Кулінарні поради від досвідчених майстрів: освітні серіали Національної едьютейнмент освітньої платформи актуальних знань та навичок «Дія.Освіта»

 

Ви дізнаєтеся: секрети рецептів тістечка, тортів, десертів, полуничної дзеркальної глазурі, найвідоміших видів піц та як створювати власні кулінарні шедеври. Ви навчитися готувати: неаполітанську піцу «Маргарита», крем Муслін, бісквіт Женуаз, смачну каву та складати меню на святкову вечерю.

 

Освітній серіал «Кондитер»

Як стати професійним кондитером?

Можливо, найсолодший серіал на всій платформі Дія.Освіта. Саме він навчить вас створювати справжні кулінарні шедеври: святкові торти, порційні тістечка, мусові десерти, тарталетки, готувати різні креми й види тіста.

Дізнайтеся про плюси професії кондитера та зануртеся у типовий робочий день в ресторані. Смачного засвоєння інформації!

Навички:

Приготування бісквітів;

Приготування дріжджового тіста;

Приготування заварного тіста;

Приготування листкового тіста;

Приготування пісочного тіста;

Приготування різних видів кремів;

Приготування тіста для круасанів та віденської випічки.

Освітній серіал створено з ініціативи Мінцифри для платформи Дія.Освіта за підтримки Google.org, Фонду Східна Європа за сприяння Анастасії Степанової.

Переглянути серіал можна ТУТ

 

Освітній серіал «Бариста»

Як стати баристою і готувати каву правильно?

Кислинка у каві з Кенії, терпкі нотки Ефіопії, нотки горіхів, папаї та свіжих булочок — кава може бути будь-якою.

Баристи знають все про кавові зерна, їхнє обсмажування та способи приготування кави. Навчіться готувати еспресо, лате й інші напої в цьому освітньому серіалі. А якщо все сподобається — можливо, професія баристи саме для вас?

Навички:

Робота з видами кави та їх особливості;

Робота з різними видами молока;

Робота з різними інструментами баристи;

Робота з різними типами та помолами кави;

Способи та техніки приготування кави;

Створення базових кавових напоїв;

Створення латте-арту;

Створення складних кавових напоїв.

Освітній серіал створено з ініціативи Мінцифри для платформи Дія.Освіта за підтримки Google.org, Фонду Східна Європа за сприяння мережі Lviv Croissants.

Переглянути серіал можна ТУТ

 

Освітній серіал  «Шеф-кухар»

Все, що ви маєте знати про професію кухаря?

Не обов’язково щоразу скликати всіх друзів, коли готуєте багато рецептів — можна зробити кулінарію своєю роботою! В освітньому серіалі ви дізнаєтеся, як працюють кухарі та як їх координує шеф-кухар.

Дослідіть, як працює заклад харчування, яка ієрархія посад на кухні і які гастрономічні тренди стають популярними. Експериментуйте зі знайомими рецептами — кукурудзяною кашею, сендвічем чи млинцями. Ще трохи — і ви готові до званої вечері!

Навички:

Відстеження трендів гастрономії;

Складання вечернього меню;

Складання меню обідів;

Складання меню сніданків;

Створення власних рецептів у гастрономії;

Техніки нарізання певних типів продуктів;

Техніки нарізання продуктів.

Освітній серіал створено з ініціативи Мінцифри для платформи Дія.Освіта за підтримки Google.org, Фонду Східна Європа за сприяння Спельти та Культури ринку.

Переглянути серіал можна ТУТ

 

Освітній серіал «Піцайоло»

Що потрібно, щоб готувати піцу як профі?

Піца — найкращий вибір, коли хочеш ситно, смачно і з доставленням додому. Ми не насолоджувалися б нею, якби не піцайоло. Якщо ви також хочете професійно готувати піцу — перегляньте освітній серіал і дізнайтеся всі секрети процесу.

Прослухайте у серіях, чим піцайоло відрізняється від звичайного кухаря, яке обладнання використовує, як працює з тістом. Навчіться готувати «Маргариту» та інші види піци. А щоб було ідеально, робіть це під італійську музику!

