Легендарні місця України: до Дня пам'яток історії та культури

 

«Поки живуть думки в душі моїй, Як мрію чистую з найкращих мрій, Я заховаю в серці Україну…». Володимир Самійленко

Щорічно 18 квітня, у Міжнародний день пам’яток та історичних місць, в Україні відзначається День пам'яток історії та культури. Наша країна має багату історико-культурну та природну спадщину. Мальовнича природа України та морські простори приваблюють своєю красою та різноманітністю. Скіфські кургани, античні руїни, середньовічні замки та фортеці, церкви та храми відкриють таємниці тисячолітньої історії.

Литовченко, Влада. Всесвітня спадщина ЮНЕСКО в Україні / Влада Литовченко. – Київ : Ваш автограф, 2021. – 180 с. : іл.

Захист культурних та історичних цінностей від знищення і руйнувань під час воєнних дій, захист та підтримка належного збереження унікальних історико-культурних, природних та архітектурних пам’яток світового значення – саме таку благородну місію впродовж десятиліть здійснює ЮНЕСКО – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, яка у листопаді 2020 року відзначила своє 75-річчя. У цій книжці авторка окреслює історію організації, акцентуючи на участі у ній України, яка є членом ЮНЕСКО з 12 травня 1954 року. Співпраця ЮНЕСКО і України відіграє надзвичайно важливу роль для нашої держави, спрямовану на збереження історичної, культурної, духовної спадщини та природних багатств України. Станом на 2021 рік у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО внесено 1 154 об’єкти, котрі уособлюють творчі можливості людського розуму та багатство природи і вважаються надбанням усього людства. Починаючи з 1990 року сім видатних пам’яток України увійшли до світової скарбниці ЮНЕСКО. Проте в Україні досить багато унікальних об’єктів, тож нам є над чим працювати – досліджувати, охороняти, популяризувати наші надбання, ініціювати внесення їх до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і наполегливо дбати про те, щоб вони були включені до світової скарбниці людства. З вересня 2008 року ЮНЕСКО почала формувати Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини. До нього вже внесено три елементи від України. З ними також можна ознайомитися на сторінках цієї книжки. Видання адресоване широкому читацькому загалу, усім тим, хто цікавиться міжнародними відносинами, історією та культурою України.

Маленков Р. Світова спадщина ЮНЕСКО в Україні: путівник. - Київ, Видавничий дім «КОМОРА», 2021. – 240 с.

Історія України бурхлива і насичена, а природа – справді унікальна, тож не дивно, що тут є багато привабливих і цікавих туристичних об’єктів. Але які з них варто побачити насамперед?

За низкою чітких критеріїв ЮНЕСКО визначила7 головних природних та культурних об’єктів України та включила їх у список Світової спадщини. Крім того, існує ще й список кандидатів на включення до списку Світової спадщини, який називають Попереднім списком ЮНЕСКО, в Україні таких об’єктів ще 17. Путівник Романа Маленкова, мандрівника і засновника краєзнавчого сайту «Україна Інкогніта», розповість про них усі.

*** 

Академік Петро Тронько – видатний оборонець національної спадщини. Збірка статей / Упорядники:О. Повякель, А.Сєриков. – Київ : Видавничий дім журналу «Пам'ятки України», 2021.–608с.

Золоті Ворота, ансамбль Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Національний музей народної архітектури та побуту України, палац мистецтв «Україна»... Це дещиця унікальних історико-культурних об'єктів лише у Києві, безпосередньо пов'язаних із подвижницькою діяльністю Героя України, Академіка Петра Тронька (1915-2011). Збереження і примноження національної спадщини - незмінна мета і головний обов'язок Українця з великої літери, який невпинно і незмінно рятував предківські старожитності в часи тоталітаризму і застою.

*** 

 

Третяк, Анна. Квітуча Україна / А. Третяк. – Київ : АВІАЗ, 2021. – 280 с.; іл.

Віковічні гори та швидкоплинні річки, темні печери і широкі степи, розкішні палаци, нездоланні замки… Ви любите подорожувати? Відкривати для себе нові місця, дізнаватися про їхню історію, уявляти їхнє майбутнє? Подорожі - це можливість відкрити таємниці минулого, чи просто отримати нові враження, а згодом поділитися ними з друзями. Подорожуючи з цією книжкою, ви побуваєте у багатьох куточках України та дізнаєтеся, наскільки дивовижною є наша держава. У кожній області є місця, які вражають, захоплюють, причаровують та назавжди залишаються у пам’яті.

