В. Бернард Карлсон. Тесла: винахідник електричної епохи: бібліотекарі рекомендують

«Поступальний розвиток людства неможливий без винахідництва…» Нікола Тесла

Ім’я Ніколи Тесли, геніального винахідника, якого знає весь світ, особливо актуальне сьогодні на тлі швидкого науково-технічного прогресу. Але українські читачі раніше не мали змоги детально ознайомитися з історією його творчого та особистого життя. Це безсумнівно має виправити книга В. Бернарда Карлсона, професора науки, технології та суспільства у Школі інженерних і прикладних наук, а також історії в Університеті Вірджинії, автора найвідоміших творів -  «Elihu Thomson and the Rise of General Electric, 1870-1900» та «Technology in World History». 

Книга «Tesla: Inventor of the Electrical Age» вперше була опублікована видавництвом Принстонського університету в квітні 2013 року і стала однією з кращих книжок про науку 2013 року за версією Amazon.com.

 

Карлсон В. Б.Тесла : Винахідник електричної епохи / В. Бернард Карлсон ; пер. з англ. К. Булкіна. - Київ : Видавнича група  КМ-БУКС, 2020. - 416 с.: іл.

Це біографія одного з найвидатніших науковців ХХ століття. Нікола Тесла відіграв визначну роль в електричній революції, яка змінила повсякденне життя людей на порозі ХХ століття. Його запатентовані винаходи та теоретичні дослідження сформували основу сучасної електрики змінного струму і стали важливим внеском у розвиток радіо та телебачення.

 

Цікаві факти про книгу

• Книга написана професором, спеціалістом з технічних та соціальних наук, тому біографія Ніколи Тесли подається у нерозривному зв’язку з тогочасним науковим, економічним та соціальним життям. Тобто, ми маємо змогу побачити Теслу у гармонійному злитті з епохою великих наукових відкриттів кінця ХІХ - початку ХХ століття.  

Bernard Carlson, автор книги

• Автор дуже доступно та водночас науково достовірно розкриває перед нами принцип дії та технічну ефективність електронних приладів над якими працювали сам Тесла та його сучасники, серед яких були як друзі генія, так і його вороги-конкуренти.

• Книга надає нам змогу побачити оборотний бік тяжкої праці винахідника, а саме маркетинг: необхідність рекламувати та продавати свої пристрої, що на думку автора є не менш важливим процесом у сучасному світі. Винахід повинен приносити кошти, щоб стимулювати процес задуму та створення нових винаходів і це коло неможливо розірвати, що і доводить нам життя Ніколи Тесли, сповнене щасливих злетів та болючих падінь.

• Це трагічне життя генія-винахідника, точніше його психологічна складова, тому що, попри всі свої таланти, Тесла був простою людиною зі своїми мріями та бажаннями, радостями та турботами. Таким його показує автор, таким його знають далеко не усі, але усі тепер мають змогу познайомитися.

• У книзі багато рідкісних архівних креслень, малюнків та фотографій, які знайомлять , з життям і творчістю великого винахідника. Причому деякі з них з’являються перед читачами вперше на сторінках цього визначного твору В. Бернарда Карлсона.

 

Короткий зміст книги

Нікола Тесла народився 10 липня 1856 року в Смиляні у провінції Ліка, тодішньому військово-прикордонному районі Австро-Угорської імперії, що згодом став територією Хорватії. Його батько, Мілутін і мати Джука були сербами. Мілутін був священником Сербської православної церкви, а Джука походила з родини священників, що не могло не вплинути на світогляд майбутнього генія-винахідника. Окрім Ніколи у подружжя було ще четверо дітей: старші Ден, Анжеліна і Мілка та молодша Маріка. Хоч у дитинстві Тесла любив гратися зі своїм братом і сестрами, але справжнім його улюбленцем був чорний кіт Мачак. Саме Мачак вперше ознайомив маленького Ніколу з  електрикою та надихнув його присвятити все життя вивченню цього явища. «Коли я погладив Мачака по спині, - згадував Тесла, - то побачив диво, від якого мені перехопило подих. Спина Мачака осяялася світлом, а від моєї руки злетів сніп іскор - із таким гучним звуком, що його було чути в усьому будинку». Зацікавлений хлопчик попросив пояснень від батька, який прирівняв іскри до блискавки. Це так зачарувало Ніколу, що він згодом дійшов висновку, що уся природа може бути гігантською кішкою, гладити яку по спині може тільки Бог.

