Літературний 1844: твори, що підкорили світ 180 років тому

1844 року побачили світ твори, які стали класикою світової і української літератури: найзнаменитіший роман французького письменника Александра Дюма «Три мушкетери», детективне оповідання «Викрадений лист» американського письменника Едгара Аллана По, соціально-побутова поема «Сова» та «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» видатного українського поета і прозаїка Тараса Григоровича Шевченка, поема «Німеччина. Зимова казка» німецького поета Генріха Гейне, різдвяна повість «Новорічні дзвони» відомого англійського письменника Чарльза Дікенса та чарівна казка «Снігова королева» данського письменника Ганса Крістіана Андерсена.

Новини та сенсації 1844 року

Перший в українській літературі історичний роман-хроніка «Чорна рада», у якому зображено відому історичну подію — Чорну раду, що відбулася в Ніжині 1663 року, був написаний в 1844—1846 роках Пантелеймоном Кулішем (1819—1897), автором «кулішівки» — першої фонетичної абетки української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису та мовлення. Наприкінці 1843 — початку 1844 року Пантелеймон Куліш почав писати «Чорну раду». А завершена вона була 31 серпня 1846 року, хоч праця над удосконаленням тексту тривала.

23—24 лютого 1844 року завершилася перша подорож Україною Тараса Григоровича Шевченка. Влітку 1843 року, після тривалої перерви, Тарас Шевченко вперше приїжджає в Україну. Він побував на Чернігівщині, Київщині і Полтавщині. Шевченко повернувся з подорожі, сповнений силою різноманітних вражень від зустрічі з милою батьківщиною. Незабаром це знайшло відображення у визначному творі періоду «Трьох літ» — поемі «Сон» («У всякого своя доля…») — ліричний памфлет Тараса Шевченка 1844 року, перший у його творчості і в новій українській літературі твір сатири спрямованої проти соціального й національного гніту, проти тодішнього соціально-політичного ладу.

Виконані Тарасом Шевченком ескізи та начерки олівцем київських видів та архітектурних пам’яток, були згодом гравійовані ним для альбому «Живописна Україна», який складався з шести офортів: «У Києві», «Судня рада», «Дари в Чигрині 1649 року», «Старости», «Казка» та «Видубицький монастир». Тарас Шевченко сам підготував короткі тексти і вигравірував їх на дошках українською та французькою мовами. Перший випуск «Живописної України» вийшов з друку в листопаді 1844 року. Відомий на сьогодні повний примірник «Живописної України» зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.

30 березня 1844 року народився французький поет-символіст Поль Верлен., який став досить відомим одразу ж після того, як вийшла друком його серія літературних портретів під загальною назвою «Прокляті поети» (1884). Верлен займає особливе місце у французькому символізмі. Будучи визнаним метром цього напряму. Поетичною майстерністю Поля Верлена захоплювалися Іван Франко та Леся Українка. Його вірші українською мовою в різний час перекладали Павло Грабовський, Микола Вороний, Микола Зеров, Максим Рильський, Микола Лукаш…

16 квітня 1844 року народився французький романіст і критик Анатоль Франс (справжнє прізвище Жак Анатоль Франсуа Тібо). Після публікації роману «Злочин Сильвестра Боннара» (1881) Франс одержує премію Французької академії як за твір «витончений, видатний, можна сказати винятковий». У 1921 році Анатолю Франсу присуджують Нобелівську премію «за блискучі літературні досягнення, відзначені витонченістю стилю, глибоко вистражданим гуманізмом та істинно галльським темпераментом».

У 1830 році німецький поет Генріх Гейне під час літнього відпочинку прочитав у газетах про Липневу революцію. Це підштовхнуло його на думки поїхати у Францію. Генріх Гейне 14 травня 1831 року прибув у Париж, де проминуло усе його подальше життя. У Німеччину він побоювався повертатися, оскільки йому загрожував арешт за політично гострі твори. За чверть століття Гейне побував у Німеччині двічі: восени 1843 року і навесні 1844. Зустріч з вітчизною восени 1843 року після довгої розлуки справила на нього сильне враження, що дало творчий імпульс до написання поеми «Німеччина. Зимова казка» (1844).

