* * * 2018 * * * Рік охорони культурної спадщини * * * 2018 * * * Рік продовження розвитку української освіти * * * 2018 * * * Рік української мови в Німеччині та німецької мови в Україні * * * 2018 * * * Рік Божого слова в Україні * * * 2018 * * *

четверг, 22 февраля 2018 г.

«Один із тих українців, хто пам’ятав ще свою волю…: до 260-річчя від дня народження Василя Капніста


«відомий письменник..., з походження напівгрек-напівукраїнець, завжди і скрізь – і в чужому російському оточенні, і на закордонній чужині, і на батьківщині..., залишався українцем у найкращому розумінні цього слова – українським патріотом».
Олександр Оглоблин, український історик



Народився 12 (23) лютого 1758 р. в с. Велика Обухівка на Полтавщині. Дід поета, Петро Христофорович Капнісос, відомий борець проти турецького ярма, у 1711 р. був змушений втекти до Росії, де його син, Василь Петрович, поступив на військову службу і почав писати своє прізвище як Капніст. Він рано осиротів і молоді роки провів у сім'ї ізюмського сотника Павлюка, де помітно українізувався. Невдовзі молодий офіцер успадкував посаду свого вихователя. У 1737, р. Василь-старший вже миргородський полковник. Він мав великий вплив на козацьку старшину. Відомо, що гетьман Кирило Розумовський у 1750 р. намагався приписати йому намір «державної зради» з метою відірвати Гетьманщину від Росії.
Одружився з дочкою бунчукового товариша, козака з діда-прадіда, Софією Андріївною Дунін-Борковською. Василь був шостою дитиною в родині. Народився вже після смерті батька (командира п’яти слобідських козацьких полків), який загинув у битві з прусською армією при Грос-Єгерсдорфі 19 серпня 1757 року. Мати виховувала дітей у патріотичному дусі. Вони росли в оточенні козаків та козацької старшини, що болюче сприйняла скасування гетьманства у 1764 р. Сучасники розповідали, що навіть на аудієнцію в імператриці Єлизавети Петрівни, якої Софія Борковська була «милостиво удостоєна», вона з’явилась в українському народному вбранні. Також мати дала Василю ґрунтовну класичну освіту. Майбутній поет блискуче вивчив латину, німецьку, французьку мови, ознайомився зі світовою літературною класикою.
Дитячі роки Василя Капніста пройшли в Обухівці – маєтку, подарованому його батькові імператрицею Єлизаветою.
1770-1775 рр. з тринадцяти років В. Капніст служив капралом лейб-гвардії Ізмайловського полку в Петербурзі й дослужився до гвардії підпоручика.
У Петербурзі він познайомився з Г. Державіним, відомим російським поетом, а невдовзі ввійшов у гурток, який гуртувався навколо маститого поета.
Величезний вплив на поета справила і творчість українського поета й філософа Григорія Сковороди.
У 1775 році В. Капніст написав свою першу оду в честь над перемогою над Туреччиною, правда, французькою мовою. Друкуватися почав у журналі "Санкт-Петербургский вестник" з 1780 р. Його перший віршований твір "Сатира 1" ("Сатира первая и последняя") приніс йому популярність, у якому чітко відбивалися помірковано-просвітницькі ідеали молодого поета.
У тому ж 1775 році він залишає військову службу з наміром повністю присвятити себе літературній діяльності. І справді, згодом В. Капніст стає відомим і модним у петербурзьких салонах поетом.
У 1782 p., невдовзі після одруження, Василь за протекцією свого видатного земляка, канцлера графа Безбородька поступає на службу контролером у Головне поштове управління. Це був перший і останній крок В. Капніста до кар'єри на державній службі. Несподівано він залишає службу назавжди вже у наступному, 1783 році. Цей вчинок офіційно нічим не вмотивований, але, за натяками сучасників, був реакцією В. Капніста на указ Катерини II, яким 1783 р. остаточно закріпачено українських селян.
Одночасно з виходом у відставку В. Капніст виїжджає на Україну, де постійно мешкає до кінця життя, його маєток Обухівка став осередком української шляхетської опозиції, важливим культурним центром. В. Капніст користувався великим авторитетом серед українських дворян. Ще 1782 р. його обрано маршалом дворянства Миргородського повіту, а 1785 – всього Київського намісництва (за територією більше, ніж пізніша Київська губернія; до його складу входили, зокрема, і території кількох колишніх лівобережних полків Гетьманщини – Київського, Переяславського, Лубенського та Миргородського). З 1802 р. В. Капніст – генеральний суддя Полтавської губернії, згодом – директор народних училищ, а у 1817–1822 pp. – полтавський губернський маршал дворянства. Усі ці посади були виборними (від державної служби він ухилявся), а обов'язки директора народних училищ Полтавської губернії з тих же міркувань виконував безкоштовно. Брав участь і в Вітчизняній війні 1812 року.
В Обухівці  його відвідують Г. Державін, М. Гнєдич, В. Гоголь-Яновський (батько уславленого письменника). Там неодноразово збиралися декабристи (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол, С. Лорер та ін.).
Василь Васильович усе своє життя мріяв будь-яким чином вибороти право українського народу на свободу.
У 1787 року Василь Васильович разом із групою аристократів-автономістів підготував проект відновлення козацьких формувань в Україні («Положение, на каком может быть набрано й содержано войско охочих козаков»), який, незважаючи на підтримку російських військових, дипломатів Петра Рум’янцева-Задунайського й Григорія Потьомкіна, відхилив царський уряд.
У квітні 1791 року Василь Капніст разом зі своїм братом Петром за дорученням українських патріотичних кіл перебував у Берліні. Сюди він приїхав фактично таємно. Брати добилися аудієнції королівського канцлера, графа Герцберга. Основне запитання, яке Капністи поставили графу, – можливість прусського уряду надати допомогу (моральну, політичну, а, можливо, і військову) тим в Україні, хто готовий почати боротьбу проти «московської тиранії» та «деспотизму Потьомкіна». До речі, досі не зрозуміло, які конкретно дворянські або козацькі суспільні прошарки представляли Капністи. Василь Васильович дуже ризикував, бо реальною була можливість, що прусський уряд повідомить про його зондаж Петербургу. На щастя, Герцберг дав дуже ухильну відповідь, але не розкрив таємниці петербурзькому уряду.
В.Капніст писав оди, елегії, анакреонтичні (легкі, грайливі, ліричні) вірші. Багато віршів поета відображають побут тодішньої України. Він оспівав багатство природи рідного краю ("Обухівка", "В пам'ять береста" та ін.). Написав і вірш на честь Полтавської битви. Поезія Капніста була пов'язана з передромантичними літературними течіями й зіграла помітну роль в розвитку літератури допушкінської доби. Були в нього й гострокритичні твори. Так, у своїй "Оді на рабство" (1783) він різко виступив проти закріпачення українського селянства. Як відомо, російська цариця Катерина ІІ скасувала в 1764 р. гетьманське правління Україною. Тож поет головним чином виступав за відновлення гетьманства. Твір довгий час ходив серед громадськості в списках і набув широкого розголосу. Ода була надрукована з великими труднощами лише в 1809 р., а через сорок років піддана жорсткій цензурі.

