Поет національного героїзму: до 110-річчя від дня народження Олега Ольжича

 Держава не твориться в будуччині,  Держава будується нині.

Олег Ольжич

Визначальною  рисою Олега Ольжича як людини його сучасники називають одержимість. Причому ця риса виявила себе у рівній мірі і в поетичній, і в науковій, і в політичній діяльності людини-легенди, котра була відома відповідно під іменами: Ольжич, Кандиба, Кардаш.

Олег Ольжич – це літературний псевдонім сина Олександра Олеся (Кандиби). Народився він 8 липня 1907 року в місті Житомирі.

Малий Олег Кандиба з батьками та родичами

Читати почав дуже рано – в два роки, а в п’ять – написав п’єсу на три дії. 1919 р., коли батько поїхав за кордон, Олег залишився з матір’ю біля Києва у Пущі-Водиці. Тут він навчався в школі, виявив хист до малювання, ліплення.

1923 року Олег з матір'ю їдуть до батька: спочатку – в Берлін, потім – до Чехо-Словаччини. Живуть у Празі, а згодом в с.Горні Черношіце неподалік чеської столиці. На матуральних курсах Українського громадського комітету Олег завершив середню освіту. Записався на навчання до трьох вищих шкіл – на філософський факультет Карлового університету, до Українського вищого педагогічного інституту імені М. Драгоманова на літературно-історичний відділ та до Українського вільного університету. 1930 р. за працю, присвячену неолітичній мальованій кераміці в Галичині, йому було присвоєно ступінь доктора археологічних наук. Дослідження молодого вченого високо оцінили чеські археологи.

1931 р. О. Кандиба стає співробітником Народного музею в Празі,1932 р. – він співробітник Гарвардського університету (США). Бере участь у розкопках на Балканах; О. Ольжич – асистент в археологічному семінарі Українського вільного університету; співпрацює з музеєм наукового товариства імені Шевченка у Львові. Читає лекції; він учасник багатьох міжнародних конференцій; друкується в наукових збірниках, зокрема й іноземними мовами. До речі, О. Кандиба знав 9 європейських мов, грав на фортепіано та скрипці. Але вважав археологію лише засобом заробітку, якого не давала поезія. Перша збірка «Рінь» (Львів, 1935 р.) представила громадськості поетично зрілою,своєрідного митця, викликала багато відгуків у пресі. У збірці звучать мотиви слов’янської праісторії, античної Греції, Риму, «золотого віку» людської доби. Тут Кандиба-науковець вірний історичній тематиці Ольжича-поета. Один із талановитих представників празької школи, у збірці «Рінь» він постає як неокласик (поезії «Міф», «Монастир»,«Робітня»), Чи не найяскравіше історіософські ідеї втілює митець у поемі «Був же вік золотий», написаній гекзаметром, у якій відображене поетове розуміння чотирьох основних епох історії людства: віку золотого, срібного, мідного і бронзового, коли:

Є незмінна земля, і усе на ній зміна невпинна.

Золоте – на світанні, за дня вітряного – срібляне.

Мідь розтоплена – озеро те ж в надвечірніх годинах.

І застигле залізо – вночі, у холодних туманах.

Наприкінці 30-х років О. Ольжич приходить до рішення активної боротьби за національну ідею, оскільки передбачає в умовах суспільних катаклізмів виникнення можливостей для творення нової держави. Його політична діяльність розгортається в створеній 1937 р. під керівництвом полковника Є. Коновальця Культурній референтурі Проводу українських націоналістів. Ідеологічну платформу організації Олег Ольжич – її перший референт – викладає у праці «В авангарді героїчної боротьби», працює серед людей, організовує вечори, літературно-мистецькі читання, вистави, видання книг, що спрямовано на поглиблення знань з національної історії, на національне самопізнання. Серед активістів Культурної референтури – члени ОУН – Олена Теліга, Іван Ірлявський, активно допомагають їм Улас Самчук, Оксана Лятуринська та інші.

У роки активізації національно-визвольних рухів, будучи керівником Культурної референтури ОУН, О. Ольжич водночас стає заступником Голови Проводу ОУН, полковника А. Мельника (1938–1939), перебуває в центрі подій в Закарпатській Україні у відстоюванні її від посягань ворогів, що наступали зусібіч, коли до цього єдиного острівця української незалежності виявляли територіальні претензії Чехо-Словаччина, Польща, Румунія, Угорщина.