Малак Д. Мальовнича Україна. Образотворчий матеріал = Picturesque Ukraine : альбом / Д. Малаков ; вступ. ст. В. Кузьменка ; голов. ред. Н. Прибега ; пер. з англ. О. Подшибіткіної. – Київ : Мистецтво, 2019. – 208 с.

Альбом розповідає про багатовікову культуру та мальовничу природу держави Україна. Храми і монастирі, замки та фортеці, палаци й маєтки та сучасні споруди характеризують творчий злет народних майстрів і професійних митців, які від часів Київської Русі до сьогодення створили неоціненну спадщину нашого народу. Видання знайомить із різноманітними чарівними куточками всіх регіонів країни – від Карпатських гір на заході до донецьких степів на сході, від голубоплесого озерного Полісся на півночі до сонячних берегів Криму й Одеси на півдні. Альбом зачарує кожного читача неповторною красою природи України, її давніми архітектурними пам’ятками і новобудовами.

Вечерський В. Гетьманські столиці України / Віктор Вечерський. – Київ : Наш час, 2008. – 320 с. – (Серія «Невідома Україна»).

Книжка присвячена малодослідженому феномену української історії та культури – тим містам, які виконували столичні функції протягом існування української держави у специфічній формі гетьманату – так званої Гетьманщини з 1654 до 1782 року. Це автономне державне утворення, що постало в горнилі національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, відіграло провідну роль у формуванні української національної ідентичності. Адміністративними центрами гетьманської України в ті часи були послідовно міста Чигирин, Батурин, Глухів. Сьогодні вони є основними «віхами національної історії'», в них створені національні історико-культурні заповідники.

Друг О. Вулицями старого Києва / Ольга Друг. – Львів : Світ, 2013. – 512 с. : іл. – (Серія «Історичні місця України).

Розповідь про історичні райони Києва, особливості формування архітектурного середовища міста, про вулиці, будинки, храми, зокрема, давні архітектурні ансамблі – Софію Київську та Києво-Печерську лавру – об’єкти світової спадщини. У книзі використовуються матеріали державних архівів, музеїв, бібліотек, наводяться маловідомі, цікаві факти, взяті з архівів старовинних київських родин, нащадки яких і сьогодні живуть у місті. Видання багато ілюстроване. Давні й сучасні світлини, акварелі, літографії, гравюри, живописні твори допомагають сформувати цілісний образ столиці України, прадавнього міста з півтора тисячолітньою історією.

Комарницький А. Святині Княжої України = Sacred relics of princely Ukraine : Альбом / А. Комарницький, Б. Зятик ; пер. на англ. В. Лужняк. – Львів : Свічадо, 2019. – 208 с.

Українська культура має у спадщині багато сакральних реліквій та святинь періоду Київської Руси. Проте, під час окупації держав-агресорів, з території України було вивезено чимало цінних святинь, реліквій, переписано давні літописи. Автори, відходячи від хибних стереотипів, зібрали та описали долю пам’яток києво-руського періоду від їхнього створення до сьогоднішнього місця знаходження, подали опис святинь та їхнє мистецьке та духовне значення в українській культурі. 

Крізь віки. Київ в образотворчому мистецтві / упоряд. Н Величко. – Київ : Мистецтво, 2016. – 288 с., іл.

Древній Київ з X століття – столиця могутньої східноєвропейської держави Київська Русь. З тих часів одне з найкрасивіших міст на берегах Дніпра славиться своїми неповторними храмовими спорудами, монастирськими комплексами, старовинними громадськими будівлями, ландшафтними парками, садами, скверами. В буремних багатовікових подіях історії, що випали на долю міста, Київ змінював своє обличчя, зберігаючи крізь століття пам'ять про багатобарвну минувшину у видатних творах мистецтва – архітектурі, скульптурі, живописі, графіці. Неповторна краса Києва надихала як вітчизняних, так і зарубіжних митців на створення унікальних творів образотворчого мистецтва, в яких зафіксовано довершені архітектурні та природні ансамблі міста від XII століття до сучасності.

Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова / Б. В. Мельник. — Львів: Світ, 2001. — 272 с

У книзі висвітлюється історія львівського середмістя. Це — оповідь не лише про окремі вулиці, а й про будинки, яскраво змальовується події, пов’язані з ними. Автор звертає  увагу не стільки на архітектурні здобутки, як це робилося у виданнях, присвячених історії Львова, скільки на маловідомі, цікаві факти про людей, які мешкали в цих будинках, події , що там відбувалися, побутові особливості та ін. Як виглядало житло львівського городянина? Як воно опалювалося? Якими меблями, побутовими речами прикрашали своє житло мешканці середньовічного Львова? На ці та багато інших питань читачі знайдуть відповіді у пропонованій книзі.