Якщо інтерес до електрики у маленькому Теслі викликав пухнастий улюбленець, то пристрасті до майстрування він зобов’язаний своїй матері. Син згадував, що мати була «першокласною винахідницею», яка постійно придумувала і створювала усілякі інструменти та прилади, вдосконалюючи домашнє домогосподарство, зокрема «більшість одягу та меблів у будинку було створено її руками». Натхненний прикладом матері, Нікола вже в дитинстві почав конструювати різні прилади. Одним з них був літальний апарат, подібний до гвинтокрила, який маленький винахідник планував запустити за допомогою причеплених до лопатей комах.

А от бурхлива уява схоже дісталася Теслі при народженні, проте вона ще з дитинства викликала в нього емоційні проблеми: хлопчик постійно страждав від напливу протилежних почуттів, сильних бажань, релігійно-містичних страхів і забобонів. Іще тривожнішим було те, що Ніколі було важко відділити плоди своєї уяви від реальності, і його некеровані видіння викликали слабкість і знесилення.

У 1863 році семирічний Нікола став свідком трагедії, яка спричинила дуже травматичні наслідки та безповоротно змінила його стосунки з батьками. Ден, старший син Мілутіна і Джуки, на якого вони покладали усі свої надії, був вбитий норовливим арабським конем батька. Нестямившись од утрати улюбленого сина, Мілутін забрав сім’ю зі Смиляна та переїхав до більшого міста Госпича. Тесла дуже сумував за сільським будинком і тваринами, що залишилися на фермі, і був шокований метушнею, що панувала у місті. Потім він згадував, що у новому домі почувався як в’язень і згодом, реєструючи свої перші патенти в Америці, записав себе як житель Смиляна, а не Госпича, виказуючи таким чином любов до рідного села. Сумуючи за Деном, Мілутін і Джука не змогли оцінити перспектив свого другого сина, і Нікола, марно намагаючись повернути любов батьків бездоганною поведінкою, ріс досить невпевненим у собі. В той час він пристрастився до читання книг з бібліотеки батька, чим несподівано розгнівав Мілутіна та змушений був надалі читати потайки, що часто робив усю ніч до світанку. Не в змозі догодити своєму батькові, Тесла набув багато дивних уподобань, звичок і несприйняття, як от відраза до жіночих сережок із перлинами, нетерпіння різких запахів, рахування кроків під час прогулянки. Ці нав’язливі ідеї переслідували винахідника впродовж усього життя та, поза сумнівом, впливали на його стосунки з іншими людьми.

Не відчуваючи підтримки від батьків, Ніколі довелося зануритися у свій внутрішній світ, він став відлюдькуватим. Спочатку він страждав від цього, але згодом зрозумів, що вміння дивитися всередину себе є великим даром і засобом досягнення успіху. Займаючись самоспогляданням, Тесла пережив глибокі зміни, коли йому було дванадцять років. Серед книжок, які він читав, йому трапився сербський переклад роману «Абафі» відомого угорського письменника Міклоша Йошіки. Головний герой роману Олівер Абафі, дворянин на службі у трансільванського князя Сигізмунда Баторія, пройшов шлях від легковажного і неврівноваженого молодика до героя, що віддає життя за свого князя та країну. Це перетворення надихнуло Ніколу й пробудило його силу волі, він зрозумів що може контролювати свої почуття. Розвиваючи самоконтроль і навчаючись спрямовувати свою могутню уяву, Тесла ще в дитинстві, непомітно для себе, почав набувати психологічних навичок, зокрема дисципліну та концентрацію, які згодом стануть йому в пригоді як винахіднику і допоможуть формувати та подумки перетворювати нові ідеї на реальні пристрої.

