Літературний калейдоскоп: твори-ювіляри французького письменника Проспера Меріме

 

«Вчитися читати книгу, думати над прочитаним - велика і благородна мета».    

Йоганн Вольфганг фон Гете

Творчість відомого французького письменника Проспера Меріме належить до числа найбільш блискучих сторінок в історії французької і світової літератури ХІХ століття. Літературна спадщина Проспера Меріме - праці з історії та археології, подорожні нотатки, історичні та літературні портрети, переклади, історичний роман, збірники п'єс, балад і новел, чудовий пам'ятник епістолярної літератури - «Листи до незнайомки».

Проспер Меріме вперше виступив в пресі через рік після закінчення університету. Листопадові номери газети «Глоб» за 1824 рік вмістили серію його статей про іспанський театр - «Драматичне мистецтво в Іспанії. Актор Майкес», «Драматичне мистецтво в Іспанії. Актор Майкес. С’єнфуегос», «Сучасний іспанський театр. Комелля» і  «Сучасний іспанський театр. Моратія».

Першим опублікованим твором Проспера Меріме стала збірка п'єс на іспанські теми «Театр Клари Газуль», яка принесла йому перший успіх. У 1827 році Меріме випускає «Гуслі» - збірник народних пісень-балад балканських слов'ян, нібито записаних ним зі слів сербського гусляра Іоакінфа Маглановіча. До збірки входить 29 балад, одна з яких дійсно народна пісня, а інші створені Проспером Меріме.

У 1828 році була видана історична драма-хроніка «Жакерія». А в двадцять шість років Проспер Меріме пише один з кращих історичних романів за всю історію цього жанру у французькій літературі - «Хроніка часів Карла ІХ». Проспер Меріме написав кілька творів з історії Стародавньої Греції та Риму.

 Про історію українського народу розповідають такі праці письменника, як «Українські козаки та їхні останні гетьмани», есе «Богдан Хмельницький». Звичаї, побут, військову діяльність українських козаків Проспер Меріме відтворив у п’єсі «Перші кроки авантюрника». Під впливом історико-літературних досліджень Проспера Меріме у 1869 році французький сенат ввів вивчення історії України в школах Франції.

У світову літературу Проспер Меріме увійшов як незрівнянний майстер новели. У 1833 році Меріме надрукував збірку «Мозаїка», куди увійшли написані ним в 1829 і 1830 роках перші блискучі новели: «Матео Фальконе», «Взяття редуту», «Таманго», «Етруська ваза», «Партія в триктрак». У 1830 році письменник здійснив п’ятимісячну подорож до Іспанії, наслідком чого стала збірка новел «Листи з Іспанії».

На деякий час Проспер Меріме залишив письменницьку діяльність, створивши за чотири роки лише одну повість під назвою «Подвійна помилка». Пізніше були написані новели «Коломба», «Кармен», «Арсена Гійо», «Блакитна кімната», «Локіс». Незвичайні сюжети, яскраві герої, живописні картини природи. Це і Корсика, з її патріархальними звичаями і фольклором, Іспанія, мальовнича країна тореро і екзотична Африка ...

За працю в галузі історичної науки Проспер Меріме був обраний в 1843 році членом паризької Академії написів і красногописьменства, а в 1844 році за літературні твори - Французької Академії. З 1635 року і до наших днів членами Академії обиралося більше 700 видатних діячів науки і культури… Проспер Меріме займав почесне 25 крісло до 1870 року.

 

195 років збірки п'єс «Театр Клари Газуль»

Тріумфальним літературним дебютом Проспера Меріме був цикл його п'єс «Театр Клари Газуль», що створювався в 1823-1824 роках і вийшов з друку1825 року і неодноразово перевидавався. Лише за життя письменника його було видано дев’ять разів. В першому виданні «Театр Клари Газуль» налічував шість п’єс - «Іспанці в Данії», «Жінка-диявол», «Африканська любов», «Інес Мендо, або Осоромлення забобону», «Інес Мендо, або Торжество забобону», «Небо і пекло». Починаючи з 1830 року, видання збірника включали ще дві незадовго перед тим написані п’єси - «Випадковість» і «Карета святих дарів».

