міхи Козимиренка(1938-2005), члена Національної спілки письменників України, Спілки самодіяльних композиторів Житомирщини. Ромською мовою перекладав твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка.  Поема «Циганська кров» та балади «Чорні очі» й «Рада» - роздуми мудрої та досвідченої людини про історію та сучасне становище ромів. Твори подано мовою оригіналу та в перекладі українською знаним українським  поетом  Григорієм Латником.

 

Білоруський поет, перекладач Сидоренко Василь Васильович (1941 - 1997 ) народився в Білорусі. Після закінчення Чернівецького університету залишився працювати в Україні. Дебютував в 1962 році в Києві збіркою віршів (в авторському перекладі з білоруської мови на українську). Перекладав на українську мову білоруських поетів 20 століття.Представляємо  збірку його віршів білоруською мовою.

Сідарэнка, Васіль. Адлегласць [Текст] = Відстань: Вершы/В. Сідарэнка; [Упоряд. Д. Чередниченко і Д. Онкович; Передм. Д. Білоуса; Післям. та фото Д. Чередниченка]. –Київ: Голов. спеціал. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1997. – 207,[2] c. – bel.

Книга є найповнішим виданням автора.Його вірші - про життя людини з непростою долею, з сумнівами і боротьбою , з осмисленням  і філософськими пошуками, з щірою і непідкупною душею.

 

Білоруська поетка Інна Снарська (1965), що народилась у білоруському місті Полоцьк, живе на Полтавщині, працює редактором Полтавської обласної державної телерадіокомпанії «Влтава», веде авторські програми на телебаченні. Вона є членом Спілки письменників Білорусі і  Національної спілки письменників України. Ми представляємо збірку її поезії «Вересові пісні Зорі».

Снарська, Іна. Верасовыя песні Зары [Текст] = Вересові пісні Зорі / І. Снарська; передм. А. Перепаді. – Київ: Етнос, 2008. – 256  с.: портр. – (Багатомовна поезія України) – bel/ukr.

Книга є найбільш повним виданням поетичного доробка автора. Це – громадянська, філософська та інтимна лірика. В окремому розділі паралельно з авторськими творами подано поетичні переклади українською мовою, здійснені українськими поетами.

 

Вірменська поетеса Анаіт Саркісян (1956) народилася в Стрепанавані у Вірменії. Закінчила Єреванський державний університет. З 1985 року живе у Харкові. Вона – член Національної спілки письменників України,а також  є засновником і керівником Вірменського культурного центру.Пропонуємо вашій увазі збірку лірики автора «Дорога нескінченності».

Саркісян, Анаіт. Дорога нескінченності[Текст]: лірика/ А. Саркісян. – Київ: Етнос, 2008. – 285,[3] c.:портр. – (Багатомовна поезія України). – arm/ukr.

Книга є добіркою віршів автора вірменською мовою і один з розділів подається в перекладах українською мовою. Вірменській поезії притаманні мотиви вигнання і блукання, плачу і смутку, кохання і жертовності, адже багатьом вірменам судилася доля життя на чужині. Притаманні ці теми і поезії Анаіт Саркісян. Але варто почати читати її поезії , і приходить розуміння органічності та природності духу і пронизливої відвертості віршів поетеси!

 

Підготувала Варвара Гіпська, провідний бібліотекар відділу літератури іноземними мовами 

В. Бернард Карлсон. Тесла: винахідник електричної епохи: бібліотекарі рекомендують

«Поступальний розвиток людства неможливий без винахідництва…» Нікола Тесла

Ім’я Ніколи Тесли, геніального винахідника, якого знає весь світ, особливо актуальне сьогодні на тлі швидкого науково-технічного прогресу. Але українські читачі раніше не мали змоги детально ознайомитися з історією його творчого та особистого життя. Це безсумнівно має виправити книга В. Бернарда Карлсона, професора науки, технології та суспільства у Школі інженерних і прикладних наук, а також історії в Університеті Вірджинії, автора найвідоміших творів -  «Elihu Thomson and the Rise of General Electric, 1870-1900» та «Technology in World History». 

Книга «Tesla: Inventor of the Electrical Age» вперше була опублікована видавництвом Принстонського університету в квітні 2013 року і стала однією з кращих книжок про науку 2013 року за версією Amazon.com.

 

Карлсон В. Б.Тесла : Винахідник електричної епохи / В. Бернард Карлсон ; пер. з англ. К. Булкіна. - Київ : Видавнича група  КМ-БУКС, 2020. - 416 с.: іл.