Навички:

Підбір видів борошна;

Приготування різних видів тіста для піци;

Заміс тіста на піцу;

Приготування піци за класичними рецептурами.

Освітній серіал створено з ініціативи Мінцифри для платформи Дія.Освіта за підтримки Google.org, Фонду Східна Європа за сприяння 1708 pizza di Napoli.

Переглянути серіал можна ТУТ

 

Освітній серіал  «Пекар»

Як стати професійним пекарем?

Запахи сінабонів, ранкових багетів чи булочок так і ваблять  у пекарню. Пекарі готують, поки ми спимо, замішують кілограми тіста, шукають неповторні смакові поєднання і прикрашають тістечка яскравими кольорами.

В освітньому серіалі дізнайтеся, як працювати пекарем, налаштовувати обладнання, обирати продукти для рецептів та готувати майбутні вироби. А потім – сінабон!

Навички:

Використання базових правил та рецептур випічки

Відстеження трендів випічки

Підбір видів борошна

Приготування бісквітного тіста

Приготування дріжджового тіста

Приготування заварного тіста

Приготування здобного тіста

Приготування листкового тіста

Приготування пісочного тіста

Освітній серіал створено з ініціативи Мінцифри для платформи Дія.Освіта за підтримки Google.org, Фонду Східна Європа за сприяння «Сільпо».

Переглянути серіал можна ТУТ

***

Волков О. Сучасна українська кухня. Гастрономічна подорож Україною / Олексій Волков. — Київ : ТОВ «Поліпрінт», 2021. — 240 с.

 Книга передбачає гастрономічні історії з кожного регіону України. Разом 30 кулінарних історій та кращих українських страв до 30-тиріччя країни. Наше завдання — дати можливість якомога більшій кількості людей дізнатися про ці неймовірно смачні історії.

 

Вонг С. Gastro Obscura. Найдивовижніші смачні місця планети / Сесілі Вонг, Ділан Тьюрас ; пер. з англ. Наталії Гоїн. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2023. — 416 с.

Цей захопливий путівник пропонує поглянути на світ через кулінарні традиції різних народів. Бо їжа — це більше, ніж смак, це частина культурної спадщини. Готові скуштувати зварене з туману чилійське пиво? Або сардинську пасту «нитки Бога»? Що їдять борці сумо? Що можна випити в барі на антарктичній станції «Академік Вернадський»? Чому в Тунісі чай продавали тільки в аптеках і за рецептом? І загалом - які страви варто спробувати в різних країнах? Із цим атласом ви відвідаєте 7 континентів і познайомитеся зі стравами 120 народів. Гастрономічна подорож усім світом починається!

 

Клопотенко Є. Зваблення їжею з українським смаком / Євген Клопотенко. — Київ : Книгослав, 2020. — 176 с. — (Серія «Полиця нон-фікшен).

Це книжка відомого шеф-кухаря, кулінарного експерта Євгена Клопотенка. Автор протягом кількох років досліджував історію національних страв, вивчав кулінарну літературу різних часів, мандрував всією країною, спілкувався з істориками, щоб сформувати власне розуміння української кухні. У книжці — 70 авторських рецептів давніх страв, які розділено на 9 розділів.

Ви дізнаєтесь як приготувати супи та юшки, страви з м’яса, риби, овочів та грибів, каші, напої, закуски, випічку та солодке. Окрім рецептів, книжка містить чимало цікавих фактів про українські продукти та харчі — як їх споживали раніше, чим вони корисні, у який спосіб їх найкраще готувати. А ще кулінарний експерт згадує про свою дослідницьку експедицію та міста, які вразили його своєю кулінарною традицією.

 

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.

Лавреати Нобелівської премії - ювіляри грудня 2025 року

 

Знайомимо з ювілярами листопада 2025 року – лавреатами Нобелівської премії в різних галузях знань та у різні часи.