Орел Л. Україна на схилах Дніпра : Національний музей народної архітектури та побуту України /  Лідія Орел ; за ред. Анатолія Серикова. – Київ : Видавничий дім журналу «Пам’ятки України», 2021. – 608 с. – (Бібліотека журналу «Пам’ятки України». Кн. 113).

Книга Заслуженого працівника культури України Лідії Орел «Україна на схилах Дніпра» містить відомості з історії створення Національного музею народної архітектури та побуту України. Подано короткі характеристики українських історичних, етнічних та етнографічних земель, зокрема тих областей, з яких перевезено до національного скансену архітектурні пам’ятки. Видання створено із залученням архівних та експедиційних матеріалів наукових працівників музею. Автор знайомить читачів із типовими традиційними пам’ятками різних історичних земель у їхньому природному середовищі. Подано відомості про народні обряди та свята. Окремий розділ складають твори фотохудожника Максима Рітуса, більдредактора журналу «Пам’ятки України. Історія та культура».

Павленко С. Батуринська фортеця / Сергій Павленко. – Київ : Мистецтво, 2019. – 191 с., іл.

У книзі відомого дослідника Гетьманщини Сергія Павленка вміщено нариси про виникнення та розбудову Батуринської фортеці, її захисників і про драматичні події 1632 та 1708 років. Видання знайомить з новими фактами, джерелами й версіями буття колишньої гетьманської столиці та її очільників. Особлива увага приділяється періоду, коли володарем булави був Іван Мазепа, який доклав чимало зусиль для зміцнення фортеці.

Пилип'юк, Василь. Золота підкова України : фотоальбом. – Львів : Світло й Тінь, 2001. – 144 с. : фото.

Це перший вагомий науково-мистецький проєкт, який знайомить з важливими сторінками історії та культури України. Це - своєрідна поема у камені та дереві, яка розповідає про оборонні споруди, фортеці, замки на території України, палацові та церковні ансамблі. Це національна спадщина природно вписується у європейський контекст.

Пилип'юк, Василь. Україно, ти для мене диво! : фотоальбом. – Львів : Світло й Тінь, 2011. – 175 с. : фото.

Василь Пилип'юк – лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, автор багатьох фотоальбомів, зокрема «Це моя Україна!», «Золота підкова України», «Україно, ти моя молитва...»… Фотопоемою про рідну українську землю можна назвати його альбом  - «Україно, ти для мене диво!». Автор проникливим поглядом окидає обшири її  історії, захоплюється неповторною красою природи, з любов’ю й ніжністю розповідає про пам’ятки історії та культури.

Пламеницька О. Кам’янець-Подільський / Ольга Пламенецька. – Київ : Абрис, 2004. – 256 с. – (Серія «Малі історичні міста України»).

Ольга Анатоліївна Пламенецька, відомий історик архітектури, понад сорок років свого життя віддала науці, досліджуючи середньовічну архітектуру Поділля, містобудування та фортифікаційне мистецтво Кам'янця-Подільського. Ця назва співуча й загадкова, як і край, споконвіку вкритий лісами Подільської Швейцарії. Історична доля міста вплітається в історію України яскравим мереживом подій і імен.

Роглєв Х. Й. Легендарні села України / Х. Й. Роглєв, Ю. А. Бошицький, І. А. Голубаха, Г. Б. Мунін ; пер. з укр. на англ. мову Теличук Г. О. – Київ : Книга, 2009. – 256 с. ; іл.

У видані розповідається про історію, легенди, архітектурні пам'ятки відомих українських сіл, які зробили значний внесок в історію України. Книга ілюстрована унікальними фотографіями природи, будинків, церков, замків, фортець та палаців, портретами відомих людей. Видання призначене для збереження реліктів, унікальних пам'яток архітектури та історії цікавих сіл України, що сприяє формуванню національної самосвідомості та історичної пам'яті українського народу.

Родічкіна О. І. Старовинні маєтки України : книга-альбом / О. І. Родічкіна. – Київ : Мистецтво, 2016. – 384 с., іл. – Текстівки англ., рез. англ. і рос.

