Неперевершений майстер прози: 175 років від дня народження видатного українського письменника Панаса Мирного

 

Корифей української прози другої половини ХІХ — початку ХХ століття Панас Мирний (справжнє ім’я — Панас Якович Рудченко) майже півстоліття свого життя віддав літературної творчості. Його перу належать поезії, переклади, повісті, драми, оповідання, листи, публіцистика, промови, щоденники. Вершиною його творчості стали романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та «Повія», які збагатили золотий фонд української літератури.

 

 

Панас Мирний. Фото 1900 року

Панас Якович Рудченко (псевдонім — Панас Мирний) народився 1(13) травня 1849 року в Миргороді на Полтавщині. Батько майбутнього письменника, Яків Григорович Рудченко, походив з родини простого козака, і на час народження Панаса був бухгалтером повітового казначейства та мав чин колезького регістратора. Мати, Тетяна Іванівна Гординська — донька місцевого колезького реєстратора, виводила свій рід від захожого грека, який брав участь у Семирічній війні 1756—1763 років.

У подружжя Рудченків Панас був третьою дитиною. Крім Панаса, ще було четверо дітей: старші — сестра Олександра і брат Іван, молодші — брати Лука і Георгій. Українське слово, українська пісня та українські звичаї оточували Панаса ще змалку.  У родині дотримувалися патріархальних звичаїв, вели натуральне господарство, багато працювали. Діти виростали на лоні простого українського життя, що справило дуже помітний слід на їхній світогляд і виразно позначилося на літературній творчості Панаса Мирного.

Навесні 1857 року, коли Панас почав навчатися в миргородській парафіяльній школі, батька перевели на посаду повітового скарбничого в Гадяч — невелике провінційне містечко на п’ять тисяч мешканців, яке за часів Івана Брюховецького було столицею Гетьманщини. Через рік до Гадяча переїхала й уся родина Рудченків. Тут Панас продовжив навчання у повітовому училищі, де раніше навчався його старший брат Іван. Учився він дуже старанно — у свідоцтві, виданому після закінчення училища, написано:  «…навчався з 4 серпня 1858 року по 18 червня 1862 року в Гадяцькому повітовому училищі й пройшов у ньому повний курс навчання. Під час перебування в училище мав похвальну поведінку…». Юнак цікавився творами Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Івана Нечуя-Левицького, а також читав газети й журнали, які зміг знайти в заснованій 1861 року гадяцькій громадській бібліотеці. Панас, так само як і його брат Іван, заводить собі зошит, куди записує народні казки, пісні, прислів’я.

28 жовтня 1863 року, у 14-літньому віці, Панас Рудченко стає канцеляристом у Гадяцькому повітовому суді. Згодом починається його самостійна чиновна служба — у повітовому скарбництві (казначействі) Гадяча,  далі — незначні посади в таких же скарбництвах Прилук та Миргорода. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини. У вільний від служби час він захоплювався літературою, усною народною творчістю. Частина зібраних Панасом Рудченком фольклорних матеріалів була згодом опублікована його братом Іваном у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та «Чумацкие народные песни» (1874).

1871 року починається багатолітня служба Панаса Рудченка у губернському скарбництві Полтави, де Панас Якович довгий час мешкав у будиночку № 14 на тихий Монастирський вулиці. Дві кімнати, що він наймав, виходили трьома вікнами і дверима на вулицю, були затишними. У вітальні стояв стіл, канапа, декілька стільців та шафа з книжками. Стіни прикрашали акварельні  малюнки з українського народного життя. Тут були написані твори, що стали класикою української літератури.

З 1903 по 1920 рік Панас Мирний жив у своєму власному будиночку на мальовничий околиці Полтави — 3-я Кобищанська № 56 (нині вулиця Панаса Мирного). 1940 року тут було відкрито Літературно-меморіальний музей Панаса Мирного. У музеї зберігаються понад 150 рукописів Панаса Мирного, понад 280 аркушів епістолярної спадщини письменника та його родини, першодруки творів письменника та спогади про нього сучасників. В 1976 році садибу оголошено пам'яткою садово-паркового мистецтва.