 

1907 р. Джозеф Редьярд Кіплінг став лауреатом Нобелівської премії з літератури «за спостережливість, яскраву фантазію, зрілість ідей і видатний талант оповідача»;

1934 р. Джордж Майнот (разом з Джорджем Віплом і Вільямом Мерфі) отримав Нобелівську премію з фізіології і медицини «за відкриття, пов'язані з застосуванням печінки у лікуванні перніциозної анемії»;

1939 р. Річарду Куну було присуджено Нобелівську премію з хімії «на знак проведеної роботи з вивчення каротиноїдів і вітамінів»;

1994 р. Нобелівську премію з фізіології або медицини було присуджено Мартіну Родбеллу (спільно з Альфредом Гілманом) «за їхнє відкриття в 60-ті роки перетворювачів природних сигналів, названих G-білків, які допомагають клітинам в організмі взаємодіяти одна з одною».

2000 р. р. Пол Грінгард (разом з Е. Кенделом та А. Карлссоном) отримав Нобелівську премію з фізіології і медицини «за дослідження механізму дії дофаміну та інших нейромедіаторів».

 

 

Джозеф Редьярд Кіплінг (Kipling), 1865-1936

Англійський поет, журналіст, прозаїк, новеліст Редьярд Джозеф Кіплінг народився 30 грудня 1865 року в Бомбеї в родині  професора Бомбейської школи витончених мистецтв. Освіту одержав в Англії. Починаючи з 1882 р., мешкаючи в Англії впродовж 11 років, повернувся до Індії. Працює в редакції англомовної «Цивільної і військової газети».

Перша збірка віршів «Департаментські пісні» вийшла друком 1886 р. Протягом 1887 – 1889 рр. Кіплінг написав шість  збірок коротких оповідань серії «Бібліотека Індійської залізниці», призначеної для мандрівників, яка принесла йому популярність в Індії та Англії.

1889 р. Кіплінг переїжджає до Лондона, де разом з У. Бейлстіром працює над повістю «Наулахка» (1892). Після смерті Бейлстіра, Кіплінг виїздить до США. У Вермонті в нього виходять друком «Безліч витівок» (1893), двотомник розповідей і віршів «Книга джунглів» (1894) та «Друга книга джунглів» (1895), віршована збірка «Сім морів» (1896), повість «Відважні моряки» (1897). Згодом Кіплінг повертається до Англії.

На початку англо-бурської війни Кіплінг провів кілька місяців у Південній Африці, редагуючи армійську газету та виконуючи обов’язки політичного і військового консультанта.

1901 р. виходить друком кращий його роман «Кім», присвячений Індії.

1906 р. видано збірник дитячих оповідань з історії давньої Англії. В ці роки Кіплінг веде активну політичну діяльність, підтримує консерваторів.

1907 року став лауреатом Нобелівської премії з літератури «за спостережливість, яскраву фантазію, зрілість ідей і видатний талант оповідача», ставши першим англомовним письменником хто отримував цю премію. Цього ж року Кіплінг був визнаний гідним почесних ступенів Оксфордського, Кембриджського, Единбурзького і Даремського університетів, нагороджений університетами Парижа, Страсбурга, Атен і Торонто.

Незабаром після одержання Нобелівської премії творча активність Кіплінга починає спадати. Під час Першої світової війни Кіплінг працює в Червоному Хресті. 1917 р. випускає збірник статей і оповідань – «Найрізноманітніші істоти».

Після війни Кіплінг багато подорожує, зокрема як представник Комісії з військових поховань. 1923 р. випускає книгу «Ірландські гвардійці під час Великої вітчизняної війни», присвячену полку, де служив його загиблий син.

Літературна спадщина Кіплінга – тринадцять томів оповідань, чотири романи, три книги оповідань для дітей, кілька збірників дорожніх есе, сотні віршів.

Кіплінг  помер у Лондоні 1936 р. Похований у Куточку поетів у Вестмінстерському абатстві. Його автобіографію «Дещо про себе» було оприлюднено через рік після його смерті.