Найвище творче досягнення В. Капніста – викривальна комедія у віршах «Ябеда» (у 1-й редакції «Ябедник». 1793), опублікована і поставлена на сцені 1798 р. Але після четвертої вистави заборонена. Твір, що був гострою сатирою на царські бюрократію і суд, дістав високу оцінку В. Бєлінського та І. Франка. Та не дивлячись на заборону, комедія "Ябеда" продовжувала незмінно входити в репертуар деяких впливових російських театрів до 1840-х рр.
В. Капніст один з перших переклав російською мовою «Слово о полку Ігоревім» та зробив цікавий коментар, в якому підкреслено українське походження і українські особливості цього твору.
В. Капніст мав велику і дружню сім'ю. Протягом життя в нього народилося п'ятнадцятеро дітей, з яких досягло зрілого віку лише шестеро – Семен, Володимир, Іван, Олексій, Катерина і Софія. Діти зробили свій внесок в українське національне відродження. Олексій – знайомий Т. Шевченка – був близький до кирило-мефодіївців. Семен укладав словник української мови. В салоні доньки поета Софії в Полтаві бували М. Гулак, В. Білозерський, О. Навроцький
Помер Василь Капніст 28 листопада (9 жовтня) 1823 р. після тривалого запалення легенів.
В 1958 році з нагоди 200-річчя від дня народження письменника на місці будинку Капністів встановили гранітну стелу, відкрито меморіальну дошку на фасаді Будинку культури. На території парку збереглися могили Василя Капніста та його батька Василя Петровича.
У листопаді 2008 року в рідному селі В. В. Капніста відбулися урочистості з нагоди відкриття пам'ятника поетові і громадському діячеві, спорудженого за проектом харківського студента Сергія Лінника.


четверг, 8 февраля 2018 г.

Історії незвичайних подорожей і великих географічних відкриттів від Жуля Верна: до 190 - річчя від дня народження відомого класика світової літератури



«Коли наше оповідання видається неправдоподібне сьогодні, то воно може бути правдиве завтра завдяки науковим здобуткам майбутнього…»
Жуль Верн


Франція - країна, яка збагатила світову літературу справжніми шедеврами, здатними вразити самого вимогливого читача. Твори французьких авторів перекладені багатьма мовами світу, і ними зачитується не одне покоління цінителів літератури. У ХІХ столітті у всіх європейських країнах література вийшла на вищий виток свого розвитку. Ця епоха дала Франції блискучу плеяду письменників і поетів світового рівня – Віктор Гюго, Олександр Дюма, Оноре де Бальзак, Жуль Верн, Гюстав Флобер…
Неоціненний внесок у скарбницю світової літератури зробив видатний французький письменник Жуль Габрієль Верн,  створив цілу серію найцікавіших пригодницьких романів, наповнених пізнавальними фактами з різних областей науки, а також став одним з основоположників літературного жанру наукової фантастики.