 

Літературно-меморіальний музей Панаса Мирного ( м. Полтава)

 

Панас Якович був службовцем надзвичайно ретельним, кмітливим і фаховим, що дозволило досягти високого чину дійсного статського радника, але його зовсім не приваблювала чиновницька кар’єра. І Панас Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван Рудченко (псевдонім — Іван Білик), що вже з початку 1860-х років публікував свої фольклорні матеріали у журналах, а пізніше видав окремі збірники казок і пісень та виступав з критичними статтями у львівському часопису «Правда».

Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою Панаса Яковича Рудченка. Уриваючи час від відпочинку, просиджуючи вечори за письмовим столом, він з натхненням віддається улюбленим заняттям. 1872 року  редакція львівського часопису «Правда» запросила його до співпраці. У червні-липні Панас Рудченко надсилає редакторові часопису вісім поезій: дві оригінальні та шість перекладних. Із цих поезій у серпневому числі «Правди» була надрукована тільки одна — «Україні». Це був перший надрукований твір молодого автора. Саме під цією поезією вперше з'являється прибране ім’я — Панас Мирний.

«Мій ти краю, моя ненько,

Моя Україно!

Люблю тебе, не тією

Любовію сина,

Покірною, що радіє

До всього свойого,

Чи то добре, чи лихо то,

А любить готово;

Не гарячим своїм серцем,

Що ти доглядала

І любити і прощати

В самоті навчала;

А думкою кипучою,

Як синєє море…»

Але справжнім дебютом Панаса Мирного стало оповідання «Лихий попутав», написане цього ж таки 1872 року й надруковане в листопадовому та грудневому числах часопису «Правда». З цього часу він постійно виступав у пресі з новими прозовими творами, які відразу привертали увагу літературної громадськості. Незважаючи на те, що у 70-х — 80-х роках Панас Мирний продовжує писати, його твори, у зв’язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російський імперії, друкуються переважно за кордоном і на Наддніпрянський Україні були майже невідомі широким колам читачів.1874 року у часопису «Правда» побачили світ оповідання «П’яниця» та нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», який був покладений в основу майбутнього роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

В 1877 році в Женеві з’являється повість «Лихі люді». Ще 1875 року в співпраці з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і подано до цензури, але з Емським указом 1876 року в Росії цей твір не був опублікований і теж вперше з’являється в Женеві у 1880 році. Тільки в середині 80-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху «Рада», виданого Михайлом Старицьким у 1883—1884 роках, публікуються перші дві частини роману «Повія» та два оповідання з циклу «Як ведеться та і живеться». 1886 року в Києві виходять збірник творів письменника «Збираниця з рідного поля» та комедія «Перемудрив». Одночасно Панас Мирний продовжує виступати і в західноукраїнських альманахах та часописах, де друкуються такі його твори, як «Лови», «Морозенко», «Казка про Правду та Кривду», комедія «Перемудрив», історична драма «Лимерівна», невеликий ряд віршових творів, переспів «Дума про військо Ігореве». Проте чимала частина написаного у цей час так і залишається неопублікованою, не діждавшись руки письменника для її завершення, серед усього цього — повість «Голодна воля», близькі до повістей тексти — «Палій» та, уже пізнішими упорядниками пойменовані, «Хома Боровик», «Міщани», «В тюрмі», багато інших творів і фрагментів. 

 

Панас Якович Рудченко з дружиною Олександрою Михайлівною Шейдеман. Фото 1889 року

 

На початку лютого 1886 року сталася подія, яка круто змінила життя Панаса Яковича —  він обійняв посаду начальника першого відділу Полтавської казенної палати. Це наклало на нього багато нових обов’язків, які майже не залишали часу на літературну творчість. А навесні 1888 року Панас Мирний знайомиться з молодшою за нього на 14 років учителькою музики Полтавського інституту шляхетних дівчат німкенею Олександрою Михайлівною Шейдеман. 16 квітня 1889 року вони одружилися. У червні 1891 року Панас Мирний переселився зі своєї квартири на Монастирський вулиці, де мешкав два десятиліття, у кам’яний будинок на Малій Садовій вулиці неподалік міського саду.  Олександра Михайлівна мала добру освіту, кохала свого чоловіка, була гарною матір’ю, але тяжка хвороба змусила її після народження першого сина назавжди залишити роботу. Служба, сімейні клопоти, недуга дружини, яка різко загострилася від середини 1894 року —  усе це не давало Панасу Яковичу змоги творчо працювати. У 1886— 1894 роки з-під пера Панаса Мирного майже нічого не вийшло.  