Це біографія одного з найвидатніших науковців ХХ століття. Нікола Тесла відіграв визначну роль в електричній революції, яка змінила повсякденне життя людей на порозі ХХ століття. Його запатентовані винаходи та теоретичні дослідження сформували основу сучасної електрики змінного струму і стали важливим внеском у розвиток радіо та телебачення.

 

Цікаві факти про книгу

• Книга написана професором, спеціалістом з технічних та соціальних наук, тому біографія Ніколи Тесли подається у нерозривному зв’язку з тогочасним науковим, економічним та соціальним життям. Тобто, ми маємо змогу побачити Теслу у гармонійному злитті з епохою великих наукових відкриттів кінця ХІХ - початку ХХ століття.  

Bernard Carlson, автор книги

• Автор дуже доступно та водночас науково достовірно розкриває перед нами принцип дії та технічну ефективність електронних приладів над якими працювали сам Тесла та його сучасники, серед яких були як друзі генія, так і його вороги-конкуренти.

• Книга надає нам змогу побачити оборотний бік тяжкої праці винахідника, а саме маркетинг: необхідність рекламувати та продавати свої пристрої, що на думку автора є не менш важливим процесом у сучасному світі. Винахід повинен приносити кошти, щоб стимулювати процес задуму та створення нових винаходів і це коло неможливо розірвати, що і доводить нам життя Ніколи Тесли, сповнене щасливих злетів та болючих падінь.

• Це трагічне життя генія-винахідника, точніше його психологічна складова, тому що, попри всі свої таланти, Тесла був простою людиною зі своїми мріями та бажаннями, радостями та турботами. Таким його показує автор, таким його знають далеко не усі, але усі тепер мають змогу познайомитися.

• У книзі багато рідкісних архівних креслень, малюнків та фотографій, які знайомлять , з життям і творчістю великого винахідника. Причому деякі з них з’являються перед читачами вперше на сторінках цього визначного твору В. Бернарда Карлсона.

 

Короткий зміст книги

Нікола Тесла народився 10 липня 1856 року в Смиляні у провінції Ліка, тодішньому військово-прикордонному районі Австро-Угорської імперії, що згодом став територією Хорватії. Його батько, Мілутін і мати Джука були сербами. Мілутін був священником Сербської православної церкви, а Джука походила з родини священників, що не могло не вплинути на світогляд майбутнього генія-винахідника. Окрім Ніколи у подружжя було ще четверо дітей: старші Ден, Анжеліна і Мілка та молодша Маріка. Хоч у дитинстві Тесла любив гратися зі своїм братом і сестрами, але справжнім його улюбленцем був чорний кіт Мачак. Саме Мачак вперше ознайомив маленького Ніколу з  електрикою та надихнув його присвятити все життя вивченню цього явища. «Коли я погладив Мачака по спині, - згадував Тесла, - то побачив диво, від якого мені перехопило подих. Спина Мачака осяялася світлом, а від моєї руки злетів сніп іскор - із таким гучним звуком, що його було чути в усьому будинку». Зацікавлений хлопчик попросив пояснень від батька, який прирівняв іскри до блискавки. Це так зачарувало Ніколу, що він згодом дійшов висновку, що уся природа може бути гігантською кішкою, гладити яку по спині може тільки Бог.

Якщо інтерес до електрики у маленькому Теслі викликав пухнастий улюбленець, то пристрасті до майстрування він зобов’язаний своїй матері. Син згадував, що мати була «першокласною винахідницею», яка постійно придумувала і створювала усілякі інструменти та прилади, вдосконалюючи домашнє домогосподарство, зокрема «більшість одягу та меблів у будинку було створено її руками». Натхненний прикладом матері, Нікола вже в дитинстві почав конструювати різні прилади. Одним з них був літальний апарат, подібний до гвинтокрила, який маленький винахідник планував запустити за допомогою причеплених до лопатей комах.

А от бурхлива уява схоже дісталася Теслі при народженні, проте вона ще з дитинства викликала в нього емоційні проблеми: хлопчик постійно страждав від напливу протилежних почуттів, сильних бажань, релігійно-містичних страхів і забобонів. Іще тривожнішим було те, що Ніколі було важко відділити плоди своєї уяви від реальності, і його некеровані видіння викликали слабкість і знесилення.

