Життя та дивовижні пригоди Робінзона Крузо: 305 років з дня виходу у світ роману видатного англійського письменника Даніеля Дефо

 

«Яка несподівана й нерозумна людська природа, особливо замолоду. Вона відкидає міркування, якими треба було б керуватись. Люди соромляться не гріха, а каяття; соромляться не вчинків, за які їх справедливо можна назвати безумцями, а виправлень, які, власне, тільки й дають право вважати їх за розумних людей…» Даніель Дефо

25 квітня 1719 року вийшло перше видання найвідомішого роману «Робінзон Крузо» видатного англійського письменника Даніеля Дефо. Ця надзвичайна книжка є і описом подорожі, і автобіографічною сповіддю, і романом виховання, і авантюрною оповіддю. Повна назва твору «Життя та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, який прожив 28 років у цілковитій самотності на безлюдному острові біля берегів Америки поблизу гирла річки Оріноко, опинившись на березі після аварії корабля, під час якої загинув увесь екіпаж крім нього, з додатком розповіді про не менш дивовижний спосіб, яким його врешті-решт визволили пірати. Писано ним самим». Книга вийшла анонімно, і ще довгий час читачі вважали, що Робінзон — це реальна людина. З часом довга назва скоротилася, поки не звелася до імені героя — «Робінзон Крузо». Роман мав величезний успіх у читачів, і у серпні 1719 року Даніель Дефо видав продовження — «Наступні пригоди Робінзона Крузо», а 1720 — «Серйозні роздуми Робінзона протягом його життя, супроводжувані ангельськими видіннями», але світове визнання здобув лише «Робінзон Крузо», який і досі приваблює своїми дивовижними пригодами.

Даніель Дефо прожив життя, сповнене бурхливих та несподіваних подій. До сорока років він був комерсантом, після сорока — журналістом та найвидатнішим політиком Англії кінця XVII — першої половини XVIII століття, і приблизно з шістдесяти років — письменником та основоположником європейського реалістичного роману нового часу. Він зробив суттєвий внесок у розвиток журналістики та становлення жанру есе. Проте в історію світової літератури він увійшов як творець знаменитого «Робінзона Крузо».

Походив Даніель Дефо з родини лондонського торговця свічками Джеймса Фо. Точна дата його народження і досі невідома. Успадковане прізвище Даніель згодом «облагородив», додавши французьку частку «де», яку писали окремо — Де Фо. Батько майбутнього письменника був з протестантів-фламандців, які переїхали до Англії наприкінці XVI століття, приваблені англійською віротерпимістю. Мати майбутнього письменника Еліс Фо походила з джентрі, дрібних англійських землевласників. Її не стало, коли Даніелю було лише десять років. Проживала родина Фо у самому центрі ділового Лондона — в Сіті. Заселений цей район тоді був переважно ремісниками і торговцями. Джеймс Фо був приписаний до цеху м’ясників, до нього ж він увів і свого сина.

Даніель Дефо здобув освіту у відомій на той час протестантській духовній академії у Ньюінгтоні, де вивчав богослов’я, а також класичні нові мови, історію, географію та математику. Батько хотів бачити свого сина священиком, але Даніель з головою поринув у сферу приватного підприємництва і торгівлі.  Це була людина незвичайно енергійна, різнобічно обдарована, підприємлива та завжди готова ризикнути. Одне підприємництво змінялося у нього іншим, успіх чергувався з невдачами. Торгував він усім: панчохами, тютюном, горілкою, цеглою з власного заводу й мускусними котами з власної ферми, а також, бувало, і своїм пером. Комерційні справи Дефо вів з розмахом. Його склади розміщувалися у Корнхіллі, самому центрі торговельно-фінансового Лондона, і вражали сучасників своїми розмірами, а простором для розгортання ділових операцій служив фактично весь світ.  Деякий час він жив в Іспанії, відвідав Італію, Францію, добре знав Англію.