З короткотривалого ув’язнення в угорській в’язниці О. Ольжичу допомагають вирватися друзі. Про боротьбу за Карпатську Україну митець розповів у впорядкованому ним документально-публіцистичному виданні «Карпатська Україна в боротьбі» та в нарисі «Вояки-будівничі».

1940 року в Празі виходить друга книга поета «Вежі», яку критики називають збіркою революційної лірики, з якої О. Ольжич постає неоромантиком, котрому характерні висока напруга почуттів, строга й лаконічна мова. Сучасне й майбутнє України болить поетові:

Товаришу, любий мій брате,

Дивися у вічі рабам.

Як будете так воювати –

Вкраїни не бачити вам.

Революційна лірика цієї збірки, за словами літературознавця Юрія Коваліва, «перейнята рвучкими ритмами та риторикою». Художній світ у ній представляє, за висловом літературознавця Миколи Неврлого, «поета виразно модерного, нової світоглядної формації».

Збірку «Вежі» склали поеми – «Городок. 1932» та «Незнаному воякові». Перша написана під враженням дійсних фактів про напад групи української військової організації ОУН на пошту, щоб роздобути гроші для організації. Серед українців дана акція була сприйнята як помста польському урядові за знущання над українським населенням в 30-ті роки. Кілька осіб бойової групи було заарештовано. Польська влада, караючи їх, замінила смертний вирок довічним ув’язненням. Друга поема, написана 1935 р., є своєрідним посланням, у якому поет висловлює свою віру у високу мету задля України, спрямовує патріотичну молодь до жертовності, до виконання святого обов’язку для своєї землі за найекстремальніших обставин. Жертовність, «відчуття межової лінії, мужності на краю безодні» (М. Ільницький) об’єднують поеми збірки «Вежі» з творами «Ріні» та «Підзамчі», хоча за стилем і художніми засобами вони різняться.

Напередодні воєнних дій фашистів на Сході О. Ольжич переїздить до Кракова. Не маючи жодних ілюзій щодо фашистської Німеччини стосовно СРСР, він сподівався, що з падінням більшовицької імперії буде сприятливий шанс будівництва незалежної України. Голова Проводу Українських націоналістів призначає О. Ольжича керівником ОУН на Наддніпрянщині. Він приїжджає до Львова, опікується таємним переміщенням в Україну Культурної референтури і Комісії державного планування. Під час перебування у рідному Житомирі щасливий випадок уберіг його від смерті від рук провокатора. До Києва О. Ольжич прибуває під чужим прізвищем відразу після того, як у місто у вересні 1941 р. увійшли фашистські війська. Спрямовує свою діяльність на організацію громадського, політичного життя в столиці, під його керівництвом починають виходити газета «Українське слово», український літературний журнал. Київський псевдонім О. Ольжича – Доктор. Першочерговим завданням цього періоду він вважав утворення Ради загальнонаціонального характеру, яку мав очолити Агатангел Кримський. Однак його, як і інших майбутніх членів українського парламенту, арештувало НКВД, виявивши плани українських патріотів. Однак Українська Національна Рада все одно була створена за активної участі О. Ольжича. Її головою став професор Микола Величківський, обраний на Установчих зборах 4 жовтня 1941 року. Активізується боротьба проти фашистів, УНРада випускає заклики до населення, оголошує протести, викриває суть фашизму через українську пресу. І от уже в листопаді 1941 р. окупаційна влада забороняє Українську Національну Раду, її установи, українську пресу. Відтепер вони продовжують боротьбу підпільно. 1942 р. були заарештовані й розстріляні гестапівцями у м. Києві у Бабиному Яру одні з найактивніших учасників національно-визвольного руху – Олена Теліга, Михайло Теліга, Іван Ірлявський. У березні цього року О. Ольжич покидає Київ.

Саме в цей час, перебуваючи в підпіллі, він вирішив одружитися з Катериною (Калинкою) Білецькою, професорською донькою, яку знак ще з її дитинства. Вони з Катериною заприсяглися не повідомляти про своє вінчання нікому до кінця війни. Після одруження бачилися таємно, жили порізно. Удавали незнайомих між собою, коли доводилося разом зустрітися на людях.

