5 книг сучасної української прози

 

 

Представляємо книжки сучасних українських письменників, видання яких підготовлено за сприяння державної установи «Український інститут книги»:  Ірен Роздобудько «Райські яблучка», Міла Іванцова «Мир і війна», Василь Горбатюк «Листи забутого життя», Костянтин Климчук «Літо, коли сонце стало чорним», Маріанна Задорожна «За ким правда».

 

Ірен Роздобудько «Райські яблучка»

Ірен Роздобудько — одна з найпопулярніших сучасних українських письменниць, журналістка, сценаристка, викладач кінодраматургії. Авторка більш 30 книжок для дорослих і дітей, сценаріїв понад 10 стрічок. Лауреатка державної премії імені Івана Огієнка і ще багатьох мистецьких премій. «Золотий письменник України».

 

Роздобудько, Ірен. Райські яблучка : збірка оповідань / Ірен Роздобудько. — Київ  : Нора-Друк, 2023. — 176 с.

Перша частина збірки — це «щоденник» перших десяти днів облоги Києва, які перевернули свідомість мирних мешканців, котрі опинилися в ситуації повномасштабного нападу. Частина тексту написана в режимі «он-лайн», а тому є одним із тисячі свідчень, подекуди — суб’єктивних і особистісних — про час, коли ми і світ ще не знали про масштаби трагедії геноциду і звитягу наступних днів, що ведуть Україну до Перемоги.

«Не знаю, навіщо це мені треба, але весь час з маніакальною наполегливістю я намагаюся пригадати і якимось чином відтворити відчуття під назвою «початок війни». І не те, що сталося після першої чи другої години цього початку, а саме — в першу секунду, коли слів немає. Є лише відчуття.

Часом відтворити відчуття складніше, ніж написати сотню рядків, присвячених подіям. Але відчуття, як на мене, важливіші: слова і події забуваються — відчуття лишаються з тобою до кінця днів.

Отже, воно, те відчуття, було дивним. Спочатку виник звук. Але, на диво, не ззовні — всередині. Він пролунав у нетрях мого сонного організму тихим воркотінням, ніби на груди сіла кішка. Таке собі глухе, якесь утробне воркотіння. Приглушене і водночас — всеохопне, ніби в море вкинули велику каменюку, вона гулькнула вглиб, поширюючи на тисячі кілометрів цей дивний і досі не чуваний звук.

А вже потім пролунав вибух.

Я глянула на годинник — була 5.00 ранку.

І… не встала з ліжка, адже не так давно лягла, бо — «сова».

А потім почався цей перший день — слова і події, які я почала «викидати» в он-лайн щоденник. Навіщо?.. Ще не знаю. Але згодом він перетворився на певну «колективну творчість» з тисячами «вподобайок» — а отже, я зрозуміла, що не одна! Що нас багато. Тут, у Києві. Тих, хто лишився. Тих, кому щоранку писала: «Київ стоїть!»…»

Друга частина збірки розповідає про ментальність і побут мешканців Донеччини. Адже сама авторка народилась і виросла в Донецьку. Його «топографія» тісно пов’язана зі спогадами дитинства і юності письменниці.

«… «Посмішка Диявола» виникає на небосхилі щовечора після заходу сонця. Видовище фантасмагоричне! На темно- синьому полотні небосхилу поволі розгоряється червона зоря. Вона здіймається від землі ніби край неба занурили в діжку з кров’ю.

Кров повільно всотується в полотно щільно сплетених хмар і здіймається вище і вище — аж до тоненького серпика Місяця. Небо над селищем стає фіолетово-пурпуровим, саманові стіни хат потопають у сюрреалістичному мареві. Диявол посміхається! А зсередини землі лунає приглушене гупання його велетенського серця від якого тремтять на покуттях ікони.

 Чи є в цьому степовому, забутому Богом і людьми краю митець або романтик, який би побачив велич і красу в цьому пекельному видовищі? Можливо, ним міг би стати Вінсент Ван Гог. Але той нині розкладає свою палітру «чистого кольору» на виноградниках Арля… Але тут такий є. Один. Не романтик і не художник… Його ім’я вимовляється складно, але з повагою  — Джон Джеймс Юз…».