Майбутній письменник народився 8 лютого 1828 року в портовому місті Нанті. Батько його був адвокат і хотів для сина такої самої кар’єри. Але вразливий і допитливий хлопець мріяв про інше – про далекі мандри. Його вабило море. Коли йому минуло дванадцять років, він одягшись юнгою, пробрався на шхуну «Коралі», що мала відпливати до Індії. Подумки хлопець уже прощався з Францією. Попереду – неосяжні простори Атлантики, невідомі острови, Тихий та Індійський океани і нарешті – країна казок, таємнича Індія… Проте цій мрії не судилося збутись. На шхуні з’явився батько й забрав мандрівника додому.
Однак свою мрію про море Жуль Верн не залишив, тільки тепер він подорожував в своїй уяві. Він міг по пам'яті прокласти курс по карті, знав усі пам'ятки на обраному шляху, складав списки необхідних у подорожі предметів.
Закінчивши Нантський ліцей, Жуль Верн 1847 року приїхав у Париж. За наполяганням батьків Верн закінчує юридичний факультет в Сорбонні (1847 - 1851), але не продовжує справу батька, який володіє нотаріальною конторою, а захоплюється театром. З 1852 по 1854 рік він - секретар Ліричного театру, пробує сили в віршованих комедіях-водевілях.
Але перші його твори-вірші, оповідання, водевілі, лібрето комічних опер – успіху майже не мали. Справжнє своє покликання він знайшов пізніше, коли в 1863 році написав роман «П’ять тижнів на повітряній кулі». Цей роман надрукував відомий на той час видавець П’єр-Жуль Етцель, який повірив у талант Жуля Верна.
Твором «П’ять тижнів на повітряній кулі» Жуль Верн поклав початок величезної серії науково-фантастичних і пригодницьких романів «Незвичайні подорожі». Він уклав з Етцелем угоду, за якою мав писати щороку по два романи.
Починається тріумфальний шлях Жуля Верна – романіста. Один за одним виходять твори «Подорож до центру Землі» (1864), «Подорож з Землі на Місяць» (1865), «Подорож капітана Гаттераса» (1866), «Діти капітана Гранта» (1868)…
1872 року Жуль Верн назавжди виїхав з Парижу. Він поселився в тихому провінційному місті Ам’єні. Письменник продовжував літературну діяльність. Пильно стежив за всіма подіями політичного, культурного та наукового життя країни.
В юнацькі роки Жуль Верн цікавився природничими науками і технікою, історією географічних відкриттів, навігацією і повітроплаванням, завів картотеку, куди заносив всілякі відомості про наукові відкриття і винаходи, знайомився з вченими і мандрівниками, відвідував диспути і доповіді. Все це допомогло йому знайти справжнє творче визнання. Каталог поповнювався і в наступні роки і до кінця життя Жуля Верна займав цілу шафу. В каталозі налічувалося понад двадцяти тисяч зошитів з виписками, розсортованими за галузями знань.
Крім романів, Жуль Верн написав десять наукових досліджень з географії. Найзначніше з них – тритомна «Історія великих подорожей». Письменник і сам пристрасно любив подорожувати. У 1867 році Верн здійснив трансатлантичний круїз на пароплаві «Грейт-Істерн» до Сполучених Штатів, побував в Нью-Йорку, на Ніагарському водоспаді. На яхтах «Сен-Мішель І», «Сен-Мішель ІІ», «Сен-Мішель ІІІ» він об’їхав узбережжя Франції, Іспанії, побував у Середземному й Північному морях, відвідав Шотландію.
Відомий романіст був членом французького Географічного Товариства, також він удостоєний найпочеснішої у Франції нагороди - Великої премії французької Академії. У 1892 році Жуль Верн став кавалером ордена Почесного легіону. Творча спадщина письменника величезна. Його книги складають бібліотеку приблизно з 115 великих томів.


Незвичайні подорожі
Жуль Верн майже все своє творче життя присвятив створенню багатотомної серії романів, об'єднаних під загальною назвою «Незвичайні подорожі». Назва серії було обрана не випадково. У кожному романі, незалежно від теми і сюжету, розгортається строката географічна панорама. Барвисті описи природи, численні відступи на історичні та географічні теми органічно вплітаються в тканину пригодницького сюжету. Звідси - першорядна роль географії в романах Жуля Верна, які є не просто пригодницькими, а пригодницьке-географічними. «Я поставив собі за мету описати в ”Незвичайних подорожах” всю земну кулю», - говорив Жуль Верн. Цьому завданню він присвятив все своє життя, написавши 63 романи і дві збірки повістей та оповідань, виданих в 97 книгах.

Верн Ж. Двадцать тысяч лье под водой. Робур-Завоеватель / пер. с фр. Н. Г. Яковлевой, Е. Ф. Корша, Я. З. Лесюка ; пред. З. Потаповой ; ил. А. П. Мелик-Саркисяна. – Москва : Правда, 1987. – 672 с., ил.
1866 рік. Професор Ароннакс разом з гарпунером Недом Ландо і своїм вірним слугою Консейлемом після корабельної аварії потрапляє на борт таємничого підводного судна «Наутілус». Всі троє стають бранцями судна і його дивного капітана, що носить ім'я Немо. За десять місяців, що тривала їх підводна подорож, вони побували в Антарктиді, в глибоководних океанських западинах і навіть на руїнах Атлантиди.



Верн Ж. Дунайский лоцман. Необыкновенные приключения экспедиции Барсака / пер. с фр. А. Волкова ; предисл. З. Потаповой, художник И. Пчелко. – Москва : Изд-во «Правда», 1988. – 448 с., ил.
«Дунайський лоцман» - пригодницький роман, написаний Мішелем Верном на основі задуму його батька, Жуля Верна. «Незвичайні пригоди експедиції Барсака» - роман, який вперше був опублікований в 1919 році. 5 глав цього роману були написані французьким письменником Жулем Верном в 1905 році, а продовження - його сином Мішелем Верном через 14 років, в 1919 році. У книзі розповідається про події, що відбуваються в центральній Африці.


Верн Ж. Жангада, или 800 лье по Амазонке ; Плавающий город : романы / Жюль Верн ; пер. с фр. Е. Шишмаревой, М. Вовчок ; сост. серии О. Дыдыкина. – Харьков : Книжный клуб «Клуб семейного досуга» ; Белгород : ООО Книжный клуб «Клуб семейного досуга», 2017. 320 с. – (Мир приключений).
На жангаді - плоту під трикутним вітрилом, солом'яною хатиною - багатий лісовласник  Жоам Гарраля зі своїм численним сімейством пливе по Амазонці з Перу до Бразилії на весілля дочки. У Бразилії його вже багато років розшукують за злочин, якого він не скоював ... У романі «Плавуче місто» величезний корабель «Грейт-Істерн» пливе з Ліверпуля в Нью-Йорк ...

Верн Ж. Замок у Карпатах. – Львів : Світ, 1992. – 112 с.
Книга Жуля Верна побачила світ українською мовою у Львові 1934 року и розповідає про таємничі події, що відбувалися у закарпатській околиці Залісся.








Верн Ж. Золотой вулкан : роман / пер. с фр. – Краснодар : Сов. Кубань, 1993. – 384 с.
Разом з героями цього роману читач пройде шлях повний захоплюючих пригод.








