* * * 2019 * * * Рік Китаю в Україні * * * 2019 * * * Міжнародний рік помірності * * * 2019 * * * Міжнародний рік корінних народів * * * 2019 * * * Міжнародний рік періодичної системи Менделєєва * * * 2019 * * *

пʼятниця, 6 вересня 2019 р.

Перший класик нової української літератури : до 250-річчя з дня народження Івана Петровича Котляревського


Іван Петрович Котляревський , автор всесвітньо відомої «Енеїди» і чарівною «Наталки Полтавки», основоположник нової української літератури, народився 9 вересня 1769 року у Полтаві в родині канцеляриста міського магістрату Петра Івановича Котляревського.  Мати письменника походила родом з сім’ї козака Решетилівської сотні. Згодом Котляревські отримали дворянське звання.
В 1780 році Іван Котляревський вступає до семінарії, яка була на той час єдиним середнім навчальним закладом у Полтаві.  Особливо старанно він вивчав гуманітарні дисципліни: піїтику, риторику, філософію, латинську, грецьку, французьку, німецьку мови. З інтересом читав античну літературу, перекладав Горація, Овідія, Вергілія.
У 1789 році він залишає семінарію і починає служити в Новоросійській  канцелярії, що містилася в Полтаві. Пізніше він став вчителювати у поміщицьких родинах, зокрема в Золотоніському повіті на Полтавщині. У цей час,1794 року,  Іван Петрович Котляревський починає писати свою славнозвісну «Енеїду».
Протягом 1796-1808 років Іван Петрович Котляревський перебуває на військовій службі у складі Сіверського полку, сформованого на базі українського козацького полку. Брав участь у російсько-турецький війні, особливо відзначившись у баталіях під Бендерами та Ізмаїлом. За відвагу й хоробрість Котляревського було відзначено кількома нагородами.
У 1808 році в чині капітана Іван Петрович виходить у відставку і їде до Петербурга з надією влаштуватись на цивільну службу, але, не знайшовши там посади, повертається до рідної Полтави. Під час перебування в Петербурзі Котляревський підготував до друку й видав у 1809 році поему «Енеїда» в чотирьох частинах.
З 1810 року Іван Петрович Котляревський обіймає посаду наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян у Полтаві, заснованого за проектом письменника Василя Капніста, автора відомої сатиричної комедії «Ябеда». Іван Петрович проявив себе як талановитій педагог і організатор. Працюючи наглядачем Будинку, Іван Петрович Котляревський увесь свій вільний час віддає літературній праці, пристрасно захоплюється театральним мистецтвом.
 «Полтавський вільний театр» розпочав свою історію в 1808 році і проіснував до 1812 року. У 1818 році театр розпочинає свій новий етап роботи під керівництвом Івана Петровича Котляревського, який створює для Полтавського театру п’єсу «Наталка Полтавка» і  водевіль «Москаль-чарівник».  Котляревський був не лише директором театру, а виступав і як режисер, і як актор. У складі трупи були талановиті артисти. В перших виставах виступав Михайло Щепкін, який саме під час роботи в Полтаві був викуплений з кріпацтва. Репертуар театру складався з комедій, опер, балету.
У 1827 році Іван Петрович Котляревський призначається попечителем Полтавського благодійно-лікувального закладу. У 1835 році Котляревський за станом здоров’я виходить у відставку, але не пориває з культурним життям того часу. 10 листопада 1838 року зупинилося серце творця  славетної «Енеїди», першої ластівки нової української літератури.
28 вересня 1952 року був відкритий Літературно-меморіальний музей Івана Котляревського в Полтаві. У чотирьох залах зібрано матеріали про життєвий і творчий шлях Івана Петровича Котляревського, два наступні розповідають про вшанування пам'яті поета. Серед унікальних експонатів музею - перше прижиттєве видання поеми «Енеїда» 1798 року, а також раритетне друге видання 1808 року. 
В 1969 році, проголошеному рішенням ЮНЕСКО роком Івана Котляревського, було відкрито Музей-садибу Івана Котляревського. Затишний меморіальний комплекс у самому серці стародавньої Полтави складається з батьківської хати поета, повітки, комори та колодязя-журавля. Біля садиби - обеліск з чорного лабрадориту з написом: «З цієї садиби на весь світ пролунав голос першого класика нової української літератури Івана Петровича Котляревського».