Після переїзду до Госпича Тесла упродовж трьох років відвідував місцеву початкову школу, а у десять років вступив до реальної гімназії. У школі він побачив демонстраційні моделі водяних коліс і турбін, після чого, прочитавши опис Ніагарського водоспаду, почав мріяти, як збудує гігантське колесо, що могло б використати енергію водоспаду. «Я сказав своєму дядькові, що подамся до Америки і впроваджу цю схему, - згадував Тесла. - А тридцять років по тому я бачив утілення своїх ідей на Ніагарі». Навчаючись у гімназії, Нікола демонстрував блискучі успіхи в математиці, проте уроки малювання давалися йому важко. Тож не дивно, що Тесла упродовж своєї кар’єри винахідника завжди ухилявся від виконання креслень, навіть коли вони могли допомогти пояснити іншим людям його ідеї. На другому році навчання в гімназії Госпича Тесла захопився ідеєю створення літального апарату, та виготовив дерев’яну модель, що складалася із циліндру розміщеного у герметичній коробці і мала працювати шляхом протидії вакууму і атмосферного тиску.

Відразу після закінчення гімназії у 1870 році, Тесла тяжко захворів. Поки хлопець одужував, він постійно читав. Одними з нових книг, що повністю захопили його і змусили забути про свій тяжкий стан, були кілька романів Марка Твена. Багато років по тому Тесла подружився із Твеном, та змусив письменника заплакати, розповідаючи йому цю історію. Щойно сили повернулися до Ніколи, він продовжив навчання у Вищій реальній гімназії в Карловаці в Хорватії, де жив у батькової сестри Станки. Туди, щоб підготуватися до семінарії, його послав учитися батько, який не полишав наміру спрямувати сина власними стопами. Ця перспектива лякала хлопця, якого дедалі більше приваблювала фізика, але з болем у серці він змирився з неминучим. У Карловаці, за підтримки свого улюбленого учителя фізики, Тесла почав експериментувати з батареями, індукційними котушками та електростатичними генераторами. 

Повернувшись додому по закінченні навчання в Карловаці, Тесла став жертвою епідемії холери і дев’ять місяців боровся за життя, прикутий до ліжка і слабкий. В особливо тяжкий момент, коли здавалося, що смерть уже близько, Нікола взяв з батька урочисту обіцянку, що після одужання буде відправлений на навчання у найкращій технічний заклад. Після цього, скинувши нарешті тягар з душі, Тесла почав поступово видужувати та повернувся до життя на подив усім. Але далі на нього чекало нове випробування: ухиляючись від призову до австрійської армії, він був змушений дев’ять місяців переховуватися у горах Хорватії. Блукаючи лісами, озброєний «спорядженням мисливця та стосом книжок», Нікола не тільки зміцнився фізично і психологічно, але й працював над кількома уявними винаходами. Наприклад, він розробив схему для передачі листів та посилок між континентами через трубу, що пролягала під океаном. Інша схема передбачала побудову кільця навколо земного екватора, щоб полегшити подорожі.

Коли Тесла повернувся до Госпича, після перебування в горах, він дізнався, що батько дотримав своєї обіцянки й домігся для нього стипендії від Військової адміністрації прикордонного округу.  Ця стипендія, 420 гульденів на рік, мала виплачуватись протягом трьох років і давала змогу Ніколі навчатися в політехнічній школі «Йоганнеум» в австрійському місті Грац. Перед від’їздом мати подарувала Теслі сумку на ремінці, зроблену власноруч, яку він беріг і носив упродовж усього життя. Разом із сумкою, яка була для Ніколи матеріальним спогадом про сім’ю та батьківщину, хлопець забрав із собою у Грац і нематеріальні цінності, а саме традиції, риси характеру та навички, які він успадкував від батьків і які допомогли йому здійснити мрію і стати винахідником.