Верн Ж. Матиас Шандор. Повести и рассказы / пер. с фр. – Харьков : СП «Фолио» LTD,  фирма «НЕОФИТ» LTD, 1993. – 462 с. – (Золотой век).
До книги увійшли роман «Матіас Шандор» та повісті й оповідання Жуля Верна «Драма в повітрі», «Зимівля в льодах» і «Досвід доктора Окса».
Верн Ж. Проклятая тайна. Маяк на краю света. Морской змей. – Краснодар : Сов. Кубань, 1993. – 416 с.
Роман «Проклята таємниця» був написаний Ж. Верном близько 1898 року, під впливом «Людини-Невидимки» Герберта Уеллса, але був відкладений. Вже після смерті письменника його син Мішель за вказівками видавця грунтовно відредагував і допрацював рукопис, знайдену в архіві. В основі роману «Маяк на краю прірви» лежить оригінальний рукопис Жуля Верна. Текст роману, проте, був змінений сином Мішелем Верном і видавцем Жулем Етцелем-молодшим. Героям роману «Морський змій» - членам екіпажу шхуни «Сент-Інах» письменник привласнив імена своїх шкільних товаришів (Ромен Аллот, Еваріст Буркар, Блен Дюкре, Жан-Франсуа Ерто, Ів Кокебер, Матюрен Олливье і інші) , а Кабідуленом звали відставного моряка - власника харчевні в Нанті в ті роки, коли Жуль Верн був ще дитиною.

Верн Ж. П’ятнадцятирічний капітан : роман / пер. з фр. П. І. Соколовського ; вступ. слово В. І. Пащенка ; гравюри Ш. Барбанта. – Київ : Веселка, 1990. – 303 с., іл.
Роман розповідає про Діка Сенда – мужнього юнака, що вийшов переможцем із численних випробувань.






Верн Ж. Школа робинзонов. Деревня в воздухе : романы / пер. с фр. – Москва : Файн, 1993. – 320 с.
«Школа робинзонов» - це не скільки роман-подорож, скільки роман-жарт. Елемент гумору займає не останнє місце в творах Жуля Верна. «Село в повітрі» - в 1896 році доктор Іохаузен, лікар і біолог, великий гуманіст відправляється в наукову експедицію в глиб Африки, з метою вивчення мавп-гомінідів, і безслідно зникає в джунглях ...







Історії великих подорожей
Інтерес Жуля Верна до науки визначив напрямок всієї його літературної діяльності. Поряд з романами, які сприймаються як явище не тільки художньої, але і науково-художньої літератури, він написав також науково-популярні книги з географії.
Одночасно із задумом «Незвичайних подорожей» склався задум другої серії книг - «Загальної історії географічних відкриттів». В середину 1870 року вийшла друком перша з шести книг «Загальної історії ...». Завершена ж була робота тільки через десятиліття, в 1880 році, коли вийшла в світ шоста - і остання - книга. Одночасно була видана історико-географічна праця Жуля Верна в трьох великих томах.

Верн Ж. Всеобщая история географических открытий / Жюль Верн ; пер. с фр. Е. Брандиса, Т. и В. Ровинских, Е. Лопыревой. – Москва : Эксмо, 2007. – 896 с., ил.
Книга Жуля Верна отримала істинно світове визнання. Вона перекладена багатьма мовами світу і користується заслуженою славою одного з кращих видань з історії освоєння людством планети Земля. Тільки такому працівнику, яким був Жуль Верн, виявилося під силу ретельне вивчення історичних і географічних джерел, праць фахівців-географів, записок мандрівників, щоденників учасників експедицій, матеріалів державних архівів. Багатство і різноманітність фактичних відомостей, суворий виклад фактів і тисячі географічних назв, сотні першовідкривачів від глибокої давнини до новітнього часу - це зробило вихід книги найважливішою подією культурного життя Франції кінця XIX століття. Численні ілюстрації були виконані спеціально для цього видання кращими французькими художниками. У виданні можна побачити географічні карти і малюнки із старовинних книг і записок мандрівників.


Ф. Беллерман. «Венесуельський пейзаж» 1844 р.

Карта Західної і Центральної Африки із зазначенням маршруту експедиції Г. Барта. 1854 р.
Американські давнини. Хромолітографія з книги Ф. Ратцель «Народознавство» 1900 р.




Екранізація творів Жуля Верна

Жанр - пригодницький фільм
Режисер - Володимир Вайнштейн
Прем'єра - 15 вересня 1936 року
Екіпаж яхти «Дункан» лорда Гленарвана в водах Шотландії зловив акулу. При обробленні туші всередині риби виявилася пляшка, в якій на трьох мовах написано прохання про допомогу від потерпілих корабельної аварії.





Жанр - пригодницька фантастика
Режисер - Василь Левін
Рік – 1975
Професор П'єр Аронакс, його слуга Консель і китобої Нед Ленд потрапляють на підводний корабель, який називається «Наутілус». Творець, власник і капітан корабля називається іменем Немо.





Жанр - фантастична комедія
Режисер - Олдржих Липський
Рік - 1981
Дія фільму відбувається в XIX столітті. Оперний співак, граф Телекі, шукає свою кохану, теж оперну діву Сальсу Верде, яку викрав таємничий Барон Горц - надзвичайний шанувальник оперного мистецтва ...





Жанр - пригодницький фільм
Режисер - Базз Кулик
Прем'єра - 16 квітня 1989 року
Англійський джентльмен Филеас Фогг укладає парі про те, що він здійснить кругосвітню подорож за вісімдесят днів, і разом зі своїм слугою Паспарту вирушає в дорогу.





Жанр - пригодницький фільм
Режисер - Ерік Бревіг
Рік – 2008
Дивакуватий професор Тревор Андерсон, піднятий на сміх колегами за свої ексцентричні теорії, подорожує з племінником Шоном по Ісландії ...









среда, 31 января 2018 г.