Вихід у світ цієї збірки п'єс був пов'язаний з зухвалою містифікацією. Проспер Меріме видав свої п'єси за твір вигаданої ним іспанської актриси і громадської діячки Клари Газуль. Він навіть написав біографію Клари Газуль, хоча в літературних колах того часу справжнє ім'я автора збірки було відомо. «Театр Клари Газуль» став вагомим словом у французькій драматургії першої половини ХІХ століття і незаперечним успіхом двадцятидворічного драматурга, творчий шлях якого тільки починався.

 

 

190 років новелі «Етруська ваза»

Новела вперше з’явилася друком в січневому номері журналу «Revue de Paris» за 1830 рік. Головний герой «Етруської вази» Огюст Сен-Клер належить до паризького вищого світу, але відчуває себе в ньому самотнім.

«Огюста Сен-Клера не любили в так званому світі; головною причиною було те, що він намагався подобатися тільки тим, хто подобався йому. Одних він шукав, інших уникав… Він народився з серцем ніжним і люблячим і був саме в тому віці, коли з особливою легкістю сприймаються враження, що залишаються на все життя… Він був гордий, самолюбний, він зважав на думку оточення, як зважають на неї діти. Від тоді він навчився приховувати зовнішні прояви того, що вважав за ганебну слабосилість. Він міг ховати від інших почуття своєї занадто ніжної душі, але затаюючи їх у самому собі, робив їх у сто разів жорстокішими.

У світі він здобув собі прикру репутацію людини нечутливої та байдужої, і, коли залишався на самоті, його збентежена уява домальовувала йому страждання, бо він не хотів нікому звіритися зі своєю таємницею.

Справді, важко знайти друга!..

Проте Сен-Клер був чоловік, з яким досить легко було жити. Його вади шкодили тільки йому самому. Він був готовий до послуг, часто люб’язний, рідко нудній. Він багато подорожував, багато читав і говорив про свої подорожі та прочитані книжки тільки тоді, коли його дуже просили. До того ж був він високий, ставний, обличчя мав благородне й розумне, майже завжди дуже серйозне, але усмішка була повна привабливості…

Сен-Клер був дуже уважний до жінок і любив розмовляти з ними більше, ніж з чоловіками. Чи кохав він? Це важко було сказати. Але якщо така холодна істота й почувала кохання, то об’єктом його уваги, - всі це знали, - мала бути прекрасна графиня Матільда де Курсі…».

 

190 років новелі «Партія в триктрак»

«Партія в триктрак» побачила світ в червні 1830 року в журналі «Revue de Paris». Цю історію розповів капітан корабля: «Коли я познайомився з Роже, він був старший від мене на три роки. Він був лейтенант, я - мічман. Він був, запевняю вас, одним з найкращих офіцерів у нашому складі. До того ж, - людина з серцем, розумна, освічена, талановита, - одно слово, чудовий хлопець. На жаль, був він трохи гордий і помисливий…

Приїхала в Брест молода, дуже гарненька актриса, Габріель, на ім’я, і зараз здобула чимало перемог серед моряків та гарнізонного офіцерства… Коли Роже побачив її й почув її історію, він вирішив, що ця особа якраз для нього… Незабаром трапилося, що офіцерам полку, який стояв в гарнізоні Бреста, захотілося примусити Габріель повторити якийсь куплет у водевілі, а вона, суто з капризу, відмовилася…

Другого дня, тільки-но Габріель з’явилася, з офіцерських місць почулося оглушливе шикання й свист. Роже, що навмисно зайняв місце саме коло бешкетників, устав і звернувся до найзавзятіших.. він прийняв би виклик від усього полку, якби багато морських офіцерів, з корпоративного почуття, не стали йому на допомогу і не викликали більшу частину його супротивників...

Весь гарнізон посадили під арешт на кілька днів, але коли нам повернули волю, довелося врегулювати страшний рахунок… Ви розумієте, що наше вище командування не забуло провідцю чвари. Два тижні коло дверей у нього простояла варта. Коли з нього було знято арешт, я вийшов з госпіталя і пішов до нього. Який же був я здивований, коли, увійшовши, побачив його за сніданком з Габріель!..