На початку 1690-х років Даніель Дефо знайшов для себе нове поле діяльності — літературне. Серед ранніх спроб пера Дефо-публіциста найчастіше згадують його «Нарис проєктів» (1697), написаний людиною, яка серйозно замислювалася над розвитком національної символіки. 1701 року він пише віршований памфлет «Чистокровний англієць», спрямований проти аристократичної опозиції. Найголосніший резонанс викликала його блискуча містифікація, анонімний провокуючий памфлет «Найкоротший спосіб розправи з дисидентами» (1702). Дисидентами в тогочасній Англії називали прибічників неофіційного віросповідання, зокрема пуритан. Авторство Дефо не важко було встановити. Памфлетиста засудили до великого штрафу й «потрійного стояння біля ганебного стовпа», після чого в лютому 1703 року кинули до Ньюгетської в’язниці, де він із невеликою перервою пробув майже два роки. Тут же Даніель Дефо написав «Гімн ганебному стовпу» (1703), де палко виступив на захист свободи слова. Уряд зрештою змушений був відмовитися від переслідування «злочинця». Цей епізод розкриває Дефо з іншого боку, що важливо для повноти уявлення про особистість письменника.

Але поки Даніель Дефо перебував у в’язниці, його фінансові справи розладналися. На цей час він вже мав велику родину — двох синів і п’ять дочок. Перспектива розорення ставить Дефо у залежне положення. У 1703 році, вийшовши з в’язниці, він йде на компроміс і приймає фінансову допомогу та заступництво Роберта Гарлі (1661—1724), графа Оксфорда, політичного діяча та тогочасного голови кабінету торі. Так починається подвійне життя письменника. Змінювалися правлячі кабінети — торі, віги, знову торі на чолі з тим же лордом Гарлі, покровителем Дефо, поки торі остаточно не переходять на положення парламентської опозиції, і політику починає диктувати промислово-торговельна партія вігів. Усе це відбивалося  і на долі Дефо.

В останні роки життя Даніель Дефо відходить від політики і більшість часу присвячує себе майже повністю письменницькій праці. Ним написано понад 350 творів різних жанрів — від поезій до прозових памфлетів і масштабних романів. Дефо належить авторство величезної кількості публіцистичних статей, нарисів, історичних та етнографічних праць. 1704 року Даніель Дефо почав випускати щотижневу газету «Огляд», в якій друкувалися різнорідні матеріали, але перевага віддавалася оглядам політичного життя в Англії та Європі, значна увага приділялася економічним проблемам. Це популярне видання проіснувало до 1713 року і, безперечно, вплинуло на формування англійської ранньопросвітницької періодики. Дефо майстерно володів багатьма секретами й прийомами вільної журналістики. Він першим впровадив передовиці, практику «запитання — відповіді», й багато іншого, шо має використання й досі.

Протягом 1720-х років Даніель Дефо звертався до жанрової форми вигаданих мемуарів і щоденників — «Мемуари кавалера» (1720) та «Щоденник чумного року» (1722). Особливе місце у літературній творчості Даніеля Дефо займають романи. Крім «Робінзона Крузо», Дефо написав ще романи: «Капітан Сінглтон» (1719), «Радощі та прикрощі знаменитої Молль Флендерс» (1722), «Полковник Джек» (1722) та «Щаслива куртизанка, або Роксана» (1724). Ці твори Даніеля Дефо стали важливими віхами в історії розвитку англійського і європейського роману XVIII століття — століття Просвітництва.