Олег Ольжич з дружиною

У січні 1944 р. гестапо повсюдно провело масові арешти, зокрема і серед членів ОУН. Було заарештовано і голову Проводу українських націоналістів Андрія Мельника. Віднині його обов’язки виконуватиме О. Ольжич. Він розумів, що шанси перемоги національного руху наприкінці війни були зведені нанівець: фашистська армія відступала, але наступала більшовицька, лідери якої так само, як і фашистської, були непримеренними противниками національно-державної української ідеї.

25 травня 1944 р. О. Ольжич був заарештований гестапівцями у Львові у будинку на вулиці Личаківській, 32. 

Дошка на будинку, де був арештований О. Ольжич

Під посиленою охороною відправлений до Берліна, а звідти – у концтабір Заксенгаузен, що біля міста Оранієнбург. У цьому залізобетонному концтаборі-бункері фашисти тримали особливо небезпечних злочинців. Серед них, зокрема, був син Й. Сталіна Яків Джугашвілі. Проте найбільше тут сиділо українців, майже весь Провід ОУН – Бандера, Мельник, Стецько, Гарбусевич та інші. 9 червня 1944 року, не витримавши катувань, О. Ольжич помер, нічого не сказавши ні про своїх побратимів, ні про роботу в ОУН. А 22 липня у Празі помер Олександр Олесь, дізнавшись про смерть сина. 

Олег Ольжич вірив у майбутнє України, вірив, що її час прийде. Прагнув і в особистому залишити після себе слід. Так і сталося – 31 липня 1944 р. його дружина, Катерина Білецька, донька професора Леоніда Білецького, народила сина і назвала його по батькові – Олегом. У світ прийшов новий Олег Кандиба.

1946 року була видрукувана третя збірка О. Ольжича «Підзамчя», котра, як і перша, сповнена образів-символів, за допомогою яких автор проектував свою поетичну думку з подій минулих у сучасне, втілюючи романтичні мотиви у вишукану форму класичного вірша. За висловом М. Неврлого, у віршах «Підзамчя» простежується «гармонія думки й почуття, урівноваженість настрою, замилування не тільки до класичних тем і художніх засобів, але й до класичного спокою». Поет розмірковує над вічними цінностями, відкриває потребу внутрішнього спокою, душевної рівноваги (вірші «Шякунтала», «Голландський образ», «Алебастер», «Пороша» та ін.). Підзамчя – ремісниче передмістя Львова, куточок рідної землі, де кожен образ зворушує до глибини душі. Поетова уява сягає від історичних пракоренів Підзамчя до образів, навіяних світовою класикою. Інтимні мотиви у О. Ольжича – це, за влучним визначенням літературознавця Миколи Ільницького, «загадка любові, натяк, який можна витлумачувати по-різному, але який манитиме своєю незбагненністю й глибиною...»

Сьогодні Олег Ольжич – поет і громадянин, сподвижник національно-державної ідеї – приходить до читача, щоб по праву зайняти гідне місце серед духовних велетнів українського народу.

Твори Олега Ольжича з фонду бібліотеки

Ольжич О. Дух руїни / Олег Ольжич ; вступне сл. О. Зінкевича ; післямова І. Дзюба. – Київ : Смолоскип, 2007. – 52 с.

1940 року молодий поет, інтелектуал і політик Олег Ольжич поставив перед собою гостре питання: що заважало українцям упродовж тисячі років мати власну державу? Відповідь втілено у брошурі «Дух руїни»: міжусобиці, внутрішній розбрат, патологічна неспроможність політиків забути про особисті інтереси та об’єднати зусилля.

Ольжич О. Незнаному Воякові : заповідане живим / О. Ольжич ; [упоряд., післямова і примітки Л. Череватенка]. – Київ : Фундація ім. О. Ольжича, 1994. – 432 с.

У цій книзі зібрано вперше під спільною палітуркою многобарвний доробок письменника, науковця, політичного діяча – його вірші, прозу, літературознавчі розвідки, організаційні відозви, його листування. Все це розпорошено по десяткам періодичних видань, нині півзабутих, по книжках, що давно вже стали раритетами, по державних та приватних архівах.

