«У книг, як і в людей, свої долі, свої дороги, свої мандри в читацькому світі…» (Мирослав Дочинець)
Відомий український письменник та журналіст Мирослав Іванович Дочинець народився 3 вересня 1959 року у місті Хуст Закарпатської області. 1977 року вступив на факультет журналістики Львівського університету. Професійну журналістську роботу розпочав 1982 року в газеті «Молодь Закарпаття». 1990 року заснував у Мукачеві газету «Новини Мукачева». У цей час також працював власним кореспондентом газет «Карпатський край», «Срібна земля», «Фест». Друкувався у всесоюзних та республіканських часописах. 1998 року заснував у Мукачеві видавництво «Карпатська вежа», у якому як головний редактор і директор підготував і видав упродовж п'яти років понад 100 видань.
Мирослав Дочинець — «золотий письменник України» (2012), член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Лауреат літературних премій: Національної премії України імені Тараса Шевченка 2014 року — за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел», Міжнародної літературної премії «Карпатська корона» (2004), премії «Українська книжка року» у номінації «За видатні досягнення у галузі художньої літератури» за видання «Синій зошит. Аркуші днів світящих» та «Лад» (2016).
Автор книг: «Гірчичне зерно» (1989), «Мукачево і мукачівці» (1994), «Роса на фігових листках» (1995), «Руки і душа та інші невигадані жіночі історії» (2011), «Вічник. Сповідь на перевалі духу» (2012), «Світован. Штудії під небесним шатром» (2014), «Світло семи днів» (2018), «Діти папороті» (2020), «Золотий час. Одкровення карпатського знатника» (2020), «Розрада-гора. Під Вороновим крилом» (2021), «Різнотрав'я. Гербарій саду життя» (2022), «Чарунки днів. Книга спостережень» (2023), «Ескізи на павутинні» (2023)… Книги Мирослава Дочинця відкривають читачам талановитого прозаїка-мислителя, українського Діогена. І, коли дочитуєш твір, то шкодуєш, що читання уривається…
Це — сповідь великої душі, документ мудрого серця. Це не просто опис виняткової долі незвичайної людини. Це — подарунок долі для того, хто запитує себе: «Хто я, звідки я, для чого я? І куди я йду?» Це письмо допоможе віднайти себе й укріпить у великому Переході з нічого у щось. Читай і перечитуй, бо істина, як відомо, — не в рядках, а між ними. Читай і не запитуй — бо все, що належить на щодень, тут є. Читай і не суди — бо сповіді душі не судять.
Це незбагненна історія про безрідного закарпатського хлопчика-байстрюка, який рано прилучається до копання криниць і докопується до таких глибин! Здобуває унікальний хист, навчається мудрості в учителів, мужності в скрутних обставинах, стає зрештою найбагатшою людиною у краї. Та найбільші його скарби — свобода духу, висока освіченість, шляхетність душі. Книга сповнена неймовірних пригод і читається на одному подиху.
Ця книга є спробою торкнутися таїни таїн, дару, що зветься — Кохання. І як воно осяяло життя великих. Незбагненні дороги Мужчини до Жінки і Жінки до Мужчини. їх не міг збагнути навіть мудрий Соломон, прирівнюючи до слідів змії на скелі, птиці в небі, риби у воді... Навіть великих кохання робить слабкими і вразливими, позаяк руйнує бар'єри і знищує укріплення, які ми зводимо довкола себе. Для одних це пломінець свічі, для інших — рушійна стихія, що перекраює особистість - малих робить великими, а великих трощить у порох.
Ця книга — про жало війни в серці, про любов і кохання, про муки і радість творчості та служіння науці, про Дім, у якому живе душа, про мову птахів, про дикі черешні, прадавні, як світ, трави і вино першого тиску… Про те, що в житті рано чи пізно, навіть досить пізно — щось відбувається вперше. І після того ти ніколи вже не будеш колишнім.
Немає поганого життя — є невміння жити… Якщо людина піднімається в гору, бажаючи досягти вершини, — їй необхідно відмовитися від зайвого вантажу… Людина — це вічне каяття, це відродження… Квітка цвіте там, де посіяна, а людина — там, де народжена… Треба дуже багато працювати ; це колись помітять люди, а може й Бог… Зрештою, все закінчується добре, та не всі мають терпіння дочекатися цього… Якщо сили скінчилися, залишаються ще воля, впертість і витримка… Про це та інше йдеться в цій книжці. її герої витерпіли і витримали. І перемогли.
«Поспішай до мене, а до себе — насамперед», — казали давні мудреці. Отся книжка письменника духовного наративу, лауреата Шевченківської премії Мирослава Дочинця — особливого роду. Це плід переспівання насінин для дерева. Життя, збирання леліток світла, пильнування над чарами письма. Це — щоденник духовної виправи, сповідь перед самим собою, занурення в таїни письма. Одним словом це — роман Зрячого пера з Аркушем. Освячений любов’ю до людини, до світу, до слова, до Бога. А ще це — книжка, що читається з будь-якої сторінки і в будь-якому керунку…
Книжка лауреата Шевченківської премії Мирослава Дочинця — про життя як безнастанний дар ; про духовні вершини Афону і маленькі карпатські верховини ; про вічні істини і про вічний пошук щоденних крихт радості ; про особисте і вселюдське ; про земне і небесне, що дарує надих. А ще в цій книжці нуртує розкіш мови — чар текстів, переплетених із таїнством змісту. Невтомне і невтоленне збирання зілля Слова.