 

Джордж Річардс Майнот (Minot), 1885-1950

Джордж Майнот, американський патофізіолог і гематолог, народився 2 грудня 1885 р. у Бостоні, штат Массачусетс, у відомій у Новій Англії родині, предки якої емігрували з Англії в 30-і роки ХVІІ ст. Майнот був старшим із трьох синів лікаря Джеймса Джексона Майнота й Елізабет (Уїтні) Майнот.

Майнот навчався у привілейованих приватних школах одного з престижних районів Бостона. 1908 р. після навчання в Гарвардському університеті він одержує ступінь бакалавра, а через чотири роки – медичний ступінь. Працюючи в амбулаторних клініках, Майнот зацікавився гематологією – наукою про кров.

1913-1915 рр. Майнот провів у лікарні Джона Гопкінса в Балтіморі (штат Меріленд) на посаді лікаря при лабораторії Вільяма Хоуелла, фізіолога, що вивчав процеси згортання крові. Там Майнот відкрив новий препарат – гепарин.

1915 р. Майнот був зарахований до штату Гарвардської медичної школи, одночасно він працював асистентом медицини у Массачусетській лікарні загального типу. Цього ж року він одружується із Меріен Лінзі Уелд, з якою вони мали двох дочок і сина.

Працюючи в лікарні, Майнот разом з професором Роджером Лі досліджує різні типи анемії, особливо злоякісного недокрів’я. вони помітили, що під час ремісії в кров у великій кількості надходять ретикулоцити (менш зрілі еритроцити) і дійшли висновку, що це – ознака клінічного одужання. Це було вагоме наукове спостереження.

1917 р. Майнота призначено головним лікарем Меморіальної лікарні Калліса П. Хантінгтона – клінічного центру ракових досліджень у Гарварді. Тут він продовжує вивчати харчування хворих злоякісною анемією.

1921 р. внаслідок розвиненого цукрового діабету погіршився стан здоров’я Майнота, однак використання щойно винайденого інсуліну і суворе достримання дієти подовжило його життя на довгі роки.

1923 р. Майнот очолив медичні служби в Меморіальній лікарні Хагінгтона і був зарахований до штату лікарні Пітера Бента Брігема в Бостоні. Майнот включає до складу дієти хворих злоякісною анемією сиру печінку й 1926 р. на конференції Асоціації американських лікарів засвідчує, що в 45 хворих «протягом двох тижнів спостерігалося явне клінічне поліпшення».

1928 р. Гарвардський університет нагородив Майнота ступенем почесного доктора.

Джорджа Майнота, Джорджа Віпла і Вільяма Мерфі було визнано гідними Нобелівської премії з фізіології і медицини 1934 р. «за відкриття, пов'язані з застосуванням печінки у лікуванні перніциозної анемії».

На початку 40-х років у Майнота  з’явилися ознаки судинних і неврологічних ускладнень від цукрового діабету й 1947 р. стався перший інсульт, внаслідок чого він був частково паралізований.

Бостонський період медичного практикування Майнота: 1928-1948 рр. – консультант у міській лікарні; 1928-1950 рр. – у лікарні Пітера Бента Брігема; 1928-1950 рр. – у лікарні Бет-Ізраель.

Джордж Р. Майнот помер у Брукліні (штат Массачусетс) 25 лютого 1950 року.

 

Ріхард Кун (Kuhn), 1900-1967

Австрійський хімік РіхардКун народився 3 грудня 1900 р. у Відні, в родині інженера Клеменса Куна і вчительки початкової школи Анжеліки (Родлер) Кун.

У 9 років Ріхард пішов у Дублінську гімназію, а 1917 р. був мобілізований на військову службу і прослужив в армії до листопаду 1918 р.

Після армії Кун вступає до Віденського університету, а згодом переводиться до Мюнхенського університету, де під керівництвом Ріхарда Вільштеттера (Нобелівський лауреат з хімії 1915 року) вивчає хімію.

1922 р. Кун одержує докторський ступінь за дисертацію «Про специфічну роль ензимів у вуглеводневому метаболізмі».

1926 р. Кун переходить на роботу до Федерального технологічного інституту в Цюріху, а 1929 р. очолює хімічне відділення при новоствореному Інституті медичних досліджень кайзера Вільгельма, одночасно зберігаючи професорство з хімії в Гейдельбурзькому університеті.