Чарівний Венеціанський карнавал: історія лютого в особах та фактах



«Місто Венеція є справжнім шедевром, створеним людськими руками наперекір природі ...»
Крістін Бек

Венеція ... Хто хоч раз побував у цьому чудовому місті, назавжди став його бранцем, і бажання повернутися в цей прекрасний куточок світу знову і знову не покидає його.
У назві «Венеція» збереглося ім'я древнього племені венетів, які населяли Північну Адріатику в другій половині II тисячоліття до нашої ери. Назва місцевості - Венеція - зробилося ім'ям міста на воді тільки в XIII столітті нашої ери.
Гербом і головним символом міста є знаменитий венеціанський крилатий лев. Права передня лапа лева лежить на Євангелії, ліва твердо стоїть на землі, а задні лапи - в водах лагуни.
Венеція мальовниче розташована на 118 островах розділених 150 каналами з 400 мостами. Своєрідний архітектурний вигляд Венеції складався протягом багатьох століть її економічної і політичної могутності, активного мистецького життя міста.
Найбільша кількість архітектурних пам'яток Венеції відноситься до часу найвищого розквіту міста. У XV столітті тут працював видатний італійський архітектор і скульптор епохи раннього Відродження П'єтро Ломбардо (бл. 1435 - 1515). В цей час склався характерний для Венеції тип будівлі - палаццо. Уздовж берегів головної магістралі Венеції – Канал Гранде - був створений цілий ланцюг розкішних палаців. Вони відрізняються ошатністю, мальовничістю, декоративністю обробки.
Венеція - найбільший музичний центр Італії з багатовіковими традиціями. Музика завжди відігравала важливу роль в житті міста, який так любить свята і карнавали.
Венеціанський карнавал - традиційне, яскраве видовище, візитна картка чарівного міста на воді.
Перша згадка про галасливі венеціанські свята, що передували посту, збереглася з 1268 року. Традиційно карнавал тривав з 26 грудня до початку Великого посту, але у XVIII столітті він починався вже в жовтні, припинявся з 15 по 26 грудня, а потім поновлювався з новою силою.
Самий розпал свята припадав на січень і лютий. На площах зводилися підмостки, де влаштовували вистави мандрівні артисти і акробати, влаштовувалися феєрверки, в театрах щовечора йшли вистави, в палацах влаштовували бали і концерти.
Офіційно карнавал відкривався «польотом голубки»: відважний акробат з прив'язаними до спини крилами спускався по канату з дзвіниці Сан-Марко до лоджії Палацу дожів, де знаходився дож і підносив йому квіти. Згодом акробата змінив великий дерев'яний птах, під час польоту якого на публіку сипалися квіти і різнокольорове конфетті. Щось схоже відбувається і сьогодні, але за участю найкрасивішої дівчини.
Головним атрибутом карнавалу була маска. Маска робила всіх рівними, і вітання для всіх без винятку було одним: «Добрий день, сеньйора Маска!».
І в наші дні Венеціанський карнавал користується величезним успіхом у венеціанців і гостей міста з різних куточків світу. У карнавальні дні на вулицях Венеції звучать сміх і пісні, проходять пишні бал-маскаради.
У 2018 році Венеціанський карнавал буде проходити з 27 січня по 13 лютого.




Венеція - це місто-символ, місто-фантазія і місто-казка.


Венеціанські родзинки

«Венеціанська карета» - вперше гондола згадується в офіційних документах в XI столітті. В Середні віки по венеціанській лагуні курсувало понад десять тисяч гондол. Цим унікальним човном довжиною 11 метрів і вагою 600 кг гондольєр легко управляє за допомогою лише одного весла, а плоске дно дозволяє їй пливти по неглибоким каналам. В наші дні гондола використовується тільки для перевезення людей, однак ще на початку минулого століття існувало кілька видів гондол, що призначалися для самих різних типів вантажів. Основним міським транспортом сьогодні є вапоретто - водні трамвайчики, що курсують по декільком маршрутам.

Канал-Гранде - центральний проспект Венеції, головна артерія в складній мережі міських водних шляхів. В Канал-Гранде впадають 45 дрібних каналів. Єдиний міст через канал був розвідним. В кінці XVI століття на його місці був побудований кам'яний міст Ріальто. Канал-Гранде став свого роду парадним проспектом, уздовж якого венеціанські патриції зводили свої розкішні палаццо.

Венеціанське скло - вражає вишуканістю виробів. Здається неймовірним, як людські руки могли створити таке диво з найтонших ниток білого і кольорового скла. Острів Мурано - центр виробництва скла Венеції. Спочатку зі скла виготовлявся посуд. Але  з XVIII столітті в майстернях Мурано починають виготовляти новий виріб, який швидко входить в моду і стає одним із символів муранського скла - багаторіжкова люстра з металевим каркасом. І сьогодні ця традиційна люстра користується великим успіхом у всьому світі.

Одним з цінних відкриттів, яке Венеція подарувала людству, - дзеркало. Сьогодні дзеркала оточують нас всюди, і важко уявити собі життя без них, але до XV століття в якості дзеркал використовували відшліфовану поверхню металу або гірський кришталь. Перші скляні дзеркала мали опуклу поверхню. Згідно з архівними записами, 1576 року муранські майстри брати Андреа і Доменіко Д'Анджело запропонували метод виготовлення плоского скляного дзеркала.  Вони отримали ліцензію на ексклюзивне право виробництва дзеркал протягом декількох років. Тоді ж дзеркала стали прикрашати витонченою різьбою. Виробництво дзеркал на Мурано ніколи не переривалося, і до сих пір кілька сімейних підприємств продовжують цю вікову традицію.

В історії європейського кулінарного мистецтва Венеція зіграла дуже важливу роль. Протягом століть Венеція була єдиним постачальником в Європу східних спецій - імбиру, кориці, кардамону, перцю, мускатного горіха ... В ті часи вважали, що спеції не тільки покращують смак їжі, але і допомагають травленню. Спеціями рясно посипали їжу і використовували їх в зацукрованому вигляді після трапези.