«Різдвяні повісті» відомого англійського письменника Чарльза Дікенса були написані в 40-х роках XIX століття і виходили окремими книгами до Різдвяних свят:  «Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привидами» (1843), «Новорічні дзвони» (1844), «Цвіркун домашнього вогнища» (1845), «Битва життя» (1846), «Одержимий та угода з привидом» (1848). Події у повісті «Новорічні дзвони» розгортаються в новорічну ніч, коли носильник Тобі після розмови із суддею починає вірити, що всі бідняки лихі вже від народження і тому його донька не заслуговує на щастя. Однак духи церковних дзвонів з ним не згодні — казкові чари змінюють хід подій і самого Тобі.

Данський письменник Ганс Крістіан Андерсен протягом п'яти днів створив чарівну казку «Снігова королева» — почав він писати 5 грудня 1844 в готелі «Hôtel du Nord», де зупинився після багатокілометрової мандрівки Європою, а закінчив вже по поверненні до Данії. 21 грудня 1844 року казка вийшла друком. Дослідники творчості письменника не раз згадують про «поспішне перо Андерсена». Писав він дуже швидко, оскільки володів даром імпровізації. У голові митця постійно роїлася купа думок, які він, щоб не забути, тут же записував (хоча потім довго і прискіпливо працював над рукописами). «Снігова королева» стала однім із літературних шедеврів 40-х років ХІХ століття.

 

Александр Дюма роман «Три мушкетери»

Найвідоміший твір видатного французького письменника Александра Дюма «Три мушкетери» публікувався окремими розділами в газеті «Le Siècle» з березня по липень 1844 року як традиційний роман з продовженням і кожен раз обривався на найцікавішому місці. Книга присвячена пригодам юного французького дворянина д’Артаньяна, який покинув свою батьківщину Ґасконь, щоб стати мушкетером короля Франції, та його друзям Атосові, Портосові й Арамісу.

Історія, блискуче описана Александром Дюма, охоплює період між 1625 та 1628 роками, коли королем Франції був Людовік XIII, людина надто слабка й недосвідчена для правління державою. Фактично влада належала кардиналові Рішельє, на якого король покладався в усіх політичних справах. У романі вони ведуть приховану війну між собою. Інструментом цієї боротьби стають добірні військові частини — полк мушкетерів, улюбленців короля, та полк гвардійців, улюбленців кардинала. Дюма також використовує відому з історії ворожнечу між кардиналом та королевою Анною Австрійською...

Змальовуючи свого героя в знаменитих «Трьох мушкетерах», Александр Дюма багато фактів почерпнув із книги французького новеліста і меморіаліста  Гатьєна де Куртіля де Сандра «Мемуари д’Артаньяна» (1700). Народився реальний д’Артаньян в 1611 (за іншими документами — в 1615) році. Його молодість припала на час діяльності знаменитого кардинала герцога Армана Жана дю Плессі де Рішельє (1585—1642), який з 1624 року і до кінця свого життя був першим міністром Людовика XIII. Серед друзів справжнього  д’Артаньяна в історичних документах згадуються Ісаак Порто, Анрі Араміс і Арман д’Атос, які під пером Дюма перетворилися в добряка Портоса, красеня Араміса та витонченого Атоса.

Спершу Дюма назвав свій твір «Атос, Портос і Араміс», але видавцю така назва не сподобалась і він запропонував іншу — «Три мушкетери», на що Дюма радо погодився, «адже мушкетерів насправді не троє, а четверо, — назва буде абсурдом, а це обіцяє роману більший успіх». Герої роману потрапляють у вир незчисленних інтриг і пригод при дворі французького короля Людовіка ХІІІ, де на кожному кроці на них чекає небезпека.