Знаменною подією у творчості письменника стало знайомство з геніальною актрисою Марією Заньковецькою, якій він під час гастролей трупи Миколи Карповича Садовського в Полтаві восени 1890 року подарував рукопис драми «Лимерівна». Марії Заньковецької вдалося провести «Лимерівну» через цензуру. 24 листопада 1891 року у листі до Марії Заньковецької Панас Мирний писав: «Несказанно дякую Вам, вельмишановна Марья Костянтинівна, за Ваші звістки про «Лимерівну». Коли її дозволили ставити, то тільки дякуючи Вашим турботам про се. Так як вона не призначалася для кону, то, певно, і Вам, і Миколаєві Карповичеві прийдеться чимало попрацювати, щоб її пригнати до сього. Тільки Ваш талан та Миколая Карповича смак гоноблять у мене надію, що «Лимерівна» піде. Хотілося б мені бачити, як вона піде і як уразить громаду… Надіюся, як доля коли-небудь понесе Вас до Полтави, то своїми очима побачити, чи здатна та «Лимерівна на що-небудь. А до того — бажаю Вам всього найкращого в світі! Бувайте здорові та богові і людям милі…».

 

Марія Заньковецька. Фото, подароване нею Панасу Мирному на згадку про спільну працю над п’єсою «Лимерівна»

 

У кінці 1891 року, завдяки старанням видатної української актриси Марії Заньковецької, драма «Лимерівна», хоч і з досить значними вилученнями, була дозволена цензурою для постановки. Після першої вистави п’єси з участю Марії Заньковецької, яка найвірогідніше, відбулася 12 листопада 1891 року у Петербурзі, розпочинається сценічне життя цього визначного твору Панаса Мирного. Пізніше «Лимерівна» широко виставлялася у переробці Марії Заньковецької, а згодом Михайла Старицького. Продовженням «Лимерівни» була п’єса «У черницях», написана на початку 1884 року. Це був другий твір задуманої письменником драматичної трилогії. На сцені п’єса не ставилась і за життя автора не друкувалась. Вперше її надруковано в 1929 році у шостому томі творів Мирного. До написання третьої частини трилогії Панас Мирний і не приступав.

Тільки на початку 1895 року Панас Якович Мирний повертається до творчості. Він почав роботу над комедією «Згуба», в який, за його власними словами, хотів показати «з одного боку селян, а з другого — городян, покалічених деморалізацією». У перший половині 1895 року Панас Якович задумав також перекласти «Короля Ліра» видатного англійського драматурга Вільяма Шекспіра. Працю над своїм перекладом Панас Мирний завершить у середині 1897 року. А наступного року письменник повертається до роботи над третьою частиною роману «Повія», яку він закінчить на початку літа 1900 року.

Наприкінці літа 1899 року Панас Мирний знову повертається до перекладів. На цей раз його увагу привернула класична пам'ятка світової літератури пера американського поета та перекладача Генрі Лонгфелло — «Пісня про Гаявату». Під впливом цього твору 1901 року Панас Якович написав філософську містерію «Спокуса», в якій змалював світоглядні засади українців. Нова хвиля творчої активності Панаса Мирного припадає на 1905 рік. Цього року він закінчив роботу над драмою «Не вгашай духу», де зображено події  пов’язані із зародженням «театру корифеїв». У цей час Панас Мирний працює над оповіданням «Пригода з “Кобзарем”» та має намір перекласти трагедію Фрідріха Шиллера «Орлеанська діва», присвячену Жанні Д’арк. 

Панас Якович Мирний став одним із засновників першого в Полтаві українського щотижневого часопису «Рідний край», в якому друкуватимуть свої твори Іван Нечуй-Левицький, Олена Пчілка, Марко Кропивницький, Леся Українка, Христя Алчевська та інші. Перше число часопису з’явилося наприкінці грудня 1905 року. Його відкриває поезія Панаса Мирного «До сучасної Музи» — маніфест громадянської літератури революційної доби. Буремними подіями навіяна й новела «Сон», спеціально написана для цього ж таки числа «Рідного краю».