Даніелю Дефо було п’ятдесят дев’ять років, коли з’явився роман про Робінзона Крузо. На думку дослідників творчості письменника поштовхом до написання легендарного твору став епізод із корабельного щоденника капітана Вудса Роджерса, опублікованого під назвою «Подорож навколо світу від 1708 до 1711 року», де була «Розповідь про те, як Александр Селкірк прожив у самотності на острові чотири роки і чотири місяці». А у 1713 році за матеріалами щоденника в журналі «Англієць» з’явився нарис «Історія Александра Селкірка». Шотландський моряк Александр Селкірк був боцманом судна «Cinque Ports». Він постійно сперечався з капітаном і одного разу за непокірність був висаджений на березі безлюдного острова Мас-а-Тьєрра (нині острів Робінзон Крузо) з архіпелагу Хуан Фернандес, розмішений неподалік від берегів Чилі. Александр Селкірк прожив на острові у самотності чотири роки і чотири місяця…

Проте ця історія була Даніелем Дефо значно змінена і переосмислена. Письменник переніс місце перебування свого героя до басейну Атлантичного океану, а час дії відніс приблизно на 50 років у минуле, тим самим збільшивши термін перебування свого героя на безлюдному острові до 28 років. За цей час літературний герой прожив дивовижне життя сповнене пригод й неймовірних подій.  «Ах так воно й сталося, і кожна людина, порівнюючи своє становище з іншими, ще гіршими становищами, мусить пам’ятати, що небо завжди може зробити змину й показати нам, які щасливи ми були раніше. Так воно й сталося, кажу, мені справді судилось самотнє існування на безрадісному острові, з яким я так несправедливо порівнював своє тодішнє життя…».

 

«Робінзон Крузо» (1856. Папір, сепія). Художник Тарас Шевченко

Роман Даніеля Дефо вплинув на розвиток літератури, філософії та політичної економії XVIIІ століття. Його ідей та образи відобразились у творчості письменників і мислителів багатьох країн світу. Вони знайшли відгук у книзі «Кандід, або оптимізм» (1759) французького філософа-просвітника XVIII століття  Вольтера, у працях про виховання філософа-просвітника Жан-Жака Руссо (1712—1778), у «Фаусті» (1774—1831) німецького поета Йоганна Вольфганга фон Гете.  Існує багато наслідувань і переробок роману «Робінзон Крузо».

Літературний шедевр Даніеля Дефо надихнув на творчість і майстрів пензля. Відомим ілюстратором творів світової літератури був французький художник Жан Гранвіль (1803—1847): «Байки Лафонтена», Мігель де Сервантес «Дон Кіхот», Джонатан Свіфт «Подорожі Гуллівера», Даніель Дефо «Робінзон Крузо»…  Яскраві картини південної природи, своєрідність кожної пори року і назавжди в пам’яті залишається портрет Робінзона Крузо, вдягнутого в камзол і штани до колін, високу хутряну шапку та зі зробленою з козячої шкіри парасолькою над головою.  І зберігаються спогади про неймовірні пригоди легендарного Робінзона Крузо на безлюдному острові …

Робінзон Крузо на острові. Художник-ілюстратор Жан Гранвіль

 

 

Дефо Д. Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим / Даніель Дефо ; пер. з англ. за ред. В. Державіна ; передм. й приміт. Н. Д. Білик ; худож.-оформлювач Г. В. Кісель ; гравюри Жана Гранвіля. — Харків : Фоліо, 2017. — 496 с. : іл. — (Шкільна бібліотека української та світової літератури). 

1891 року письменник та літературознавець Борис Дмитрович Грінченко створив скорочений переклад-переказ «Робінзона Крузо» українською. 1927 року вийшов українською мовою повний текст «Робінзона Крузо» у перекладі письменниці Галини Орлівни (справжнє ім’я — Мневська Ганна Іванівна) і згодом перевидавався у чотирьох редакціях. Перший повноцінний переклад двох частин «Робінзона Крузо» українською мовою був опублікований 1938 року під редакцією літературознавця Володимира Миколайовича Державіна. У цей редакції текст роману багато разів перевидавався видавництвом «Фоліо».

