Лавреати Нобелівської премії – ювіляри серпня 2025 року

 

Знайомимо з ювілярами серпня 2025 року – лавреатами Нобелівської премії в різних галузях знань та у різні часи.

1908 р. Габрієль Йонас Ліппман був визнаний гідним Нобелівської премії з фізики. 

У 1913 р. Шарлю Роберу Ріше було присуджено Нобелівську премію з фізіологи і медицини «на знак визнання його робіт з анафілаксії». 

У 1925 р. Чарлзу Гейтсу Дауесу було присуджено Нобелівську премію Миру «за розробку плану виходу Європи з фінансової кризи», яку він поділив з Джозефом Остіном Чемберленом. 

У 1996 р. Дуглас Ошерофф отримав Нобелівську премію з фізики році Дугласу спільно з Д. Лі та Р. Річардсоном «за відкриття надплинності гелію-3».

 

Чарлз Гейтс Дауес (Dawes), 1865-1951

Американський державний діяч Чарлз Гейтс Дауес народився 27 серпня 1865 р. в м. Маріетте (штат Огайо) у родині генерала. Навчався в школі й коледжі, а в 1886 р. закінчив юридичну школу в Цинциннаті.

1887 р. заснував юридичну фірму і придбав репутацію вмілого адвоката. Брав участь у місцевому політичному житті, керував виборчою компанією республіканського кандидата Вільяма Мак-Кінлі. Ставши президентом, Мак-Кінлі призначив Дауеса ревізором грошового обігу. 

1917 р. Дауес пішов в армію добровольцем. Служив до 1919 р., керував постачанням усіх союзних військ, спостерігав за знищенням надлишків зброї у Франції.

1923 р. Дауес у супроводі Оуена Д. Янга відправився до Європи, де на той час був створений міжнародний комітет фінансових експертів для виходу з кризи. Комітет запропонував так званий «план Дауеса», який передбачав евакуацію союзних військ з долини Рура, змінну шкалу репараційних платежів, реорганізацію німецького рейхсбанка під контролем союзників. Після набуття планом чинності, німецький грошовий обіг і кредит були відновлені. А після повернення до США Дауеса вшановували як «рятувальника Європи», національний з’їзд республіканців затвердив його претендентом на посаду віце-президента США, а 1925 р. Дауес вже обіймає цю посаду.

1925 р. Дауесу було присуджено Нобелівську премію Миру «за розробку плану виходу Європи з фінансової кризи», яку він поділив з Джозефом Остіпом Чемберленом.

1929 р. Дауес був призначений американським послом у Великій Британії й обіймав цей пост до 1932 р. Повернувшись до США, Дауес очолив Фінансову корпорацію реконструкції, яку було створено на початку великої депресії для стимулювання економічного життя шляхом позик банкам, залізницям й іншим підприємствам. Згодом Дауес став на чолі правління Центрального республіканського банку в Чикаго й трестівської компанії, з яким злився цей банк.

Надалі Дауес присвячує своє життя діловим і філантропічним підприємствам. Він заснував два притулки для бідняків у Чикаго н Бостоні. Відкрив у Чикаго оперний театр.

Помер Ч. Дауес 23 квітня 1951 р. від тромбозу судин.

Габріель Йонас Ліпман (Lippmann), 1845-1921

Французький фізик Г. Ліпман народився 6 серпня 1845 р. у Холлеріхе (Люксембург). Закінчивши ліцей Наполеона, 1868 р. він стає студентом Еколь нормаль сюперьєр. Для французького журналу «Аннали хімії і фізики» складав реферати статей німецькою мовою. Це збудило в нього інтерес до досліджень з електричних проблем.

1873 р. його направили до Німеччини для вивчення методів викладання природничих наук. Це відрядження фінансувалося урядом. У Гейдельберзькому університеті він працював із фізіологом В. Кюне і фізиком Г. Кірхгофом, а потім у Берліні із фізіологом і фізиком Г. фон Гельмгольцем, де проводить дослідження взаємодії металів із сірчаною кислотою, у результаті яких ним був створений капілярний електромір, що дає можливість вимірювати різницю потенціалів до 0,001 В.

Повернувшись до Парижа, Ліпман завершує навчання і продовжує

дослідження електрокапілярності, впливів електричних полів на поверхневий натяг рідини. 1875 р. він захистив у Сорбонні докторську дисертацію. 1878 р. він працює на факультеті природничих наук Паризького університеті, а 1883 р. його призначено професором математичної фізики.

1886 р. Ліпман – керівник науково-дослідницької лабораторії, де провадить наукову діяльність до кінця свого життя.

Він досліджує електричні ефекти у ртутній поверхні залежно від механічної деформації. 1879 р. Ліпман теоретично припускає, що електричні заряди збільшують інерцію тіла (його опір зміні швидкості), вивчаючи спостереження М. Фараддея (1838) і експерименти Г. А. Роуленда (1876). 1891 р. Ліпман продемонстрував метод одержання кольорових фотографій, що не втрачають ознак кольору. «За створення методу фотографічного відтворення кольорів на основі явища інтерференції» Ліпман був визнаний гідним Нобелівської премії з фізики 1908 р. У наступні роки вій вніс великий вклад у розвиток сейсмології й астрономії. Йому належить ідея використання телеграфних сигналів для раннього оповіщення про землетруси і обчислення швидкості поширення пружних хвиль у земній корі. Він запропонував модифікацію сейсмографа для безпосереднього вимірювання прискорення руху земної поверхні, сконструював два астрономічні інструменти – цілостату з дзеркалом повільного обертання для одержання стаціонарних зображень ділянки неба та уранографа, за допомогою якого можна зробити фотографічну карту небесної сфери з вже нанесеними на ній меридіанами. Його підручник з термодинаміки став класичним навчальним посібником. Ліпман помер 22 липня 1921 р. на пароплаві, повертаючися з поїздки до Канади. Він був членом Французької академії наук (1912 р. – її президентом), членом Лондонського королівського товариства, визнаним гідним звання командора ордену Почесного легіону.

