Історичний шлях української вишивки: до Дня вишиванки

Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня (будній день). Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. У цей день кожен охочий може долучитись до свята, одягнувши вишиванку на роботу, до університету, школи чи садочка.

Ідею акції «Всесвітній день вишиванки» у 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. А поштовхом до реалізації ідеї та святкування стала вишиванка Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари, як і чимало інших студентів. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.

У відділі мистецтв відбулась презентація книжкової виставки "Історичний шлях української вишиванки".

Історія вишиванки

Кара-Васильєва Т. Історія української вишивки. – Київ : Мистецтво, 2008. – 463 с.

Кара-Васильєва Т. В. Українська народна вишивка. – Київ : Либідь, 1996. – 93 с. 
У книзі розглядаються особливості самобутньої української народної вишивки, її локальні характеристики щодо історико-етнографічних регіонів. Описуються основні техніки шитва. Розкривається символіка рушників, їхнє значення у святах та обрядах. Стане у нагоді для учнів шкіл, студентів технікумів, викладачів народознавства, усіх, хто прагне навчитися вишивати.

Кара-Васильєва Т.В. Українська вишивка / Т.В. Кара-Васильєва, А. Чорноморець. – Київ : Либідь, 2005. – 158 с.

Книга знайомить читача з історією української вишивки від X до XX століття. Розглядаються особливості самобутньої народної вишивки, її локальні характеристики щодо історико-етнографічних регіонів, описуються основні техніки шитва, розкриваються символіка рушників, їхнє значення у святах і обрядах. Висвітлюються особливості монастирського шитва XVI—XVIII століть, панського середовища XIX століття, звернення митців авангарду до традицій народної вишивки на початку XX століття. Видання розраховане на учнів шкіл, студентів художніх закладів, викладачів народознавства, широке коло читачів, усіх, хто прагне навчатися вишивати.

Кулик О. Українське народне художнє вишивання / ред. С. Колоса. – Київ : Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1958. – 75 с. : іл.

Українське народне вишивання є найпоширенішою галуззю художнього оформлення речей побуту.

Не потребуючи складного приладдя й спеціального обладнання робочого місця, ручне вишивання на Україні стало невід’ємним засобом задоволення естетичних прагнень трудящих у справі оформлення одягу й обладнання житла.

Вишивальне мистецтво бере свій початок у глибокій давнині. Як показує аналіз змісту орнаменту деяких народних вишивок, воно виникло ще за новокам’яного віку. Первісне вишивання в своєму розвитку йшло як шляхом наслідування узорів ткацтва, що виникло раніше, так і шляхом художнього збагачування швів, якими з’єднувалися окремі частини одягу.

Українська вишивка : альбом /авт. тексту та упоряд. Т. Кара-Васильєва. - Київ : Мистецтво, 1993. – 262 с.

Рушники, як традиційна прикраса житла, як предмет побуту та обрядовості, здавна були дуже поширені на Україні. Історичні довідки, фольклорні джерела переконливо свідчать, що ткацьке і вишивальне мистецтво вважається найбільш давнім, розповсюдженим видом народної творчості.

Мистецтво, що створювалося руками, розумом, серцем мільйонів людей, було самою народною правдою. Могутньою хвилею піднімалося воно з глибин народу, відбивало його побут та звичаї, несло в собі його радості і горе, розповідало про нестримне прагнення до волі.

Відповідно функціональному призначенню рушники мали різні назви: утпрач (для рук і обличчя); стирок (для посуду); божник (для образів); плечевий (для сватів); подаркбвий (для подарунків).

Народні рушники, оздоблені вишивкою, мали цілий ряд обрядових призначень у багатьох моментах життя людини: в проводах у далеку путь, при закладанні нового будинку, зустрічі почесних гостей, на новосіллі. Звичай подавати хліб-сіль на рушнику і досі побутує у нас. А дзвінке, яскраве українське весілля, поетичне, мудре, сповнене народного гумору сватання! Тут рушник активний і обов’язковий предмет – рушники готували, подавали, брали рушники, ставали на рушники.

Особливо зворушливим був час готування дівчиною рушників та й взагалі момент вишивання жінками рушників, сорочок та інших предметів. У вільну хвилину, тихенько наспівуючи, малювали вони на полотні казкову природу рідного краю, передавали свої надії і сподівання. Це знайшло відбиток і в народній пісенній творчості.