Із збірників

• Ольжич О. [Поезія] / Олег Ольжич // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття : в 4 кн. Кн.2 : культурно-історична епоха модернізму / за упоряд. Василя Яременка. – Київ, 2001. –С.685-725.
•  Ольжич О. [Поезія] / Олег Ольжич // Жулинський М. Українська література : творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям. – Київ, 2011. – С. 684- 690.
•  Ольжич О. [Поезія] / Олег Ольжич // Живиця : хрестоматія з української літератури ХХ століття : у 2. кн. / за ред. Михайла Конончука. – К., 1998. – Кн. 2. – С. 227-233.
•  Ольжич О. Поезія / Олег Ольжич // Вітчизна. – 2004. – № 1-2. – С. 132-149.

Літературознавчі видання про життєвий та творчий шлях Олега Ольжича

Відейко М. Ю. Наукова спадщина Олега Ольжича / М. Ю. Відейко, С. І. Кот. – К. : Наш час, 2008. – 239 с. – (Сер. «Невідома Україна»).

Олега Кандибу (Ольжича) по праву вважають символом цілого покоління української молоді, яке у ХХ столітті щиро та беззастережно присвятило себе українській ідеї та боротьбі за відновлення незалежної української держави. Науковці у Європі та США знали його як археолога – доктора Кандибу. У 23 роки захистив докторську дисертацію. Він – учасник міжнародних експедицій, автор півсотні друкованих праць, популяризатор археологічних відкриттів, у тому числі – в Україні. У повному обсязі результати наукових досліджень О. Кандиби в Україні було видано тільки 2007 року. І лише нині є можливість оглянути їх та оцінити з точки зору сучасної археологічної науки.

Жулинський М. Олег Ольжич і Олена Теліга : нариси про життя і творчість. вибрані твори / Микола Жулинський. – Київ : Вид-во ім. Олени Теліги, 2001. – 144 с. : іл.

Книжка відомого літературознавця складається з майстерно виписаних літературних портретів Олега Ольжича і Олени Теліги та добірок з їхньої творчої спадщини.

Глашатай нескореного покоління : персональний бібліографічний список літератури (до 100-річчя від дня народження Олега Ольжича) / [уклад. : Л. М. Стадницька ; ред. : Л. А. Костильова, Л. Г. Сахнюк]. – Рівне : Волинські обереги, 2007. – 20 с.

У рекомендаційному списку представлені відомості про наявні в фондах Рівненської державної бібліотеки книги, статті із збірників, газет, журналів з 1993 по 2007 рр., які висвітлюють життя, діяльність та творчу спадщину поета.

Олег Ольжич : до 95-річчя від дня народження : метод.-бібліогр. поради / Упр. культури Одес. облдержадмін. ; Одес. обл. універ. наук. б-ка ім. М. Грушевського ; наук.-метод. від. ; [підгот.: Є. І. Влаєва, Л. Г. Гуцал ; ред. О. А. Таубеншлак ; відп. за вип. Т. М. Полянко]. - Одеса, 2002. - 12 с. - (Повернуті імена укр. діаспори).