Третя частина складається з новел, написаних у 2014— 2017 роках, коли пересічні громадяни ставали героями «видимого і невидимого фронту», а показові «герої» — зрадниками. Картатий печворк розмаїтих зрізів суспільства складається з новел, у яких переважає психологія «різних людей», їхніх вчинків, бажань і пошуків сенсу життя…

 

Міла Іванцова «Мир і війна»

Міла Іванцова, авторка 8 романів та 5 збірок оповідань, має титул «Золотий письменник України». Її прозу читачі називають «терапевтичною» .Авторка не пише «солодких» історій, зазвичай її сюжети — це наше з вами життя, правдиве, як воно є – з радощами й печалями. Але навіть пишучи про важке, Міла Іванцова не депресує читача, а навпаки — ніби підставляє йому плече. Збірка оповідань «Мир і війна» цілком відповідає кредо авторки, хоча в ній перетасувалися дуже різні історії – і про мирне життя, і про війну. Проте всі вони добрі й людяні. Про нас із вами.

Іванцова, Міла. Мир і війна (25 людяних історій) / Міла Іванцова. — Київ : Ваш автограф, 2023. —312 с.

«Уявіть собі, що тримаєте в руках два набори карток, на кожній з яких записана повна історія. Один набор про мир, другий — про війну. І от раптом у помешканні зникає світло, від несподіванки ви випускаєте з рук картки, вони падають на підлогу і перемішуються між собою. Ви озброюєтеся ліхтариком, присідаєте і зібраєте всі картки в один стосик. А потім, влаштувавшись більш-менш зручно, беретеся за читання людських історій, зовсім не уявляючи, про що саме буде кожна наступна — про мир чи про війну, написана вона колись давно чи після 2014 року, а може, й після лютого 2022-го. У деяких оповіданнях ви не зрозумієте цього, аж поки не дочитаєте історію до кінця. Ось такою можна уявити цю збірку.

Колись мою прозу літературні критики назвали терапевтичною. Це визначення робить мені честь, а твори цим і стали упізнаваними серед інших. Чесно кажучи, я не знаю, як це у мене виходить. Але тішуся, що так є. Просто моє авторське кредо — бути чесною з читачем, але не депресувати його, а навпаки — підставити плече у скрутну хвилину. І безліч разів читачі дякували за дивний цілющий вплив моїх книжок на їхній душевний стан, за підтримку у важких ситуаціях, за мій непозбувний оптимізм і непоказну, але безумовну віру в людей та в Україну…».

 

 

Василь Горбатюк «Листи забутого життя»

Василь Іванович Горбатюк (1956) — український письменник. Член Національної спілки письменників України (від 1984 року). Лауреат міжнародної премії імені Івана Кошелівця (2012). Автор збірок оповідань «Ясен-дерево», «Золоті кораблі», «Бігли коні», «Де починається Гольфстрім», «Ласощі для білочки», «Хто перший», «Тенета 30-х», «Безголов'я», роману «Кручі», документальних книг «За тебе, свята Україно» (у співавторстві), «З-під трави забуття», «Ще настане ваша пора» (2012).

Героїзм, сила духу українців формувалися протягом століть у цьому протистоянні агресії північного сусіда. Гартувалися словом і зброєю, пером і шаблею. Саме боротьбі українського народу за свою волю, за свою самобутність, незалежність, за мову і культуру, за дух і душу українця й присвячений роман відомого письменника Василя Горбатюка «Листи забутого життя».

 

Горбатюк, Василь. Листи забутого життя / Василь Горбатюк. — Київ : Український пріоритет, 2023. — 656 с.

Над цим твором Василь Горбатюк працював понад десять років, досліджуючи різноманітні документи й публікації в архівах і часописах. В основу книги покладено біографію Павла Богацького (1883—1962) — видатного українського письменника, редактора, видавця журналу «Українська Хата» (1909—1914), літературознавця, військовика, пластуна, на жаль, малознаного в Україні через навмисне замовчування і відторгнення ідеологією колишнього радянського режиму. Він писав листи Ользі Кобилянської, Ганні Барвінок, Володимиру Винниченкові, дружині Валерії, синові Лесику — на Буковину й Слобожанщину, в Париж і Прагу, в Німеччину й Австралію… Ті листи, підняті з полиць архівів, розповідають і про нього самого і про забуте життя, сповнене великими й значними подіями, важливими й для нашого часу.