«Йоганнеум», куди Тесла прибув восени 1875 року, був однією з чотирьох шкіл Австрійської імперії, поряд з інститутами у Відні, Празі та Брно, випускники якої отримували дипломи інженерів. Хоча в цій школі був курс цивільної інженерної справи, Нікола спочатку вирішив навчатися математиці та фізиці з наміром стати професором, імовірно бажаючи заслужити схвалення батька. Демонструючи блискучі успіхи з математики, Тесла найбільше любив слухати лекції з фізики, які читав професор Джейкоб Пешль. На лекціях Пешля відбулося системне знайомство винахідника з електрикою: починаючи від давніх греків і закінчуючи останніми новаціями - динамо та електричним освітленням. Під час однієї з таких лекцій професор використовував новий, нещодавно розроблений прилад, генератор Грамма, для пояснення поняття електричного струму. Проблемою цього пристрою, що використовував постійний струм, були часте іскріння та велика енерговитратність. Саме тоді Тесла почав створювати в уяві двигун змінного струму та поставив собі ціль сконструювати систему, у якій цей двигун буде ефективно працювати разом із генератором.

На першому курсі в «Йоганнеумі» Тесла навчався дуже старанно і склав дев’ять іспитів, отримавши найвищій бал та схвалення професорів. Але успіхи у навчанні коштували Ніколі занадто багато часу і сил, через що професори у листах до Мілутіна радили йому забрати сина з інституту аби він не помер від перевтоми. Тому вийшло так, що повернувшись додому у радісному збуджені і похвалившись перед батьком своїми досягненнями, Тесла почув у відповідь лише критику. Така реакція змусила юнака змінити ставлення до навчання, він перестав відвідувати лекції та почав проводити все більше часу за гулянками й азартними іграми і, як наслідок, був позбавлений військової стипендії на третьому курсі. Наприкінці 1878 року, не повідомивши рідних, Тесла переїхав до Марибора, де влаштувався на роботу креслярем, проводячи вечори за грою в карти у привокзальному пабі. Зрештою, дізнавшись про це, Мілутін поїхав до сина, та запропонував йому поновити навчання у Празі. Почувши відмову, пригнічений батько повернувся додому і тяжко захворів. За кілька тижнів Мілутін помер, після того як Ніколу доправила до Госпича поліція, заарештувавши його як «волоцюгу». Після смерті батька, Тесла, завдяки кмітливості матері, покінчив з азартними іграми та поїхав до Праги. За допомогою своїх дядьків по матері, у січні 1880 року Нікола вступив до Університету Карла-Фердинанда, де продовжив працю над своїм електродвигуном.

У січні 1881 року, коли гроші від дядьків перестали надходити, Тесла переїхав до Будапешта, маючи намір отримати роботу на будівництві телефонної станції, яким займалися брати Тивадар та Ференц Пушкаші за дозволом Томаса Едісона. Спочатку Ніколі довелося влаштуватися креслярем у Центральне відділення телеграфу угорського уряду, але незабаром, незадоволений своєю посадою, він покинув цю роботу й вирішив зосередитися на винахідницькій діяльності. Попри очікування винахідника, це не принесло жодних плодів і Тесла поринув у глибоку депресію, вибратися з якої йому допоміг новий друг - Ентоні Сігеті. Сігеті, який також полюбляв більярд та цікавився електрикою, запропонував Ніколі  щодня ходити разом на прогулянку у міський парк, де вони обговорювали ідеї щодо вдосконалення двигуна. Саме у Будапешті, на одній із таких прогулянок, до Тесли прийшло осяяння, що допомогло йому здійснити справжній прорив у роботі над створенням двигуна змінного струму.

У 1882 році Тесла продовжив свої спостереження та розмірковування на заводі великої машинобудівної фірми «Ганц і компанія», що згодом стала одним із піонерів в передаванні змінного струму. Того ж року Ференц Пушкаш нарешті зміг найняти його для допомоги у встановленні нової телефонної станції. Поринувши з головою у роботу, Тесла навіть розробив новий телефонний ретранслятор, або підсилювач. Щойно будапештська станція почала працювати й принесла прибуток, Тивадар Пушкаш запросив Теслу й Сігеті приїхати до Парижа, де влаштував їх на роботу в компанії Едісона, яка займалася організацією системи освітлення. Працюючи на фабриці в Іврі, в передмісті Парижа, де виготовлялись лампи розжарювання та динамо, Нікола набув чимало практичних інженерних знань, зробив свій внесок у компанію Едісона та справив неабияке враження на керівництво. У 1883 році компанія посилала його працювати фахівцем з усунення неполадок на різних освітлювальних станціях у Франції та Німеччині. Оскільки Тесла володів німецькою, у жовтні 1883 року його відрядили до Страсбурга для залагодження неприємностей із німецькими партнерами після короткого замикання у системі освітлення нової залізничної станції. Перебуваючи там, Нікола, за допомогою Сігеті, сконструював невеликий двигун, що міг працювати від генератора змінного струму Siemens. Це був перший робочій двигун, що довів на практиці доцільність новаторських ідей Тесли.