Цікаві штрихи до портрета письменника


Перший біограф Котляревського Степан Стеблін-Камінський так описував Івана Петровича: «моложавість довго зберігалася в ньому, майже до похилих років; ріст мав високий, стан стрункий, погляд живий, посмішка не сходила з його уст». Одягався Іван Петрович небагато, але зі смаком. На службу - в чорний сюртук, у парадні дні з’являвся в армійському мундирі.

Мешкав Іван Петрович Котляревський до останніх своїх днів у батьківському будиночку. Одна з кімнат була господареві за кабінет і за спальню: тут стояло ліжко, письмовий стіл та книжкова шафа. У вітальні - канапа, кілька ломберних столиків та стільців. Улюбленим місцем відпочинку письменника був ганочок із балюстрадою, на який можна було вийти просто з вітальні. Звідти  відкривалися мальовничі краєвиди. 
Письменник сидів тут годинами з підзорною трубою, милуючись луками та гаями за Ворсклою.

Усі мемуаристи одностайно відзначають гумор, гострий розум і доброту письменника. Біографи Івана Петровича Котляревського свідчать, що він був незрівнянним оповідачем, міг, як ніхто інший, розказати влучний анекдот. Письменник неодмінно зацікавлював усіх якоюсь новиною, часто ним самим вигаданою й дотепно розказаною. Розмовляв Іван Петрович завжди українською мовою, проте  легко міг перейти на російську чи французьку.

Вдома у Котляревського була невелика бібліотека, в якій можна було побачити твори авторів античності і книги французькою мовою, збірники з фольклору і рукописні твори Григорія Сковороди… Особливо любив Іван Петрович славнозвісного «Дон Кіхота» Мігеля де Сервантеса.

Письменник дуже любив бувати в товаристві. Під час свят він часто гостював у родинах своїх приятелів. Іван Петрович любив і сам приймати гостей, по-дружньому посидіти за столом. Як правило, стравами частував національними - борщ, пампушки, млинці, саморобні наливки…

Ще в молоді роки Іван Котляревський був вражений багатством і красою народної творчості, мови, звичаїв. Захоплення й враження переросли у вивчення побуту українського народу. Одягнений в парубоцький одяг, він пильно придивлявся до старожитнього способу життя українців, прислухався до розмов, вивчав звичаї, повір’я, обряди. Записував пісні, прислів’я., жартівливі вислови, анекдоти, перекази…

Іван Петрович Котляревський добре грав на скрипці й мав чудовий голос. Покінчивши з обов’язками, покладеними господарем на вчителя, ввечері він ішов у свою кімнату, знімав зі стіні скрипку, й усі тривоги, образи, душевні турботи й побутові негаразди зникали кудись далеко.

Для позбавлених сім’ї вихованців Будинку Іван Петрович був батьком - суворим, вимогливим і водночас добрим, уважним, справедливим. Він скасував фізичні покарання. Організовував для дітей різні розваги: виїзди на природу, різдвяні ялинки, колядування й щедрування, а також вистави невеликих п’єс, у яких сам і грав разом з вихованцями. Клопотався й про те, щоб учні одержали достатні знання з різних предметів, були добре вихованими…

Івану Петровичу належить велика заслуга у пожвавленні культурного життя в Полтаві. Будучи директором Полтавського театру він багато сил і уваги віддавав справі піднесення культури сценічної майстерності в рідному місті. Завдяки заходам Котляревського полтавці змогли переглянути кращі п'єси того часу.





Образ Івана Петровича Котляревського в літературі



Близнюки - повість Тараса Шевченка, яка ймовірно, була написана в 1855 році. Розповідаючи про різні життєві долі двох братів, Тарас Шевченко використав особисті враження від подорожі до Полтави навесні 1845 року.
До глибокої старості працював Іван Котляревський на посаді наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян. Саме цей період педагогічної діяльності Івана Котляревського описує Тарас Шевченко у повісті.
Під час перебування в Полтаві Тарас Шевченко написав кілька акварельних малюнків, зокрема «Будинок І. Котляревського в Полтаві». У 1969 році за цим ескізом було відновлено меморіальний комплекс - садибу Івана Петровича Котляревського.



«- Да, - начал Никифор Федорович, - благословение  господне не оставило-таки наших деточек. Я, вправду сказать, никогда в Полтаве не бывал и не имею там никого знакомых. Только по слуху знал, что попечителем гимназии наш знаменитый поэт Котляревский. Я, узнавши его квартиру, отправился прямо к нему. Представьте себе, что он живет в домике в сто раз хуже нашего. Просто хата. А прислуги только и есть, что одна наймичка Гапка да наймит Кирик….»  