У виданні повно і всебічно розглядається історія розвитку старовинних маєтків і садиб, садів і парків від середньовіччя до початку ХХ століття на території України. Багатий образотворчий матеріал, свідчення мемуаристів, архівні дослідження, поетичні рядки дають можливість відчути зв’язок епох, оцінити працю видатних творців палацово-паркових ансамблів, ознайомитися як з широковідомими маєтками та парками України, так і з тими, що не збереглися до нашого часу.

Собор Святої Софії в Києві : [Книга-альбом] / авт. тексту Г. Логвин ; упоряд. : Г. Н. Логвин, Н. Г. Логвин. – Київ : Мистецтво, 2001. – 352 с. : іл.

Книга-альбом про унікальну пам'ятку XI століття Софійський собор у Києві відомого українського вченого доктора мистецтвознавства Григорія Логвина є значним внеском у скарбницю світової мистецтвознавчої науки. Протягом майже п'ятдесятирічного дослідження автор дійшов принципово нових висновків щодо часу спорудження, історії будівництва та визначення майстрів мозаїк і фресок Софійського собору, внесеного до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

30 нарисів археологічних досліджень Києво-Печерської лаври / упоряд. Сергій Тараненко. – Київ : Мистецтво, 2021. – 252 с. : іл. – Укр. і англ. мова.

До 30-річчя Незалежності України колектив авторів Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» підготував унікальне видання - 30 нарисів про Києво-Печерську лавру. У книзі представлено 30 сенсаційних та найбільш цінних археологічно зафіксованих об’єктів та віднайдених у період з 1991 по 2021 роки на території Києво-Печерської лаври. Кожен нарис складається з текстової та ілюстративної частин. Майже тисячолітня історія знаменитої Києво-Печерської лаври, об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, завжди цікавить не тільки киян, а й численних гостей з усіх куточків України та різних країн світу.

Храми України : альбом / вступ. ст., комент. та упоряд. Л. Прибєги. – Київ : Мистецтво, 2008. – 296 с. : іл. – (Архітектурні перлини України).

Альбом розповідає про тисячолітню історію храмового будівництва на теренах України, розкриває архітектурно-мистецькі особливості храмових споруд різних історичних періодів.

Шедеври архітектури України / авт. упоряд. Л. В. Прибега (Лучанський). – Київ : Мистецтво, 2016. – 224 с., іл.

У виданні репрезентовано понад 130 визначних творів архітектури, пам'яткових ансамблів і комплексів, зведених на землях України в різні часи її багатовікової історії. Стислі нариси й візуальна інформація про архітектурні релікти висвітлюють історію архітектурно-будівельної діяльності на українських теренах, засвідчують талант і творчу вдачу будівничих, слугують автентичним підґрунтям для пізнання глибинного коріння культурних традицій українського народу.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом

Крилаті шедеври світової літератури

 

«Розгорнута книга нагадує птаха в польоті, є в цьому щось хвилююче і значуще. Розгорнута книга — як розпростерті крила. Я заглиблююсь в неї і відчуваю, що крилатію сам. Крила книги — мої крила». Володимир Базилевський

1 квітня відзначається у багатьох країнах світу як День сміху, гумору, дурнів. Але мало хто знає, що 1 квітня (19 березня за старим стилем) 1902 року одинадцять європейських держав, а саме Німеччина, Австро-Угорщина, Бельгія, Іспанія, Франція, Греція, Люксембург, Монако, Португалія, Швеція і Швейцарія підписали  Міжнародну конвенцію з охорони птахів, корисних в сільському господарстві. Вважається, що саме ця подія стала приводом для святкування Міжнародного дня птахів. Окремо кожне з цих свят, День сміху та Міжнародний день птахів, має свій зв’язок зі світом літератури. Можна пригадати багато творів з птахами у назві, чи у сюжеті, а комедія взагалі стала в літературі окремим жанром. Запрошуємо вас здійснити літературну подорож із п’ятьма зупинками, різними за часом, географією та жанром, але об’єднаними пташиною тематикою. П’ять видатних творів від всесвітньо відомих авторів. Крилаті шедеври, які стали класикою літературного небокраю.

 

Арістофан  «Птахи»   

Наша подорож починається з театральних сцен античної Греції. Це часи, коли між світом безсмертних богів, світом людей і світом тварин ще не було меж, принаймні — у людській уяві. Цікаво, як уявляли собі життя у небесному пташиному царстві стародавні греки, а особливо талановиті античні автори із чудовим почуттям гумору? Ми пропонуємо згадати твір, який, перший з відомих нам, поєднав у собі гумор і птахів. Це шедевр античної літератури, комедія давньогрецького драматурга Арістофана — «Птахи».