Вирішивши проблему на заводі у Страсбурзі та покращивши місцеве динамо, Нікола повернувся до Парижу в лютому 1884 року. Він сподівався отримати від Edison Company винагороду, але ії так і не було виплачено. Натомість, на роботу Тесли звернув увагу Чарльз Батчелор, очільник французької компанії Едісона. Він запропонував винахіднику, вирушити до Нью-Йорку, куди Едісон викликав Батчелора, щоб очолити своє місцеве машинобудівне виробництво. Прибувши у Нью-Йорк, Тесла відразу справив гарне враження на Едісона і почав працювати над вдосконаленням динамо на Edison Machine Works. Коли цю роботу було завершено, його попросили допомогти  в розробці системи дугового освітлення. Едісон надав Теслі основний план цієї системи, яку останній повністю вдосконалив і знову очікував приємної винагороди за свої зусилля. Однак з певних причин, ця цілком завершена система так і не увійшла у експлуатацію. Проект було прикрито і незадоволений Тесла, який залишився без коштів, пішов із компанії.

Щойно Тесла пішов із компанії Едісона, йому запропонували співпрацю бізнесмени Бенджамін А. Вейл і Роберт Лейн. Разом вони організували компанію Tesla Electric Light and Manufacturing Company, яка займалася впровадженням системи дугового освітлення Тесли у Равеї. Проте, коли Тесла отримав патенти на свою систему та передав їх компанії в обмін на пакет акцій, Вейл та Лейн залишили винахідника та створили власну компанію. Нікола знову опинився у скрутному становищі та був змушений шукати будь-яку роботу задля виживання.

У березні 1886 року, Тесла подав патентну заявку на термомагнітний двигун. Це стало поворотним моментом у його кар’єрі, оскільки дозволило познайомитися з людьми, які стали його покровителями під час роботи над двигуном змінного струму: Альфредом С. Брауном та Чарльзом Ф. Пеком. Вони орендували для винахідника лабораторію в нижньому Мангеттені. У квітні 1887 року Тесла, Пек і Браун утворили Tesla Electric Company, а у травні до Нью-Йорку приїхав Сігеті, щоб допомагати Теслі.

При підтримці Пека й Брауна, Тесла спочатку розробив піромагнітний генератор, потім виготовив два основних двигуни змінного струму, у тому числі «Колумбове яйце», які назвав багатофазовими, а згодом почав виробляти двигуни із розщепленою фазою.  Подавши заявку на сім патентів, Тесла отримав іх 1 травня 1888 року.

Після отримання патентів спонсори Тесли сформували бізнес-стратегію для подальшої реклами та продажу його двигунів. Для цього вони заручилися підтримкою експерта, професора Вільяма Ентоні. Центральною частиною рекламної кампанії стала лекція Тесли в Американському інституті інженерів електриків (AIEE). У підсумку, 7 липня 1888 року Пек і Браун уклали угоду на продаж патентів з компанією Джорджа Вестінгауза Westinghouse Company. 1889 року у Піттсбурзі, працюючи над вдосконаленням своїх двигунів, Тесла подав п’ятнадцять заявок на патенти.

В літку 1889 року Тесла поїхав до Європи на Міжнародний конгрес інженерів-електриків, що проходив у Парижі одночасно із Всесвітньою виставкою. Там він захопився відкриттям Генріха Герца - електромагнітними хвилями, що видалися Ніколі широким полем для досліджень. У 1890 році в Америці Тесла повторив експерименти Герца, та зробив один із своїх найвідоміших винаходів - власний осциляторний трансформатор, більш відомий як «котушка Тесли», а згодом відкрив можливість бездротового освітлення.