Події у романі  відбуваються у другій половини XVII століття. Робінзон Крузо був сучасником свого автора, людиною часів бурхливого розвитку комерції. Великі географічні відкриття сприяли розширенню торговельної справи. Через встановлення європейцями зав’язків з іншими материками виникла світова торгівля. З Європи почали більше вивозити зброї, тканин, посуду. З Америки до Європи ввозили какао і тютюн. З Азії завозили чай і каву. Головним центром світової торгівлі поступово став нідерландський Антверпен, а важливими європейськими портами: Лісабон (Португалія), Марсель (Франція), Лондон (Англія). Даніель Дефо описує те що йому особисте знайоме, а дивовижна сила «Робінзона Крузо» в різні часи приваблювала і приваблює читачів на усіх континентах світу.

Розповідь у романі від першої до останньої сторінки ведеться від імені Робінзона Крузо, а починається вона так: «Народився я 1632 року в місті Йорку в заможній, хоч і не з тієї місцевості, сім’ї. Батько мій, на прізвище Крейцнер, був чужоземець із Бремена й оселився спочатку в Гуллі. Торгівлею він набув великого достатку і, покинувши торгувати, жив в Йорку. Там він одружився з моєю матір’ю, родичів якої звали Робінзон — родина, дуже поважна в тій місцевості. Тому-то мене перше звали Робінзон Крейцнер, але, через звичайне для Англії нівечення слів, нас звуть тепер — та ми й самі так звемо себе й пишемо наше прізвище — Крузо, так само завжди звали мене й мої знайомі….

Через те, що я був третім сином і не був навчений ніякого ремесла, моя голова дуже рано почала наповнюватись безладними думками. Батько мій, на той час дуже старий, дав мені достатню освіту, — яку взагалі могли дати домашнє виховання та місцева приватна школа — й призначив мене вивчати право. Мене, проте, могло задовольнити лише ремесло моряка, і мій нахил до нього так міцно опирався батьковій волі, навіть його наказам та проханням і умовлянням матері та друзів, що здавалося, в цьому нахилі було щось фатальне, що штовхало мене до злиденного життя, яке судилося мені…

Бувши одного разу в Гуллі, куди я заїхав випадково, на цей раз без думки про втечу, я зустрівся з одним приятелем, що збирався до Лондона на кораблі свого батька, і той почав умовляти мене поїхати з ним, користуючись звичайною, у моряків, принадою, — він казав, що подорож нічого мені не коштуватиме. Отже, не спитавшись ні в батька, ні в матері, не повідомивши їх ні одним словом і залишивши їх самих довідуватись про мій вчинок, не попросивши ні батьківського, ні Божого благословення, не зваживши ні обставин, ні наслідків, я, в недобрий час, 1-го вересня 1651 року, сів на корабель мого приятеля, що прямував до Лондона. Ніколи, мабуть, лихі пригоди молодих авантюристів не починались так рано й не тривали так довго, як мої…». 

Морська подорож Робінзона Крузо. Художник-ілюстратор Жан Гранвіль

Перша морська подорож Робінзона Крузо закінчується трагічно, але це не розчарувало Крузо. «Але я мав зазнати ще одного тяжкого іспиту. Провидіння, як завжди в таких випадках, хотіло відібрати в мене останнє виправдання; і справді, якщо цього разу я не зрозумів, що це воно врятувало мене, то дальша пригода була така знаменна, що й найзапекліший негідник, із нашого екіпажу побачив би в ній і загрозу, і ласку Божу разом… Щодо повернення додому, то сором заглушав найповажніші доводи мого розуму…».

Під час другої морської пригоди його спіткало страшне лихо. «Це була найнещасніша подорож, яку будь-коли відбувала людина… на наш корабель, що йшов саме на Канарські острови або, певніше, між Канарськими островами та африканським суходолом, несподівано напав турецький корсар із Салеха… Щоб скоротити цю сумну частину мого оповідання, я відразу ж скажу, що нас примусили здатись і, як бранців, відвезли до Салеха, морського порту, що належить маврам…». 