Грозовий ранок - біографічна повість Івана Пільгука побачила світ у 1968 році. На сторінках твору постає образ зовсім юного Івана Котляревського.











«…Пісня билася в захмарене крайнебо, стогоном котилася, шепотом прокляття розносилася очеретами і завмирала.
Глибокі сірі очі юнака ставали ще глибшими. Коли тужне гудіння струн обірвалося і запанувала така тиша, що чути було биття стривожених сердець, - юнак обізвався:
- Чолом вам, добрі люди! Прийміть сердечну щирість від мандрівної людини.
- Хто ж ти, сину, звідки й куди мандруєш? - запитав із гурту найстаріший.
- Я з Полтави. А мандрую до Золотоноші. Звуть мене Іваном, а прозивають Котляревським.
- Видно, щира душа. Приставай до нашого гурту. Юнак витяг з-під кобеняка скрипку.
- То ти і на скрипці тямкуєш? Може, нашу скорботу розважиш?
- Заграйте веселої, - попрохали дівчата.
Під награвання нежданого скрипаля полилася пісня:
Ой бачиться - не журюся, в тугу не вдаюся,
А як вийду за ворота, од вітру валюся...».


Веселий мудрець - біографічний роман Бориса Левіна. Письменник від 1953 року жив і працював у Полтаві. Тут написав він десятки книжок, але серед них на першому місці стоїть цикл повістей про Івана Котляревського, об’єднаних спільною назвою «Веселий мудрець» - перша в літературі й єдина спроба романного відображення образу, всього життєвого шляху неперевершеного сміхотворця - Івана Петровича Котляревського.
Перша повість з’явилась  в 1972 році, поклавши початок довголітній праці. Повна редакція книги побачила світ у 1990 році. Роман складається з семи повістей: «По колючих тернах», «Пробудження грози», «Особлива місія», «Пансіон», «Театр», «Вчена республіка», «… І навіки його привітала».


«… Там, де він з’являвся, чулись сміх і жарти, так було завжди чи серед дам, чи в колі чоловіків біля ломберних столиків, чи в диванній за чашкою кави…
Він приходив. Сідав десь скраєчку, кидав одну-дві репліки, і - дивись! - вогнище бесіди, що ладне було завмерти, оживало, а за якусь хвилину палало так яскраво і бурхливо, що зманювало й інших гостей до цієї групи…»





Перлини творчості Івана  Петровича Котляревського



ЕНЕЇДА


Енеїда - справа усього творчого життя Івана Петровича. Над поемою, звернувшись до живої української мови, письменник почав працювати з 1794 року. Через чотири роки, без відома автора, на основі одного із списків, що мандрували по руках, вийшло перше видання поеми, повторене 1808 року. Третє, доповнене видання здійснено у 1809 році. Повністю перекладену поему було опубліковано лише у 1842 році.
В «Енеїді», яку називають першою енциклопедією української етнографії, відтворено сцени народних звичаїв. Зображено картини свят і розваг, описано одяг і страви… Поема написана Іваном Котляревським на сюжет однойменної класичної поеми римського поета Вергілія.



«Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак…»


Жанр - опера
Композитор - Микола Лисенко
Автор лібрето - Людмила Старицька-Черняхівська
Рік - 1910
Вперше опера поставлена 23 листопада 1910 року у Театрі Миколи Садовського в Києві під керівництвом Ганса Єлінека. Перший виконавець партії Енея - Володимир Золденко, український оперний та драматичний співак. Дія опери розгортається на Землі і Олімпі, в обителі богів.



Жанр - комедія
Режисер - Володимир Дахно
Рік - 1991
Повнометражний анімаційний фільм за мотивами однойменної поеми Івана Котляревського. Троянська Січ. Мужні запорожці обороняють місто від набігу греків. Головнокомандувач Еней, кошовий отаман війська троянського отримує телеграму з попередженням забратися з міста…







НАТАЛКА ПОЛТАВКА


Наталка Полтавка - перший драматичний твір нової української літератури, сила и краса якого за словами Івана Карпенка-Карого, «в простоті, в правді і найголовніше, в любові автора до свого народу, любові, котра з серці Івана Петровича Котляревського перейшла на його твір». Сценічне життя п’єси почалося в 1819 році, коли вона була поставлена на сцені Полтавського театру.