Роман також оповідає про багатьох інших, несправедливо забутих не з їхньої вини, українців, відтворює різноманітні події майже столітньої протяжності в історії України, країн Західної Європи, Австралії й Америки. Життєвий і творчий шлях головного героя розкривається на тлі історичних подій — революцій 1905 і 1917 років, хвилі відродження української мови й літератури в 1906—1914 роках, визвольних змагань нашого народу в 1917—1921, еміграційних процесів у 1920—1930 роки та під час Другої світової війни, таборів ДіПі (переміщених осіб) у повоєнній Німеччині, переселення українських емігрантів у країни світу, зокрема, в Австралію. Роман складається з двох книг під одною обкладинкою і спільною назвою.

 

Костянтин Климчук «Літо, коли сонце стало чорним»

Костянтин Климчук народився 1975 року. Просвітянин, журналіст, волонтер, громадський діяч, видавець. В шкільні роки мріяв бути шофером, моряком, менеджером. Натомість працював на виробництві, в апараті політичної партії Народний Рух України, помічником народного депутата, журналістом та редактором новинного тижневика. Зараз працює старшим науковим співробітником КЗ КОР «Білоцерківський краєзнавчий музей» і директором видавництва «Час Змін Інформ».

Пише на різні теми. В публіцистиці популярністю читачів користувалися історичні нариси й журналістські розслідування, театральна критика і спортивні огляди, рецензії на кінофільми та інтерв’ю з людьми мистецтва й політики, воєнні репортажі.  Дебютом в художній літературі стала «Казка про козака Степана, його пригоди і кохання», яка полюбилася дітлахам. Згодом він написав віршики-«страшилки» до циклу книг «Модестова наука, або Де чатує небезпека».

Переломним моментом у його творчості стала участь в конкурсі прози імені Василя Портяка з оповіданням «Останнє світло Світлячка», яке увійшло в збірку творів фіналістів конкурсу. Повість «Літо, коли сонце стало чорним» є першою ластівкою автора про зміну світогляду українців, які народилися в країні-в’язниці. Готується до друку повість про останні мирні місяці 2021—2022 років й початок повномасштабного вторгнення росії в Україну та роль простої людини в обороні країни.

 

Климчук, Костянтин. Літо, коли сонце стало чорним : повість для дітей середнього шкільного віку / Костянтин Климчук ; худ. О. Кондратенко. — Біла Церква : Час Змін Інформ, 2023. — 108 с.

Дитинство Жені переривається подією, яка назавжди змінила його життя. Аварія на Чорнобильській АЕС зриває з місця сотні тисяч людей. Малого хлопця закрутило у вихорі евакуації. Всі члени родини опинилися в різних місцях: діти — в піонерських таборах, батько ліквідовував аварію на атомній станції, а мама чекала всіх вдома. Життя і брехня, співчуття і зневага, взаємовиручка і лицемірство в країні, яку називали СРСР, автор передає через сприйняття одинадцятирічного хлопця. Хлопця, що прожив літо, коли сонце стало чорним.

«О 4-й ранку в двері рвучко і владно постукали. В цій країні ранній і владний стук в двері не віщував нічого доброго тим, хто жив за тонкими дверима. Металево, як звук пересмикуваного затвору, клацнув замок. В коридорі глухо пробасив голос: «Вам повістка». Так в життя однієї з українських родин прийшов Чорнобиль…».

 

Маріанна Задорожна «За ким правда»

Маріанна Задорожна народилася, живе в працює у Львові. Закінчила філософський факультет Львівського Національного університету імені Івана Франка. Кандидат наук з державного управління. Публікувалася в журналах «Дніпро» і «Склянка Часу». Поезія увійшла у збірки «На каву до Львова», «Говорить Майдан», «Осінь у камувляжі», «Небесна сотня та інші. Переможниця конкурсу прози про УПА від видавництва Discursus. Лауреатка конкурсу імені Григорія Тютюнника.

 

Задорожна, Маріанна. За ким правда : роман / Маріанна Задорожна. — Брустури : Дискурс, 2023. — 192 с.

Щойно закінчилася Друга світова війна. Випускниця з маленького містечка Аліна — спочатку захоплена учениця, що попри труднощі не втрачає оптимізму і приймає на віру радянську пропаганду. Далі — замріяна абітурієнтка, мрії якої про освіту постійно натикаються на перешкоди. Врешті — вчителька у чужому селі, де переживає зміни і набуває досвіду. Багато речей доводиться переосмислити у вирі звичних і незвичайних подій. Особливий вплив на Аліну мають зустрічі із воїнами УПА, які сіють сумнів у тому, в що вона вірила дотепер. Та чи вдасться дівчині остаточно збагнути за ким правда?

 

Підготували С.А. Морозова, завідувачка персональним абонементом, та К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.