У порт увійшов голландський фрегат. Офіцери влаштували на пошану нам обід…, а коли прибрали зі столу, ми не знаючи, що робити… сіли грати… Роже, що звичайно не грав, подумав, що він повинен при цій нагоді підтримати честь країни. Отже, він почав грати і ставив ставки, які хотілося голландському лейтенантові… Протягом кількох днів вони призначали побачення то в кафе, то на кораблі, пробуючи найрізноманітніші гри, особливо триктрак».

 Це старовинна французька настільна гра, де шашки по дошці пересувають по числу очок, що випали на кістках. «На кінець тижня Роже програв усі гроші… Незабаром Роже примушений був грати на останні свої двадцять п’ять наполеонів. Він грав страшенно уважно, і через те партія тривала довго і викликала суперечки. Настав момент, коли для Роже, що мав кидати кості, залишився тільки один шанс виграти…».

 

  

180 років повісті-новелі «Коломба»

Твір «Коломба» було опубліковано в журналі «Revue des Deux Mondes» 1 липня 1840 року. Події в новелі відбуваються на Корсиці.

Полковник сер Томас Невіль, один із заслужених офіцерів англійської армії, повертаючись з подорожі по Італії, зупинився разом з дочкою Лідією в готелі Бово в Марселі. На другий день Томас Невіль запросив на обід капітана Елліса, свого колишнього ад'ютанта, який щойно повернувся з Корсики.

Капітан зачарував своєю розповіддю міс Лідію і полковника сера Томаса Невіля, і вони приймають рішення відправитися в чергову подорож, але вже на Корсику. На судні, яке відпливало в Аяччо, у них несподівано з'явився попутник. Ним виявився поручик Орсо делла Реббіа, високий молодий чоловік, смаглявий, з чорними гарними очима, і з відкритим виразом обличчя. Дізнавшись про мету їх поїздки на Корсику, він запропонував показати кращі місця для полювання.

Випадково міс Лідія і сер Томас Невіль дізнаються, що батько Орсо був теж військовим, але два роки тому він загинув на Корсиці. Після триденного плавання перед очима мандрівників розгорнулася чудова панорама затоки Аяччо. У місті вони зупинилися в готелі. Вранці полковник і Орсо відправлялися на полювання, а Лідія малювала або писала листи подругам. Так минуло кілька днів.

Одного разу міс Невіль помітила недалеко від їх готелю молоду жінку на маленькій конячці. Лідія звернула увагу на разючу красу незнайомки. Їй було на вигляд років двадцять, і вона була високого зросту. В її виразі обличчя можна було прочитати гордість, занепокоєння і печаль. Це була Коломба, сестра Орсо делла Реббіа, яку він не бачив дуже багато років.

Коломба впевнена, що їх батько загинув від руки одного з роду Баррічіні. Рід, до якого належав полковник делла Реббіа, ворогував з багатьма іншими родами, але особливо з сім'єю Баррічіні. Цілих три місяці Коломба писала Орсо про свої підозри. Проти його волі ці звинувачення хвилювали його корсиканську кров.

Орсо, на наступний день після приїзду сестри, оголосив про своє рішення покинути Аяччо. І взяв слово з міс Лідії і її батька, що вони обов'язково приїдуть погостювати в його рідне селище. Приймаючи запрошення Орсо, міс Лідія і полковник сер Томас Невіль не очікували, що вони потраплять у вир подій.

 

175 років новелі «Кармен»

Найвідоміший твір Проспера Меріме було надруковано в журналі «Revue des Deux Mondes» 1 жовтня 1845 року. Проспер Меріме зізнавався, що на цей твір його надихнули історії, розказані йому графинею де Монтіхо. Розповідь у новелі ведеться від імені мандрівного вченого, який в Іспанії зустрічає випадково відомого в Андалузії контрабандиста. « Після довгих приглядань до свого нового товариша почав віднаходити в ньому всі характерні риси опису Хосе Марії, який я бачив розклеєним на воротах у не одному андалузькому місті. - Так, це справді він… Волосся біляве, блакитні очі, великі уста, гарні зуби, малі руки; ніжна сорочка, оксамитовий піджак зі срібними ґудзиками, гетри з білої шкіри, гнідий кінь…