Перший в Європі заклад, де стали подавати гіркий турецький напій кави, відкрився в 1640 році у Венеції на площі Сан-Марко і називався він «Араб». На початку XVIII століття у Венеції вже працювало 34 кав'ярні, а в середині століття - більше двохсот. Найзнаменитіший венеціанське кафе «Флоріан» було відкрито на площі Сан-Марко 29 грудня 1720 року Флоріаном Франческані. Це було перший кавовий заклад в місті, куди могли заходити не тільки чоловіки, але і жінки. За столиками кафе «Флоріан» пили каву Байрон і Руссо, Гете і Пруст, Діккенс.

У XVII столітті у Венеції склалася знаменита оперна школа. Основоположником венеціанської оперної школи став видатний італійський композитор Клаудіо Монтеверді (1567 - 1643) Багато в чому завдяки йому в 1637 році у Венеції відкрився перший в світі публічний оперний театр - «Сан-Классіано».





Знамениті венеціанці


Марко Поло (1254 — 1324) - венеційський купець і мандрівник, автор «Книги чудес світу» («Книги про різноманіття світу», «Книга Марко Поло»), в якій описані його спостереження під час подорожей Азією.
На будинку, розташованому за церквою Сан-Джованні-Крізостомо в Венеції, знаходиться меморіальна дошка, яка повідомляє про те, що на цьому місці стояв будинок Марко Поло.
Будинок № 5845 традиційно називають будинком Марко Поло. Він дійсно жив тут, але тільки трохи далі - там, де зараз знаходиться театр «Мілібран». Будинок знаменитого венеціанця не зберігся, він повністю згорів в кінці XVI століття.
Марко Поло народився в сім'ї патриція. Його батько і дядько багато років вели торгівлю з країнами Сходу, бували в Криму, на Волзі, в Бухарі, в Китаї. У 1271 році вони взяли з собою сімнадцятирічного Марка в чергову подорож в Азію, кінцевим пунктом був - Пекін. Добрались вони туди лише через 4 роки і прожили в Китаї близько 17 років.
Марко Поло знав 4 східні мови і перебував на службі у китайського імператора. Виконуючи дипломатичні доручення, Марко об'їздив майже всю країну і протягом трьох років керував містом Янчжоу. Марко Поло повернувся до Європи у Венецію в 1295 році. Декілька років по тому потрапив у полон під час війни Венеції з Генуєю і, поки перебував у в'язниці (1296–1298), надиктував звіт про свої подорожі.

Книга Марко Поло / перевод старофранцузского текста И. П. Минаева ; редакция и вступ. статья И. П. Магидовича. – Москва : Гос. издательство географической литературы, 1955. – 376 с.
Опис подорожей Марко Поло по Азії і Африці в період між 1276 і 1291 роками, які з його слів давньофранцузькою мовою записав Рустікеллі з Пізи.






Жанр - історичний фільм
Режисер - Кевін Конкор
Країна - США
Рік - 2007
Фільм розповідає про знаменитого купця і мандрівника XIII століття Марко Поло і його історичну подорож до Китаю.








Тіціан Вечелліо да Кадоре (бл. 1480/1485-1576) - великий живописець епохи Відродження. Тиціана ставлять поряд з такими живописцями, як Мікеланджело і Леонардо да Вінчі . Біографія цього художника була дуже багатою - ще за свого життя він удостоївся звання «Короля живописців» і живописця королів.
Роботи Тіціана відрізняються багатою колірною гамою, винахідливою композицією. Крім картин на теми Священного Писання і античної міфології, художник писав портрети, і його вважають найкращим портретистом XVI століття.
Юний Тіціано Вечеліо навчався у Джовані Белліні, найпопулярнішого живописця Венеції того часу. У 1516 році художник отримує замовлення написати картину «Вознесіння Марії» (1516-1518) для вівтаря церкви монастиря Санта Марія Гларіоза деї Фрари в Венеції. Це був перший твір венеціанського живопису епохи Високого Відродження. У 1540-і році Тіціан створює новий портретний жанр, названий його другом Аретино «історією» - у великих полотнах, що зображують замовників в повний зріст. Урочиста пишність парадних портретів поєднується з сюжетної зав'язкою.
Тіціан створює в цей час декілька шедеврів. Відомий твір Тіціана створено на світський сюжет - це «Венера Урбинская» (1538). Пензлю Тіціана належить серія міфологічних композицій на сюжети «Метаморфоз» Овідія: «Викрадення Європи» (1562), «Полювання Діани» (бл. 1565) ...
Його талант з роками набував нової глибини і досконалості виконання. За свідченням сучасників Тіціан в пізні роки писав не тільки пензлем, а й пальцями рук, створюючи з поєднання світла, тіні і тональних переходів то живе враження від картини, яке так захоплює нас сьогодні.


Томазо Джованні Альбіноні (1671 -1751) - італійський композитор епохи Бароко - народився у Венеції в заможній купецькій родині. За життя був відомий головним чином як автор численних опер, проте в наш час популярністю користується його інструментальна музика.
Адажіо Альбіноні - адажіо соль мінор для струнних інструментів і органу, відоме як Адажіо Альбіноні - твір Ремо Джадзотто, вперше опубліковано в 1958 році. За твердженням Ремо Джадзотто, п'єса являє собою реконструкцію, засновану на фрагменті з музики Томазо Альбіноні.






