Собор Святої Софії - шедевр зодчества епохи Ярослава Мудрого: мандруємо банкнотами України

 «Його часи, його порядки зісталися на цілі століття потім взірцем, правилом, основою для всяких розпоряджень, а все його князювання - світлою і щасливою добою…» Михайло Грушевський

Банкнота номіналом 2 гривні зразка 2004 року

Основний малюнок лицьової сторони - портрет Ярослава Мудрого

Основний малюнок зворотної сторони - Собор Святої Софії у Києві

Художник-дизайнер - Борис Максимов

Художник-графік - Василь Лопата 

Дата введення в обіг - 01.04.2013

«Якщо будете жити в любові між собою, то й Бог буде з вами» (с) Ярослав Мудрий

 

Епоха Ярослава Мудрого, сина київського князя Володимира Святославича, це період найвищого розквіту й могутності Київської Русі. У першій половині ХІ століття вона вийшла на світову арену як найрозвинутіша держава, з якою рахувалися Візантійська імперія, країни Сходу та Заходу. За часів його правління Київ стає одним із найбільших міст світу, адміністративним і духовним центром.

Будівництво в ті часи набуло небачених масштабів. Київ прикрасили величні споруди, що вражали сучасників своєю довершеністю і красою: перлина світової архітектури Софійський собор, храм Святої Ірини у візантійському стилі і монастир святого Георгія Побідоносця. «Місто Ярослава» займало територію близько  80 гектарів. Його оточували могутні вали і стіни. Система укріплень тогочасного Києва мала троє воріт - Золоті, Лядські та Жидівські. 

Парадним в’їздом до столиці держави служили кам'яні Золоті Ворота, пам'ятка оборонної архітектури  Київської Русі. До наших днів  від київських Золотих воріт, збудованих Ярославом Мудрим у 1037 році, збереглися лише руїни - дві паралельні стіни, складені з цегли й каменю. У квітні 1982 року над залишками воріт був зведений павільйон в можливо первісному вигляді Золотих воріт з церквою Благовіщення над ними, про яку є згадка в літопису.

У 1997 році у сквері біля Золотих воріт був відкритий пам'ятник Ярославу Мудрому за невеликою станковою композицією скульптора Івана Кавалерідзе «Ярослав Мудрий з макетом Софії Київської». Над створенням пам'ятника працювали скульптори Микола Білик, Олексій Редько, Віталій Сівко та архітектори Руслан Кухаренко і Юрій Лосицький.

Пам'ятник Ярославу Мудрому в Києві біля Золотих воріт

Собор Святої Софії та архітектурний ансамбль Софійського монастиря XVIII століття

Собор Святої Софії 

 

Софійський собор, найвідоміша і унікальна пам'ятка періоду Київської Русі є головним храмом архітектурного ансамблю Софійського кафедрального монастиря, який входить до складу Національного заповідника «Софія Київська». Монастир протягом багатьох століть був офіційною резиденцією православних митрополитів київських.

Собор Святої Софії було закладено за князювання Ярослава Мудрого на честь його перемоги над печенігами і присвячено Софії «Премудрості Божій». Точна дата будівництва храму вже понад два століття є предметом дискусій серед науковців.  У «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком, а в Новгородському літописі ця подія позначена 1017 та 1037 роками.

Софія Київська була не лише духовним, а й громадсько-політичним центром. Тут відбувались найважливіші державні церемонії, прийоми послів, переговори, укладання міжнародних договорів і династичних шлюбів. При Софійському соборі Ярославом Мудрим була заснована бібліотека, яка до нашого часу не збереглася.

 У «Повісті минулих літ» записано «А коли старанно пошукаєш у книгах мудрості, то матимеш велику користь для душі своєї. Бо той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами. Читаючи пророчі бесіди, євангельські та апостольські повчання і житія святих отців, одержує душа користь велику. Ярослав же цей, як уже сказали, мав любов до книг і багато переписав їх і зібрав у церкві святої Софії».

При соборі існувала велика майстерня - скрипторій, де переписувалися та перекладалися з іноземних мов книги і продовжувалося київське літописання. Найвідомішою книгою, що вийшла з майстерні при Софійському соборі, є Реймське Євангеліє - церковно-слов'янський пергаментний рукопис. Ця книга кишенькового формату призначена для особливого користування. Вона датується 40-ми роками ХІ століття і зберігається в бібліотеці французького міста Реймс.

