Літературний калейдоскоп: книги відзначають ювілей

«Читаючи в перший раз гарну книгу, ми відчуваємо почуття, як при знайомстві з новим другом. Знову прочитати вже читану книгу означає знову побачити старого друга…»

Вольтер

У ХІХ столітті письменників називали «володарями дум», бо своїми творами вони чинили великий вплив на свідомість сучасників. І сьогодні вони продовжують виконувати свою місію.

Коли звичний світ занадто великий для нас або нам, навпаки, стає в ньому занадто тісно, хочеться на мить зупинити біг часу або відкрити для себе щось нове. І тоді ми звертаємося до книги, перевертаємо сторінку і вступаємо в світ літературних героїв. Читаючи, ми, може бути, відшукаємо відповіді на свої питання. Автор ніби вихоплює променем прожектора те, про що ми раніше і не здогадувалися, і висвітлює для нас різні грані людського життя.

На питання: «Які книги вважаються найбільш примітними?» - відповісти складно. З букета найрізноманітніших і красивих квітів важко вибрати, - який кому більше подобається.

Улюблені книги - книги, про які знаєш, що до них ще повернешся не раз, будеш читати знову і знову. Книги-друзі самі задушевні співрозмовники, найкращі порадники в життя.

Завдяки художньому перекладу, твір, існуючі в одній мови, оживає в іншій. Особливо помітний слід у створенні антології світової літератури українською мовою залишили Іван Франко, Леся Українка, Микола Зеров, Максим Рильський, Микола Лукаш, Дмитро Павличко…

Книги, написані 200, 100, 50 років тому починають свою другу, третю, іноді десяту і двадцяту мить життя, потрапляючи до нових читачів.

О.Генрі (11 вересня 1862 - 5 червня 1910) – псевдонім Вільяма Сіднея Портера, одного з найпопулярніших класиків світової літератури. Комусь потрібно тисячі сторінок, щоб створити геніальний твір, а комусь потрібен для цього лише клаптик паперу. Саме на клаптику паперу банківський службовець Портер, засуджений на три роки за нестачу грошових коштів, створив у в’язниці своє перше оповідання під псевдонімом О. Генрі, надихнувшись історіями співкамерників. А далі було близько 280 новел, роман «Королі і капуста», численні фейлетони.

 Його твори – це маленькі історії простих людей: клерків, невідомих художників, дрібних авантюристів, фермерів… Лаконічність викладу, тонкий гумор, незвичайність сюжету і завжди непередбачувана розв’язка уже більше ста років привертають увагу читачів до малої прози О. Генрі, великого письменника «маленьких людей».

О. Генрі. Останній листок: оповідання / пер. з англ. Ю. Іванова, В. Горбатька, М. Рябової; худож.- оформлювач В. Карасик. – Харків : Фоліо, 2017. – 156 с.

«Останній листок» — одна з найкращих новел у світовій літературі, присвячених темі відданості людини іншій людині, любові до ближнього. Вона відзначається великою увагою до «маленької людини», порушує проблеми злиденного життя людей мистецтва, боротьби за виживання, це історія справжньої дружби і самопожертви. Вперше її було надруковано у збірці «Палаючий світильник» (1907 рік).

Останній осінній листок

Жанр – мелодрама

Режисер – Володимир Жилко

Рік – 2005

Короткометражний фільм за мотивами розповіді О. Генрі «Останній лист». Це картина про справжнє кохання. Данський художник рятує свою кохану — українську балерину, яка стала жертвою Чорнобильської катастрофи.  

Герман Гессе (2 липня 1877 - 9 серпня, 1962) – німецький письменник, філософ, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури 1946 року. Один із найвидатніших німецьких письменників, найоригінальніший митець XX сторіччя. Літературну славу письменник здобув завдяки роману «Петер Каменцинд» (1904). Успіх цього твору дав змогу Гессе повністю присвятити себе літературі.

У своїх найвідоміших книгах письменник підіймав створену ним дійсність до високих сфер духу, абстракції та узагальнення. Для Гессе тема виховання стала однією із найважливіших, над якою він працював усе життя. Найвідоміші твори письменника містять цю проблематику, особливо «Степовий вовк» (1927), якого можна визначити як вершину мистецьких шукань Гессе в царині формування, становлення людини.

Гессе Г. Степовий вовк: роман / Г. Гессе; пер з нім. Є. Поповича. – Харків : Фоліо, 2011. – 283 с. – (Б-ка нобелівських лауреатів).

Цей роман, як і багато інших творів автора, оповідає про письменника, який хоче бути відвертим і вступає в конфлікт зі своїм оточенням. Але конфлікт тут значно складніший і глибший, ніж у ранніх творах. Роман за своєю структурою є своєрідною «книгою в книзі». Розповідь починається з передмови видавця, що вирішив опублікувати записки, що були залишені йому головним героєм.

Жоржі Амаду (10 серпня 1912 - 6 серпня 2001) – всесвітньо відомий бразильський письменник, громадський і політичний діяч, академік Бразильської Академії мистецтв і літератури. Жоржі Амаду написав близько 30 романів, які були перекладені на півсотні мов і видані сумарним тиражом більше 20 мільйонів екземплярів. За його книгами знято більше 30 фільмів. Роман «Капітани піску» (1937) він написав, коли йому було всього 25 років, і в той же час це один з найвідоміших його творів. Роман був перекладений 50 мовами світу, за його мотивами було знято фільм «Генерали піщаних кар’єрів», який став дуже популярним у всьому світі. Творчість Жоржі Амаду отримала високу оцінку як в Бразилії, так і за її межами. Письменник був удостоєний 13 бразильськими та різними міжнародними літературними преміями, почесними званнями та орденами.

