«Ім'я Миколи Зерова стало одним з символів тих висот, які може досягти українське слово…. Ще самі українці до повної міри не осягли, кого втратила Україна у далекому карельському урочищі Сандармох від кулі більшовицького ката Матвєєва», – так говорить про поета Вадим Джувага, харківський історик та журналіст.
Коротка
біографія
Довгий
час, за незрозумілою іронією долі, батьківська хата Зерових стояла на вулиці
Дзержинського, чиї вірні учні вкоротили віку Миколі Зерову і добряче попсували
крові всім іншим.
«Батько
вчитель, потім – завідувач міською школою, нарешті – 1905 року – інспектор
народних шкіл, мати – з дрібного землевласницького роду Яреськів – з-під
Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство», – пише Зеров в автобіографії.
Молодші
брати також виросли неабиякими особистостями. Дмитро став (вірніше, йому це дозволили)
видатним ботаніком, академіком АН УРСР, який до кінця свого життя боявся навіть
згадувати про братів. Молодший брат Михайло –
став поетом і перекладачем, відомим під літературним псевдонімом Михайло
Орест.
Вчився
Микола у Зіньківській школі на центральній, Полтавській вулиці, а його
однокласниками був Павло Губенко (гуморист Остап Вишня).
Далі
Зеров учився в Охтирській та Першій Київській гімназіях (1903-—1908). Відтак -
студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.
З
1914 року Зеров - викладач історії в Златопільській чоловічої, а з жовтня 1916
року – і в жіночої гімназії.
На
початок революційних подій 1917 року Зеров – вчитель латини в Другій Київській
гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.
У
1918-1920 роках він викладає українознавство в Архітектурному інституті, проте
з приходом більшовиків та денікінців переходить до бібліографічного журналу
«Книгарь» (до початку 1920 року).
З
осені 1923 року – професор Київського інституту народної освіти.
Початок
літературної діяльності
Перші
статті та рецензії Миколи Зерова виходять в 1912 році друком в журналі «Світло»
та газеті «Рада».
З
початку 20- років Микола Зеров увійшов до елітарного гуртку діячів української
культури, що сформувався довкола художника Георгія Нарбута, на зібраннях якого
обговорювалися справи розвитку української літератури, малярства, графіки.
1920
року Микола Зеров одружився із Софією Лободою і почав серйозно замислюватися
про наукову працю; вийшли підготовлені ним «Антологія римської поезії» та «Нова
українська поезія», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті.
 |
Софія, Котик і Микола Зерови. Початок 1930-х
|
Центром
української літератури в голодні повоєнні роки стає невеличке містечко
Баришівка, що під Києвом. Саме сюди Миколу Зерова за рекомендацією поета Юрія
Клена запросили на роботу в соціально-економічну школу. Там Зеров з товаришами
(Павло Пилипович, Юрій Клен, Михайло Драй-Хмара) працюють близько трьох років.
У
Баришівці Зеров зробив багато перекладів, написав низку сонетів та
сатир-пародій, кілька невеликих оповідань.
З
жовтня 1923 року Микола Зеров стає професором української літератури Київського
інституту народної освіти (так звався тоді Київський університет), одночасно
викладав українську літературу в кооперативному технікумі та
торгово-промисловій школі.
Слід
сказати, що про лекції Зерова серед студентів ходили легенди.
І в
тому ж 1923 році, голосно заявивши про себе - друзі Зерова по Баришівці –
українські поети-неокласики з’їжаються до Києва.
Пошук
української національної літературної традиції
Глибоке
проникнення у філософську сутність буття, вишукана мова, висока версифікативна
майстерність творів Зерова вражали сучасників. Поетові багато закидали, що він
несучасний, байдужий до актуальних проблем.
1925
року почалася відома літературна дискусія, яка тривала три роки. Зеров-вже
критик підтримував позицію Хвильового, атмосферу здорової літературної
конкуренції.