У 1863 році семирічний Нікола став свідком трагедії, яка спричинила дуже травматичні наслідки та безповоротно змінила його стосунки з батьками. Ден, старший син Мілутіна і Джуки, на якого вони покладали усі свої надії, був вбитий норовливим арабським конем батька. Нестямившись од утрати улюбленого сина, Мілутін забрав сім’ю зі Смиляна та переїхав до більшого міста Госпича. Тесла дуже сумував за сільським будинком і тваринами, що залишилися на фермі, і був шокований метушнею, що панувала у місті. Потім він згадував, що у новому домі почувався як в’язень і згодом, реєструючи свої перші патенти в Америці, записав себе як житель Смиляна, а не Госпича, виказуючи таким чином любов до рідного села. Сумуючи за Деном, Мілутін і Джука не змогли оцінити перспектив свого другого сина, і Нікола, марно намагаючись повернути любов батьків бездоганною поведінкою, ріс досить невпевненим у собі. В той час він пристрастився до читання книг з бібліотеки батька, чим несподівано розгнівав Мілутіна та змушений був надалі читати потайки, що часто робив усю ніч до світанку. Не в змозі догодити своєму батькові, Тесла набув багато дивних уподобань, звичок і несприйняття, як от відраза до жіночих сережок із перлинами, нетерпіння різких запахів, рахування кроків під час прогулянки. Ці нав’язливі ідеї переслідували винахідника впродовж усього життя та, поза сумнівом, впливали на його стосунки з іншими людьми.

Не відчуваючи підтримки від батьків, Ніколі довелося зануритися у свій внутрішній світ, він став відлюдькуватим. Спочатку він страждав від цього, але згодом зрозумів, що вміння дивитися всередину себе є великим даром і засобом досягнення успіху. Займаючись самоспогляданням, Тесла пережив глибокі зміни, коли йому було дванадцять років. Серед книжок, які він читав, йому трапився сербський переклад роману «Абафі» відомого угорського письменника Міклоша Йошіки. Головний герой роману Олівер Абафі, дворянин на службі у трансільванського князя Сигізмунда Баторія, пройшов шлях від легковажного і неврівноваженого молодика до героя, що віддає життя за свого князя та країну. Це перетворення надихнуло Ніколу й пробудило його силу волі, він зрозумів що може контролювати свої почуття. Розвиваючи самоконтроль і навчаючись спрямовувати свою могутню уяву, Тесла ще в дитинстві, непомітно для себе, почав набувати психологічних навичок, зокрема дисципліну та концентрацію, які згодом стануть йому в пригоді як винахіднику і допоможуть формувати та подумки перетворювати нові ідеї на реальні пристрої.

Після переїзду до Госпича Тесла упродовж трьох років відвідував місцеву початкову школу, а у десять років вступив до реальної гімназії. У школі він побачив демонстраційні моделі водяних коліс і турбін, після чого, прочитавши опис Ніагарського водоспаду, почав мріяти, як збудує гігантське колесо, що могло б використати енергію водоспаду. «Я сказав своєму дядькові, що подамся до Америки і впроваджу цю схему, - згадував Тесла. - А тридцять років по тому я бачив утілення своїх ідей на Ніагарі». Навчаючись у гімназії, Нікола демонстрував блискучі успіхи в математиці, проте уроки малювання давалися йому важко. Тож не дивно, що Тесла упродовж своєї кар’єри винахідника завжди ухилявся від виконання креслень, навіть коли вони могли допомогти пояснити іншим людям його ідеї. На другому році навчання в гімназії Госпича Тесла захопився ідеєю створення літального апарату, та виготовив дерев’яну модель, що складалася із циліндру розміщеного у герметичній коробці і мала працювати шляхом протидії вакууму і атмосферного тиску.

Відразу після закінчення гімназії у 1870 році, Тесла тяжко захворів. Поки хлопець одужував, він постійно читав. Одними з нових книг, що повністю захопили його і змусили забути про свій тяжкий стан, були кілька романів Марка Твена. Багато років по тому Тесла подружився із Твеном, та змусив письменника заплакати, розповідаючи йому цю історію. Щойно сили повернулися до Ніколи, він продовжив навчання у Вищій реальній гімназії в Карловаці в Хорватії, де жив у батькової сестри Станки. Туди, щоб підготуватися до семінарії, його послав учитися батько, який не полишав наміру спрямувати сина власними стопами. Ця перспектива лякала хлопця, якого дедалі більше приваблювала фізика, але з болем у серці він змирився з неминучим. У Карловаці, за підтримки свого улюбленого учителя фізики, Тесла почав експериментувати з батареями, індукційними котушками та електростатичними генераторами. 