«Я знову повертаюсь до тебе, моя ти утіхо єдина,

До твого пророчого слова і рідної красної мови,

Багато дала ти мені підпомоги на сьому широкому світі —

В  моїм непривітнім житті ти була провідною зорею…»

(«До музи»)

До Шевченківських свят 1906 року редакція «Рідного краю» підготувала спеціальне число «На спомини Тараса Шевченка», в якому Панас Мирний надрукував першу частину «Пригоди з “Кобзарем”». Обставини, в яких доводилося видавати «Рідний край» були несприятливі. Навесні 1907 року, після чергового натиску з боку полтавської адміністрації, видавати його в Полтаві вже було неможливо. З жовтня 1907 року «Рідний край» почне виходити у Києві, але вже без участі Панаса Мирного.

Восени 1908 року Панас Якович тяжко захворів на запалення легенів. Лікарям вдалося врятувати письменника, але хвороба не відпускала його й надалі, майже щороку нагадуючи про себе. Можливо, саме ця обставина стала причиною того, що навесні 1909 року він складає духовний заповіт. А ще за кілька місяців у грудні цього ж року Панас Мирний пише невеличкий ліричний етюд «Робота», в якому сповістив про завершення своєї літературної праці.

«Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, і вона оповила мою душу чарівними снами і підбурювала думки до роботи. Наче дрібні ластівки, вилітали вони з моєї голови і щебетали мені голосні пісні про давню давнину, як колись наші діди билися з ворожою силою за правду та волю. Зачарована тими боями та здивована лицарським змаганням, моя душа рвалася до діла, бажаючи хоч чим-небудь невеличким прислужитися тобі, мій рідний край…». 

Попереду ще будуть десять років життя… У 1918 році  Панас Мирний стає одним з авторів і редактором полтавського видавництва дитячої літератури «Зірка». Для цього видавництва він переклав п’єсу Поліксени Соловйової «Царевна Земляничка», редагував п’єсу Лесі Кущинської «Сирітка», переклади оповідань канадського письменника-анімаліста Ернеста Сетона-Томпсона «Сірий ведмідь Ваб», «Вінніпезький вовк», «Спрингфільдська лисиця», книги Карла Евальда «Історія двоногого. Як людина перемогла природу».

Останній публічний виступ Панаса Яковича відбувся на святі з нагоди 150-річчя з дня народження Івана Петровича Котляревського 12 вересня 1919 року. А вранці 28 січня 1920 року Панаса Яковича Митного не стало. Через два дні, 30 січня, тисячі полтавців проводжали письменника в останню дорогу. Ім’ям видатного класика української літератури названі вулиці та провулки в багатьох містах України. 1999 року була заснована Полтавська обласна премія імені Панаса Мирного — щорічна літературно-мистецька премія за кращі здобутки, які утверджують гуманістичні й національні ідеали, ідеї незалежності України, духовні цінності українського народу та є вагомим внеском у національно-культурне відродження Української держави.

Творчу діяльність Панас Мирний починав як поет. Все своє життя він повертався до поезії, наголошуючи, що вона допомагає йому осмислювати навколишню дійсність, щоб потім писати прозу. Та все ж таки в українську літературу Панас Якович Мирний увійшов неперевершеним майстром прози. Справжню письменницьку славу принесли Панасу Мирному два великі романи: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і «Повія».

 

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1875)

Історія створення роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» розпочинається навесні 1872 року з подорожі Панаса Мирного із Полтави до Гадяча з метою «роздивитися народний побут, познайомитися з народною таємною думкою, якої він живе; з його  «слушним часом», яким він себе тішить і береже задля свого сина або онука ; з його вдачами й невдачами; з його злигоднями і щасною долею…». Результатом цієї подорожі став нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», опублікований 1874 року у львівському часопису «Правда» без підпису автора. В ньому Панас Мирний відтворив свої враження і спостереження від подорожі, а також історію, яку він почув від візника, про відомого на всю Полтавщину розбійника Василя Гнидку, засудженого на каторгу. Очевидно, враження від почутого було настільки сильне, що письменник одразу ж загорівся бажанням описати цю історію. Так з’явився твір під назвою «Чіпка» — це повість хроніка про життя головного героя Чіпки Варениченка від його народження до заслання на каторгу. 