У 1890 році Тесла зіткнувся з двома особистими розчаруваннями: він був змушений розірвати контракт з Вестінгаузом та попрощатися зі своїм кращім другом Сігеті, який залишив Ніколу і поїхав, щоб здійснити свій власний великий винахід. Згодом, у вечері 20 травня 1891 року Тесла виступив з лекцією в Колумбійському коледжі Нью-Йорка, де провів низку демонстрацій своїх останніх винаходів, у тому числі бездротових ламп. Цей виступ став справжньою сенсацією і закріпив за Теслою репутацію одного з провідних електриків-винахідників Америки. Того ж часу Нікола подав заяву на отримання громадянства США.

На початку 1892 року Тесла знову їде до Європи, де виступає з лекціями у Лондоні та Парижі, зустрічається з багатьма поважними вченими та політиками та домовляться з великими машинобудівними компаніями про використання своїх двигунів. У Парижі до нього приходить звістка, що Джука помирає. Нікола чимшвидше їде у Госпич, щоб встигнути побачити матір живою, та кілька тижнів проводить біля її ліжка. Поховавши матір та відновивши сили, Тесла відвідав своїх рідних, прочитав лекції у Загребі, побував у Будапешті. У травні він приїхав до Белграда, де був прийнятий як герой і нагороджений званням Великого кавалера ордена святого Сави.

Повернувшись до Нью-Йорка 27 серпня 1892 року, Тесла продовжив вдосконалювати свій багатофазний двигун та став налагоджувати стосунки з Вестінгаузом. Спираючись на нові технологічні розробки та патенти Тесли, Вестінгауз вступив у активну боротьбу за контракт на постачання електричного обладнання для добування енергії з Ніагарського водоспаду. Нарешті, контракт було підписано, багатою мірою завдяки листуванню і зустрічам Тесли та Едварда Діна Адамса, керівника Ніагарського проекту.

У серпні та грудні 1893 року Тесла подав патентні заявки на кілька версій свого нового винаходу, який він назвав осцилятором. «Осцилятор Тесли» являв собою поєднання поршневого двигуна із генераторними котушками та магнітним полем. Експериментуючи у своїй лабораторії на Г’юстон-стріт, Тесла і його помічники помітили, що коливання платформи на якій було закріплено осцилятор, позитивно діють на організм людини та можуть бути використані для лікування хвороб системи травлення. Одним з гостей Тесли, що успішно випробував на собі таку терапію, був Марк Твен, який на початку 1890-х став постійним відвідувачем його лабораторії. Кілька років по тому черговий експеримент з осцилятором завершився штучним землетрусом. До лютого 1894 року Тесла вдосконалив свою систему бездротового освітлення і показував її в захопливих приватних демонстраціях.

Стратегія  Тесли із просування власного іміджу була значною мірою сформована його дружбою з Томасом Коммерфордом Мартіном, редактором Electrical Engineer, одного з провідних журналів з електротехніки. У січні 1894 року, за допомоги Мартіна, вийшло друком перше видання книжки «Винаходи, дослідження та записки Ніколи Тесли». Книжка виявилася популярною, отримала позитивні відгуки як в Європі, так і в Америці, а 1895 року з’явилося німецьке видання.

Восени 1893 року Мартін представив Теслу Роберту Андервуду Джонсону та його дружині Катаріні. Блискучі в соціальному плані й дуже привітні за натурою, Роберт і Катаріна стали найближчими друзями винахідника. Джонсони регулярно запрошували Ніколу в свій міський будинок на обіди та вечірки, а він часто приймав їх у своїй лабораторії на Південній П’ятій авеню. Джонсон зробив багато світлин за допомогою «фосфоресцентного світла», яке Тесла використовував у своїх експериментах.

Протягом 1894 року, завдяки зусиллям Мартіна та Джонсона, Тесла почав відчувати більшу увагу з боку газет, проте матеріали в них подекуди були фальшивими. Окрім преси, Теслою зацікавилися заклади освіти. 1893 року керівництво Інституту Франкліна в Філадельфії  нагородило Теслу Золотою медаллю Елліота Крессона за роботу над новими формами електричного освітлення. А в червні 1894 року керівництво Колумбійського університету присвоїло йому звання почесного доктора, після чого те саме зробив і Єльський університет.