 

Дюма, Александр. Три мушкетери / Александр Дюма ; пер. з фр. Романа Терещенка ; ілюстратор Моріс Лелуар. — Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2023. — 736 с. : іл. 

Українське видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га» у 2023 році видало роман «Три мушкетери» Александра Дюма з ілюстраціями французького митця Моріса Лелуара (1853—1940), які він створів до 50-ї річниці з дня виходу книжки. Моріс Лелуар — видатний ілюстратор, перший французький історик моди, колекціонер старовинних костюмів і аксесуарів, що стали основою створеного ним Паризького музею моди.

 

Александр Дюма. Художник Моріс Лелуар

Титульний аркуш роману Александра Дюма «Три мушкетери». Художник Моріс Лелуар

Дія роману відбувається в Парижі на початку XVII століття. д'Артаньян, покинувши рідну Ґасконь, мріє вступити в роту королівських мушкетерів. При незвичайних обставинах він знайомиться з королівськими мушкетерами Атосом, Портосом і Арамісом, з якими на все життя пов'яже його доля.

 

Д’Артаньян. Художник Моріс Лелуар

 «У перший понеділок квітня місяця 1625 року все містечко Менг, де народився автор «Роману про Троянду», охопило таке хвилювання, наче туди прийшли гугеноти, щоби влаштувати другу Ля-Рошель. Дехто з городян, угледівши жінок, які бігли по Головній вулиці, і почувши зойки дітей біля порогів будинків, квапливо надівали обладунки й, захопивши для відваги мушкет або сокиру, поспішали до корчми «Вільний мірошник», напроти якої щохвилини більшала галаслива і цікава юрба…

Прибігши туди, кожен міг довідатися про причину переполоху. Юнак… А втім, намалюємо кількома штрихами його портрет. Уявіть собі Дон Кіхота вісімнадцяти років. Дон Кіхота без панцира, кольчуги й наколінників. Дон Кіхота в шерстяному камзолі, синій колір якого набрав непевного — середнього між кольором винного осаду й небесної блакиті — відтінку. Обличчя — видовжене й засмагле, гострі вилиці — ознака хитрості, надмірно розвинені м’язи на щелепах — прикмета, за якою відразу й безпомильно можна впізнати гасконця, навить коли він без берета, — а наш юнак мав на голові берет, ще й з поганеньким пером. Очі в молодика розумні й відверті; ніс із горбинкою, тонкий і гарно окреслений. На зріст він був надто високий для юнака і надто малий для дорослого чоловіка, тож недосвідчена людина могла б сказати, що це фермерський син подався в мандри, якби на ньому не було почепленої на шкіряній перев’язі через плече довгої шпаги, що хльоскала його по ногах, коли він ходив, і стукала по кошлатий шерсті коня, коли він сидів верхи.

Бо наш подорожній їхав на коні, і цей кінь був такий незвичайний, що мимоволі привертав до себе увагу… І ця сенсація була тим прикріша для юного д'Артаньяна (так звали молодого Дон Кіхота на його новоявленому Росинанті), що й сам юнак, хоч як вправно тримався в сідлі, не согірше за інших розумів, наскільки він смішний на своєму коні. Недарма наш герой так тяжко зітхнув, приймаючи від пана д'Артаньяна-батька його подарунок. Молодий д'Артаньян добре знав, що красна ціна його конячині — двадцять ліврів; але зі слів, якими батько супроводив цей подарунок, ціни не зложиш…  д'Артаньян сів верхи на свого жовтого коня, який і довіз його — вже без усяких пригод —до Сент-Антуанської застави Парижа, де юнак продав шкапину за три екю…

Отож д’Артаньян увійшов до Парижа пішки, з клуночком під пахвою торбинку, і блукав доти, аж поки не винайняв невеличку кімнатку по своїх мізерних грошах. Це була мансарда в будинку на вулиці Могильників, неподалік від Люксембурга.