Історія на жаль не зберегла імен перших зодчих, які створили оригінальний архітектурний шедевр Києва - Собор Святої Софії. Протягом багатьох століть собор зазнав численних руйнувань та перебудов. У 1240 році він постраждав під час монголо-татарської навали, а протягом XVI століття був напівзруйнований. Вид Софійського собору в XVII столітті зберігся на малюнках Абрагама ван Вестерфельда, надвірного художника литовського гетьмана Януша Радзивілла, який в 1651 році перебував у Києві з гетьманським військом.

Собор Св. Софії. Західні внутрішня і зовнішня галереї. Малюнок А. ван Вестерфельда. 1651 р.

Собор Св. Софії. Південна зовнішня галерея. Малюнок А. ван Вестерфельда. 1651 р.

У першій половині XVII століття собор частково відбудовано стараннями київського митрополита Петра Могили, який залучив до роботи італійського архітектора Октавіано Манчині. Відтак у декорі собору з’являються ренесансні мотиви. Наприкінці XVII - у середині XVIIІ століття унаслідок кількох перебудов, одна з яких була виконана за сприяння гетьмана Івана Мазепи, собор отримав форми українського бароко: над галереями надбудовано шість нових бань, зроблено нові дахи, фасади оформлено фронтонами та чудовими прикрасами.

Первісно собор Святої Софії був запланований як п’ятинавовий хрещатобаневий храм з відкритими галереями із заходу, півдня і півночі та двома баштами на західному фасаді з сходами, що вели на хори. Собор завершують дванадцять куполів, що пірамідально групуються біля центрального, тринадцятого. Верхи башт та бань Софійського собору здіймалися над містом і були видні здалеку з будь-яких під’їздів до Києва.

Величному зовнішньому виглядові собору відповідає і внутрішнє оздоблення. В інтер’єрі храму Святої Софії збереглися мозаїки і фрески періоду Київської Русі. Мозаїками оздоблено головний верх, центральну апсиду, а також стовпи північної, східної та південної підпірних арок. Решта інтер’єрів собору була розписана фресковим живописом - сюжети на теми Старого та Нового Заповітів, композиції світської тематики.

Собор Св. Софії. Інтер’єр. Головна апсида

Мозаїчний живопис собору складався із зображення Христа Пантократора в головному куполі, 4-х постатей архангелів, 12-ти постатей апостолів у простінках барабана головного купола, 4-х постатей євангелістів у парусах головного купола, 40-ка медальйонів із півпостатями севастійських мучеників на підпірних арках головного купола, композиції «Благовіщення» на східної парі підкупольних стовпів. У консі центральної апсиди збереглося зображення Богоматері Оранти, яка в ті часи була захисницею міста від половців і заступницею в усіх незгодах життя.

Богоматір Оранта

Дзвіниця Софійського собору

До ансамблю Софійського монастиря також входять зведені наприкінці XVII- початку XVIII століття монументальна чотириярусна дзвіниця, трапезна церква, митрополичий будинок, братський корпус, бурса, хлібня та мурована огорожа з брамою Заборовського у Георгіївському провулку та Південною брамою, що вела на господарське подвір’я монастиря з боку Володимирської вулиці. Головним входом на територію монастиря була брама на першому ярусі дзвіниці - з боку Софійського майдану.

Дзвіниця Софійського собору в стилі бароко, збудована в 1699-1706 роках коштом гетьмана Івана Мазепи, спочатку була трьох’ярусною з невеликою банею, що увінчувалася високим шпилем з хрестом. На третьому ярусі містилися дзиґарі, що відбивали київський час. Їх зняли у 30-х роках минулого століття. У XVIII столітті дзвіницю увінчував високий шпиль.