Амаду Ж. Капітани піску: роман / Жоржі Амаду: пер. з португ. та післямова Ю. В. Покальчука: худож.- оформлювач В. М. Карасик. – Харків : Фоліо, 2017. – 252 с. – (Карта світу).

Роман входить в «баіянскій цикл» романів, що оповідають про життя бідняків в бразильському штаті Баія в 1930-40-і роки. Роман оповідає про банду безпритульних, яких прозвали «капітани піску», тому що їх штаб-квартирою стали піщані пляжі гавані: «Що було у них? - Тільки безмежна свобода, тільки вулиці і пляжі цього міста, де вони вели не завжди легке життя, добуваючи їжу і одяг усіма можливими способами: підносили валізи, крали гаманці і капелюхи. Іноді грабували, іноді просили милостиню».

Генерали піщаних кар’єрів

Жанр – драма

Режисер – Холл Бартлетт

Рік – 1971

Тисячі покинутих безпритульних дітей поневіряються по просторах Південної Америки. Їхній будинок - вулиця, вони озлоблені і самотні. Щоб не пропасти поодинці, вони збиваються в зграї і тероризують «благополучних» буржуа. Одна така зграя знайшла притулок серед піщаних дюн, на березі океану. У народі їх називають - «генерали піщаних кар'єрів».

Айн Ренд, справжнє ім'я Аліса Зіновіївна Розенбаум (20 січня (2 лютого) 1905 - 6 березня 1982) – американська письменниця, автор бестселерів, філософ, драматург, та сценарист. Творець філософської системи, назва якої — «об'єктивізм». Народилася в Санкт-Петербурзі. Вивчала філософію і літературу в Петроградському державному університеті. Вона вирішила стати письменником, коли їй було дев'ять, і сказала в класичному прометеївську стилі: «Я буду писати про те, ким людям слід бути, а не про те, ким вони є». Улюбленим романом Ренд були «Знедолені» Віктора Гюго, а однією з перших улюблених героїв була Цирус, безстрашна героїня французьких пригодницьких романів. Айн Ренд казала: «Віктор Гюго - це видатний письменник у світовій літературі ... Людина не повинна розмінюватися на менші цінності ні в книгах, ні в житті». Це і стало поштовхом до душевного пориву Ренд писати романи епічного масштабу про героїчні звершення.

Ренд Айн. Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність / пер. з англ. Артура Переверзєва, Вікторії Стах. – Київ : Наш Формат, 2016 – 432 с.

Роман побачив світ у 1957 році в Сполучених Штатах Америки. Це четвертий, найдовший, та останній роман Айн Ренд, який вона вважала своїм magnum opus в художній літературі. У книзі описано Сполучені Штати, коли провідні промисловці та бізнесмени відмовляються від спроб уряду використовувати їх працю задля «суспільного блага». Згідно з даними опитування 1991 року, проведеного Бібліотекою Конгресу США та Клубом книжки місяця, «Атлант розправив плечі» був другою після Біблії книжкою, яка призвела до найбільших змін в житті американських читачів.

Атлант розправив плечі

Жанр – драма

Режисер – Пол Йоханссон

Рік – 2011

Кіноадаптація відомого однойменного роману Айн Ренд. Прем'єра пройшла 15 квітня 2011 року в США.

Габрієль Хосе де ла Конкордія Гарсія Маркес (6 березня 1927 - 17 квітня 2014) -колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч, лауреат Нейштадтської літературної премії 1972 року, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року.

Ім’я Габріеля Гарсіа Маркеса золотими літерами вписано в історію літератури ХХ століття. Його твори люблять і читають у всьому світі. Перша повість Гарсіа Маркеса «Опале листя» (1955) відкриває прозаїчний цикл про Макондо, спекотне прибережне містечко, зануреному в атмосферу катастроф, епідемій і чудес. Хроніку Макондо продовжують повість «Полковнику ніхто не пише» (1961) і роман «Лиха година» (1966), а завершує її знаменитий роман «Сто років самотності» (1967). Саме за останню книгу автор отримав премію Ромуло Гальєгоса (1972) і Нобелівську премію з літератури (1982). Роман досі входить до десятки найпопулярніших творів минулого сторіччя.

Перу Гарсіа Маркеса належать також збірка оповідань «Похорон Великої Мами» (1962), романи «Осінь патріарха» (1975), «Хроніка оголошеної смерті» (1981) і «Кохання в час холери» (1986), Записник з моїми сумними курвами (2004 ), Генерал у своєму лабіринті (1989). Останніми великими роботами письменника стала книга «Жити, щоб розповісти про життя» та збірка «Я тут не для того, щоб говорити промови».

Гарсія Маркес Г. Сто років самотності: роман / Габріель Гарсія Маркес; пер. з ісп. П. Соколовського; худож.- оформлювач О. Д. Кононученко. – Харків : Фоліо, 2015. - 476 с.

Цю книгу вважають шедевром Ґабрієля Ґарсія Маркеса, метафоричним описом історії Колумбії або Латинської Америки. Роман описує історію життя родини Буендіа та їхнього містечка Макондо впродовж ста років. Майже всі події роману відбуваються у вигаданому містечку Макондо, але мають стосунок до історичних подій в Колумбії.