Сплативши завдаток, д’Артаньян зачинився в своїй комірчині й решту дня пришивав до камзола та штанів галуни, які його мати нишком одпорола від майже нового камзола пана д’Артаньяна-батька. Потім він подався на набережну Брухту, де йому поміняли клинок поламаної шпаги, а звідти пішов до Лувру, щоб довідатися у першого-ліпшого мушкетера, де міститься будинок пана де Тревіля, котрий як виявилося, стояв на вулиці Старого Голубника, тобто майже поряд з новою оселею д’Артаньяна, — обставина, яку юнак вирішив вважати щасливою прикметою успішного завершення подорожі…».

Д’Артаньян, Атос, Араміс, Портос. Художник Моріс Лелуар

 

Едгар Аллан По оповідання «Викрадений лист»

Найвідоміший американський письменник ХІХ століття Едгар Аллан По (1809 —1849) створив образ першого знаменитого у світовій літературі приватного детектива Огюста Дюпена, аналітичний дар якого — «лише неминучий наслідок яскраво вираженої умоглядності мислення». Дюпен виявляє свої здібності  у трьох оповіданнях Едгара По — «Вбивства на вулиці Морг» (1841) «Таємниця Марі Роже» та «Викрадений лист».

 

По, Едгар Аллан. Викрадений лист // По, Едгар Аллан. Вбивство на вулиці Морг та інші історії / Едгар Аллан По ; пер. з англ. Андрія Пехника. — Київ : Знання, 2017. — С. 141—168. — (American Library).

До збірки увійшли відомі оповідання Едгара Аллана По: «Маска Багряної смерті», «Колодязь і маятник», «Золотий жук», «Вбивства на вулиці Морг», «Окуляри», «Викрадений лист»…

Париж. Перша половина  ХІХ століття. Одного легковажного вечора до бібліотеки Огюста Дюпена на четвертому поверсі будинку № 33 по вулиці Дюно у передмісті Сен-Жермен увійшов  мсьє Г.,префект паризької поліції. Він сказав, що прийшов порадитися про справу державної ваги, яка вже завдала йому багато неприємностей.

Мсьє Г. розповив, що з королівських апартаментів викрадено документ величезної вагомості. Цей документ наділяє того, хто володіє ним, певною владою у сферах, влада в яких просто не має ціни. Викрадач відомий. Тут не може бути анінайменшого сумніву, бачили, як він брав документ. Окрім того відомо, що документ все ще знаходиться у нього. Передання цього документа третій особі, що залишиться неназваною, поставить під загрозу честь вельми високої персони, і завдяки цій обставині той, у чиїх руках знаходиться документ, може диктувати умови вельми знатній персоні, чиї честь і благополуччя опинилися в небезпеці.

Лист, про який ідеться, був отриманий обкраденою персоною, коли вона перебувала наодинці у королівському будуарі. Вона його ще читала, коли до будуара увійшла висока особа, від якої вона хотіла приховати листа. Поспішно та марно спробувавши заховати листа у шухляду, вона змушена була покласти його розкритим на столик. Проте лист лежав догори адресою і оскільки його зміст був прихований, то не привернув уваги.

Але тут увійшов міністр Д. Його рисячий погляд негайно помічає листа, він упізнає почерк, яким написано адресу, зауважує збентеження адресатки і здогадується про її таємницю. Після доповіді про якісь справи, він витягає схожого листа, розкриває його, вдає, ніби читає, після чого кладе разом з першим. Потім знову хвилин з п'ятнадцять бесідує про державні справи. І, нарешті відкланюючись перш ніж піти, бере зі столу листа, що йому не належить.