Панас Мирний відправив повість на рецензію братові Івану Білику, який на той час писав публіцистичні статті до часописів. Відгук Івана став поштовхом до подальшої роботи над твором. Так повість на етапах доповнення й доопрацювання почала перетворюватися у великоформатний роман. На певний стадії до його написання долучився і Іван Білик. В остаточній редакції роману йому належить авторство кількох розділів змісту історичного, значною є роль Івана у виробленні загальної концепції твору. Панас й Іван працювали над твором майже чотири роки.

Роман був завершений орієнтовано влітку 1875 року. 25 жовтня 1875 року рукопис роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» було передано київському окремому цензору, він швидко переглянув твір, але, оскільки його не скріпив своїм підписом, виникла потреба до цього цензора звернутися вдруге. Внаслідок неодноразових звертань до цензора та консультацій у Головному управлінні у справах друку текст роману зазнав чималого цензорського купюрування. Уже коли роман почав друкуватися у Петербурзі, вийшов імператорський так званий Емський указ 1876 року. У числі заборон, що стосувалися української преси, літератури й культури, значився пункт, який не дозволяв друкувати твори красного письменства, виконані в нормах правопису іншого, ніж «загальноприйнятий російський».

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вийшов друком 1880 року у Женеві за активної участі українського публіциста, історика та громадського діяча Михайла Драгоманова. В Україні роман вперше був опублікований на сторінках журналу «Киевская старина» у 1903 році  під зміненим заголовком — «Пропаща сила». Під цим ж заголовком роман був виданий у 1905 році у київському видавництві «Вік». І у женевському виданні, і у київських публікаціях авторами було поновлено незначну кількість цензорських купюр. Вперше роман за автографом із поновлення закреслень було опубліковано у 1925 році в Києві. Заголовок твору походить із біблійної Книги Іова (монолог самого Іова) в українському перекладі Пантелеймона Куліша. Роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» потрапив до списку ста найкращих творів української літератури за версією ПЕН-клубу.

 

Мирний П. Хіба ревуть воли, як ясла повні? : романи / Панас Мирний ; передм., комент. М. П. Бондаря ; худож.-оформлювач Ю. Ю. Романіка. — Харків : Фоліо, 2016. — 795 с. — (Шкільна бібліотека української та світової літератури).

До книги увійшли два романи з народного життя:  «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та «Повія». Роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — одне з вершинних явищ національної літератури ХІХ століття, твір, що ознаменував новаторський крок української прози. В ньому письменники розгортають дослідження одного з найгостріших соціальних конфліктів доби.

Життя українського села зображено через психологію героїв, їхні думки, прагнення й переживання, що робить твір яскраво вираженим соціально-психологічним романом. Автори, заглибившись в історію українського села, почали розповідь від часів зруйнування Запорізької Січі та офіційного закріпачення українського селянства. У романі кілька сюжетних ліній, які розвиваються на тлі суспільно-історичних подій та виплітають сюжет твору.

«Надворі весна вповні. Куди не глянь — скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло пишним цвітом. Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю: як на Великдень дівчина, красується вона в своїм розкішнім убранні... Поле — що безкрає море — скільки зглянеш — розіслало зелений килим, аж сміється в очах. Над ним синім шатром розіп'ялось небо — ні плямочки, ні хмарочки, чисте, прозоре — погляд так і тоне... З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає сонячна хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля... Легенький вітрець подихає з теплого краю, перебігає з нивки на нивку, живить, освіжає кожну билинку... І ведуть вони між собою тиху-таємну розмову: чутно тільки шелест жита, травиці... А згори лине жайворонкова пісня: доноситься голос, як срібний дзвіночок, — тремтить, переливається, застигає в повітрі...

Отакої саме пори, в неділю, після раннього обіднього часу, — тим шляхом, що, звившись гадюкою, пославсь од великого села Пісок аж до славного колись Ромодану, — йшов молодий чоловік. «Не багатого роду!» — казала проста свита, накинута наопашки, — «та чепурної вдачі», — одмовляла чиста, біла, на грудях вишивана сорочка, виглядаючи з-під свити. Червоний з китицями пояс теліпався до колін, а висока сива шапка з решетилівських смушків, перехиляючись набакир, натякала про парубоцьку вдачу...».