«Афіші розклеїли в людних місцях: у гостинному ряду, поблизу присутствених місць, на Сінному ринку, при вході до готелю, Успенського собору, Спаської церкви й гімназії, а також біля самого театру. Звичайно, їх того ж дня помітили, і незабаром все місто знало: у наступний вівторок йтиме нове лицедійство, назване оперою «Полтавка», причому українською мовою.
 Місто захвилювалось. Досі воно жило спокійним, розміреним ритмом… і раптом така подія!.. Мало хто сподівався, що день цей ніколи не забудеться, він стане знаменним в історії цілого народу, новою сторінкою в цій історії, від цього дня почнеться тріумфальний похід простої дівчини з Полтави - Наталки - по сценах всього світу, вона покорятиме сотні, тисячі сердець своєю скромністю, волею до щастя, вірністю в коханні…». (Борис Левін «Театр»)


Жанр - опера
Композитор - Микола Лисенко
Автор лібрето - Михайло Старицький
Рік - 1889
Прем'єра опери відбулася в Одеському театрі 12 (24) листопада 1889 року. Дія розгортається в Україні початку XIX століття.





Жанр - художній
Режисер - Іван Кавалерідзе
Рік - 1936
Перша екранізація опери Миколи Лисенка, створеної за однойменною п'єсою Івана Котляревського.

четвер, 22 серпня 2019 р.

Країна в самому серці Європи: 15 дивовижних книг про Україну


Одна з найбільших країн Європи, яка має надзвичайно багату культурно-історичну спадщину. Середньовічні замки і фортеці, старовинні маєтки і палаци, церкви і костьоли… - неповторні свідки минулих століть і яскравих сторінок історії українського народу.

Прекрасна і щедра природа країни здавна приваблювала мандрівників, поетів і художників.  Французький письменник Оноре де Бальзак назвав Україну «царством квітів і зелені». Темні луки і соснові бори, срібло річок і дзеркальні озера, схилені верби і квітуча калина… - природа немов розмотує багатобарвний клубок, виписуючи візерунок пейзажів.

Духовними островками завжди були народні традиції та звичаї - життєва мудрість багатьох поколінь: світогляд і вірування, обрядовий календар українців, релігійні та народні свята…

Українська національна кухня різноманітна і смачна. З часів Київської Русі до нас дійшли славнозвісні українські паляниці та пампушки, пироги, калачі та млинці… Всесвітньовідомими українськими стравами є вареники та галушки.

Чарівне українське слово живе в народних піснях, які зачаровують своєю мелодійністю і поетичністю. Цією мовою були написані неперевершені твори Івана Котляревського і Тараса Шевченка,  Івана Франка і Лесі Українки, Михайла Коцюбинського і Ліни Костенко…

Пісня - душа народу, танок - його характер, а народній одяг -  це його зовнішність, приваблива і вишукана. Український народний одяг по праву вважається яскравим і самобутнім культурним явищем. У ньому знайшли відтворення мальовнича природа України і витончений смак народу…



Артюх, Лідія. Звичаї українців у народному календарі. - Київ : Балтія-Друк, 2012. - 224 с., іл.
23 розділи книжки присвячені святам календарного року українського народу - від Святвечора до дня святого Андрія. Кожен розділ містить етнографічний нарис та докладні рецепти традиційних страв національної кухні. Читач познайомиться зі звичаями, яких дотримувалися наші предки, збираючись за святковим столом. Кожна господиня матиме можливість урізноманітнити меню своєї родини смачними борщами, ковбасами, варениками та безліччю інших смачних страв, рецепти яких дбайливо зібрані автором по різних регіонах України

Васіна, Зінаіда. Український літопис вбрання : [книга-альбом]. - Київ : Мистецтво, 2003. -
Т. 1 : 11 000 років до н. е. – ХІІІ ст. н. е. : наук.-худож. реконструкції. - 448 с., іл.
Відома українська художниця Васіна Зінаїда Олександрівна багато років присвятила науковому дослідженню історії зародження, формування і розвитку українського народного одягу. ЇЇ двотомна праця «Український літопис вбрання» охоплює період понад тисяч років і є унікальним поєднанням науково-художніх досліджень історії одягу племен і народів, які проживали на теренах сучасної України з доби пізнього палеоліту до початку ХХ століття. Автор у яскравих художніх образах відтворила комплекси вбрання усіх верств населення: духівництва, козацтва, дворянства, а також міщан, городян та селян різних регіонів України. Акцентуючи увагу на розмаїтості одягу, що увібрав у себе багатотисячолітню історію розвитку духовної та матеріальної культури народу, автор розкриває процеси формування українського костюма.