Антоніо Лучіо Вівальді (1678-1741) - італійський композитор, скрипаль-віртуоз, римо-католицький священик, автор більш як сорока опер, кантат, ораторій, творець жанру сольного інструментального концерту. Вважається одним з композиторів, що почали розвивати музику бароко до стилю імпресіонізму. За життя отримав широке визнання по всій Європі.
У XVIII столітті Венеція була визнаною європейською столицею музики. Церква Санта-Марія делла-П'єта розташована на набережній Ріва-дельї-Скьявоні. Вона була побудована при Притулку Милосердя. Подібні заклади називалися «консерваторіо». Хлопчиків в них зазвичай навчали різним ремеслам, а дівчат музики і співу.
З 1703 року протягом декількох років хормейстером, учителем гри на скрипці, а потім першою скрипкою і диригентом делла-П'єта працював Антоніо Вівальді. У свій час Вівальді писав опери для одного з венеціанських театрів і зазвичай в кінці вистави брав в руки скрипку і виконував соло. Багато хто приходив в театр тільки для того, щоб почути його блискуче виконання. Після смерті Вівальді його твори були абсолютно забуті, і тільки в 30-і роки ХХ століття завдяки старанням Ольги Радж, скрипальки і музикознавця з'явився інтерес до музики Вівальді. Вона розшукала і видала багато загублених робіт композитора. Влаштовувала концерти, де звучала музика Вівальді. Сьогодні у всьому світі саме з ім'ям Антоніо Вівальді асоціюється венеціанська музика XVIII століття.
Пори року - перші чотири скрипкові концерти з дванадцяти концертів його восьмого опусу, одні з найзнаменитіших його творів і одні з найвідоміших музичних творів в стилі бароко. «Пори року» було створено в 1723 році, а вперше вийшли в світ лише два роки по тому. Кожен концерт відповідає одній порі року, розділений на три частини, присвячених трьом місяцям кожної пори року. Кожен з концертів супроводжується сонетом. Вважається, що сам Вівальді був автором не лише музики, а й віршів.



Карло Гольдоні (1707-1793) - італійський драматург, реформатор італійського театру в епоху Просвітництва.
Найвідоміший венеціанський драматург Карло Гольдоні спочатку працював, без особливого успіху, адвокатом, а у вільний час складав сценарії для імпровізованих комедій. Пізніше він став писати п'єси для акторів без масок, в яких використовував і розвинув традиції народної комедії.
Театр Сан-Лука, де Гольдоні працював з 1753-го по 1762-й, в 1875 році заслужено перейменували в Театро Гольдоні. У 1883 році на площі Сан-Бартоломео був відкритий пам'ятник - бронзова статуя, що зображає дуже веселого Гольдоні, а в його будинку, палаццо Чентані, розташовується маленький театральний музей. Ще за свого життя Карло Гольдоні отримав європейське визнання. Вистави, створені за його п'єсами, йдуть на сценах багатьох театрів світу.

Одеський академічний російський драматичний театр
музична комедія в 2-х діях
Режисер-постановник - Георгій Ковтун
Композитор - Сергій Дмитрієв
Прем'єра - 26 вересня 2014 року
Плутанини, переодягання, фехтувальні поєдинки, карнавальні ходи, запальні танці, нічні серенади - в новій музичній версії всесвітньо відомої комедії Карло Гольдоні про пригоди безжурного Труффальдіно з Бергамо!






Карло Гоцці (1720-1806) - італійський драматург, відомий як автор творів «Любов до трьох апельсинів», «Турандот», «Король-олень», «Жінка-змія» та ін.
Карло Гоцці створив нову жанрову різновид комедії - фьяб - казку для театру. Казки Гоцці були орієнтовані на імпровізовану комедію масок, яку драматург вважав істинною душею італійського театру.
 У казках Гоцці поєднуються дві комедії, протилежні за характером. Одна - з благородними персонажами, фантастикою і чудесами, інша - буфонада з персонажами-масками: старий Панталоне, молодик Бригелла, шахраюватий Труффальдіно і меланхолійний Тарталья.
Розквіт творчості драматурга припадає на 60-і роки XVIII століття, коли з величезним успіхом йшли на сцені його казки для театру.

Одеський український академічний музично-драматичний театр ім. В. Василька
Постановка -  Іван Уривський
Сценографія та костюми -  Руслан Хвостов
Балетмейстер – постановник -  Павло  Івлюшкін
У XVIII столітті італійський поет та драматург Карло Гоцці написав для театру свою знамениту п’єсу  – трагікомічну казку «Турандот, принцеса Китайська». В ній красуня-принцеса «бореться» з усіма чоловіками, котрі вперто домагаються її руки й серця, пропонуючи їм розгадати три загадки.





Джакомо Джіроламо Казанова (1725-1798) - відомий італійський авантюрист, мандрівник і письменник.
XVIII століття - століття знаменитих шукачів пригод. Ці люди найчастіше піднімалися з безодні невідомості і вміли пробитися у вищий світ. Серед видатних авантюристів XVIII століття на першому місці стоїть Яків Казанова.
Він був знайомий з багатьма видатними людьми свого часу, міністрами, вченими, аристократами. Казанова особисто знав римського папу Бенедикта XIV, він був представлений прусському і польському королям, австрійському імператору і Катерині II. Він об'їздив у пошуках кращого життя і пригод всю Європу.
Казанова був людиною спостережливою, добре освіченою і незвичайно енергійною. Він докладно описав своє життя в мемуарах, що представляють інтерес для вивчення звичаїв XVIII століття.
Казанова залишив 42 твори з історії, математики і красного письменства. Він сам мало сміявся, але вмів розсмішити інших. Коли ця людина з упевненістю стверджувала, що він знає або вміє робити те або інше, то завжди виявлялося, що цього саме він як раз не знає і не вміє.
Його палке уявлення, жвавість уродженця півдня, вічні поневіряння і вражаюче розмаїття його кар'єр, - все це створило з Якова Казанови рідкісну особистість.

Мемуары Казановы / пер. с франц. Е. Л. Храмова. – Москва : Олимп, 1991. – 464 с.
Повне пригод життя Джованні Джакомо Казанови послужила основою для багатьох творів літератури і мистецтва. Але повніше і яскравіше всіх він сам розповів про себе в мемуарах.