 

Роман «Повія» (1883—1928)

Протягом майже сорока років працював Панас Мирний над своїм останнім великим романом «Повія». Значення цього роману в українському літературному процесі другої половини ХІХ століття велике. Глибина і багатство змісту, висока майстерність поетичного вислову, правдивість і широта художніх узагальнень, справжня народність — все це відносить твір Панаса Яковича і до кращих надбань світової літератури. У ньому письменник піднявся до високого рівня живописання словом типових людських характерів з їх надзвичайно живою індивідуалізацією, з їх великим духовним багатством і самобутністю внутрішнього розвитку. Разом з тим у «Повії» найповніше розкрився оригінальний і самобутній художній талант письменника.

Перші звістки про роботу над романом «Повія» зустрічаються у листах до Михайла Старицького, які відносяться до осені 1881 року. Радо зустрівши повідомлення Михайла Старицького про видання «українського літературно-наукового місячника», Мирний обіцяє прислати якусь частину з «нового роману». У листі до Михайла Старицького від 15 листопада того ж року Мирний повідомляє назву свого нового твору, першу частину якого він переписав начисто і збирається надіслати видавцеві. З листа видно, що на той час було уже написано три частини роману і письменник працює над четвертою. Згодом у листі до Михайла Старицького від 26 березня 1882 року Панас Мирний писав, «Що треба багато дечого переробити у другій частині». Відправивши першу частину, він почав ґрунтовно переробляти другу і не поспішав з її відправкою.

Над цією й над іншими частинами твору Панас Якович працював надзвичайно багато і довго. Він належав до тих письменників, які кожне слово, кожну фразу багато разів обдумували, переробляли з тим, щоб твір нарешті засяяв усіма художніми фарбами слова. У грудні 1883 року була написана лише перша частина роману. Друга ще не була остаточно викінчена, і письменник продовжував над нею працювати. Вона попала до рук видавця альманаху «Рада» лише в кінці грудня 1883 року чи на початку 1884 року.

Що ж до подальшої роботи над текстами третьої та четвертої частини, то до неї Панас Мирний з різних причин (обтяжливі службові обов’язки в казенній палаті, написання та завершення інших літературних праць, сімейні обставини — одруження, народження дітей, тяжка хвороба дружини…) не повертався протягом довгого часу. Тільки через сімнадцять років у листі від 19 лютого 1899 року до українського письменника і актора Якова Васильовича Жарка є відомості про те, що Панас Мирний завершив доопрацювання третьої частини роману. Можливо, що наприкінці 1890-х — на початку 1900-х років письменник розпочав доопрацювання четвертої частини роману «Повія».

Тільки 1919 року Панас Якович, відгукнувшись на пропозицію взяти участь у «Літературно-науковому віснику», дав згоду надрукувати третю частину роману, яка відкривалася авторською передмовою. У зв’язку з закриттям «Літературно-наукового вісника» публікація третьої частини обірвалася на VIII розділі. До роботи над четвертою частиною Панас Мирний так і не повернувся. 1928 року вона була опублікована за текстом, який навряд чи можна вважати завершеним. Проте незважаючи на недоліки, значення видання 1928 року важко переоцінити. Воно вперше вводило у літературний світ один з високохудожніх творів Панаса Мирного у повному обсязі.

У другій половині ХХ століття роман «Повія» став популярним не тільки в Україні, а й в багатьох країнах світу. Його було видано в перекладах болгарською, латвійською, литовською, молдавською, словацькою, чеською й іншими мовами. У 1961 році видатній український кінорежисер Іван Петрович Кавалерідзе екранізував цей твір на Київський кіностудії імені Олександра Довженка. Найповніше зібрання творів Панаса Мирного у семи томах опублікувало київське видавництво «Наукова думка» протягом 1968—1971 років.

 

Мирний, Панас. Повія : роман / Панас Мирний ; передм. та комент. С. А. Гальченка. — 3-те вид. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. — 416 с.

Однією з важливих і характерних особливостей соціального роману критичного реалізму є зображення цілої історії людини як наслідку дій і зіткнень із соціальною дійсністю. Головною героїнею роману «Повія» є Христя Притиківна. Історія життя цієї дівчини становить основу сюжетного розвитку роману. Панас Мирний відтворює образ Христі в усій складності і суперечливості її характеру, обумовленого життєвими обставинами.