З огляду на підвищення свого рейтингу, Тесла вирішив, що настав час зробити наступний крок у стратегії просування і створити компанію, яка б продавала та ліцензувала його патенти. Для цього він звернувся до Едварда Діна Адамса і в лютому 1895 року вони разом заснували компанію Nikola Tesla, запропонувавши посаду директора Альфреду Брауну. Але з певних причин ніхто з інвесторів не ризикнув приєднатися до цієї компанії.

Зіткнувшись з браком зацікавленості інвесторів у його системі бездротового освітлення та осциляторі, Тесла почав шукати нові ідеї у використанні високочастотного змінного струму. Після низки експериментів, він вирішив, що, посилаючи електричні коливання в грунт на резонансній частоті Землі, зможе передавати енергію через усю планету.

Виснажений фізично та психічно своїми дослідженнями, Тесла у 1895 році зазнав страшного емоційного удару. 13 березня о 2:30 у будинку, де була розташована його лабораторія, виникла пожежа. Вогонь знищив будівлю на Південній П’ятій авеню і Тесла втратив усе: машини, прилади, нотатки і папери. Від цієї катастрофи винахідник впав у глибоку депресію. У боротьбі з нею, окрім співчуття та підтримки друзів, Теслі допомагала електротерапія, яку він сам собі призначив.

Лабораторія та вежа Тесли у Вандекліффі

Коли депресія нарешті пішла на спад, Тесла орендував нову лабораторію на двох поверхах будівлі на Іст-Г’юстон-стріт. Там він почав досліджування двох нових сфер: рентгенівських променів та радіоуправління. І якщо до рентгенівських променів Тесла швидко втратив інтерес, то радіоуправління відкрило йому шлях до нового винаходу. У листопаді 1898 року Тесла отримує патент на свій радіокерований човен, демонстрацію моделі якого перетворює на чергове магічне шоу. У тому ж році Джонсон знайомить Теслу з молодим лейтенантом військово-морського флоту США Річмондом П. Гобсоном, який стане найближчим другом винахідника. Гобсон намагався згодом допомогти Теслі з просуванням його човна у військово-морському флоті, але ці зусилля були безрезультатними.

Експерименти з передаванням електричної енергії у атмосфері змусили Теслу подумати про вихід за межі нью-йоркської лабораторії і розширення своєї системи. Для цього Нікола почав шукати нового інвестора. Ним став полковник Джон Джейкоб Астор IV, який у січні 1899 року, після ретельно продуманої торгової пропозиції Тесли, підписав угоду про інвестування у компанію Nikola Tesla. У березні 1899 року, у відповідь на демонстрацію Гульєрмо Марконі, який зміг успішно відправити телеграфне повідомлення через Ла-Манш, Тесла оголосив, що вже готовий надсилати повідомлення по всьому світу. Проте, для практичного втілення цієї системи деякі сфери потребували подальшого дослідження.

18 травня 1899 року Тесла прибув до Колорадо-Спрінгз та негайно розпочав будівництво експериментальної станції на східній околиці міста, яка була б придатна для роботи з надвисокою напругою. Там він проводив дослідження електричного потенціалу Землі та відкрив  стаціонарні електромагнітні хвилі, переконавшись, що його система буде набагато вагомішою за апарат Марконі. Для подальших експериментів Тесла розробив чутливий приймач та підсилювальний передавач. Однієї ночі його приймач вловив дивні звукові сигнали, у неземному походженні яких винахідник не сумнівався. Працюючи над своєю системою бездротової телеграфії, Тесла прагнув зробити її приватною та безпечною, захищеною від перешкоди сторонніми сигналами, чого вочевидь бракувало системі Марконі.