Про самого автора до нас дійшло небагато відомостей. Арістофан народився близько 446 року до нашої ери, був афінським громадянином та інколи відвідував успадковану від батька невелику ділянку землі на острові Егіна. Таким чином, він мав змогу з дитинства добре ознайомитись з природою, з працею і побутом селянства та, водночас, з міським життям. Ці знання яскраво відобразились у драматичних творах Арістофана, який до того ж був високоосвіченою людиною, чудово знав рідну літературу від Гомера до сучасників. Його не випадково називали «батьком комедії». Хоча до нас дійшло лише 11 п’єс Арістофана з 45 відомих, він єдиний комедіограф, твори якого збереглися цілком, а не тільки у фрагментах.

Комедія-казка «Птахи», найфантастичніша комедія Арістофана, вперше поставлена на Великих Діонісіях у 414 році до нашої ери, де зайняла друге місце. Вона є найдовшою серед збережених творів «батька комедії» та вважається найскладнішою для розуміння. П’єса розповідає про двох немолодих жителів Афін: Піфетера («Переконливого») і Евелпіда («Запевненого»), які, невдоволені місцевими порядками, вирушили на пошуки благодатного пташиного царства. Зазнавши невдачі у пошуках, вони зустрічають пташиного царя Удода , якому Піфетер пропонує  створити повітряне місто Хмарокукуєвськ. Удод, зацікавлений цим проектом, закликає усіх птахів на раду. Пташине товариство спочатку вороже ставиться до чужаків, проте Піфетеру вдається переконати їх, що птахи є справжніми богами і повинні повернути собі владу, побудувавши повітряне місто і перехоплюючи призначений богам дим жертовних багать. До новозбудованого міста починають приходити різні самозванці та шахраї, з метою легкої наживи. Піфетер проганяє їх, зміцнюючи свою владу та авторитет у пташиному суспільстві. Згодом героя відвідує Прометей з порадами, щодо успішних переговорів з богами. Піфетер приймає послів від олімпійських богів у особі Посейдона, Геракла та Трибалла і змушує їх укласти угоду про передачу верховної влади птахам. Комедія закінчується повним тріумфом Піфетера, який стає крилатим, отримує від Зевса державний скіпетр і бере в дружини його доньку Басілею.

«Птахи» відрізняються від інших творів Арістофана відсутністю прямого політичного спрямування та гострої персональної сатири, хоча в образі героїв п’єси не важко помітити жителів тогочасних Афін. Дослідниками було висунуто багато інтерпретацій внутрішнього складу цієї комедії, проте напевно можна стверджувати той факт, що «Птахів» написано під впливом від Сицилійської експедиції, яка вирішувала подальшу долю Афінської демократії. Мова комедії, різноманітність художніх та стилістичних засобів, а також музикальність і знання природи Арістофаном забезпечили його творам, і «Птахам» зокрема, високу оцінку античних та сучасних шанувальників театру. 

 

Моріс Метерлінк  «Синій птах»

Наступна зупинка нашої подорожі — Бельгія початку ХХ століття. Знову Європа і знову п’єса, але цього разу птах один, зате який цінний. Бельгійський поет і драматург Моріс Метерлінк, лауреат Нобелівської премії (1912), залишив яскравий слід в історії європейської драматургії.  Автор трактатів з питань філософії, естетики, етики — проте світ запам’ятав його як творця «птаха щастя».

Моріс Метерлінк народився 29 серпня 1862 року і провів дитинство в бельгійському місті Генті. Згодом, за наполяганням батька, юнак їде до Парижу  вивчати право, і там захоплюється творчістю поетів-символістів. У 1889 році Метерлінк випускає у світ збірку віршів «Теплиці» і першу свою п'єсу «Принцеса Мален». Незабаром після цієї драми були написані дві одноактні п'єси «Непрошена» і «Сліпі», які утвердили славу драматурга нового напряму.

З ім'ям Метерлінка пов'язано народження нового театру, де основна увага зосереджена на складному і прихованому душевному стані людини. Відкриття Моріса Метерлінка виявилися важливими для драматургів наступного покоління.