Багатолика Венеція


Винничук Ю. П. Аптекар : роман / Юрій Винничук ; худож. – оформлювач Л. П. Вировець. – Київ : ДОВЖЕНКО БУКС, 2017. – 318 с.
Події роману відбуваються у 1646 – 1648 роках спочатку у Венеційській республіці, а далі – у Львові. Історичне тло уміло використане для захопливої гри в дійсне-недійсне, де персонажі історичні сусідять з вигаданими, а їхні складні стосунки формуються у любовні трикутники. Проза Юрія Винничука – це завжди інтригуюча оповідь завдяки бурхливій уяві майстра вишуканих стилізацій.



Гольдоні К. Слуга двом панам // Карло Гольдоні. Комедії. – Харків, 2008. – С. 26 – 114. – (Бібліотека світової літератури).
Комедія Карло Гольдоні написана для трупи Медебака, яка представила комедію в Мілані в 1749 році. Величезний успіх мала постановка трупи Имера у Венеції в 1754 році з Антоніо Саккі в ролі Труффальдіно. Слуга двом панам, Труффальдіно хитруватий, але він не шахрай, а добросовісний трудівник, якому доводиться крутитися, щоб прогодувати себе. У Труффальдіно точний і швидкий розум. Прислуговуючи двом панам, він ніколи не плутає отриманих доручень. Дія відбувається у Венеції.


Лейкер Р. Венецианская маска : роман. Т. 1 / Розалинда Лейкер ; пер. с англ. А. Л. Уткина ; художник А. А. Шуплецов. – Смоленск : Русич, 1996. – 368 с. – (Диадема).
Венеціанська республіка кінця XVIII століття. У центрі подій - доля двох юних дівчат, які виховувалися в притулку, де готують оперних співачок. Вийшовши заміж за юнаків з ворогуючих венеціанських сімей, вони потрапляють у вир хвилюючих подій.





Лейкер Р. Венецианская маска : роман. Т. 2 / Розалинда Лейкер ; пер. с англ. А. Л. Уткина ; художник А. А. Шуплецов. – Смоленск : Русич, 1996. – 352 с. – (Диадема).
Венеція. Це місто завжди буде зачаровувати тих, кому доведеться побачити його вперше, і спогад про нього залишиться у них на все життя…






Пруст М. Поїздка до Венеції // Марсель Пруст. Альбертина зникає : роман. – Київ, 2001. – С. 186 – 216.
«… Мешканці цього нового міста виходили з осель, витягнутих у ряд уздовж пішоходу, але тільки замість домів тут були, кидаючи під ноги венеційцям куці тіні, палаці з порфіру та яспису, зі склепистими одвірками, над якими голова якогось бородатого божка надавала густоти тіні, але не на землі, а на чудовій блакиті води…»





Санд Ж. Консуэло : роман / пер. с фр. А. Бекетовой ; примеч. Л. Генина ; художник М. Дорохов. – Москва : Художественная литература, 1988. – 350 с. – (Классики и современники).
У співтоваристві з П'єром Леру Жорж Санд засновує журнал «Незалежний огляд», в якому, починаючи з листопада 1841 року публікує роман «Консуело» і його продовження роман «Графиня Рудольштадт». Прототипом головної героїні роману послужила знаменита іспано-французька оперна співачка Поліна Віардо. Ім'я головної героїні роману означає «розраду», що за задумом автора, Консуело стає розрадою для Альберта. Для опису Венеції письменниця використовувала свої особисті враження від подорожі по Італії.

Чейз, Джеймс Хедли. Миссия в Венецию // Джеймс Х. Чейз. Детективы. – Баку, 1992. – С.4 – 138.
Дон Міклєм - спортсмен, світський лев, чиє ім'я постійно з'являється на сторінках газет в розділі світської хроніки. Він багатий спадкоємець, має чудовий палац у Венеції і розкішні апартаменти в Нью-Йорку, і милий будиночок в Лондоні. Побувавши одного разу в Венеції, Дон закохався в це місто. І не заспокоївся, поки не купив там собі маленький будиночок в венеційсько-візантійському стилі під назвою «Палаццо де ла Толетт». Дону Міклэму випадає нагода вести приватне розслідування у Венеції дуже заплутаної справи ...


Шекспир В. Венецианский купец : комедия // Вильям Шекспир. Избранные произведения. – Москва-Ленинград, 1950. – С. 170 – 203.
П'єсу було зареєстровано в Палаті торговців папером у липні 1598 року. Вперше видана під назвою «Чудова історія про Венеційського купця».










***


Бек, Кристин. История Венеции. – Москва : Издательство «Весь мир», 2002. – 192 с. – (Весь мир знаний).
Ця книга присвячена місту абсолютно унікальному, оспіваному в творчості багатьох поколінь поетів, письменників, художників, архітекторів, музикантів. Венеція - це місто з незвичайною долею.







Гаретт М. Венеция : история города / Мартин Гарретт ; пер. с англ. П. Щербатюк. – Москва : Эксмо ; СПб : Мидгард, 2007. – 352 с., ил. – (Биографии великих городов).
Венеція - ім'я, що стало символом вишуканої краси, інтригуючих таємниць і казкового чаклунства. Про це місто написано багато, але кожен сам відкриває для себе Венецію заново.






Костюкович О. О. Їжа – італійське щастя / Олена Костюкович ;  передмова Умберто Еко ; пер. В. Б. Чайковський ; худож – оформлювач Г. В. Кісель . – Харьков : Фоліо, 2015. – 431 с., іл.
Це своєрідна подорож не тільки з півночі до півдня країни, «від Гомера до фаст-фуду», але й цікава розповідь про секрети середземноморської дієти, давні рецепти, про кулінарний календар італійської кухні.






Орел Е. В. Мир Венеции / Е. В. Орел ; худож. – оформитель О. Н. Артеменко. – Харьков : Фолио, 2012. – 347 с.
Венеція – найдавніше місто у світі, місто каналів і незвичайної своєрідної архітектури, в який переплелися і Візантія, і готика, і ренесанс…