Надзвичайне багатство локальних, характерних особливостей народної вишивки закріпило за рушниками назви «київські», «полтавські», «подільські». Вони відрізняються за своїми традиційними особливостями, малюнком, технікою виконання, характерним поєднанням кольорів. Для вишитих рушників Київщини типова композиція у вигляді гілки чи квітки, що «росте» з вазона. Колір червоний з доповненням чорного або синього. За композиційним рішенням з київськими рушниками схожі полтавські, що характеризуються легкістю, витонченістю малюнка. Як доповнення до рослинної тематики часто вводиться одна-дві пари стилізованих пташок. На рушниках Чернігівщини вже зустрічаються геометризовані мотиви, кольори червоний з чорним, синім. На менших за розміром двоколірних або багатобарвних рушниках Поділля композиції укладаються горизонтальними, вертикальними або скісними паралельними смугами, закомпонованими з фігурок стилізованого зображення пташок, тварин або жіночих постатей. У львівських рушниках поряд з традиційним поєднанням чорного з червоним, жовтогарячим зустрічається поєднання чорної та білої гладі з сірою мережкою. Яскраві багатобарвні композиції вишиваних рушників Тернопільщини, Прикарпаття переважно укладалися широкими горизонтальними смугами. У вишивках рушників Закарпаття багато червоного занизування.

Український вишиваний рушник / упоряд. : Л.М. Ульянова, М.М. Шубравська. - Київ : Мистецтво, 1980. - 14 іл. 

У багато ілюстрованому виданні, побудованому на матеріалах музейних колекцій України, вперше так повно і широко висвітлено історію розвитку української вишивки. В альбомі показано також роль і місце вишивки в оформленні народного одягу та житла.

Чумарна М. І. Код української вишивки. – Львів : Апріорі, 2008. - 192с.

Відчути живий подих космічної таємниці, закодованої у давній культурі наших предків, усвідомити необхідність заново увійти в живі джерела енергетичного омолодження нашого сучасного життя, доторкнувшись до великого Знання - така мета автора цієї унікальної розвідки. Адресована всім, хто любить Україну і красу її рукотворних шедеврів.

Вишивка різних регіонів України

Білозерова Л. Вишивальниці з Клембівки. – Одеса : Маяк, 1970. - 28 с.

Кілька років тому на міжнародному ярмарку в Лейпцігу навіть експерти — знавці вишивки,— побачивши візерунки на полотні, виготовлені клембівськими вишивальницями, не зразу повірили, що така краса створена людськими руками. Про подільську вишивку і найхарактернішу її різновидність — клембівську, — про чудових майстрів цього народного мистецтва і розповідається в нарисі Л. Білозерової.

Дивосвіт Карпат у вишивці Ольги Писарук. - Львів : Гриф Фонд, 2010. - 95 с.
Стрункі смереки в променях ранкового сонця, світло весни і перші ніжні квіти, радість Великодня, Різдва і святість Молитви складними величними взорами засвітились у художній вишивці Ольги Писарук. Ті унікальні роботи, заповнені вишиттям і мережкою по всій площині полотна, ввібрали в себе барвистий голос Покуття, строгість Горган, щирість своєї родини, мудрість нелегкого життя і безмежну любов - до людей, до природи, до рідного душі Карпатського краю.

Всі вишивки, подані в даному виданні, виконані Заслуженою майстринею України, членом Спілки художників України Ольгою Писарук і зберігаються в автора. Близько двох сотень робіт знаходиться в приватних колекціях в Україні та за кордоном — у Канаді, Сполучених Штатах Америки, країнах Європи. Загальна кількість робіт, виконаних майстринею, сягає чотирьохсот. Переважна більшість візерунків вишивок - авторські орнаменти Ольги Писарук. Публікуються вперше.

Захарчук Чугай Р. В. Українська народна вишивка : Західні області УРСР. - Київ : Наукова думка, 1988. - 190 с.

У монографії вперше в історичному аспекті розглядається народна вишивка як своєрідне художнє явище і як один із поширених видів народної творчості, в якому знайшла своє відображення художня культура українського народу. Комплексно досліджується мистецтво вишивки в усіх різновидах, її соціальне значення і місце в художній традиції українців. Дається аналіз техніки виконання, художніх особливостей різнопланових видів вишивки, здійснена класифікація змісту і форми орнаментальних мотивів і композиційних схем. Для мистецтвознавців, істориків мистецтва, етнографів, народних майстрів вишивки. Стане у нагоді тим, хто любить і цінує народне мистецтво...

Вишивка козацької старшини  ХVII-ХVIІІ століть : каталог Чернігівського обласного історичного музею ім. В. В. Тарнавського. – Київ : Родовід, 2001. – 199 с.

В Україні одним із найпоширеніших видів декоративного мистецтва була й досі є вишивка. Поряд з традиційними прадавніми геометричними орнаментами, існування яких не можна окреслити хронологічними рамками, в XVII-XVIII століттях серед верхівки українського суспільства великої популярності набула вишивка рослинними орнаментами. Вона виконувалася шовковими нитками, золотою і срібного сухозліткою, заполоччю на вжиткових речах козацької старшини - простирадлах, наволоках, скатерках, рушниках, одязі та церковних речах. Велика збірка таких творів зберігається в Чернігівському обласному історичному музеї ім. В. В. Тарновського.