Шарль Робер Ріше (Richet), 1850-1935

Французький фізіолог Ш. Ріше народився 26 серпня 1850 р. у Парижі, в сім’ї професора клінічної хірургії медичного факультету Паризького університету Альфреда та Ежені Ріше. По закінченні звичайної національної і середньої школи Шарль вирішив наслідувати батькові й зайнятися медициною. Він вступив до Паризького університету.

1877 р. Ш. Ріше одержав медичний диплом і одружився з Амелією Оббрій; у них було дві дочки і два сини (один з них також став професором медицини в Паризькому університеті, по стопах Ріше пішов і його онук).

1878 р. він захистив докторську дисертацію, де вперше довів наявність соляної кислоти в секреті шлунку ссавців, птахів і безхребетних. Крім того, він визначив, що під час травлення в шлунку утворюється одна з форм молочної кислоти. Цього ж року він стає професором медичного факультету Паризького університету, де вивчає різноманітні види м’язових скорочень.

1883 р. Ш. Ріше досліджував механізми підтримки постійної темпера-тури внутрішнього середовища теплокровних тварин.

1888 р. він вивчає властивості крові заражених тварин. Ш. Ріше, працюючи з Ж. Ерікуром, вирішив застосувати сироваткову терапію як лікарський засіб. Протягом 10 років вони безуспішно намагалися розробити сироваткову терапію туберкульозу.

У цей час Ш. Ріше бере участь у різноманітних дослідженнях, що не мали відношення до фізіології (зокрема, безуспішно намагався побудувати аероплан).

1901 р. він одержав можливість удосконалити свої пізнання з токсикології, беручи участь у науковій експедиції по Середземному морю з принцом Монако Альбером, досліджуючи отруйні щупальця португальського кораблика. Після повернення до Франції він провадить порівняльне дослідження отрути морської анемони і відкриває явище анафілаксії — алергічну реакцію на сторонні білки. 1911 р. Ш. Ріше підбив підсумки своїм працям у монографії «Анафілаксія». Ш. Ріше розробив специфічні діагностичні проби для виявлення реакцій гіперчутливості.

1913 р. Ш .Ріше було присуджено Нобелівську премію з фізіології і медицини «на знак визнання його робіт з анафілаксії». Під час Першої світової війни Ріше вивчав ускладнення процесів переливання крові.

1923 р. у перекладі англійською мовою вийшла його книга «Тридцять років дослідження психіки», в якій він описав свої досліди в цій галузі.

Ш. Ріше помер у Парижі 4 грудня 1935 р.

 

Дуглас Ошерофф (Osheroff), 1945

Американський фізик Д. Ошерофф народився 1 серпня 1945 р. в Абердіні. Він отримав ступінь бакалавра (1967) в Каліфорнійському технологічному інституті і докторський ступінь (1973) у Корнельському університеті в Ітаці (штат Нью-Йорк).

Аспірантом він працював разом із Д. Лі та Р. Річардсоном у лабораторії фізики низьких температур у Корнеллі, де вони 1972 р. зробили своє відкриття, займаючися дослідженням фізичних властивостей гелію-3 за температур на 0.002 К вище абсолютного нуля. Ошерофф помітив хвилинні стрибки зовнішнього тиску досліджуваного зразка гелію-3 і звернув увагу дослідницької групи на невеликі відхилення. Згодом учені дійшли висновку, що, .елій-3 перетерпає зміну фаз у надплинному стані, коли рух атомів рідини з хаотичного перетворюється на впорядкований. Таким субстанціям бракує зовнішнього тертя, та й поводяться вони скоріше відповідно до законів квантової механіки, ніж класичних законів механіки рідни. Відкриття «надплинності гелію-3» уможливило вивчення безпосередньо за допомогою мікроскопа, візуально, системи ефектів квантової механіки, які раніше досліджувалися на рівні молекул, атомів та субатомних частинок. Ошерофф проводив дослідження в лабораторії Бел Лабс від 1972 до 1982 р. та очолив там дослідження з фізики низьких температур, фізики твердих сполук (1982 1987).

Він став професором Стенфордського університету у Каліфорнії 1987 р. Він є професором Корнельського університету, лауреатом премії Саймона (1976) та Баклі Американського фізичного товариства, Американської академії наук та мистецтв (1980), лауреатом премії МакАртура та Олівера Баклі (1981), має нагороду Уолтера Гореса за викладацьку діяльність (1991).

Нобелівську премію з фізики 1996 р. йому було присуджено спільно з Д. Лі та Р. Річардсоном «за відкриття надплинності гелію-3».

Підготували співробітники науково-бібліографічного відділу та відділу електронної бібліотечно-бібліографічної інформації.