«Ми
хочемо, – наголошував він, – такої літературної обстановки, в якій будуть
цінитися не маніфест, а робота письменника; і не убога суперечка на теоретичні
теми – повторення все тої ж пластинки з кричущого грамофону, – а жива й
серйозна студія літературна; не письменницький кар'єризм «человека из
организации», а художня вибагливість автора перш за все до самого себе».
Початок
гонінь літераторів. Трагедія неокласиків
Від 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Того ж року офіційна влада звинуватила "неокласиків" в антипролетарських настроях.
Пленум
ЦК КП(б)У 1927 року дав прямі директивні вказівки щодо політичної оцінки «неокласиків»,
що фактично означало заборону літературної та критичної діяльності Зерова.
Для
нього лишалася тільки один напрямок – історико-літературні студії.
Він
пише передмови до творів українських письменників-класиків, які видавалися у
видавництвах «Книгоспілка» та «Сяйво». З цих статей склалася книжка «Од Куліша
до Винниченка» (1929).
На
початку 1930 року «Книгоспілку» було реорганізовано, «Сяйво» закрито. Куліша і
Винниченка проголосили фашистськими письменниками.
Постійна
загроза арешту, атмосфера погроз і цькування, самогубство Хвильового – стали
драмою для Зерова.
Всі
останні роки Зеров мовчав. Влада заборонила займатися творчою діяльністю, а з
1933-го стає небезпечним навіть мовчання. Влада від нього вимагала покаяння.
Переживши
ще одну трагедію – смерть десятилітнього сина – Зеров переїжджає до Москви.
Проте в ніч із 27 на 28 квітня 1935 року його заарештували під Москвою на
станції Пушкіне. 20 травня відправили до Києва для слідства. Тут вченого, поета
і перекладача фантазери з НКВД звинуватили у керівництві контрреволюційною
терористичною націоналістичною організацією.
Спочатку,
інкримінувавши літератору керівництво українською контрреволюційною
націоналістичною організацією, Зерова засудили до 10-річного ув'язнення. Як
насмішка звучало зізнання Зерова на суді: «С моей стороны был только один раз
сделан призыв к террору – в форме прочтения стихотворения Кулиша на собрании у
Рыльского».
На
Соловках, де відбували надумане більшовицьким режимом покарання українські
поети – представники Червоного Ренесансу, за багатьма свідченнями, Микола Зеров
завершив багаторічну роботу над українською версією «Енеїди» Вергілія. Рукопис
цього перекладу пропав або знищений. Про це пише в листах до дружини. Останній
з них датований 19 вересня 1937 року.
9
жовтня 1937 року справа Зерова та інших поетів була переглянута особливою
трійкою УНКВС по Ленінградській області.
Миколу
Зерова було засуджено до розстрілу.
3
листопада 1937 року Миколу Зерова застрелив капітан держбезпеки Міхаїл Матвєєв,
який має найбільший список знищених українців.
Символічна
могила Миколи Зерова знаходиться на Лук'янівському кладовищі в Києві (ділянка
12) разом з справжньою могилою сина Котика.
Творча
спадщина Микола Зерова доступна онлайн:
- http://poetyka.uazone.net/zerov/
- http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=125&type=tvorch
- https://poezia.org/ua/personnels/137/
- http://ukrlit.org/zerov_mykola_kostiantynovych/tvory
Про
видатного українського поета почитати та подивитися більше можна онлайн:
- https://duh-i-litera.com/bookstore/povist-pro-mykolu-zerova
- https://www.istpravda.com.ua/columns/2012/06/17/88788/
- https://issuu.com/constantinezerov/docs/___73aef6822e7b3a
- https://www.youtube.com/watch?v=--mRAQ6JOCo
- https://nubip.edu.ua/node/75577
- https://osvita.ua/vnz/reports/ukr_lit/15094/
Підготувала Нагорнюк О.А., завідувачка відділу соціокультурної діяльності
Немає коментарів:
Дописати коментар
Надеемся на комментарии