Повернувшись додому по закінченні навчання в Карловаці, Тесла став жертвою епідемії холери і дев’ять місяців боровся за життя, прикутий до ліжка і слабкий. В особливо тяжкий момент, коли здавалося, що смерть уже близько, Нікола взяв з батька урочисту обіцянку, що після одужання буде відправлений на навчання у найкращій технічний заклад. Після цього, скинувши нарешті тягар з душі, Тесла почав поступово видужувати та повернувся до життя на подив усім. Але далі на нього чекало нове випробування: ухиляючись від призову до австрійської армії, він був змушений дев’ять місяців переховуватися у горах Хорватії. Блукаючи лісами, озброєний «спорядженням мисливця та стосом книжок», Нікола не тільки зміцнився фізично і психологічно, але й працював над кількома уявними винаходами. Наприклад, він розробив схему для передачі листів та посилок між континентами через трубу, що пролягала під океаном. Інша схема передбачала побудову кільця навколо земного екватора, щоб полегшити подорожі.

Коли Тесла повернувся до Госпича, після перебування в горах, він дізнався, що батько дотримав своєї обіцянки й домігся для нього стипендії від Військової адміністрації прикордонного округу.  Ця стипендія, 420 гульденів на рік, мала виплачуватись протягом трьох років і давала змогу Ніколі навчатися в політехнічній школі «Йоганнеум» в австрійському місті Грац. Перед від’їздом мати подарувала Теслі сумку на ремінці, зроблену власноруч, яку він беріг і носив упродовж усього життя. Разом із сумкою, яка була для Ніколи матеріальним спогадом про сім’ю та батьківщину, хлопець забрав із собою у Грац і нематеріальні цінності, а саме традиції, риси характеру та навички, які він успадкував від батьків і які допомогли йому здійснити мрію і стати винахідником.

«Йоганнеум», куди Тесла прибув восени 1875 року, був однією з чотирьох шкіл Австрійської імперії, поряд з інститутами у Відні, Празі та Брно, випускники якої отримували дипломи інженерів. Хоча в цій школі був курс цивільної інженерної справи, Нікола спочатку вирішив навчатися математиці та фізиці з наміром стати професором, імовірно бажаючи заслужити схвалення батька. Демонструючи блискучі успіхи з математики, Тесла найбільше любив слухати лекції з фізики, які читав професор Джейкоб Пешль. На лекціях Пешля відбулося системне знайомство винахідника з електрикою: починаючи від давніх греків і закінчуючи останніми новаціями - динамо та електричним освітленням. Під час однієї з таких лекцій професор використовував новий, нещодавно розроблений прилад, генератор Грамма, для пояснення поняття електричного струму. Проблемою цього пристрою, що використовував постійний струм, були часте іскріння та велика енерговитратність. Саме тоді Тесла почав створювати в уяві двигун змінного струму та поставив собі ціль сконструювати систему, у якій цей двигун буде ефективно працювати разом із генератором.

На першому курсі в «Йоганнеумі» Тесла навчався дуже старанно і склав дев’ять іспитів, отримавши найвищій бал та схвалення професорів. Але успіхи у навчанні коштували Ніколі занадто багато часу і сил, через що професори у листах до Мілутіна радили йому забрати сина з інституту аби він не помер від перевтоми. Тому вийшло так, що повернувшись додому у радісному збуджені і похвалившись перед батьком своїми досягненнями, Тесла почув у відповідь лише критику. Така реакція змусила юнака змінити ставлення до навчання, він перестав відвідувати лекції та почав проводити все більше часу за гулянками й азартними іграми і, як наслідок, був позбавлений військової стипендії на третьому курсі. Наприкінці 1878 року, не повідомивши рідних, Тесла переїхав до Марибора, де влаштувався на роботу креслярем, проводячи вечори за грою в карти у привокзальному пабі. Зрештою, дізнавшись про це, Мілутін поїхав до сина, та запропонував йому поновити навчання у Празі. Почувши відмову, пригнічений батько повернувся додому і тяжко захворів. За кілька тижнів Мілутін помер, після того як Ніколу доправила до Госпича поліція, заарештувавши його як «волоцюгу». Після смерті батька, Тесла, завдяки кмітливості матері, покінчив з азартними іграми та поїхав до Праги. За допомогою своїх дядьків по матері, у січні 1880 року Нікола вступив до Університету Карла-Фердинанда, де продовжив працю над своїм електродвигуном.