Запаско Я. П. Пам'ятники книжкового мистецтва. Українська рукописна книга. - Львів : Світ, 1995. - 480 с., іл.
У монографії висвітлюється неперехідна цінність рукописного мистецтва - важливої галузі духовної культури українського народу, багатого джерела вивчення його історії, мови, літератури, художньої творчості. Простежується тісний зв’язок його мистецтва з соціально-економічними, політичними й культурними умовами розвитку суспільства. Монографія проілюстрована кольоровими та чорно-білими репродукціями сторінок, зразків мініатюр і декоративних прикрас. «Українську рукописну книгу» щорічне авторитетне журі фахівців книжки в Парижі визнало кращим виданням в Україні, книгою № 1 за 1995 рік. На державному конкурсі мистецтва книги (серпень, 1996) вона отримала найвищу мистецьку нагороду - диплом імені Георгія Нарбута, а на Форумі видавців у Львові удостоєна Гран-прі.

Історія української культури :  у 5-ти томах / гол. редактор Патон Б. Є. - Київ : Наукова думка, 2001 - 2013.
Історія української культури - фундаментальне ілюстроване видання у п'яти томах, дев'яти книгах. Уперше в історії України системно подано багатовікову історію української культури, показано її самобутність та зв'язки з іншими культурами, внесок у світову культурну спадщину. У кожному окремому томі розглядається певний період, починаючи з первіснообщинного стану до наших часів. Матеріали в них викладені за загальної схемою, висвітлюється розвиток таких явищ, як наука, культура, мова, література, архітектура, ремесла, образотворче мистецтво, театр, екранна культура…

Косміна О. Ю. Традиційне вбрання українців / О. Ю. Косміна . - Київ : Балтія-Друк, 2008. -
Т. 1 : Лісостеп. Степ. - 160 с., іл.
Це перше видання, що розкриває поетичний образ українських строїв лісостепового регіону в усьому їх варіативному розмаїтті. Український національний одяг є яскравим, візуально фіксованим проявом самобутності нашої культури і становить один з найбільш рухомих її видів. Сучасному читачеві буде цікаво дізнатися, що носили наші бабусі й дідусі, яких канонів краси вони дотримувалися. Ілюстративна добірка видання представлятиме традиційні комплекси, деталі вбрання та аксесуари автентичного одягу Лісостепу з приватних і музейних колекцій України. Книга містить інформацію історико-етнографічного та краєзнавчого характеру; зокрема, особливу увагу зосереджено на художніх особливостях і символічному наповненні елементів народного строю.

Косміна О. Ю. Традиційне вбрання українців / О. Ю. Косміна . - Київ : Балтія-Друк, 2008. -
Т. 2 :  Полісся. Карпати. - 160 с., іл.
Оксана Юліївна Косміна продовжує знайомити читача з українським народним одягом. Ця праця присвячена регіонам Полісся та Карпат. Строкате вбрання бойків, лемків, гуцулів, буковинців, закарпатців та поліщуків ще до початку ХХ століття зберігало архаїчні риси. Завдяки унікальним зйомкам автентичного вбрання, зробленим у 22 музеях України та приватних колекціях, ми маємо змогу детально ознайомитись з елементами народних строїв, головними уборами, взуттям, прикрасами, аксесуарами, оцінити колористику вбрання та багатство декору.

Національний музей історії України : у 2-х томах / авт. ст. Н. Г. Ковтанюк, Л. В. Строкова ; фотозйомка Д. В. Клочка. - Київ : Мистецтво, 2011.
 Т. 1. - 320 с., іл.
Перший том двотомного видання знайомить з історією формування колекцій, рідкісними археологічними предметами, значна частина яких має світове значення, та унікальними пам'ятками золотарського мистецтва Національного музею історії України та його філії - Музею історичних коштовностей України. Серед них - відомі артефакти, які можна вважати візитівкою не лише музею, а й всієї України, зокрема золота пектораль (середина IV ст. до н.е.), златник Володимира Великого…

Пилип'юк, Василь. Україно, ти для мене диво! : фотоальбом. - Львів : Світло й Тінь, 2011. - 175 с. : фото.
Василь Пилип'юк - лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, автор багатьох фотоальбомів, зокрема «Це моя Україна!», «Золота підкова України», «Україно, ти моя молитва...»… Фотопоемою про рідну українську землю можна назвати новий його альбом  - «Україно, ти для мене диво!». Автор проникливим поглядом окидає обшири її  історії, захоплюється неповторною красою природи, з любов’ю й ніжністю розповідає про пам’ятки історії та культури.