Справжня власниця листа бачить це, але, зрозуміло, не сміє перешкодити йому через присутність третьої особи, яка стоїть поруч. Міністр віддаляється, залишивши на столі свого листа, що не має жодного значення. Отриманою таким способом владою міністр Д. користується заради політичних цілей, не знаючи жодної мири. З кожним днем пограбована персона дедалі більше переконується в необхідності повернути свого листа.

Поліція упродовж трьох місяців таємно обшукувала особняк міністра, але листа не знайшла. Міністр використав найрозумніший і найлогічніший прийом — узагалі не став його ховати. Лист був недбало засунутий у верхню кишеньку ажурній сумочці для візитних карток, яка звисала з мідної гульки на самій середині камінної полиці. І, тільки завдяки аналітичним здібностям Огюста Дюпена лист був знайдений, та з метою безпеки замінено копією, яку з першого погляду не можна було відрізнити від оригіналу .

 

Тарас Шевченко «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки»

1 вересня 1844 року в журналі «Современник» було оголошено про вихід у світ «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» Тараса Григоровича Шевченка. Це друга збірка творів Тараса Шевченка, до якої увійшли вісім поезій із першого «Кобзаря» (1840) та окреме видання поеми «Гайдамаки» (1841). До цієї збірки Тарас Григорович повертався після заслання, редагуючи власні тексти з метою підготовки видання творів у новій редакції під назвою «Поезія Т. Шевченка. том 1».

Шевченко, Тарас. Чигиринський Кобзар і Гайдамаки [Факсимільне відтворення видання 1844 року] / Тарас Шевченко ; упоряд. С. А. Гальченко. — Київ : ТОВ «Видавництво ‘КЛІО’», 2014. — 272 с.

8 лютого 1843 року Тарас Григорович Шевченко підписав зобов’язання щодо продажу двох своїх видань («Кобзар» 1840 року і «Гайдамаків 1841 року) «в вечное и потомственное владение» петербурзькому книгареві Івану Тимофійовичу Лисенкову, згідно з яким ні він сам, ні навіть ніхто з його спадкоємців не мав права їх друкувати. Звичайно, петербурзький книгар, крамниця якого була своєрідним літературним клубом, був свідком популярності молодого українського поета й художника.

 Лисенков вирішив перевидати «Кобзар» (1840), а тому вже 15 лютого 1843 року звернувся до Цензурного комітету і саме особисто до цензора Петра Олександровича Корсакова, який давав раніше дозвіл на видання першого «Кобзаря» На руках у Лисенкова була записка Тараса Шевченка до цензора, який хоч і скоротив свого часу перше видання «Кобзаря» на одну сторінку (дуже важливого тексту історичного значення), проте опублікував прихильну рецензію в одеському журналі «Маяк», де висловив своє захоплення поезією Шевченка. 27 лютого 1843 року цензор дав дозвіл на друге видання «Кобзаря».

Маючи на руках дозвіл цензури на друге видання «Кобзаря» і нерозпродані 800 примірників поеми «Гайдамаки», Іван Тимофійович Лисенков вирішив скомпонувати їх в одній книжці, тобто зброшурувати в одній оправі. Таким чином з’являлося нове видання із опублікованих у 1840—1841 роках творів, яке було надруковане майже через півтора роки.

 

Титульний аркуш «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 року

«Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» надрукували в друкарні Гінце влітку 1844 року, а квиток на випуск книжки підписував цензор Нікітенко, оскільки Корсаков помер 11 квітня 1844 року. Назву «Чигиринський Кобзар…» Тарас Шевченко обрав не випадково. Очевидно, йому хотілося ще раз нагадати читачеві, що Чигирин за часів гетьмана Богдана Хмельницького був центром політичного життя незалежної української держави.

 

Офорт «Кобзар з поводирем». Художник Василь Штернберг, 1840

 

Перебендя старий, сліпий —

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люде…

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

Календар «Світ мистецтва»: ювіляри серпня 2024 року

 Відділ мистецтв перегортає сторінку серпня календаря «Світ мистецтва»