У січні 1881 року, коли гроші від дядьків перестали надходити, Тесла переїхав до Будапешта, маючи намір отримати роботу на будівництві телефонної станції, яким займалися брати Тивадар та Ференц Пушкаші за дозволом Томаса Едісона. Спочатку Ніколі довелося влаштуватися креслярем у Центральне відділення телеграфу угорського уряду, але незабаром, незадоволений своєю посадою, він покинув цю роботу й вирішив зосередитися на винахідницькій діяльності. Попри очікування винахідника, це не принесло жодних плодів і Тесла поринув у глибоку депресію, вибратися з якої йому допоміг новий друг - Ентоні Сігеті. Сігеті, який також полюбляв більярд та цікавився електрикою, запропонував Ніколі  щодня ходити разом на прогулянку у міський парк, де вони обговорювали ідеї щодо вдосконалення двигуна. Саме у Будапешті, на одній із таких прогулянок, до Тесли прийшло осяяння, що допомогло йому здійснити справжній прорив у роботі над створенням двигуна змінного струму.

У 1882 році Тесла продовжив свої спостереження та розмірковування на заводі великої машинобудівної фірми «Ганц і компанія», що згодом стала одним із піонерів в передаванні змінного струму. Того ж року Ференц Пушкаш нарешті зміг найняти його для допомоги у встановленні нової телефонної станції. Поринувши з головою у роботу, Тесла навіть розробив новий телефонний ретранслятор, або підсилювач. Щойно будапештська станція почала працювати й принесла прибуток, Тивадар Пушкаш запросив Теслу й Сігеті приїхати до Парижа, де влаштував їх на роботу в компанії Едісона, яка займалася організацією системи освітлення. Працюючи на фабриці в Іврі, в передмісті Парижа, де виготовлялись лампи розжарювання та динамо, Нікола набув чимало практичних інженерних знань, зробив свій внесок у компанію Едісона та справив неабияке враження на керівництво. У 1883 році компанія посилала його працювати фахівцем з усунення неполадок на різних освітлювальних станціях у Франції та Німеччині. Оскільки Тесла володів німецькою, у жовтні 1883 року його відрядили до Страсбурга для залагодження неприємностей із німецькими партнерами після короткого замикання у системі освітлення нової залізничної станції. Перебуваючи там, Нікола, за допомогою Сігеті, сконструював невеликий двигун, що міг працювати від генератора змінного струму Siemens. Це був перший робочій двигун, що довів на практиці доцільність новаторських ідей Тесли.

Вирішивши проблему на заводі у Страсбурзі та покращивши місцеве динамо, Нікола повернувся до Парижу в лютому 1884 року. Він сподівався отримати від Edison Company винагороду, але ії так і не було виплачено. Натомість, на роботу Тесли звернув увагу Чарльз Батчелор, очільник французької компанії Едісона. Він запропонував винахіднику, вирушити до Нью-Йорку, куди Едісон викликав Батчелора, щоб очолити своє місцеве машинобудівне виробництво. Прибувши у Нью-Йорк, Тесла відразу справив гарне враження на Едісона і почав працювати над вдосконаленням динамо на Edison Machine Works. Коли цю роботу було завершено, його попросили допомогти  в розробці системи дугового освітлення. Едісон надав Теслі основний план цієї системи, яку останній повністю вдосконалив і знову очікував приємної винагороди за свої зусилля. Однак з певних причин, ця цілком завершена система так і не увійшла у експлуатацію. Проект було прикрито і незадоволений Тесла, який залишився без коштів, пішов із компанії.

Щойно Тесла пішов із компанії Едісона, йому запропонували співпрацю бізнесмени Бенджамін А. Вейл і Роберт Лейн. Разом вони організували компанію Tesla Electric Light and Manufacturing Company, яка займалася впровадженням системи дугового освітлення Тесли у Равеї. Проте, коли Тесла отримав патенти на свою систему та передав їх компанії в обмін на пакет акцій, Вейл та Лейн залишили винахідника та створили власну компанію. Нікола знову опинився у скрутному становищі та був змушений шукати будь-яку роботу задля виживання.

У березні 1886 року, Тесла подав патентну заявку на термомагнітний двигун. Це стало поворотним моментом у його кар’єрі, оскільки дозволило познайомитися з людьми, які стали його покровителями під час роботи над двигуном змінного струму: Альфредом С. Брауном та Чарльзом Ф. Пеком. Вони орендували для винахідника лабораторію в нижньому Мангеттені. У квітні 1887 року Тесла, Пек і Браун утворили Tesla Electric Company, а у травні до Нью-Йорку приїхав Сігеті, щоб допомагати Теслі.