Одним з найвизначніших досягнень драматургії М. Метерлінка стала п'єса-казка «Синій птах» (1908) — гімн життю, пізнанню, душевному здоров'ю, красі та шляхетності. Ця драма Метерлінка більшою мірою романтична, ніж символістська. «Синій птах» це алегоричний і символічний твір про сенс буття і всемогутності людини. Синій птах - символ щастя, істини, добра. У Різдвяну ніч до маленьких брата і сестри, Тільтіля й Мітіль, приходить добра фея Берилюна. Вона вручає дітям чарівний діамант, за допомогою якого вони можуть бачити душі предметів, стихій, тварин… Пес, Кішка, Цукор, Хліб, Вогонь, Вода перевтілюються на людиноподібних істот зі своїми звичками, характерами. В товаристві з ними Тільтіль і Мітіль вирушають в довгу дорогу на пошуки Синього Птаха в Країні Спогадів, Палаці Ночі, Царстві Майбутнього…

 

Ясунарі Кавабата «Тисяча журавлів»

Летимо далі. Під крилом — загадкова і витончена Азія. Ще мить — і з хмар виринає найближча до сонця країна сходу, справжня імперія краси та почуттів, Японія. А ось і почесна делегація летить нам на зустріч. Журавлі, багато-багато журавлів! Їх сотні, та де там — тисячі! Тисяча журавлів — тут, у Японії, вони виконують функції синього птаха: всі разом і кожний окремо. Тож скористаємось їх гостинністю, завітаємо до чаю та поринемо у дивовижний світ традиційної японської культури, що оживає у творчості Ясунарі Кавабати. 

Класик японської літератури ХХ століття Ясунарі Кавабата народився 11 червня 1899 року в місті Осака в родині лікаря. Вже у два роки хлопчик став сиротою і його вихованням зайнялись бабуся та дідусь. 1917 року закінчив школу і поїхав до Токіо, де поступив до Токійського імператорського університету. Рік навчався на гуманітарному факультеті за спеціальністю «англійська мова», потім перевівся на факультет японської літератури. Після закінчення університету разом із групою молодих письменників заснував журнал модерністського напрямку «Бунгей дзідай». Перший успіх прийшов до Кавабати з виходом у світ новели «Танцівниця з Ідзу» 1926 року. Протягом 20-х та початку 30-х років письменник експериментував із різними літературними стилями, знаходячись під впливом європейського модернізму. 1935 року опубліковано першу частину роману «Країна снігу», який відразу став класикою та зробив Кавабату одним із найвизначніших письменників Японії. Окрім художньої літератури, Ясунарі Кавабата займався також журналістикою, зокрема 1938 року написав низку репортажів присвячених серії ігор з го. Згодом він написав повість «Мейдзін» присвячену останній визначній партії з го старого майстра  Хон'імбо Сюсая. Цю повість письменник вважав найкращім своїм твором. Після Другої світової війни Кавабата продовжив активну літературну діяльність, при чому багато його творів мали навмисно невизначений фінал. З 1948 по 1965 рік  Ясунарі Кавабата був президентом японського ПЕН-клубу. 1961 року нагороджений Орденом культури, а 1968 року, першим з японських письменників, Кавабата отримує Нобелівську премію з літератури «за письменницьку майстерність, яка з великим почуттям виражає сутність японського мислення». Загалом, творчий доробок Ясунарі Кавабати налічує понад 20 романів та повістей і велику кількість оповідань, новел та есе.

Повість Ясунарі Кавабати «Тисяча журавлів» була написана у період з 1949 до 1951 року. Вона удостоїлася премії японської Академії мистецтв, а згодом була відзначена Нобілевським комітетом разом із «Країною снігів» та «Старою столицею». Повість розділена на вісім епізодів: «Тисяча журавлів», «Вечірня заграва над лісом», «Образ на «сіно», «Материна помада», «Подвійна зірка», «Кулики на хвилях», «У дорозі, у розлуці» і «Молода сім’я». В основі сюжету  —стосунки головного героя Кікудзі з чотирма жінками, які посідають важливе місце у його житті. Тікако — вчителька чайної церемонії, яка мала короткочасні любовні стосунки з покійним батьком Кікудзі. Пані Оота — вдова, виявляє ніжні почуття до Кікудзі, була останньою коханкою його батька. Фуміко - донька пані Оота, зближується з Кікудзі після смерті матері. Юкіко — дівчина, що захоплює Кікудзі з першої зустрічі, коли він бачить її з фуросікі, на якому зображено тисячу журавлів. Спочатку вона здається герою недосяжною мрією, а згодом стає його дружиною.