Результати дослідів у Колорадо підтвердили, що надсилаючи потужні електричні струми в землю, яка поводиться як звичайний провідник, їх можна виявити на великій відстані. Проте відкриттям Тесли бракувало додаткових дистанційних випробувань із вимірюванням відстані, а ті нечисленні, що відбулися, не мали свідків. Більшість аргументів залишились в уяві та припущеннях Тесли, що згодом значно ускладнило йому доказ працездатності своєї системи.

Повернувшись з Колорадо у січні 1900 року, Тесла, задоволений результатами досліджень, почав готувати наукову статтю, яка вийшла у червневому числі Century Magazine під назвою «Проблема підвищення енергії людства».  Стаття являла собою Теслину інтерпретацію ролі енергії та технологій в людській історії. Тесла вважав необхідним подальше збільшення людської енергії, для чого пропонував залучити нові наукові досягнення, у тому числі, свої найкращі винаходи.

У листопаді 1900 Тесла зміг переконати наймогутнішу людину на Волл-стріт, Дж. П. Моргана, інвестувати 150 тисяч доларів для підтримки його роботи з бездротового передавання енергії. Після отримання фінансування, у вересні 1901 року Нікола почав будівництво нової лабораторії у Варденкліффі за 65 миль від Нью-Йорка. Лабораторія була розділена на чотири великі кімнати: машинний цех, котельну, кімнату двигунів і динамо та електричну кімнату. Але головною особливістю Варденкліффа стала, спроектована Теслою, 57-метрова вежа, розташована біля будівлі лабораторії. Цю вежу винахідник у подальшому планував використовувати як найбільший у світі бездротовий передавач.

Нікола Тесла у своїй лабораторії

У грудні 1901 року Марконі вдалося передати сигнал через Атлантику. У відповідь Тесла представив Моргану проект «світової телеграфії». Але, не задоволений тривалою відсутністю конкретних результатів, інвестор припинив фінансування. Вмовляння Моргана та пошуки нових спонсорів були невдалими і щоб втриматися на плаву Теслі довелося влізти в борги та навіть продати власне майно. Фінансова скрута та неможливість завершити проект у Варденкліффі похитнули психічний стан винахідника та спричинили нервовий зрив восени 1905 року.

Відновившись після чергового зриву 1906 року, Тесла вирішив переключити свої творчі зусилля з електрики на механічну інженерію, щоб зібрати необхідні кошти. Результатом став винахід безлопатевої турбіни, над вдосконаленням якої він працював упродовж наступних десяти років. Свої дослідження з турбінами Тесла використав для реалізації кількох невеликих винаходів. Він запатентував вдосконалення автомобільних спідометрів, частотних лічильників і лічильників кількості рідини, а також новий процес переплавлення металів. На додачу, Тесла писав статті для популярних журналів, в одній з яких описав схему, що передбачала створення радару. 1919 року В. Ленін намагався залучити Теслу до проекту електрифікації новопосталого Радянського Союзу, обіцяючи розрахуватися золотом, але Нікола відмовився від цієї пропозиції.

Попри зусилля Тесли, йому  в решті решт довелося визнати банкрутство. 1917 року вежа у Варденкліффі була розібрана на металобрухт кредиторами, а 1921 році майно було конфісковано рішенням суду. Ці розчарування пригнічували винахідника і наостанок життя він став відлюдником, з’являючись на публіці лише на щорічних прес-конференціях з нагоди дня народження.

Останнім великим проектом Тесли стала ідея створення зброї променю частинок для захисту від воєнної авіації. Ця ідея набула широкого розголосу, однак уряд США не виявив серйозної зацікавленості проектом, проте виявили інші країни. У квітні 1935 року Тесла підписав угоду з Торговою корпорацією Amtorg, яка офіційно координувала торгівлю між США та СРСР, а неофіційно збирала розвіддані для радянських військових. В 1936-1937 роках, Тесла також пропонував свою зброю британському уряду, який відмовився продовжувати цю справу у січні 1938 року.

На початку 1940-х здоров’я Тесли поступово згасало. 7 січня 1943 року великий винахідник тихо помер уві сні. А незабаром ФБР розпочало розслідування, намагаючись знайти документи з планом розробки променевої зброї. Ця справа виявилася марною, оскільки, вірний собі, Тесла тримав більшість своїх розробок у власній голові.