Тільки після двох років полону «трапилась незвичайна нагода, що знову примусила мене подумати про спробу вирватись на волю… Я мав під своєю командою маленьке судно і, як тільки господар пішов, почав готуватись — проте не рибалити, а мандрувати, хоч не тільки не знав, а навіть і не думав, куди прямувати. Всяка путь була добра для мене, аби тільки нею можна було втекти… Я був коло стерна і скерував баркас далі у відкрите море… Я мав намір добратись до ріки Гамбії або Сенегала, тобто до будь-якого пункту неподалеку від Зеленого Рогу, де можна було зустріти європейське судно…». 

Його підбирає португальське судно і після двадцятидводенного плавання Робінзон Крузо зійшов на берег Бразилії. «Поступово переходжу до подробиць цієї частини мого оповідання. Не дивно, що проживши в Бразилії майже чотири роки і значно збільшивши вартість своєї плантації, я не тільки навчився місцевої мови, але й познайомився та заприятелював з моїми товаришами-плантаторами, а також із купцями з Сан-Сальвадора, що був нашим портом. Зустрічаючися з ними, я часто розповідав про свої дві подорожі до Гвінеї, про торгівлю з тамтешніми неграми та про те, як легко купити там дрібничку… й багато негрів для роботи в Бразилії…

Трапилось так що після дуже серйозної розмови на цю тему… вони сказали, що мають на думці вирядити до Гвінеї корабель за неграми…. Одне слово, питання полягало в тому, чи згоджусь я поступити до них на корабель наглядачем, щоб узяти на себе торгочу частину справи на берегах Гвінеї… Отже, думка про таку подорож здалася б кожному великою недоладністю, а для мене, в тих обставинах, вона була просто злочином. Та мені на роду було написано бути причиною своєї власної загибелі… і я сліпо скорився велінням своєї фантазії, а не розуму…

Лихої години, 1 вересня 1659 року, я вступив на корабель. Це було того самого дня, якого я, вісім років тому, втік від батька та матері в Гулль, того дня, коли я повстав проти батьківської волі і так безглуздо розпорядився своєю долею… Того ж самого дня, коли я вступив на корабель, ми розпустили паруса й попливли вдовж побережжя, гадаючи повернути до африканського берега, коли досягнемо десятого або двадцятого градуса північної широти. Такий був тоді звичайний курс кораблів… Ми йшли приблизно на острів Фернандо-де-Норонья…, коли несподівано налетів на нас міцний торнадо, чи то ураган… Нема чого й казати, що протягом цих двадцяти діб я щодня сподівався смерті, і ніхто на кораблі не надіявся врятувати свого життя…

Хоч буря лютувала трохи менше, ніж раніше, ми не надіялись, що наше судно продержиться навіть кілька хвилин, не розбившись ущент, якщо тільки вітер якимсь дивом не зміниться… Але на обговорення не було часу: кожної хвилини корабель міг розколотись надвоє…  Всі ми —  одинадцятеро чоловік — спустилися в шлюпку, відчалили й вдалися на Боже милосердя та на волю скажених хвиль… Єдиною надією на порятунок була для нас можливість потрапити до бухточки, затоки чи гирла, де хвилювання менш і де ми могли б сховатись під берег з затишного боку. Та спереду не було видно нічого схожого на затоку, і чим ближче ми підходили до берегів, тим більше земля здавалась нам ще страшнішою, ніж море.