У Кордові пробув я кілька днів. Мені сказали, що в бібліотеці домініканів є якийсь рукопис, де можна знайти цікаві інформації про давню Мунду. Добрі братчики прийняли мене дуже чемно, і я сидів увесь день у монастирі, а ввечері гуляв містом. У Кордові, на правому узбережжі Гвадалквівіру… можна насолоджуватися видом, який справді має свої прикмети. На кілька хвилин перед вечернею дуже багато жінок збирається внизу на березі річки…

Одного вечора, коли зовсім стемніло, а я курив, обіпершись на поруччя набережної, якась жінка, йдучи сходами, що ведуть до річки, сіла поруч мене… Я розмовляв з гарною купальницею так довго, що згодом ми опинилися майже самі на набережній. Мені здалося, що я не буду нескромним, коли запрошу її на морозиво… ми ввійшли до кав’ярні і сіли за маленький столик, на якому горіла свічка… Тут я міг зовсім вільно роздивитися… 

Маю великий сумнів стосовно того що сеньйора Кармен була чистокровною циганкою, проте вона була набагато гарніша за всіх жінок її національності, яких мені доводилося будь-коли бачити. Іспанці кажуть, що гарна жінка повинна поєднувати в собі тридцять прикмет або ще інакше: щоб її можна було описати за допомогою десяти прикметників, з яких кожний торкався б трьох частин її особи. Наприклад вона повинна мати три речі чорні: очі, вії і брови; три речі ніжні: пальці, уста, волосся тощо…

Моя циганка не могла мати претензій до такої кількості повних прикмет. Її шкіра ідеально гладенька, дуже наближувалася до мідного кольору. Очі вона мала розкосі, але чудового розрізу; уста трохи грубі, але гарно окреслені, крізь які видно було зуби біліші мигдалю, очищеного зі шкірки. Волосся, хоч, може, дещо загрубле, - чорне з блакитним відтінком, мов воронове крило, довге і блискуче... Це була дивна й дика краса, яка спочатку дивувала, але якої потім не можна було забути…

Зрозуміло, що було б смішно просити її поворожити в кав’ярні. Тому я запропонував красуні-чарівниці відвести її додому… Ми перейшли міст Гвадалквівіру і на околиці передмістя зупинилися перед будинком… Коли ми залишилися самі, циганка витягла зі своєї скрині карти… На жаль, нам хутко перешкодили. Несподівано з розмахом відчинилися двері, і якийсь чоловік, закутаний аж по самі очі у брунатне пальто, ввійшов до кімнати…Поглянув і я на нього і пізнав свого приятеля дона Хосе…

Після кількох місяців мандрів по Андалузії я хотів повернутися до Мадрида і мусив знову проїхати через Кордову…». Він дізнається, що Хосе схоплений і йому вже винесено вирок. Вони зустрічаються ще раз, і Хосе розповідає йому сумну історію свого життя і палкого кохання.

Література про життєвий і творчий шлях Проспера Меріме

• Варварцев М. М. Меріме (Mеrimеe) Проспер // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. - Київ : Наукова думка, 2009. - Т. 6 : Ла - Мі. - С. 619.
• Виппер Ю. Проспер Мериме - романист и новеллист // Проспер Мериме. Хроника царствования Карла ІХ. Новеллы. - Москва : Художественная литература, 1968. - С. 5-26.
• Горяча Н. М. Полум’я сховане у кремені // Проспер Меріме. Богдан Хмельницький : роман, історичний нарис, новели. - Харків : Фоліо, 2004. - С. 3-18.
• Меріме Проспер (1803-1870) // Євген Онацький. Українська мала енциклопедія : у 4-х т. / упоряд. та наук. ред. д.і.н. С. І. Білокінь. - Київ : ПУЛЬСАРИ, 2018. - Т. 2 Ї-На. - С. 411-413.
• Проспер Меріме - майстер реалістичної новели // Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ - початку ХХ століття / Г. Й. Давиденко, О. М. Чайка. - 2-ге вид. - Київ : Центр учбової літератури, 2009. - С. 115-122.
• Фрестье, Жан. Проспер Мериме / пер. с фр. З. Я. Лесюка и З. В. Федотовой. - Москва : Радуга, 1987. - 314 с.
• Янковський О. Я. Проспер Меріме : життя і творчість. - Київ : Дніпро, 1976. - 126 с.