Композиційна побудова ліричної повісті «Тисяча журавлів» пов'язана із традицією чайної церемонії. Проте, як неодноразово підкреслював сам Кавабата, його метою був не докладний опис чайної церемонії, а застереження від вульгаризації її сучасністю. Описаний у повісті чайний посуд і взагалі вся кераміка — вази, чашки і чайники — живуть немовби власним особливим життям, що пов'язане з минулим. Старовинні речі відтіняють швидкоплинність людського існування, втілюють віковічну мудрість, нагадують про неминущі цінності. Спираючись на традиційну японську естетику, через так звану «сумну принадність речей» Кавабата передає своє ставлення до героїв: симпатії і співчуття, милосердя і ніжність, гіркоту і біль. В основі повісті лежить давній естетичний принцип японського мистецтва — «вабі-сабі», який означає здатність вбачати красу у недосконалому, швидкоплинному або незакінченому. Між тим, краса у творі показана всебічно: і як чуттєва, природна, втілена в образі пані Оота, і як вишукана, вічна - Юкіко, і як прихована, внутрішня - Фуміко. Відчуття краси передається автором з допомогою особливого прийому — «йодзю» (натяк), який створює настрій, викликає «надпочуття», змушуючи працювати думку і уяву читача. Назва твору промовиста: тисяча журавлів — це символ чистоти та щастя, яких шукає кожна людина, інколи не здогадуючись, що вони зовсім поруч.

 

Річард Бах «Джонатан Лівінгстон, мартин»

Наша подорож добігає кінця. Залишилось дві зупинки. І ми знову змінюємо частину світу. Наша ціль — Сполучені Штати Америки, де на нас чекає зустріч із автором, який знає усе про польоти, реальні і уявні. А ще він знає багато про життя мартинів, які дуже схожі на людей, які, у свою чергу, не менш схожі на мартинів.

Американський письменник-фантаст і професійний льотчик Річард Бах народився 23 червня 1936 року у штаті Іллінойс. Прізвище Бах — не випадковість: по материній лінії він прямим нащадком великого німецького композитора Йогана Себастіана Баха. Перший політ Річарда на літаку відбувся у 14 років. Згодом, навчаючись в університеті, він почав брати уроки пілотування. Відтоді, літаки і польоти стали його головною пристрастю на все життя. Він проходив військову службу в резерві військово-морського флоту, працював пілотом у Військово-повітряних Силах США, очолював Асоціацію старовинних літаків, а також працював авіаінструктором та пілотом каскадером. Нажаль, після авіакатастрофи 2012 року, отримавши черепно-мозкову травму і численні переломи, Річард Бах був змушений завершити кар’єру пілота. Втім, його літературний політ, що розпочався з публікацій у журналах та першого роману «Чужий на землі» (1963), продовжується досі. Майже усі його книги певним чином пов’язані із польотами: від ранніх оповідань, де мова йде про літаки — до пізніх творів, де польоти описуються метафорично. 

Всесвітньо відомим Річарда Баха зробила філософська повість-притча «Джонатан Лівінгстон, мартин», що була вперше опублікована 1970 року і швидко стала бестселером. Повість розповідає про молодого мартина, який навчився літати, та присвячена самовдосконаленню і самопожертвуванню. «Джонатан Лівінгстон провів рештку свого життя на самоті, але від Далеких Скель він улетів далеко-далеко. І єдине, що його смутило, – це не самотність, а те, що чайки відмовилися повірити в чарівну красу польоту, хоча їм варто було тільки відкрити очі, щоб її побачити. Сам він кожного дня робив усе нові та нові відкриття. Він дізнався, що, пірнаючи у стрімкому піке, може зловити рідкісну та смачну рибу, яка водиться на глибині десять футів; тепер йому були не потрібні рибальські човни і крихти черствого хліба. Він навчився спати в повітрі, навчився тримати курс уночі, коли вітер дув з берега, і долати сотні миль від зорі до зорі. Так само спокійно він долав туманну запону над морем і проривався до світлого чистого неба – у той час як усі чайки лишалися на землі, і гадки не маючи, що в небі над ними існує щось інше, крім туману й дощу. Він навчився мандрувати з сильним вітром у далекі краї і там ловити на обід смачних комашок.

Те знання, яке він колись хотів відкрити всій Зграї, тепер було його єдиною розрадою; він навчився літати й не шкодував, що йому довелося сплатити за це таку ціну. Джонатан зрозумів, що тільки нудьга, страх і злість скорочують життя чайок; а сам він був вільним від цього тягаря й тому прожив довгий щасливий вік…

Насправді кожен з нас - це живий образ Великої Чайки, необмежена ідея свободи, - говорив Джонатан вечорами, стоячи на березі моря, – і точність польоту - це крок до вираженим нашого справжнього «я»…».