Вперше у друкованих джерелах подібні пам’ятки зафіксовані у книзі «Каталог украинских древностей. Коллекция В. В. Тарновского», яка вийшла в Києві 1898 р. (с. 70). Незважаючи на те, що твори були зведені у великі групи й описані досить стисло, завдяки старим інвентарним номерам їх майже всі вдалося ідентифікувати. Інтерес до цієї групи вишивок виник під час підготовки XIV археологічного з’їзду, який відбувся в Чернігові 1908 р. Значна кількість зразків передана музеями Чернігівської архівної комісії та Чернігівського єпархіального древлесховища на виставку з’їзду й потім була включена до «Каталога выставки XIV археологического съезда в Чернигове».

У нагоді стане словник термінів:

• Фелон (риза) – одяг православного священика у вигляді довгої ззаду, короткої спереду накидки з вирізом для голови.
• Опліччя фелона – верхня, як правило, найбагатше декорована частина фелона.
• Підрясник – одяг православного священика у вигляді , довгої сорочки з декорованим подолом.
• Простирадло (стара назва – простира) – покривало на ліжко з декорованою окрайкою вздовж трьох країв.
• Золоті й срібні нитки – срібний або срібний з позолотою тоненький дріт, прядений з шовком під колір металу.
• Сухозлітка – мідний позолочений або посріблений тоценький дріт, прядений з шовковою ниткою.
• Заполоч – різноколірні бавовняні прядені нитки.
• Гаптування в прикріп – техніка вишивки металевими нитками методом накладання нитки на площину малюнка і закріплення її шовковою або бавовняною ниткою, виведеною з вивороту.

Українське народне мистецтво : тканини та вишивки : [альбом] / упоряд. : Н. Д. Манучарова, С.І. Сидорович. – Київ : Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1960. – 173 іл.

Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР випускає п’ять альбомів під загальною назвою «Українське народне мистецтво».

Кожний альбом — «Тканини і вишивки», «Вбрання», «Різьба по дереву і художній метал», «Кераміка, фарфор і скло», «Народний живопис» — присвячений певному виду народного мистецтва.

Альбом «Тканини і вишивки» є першим в цій серії. Матеріал в ньому розташовано відповідно до призначення тканин і вишивок.

Перші три розділи присвячені тканинам, вишивці і вибійці — безпосередньо зв’язаним з одягом. Наступні розділи показують тканини, декоративні вишивки і килими, призначені для оформлення інтер’єра.

При упорядкуванні альбома були широко використані експозиції і фонди українських музеїв — філіалу Київського державного музею українського мистецтва, Центрального будинку народної творчості УРСР, Львівського державного музею українського мистецтва, Українського державного музею етнографії і художнього промислу АН УРСР у м. Львові, Полтавського художнього музею та Державного музею етнографії народів СРСР у м. Ленінграді. Значну допомогу в доборі матеріалу подали наукові працівники цих музеїв. В альбом увійшли також твори українського народного мистецтва із приватних зібрань. Документальні кольорові зарисовки виконані художниками І. Ф. Красицькою, У. Л. Рудницькою і В. Д. Бушеном.

Релігійна вишивка

Блажейовський, Д. Українські релігійні вишивки : 8-ма збірка : 2000-літтю Християнства присвячується. – Львів : Свічадо, 1999. – 33 окр. л.

Життєпис отця доктора Дмитра Блажейовського

Роджений 21.08.1910 у Вислоці Горішним, повіт Сянік, Лемківщина. До гімназії ходив у Перемишлі у роках 1922-1930. Філософію, теологію та історію студіював у Римі у роках 1938-1946. Свячення одержав 02.04 1939 у Римі. Докторат з теології осягнув у 1942 році у Римі в університеті Урбаніянум. Докторат з історії осягнув у 1946 році у Римі в університеті Грегоріянум.

В Америці працював у парафіях: Ансонія, Коннектикет 1946-1947; Ст. Джозеф, Мізурі 1947-1955; Омага і Лінкольн, Небраска та Денвер, Кольорадо – організував у тих містах парафії 1950-1955 рр.; Денвер, Кольорадо 1955-1958 рр.; Філядельфія, Пеннсильванія (Св. Миколая) 1958-1959 рр.; Люстон, Техас 1959-1973 рр.

У Римі займається науковою працею від 1973 р.

У роках 1973-1997 видав друком дванадцять наукових праць і шість статей – усе з церковної історії та сім збірок взорів українських вишиванок.

Кара-Васильєва Т. Літургійне шитво України Х ХVII-ХVIІІ ст. – Львів : Свічадо, 1996. - 231 с.

Іконографія, типологія, стилістика Запропонована праця присвячена українському літургійному шитву XVII-XVIII ст.

Українське літургійне шитво в такому обсязі зразків, залучених проф. Т Кара-Васильєвою, вводиться у науковий обіг вперше і постає як оригінальний вид образотворчого мистецтва, що розвивався у постійних зв’язках з іконописом, стінописом та гравюрою. І не просто у зв'язку, з але в єдності, ідейним підґрунтям якої служило богослов’я.