При підтримці Пека й Брауна, Тесла спочатку розробив піромагнітний генератор, потім виготовив два основних двигуни змінного струму, у тому числі «Колумбове яйце», які назвав багатофазовими, а згодом почав виробляти двигуни із розщепленою фазою.  Подавши заявку на сім патентів, Тесла отримав іх 1 травня 1888 року.

Після отримання патентів спонсори Тесли сформували бізнес-стратегію для подальшої реклами та продажу його двигунів. Для цього вони заручилися підтримкою експерта, професора Вільяма Ентоні. Центральною частиною рекламної кампанії стала лекція Тесли в Американському інституті інженерів електриків (AIEE). У підсумку, 7 липня 1888 року Пек і Браун уклали угоду на продаж патентів з компанією Джорджа Вестінгауза Westinghouse Company. 1889 року у Піттсбурзі, працюючи над вдосконаленням своїх двигунів, Тесла подав п’ятнадцять заявок на патенти.

В літку 1889 року Тесла поїхав до Європи на Міжнародний конгрес інженерів-електриків, що проходив у Парижі одночасно із Всесвітньою виставкою. Там він захопився відкриттям Генріха Герца - електромагнітними хвилями, що видалися Ніколі широким полем для досліджень. У 1890 році в Америці Тесла повторив експерименти Герца, та зробив один із своїх найвідоміших винаходів - власний осциляторний трансформатор, більш відомий як «котушка Тесли», а згодом відкрив можливість бездротового освітлення.

У 1890 році Тесла зіткнувся з двома особистими розчаруваннями: він був змушений розірвати контракт з Вестінгаузом та попрощатися зі своїм кращім другом Сігеті, який залишив Ніколу і поїхав, щоб здійснити свій власний великий винахід. Згодом, у вечері 20 травня 1891 року Тесла виступив з лекцією в Колумбійському коледжі Нью-Йорка, де провів низку демонстрацій своїх останніх винаходів, у тому числі бездротових ламп. Цей виступ став справжньою сенсацією і закріпив за Теслою репутацію одного з провідних електриків-винахідників Америки. Того ж часу Нікола подав заяву на отримання громадянства США.

На початку 1892 року Тесла знову їде до Європи, де виступає з лекціями у Лондоні та Парижі, зустрічається з багатьма поважними вченими та політиками та домовляться з великими машинобудівними компаніями про використання своїх двигунів. У Парижі до нього приходить звістка, що Джука помирає. Нікола чимшвидше їде у Госпич, щоб встигнути побачити матір живою, та кілька тижнів проводить біля її ліжка. Поховавши матір та відновивши сили, Тесла відвідав своїх рідних, прочитав лекції у Загребі, побував у Будапешті. У травні він приїхав до Белграда, де був прийнятий як герой і нагороджений званням Великого кавалера ордена святого Сави.

Повернувшись до Нью-Йорка 27 серпня 1892 року, Тесла продовжив вдосконалювати свій багатофазний двигун та став налагоджувати стосунки з Вестінгаузом. Спираючись на нові технологічні розробки та патенти Тесли, Вестінгауз вступив у активну боротьбу за контракт на постачання електричного обладнання для добування енергії з Ніагарського водоспаду. Нарешті, контракт було підписано, багатою мірою завдяки листуванню і зустрічам Тесли та Едварда Діна Адамса, керівника Ніагарського проекту.

У серпні та грудні 1893 року Тесла подав патентні заявки на кілька версій свого нового винаходу, який він назвав осцилятором. «Осцилятор Тесли» являв собою поєднання поршневого двигуна із генераторними котушками та магнітним полем. Експериментуючи у своїй лабораторії на Г’юстон-стріт, Тесла і його помічники помітили, що коливання платформи на якій було закріплено осцилятор, позитивно діють на організм людини та можуть бути використані для лікування хвороб системи травлення. Одним з гостей Тесли, що успішно випробував на собі таку терапію, був Марк Твен, який на початку 1890-х став постійним відвідувачем його лабораторії. Кілька років по тому черговий експеримент з осцилятором завершився штучним землетрусом. До лютого 1894 року Тесла вдосконалив свою систему бездротового освітлення і показував її в захопливих приватних демонстраціях.

Стратегія  Тесли із просування власного іміджу була значною мірою сформована його дружбою з Томасом Коммерфордом Мартіном, редактором Electrical Engineer, одного з провідних журналів з електротехніки. У січні 1894 року, за допомоги Мартіна, вийшло друком перше видання книжки «Винаходи, дослідження та записки Ніколи Тесли». Книжка виявилася популярною, отримала позитивні відгуки як в Європі, так і в Америці, а 1895 року з’явилося німецьке видання.