 

Харукі Муракамі «Хроніка заводного птаха»

От і остання зупинка. Повертаємось до сьогодення. Ми знову у Японії, яка вже встигла захопити нас своєю красою, але цього разу ми завітали на її не менш привабливий загадково-містичний вогник. Прислухаємось уважно… з глибини темного колодязя лунає звук, схожий на скрип пружини, що заводиться. Чи може це крик невидимого і невідомого нам птаха? Хай там як, але під магію цього звуку ми переносимося до інших місць і часів у супроводі найкращого оповідача сучасної Японії.    

Харукі Муракамі – відомий сучасний японський письменник і перекладач. Народився 12 січня 1949 року у Кіото. У 1974 році відкрив джаз-бар у Токіо. Почав писати з 1978 року. За першу повість «Слухай пісню вітру», опубліковану у 1979 році, отримав премію «Гундзо синдзин-сё» та «премію Номи» для письменників-початківців. 1981 року продав ліцензію на управління баром та став професійним письменником. З 1987 року жив у США, викладав в університетах Нью-Джерсі і Каліфорнії. 1995 року повернувся до Японії. Автор понад 30 повістей, романів, збірників оповідань та есе, перекладених 50 мовами. Меломан, шанувальник джазу, відомий своєю колекцією з понад 40 тисяч платівок.

Роман «Хроніказаводного птаха» Харукі Муракамі писав з 1992 по 1995 рік. Попри назву, птахи у цьому романі не мають суттєвої сюжетної ролі, але дуже широко представлені у вигляді символів та метафор. Роман був виданий трьома книгами, які також мають «пташині» назви: «Сорока-злодійка» (1992), «Віщий птах» (1994) та «Птахолов» (1995). Це перший роман Муракамі, що має особливо великий об'єм та один з найважливіших у його творчості, на думку багатьох дослідників. Роман-мозаїка, який складається з елементів містики і детективу, насичений загадками і різноманітними цікавими фактами, з великою кількістю основних та другорядних персонажів – ось загальне описання цього твору.

В основі сюжету «Хроніки заводного птаха» пошук головним героєм Тору Окада, від імені якого ведеться оповідання,спочатку – свого кота Нобору Ватая, потім - своєї дружини Куміко, і, мимохідь, – самого себе. Упродовж цих пошуків читач разом із Тору, слухаючи розповідь старого вояка, порине подумки до Халхин-Голу 1939 року, де проходили запеклі бої Японії і Маньчжоу-го проти Червоної армії і монгольських військ. Але більшість таємничих та надприродних подій чекає на головного героя під час перебування на дні глибокого колодязя.

То які ж птахи з’являються у романі і яку роль вони відіграють?

•        На початку розповіді Тору готує спагеті слухаючи по радіо оперу Россіні «Сорока-злодійка», яку Муракамі, знаний меломан, буде згадувати в романі ще не раз. Образ сороки-злодійки ніби попереджає нас про певний злочин, про зникнення чогось важливого з життя героя.

•        Далі ми дізнаємося про загадкового «заводного птаха», як його прозвала Куміко, який щодня кричить із сусіднього садка. Крик цього невідомого птаха, схожий на скрегіт, ніби накручує пружину спокійного маленького світу подружжя Окада. Інше важливе появлення «заводного птаха» відбувається у «казці» про підлітка, який серед ночі став ненавмисним свідком дивних та моторошних подій. Крик «невідомого птаха» лунає також у спогадах про той день, коли японські військові розстрілюють тварин у китайському зоопарку. «Заводним птахом» називає головного героя Мей Касахара, дивна дівчина, з якою Тору знайомиться на початку своїх пригод.

•        У маленькому саду, під час пошуків кота у сусідніх дворах, Тору бачить кам’яну статую невідомого птаха, який «розправив свої крила так, немов збирався якнайшвидше злетіти з цього неприємного місця». Зазвичай птахи у творах Муракамі символізують «живий контакт між свідомістю і підсвідомістю», тому, на думку дослідника Джея Рубіна, скам’янілий птах явно символізує амнезію.

•        Наприкінці роману у листі до Тору Мей Касахара розповідає йому про качине плем’я, що мешкає у ставку біля фабрики. Спостереження за цікавим та кумедним життям качок породжує у дівчині тепло і радість, навіть спогади про них роблять її щасливою. Схоже, що таке світле та спокійне життя качиного племені у романі Харукі Муракамі протиставляється метушливому та жорстокому світу людей.

Підготував Дмитро Антонюк, бібліотекар читального залу