Назва роману глибоко символічна. Історія селянської дівчини Христі пов’язане з усіма персонажами твору, а вони — один з одним та своїм минулим. Характер і результат цього зв’язку розкриває перед читачем галерею соціальних, політичних і моральних повій — можновладців села і міста — від куркуля Грицька Супруна до генерала, чотириразового предводителя дворянства Лошакова. Кожний з них свого часу продався і продовжує продаватися за гроші, за маєтки, за кар’єру, за владу.

З великою художньою силою Панас Мирний передає переживання і страждання головної героїні. Трагічне сприйняття світу зумовлене тими гидкими явищами дійсності, які вражають Христю до глибини душі, руйнують її мрію спочатку про шлюб з коханим чоловіком, а згодом — про нормальне людське, змістовне життя. Але Христя, вибравши аморальну стежку життя, залишилася з чистою душею та стояла вище від своїх благодійників… 

 

Повія

Жанр — драма

Режисер — Іван Кавалерідзе

Рік — 1961

Фільм за мотивами однойменного роману Панаса Мирного «Повія». Розповідь про трагічну долю української селянської дівчини Христини.

 

Література про життєвий і творчий шлях Панаса Мирного

Ушкалов Л. В.  Панас Мирний / Леонід Ушкалов ; худож.-оформлювач Є. В. Вдовиченко. — Харків : ПЕТ, 2012. — 120 с.

Відомий літературознавець Леонід Володимирович Ушкалов — автор численних академічних розвідок з історії української літератури, філософії та богослов’я: «Нариси з філософії Григорія Сковороди», «Світ українського бароко: філологічні етюди», «З історії української літератури XVII — XVIII століть» та інші. У 2010 році у серії «Знамениті українці» вийшла книжка «Панас Мирний», присвячена людині , без якої не можна уявити історію української культури другої половини ХІХ — початку ХХ століття.

***

• Бондар, Микола. Кіліманджаро української прози // Мирний П. Хіба ревуть воли, як ясла повні? : романи / Панас Мирний ; передм., комент. М. П. Бондаря ; худож.-оформлювач Ю. Ю. Романіка. — Харків : Фоліо, 2016. — С. 3—24.

• Гальченко, Сергій. Уся його слава — Україна // Мирний, Панас. Повія : роман / Панас Мирний ; передм. та комент. С. А. Гальченка. — 3-те вид. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. — С. 5—8.

• Лазанська Т. І. Панас Мирний (1849—1920) // Енциклопедія історії України : у 10 томах / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла—Мі. — С. 663 — 664.

• Панас Мирний : життя і творчість у фотографіях, ілюстраціях, документах / авт.-упоряд. Є. Є. Радченко, О. І. Володарець. — Київ : Радянська школа, 1983. — 160 с. : іл.

• Панас Мирний (1849—1920) // Історія української літератури ХІХ ст. (70—90-ті роки) : у 2-х кн. : підручник / О. Д. Гнідан, Л. С. Дем’янівська, С. С. Кіраль та ін. ; за ред. О. Д. Гнідан. — Київ : Вища школа, 2002. — Кн. 1. — С. 303—358.

• Пивоваров М. П. Панас Мирний : життєвий і творчий шлях. — Київ : Дніпро, 1965. — 328 с.

• Садиба-музей Панаса Мирного у Полтаві : путівник / авт. тексту О. І. Володарець, Є. Є. Радченко. — 2-ге вид. — Харків : Прапор, 1983. — 46 с. : іл.

• Ушкалов Л. В. Панас Мирний (1849—1920) // Енциклопедія Сучасної України / головна ред. кол. : Дзюба І. М. (співголова) та ін. ;  НАН України, Наукове товариство імені Шевченка ; Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України. — Київ : Вид-во  «Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України», 2001—

Т. 20 : Медична — Мікоян. — Київ : Вид-во  «Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України», 2018. — С. 480 —481.

• Хропко П. П. Панас Мирний {життєвий і творчий шлях} // Мирний, Панас. Твори : в 2-х т. — Київ : Наукова думка, 1989. — (Б-ка української літератури. Дожовтнева українська література). — Т. 1 : Оповідання. Повісті. Романи. Драматичні твори (1872—1898) / упоряд. і приміт. М. Л. Гончарука ; авт. вступ. ст. і ред. тому П. П. Хропко. — С. 5—28. 

• Черкаський В. М. Художній світ Панаса Мирного. — Київ : Дніпро, 1989. — 351 с.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.