Восени 1893 року Мартін представив Теслу Роберту Андервуду Джонсону та його дружині Катаріні. Блискучі в соціальному плані й дуже привітні за натурою, Роберт і Катаріна стали найближчими друзями винахідника. Джонсони регулярно запрошували Ніколу в свій міський будинок на обіди та вечірки, а він часто приймав їх у своїй лабораторії на Південній П’ятій авеню. Джонсон зробив багато світлин за допомогою «фосфоресцентного світла», яке Тесла використовував у своїх експериментах.

Протягом 1894 року, завдяки зусиллям Мартіна та Джонсона, Тесла почав відчувати більшу увагу з боку газет, проте матеріали в них подекуди були фальшивими. Окрім преси, Теслою зацікавилися заклади освіти. 1893 року керівництво Інституту Франкліна в Філадельфії  нагородило Теслу Золотою медаллю Елліота Крессона за роботу над новими формами електричного освітлення. А в червні 1894 року керівництво Колумбійського університету присвоїло йому звання почесного доктора, після чого те саме зробив і Єльський університет.

З огляду на підвищення свого рейтингу, Тесла вирішив, що настав час зробити наступний крок у стратегії просування і створити компанію, яка б продавала та ліцензувала його патенти. Для цього він звернувся до Едварда Діна Адамса і в лютому 1895 року вони разом заснували компанію Nikola Tesla, запропонувавши посаду директора Альфреду Брауну. Але з певних причин ніхто з інвесторів не ризикнув приєднатися до цієї компанії.

Зіткнувшись з браком зацікавленості інвесторів у його системі бездротового освітлення та осциляторі, Тесла почав шукати нові ідеї у використанні високочастотного змінного струму. Після низки експериментів, він вирішив, що, посилаючи електричні коливання в грунт на резонансній частоті Землі, зможе передавати енергію через усю планету.

Виснажений фізично та психічно своїми дослідженнями, Тесла у 1895 році зазнав страшного емоційного удару. 13 березня о 2:30 у будинку, де була розташована його лабораторія, виникла пожежа. Вогонь знищив будівлю на Південній П’ятій авеню і Тесла втратив усе: машини, прилади, нотатки і папери. Від цієї катастрофи винахідник впав у глибоку депресію. У боротьбі з нею, окрім співчуття та підтримки друзів, Теслі допомагала електротерапія, яку він сам собі призначив.

Лабораторія та вежа Тесли у Вандекліффі

Коли депресія нарешті пішла на спад, Тесла орендував нову лабораторію на двох поверхах будівлі на Іст-Г’юстон-стріт. Там він почав досліджування двох нових сфер: рентгенівських променів та радіоуправління. І якщо до рентгенівських променів Тесла швидко втратив інтерес, то радіоуправління відкрило йому шлях до нового винаходу. У листопаді 1898 року Тесла отримує патент на свій радіокерований човен, демонстрацію моделі якого перетворює на чергове магічне шоу. У тому ж році Джонсон знайомить Теслу з молодим лейтенантом військово-морського флоту США Річмондом П. Гобсоном, який стане найближчим другом винахідника. Гобсон намагався згодом допомогти Теслі з просуванням його човна у військово-морському флоті, але ці зусилля були безрезультатними.

Експерименти з передаванням електричної енергії у атмосфері змусили Теслу подумати про вихід за межі нью-йоркської лабораторії і розширення своєї системи. Для цього Нікола почав шукати нового інвестора. Ним став полковник Джон Джейкоб Астор IV, який у січні 1899 року, після ретельно продуманої торгової пропозиції Тесли, підписав угоду про інвестування у компанію Nikola Tesla. У березні 1899 року, у відповідь на демонстрацію Гульєрмо Марконі, який зміг успішно відправити телеграфне повідомлення через Ла-Манш, Тесла оголосив, що вже готовий надсилати повідомлення по всьому світу. Проте, для практичного втілення цієї системи деякі сфери потребували подальшого дослідження.

18 травня 1899 року Тесла прибув до Колорадо-Спрінгз та негайно розпочав будівництво експериментальної станції на східній околиці міста, яка була б придатна для роботи з надвисокою напругою. Там він проводив дослідження електричного потенціалу Землі та відкрив  стаціонарні електромагнітні хвилі, переконавшись, що його система буде набагато вагомішою за апарат Марконі. Для подальших експериментів Тесла розробив чутливий приймач та підсилювальний передавач. Однієї ночі його приймач вловив дивні звукові сигнали, у неземному походженні яких винахідник не сумнівався. Працюючи над своєю системою бездротової телеграфії, Тесла прагнув зробити її приватною та безпечною, захищеною від перешкоди сторонніми сигналами, чого вочевидь бракувало системі Марконі.