Роглєв Х. Й. Легендарні села України / Х. Й. Роглєв, Ю. Л. Бошицький, І. Л. Голубаха, Г. Б. Мунін ; під заг. ред Бошицького Ю. Л. - Київ, 2009. - 256 с., іл.
У видані розповідається про історію, легенди, архітектурні пам'ятки відомих українських сіл, які зробили значний внесок в історію України. Книга ілюстрована унікальними фотографіями природи, будинків, церков, замків, фортець та палаців, портретами відомих людей. Видання призначене для збереження реліктів, унікальних пам'яток архітектури та історії цікавих сіл України, що сприяє формуванню національної самосвідомості та історичної пам'яті українського народу.


Родічкіна О. І. Старовинні маєтки України : книга-альбом / О. Ш. Родічкіна. - Київ : Мистецтво, 2016. - 384 с., іл.
У виданні повно і всебічно розглядається історія розвитку старовинних маєтків і садиб, садів і парків від середньовіччя до початку XX століття на території України. Багатий образотворчий матеріал, свідчення мемуаристів, архівні дослідження, поетичні рядки дають можливість відчути зв'язок епох, оцінити працю видатних творців палацово-паркових ансамблів, ознайомитися як з широковідомими маєтками та парками України, так і з тими, що не збереглися до нашого часу.


Сегеда, Сергій. Український пантеон. - Київ : Балтія-Друк, 2013. - 184 с., іл.
43 постаті, 43 долі, 43 сторінки української історії від доби Київської Русі до початку ХХ століття. Нашу історію, так само як й історію інших народів, творили конкретні люди, котрі народжувалися, жили і помирали.  Ця книжка сприятиме увіковіченню пам’яті кращих синів і доньок нашої землі, завдяки яким український народ зберіг свою ідентичність, мову, культуру, не загубившись в сутінках і загравах минулих століть.



Степовик, Дмитро. Історія української ікони Х - ХХ століть. - Київ : Либідь, 1996. - 440 с., іл.
Книга удостоєна премії Георгія Нарбута, відзначена дипломом гран-прі на Форумі видавців України, учасниця міжнародних книжкових ярмарків, прекрасний доробок української видавничої справи. У книзі розкриваються особливості розвитку української ікони від хрещення Київської Русі до кінця ХХ століття. Дається періодизація історії ікономалювання, характеризуються стилі й специфічні риси української ікони, які відрізняють її від творів інших ікономалярських національних шкіл, аналізуються осередки та школи ікономалювання. Значна увага приділяється продовженню національних ікономалярських традицій у діаспорі.

Українська вишивка. Північно-Західне Причорномор’я / кер. проекту Валентина Гнатівна Вітос, Валерій Іванович Устянський ; упоряд. Лариса Семенівна Дем'янишина ; авт. тексту О. Шевчук, Л. Бебешко, Т. Приходченко. - Одеса : ТЕС, 2018. - 509, [2] с. : кол. іл.
Що може бути простішого і величнішого за орнамент - візерунок з ритмічно впорядкованих елементів? Та за доступною на перший погляд простотою захована якась загадкова таємниця, зашифрована інформація про малодоступні для нас, теперішніх знання. Ще до виникнення письмових фіксацій усі етноси саме у такий символічний спосіб відтворювали своє уявлення про влаштування світу.

Українська стародавня кухня : довідник / упоряд. Т. Л. Шпаковської. - Київ : Спалах ЛТД, 1993. - 238 с.
Народна кухня -  це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література, мистецтво, це неоцінений здобуток, яким можна пишатися, який не слід забувати.  Українська кухня складалася протягом віків і з давніх часів відзначалася різноманітністю страв, високими смаковими та поживними якостями. Довідник познайомить читача з секретами приготування перших страв, закусок, випічок, напоїв.




Шедеври архітектури України / авт. упоряд. Л. В. Прибега (Лучанський). - Київ : Мистецтво, 2016. - 224 с., іл.
У виданні репрезентовано понад 130 визначних творів архітектури, пам'яткових ансамблів і комплексів, зведених на землях України в різні часи її багатовікової історії. Стислі нариси й візуальна інформація про архітектурні релікти висвітлюють історію архітектурно-будівельної діяльності на українських теренах, засвідчують талант і творчу вдачу будівничих, слугують автентичним підґрунтям для пізнання глибинного коріння культурних традицій українського народу.