У збірниках та періодичних виданнях

• Вдовичин І. Археолог, поет, політик: О. Ольжич / І. Вдовичин // Історичний календар – 1997. – Київ, 1996. – С. 210-211.
• Вільшук М. Етапна збірка Олега Ольжича / Мирон Вільшук // Дивослово. – 1999. – №4. – С. 2-3.
• Войтенко В. Срібло ясної сурми [Про Олега Ольжича] // Слово Просвіти. – 2006. – № 36. – С. 10.
• Дорожинський П. Жертовний шлях патріота : до 90-річчя від дня народження українського поета Олега Ольжича / П. Дорожинський // Вітчизна. – 1997. – № 9, 10.
• Єрмоленко С. Мовотворчість Олега Ольжича / С. Єрмоленко // Дивослово. – 1998. – № 10. – С. 13-15.
• Кандиба Олег // Довідник з історії України. – Київ, 2002. – С. 282-283.
• Ковалів Ю. Героїчний епос Олега Ольжича / Ю. Ковалів // Слово і час. – 1994. – № 6. – С. 7-12.
• Коцюбинська М. Розмова з батьками : [епістолярна спадщина О. Олеся та його сина О. Ольжича] / М. Коцюбинська // Слово і час. – 1994. – № 7. – С. 17-18.
• Краснощок Ю. Лідера знайти і знищити : політичний детектив : розділ 9 «Антуіс ін герба» («Гадюка в траві») [Олег Ольжич, окупація Києва] / Юрій Краснощок // Вітчизна. – 2007. – № 1-2. – С. 99-107 : фото.
• Мушника . Лицар нескореного покоління : до 90-річчя від дня народження О. Ольжича / М. Мушника // Дзвін. – 1997. – № 10. – С. 146-148.
• Неврлий М. Ольжич на тлі Празького літературного довкілля / М. Неврлий // Сучасність. – 1998. – № 2. – С. 102-109.
• Олесь О. Листи до Ольжича / О. Олесь // Слово і час. – 2000. – № 10. – С. 55-70.
• О. Ольжич : Олег Кандиба // Гроно нездоланих співців : літературні портрети українських письменників ХХ сторіччя, твори яких увійшли до оновлених шкільних програм : навч. посіб. / за упоряд. В. Кузьменко. – Київ, 1997. – С. 212-226.
• Олег Ольжич (Олег Кандиба) : 1907-1944 : [Біографічна довідка, вибрана поезія ] // Живиця : хрестоматія з української літератури ХХ століття : у 2. кн. / за ред. Михайла Конончука. – К., 1998. – Кн. 2. – С. 222-233. : фото.
• Олег Ольжич // Жулинський М. Слово і доля : навч. посіб. – Київ, 2002. – С. 533- 570.
• Олег Ольжич // Славутич Я. Розстріляна муза : мартиролог : нариси про поетів / Яр Славутич ; вступ. ст. К. П. Волинського. – Київ, 1992. – 172-178.
• Олег Ольжич // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття : в 4 кн. Кн.2 : культурно-історична епоха модернізму / за упоряд. Василя Яременка. – Київ, 2001. – С. 684-725.
• Олег Ольжич : 1907-1944 : [Біографічна довідка, вибрана поезія ] // Далекі зірниці : українська література першої половини ХХ ст. : [навч. посіб. / упоряд. В. І. Шкляр, П. П. Орленко]. – Київ, 2005. – С. 361-378. : фото.
• Олег Ольжич : покликаний Україною // Жулинський М. Українська література : творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям. – Київ, 2011. – С. 670- 683.
• Орленко П. Поет-воїн : [Олег Ольжич] // Історичний календар-2002. – Київ, 2002. – С. 306-307.
• Поезії Олега Ольжича // Гординський С. На переломі епох: літературознавчі статті, огляди, есеї, рецензії, спогади, листи / за упоряд. Р. Лубківського. – Львів, 2004. – С. 356- 359.
• Салига Т. Муза і меч : літературно-критичні нотатки про упівську поезію / Тарас Салига // Дзвін. – 1999. – № 5-6. – С. 140-150.
• Слабошпицький М. Доля і музика Олега Ольжича / М. Слабошпицький // ОУН: минуле і майбутнє : зб. / відповід. за вип. Н. Караванська. – Київ, 1993. – С. 69-75.
• Славутич Я.Сила віри в поезії О. Ольжича: радіоколекція // Славутич Я. Меч і перо : вибрані дослідження статті та огляди. – Київ, 1992. – С. 383-386.
• Соя Б. Сильні духом : Олег Ольжич, Олена Теліга / Б. Соя // Дивослово. – 2005. – № 4. – С. 14-21.
• Таран О. Своєрідність поетичної манери Олега Ольжича / О. Таран // Слово і час. – 2000. – № 4. – С. 59-61.
• Червак Б. Героїчність духу: поет і лицар Олег Ольжич / Б. Червак // ОУН: минуле і мабутнє : зб. / відповід. за вип. Н. Караванська. – Київ, 1993. – С. 77-81.
• Череватенко Л. «Державу не твориться в будучині, державу будується нині»/ Леонід Череватенко // Дніпро. – 1998. – №-3-4. – С. 5-12.
• Чернявська Л. Філософсько-естетичні засади поезії Олега Ольжича / Л. Чернявська // Слово і час. – 1999. – № 11. – С. 29-32.

Відео

«Історична казка» : 37 років життя Олега Ольжича

Пишемо історію: Олег Ольжич

Матеріал підготували співробітники відділу періодичних видань