1928 р. Кун одружується з Дейзі Хартман. У них було два сини та чотири доньки.

1937 р. він стає директором інституту медичних досліджень кайзера Вільгельма, залишаючись на цій посаді до останнього дня свого життя.

У своїх дослідженнях Кун прагнув з’ясувати систему розташування атомів органічних молекул і принцип відбиття ними світла.

Вже 1931 р. Р. Кун і П. Каррер незалежно відкрили альфа-каротин, що відбиває світло, і бета-каротин, що світло поглинає. Через два роки Кун відкрив ще один вид бета-каротину. Всі три його види за однакової формули мають різну побудову молекул, чим і визначаються їхні різні властивості.

Кун з’ясував, що каротин є вихідною сполукою вітаміну А, що має велике значення для росту вищих тварин і збереження слизової оболонки.

Разом з А. Сент-Дьйорді та Ю. Вагнером-Яурегом Кун синтезував рибофлавін – вітамін В6, що відіграє важливу роль у процесі дихання. До 1939 р. ним був виділений адермін.

1939 р. Куну було присуджено Нобелівську премію за 1938 р. з хімії «на знак проведеної роботи з вивчення каротиноїдів і вітамінів». Однак нацистський уряд заборонив йому як німецькому підданому одержувати премію. Нобелівську медаль і чек він зміг отримати тільки 1949 р. на церемонії в Стокгольмі. колабораціоністом.

1950 р. Кун обіймає посаду професора біохімії на медичному факультеті Інституту Макса Планка, де вивчає здатність людського організму протистояти інфекції.

Як ученого-професіонала Куна характеризувала точність і наполегливість у роботі.

Помер він у Гейдельберзі 31 липня 1967 р.

 

Мартін Родбелл (Rodbell), 1925-1998

Американський біохімік Мартін Родбелл народився 1 грудня 1925 року в Балтиморі (штат Меріленд), де він відвідував початкову школу, а згодом і Балтиморський міський коледж, де особлива увага приділялася мовам – латині, грецькій, німецькій та французькій.

1943 р. він вступив до Університету Джона Хопкінса і дуже захопився вивченням хімії. Навчання в університеті на декілька років були перервані Другою світовою війною.

1950 р. він переїхав до Вашингтонського університету в Сіетлі, де очолив біохімічне відділення. Його дослідження цього періоду стосувалися, насамперед, хімії ліпідів, зокрема, метаболізму фосфоліпідів. Темою його дисертації був біосинтез лецитину в печінці пацюка. Вивчення цієї теми в майбутньому багато допомогло в процесі визначення ролі сигнальної трансдукції (перенесення генетичного матеріалу).

1950 р. М. Родбелл одружився з Барбарою Ледерманн – старшою сестрою Сюзанни Ледерманн, яка була подругою Анни Франк.

Родбелл 1954 р. отримує ступінь доктора філософії у галузі біохімії і одразу ж переїздить працювати до хімічного відділення Університету Іллінойсу, де обіймає посаду завідувача.

Наступні роки були віддані роботі над так званим «очищувальним фактором» в лабораторії Національного інституту серця. Було встановлено, що ним є ліпопротеїнова ліпаза – ензим, який гідролізує тригліцериди у хіломікронах (принцип, що формує жир у кров’яному потоці). Об’єктом його досліджень була природа ліпопротеїнів на поверхні хіломікронів.

1960 р. Родбелл повертається до свого початкового захоплення з клітинної біології – ембріології. Свої дослідження цього періоду він проводить у Вільному університеті в Брюсселі (Бельгія), а також у Гаазі (Нідерланди).

Повернувшися до США 1961 р., він очолює Лабораторію харчових функцій й ендокринології при Інституті артриту та метаболічних хвороб. У цей період Родбелл відкрив, що колагеназа швидко поглинає матрицю тканини, звільнюючи жирові клітини.