Коли ми відпливали або, вірніше, коли нас, за моїм підрахунком, віднесло від корабля милі на чотири, несподівано величезний вал, з гору завбільшки, набіг з корми на нашу шлюпку, ніби збираючись поховати нас у морській безодні. Набіг він з такою люттю, що відразу перекинув шлюпку і, відокремивши нас від шлюпки та одне від одного, не дав часу й скрикнути: «О Боже». За мить ми були вже під водою. Не можна описати збентеження, що охопило мене, коли я пірнув у воду…

Я жив на острові вже тринадцять днів… Влаштувавши остаточно своє житло, я вважав за необхідне відвести місце для вогнища й запасти палива. Як я впоровся з цим, як поширив свій льох і помалу оточив себе всякими вигодами, я розповім у відповідному місці, а раніше мушу розказати про себе й поділитись думками, яких, звичайно, було в мене немало.

 Майбутнє моє було темне, бо мене закинуло на острів., що лежав далеко від шляху нашої подорожі і ще далі, не менш як за кілька сот миль, від звичайного торговельного шляху людства: і я мав багато підстав гадати, що це був вирок неба і що тут, у цьому відлюдді й самотині, я муситиму скінчити своє життя. Рясні сльози текли по моєму обличчю, коли я думав про це. Я часто запитував себе, чому Провидіння занапащає свої ж створіння і робить їх безнадійно нещасними, покинутими, безпорадними й охопленими таким відчаєм, що навряд чи розумно було б дякувати за таке життя. Та завжди щось швидко припиняло такі думки й докоряло мені за них. Одного дня, коли я, глибоко замислившись про своє становище, блукав з рушницею по берегу, голос розсудку заговорив у мені так: «Ти в скруті, це правда; але згадай де решта? Вас же сіло в шлюпку одинадцятеро. Де ж десять? Чому тебе відзначено? І де краще бути тут чи там? І я показав на море. В усякому разі треба вбачати якесь добро й не забувати про гірше, що могло б статися.

Робінзон Крузо. Художник-ілюстратор Жан Гранвіль 

Я ясно уявив собі, як добре я забезпечений всім потрібним для життя, і що було б зі мною, коли б не сталося так (а це буває один раз на сто тисяч), що корабель знявся з того місця, де він став спершу, і приплив ближче до берега, а я мав час забрати з нього всі ті речі. Що було б зі мною, коли б мені довелось жити на цьому острові так, як перебув я на ньому першу ніч., без усього потрібного для життя й без засобів дістати все це самому…

І тепер беручись докладно описувати тихе й сумне життя, про яке, певне не чувано на світі, я почну з перших днів і буду розповідати все підряд.  Моя нога вперше ступила на цей жахливий острів, за моїми підрахунками, 30-го вересня, під час осіннього рівнодення, коли сонце стоїть майже прямо над головою… Я описав першу частину життя, повного випадковостей та пригод, подібного до мозаїки, яку підібрало само Провидіння, і такого різноманітного, як рідко буває на цьому світі. — життя, що почалось безглуздо, а закінчилось багато розумніше…». 

Ілюстрація до роману «Наступні пригоди Робінзона Крузо» Художник Жан Гранвіль

 

Література про життєвий і творчий шлях Даніеля Дефо

• Білик Н. Знайомі і призабуті пригоди Робінзона // Дефо Д. Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим / Даніель Дефо ; пер. з англ. за ред. В. Державіна ; передм. й приміт. Н. Д. Білик ; худож.-оформлювач Г. В. Кісель ; гравюри Жана Гранвіля. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 3—20.

• Доба Просвітництва. Творчість Д. Дефо, Д. Свіфта // Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури XVII—XVIIІ століття : навч. посіб. / Г. Й. Давиденко, М. О. Величко. — 2-ге вид. — Київ : Центр учбової літератури, 2009. — С. 92—94.

• Михальська Н. Дефо Даніель (1660 або 1661—1731) //  Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2-х т. Т. 1 : А—К / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. —Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — С. 523—526.

• Просвітництво в Англії // Література : для дітей середнього шкільного віку / уклад. В. М. Скляренко ; худож.-оформлювач Б. П. Бублик, С. В. Правдюк. — Київ : Кордон, 2015. — С. 209—211.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.