Результати дослідів у Колорадо підтвердили, що надсилаючи потужні електричні струми в землю, яка поводиться як звичайний провідник, їх можна виявити на великій відстані. Проте відкриттям Тесли бракувало додаткових дистанційних випробувань із вимірюванням відстані, а ті нечисленні, що відбулися, не мали свідків. Більшість аргументів залишились в уяві та припущеннях Тесли, що згодом значно ускладнило йому доказ працездатності своєї системи.

Повернувшись з Колорадо у січні 1900 року, Тесла, задоволений результатами досліджень, почав готувати наукову статтю, яка вийшла у червневому числі Century Magazine під назвою «Проблема підвищення енергії людства».  Стаття являла собою Теслину інтерпретацію ролі енергії та технологій в людській історії. Тесла вважав необхідним подальше збільшення людської енергії, для чого пропонував залучити нові наукові досягнення, у тому числі, свої найкращі винаходи.

У листопаді 1900 Тесла зміг переконати наймогутнішу людину на Волл-стріт, Дж. П. Моргана, інвестувати 150 тисяч доларів для підтримки його роботи з бездротового передавання енергії. Після отримання фінансування, у вересні 1901 року Нікола почав будівництво нової лабораторії у Варденкліффі за 65 миль від Нью-Йорка. Лабораторія була розділена на чотири великі кімнати: машинний цех, котельну, кімнату двигунів і динамо та електричну кімнату. Але головною особливістю Варденкліффа стала, спроектована Теслою, 57-метрова вежа, розташована біля будівлі лабораторії. Цю вежу винахідник у подальшому планував використовувати як найбільший у світі бездротовий передавач.

Нікола Тесла у своїй лабораторії

У грудні 1901 року Марконі вдалося передати сигнал через Атлантику. У відповідь Тесла представив Моргану проект «світової телеграфії». Але, не задоволений тривалою відсутністю конкретних результатів, інвестор припинив фінансування. Вмовляння Моргана та пошуки нових спонсорів були невдалими і щоб втриматися на плаву Теслі довелося влізти в борги та навіть продати власне майно. Фінансова скрута та неможливість завершити проект у Варденкліффі похитнули психічний стан винахідника та спричинили нервовий зрив восени 1905 року.

Відновившись після чергового зриву 1906 року, Тесла вирішив переключити свої творчі зусилля з електрики на механічну інженерію, щоб зібрати необхідні кошти. Результатом став винахід безлопатевої турбіни, над вдосконаленням якої він працював упродовж наступних десяти років. Свої дослідження з турбінами Тесла використав для реалізації кількох невеликих винаходів. Він запатентував вдосконалення автомобільних спідометрів, частотних лічильників і лічильників кількості рідини, а також новий процес переплавлення металів. На додачу, Тесла писав статті для популярних журналів, в одній з яких описав схему, що передбачала створення радару. 1919 року В. Ленін намагався залучити Теслу до проекту електрифікації новопосталого Радянського Союзу, обіцяючи розрахуватися золотом, але Нікола відмовився від цієї пропозиції.

Попри зусилля Тесли, йому  в решті решт довелося визнати банкрутство. 1917 року вежа у Варденкліффі була розібрана на металобрухт кредиторами, а 1921 році майно було конфісковано рішенням суду. Ці розчарування пригнічували винахідника і наостанок життя він став відлюдником, з’являючись на публіці лише на щорічних прес-конференціях з нагоди дня народження.

Останнім великим проектом Тесли стала ідея створення зброї променю частинок для захисту від воєнної авіації. Ця ідея набула широкого розголосу, однак уряд США не виявив серйозної зацікавленості проектом, проте виявили інші країни. У квітні 1935 року Тесла підписав угоду з Торговою корпорацією Amtorg, яка офіційно координувала торгівлю між США та СРСР, а неофіційно збирала розвіддані для радянських військових. В 1936-1937 роках, Тесла також пропонував свою зброю британському уряду, який відмовився продовжувати цю справу у січні 1938 року.

На початку 1940-х здоров’я Тесли поступово згасало. 7 січня 1943 року великий винахідник тихо помер уві сні. А незабаром ФБР розпочало розслідування, намагаючись знайти документи з планом розробки променевої зброї. Ця справа виявилася марною, оскільки, вірний собі, Тесла тримав більшість своїх розробок у власній голові.