Протягом 1981-1983 рр. Родбелл був професором Біохімічної лабораторії Інституту клінічної біохімії у Женеві (Швейцарія), де проводив дослідження з будови та функціонування глюкогону.

Королівська шведська академія присудила Нобелівську премію з фізіології або медицини 1994 р. професору Мартіну Родбеллу спільно з Альфредом Гілманом «за їхнє відкриття в 60-ті роки перетворювачів природних сигналів, названих G-білків, які допомагають клітинам в організмі взаємодіяти одна з одною».

Національна медична бібліотека США є зберігачем його робіт. Сюди входять лабораторні нотатки, дослідницькі доповіді, статті та книги, поезії, кореспонденція, неопубліковані рукописи, промови, фотографії та аудіоматеріали.

Помер Мартін Родбелл 7 грудня 1998 році.

 

Пол Грінгард (Greengard), 1925-2019

Американський біохімік Пол Грінгард народився 11 грудня 1925 р. у Нью-Йорку. Ступінь доктора філософії він здобув 1953 р. в університеті Джонса Хопкінса (Балтимор), після чого впродовж шести років працював у біохімічних лабораторіях в Лондоні й Бетедіді. Кілька років П. Грінгард очолював біохімічні дослідження у фармацевтичній компанії Гейгі. 1968 р. продовжив кар’єру університетського ученого в Єлі. Від 1983 року і до смерті керував лабораторією молекулярної і клітинної нейробіології в Рокфеллерівському університеті в Нью-Йорку.

До 1978 р. вважалося, що повна історія катехоламінів не може бути вивчена, тому що найбільш важливі відкриття – розшифровка їхнього впливу на постсинаптичні клітини – ще не зроблені. Завісу невідомості з цього питання скинув саме Пол Грінгард, продемонструвавши, що повільне синаптичне передавання через рецептори викликає всередині нервових клітин хімічну реакцію, фосфорилювання – приєнання до білків фосфатних груп з подальшою зміною їх форми і функції. Грінгард виявив, що зв’язування дофаміну з рецепторами на клітинній мембрані підвищує в клітині вміст «вторинного посередника» – циклічного аденозинмонофосфата (цАМФ), активізуючи фермент протеїнкіназу А, що здатний фосфорилювати багато білків у нервовій клітині. Серед білків, що фосфорилюються, зокрема, є мембранні білки різних іонних каналів, що контролюють збудження нервової клітини і забезпечують генерацію і передавання нервових імпульсів нейроном. Тому дофамін та інші медіатори, що діють через рецептори, здатні модулювати за допомогою цього механізму збудження нервових клітин і їхню реакцію на медіатори, які діють через іонотропні рецептори.

В результаті Грінгард довів, що в клітинах мозку протікають ще більш складні процеси. Медіатори, подібні дофаміну, що діють через рецептори, можуть викликати не тільки фосфорилювання, але і дефосфорилювання білків. При цьому багато зі складних ефектів  усередині клітини опосередковуються через вплив на регуляторний білок DARPP-32, який, у свою чергу, впливає на функції багатьох інших білків у клітині.

Роботи Грі́нгарда дозволили також зрозуміти ефекти деяких антипсихотропних препаратів, які специфічно впливають на фосфорилювання білків у різних нервових клітинах. Таким чином дослідження Грінгарда розкрили вікно в новий світ внутрішньоклітинних медіаторів, що здійснюють повільне синаптичне передавання.

За рішенням Нобелівського комітету 2000 року П. Грінгарду разом з Е. Кенделом та А. Карлссоном присуджено премію з фізіології і медицини «за дослідження механізму дії дофаміну та інших нейромедіаторів».

На отриману грошову суму (близько 400 тисяч доларів) Пол Грінгард заснував щорічну премію імені Перл Мейстер Грінгард (в пам'ять матері вченого) в 50 тисяч доларів для нагородження видатних досягнень жінок у галузі біомедичних досліджень.

Помер 13 квітня 2019 р. у віці 93 років у Нью-Йорку.

Історія Нобелівської премії

130 років від дня складання (1895) Альфредом Нобелем заповіту, яким було засновано Нобелівську премію. Заповіт був написаний Нобелем за рік до його смерті 2 листопада 1895 року в Парижі.