«Книжка року — 2012» у номінації «Красне письменство», категорія «Сучасна українська проза/есеїстика/драматургія».
«... Дорогий читальнику, наберися неспішності, як я зараз. Будь терплячим, як, криничар, що довбає колодязь у кремінному перелозі. І матимеш відплату. Зчитуючи попасом мої душевні повіряння, мої життьові зарубки, дійдеш до головного. Я відкрию тобі секрет, як здобути те, чого домагаються всі — Багатство. Я відкрию тобі принаду двох головних свобод — звільнення від страху і від злиднів. Бо лише ці дві свободи владні привести до того, що керує світом і людьми. Ось писемний діяріюш про мій світ — хиткий острівець у морі часу..».
Роман Ярослава Дочинця про чоловіка незвичайної долі й унікального хисту, який шукає в провінції свої загублені сліди, а знаходить сенс життя, нові цінності й нове кохання. Роман читається на одному подиху, залишаючи відчуття подарованої долею любовної пригоди. Тут є все — шляхетний стиль, тонка дотепність, призабутий романтизм, детективна інтрига, непідробна читабельність.
Роман «Лис» лауреата Шевченківської премії Мирослава Дочинця - про чоловіка незвичайної долі й унікального хисту, який шукає в провінції свої загублені сліди, а знаходить сенс життя, нові цінності й нове кохання. Роман читається одним подихом, залишаючи відчуття подарованої долею любовної пригоди. Тут є все - шляхетний стиль, тонка дотепність, призабутий романтизм, детективна інтрига, розсипи мудрості, непідробна читабельність. Інші детективні історії об'єднані одним головним героєм — слідчим Правиком, який, шукаючи злочинні сліди, водночас шукає сенс життя, міру справедливості і милосердя.
В основу роману «Мафтей» лягли неймовірні події в Мукачеві, про які писали європейські газети середини ХІХ століття... «Дивовижні речі відбуваються в підкарпатському русинському містечку Мукачово. Там зникають дівчата. Упродовж року пропало безвісті восьмеро дівиць різних верств і сповідання. Місцева жандармерія збилася з ніг у пошуках, та все марно. Відряджений у спомогу кінний загін жандармів із Кошиць теж не напав сліду. Магістрат зажадав допомоги Будапешта. Доки столичні детективи провадять розшуки, розтривожена громада Мукачова сама вдається до всіх зарадних засобів. Залучили в поміч знаного в домінії зільника на ім’я Мафтей Просвирник, якого за вдатність до лічництва милує навіть родовите панство Великої Мадярщини» (Будапешт, травень 1851 року). Для чого переповідаються історії? Може, з волі блукаючого відлуння, а може, тому, що діла проминулі срібними нитками вплітаються в мережу сьогочасної доби… Всі дивляться в дзеркало і майже ніхто не заглядає за скло, за срібний покрив. А головна ж тайна там. Мафтей зазирнув і …
Ми гадаємо, що у світі все просто. так все просто. Але зовсім не так. Письменник, лауреат Шевченківської премії Мирослав Дочинець сповідує кредо свого вчителя Григорія Сковороди — з видимого пізнавати невидиме. Щоби наблизитись до людського образу, який залишається для нас найбільшою таємницею. Неосяжним словом проникнути у Всесвіт душі. Це маленькі історії про велике, значуще, вічне. Це — наближення до істин, огорнутих у живе слово, які не просто щось виражають, а направду вражають. Це - спроба в хаосі життя пізнати заповідану нам радість. Це — наповнення світлом наших днів і трудів, нашого тривку в цьому незбагненному світі.
Ця книга — крихти одкровень, спостережень, зауваг і мудрих приписів, «кристали днів світящих» чоловіка великого вродженого обдарування і світотворчого вишколу, якого називали «незнищенним стариком», карпатським Сократом, Вічником і Світованом. За сто літ він світ перейшов уздовж і впоперек, торуючи дорогу до самого себе. Ці записи — те, що не ввійшло ні до Заповітів, ні до Сповіді на перевалі духу, ні до Штудій під небесним шатром.
Шевченківський лауреат Мирослав Дочинець має свій стиль письма, за яким проглядається витончений художній смак, відчуття форми, композиційної самодостатньої творів. Перед нами — «легка» і «світла» проза. Особливе місце відведено жінці. Героїні «заново» створюють мужчин, у яких закохані, причому велика любов двох душ переслідує їх і в інших світах. Автор не грає в містику, він оновлює міф кохання.
Підготували: О.А. Нагорнюк, О.А. Конопко, К.В. Бондарчук
Немає коментарів:
Дописати коментар
Надеемся на комментарии