Дзвіниця Софійського собору

Софійська дзвіниця дуже постраждала після землетрусу 1742 року. У 1744-1748 роках за проектом славетного архітектора Йогана Готфріда Шеделя і на замовлення митрополита Рафаїла Заборовського були проведені роботи по реконструкції дзвіниці. У 1851-1852 роках за проектом єпархіального архітектора Павла Спарро надбудовано четвертий ярус, який вінчає золочена баня. Так дзвіниця стала заввишки 76 метрів, а її широкий арковий проїзд перетворився на парадну браму. Фасади дзвіниці оздоблено білим ліпленням, їх прикрашають постаті святих апостолів Андрія і Тимофія, святого князя Володимира та Архангела Рафаїла.

Двоповерховий з мансардою будинок митрополита, побудований на початку XVIII століття, стоїть прямо напроти головного входу до Софійського собору. Трапезна церква Софійського монастиря, збудована в 1722- 1730 роках за часів митрополита Варлаама, розташована на південь від Софійського собору. Будівля неодноразово перебудовувалася. Брама Заборовского - парадний вїзд до монастиря, споруджено архітектором Йоганом Готфрідом Шеделем у 1746 році за митрополита Київського Рафаїла Заборовского.

Бурса Софійського монастиря, збудована в 1763-1767 роках в стилі українського бароко за проектом архітекторів Михайла Юрасова та Пилипа Лапова як корпус келій Софійського монастиря, розташована в північний частині ансамблю. У другій половині XVIII століття це була найбільша будівля в Києві. В 1823-1825 роках тут розміщувався штат обслуги Київського митрополита. З 1976 року в приміщенні бурси міститься Державний архів-музей літератури і мистецтва.

У січні 1934 року  був створений «Софійський заповідник», як філія історико-культурного заповідника «Всеукраїнське музейне містечко». 1939 року Софійську філію перетворено на «Софійський державний архітектурно-історичний музей-заповідник». Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року Софійському заповіднику надано статус національного з новою назвою - «Національний заповідник «Софія Київська». Архітектурний ансамбль колишнього Софійського монастиря, унікальну архітектурну пам’ятку ХІ -XVIII століть, в 1990 році було включено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

 

 

Література

Собор Святої Софії в Києві : [Книга-альбом] / авт. тексту Г. Логвин ; упоряд. : Г. Н. Логвин, Н. Г. Логвин. - Київ : Мистецтво, 2001. - 352 с. : іл.

Книга-альбом про унікальну пам'ятку XI століття Софійський собор у Києві відомого українського вченого доктора мистецтвознавства Григорія Логвина є значним внеском у скарбницю світової мистецтвознавчої науки. Протягом майже п'ятдесятирічного дослідження автор дійшов принципово нових висновків щодо часу спорудження, історії будівництва та визначення майстрів мозаїк і фресок Софійського собору, внесеного до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

***

• «Дім Божий великий, святої премудрості…» // Толочко П. Ярослав Мудрий / Петро Толочко. - Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 2000. - С. 135-166.

• Друг О. Вулицями старого Києва / Ольга Друг. - Львів : Світ, 2013. - 512 с. : іл. - (Серія «Історичні місця України»).

• Жарких М. І. Софійський собор у Києві // Енциклопедія історії України : у 10 т / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. - Київ : Наукова думка, 2021-2013.

Т. 9 : Прил - С. - 2012. - С. 720-722.

• Івченко А. С. Найвидатніші храми України. - Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010. - 224 с. : іл.

• Нікітенко Н. М. Собор святої Софії у Києві. - Київ : Техніка, 2000. - 232 с. : іл. - (Серія «Національні святині України»).

• Никитенко Н. Н. София Киевская и ее создатели : тайны истории / Надежда Никитенко. - Каменец-Подольский : «Медобори-2006», 2014. - 248 с. : ил.

• Никитенко Н. Н. Собор святых Софии Киевской / Надежда Никитенко, Вячеслав Корниенко ; НАНУ ; Институт украинской археографии и востоковедения имени М. С. Грушевского. - Киев, 2014. -336 с. : ил.

• Софійський монастир // Вечерський В. Українські монастирі. - Київ : Інформаційно-аналітична агенція «Наш час», 2008. - С. 113-123. - (Серія «Невідома Україна»).

• Шедеври архітектури України / авт.-упоряд Л. В. Пребєга (Лучанський). - Київ : Мистецтво, 2016. - 224 с. : іл.

4Ярослав Мудрий великий князь Київський 

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальної зали