«Я, нижче підписаний Альфред Бернхард Нобель, обдумавши й вирішивши, оголошую мій заповіт щодо майна, нажитого мною до моменту смерті.

Все майно, що залишилося після мене й яке можна реалізувати, розподілити у такий спосіб: мій капітал душеприкажчики повинні перевести в цінні папери, створивши фонд, відсотки з якого будуть видаватись у вигляді премії тим, хто протягом попереднього року приніс найбільшу користь людству. Вказані відсотки слід розділити на п’ять рівних частин, які призначаються: перша частина тому, хто зробив найважливіше відкриття або винахід у галузі фізики, друга – тому, хто зробив велике відкриття або вдосконалення в галузі хімії, третя – тому, хто домігся видатних успіхів у галузі фізіології або медицини, четверта – творцю найзначнішого літературного твору, що відображає людські ідеали, п’ята – тому, хто сприяв з’єднанню народів, ліквідації рабства, зниженню чисельності існуючих армій, а також мирній домовленості. Премії в галузі фізики й хімії повинні присуджуватись Шведською королівською академією наук, з фізіології й медицини – Королівським Каролінським інститутом у Стокгольмі, з літератури – Шведською академією в Стокгольмі, премія Миру – комітетом із п’яти чоловік, обраних норвезьким стортингом. Моє особливе бажання полягає в тому, щоб на присудження премій не впливала національність кандидата, щоб премію одержували найдостойніші, незалежно від того, чи є вони скандинавами, чи ні».

Для людства остання воля Альфреда Нобеля за його заповітом стала завершальним і великим винаходом.

Рішення А. Нобеля посмертно утворити фонд для щорічного присвоєння грошових премій найдостойнішим представникам людства здивувало не лише родичів, колег і друзів, а викликало обурення шведської громади. Навіть король Швеції був ображений такою «непатріотичною» дією свого підданого. І тільки з плином часу розкрився мужній патріотизм інтернаціоналіста Нобеля, який приніс Швеції славу країни-мецената, перетворюючи Стокгольм раз на рік у столицю світу.

Реалізувати положення свого заповіту Нобель доручив Рагнару Солману, молодому шведському хіміку та інженеру Рудольфу Лільєквісту. Виконуючи волю вченого, вони продали всі будинки й підприємства Нобеля і кошти вклали в цінні папери й акції. Управління фінансами було покладено на Нобелівський фонд, створений попри всі складності 1900 р. згідно з умовами заповіту. Тоді ж було затверджено його статут. Фонд знаходиться в Стокгольмі й є незалежною, неурядовою організацією, основне завдання якої – фінансове забезпечення як самих премій, так і діяльності п’яти Нобелівських комітетів.

Нобелівські премії вручаються з 1901 року. Першу Нобелівську премію з економіки було вручено у 1969 році.

У період 1940-1942 рр. через воєнні події в Європі, спричинені Другою світовою війною, Нобелівська премія не присуджувалася.

Імена нових лауреатів оприлюднюються щороку 21 жовтня – у день народження Альфреда Нобеля. На церемонію вручення премії Нобелівський фонд запрошує лауреатів і членів їхніх родин до Стокгольма і в Осло 10 грудня – у день смерті засновника Фонду. Дипломи й золоті медалі Нобелівських лауреатів у галузі фізики, хімії, фізіології і медицини, літератури й економіки вручаються в Концертному залі королем Швеції після короткої інформації про досягнення лауреата представником відповідного комітету, що затвердив його кандидатуру. В Осло церемонія вручення Нобелівської премії проводиться в університеті за присутності короля Норвегії й членів королівської родини.

Нобелівські премії є унікальними винагородами й особливо престижними. Їхня добра слава зумовлена надвисокими вимогами до кандидатів, вагомістю грошового забезпечення, а головне, особистістю творчої людини, якою був А. Нобель.

 

Підготували співробітники науково-бібліографічного відділу та відділу електронної бібліотечно-бібліографічної інформації.